ВЛЕС КНИГА

           

     ВІДИ   РУСІВ

     

        ІЛАР   ХОРУГИН

 

ВЛЕС КНІГО СІУ ПТЧЕМО БГУ НШЕМОУ

 

Переписав з давньоукраїнської на сучасну лексику:

                                  Вірослав-Василь Кабацюра

 

             Упорядник:    В-В. Кабацюра

             Консультант: Олександр Миколайович Слісаренко – кандидат історичних наук

 

Редактори:  Лідія Михайлівна Яткевич

                                 Віра Митрофанівна Кабацюра

 

  

 

                  м. Самар  (Новомосковськ)  2011 р.                                      

 

 

А історія!... поема

            Вольного народа!

            Що ті римляне убогі!

----------------------------                       

…У нас Воля виростала,

            Дніпром умивалась,

…Степом укривалась!

                               Кров’ю вона умивалась,…

            …Подивіться лишень добре,

            Прочитайте знову

            Тую Славу.    Та читайте

                       Од слова до слова,

                       Не минайте ані титли,

                       Ніже тої коми,

                       Все розберіть… тай спитайте

                                    Тойді себе: що ми?...

                                   Чиї сини?   яких батьків?

                                    Ким?  за що закуті?

                                    То й побачите…

                                   -----------------------------

…Показуйте!... за науку,

            Не турбуйтесь, буде

            Материна добра плата.

                        Розпадеться луда

                        На очах ваших неситих,

                       Побачите Славу,

                       Живу Славу Дідів своїх…

           

…Учітесь, читайте,

            І чужому научайтесь,

            Й свого не цурайтесь.

Бо хто Матір забуває,

Того Бог карає,…

                       

                        …Отака-то наша Слава,

                                                       Слава України…»   

                                           /Пророк/

 

«Оригінал зачепив душу – яка Велика Віра в БоГа, Небесного Господа,  Дателя Земного і неземного Буття!!!

Яка глибока любов до Рідної Землі!!!

Я вирішив переписати «Влескнигу» сучасною лексикою, щоб читачам було зрозуміле написане Іларом Хоругиним, дотримуючись вказівок нашого Пророка Тараса. Читайте і перечитуйте руси-українці, хай у ваших душах зароджуються жаринки-саморозгорелі Віри в Рідного БоГа, розгоряється вогонь любови до Рідної Землі. »

/В.-В. Кабацюра/

 «…читаю, …дякую, …горжуся... Душа моя повниться Духовністью, Славою і Гординством Наших Предків…»

 /Богдан Джурик, рунтато, м. Львів/

«…щиро вдячний за такий чіткий, зрозумілий перепис… потрібно тільки вказати – поБУКВАльний…»

 /Володимир Смотритель, рунтато, заслужений артист України, м. Хмельницький/

 

«…я в захваті! Глибоко і переконливо…, а як легко читається поряд з переписом оригінал…  Читайте умом і душею, українці…»

 /Влада Яткевич, рунмама, м. Красилів/

 

Передмова

             Так багато написано про «Влесову книгу», що боюся повторитися, та все-таки подам коротку передмову.

            Праця Ілара Хоругина – безцінний речовий доказ розвитку культури русів, наших Предків. Це один із найкращих духовно- і морально-виховних творів від давнини і до нинішнього часу, написаний на дощечках. Що спонукало автора на таку важку на той час працю? На д. 1 читаємо: «Ось уже забуваємо доблесні наші старі часи,… А тако ми зремо назад і запитуємо: «Що-бо є ми?».»

На д. 6д написано: - ТО БО ЖРЕЧІЕ О ВЪДЪ СЕН ГОБЗЯНШЕТИ РЪКО СТА … А ТУЮ УКРАДЕ ОДО НЪ А НЕ ИМАХОМ НОІНІ КОЛ БО НЕ ІМАХОМ БРАНДЪІ НАША А БОЯНІ ТАК БЪХОМ СТЕ НЕВЪГЛАСІЕ ДО КОНЦЕ І ОКУДУ СМЕ.

Читаємо: «То-бо жертвуючі про Віди се ганьбу говорити стали… А тую вкрали від нас і не маємо нині кол (колопису, літопису), бо не маємо мудреців своїх і боянів (кобзарів), так будемо ставати невігласами до останнього і /забудемо/ звідки ми.» Що і зробили з нас, і продовжують робити ті, хто нищив і нищить прабатьківську віру, та в кого бізнес від релігії.

Автора боліло те, що навіть жертводавці стають невігласами, забувають заповіти Предків, не знають історії свого роду. Його боліло те, що руси можуть стати невігласами до останнього, забудуть Святого Духа свого Роду, роду Слав’ян – Дателя Буття, Дажбо, своїх Богів – Предків Великих, свої Святині, свою мову. Він приймає рішення повернути втрачене, відновити Віди, щоб нащадки знали свою історію, жили мудрістю своїх Предків, а не мудрістю чужинців, загарбників і колонізаторів. Відшуковує людей, які читали Віди, могли згадати і повідати життєпис слав’ян і русів, як не до дрібниць, то хоч наближено. Це руси, венеди, щехи (чехи), іллірійці,… В розповідях читається, що всі з пошаною ставилися до русів. Вони вказували на те, що близькі з русами або з одного роду і т. п. Не те, що нині – руси-українці соромляться визнаватися українцями, і самі себе відносять до «модної» російської групи народностей – мордвинів, карелів, чукчів, татарів, якутів і т. п.,  а русів-українців своїми супротивниками. Тож книга і повинна носити назву «Віди русів». І я впевнений, що зі мною погодиться кожний, хто, як пише Ілар Хоругин, прочитає її своїм Умом, з чистою душею і серцем. Така людина не подумає її напраснити.

Процитую слова дослідника і перекладача Сергія Піддубного: «Книга І. Хоругина – прямий доказ, що руси (українці) мали власну писемність, власну світоглядну філософію, свою абетку й літературу задовго до впровадження на Русі християнства. Ми можемо впевнено заявити, що книга написана українськими діалектами, яких і нині є чимало. Слова гондзя, крижувати, генбель, гундіти, гордин, пудо і ін., яких не знайти в сучасних словниках, донині зустрічаються в мові мешканців Приятрання, в центрі Трипілля-Руськолані… (та Поділля – автор). Вражає багатство мови, культура мислення і термінології, що є показником різноманітної розумової, духовної та виробничої діяльності наших предків, їх контактів із сусідніми етносами тощо. Істину казав Б. Яценко: «Явлення Влескниги з небуття – живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу». Мова, описані у ВК віра, традиції та звичаї, місця описаних подій – все говорить про те, що це суто наша українська святість, і що саме Україна є прямою спадкоємицею древньої Русі. Ми, нарешті, маємо можливість вивчати власну історію з уст наших предків, тих, хто є насправді прародителями нашого роду, яким богам поклонялися вони, яку першу назву мала наша держава, столиця. Це конкретне підтвердження того, яким великим, освіченим і древнім був наш нарід.

Книга називає імена Перших Будівничих нашої держави, імена Святих Захисників нашої землі, нашої віри і предківських заповітів. Саме їх і маємо славити та згадувати в молитвах.»

 Хочу звернути увагу на те, що писав Ю. Миролюбов О. Куренкову (він же О. Кур), секретарю редакції журналу «Жар птиця» (Сан-Франциско): «Ці дощечки ми намагалися розібрати самі… Написи на них були дивними для нас, бо ніколи не доводилося чути, що на русі була грамота до християнства.» 

            Нумерації в оригіналах не було. Дощечки, текст яких був опрацьований, відмічалися Ю. Миролюбовим римськими цифрами. О. Кур нумерував арабськими за порядком їх опублікування, доклав до цього руку і М. Скрипник. Я здійснив перепис, змінивши порядок написання текстів згідно логіки, наблизив до розвитку історичних подій.

Після смерті Ю. Миролюбова М. Скрипник, бізнесмен з Нідерландів, знайшов в архівах його кращі розшифрування ВК і опублікував в Гаазі і Лондоні. Після цього ними знову зацікавилися в СССР. Тексти були надіслані в Інтитут російської мови і літератури.

Б. Яценко листувався з науковцями інституту, можна сказати, боровся за визнаня «Влескниги», науково обгрунтовував, так би мовити, природність лексики, якою написана ця праця. Здійснений ним переклад за текстами Ю. Миролюбова дещо відмінний від оригіналів, поданих М. Скрипником. Можливо він, листуюючись з науковцями Академії Наук СССР, одержував тексти вже опрацьовані і правлені. В його перекладах є переставлені місцями речення, переставлені слова в текстах і навіть мають місце витяги з одного тексту в інший.

Українознавець Г. Лозко відкрила, так би мовити, оригінальні тексти, подані М. Скрипником, взяті з архіву Ю. Миролюбова, на широкий загал. І свій «Волховник» вона написала по оригінальних текстах, поданих М. Скрипником. Цими ж текстами користується і С. Піддубний.

Та найболючіше те, що люди, які перекладали цей Духовний Скарб – атеїсти. Той же Б. Яценко навіть не звернув увагу на те, що книга починається з Духовної суті, погляд його звернений на патріотизм. Та без Рідної Духовності патріотизму до РІДНОГО не буде. Автор ВК звертає увагу читача на те, що втративши власну Духовність тисячоліть, ми втратимо своє минуле, свою історію, «…забудемо звідки ми…». Так і є. Як писав Ю.Миролюбов? «…Не доводилося чути, що на Русі була грамота…». ОТАК! Ні більше ні менше.

Кров моя пам’ятає, а серце живе нею, то душа моя в Дажбо. Дажбо – моя Святість, мій Поводар, моє Натхнення, моя Віра і Любов моя. Молюся – надихни мене на розуміння письма моїх рідних Предків, надай снаги правильно здійснити перепис «Влескниги», донести нащадкам глибину їхньої любови до свого Роду, оту Святу шану до Тебе, Дажбоже, до Отця і Творця Роду Святого Орія, до Святої Матері Роду нашого, до Рідної Землі, Природи. Щоб у кожного, хто прочитає, Душа повнилася Твоєю Святістю, Твоєю Любов’ю, Любов’ю до Рідних Святощів, до Рідних наших Предків, до Святої нашої Землі, даної Тобою на віки вічні.

 Слава Тобі, Дажбоже наш! Слава Тобі!

І тому найперше звертаю увагу на Духовність. А Б. Яценко свідомо перекручував тексти: приклад д. 6д.; слова «Святий Орій-Господь» (СВА Р Г) пише, як ніби мова йде про Мінтяжмаш Укрвуглепрому і т. п.. І по такій же стезі пішли його послідовники. Та все ж я найбільше завдячую Б. Яценку, бо він надав можливість своїм послідовникам, і мені в тому числі, долучитися до цього Скарбу і працювати над ним.

Окремо виношу щиру подяку С. Піддубному, який ознайомив мене з ВК і вклав її в мою душу.

Вірослав-Василь Кабацюра

                        

 ЗРІ РУСЕ КО УМЕ ЯКО ЖО УМ ВЪЛИК БОЖЪСК ЕСТЕ ЕДІН СО НОІ

                                                                            д. 1

 Ось уже забуваємо доблесні наші старі часи, та йдемо куди – невість¹ (невідомість). А тако ми зремо назад і запитуємо: «Що-бо є ми? Стидимся Наву, Праву, Яву² знати, і всебічно Єдність³ відати та зрозуміти?»         

Се-бо ДаБо⁴ (Дажбо) створив нам Овейце⁵, якове ж є Світ-Зоря (Сонце) нам сяюча, і в тій безодні повішав Дажбо Землю Нашу, аби тая удержана була⁶… Тако се Душі Пращурів суть, а ті світять зорями нам від Ірію…

Но греці, налізши, на Русі творять зло во ім’я богів /своїх/.

Ми ж є ми. Не відаємо вже куди таскатися. А що ще творити???

Права-бо є невидимо уложена Дажбом, а по ній, яко пряжа ся тече Ява. І та сотворює життя наше, а те коли відійде – смерть є. Ява є текуча, а творена по Праві.

Нава Небесна [НБО] є по тій – до того є Нава і по тому є Нава. А в Праві ж є Ява!

Повчимося стару і зануримо ся душі наші в Нього, бо є то наше, яко се-бо вже надійшло се-бо на Кола⁷ нам… Творящу Божим Умом [БОГО УМ] Силу соузрімо (відчуймо) в собі. То-бо дано Дар Богова, не потребу⁸ маємо [ПОТРЕБУ ЕМО], Небесне (Боже) [Бо] се напраснити⁹ /гріх/…

Се Душі Пращурів наших, від Ірію зрящі ті на нас, і там у жалю плакають ся та дорікають нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви... Не бережемо Небесне [БО] се, а то і глузуємо. Се істина… Не ми достойні бути Дажбові внуки…

То-бо молімо БогоУм (Вищий Розум, Творця, Дажбо), та маймо чисті душі і тіла наші, так матимемо життя з Праотцями нашими, в Богах (у Небі*) зіллємося воєдино.Правда така – се-бо ми Дажбові внуки! – зри (прийми), русе, до ума, яко же Ум Велик Божеський є Єдин з нами, а тому творіте та говоріте з Бозьо воєдине…

--------------------

1 – тобто, живемо, втрачаючи рідну духовність, не розуміючи, до чого це приведе.

2 – Права – закони творення Світу. Датель Буття створив Праву, по якій твориться і розвивається Всесвіт, Сонячна Система, Земля і її природа. Це закони тяжіння, постійного руху, кола, збереження енергії та ін. Права Землі – це безперервний рух навколо своєї осі, навколо Сонця; безперервність відтворення внутрішньої енергії, Природи, рослинного і тваринного світу, людини (це наша зовнішня і внутрішня будова, біологічні процеси, інстинкти, відтворення та ін.).

Нава – духовно-інформаційний світ. Не тільки відаючі, а вже і науковці доводять, що існує інформаційна оболонка Землі – Навосфера (ноосфера). І в Навосфері утримується інформація про минуле, теперішнє і майбутнє. Тільки відаючим даний доступ до Навосфери (Нострадамус, Юрій Дрогобич, Николо Тесла, Ванга, Дід Петро, Михайло Нечай та ін.).

 Ява – світ явний, видимий, який людина здатна сприймати своїми чуттями, розумом. У Творця в Природі немає секретів від людини. Немає нічого надприродного, окрім Нави, є просто незрозумілі нам, не вивчені, не обґрунтовані, не підтверджені явища. Поки що.

Смерть – природний процес переходу Душі людського «Я» в Навосферу, в інші «виміри», де продовжується свідоме життя в іншій формі поза фізичним тілом.

3 – в оригіналі «тирло» – тирлування, рівнозначне таборуванню, тобто, єднання, єдиним цілим.

4 – Святий Дух Роду Нашого; Даж – Датель, Бо – Небо (санскрит), тобто, Дажбо – Датель Небесний;

5 – Яйце – Сонце – джерело енергії життя.

6 – надав гравітаційне поле.

7 – форма Сонця, Землі і ін. планет; обертання землі навколо своєї осі, навколо сонця. Учитель Лев Силенко навчає, що вся Сонячна Система є єдине коло. Дажбоже коло – повний оберт Землі навколо Сонця, тобто, рік. Бере початок на Різдво Світла Дажбожого. Святий Орій, Отець наш, початок господарського року переніс на день весняного рівнодення – Яр, Новояр, і розділив рік на місяці – «Святого Орія» Кола.

Побутує скорочене поняття «Сварог», «Свароже коло» придумане тими, хто порочить Святе Ім’я нашого Великого Предка – Святого Орія, Отця Роду Нашого, і хоче вбити в народі пам'ять про нього. СВАРГ – СВА ОР ГО, Святий Орій-Господь; Він же Бог – Дух Небесний Господа Земного.

8 – тобто, не прошені на потребу Права, Нава і Ява в Бога, а Дажбом дані в дар ще з творенням Світу.

9 – зневажати. Батькове повчання нам (мені і моїм двом братам): – «Своїх рідних напраснити гріх.»   

      

  

    КОЛОДАР  ДАЖБОГА

 Святе Коло Дажбоже – від Різдва Світла Дажбожого до найнижчого «западання Сонцевого», від Коляди до Коляди. Нині Коло Дажбоже називається роком.

Дажбоже Коло ділиться на два періоди по 6 місяців – період ЯР і період Сивий.

Яр (ярий, яркий період) – період з 22.03 по 21.09, період, вподовж якого світла частина доби довша за темну. Ще цей період називали – період Білобо. 22 березня – день Яра, Новояра, Новоліття.

Білобо – Біло Бо: – Біло небесне, Біло (Білобог) Боже. Біло (Світло) і Яр дали назву першому місяцеві Новоліття – Білояр, тобто місяць Світла яркого.

Сивий – період з 22.09 по 21.03, період, вподовж якого темна частина доби довша за світлу. Ще цей період називали періодом Чорнобо.

Чорнобо – Чорно Бо: – Чорно небесне, Чорно (Чорнобог) Боже.

В розмові вживаний вислів: – Дажбоже Коло або Сивий Яр.

Дажбоже коло ділиться на три періоди:

перший – ХОРС; період з 22.03 по 21.07, період найбільшої сонячної активності, період Божої Благодаті  в Природі, в Душі Людини. В цей період входять періоди Вишень і Леле: Вишень – період пробудження Природи, період «високого» поклоніння Природі, Праві і Яві Дажбога; Леле – період найвищої Благодаті Божої в Природі. Хорс – хороший, благодатний період; Хорс Дажбо – Хороший Дажбо, Благодатний Дажбо. (Хорс Дажбо Яр – хороший Дажбо яркий (д.4г).);

другий – ВЛЕС; період з 22.07 по 21.11,  в цей період входять періоди Літиць і Радогощ. Літиць – період збору і заготовки Урожаю, Дарів природи, Дарів Дателя Небесного; Радогощ буквально – раді гостям, є час і чим пригостити, почастувати. Влес на д. 33 Велос, у «Мага Вірі» – Вилас, Виласканий, так, цей період виласканий, обласканий Людиною за Дари Божі. Період Велос (по сучасному – Веллас) – період Великої Ласки Дажбожої;

третій – СТРИБО (Стриббо); період з 22.11 по 21.03, період стрибучої (мінливої) погоди: дощ, сніг, вітер, туман, тепло, холод, мороз і т. п.

Стрибо – Стриб Бо – Стрибо небесне, Стрибо (Стрибог) – Стрибо боже.

        1 (д. 1, 3а, 16а).           

 Д. 1–2   Бренне-бо (тлінне) є наше життя, а ми такиж-де ідемо ж кіньми на землі нашій робити, живемо в зими з тілом овна (з вівцями), і скотину нашу від ворогів гонимо на… Свередзь¹⁰…

 Д. 3а   Молимо Влеса¹¹, Отця нашого, хай потягне¹² в небі коней Суражових¹³, і хай виїде на них Суря Віща та Золоте Коло вертиться. То-бо Сонце наше, що святить нам домове наше і перед ним лик блід є, лик вогнищ домашніх. Сьому Божому вогнику саморозгорелю¹⁴ речемо показатися і постати (дістати) се небесі, і се взятий аж до мудра світа /горів/ нам. Дякуючи йому, маємо Вогонь Божий.

А йдемо се трудити, як і всяк день, молінням утвердивши тіла, їмо і йдемо до поля нашого. Трудіться, яко Бозі веліли всякому мужу, що чинен (працездатний) є, трудитися на хліб свій. Дажбові внуки стали любимичі Божеські, а Божі скорі рала ви тако (впевнено) в десницях держите.

Оспівуємо Славу Суражія /в полудень/, а також-де мислимо до вечір’я.

П’ятикратне славлення Бозі введене. Пиймо Небесного сурицю в знак благості і єдності з Бозі, які-бо суть в Святому Раю¹⁵  тако-бо п’ють за щастя наше…     

Оспівуймо славу Суражія і тих коней золотих Суражієвих, що скачуть в небесі.

Додому йдемо потрудившись, там вогонь утверджуємо, /молимося до вечері,/ і їмо покорм наш.

Дякуємо… Якова є то ласка ще Божеська до нас! – і відходимо до сну.

День знову прийде та ми не голодні… Такоже даємо десяту отцям нашим, а соту на Владу Святу [ВЛА СВЕ]… І тако перебуваємо славні, яко же славимо Бозі наші, а молимося з тілами омовлені¹⁶ водою чистою…

 Д. 16а  …Влесу (Великому Ласкою) книгу сю потчуємо, Богу нашому, який є прибіжища сила.

В інші часи був муж, який був благ і доблесний, що визнано було отцями в Русі. І той мав ще жону і дві дочки, і мати стали вони скотину – корови і багато овець. З ними і були ті в степах, і ніде не мали ще мужів для дочок своїх. Так молили Бозі, аби роду згасання присікти.

І Дажбо почув мольбу ту, і по мольбі дав йому ізмолене, яко було сказано про те: – «Се Небесний ходить між нами, і маємо вроджувати ся».

Се-бо Ясна¹⁷ тче¹⁸ йому ту /дитину/, Бог Влес отроча несе¹⁹…

Се Йому вести сина маємо, до Бозі нашого, і то Йому проголошуємо хвалу (велич): «Будь благословен завжди: нині і повсяк час [ПР СНЕ – при сні], з віку і до віку.»

Речене є се при чудесниках (кудесниках) і те прошене дасть на здравицю²⁰.  

 -------------------------

10 – можливо в ліси до озера Світязь.

11 – Святе письмо «МАГА ВІРА» вістить, що ВЛЕС – Вилас, Виласканий; У ВК (д. 33) Влес – Велос– Учитель, отець, святий, а на д. 16а, зверніть увагу, Влес – Бог, Влес – Дажбо. Це говорить про те, що ці дощечки писалися в період Влеса, в період Великої Ласки Дажбожої (забезпечення зерном, овочами, фруктами і т. п.)

12 – піджене; і нині це слово є вживаним.

13 – і Суря, Суне – Сонце. В давнину предки вважали, що Сонце по Небу рухається за допомогою коней (золотих). Суражія – Суря жія, буквально – Суря життя.

14 – саморозгореля – жар, який брали з вогню запаленого під час грози, та накривали для збереження попелом, а потім за його допомогою розводили нове вогнище, призначене на Славу Божу і Предків, і тільки з цього Вогнища брали жар для подальшого використання, зберігаючи таким же способом.

15 – в оригіналі – в «Сварзі», тобто там, де править Дух Святого Орія, в Святому Раю.

16 – освячені водою по Мові (по заповітах) Святого Орія, Отця Роду нашого.

17 – і Магура, Птиця Небесна – Мати Свята Роду нашого, Мати Небесна Слава.

18 – Рожениця провела святе дійство Боже – зачаття дитини.

19 – тут як би віра, що в Різдво Світла Дажбожого відбувається зачаття, а через 9 міс. Влес «отроча несе».

20 – з тексту оригінальної дощечки, фотокопія якої збереглася.

                                                     2 (д. 31)

 Д. 31-1  Дякуємо Ті (Тобі), Боже, яко се нам даєш суру пити смертну і на ворогів грядемо.

А тих бияшемо мечем Тобою мовленим²¹ згори, і світлом їм мружиш /примушуєш мружити/ очі, сія, а ніч на них насилаєш, аби сяйвом²² знищити тих Перуну**.

І то мовлимо²³ се, яко нашим синам збавитися ворожих грабунків.

Хай іде той день, який хочеш Ти, спершу, звичайно, вперто дзвеніти [АЗ ОБОІХІМО УПРЕН ЗВЕНЦЕЩІ] і гриміти на нас, а то-бо істинна сила Твоя – на наших полях опліднює, а громи дощі лиють се на них.

Тому се ми благі, яко ходимо по волі Твоїй. І перша-бо ранкова Слава Тобі речена, і маємо тако проголошувати, яко Благ є і Податель благ наших…  Упрошені, вони (блага) суть, як вівці течуть...

Так матимеш нас в усі дні, та будемо Ті вірні до кінця Слави Твоєї, ...Отче-бо наш, се назавжди. І хай буде так! – в усі дні…

Жертву Ті правимо вівсяне борошно, а також співаємо Славень на Велич Твою!

Славімо ДАЖЬ БО  (Дателя Небесного)!

І буде Той наш Покровитель і Заступник від Коляди до Коляди, і плодитиме на полях і даватиме трави на скотину.

І хай нам в усі дні яловина примножується, се і зерно житнє множиться, аби Медовик Віщий затвердити (спекти) в печі.

 

Д. 31-2    Бога Світло славіте, Суражія, бо стелимо одрища до зими, а тече на літо, то Йому-бо співаємо славу, яко отці – на полях.

Славимо Вогонь Бога – саморозгореля, дерево гризучого і солому, та вогнекуделицю (факел) розвіяшить вранці, вдень і ввечері. То йому будемо вдячні за соутворене борошно і пиття, яко є єдине – храним у попелі, а того вздуємо, а горить…

...Земля наша уляглася від Сонця до Сонця, Світла Рогатого²⁴, і великі суть там-бо хороші луки. І там водимо яловину, а приплоди се маємо Волею Дажбо. Його ж і славимо…

А ще-бо [А ЖЧЕ БЪ] який відає теє, а не надасть хвалу богам, тричі клят буде.

Слава Перуні, Богу нашому, що-бо нас хранить.

А таки, Боже, /Ти/ здоров’я Датель, Благ Земних Податель. Тому-бо палим Вогонь Віщий в граді Новому на Волхові і на Горах, у Лісах. А ті діброви – Божі Берези і Неба Дуби, по Ниві²⁵ Дажбога нашого.

Суть в тому, що ДАЖЕ є дателем /для/ просящих, а то те Боже звеличуємо…

…Ти бо се є і всяк ясний є в дні Божеські: …і в домі святому, і в домі сущого.

Хай святиться ім’я Господа і нам дає радість [І Н Д РА], як-бо той є наш Бог і між Богами, і Віди знають (вказують) так. Оспівувати будемо могутність Його, і матимемо гурти скота, що бережемо від зла. Господом Бозя ви ся [ГО БЗІА ВІ СІА] та гурти убережені будете. Так, саме Господом!

 

Д. 31-3   А дітками прийшли від землі Арійської²⁶ до краю Ін(д)ська²⁷, а то луки мали. То прийшли ті до Раю травного, скотині ласощі, і там вселилися... Велико  /сильно/ нас обидило там…²⁸ Рече Отчий Глас Аріїв трьом синам: «Діліться на три роди і йдіть до полудня». А то западаня²⁹ Сонцеве.

А то були Кий, Щек і Хорив. І так, поділили скот і пішли вони трьома родами, та сідали всяк до гмоті³⁰ своєї. А Кий-бо рече: – «Ставте градо.» І тому ім’я дано є Київ. Тамо зиму проживали і пішли по весні отці до півдня, і там скот пасемо від першого літа.         

--------------------    

21 – освяченим самим Богом.

22 – можливо мова йде про горобину ніч.

23 – святе дійство по Мові Святого Орія.

24 – від сходу Сонця до заходу Сонця, сходу Світла Рогатого (Місяця).

25 – землі, на яких проживають  Дажбові внуки. Берези – Берегині, а Дуби – Духи Предків в Боголісах.

26 – Ірата (Арата) на Ольвійському пам’ятнику.

27 – згадка про перебування наших предків в Індії під час Великого похолодання.

28 – відбувся землетрус, і люди залишились без засобів до існування.

29 – уточнення; тобто, полудень в тій стороні, в яку Сонце «западає» після Купала.

30 – «простий» люд; в тексті – «кожний князь окремо зі своїми людьми». Вогнищани – жителі сіл, землероби.

                                                     3 (д. 38а)

 Д. 38а-1   Писано се рукою.

І поки була велика холоднеча, родичі-бо се боролися за владнощі. І многі рекли: «Не йдемо до роду, яко нема спокою вогнищанам, а будемо ліпше самі в лісах, на божих горах, тирлуватися.» Се тими словесами родичі були роз’єднані і велико сердитися та лютувати зволили. Се Бог, Святий Орій-Господь, караючи, велике сум’яття горам удбав. І слав’яни тії вночі пробудилися великим громом та землі дрижанням, і се чулося - коні в горах волають. Страхом охоплені з лежок схопилися і пішли геть із села, а вівці нехай... А вранці увиділи домівки розтикані: одні вгорі, інші ж в долині, а інші в дірі великій земній, ані сліду ні хат інших, ніби не стояли…

Були ті Славичі у великій скруті і животи кормити нічим не могли. І рекли Ірію³¹ отці: «Веди нас геть!» І запитав Ірій се спершу: «Є на Ви із синами моїми?» Рекуть йому тії: «Підлягнемо». І пішли з Києм, Щеком і Хоривом – три сини Ірія вони, іншу землю оглядати. Із того почався рід славен, аж до днесь…

 

Д. 38а-2   Яко же відати не дав Бог–Датель будучину смертним таку, так возвеличуймо Премудрість Його. А стареє споминаймо, та про ті часи речімо, що було перед родом слав’янів у горах великих і високих: там землю орали та дбали про овець і ягнят – хранили і пасли в травах. Якось сталося ж – люди пробудилися, а коні під хмарами у страху іржали. Почувши, і тії, страхом охоплені, уберегтися перелякані не могли.

Ся подія посіяла мор, а голод велик повів з краю Іньська, вперед очима йшли, куди зрили. Пройшли мимо землі Фарсійсти (Персії) і йшли вдалеч, яко не вдатна вівцям земля тая. Йшли горами і виділи каміння, а на тих проса не сіяти – тако же мимо пройшли. І узріли степи квітні та зелені, там стояли літа два, а по них мимо (далі) пішли, позаяк же злодії³² появилися.

 

Д. 38а-3   …Мимо ідуть Каяли³³, ідуть до Ніпрі, яко той всякій прі³⁴ граничити мав, а ворозі злій і перепоною бути. На тому Ніпрі і Мати /Свята наказала/ їм усістися, роду славному. І тії були вогнищани, яко же мав кожний діру земну (печеру, землянку) і вогнище Святого Орія-Господа славити і Дажбога, яких же суть у Святому Раю пречистім; Перуну і Стрибо Божому, яко /перший/ громами і блискавками повеліває, а Стрибо Божий вітри ярити на землі ся має; і тому Ладо Божому, що править лади родів се тії і благості всячеські; і Купала Божого, яковий до митнища³⁵ правити має і всячеським омовінням³⁶; і Яра Божого, що править весняним квітінням і русаліями водяними, і лісовичими і домовичими. І Святий Орій-Господь тими править…

 Всяк рід має Щурів і Пращурів, якові суть перед віками вмерли. А ще то їм, /як/ богам, почитання маємо давати, і від них радощі маємо. І поставив першим рід славний – мольбище в граді, /в пам'ять/ Інді-Київу³⁷ ще речений (названий) є Київ, і в колі його селитися мали ся.

            А в лісах дубових лісовичі у вітах колисатися зачали, а бороди хмелем утичені і волосся в травах, тії суть листя зелене. А мокошани, які ж під ними сплять, того /листя/ до бороди затичують (затикають).  

Маємо діяти, та не ректи, яко же не можемо. І більше так не кажіть, яко не маємо віру – старанно пошануймо ся наше. Добре учіться, яково рекли се отці (СІЦЕ – СЕ ОТЦІ), і се отців аби ми не забували і так діяли, і тоє діяли щоденно: є то ми боляри, яко же інші – прості вогнищани ми.

--------------------                                                                    

31 – тобто, звернулися отці до Неба*, до Святого Орія, Отця роду.

32 – в оригіналі ХИСНИЦОІ; «хистний» (хитрий) люд.

33 – можливо, мимо Великої Калки.

34 – пря – боротьба, війна. Річка Ніпрі – річка-Захисник, річка, яку важко було перейти ворогам.

35 – до Купальського Дня; проводилися замовляння, освячення (священодійство) і збір лікувальних трав.

36 – Ладо, Купала – назва місяців, період Священодійства Природи. Коло Купала Божого з 22.05 по 21.06.

37 – можливо і в Індії переселенці мали місто з такою назвою; або на честь князя Кия, який виводив орів з Індії після землетрусу, рятуючи рід від голодного мору; на честь Кия-Отця.

                                                      4 (д. 26)

     Д. 26-1   А се був до ваших часів оседень-вогнищанин³⁸ . І сей благ був. І Бозя йому давав овець багато і скота на пасовиськах у степах; і се були вони при травах многих (багатих). І Бозя давав йому скота приплоду і умножав його.

І таково іде перед очима його мандрівний муж і рече йому: «Нехай підуть сини твої до землі тої, до краю чудного, що є на заході нашого Сонця. Там Сонце спить на одрі³⁹ золотому. І се кіннотник скаче до нього і будить Сонце: піднімайся, Сонце, до лук своїх синіх, то маєш скочити до повозу твого і зрити від сходу. І так прорікши, будуть скакати сії до іншого краю. Увечері прискачуть близенько /до землі/, інший кіннотник рече, щоб Сонце зайшло за гори свої і візочок свій золотий не лишало, а то ворозі хочуть утаскати (вкрасти). І тії близенько (низенько над землею) кіннотники скачуть до іншого краю. І так (знову) Зоря йде, і веде проміння свої, і одягом (покровом) Дажбовим трясе, і проміння течуть до краю небесного⁴⁰. І се рече… /інше/…

І тако, сини два ідуть ще до заходження Сонця, і виділи там многі чуда і трави злакові… І так стали до отця і речуть те йому, яко красен край той… І се многі племена і роди ізрекли волю стати на стежку ту, і грядуть всі за оседнем, і ту…/полишили/…

 

Д. 26-2   … Рече Орій-отець синам своїм бути на чолі по всьому роду, і не хотіли вони, і поділилися на сих і інших. Се-бо князі в єдності вели людей своїх на полудень, і Орій веде по краю морському. А тут була сушня велика і пісоче багато, грядуть до гір і там сідають на піввіку. Для оборони створили кінноту велику і пішли по землі чужій. Тамо вої стали на стежку їхню⁴¹, і дуже сильна була пря-то се… і були розтрощені⁴²… І таково йшли далі, і виділи землі теплі і не берегли їх, яко багато чужих племен там сиділо. І гряде даль… Се-бо Бозя веде їх, яко люде своїх, бо тяжко стало їм біля гори великої – там все воювали… По ворогах ідучи далі…

І те завжди маємо всі пам’ятати, на тому і тягнути за своє, яко ж де і отці наші.

 Д. 26-3   Очистимося мольбою по Мові⁴³, а митими се мольби творимо, за чисті душі свої і тіла, яко Святий Орій-Господь уставив ті Мовенства (священнодійство: заповіти, обряди і т. п.) і купалища, і на те вказав, і не сміємо ото занищити. І се миємо тіла, і умиємо Духа свого у чистих Водах Живих, і то грядемо трудитися, але всяк день мольби творимо і суру пиємо, яко до сього було. І ту п’ятикратно пиємо денно і хвалимо Боги наші за радощі тії, яко се суриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде від корів до нас і тим живемо. І трави злакові уварюємо свої до молока, і тако приймаємо кожен частку свою і тішимося.  

То скажу те, сини мої, що час не страчено даремно – є вічність перед нами. А там узремо пращурів своїх і матерів, що порядкують в Раю⁴⁴, і там отари свої попасати можуть, і віна свої вінують (жнивують), і життя мають, яко ж де наше. Тамо немає єгуншти, ні елань-то не живе – Права княжити має. І та Права істинна, яко Нава зміщена, нижче Ява дана, і перебуває віки вічні біля Світовида⁴⁵. І се Зоребог⁴⁶ ходить краєм тим і рече пращурам нашим, яко живемо на Землі і яко страждаємо ще досі, бо то скільки маємо зла много. А там зла не мають і трави зеленії стрічаються їм – стрічають шелестом своїм про волю Божествену і щастя людей тих. І таке мають.

 

Д. 26-4   Зріте степи райськії по Сварзе*, яко синя є, і та синя іде від Бога Святому Орію-Господу. І Влес іде правити отарами їхніми, і тучніють ті на злаках і воді живій⁴⁷… І ніхто не поневолений в краю тому, і рабів-чужинців не існує тамо; і жертви іншої, яко ж де хліба, не мають, і се виноград, і мед, і зерно дають до молебнів тих. Отак! І речемо славу богам, якові суть отці наші, а ми сини їхні і достойні бути в чистоті тілесній і душі нашої, яковаа ніколи не вмирає і не завмирає за часи смерті тілес наших.

А полеглому на полі бою Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, йде до Святого Раю на коні білому. А там Перунько її зустрічає і веде до благих своїх хоромів, і тамо перебуває до часу якогось і дістане тіло нове. І тако жити має в радощах то се, повсякчас віки вічні про нас мольби творячи.

--------------------  

38 – осілий вогнещанин, міцний господар, «хуторянин».

39 – ложе. Землі слав’ян закінчувалися на берегах ріки, яка має назву Одер. Можливо вона і була «одре».

40 – тогочасне розуміння, як Сонце поверталося на схід «де починається небо», адже Земля рівна…

41 – можливо і з інших (чужих) племен воїни приєдналися до них, ті, хто мав тягу до пригод.

42 – найвірогідніше місцеві племена, які чинили опір русам на їхньому шляху.

43 – Заповіді Святого Ора, Отця нашого, тобто, слово «Мова» спочатку означало СВЯЩЕНОДІЙСТВО.

44 – у Небесному Раю, на Луках Святого Орія,  предки вважали, що ті, хто у Наві, живуть земним життям. 

45 – видимий світ Яви, Свята Дія Прави Дажбожої.

46 – народна назваТворця Небесного Дажбо.

47 – придатні для життя людини, не придатні несуть мор, смерть. Звідси і море, морська (мертва) вода. 

                                                                                          5 (д. 4г)

 Д. 4г-1   Суражію-бо Святому бути над нами!  (Зорі Життя Святій бути над нами!)

А йдемо куди видимо: земля, гори… і луки, море. І то всенький день до Бога звертаємося, яково настає світ: Його ж називаємо Перун, Дажбо Хора⁴⁸ Яр та іншими іменами… Тако співаємо Славу Богам і живемо милістю Божеською для нужди (збереження) життя. Се гонить Сурож і биє ворозі наші, які суть у темних ямах повзають, і погрожують суть нам болями, і Марою⁴⁹ та Морою⁵⁰, і кінцем життя всячеським... Яви ти се, Боже, Силу,… і бий тим мечем-блискавицею – та здохнуть… Сурія, світи на нас і до нас! А видимо всячеському: перва-бо Слава Сурії стелиться Діду (Орію) д. 11А).

Є тінь щодень злая… Із тої тьми ізійшло і здибилося зле племено дасуво⁵¹. І то зле племено, на пращурів наших набігало… і нападало і є ся многі викрадені та умаржені⁵². А той Орій-старотець рече: «Ідемо від землі тої, де ж хунє (розбійники) наших братів забивають, то-бо ті криваві очасті звіриші скотину нашу крадуть та дітей забивають.»… І те-бо то Старотець рік: «А підемо до іншої землі, якова тече медом і молоком, і є та земля.» І пішли всі, і синове три від Орія були ті – Кий, та Щек і Хорив, ото звідки три славні племені⁵³ витекли…  

Сини були хоробрі водчі дружинам. Отако, сіли на коней і рушили… За ними їхали дружини молодші, /йшла/ скотина: корови, поважні бики… і вівці… таскали діток старотці, матері, жони… Яко же марені люди… Тако йшли до півдня, до моря…

 

Д. 4г-2   ...Мечами разячи ворозі, прийшли до гори⁵⁴ великої та до пуда (багатства) травного, що була та злаками множима… Там се усівся Кий, що був будівничим Київа. Та-то була столиця руська…

Багато крові коштував той похід слав’янам… Анти не гидували злом, а йшли куди Орій рік, бо кров наша є святая, і кров наша про те рече, що ми всі є русичі!

Не слухайте се ворогів, що речуть: – не стоїмо в доблесті… Від отця Орія походимо, а той… час від часу се народжується серед нас, і пов’язом всякому-бо є до самої смерті…

Не забудемо ми також ільмерців, якові нас охраняли не раз і з нами в злагоді, і кров свою давали нам…

Давно були на Русі хозари, днесь є ворязі⁵⁵…  Ми ж самі – русичі, ніяк не ворязі…

Залишаємо на суру молоко наше в травах, за ночі утлущимо (утолочимо) до нього щавлю і інші трави, яко же рекли прастаротці, і даємо се суритися. І п’ємо тричі на Славу Божу п’ятикрат денно те, бо то наше старе пошанування Богам, обов’язком є по требах і треба⁵⁶ та буде пов’язом між нами… Ані Мару, ні Мороку не сміємо славити, ті-бо то діви суть наших нещасть… /Через них/ наше дідо є в Святому Раю.

------------------------

48 – Хорс. Нам відомо, що це період кола Дажбожого з 22.03 по 21.07. Оскільки в книзі немає визначення його ролі, назва вказує на хороший, благодатний період. Хорс – Хороший Ярий Дажбо, Благодатний Дажбо.

49 – дух хвороби.

50 – дух смерті.

51 – плем’я Даса, в давньоіндійській мітології – демон, ворог оріїв Дасью.

52 – умертвили; дослівно – відправили до злого Духа Мари.

53 – рід русів поділився на киїчів, щеків (щехів) і хорватів.

54 – до Київських Гір.

55 – слово «ворязі» в книзі значно частіше написано через букву «о», тобто, для предків вони були «ворязі».

56 – священнодійство по зверненню до Бога громади чи окремої людини по необхідних потребах.

                                                    6 (д. 11а, 11б)

 Д. 11а   Се-бо молячись, найперше Триглаву поклонятися се маємо і то Йому Велику Славу співаємо:

– Звеличуємо і Святого Орія-Господа⁵⁷, Діда божого, яко ж де той є Роду Божеському начало, а всенькому Роду Вода прохолодна Вічна, якова витікає влітку від Джерела [КРИНЕ] (криниці) свого і в зими ніколи не замерзне. І тую Воду Живучу п’ючи, живемо ся, допоки не прийдемо яко ж де свої до Нього, прибудемо до Лук Його Райських; 

– І Богу Перуневі-Громовержцю, Богу прі і боріння, та просимо живих явищ не переставати Кола⁵⁸ крутити. А він нас веде Стезею Прави до брані і до Тризни Великої по всіх полеглих, якові ж ідуть у Життя Вічне до Полку Перунового;

– І Богу Світовиду Славу речемо, се-бо стоїть Бог Прави і Яви, і то Йому співаємо пісні, яко світає, і через Нього видимо світ зрячий і Яви буття. І той нас від Нави уберігає і тому хвалу співаємо. Співаємо, пляшучи Йому, і взиваємо Богу нашому, яко ж де той Землю, Сонячну Зорю нашу, і зірки держить та Світ кріпкий творить.

Слава Світовидові Великому!  

Слава Богу нашому!

То-бо зашкребло (зачепило) серця наші. І се ми відрікаємось всі від злих діянь наших і добро нести стали. Се-бо отроків⁵⁹ /полонених/ відпускаємо, обіймаємось і благословляємо се утворивши. Се-бо нас не зрозуміти умом розторгнутим (безрозсудним.)

І по цьому стоїмо [ПО ЦОІЙ СТЕ] се, бо те уміємо (навчені), се-бо Таїна Велика /Віри нашої/ є, яко ж де і Святий Орій-Господь і Перун є, а Світовидом тії двоє є святі [два е сьва] удержані в Сварзі*, і з обох боків їх Біло Боже⁶⁰ та Чорно Боже⁶¹ перетягуються. Ті і Святого Орія-Господа піддержують, аби Його Світу не бути поверженому. По тих обох Святість (Світ Святого Орія – Рай) Хорс, Влес і Стриб⁶² держать, се поза ними Вишень, Леле, Літиць,…

 

Д. 11б    …Радогощ, Колендо і Кришень⁶³. І се утворення удержує Сивий і Ярий Дажбо.

Се-бо вони суть Білояра, Лада, Купало, Сіниць, Житниць, Вінищ, Зраниць, Овсєниць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютиць⁶⁴.

А по-іншому то: пташиць-звіриць, милиць-дощиць, плодиць-ягодиць, бджолич-роєстич, кленчич-зеренець, вітриць-соломиць, грибниць-ловиць, бесідниць-сніжиць, паломниць-святиць, радиць-світиць, кровиць-красиць, травиць-стеблиць.

А затим інша суть: родиць-маслиць, живиць-водиць, листвиць-квітиць, бодич-зведич, громич-сімич, липиць-рибиць, брезич-зеленець, горець-страждниць, спасиць-листопадиць, мислиць-гостиць, ратиць-страниць, чурець-рідиць⁶⁵.

А те-бо /Новояр/ освячує Вогонь Божий саморозгорель і овча (ягнята) ярі швидко народжуються, і чисті⁶⁶. А то суть Триглава Єдність [обціа] (обще, єдине), а се свято⁶⁷ від Них іде. А Ту /Матір Небесну/ ждемо.

Отроче⁶⁸, відкриєш ворота їхні і увійдеш в них – то-бо є красен Рай Слав’янський!

Там Рай-ріка тече, якова відділяє Небесний* Світ від Яви, а Число Боже учитує (рахує) дні наші і рече Богові числа свої. І бути дню Небесному*, як бути ночі і уснути всім. Бо се є всяк ясний (свідомий) в день Божеський, а вночі ніякий (несвідомий) є і нас жде Бог-Дід, Дуб, Сніп⁶⁹ наш.

Слава Богу Перуну вогнекудрому, що стріли на ворогів вергне і вірних вперед веде на Стезю і по ній завжди [ПО НЕ ВЖДЕ] /водить/. Є той Вірним Честь і Суд, яко Золоторунний⁷⁰ милостив і всеправеден є!      

-------------------- 

57 – Отець роду орійців і є дідом Великих Предків, котрі у Раю, тих, кого треба шанувати, як богів.

58 – молилися, щоб крутилося Коло, щоб знову повернулося літо, гриміли громи і красувалася Райдуга.

59 – полонених роменських легіонерів.

60 – світлий період доби; перемагає в період Кола Дажбо, коли світлі години доби перевищують темні.

61 – темний період доби (ніч); перемагає в період Кола Дажбо, коли темні години доби перевищують світлі.

62 – Коло Дажбо ділиться на три періоди: Хорс (22.03 – 21.07), Влес (22.07 – 21.11) і Стрибо (22.11 – 21.03).

63 – назви періодів Кола Дажбо, що ділилося на шість періодів, кожен з яких містив періоди – два місяці.

64 – тогочасна назва місяців. Коло Дажбо дідиться на дванадцять періодів – місяці.

65 – інші народні назви місяців в давнину.

66 – «чисті», Хоряжі, в період Хорса народжені, вівці, улюблена пожертва Богів.

67 – Новояр, Великдень, Русалія – це назви одного і того ж свята, яке святкувалося щонайменше тиждень.

68 – полеглі молоді воїни, душі яких пішли в Рай.

69 – Духи Предків. Тобто, вночі про спокій дбали Духи Предків.

70 – бо золотом-блискавицею руни пише по Небу.

                                                                                         7 (д. 30)

 Д. 30-1   Се-бо /ми/ хранящі /образ/ Піта Оре-Дяє⁷¹ [ПЬІТ АРЕ ДІАІЕ], яко ж де той особливий. Стоїть при Матері, проти неї. Се-бо те було ще з приходом до Джерел. І Та йшла, руки піднявши до хлібо/датного/ Неба, і се дощ дала, який же іде і насичує /землю/, і то маємо житень (житницю) нашу і жню вінимо на славу Її.

Се-бо проти неї є Земля наша і ту хранимо, яко ж де отці наші. Се повінчаємо Сварзе (Небо)* і Землю, і справимо Святу Дію Божу [СВАДІЕБЪ – СВА ДІЕ БЪ] отим, яко ждемо. Се Творець є Небесний*, а проти Нього /Земля/ – Жона Його. І се Святкування маємо вдіяти, яко ж де для мужа і жони. А ми діти їхні, і так речемо бажаючи те: здоровими бути і щасливими, і мати дітей багато і собою хвалитися (пишатися). Тако зріте до Вод, будьте велеплодні і се давайте мужам освячення Піта Оре. І хай обітницею Вашою буде повнити плоди, і овочі і зерно. І се радіємо отим та про гаразди дякуємо ті, і то буде так до кінцевого Дня⁷². Се-бо вірні Твої молять про блага і добро. Хай буде наше життя всеціло на потребу і пожертву се Тій і Тому, і держиться се у владності Твоїй. І вергун⁷³-бо може про хліб подбати, якщо маємо нужду нашу і молимося про те.

Се-бо Ондере⁷⁴ маємо, яковим є і наш Перунець. І сей вергне ворогів на хребет, а також-де відриває голови їхні, і палить з неба, та кидає у море і пущу (безодню).

 

Д. 30-2   А се суша натекла швидко з краю чужого, і тамо є (буде) до часу, аж поки Пита Оре її відвести зможе. Денно ще [МОЖ ДЕНО СЩЕ] ходимо те оспівувати⁷⁵, і ворожимо на неї і проганяємо її.

А то всі молилися богам про той жаль і горювання ті. І се Отці стали, Бозі, по межі, то передній Святий Орій-Господь, і ті відвели руки свої від борід, і повеліли дощу текти се до угіддя того, і се перст⁷⁶ усохлий насититися може по волі Божій всюди, і злаки се можуть втрапити до тверді, і се зрять Сонце для себе. Суря живить їх і повнить силою зелень і коріння. І злакові се зеренця оживають і зілля несуть, і то віна ростуть, і збираємо їх до житниць наших. А се віно віднесемо до них (Богам-Отцям) і подякуємо, що вергунцю вони звеліли впасти до нас, і є вирощені віна, і злаки ті се маємо.

Істинно їмо хліб свій!

Се-бо се возрадуємо Онєдру, то діючи: колоду перепрошуємо і замовлюємо яко їй вдіяти… А потім запалюємо вогнище сильне і кидаємо до нього колоду ту, щоб вогонь був до небес, і там язень⁷⁷ її терзав, і се на двоє та на троє ділив. А то є знак від Бозі, яко любиться жертва тая йому, і хоче її.

Якщо буде чи є блудень із наших, який лічитиме Бозі та відділятиме від Неба*⁷⁸, вигнаний буде з роду, яко не маємо богів, хіба що /Все/Вишній (Дажбо) і Святий Орій-Господь, а вони суть множества, яко Бог є єдин і множествен. Хай се не розділяє ніхто того множества, і не рече, що маємо боги многая. Се-бо Світло Ірію йде до нас – так будьмо достойні Його!

--------------------

71 – Патріарх Ора-Датель. ДІАІЕ – ДАЄ, ДАТЕЛЬ. Можливо, він і є Святий Орій – Отець Роду нашого. Зверталися молитвою до нього, як розпалювали вогнище. Вказівка, що Тато Роду нашого, Святий Орій, навчив розпалювати, користуватися і зберігати вогонь даний Вишнім Матері Роду нашого Святій Славі.

72 – звернення до Дажбога. Дякуйте Богу за кожний прожитий день і всі дні будуть для вас щасливі.

73 – падун, град; можливо, щоб запобігти знищення урожаю градом, пекли «вергуни» задобрити Ондере.

74 – тобто, той же Перун, наділений тими ж функціями.

75 – щоб запобігти засухи, оспівували Бога і всіх святих, молячи дощу, а то і граду, що роблять і нині.   

76 – у ВК – ПЕРСТ. За Далем: перстья – земля, тобто, щоб намокла земля до найменшої грудочки.

77 – вогняний язик. Тут можливо, як Дух вогненної стихії.

78 – принижувати наших Предків Великих.

                                                                                        8 (д. 9а)

 У ті часи був (жив) Богумир, муж Слави, і мали трьох дочок і двох синів. Тії-бо /сини/ водили скотину до степу і там жили в травах. По отцю рівнялися: і бояни (кобзарі), богопослушні, і розумом хистні⁷⁹… Така і та мати їхня, що речена Славуня, про (для) них творяча потреби. І рече вона до Богумира те у сьомий день: «Ми маємо дочок своїх повидати і внучат доглядати.» Тако поговоривши, в повози впріг /коней/ і їде де свої.

Приїхав до дуба стоячого в полі і лишився вночі біля вогнища свого. І видить вечером мужів трьох на конях, до нього наближалися вже. І речуть, стоячи, ті: «Здраві будьте! А що шукаєте?» Оповів їм Богумир тугу свою, а вони ж відповідають, яко суть самі в поході, щоб мати жони. Повертається Богумир на степи свої і веде трьох мужів дочкам… Ото свої три роди вийшли і славні бущі. Від тих-бо походять древляни, крвче (скотарі?) і поляни, яко перша дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скрева і третя Полева. Сини ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. По тих і походять сіверяни і руси. Три бо мужі були три вісники: про ранок, про полудень і вечір.

Утворилися роди ті при семи ріках, де ж обітували за морем у Краю Зеленому⁸⁰, куди скотину привели древніше Ісходу до Карпатських гір. То було таке в літа перед тисячу триста до Єрменріха…У ті часи була пря велика на берегах моря Годського⁸¹. Там праотці накидали кургана із каміння білого⁸² під якими погребли болярів і отців своїх, якові в січі полягли.       

---------------------   

79 – обдаровані.

80 – найвірогідніше Передкавказзя, долини Кубані.           

81 – Азовське море.         

82 – можливо курган, залишки якого є донині в Луганській обл.    

                                                                                       9 (д. 9б)      

 Прийшовши з Краю Зеленого до моря Годського, а тамо наштовхнулися на годе, якові нам путь переткнули. І так се биячилися на землі тій за життя наше! До того своїми були отці наші по берегах моря і по Ра-ріці⁸³. Із великими труднощами по Ніпрі речі свої, людей і скотину /переправили/ на інший берег, ідучи з Дону.

А там годе виділи, йдучи до півдня, і Годське море виділи. А годе із мечами проти себе, стоять ся і зрять. Так змушені се битися за прожиток⁸⁴ і животи свої, яко ж де єгуншти⁸⁵ були на стопах отців і нападали на нас, людей б’ючи і скотину беручи. Отак. І рід славенів тягнувся до землі іншої, де ж Сонце вночі спить, і де трави багато, а луки тучні (жирні), а річки рибою повнені, і де ніхто не умре. Годе-бо, будучи ще на Зеленому Краї, мало (помалу, тихо) перед отцями ходили.

Рай-ріка є велика і відділяла нас від інших людей, а тече до моря Фасісте⁸⁶. Тут-бо муж роду Білояра ходив на ту сторону Рая-ріки і попередив тамо синьсте⁸⁷, які йшли до фрянжец⁸⁸, що єгуншти суть на острові своєму і піджидають гостей, та обберуть їх. Було те за півста літ до Алдоріха. А і ще древніше вони були, рід Білоярів, сильніші єгуншти. Гості одягалися се за мужів Білояра і говорили яко ті, даючи йому срібло за те і на двох коней золота⁸⁹, йшли де-інде, уникаючи грози єгуншти. І так проходили мимо годів, яких суть такаж - охочі на розбій. Вої на Ніпрі та князі їхні, замість почестей, двічі дане брали. То-бо гості ті, кунещани⁹⁰, се повернулися до землі Синьсте і не приходили вже ніколи.

-------------------   

83 – тут Волга.

84 – за довгі роки нажите.

85 – у ВК – ІЕГУНШТИ. Одне із прикавказьких племен, яке стояло на чолі об’єднаних племен і вело загарбницькі війни. Близька назва до нинішнього – інгуші. Через століття стали називати – гуни. С. Піддубний зазначає, що гуни – це також руси, а назву мали від імені князя – Гоня чи Гуня. У ВК – Геня.

86 – Хвастливе. Каспійське море.

87 –С. Піддубний вказує, що найвірогідніше зауральське плем’я – синташти.

88 – можливо фракійці.

89 – коштовна, прикрашена золотом, упряж на двох коней.

90 – можливо хутровики, торгівці хутром.

                                                                                       10 (д. 10)

 Богумиру Бозя давав блага земні, а того ми не маємо се, яко нам випало інше… І старотців з роду обираємо, яко князів, що від часів старих суть наша, і отцями називаємо раз і на все /життя/. То-бо були князі довгий час, і ті з греця не водилися, а стояли до кінця, яко обов’язку мужі. Тому ж від родини мали давати тоді потомків своїх, аби ті правили ними⁹¹.

А по Богумиру був Орій з синами своїми. І коли було єгуншти велику прю затіяли, утворюючи велику землю свою, так пішли геть звідти до Русі. Нині настали інші часи, і маємо ся брати за узду і тягнути до переду, і не будуть говорити, яко ми залишаємо землю нашу і беремо іншу. А ні! Хай розказують, яко ми б’ємося велично (вперто) за себе, то-бо у русичів не залишилося греці на землі нашій, і боримося за неї.

У ті часи Ра-ріка була кромою нашою з іншими землями, а днесе водяться ворозі наші на ній. І маємо се воювати за внуків наших, та удержувати степи наші і не дамо землю іншим. Так-бо маємо, не інакше, творити, а не палити дуби для поля свого, щоб сіяти по тому і жати жню в попелі, яко-бо маємо степи травні і скотину водимо оберігаючись, оберігаючи її від ворожих...

--------------------   

91 – кожна родина зобов’язана була давати до княжої дружини одного свого нащадка.

                                                                               11 (д. 17а, 35а, 35б)

 Д. 17а   І се були князі Славен із братом своїм Сківом, і се війни вели великі на сході. І се той, /Сків/, рече те: «Ідемо до землі ільмерської⁹² на Дунаї». І така є (була) ще, і Бостара, сина свого, залишив на сторожі.

А ільмерці по сьому пішли на північ і тамо свій град Славен утверже (утвердить).

А се брат його Скіф біля моря буде. І се Бостар мав сина свого Венда. А по них, сих отцях⁹³, був внучок Кісек, який же володарем був степу південного і корів багатьох. Там жили і творилися, та відбулася пря велика за посіви і лютувала на обох сторонах від Данаю. До гір русичі пішли, горбів Карпатських, і тамо вирішили се-бо утворити кола⁹⁴ і були захищені за ними, а також-де ворогам опір творили, всіх розбили вони і відкинули від себе. А се до родів по тому звернулися і Віче зізвали єдине, творячи землю нашу.

І так стояла земля тая п’ять сотень літ. І се за сим в утворі /виникла/ між русичами усобиця, і верховодила се ними, і сили стратили, маючи вони сутички та безладдя своє. Так прийшли ворозі на отців наших по півдні, і се втратили Сківську землю на побережжі морському і степи. І се потягнулися вони на північ, і зрящеся (побачилися) з фряце, а ті – «Ждіть!», і дали поміч на ворогів. І се скіфи-отці повернулися, і стялися з ворожою силою і потолочені вони. А се вої були єгуни, вперше до Русі ступили і той раз відігнані були.

То маємо за знак, яко ж де маємо і нині творити, і своє мати (зберегти).

 

Д. 35а   Се сугубо усобиці наші причиною були, про якові свої маємо слова викривальні дати. І тамо розповімо воістину благеє про роди наші, та не брешемо про те, а істину речемо про них. Про першого бана нашого повідаємо і князя вибраного, є імено того-бо Кисько. Той своїх водив родичів по степах зі скотом своїм до півдня і там, де Суря сяє, ще ті перебували. І прийшов до них отець Орій і те до нього рече: «Обоє своїх маємо дітей, і мужів, і жінок і старих ще – маємо боронитися від ворогів. Такво договоримося, адже /одного/ племені є, давай вівці свої і іншу скотину до нашої, і буде племено єдино. Се бозі сприяють нам, знаємо – доблесті одні теж на віки вічні.»      

А коли об’єдналися, почали-бо тії речати: «Хиби єдині також є…», і інше речуть. То отець Орій відвів гурти свої і людей від них, а відвівши їх подалі, рече там збудувати город. І той Голине був… якво є, в голому степу і в лісі⁹⁵.

І Кисько пішов геть – се-бо то веде люд свій до іншого /місця/, та не змішуватися з людьми отця Орія.

Се той, /Орій/, був старшим. І так сотворили на землі той город і поселилися.

І тако Кисько, відійшов з людьми і утворили землю іншу, і там сидять ся.

І так від цілого відмежувалися оті обидва, і тако порядкували, будучи чужі вони іншим. Всі пожитки і сили, що мали, не ділили один з другим. І був Кисько той славен, і люди Ора-отця славні, яко ж де слава поширилася їхня і поля знали їхні, яко стріли і мечі знали.

 

Д. 35б   Се-бо ті прийшли ізви⁹⁶ до краю його, /Киська/, і почали скотину завертати. І се Кисько напав на них і спершу відігнав, а вдруге був відігнаний сам. І люди мусили гракам покормом стати, і виїдали многі очі у людей, повержених від меча.

І се глаголять Орію-отцю, що мертві вчорнені граками і ті покрякують радощами своїми, що їду одержали. Се-бо то омерзилося серце Орієво і рече родичам: «Піддержіте Киська і люд його». І ті коней сідлати взялися і накинулися на язів і було по них, яко ж розтрощені суть.

І те маємо відати до єдиного – маємо сили докупити (єднати), і ніхто не зможе загарбати нас. То-бо ті степи не відібрані були, яко ж де – русів суть, а собі славу маємо визнану ворогами. Яково приходять до нас і видячи життя наше, спокуси ті мають до братів наших срібло намічене (карбоване) і від гончарства горшки, уїдливо /насміхаючись/, що сини Овена ми. Життя-бо наше в степах є до кінця нашим, іншого (чужого) не потребуємо для себе. І тим не треба нам ректи про інше життя. Се-бо слова наші істини суть, а їхні – брехливі. Се-бо брехню речуть і нею мають /жити/

--------------------   

92 – іллірійці.

93 – «СІЦЕ» – СІ ЦЕ, де ЦЕ – ОЦЕ – отець; тобто, сі отці. 

94 – поселення забудовані у вигляді кола і обгороджені захисною стіною.

95 – близько лісу, тобто, на межі Степу і Лісостепу. 

96 – С. Піддубний подає, як одну із назв хозарів. У ВК часто «хезари» – можливо це і була правильна назва. 

    12  (д. 17б, 17в)     

 Д. 17б   Оте вернути, себто, степові горби [ХОРПИ] (могили) і хранити маємо, яко отці наші та праотці, що горби ще ті мали по своєму степу, і се трави свої, і квіти і хранити вміли, яко ж де кров свою ляли за себе (за  своє). Колань⁹⁷ нашу залишили ворогам, а та Голунь⁹⁸, колом будучи, ото ворогам у тяжкій боротьбі дісталася. І се города наші колом ставити маємо, яко ж де отці наші, якові гостро боролися за землю на всякому кроці і до багатства підносили, і любили її, і там замерти мали, і не спотикалися, не відступали, воюючи. Куди ділися се ті дні і чому не маємо куди утулитися? Речемо ото, яко отці наші, і ся боримо відколи породжені були.

Се Перунець прийшов до нас і той повідав нам: «Осе кілько є праху на землі, так же є ото воїв Небесних*, - вони помагати будуть.» Раті йдуть від хмар до землі і се Дідо, наш Дажбо, на чолі їх. І коли ж де тих не поборемо січчю, а ми не самі, ото доціла⁹⁹ не зможемо бути. 

І се звертаємося молитвою до Бозів наших, аби вони нам поспішили допомогти і дали звитягу на ворогів могучу, що ми хочемо, яко ж де земля наша утоптана є поганими ногами вражими днями. І тяжко зремо на те. Ми перебуваємо (проживаємо), коли навколо нас /вороги/, і не йдемо на них, і не тичемо акінаком¹⁰⁰ до рота їхнього, і не вертимо його в ранах ворожих, і не вбиваємо їх, відколи на нас налізли, ото речемо (звертаємо) на воїв.

 

Д. 17в   І якось-де тако рік про се Кісек на люде своїх за часу нападів на них. І ті омерзилися на ворогів, і так ще /кинулися/ на них, і потолочили їх. Се маємо знак нашої могутності і не можемо до Яви дати своє, себто-би слабі ще. Се маємо силу, ми многі (нас багато), а ворозі не суть такі многі яко ми. Ми русичі, а ворожа суть інша. А де є пролита кров наша – тамо є земля наша¹⁰¹. І се ворозі відають, і се вони все стараються /завадити/, а сі старання є марні. Буде те, яко ж де їм було в старе, часи отців наших.

Речемо ще слова тії на запам’ятання, аби ні єдино від тих слів не втратити. А речемо братам нашим оте: ”Яко ж де Сила Божеська буде на вас, то переможете ворогів ваших до останнього. А ще хоче /хто/ землі вашої, так же киньте йому до уст уповні та полака (посмокче) її в роті своєму, і не ректиме просто ні слова свого. Будете Синами Своїх Богів і Сила Їхня перебуватиме з вами до кінця”.

Не можемо а ні черева наші наситити хлібом, се-бо той попалений вогнем ворожим, і корови, наша скотина, терплять тугу також-де се, яко ж де ми. І се яко інше наше Хором лужне¹⁰² [ХАРА ЛУЖНЕ] одержимо від полян днями швидше і будемо силою вище ворогів наших.

---------------------    

97 – древня назва держави русів. Назви Русь, Руськолань і Колань були у вжитку одночасно.

98 – столиця Руськолані.

99 – тобто, вороги знищать повністю русів.

100 – короткий грецький меч.

101 – тобто, кров проливаємо на своїй землі, нам чужа не потрібна.

102 – тобто, мечі самим Хором, Благодатним Дажбом, луджені (полуджені), відбілені, покриті оловом.

                                                                                       13 (д. 7з)

 Тако стверджуємо ми, що маємо Красне Вінце Віри нашої і не маємо чужу добирати¹⁰³. Се-то князь наш рече, що маємо йти до Ясуне¹⁰⁴ болярового, аби ми того охраняли від ворогів переможно зрання до пізнього часу, якщо буде закінчення пізнє. Так маємо силу нашу по степах. Матір-Сонце своїх вишикувала, а крила в боки розпростерла – Дух¹⁰⁵ Її в серці, а голова Ясуна на рамені його високому. Воєводці славні… яково не лишають у січі голови свого Ясуні, а вберігають її до нового дня.

Коли було Щех пішов до закоту Сонця з воями своїми, а Хрват забрав своїх воїв, тоді інша частина щехів се лишилася з русами. І тако з ними не ділили цеї землі, а з ними утворили Руськолань. Кий бо усівся в Київі, і то йому ми підлегчі, і з ним досі цілу Русь будуємо се. А якщо буває в нас інша сила, не йдемо з нею, а з Руссю назавжди! Та є Мати наша, а тако ми діти Її і будемо до кінця з нею.

--------------------  

103 – тобто, маємо Рідного Дажба, Бога-захисника Перуна і Матір Святу Роду нашого, що ще добирати?

104 – С. Піддубний подає, як голову Овена (барана); оздоблену коштовностями; Б. Яценко – як стяг Сонця.

105 – в оригіналі ВК – тіло.

                                                   14 (д. 2а, 2б)

 Д. 2а     Муж прав, ідучи в дім Овна /Ясуна¹⁰⁶/, що рече помсти хоче, і прав буде¹⁰⁷, але якщо словеса… його… і звершене до цього співпадають. То нам речено є зі стара, аби се ми творили, і буде добро. І яко діди наші рекли (заповіли), то сьому і бути…

Також-де за часів злих, але славних, Русь потята була рукою ворожою, і злочини творилися… Князь той немічен був і послав синів своїх до брані, а ті ворягам підлягли – Віче не шануючи і честю Рішення Віча зневаживши. Тому-бо і стали роз’єднані і в неволю взяті. А то коли речуть тепер - князі суть наша, тому-бо не станемо /вірити/…

До півдня прийшли так маємо землю… нам-бо і діткам нашим. А тамо¹⁰⁸ греці налізли на нас, яко-бо усілися на їх /землю/. І була січа велика, і многая місяці…

Стократ починалася Русь і стократ розбієнна була.

Від півночі до півдня… отак скотину привели праотці наші, а були отцем Орієм до краю руського ведені, понині завжди там пребуваємо. А утерпіння многе нам сущим ранній холод несе, так відійшли досюди і тако оселилися вогнищанами на землі руській. То-бо се творилося за дві теми до сутнього, а по тих двох темах¹⁰⁹ ворязі прийшли і землю беруть від хозарів до рук своїх. Тим-бо невільниками відробляємо.

Був наш рід родичами з ільмерцями, а то з кореня одного постали народи наші. Хто приходив пізніше до руської землі і селився серед ільмерців. Ті-бо суть братчики наші і з нами… подібні суть. А ще коли ворожнеча, ті-бо нас хранять від злих. Віче мають: і ще що то вирішено на Віче, так і є, а ще чого не вирішено – не має бути. Вибирають князів від полюддя до полюддя. І так живемо ми. Ще ми їм помочі даємо, і так буде. Зілля бо знають творити, сосуди печені у вогнищах, а суть-бо гончарі добрі. Землю орати і скотину водити ті-бо розуміють… Така отців наших суть.

А прийшов рід злий на нас і напав, а тому…

 

Д. 2б   …були примушені відскочити до лісу. Тамо жили ми ловами та рибалками були, умоглися від страхів ухилятися. Тако були єдину тему і почали города ставити, вогнища повсюди розкладати. По другій темі був Холод Велик¹¹⁰, і потягнулися ми до півдня. Там-бо суть місця злакових. А там-то іронці скота нашого забажали десятину, ото се погодили. А що будемо тікати? Слово держали!

А потяглися се ми до полуденного зеленотрав’я і маємо скота много…

--------------------   

106 – дім, де зберігався Ясунь.

107 – вірний Праві і Заповітам Предків.

108 – через певний період; згідно ВК - через 400 літ.

109 – по В. Далю – тема рівна 10 тисячам; тут, можливо, тема рівна 10 віків.

110 –одне з похолодань зафіксоване в н. д., коли зима тривала 9 місяців

                                                    15 (д. 24в)

         Се жертва наша є мед… сура¹¹¹ з дев’ятисилом і щавлем удіяна, і на Сурі ставена – три дні, а по тих крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва богам Прави, яко суть наша праотча, ібо се від них походимо, від Дажба, і стали славні, бо славлячи Бозю нашого, ніколи ж де не просимо, ні молимо про блага свої. Се-бо Бозі рекуть (наказують) нам ходити до Русі¹¹² і ніколи ж де з ворогами.

Матір Свята Слава обрала нас співати звитягу на ворога, і тому віримо, яко слова є про Птицю Вишню¹¹³, по Сварзе* просто (прямо) летять від нас…

Се-бо князів наших вибираємо, хай буде влада їхня і про нас печуться. А як прийде ворог на кроми наші, і кроми переходити не буде, яко заверне його сам Перунько.

І той Сніп (Дух Предків) знає, як ми молимо Славу і ніколи не просячи про інше, ніколи не потребуємо для життя необхідне.

Се-бо /таке/ зрив отець наш Орій. До хмар ходив, викраденим будучи, а викрадений силою до Перунькової ковальні. І зрив там Орій, яко Перунько куваче мечі на ворогів і, куваючи, рече тому: «Се стріли і мечі майте на воїв тих і не смійте се бояти їх, яко знищу їх до пуда, і народ їхній буде умішаний до перста¹¹⁴ в купу, яко земля в багні звіриному. І будуть вони, яко поросята, вимазані від бродіння, і сморід свій понесуть по сліду своєму, і тамо речено буде про них, як про смердючих поросят і свиней.» Се-бо рекучи, Перунько кувачив мечі, і Орію те рече (наказував). І теє Орій повідав отцям нашим.

І такова була наша боротьба за життя. Звитяги багато і віки назад, і днесе.

Віримо-то Небу* таки.

-------------------    

111 – молочний продукт, сироватка, настояна на травах.

112 – у степову зону Київської Русі.

113 – проявлення Матері Святої Нашого Роду у вигляді «Птиці» – Райдуги в усій своїй красі Небесній.

114 – всі на землі в одну купу.

                                                    16 (д. 18а)

            Се-бо то зріть обома своїми, та майте Птицю тую на чолі вашому, і Та поведе вас до звитяги над ворогами. Се-бо як Вона Свята і там, /на Небі*/, жде всіх і удержує, а тут красується перед нами і манить цвітами (барвами) до синяви.

І така Вона була в інші часи, коли руси ходили¹¹⁵ з вендами. І тії захотіли принести Бозю свого до моря¹¹⁶ і там угніздилися. І се города і молілень величавих там же багато збудували, яко суть багаті були. І ті молільні украшені суть золотом і сріблом.  

І багатьом осе дерев’яним богам почесті віддавали усі-усі. І те все відоме іншим, і також-де ті зрили, та задивлялися на тоє і переказували всім. І тамо же неімущі родичі наші покояться. Се ораби приходили до тих і торгували на торжищах, збагачуючись, та тамож-де і осідали, отроків у підданство даючи. І та земля повідає ще про мерзенні війни та злі вчинки.

Се-бо ми відійшли по горах Карпатських до Кия і тамо були також-де вроджені до зла язиці. Се-бо співаємо, яко ми руси, по славних днях сих. А маємо співи тії від отців наших про красне життя в степах і про славу отців.

Се-бо воєвода Бобрець, що вів русів до Голуні, по смерті одержав чин – «Перуне». І Хоробре Гординство те не забудемо ніколи, яко ж де ми сини отців наших, так маємо любити та пам’ятати їх. І розповідаємо про них, яко ж де були вони силою нашою, і сила та йде до нас від їхніх жнив. Ліпо вініємо і ліпе віно тягнемо¹¹⁷ –  речемо ми. 

--------------------

115 – жили спільно.                                                     

116 – перекладачі цей напис відносять, як згадку про береги Балтійського моря, коли відомо, що багато храмів було побудовано на берегах Чорного (Синього) моря. Про це говорила і Ванга, що бачить багато храмів величавих зруйнованих на землях словян, збудованих тисячоліття назад.

117 – як виховаєш молодь, таких і будеш мати потомків.

       17 (д. 6в, 6г)

 Д. 6в   Тут се заявилися заморці (греки) і стали гради городити – Хорсуна, інші зводили. Руськолани, роздерті смутами, стали творитися на півдні, а боруси на півночі були. Багато натерпілися. То-бо ті породичі не хотіли аби боруські роди з’єдналися по Руськолані. Про те ж дві гілки тих іменувалися Велика і Мала Борусена. Сурожа се назва – Сурожська Руса¹¹⁸, а боруси – прабори. Тако було, та вони не прабори¹¹⁹… І довга вражда між родами роздирала борусенів на частини.

Тако-бо Сурож не могла стати проти греців, і скитальці наступали – ті то були жовті¹²⁰. Руси були русі і блакитноочиті. Сильна і не вгамована пря йшла неперестанно, а коли ж на Сурожі не стало і молодих княжичів сильних¹²¹… або греки не давали …¹²² ворогам отців, яко і нам…

Від отця Орія до Діра було тисяча п’ятьсот літ. Се отці-перси наших звідали мідних мечів. Так бо Творця стараннями їм, /отцям/ речено (мовлено) удіяти залізні і брати коней, якові же ідуть від Бозі до нас. І така була Руськолань сильна і тверда-то, бо то від Перуна одержували наші. Скільки разів виймали мечі одержимо на ворозі, відганяючи від своїх теренів, бо отці за Орія і роди славні і сильні, яко вони ж і Сирію били і Єгипета.          

Старенні ті вже часи, не маємо єдності отої. А було… Стали, яко віск без Влеса. Той-бо рекло нам, що маємо ходити прямо, і ніде ж криво, а того не слухалися. То-бо ті перси забрали велику частину русів, Набсуру¹²³ підчинили. Не встерегли себе тії від ворогів і тако налізли на них адомори¹²⁴ звані ся. Пішли, поклонивши голови свої, під вражі бичі, ті-то сильну варту натикали з трьох сторін. А інші пішли з яловиною до заходу Сонця і там се стратилися… Наші ж люди, ідучи в підданство Набсур-саря, затим-то пішли на Сирію і гибнути стали.

 

Д. 6г   Довгими були літа рабства і тривало б те се, а таки прийшов день русів – утекли від Набсур-саря. Перси-бо не гналися за нами, а тако йдуть до країв наших, тамо-бо слухали пісні ще наші до Интру***. А воля на се, аби стали вірувати¹²⁵… Будемо стояти з богами нашими, а до свого Бога не примушувати наших.

Ото се єдині ми хомути носити мали, і ніколи ми не звалися інако ж де, яко єзеце¹²⁶, коли-бо рабство вавилонське терпіли. А князем був тут Набсур-сар, який-бо їх підчинив. І ті (руси) свою юнь давали до війська, а ті гинули. Дочок їхніх спини на ланах тих утерпіння мали, а то биті киями, то терпіти не вмоготу стало: «Так не можна, – говорили їм (отцям). – Вже настало неможливе до серця нашого.»

Якось в ті дні, коли була велика трясива і землеворотень: і по ворогах всіх було, і свої до Сварзе* (в Рай) /пішли¹²⁷/… А тамо коні і воли металися… І враз зговорилися: – заберемо свої гурти, і вернемося до півночі… і спасемо душі наші. І хай богами хранимі будуть там спочилі та втрачені сини свої, і свої дочки, а тако жони, і будемо про се просити своїх усіх святих. І не були ми тими-то, що йшли на чолі раті та повернулися се до того свого, а ходили-бо нижче псів.

Потомки ми Славуни¹²⁸ і горді ми бути можемо, і не бережемо єства-то – бо Магура співа пісню свою до січі, а тая Птиця від Инітра йде, бо Нитро*** був і перебуватиме довічно. Інтра сам, як той Перуне, свою зброю бере, аби зупинити тих (ворогів), та вергне її до землі. А та приведе Яр і овен (вівці) іде по луках.

І ліпше маємо се змигнути (зникнути), але ніколи самим не бути в рабстві та жертвувати богам їхнім (загарбників).

---------------------        

118 – можливо це Ольвія, що біля Миколаєва, де ведуться розкопки. «Сурож» –  Світле море, яким є лиман. С. Піддубний подає як місто, яке знаходилося на місті нинішнього м. Судак.

119 – рівні серед рівних і походили від русів.

120 – можливо мова йде про знаних в історичній науці «гунів» – скитальців іншої раси.

121 – багато полягло в боях, що вже не було кому воювати.

 

122 – греки торгували зброєю, до того ж вони були зацікавлені в ослабленні обох ворогуючих сторін.

123 – мабуть ідеться про вавилонський полон (6 ст. до н.е.) за царя Навуходоносора.

124 – так автор називає охорону, яка вела русів у полон.

125 – тобто, прийняли віру в бога персів – Митру, і співали пісні на славу його.

126 – одні подають, як язичники, другі – народ; мабуть мова йде про язенців, згадуваних у ВК або про язів.

127 – були жертви землетрусу серед ворогів і серед русів.

128 – тих, хто вірить у силу Матері Небесної Слави.

        18 (д. 15а, 15б)

 Д. 15а   Се Старий¹²⁹ град полишили, ідучи до Ільмер-озера, і тамо утворили город інший – Новий¹³⁰, тамо перебуваємо. І тут Святого Орія-Господа – Першого Пращура молимо;  се роду рожениць Джерело припрошуємо;  а то Дуба – корінь хліба нашого; Святий Орій-Господь ще творить Світ¹³¹ Богів, се Світ той – /Луки Райські/ (д.11а);  і Бога Прави, Яви і Нави – /Дажбо/ (д. 1).

Се-бо маємо їх за істину, і ся істина наша переборює сили темряви і до блага веде...

І яко ж де праотці будемо творити, про се ми відаємо, пожертвували по коню білому і вийшли з краю Сідмиці річок тих біля гори Ірштя¹³² в Загір’ї, хоч обітували вік. І так вони полишили, ідучи на Дворіччя, і розбили отих¹³³ кіннотою своєю ми, і пішли до землі сирійської, і там стали. А пізніше пішли горами великими¹³⁴, і снігами, і льодами, і прийшли до степів і тамо були з гуртами своїми і скиталися.

Була се Перша Права, заповідана отцям нашим праотцями, яка піддержувала їх у боротьбі великій і сили давала відбити ворогів-небожів, як йшли з боями тії до гір Карпатських. Там впорядкували на чолі з п’ятьма князями¹³⁵ і города, і села вогнищанські, і торги великі. Та потиснені були…

           Д. 15б    …годами, які се були (проживали) до сходження¹³⁶ Сонця.  Звідти пішли до Сонця, до Ніпрі-ріки, і є ми тамо. Кий утвердив город, який обітували отці славного роду і інші. Тамо се оселилися і вогнище творили Дубу і Снопу, якові є /суттю/ Святого Орія-Господа, пращура нашого.

І се невдовзі налізе на нас ворог новий – осзе¹³⁷ січею, щоб кров славних пияшити. І се раті свої спрямував Кий на них. І зрящі в Сварзе* вої ті, Перунові вої, і теж се кинулися на них і потрощили силу їхню, до ноги розтрощили. Показали зади вони.

І се племено онезьва налізало іноді на нас: і січа була велика, і прогнані були до останнього. А наші раті зрили та ректи стали: «І бозі наші женуть ворогів наших.» 

Се-бо то Вишень гряде¹³⁸ на хмарах до нас і рече: «Діти, городіть города ваші і кріпіть їх, бо биті будете. Оточені ви іншими ворогами і боротьба ваша буде жорстока та кріпка. То Святий Орій-Господь мене послав, що се будете мати сили небесні зліва і справа ваших, а також-де дорікав, що ви не піклуєтеся про богів, і так ось є самі перед ворогами.»

-----------------------

129 – можливо град заснований іллірійським князем Славом. Б. Яценко подає – Старград на півночі Польщі.

130 –  згадка проНовгород.

131 – Творець Світу Нави. Творець Вчення про Божествене Трисуття, ввів поняття і чітке розуміння Прави, Яви і Нави. Розділив Коло Дажбоже на кола–місяці. Дав роду Мови – Святі Заповіді Божі.

132 – можливо, вони проживали біля гір, де вдалені, «за горами», виднілася висока гора, яку називали Ірій, тобто, Піднебесна, і це гора Ельбрус.

133 – місцеві племена.

134 – тобто, через Кавказькі гори.

135 – на Ольвійському пам’ятнику вказані п’ять родів, які прийшли до гір Карпатських.

136 – Предки вважали, що кожний народ має свого Бога, а кожний бог, дбаючи за свій рід, дає своє світило. Тому годи і жили до сходу Сонця русів.

137 – невідоме плем’я, можливо ести або язи.

138 – прийшла весна, і пора робити ремонт, готувалися до зустрічі можливих ворогів, а їх у русів вистачало.

                                                          19 (д. 34)

Д. 34-1   Се-бо князеві Кию до ума спаде сходити на болгар, і ту рать погнав до півночі, аж де наш Вороненець, і десь там зупинився. І також були /у болгар/ свої вої – поляни¹³⁹, повернули їх. А се-бо голод їх бере…. А також Голунь-град руський відібрали, обитель свою, від них і землю також. Той вони край відібрали і руси-отці населилися.

Лебедень¹⁴⁰ – бо сидів у граді Києві при горі нашій, яко ж де вражав умом, а правив від охрани, себто, торжищами еланськими і арабськими правив і надзирав, яко чин мав такий. І се Кий відведе полки свої від ворозі, коли болгари нам принесуть від своєї землі, яку мав рід їхній, данину. Се-бо слава ходила у сих обох світах. А тамо почали з годе воювати, і сила людська і тих жене опріч.

І тако се земля наша простяглася від краю до краю, яко руськоланами обітована (обжита). Се-бо дану Богом відвоювали від ворозі і таки ту держимо собі. А Голуне-град буде стояти, велик і багат він, і се-бо ворозі йдуть до нас розгородити того та стіни спалити. І се маємо боронити тую кріпость нашу, і для русичів удержувати. Се-бо земля в Лузі на Ра-ріці¹⁴¹ з обох полів (сторін) століттями-то була своя, вона земля отців наших, і ту маємо всі ці літа. Вона свята і убережемо її. Тамо-бо приземлилися і стоїмо, руду кров вливаємо до неї, яко та буде по нас. У воєводи нашого поранене серце і кров істече на землю, і то руська кров, а земля є ж мічена тому. А узремо таку показівку в дні наші, і маємо гнатися до степу, є се-бо та не гонзі, се земля наша і будемо повіки руси.

 

Д. 34-2   І струже нам Перуне стріли свої, аби силу його на везіння мали ворозі відганяти.

І було так віки цілі ото се, бо пря не стихає. В такій борії ми взнавали се на них силу свою. І йдемо до Голуні та до Сурожа-землі, а та є біля моря Дулібського¹⁴², а зліва годи і прямо на півдні був стан еланшти. Се-бо з ними торги творимо, піддержуючи се життя наше.

І договорилися: «Сили свої докупи!» Се-бо то рекли гримучу славу богам. І тамо удіяли се суру і пиємо її на славу Божеську. І надбали добра собі, і то поділили степи тії на роди свої, та завели скотини багато - овець і корів, якові стали нашою силою жити, остерігаючись, де трави. І тих водили, оберігаючи два віки.Днесе (нині) маємо студенну зиму, і не маємо сіна досита нам, ідемо до півдня на зеленицю, на кормління злаками до еланів. А тії відігнали нас силою до землі студенної. І були б при гибелі, не змігши лишитися на зелениці через ворожість еланську. А тії зеленицю не брали, а пряме зло сіяли, не бажаючи допомогти нашим. І то речемо про помсту за ті діяння і відплату створити їм у час їхній. Се-бо так отці наші рішили – оволодіти землею тою і гнати грецьколане тих до моря. І стан¹⁴³ цей перенесли січею, грудьми проти них і вразили по передніх, удіявши прю велику. І грецьколане миру просила та кінчити навалу нашу. І тако дістали зеленицю на зиму, та кормили скотину свою і речемо славу богам.

--------------------    

139 – можливо полонені, а то як воїни з тих родів, що проживали на підкореній болгарами території.

140 – син Кия, мабуть, прообраз мітологічної сестри

141 – Великий Луг по берегах Ніпра, нині затоплений Каховським морем.

142 – назва Чорного моря по імені племені, що проживало на його берегах.

143 – тобто, знесли табір ворожий грудьми.

                                                                                       20 (д. 36б)

 Відійшли Хорив і Щех від інших, а се до Карпатських гір, і тамо жили, свої гради творячи. Обмін мали з племенами іншими, і багатства мали великі. Се-бо ворозі налізли на них, а тому відійшли (хорвати і щеки) до Кия-града і до Голуні, і там оселилися, вогні свої палячи до Сварзе* і жертви творячи благодарчі богам. І такі вони, /як і ми/.

І се Кий умер за тридесять літ володіння нами. І по сьому був син Лебедян, якого се рекли Славер, і той жив (правив) двадесять літ. А потім був Верен з Великограддя – також-де два десятки, а по тому Сережень – десять на столі… Одержували вони звитяги над ворогами.

Тьму лиха несла осінь – се нагрянули на нас інакі (чужинці). А то годи прийшли до степів наших, зло творячи. Се доблесні дні були і мали праотці наші воювати за життя.

Се-бо ми слав’яни, яко ж де славимо Бозю, і се ми по богах внуки і Святого Орія нашого, і Дажбо, а також терплячі до зла, поєднуючись, силу маємо велику від того. І боронилися велико (завзято) від набігів годів швидких до десяти літ. І тут ільмерці нас піддержували, і таки мали звитягу над ворогами. …Се-бо тії десять років мали, а то великі були бойовища воїв хоробрих.

Яси на нас налізли по часі (згодом) і гріх творили, і не мали зброї іншої, яко ж де мечі Хоряжі, днями обміняні на овенів і овець. А ті при Творцеві утворені, в Святому Раю самому.

                                                                      21 (д. 5а, 5б)

 Д. 5а   З подробиць се зачати неможливо, то я приблизно розкажу так із зробленого (пережитого) до Діра за тисячу п’ятьсот… /літ/. Прийшли прадіди наші до гір Карпатських і тамо се осіднилися і жили укладно (ладно), то-бо родами се правили ся від отців родці, а старійшиною роду був Щек – від Оріян той бущий. Паркун-бо (Перун) нам се благоволів, літаючи Небом [БЛАГОВОЛЯЩ ЛЕ НБО], та втішав. А тако се було життя п’ятьсот літ.

А тамо пішли се до сходящого Сонця і прийшли до Ніпрі – та-бо ріка, що до моря тече, і то на півночі усілися на ній. І се іменували Ніпрі Припенте¹⁴⁴, яко-бо отці се іменували - Ніпрі Припенте. І тамо сиділи, і п’ятьсот літ Віче всім правило се. І тако богами хранимі від многого, а рискали сі язенці¹⁴⁵. Ілерів було багато там. Сиділи вогнищанами, а також-бо скотину се водили в степи і там також богами се храниті. Могли, яко говориться, відпочити і впевнено жити, багато золота і багатства наживати стали.

 

Д. 5б      Січа се язенців відвернула до півдня і самі залишили нас.

І так йшли наші, ведучи скотину – яловину свою та биків. Тут птиці зремо багато летить до нас. А ті-то галки і ворони від їди летіли, а була їда велика в степах. То-бо те племено на костобців налізло і сіклися жорстоко. Ранених багато, а крові пролилося тут несподівано, …і голови сікли ворозям своїм, а тії суть воронам їдло. І так Стрибо свистяшив у степах, а боряй¹⁴⁶ гундяшив до півночі, …небезпечно ся нам було. Та січа велика – язенці і костобці се билися зі злобою, нападники та крадії яловини нашої.

Тако буде убориця¹⁴⁷ тая двісті літ. А наші родичі відійшли до ляші (лісів? ляхів?) Припентени по суті, і тамо сиділи.

                                   За сто літ були (з’явилися) тамо годи Єрменріха¹⁴⁸, а се Зло було на нас. І то була убориця велика, і годи були потиснені й відкинуті до Донще і Дону. І Єрменріх пив… і нам любим братом став. Пізніше воїв водив наших. І так се утвердилося.

Було (почалося) життя нове.

--------------------------

144 – Прип’ять; місце, де Прип’ять впадає у Ніпро.

145 – язи, яси. Існує дві версії: перша - одна з назв щехів, друга – одна з назв хозарів.

146 – можливо тут уточнення – вітер в сторону борів, чи то зі сторони борів.

147 – побориця; боротьба.

148 – готи. Германаріх - готський правитель (351 – 376 р.р.), який об’єднав остроготів і вестготів.

                                                     22 (д. 27)

 

Д. 27-1   …Житва інша на півночі була б, аби годи житву іншу творили. По Алдоріху ніхто вже не йшов на Київ… Згадаймо про його наступника Коноріха, …внуча є Буріху то…

…Маємо сказати про тих боляр, якові на годе йшли сміло. Назвемо боляра – се Геня, що вбив сина Єрменріха, а отрока Галаріха ранив яко то…

Та підлягла Русь годам. Алдоріху дане давали від того, і мали давати двісті то…

…А в час Єрменріха? …іде годе до півночі, а прийде на нас… А поробить… І дане брали і отроками¹⁴⁹ мали тяжити… То-бо зло творили…

…І так Русь упаде, а ворозі єством нашим володіли. І те тривало се… літа. І зітремо се, бо отроки повстали і часи рабства… /минули/. А в сей час руси вольні і живемо так… бо руси піднялися всі і сказали: «Геть вражу годь ту…».

Се-бо то огородили землю Руськолані з усіх боків наші… вороги численні. І то пішли отці до лісу біля Воронженця, і враз накинулися на годе всією силою і розтрощили їх. Було… Такова істина була за часів Коноріха. Вони обидва із отцем Алдоріхом від прапраотця Готоріха¹⁵⁰, се-бо був перед Єрменріхом… як про се вже сказано.

 

Д. 27-2   …У ті літа були там годи Єрменріха, а се Зло було на нас… І то була убориця велика, та годи були потиснені і відкинуті до Донще і Дону. А Єрменріх пив вино - любим братом стане. Пізніше воїв водив наших. І так се уборкалися, і настало життя нове…                                                                                                                                 У ті часи, коли годе ходила на нас, се Єрменріх з єнгуштами /договорився/, і таки се піддержував їх, а ми мали двох ворогів на двох кінцях землі нашої. І той Болорев /постав/ перед трудами великими ото. Тут Матір Свята прилетіла і рече, що сміло нападайте на єнгуштів спершу, а розтрощите їх і се повертайте на годе. Там-бо вразили сина Єрменріха і замертво отці. А тоді Галаріх¹⁵¹, …друг наш, тако пив кров і вино, а пізніше, так… за єдине літо, прийшов мокошем¹⁵² на нас.

І не раз Болорев закликав гнати тих годе, і тако вдіяв. Предречено - стояти маємо чесно та урочисто, і добре стійте за голову свого, яко на тому стоїть боротьба за життя наше залізами отців наших, яко кола¹⁵³ і коні є то сила наша.

То-бо діяти стали… і не можемо…, яко стали голотою.

-----------------------                 

149 – відбувати військову повинність, як українці-штрафники московії в часи ІІ Світової Війни.

150 – можливо він же Оторіх – Гіберіх (318 – 350 р.р.), король вестготів. Алдоріх – можливоТеодоріх І (419 – 451 р.р.), а Коноріх – Теодоріх ІІ (453 – 466 р.р.) – нащадки Гіберіха, королі вестготів.

151 – Алларіх І, король вестготів (390 – 410 р.р.), брав Рим.

152 – по болотистій місцевості, по мокравині.

153 – міста, збудовані колом.

                                                    23 (д. 32)

 Д. 32-1   І се була повержена Руськолань від годе Єрменріха. А той хотів жону від роду нашого і ту захопили. Се отці наші пішли на них та Єрменріх розбиєшив їх, і захопив русів Божа, Буса і сімдесят інших, і криженчив¹⁵⁴ їх. І тут смута велика була на Русі. І повстав молодший Вендеславо, зібрав Русь і веде її на них. І то враз розтрощив годе, і не дав жалю нікому. І таскалися вони до півночі, …і там зимували з ласки се [ЛАДІ СЕ] Карини¹⁵⁵.

Се радощі… се і Дідо наш Дажбо веселився з того Гординства¹⁵⁶, яко одержали отці наші многость коней бистрих і добра багато. А також-де земля годська осталася руською і до кінця пребуде.

А митриди говорили русам, яково можуть селитися коло них. І коли б вони згодилися, тії греці водили б їх до прі, і вдруге, і без кінця, і там русів стратили ще ся доціла. І многі б вої полягли. Ідуть руси геть від греків і сіли на Дону і Донще, а пізніше пішли до Ніпрі та Донаю і там мирно жили.      

І ті часто вражі обри¹⁵⁷ налізали на нас, і ще б се… не одержувати від обрів збитку нам, та отрочити до останнього і працювати на них. То пішли боротися руси і визволяти її /землю/, себто, самі гинути.

 

Д. 32-2.             Се зі старе родичі: «Речи хутко [РЕЩЕ ХУТЕ], Ірію, хутко клятбу про вірнощі, і держати її аж до смерти.» І самі маємо умерти, а Русь визволяти, речемо. І якщо хто не волів іти до прі, а тікав додому свого, зв’язували руки його і давати мали його будь-кому до греці, щоб як віл робив.

Кара його буде тяжка, а рід його викине, і в жалю не оплаче його, ім’я його забудуть се ті. І самі витязі преславні будете від роду до роду /в родах/ наших.

Ми теє Митриде піддержимо, а самі Руськолань не збережемо. І тут наглих увиділи перед нами єгунштів. Тії, як вовки, ходили вночі, отроків крадучи. І то ми порадилися про них і розтрощили їх, і се натерпілися багато зла… А се по єгунштах налізла на нас велика біда, себто обри, яко пісок морський, яково розповідають… Дати загарбати Русь цілою… і тамо обрам оставити се? …І стали сваритися, і не було ладу в Русі.

Се то обри одержали силою звитягу над нами, і се отець (князь) Дусе примушений був обрам дати воїв своїх і від /тих/ іти на греці. І ся відали, а не мали іншого. І так по Вічі удіяному вирішили з отцем і воями йти до Донаю і далі. …І звідти ся не повернули.

У той час Волиня рече (заговорила) про єднощі наші, і рід з родом догодився і одержали силу велику в єдин день. А в зручний час отці наші нагодилися на них і було по обрах. Також днесе маємо стояти до смерті в боротьбі за землю до останнього. Небо жде.

Грець іде на нас. І силою гримить небо те, Перуно нам є Отець, і се тії греці розтрощимо. Зрите, куди ворони  летять? А там буде смерть. А летять ті до греків, і то буде.

--------------------

154 – порізав. І нині на Поділлі вживається це слово: розкриж хліб, крижмо (відріз на сукню) і т. п..

155 – дух кари русів, а можливо і всіх словян, опікується ворогами, дбає за них, плачеться за ними.

156 – вважаю відповідником у предків слову – Рицарство.

157 – алани, кавказьке плем’я.

                                                                            24 (д. 4в)

 Д. 4в-1  Руса-бо облаштовується на землі тій досі. У той час йшли до Київа ворязі з гостями і били хозарів, а каган хозарський рече до Скотеня, …помочі помоля... Відкинув теє Скотень, речучи: «Убо се поможете самі своїм…».

           

Д. 4в-2   Віче Руськолані мало дбати про кола свої, то вража сила йде до землі Вороненця. Воронженець був древнім, за многії віки ставлений, …окремлений (огороджений) від нападників навколо… А та вражина прийшла до Воронженця, опоясувала і тако засіла. Се Руса відгороджена від заходу Сонця. І пішли вони (руси) до Сурі¹⁵⁸ на південь і Сурож-град утверджували. Біля моря уже греці малися там. Кріпив град Сурож Білояр.

Криворіг був в той час князем русів. Білого голуба пускав – куди той летить, тамо і ходив. А той летів на греці. Криворіг напав на них і розігнав тих. Тут-бо греки, яко лиси, хвостом вертячи, дали Криворогу золоте руно і кінські стребні (збрую). І той Криворіг се удержався на Сурожі, вони ж, греці, були по колах наших [КОЛУ НЪХ] - Криворіг догодився, аби руси відкрилися там. Так же греці кинули на них боїв нових¹⁵⁹ в залізах і побили. Багато пролито є крові русів до падучої¹⁶⁰ і не залишили стягу, б’ючи русичів. Ільмерці рекли: «Ще ж є глупиці. Та ми прийдемо до вас, поможемо...»

Почтимо на пам’ять тих, яко свою землю руську удобрили, і все наше старотцовство, які-бо стратили сили за Русь на тих бойовищах з ворогами нашими, а кров їхня удобрила землю нашу… Сущі-бо боги¹⁶¹ наші, які з Перуном працюючи, накували мечі свої на ворогів наших. Ми ж їм помолимося – се нам у поміч.

--------------------

158 – С. Піддубний подає – річка Молочна, а де місто Сурож? Можливо мова йде про Сонячний край.

159 – свіжі бойові сили.

160 – до землі.

161 – Духи Предків

                                                                          25 (д. 8₃)

Д. 8₃-1   Коли було наші пращури Сурож се творити починали, …греці, якові приходили гостями до торжищ наших, прибитки гляділи, і зрячи землю нашу, посилали до нас множество юнацтва /навчатися/: і домівки будувати, і гради для обміну, і торжища. А якось видим воїв їхніх мечами озброєних, і скоро нашу землю прибрали до рук своїх, і утворили ігрища інакі, які ми і тут зремо.

Греці суть празні, а славуні се отрочать на них. І тако наша земля, що чотири віки була наша, стала грецька, і ми тамо, яко пси. Та й поженуть нас скоро каміннями геть звідти - і тая земля огречена є. Так днесе маємо зібратися ми дістати її, і кров’ю нашою полляти, аби стала більш родюча і жирна.

Летить в Сварзе* Перуниця і несе ріг слави нам, тож іспиймо його до кута (дна) і народ¹⁶² наш маємо відстояти від ворогів наших. А та Перуниця каже, а як русичі проспали Орю свою, боронити се повинні в той день. То-бо те Суря говорить, і йде русам вість, а ще діяти так: коли будемо йти від краю свого то-бо ми ударимося (наткнемося) об стіну¹⁶³, та утворимо діру /в ній/ для нас і для наших, і будемо ми у себе віднині¹⁶⁴. А кому присудить Перун, той буде в Раю їсти їду вічну, в Святому раю воскреснувши. Не хочемо загинути ми днесе, а не можемо інше вибирати, аби ми ходили в живих. Ліпше-бо мертвими бути, яко живим отрочити на чужинців. А то завжди живий отрок ліпше деспоту, ніж проткнутий.

 

Д. 8₃-2   Маємо наших князів слухати всі і стати воювати за землю нашу, яко ті наказують нам. І Та /Мати Небесна/, і Нитра прийдуть до нас, аби се зберегли ми силу до трав¹⁶⁵ і стояли твердо за народ свій. Оточить-бо (оберігатиме) Сила Божеська нашу, і будемо непереможні в полі стояти. Пожертвуємо Бозі своєму на ручаях¹⁶⁶ Його і зрушимо. А ті, якво є те, хто стане коб’єм¹⁶⁷, повинні бути долу кинуті, до пороху витече кров їхня.

Колись було кельтів били сміло. Тако /тепер/ греці в полі стали се за тих, яко не мають силу ту і суть обабилися, а такво мечі мають тонкі і се щити легкі, швидко се вони звиклися і землю кидають через слабощі свої, бо не стало їм помочі від василісих¹⁶⁸, і мусять самі стати на захист свій. Той Сурож наш буде іншим, і буде нашим, і ніхто немає слухати їхніх балачок. Вони-бо наставляють нам письмено своє, аби взяли його і втратили свою пам’ять. Тут будемо ми…

Той Ілар¹⁶⁹, що хоче вчити дітей наших, мусить стати ховате¹⁷⁰ се в домівках їхніх, аби їх, незнаючих, навернути на наше письмо і нашим богам правити требища. 

 

Д. 8₃-3  А те повідаю вам, що повоюєте греків, бо знаю се ясно, ото і відали отці наші і те говорили мені, що ниці стануть вони і знищимо ставлені Хорсунь і Омастридь¹⁷¹ мерзенні. І будемо стояти великою державою з князем нашим, містами великими і безліччю зброї залізної. І буде незлічимо потомків наших. А греків зменшиться, і будуть на минуле своє дивитися та кивати головами. Дійте так, бо буде на нас багато гроз і громи гримітимуть; і лиш одна перестане, друга почнеться. А таки ми переможемо до кінця і утвердимося на віки многі, дякуючи Богам, і ніщо нас не знищить. Станьте, як леви, один за одного і піддержуйте се князів своїх. І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.

Слава Богам нашим до кінця кінця віку Землі цієї і до благ усяких Русі, Отцовської  Землі  Нашої!

    І так буде, бо ті слова маємо від Бога.

----------------------  

162 – в оригіналі – КМЕТО, сільські жителі, землероби, край де проживають руси-землероби.

163 – оборонна стіна, та швидше всього Перекопський вал.

164 – на своїй рідній землі.

165 – тобто, зберегти сили до нового, наступного літа.

166 – предки молилися при воді.

167 – пеньком, боячись чи не бажаючи боротися з ворогами.

168 – як означення до належності Візантійському імператорові Василю Великому.

169 – імя вчителя і, безумовно, автора ВК, бо тільки автор та ще й учитель міг дозволити давати настанови.                                     

170 – підпільником; ховаючись.

171 – Хорсунь - кримське місто, а Омастридь – північно-причорноморське.

                                                     26 (д. 25)

Д. 25-1   Се було ще те з воями в Карані¹⁷². А се град малий на берегах морських руських. І там був князь, який се закликав еланів бити і відігнати від Русі. І той удіяв рать і кінноту, а пішов на них і звитяга є. А елани плакалися в тузі своїй, просячи його дане платити. І та дане з них удіяна з овець хоряжих¹⁷³ і вина. А то елани відали, що руси пияшуть много, і лише на них се врізатися, і звитяга-то їхня.

               І се-бо нагрянув волшев у Корен, що братом є, по слову наш, і тоє ректи став русам: «Не творіться на дари тії.» Та се руси не слухали і се упилися. І тими днями елани се накинулися на них і розтрощили їх. І се погибель ту узрівши, руси відійшли до степу і там, се речуть, силами своїми оволоділи, пішли назад на них і повергли їх. Се бозі надихнули їх, і руки їхні укріпили і тії одержали звитягу. Се-бо пряшуть ворогів і так рекуть: «Яко овець розтрощимо вас і будемо самі по краях тих володіти, яко красні суть вони і тії не дамо.»

 

Д. 25-2   Се Триглава молимо великі і малі, і се-бо Триглав наш збирає нас, і швидко скачемо на конях ворогам поразку творити. І то зремо, яко бозі оволодівають отими. І се зремо, що мертві суть убієні богами і наших то маємо /покласти/ на кречел¹⁷⁴ та віддати (похоронити) мертві тіла многі. Яко велика рать Перунова на них се кинулася і розтрощила тих, і се свяорійці¹⁷⁵ геть тих гонять. І Дажді¹⁷⁶ принесе перемогу нашу в руках своїх роду славному, що отців славу удержує і до днесе на полях перемагає ворогів своєю могутністю.

І се Жаля жаліє над ворогами, і Горинь¹⁷⁷ горює се по смерті їхній, що від рук Божеських се полягли, се Карина плачеться по мертвих тих, які стали се на стежці Боженьки. І земля тужить, що поле теє повнене суть мертвими кощами: і голови відсічені, і руки від тіла відрізані се валяються в траві, і сморід іде від поля того… І ворони летять до них мертві очі довбати та їсти мужське м'ясо… Багато понищено…

 

Д. 25-3   Се мовив Орію Святий Орій, Господь наш, яко се ми і створені [І СТВАРЕ]: «І створені ви від землі [ОД ПЕРСТЕ] моєї. І буде речено (відомо), що є Сини створені Господом [СТВАРЕ ГО], і ставтеся (поводьтеся), яко Сини створені Господом ви, і будете яко діти мої, і ДажДі буде Отець ваш. Тому достойно послухайтеся, і Той вам рече (заповів) ще, що маєте по тому діяти – і як-то говорите, і що-то творите.»

І народ велик. А звитяжив по всьому світу, і потолочив роди інші, бо витягували ще сили з каміння. Чуда творили - без коней возили, і всяко діяли чудие ми мов чудесники, бо всяк був і ходив, яко чудесник.

І ругу творили, клятви даючи на народ, і народ сим піддобрили. І так словес багато-багато... Та тими словесами обманювали вони і піддобрювали (схвалювали) рабство, на золото міняючи, і те «міно» продавати вони ворогам хотіли також¹⁷⁸.

А теє бозі вам речуть, і такі Орієві завіти:

Любіте світ зелений і животний (життєдайний)!

І Любіте друзів своїх! 

І Будьте мирними між родами¹⁷⁹! 

І по тій добі було сімдесят князів наших, яко Межислав, та Боруслав, і Конебранич і Горислав: тако вибрані вони на Вічі і відлучені на Вічі, коли було люди не хотіли їх. Се-бо ті князі велико трудилися. І се Кісек був велик та мудр. І ті померли, а по них були інші. Кожний діяв і творив якесь благо для Русі. 

Пам’ять наша те вдержить, яко ж де маємо їх славити, всякої Тризни тричі відзначати, і передавати пам’ять про них синам нашим. І ніхто не сміє про те забувати, яко проклят буде в богах наших і людьми. Люди імено його схибнуть¹⁸⁰ навіки.

------------------------    

172 – невідоме його розташування. Чи це не місто роду карців, які згадуються на пам’ятнику з Ольвії?

173 – можливо, елани ще й помстилися русам за те, що вони себе поставили в рівень богів.

174 – місце для відспівування покійників.

175 - тобто, нащадки Святого Орія з Небес.

176 – тобто, сам Бог принесе перемогу своєму роду.

177 – духи жалю і горювання.

178 – лицемірство, яке ми і тепер бачимо і чуємо від влади щоденно.

179 – одні із Заповітів Дажбожих дані через Святого Орія.

180 – проклянуть і забудуть.

                                                  27 (д. 36а)

 

Предречено є від старе часів, що отці мають спільно з іншими творити державу велику. Відродити маємо Руськолань нашу з Голунню і три сотні градів та села. Вогнищ дубових дим є там, і Перун є наш і Земля. Се-бо Птиця-Матір Свята співає про дні ті і ждемо Її на часи сії, якові повернути мають Кола Небесні* до нас. А часи тії завше приходять¹⁸¹ до нас.

Речемо (клянемося) Матері Святій, що будемо боронити землю нашу ліпше вендів, якові пішли де запада Суря і тамо, перед ворожим /Сонцем/, землю рають, і хибну віру мають, удержуючись на ній. Боровин рече (хвалиться), яко є сильний, і люд той віру має зі слів того. І не ми глупі, не дивуємося, а вірити не можемо, доки те зремо, що венди вертаються до земель наших, в степи древні, та глядять ще печери¹⁸² свої, яко в дні виходу від П’ятиріччя і Семиріччя, коли-бо вони від Сонця¹⁸³ відчепилися (відділилися) від нашого.

І та Свята Птиця рече, що вогонь з Марою понесе до них, і голод обрушить, так тим горень буде, а Бозя купалити і дощем дощити, се-бо та земля буде розвержена і коні поглине, яко і в’язатимуть сини тих коней, просячи богів… А ті бозі в степах усі, і там Сонце дають та долю нам. Се маємо пишатися, а не часами антів. Ті анти-ори**** загарбали мечем багато*****, але ж де погубили дім твій, яко ж де домове на чужині не будує ніхто¹⁸⁴.

Се-бо Орій-отець іде перед нами, а Кий веде за Русь, і Щек веде плем’я своє, а Хорив хорватів своїх. І Землебог¹⁸⁵ радіє з того, яково се ми внучата Богові.

--------------------      

181 – тобто, Коло Дажбоже постійно в русі і повертаються до нас оновлені пори року.

182 – венеди, які жили на заході, навідувалися до печер-святилищ.

183 – тобто, відійшли на землі чужих родів, під «чуже» сонце, бо інші народи мають «своє» сонце.

184 – завоювавши чуже, оберігали і розбудовували те за рахунок свого народу.

185 –Творець Землі  Дажбо.

                                                                           28 (д. 6а)

 Від Орія до сео були наші отці з борусами від Ра-ріки до Ніпрі нашого і Карпатська велика держава¹⁸⁶… По родах ті се правили від родичів і Віча, і всяк рід /називався/ іменем свого родича, який суть правив ще звідки прийшли до Гір також. А тамо були князі і воєводці-отці /водили/ людей до брані від своїх ворогів на славу Перуню, а в січі Дажбова помога наверталася на них.

Така була держава та руська від Руси, а борусичі – то-бо бори¹⁸⁷. І велика безперервна була всяк час пря… І многі січі вже були, або-то ворогами починалися, і ще нескінчені до кінця. І тільки ромеї¹⁸⁸ відійдуть, тут-бо Єрменріх іде до нас, нападає на нас і так патлаче нас. Ми були від ромеїв настрашені і від годе. Між двома вогнищами тліти та се паліти?

А тут сталася велика біда: жниво наше попалено і в злиднях се лишили вони нас, нічого, одні мали попелища. Тут-бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: «Відійдіть до півночі, а нападете на них, коли ж де ті підуть до поселень наших, і потебеште. І так утворили. Пішли до півночі, а напали на них і розправилися з тими. Позвитяжили на них, а тако йдемо до них і стали станами по Донаю. А роми до нас се вернулися і билися, се много тих. Швидко набігли і хотіли постинати голови нам, а таки ми постинали голови їхні. А то тема¹⁸⁹ була воїв уво просто обезглавлена.

Великі сніги, холод, голод мучили наших людей, але стояли твердо. А лишившися без усього, вони той раз величезно настраждалися, се-бо незалежність мали і ту творили.

---------------------------

186 – держава, що простягалася від Волги до Карпат.

187 – північні руси. Можливо це родовий поділ русів чи борусів, невідомий історії.

188 – на Московський лад – римляни.

189 – 10 тисяч.

                                                                     29 (д. 24б, 24а, 24г)

 

Д. 24б   П’ємо суру питну за Славу ту п’ятикратно денно і вогнища розпалюємо біля Дуба, а також Снопа величаємо і речемо хвалу їм. Ми Дажбові внуки і не сміємо нехтувати славою нашою за віки.

Се-бо антами були по Руськолані, у давнину були руси і перебуваємо ними… Се про Волинь - іде попереду і биє ворозю, яко хоробра є. І та Волиня першим родом є, і се осерддя. Се вони і анти Мезенмира одержали перемоги над годю, і розтрощили на убиль.

І се по них прийшли єгуни, бо крові славних жадають, і та боротьба жорстока була. І се годи звернулися до єгуншти і з ними на отців наших налізли, та були розбієнні і знищені. Се-бо то прийшли обри на князя і забили його. І се Синє море¹⁹⁰ відійшло від Русі.

Се Бозі Русі не беруть жертви людської, а ні живої животини, єдине: плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну на травах зброджену і меди – ніколи ж де живу птицю, а ні рибу. Се ворязі й елани богам дають жертву іншу, і страшну – чоловічну. А то не маємо діяти, яко ми Дажбові внуки, і не можемо крокувати за іншими, стопами чюзема (чужоземця). 

                                                          

Д. 24а   І се гряде з силою многою Дажбо на поміч людям своїм, і таки страху не маємо, на нього ждали в давнину, яко нині, про нас се печеться той. І звертаємося до Нього, яко ж де є потреба, і се ждемо на свій день, на те, що маємо (що заслужили)…

Се-бо Воронженець було місто, біля якого всілися ще годи, і руси се биті. І то градо був малий, а також-де по прі того спалено: і прах і попіл того вітрами розтаскані по обох своїх сторонах. І місто се лишили небожі. Земля тая руська є, і се не озираємося на неї, а не забудемо її. Там-бо кров отців наших се лилася, і так маємо се ми право нагрянути ото… Се по Воронженцю¹⁹¹ слава тече по русах. І ті свяорійці змушують жаліти всіх за ним, і сили мати на кінноту свою і повернути Русі угіддя. Бо всі по рангу ругу мають дати - по конязі своїй, і вогнищани служити за тими, мають держати у січі ругу¹⁹² особливу: хай візьмуть їду і питво на час свій до смерти, і служитимуть нам. Се-бо многі положать кості свої на оболоні¹⁹³, яко ж де за часи Мезенмира¹⁹⁴.

Так, анти є ми, маємо честь і славу співаємо богам. І таки Славії ми наречені. Ніколи не просячи для життя, Славу речемо (проголошуємо) се-бо, та молинь творячи, омиємо се тіла наші і проголосимо славу також-де.     

 

Д. 24г   Йдучи від тиверців¹⁹⁵ до Синього моря та Сурожу до вашого, речемо вам, яко же відаємо самі про то зі стара: земля наша з полян стала антова і також є за многеє кров’ю лита. І на ній Руса буде, яко руду ллємо, і таков, жижень ю (нею) /творимо/, до кінця (до краплини останньої). І буде ото земля наша.

А славні племена та роди се-бо славлять бозі, ніколи же /нічого/ не просячи, лише слави та сили їхньої. І тако же величають пращура нашого Святого Орія-Господа, який був, є і перебуватиме завжди з нами, з віку у вік, до кінця…

--------------------   

190 – предки називали море Синім. Звідки походить назва Чорне - невідомо. Є думка, що назва дана через  греків, які поселилися на берегах, поскільки вони чорні.

191 –Вороненець (Воронженець) – місто, яке було на заході. Відомо, що у Вінницькій обл. (Хмільницький –р-н.) є село Вороненець, назву якого більшовики змінили на Воронівку.

192 – тут – обов’язок.

193 – тобто, і за полем бою буде багато жертв.

194 – останній князь антів.

195 – плем’я, що проживало на Поділлі; нині є місто Тиврів. 

     30 (д. 12, 13)

 Д. 12   А ще зорі сяють, співаємо хвалу богам і Вогнищу Перуна¹⁹⁶, що є наречений Потятич¹⁹⁷ на ворозі, і речемо (проголошуємо) Велику Славу Отцям, нашим Дідам, яких суть у Святому Раю. Проречемо так тричі /«слава! слава! слава!»/ і йдемо гурти наші вести ми на трави. А коли-бо вести їх на інші степи, йдучи, будемо вдруге велич богам возносити і славу співаємо.

А тако до полудня речемо Славу Велику Хорсу, Золоторунне Коло вертящому, і суряну п’ємо. Та ждемо до вечора.

А по вечері, коли-бо вже вогнища розкладені запалимо, Славу вечірню співаємо Дажбу нашому. Адже речено є Прадідами нашими - цим усі очисті (зрячі) будемо. І мовлення¹⁹⁸ [МОВЛЕНА] творимо ще. Йдемо до сну, а тамо велика невідомість нас /очікує/. 

 

Д. 13   …Се-бо розумних проявить та хоробрих укріпить.

А тії, йдучи до Сонця всходящого, обидві сторони річки озрять і там сядуть, якщо Матір Свята Слава благословить та обома своїми крилами освятить їх. І також-де беремо землю тую і боронимо її від асуне і єгуншти, яко ж де і годам обернемо стріли свої і мечі відточені.

--------------------     

196 – тобто, дякували Перуна за вогонь запалений блискавкою, жарини якого берегли для розпалу вогнищ.

197 – так як Бог-захисник, Він «розтинає ворогів».

198 – в оригіналі «МОВЛЕНА», тобто, освячення, замовляння Духів, щоб оберігали спокій ночі.

                                                                          31 (д. 23)

           

Д. 23-1   Се-бо Новояр¹⁹⁹ іде (наближається) до старого і ждемо… Було отакове з русичами – о се прийшли до півдня і тамо городимося по степах десять віків. Та-бо то є, як завжди, руси вибирають князів своїх, а тії від родів своїх. І роди дбають про плем’я: кожному князя свого. І з князів, із дієвих, князя старшого і той є отцем у прі. І так вони живуть на землі тій.

На доли ворязі приходили на нас і там ізбиті вони.       

І се грецьколане прийшли на землю ту і усілися на ній, не дбаючи про русів. Се-бо ті руси взяли мечі ся і напали на них, і відігнали їх до свого берега морського. Се-бо грецьколани привели раті свої в залізній броні. Отці закликали і була січа тамо велика. І грякали ворони над їдою мужською, що кинута є на полі, п’ючи очиці їхні. Грохотіли ворони по броні і велик (жахливий) гуркіт стояв над полем тим. Тамож-де виїдали очі грецькі, а очі русів не чіпали (трогали).

Там-бо знак то мали, що Бозя не воліє Русі погинути. І там же переживали Сонце з Місяцем по тій землі, і Небо* се переживало за народ, аби земля тая не підлягла до рук еланських, а перебувала руською. Тамож-де се плакали матері по дітях своїх, якові пролили кров за народ той. І той край стоїть руский.

Новояр буває (зустрічаємо) там до днесе і земля тая перебуватиме нашою, бо мічена кров’ю пролитою за неї. І також-де елани ректи стали з князем старшим нашим, повідавши йому, яко ж де не хочуть до землі ніпрян ходити, ні рабів брати, а лишень бути їм на березі морському по своєму²⁰⁰.

То маємо вказівку на день наш, яко ж де праотці наші помирали за народ, і не взяли ворозі нашу землю. Себто, і днесе маємо вказівку, що ніхто ту не забере.Д. 23-2  Се-бо то Германаріх іде з півночі на нас, і маємо се боронити землі свої, і також іти на них. Се-бо годська земля є наша. І ту Білу Гору²⁰¹ всю всіяли кощами своїми і кров’ю своєю полляли, і та є наша.

Се-бо закликає Птиця-Матір Свята нас і славу речеть нам: беремо-бо ми оті мечі наші і йдемо досвіта в поле – відіб’ємо ворогів північних, відкинемо ворогів південних, і підемо на ворогів східних і б’ємося. Повели русів громовиці, яко ми Отця нашого Перуна сини, а Дажба внуки. Се-бо то Небесний* укаже нам, куди йти обома своїми.

                           І той Германаріх відійшов до півночі, а елани до півдня. Отак ми збираємо землю нашу докупочки і не даємо синам-бо чужим, нам буде для синів своїх. Се-бо йде до степу нашого велика кількість родів іних (чужих) і не можемо бути мирні. Від неба ждемо на поміч і та-бо є у помсті нашій на кінці меча, і тим січемо ворозю.

                           Се закликає Птиця-Матір Свята нас, аби се ми підняли меча Святого на захист свій і Її. Се б’є крилами об землю і порох підіймає до Сварзе*. А се-бо впала на землю і б’є об неї, яко страшиться за нас. І ту /землю/ відберемо та утвердимо, яко крикне се-бо кречет²⁰² - то є до серця нашого.

     Д. 23-3   І те маємо відати, яку суру пити, до січі йдучи. І тамо одержимо питво інше, в Богах* стверджене, і те буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни Великої, якова є по всіх, кого жде смерть за землю свою.

Се-бо Святий Орій зрить на нас із Сварзе* своїх чудових і, узрівши раті наші, ліче їх на перстах. А немає, як раніше, немає достатньо. А то лічить їх же перстами по нозі своїй, і вістить пращурам нашим, яка ми сила велика, і не зможе подолати нас ворозя наш.

– А се-бо потопчемо їх і гнатимемо, доки вони не впадуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме, - се-бо речемо в серцях наших, яко ж де не вернемося до вогнищ своїх, доки ж ще вороги нишпорять. І не спочинемо се тілами нашими, поки ще ворозі грабують землю нашу і речуть всім, що бозі наші гонзяхи²⁰³ є. Се те вбивають в голови синам своїм, ради яких діти до копил (списа) /стають/.

Яко се повертають зади свої вороги, се-бо ляди²⁰⁴ наші відвернимо (відкриваємо), і то летимо землею нашою до них, аби удружчити²⁰⁵ їх ажде до смертена часу, і Марі узріти дати – се-бо Мора відступилася. Я стверджую - немає сили тої, аби-то удержала витязів руських. І таких жде слава і потече до Сварзе*, а там бозі скажуть: «Яко хоробро стоїте руси! Маємо місце для вас біля Бога прі Перуна та Дажба, Отця вашого.»           

--------------------     

199 – Новий Яр, Яркий Дажбо, Новоліття. Наступає після весняного рівнодення.

200 – тобто, жити по своїх звичаях.

201 – мабуть вапнякові гори, залишки яких ще можна побачити в Луганській області.

202 – сигнал до наступу.

203 – погані; і нині жидо-християни твердять, що наші Предки «погани» і, щоб позбутися «огиди», забудьте, що ви сини Орія, називайте себе синами Яфета, рабами Саваофа, моліться йому і обожнюйте його синів.

204 – ляди, брами, ворота міста.

205 – тобто, сікти ворогів у друзки.

                                                                                          32 (д. 37а)

 

Се б’ється крилами Матір, Свята Птиця, яко ж де германові йдуть на нас. А ті роги, де чоло, придіють і таково ходять, нападаючи на нас. І се тече туга велика по краю нашому, яко димове степові піднялися до Сварзе*²⁰⁶, також-де Жаля плачеться за нами. І закликає Матір Свята до Вишнього, який давав Їй вогонь до вогнищ наших, і той прибуде на поміч і всю міць обрушить на ворозю, і се Германріх відступиться. А годи се усілися на Калиці Малій²⁰⁷ і пішли до берегів морських, і таково землю удержують до Дону і по тому Дону-ріці є се. Калка Велика²⁰⁸ є кромою між нами і загарбницьким плем’ям. Там з годе ся били чотири сотні літ, зі своїми ворогами, і тому зайняли се ми землю нашу і раємо ладно землю. А з еланами торгуємо, обмінюючи скотину, шкури і жир²⁰⁹ на срібні й золоті кола, і питво і ядеву (оброблену, чинену) шкуру. Життя наше було о тій порі в злагоді і мирне. А се годи налізали на нас ще ж, і була пря десятки літ. І се удержуємо землю нашу.

Також-де маємо боронитися від ворогів, яко йдуть потреби конче (край необхідні) - свята всюди. Свята йдуть до нас і то Свято: первено – Коляда, друге – Яр (Великдень), і Красна Гора, і Овсєна²¹⁰ – Велика і Мала. Прийдуть ті свята і мужі йдуть з города до села вогнищанського²¹¹, і тими землями мир гряде від нас до інших, і від інших – до нас.

---------------------

206 – сигнальні дими про напад ворогів.

207 – існує твердження українських істориків, що це річка, яка брала початок в нинішній Харківській області. Притока Дону, нині струмок.

208 –сучасний Кальміус, так вказують історики, хоча це може бути і Конка, яка мала широке русло.

209 – жир, можливо засолений чи заправлений травами для тривалого зберігання.

210 - Велика – День Матері Небесної, нині день Покрови. Мала – День Пам’яті по полеглих на полях брані за Землю Нашу Святу. Нині у православних День Пам’яті по убієнних, 4 листопада.

211 – мабуть святкували зазвичай у селах, де були Священі Вогнища Предків, як нині храмові свята.

                                                                                        33 (д. 7а, 7б)

 Д. 7а   Слава Богам нашим! Маємо істину віру, якова не потребує чоловічинської жертви.

           А тая се діє у ворязі, які-бо завжди жертвували її, іменуючи Перуна – Паркуна. І 

тому жертвуємо ми, лише сміємо польову жертву давати і від трудів наших – просо, молоко і тук, те-бо підкріплюємо на Коляду ягням, і на Русалію в день /Ново/яра²¹². Також-де на Красну Гору, ту-бо то даємо на спомин гір Карпатських, у той час се іменувався рід наш карпени. Яко же стали ми бути в лісах, то мали назву древичі, а на полі ми були – імено мали поляни. Таке всяко ще є.

Греці все кажуть на нас, що ми чоловіків жертвуємо, а то брехлива річ є, якої немає. Бо такова істина – маємо інший навик (звичай) на те. А хто ж хоче вразити дітей – і нарече злеє, а з тим глупий не ся боре, а таке є, і інші ректи стануть також-де.

Довго се правили родами. Старші отці вендського роду йшли судити родичів біля Перунового дерева²¹³, а також-де мали в той день ігрища перед очима старійшин і силу юну показували – юнаки ходили швидко (бігали), співали і танцювали. У той-то день вогнищани ходили на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую на інших людей. Волхви жертву діяли богам на велич і славу. Говорили про часи годе і появу воряга. Вибирали се князів від отців, а ті юнаків водять до січі жорстокої.

То-бо ромеї поглядали і замишляли злеє на нас… І прийшли. З возами своїми, в залізній броні, і набігли на нас, а тому билися довго з ними… А відігнали…

 

Д. 7б   …ми тих від землі нашої. І ромеї звідали, яко дорожимо ми про життя наше, і полишили нас на тому.

Тако грецє хотіли підкорити нас біля Хорсуна, та билися жорстоко проти загарбника нашого. А була боротьба і пря велика тридцять літ, і ті полишили се нас. Затим-бо грецє пішли на торжища наші і ректи стали нам обмінювати корів наших на масть (мазі) і срібло, то-бо потребущі для жон і дітей. І тако ми міняємося аж до днесе, хоч і пізніше грецє шукали таки слабинку в нас, а то шукають невільниками взяти. А тому не послабляймося і не дамо землі нашої, яко землі Трояню ми не дали. Се ромеям.

І хай не стане Обідоносиця²¹⁴ Дажбовим внукам, яка в яругах про ворозю дбає. А таки днесе не в хулі се ми. Також-де і отці наші ще се-бо у Синє море стягнули /скинули/ з берега годе тую і одержали над ними перемогу. Пісню величі і Матір співала, тая Красна Птиця, якова принесла пращурам нашим вогонь до домівок їхніх. А також-де ягницю обдеремо до того, бо більше стало нас – одержали силу²¹⁵, і змогли ворогів розтяшити і ганьба псина їм нехай.

То глянь, народе мій, який є забезпечений і народжений (численний) від того. Не збочив від ран твоїх, і не спустився до ряду, аби то ми ворогами поганяли. І біди се позбавилися і життя інаке маємо, бо ми були і стоїмо гордими та непереможними, і тяжка поразка буде по них. А ми потім… Тисячу п’ятьсот літ, яко ми се численні битви і війни маємо, і такиж-де ми живі, завдяки жертві юначій та воєводців.

--------------------    

212 – впевнений, що Новояр святкували щонайменше тиждень, як і Наврус. Зустрічали Яр, святкували Великдень, Русалію, повернення птахів, молодь йшла з піснями в ліс будити духів, до річок і т.п.

213 – можливо, дерево в яке влучила блискавка, або біля якого палили Вогонь Божий на Славу Перуна.

214 – дух образи, приниження; одна з назв духа кари русів – Карини.

215 – звільнили народ свій від загарбників і «нас більше стало».

       34 (д. 6д, 6б)

 Д. 6д    То-бо жертвуючі про Віди се, Господи Бозя, наше Ті [го бзя нше ти] ректи  стали… А тую украли від нас і не маємо нині кол²¹⁶, бо не маємо бороданів наших і боянів²¹⁷. Так будемо ставати невігласами до останнього і /забудемо/ звідки ми.

А тут про боляра-Гординю, який бияв годе в літо десять сот третє від Карпатського Ісходу²¹⁸. А той, яко Трє Дорей [ТРІЕ], іде без страху на них. І боляр сей Геня, що убив сина Єрменріха і відігнав Галаріха від Вороненця. Тамо були і осталися руси: боруси і руськолани. Так іще маємо стидатися від ворозів наших слів про кола? Теє маємо вістити. І не можемо ми вірити до січі оглупому всякому слову, реченому до нас.

А то Зоря світить до нас, і ранок іде до нас, а тако маємо вісника, що скакає все Сварзе*, і речемо (проголошуємо) хвалу (велич) і славу бозям. Та-бо Сурож огречена є, а не буде, досі вона руська, хоч там бозі грецькі і статуї. А тамо ми відкинемо скорбень нашу і одержимо інше. Так. Веде наших синів Святен Інтру із тьми. Маємо Вишнього помічника нашого, а старі часи суть наше благо. Дістанемо від них твердості і кріпості, аби і ворогам ми відповідали яко належить.

 

Д. 6б   Се-бо по сто двадцяте літо брані годи, наперті ззаду єгунштами і берендами²¹⁹, відійшли до півночі між Ра-рікою і Дивиною (Двіною), а тамо пропаде Єрменріх. А Галаріх вів їх на нові землі. Се-бо єгуншти з берендами, а яловина своя є, стали на тому краї, тамо було багато коней і яловини - трава злакова і Вода Жива… Та-бо Галаріх привів нові сили свої, і відігнав єгуншту уже за голови многі і тече на нас. Тут-бо родичі зібралися на коней і врізалися на них. Жорстока січа була там тридесять днів, та руси пустили годе до землі своєї, яко ті обіцяли бути з нами²²⁰. 

Тяжкі часи настали. Налізали на нас ромове від Даная, греці з півдня, та годе зі сходу і півдня, та-бо то великого зла не діяли. А ромове були в городах данайських, на нас взирали і тако ждали. Та-то борія (боротьба) була нам велика, творили вони ніщо (нічого), що угодно богам і людям. Се-бо то не маємо іншого прибіжища яко вона /земля рідна/. І обираємо князя від отців, а той-бо буде від Овсєни до Овсєни²²¹, котрому же платимо дане з полюддя, і з острахом ся водимо гурти свої та обробляємо землю, житво наше.

Так було сто п’ятьдесят літ, і творили прю велику всілякий день єгуншти, а то годи, та не беренди. Ті-бо стали мати князя Саху, а той премудрий, миру глядів від русів і був наш друг. Беренди ходили потиху. Се-бо єгуншти суть злодійська і борія з ними була тяжка, та-бо тривала се сотні літ. І єгуншти осталися на годській землі.

----------------------

216 – колопису, літопису.

217 – мудреців і співців (кобзарів), щоб писати літопис і оспівувати важливі події, несучи їх у народ.

218 – Геня розбив готів в 4 ст.н.д., зважаючи на це визначаємо, що Вихід до Карпат відбувся в 7 ст. до н.д.

219 – берендеї, відоме в історії кавказьке кочове плем’я, яке епізодично було союзником русів, навіть при правлінні Володимира Мономаха.

220 – Галаріх і Геня утворили військовий союз. Згідно версії С. Піддубного, об’єднана військова сила Галаріха і Гона-орія підкорила частину Ромейської імперії (стол. Равен). І пише ВК: «…налізали ромове… греці…та годе…та великого зла не діяли». Д. 36а пише, що анти «погубили дім твій, яко ж де домове на чужині» …будували. Тобто, розбудовували Ромейську імперію, грабуючи Русь та інші підкорені народи.

221 – мабуть, в День Матері Небесної проходили вибори або затвердження князя на подальшу співпрацю.

                                                                                           35 (д. 7в)

 Тоді не були інакі, і днесе перебуваємо достойні, і можемо ми се відбитися від ворогів, і щодень таки се відбиваємося і їмо своє сіяне. А всіх спершу зовемо до стягу отців наших, якові не суть ще збабнені і горді. Приходимо се за істиною на стан²²² [СТОГНА] свій і речемо, що інакше не буде то, і ми маємо йти на греці, якові стали безчинствувати. Мовлимо, щоб Ясна й Інтра йшли за нами, яко йшли за отцями нашими на ромея до Трояне-землі. А суті нема. Була б, коли б ворязі вели наших воїв на те, що самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися від роме і годе, і Суря²²³ та яково була з нами…

Ніколи не забудемо, яко годе об’єдналися з єгунште на нас: і Галаріх се напав від півночі, а єгуншти – з півдня. Ото плакала Руськолань, …Боруся, Еліця, що єгуншти оббронили годе ту. Русь се підняла свої сили і єгуншту поразила, утворивши край Антів²²⁴ і Скитію Київу.

А днесе засічені серця наші се кров’ю, від ранку до вечора ходимо ми і зроняємо сльози осуду нашого. Живемо се німі в час-то неспокійний, а таки відаємо, що час прийшов, коли січею ми ходити маємо на ворозі: а чи бо тих греці, чи бо єнгунштян. Тобто, маємо хомутати і стриножити аби не стояв нам ворозя, яко мерзенність, перед очима нашими. Галаріх-бо заплатив за те, і маємо примусити Хорсуна заплатити за сльози дочок наших уведених та синів одерев’янених²²⁵ взятих. Плата-бо та не срібна, ані золота – по не нижче [ПО НЕ НЖЕ] відсічених голів їхніх на тріски строщених.

--------------------    

222 – С. Піддубний:  спеціальні оточені валами місця для зібрань та обрядових дійств. Думаю, що табір.

223 – тут Матір Небесна.

224 – ймовірно цей край був на лівобережжі від Ніпра по В. Калці, М. Калці, Дону і Дінцю.

225 – у рабство. На рабів одягали дере’яні хомути на шиї, або колодки на ноги, щоб не могли втекти.

 36 (д. 8)

 Д. 8-1   А так постали межи русами Розлад та Усобиця²²⁶, а Жаля стала між ними (русами) і почала плакати та дорікати їм. Так не грядімо за ними, яко тамо зостанемося і буде погибель наша, і допечемось²²⁷ до тої пори, коли не збуде (не залишиться) від нас ніщо.

Згадаймо про те, яко при отці Орію єдин рід славене... А по отцю, при трьох синах його… розділилися на трійцю, і так стало: на руськоланів і венців, що се розділилися на двоє та-бо творилися; та борусів, якові були-то роз’єднані на двоє, а тоді мали скоро десять. А пощо гради городити і гребні будувати, коли маємо се ділитися до безкінеччя? Та-бо Русь єдина може бути, а не десять, а ті роду отці і родичі все діляться. І потаскалися, і то кратно, вороги, нападаючи на нас.

Маємо ми боронити Оріянь, а не говорити, яких отців мали. Якщо-бо маєш десяток корів і згинеш від ворога, мала учта (честь) є. А пробудеш в роду до кінця, твоя десятка має утворити тисячу, як тоді, коли Оглендя корів водив по степах. А хто часто рече слів багато про родичів своїх і почитується сам від себе вище пращурів і Орія-отця, то ті вред творящі. Не будемо ми ними, наслідуйте се отців, бо по шляху своєму не підемо.

 

Д. 8-2  По Галаріху збилися годи до півночі і там щезли – Детеріх веде їх, і про них уже не відаємо нічого. А берендеї прийшли до нас і ректи стали нам, яко вельми великі утиснення мають від ягів, якові постали на слід єгунштії. Так Болояр їм рече пождати і прийшов до них. А ходив з п’ятьма тьмами до них неждано і побили ягів, яких-бо розтрощили на всій стороні. Яко волів гнали їх, і брали корів їхніх, і яловину, і дочок, юнаків, а старше побили наскрізь (зовсім). Ми всі, русичі, маємо гордитися походом нашим і держатися один одного приятелями до смерті правої²²⁸.

 На те ще згадаймо Дарія Перського, того, що на нас натовпився і побив нас за наші роз’єднаність та усобиці. То-то. Бо ворязі Ерик та Асик²²⁹ усілися се на кромці нашій і мерзячать нам на кромі тій. Ми потомки роду Славуни^230, які прийшли до Ільми-ріки та усіднилися се до годів, і тут були тисячу літ.

 Д. 8-3   Потаскалися на нас кельтові із залізом своїм, а спіткнувшись, повернулися до заходу Сонця, яко є тверда рука удержуюча нас, і того /кинулися/ від рала до помсти і страху їм навели на спини їхні, відігнавши від землі нашої.

А ільмерці на те гляділи і не всі боронилися, доціла і загинули. Ніщо ми не могли то повернути інакше, яко ільми не хотіли заліза брати до рук своїх і не боронилися від ворозі. Такові роди ізсохнути мають, аби і інші не наслідували.

Грім гримищить у Сварзе* синьому, і маємо летіти на ворозі, яко ластівки швидкі і грамовії (легкі). А та бистринь – се ознака нова і руська. І мету маємо днесе іншу: аби стояв степ скитський великим за нами, і всілякі бродичі з нього защезли. І тільки наші корови тамо ходити мають, і наші родичі жити можуть. Ібо кельтове вчорашні – суть днесе ворязі і греці, що речені еланню є, а тії, хто не домислює се до того, суть їхні майбутні отроки²³¹ і одерев’янені.

 Д. 8-4   Борися, земле Руса, і борони себе, і щоб інші (чужинці) не водили на тії Корчі²³²; тобто, ворогам не дайся се охомутати і до воза прив’язати, аби тягла того, докуди хоче чужий володар, а не то ти хочеш іти сама. Жаля велика з Кариною тому, хто не дорозуміє словес тих. І грім йому небесний, аби звалився се долу і не постав вище.

Володар наш єдин є – Хорс (Хорош), а Перун, Яро, Купала, Лада - Дажбо. І коли жданий Купала прийде у вінку, який же положили на голову його, зітканий з віття зеленого, і квітів та плодів, в той час маємо далечі від Ніпрі і до Русі²³³ скакати. Про смерть нашу не мислимо, стан і життя наше на полі є красне. Биє крилами Матір Свята Слава і велить нам іти до січі, і маємо йти. І нам ні до /свята/, ні до їдва борошняного, жиром змащеного. Мабуть, маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, докуди не буде Руса вольна і сильна.

За той час, коли було годе йшла від півночі, Єрменріх ото ще /договорявся/ з єгунште і таки се піддержував їх, а ми мали два ворозі на двох кінцях землі нашої. І той Болорев перед трудами великими і засумнівався ото. Тут Матір прилетіла і рече йому, яко сміло нападайте на єгуншту, і першими розтрощіте їх і се повертайте на годе. А той так і вдіяв: розбив єгуншти, а се повернув на годе, там-бо вразили сина Єрменріха, і замертво.

----------------------  

226 – духи розбрату, підозр і зневіри.

227 – доборемося між собою; довоюємося.

228 – природної, згідно Прави Дажбожої.

229 – Асик – Аскольд, Ерик, за С Піддубним, Рюрик, але це, можливо, була й інша особа.

230 – можливо, нащадки роду князя Слава, (читайте д. 17), або нащадки вірних Матері Слави, чи славяни.

231 – тобто ті, хто вимушений бути воїном-смертником у ворожому війську.

232 - вірогідно рабський ринок, місце, де корчаться в муках. Від цього, можливо, і пішла назва міста Керч.

233 – до степу.

 37 (д. 28)

 Д. 28-1   Се вороги на нашому… ото, і не можемо повернутися назад і вернути се гради наші, щоб тяготи свої відсікти. І се рече їм князь Бравелень: «Подавайте помочі град градові і удержуйте воїв своїх, хай се хранять вони силу Русі, як єдину грозу ворогам.» І такво се є.

Се-бо те жмудє рекла нам про годе, які мали Детеріха. А пішли вони до півночі і там, біля жмуді, розвернулися до півдня, і се пішли на Роме. І тамо се пирящили леги (легіони) і воїв інших, і брали ругу велику від них, вторгнувшись до землі їхньої. І се Детеріх убієн був, ото гріхи²³⁴ мав… Се-бо годе тії богам противні і ті се їх зпльовують…

Є се гради наші суть сірі (бідні), та старші родичі наші не вибирають з інших /родів/ для себе, аби ті ними правили. Се йдемо і до них, і достойні є. Маємо розповіді про тих, хто потрапив на несподівану тружду і се трудився ради тих, і сльози ллємо за тими.

Биє крилами Матір Свята Слава і нагадує нам про трудні часи засухи і мору яловини. І се відаємо, яко ж де речено є від праотців, що кельти²³⁵ помагали їм. Се-бо пішли до них і так були сто літ при допомозі отих.

Також-де про ільмів, себто ілерів: є ми родичі, і сі з роду Рожениці²³⁶, імена до серця отчі і охраняють нас від ворозі. Се-бо впали /на коліна/ нині і се молимо Бозю про заступництво наше. І то буде ще тако.

 

Д. 28-2   Ясна-бо є про нас і се водить отців наших крізь гори і степи мимо годів. І се з Дону пиємо – маємо ту ріку нашу, яко проливаємо кров нашу за землю, і та є руська земля. І буде Руська! Се-бо русичі мають турботу Небесну* про себе, і се творимо труд наш на життя. І се жмуди речуть нам, яко прийдуть на поміч нам і піддержать нас проти ворогів наших.

– Коритися не маємо нікому! – То речено для вас, і то перша заповідь помагаюча в боротьбі русів супроти ворогів моїх і ваших. І се за трудний час наш не бережемо себе, а йдемо вмирати за рід наш. І се огиден Яма²³⁷ жере убієних, і се ворони виїдають очиці їхні, і се трава росте крізь щелепи їхні. І те зріти не можемо, яко від раті /ворожої йдемо/ до гір, і землі, і сили нашої. І небо жде. Будемо в неволю взяті до рала /чужого/ і, яко ж де коні, тягнути оранку їхню, та жню їхню вінити, хай їдять хліб наш, а їли ми землю. І то не можемо се явити до мисель наших, і шиї наші не маємо долити (хилити) до землі.

 Д. 28-3   І се бозі наші долають ворозі наших і зламають хребти їхні, щоб посягати не могли на святощі наші, волочити жінок і дітей²³⁸ наших до торжища, і там лишати елані та грецям за образи²³⁹ срібні та золоті. Се ворогам речемо: «Зникніть се, яко ж де тьма при Сонці, бо Перун надійде і розтрощить вас, яко овчат (ягнят).» І не раз тремтіли, і воїв Небесних* бояться.  Се-бо то є знамення – яко ж де біля Ніпрі проквітла лоза взимку. І се Купала вказує для нас знамення про звитягу над ворогами і ту маємо творити. Себто, Мара іде на них і Мора, се дві ті візьмуть сили їхні і зметуть їх під мечі наші, і се міць меча розмежує їх. Ся межа розділить нас, і межа та є повна крові, і ту переступити не достойно до них, тільки до нас. Такове і се Боровлень рече, щоб сміло ходили до них: «Те знамення нам рече, що звитягу маємо, яко ми венди.» І се венеди усілися на землі, де Сонячна Зоря спати вночі на золотім ложі має (на заході). І там їхня земля є.

Се Святий Орій-Господь отцям говорив про тих, що то також-де братерська наша суть у тім краї. І рекли про них, що прийдуть до нас за час зимній і піддержать нас. І се сила Божеська прийде до нас і та нас удержуватиме до кінця. А се венеди до нас приходили помочі молити і не мають, яко ж де всяк люд достойний се хранитися сам.       

-----------------------       

234 – ОДО КРЕХ ІМОУ – од гріха що мав. Детеріх - можливо Сігеріх, який загинув у 415 році, в рік вступуна престол після Аларіха, бажаючи повторити успіх того, захопити Рим.

235 – в оригіналі – КІЕЛЪЦОІ, давнє споріднене плем’я зі слав’янами-сколотами.

236 – Матір Свята, «тче» діток і захищає породіль, і предки були одного корення і долі.

237 – той, хто знищує тіла після смерті.

238 – мова йде про викрадання жінок і дітей, і продажу їх у рабство.

239 – зображення святих християн, прикраси.

                                                    38 (д. 20)

 …На прю по-своєму тако же ходимо. Птицею²⁴⁰ кінноту ставили і ворогів тих крилами обіймали… Місиво крові стало. А головою били різні… частини. Б’ючи тою кіннотою, умисно обходячи, обрізали ряди січі, а тоді вели колом Перуна… І маємо /завжди/ таке ж діяти, якщо хочемо здобувати перемоги над загарбниками… Та й зніжилися вони, яко свою мали в ті-бо дні жертву, яко вівці бігли перед нами…

Отці-скити і сонячні родичі²⁴¹ десять сот літ скотину випасали і люди роїлися, а греці наш нажиток в обори ставили, а міняли на своє добро благодатне…

У Влеса навчилися землю раяти пращури, також-де діємо і ми, …тому кидаємо до вогнища трави і клечви²⁴², Влеса славлячи, і дякуємо за науку…

Трикратно Русь погибаючи, встане… І не раз єгуншти доціла сікли нас, від інших відриваючи, а нині, після сеї січі, …не дамо встати їм се раз… А якщо така стара пря виникне, і тако має тривати до повної їхньої гибелі… Багато племен приходило до степів наших, …від стріл не виділи Сонця, …але Русь є єдина.

Закликали до Сварзе* про поміч Божеську… і її мали, і вкотре гуркотіли мечі і не чути голосів було навіть… І настане один день, …напружать отці сили свої і ворогів поженуть як овець, кміть вольний буде.

Отці підтримували князя, і наказували вони дітям триматися до куща²⁴³, а ті не слухають, тож яко буде злий час, поразку матимуть. Треба єдності триматися і спершу почати гради кріпити на кромах, бо тих не маємо, а без того не матимемо перемоги.  Шануйте богів наших і то Перун прийде, і сей кине на них свої стріли. І буде тут-бо Слава велика, а ту віщує Матір Свята, крилами б’ючи, гучну. Тако ворозі тікають від нас, бо хоч тії мужі суть прості, та лави не габзують – гордість мають…  

---------------------------    

240 – тактика ведення бою – військо ставили птицею.

241 - роди, які проживали на півдні.

242 – зелене зілля та гілля, мабуть, коли проводжали Хора і зустрічали Волеса.

243 – триматися єдності.

                                                                                      39 (д. 21)

                Се бо Хорбер²⁴⁴ поборов тую силу злую, яка зусібіч опоясувала все.

Маємо се-бо то урви²⁴⁵ хранити, і се наші храни бозям ставимо: городимо стіну з дубів на сваях частих, потім другі стіни, і тамо хранимо бозів наших подоби. Маємо многі храни у Новім граді на Волхов-ріці, маємо в Києграді, по Боголісах. А се маємо на Волині дулібські храни, і в Сурожі біля морів Сурожського та Синього. А се велика образа є на нас, яко ж де храни сурожські побиті ворогами, і бозі наші в порох кинуті валяються. Розуміють се-бо русичі, та не мають сили одержимої над ворогами звитяжити.

А се-бо маємо урви, яко ж де мандрівні мужі, що ходять вночі по лісах, у сих урвах одяги свії /сушать/. Інакі усі також-де. Русичі мають урви на руському тілесі²⁴⁶ і не бережемо ото ми. Тащимося по хранах славити бозі²⁴⁷, якові не приймають жертви нашої, се-бо ображені суть нашими лінощами.

Прилетіла Птиця-Матір, Свята Слава, і дорікає нам і молить нас, про те, що маємо отцівську славу потішити, та не маємо сміливості стати на рать і мечами своїми забрати землю нашу, від ворогів отчину. Се-бо то тисячу і триста літ хранили святощі наші, а днесе жінки наші речуть, що ми благі і втратили розумство наше, і самі як ягнята малі перед ними (ворогами), і не сміємо одягти броню і мечем вразити ворогів наших.

Се-бо то Купало гряде до нас і рече нам, що маємо стати гордо, і чисті тіла і душі наші ото кинути до Стопи²⁴⁸ Її, /Матері Небесної/, се аби прийшла по нас і нас захищала, ведучи до прі лютої. І там се стали б до Сварзе* обличчям, і се до січі йдучи, звеличували Бога нашого у борні, яко у мирні дні. А се-бо Купалиць говорить нам, яко вистоїмо се до Її часу, і будемо по славі своїй пошановані, а також-де з отцями сопричащені²⁴⁹.

---------------------------

244 – С. Піддубний: можливо ім’я воєводи, що буквально вказує – хоробрий борей.

245 – урви (ор, ур – вогонь) – святилище, де підтримується священний вогонь.

246 – по всій землі русів.

247 – тобто, уже були християни і захоплювали храни (храми).

248 – до Відбитку Стопи Ноги Матері Святої Роду нашого, про який згадується і в історії Геродота.

249– на рівні отців пошановані.

                                                     40 (д. 18б)

               Про тих, якові габзують (зневажають) нами…

І се не маємо мольбищ. І образи²⁵⁰ творимо при струмках та джерелах, де ще Вода Жива тече, і там Воля Божа [ВОЛ БА] є, та вовки хижі не ходять. Про тії се Олдоріха (Алдоріха) часи спом’янемо – того се звали жеребець, яко не мали радості. Безстепенний був і слова не держав – красунь наших бере нагло, та викрадав і тих обездівував. Між нами розлад: чи битися за годю?

І те пережили. І було по годі.

А в ті віки правили се від родів і князі. І се князь був Боревлень. Якось він виждав (оточивши) і бере еланів на березі морському. По прі пішли на зажитень тую і тамо раяли скотину, і скити робили, випасали скотину в степах, себто, були (проживали) вони /там/. Таква грецьколани, усілися по новому, і городили гради і зло було се на нас. По тім часі пішли просто²⁵¹ до півночі і там були двісті літ. І тамо ми є суть від часів тих донині.

А днесе маємо іншого князя Боревленя, пра…внука по дідах своїх. І той рече йти до півдня на грецьколанів. Греці-бо між еланами плем’я окреме: і торги мають з нами в степах на скот наш, а хочуть брати його задарма. І то маємо їх строщити по новому до моря і гонити до їхнього краю, яко ж де руська земля є се. І руська кров оту землю се поливала до сього, і та пила кров нашу. На нас надію та має і будемо ту боронити в усі дні, яково тримаємо.

                                                                                         41 (д. 19)

           Се-бо видів сон у Наві: Таку вогневу хмару, і сходить від неї змій-чудень. І обхопив Землю і тече кров з неї, а той лиже її. І се приходить муж силенний і розтрощив змія надвоє – і стало два, і розтрощив ще – стало чотири. І се муж заволав бозям про допомогу, і тії ідуть на конях від Сварзе*²⁵² і того змія вбивають.

Се-бо та сила не є людська. Небо, що чорне є, і се-бо змії – суті ворозі, що йдуть від півдня, себто, з Боспору. Збиті якво дідами, нашими ратями відкинуті, і се хочуть греці оточити землю нашу. А ту не дамо, яко жня суть наша, і не попустимо. А створіння ті, змії, є погибель на нас – маємо се боротися і життя віддавати за землю нашу. А та тягне-бо від нас до полян і дреговичів²⁵³. Руса сягає до морів і гори до степу південного. І се Русі суть, і від Русі тільки маємо допомогу, яко же Дажби внуків суть.

Молимо Піта Оре-Дяє, яко-то розводимо вогонь, і ждемо²⁵⁴. Матір Свята Слава принесла на крилах своїх /вогонь/ праотцям нашим і Ту, /Матір Небесну/, піснями оспівуємо біля вогнищ вечірніх. Також повідаємо старі слова слави нашої про Святу Седмицю²⁵⁵ рік наших, де гради отці наші мали гарні, і ту землю опустошили, до землі іншої відійшовши. І де ж ми мали в часи ті державу за древнім іменем Колань нашу: і гради, і села, і вогнища, що землю утворювали... Се-бо то омиємо тіла і душі наші, та згадаємо щастя русів – Колань, що сильна була і на ворогів страху зуміла наводити. Се-бо від Кисеня вівці ходили тамож-де, і та земля є по днях тих украдена від нас…

Вони ж, /греки/, творять інше, аби нас від стародавностей наших відвернути. І те зремо, і руку /на мечі/ держимо на васів²⁵⁶, аби ті виділи, яко лютий день іде і крові хоче. І ту проллємо на землю своєї Руси. Се Руси города камінням волають на нас, і се маємо йти і стрітися зі смертю… /Умру я/, то піде по отцю син мій, а умре за неї… /піде внуко/…

-----------------------------       

250 – деревяні подоби предків, яких вони обожнювали. Юдо-християни топили їх в болоті, а коли тих знаходять через століття, освячують ці місця, закопують там хреста і об’являють, що в тому джерелі купалася 90-літня Анна, матір Марії, і змогла народити ту.

251 – поскільки не було сили вигнати ворогів, то пішли на північ, щоб почувати себе в безпеці.

252 – отці з раю.

253 – Землі, що тягнуться  до сучасної Литви.

254 – дякували Піта Оре-Дяє за те, що Він навчив Предків користуватися і зберігати вогонь Божий.

255 – ріки степової зони – Дон, Ніпрі, Інгулець, Інгул, Південний Буг, Істр і Донай. Вивчаючи писемні ПАМ’ЯТКИ, зрозумів походження назви цих рік: Дон – донна, глибока ріка; Дніпро – донна ні прі, глибока ріка захисник; Буг – бога (бага), багата ріка; Дністр – донна і стрімка, глибока і стрімка (швидка) ріка; Донай (Дунай) – донна най, найглибша ріка; Донще (Дінець) – донна ще, глибока ще ріка; Десна (Досна) – донна сонна, глибока спокійна ріка; ріки Інгул і Інгулець мають один корінь, і вказують на те, що між ними ГОЛУНЦІ – (гуличі, уличі), а за ними «ін.» – інші.)

256 – греків, підлеглих Візантії.

                                                                                       42 (д. 7ж)

           А тут повідати маємо таке: се збирається рід руський до десятка, а десятки до сотні, та тії нападають на ворогів. А піймуть, голови їхні відітнуть (відрубають) і там злую полишать – хай звірі хижі, те з’ївши, поздихають. 

Течуть ріки великі на Русі і велика вода журчить співами стародавніми про тих боляр, якові не боялися до поля годе ходити і літа многі се боролися за вольність руську. Ті-то славні нічого не берегли, ані живота свого. Тако рече про них Берегиня²⁵⁷. А биє крилами Матір Свята Слава і розповідає про тих потомкам, хто ні грецям, ні ворязям не піддавалися. Повідує тая Птиця про гординів боруських тих, якові від ромея полягли коло Данаєва біля Троянь-валу. А ті просто, без Тризни, лежать, і Стрибове їм лише зтанцювали, їх оплакуючи за Овсєни, а в зими студені гурлихає над ними ж рев степовий та голубки-дівоньки ото се жекочуть²⁵⁸, яко погинули ті в славі, та не оставили землі своєї ворогам. Хіба ми не сини? Також-де потомки. І не лишимо ми тако землю нашу ворязям, ні грецям!

То Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожильну. Та-бо Зоря нам Сонце вістить. І також-де вже чуємо, се вісник-кінотник скаче до закоту, Сонце аби управити в блискучий його човен золотий до ночі, і будуть віз волами сумирними волочити²⁵⁹ по степу синьому – тамо-бо лягло Сонце спати в ніч. Атож, коли день прийдешній настане, довезуть, і знову скакунець у Яві приводить вечір. І тако рече Сонцю, що віз і воли є тамо, і жде його на Молочній Стезі.

А ще Зоря проллється в степи, позве нас мати, аби свої поспішили²⁶⁰ до ложа.

------------------------

257 – Мати Небесна Слава.

258 – сумно щебечуть.

259 – тобто, повільно і спокійно провезти, щоб Сонце не розбудити.

260 – в оригіналі – ПОСПІЪШЕНДЛА – ПОСПІШЕН Д(О) ЛА.

                                                  43 (д. 7д, 7е, 7є)

 Д. 7д     І таки справимо Тризну²⁶¹ славну по ворогах. Налетимо, соколи, на Хорсуна, та візьмемо їду, і добро, і скотину… ніж полонити греці. Ті-бо то нас видають яко злих, а самі добрі на Русь? Та тьма²⁶² не буде з нами, але з тими, хто чуже беручи, рече що добро діють. І не будемо, яко вони. Єдине є у воєводи – наш Ясунь, а тому натхненні на труд наш і переможемо ворогів до єдиного. Яко соколи, нападемо на них і кинемося до борії сильно (завзято).

То-бо Матір Свята співає в Сварзе* на подвиги ратні. І йдемо від дому свого, і підемо до ворозі, аби звідати їм руського меча січу. Нам Ясуне рече, що не можемо стану вдіяти, яко /треба/ йти до передніх. А наспіти не зможемо, речете? Яко не зможемо наспіти (догнати), не бути попереду своїх. А бистро йдемо, а хто бистро йде, бистру матиме славу, а хто потихо йде, то се ворони на них крячуть і кури клянуть.   

Не ми яловина, яка-небудь, ми русичі, а то є іншим наука, аби стали знати, що Права є з нами, а Нави се не боїмося, яко Нава не має сили проти нас. Тому-бо маємо молити Бозю про поміч у трудах ратних наших і старатися.   

То-бо то Матір Свята бияшить крилами про труди ратні і славу воїв, якові іспили Води Живої від Перуниці в січі крутій. І тая Перуниця²⁶³ летить до нас, і тая ріг давала повний Води Живої для життя вічного Гордину²⁶⁴ нашому, що меча ворожого дістав, і голову стяту втратив. Так смерті не маємо від того, а лише-бо життя вічне. І завжди брат за брата трудиться.

Д. 7е   А умре, то на Луки Святого Орія-Господа йде, а там Перуниця рече: «То є-бо ніхто інший, як Рус-Гордин, ні грець, ані воряг, а наш слав’янин роду славного.» І той іде по співах Материних. А Матір святить нас, щехів, [СВА Н ЩЕХ] до Лук Твоїх, Святий Орію Великий. І рече йому Святий Орій-Господь: «Іди, сину мій, до тої краси вічної і там узреш твоїх дідів і бабів, а ті-то в радощах і веселощах. Те зрячив – ті плакалися гірко до днесе, а тепер їм буде - возрадуються життям твоїм вічним до кінця кінців, а воскреснеш там не тимчасово.»

Яко вої Ясуна маємо іншу мету, ніж греці, і маємо славу іншу. А також-де доглядаємося (придивляємося) до Раю нашого і зремо квіти красні, а дерева… а луки… А маємо віна вінити від полів тих, житву трудити: і ячмінь полоти, і пшоно просове збирати до закутів Небесних*. То-бо ті багатства інші яко земні – в поросі, а болячки, а страждання. І хай будуть мирні дні його вічні! А ми станемо на місце його і битимемося люто. А буде впадемо зі славою там – підемо, яко він.

То-бо Матір Свята бияшить крилами о боці свої. По обидві сторони яково вогонь сяє святен²⁶⁵ до нас… І всяке перо інше, красне – червоне, синє, блакитне, жовте – а срібне, золоте – а біле. А та-бо сяє, яко Сонце-Зорю має [СУНЕ САРУ МЕ], а навколо йдуть пасма, та-бо то світяться сімома красотами. Що завіщано в Богах стало наше. А Перун її зрить, гримить у небі яснім. Та-бо /Матір Небесна/ – то наше щастя, а січі маємо – стаємо свою силу дати, та зремо /на неї/ також. І відсічемо старе життя наше від нова, яко січуть, рубаючи, дрова в домі вогнищан простих. Матір Слава биє крилами о поли (боки) і йдемо до стягів наших ставати, а ті-бо стяги Ясуна.

 

Д. 7є   Тамо Перуне іде і Главу золотою трясючи, блискавки посіває по Сварзе* синьому, і та, /Земля/, утверджується²⁶⁶ від того. І Матір Слава співає по трудах святих ратних, і маємо стати послухати і прагнути до брані завзятої за Русь нашу та пресвятих Отців наших. Матір Слава сяє в хмарах, яко Сонце, та віщує нам перемоги і загибель. Та не ся бояти станемо, яко то є життя земне, а вище є життя вічне. І тому маємо дбати про вічне, яко земне проти… що нице²⁶⁷. Ми на землі, яко іскринки, ото змигнемо в пітьмі, яко не були, не існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матері Слави і перебуватиме в ній до кінця кінців земних і інших життів. То хіба своєї, що станеться, боятися се смерті, яко ми потомки славних, а Дажбо нас родив крізь «Корову» Землі нашої²⁶⁸ [ЗЕМУ НЬ]? А то будучи окра-венці і скити-анти, руси-боруси і сурожці, тако ми станемо, діди русів.

Із Пендеба²⁶⁹ йдемо досі до небесного²⁷⁰ Святого Раю синього (на Луки Святого Орія). За старих часів рибалки там лишилися, не хотіли йти до землі нашої. Рекли, що-бо мають доблесть, а таки стали гинути самі, бо не плодилися се з нами і вимерли, яко не плодиві. Нічого від них не збулося (не лишилося). І не відомо взагалі про тих костобців, а суть інша. Вони ждали помочі від неба, самі вони не стали се трудитися, а тільки ждали. Се інше сталося – від іллірійців поглинені стали. Тут-бо речемо всяке, є право ж наше, де се сталося в добу тую. І тако ілірові (іллірійці) стали поглинені від нас і не мали тоді нікого. Тако дулібові стали від нас повертати на Борусь²⁷¹. Мало залишилося іллерів, нами були речені ільмерцями, а ті се-бо осіли біля озера. А там венедці всілися дальше, і ільмерці залишилися се там, і там було їх мало і мову свою полишили і були… (і жили).

Биє-то крилами Матір Свята і співає пісень до січі, а та Птиця не сонячна Зоря є, а тая від нього стає бути (проявляється).

---------------------

261 – тобто, знищимо ворогів, здобудемо славу.

262 – за лукавість помста Божа.

263 – Матір Небесна.

264 – нашому герою, для того, щоб попав на Небо з головою.

265 – Райдуга.

266 – додає мужності захисникам утверджувати оборону рідної землі.

267 – низьке, нікчемне.

268 – Небо, яке народило Землю, її природу, людей і напуває їх «молоком» – Водою Живою через дощі.

269 – індійський Пенджаб, звідки повернулися ори на Землю, дану Дажбогом нашим Предкам.

270 – тобто, де б  не були ори, душі їхні по смерті йдуть на луки Святого Орія, Отця-прародителя нашого, а не до прародителя жидів Авраама, як твердять жидо-християни.

271 – через постійні набіги ворогів з примор’я пішли на північ до борусів. Відомо, що жили і на Волині.

                                                     44 (д. 8₂)

 Д. 8₂-1   Се прилетіла до нас, усілася на дерево і співа Птиця. І всяке перо є інше, а сяє… барва різна – стало і вночі, яко вдень, а співа пісні до борія та до прі – то будемо ми воювати з ворозі. Пам’ятаймо про те, що є отці наші днесь в Сварзе* синьому і глядять до нас, і се підбадьорливо усміхаються до всіх. Так, ми з отцями нашими, не самотні ми. І мислимо про поміч Перуні, і то видим, як скакачить в Сварзе* вісник на коні білому. А Той меча здвине до небесі, розтривоживши хмари: і гримить, і тече Вода Жива на нас – і пиймо тую, бо та всякому від Святого Орія-Господа до нас життям тече. І ту пиймо, яко джерело це Життя Божого на Землі.

Ту-бо то «Корова» Землі нашої /дає/ – йде до поля синього і починає їсти траву ту та «молоко» давати. І тече те «молоко» до хлібів, і світить уночі звіздами над нами. І те Молоко видиме сяючим нам – то-бо Путень²⁷² Прави і іншого не маємо.

 

Д. 8₂-2 І Матір ту чуй (слухай) потомку, Славу тую, і держи серце своє за Русу, якою є і перебуватиме Наша Земля. А тую маємо боронити від ворозі, і вмерти за Неї, яко День умира без Суне суране²⁷³, потім же є темінь – ім’я має Вечір, а вмира Вечір – і є Ніч.

Вночі Влес ходить в Сварзе* по Молоку Небесному, а йде до палат своїх, як Зоря (ранкова) сідає до воріт²⁷⁴. Та ми ждемо свої співи зачати, і Влеса славити від віку до віку, і храмину Його, якова блищить вогнями многими, та ставимо (жертвуємо) ягницю чисту²⁷⁵. То Влес учив праотців наших землю раяти та злаки сіяти, і жати віна в віночі²⁷⁶ на полях страдних, і ставити Снопа до вогнища і чтити його, яко /Дух/ Отця Божеского.

Отцям нашим і Матерям слава! Яко вони нас привчили до Бозі нашого і водили за руку до Стезі Прави. Так ходімо стежкою тою і не будемо ставати, якво хлібожерці лише. Славуни²⁷⁷ руси, якові Богам Славу співають. І така суть Славунів.

Д. 8₂-3  Ото від морського берега Годського моря йшли до Ніпрі й ніде не узріли ми інших бродичів²⁷⁸, яко рус. А ті-то єнгушти та яги суть потрощені, так, бо маємо ми болярина Оглендя, який нами гордиться і нас бере до частки²⁷⁹.

Від ранку до ранку видим інше, Зло се діється на Русі, і ждемо, що буде до добра. А то без прі не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо і не візьмемо мету єдину до мислі нашої. То-бо глаголить вам Глас Праотців і тому візьмемо мету, яко інакше не можна діяти. Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, яко Гордини²⁸⁰, а не як скоти безсловесні, якво не відаючі (не розуміючі).

Тут-бо Красна Зоря іде і каміння /коштовне/ нанизує на убранство своє. І тую вітаємо від серця, яко русичі, не як греці, які не відають про богів наших, а речуть злеє, невігласи. То-бо се ми іменуємося Слави і славу завжди показуємо їм, на заліза їхні йдучи, стаючи і на меч. Тут-бо Відаюча Діва²⁸¹ лишилася слухати славу тую, а елани скачучи, що залишилися²⁸², несли і рекли іншим про русів. Ті-бо то не уб’ють її, і убогими не бути вам по примусу греці, хоч вороги /придумають/ нове на похіть свою. Ті-бо то руси горді суть і по хлібові дякують, не як греці, які беруть і се зляться на датця. Ту-бо славу орли клекочуть і навколо сіють – які русичі суть вольні і сильні по степах.

--------------------

272 – Молочний Шлях, який тепер ще на Україні називають Чумацьким.

273 – без Сонця ранкового.

274 – тобто, ранкову зорю видно на небі на рівні воріт.

275 – пожертва; молода, яку ще називають «ярка», тобто та, що народилася в Яр, весною, і не народжувала.

276 – стебла злакових культур в невеликі снопи для висушування перед молотінням.

277 – тобто, тому Слави, слав’яни, руси, що шанували і славили свої рідні Святощі, Рідного Бога і Рідних Предків-Богів.

278 – тих, хто ходить по цій землі.

279 – наділяв завойованим.

280 – як рицарі (лицарі).

281 – «відьма»; нині відповідник – екстрасенс.

282 – ті еліни, що залишилися живі після бою.

                                                                                       45 (д. 33)

 

Д. 33-1   Се-бо то на древній час многі роди зібрали отці. Вони ж мали старотців і Віче. Інші-бо мали князя, що обирали по сьомому колу від Коляди до Коляди²⁸³. І се всяк рід правиться чудесником (волхвом) – жертви творить, і всяк рід має ще стара чудесника і вже з ним Радогощі²⁸⁴ діє. І сей, Перший, має на чолі /знак/ Дажбо, по ньому же і творимо²⁸⁵. Се-бо ми про Главу речемо, який стоїть он, праворуч нас, і буде се /дійство/ починати. І поки він стоїть і тому се радіємо у святості, будучи щасливими, і п’ємо се суру – вона се буде-бо нагородою се кожному від Нього… Се-бо силою істинною наповнить і мудрістю огорне, і з ясними мислями підемо на ворозю отців наших і розбіємо їх…

А се гонець прийшов і той рече се: «Поспішіть до Дунає ви, тамо волохи²⁸⁶ биті... І се розтрощені нині… та вони стягнуті /до єдності/… і се борються ще.» …Буде те тако… се-бо Бозі мають нас за воїв, що йдуть із їх стягом…

Се треби наші по сей день²⁸⁷ [О СЕ ДЕНЕ] маємо, яко отці наші на понтійському березі. І у (біля) Росі є гради, і мають ще бути. І се руси, ідучи від Білої Вежі і від Росє²⁸⁸ по Ніпрі землі, і тамо Кий утворе град Київ, і се скопище: поляни, древляни, крвиче (коровичі? скотарі?)… І ляхеве на кущу руську. І стали русичі /многі/…

 

Д. 33-2  Не почнемо нове, якщо се не спом’янемо Маху, який славенів до куща²⁸⁹ довів, і єдинство землі удіяв. …А що-бо? В розумі ходити, то матимеш своє... Се Велоса вої (Небесні) ідуть на нас… і можемо ставати се потвердо… Волох-бо є велик і сього ради йдемо, яко братерські вина пиємо… І се прийшли до Данає… ромеям же худо є, …яко се вої ромейські суть жахливі… І се ромеям відплачено за зло їхнє… Се-бо не смієте назад оглядатися. Точно (тільки) вперед! І се страви їмо у їх жінок придбавши…

Тож горби визволяючи, руси, …як і се фряці йдуть вперед, …виймайте мечі свої на васів, бо стара та пря пребуде²⁹⁰ до кінця днів наших…

Споминаймо частіше Маху, що був за єдність, і ми також-де єдність будемо /творити/. І се кров пийте за зв’язки братні свої до смерті, і небожі пощезнуть… І Велос-бо наш зрадіє, і ми його пошануємо в радощах з того, яко-бо святого маємо свого на… Небі*…

…/А отроки/ спутані наші і не можуть вирватися, се-бо в узді, …/треба визволяти/.

 46 (д. 37б)

              Рушайте, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, якова належить нам і ніколи ж де іншим.

Се-бо ми, русичі, славимо Бозі наші співами нашими, і танцями, і ігрищами і видовищами на славу їхню.

Се-бо сядемо на землю, візьмемо перста до рани своєї і толочимо до неї, аби по смерті се, як ми станемо перед Марою та Морою, речено було: «Не можемо винити того, яко є повнений землею, і не можемо його відділити від неї.» А бозі, які будуть там, так ректимуть про те: «Се є русич, і перебуватиме тим, яко взяв се землю до рани своєї і несе її до Нави.»

  У ті часи, по Кию, князями обирали многих отців, і князі особливі²⁹¹ і всякі були, яково тії по князюванню на Вічі оголошувалися простими мужами і тако ставали землю раяти. Се-бо то князі, будучи орчені²⁹², дбали про людей, і хліб одержували, і їду і всенький пожиток від людей своїх. …Днесе маємо інше: князі і полюддя беруть, і по синах владу дають, від отця до сина, і аж-де до правнуча…   

-----------------------------------

283 – Коляда – Коло йде, Нове Коло Дажбове йде, рік Новий, від Новколо, Нколо утворився Ніколо святий.

284 – святкування, святкові радощі; одержували священне напуття.

285 – йдеться про знак Дажбо, які носили на чолі головні (перші) волхви.

286 – одне з фрязійських племен придонайя, що проживало на території нинішньої Молдови.

287 – можливо, по землях і містах, які захопили загарбники; чи то «треби» будувати нові міста.

288 – вказівка, що місто Біла Вежа стояло на річці Росі, в такому випадку м. Біла Церква і є м. Біла Вежа.

289 – до єдності руських племен.

290 – тобто, треба взятися за мечі і знищити ворогів, щоб убезпечити себе від подальших нападів.

291 – які мали особливі заслуги.

292 – вибрані на найвищу посаду княжу і освячені, наділялися обов’язками і правами Отця Роду Ора.

                                                    47 (д. 22)

Д. 22-1   А ще-бо те се повідане є, яко же Квасуро²⁹³ одержав від богів таїну утвердження сурини. А то-бо є спраги вгамування, якову маємо ми до Радогоще²⁹⁴, щоб богів се радувати, а танцюючи, віна підкидаємо де Сварзе*, і співами славу богам сотворювати. Квасуро був бойовим мужем і сильним, з богами розумівся, а, то-бо то, Ладо до нього прийшов і порадив залити меди водою й усурити те на Сонці, себто, суру утверджувати ся. А ще як вона бродитиме і се перетвориться в сурицю, і тую пиймо во славу Божеську.

І то-бо то був вінець, яким муж був коли-небудь вельми відзначений. І рече отець Благомиро, що той одержав від Небесних* повчання, яко ж де створене Квасуром, ще ж назване є суриня і та-бо то є на Радогоще наше. Себто, матимемо у всякий день, яко же пожинки сотворимо і се радітимемо з того. Не є се будь-коли, яко же хто не вдерже свого єства до разу і не ректиме безумне се-бо щось про Чорно боже, а інший ще, маючи радощі, про Біло Боже. Так же можна знайти друзів, і ворогів…

Кувачим-бо мечі наші на утвердження сили, а се маємо силою Божою щодень поражати ворозі наші, по всіх полях (сторонах) тобто.

 Д. 22-2   Богумир²⁹⁵ визнаний Творцем стараннями. Яко ж де Той йому промовив про слав’ян, аби стали вони бути, яко ж де Бозі заповіли їм се їхні… Себто, встановили роди окремі, яко ж де Бозі²⁹⁶ спричинили роди, і ми в родах, і в тих є роди також. І Святий Орій-Господь є Отець²⁹⁷, а інші суть сини. І маємо се коритися Йому також ми се, бо корилися Роду Отці, яко він є Отець родів. А ті-бо роди є творені за Кия до князя Кісте²⁹⁸.

Се-бо по годській прі все порушилося і, Руськоланю опустошивши, до Кия відійшли й усіднилися до землі отої. Тамож-де, дочекавшись до приступу ворязького, і себе боронили від них… І такове було се від літ тисячу триста по Кию-отцю: триста по Карпатському життю і тисяча по Києграду²⁹⁹. Одна частина пішла до Голуні і там стала се, а інша – до Києграда, і перша є Руськолане, а друга – Кия /Русь/. І, яко ж де сурину честимо³⁰⁰, за скотиною ходимо і отари водимо десять віків по землі нашій.

Се-бо то Голунь був град славний і три сотні градів сильних мав, а Києград мав менше – на півдні десяток градів і все. І села не многи до ціла, бо сі були в степах всяких (різних) родів. І житво се міняли на півдні. Так вони грецям віддавали в обмін на золоті ланцюжки, і кола, та намисто на шиях своїх носити; обмінювали на пиво вінисте по грецьки. Розводили овець своїх і обмінювали тих.

 

Д. 22-3   І були ті руси на півдні, творячи град сильний Сурож, який не створити грецям, а ті його розтрощили і русів побити хотіли. Тому йдемо до них і розтрощимо оселі грецькі. Елани-бо сії суть ворозі руськоланам і ворозі богам нашим.

Грецьколани суть не богів почитують, і не до людей, - вони (їхні боги) суть із каменя зроблені подобою мужів. А наші бозі суть виразу³⁰¹ /людського/.

Також-де ми відбивалися від годе, які натягали на голови свої роги від волів і корів, і кожу натягали на спини свої, і тако мнили (уявляли) се страховищами для русичів. А тії одежу скидали і сорочки свої й, оголя спини, йшли оце до прі і переборювали їх. І в той раз підемо оголені до прі і переможемо їх.

Яко стали грецьколани багаті, зніжили³⁰² мечі свої, тому будуть швидко /переходити/ у Наву від Ями, який жде жертву свою до землі, аби-то пити кров з неї і життя її умертвляти, і тим жити отам… 

---------------------   

293 – винахідник напою «медовухи» і його стали називати іменем, що походить від слів – квасити сурину.

294 – радісний період року (22.09 – 22.11). Править Божий Дух Радогощ, що буквально – раді гостям: уже відомий результат праці, є чим і є час пригостити.

295 – на той час головний волхв. 

296 – Предки Великі, які творили роди.

297 – автор нагадує нам, що отець роду русів Орій.

298 – нагадує імя Кость; можливо Кісек той же Кісте, а костобці і є плем’я Кісте, нащадки його роду.

299 – зважаючи на цю вказівку, то Київ існував у 7 – 6 ст. до н. д.

300 – тобто, з честю, заслужено приймали у свята і знали міру у питті хмільної сурини.

301 – тобто, тільки нагадували людський образ, тому що боги для наших предків, та й для нас, невидимі, не пізнані, і ми не можемо відтворити Божий Образ.

302 – виготовляли тонкими і короткими.

  48 (д. 3б, 16б,  4а, 4б)

 Д. 3б    «Інших бо кров не є святая, а кров наша³⁰³!» - про то молилися всі, яко вибирали князів, старотці наші. І тако се правили п’ятнадцять віків через Віче… А збиратися на них судити всякі відносини належало вночі... І так се правили наші отці… і всякий мав слово рішати… І те-то благо втратили від хозарів, /що прийшли/… по віці Трояна, які …/свої/ прави насаджували із синами своїми і внуками, проти Рішення Віче…

Боруси не могли ради влади ще проти Віче /йти/. Хозари-бо йшли на них, а ті не могли воювати… /на всі сторони/. Та-то розторговиця була п’ять о сто (сто п’ять?; п’ятсот?) літ³⁰⁴, і не скінчилася скоро, а стала нам тяглом хозарським. Бо поки боруси били ся ворозі… На них налізли многі... І внуко Троянен був, сам той з дружиною немногою³⁰⁵, і був відігнаний…

 Д. 16б   За чотири віки по Сурожу хозари появилися, бо ті роди наші не озброювалися. Се-бо нас з князем в неволю брано, яко се отрочимо їм. І ми стали хозарськими…

 Д. 4а   Почалося життя труденне… А тоді був у степах болярин Скотень… той-бо не підлягший до хозар. Будучи іронцем³⁰⁶, від іроні помочі просив, і ті – кінноту до сили його, і були хозари відігнані. Інші було руси залишилися під хозарами… які-бо долізли до града Київського і там усілися… Ті ж русичі, які не воліли під хозарами бути, пішли до Скотеня, і так Русь се тирлувалася навколо… Іронці не чіпали правічне (звичаї) наше, невільниками не брали, і так залишили русам життя руське… А хозари тії брали до роботи своєї невільниками, а дітям і жінкам³⁰⁷ велико зле було. А… творили зло…           

Отут-бо годи-грабіжники напали на Русь поблизу Скотеня, а тії за мечі, і пращури наші потягнулися на них. Тоді кіннота іронців встряла… і розбили годе. Розтрощені були годичі і бігли з поля… То-бо кров-бо руська се лилася… Аж червона земля була… Перунами розтрощила Русь землю годську і мечами знищила всякого, і землю їхню, відомо ся, до своєї притичила (приєднала).

А тут-бо хозари появилися в наш величний час ратний, напасти охочі на нас… І ті-бо руси кинулися до брані, яко леви, рекучи: «Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба.» А той їм помагав! І годе зазнали поразки, і хозари вперше… вкусили праху… Були вперше розтрощені. І то Русь зітхнула і до них рече: «А що, ще буде?»

…Хозари-бо втікали до Волги по Дону і Дончу… Там срам маючи, …розбіглися вої їхні, кинувши на землю мечі свої. А тікали перед нашими очима…

Вкотре годь змістилася і відійшла до півночі, і там зникла. Ідучи далі, Русь-бо спрямувалася се до землі взятої до руських рук. Взяли в жмені свої падучої, радіючи рекли: «Прийшов убо милостині час Божеський. Хвалімо Дажба нашого і Перуна Златоуста, які були з нами.» І тако вперше заспівали Славу Богам на землі чужинській. І рекли руськолани: «То є земля, і там се потіти ся велико аби та утвердилася земля нашою.» А хозари боялися до землі потіти³⁰⁸ і на колі Києва, і на Волзі.

Руськолань була се утверджена на Дончі по годі.

 Д. 4б   Многі ємці³⁰⁹ пішли з ними також-де, бо трудилися і сії від тих. Були ті вольні і лютували вони на пращурів, /що прийняли/ Влеса науку тую – землю орати, зерно сіяти. Так убоялися тії, як пращури, вогнищанами стати і бути землетрудичами…

Речемо, бо яко се речуть в нашій Землі, а не так, яко греці, жадаючи по русах язику уростати, болгар ще підчинити… А потрібно свій скот водити по своїх полях злакових, і вибирати маємо від своїх старотців від роду до роду, і так се правити. За десять віків забули вони своїх, і так роди живуть окремими племенами… Се зовуться ті поляни, сіверці і древляни, то убо суть всі руси від Руськолані і не мали роздільності, яко сумь, весе і чудь… А звідти прийшла на Русь усобиця…

За другу тисячу літ… підпали розділу, а будучи се самотніми, і стали невільниками чужим робити. Найперше годі, якова кріпко їх держала, а на других – хозаринам, яко ті забіяки явилися з каганом. А то не радіння нашим – спершу стояли гостями на Русі… потім почали бути велеречивими, а потому стали злії, і русів утлущити стали. Ректи стали ті: «Куди підемо від них? …Де життя вольне знайдемо? …Є ми великі сироти, і рука Божеська від нас відвернулася. І так на двадесятому є (буде) тисячу літ, як не змогли соутворитися до Русі.»

А тамо прийшли ворязі і беруть ту /землю/, бо стали вони синове вовчі³¹⁰. Русь-бо творилась по до північ, за се ж не маємо могутності. В лісах ільмерці се утвердилися і тамо є, …Києву ж дана частина мала… Тамо-бо й усілися ворязі, яких суть хижацька.

Повіншуємо Світлояра та возвеличимо образ тіла того боляра, Гордина нашого, який розбив годе зі Скотичем. А було те славне діяня від приходу слав’янського люду на Русь десятьсот третього літа, бо нагліли і грабували, нападаючи на нас.

Тоді Світлояр був єдин-то князем, якого вибрали-бо русичі на Руськолані, і той взяв руськоланів, і боруси взяли мечі, і пішли на годь від Воронженця. Було там десять тем озброєних боянів кінних – нікого ж піших… І так се накинулися на них! 

…Січа була зла і коротка, і тая се відшуміла до вечора. І було по годі...

---------------------

303 – перш за все треба турбуватися про свій рід.

304  – дуже неспівставимі історичні події, між ними 6 – 7ст., можливо та дощечка, напис на якій міг би внести ясність, пропала.

305 – ця подія відбулася в 2 ст., а хозари??? з історії відомо, що хозари Київ захопили у 8 ст.

306 – іронців Б. Яценко подає, як одне із кавказьких племен, що теж скиталося по степах.

307 – згідно релігійних канонів хозарських, вони мали право насилувати дітей і жінок загарбаних племен.

                                                     49 (д. 7г) 

 А таки водять роди оту /худобу/, бо боремося. Псина грецька, як лис, хитрощами відвертає нас від трави нашої, а ту маємо приймати, яко ще Сонце родить. То бо наша міта, отцовщина сія, і не зрадимо сьому.

То-бо за тисячу триста літ від Ісходу Карпатського Аскольд Злий прийшов на нас.

То не зігнися, народе мій від Лади³¹¹, а творячи любов, іди де стяги наші. І захистить то Та, /Мати Небесна/, від ворогів на Русі. Могутній Святий Орій, Господь наш, а не боги інші (чужинців), і про /нас/ стоїть Небо*³¹². Не маємо нічого крім смерті, а та-то не страшна є, коли ж щехами³¹³ се речені. Се-бо Святий Орій зове нас, і йдемо до нього.

То-бо то йдемо, яко Матір Свята співає пісень ратних, і маємо стати прислухатися до неї, аби свої не їсти трави, а скотину нашу грекам віддати. А тії нам каміння в їжу: «Гризіте», а то-бо то зуби імущі тверді і гострі. Ті-то нам речуть, що ми звіроженці³¹⁴ і рикаємо вночі, страхаючи людей, що суть греці.

Запитують нас народи, що-то є ми? А є, своє відповідаємо ж, ми люди неумного краю, а правлять нами греці і ворязі. То ще що відповімо дітям нашим, яково нам будуть дорікати полоненням в очі? І істину матимуть. Се-бо дружину зберемо, станемо до стяга нашого і скажемо всякому: «Не маємо їжі і житва, се будемо на полі бою брати й інше. Так, заберемо від греці – їмо, а не заберемо – не їмо.» Бо Матір Свята співає над нами і маємо стяги наші дати вітрам тріпати, а кіннота, степами скакаючи, хай порох підіймає війни за нами і ворогам дамо дихати.

У той-то день перва битва є від нас, і мали двісті убієних за Русь. Вічна слава їм настала!

 І йде до нас народ, а не маємо ми боляр³¹⁵ та приходять до нас.

-----------------------

308 – не працювали на землі.

309 – збирачі данини з місцевого населення.

310 – жителі лісу мали тотем вовка, носили вовчі голови на своїх головах, а одяг зі шкіри хижаків. Б. Яценко подає, що в цьому зафіксовано факт походження ворягів від Прибалтійського племені вольків.

311 – Мати-Прародительниця.

312 – тобто, і Небесні сили стануть на захист.

313 – нащадки військової еліти, нащадки тих щеків, що залишилися на Руськолані.

314 – нагадує сучасне «вовкулаки».

315 – йдеться про єдність народу і князя; як тільки вороги нападали, народ піднімався на допомогу князю.

         50 (д. 6е, 6є)

 Д. 6е   Ті часи суть вельми пророчисті, бо ті дні мали такі ясні, а сушня була на нас жорстока… Так житва се не вродила, і через те пішли на землю іншу, а тамо ми удержалися. Потолочена була Русь від греці і Роме, і то пішли по березі морському до Сурожа і тамо утворили Сурож: край-бо той є сонячний, та й те-бо Києву се... Та утвори не добилися, зла-бо пря була та.

Тут-бо вперше ворязі прийшли до Русі і Аскольд силою погромив князя нашого і потолочив того. Аскольд, а пізніше Дір, усіднилися на нас, яко не прошені князі, і ті-то княжити почали.

Над нами досі-то були ще то отці, а самі Господа кості Ора³¹⁶ хранящі Господній Вогонь Божому Дому тому. …Відвернув лик свій від них, яко були вони, князі, від грецих хрещені. Аскольд є темен воїн, а також днесе від греців освічен, що ніяких русів немає, а всі-то варвари. А тому можемо ся сміяти, яко були кіморії (кіммерійці) також-де отці наші, а ті-то Роми трясли і греці розметали, яко поросят настрашених.

 

Д. 6є   То отці визначали кожному на потреби, а тут буде інша суть і інше-то творять. І той Аскольд пожертвує богам чужим і не буде нашим. Такове було отцівське наше, і не сміймо бути іншими.

А греці хочуть нас хрестити, аби ми забувати стали Бозю нашого, а тако се звертаються до нас, яко стали рабами бути. Постережемося того, яко пастухи, що стережуть скотину свою, і не дають вовкам хижачити на ягнят, які-бо суть діти є.

Від Сурі (Сонця) тому трава зелена – є се знак Божеський, і маємо ту брати до глеків, усуряти її на Сонці маємо нашому та будемо пити за Богів Небесних*.

Молимося дерев’яним /образам/, а отцю нашому Дажбу жертву творимо. А та-бо на Небі* так уже освячена є ото кратно (не раз).

                                                                     51 (д. 14)

 Д. 14-1   Поскільки се іде ворог на нас, поберемо ми мечі і, одержимі віщими від Матері Святої словами, що будучина наша є славна, йдемо до смерті, яко до святкування.

Речено нам про часи старі, коли ще мали храми свої карпатські, і тамо приймали гостей в старе – вірменів, арабів та інших. Се-бо ті гості Радогощем честені (вшановані). І тако брали від кожного з них гостинці – сорочки честени³¹⁷. Їх бо честить Бозя і нам повеліває. І честимо їх. Се-бо то мали вказівку на часи наші, аби не хибно діяли й отцям почесті складали: не персти бездіяльні толочили (товкли) об дерево, як небожі ті. Руки наші утруджені на ралах своїх і мечами захищаємо незалежність нашу. І Тая /Мати Небесна/ нам повеліває йти на кроми наші та стерегти їх від вражі. Се-бо дими³¹⁸, се піднявшись, течуть до Сварзе*, а те означає тугу велику на отців, діток і матерів наших – то се час боротьби прийшов. І не сміємо се балакати про другі діла інакі, лиш-де про них. Се-бо прийшли ворягові до Ніпрі, а тамож-де взяли землю нашу. Ті-то вперше людей і землю під своє чоло брали³¹⁹. Те-бо не сміємо погодити інако, яко ж де мечем нашим, та Ерика відігнати від земель наших і турнути, щоб забув звідки прийшов. Се-бо кроми наші ворогами укорочені, а земля наша перечить ворогу – то є обов’язок наш. Інших жертви не хоче – є ми.

 

Д. 14-2   Се інший ворог – Германріх³²⁰, іде на нас з півночі, він же внук внучатий Оторіха. А сей вергне на нас воїв своїх з рогами на чолі. Ворязі речуть нам іти до них, і не сміємо: вороги по обидва боки є, яко ж де суть ворожа, якво перших, і нема різниці поміж ними. Се-бо яси йдуть на нас від Танасу³²¹ і Тамоторку³²² міцною кіннотою, а рать - незчисленна. І тьма за тьмою текла, і також-де течеть на нас. О се не маємо іншої помочі, яко ж де Бозі веління нам - удесятерили сили свої і виступили на них. Се Біло Боже веде наші раті і кінноту. І тамо виділи - волшевниці, що в лісах побутують, йшли з раттю, беручи мечі. І зремо чудесниці чудо велике творять – із перста, кинутого до Сварзе*, раті встають Небесні*, і ті течуть на ворогів і могилють їх.  І там узріли птиці великі летіли до них і кинулися се на ворогів.

Биє крилами Матір Свята і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і добиїмося за вогнища племені нашого – се-бо суть русичів! Ідіть, брати  наші, плем’я за племенем, рід за родом і биячіть ворозю на землі нашій, якова належить нам і ніколи ж де іншим. Тамо-бо умрете, а не повернете зади (спини) свої, і ніщо вас не злякає, ніщо не зупинить, яко ж де все в руках Небесного. А той вас веде в усі дні до звитяги і Гординства многого.

---------------------

316 – мощі Предків.

317 – можливо відбілені або вишиті, можливо сорочки честі – особлива вишивка, довжина і т. п.

318 – сигнальні дими про напад ворогів.

319 – під свою владу.

320 – мова про особу, про короля годів, тільки знову явні перекручення оповідача.

321 – грецька назва Дону.

322 – місто Таматарха, пізніше Тмуторакань.

                                                                                          52 (д. 29)

 Д. 29-1   Се-бо так розповідаймо про минуле завжди і хай іде слово наше правдиве, і такво здобудемо правду. І се речемо від стара слова сі, якові прийшли від Отців наших, що-бо були сильні. І то маємо вернутися до борозни їхньої і таки потрапити до неї.

Се-бо Аскольд іде з ворязє своїми до нас – і сей Аскольд є ворог наш. Се рече нам, яко йде на захист наш - а бреше, яко ж де був ворогом досі-то, яко грек. І се Аскольд є воряг озброєний, щоб гостей еланських охраняти, що ходили суть до Ніпрі-ріки…. І се Аскольд приходив до нас із кнудієм³²³ через двісті літ по Алдоріху³²⁴ і хотів правити нами… А се Дірос³²⁵ еланський орчених присмирив, освячених, і се на столі… се перед ним. І се Аскольд овраждив³²⁶ Діроса, і є се він єдин на місце те і також-де є ворог наш. І не хочемо, є яко ж де ворог.

А старі перекази повідують нам, яко ж де приходив на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-ворязі. А ті ворязі себе жертвують і не суть наша. Не ждемо чужих князів, якових не суть княжа, не ждемо воїв простих. І силою похапали владність обидва. А се Ерик іде. А спом’янімо, яко ж де ромейські орли³²⁷ поразки зазнали від дідів наших у гирлі Донаєву. Се Троян напав на дулібів, і дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І те було за триста літ до нашої доби³²⁸. І се маємо держати в пам’яті і не дамося се Ерику, яко ми не давалися і раніше іншим.

 

Д. 29-2   Маємо князів своїх і ругу їм даємо, і даватимемо до кінця. Ні Роме, ні елани не владіли нами. І так-де перебуваємо. І се дуліби речуть про нас, яко ж де се ми брати-арії з ними, і то є істинна правда, яко ж де походять вони від єдиного корінця, з якого ж де і ми.

І се спом’янімо, яко ж де Троянь був від дідів наших розтрощений та легіони його в полон брані були до полів наших, і тамо трудилися на нас десять літ і відпущені є від нас. І се ромеї речуть, яко ми варвари? І се греці рекуть на всі сторони, яко ми варвари, а то мають від сього вигоду³²⁹. Бо одні і другі жаднющі се на землю нашу, а ся земля є наша, яко бережемо її мечем і кров’ю. І вона є земля наша! І се Троян був за п’ять сотень літ³³⁰ до годі, також-де і днесе твердимо, що воля наша не престане до кінця життя нашого.

І се достойно борімося за життя наше мечами, - се речеть вам Хоругин³³¹, син отця Хоруги, і се є прохач ваш перед Богами, яко ж де дають вони вам силу і владність на землю вашу. Оточені ми ворогами і воюємо… Се був на Воронженець-ріці град і там отці наші розтрощили годе. І тако ми розтрощимо ворогів інших, се за власність свою дбаємо і речемо, що буде інший час на них.

Там Матір Свята Слава перед нами йде, яка ж де вогонь дала пращурам нашим, і се пращури³³² наші в Святому Раю радуються за нас, се-бо Пита Оре-Дяє молять про нас, і се Орій зрить на свій люд. І се не можемо повернути тили свої ворогам.

Се був в час інший Дірос, а се був грецьколанець, і той пощез. І прийшли на нас Аскольд і Ерик, то молимо Бозю позбавити Русу від Зла того.

------------------------

323 – конунг, ватага.

324 – якщо мова йде про згадуваного вже Алдоріха, готського короля, то це перша половина 7 ст.

325 – відомий як Дір – грецький ставленик; з історії ніби брат Аскольда і вбитий князем Олегом.

326 – можливо, спочатку співпрацювали, а потім об’явив Діра своїм ворогом і прогнав чи убив його.

327 – на гербі ромеїв був орел.

328 – чи-то перекази різних століть, чи перекручені історичні факти – пройшло 300 літ до годів, а від годів 500 літ до Аскольда.

329 – в оригіналі – ХІСЕНТ.

330 – Германаріх був на Русі через 250 літ після Трояна.

331 – ще одне підтвердження проавторство Влескниги: - Хоругин.

332 – давно померлі предки, що воскресли в Раю.

                                                          53 (д. 8₂₇)

           Яко стали голотою, а тоді були сірі і ниці (убогі), і було б іншим (ворогам) в залізах напасти, і наше нутро вивернули б від тіла свого.

Се-бо Асик і Ерик по Ніпрі ходяшили. А люде /отці/ наші звали до борія, а то яко договоритися не могли між собою, так не змогли ми піти на них. Ото ота вада буде в науку, щоб розуміти стали наші помилки. І маємо інше - стали невільниками.

Се-бо Асик має воїв своїх, посадив їх на лодії і йде загребти інших, а стелить що йде на грець, та знище їхні міста і дасть жертву богам в землі їхній. То-де не істина, так яко Аскольд не русич, бо творить Ворязнь³³³, і має іншу мету. То народ руський попирати має і, зле діючи, погубити має. І Ерик не русич. Той-бо лисом іде хитряшити до степу і б’є гостей іно/земних/, які-бо тому довіряються.

Се на старе погребище ходив, ми стояли і тамо помислили - якво дихають пращури наші під травою зеленою? І тамо видіти стали, яково бути і за що йти. І тут свої родичі почали ділитися: а кому старшим перебувати, хто-бо се з не /отців/, чи до отців і праотців маріченських³³⁴, хто від них іде, а хто буде простець. І та велика свара подолала русів, яково привела се до розладу та роз’єднання.

Тако греці вже від своєї ж землі женуть, і небо тьва³³⁵ (тьмяне), не маємо силу зчепленої до кола та до крил³³⁶… Всяк свій став поглядати на сусіда свого і від сього віри не мали, якова мужа веде до січі… Так, прийшовши назад, і починали сваритися про похід – хто був ліпший, а хто ще чернь…

З древні були інші оповіді про вітязів, що тоді наслухалися про походи від отців своїх. Так-бо руськолани впали до ниць від годе та єгуншти звірства… А тоді Київська Руса творилася і Антова, і годи се настрахалися і пішли ото геть до Сіверенця.

Як-бо відомо, Сіверенців суть два: один – венедським став, а другий – годя. А ті-то годи прибули до них, і годи се усілися ще там і творилися, а венедці ослабилися се так при тих, до тьва (у твань).

Окремо жмуди були коло тих, а ті були литави, і се називалися ільми від нас, ще речені – ільмери.

---------------------- 

333 – не Русь, а свою державу. З тої пори почали будувати імперію, не дбаючи про народ свій.

334 – на могили тих, кого Мара взяла, тобто, померлих.

335 – тобто, не видима синя Небесна, немає зв’язку з Предками, з Перуном і Матір’ю Небесною, немає їхньої помочі.

336 – тобто, немає такої кількості людей, щоб поставити військо «птицею».

                                                                                            54 (д. 38б) 

           Наші праотці вийшли до землі сухої ведені Небом* [НАБ – НЕБО], Небом*³³⁷ де Вишній. Так се ми Інда і не маємо, краю того, на землі нашій.

І хрещена Русь є тако дня…

…Боротися стали з єгунштами, оберігали жниво і степи, турбувалися про них… і не говорили про свої треби перед вінцем чужим… Проти віри чужої будемо стояти, до останнього маємо, яко стояли у прі з годе … Мали життя благе і в Руськолані, і біля Ніпрі, бо племена суть руські… І костобці Руськолань творили, і тако благо мали.

І ми будемо стояти до останнього, а бути християнами не маємо, і ніколи, як і з Морою і Марою не сміємо частки мати, бо будемо відщеплені (відлучені) від роду нашого. І буде те огидно всім-бо русам.

Дажді-Бог на Струзі³³⁸ своєму перебуває в Небі*, Премудрий, якове є синім. А Струг той сяє і зримий, яко Золотий Вогонь, Богом розпалений.

Того дихання – життя є всякої тварі і прибіжище...

Всяк муж благо Того відати може-то.

А ні, ще Зло³³⁹, яке Богом не одобрено. Той перебуватиме, яко сліпий, та не матиме з ними щастя. Яко же всякий, до Злих ідучи, з ними до кінця перебуває.

----------------------

337 – тобто, Небесні Духи Предків, які живуть у Раю разом з Богом, з Вишнім, вели предків на рідну землю.

338 – тут – Сонце і Дажбо на Сонці.

339 – з Марою та Морою.

* – Навосфера (ноосфера). Свідомий Небесний Світ.

** – на ольвійському пам’ятнику – Пертон. Пер – перший, наймогутніший, тон – звук, тобто, Могутній Голос Неба. В написі на святині Озіріса: «…молять сіячі! (стріли-блискавки) Тона… і мають захист, сі Пера!

(стріли-блискавки)». На д. 11а – Свята Дія Прави Дажбожої.

*** – руси з неволі принесли з собою віру в Митру, наділеного тими ж функціями, які мав Перун.

**** – на пам’ятнику відомому як «Памятник Періклу» написано: «Пер коланів се, Антип, – повелитель Атен наших.» Чи це не він є глава роду антів? Після переможної війни з годе і єгунштами анти проживали на Лівобережжі Ніпрі (Антова Русь). Схоже на те, що після війни з обрами рід припинив своє існування.

***** – чи не по імені свого князя Геня (Гоня, Гуня, Гонорія [Гона орій]) називали русів, які пішли на захід – ГУНИ? Адже вони розділили імперію на дві частини, стол. Равен , а в 410 р. взяли Ром, та не утримали.  

****** – на д. 34 є вказівка, що степ поділений між родами. Де могли б перебувати голунці? Розглядаючи карту Русі-України, ми знаходимо дві ріки майже з однаковими назвами – Інгул і Інгулець. Їх назва говорить про те, що між ними були голунці, а за ними «ін» – інші. Де могло бути розташоване місто Голунь? Є вказівка, що на межі лісу і степу. Зрозуміло, що це мало бути на своїй території і важко доступне місце для ворогів. Таким місцем є «серце України» – Холодний Яр або поблизу нього...

                                                                                             ЛІТЕРАТУРА

С. Піддубний. «Ілар Хоругин. ВЛЕСКНИГА». Умань. 2007

С. Піддубний. «Ілар Хоругин. ВЛЕСКНИГА». с-ще Голованівськ. 2010

С. Піддубний. «ВЕЛЕСОВА КНИГА Веди України-Русі» Тернопіль. «Мандрівець» 2013

Б. Яценко.       «ВЕЛЕСОВА КНИГА» Київ. «Велес» 2008

Н.В. Сичов.     «Кніга дінастій»  Москва. АСТ 2006

 

             ЗМІСТ

 

 1 – (Д. 3а; 16а)                             19 – (Д. 34)                                 37 – (Д. 28)

2 – (д. 31)                                      20 – (Д. 36б)                              38 – (Д. 20)

3 – (Д. 38а)                                   21 – (Д. 5а; 5б)                           39 – (Д. 21)

4 – (Д. 26)                                     22 – (Д. 27)                                 40 – (Д. 18б)

5 – (Д. 4г)                                     23 – (Д. 32)                                 41 – (Д. 19)

6 – (Д. 11а; 11б)                           24 – (Д. 4в)                                42 – (Д. 7ж)

7 – (Д. 30)                                     25 – (Д. 8₃)                                 43 – (Д. 7д; 7е; 7є)

8 – (Д. 9а)                                     26 – (Д. 25)                                 44 – (Д. 8₂)

9 – (Д. 9б)                                     27 – (Д. 36а)                              45 – (Д. 33)

10 – (Д. 10)                                   28 – (Д. 6а)                                 46 – (Д. 37б)

11 – (Д. 17а; 35а; 35б)                 29 – (Д. 24б; 24а; 24г)                47 – (Д. 22)

12 – (Д. 17б; 17в)                         30 – (Д. 12; 13)                           48 – (Д. 3б; 16б; 4а; 4б)

13 – (Д. 7з)                                    31 – (Д. 23)                                49 – (Д. 7г)

14 – (Д. 2а; 2б)                             32 – (Д. 37а)                               50 – (Д. 6е; 6є)

15 – (Д. 24в)                                 33 – (Д. 7а; 7б)                           51 – (Д. 14)

16 – (Д. 18а)                                 34 – (Д. 6д; 6б)                           52 – (Д. 29)

17 – (Д. 6в; 6г)                             35 – (Д. 7в)                                 53 – (Д. 8₂₇)

18 – (Д. 15а; 15б)                         36 – (Д. 8)                                   54 – (Д. 38б)