«Самобутня Україна»

 

Чи рідна для українців християнська релігія?

Духовне насильство

Духовність і релігія - що первинне...

Храм Рідної Української Духовності

А між рядків !...

Соборний Храм РУНВіри

Святиня Дажбожа - це твоя совість

Слово благородного покаяння

Неоголошена війна або стерилізація українців

Хліб святий - це життя

Читаймо та вивчаймо працю Ілара Хоругина

Потреба душі та рідна духовність

Спотворене розуміння релігії

РУНВіра. Рідновірські роздуми

Чому прийшли силенкияни?

Ми, рунвісти...

Богдан Савченко

 

Чи рідна для українців християнська релігія?

Усім відомо, яка жорстока боротьба точиться нині в Україні між християнськими церквами. В нашій державі діють: Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква – Київського патріархату, Українська православна церква ­­– Московського патріархату, Українська греко-католицька церква, Римо-католицька церква, а також низка християнських протестантських церков.

Зрозуміло, що за таких умов говорити про якесь примирення, порозуміння вельми важко. Прикро, але активну участь у міжконфесійному протиборстві, причому з протилежних боків барикад, беруть представники одного народу, сини однієї нації – української.

Всі знають, як прийшло до нас християнство. «Христову віру заведено в нас не через попівську проповідь; вона прийшла не з переконання, а так сказати, «по указу», з наказу власті», - писав ще 1898 року Іван Франко.

Наші предки казали: «Наша батьківська Віра для нас є тим, чим є Небо для Землі; тим, чим є корінь для дерева. Ми в батьківській Вірі. І батьківська Віра в нас. Хто нашу Віру зневажає, той зневажає нас (нашу душу, наш розум, наш спосіб життя)».

Сьогодні, правда, багато українців твердять, що християнство стало для нашого народу рідною вірою. Чи так це? Спробуймо ще раз звернутися до початків християнства на нашій землі. Адже тільки той цілком спроможний оцінити сучасне, хто знає своє минуле. Отож згадаймо свою історію та признаймося: починаючи від 988 року, себто з моменту хрещення киян, ми втратили право творити свої незалежні духовні цінності. Ми стали покірними споживачами чужої духовності. Нам було заборонено не лише мати свою Рідну Віру, але й по-українському трактувати віру Христову. Грецькі архієреї в Русі нищать сліди цієї Русі. Руйнуються наші святині, знищуються бойові прапори, державні договори, заповіти предків, мечі та кольчуги богатирів, котрі прославились у ратних боях, рідні імена замінюються чужоземними.

Київський князь Ізяслав Великий бачив, що наставлені Візантією архієреї ведуть політику, шкідливу для Русі і корисну для Візантії. І він у 1147 році скликав Київський собор, на якому русича Клима Смолятича проголошено митрополитом Київським і всієї Русі.

Греки - єпископи збунтувалися і почали ректи, що митрополит Клим Смолятич «антихрист, поганин, відступник». А у 1149 році князь Довгорукий, виконуючи благословення патріарха Візантії, зненацька вторгнувся до Києва, щоб покарати митрополита Смолятича і князя Ізяслава за бунт проти Візантії.

Минуло двадцять років, і вже патріарх Лука Хризоверг посилає своїх послів - ченців до князя Андрія Суздальського (Боголюбського). Ченці вручають останньому патріарший меч, на якому грецькою мовою викарбуваний напис: «Пресвятая Богородиця. Поможи рабу твоєму Андрею». В чому ж мала допомогти пресвята Богородиця? Розгромити одновірців Візантії, киян, які, бач, захотіли мати, ні, не свою власну, національну віру, а лише трактувати по-своєму християнську релігію, її догмати. Маючи патріарше благословення, князь Андрій Суздальський з північною ордою (мордвини, меря, мурома) в березні 1169 року вторгається до Києва з тим, щоб перетворити столицю України-Русі в попелище. М. Аркас пише: «Як дика орда лютували суздальці в городі. Два дні, –оповідає літописець, – грабували вони і палили будинки, мордували городян, жінок та дівчат забирали з собою, старих та дітей убивали без жалю, обдирали церкви та монастирі, забирали ікони, книжки, ризи, дзвони. Настала у Києві велика туга, смуток і сльози. Не раз досі брали Київ усякі князі, але не руйнували; тепер брав його тяжкий ворог на те, щоб його знищити, зруйнувати, ослабити».

За цю «святу справу» грецькі архієреї проголосили князя Суздальського святим Андреєм. І донині православні українці кладуть поклони до цього святого ката – кривавого.

Україна-Русь, яка в часи Олега Віщого, Ігоря, Ольги, Святослава мала могутнє військо, вела переможні бої на кордонах північного Ірану, на Волзі, в Болгарії, Візантії, прийнявши «віру від греків», поступово почала чахнути й занепадати.

Тим часом зі степу повільно насувалася татарська орда. Хто боронитиме рідну землю? Немає волхвів, які вміли підняти внуків Дажбожих в обороні батьківської землі та віри, говорячи: «Не є русичем той, хто боїться вмерти за Русь». Християнські ж священики втовкмачують, що «не меч оборонить Київ, а Діва Марія» і що «не про земне, а про небесну отчизну Христову дбаймо». У церквах архієреї віри Христової рекли: «Раби Божі, нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога.» Отже, хто проти влади хана, той проти Христа?!

Татари зуміли належно оцінити таку позицію. У свою чергу хан Берке видає ярлик (наказ): «Не буде пощади тому, хто неприхильне ставиться до попа.»

Така вже доля судилась нашій Україні – 750 років жити в пітьмі безпросвітнього рабства. Спочатку господарювали на нашій землі татари, пізніше - литовці, поляки, москвини. Коли утиски ставали нестерпними, то не священики в церквах Христових, а кобзарі й лірники йшли від села до села, від міста до міста, закликаючи народ кидати працю в панів і архієреїв та ставати до бою з поневолювачами. Так було, зокрема, в 1648 році, коли український гетьман Богдан Хмельницький підняв українців-русичів до боротьби за волю. Сьогодні мало хто знає (можливо, це замовчується свідомо?), що в той час жоден з архієреїв в Україні – ні православний, ні уніатський – не став на боці народу, не підтримав гетьмана Богдана.

Або згадаймо іншого славного гетьмана України Івана Мазепу, який так багато зробив для зміцнення християнської церкви. За те доморощені архієреї, очолені Київським єпископом - малоросом Феофаном Прокоповичем, проголосили йому в місті Глухові анафему (прокляття).

У неволі московській жила наша Вітчизна, її сини із закованими руками йшли на далеку північ будувати нові «города». Там, у болотах, складали свої молоді голови. А чи ж не за наказом православної «матушки» Катерини II була знищена Запорізька Січ? Чи ж не християнська церква підтримувала заборону на вивчення в Україні української мови? Чи ж не християнська церква проповідує чужою для українців мовою дотепер? Чи ж не вона пригасила нашу національну свідомість, людську гідність, назвавши нас рабами Божими? Чи ж не християнська релігія, проповідуючи безнаціональність, космополітизм, інтернаціоналізм, підірвала в багатьох українців любов до рідної землі, до неньки-України? Чи ж не ця церква донедавна тісно співпрацювала з антиукраїнським більшовицьким режимом, з керівництвом спецслужб?

То чи ж є рідною для українців християнська релігія?

«Самобутня Україна» № 1

 

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­


Лев Силенко

ДУХОВНЕ НАСИЛЬСТВО

 

Тоді, коли між людьми народилося переслідування почувань, людина утратила довір’я до людини. Що значить «переслідування почувань»? Щоб краще зрозуміти, уявімо таку картину: живе в лісі плем’я, що почитає орла. Почитає орла тому, що з правіків переходить від покоління до покоління повір’я, що орел спас прародителів, убивши гадину. Орел став символом племенної релігії, всі вірили, що орел убив гадину тому, що він є хранителем-покровителем їхнім. Мати учить дочок учити дітей шанувати орла, хапає орел курча, не шкодуй, він їсти хоче, він добрий, бо він убив гадину, яка повзла до житла їхніх прародителів.

Мати учить дочок, щоб вони щовесни ішли до могил предків своїх і там лишали мисочки із вареною пшеницею, глеки із варом і пучки квітів. Людина тому є людиною, що вона несе в собі минуле свого роду - навики свого роду, почування свого роду, святощі свого роду, і має здібності передавати надбання своїх предків потомкам своїм. Що це є? Релігія, тупа дика забобонність, ідолопоклонство, язичество, духовна безпорадність? Ні, це невидимі ниті духовного зв’язку між тими поколіннями, що вже відійшли і між поколіннями, що ще перебувають в дорозі. Плем’я орла має свої поняття про світ, оточення, про Бога чи Богів, про правду, мораль, любов, зло, смерть, життя. Ніким (жадними чужоплемінними. зовнішніми силами) не обмежене плем’я має необмежені шляхи розвитку, воно буде творити помилкові твердження, буде страждати, буде шукати нових істин, але воно буде само собою, воно має ріст і майбутнє.

Відбувається чорна подія: сусіднє плем’я, яке обожнює гада, нападає на плем’я, яке обожнює орла. Плем’я орла, поневолене плем’ям гада, швидко окрилюється жадобою помсти. Що і Хто покорених одноплемінників окрилює? Дух – самобутній вільний дух племени орла, що живе, як оборонна (імунітетна) сила у їх серцях.

Покорені люди орла тайком збираються під дубом, де стоять їхні орлині боги (предки). Вони приносять богам у жертву квіти, навар, овочі, вони спекли з тіста образ орла, і всі (розділивши святе тіло) його по крихітці споживають, хочуть, щоб у їхніх серцях озвалася відвага і сила орла, що убив гада. Врочиста обрядність створює почуття однієї духовости, кровної споріднености, одномислія. Плем’я, покорене мілітарно, але не покорене духовно, має всі дані здобути волю.

Щоб по-справжньому покорити плем’я, треба його синів розсварити і пам’ятати – завжди пам’ятати, що наступ родить протинаступ, та щоб цей протинаступ обезвладнити, покоритель має знищити ту духовну силу, яка родить протинаступ: знищити духовні самобутні джерела спротиву. Старшини племени гада швидко розгадують ті сили, які підбадьорюють рабів (синів племени орла). І починають руйнувати святі жертовники племени орла, бичують, обкидають болотом, палять на площі їхніх богів, топлять у ріці, руйнують жертовники і зрівнюють із землею могили предків.

Старшини племени гада почи­нають покореним говорити: «Ви не мали правдивої віри в Бога, ваша релігія зла та поганська, ідолопоклонська, ваші предки були заїками і варварами, і вони неприємно пахли. Ми попалили все, що було ваше, щоб вас просвітити правдивою вірою, святими благовістями, і щоб дати вам віру, яка дає спасіння на небі і на землі. Які ви мусите бути вдячні нам, що ми вас урятували від кам’яних бовванів, ідолів, від поганської гидоти. Не ваша, а наша віра правдива, істино-божественна, у нас є чуда, творені мощами, у нас є кропило і пахуче кадило, і все в нас правдиве і богоугодне».

Дочки і сини покореного племени орла, що вже виросли під духовною опікою племени гада, забули рідну віру предків своїх, вони весною вже не несуть квіти на могили померлих подвижників, бо могил немає. Не йдуть вони у гаї, щоб там творити хороводи та пісні співати. Гаї вирубані і святі жертовники попалені, а ті старі люди, які таємно розводять огонь на жертовниках висміюються своїми ж внуками, тому що внуки вже повністю перебувають під впливом не рідної віри, а чужої – під впливом віри племени гада.

Що сталося із рідною вірою і рідними обрядами племени орла? Віра і обряди поневолених людей занехаялися. Плем’я, утративши рідну віру, утратило своє духовне обличчя, утратило своє «я». Немає найменшого значення, чи те племенне «я» було величне, чи мізерне. Утрата свого «я» – найбільша утрата. У людей племени орла тіло орлине, а духовість і способи мислення гада. Орел із духовістю гада вже не є орлом. Хто він тепер є? Піворел і півгадина – він духовна каліка, він хиріє, як пересаджене дерево, він має синів, які подібні на пагіння, яке росте на стовбурі лежачого дерева: стовбур дає свої останні соки і пагіння росте і буяє. Стовбур (колода із обрізаним коренем) висох, і пагіння умерло. Чужа правдива віра стала його правдивою смертю.

Легко тримати в неволі тих рабів, які родяться у неволі і вже є збагачені рабськими інстинктами – вони в неволі любляться, тішаться, ростуть і, вислужуючись перед паном-чужинцем, здобувають чини, похвали, славу.

Плем’я орла гине.., але гибелі своєї не помічає. Воно час від часу в конвульсіях проявляє підсвідому ворожість до племени гада, бунтується, просить права співати рідні пісні. Але бунт, ворожість і прохання, які не є натхненні рідною вірою, ніколи не приносять визволення – це бунт для бунту, це героїзм для героїзму, це прохання для прохання...

Не можна гадину вбити гадиною. Не можна орла вбити орлом. Плем’я орла, прийнявши духовість і святощі племени гада, не може здобути волі, бо воно бореться проти племени гада, будучи півгадом і піворлом, будучи силою, яка має роздвоєну – барабаннобунтарську психіку, хитку віру і неврівноважені, миттєві, як солом’яний вогонь, хотіння. Що зробити має плем’я орла, щоб визволитися із обіймів племени гада? Плем’я орла має відродити рідну свою віру, має збудити рідні способи думання і світосприймання, має вернутися до рідних обрядів і рідних понять моральної правди. Життя і смерть не люблять середини!

«Самобутня Україна» № 4

 

Віхор Кошуба

Духовність і релігія – що первинне, а що вторинне

Відомо, що рабство виховує в людині безліч негативних якостей. Про це багато сказано в Мага Вірі. Нездатність творити свої культурні та духовні цінності один із негативів раба.

Абсолютне рабство має три складові: фізичне, економічне та духовне. Перших дві мають властивість до саморуйнування або втрачають з часом доцільність, тобто це те, від чого можна якось звільнитись. А ось третя складова є особливо вишуканою. Духовне рабство жорстокіше за фізичне та економічне, а, головне, безболісне. Людство ще не придумало більш глибокої залежності, яка без тюрем та колючого дроту утримує людину в своїх тенетах міцніше за всяку охорону. Це однаково відноситься як до суб’єкту, так і до держави.

Духовність в Україні начебто відроджують, але яку і що за цим стоїть? Навіть відомі постаті в політиці й культурі не розуміють цього або навмисно не вникають у цю проблему. Швидше тому, що духовного раба легко використати. Він не здатен побачити істини, тим більше за неї боротися; він не вміє шукати правду, бо звик брати її з чужих рук; він в жебрацьких молитвах стоїть з простягнутою рукою, його енергію і силу легко спрямувати в будь-якому напрямку. Бунт – його стихія, але не більше. Таким його робить безболісне (на перший погляд) духовне рабство.

В Україні сьогодні в усіх засобах масової інформації звучить, як аксіома: духовність – це релігія і церква. Виникає бажання вияснити, що первинне і що вторинне в цьому важливому питанні.

Відомо, що людина є частиною природи. Вона – її більш досконале продовження. Десятками тисяч років, проживаючи на своїй території в певних природно-кліматичних умовах, наш народ творив свою культуру. Її складовими є мова, характер, ментальність, світогляд. Постійне спілкування з природою сформували ставлення до неї, як до живого організму. Обожнюються стихії – вогонь і вода. Глибоке езотеричне значення мають етнічні образи та символи. Ми розглядаємо їх як мистецтво, але насправді вони – сакральні, а деякі – святі (трисуття, свастя), бо в них затаєно дух народу. Назви річок, земель, міст, сіл є відображенням світогляду. Імена та прізвища також є складовими духовної культури. Як вінець постають свята та обряди. Вони в гармонії з природно-біологічними ритмами формували енергетичні потоки, які діяли на людину позитивно, оздоровлюючи душу й тіло.

На такому духовно-культурному ґрунті виростають мистецтво та релігія. Це природній шлях.

Коли в нас говорять про духовність і мають на увазі церкву, то це все одно, що поставити воза попереду коней.

Доказом достовірності цієї теорії є те, що кожна релігія має свій національно-культурний ґрунт. Це видно неозброєним оком. Буддизм базується на індуській культурі, Шінто – на японській, Юдаїзм – на жидівській. Християнство – на юдаїзмі, а значить – на жидівській. Це стосується, відповідно, й православної церкви.

Нам кажуть, що вона ввібрала в себе всю національну українську культуру. Не ввібрала, а спотворила, змінила зміст свят і обрядів. Відірвала наш народ від природно-біологічних ритмів, порушивши енергетичні потоки. Як наслідок – українець не здатний бути цілісною особистістю. Він втратив зв’язок з природою й космосом, замість оздоровлення душі і тіла має хвору рабську душу та ще й отримує задоволення від своєї хвороби.

Православна церква відібрала рідні імена. В XVI ст. намагалася змінити назви річок, міст, сіл і т. п., а етнічні образи і символи оголосила поганськими.

Попи, ксьондзи, пресвітери, пастори та інші проповідники цинічно заявляють, що вони піклуються про українські душі. Так, дійсно піклуються, але для того, щоб поглибити рабські звички. Прикро, що їм допомагають усі інституції держави. Та нас не зламати. Більша частина українців не довіряють попівським проповідям, ходять в церкву заради традиції, внаслідок тієї ж рабської звички.

P.S. Безумовно, релігія діє в духовному просторі, та поєднувати українську духовність з християнською церквою (з усіма її сектами і напрямками) – абсурдно і навіть шкідливо.

«Самобутня Україна» № 7

 


 

Храм Рідної Української Духовності,

Української культури, історії.

Загальний опис

 

Головна споруда Храму умовно поділяється на три частини, що відображають три суті життя – Яв, Прав і Нав.

1. Підземна частина храму – Навіяний світ.

Наші предки розуміли це як духовний світ, де спочивають душі предків рідних. З глибини віків ідуть до нас знання про історію, культуру і подвиги нашого народу.

2. Середня частина храму, що знаходиться вище нульової лінії (головний неф) – Явний світ.

Ця частина храму символізує наш реальний світ, наше щоденне життя, яке ми отримуємо від Дателя Буття.

3. Верхня частина храму – Правний світ.

Ця частина храму символізує Божественний світ законів, який керує Явним і Навним, об’єднує їх в єдині Закони Правильного Життя.

 

Підземна частина храму має, по можливості, поміщати бібліотеку, котельню, їдальню, кімнати відпочинку, туалети.

Середня частина повинна являти собою залу з невеликим виступом для Жертовника Духа Предків. Детальний опис такої зали подає нам Духовний Учитель Лев Силенко в Священній Книзі Обрядів.

Верхня частина – це оглядова площадка, з якої можна спостерігати схід-захід сонця, безпосередньо спілкуватися з природою, проводити медитативні практики.

 

«Самобутня Україна» № 10

 

 


Орій Чур

А між рядків!...

Кілька років тому у мене появилось таке собі хобі: беру час від часу якісь «наші» періодичні видання і розгадую «кроксворди-рекбуси».

Щороку «Преса України» видає відривні настінні календарі з різною тематикою. На 2007 р.Х. придбав я календар «Українські вечорниці». Ну, думаю, якщо це – «календар про ... культурні звичаї українського народу», то це якраз те, що мені треба. Такий календар обіцяв тих «рекбусів» дуже багато.

І передчуття не обманули мене. Вже з перших листочків календаря можна було «збирати урожай». Рубрика «Різдвяні прикмети», заголовок «Христос народився в сіні». На перший погляд, все нормально: і про 12 полін пишуть, і про 12 пісних страв, і про часник під скатертиною, і навіть про заклички злих сил на Вечерю. Треба відмітити, що й про Христа там написано мало, крім як: «…вшановується Христос, який народився в яслах, тому сіно стелиться на покуті, а в нього ставиться кутя й узвар». А ви думали, чому і для кого там ставиться кутя?

Далі читаємо таке безневинне речення: «А під вечір до хати вноситься й кладеться на покуті дідух, сіно, а під стілобжинковий сніп». Як ви вже здогадались, виділені слова є ключовими.

А тепер запитання. Чому дідух кладеться, а не ставиться на покуті? Чому обжинковий сніп кладеться під стіл? З чим асоціюється Дідух, що лежить (а не стоїть) на покуті (чи під столом)? Чи випадково подають нам «достовірну» інформацію про дідуха і обжинкового снопа, як про різні речі? Думайте «малороси», де ж того дідуха взяти, бо ж обжинковий сніп треба під стіл покласти. Дідуха нам рекомендують покласти під стіл (яке святотатство!), бо ж на покуті – кутя і узвар для «вшанування Христа». Вловили?

Всього пару речень (ложечок дьогтю), ніби між іншим, вкраплено в нібито пристойний невеличкий текст, а смороду скільки… І звинуватити нікого – стаття без автора.

Ще приклад. Газета «Вєчєрніє вєсті» № 078, невеличка заміточка (звичайно, без авторства) з назвою «Сначала билі фігі». «Археологі обнаружілі в долінє рєкі Іордан остаткі пєрвих на Зємлє фігових садов». «...до настоящєго момєнта учьониє полагалі, что сєльськоє хозяйство начіналось с огороднічества, а нє с садоводства. До сіх пор наіболєє дрєвнімі із найдєнних билі посадкі овощєй, пшеніци і ячмєня».

Тепер проаналізуємо, виділивши ключові слова. Коли ж і які археологи «обнаружілі» таке диво? Коли така сенсація прозвучала в наукових колах? Чи газета «ВВ» («махрової націоналістки» Юлії Тимошенко) удостоїлася першою її озвучити п'ятьма реченнями? Дійсно, якщо зважити на серйозність такого епохального відкриття, то воно тиждень мало би не сходити з перших сторінок всіх «українських» видань. Це ж вам не якісь там трипільські посадки пшениці в Україні. І це дурне, що без доказів, головне – капнути, а розбиратись мало хто буде. А ще зверніть увагу на слова «фігові сади». Якщо зарості диких фіг назвати садами, то це ще й може повернути колесо історії в інший бік.

І це вам не смішки. Хіба мало те колесо крутили, як хто хотів? Подивіться, що роблять зараз в Трипіллі, на Кам’яній Могилі, на Хортиці. Де наші архівні та музейні раритети? І не тільки наші. Пам’ятаєте, як в Іраку «солдати» пограбували архіви з шумерськими табличками під час американської «миротворчої» акції? Ну, не солдати в НАТО, а прямо шумерологи.

Такі речі завжди подаються без авторства і розраховані на всі типи читачів. Ті, хто в цьому зовсім не тямить, то сприймають за чисту монету або байдуже. А ті, хто зрозуміє «куди вітер дує», погоди не зроблять, бо таких мало, і їх боятись нема чого.

Ми якраз із тієї третьої категорії читачів, і нас дійсно ще мало. Але ми повинні навчитися добре розпізнавати такі штучки ворожих і наших продажних писак. Наше завдання не боротися з ними, їх нічим не дістанеш, бо їх більше, і у них гроші.

Ми зобов’язані звертати увагу на такі хитросплетіння, викривати їх і роз’яснювати простим українцям, як і чому їх зневажають у власному ж домі. Відродити національну гідність, позбавити комплексу меншовартості, підняти дух українців – ось першочергові завдання сповідників Рідної Української Національної Віри.

Рунвісти, старанно вивчайте Мага Віру! Там – наша правдива історія, там – ще ніким не спростовані дослідження вчених зі світовими іменами, там – наше майбутнє!

«Самобутня Україна» № 10

 


СОБОРНИЙ

ХРАМ

РУНВІРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я провіщую: йде час Народження Нової Української Людини. Народження ознаменовуватиметься храмами Дажбожими у селах і містах України.

Святе Вчення, 13-129

А тепер промовлю, Побратиме, до душі твоєї. Святиня Дажбожа — це твоя совість, твоє духовне обличчя. 

Святиня Дажбожа — це любов твоя, це твоє рідне шукання Бога. Рідне шукання Бога — мати рідна.

Людина без своєї совісти, без своєї любови, без свого шукання Бога не є достойною людиною.

Святиня Дажбожа — Дім, в якому ми, рідновіри, сходимося, щоб мати Священну Годину Самопізнання. СВЯГОС — Священна Година Самопізнання. Є в світі встійнене переконання: коли хочеш пізнати Бога, людей, світ, пізнай сам себе — пізнай свою душу, пізнай свій рід, пізнай своє минуле. І передчуттям (інтуїцією) передбач хід свого майбутнього.

Ми, рідновіри, самі себе пізнаючи на Священній Годині Самопізнання, пізнаємо таїни життя нашого, пізнаємо правильний шлях до Бога, пізнаємо правильне розуміння і відчування Бога, пізнаємо радощі і смутки рідного народу. Мага Віра, 47-6

«Самобутня Україна» № 11

 


Влада Яткевич

«святиня дажбожа – Це твоя совість,

це твоє рідне шукання бога»

10 червня цього року в актовому залі ЗОШ № 8 м. Старокостянтинова відбулося представлення архітектурного проекту першого в Україні Соборного Храму Рідної Української Національної Віри (РУНВіри).

Старокостянтинівська громада вірних РУНВіри запросила на це дійство патріотів України зі всіх куточків нашої Вітчизни. І хоч прибуло гостей менше, ніж очікувалось, все ж вільних місць в залі було не багато. Прибули рідновіри та прихильники РУНВіри з Одеси, Сумщини, Хмельницького, Красилова і, звичайно, Старокостянтинова.

В залі встановлено Жертовник Духа Предків рідних та прапор Об’єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ) РУНВіри. Про діяльність старокостянтинівських рідновірів промовисто свідчили фотознімки на стенді, що стояв при вході в залу, та фотоальбом зі світлинами з життя громади. Посеред зали красувався макет Соборної Святині РУНВіри.

Вступне слово проголосив духовний опікун Хмельницької громади РУНВіри Богдан Савченко, який першим на Поділлі отримав Благословення бути рунтатом від Духовного Учителя Лева Силенка. Він зробив невеликий екскурс в історію дохристиянської України-Руси, розповів про страшну наругу над духовністю наших предків, яку вчинив князь Володимир, „вогнем і мечем” христивши Русь. „Ми, рідновіри, – зазначив рунтато, – покликані виправити помилку князя Володимира, ми повертаємося до рідної духовності, до Рідної Віри, звичайно ж, оновленої на новому витку нашої історії”.

Достойний рунтато зазначив, що багато відомих людей розуміють значення рідної духовності для роду нашого українського. Він навів два коротких витяги з книги відомого українського політичного та громадського діяча, філософа Левка Лук’яненка „На землі кленового листка. Спогади і роздуми посла”. Левко Григорович, будучи Надзвичайним і Повноважним послом в Канаді, в філософській полеміці зі священиком Чировським сказав такі слова: „Повернення до Дажбога – це не рух назад, це – звільнення від чужого, повернення до свого коріння і навернення своїх до свого в умовах теоретичних досягнень ХХ століття з цілком відкритою перспективою прогресивного руху вперед, до майбутнього вищого абстрагування”. А коли на другу річницю Незалежності України в Будинку Молоді на своєму літературному вечорі Левко Лук’яненко отримав від незнайомого чоловіка в подарунок кілька примірників газети „Самобутня Україна” (видавалася рідновірами діаспори Сполучених Штатів та Канади), то, прочитавши їх, вигукнув: „Боже мій, та це ж те, до чого я так довго йшов! Справді, це завтрашній день України, це її ХХІ сторіччя.” І завершуючи розмову про Левка Григоровича Лук’яненка, рунтато пригадав зустріч цього відомого українця на священній годині самопізнання з громадою вірних РУНВіри м. Хмельницького, під час якої прозвучали такі слова пана Левка: „Я переконаний, що доба християнства минає. Майбутнє за національними релігіями.”

Проводячи аналогії між християнством і РУНВірою, Богдан Савченко наголосив: „Ми, рідновіри, не збираємося боротися проти когось, в т. ч. й проти християнства, ми розуміємо історичні реалії, ми збираємось (і вже робимо це) боротися за себе, за свою рідну духовність, за відродження історії нашої, за відродження і повноцінне функціонування мови нашої рідної, за відродження наших звичаїв та обрядів”.

Власне представлення архітектурного проекту Соборної Святині РУНВіри урочисто відкрив рунтато Хмельницької громади РУНВіри Володимир Смотритель, який у своєму виступі зокрема сказав: „Ми підійшли до тієї святої хвилини, коли ми нашу пісню, наш обряд, нашу душу можемо проявити в стінах рідного Храму, рідної Святині. Учитель говорить, що людина йде туди, куди веде її думка. І ось вона нас привела до цього дивовижного дійства.”

Розповідь про історію народження проекту Храму присутні почули з уст Віхора Кошуби, духовного опікуна громади РУНВіри м. Старокостянтинова. Рунтато у своєму виступі зокрема відзначив, що рідновіри з багатьох громад України вже почали робити посильні внески на будову. В цьому списку і Хмельницький, і Одеса, Красилів і Житомир, Полтава і Харків, Львів і Старокостянтинів. Віхор Кошуба виразив надію, що це тільки початок, і запросив всіх, кому не байдужа доля української духовності та культури, допомогти в цій важливій справі.

Потім взяв слово гість з Одеси, духовний опікун громади вірних РУНВіри „Родень” рунтато Вістан Антонюк. Від імені громади побратим підтримав ідею побудови першої в Україні Соборної Святині РУНВіри і передав рунтатові Віхору Кошубі пожертву 530 гривень, що викликало бурю оплесків у залі. І ще один приємний сюрприз підготувала Одеська громада: рунтато урочисто зачитав та передав виконуючій обов’язки Голови Священної Ради ОСІДУ РУНВіри Владі Яткевич заяву зі всіма необхідними для цього документами з проханням зареєструвати громаду „Родень” членом Духовного Центру ОСІДУ РУНВіри. Зала знову наповнилася оплесками.

В перервах між виступами присутні насолоджувалися то чарівним звучанням сопілки, то авторськими піснями Володимира Смотрителя на слова Лева Силенка, Тараса Шевченка, Йосипа Осецького.

Наприкінці було надане слово гості з м. Конотопа Сумської області Ользі Банитюк, учасниці народного вокального тріо „Любисток”, чудовому читцю української поезії. Свій коротенький виступ вона прикрасила віршами поетів із Сумщини Людмили Ромен та Михайла Шевченка, чим викликала шалені оплески у залі.

Урочисте представлення Соборної Святині РУНВіри завершує Володимир Смотритель. Звучить молитва та пісня „Україна” (рунвістський гімн) на слова Духовного Учителя Лева Силенка.

«Самобутня Україна» № 12

 


 

Віхор Кошуба

СЛОВО БЛАГОРОДНОГО ПОКАЯННЯ

16 листопада 11008 р.Д. громада рідновірів м. Старокостянтинові здійснила Обряд Благородного Покаяння. Перед цим було проведено декілька священних годин самопізнання з поясненням необхідності такого дійства. На всіх подіяло незаперечне твердження, що незнання законів енергоінформаційного обміну Всесвіту не звільняє від розплати за помилки.

Ми живемо в багатовимірному просторі. Наші думки мають здатність матеріалізовуватися. Ненароком завдаємо шкоду собі і оточенню. Навіть наші позитивні бажання, але неправильно адресовані, можуть здійснитися не там, де це необхідно.

Ці питання були висвітлені на священних годинах під час духовної практики. Були приведені приклади з життя, коли чітко сформовані думки, ще й до того ж висловлені вголос, матеріалізовуватися. Сам суб’єкт не розумів, чому з ним трапляється те, чого він аж ніяк не хотів. Я особисто мав розмову з людиною, в якої перебіг подій, при чому небажаних, є класичним прикладом того, коли ненароком завдається шкода і суб’єкту, і іншим людям.

Недаремно наш Учитель і Пророк Лев Силенко в Семи Законах Правильного Життя на перше місце поставив Правильне Мислення, на друге – Правильне Хотіння.

Знайдуться рідновіри, які будуть говорити, що живуть праведним життям і їм нема в чому покаятись.

Я пригадую, як моя бабуся після важкої праці просила пробачення в своїх рук і ніг: «Ой, рученьки мої, вибачте мене за важку працю. Ой, ніженьки мої, як я вас намучила». Вона інтуїтивно просила пробачення в свого фізичного тіла, а ми хіба не розуміємо, що цим оздоровляємо себе?

Важливо скористатися книгою Олексія Куцела «Гармонія» (88 піснею), злегка змінивши її під наш світогляд.

Духовний Учитель подає нам у Священній Книзі Обрядів Слово Благородного Покаяння. З наукової точки зору це є не що інше, як корекція негативних причин і наслідків в інформаційних полях. Це є оздоровлення біоенергетичної оболонки. Вчитель каже: «На світі не було, немає і не буде людей непомильних. Святе Письмо «Мага Віра» пише, що глупа людина та, яка, зробивши помилку, не хоче її виправити. Розумна людина та, яка, зробивши помилку, старається її виправити».

Ми не вторгалися в душі наших рідновірів і, само собою, не залякували їх, як це роблять християни. Рідновіри повторили за рунтатом Покаянне Слово:

Милосердний Господи, Дажбоже мій, визнаючи науку рідного Пророка, я знаю: достойний і справедливий той, хто має розум і світлу відвагу сам свої помилки ви­правляти. Хто має благородну відвагу по­просити пробачення. І цим освітити свою душу світлом миру і згоди. І я прошу ви­бачення в ім’я миру, згоди в родині, і між всіма нами, побратимами і посестрами.

Кожен рідновір запалив свічку і, кланяючись Жертовнику Духа Предків Рідних, поставив її у спеціальну підставку біля ЖДПР.

Здійснивши Обряд, як це описано в Священній Книзі Обрядів, рунтато читає в Мага Вірі день 51, оповідь 90. Після цього духовний опікун дає настанову, щоб кожен рідновір плекав у собі позитивні думки.

Наприкінці священної години самопізнання ми даємо ще одну настанову з Мага Віри: «Ідіть відважно і переможньо, Ви богатирі! Дажбог охороняє і любить Вас! Хоробрість – зброя Ваша, і тому Ви завжди лишитеся неушкоджені». (МВ, день 6, епіграф)

Крім вищезгаданої літератури ми користувалися ще книгою російського автора В.Ю. Рогожкіна «Еніологія».

Слава Дажбогові!

«Самобутня Україна» № 14

 


 

Бабій Віктор Валентинович,

Заст. голови Володарської звичаєвої

громади українських козаків,

Київська обл.

НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА або СТЕРЕЛІЗАЦІЯ УКРАЇНЦІВ

Тему психічного та духовного здоров’я дітей, підлітків та молоді ЗМІ обминають десятою дорогою. Подекуди можна подивитись та почути про стан фізичного здоров’я, про проблеми фізичного виховання в школах, про щеплення. В основному сучасні ЗМІ віщують про економічні кризи, забуваючи, що основною причиною всіх криз людства є втрата духовних цінностей. Тому всі кризи – це наслідок, який нам нав’язують як причину низького життя українців.

Здоров’я людини складається з трьох основних ланок – фізичного, психічного та духовного. Найнегативнішу роль у знищенні психічного та духовного здоров’я відіграють духовні віруси – тютюн, алкоголь та наркотики. Ці своєрідні духовні СНІДи вражають насамперед дітей та підлітків, у яких ще не розширилась свідомість і не сформований міцний духовний світогляд. Якщо природні віруси грипу – це некеровані сутності, то духовні віруси тютюну, алкоголю та наркотиків – керовані тими, хто хоче мати побільше рабів з алкогольною та наркотичною психологією.

Загальновідомо, що алкоголь та наркотики зламують волю людини, тим більше дитини та підлітка. Але щоб зламати волю, потрібно знищити найважливішого охоронця в організмі – інстинкт самозбереження. Цей інстинкт дає можливість перебувати в здоровому глузді, усвідомлювати, що згубна дія наркотиків може коштувати життя не тільки самій людині, а й її нащадкам. Тому і намагаються можновладці з допомогою пива, реклами, наркотичних лавок по всіх населених пунктах України зламати інстинкт самозбереження у дітей та підлітків. Не дивно, що Україна за дитячим та підлітковим алкоголізмом знаходиться на першому місці, стала країною соціального лиха, де порушуються права дітей на щасливе, здорове дитинство. За політичними та економічними битвами по захопленню народного добра українців, влада забула про дітей. Вже втратили одне покоління, на підході друге покоління, яке народить нову генерацію дітей з девіантною поведінкою і низькими моральними якостями.

«Легкі» наркотики – нікотин та алкоголь, «важкі» – опій, конопля, кокаїн, китайський білок, «винт» та інші – вільно гуляють Україною. Ми вже маємо майже 6 млн. алкоголіків,1 млн. наркоманів, але ніхто за алкогольну та наркотичну епідемію не несе відповідальності. Створюються різні урядові та парламентські комісії по захисту тварин, рослин, довкілля, але не створена жодна комісія по захисту українців від наркотиків. Отже, ті, хто при владі, хто володіє тютюновою, алкогольною та наркотичною індустрією, не зацікавлені в духовному та психічному оздоровленні українців. Шалені кошти були кинуті на боротьбу з грипом, на вакцинацію, на висвітлення в ЗМІ епідемічної ситуації. Денно і нощно віщували 3 місяці, а про алкогольно-наркотичну епідемію, яка триває в Україні 19 років, і скільки коштів та ефірного часу на неї виділено – мовчання.

Алкоголь особливо вражає дітородні органи людини. Маємо великий парадокс: в інструкції зоотехніку-запліднику заборонено користуватись парфумами, сучасними миючими засобами, не курити, не вживати алкоголь, бо це може нанести шкоду репродуктивним клітинам тварин при штучному заплідненні. А українцям з дитинства можна це робити?

За зовнішньою легкістю вживання пива, джин-тоніку, шампанського в організмі підлітка відбуваються руйнівні процеси спочатку на клітинному рівні, потім на органному, далі на психічному і духовному. Необхідно нагадати, що пиво містить отруйні речовини: феноли, моноаміни та трупну отруту кадаверин, які приводять до стану оглушення та отупіння, враховуючи той факт, що продукти розпаду пива в 2 рази повільніше виводяться з організму.

Знищений інстинкт самозбереження в наших батьків та прабатьків з допомогою алкоголю не дає змоги їм дати відповідь, для чого вони живуть на цій землі. Коли запитуєш, що ви передаєте своїм дітям, майже в 100% відповідей: матеріальні цінності, автомобілі, будівлі, кошти, землю. Але, основного так і не передають, це – знань! Знань про закони всесвіту, про захист інстинкту самозбереження, про те, що алкоголь є психотропною зброєю, яка використовується для поневолення людей. Від дії керованого алкогольного ПСІ-вірусу кожної 5-ї хвилини вмирає українець, не захищаючи Батьківщину, а тихо помирає з чаркою в руці, залишаючи нащадкам вічні страждання, до того ж унеможливлюючи стати дітям вільними не тільки від алкогольного, але і соціального, релігійного, сексуального та економічного рабства. Попросту іде стерилізація українців.

За роки незалежності – ні духовного росту, ні економічного, тільки ріст злочинності, соціальних хвороб: алкоголізму, наркоманії, туберкульозу, бідності. Який жорстокий цинізм! Влада заробляє алкоголем на молодому поколінні, поповнюючи бюджет та свої кишені «п’яними» гривнями, позбавляючи дітей розуму. Навіть монголо-татари не дозволяли собі забирати розум у слов’ян.

Діяльність влади стосовно дітей та підростаючого покоління, сьогодні можна окреслити так: прокурили, пропили, прокололи наркотиками. Влада виконує заповіді Гітлера: «Слов’янам не давати ліків, мила, дезинфікуючих засобів, щеплень – тільки горілку і тютюн, тоді вони самі себе знищать.»

В Україні понад 200 тис. дітей – так званих «соціальних» сиріт, і тільки 5% з них не мають батьків. Це, фактично, сироти при живих батьках. Діти виховуються в жорстоких умовах, виростають агресивними, бо їх ніхто ніколи не любив. Любили батьки пляшку і цигарку. Яка ще війна породжувала таку кількість сиріт?!

Під дією наркотиків свідомість людини не тільки змінюється в патологічний бік, а й стає керованою. Людина виводиться зі стану психічної рівноваги, і її можна спрямувати на будь-які дії, в тому числі й голосувати на виборах за тих, хто втратив моральне обличчя, але не втратив пивні, алкогольні та тютюнові виробництва.

Вчені довели, що при вживанні алкоголю та наркотиків іде викривлення спадкових програм в ДНК – люди починають хворіти, нащадки вже при народжені запрограмовані на хвороби як фізичні, так і психічні, і вже ні лікарі, ні цілителі не в змозі вилікувати і виправити програми на самознищення. Будучи інвесторами алкогольної та тютюнової мафії, українці отримують дивіденди у вигляді алкогольних психозів, алкогольної епілепсії, енцефалопатії та нездорових нащадків.

Алкогольний геноцид в Україні підтримується не тільки рекламою алкоголю в ЗМІ. На телебаченні 90% сюжетів спеціально підібрані так, що несуть смерть, насильство, агресію, дратівливість, готуючи змінену свідомість молодих людей на нищення не тільки себе, а й оточення. В такій кількості, як зараз, українці не вмирали навіть під час війн. Реклама в ЗМІ спрямована, в основному, на молодь, аби остаточно зламати інстинкт самозбереження, вселити в душі дітей страхи, які знищать волю, а підневільна людина не може гармонійно розвиватись, вона може бути лише рабом. І не дивно, що один з кандидатів в президенти обіцяв знизити вартість горілчаних виробів до 5 грн. Алкогольно-наркотична епідемія охопила наймолодше покоління – носіїв генетичної пам’яті українців – діти вживають пиво, вино, горілку ще з молоком матері при мовчазній згоді дорослих. От і з’явились у нас діти-вбивці, які рідну бабусю вбивають за 100 грн., підлітки-насильники, діти-самогубці, ті, які залишають домівку і стають «дітьми вулиць», ті, які потрапляють в психіатричні лікарні в депресивних станах…, які ніколи не стануть людьми.

В сім’ях, де вживають алкоголь, наркотики створюється агресивне середовище, де розвивається своєрідна дитяча субкультура – діти не вчаться нормам поведінки, їхні вчинки виходять за межі моральних і правових норм. Все це спотворює уяву дитини про сім’ю, росте дитяча проституція, злочинність. Малолітні «жриці кохання» заполонили дороги України, 12-15-річні «метелики» займаються проституцією на очах у всього суспільства. Серед притягнутих до відповідальності за проституцію 20% неповнолітніх. Така молодь не зможе народити здорових дітей у фізичному плані, тим більше виховати їх з високими морально-етичними якостями. Ще Катерина II сказала: «П’яним народом управляти легко». Мільйони українців зачинають дітей в алкогольному та наркотичному сп’янінні, тому і народжуються діти з психічними та фізичними вадами. Споєну молодь політичні партії та влада привчають до політичної проституції, пропонуючи підтримувати їх на мітингах та розраховуючись пивом та грошима. Ось так пияцтво насаджується зверху, а не виникає в народі.

У нас склалась катастрофічна демографічна ситуація – за роки незалежності населення скоротилось на 7 млн., якщо не більше. Аборти – ще один із видів зброї, який знищує ненароджених українців. За роки незалежності в Україні зроблено майже 30 млн. абортів, кожна 4-та сім’я бездітна, матері відмовляються від новонароджених дітей – і все через втрачений інстинкт материнства, якому передує втрата інстинкту самозбереження.

Спочатку за допомогою алкоголю, наркотиків влада вбиває ідею, мрію, творчість, любов, потім знищується і сама людина. Екологічна катастрофа з людським розумом та світоглядом – ось на що потрібно звернути увагу. Влада приховує істинні дані про алкогольний та наркотичний геноцид. Дуже цікава у нас статистика. В кожній області України числиться від 25 до 40 тис. алкоголіків, але жодний з них не помирає від алкоголізму. Це зроблено для того, щоб рідні померлого не подали в суд на причетних до вбивства алкоголем як психотропною зброєю. Алкоголіки та наркомани – це жертви неоголошеної війни, але вони не мають відзнак і пільг, а мають тільки комплекс неповноцінності. Їх хоронять без солдатських почестей, нагород і слави. Діти та внуки соромляться розповідати про досягнення своїх батьків і все своє життя будуть відмиватися від родового бруду хворобами, зламаними долями та нещастями.

Золоті медалі, які ми бачимо на пляшках з алкоголем, присвоєні не за якість, а за перемогу над людським розумом, бо формула спиртного одна – С2Н5ОН. Чим більше медалей, тим більше українців споєно.

«Самобутня Україна» № 17

 


 

Святослав та Переяслава

ЩЕРБИНИ, Запоріжжя

ХЛІБ СВЯТИЙ – ЦЕ ЖИТТЯ

Наші Предки споконвіку ставилися до Хліба з великою пошаною. Вони знали, що Хліб, то дарунок Дажбожий для онуків своїх. Недарма першими хліборобами на Землі були племена білої людини, які проживали по обох берегах Славути-Дніпра. Ще за незапам’ятних часів Мізинської, Середньостогівської та Трипільської культур наші далекі Предки Арії (Орії) приручили коня, винайшли колесо та плуг і вперше в історії людства почали обробляти землю з метою вирощування зернових та інших культур.

Довгий час нам намагалися вбити в голови, що хліборобство пішло з Малої Азії – Месопотамії та Єгипту, але археологічні розкопки, проведені в Україні за останнє століття, стверджують, що хліборобство не прийшло до нас із далекого Шумеру, а навпаки, що більш, ніж п’ять тисячоліть тому наші Предки Арії вимандрували з території північного Причорномор’я й розселилися по Європі та Азії, при цьому вже маючи великий досвід обробітку землі. Тож прибувши на нові землі, вони вже там намагалися покращувати майстерність у хліборобстві та тваринництві, виходячи з місцевих умов життя.

В Українських родинах і досі зберігається древній звичай шанобливого ставлення до Хліба. Із давніх часів збереглося чимало висловів на зразок: «Хліб – усьому голова!»; «Хліб Святий»; «Хліб – то Життя» та інші. Ми в родинах бачимо, як особливо трепетно ставляться до Хліба старші люди, не лише через те, що вони пройшли нелюдські випробування голодоморами, здійсненими проти нашого народу у ХХ столітті, а в першу чергу, через мудрість, яка з роками набувається людською свідомістю.

Ми помічаємо, що хліб чи пироги набагато смачніші виходять у старших людей, ніж у молодших, хоча випікають і ті, й інші з однакових продуктів. Бо справа тут не лише в продуктах, а, в першу чергу, від того, яке в людини ставлення до самої роботи з приготування страв. Якщо господиня охайна, гарно вбрана, усміхнена, та ще й із піснею виконує свою роботу, то й хліб, і страви виходять набагато смачнішими, а ще, якщо й з молитвами, як це споконвіку робили наші Предки, то, як кажуть у народі, від столу і за вуха не відтягнеш. Усе залежить від того, як ми самі ставимося до своїх обов’язків у родинах. Якщо в державі є чимало негараздів, а в родині панують любов та злагода, то тоді набагато легше пережити всі ті негаразди, що нам наробила неукраїнська влада в нашій Україні.

Велике значення в житті наших предків відігравали обрядові страви, які готувалися до свят. Багатьом із рідновірів, певно, відомо, що вареники у наших предків були обрядовою стравою. Їх готували з різними начинками, залежно від місцевості та пори року. Вареник символізує небесне світило – Місяць.

Але повернемося до хліба. Скоро ми святкуватимемо, на Весняне Рівнодення, Орійський Новий рік, і хочеться розповісти про обрядовий хліб «Велес», який випікали наші далекі предки до цього Свята.

Ось як про це розповідає дослідниця Світлана Творун на матеріалах, зібраних на Поділлі, у своїй книзі «УКРАЇНСЬКІ ОБРЯДОВІ ХЛІБИ»: «Новий рік давні наші предки святкували весною. Тому в новорічних обрядах ми можемо помітити багато весняних ритуалів і символів. Обрядовий новорічний коровай, прикрашений священними знаками, мав забезпечити гарний урожай. Сонце повинно зігріти зорану ниву, вужик запліднити її і забезпечити вологою, а пташечки – душі дідів–ладів, охороняти вирощений врожай.

«Велес» – дуже гарний і великий новорічний коровай. Його випікають зі здобного дріжджового тіста, прикрашають магічними знаками, а зверху змащують яйцем.

Коли господиня пече «Велеса», вона повинна бути в гарному настрої, а виробляючи магічні знаки, говорити заклинання або співати, наприклад, так:

Ой Велесу, Велесечку,

Не гони кури по подвір’ячку,

Наші кури знесуть яєчко,

А ми спечемо «велесочка».

Як же виглядав «Велес»? Серед обов’язкових символів, якими прикрашають «Велеса», є колоски, пташечки, кривульки–вужики. У деяких селах для виготовлення «Велеса» спочатку сплітають три косички, які викладають поряд і оперізують пояском, це – основа виробу. За виглядом вона схожа на зорану ниву. Паляницю густо посипають маком. Поверх основи кладуть хрест, який роблять із двох смужок тіста, кінці яких розрізані й закручені в різні боки у вигляді баранячих ріжок. Цей знак символізує «Божий дар». В українській символіці «баранячі ріжки» – символ Сонця. Хрест на «Велесі» – це Сонце, що зігріває засіяну ниву, пробуджує рослини до життя, його тепло й називають «Божим даром». У центрі хреста кладуть шишку, схожу до весільного короваю, лиш меншу за розміром. Інколи цей хрест називають «оленячі ріжки». За народними віруваннями саме олень щоранку виносить сонце на небо на своїх рогах. Між завитками хреста розміщують чотири пташечки, а ближче до «оленячих рогів» – чотири «вужики».

Птахи – вісники неба, посередники між світами реальним, земним (Явою) та іншими світами (Навою – світом мертвих та Правою – світом божественним), птахами до нас можуть являтися і душі наших предків. Саме вони оберігають вирощений урожай у полі.

«Вужик» («безконечник», «кривулька», «сигма») є знаком безперервності життєвих циклів, вічності, може символізувати воду.

Це ще знак Змія – бога земних вод і землі, якому приписували мудрість, безсмертя, лікувальну силу і здатність запліднювати все живе. В.М.Войтович вважає вужа символом багатства, охоронцем дому та обійстя, «небесним символом запліднення сім’ям – дощем землі–матері».

В інших селах «Велеса» прикрашають трохи інакше. Спочатку паляницю густо посипають маком і оперізують пояском. У центрі «Велеса» кладуть велику квітку «шишку», навколо неї чотири видовжені пташечки голівками до центру. Птахи своїми фігурками утворюють хрест і ділять поверхню короваю на чотири частини. У кожному із чотирьох секторів розміщуються свої магічні знаки. В одому – Сонце, у протилежному – Місяць. Між ними ламаний хрест із завитками – свастя (сварга), навпроти сварги – знак вужика. Над сваргою і вужиком – пучки вишеньок із листочками. На краю паляниці поверх пояска по колу викладають узор, що нагадує стиглий колос.

Весь коровай має також хліборобську символіку. Квітка, або шишка, дуже схожа до центрального знаку весільного короваю. Вона може символізувати досягнення фізичної зрілості, розквіту плодючої сили землі, цвітіння як передумову плодоносіння. Посипана маком поверхня – засіяну ниву. Макове насіння є також оберегом від нечистої сили. Цвіт і насіння оберігають птахи – душі предків. Із двох протилежних сторін їх удень і вночі освітлюють та зігрівають Сонце і Місяць, а вологу посилає Небо (сварга – знак Сварога, бога неба) і Змій – бог земних вод, він же – і чоловіче начало, яке запліднює все живе. Над сваргою – символом неба, і вужиком – символом земних вод, зображені вишеньки із хвостиками й листочками. У давнину «вишеньки» означали дощ і вологу. Листочки можуть бути хмаринками або джерельцями, косі лінії – дощем або струмочками, а вишеньки – крапельками роси або насінням, на яке спрямована волога. Вишеньки розташовані поруч зі сваргою і вужиком, вони можуть бути заклинанням до небесних хмар і підземних вод, щоб ті влітку посилали достатню кількість вологи. Завершує композицію повний колос – результат праці хлібороба.

«Велесом» у першу чергу частують хлопчиків-посівальників. Коли до хати заходив перший посівальник, він повинен обмолотити макогоном на долівці сніп «Дідух», зібрати його чарівні зерна й здійснити обряд посівання. Після чого господиня бере зі столу «Велеса», промовляючи: «Господи, благослови ці свята відправити й інших діждати», а потім крає його на шматочки і дає дітям. «Велесом» пригощають усіх гостей, які цього дня зайдуть до хати, щоб наступний рік був урожайним. Отже, «Велесом» потрібно було пригостити якнайбільше людей, а також волів і корову. Засушений шматок «Велеса» зберігали до того дня, коли вперше виходили в поле сіяти».

Таким чином, до кожного свята з піснями та примовляннями наші предки готували обрядові страви. Святкові Хліби вони прикрашали певними символами та магічними знаками. Ці символи були спрямовані на збереження та продовження роду. Кожна страва наповнювалася цілющою енергією, додавала сили і здоров’я, оберігала від злих сил, поєднувала рід наш із Матінкою-Природою та Всесвітом.

Тож звертаємося до рідновірів, аби долучилися до велетенської праці з повернення древніх звичаїв нашого народу. Зокрема й Українських народних страв. Поки ще живі наші бабусі та діди, які добре пам’ятають про древні звичаї НАШОГО РОДУ.

«Самобутня Україна» № 18

 


Вірослав Кабацюра,

м. Самар (Новомосковськ)

ЧИТАЙМО ТА ВИВЧАЙМО ПРАЦЮ ІЛАРА ХОРУГИНА

Нещодавно внук у пошуках забав в Інтернеті відкрив один із сайтів про РУНВіру і показав мені. Я прочитав «Тріаду...» Юрія Шилова. Оскільки я ознайомлений з працями Сергія Піддубного, то вирішив стати на захист праці Ілара Хоругина.

Ю. Шилов: «Православіє – общинна стадія існування Язичества. ...Зміст і сутність дохристиянського Православія виводяться із «Велесової книги» |д. 1|, як славлення Прави-Небес. Його одвічний зв’язок із Дажбогом |там же| вказує на формування в уже досить розвиненій общинній цивілізації – Колунєх |д. 4в і ін.|... Дажбог це втілення сузір’я Тельця |д. 7є|, що очолював зодіак... Перший період характеризується шануванням Коляди, Колодія, Бога Кола. Це був головний предтеча «кола Сварожого» – сонячно-зодіакального календаря...»

Читав...Перечитував... І зрозумів – це і є та загадкова абракадабра.

Почав вивчати працю І. Хоругина в перекладі Сергія Піддубного: Влес Книга, с-ще Голованівськ. 2010 р. Помітив деякі відмінності в моєму баченні перекладу. Зв’язався з С. Піддубним, на що він відповів: «Шукаймо істину.» На д. 6д читаємо: ТО БО ЖРЕЧІЕ О ВЪДЪ СЕН ГОБЗЯНШЕТИ РЕКО СТА ... А ТУЮ УКРАДЕ ОДО НЬ А НЕ ИМЕХОМ НОІНІ КОЛ БО НЕ ІМАХОМ БРАНДЬІ НАША А БОЯНІ ТАК БЪХОМ СТЕ НЕВЪГЛАСІЕ ДО КОНЦЕ І ОКУДУ СМЕ

Скориставшись порадами автора перекладу, читаємо: «Хто Богу жертвує, але про Віди ганьбу говорить, став невігласом. А їх украли від нас, і не маємо нині Кол, бо не маємо мудреців своїх і співців (кобзарів). Так будемо ставати невігласами до останнього і не знатимемо звідки ми. » Тут «Коло» – рік. Тобто, Віди – це колопис, літопис, а їх від нас греки чи то варяги, чи юдо-християни свої викрали і знищили, на жаль.

То як же називати працю І. Хоругина? Я вважаю, що – ВІДИ. Книга І. Хоругина, хто читає її умом, з зануреною душею, наповнена болем за майбутнє русів, яких з усіх боків відвертали від рідної віри, які вже забували заповіти Предків Славних, віру в Царство Духа Предків, в рідного Бога.

Хай ця книга не зовсім відповідає літопису, бо порушена хронологія, та все ж вона нам відає про життя наших предків, про історію русів, їх духовність, про вірування, про боротьбу за дану Богом землю, про роди, про боротьбу за збереження своєї ідентичності...

Повернемося до «Православія як славлення Прави – Небес...» Напишу повністю д. 1, щоб читачі самі відчули таїну «славлення Прави – Небес»: «Нині вже забуваємо доблесні наші старі часи та йдемо куди, не відаємо. І тільки озираючись на минуле, запитуємо: «Хто є ми?» Соромимося Наву, Праву і Яву знати і глибоко єдність1 цю відати та розуміти. Дажбог створив нам яйце, яке є Світла Зоря нам сяюча, і в тій безодні повішав Дажбог Землю нашу, аби ті удержані були... (надав сили гравітації). Така ж це Душі Пращурів суть і того Світла, що зориться нам з Ірію. (Але греки налізли на Русь і творять зло в ім’я богів своїх. Ми ж не знаємо вже куди тікати і що робити.)

Права невидимо складена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява. І вона творить життя наше і тільки коли відходимо – смерть є. Ява тече і твориться в Праві. Нава бо є по тій – до того є Нава і по тому є Нава. В Праві ж є Ява.

Повчимося старому і зануримо душі наші в Нього, бо то є наше, що прийшло разом з Колами2 нам, твореними Божим Умом і Силою. Відчуймо в собі той даний Дар Божа, і не буде потреби Його напраснити. Душі Пращурів наших з Ірію дивляться на нас і там з жалю плачуть та дорікають нам, що не бережемо Наву, Праву та Яву3. Не бережемо, а то і глузуємо. Це істина. Не ми достойні бути Дажбожими внуками. Тож молімося Богу умом, та маючи чисті душі і тіла наші, так матимемо життя з Праотцями нашими, з Богом зіллємось воєдино. Правда така – це ми Дажбожі внуки, тримай, русе, в умі це, бо Ум Великий Божий є єдиний з нами. А тому творімо та говорімо з Богом єдине.»

Не знаю, чи відчули ви те «Православіє як славіє Прави-Небес», бо я ні. Я відчув біль автора за тим, що руси втрачають віру в Бога, в рідного Дажбога, віру в єдність Нави, Прави і Яви, в єдність Трисуття. Коли читаю першу дощечку Відів відчуваю душею і тілом, розумом і серцем, що живу в Трисутті. Відаю і розумію, що в Ньому живуть моя рідня, мої друзі. А це означає те, що Трисуття є в кожному із нас. Я впевнений, що Нава, Права і Ява – основні сутності творення Всесвіту Творцем – Богом, Дажбогом. Я так зрозумів, що за Ю.Шиловим – необхідно славлення законів творення Космосу. Але Бог-Датель не творив Всесвіт для себе, щоб самому ним милуватися. Він творив Всесвіт і творив передумови для народження високорозвинених живих істот, які могли б користуватися Його працею. Таких істот, які могли б відчувати ту, ні з чим не зрівняну Об’ємність творення, Геніальність і Велич Бога. Оцінити «Кубельце» своє творене і дане Богом: Землю, Сонце, Матінку-Природу. Недарма наші предки саме Природу називали Матір’ю Небесною, Матір’ю Небесної Слави, Матір’ю Святою. Щоб вони могли відчути Ум, Силу і Мудрість Божу, нерозривність Трисуття, допоки будуть існувати живі високорозвинені істоти. Без цієї умови «Права-Небеса» – мертва сутність.

1 в оригіналі «тирло» – тирлування рівнозначне таборуванню, тобто спільно, єдиною громадою.

2 форма Сонця, Землі і інших планет; обертання Землі навколо своєї осі, навколо Сонця. Учитель Лев Силенко навчає, що вся Сонячна система є єдине коло. Дажбоже Коло – повний оберт Землі навколо Сонця, тобто рік; Свароже Коло – повний оберт Місяця навколо Землі, тобто місяць.

З Права – закони. Датель Буття створив Праву, по якій твориться і розвивається Всесвіт, Сонячна система, Земля і її природа. Це закони тяжіння, постійного руху, кола, збереження енергії та ін. Права Землі – це безперервний рух навколо своєї осі, навколо Сонця; безперервність відтворення внутрішньої енергії, Природи, рослинного і тваринного світу, людськості та ін. Нава – духовно-інфоржмаційний світ. Не тільки відаючі, а вже й вчені доводять, що існує інформаційна оболонка Землі – Навосфера (ноосфера). І в Навосфері утримується інформація про минуле, теперішнє і майбутнє. Тільки відаючим даний доступ до Навосфери (Нострадамус, Юрій Дрогобич, Микола Тесла, Ванга,... Олена Курилова та ін.). Ява – світ явний, видимий, який людина здатна сприймати своїми чуттями, розумом. В Творця, в Природі немає секретів від людини. Немає нічого надприродного, окрім Нави, є просто незрозумілі нам, не вивчені, не обґрунтовані, не підтверджені явища. Поки що! Смерть – природній процес переходу Душі людського «Я» в Навосферу, в другі виміри, де продовжується свідоме життя в іншій формі поза фізичним тілом.

«Самобутня Україна» № 19

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­


Святослав ЩЕРБИНА

ПОТРЕБА ДУШІ ТА РІДНА ДУХОВНІСТЬ

Споконвіків ведеться на Землі, що людина народжується, зростає, проживає довге чи коротке життя та відходить у вічність. Тож заради чого людина приходить у цей СВІТ? Яка суть цього життя? Що ж залишає після себе людина на Землі?

В одних залишаються діти, онуки, правнуки, в інших – гарні будинки, авто, певні грошові заощадження, а в декого котики та собачки.

Так що і все? Ні. Ще залишається ДУХОВНІСТЬ, якою користалася та чи інша людина. Духовність вище людського життя. Вона не народжується одразу, вона твориться віками в глибині і в ДУШІ НАРОДУ, РОДУ, ПЛЕМЕНІ. Якого ти роду, часто запитують мудрі люди один одного. І горді вони з того, що належать до ІМЕНІ, того, їхнього, неповторного племені-роду, тобто – НАРОДУ.

Мудрість народу формується не одне покоління. Вона твориться впродовж віків. Вона вбирає в себе усе найкраще, що зростає з НАРОДОМ. Той народ, у якого висока Духовність, не потребує від чужинців їхньої, запозиченої – сам творить СВОЮ НЕПОВТОРНУ – САМОБУТНЮ ДУХОВНІСТЬ.

Понад тисячу років тому нам, українцям-русичам, вогнем і мечем нав'язали чужу, рабську духовність. І ті чужинці, які й надалі панують в Україні, намагаються довести нам, що князь Володимир зробив правильний вибір, коли охрестив Русь. Під час хрещення чужинці та доморощені зрадники першочергово знищували наші Духовні цінності та волхвів – Духовних Провідників Роду Нашого. Вони стверджували, що віра христова вища від вірувань русичів. І той, хто сприйме Ісуса Христа, буде спасенним.

Та чи таке спасіння потрібне нам? Коли до прийняття християнства на Русі було понад 12 мільйонів русичів, а після кривавого впровадження віри христової нас залишилося лише три мільйони. Тож чужинці намагалися знищити не лише нашу Самобутню Духовність, у їхні плани входило фізичне знищення нас як народу, який був першотворцем Людської Духовності на Землі.

Нині більшість українців уже зжилися, зрослися з чужинською, християнською вірою і не хочуть нічого й чути про вірування наших предків-аріїв. Вони забули не лише древні звичаї та традиції русичів-українців, але й навіть їхню мову. Живуть собі й не думають, якого вони роду-племені. Так їм зручно. Така є сутність рабського християнського віровчення, яке знищує всі народні звичаї та традиції підкорених народів.

Та на початку 90-х років минулого століття в Україні з'явилося чимало громад рідновірів, які намагаються повернути Древні Вірування нашого Роду. За цей час чимало зроблено з Відродження Рідної Духовності. Відбувається поглиблене вивчення Рідної історії, звичаїв та традицій нашого Роду. Щонедільні Богослужіння (Священні години самопізнання) та обряди, видання літератури та Духовні Навчання, паломництва по Святих місцях та багато чого ще.

Тож зараз у середовищі українців часто доводиться нам чути такі слова: "Ми арійці, ми маємо велику історію, ми – найкращі, то рівняйтеся на нас".

Але ті, що зараз найгучніше волають про належність до Древнього Арійського Роду, не можуть збагнути, що не гучними заявами можна здобути прихильність у братів-чужовірів, щоб вони також відчули себе часткою Древнього Роду й повернулися до Рідної Духовності. Більшість рідновірів так і не зрозуміли, заради чого вони прийшли до громад Рідного Богорозуміння. Прийняти посвяту чи бути прихильником Рідної Віри – цього замало, в першу чергу необхідно жити повноцінним життям Громади, Роду, України.

Це щонедільна участь у Богослужінні, коли в цей час Ти єднаєшся з егрегором свого Роду і підсилюєш його своєю Світлою енергією, а він живить твоє єство. Щоденні ранкові й вечірні молитви до Дажбога. Молитви перед споживанням їжі, коли Ти сам насичуєш свою їжу позитивною енергією, яка стає корисною для Твого організму. Звертання до Матінки-Землі, до Сонця-Ясного, До Місяця-Красного, до Дани-Водиці та інших Світлих Сил Землі та Неба, як це робили десятки тисяч років наші ПРАЩУРИ. Вони живили цей Світ, а Світ ЖИВИВ Їх.

Так вони жили з покоління в покоління і творили РІДНУ САМОБУТНЮ ДУХОВНІСТЬ.

Потреба єднання з Богом, та Світлими Силами Землі й Неба повинна бути у наших ДУШАХ щомиті, щохвилини, а не тоді, коли нам це зручно або вигідно.

У людей, які стали залежними від алкоголю, тютюну чи наркотиків, є також щоденна "потреба душі" загасити вогонь новою порцією спиртного, цигарок чи наркотиків. Їх єднає лише ця ідея, що руйнує їхнє єство та душу, про щось корисне для себе, суспільства чи держави годі й думати. Вони стали заручниками злих рабських звичок. І їм уже дуже тяжко від цього відмовитися. Це – їхній вибір, їхній шлях бездуховного життя. Від цього страждають їхні рідні, друзі, сусіди і, в першу чергу, вони самі. Користі для Роду та Держави такі люди не несуть. Це – біль сьогодення, з яким треба боротися.

Тож ми, РІДНОВІРИ, повинні зрозуміти, що і в НАШИХ МУДРИХ ПРЕДКІВ було чимало життєвих проблем і труднощів, але вони щонеділі брали участь у спільних Славленнях Дажбога і жили активним життям Громади та Роду, єдналися з Матінкою-Природою, з Дажбогом і щомиті Славили Творця, який дав Їм ЖИТТЯ.

Більшість народів Світу нині мають інтернаціональні вірування, які єднають їх із Вищими Силами (тобто з Богом), але вони не забувають і про звичаї та традиції свого роду і зберігають їх. Буддизм, мусульманство та християнство вони поставили першочергово на служіння своєму Роду, Народу, Державі. Незалежно від того, які б події там не розвивалися, в п'ятничний день мусульмани полишають усі свої клопоти та турботи і в молитвах звертаються до Аллаха, жиди в суботу (сабат) славлять свого бога Саваота (Саваофа), а в неділю християни славлять Ісуса Христа.

Сам звичай Славити Бога у Святу Неділю не є християнським (тобто відгалуження від іудаїзму), він суто арійський. Наші ПРАЩУРИ Славили Дажбога колективними молитвами саме в неділю. Й сам цей день каже про себе, про праукраїнське походження. НЕДІЛЯ – тобто не діло, треба відпочивати від клопотів та роботи і СЛАВИТИ БОГА – Дажбога, Дателя Буття – Життя. Русичі себе називали Дажбожими Онуками, тобто Помічниками Бога на Землі.

Багато рідновірів так і не усвідомили, що треба жити за звичаями та традиціями ВЕЛИКИХ НАШИХ ПРЕДКІВ, які в усьому дотримувалися ЗАКОНУ ГРОМАДИ та МАТІНКИ-ПРИРОДИ. І не шукали тисячі причин та відмовок, щоб не брати участі в щонедільних Славленнях Дажбога та в повноцінному житті громади та народу. Вони були людьми ВИСОКОЇ ДУХОВНОСТІ та дисциплінованими у своїх діях. І з великою любов'ю, дбайливо зберігали все, що їм передали ПРАБАТЬКИ РОДУ АРІЙСЬКОГО.

Тож чи потрібно рівнятися на таких українців, яких більшість сьогодні в Україні, німцям, жидам чи японцям, коли українці нездатні самі себе захистити від ворогів та зайд і навести справжній лад та добробут у власній державі, яка дала їм життя? Скоріше вони й надалі будуть один одного поборювати, аніж візьмуться до справжньої роботи з Відродження Рідної Духовності та здобуття Величі для Рідної НЕНЬКИ-УКРАЇНИ, щоб не було соромно перед нашими ВЕЛИКИМИ ПРЕДКАМИ, у яких були ВОЛЯ, ЧЕСТЬ І СЛАВА понад усе.

Тому що ми вже так звикли в усіх своїх бідах звинувачувати будь-кого: жидів чи москалів, ляхів чи татар, тільки не самих себе. Так нам зручно, так нам вигідно. Зваливши на чужі голови всю провину за свою бездіяльність, і надалі тикати пальцем у їхній бік – ось вони винні в усіх наших бідах та негараздах і в тім, що сьогодні діється в Україні, а я тут ні при чому. Моя хата скраю. Тож ганьба ворогам, хай згинуть усі вони на землі нашій. А ми любимо свою Неньку-Україну великою синівською любов'ю.

Та чи така синівська любов потрібна нашій знедоленій Україні? Та чи хтось із чужинців її буде захищати від всяких негараздів і бід? Ні. Тож ми, УКРАЇНЦІ, повинні зрозуміти, що це НАША ЗЕМЛЯ, це НАША НЕНЬКА-УКРАЇНА і ми мусимо її любити, не лише на словах, а й на ділі, це – наш прямий синівський обов'язок, як перед Дажбогом, так і перед людьми та Матінкою-Україною.

Тож ПОВЕРТАЙМОСЯ самі до себе, до РІДНОЇ ПРЕДКІВСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ, яка є єством нашого єства і надихає нас до боротьби за ВІЧНЕ ЖИТТЯ на Землі, ДАРОВАНІЙ нам Дажбогом!

 

«Самобутня Україна» № 20

 


Лев Силенко

СПОТВОРЕНЕ РОЗУМІННЯ РЕЛІГІЇ

Я бачу, що нині мій народ покорений мілітарно і духовно. Духовно і фізично покорені українці бачать свою всенаціональну агонію і оголошують боротьбу за волю України, творять партії, визвольні рухи і об'єднання. Але вони її (волю) так довго не здобудуть, як довго матимуть викривлену психіку, як довго будуть духовними каліками Риму, Візантійщини, Московії чи інших, чужих духовних і світоглядових сил.

Кожне фізичне визволення треба обов'язково починати від духовного визволення. Українці (тобто, українська провідна інтелігенція) не розуміють цих священних законів життя тому, що вони на протязі століть свідомо, а переважно підсвідомо зживалися із чужою духовністю, із чужими канонами, із чужими світоглядами, із чужими поняттями про релігію, про Бога, про мораль і правду.

Вони навіть бояться подумати, що правдива віра у правдивого Саваота може їх століттями тримати у правдивому рабстві, у правдивому духовному убожестві, у рабській, трепетній смиренності і витворити традиції, які узаконюють рабство, і звуть його "традицією візантійських обрядів".

Свята сила, ім'я якій Дажбог, покликала мене, щоб я моїм братам, моєму доброму народові прочитав вирок правди і накликав на себе гнів, обурення, очорнення, протести, осудження. Осуджують мене осуджені раби за те, що я з великої любови до них, сказав їм в очі правду, яка перелякала їх. Вони обурюються так, як обурювалися яничари на козацького отамана Сірка за те, що він їх визволив з неволі.

І дивуюся я: яка така правдива релігія їх навчила ненавистю дихати на мене, і яка така релігія їх навчила нетерпимости?

Хто українців навчив зневір'я!? Їх навчили зневір'я їхні кляті вороги, яких вони обожнюють, перед якими вони благоговіють і ждуть від їх похвал, ласкавих слів і винагород. Їхні вороги, одягнувши мантії святих богопромишлеників, навчили їх чуже звати рідним.

Чужі хитропідлесливі і душесладчайші богопромишленики навчили для мого народу духовних опікунів (вихідців з нашого народу), що тільки біблійно-юдейські родоначальники є святими улюбленцями Бога, і тільки їм дав Бог свої "откровенія" і тільки їм дав Бог право говорити про мораль, карати грішників і посилати до раю праведників. Яка мета такої богознавчої науки? Мета ясна. Народ є рабом тих сил, до яких він поклоняється. Щоб народ не бунтувався проти чужих сил, треба його навчити, що ця "неволя" дана Богом Саваотом, і проти неї боротися це великий гріх і безбожництво.

Зі всіх сторін українець оточений чужими учителями. І кожний учитель-чужинець лізе в душу українця, окуповує його свідомість, і там панує законно, традиційно, народолюбно, і, обов'язково, з ласки Бога Саваота. Хіба це не клясичне, духовне насильство, хіба це не спотворене поняття про релігію, про мораль, про правду і Бога!?

«Самобутня Україна» № 21

 


Олег Мазурик,

м. Кам’янець-Подільський

РУНВіра

Рідновірські роздуми

...Одним із головних завдань обох гілок українського рідновірства як однобожників (РУНВіра), так і багатобожників (язичників) в релігійно-етичному та релігійно-політичному плані мало би стати діяльне сповідування концепції дійсного рідновірства. Тобто, концепції національного пріоритету, як верховенства свого РІДНОГО національного у діяльності своїх конфесій. Тобто, справжнє і діяльне рідновірство у всіх сторонах українського життя.

І РУНВіра, і язичники, якщо вони називають себе українськими рідновірами, повинні визнати наріжними цінностями рідновірства наступне:

по-перше: головним принципом рідновірства слід визнати те, що визначено в його назві. Захист, розвиток та утвердження свого рідного (національного) у всіх сферах життя і не лише у релігійній. Але, в релігійній сфері – всамперед. Тому, не може сповідуватися принцип якого-небудь космополітичного рідновірства. Рідновірством може бути лише те, що причетне до конкретної нації.

Інакше це не рідновірство, а ще одна інтернаціональна віра, чергове космополіт-вірство на кшталт християнства. Слід заявити чітко: рідновірство є антиподом космополітизму. Тому обидві гілки українського рідновірства можуть сповідувати лише ідеї українського рідновірства. НЕ може бути слов'янського рідновірства, оскільки немає слов'янського народу. Як не було й "совєцкого" народу. Але, були, є і будуть слов'янські народи.

по-друге: слід визнати, що чужовірство на українській землі існує, або може фігурувати у двох виглядах:

1) як різноманітні інтернаціональні віри (іслам, буддизм, християнство), а також

2) як рідновірські релігії чужих народів російське, тобто угро-фінське, (хоча воно часто фігурує під маскою славянскава), польське, грецьке язичництво, зороастризм, іудаїзм і т.д. Ці релігійні конфесії є і мають бути визнані чужовірськими для кожного українського рідновіра як для однобожника, так і для багатобожника. Не залежно від того, інтернаціональні вони чи національні релігії інших народів. Незалежно від того, є вони монотеїстичними чи політеїстичними. Для українця це все чужовірство.

по-третє: Українським Рідновірством є лише те, що ставить на перше місце інтереси української духовності та українського народу як у релігійній, так і в будь-якій іншій сфері народного життя. Тобто РІДНИЙ нам український національний пріоритет,

по-четверте: принцип рідновірства передбачає поборення обома гілками Українського рідновірства: одно- та багатобожниками на території України всіх структур, які виступають проти українства у будь-якій зі сфер нашого життя: економічній, політичній, а, в першу чергу, релігійній. Лише в українській державі будь-який українець зможе себе самореалізувати як індивід, як частина своєї родини та як представник української спільноти;

по-п'яте: українські рідновіри мають співпрацювати з рідновірами інших країн. Але це співробітництво можливе лише з тими рідновірами, які визнають справедливими і підтримують на Дажбожій Українській землі Український національний пріоритет. Тобто верховенство рідних національних релігійно-духовних, політичних, економічних та будь-яких інших інтересів українського рідновірства та всього українського народу в цілому на своїй Святій Землі Дажбожій в Україні. Якщо релігійна спільнота не керується принципом рідного, тобто національного пріоритету, вона не може вважатися рідновірською. Це звичайне чужовірство.

Повна версія праці О. Мазурика

«Самобутня Україна» № 21

 

ЧОМУ ПРИЙШЛИ СИЛЕНКИЯНИ?

Кажуть, що факт – річ уперта, І це є факт, що між українцями у Вільному світі є Силенкияни, як про це пишуть часописи. Організатором релігійної секти Силенкиян є Д-р Лев Силенко, людина енергійна і здібна, ширше відома під літературним псевдом Орлигора.

Що варта енергія і здібність, коли витрачається на марні справи. Силенко створив "Рідну Українську Національну Віру" /РУНВіру/, у якій голосить монотеїзм, визначений вірою "в Єдиного і Всюдисущого Господа Дажбога", більше цього – цей же Силенко себе оголосив "Пророком Дажбожим" і вже 14 років видає свою газетку "Самобутня Україна" та має у Гемільтоні "Святиню Дажбожу". Це факти, а тепер їх обміркуємо.

Та ж Святий Володимир вже 1000 рогів тому, як ідола Дажбога укинув у Дніпро, бо бачив у вірі Христовій світло для Руси та хотів у Києві абетку /кирилівку/ впровадити. Бо ж люди, як вірили в ідола Дажбога, то письма не мали, були поганами, мали багато богів-ідолів руками створених.

Справді, чи варто поганство відроджувати? Силенкияни це ті, які відійшли від української греко-православної церкви і від української католицької церкви і пішли до "Пророка Лева Силенка". З цього й бачимо, що Силенкияни прийшли, щоб роз'єднувати наші громади і проповідувати між ними нікому непотрібний поворот до поганства.

Коли я стрічаю приятелів, то вони мені показують "Самобутню Україну" і кажуть, що "український месія" прийшов!" І говорять це біля церкви, це й насторожує людей. Нашим правдивим Месією є Господь Бог Ісус Христос, ми християнами вже 1000 років, весь зміст нашої культури є християнський і нам зовсім не потрібний той заколот, який ширять Силенкияни!

Треба, щоб наше духовенство ясно парахвіянам сказало, що вірні християни не повинні дивитися у сторону лжепророків.

Прошу Редакцію помістити мого листа у "Новому Шляху", бо цей часопис читає багато наших людей. В цей спосіб хочу від імени приятелів дати відповідь Силенкиянам, які всюди підсувають писання свого "Пророка", даремно витра­чають гроші на непотрібні друки!

Православний християнин Іван Сенюк 

(НОВИЙ ШЛЯХ-THE NEW PATHWAY

 український тижневик 

ч. 51-52, 22-29 грудня 1979, Toronto, Ont.)

 

ВІДПОВІДЬ ПРАВОСЛАВНОМУ ІВАНОВІ СЕНЮКОВІ

"Чому прийшли Силенкияни?" Маєте на це докладні відомості, читаючи священну книгу "МАГА ВІРА". А тут є тільки два слова на Відповідь : прийшли Силенкияни тому, що така воля Божа. Бог все праведний хоче , щоб Українці перестали бути традиційними рабами Греко-ортодоксії, Римського Архиепископа чи Московського Архичингісхана Ульянова-Леніна.

З веління Єдиносущого Господа прийшли Силенкияни так благовісно, як благовісно колись були прийшли в Римі Християни. ( Старі римляни тих людей, які віру Христову визнавали, глумливо називали Християнами (Помазанцями). У деяких Часописах брати- чужовіри слово "Силенкияни" вживають для зневаги так, як довгі літа в церквах для зневаги священики православія вживали слово "мазепинці", як слово лайливе. Достойні Рунвісти ніколи не цураються слова "Силенкияни", а навпаки – з гордістю його вимовляють, і цим роззброюють неприятелів, і так має бути).

Силенкияни – світлі оборонці Правди, Совісти і Волі 'України-Руси, Силенкияни – це Достойні Українці Рідної Української Національної Віри об’явленої в науці Пророка Лева Силенка. Устами Силенковими говорить український Дажбог так, як устами Ісусовими говорив ізраельський Саваот. (Бог один, імен в Нього багато, бо кожному народові дане право Бога іменувати по-рідному). О, Господи Єдиний і Всюдисущий, святая Твоя ласка об’явлена Народові Українському! Радуйтеся і веселіться діти України-Руси, прийшла бо для Вас віками ждана Блага вість (Євангелія) Спасіння і Волі!

Фарисеї вважали , що віри Христової немає, а є віра Юдейська. Фарисеї не були праві. У вірі Мойсея є "зуб за зуб", а в вірі Христовій є: "коли тебе вдарять у ліву щоку, то підстав їм і праву". Віра Христова – це реформований юдаїзм. Сьогодні мало на світі таких християн, які б достойно віру Христову практикували в житті, та багато є таких Християн, які тільки вірою Христовою прикривають свої безбожні діла.

У всіх книгах з історії релігій світу (і в Жидівських єнцикльопедіях ) зазначено, і про це читаємо в "Мага Вірі" , що "християнство – це секта Юдейської віри": у християн же є заповіді Юдейські дані  Пророком Мойсеєм – вибранцем Юдейського Господа Саваота.

Силенко голосить у РУНВірі безкомпромісовий монотеїзм: тобто віру в Єдиного і Всюдисущого Господа Дажбога, а коли так, то РУНВіра нічого спільного з поганством (многобожжям) не має, і кожна чесно думаюча людина це бачить.

Христос себе оголосив "Сином Божим" єдинородним, і за це був фарисеями піднятий на глум. У Арабській многобожній (поганській) вірі було 360 богів, Магомет, роблячи реформу Арабської віри, себе проголосив Пророком, сказавши: "Немає Аллаха (Бога) крім Аллаха , а я Його пророк".  І за те, що Магомет  сам себе Пророком проголосив, був Він шаманами  піднятий на глум .

Справді, це трагічна помилка, що одурені Українці вкинули в Дніпро ідола (статую) Дажбога, і цієї помилки треба соромитися, а не по-рабському нею хвастатися . Статуя Дажбога була виявом національної самобутньої культури: культурні люди шанують і зберігають свої рідні пам’ятники культури.

Греки ідола (статую) Зевса зберегли, і сьогодні ідолом (статуєю) Зевса натхненно перед світом гордяться як виявом національної культури, і сьогодні на грецьких грошах греки намалювали статую (ідола) Зевса, і грецькі архиєреї це не осуджують. А в Києві вони все київське рідне казали палити, рубати і рекли, що для киян  під час хрещення грецьке (візантійське) світло віри, культури і правди "возсіяло".

Науковці вже визначили , що далеко перед хрещенням Києва, Київ мав своє рідне самобутнє письмо. У Мага Вірі зазначено, що це письмо називалося" Куриловиця, а монахи мали нагоду це письмо назвати "Кирилицею", щоб звеличити Греко-ортодоксію і принизити національний талант Українців. І потім це приниження стало традицією рабів Православія Грецької віри. (А хіба назва "індіяни" дана автохтонам Канади, Америки не стала традицією хоч ці племена ніколи нічого спільного з Індією не мали, і мають свої рідні імена).

Хто голосить віру в Єдиного Господа Дажбога, той не творить "повороту до поганства". У Мага Вірі благовіститься , що "Дажбог – Єдиний і Всюдисущий Господь", "Дажбог – Святий Дух", "Дажбог – Свідомість Всесвіту", "Дажбог – Свята Правда, немає віри вищої за Святу Правду".

Чужі релігії довгі століття роз'єднували Українські Громади і знесилювали їх, і чужі релігії і ідеології і сьогодні тримають під гіпнозом українські розум і почування. Віра в Дажбога зріднює достойних Українців, об’єднує їх силу і наснажує любов’ю до Рідного. Рідне єднає, а чуже – роз'єднує.

Там, де в народі тріюмфує культура християнська чи комуністична, національна культура поневолена. Національну культуру не треба ні зкомунізовувати, ні зхристиянізовувати: християнізм і комунізм – поняття інтернаціональні, і такі терміни, як "націонал-комунізм" чи "націонал-християнізм" обманливі. Національна культура тоді вважається Величною , коли вона є національною культурою по формі і по змісту: читайте про це в Мага Вірі оповідь "Як Двоєвір’я пригноблює духовні сили Народу?".

Ніяке духовенство не має права віруючим давати накази: тепер наказами ніхто на віру не навертає і ніхто при вірі не тримає. Ніякий духовний провідник не має права вживати знаряддя диктатури (в’язницю, жандармів, військо, зброю), щоб впливати на віруючих! Сьогодні заборонено "мечем і вогнем" здійснювати хрещення людей , та ще й примушувати їх цим радуватися і гордитися. Всі на світі вірмо в Господа так, щоб всі віри були пошановані і, щоб між людьми благородніли почуття толеранції до інакшевіруючих. Чим благородніша віра, тим більш вона толератна.

«Самобутня Україна» № 159, березень 10.980 р. Д.

 


Ми, рунвісти, сьогодні всіх повідомляємо, що ми визнаємо святу науку Рідної Української Національної Віри (РУНВ), яка нас збагачує братньою любов’ю і божественною вірністю Україні. Ми перестали бути католиками, ми перестали бути грецькими православними, ми перестали бу­ти комуністами, ми перестали бути сектантами. Ми назавжди звільнили свої душі з кайдан духовної неволі і тепер устами розкутої українсь­кої мудрости заявляємо,що нам соромно і сумно дивитися, що

- українці призвичаєні вірити,що Рим – непомильний продуцент догм християнської віри. (Рим вірить, що хронічно смиренні рутени (юніяти) – це його духовні вівці, які тільки для того й носять на шиї об­раз Божий, щоб уміти себе по-рабському підпорядковувати римському авгурові (папі) чи понтифікові;

- українці призвичаєні вірити, що Греція – непомильна святиня канонів грецької віри православної. І навіть ті українці, що адміністра­тивно відірвалися від греків, досі духовно залежні від їхніх канонів і ритуалів. (Греки гордо вірять, що українці – це успадковані духовні раби, які мають до таких меж обезкрилений мозок і зубожілу душу,  що задоволені тим, що підпорядковують себе канонові грецької віри. Грецьке слово "канон" означає "дрюк");

- українці призвичаєні вірити, що Москва – непомильний творець директив православного комунізму. Коли українець для досягнення жит­тєвої кар’єри хоче показати свою вірність комунізмові, він має люби­ти Україну не так, як він хоче, а так, як його вчить Москва;

- українці призвичаєні вірити, що можна знайти живого Бога в юдейській "біблії" у секті єванґелистів, свідків Ягве, адвентистів, п’ятидесятників та в інших релігійно-інтернаціональних рухах, де кастру­ється національне українське почування.

Українці, як бачите, не готові бути вільними людьми. В Укра­їнському Народові пропала віра у свої сили. Українці не мають укра­їнської інтелігенції, І коли їм хтось цю сущу правду скаже в очі, вони, як наївні діти, обурюються. Насправді, ситуація трагічна, але маймо націо­нальну відвагу глянути їй в обличчя: інтелігенти, що звуть себе українця­ми, тільки мовно і територіально українці, а ментальністю (тобто, складом ума, способом думання і світосприймання) вони греки, бо віками живуть під гіпнозом чужої для їх грецької ортодоксії; вони росіяни, які етнографічно недолюблюють росіян (вони російські українці, бо виховані у школах, де іс­нує духовість Росії); вони напівлатинники, бо мають дупшастирів, які сфор­мували філософію свого життя в Римі під наглядом римських понтифіків; вони безвірні мудрагелі-іґноранти, які на чужинах лізуть у пани, мавпую­чи манери пана-чужинця, його мову і стиль його життя.

Протягом віків українці пролили ріки крови за грецьку віру пра­вославну, пролили ріки крови за грецьку католицьку віру, і сьогодні на посміховисько людства, лишилися другорядними неканонізованими... христи­янами. І це породило розбрат і ненормальність у духовому житті українців; вони вічно відчувають, що їм таки чужинець дав віру, їм таки чужинець дав правду, їм таки чужинець дав кадило, кропило, євхаристію, і… тому вони не можуть бути володарями світу і власниками свого життя. І тому шука­ють спасіння для України у Римі, в Москві, у Візантії, у тій чи іншій юдейсько-християнській секті. І без почуттів людської гідности вони ту чи іншу чужу віру звуть "своєю", вживаючи терміни – "наш візантійський обряд", "наша грецька віра". Як "візантійський", то не наш! Як "грецька", то не наша! Той, хто навчився по призвичаєнню чужу віру чи чужий обряд звати "своїм", той навчився бути підлим рабом, не усвідомлюючи сво­го рабства. Духові раби ніколи не можуть здобути волі, бо вони самі себе тримають у неволі освяченими законами традиції рабства.

Ми, побратими-рунвісти, покликані святим духом Самобутньої Укра­їни сказати всім, в кого в серці пульсує добра українська кров, що

- християнізм – це комплекс юдейсько-грецько-римської духовости і ментальности, в ньому весь час оповідається про юдеїв, греків, римлян, в ньому ритуально голоситься, що Бог є жидом (сином царя Давида) і говориться про поняття і життєві обставини чужі для Українського Народу. Християнізм – це твір Римської Імперії, імперії, яка хотіла при допомозі інтернаціональної релігії християнської, тобто, помазаницької (мошіяхської), тримати в покорі і страхові Інтернаціонал обездомлених і здеплеменізованих рабів.

Ми, побратими-рунвісти, готові співпрацювати з християнами, юдеями, буддистами, мусульманами, брагманами, але духом і вірою ми належимо до Рідної Української Національної Віри. Християнізм був би корисний для України тільки в тому випадку, (і ми були б його добрими проповідни­ками), коли б він (християнізм) був створений і вдосконалений українсь­ким генієм, і був українськими проповідниками-душеловами накинутий гре­кам, римлянам, москалям, юдеям, полякам та народам-колишнім рабам Римської Імперії. Ми, українці, тоді були б християнськими моралізаторами світу; ми, українці, тоді були б віце-реґентами Бога, апостолами, карателями, ласкателями, создателями догм і канонів корисних для нашої імперії духа, і мали б ми духову перевагу над народами, яких ми в той чи інший спосіб зхристиянізували.

В такому стані, як українці перебувають тепер, католицький рим­ський християнізм, базований на обрядах бога Юпітера і грецький правос­лавний християнізм, базований на обрядах бога Зевса, так, як і московський комунізм, для українців обезброююча і національно деморалізуюча ре­лігія. Українці не стоять у духовому авангарді комунізму чи християнізму, ні, вони, як ті духовні паралітики, безстидно плутаються у хвості християнізму і комунізму.

Нам, побратимам-рунвістам, соромно дивитися, що у світі сьогодні українець перетворений християнами (Рим) і комуністами (Москва) у двоноге живе знаряддя, яке пасивно фігурує на шахівницях політичних і релі­гійних комбінацій: українець (секретар Компартїї України) Шелест мовчи­ть, бо... так хоче Москва; українець (кардинал римської віри) Сліпий мовчить, бо... так хоче Рим. Українці у Ватикані лакизничають так, як лакизничають українці у Кремлі, і взаємно самі себе ненавидять тому,що поклоняються різних панам.

І слово "українець" у світі має малу вартість, бо українець нині не коваль своєї долі, українець не пан свого життя і не володар своєї душі, ні, він живить свою душу чужими сумнівними правдами, чужими ритуала­ми і вірами – таке принижуюче життя породило в крові українця інстинкти меншевартости і обманливу радість щасливого раба. Українські провідні інтелігенти виховані Римом і Москвою, тримають (за чужими канонами) в духовій неволі і свій народ, потішаючи його чужими чудами греко-римо-юдейських преподобників і теоріями московських майстрів комунізму.

Комунізм – сьогодні твір Московської Імперії, яка спритно оперує цим "інтернаціональним" світоглядом, щоб обезкровлювати і обезвладнювати інтернаціонал покорених рабів (українців, грузинів, армянів, білорусів, ли­товців, казахів).

Сьогодні Москва поневолює Україну руками антиукраїнських укра­їнців. Сьогодні Рим олатинізонує українську еміграцію руками українців, які закінчили римську науку в Римі, в "Українському" Інституті, що його за тяжко зароблені гроші утримують українці, фальшиво вірячи, що цим виз­воляють Україну.

Інтернаціональні світогляди (комунізм і християнізм) монополі­зовані Ватиканом і Кремлем, сьогодні під натиском духового пробудження народів, переживають кризу, вони бачать свою кончину і для свого порятун­ку творять різні поспішні реформи і коректи-перередаговують "Капітал" Маркса, перередаговують "Біблію", вони в лихоманці обмінюються юдиними по­цілунками (Папа і Громико), але це їх не врятує: вони Своїми темними под­вигами самі себе засудили – скомпромітували християнізм і комунізм, і ма­ють відійти в історію носителів збанкротованих ідеологій.

Ми заявляємо, що народ без рідної духовости не може бути повно­цінним народом. Якщо існує віками оправданий погляд, що релігія – духовість народу, то виходить, що українці не мають української духовости. І світ знає, що українці живуть за законами позиченої від греків віри і мавпу­ють чужі грецькі, римські і юдейські ритуали. Ні жид, ні грек, ні римля­нин, ні араб не хочуть стояти поруч із українцями. Ніхто не вірить, що українці здатні самі для себе збудувати державу, ніхто не вірить, що українці здатні по-українському думати.

Свідомість японця формує японська національна віра (Шінто), і світ респектує дух японської нації. Свідомість жида формує жидівська на­ціональна віра (Юдаїзм). Свідомість англійця формує філософія Брит. Імперії. Свідомість німця формує дух нюбелінґів (дух ніцшеянського супер­мена). Свідомість москаля формує імперський дух ленінського комунізму. Москва, де возлежать мощі Леніна, мекка міжнароднього пролетаріяту. Рим, де возлежать мощі папські, мекка римського католицизму.

Ми, рунвісти, проповідуємо між українцями святу науку Рідної Української Національної Віри, яка збагачена духом рідного поняття Бога. Вперше за 1000 літ пробудився ум України-Руси, заговорила розкута державнотворча Українська Мисль. Віримо, українці покинуть чужі вівтарі і кивоти Юдеї, Риму, Москви, Греції і стрінуть віками очікуваного свя­того гостя – апостола Правди і Науки – світогляд Рідної Української Націо­нальної Віри, який прославить Душу і Ум України на всіх материках Зем­ної Плянети!                             

Головний Стіл

 Об'єднання Синів України 

«Самобутня Україна» ч. 1, листопад 1966 р.