Переоцінка Духовної Вартости

Святе Вчення

Учитель Силенко

Священна Книга Обрядів

Навчання. Пісня. Молитви

 

 

---

                        ПЕРЕОЦІНКА ДУХОВНОЇ ВАРТОСТИ

 

ЗМІСТ

 

1. «І покарають тебе смертю» ...............................................   6

2. Удосконалювалася впродовж тисячоліть ........................   6

3. «Це була сонячна, жива, реальна релігія» .......................   7

4. Греки в Атенах не зневажали себе ...................................   8

5. Яка в 987 році була Святиня в Києграді? ........................   8

6. Горіли письмена, прапори, святилище .............................   9

7. Україна-Русь перед хрещенням ........................................   9

8. «От дєвяті до сорока ран» ................................................ 10

9. Римляни і перші християни ................................................ 10

10. «Іду на Ви!» .......................................................................  11

11. Коли і хто утвердив Віру в Саваота? .............................. 12

12. Христос й ідолопоклонство його предків ....................... 12

13. У РУНВірі абсолютний монотеїзм ................................... 12

14. «Йдуть із самої душі Народу» ......................................... 13

15. Був доконаний чин Сатани — хрЕщення ....................... 14

16. Князь Володимир і релігійні окупанти ............................. 15

17. Греки на Русі роблять бунт проти Русі ........................... 15

18. Візантія у Києві карає царя Із’яслава ............................. 16

19. Андрей Суздальський і патріарх Візантії ........................ 16

20. Що ж — яка релігія, такі й святі ....................................... 17

21. І починає слабнути Україна-Русь .................................... 17

22. У граді Кия «монаша пошесть» ....................................... 18

23. Чому впала державна Україна-Русь? ............................. 18

24. З чого постає «злочинне думання» ................................ 18

25. «Просіяша житіє Русі» ...................................................... 19

26. Ярлик хана Берке ............................................................. 19

27. Греко-православіє і Тризуб ............................................. 20

28. Як Візантія продала Римові Україну-Русь?.................... 20

29. Гетманові і старшинам відрубані руки ............................ 21

30. Гетман Хмельницький і архиєреї ..................................... 21

31. Ів. Вишенський про архиєреїв .......................................... 22

32. «Бідних живцем лупите» .................................................. 22

33. «... сим бердишом заграю по їх шиях» ............................ 23

34. Архиєреї і возз’єднання з царем Олексієм .................... 23

35. Москалі грабують Українські села .................................. 24

36. Гетман Ів. Мазепа і архиєреї ............................................ 24

37. У місті Лебедин 900 закатованих ................................... 25

38. «Слава Єгові!» .................................................................... 25 

39. Як архиєреї продали матір? «Синопсис» ................................. 26

40. Мертві дитячі голівки, монахи і цар Микола ............................. 27

41. «Трі сорока соболєй» ................................................................. 27

42. Православні брати ...................................................................... 27

43. Запоріжці і архиєрей Сокольський ............................................ 28

44. «Отим Киргизам, отже й там» .................................................... 29

45. Коли була зроблена національна помилка? ............................. 29

46. Чужу Матір славлять, а Рідну — зневажають ........................... 30

47. «Їх тим світлом осліпили» ........................................................... 31

48. «А що ж ми за люди?» ................................................................. 31

49. Хто прищеплював почуття меншевартости? ...........................  32

50. Придумані заслуги ......................................................................  32

51. Бережімо, як духовний скарб Людства .................................... 33

52. Придушували національну свідомість ...................................... 33

53. Українські письменники і рідна мова ........................................ 33

54. Піп прокляв рідного сина. За що? .............................................. 34

55. З жолудя не виросте сосна ........................................................ 34

56. «Бери мотику і саджай банани» ................................................ 34

57. «України треба відректися в ім’я Христа» ................................ 35

58. Христос і твоя родина, Вітчизна ................................................ 35

59. Українець Українцем може й не бути ........................................ 36

60. Хто глумиться над Христом? ..................................................... 36

61. Національний вияв і «насіння Авраамове» .............................. 37

62. Християни, як люди, не є кращі ................................................. 37

63. І. Франко, Л. Українка і «насіння Авраамове» ........................... 38

64. «Хочу любити Бога свого» ......................................................... 38

65. Інтелігенти, православіє і католицизм ...................................... 39

66. Йде слідами Христового духа ................................................... 39

67. «Збентеження серед наших вірних» ......................................... 40

68. Делегація в Москві. 100.000 руб. і УПА ..................................... 40

69. «Ніколи не погодиться» .............................................................. 41

70. Амвон виявився невистачаючим .............................................. 41

71. Гегемони Українського Життя .................................................... 42

72. Хто плекає національну свідомість? ......................................... 43

73. У парламентах країн Европи ...................................................... 43

74. Архиєреї, звертаюся до вас ....................................................... 44

75. Якщо за християнську, то яку? ................................................... 45

76. «Євангеліє» і паґанські ритуали ................................................ 45

77. Христос і другорядні християни ................................................. 46

78. Чому Українці релігійні по-чужому? ............................................. 46

79. «Голі, як мати народила» ............................................................ 46

80. Нещасні, Чуже називають Рідним .............................................. 47

81. Як наші Обряди славлять чужі Святощі? .................................. 47

82. Хто звик бути рабом? .................................................................. 48

83. Христос і національна Церква .................................................... 48

84. Хто «знесилює організм Українського Народу»? ...................... 49

85. Нова імперська релігія ................................................................. 49

86. «Котилися і наші козачі дурні голови» ........................................ 50

87. «... поки кров із них піде» ............................................................ 50

88. З кого брати приклад? ................................................................. 50

89. І хай святиться ім’я Твоє, Дажбог! ............................................. 51

90. Батько мав право помилитися ................................................... 51

91. Споруджую Святиню Матері України ......................................... 52

92. «Не пускайте його до хати» ........................................................ 52

93. «Стережіться фальшивих пророків» .......................................... 52

94. Називали Христа богохульником ................................................ 53

95. «Спасіння походить від Жидів» ................................................. 53

96. Чому стають сповідниками РУНВіри? ....................................... 53

97. Яка Україна потрібна для Людства? ......................................... 54

98. Чому в нас Церква Христова була мачухою? ........................... 55

99. «І цим ощасливитися» ................................................................. 55

100. «Є Бог! Я гордий РУНВірою» .................................................... 56

101. «Остерегти вірних нашої Церкви» ............................................ 56

102. «Тривога. Стали по стороні Лева Силенка» ............................ 57

103. «... засудити Лева Силенка» .................................................... 57

104. «Не переслідуйте нас» .............................................................. 58

105. Я проповідую Українську Віру в Бога ....................................... 58

106. «Люби Господа Бога свого» ...................................................... 59

107. Боже право і воля духовного «Я» ............................................. 60

108. Народи підуть Новою Дорогою ................................................. 60

109. Возрадуйтеся, з вами Бог! ........................................................ 60

110. З «Постанов» 1-го, 2-го, 3-го Соборів ОСІДУ РУНВіри .......... 61

 

 

 

 

У 1000-ліття хрещення України-Руси звернення до архиєреїв стада Українців Греко-православної і Греко-католицької Церков.

 

1

Укра­ї­на-­Русь, Ма­ти на­ша. Я до Вас зве­р­та­ю­ся, як брат до бра­тів. З свя­тою Но­вою Ві­с­тю, яка ося­я­на Го­с­по­д­нім бла­го­сло­вен­ням, зве­р­та­ю­ся.

1. ІС­ТО­РІЮ ПРО ХРЕ­ЩЕН­НЯ Укра­ї­ни-­Ру­си за­по­ча­т­ку­вав ки­їв­сь­кий мо­нах Не­стор-­лі­то­пи­сець. Він на­пи­сав, що князь Во­ло­ди­мир дав на­каз: «Ве­лю за­в­т­ра хре­с­ти­ти, а хто не при­бу­де на рі­ку — ба­га­тий чи убо­гий, ро­бі­т­ник чи чернь люд­сь­ка, бу­де мо­їм во­ро­гом». Ки­я­нам на­ка­за­но від Гре­ків Ві­ру при­йма­ти, а ті, що від­мо­в­ля­ти­муть­ся, «бу­дуть по­зба­в­ле­ні май­на і по­ка­ра­ні сме­р­тю».

Мо­нах і пись­мен­ник Іла­рі­он — при­ятель кня­зя Яро­сла­ва (си­на Во­ло­ди­ми­ро­во­го), ав­тор тво­ру «Сло­во «Про за­кон і бла­го­дать». Він, бу­ду­чи до­б­ре обі­зна­ним з кри­ва­вим хре­щен­ням, в 1037 ро­ці (22 ро­ки пі­с­ля сме­р­ти кня­зя Во­ло­ди­ми­ра) на­пи­сав, що Ки­я­ни бу­ли «за­с­т­ра­ше­ні, і не лю­бо­в’ю, но стра­хом по­ве­лі­в­шо­му кре­ща­ху­ся», хре­щен­ня бу­ло «с вла­с­тію спря­же­но».

2. О, БО­ЖЕ МІЙ! Який са­та­нин­сь­кий на­каз!? Ко­ли не ста­неш на ко­лі­на пе­ред чу­жо­зе­м­ним бо­же­с­т­вом, то за­бе­руть у те­бе ко­ро­ву, ко­ня, ві­в­цю. За­бе­руть хліб і ха­ти­ну. І по­ка­ра­ють те­бе, жі­н­ку і ді­тей тво­їх сме­р­тю.

На рі­д­ній Зе­м­лі від­рі­кай­ся рі­д­но­го, свя­то­го. Від­рі­кай­ся від Свя­ти­ні от­ців сво­їх. І «со стра­хом і тре­пе­том» ста­вай на ко­лі­на. По­кло­няй­ся чу­жо­зе­м­ним ідо­лам — іко­нам, при­ве­зе­ним з Гре­ції, на яких зо­бра­же­ні чу­жі бо­ги-­лю­ди.

Вір чу­жо­му бо­же­с­т­ву і будь йо­го ра­бом. У рі­д­но­го бо­же­с­т­ва на­ші рі­д­ні спра­ви. А в чу­жо­го — чу­жі. Бог — свя­та Си­ла. Бог пе­ре­ста­не лю­би­ти нас, ко­ли ми Ба­ть­ків­сь­ку Ві­ру зра­ди­мо. Ря­туй нас, Не­бо!

Ки­я­ни ка­за­ли: князь Во­ло­ди­мир убив сво­го те­с­тя Ро­г­во­ло­да і йо­го двох си­нів, і в Ки­є­ві убив сво­го рі­д­но­го бра­та Яро­по­л­ка. Те­пер, по­ро­ди­ча­в­шись з Гре­ка­ми (і їх­ні­ми ви­на­ми), він ду­хо­в­но від­чу­жи­в­ся від рі­д­них лю­дей, не­має у ньо­го ми­ло­се­р­дя. Він вчо­ра з Нов­го­ро­ду при­вів до Ки­є­ва Ва­ря­гів, а сьо­го­дні при­вів Гре­ків!

2

3. УКРА­Ї­Н­ЦІ-­РУ­СИ­ЧІ бу­ли сво­бо­до­лю­б­ни­ми і го­р­ди­ми лю­дь­ми, їх гли­бо­ко обу­рю­вав на­каз кня­зя. «Не ба­жа­ю­чих хре­с­ти­ти­ся бу­ло ду­же ба­га­то в Ки­є­ві, і вза­га­лі по всій Ру­сі. В са­мо­му Ки­є­ві по­лі­цій­ний на­гляд (...) був на­сті­ль­ки си­ль­ний і дій­с­ний, що не ба­жа­ю­чі хре­с­ти­ти­ся не мо­г­ли схо­ва­ти­ся і при­му­ше­ні бу­ли або по­не­во­лі хре­с­ти­ти­ся, або ря­ту­ва­ти­ся вте­чею, або (...) під­ля­га­ти сме­р­т­ній ка­рі». [проф. ду­хо­в­ної ака­де­мії Е. Го­лу­бин­сь­кий, «І­с­то­рія Рус­с­кой Це­р­к­ви», том 1, стор. 175, 1901 р.] Не мо­г­ли схо­ва­ти­ся. При­му­ше­ні бу­ли хре­с­ти­ти­ся. Ря­ту­ва­ли­ся вте­чею в ліс. Їх ло­ви­ли і ка­ра­ли сме­р­тю.

4. ЯЗИ­ЧЕ­СЬ­КА (ТОБ­ТО НА­ЦІ­О­НА­ЛЬ­НА Ві­ра Укра­ї­ни-­Ру­си ви­йш­ла з Ду­ші на­ро­ду. Ма­ла ро­зум, та­лант (да­ри Бо­жі) і вда­чу Укра­ї­н­ця-­Ру­си­ча. У ній ве­лич на­ці­о­на­ль­но­го ду­ха не­за­ле­ж­но­го. У ній про­яв­ле­на при­ро­д­ня во­ля са­мо­ви­зна­чен­ня.

Во­на на­гро­ма­джу­ва­ла­ся, роз­ко­рі­ню­ва­ла­ся і з во­лі Бо­жої вдо­с­ко­на­лю­ва­ла­ся впро­довж ти­ся­чо­літь. І в епо­ху бри­лі­я­н­т­ної Три­піль­сь­кої куль­ту­ри вже бу­ла Ві­рою роз­ви­не­но­ю. Про це сві­д­чать най­ста­ро­да­в­ні­ші кни­ги Сві­ту «Ве­ди».

У «Ве­дах» опи­са­ний спо­сіб жит­тя Три­пі­ль­ців. По­да­ні іме­на їх­ніх бо­гів (Сва­р­га, Див, Па­р’я­на (Пе­рун), Ви­ла­са (Ви­лас), Мо­ре­на, Мо­к­ша та ін­ші).

У пе­р­ші епо­хи іс­то­рії Люд­с­т­ва всі на­ро­ди ма­ли Ві­ри по­лі­те­ї­с­ти­ч­ні (мно­го­бо­ж­ні). І Ві­ра Три­пі­ль­ців бу­ла мно­го­бо­ж­на, так як і Ві­ра ста­ро­да­в­­­ніх Су­ме­рі­ян, Єги­п­тян, Пе­р­сів, Юде­їв, Гре­ків, Ри­м­лян.

5. У ЯЗИ­ЧЕ­СЬ­КІЙ ВІ­РІ УКРА­Ї­НИ-­РУ­СИ пло­ме­нів ви­со­кий рі­вень на­ці­о­­на­ль­ної сві­до­мо­с­ти. Зве­ли­чу­ва­ли­ся гі­д­ність, си­ла, кра­са й по­дви­ги бо­га­ти­рів (ге­ро­їв). У ній бу­ли ви­зна­че­ні су­с­пі­ль­ні й ро­дин­ні пра­ви­ла жит­тя.

Ві­р­ність му­жа же­ні і же­ни му­жо­ві вва­жа­ла­ся Свя­ті­с­тю. Же­на, ба­ча­чи, що її муж йде на сме­р­т­ний змаг з чу­жи­н­цем-­во­ро­гом, йшла ра­зом з ним.

Об­ря­до­ві свя­та: Ко­ля­да, Во­до­ос­вя­чен­ня (Во­до­ос­ві­т­лен­ня), Ще­д­рик, Об­рі­тен­сь­ка не­ді­ля, Стрі­тен­ня (зу­стріч Ве­с­ни), Ве­с­ня­н­ки, Клі­т­ча­ль­на не­ді­ля, Ку­па­ла, За­жи­н­ки, Об­жи­н­ки та ін­ші.

З

6. ВІ­Р­НІСТЬ, СПРА­ВЕ­Д­ЛИ­ВІСТЬ, Від­ва­га, Ба­дьо­рість, Пра­цьо­ви­тість, Ми­ло­се­р­дя, Охай­ність вва­жа­ли­ся най­кра­щи­ми яко­с­тя­ми люд­сь­кої осо­би­с­то­с­ти. Під­лі­т­ки 12-14 ро­ків (юн­ки і юна­ки) на свя­ті Ку­па­ла з ві­н­ка­ми і стрі­ла­ми пе­ре­хо­ди­ли че­рез Ма­га Вра­та (Мо­гу­т­ні во­ро­та пра­ви­ль­но­го жит­тя). Во­ни об­ря­до­во про­ща­ли­ся з ди­тин­с­т­вом і при­хо­ди­ли до юна­ц­т­ва.

Жит­тє­стве­р­джу­ю­чі до­сві­ди збе­рі­га­ли­ся, як цін­ність. По­ліп­шу­ва­ли­ся і пе­ре­да­ва­ли­ся від по­ко­лін­ня до по­ко­лін­ня. Зба­га­чу­ва­ли­ся но­ви­ми мо­ти­ва­ми об­ря­до­ві ве­сі­ль­ні пі­с­ні, об­ря­до­ве ві­тан­ня на­ро­дже­ної ди­ти­ни — її освя­чен­ня. Ві­ря­чи в без­сме­р­тя, во­ни спо­чи­ло­го про­во­джа­ли в но­вий світ жит­тя, да­ю­чи йо­му в до­ро­гу хліб, вар, га­р­не оді­ння.

Ві­ра Укра­ї­ни-­Ру­си — «це бу­ла си­ль­на, вну­т­рі­шньо мі­ц­но ви­кра­я­на ре­лі­гія, ви­со­ка, кра­си­ва і то­му яв­ля­ла­ся для хри­с­ти­ян­с­т­ва стра­ш­ним во­ро­гом», «Ре­лі­гія дре­в­ніх Ру­си­чів бу­ла ре­лі­гі­єю ра­до­с­ти, за­хо­п­лен­ня си­лою і кра­сою при­ро­ди», «Ру­си­чі жи­ли в при­ро­ді, вва­жа­ли се­бе її ча­с­ти­ною і, так би мо­ви­ти, роз­чи­ня­ли­ся в ній. Це бу­ла со­ня­ч­на, жи­ва, ре­а­ль­на ре­лі­гі­я». [Др. С. Лі­с­ній, «Русь, зві­д­ки ти?», Він­ні­пеґ, 64 р.]

7. КИ­Я­НИ КА­ЗА­ЛИ: На­ша ба­ть­ків­сь­ка Ві­ра для нас є тим, чим є Не­бо для Зе­м­лі; тим, чим є ко­рінь для де­ре­ва. Ми в ба­ть­ків­сь­кій Ві­рі. І ба­ть­ків­сь­ка Ві­ра в нас. Хто на­шу Ві­ру зне­ва­жає, той зне­ва­жає нас (на­шу ду­шу, наш ро­зум, наш спо­сіб жит­тя).

... Свя­то­щі гра­да Кия, вчо­ра на­тхнен­но сла­в­ле­ні в мо­ли­т­вах і пі­с­нях, сьо­го­дні князь (одя­г­ну­в­ши гре­ць­ку оде­жу і отри­ма­в­ши від Гре­ків гре­ць­ке ім’я Ва­си­лій) на­ка­зав па­ли­ти, на­ка­зав Рі­д­не зни­щи­ти. «Вче­ра чьстимь, а днесь по­ру­га­єм». «Гре­ки на­ле­з­ша на Русь і тво­ря­ща зла­я».

4

8. АР­ХИ­Є­РЕЇ-­ГРЕ­КИ ХО­ЧУТЬ, щоб ми зне­ва­жа­ли те, що для нас рі­д­не. І лю­би­ли те, що для нас чу­же. Хо­чуть, щоб ми бу­ли лю­дь­ми без гі­д­но­с­ти. Без іме­ни й ро­ду. Це до бо­лю при­гно­б­лює нас. Спу­с­то­шує ду­шу на­шу.

Гре­ки в Ате­нах не зне­ва­жа­ли се­бе. Не роз­би­ва­ли го­ло­ви ста­ту­ям сво­їх бо­гів. Не руй­ну­ва­ли ві­в­та­рів. Не па­ли­ли пись­ма, в яких Го­мер, Пла­тон, Ари­с­то­тель, Со­фокл, Ес­хіл. Ев­ри­під, Ари­с­то­фан сла­в­лять Гре­ці­ю. І Ві­ру в Зе­в­са, Апо­л­ло­на, Ар­те­мі­ду, Ате­ну. Гре­ки збе­ре­г­ли се­бе, свою са­мо­бу­т­ню куль­ту­ру.

5

9. ВОЄ­ВО­ДИ, ЯКІ ОЧО­ЛЮ­ВА­ЛИ вій­сь­ко­ву ча­с­ти­ну, скла­де­ну з на­й­­ма­них Ва­ря­гів, пи­ли ви­но, при­ве­зе­не з Гре­ці­ї. І, ста­в­ши від­ва­ж­ні­ши­ми, по­ча­ли ви­ко­ну­ва­ти на­каз Во­ло­ди­ми­ра. На бу­ди­н­ках, в яких лю­ди вже бу­ли хре­ще­ні, со­ки­рою ви­ру­бу­ва­ли «о­тес» (хрест). За ни­ми йшли ка­ра­те­лі: дім, на яко­му не бу­ло ви­ру­ба­но хре­с­та, під­па­лю­ва­ли, а лю­ди (ко­ли не всти­г­ли вте­к­ти) бу­ли по­сі­че­ні. «Сі­к­ти то­го, хто без хре­с­та на ши­ї». «Кто кре­с­та це­ло­вал, а от­с­ту­піть, не бу­дет жив». У Ки­є­ві утве­р­джу­ва­ло­ся но­ве по­нят­тя: «хрест спа­са­є», «хо­чеш уря­ту­ва­ти­ся від сме­р­ти, бу­ти спа­сен­ним, но­си на шиї хрест».

Во­гонь охо­п­лю­вав Свя­ти­ню гра­да Ки­я. «Свя­ти­ня бу­ла по­бу­до­ва­на з чер­во­но­го ко­ра­лу та з зе­ле­но­го сма­ра­г­ду. По­се­ре­ди­ні Свя­ти­ні був ве­ли­кий ку­пол (ба­ня). У Свя­ти­ні сто­яв об­раз Бо­га. Ру­ки, но­ги і го­ло­ва Йо­го бу­ли ство­ре­ні з до­ро­го­цін­но­го ка­ме­ня чо­ти­рьох ро­дів: із зе­ле­но­го хри­зо­ли­ту, чер­во­но­го яхо­н­ту, жо­в­то­го се­р­до­ли­ку та бі­ло­го кри­ш­та­лю. А го­ло­ва Йо­го бу­ла з чер­во­но­го зо­ло­та. Бі­ля об­ра­зу Бо­га сто­яв об­раз бі­ля­вої ді­в­чи­ни, що при­но­сить Йо­му же­р­т­ву — кві­ти. Ця Свя­ти­ня бу­ла при­свя­че­на яко­мусь му­д­ре­це­ві, що був у них за да­в­ньо­го ча­су».[Ал Ма­су­ді, «Зо­ло­ті Лу­ги», 956 рік, Араб­сь­кий пись­мен­ник].

6

10. ГО­РІ­ЛИ ПИСЬ­МЕ­НА. Го­рі­ли бе­ре­зо­ві до­ще­ч­ки, на яких ви­ка­р­бу­ва­ні зна­ки (пік­то­гра­фи): ста­рин­ні опи­си ве­ли­ких по­дій да­в­но ми­ну­лих вре­мен. Го­рі­ли пра­по­ри, свя­ти­ли­ща. Го­рі­ли ста­туї Пра­от­ців.

Роз­па­ч­ли­во ту­жи­ли ма­те­рі. Пла­ка­ли ді­ти. По­хи­ту­ю­чи го­ло­ва­ми, гли­бо­ко схли­пу­ва­ли ста­рі си­во­бо­ро­ді ді­ди. І ка­за­ли: Не­бо свя­теє, і на­що нам чу­жо­го Бо­га, ко­ли свій Бог — Лю­бов і Пе­ре­мо­га? Ва­лить­ся, па­дає міст між на­ми і на­шим сла­в­ним Ми­ну­лим, і по­стає прі­р­ва.

Бо­же, обо­ро­ни нас від Гре­ць­кої Ві­ри! Чу­жа Ві­ра від­ве­р­та­ти­ме від Рі­д­но­го. І ста­не зу­бо­жі­лою на­ша мисль. Збі­д­ніє ду­ша на­ша, і ми не бу­де­мо ми.

М. Гру­шев­сь­кий пи­ше, що «не всі лю­ди йшли так ра­ді­с­но й лег­ко до хре­с­та, як то пред­ста­в­ляє лі­то­пи­сець». [стор. 515]. Не тіль­ки Ки­їв, а й «Но­в­го­род охре­ще­но си­ло­міць», «Пу­тя­та (ти­ся­ць­кий Во­ло­ди­ми­ра) хре­с­тив ме­чем, а До­б­ри­ня — во­г­не­м». [стор. 516; 1954 р].

«О­х­ре­щен­ня Ру­сі, яке зро­бив князь Во­ло­ди­мир у 988 ро­ці, не бу­ло до­б­ро­ві­ль­ним». [ми­т­ро­по­лит Іла­рі­он (Огі­є­н­ко), «Д.В.У.Н.», 313 стор].

Воє­во­да До­б­ри­ня, пра­ва рука кня­зя Во­ло­ди­ми­ра, во­г­нем і ме­чем хре­с­тив, опі­с­ля чу­в­ся не­ща­с­ною лю­ди­но­ю. У йо­го ву­хах не за­ти­ха­ли ри­дан­ня за­кри­ва­в­ле­них ма­те­рів, сто­гін уми­ра­ю­чих ді­тей. І він, ма­ю­чи на шиї хрест, при­в’я­зав до шиї ве­ли­кий жо­р­но­вий ка­мінь і ско­чив в озе­ро Іль­мен: вто­пи­в­ся.

7

11. КРИ­В­ДА ЗРОБ­ЛЕ­НА ПРЕД­КАМ мо­їм, бо­лем ози­ва­єть­ся в ме­ні. У гли­би­ні ду­ші чую їх­ній плач. Ба­чу їх­ні за­пла­ка­ні очі. І пла­чу ра­зом з ни­ми.

О, сла­в­ний ба­ть­ку-­ца­ре Киє! Устань, по­ди­ви­ся: жо­р­с­то­ко скри­в­дже­ні твої лю­бі ді­ти — сла­в­ні Ки­я­ни! О, Зе­м­ле свя­тая, я був би не­гі­д­ни­ком, лю­ди­ною без со­ві­с­ти й че­с­ти, ко­ли б хва­лив кри­в­д­ни­ків-­спо­ві­д­ни­ків Гре­ко-­ор­то­до­к­сії і про­яв­ляв бай­ду­жість до за­му­че­них ма­те­рів і ді­тей!

12. КИЙ БУВ ВО­ЛО­ДА­РЕМ Укра­ї­ни-­Ру­си, яка в дре­в­ні ча­си (ще пе­ред вто­р­г­нен­ням ца­ря Да­рія) ма­ла на­зву Ски­тія (Са­кия). А по­тім Ан­ті­я. У са­н­с­к­ри­ті сло­во «ки­я» зна­чить «бу­ла­ва», «жезл» (си­м­вол вла­ди), а та­кож — «вождь», «син зе­м­лі»; «ку­я­та­ті» озна­чає «про­ві­д­ний та­то».

У ча­си ца­ря Оле­га Ві­що­го до­го­вір між Укра­ї­ною-­Рус­сю і Ві­за­н­ті­єю (Схі­д­ньою Рим­сь­кою Ім­пе­рі­єю) був під­пи­са­ний в двох мо­вах.

Во­л­х­ви, ку­п­ці і бо­я­ри, які го­р­ди­ли­ся улю­б­ле­ним ца­рем Свя­то­с­ла­вом, бу­ли гра­мо­т­ни­ми лю­дь­ми: умі­ли чи­та­ти і пи­са­ти. На за­хо­ді Ев­ро­пи в ті ча­си не всі ко­ро­лі, прин­ци і прин­це­си зна­ли абе­т­ку.

13. УКРА­Ї­НА-­РУСЬ ПЕ­РЕД при­хо­дом Гре­ків-­хре­с­ти­те­лів бу­ла ба­га­тою і ви­со­ко­ку­ль­ту­р­ною дер­жа­во­ю. Її На­род мав свою роз­ви­не­ну об­ря­д­ність (куль­ту­ру). Мав чі­т­ко ви­зна­че­ні за­ко­ни мо­ра­лі, уста­ле­ні ро­дин­ні і ро­до­ві зви­ча­ї.

Є те­пер ар­хе­о­ло­га­ми знай­де­ні зра­з­ки Три­піль­сь­ко­го кли­но­пи­с­но­го пись­ма, яке бу­ло на те­ри­то­рії Укра­ї­ни 6 ти­сяч літ то­му.

Є знай­де­на «Влес Кни­га» (пра­ви­ль­на на­зва «Ви­ла­са Кни­га», яка є на­шим своє­рі­д­ним пе­ред­хри­с­ти­ян­сь­ким лі­то­пи­сом. У Ки­є­ві та­ких книг бу­ло ба­га­то. Та всі во­ни ре­те­ль­но зі­бра­ні й спа­ле­ні ти­ми, які ни­щи­ли на Ру­сі куль­ту­р­ні ска­р­би Ру­сі. Під­по­ряд­ко­ву­ва­ли Русь до­г­мам, ка­но­нам і ри­ту­а­лам Гре­ко-­ор­то­до­к­сі­ї.

8

14. ПІ­С­ЛЯ ХРЕ­ЩЕН­НЯ «Хри­с­ти­ян­сь­ка ві­ра ви­ни­щу­ва­ла мі­с­це­ву Язи­че­сь­ку (що зна­чить на­ці­о­на­ль­ну, при­м. Л.С.) Свя­ти­ню. За­ли­ш­ки язи­че­с­т­ва, на­род­ні ві­ру­ван­ня під­ля­га­ли ду­хо­в­но­му су­до­ві». [Н. І. Ко­с­то­ма­ров, «Ви­б­ра­ні тво­ри», кн. 1, стор. 27, 1903 р].

І за «Це­р­ко­в­ним уста­вом» бу­ла ка­ра: «От де­вя­ті до со­ро­ка ран» то­му Укра­ї­н­це­ві-­Ру­си­че­ві, який від­мо­в­ля­єть­ся кла­с­ти до­зе­м­ні по­кло­ни іко­ні Ді­ви Ма­рії і на­вчає мо­лодь ко­ля­ду­ва­ти, ще­д­ру­ва­ти.

«Є­реї-­гре­ки за­во­ди­ли та­кі ві­за­н­тій­сь­кі прак­ти­ки, як від­ру­бу­ван­ня рук, ви­ко­лю­ван­ня очей та від­рі­зу­ван­ня вух. Та­ких кар Укра­ї­на не зна­ла — це вплив Ві­за­н­тій­сь­кої куль­ту­ри. Так са­мо не зна­ли на­ші пред­ки ка­ри сме­р­ти, і тіль­ки за­вдя­ки гре­ць­ким ду­хо­в­ни­кам про­бу­ва­ли її де­які кня­зі за­ве­с­ти за­мість про­гнан­ня. І не­те­р­пи­мість та ви­клю­ч­ність ре­лі­гій­на не бу­ла по ду­ші на­шим пред­кам» [Б. Ле­п­кий, «Н.І­.­У.Л.», кн. 1, стор. 85].

Гра­д­ни­ки на­зад скру­ти­ли ру­ки ве­ли­ко­му му­д­ре­це­ві — во­л­х­во­ві Ду­ди­ко­ві. Ре­пре­зе­н­тант хри­с­то­лю­б­ної ві­за­н­тій­сь­кої куль­ту­ри єпи­с­коп Лу­ка (Фе­дір)  «... ме­д­ля­но по­чав від­рі­за­ти ву­ха і но­са» [Н. І. Ко­с­то­ма­ров, «Кни­га Тре­тя», Пе­тер­бург, 1904 рік, стор. 371].

15. ГРЕ­КИ ЩЕ В ЕПО­ХУ ОЛЕ­К­СА­Н­Д­РА Ве­ли­ко­го (330 ро­ків до Хр.), вто­р­г­ну­в­шись у Пе­р­сію, па­ли­ли ру­ко­пи­си «А­ве­с­тів», свя­ті пись­ме­на Пе­р­сі­ї. Пра­г­ну­ли Пе­р­сів, які ві­ри­ли в Єди­но­го Бо­га (Агу­ра Ма­з­ду), си­лою ме­ча й во­г­ню на­ве­р­ну­ти на Гре­ць­ку Ві­ру в бо­гів Зе­в­са, Де­о­ні­сія, Апо­л­ло­на, Ар­те­мі­ду, щоб так по­не­во­ли­ти їх: у Пе­р­сії огре­чи­ти Пе­р­сів.

9

16. РИ­М­ЛЯ­НИ БУ­ЛИ ЖО­Р­С­ТО­КИ­МИ со­л­да­та­ми. Але до справ ре­лі­гій­них ста­ви­ли­ся то­ле­ра­н­т­но. Єги­пет­сь­ка, Сі­рій­сь­ка, Жи­дів­сь­ка та ін­ші гро­ма­ди на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гій не бу­ли в Ри­мі пе­ре­слі­ду­ва­ні. Ри­м­ля­ни пе­ре­слі­ду­ва­ли хри­с­ти­ян не за їх­ню Ві­ру в Хри­с­та, а за те, що во­ни зне­ва­ж­ли­во ста­ви­ли­ся до ім­пе­ра­то­ра і рим­сь­ких за­ко­нів.

«Пе­ре­с­лі­ду­ван­ня хри­с­ти­ян рим­сь­ки­ми ке­са­ря­ми не ма­ли ні­ко­ли ці­лі ре­лі­гій­них пе­ре­слі­ду­вань; се бу­ли по­лі­тич­ні та ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ні за­ко­ни, в яких ри­м­ля­нам хо­ди­ло (...) о при­знан­ня вла­с­ті ке­са­ря че­рез за­ку­рен­ня ка­ди­ла пе­ред йо­го ста­ту­є­ю. Хри­с­ти­ян­с­т­во пе­р­ше да­ло сві­то­ві зра­з­ки війн і рі­за­нин за те або ін­ше ро­зу­мін­ня Бо­га, трій­ці, пе­р­во­ро­д­но­го грі­ха і т.п.». [Ів. Фра­н­ко, 1907 р.]

Пе­р­ші хри­с­ти­я­ни вва­жа­ли, що «ка­ди­ло» це об­ря­д­ність бі­сов­сь­ка, па­ган­сь­ка. І від­мо­в­ля­ли­ся ка­дін­ням ви­яв­ля­ти по­ша­ну до ім­пе­ра­то­ра.

17. КО­ЛИ ІМ­ПЕ­РА­ТОР КОН­С­ТА­Н­ТИН про­го­ло­сив Ві­ру Хри­с­то­ву ім­пер­сь­кою ре­лі­гі­єю, хри­с­ти­я­ни (ар­хи­є­реї) ві­ді­йш­ли від ос­но­в­них за­сад на­у­ки Хри­с­то­во­ї. Пе­ре­слі­ду­ва­ли ін­ак­ше ві­ру­ю­чих: ни­щи­ли їх­ню лі­те­ра­ту­ру, зне­ва­жа­ли куль­ту­р­ні ва­р­то­с­ті.

У Рим­сь­кій ім­пе­рії Хри­с­то­ва Ві­ра бу­ла про­го­ло­ше­на ка­то­ли­ць­кою (тоб­то сві­то­вою) з тих при­чин, що Рим­сь­ка ім­пе­рія вва­жа­ла се­бе сві­то­вою (ка­то­ли­ць­кою).

У Ан­г­лії, Ес­па­нії, Ма­ке­до­нії, Гре­ції та ін­ших кра­ї­нах Ев­ро­пи, які бу­ли рим­сь­ки­ми об­ла­с­тя­ми (ді­є­це­зі­я­ми), ні­хто ні­ко­го ме­чем і во­г­нем на Ві­ру Хри­с­то­ву не на­ве­р­тав. Хри­с­то­ву Ві­ру за­про­ва­джу­ва­ли мі­сі­о­не­ри («че­рез по­пів­сь­ку про­по­відь»).

10

18. «ХРИ­С­ТО­ВУ ВІ­РУ ЗА­ВЕ­ДЕ­НО в нас не че­рез по­пів­сь­ку про­по­відь; во­на при­йн­я­ла­ся не з пе­ре­ко­нан­ня, а так ска­за­ти, «по ука­зу», з на­ка­зу вла­с­ті» [Ів. Фра­н­ко, 1898 р.] Та­рас Ше­в­че­н­ко вва­жає свя­то­го Во­ло­ди­ми­ра лю­ди­ною жо­р­с­то­ко­ю. І не мо­ра­ль­но­ю. Він про це пи­ше в «Ко­б­за­ре­ві». З Ше­в­че­н­ком по­го­джу­єть­ся іс­то­рик М. Гру­шев­сь­кий.

Ті, які по­-свя­то­тат­сь­ко­му гла­го­лять, що Ки­я­ни з ра­ді­с­тю при­йма­ли Чу­жу Ві­ру, глу­м­лять­ся над гі­д­ні­с­тю Ки­ян. За­пля­м­лю­ють со­вість Укра­ї­ни-­Ру­си. Пар­тор­ги та­кож ора­тор­с­т­ву­ють, що Укра­ї­н­сь­кі се­ля­ни з ра­ді­с­тю від­рі­ка­ли­ся від сво­їх го­с­по­дарств. І з лю­бо­в’ю до Ста­лі­на йшли до ко­л­хо­зу, щоб ма­ти ща­с­ли­ве ко­л­хо­з­не жит­тя.

19. Я ОБО­Ж­НЮЮ РІ­Д­НИХ ЛЮ­ДЕЙ (ма­те­рів, ді­тей, юна­ків, юнок), які жит­тя від­да­ли за Ві­ру ба­ть­ка-­ца­ря Свя­то­с­ла­ва. У ба­ть­ка бу­ла ли­цар­сь­ка Ві­ра. Він то­ле­ра­н­т­но ста­ви­в­ся до всіх ре­лі­гій. Він ка­зав: «А ще хто хо­тя­ше во­лею кре­с­ти­ти­ся, не бра­ня­ху, но ру­га­ху­ся то­му». Він вва­жав на­си­ль­ни­ць­ке на­ве­р­нен­ня на якусь Ві­ру спра­вою га­не­б­но­ю. Він був ве­ли­ко­ду­ш­ним на­віть з во­ро­га­ми. Пе­ред ра­т­нім по­хо­дом спо­ві­щав: «І­ду на Ви!»,

Ки­я­ни бу­ли лю­дь­ми са­мо­бу­т­ньої мо­ра­лі. Ві­ри­ли, що обо­ро­ня­ти ві­ру Ру­сі (тоб­то спо­сіб жит­тя Ру­си­чів) зна­чить обо­ро­ня­ти Русь. Обо­ро­ня­ти світ сво­го «Я». Їм (юна­кам і юн­кам) ду­же хо­ті­ло­ся жи­ти. Та вро­дже­на лю­бов до Свя­то­щів Зе­м­лі Рі­д­ної у них бу­ла си­ль­ні­ша за смерть. І во­ни вме­р­ли за Лю­бов.

З їх­ньої лю­бо­ви на­ро­ди­в­ся Я. І то­му рі­д­не лю­б­лю так від­да­но і тре­пе­т­но, як во­ни лю­би­ли. Їх­ня кров пли­ве в мо­їй кро­ві. Їх­ня ду­ша жи­ве в мо­їй ду­ші. Во­ни моя Лю­бов. Во­ни мої Свя­ті.

11

20. Жи­ди, так як і ін­ші ста­ро­да­в­ні на­ро­ди, по­кло­ня­ли­ся ба­га­тьом бо­гам [Єре­мия, 10,5; 11,13; 2 кн. Ца­рів, 21,21]. Цар Йо­сія [2 кн. Ца­рів, 23,5] син Ам­мо­на, внук Мо­на­сія, в 631 ро­ці пе­ред Хри­с­том ого­ло­сив в Юдеї і ре­лі­гій­ну ре­фо­р­му — утве­р­див Ві­ру в Єди­но­го Го­с­по­да з ім’ям Са­ва­от (Єго­ва)*. Всі ін­ші бо­же­с­т­ва («ті ідо­ли, мов то­че­ний стовп») бу­ли по­від­ста­в­лю­ва­ні.

«Я­г­ве (Єго­ва) є на­ці­о­на­ль­ним Бо­гом, зв’я­за­ним з Йо­го На­ро­дом ча­с­ти­ною сво­го ха­ра­к­те­ру, сво­ї­ми зо­бо­в’я­зан­ня­ми і сто­їть Він в та­ко­му від­но­шен­ні до Із­ра­е­ля, як Ше­мош до Мо­а­бі­ї». [«Е­н­ци­к­ло­пе­дія Бри­та­ні­ка», кн. 13, стор. 106, 1973 р.]

12

21. АН­Г­ЛІЙ­ЦІВ, НІ­М­ЦІВ, Фра­н­цу­зів, Шве­дів, Ес­па­н­ців, Гре­ків їх­ні рі­д­­ні кня­зі (чи во­ж­ді) си­лою не при­му­шу­ва­ли зне­ва­жа­ти Рі­д­ні Свя­то­щі (ба­ть­ків­сь­кі зви­чаї, об­ря­ди, свя­ти­ли­ща бо­гів їх­ніх).

Не да­ва­ли на­ка­зу: при­ймай Ві­ру Хри­с­то­ву, а ні — бу­деш по­ка­ра­ний сме­р­тю. Їх­ня ду­ша не бу­ла зна­си­лу­ва­на. І ра­бін (тоб­то учи­тель) Ісус, яко­го Ви, ар­хи­є­реї ви­зна­є­те Бо­гом, не зне­ва­жав ідо­ло­по­клон­ної Ві­ри Ба­ть­ків сво­їх (Іса­а­ка, Іа­ко­ва, Ре­бе­ки, Ра­хе­лі). Не осу­джу­вав їх­ньо­го па­га­ні­з­му. Ра­хе­ля по­кра­ла бо­гів-­ідо­лів, вті­ка­ю­чи з Іа­ко­вом від ба­ть­ка Ла­ба­на. [І кн. Мой­сея, 31,30-35].

13

22. Я НЕ ПІД­НІ­МАЮ НА ГЛУМ Ві­ру Ба­ть­ків рі­д­них (Ві­ру Оря, Лель, Бо­жа, Кия, Ли­бі­ді, Свя­то­с­ла­ва). Я з Бо­жо­го бла­го­сло­вен­ня по­-но­во­му осми­с­лив її (ре­фо­р­му­вав). Об’­явив кон­це­п­цію Ві­ри в Єди­но­су­що­го і Все­пра­ве­д­но­го Го­с­по­да з ім’ям Да­ж­бог.

У РУ­Н­Ві­рі не­має ду­а­лі­з­му (двоє­бож­жя). І не­має три­ї­з­му (трой­ці). У РУ­Н­Ві­рі аб­со­лю­т­ний мо­но­те­їзм: крім Да­ж­бо­га, не­має бо­га (РУ­Н­Ві­ра — Рі­д­на Укра­ї­н­сь­ка На­ці­о­на­ль­на Ві­ра).

* «Бі­б­лій­ний сло­в­ник», В. Сміт, сто­рі­н­ки: 324, 778, Філя­де­ль­фія, 1948 р. «Бі­б­лій­ний сло­в­ник», Дж. Л. Мек-­Ке­н­зі, стор. 459, Мі­л­во­кі, 1965 р.

23. Я ВІ­РЮ: ДА­Ж­БОГ — СВІ­ДО­МІСТЬ Сві­ту. Лю­ди­на по­ста­ла з Сві­до­мо­с­ти Сві­ту. Свідомість Сві­ту — це Са­мо­во­ло­ді­ю­ча Все­ви­ш­ня Си­ла (тоб­то Сві­т­ло, Без­ме­ж­ність, Гра­ві­та­ція, Ві­ч­ність, Рух, Дія (Ене­р­гія не­сві­до­мо­го і сві­до­мо­го Бут­тя).

(Са­н­с­к­рит­сь­ке сло­во «сва­да­ма­я» зна­чить «са­мо­дан­ня», «са­мо­во­ло­дін­ня», «са­мо­в­т­ве­р­джен­ня». З ньо­го офо­р­ми­ло­ся на­ше сло­во «сві­до­мість»).

Зе­м­ля не мо­же жи­ти без Со­н­ця. Лю­ди­на (ди­ти­на Все­сві­ту) не мо­же жи­ти без Да­ж­бо­га. «Чи Да­ж­бог Отець?» Да­ж­бог — це Сві­т­ло, Пра­в­да, Лю­бов. Хі­ба Сві­т­ло, Пра­в­да, Лю­бов ма­ють стать? Да­ж­бог, як Та­то, діє в Сві­ті Чо­ло­ві­чо­му і Да­ж­бог, як Ма­ти, діє в Сві­ті Жі­но­чо­му усіх не­сві­до­мих і сві­до­мих бут­тів.

24. «ЛЕВ СИ­ЛЕ­Н­КО У «МА­ГА ВІ­РІ» по­дає ши­ро­кі, до­сі не­зна­ні ві­до­мо­с­ті про да­в­ню Ві­ру Укра­ї­ни-­Ру­си. І не во­ро­же ста­вить­ся до неї, ні­би в ній все бу­ло сві­т­ле й іде­а­ль­не. Спра­в­ді ж так не бу­ло», пи­ше Д.К.

У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що у Ві­рі Укра­ї­ни-­Ру­си обо­ж­ню­ва­ла­ся Ма­ти При­ро­да (по­ля, лі­си, рі­ки, го­ри, гаї). «На во­ду не мо­ж­на плю­ва­ти, бо во­на свя­та», «На во­гонь не мо­ж­на плю­ва­ти, бо сві­т­ло — Бо­жа бла­го­дать».

Оче­ви­д­но, бу­ли й не­до­ми­с­ли. Не­до­ста­т­ня умо­ти­во­ва­ність в ро­зу­мін­нях при­ро­д­них явищ. Жи­ли пе­ре­ко­нан­ня, що є лі­со­ви­ки, бі­си, до­мо­ви­ки, ру­са­л­ки.

А хі­ба в Юдо-­хри­с­ти­я­ні­з­мі все сві­т­ле, все іде­а­ль­не? Ви ві­ри­те, що жі­н­ка зроб­ле­на з чо­ло­ві­чо­го ре­б­ра? Ви ві­ри­те, що Бог Ісус мав пе­ре­го­во­ри з чо­р­та­ми (де­мо­на­ми)? І їм (чо­р­там) на їх­нє про­хан­ня Ісус до­зво­лив увійти в ста­до сви­ней? І сви­ні так бу­ли збе­н­те­же­ні, що ско­чи­ли з кру­чі в мо­ре і по­то­пи­ли­ся. [Ма­р­ко, 5,12-13].

14

25. ОБ­РЯ­ДИ ТІ, ЩО ДО­СІ ЗБЕ­РЕ­Г­ЛО­СЯ, стве­р­джу­ють, що Ві­ра на­ших Пред­ків бу­ла лю­дя­на. Жит­тє­ра­ді­с­на, ба­дьо­ра. Єд­на­ла ві­ру­ю­чих з кра­сою сте­пів, лі­сів, гір, рік. Та це не зна­чить, що в ній все бу­ло досконале (пер­фе­к­т­не).

У Ві­рі Укра­ї­ни-­Ру­си «є не­ви­че­р­п­не дже­ре­ло, з яко­го че­р­па­є­мо всі ті ду­хо­в­ні про­бле­ми, що під­но­сять ду­хо­в­ність укра­ї­н­сь­кої на­ції, те іс­то­т­не, що від­рі­з­няє укра­ї­н­сь­кий на­род від ін­ших як сло­в’ян­сь­ких, так і дру­гих на­ро­дів, те, що тво­рить укра­ї­н­сь­ку на­ці­о­на­ль­ну іс­то­рію, фі­ло­со­фію, ми­с­те­ц­т­во, що спри­чи­ню­єть­ся до пі­знан­ня йо­го на­ці­о­на­ль­но­го єс­т­ва.

Най­ха­ра­к­те­р­ні­шою ри­сою всіх цих ре­лі­гій­них пе­ре­жи­вань є те, що во­ни йдуть із са­мої ду­ші на­ро­ду й то­му за­хо­ву­ють у сво­їй ос­но­ві най­гли­б­ші пе­ре­жи­ван­ня йо­го рі­д­ної іс­то­рії, а це все вку­пі зма­льо­вує нам і роз­кри­ває всю сут­ність йо­го пра­в­ди­вої на­ці­о­на­ль­ної ду­ші. Ні в од­ній ді­ля­н­ці укра­ї­н­сь­кої куль­ту­ри ми не на­бли­зи­мось так без­по­се­ре­д­ньо до ду­ші укра­ї­н­сь­кої на­ції, не від­чу­є­мо так тре­м­тін­ня на­ці­о­на­ль­но­го ду­ха, як у цій пе­р­ві­с­ній ві­рі укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду». [Ле­о­нід Бі­ле­ць­кий, «І­с­то­рія Укра­ї­н­сь­кої Лі­те­ра­ту­ри», т. 1, стор. 23, 24].

26. «ЦІ­ЛИЙ СВІТ ДО­ХРИ­С­ТИ­ЯН­СЬ­КОЇ ПО­ЕЗІЇ, де за­ба­ва, ми­с­те­ц­т­во, ві­ра і жит­тя зли­ва­ли­ся в од­ну ці­лість, де Да­ж­бо­жі вну­ки зі спі­ва­ми на устах іш­ли зу­стрі­ча­ти ве­с­ну, де мо­лодь зби­ра­лась між се­ла­ми на ве­сі­ль­ні іг­ри...», — все це «по­ле­ті­ло з про­кло­на­ми мо­на­ха-­ас­ке­та». [Б. Ле­п­кий, «Н.І­.­У.Л.», том 1, стор. 40, 41].

27. У ВІ­РІ УКРА­Ї­НИ-­РУ­СИ, у ві­рі «на­ших то­ді­ш­ніх дер­жа­в­них тво­р­ців» бу­ли «ви­ра­з­ні озна­ки мі­с­ти­ци­з­му ре­лі­гій­но­го; з бо­га­ми, які ви­ма­га­ли по­слу­ху, за­взя­т­тя, лю­бо­ви, по­свя­ти, ди­с­ци­п­лі­ни — од­не сло­во: гро­мад­сь­кої ор­га­ні­зо­ва­но­с­ти», пи­ше В. Ли­пин­сь­кий. [«Ре­лі­гія і Це­р­к­ва в Іс­то­рії Укра­ї­ни», стор. 30, 1956 р].

От­же, у Ві­рі Пред­ків на­ших бу­ла та Бо­жа му­д­рість, якої нам сьо­го­дні у ви­з­во­ль­ній вій­ні не ви­ста­чає: бу­ла ди­с­ци­п­лі­на і гро­мад­сь­ка ор­га­ні­зо­ва­ність.

15

28. АР­ХИ­Є­РЕЇ, Я НЕ ХО­ЧУ ВАС ЗА­СМУ­ТИ­ТИ, ска­за­в­ши, що Ісус сто­їть не по Ва­шій сто­ро­ні, а по мо­їй, хоч я й про­по­ві­дую Ві­ру в Да­ж­бо­га, а не в Са­ва­о­та (Го­с­по­да На­ро­ду Із­ра­ель­сь­ко­го).

На­си­ль­не на­ве­р­нен­ня лю­дей на Ві­ру Хри­с­то­ву є глу­мом над Бо­гом. Зну­щан­ня над ду­ше­ю. На­си­ль­с­т­во ні­ко­ли не бу­ло хва­ле­не по­ря­д­ни­ми Лю­дь­ми.

Про­по­ві­ду­ю­чи Ві­ру в Да­ж­бо­га, я ша­но­б­ли­во ста­в­лю­ся до всіх Ре­лі­гій і ре­лі­гій­них Учи­те­лів (За­ра­ту­с­т­ра, Буд­да, Мой­сей, Кон­фу­цій, Ша­н­ка­ра, Ісус, Мо­га­мет, На­на­ка).

Ві­ра в Да­ж­бо­га не при­зна­че­на на екс­порт. У ній не­має екс­па­н­си­в­ної жа­ги (во­на не втру­ча­єть­ся в ре­лі­гій­не жит­тя на­ро­дів). Я осу­джую на­си­ль­ни­ць­кий спо­сіб на­ве­р­нен­ня На­ро­ду на ту чи ін­шу Ві­ру, чи по­лі­тич­ну си­с­те­му.

29. ВІ­РА В БА­ГА­ТЬОХ БО­ГІВ чи Ві­ра в Єди­но­го Бо­га, яка На­ро­до­ві на­ки­да­єть­ся ме­чем і во­г­нем, є Ві­рою на­си­ль­ни­ць­ко­ю. І На­род, на та­ку Ві­ру на­ве­р­не­ний, ща­с­ли­вим ні­ко­ли не бу­де.

Чи бу­дуть ща­с­ли­ві ді­ти, рі­д­ну ма­тір яких на їх­ніх очах уби­то, а їх при­му­ше­но чу­жу ма­тір на­зи­ва­ти рі­д­ною?

І Ісус учить, що на­си­ль­с­т­во — це чин Са­та­ни. І то­му в Ки­є­ві в 988 ро­ці, з по­гля­ду й Ві­ри Хри­с­то­вої, був до­ко­на­ний чин Са­та­ни: хрЕ­щен­ня, а не хрИ­щен­ня.

Гре­ки (чи огре­че­ні Жи­ди) ім’я На­за­ря­ни­на, Яшуя, не пи­та­ю­чи На­за­ря­ни­на, пе­ре­ро­би­ли на Ісус, огре­чи­ли Ме­сі­ю. Во­ни зі сло­ва «хри­с­ма», що зна­чить «мазь», зро­би­ли сло­во «Хри­с­тос» (По­ма­за­ний).

16

30. ХТО, СЛУ­ХА­Ю­ЧИ ПРО­ПО­ВІ­Д­НИ­КА, до­б­ро­ві­ль­но при­ймає об­ряд ба­б­ти­зу­ван­ня (освя­чен­ня) — без­за­с­те­ре­ж­но ви­знає на­у­ку По­ма­за­н­ця (Хри­с­та), той стає по­ма­за­н­кі­в­цем (хри­с­ти­я­ни­ном). Там, де на­ве­р­нен­ня на Ві­ру Хри­с­то­ву здій­с­ню­єть­ся на­си­ль­с­т­вом. «во­г­нем і ме­чем», є хрЕ­щен­ня.

Три­дця­ти­лі­т­ній князь Во­ло­ди­мир був об­ма­ну­тий гре­ць­ки­ми ста­р­ши­ми же­р­ця­ми. І то­му йо­го не мо­ж­на осу­джу­ва­ти. (Гре­ць­ке сло­во «а­р­хи­є­рей» зна­чить «ста­р­ший жрець»). Во­ло­ди­мир не знав, що Укра­ї­на-­Русь, при­йн­я­в­ши Ві­ру Схі­д­ньої Рим­сь­кої Ім­пе­рії, утра­тить пра­во ма­ти свій спо­сіб ду­хо­в­но­го жит­тя. Бу­де, як но­ва же­р­т­ва (як од­на з ді­є­це­сій (об­ла­с­тей) Ві­за­н­тії під­по­ряд­ко­ва­на за­ко­нам і на­ка­зам Ві­за­н­тій­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха (Па­т­рі­арх — ста­в­ле­ник де­с­по­та (ім­пе­ра­то­ра) мі­літа­р­ної ор­ди на бе­ре­гах Бо­с­фо­ру).

31. ГРЕ­ЦЬ­КЕ СЛО­ВО «Е­ПІ­С­КО­ПОС» (епі­с­коп) зна­чить «на­г­ля­дач» (він ву­ха й очі па­т­рі­я­р­ха). В охре­ще­ну Укра­ї­ну-­Русь по­ча­ли (не пи­та­ю­чи до­зво­лу в Ки­їв­сь­ких кня­зів) при­бу­ва­ти, як до­до­му, на по­стій­не жит­тя ре­лі­гій­ні оку­па­н­ти (на­гля­да­чі Ві­за­н­тії). І до них (та­кий за­кон в Гре­ко-­ор­то­до­к­сії) під­сту­па­ли на спо­відь на­ші кня­зі, воє­во­ди, бо­я­ри, ку­п­ці.

Ві­за­н­тій­сь­кі на­гля­да­чі ви­пи­ту­ва­ли їх про про­ви­ни, пла­ни. Від­пу­с­ка­ли грі­хи.

Од ча­сів «со­т­во­рен­ня сві­ту» на Ру­си ще не бу­ло та­ко­го ри­ту­а­ль­но­го при­ни­жен­ня Ру­си­чів­сь­кої зна­ті (Ру­сич стає на ко­лі­на пе­ред за­йдою — Чу­жи­н­цем: мо­ли­то­в­но опо­ві­дає йо­му про те, що має на ду­ші).

17

32. 1000 ЛІТ ВІД ПО­КО­ЛІН­НЯ до по­ко­лін­ня, елі­та Укра­ї­ни-­Ру­си чи­тає в Не­сто­ро­вім лі­то­пи­сі сло­ва «хре­с­ти­ли во­г­нем і ме­чем». І це об­ра­жає гі­д­ність її ду­ші. При­гно­б­лює ми­с­лен­ня і по­чу­ван­ня. Зна­чить Укра­ї­н­ців-­Ру­си­чів не пи­та­ли: «Лю­ди, згі­д­ні ви чи ні?» Охре­с­ти­ли, як ско­ти­ну. Хі­ба ско­ти­ну пи­та­ють? За­пря­га­ють, по­ка­зу­ють їй ба­тіг, і во­на тя­г­не во­за.

33. У 1147 РО­ЦІ (159 РО­КІВ ПІ­С­ЛЯ ХРЕ­ЩЕН­НЯ) Ки­їв­сь­кий цар Із’я­с­лав Му­д­рий скли­кав Ки­їв­сь­кий Со­бор єпи­с­ко­пів. (Ча­ша те­р­пінь вже бу­ла пе­ре­по­в­не­на).

Щоб Укра­ї­на-­Русь зві­ль­ни­ла­ся з яр­ма Гре­ко-­ор­то­до­к­с­ної Ві­за­н­тії, ру­сич Клим Смо­ля­тич був про­го­ло­ше­ний Ми­т­ро­по­ли­том Ки­їв­сь­ким і всея Ру­си... не­за­ле­ж­ним від Ві­за­н­ті­ї. Та пра­г­нен­ня до не­за­ле­ж­но­с­ти по­те­р­пі­ло по­ра­з­ку. Чо­му?

Бо Ві­за­н­тія по­дба­ла, щоб «Є­пи­с­ко­пат на Ру­си скла­да­в­ся з Гре­ків» (В. Ли­пин­сь­кий). Гре­ки на Ру­си під­ня­ли бунт про­ти Ру­си. Во­ни ого­ло­си­ли, що Смо­ля­тич — «А­н­ти­х­рист, па­га­нин». «По­нє­же Смо­ля­тич не по­мі­на­є­ші па­т­рі­а­р­ха, он волк єси!» От­же ко­ли Ру­сич на рі­д­ній Зе­м­лі хо­че бу­ти ві­ль­ною лю­ди­ною, «он волк єси».

18

34. З ІС­ТО­РІЇ ЗНА­Є­МО: Ві­за­н­тія зав­жди во­ро­же ста­ви­ла­ся до Укра­ї­ни-­Ру­си (Ан­тії, Ски­тії). Хо­ті­ла ба­чи­ти її сла­бою і роз’­єд­на­но­ю. І пра­г­ну­ла во­ло­ді­ти Кри­мом, пів­ден­ни­ми зе­м­ля­ми Ру­си.

Ім­пе­ра­тор Ві­за­н­тії Ма­ну­їл Ко­мен і па­т­рі­арх Ні­ко­лай 4-ий (Му­за­лон) по­си­ла­ють та­є­м­них по­слів у се­ли­ще Ку­ч­ко­во (пе­р­ша на­зва Мо­с­к­ви) до кня­зя Юрія До­в­го­ру­ко­го, що був ві­до­мий жо­р­с­то­кі­с­тю, убив­с­т­ва­ми, гра­бу­н­ка­ми.

До­в­го­ру­кий в 1149 ро­ці (ви­ко­ну­ю­чи бла­го­сло­вен­ня Ві­за­н­тій­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха) вто­р­га­єть­ся у Ки­їв, щоб «по­ка­ра­ти ми­т­ро­по­ли­та Смо­ля­ти­ча і Із’я­с­ла­ва Му­д­ро­го за бунт про­ти Ві­за­н­ті­ї».

На­ші кня­зі, під’­юдже­ні май­с­т­ра­ми змов (гре­ка­ми-­єпи­с­­­ко­­па­ми), ве­дуть між со­бою до­в­гі й ви­сна­ж­ли­ві бра­то­вби­в­чі вій­ни.

19

35. ПА­Т­РІ­АРХ ЛУ­КА ХРИ­ЗО­ВЕРҐ, як тве­р­дить на ос­но­ві лі­то­пи­сів іс­то­рик Н.М. Ка­ра­м­зін, по­си­лає та­є­м­них по­слів (мо­на­хів) у Су­з­даль до кня­зя Ан­д­рея Су­з­даль­сь­ко­го зі свя­тим бла­го­сло­вен­ням і ме­чем. На ме­че­ві гре­ць­кою мо­вою ви­ка­р­бу­ва­ний на­пис: «Пре­с­вя­тая Бо­го­ро­ди­ця! По­мо­гі ра­бу тво­є­му Ан­д­ре­ю».

Ан­д­рій Су­з­даль­сь­кий (син кня­зя До­в­го­ру­ко­го) з мі­с­це­вих пле­мен (пе­ре­ва­ж­но Мо­р­д­ви­нів) офо­р­мив мно­го­людну ор­ду. Ви­ко­ну­ю­чи бла­го­сло­вен­ня Ві­за­н­тій­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха, в бе­ре­з­ні 1169 ро­ку вто­р­г­ну­в­ся в Ки­їв. Без­по­ща­д­но вби­вав Ки­ян. Не да­вав по­ща­ди й ді­тям їх­нім.

36. КИ­ЇВ ТЯ­Ж­КО РА­НЕ­НИЙ. Во­гонь. Ру­ї­ни. З на­гра­бо­ва­ни­ми ска­р­ба­ми (зо­ло­том, срі­б­лом, ді­а­ма­н­та­ми, до­ро­ги­ми тка­ни­на­ми) і з за­бра­ни­ми у Ки­їв­сь­ких це­р­к­вах ри­за­ми, іко­на­ми, ми­т­ра­ми, ча­ша­ми, хре­с­та­ми ор­да кня­зя Су­з­даль­сь­ко­го по­ве­р­та­єть­ся в Су­з­даль.

Від­те­пер по­стає но­ва по­лі­ти­ка Ві­за­н­тії: центром Гре­ко-­ор­то­до­к­сії на Ру­си бу­де не Ки­їв. а Су­з­да­ль­щи­на (коли­шня ко­ло­нія Укра­ї­ни-­Ру­си), яка, так як і Ві­за­н­тія, во­ро­же на­ста­в­ле­на до Укра­ї­ни-­Ру­си.

20

37. У СЕ­ЛИ­ЩІ БО­ГО­ЛЮ­БО­ВЕ (СУ­З­ДАЛЬ) сто­ять бо­ч­ки, на­ва­н­та­же­ні ска­р­ба­ми: пе­р­с­те­ні, сер­ги, до­ро­гі ка­мін­ня, ді­а­де­ми, гре­бі­н­ці, зо­ло­том ку­ті ме­чі, та­ре­лі — цін­но­с­ті за­бра­ні в уби­тих Ки­ян.

Князь Ан­д­рей Су­з­даль­сь­кий озо­ло­тив се­бе. І мі­с­це­вих по­пів-­хри­с­то­лю­б­ців. А мо­р­д­ви­но­ві Ан­ба­лу, який був йо­го го­ло­вним во­єн­но­на­ча­ль­ни­ком, ма­ло зо­ло­та дав. І роз­гні­ва­ний Ан­бал вно­чі в під­ва­лі за­рі­зав кня­зя Ан­д­рея Су­з­даль­сь­ко­го.

38. АР­ХИ­Є­РЕЇ ГРЕ­КО-­ОР­ТО­ДО­К­СІЇ, не ду­же га­ю­чись, про­го­ло­си­ли кня­зя Су­з­даль­сь­ко­го свя­тим Ан­д­ре­єм. Ми­т­ро­по­лит Іла­рі­он (Огі­є­н­ко) у кни­зі «У­к­ра­їн­сь­ка Па­т­ро­ло­гі­я», ви­да­ній в 1965 ро­ці у Він­ні­пе­зі, пи­ше, що «князь Ан­д­рей Су­з­даль­сь­кий — укра­ї­н­сь­кий свя­тий, яс­на зо­ря на не­бі Укра­ї­ни».

У Ки­є­ві (у Во­ло­ди­ми­рів­сь­ко­му со­бо­рі ще з да­в­ніх ча­сів) ви­сить «свя­та іко­на Ан­д­рея (Су­з­даль­сь­ко­го)». І сьо­го­дні пра­во­сла­в­ні Ки­я­ни по­кло­ни скла­да­ють до цьо­го свя­то­го ка­та — кри­ва­во­го вби­в­ці. Огля­да­ю­чи жит­тє­пи­си свя­тих, ба­чиш, що це бу­ли жо­р­с­то­кі ду­ши­те­лі на­ро­ду Укра­ї­н­сь­ко­го. Що ж, яка ре­лі­гія — та­кі й свя­ті.

21

39. Укра­ї­на-­Русь в ча­си Оле­га Ві­що­го, Іго­ря, Оль­ги, Свя­то­с­ла­ва ма­ла мо­гу­т­нє вій­сь­ко. У во­ї­нів бу­ли ко­ль­чу­ги (па­н­це­ри), щи­ти, зброя, до­б­рі ко­ні. Во­ни ве­ли пе­ре­мо­ж­ні бої на гра­ни­цях пі­в­ні­ч­но­го Іра­ну, на Вол­зі, в Бол­га­рії, Ві­за­н­ті­ї.

При­йн­я­в­ши «ві­ру от Гре­ков», Укра­ї­на-­Русь по­сту­по­во по­ча­ла ча­х­ну­ти. Ар­хи­є­реї Гре­ко-­ор­то­до­к­сії, ви­ко­ну­ю­чи за­вдан­ня Ві­за­н­тій­сь­ко­го ім­пе­ра­то­ра, зде­мо­ра­лі­зу­ва­ли Укра­ї­н­ців-­Ру­си­чів.

У 1093 ро­ці по­мер цар Все­во­лод (син ца­ря Яро­сла­ва Му­д­ро­го). І ца­рем став Яро­полк Із’я­с­ла­вич. Йо­го вій­сь­ко має тіль­ки 800 во­я­ків. Та опа­но­ва­ний від­чай­ду­ш­ною від­ва­гою, він пі­шов про­ти мно­го­ти­ся­ч­ної По­ло­ве­ць­кої ор­ди. Роз­гро­м­ле­ний По­ло­в­ця­ми, він з дво­ма во­ї­на­ми по­ве­р­ну­в­ся до Ки­є­ва. Йо­го вій­сь­ко (800 во­ї­нів) за­си­па­не хма­рою по­ло­ве­ць­ких стріл, все по­ги­б­ло: на по­лі ле­жать ме­р­т­ві ті­ла Укра­ї­н­ців-­Ру­си­чів.

А 120 ро­ків то­му вій­сь­ко ца­ря Свя­то­с­ла­ва Хо­ро­б­ро­го, як тве­р­дять гре­ць­кі дже­ре­ла, скла­да­ло­ся з 60-ти ти­сяч до­б­ре озбро­є­них во­ї­нів. У Не­сто­ро­вім лі­то­пи­сі чи­та­є­мо, що Укра­ї­на-­Русь «зва­ла­ся Гре­ка­ми Ве­ли­ка Ски­ті­я». Цар Олег Ві­щий мав мо­гу­т­ню кін­но­ту і 2000 ко­ра­б­лів (ча­йок). Як­що ко­ж­ний ко­ра­бель мав 16 во­ї­нів, то 32 ти­ся­чі їх при­ча­ли­ло до Кон­с­та­н­ти­но­по­ля, не ра­ху­ю­чи тих во­ї­нів, що бу­ли на ко­нях. Що ж ста­ло­ся те­пер?

22

40. ГРЕ­КИ ПО­СТІЙ­НО ВТО­Р­ГА­ЛИ­СЯ на зе­м­лі Укра­і­ни-­Ру­си і свої вто­р­г­нен­ня вва­жа­ли «Бо­жою бла­го­дат­тю». Ко­ли Укра­ї­н­ці-­Ру­си­чі йшли, щоб по­мсти­ти­ся, во­ни ре­к­ли, що «ва­р­ва­ри тво­рять зло­». У Не­сто­ра-­лі­ю­пи­с­ця чи­та­є­мо, що ім­пе­ра­тор Ві­за­н­тії ка­зав се­с­т­рі Ан­ні (на­ре­че­ній кня­зя Во­ло­ди­ми­ра): «Скі­ль­ки то зла ство­ри­ла Русь Гре­кам».

Охре­с­ти­в­ши Укра­ї­ну-­Русь, ар­хи­є­реї Гре­ко-­ор­то­до­к­сії по­ста­в­лять її на ко­лі­на за ве­ли­кі зло­чи­ни-­грі­хи. Князь Во­ло­ди­мир пе­ре­ста­не ро­би­ти вій­сь­ко­ві по­хо­ди. Во­ї­ни (на­віть си­ни бо­яр­сь­кі) бу­дуть по­са­дже­ні на по­ку­ту в мо­на­с­ти­рях.

«З по­ча­т­ку XII ві­ку в Ки­є­ві є со­т­ні це­р­ков, а мо­на­хів на­бра­ло­ся вже з кі­н­цем XI ві­ку яких кі­ль­ка ти­сяч. Сам Пе­чер­сь­кий мо­на­с­тир чи­с­лив мо­на­хів, як пи­ше «Па­те­рик», 180 лю­ду».

41. У ГРА­ДІ КИЯ «МО­НА­ША ПО­ШЕСТЬ». Ти­ся­чі мо­на­хів: за­тво­р­ни­ки, по­ст­ни­ки, ско­п­ці, сто­в­п­ни­ки, юро­ди­ві, без­мо­в­ни­ки, схи­м­ни­ки. І між ни­ми чи­ма­ло бо­яр­сь­ких си­нів (Еф­рем, Ва­р­ла­ам та ін­ші). Князь ме­ту­шить­ся, де­кі­ль­ка мо­на­хів за­стре­лив. Він не мо­же офо­р­ми­ти вій­сь­ка, бо мо­лодь за­тро­є­на ві­рою, що «не меч обо­ро­нить Ки­їв, а Ді­ва Ма­рі­я». «Не про зе­м­не, а про не­бе­с­ну от­чи­з­ну Хри­с­то­ву дба­є­мо».

23

42. СУ­НЕТЬ­СЯ ОР­ДА ТА­ТАР­СЬ­КА. Хто бо­ро­ни­ти­ме Укра­ї­ну-­Русь? Не­має во­л­х­вів, які вмі­ли під­ня­ти вну­ків Да­ж­бо­жих в обо­ро­ні ба­ть­ків­сь­кої ві­ри, ре­чу­чи: «Не є Ру­сич той, хто бо­їть­ся вме­р­ти за Русь». На­род з не­на­ви­с­тю ди­вить­ся на Гре­ків-­єпи­с­ко­пів, які до кро­ви ка­ра­ють за при­хи­ль­ність до ко­ля­док, ще­д­рі­вок, пи­са­нок, ве­с­ня­нок.

В’я­че­слав Ли­пин­сь­кий пи­ше: «Про­ти Та­тар­сь­ко­го на­по­ру на­ші Ки­їв­сь­кі кня­зі не по­тра­фи­ли зор­га­ні­зу­ва­ти сво­го ро­ду хри­с­то­но­с­но­го по­хо­ду. Во­ни не змо­г­ли ви­ко­ри­с­та­ти для бо­ро­ть­би за дер­жа­ву всіх куль­ту­р­них, ду­хо­в­них і мо­ра­ль­них сил ці­ло­го гро­ма­дян­с­т­ва, ці­лої на­ці­ї. Не мо­г­ли під­ня­ти всю Русь во ім’я обо­ро­ни хри­с­ти­ян­с­т­ва, бо це хри­с­ти­ян­с­т­во бу­ло ме­ха­ні­ч­но на­ки­ну­те цим ма­сам дер­жа­вою так са­мо, як оце на­ки­да­лась їм но­ва дер­жа­в­на ор­га­ні­за­ція, що не­сли з со­бою (...) Та­та­ри. І то­му, не ма­ю­чи гли­бо­ких гро­мад­сь­ких, на­ці­о­на­ль­них, на мі­с­це­вій ре­лі­гії (на рі­д­ній Ві­рі, при­м. Л. С.) і куль­ту­рі опе­р­тих ко­рін­нів, так шви­д­ко упа­ла на­ша Ки­їв­сь­ка дер­жа­ва». [«Ре­лі­гія і Це­р­к­ва в іс­то­рії Укра­ї­ни», стор. 31, 56 р.]

24

43. УКРА­Ї­НА-­РУСЬ... УПА­ЛА. Ста­ла ра­би­не­ю. Пла­тить да­ни­ну ха­но­ві Та­та­ро-­Мо­н­голь­сь­кої ор­ди. Ки­їв­сь­кий ми­т­ро­по­лит Ки­ри­ло 3-ій в 1274 ро­ці в кни­ж­ці «Це­р­ко­в­ні На­ста­но­ви» в Укра­ї­ні-­Ру­си по­вто­р­но на­кла­дає про­клят­тя «на на­род­ні пі­с­ні, ще­д­рі­в­ки, ко­ля­д­ки, бо во­ни бі­сов­сь­кі, па­ган­сь­кі».

По се­лах жо­р­с­то­ко ка­ра­ють тих, які «де­р­жать єщо оби­чай тре­к­ля­тих язи­ч­ні­ков», 6-ий Указ. У язи­че­с­т­ві (в на­ці­о­на­ль­ній Ві­рі) є Укра­ї­н­сь­ка сві­до­мість, з якої по­стає «зло­чин­не ду­ман­ня» (лю­бов до Укра­ї­ни, її мо­ви, при­ро­ди).

Ар­хи­є­ре­ям по­трі­б­не ста­до за­ля­ка­не, по­слу­ш­не, раб­сь­ке, бо­я­з­ли­ве, щоб во­но бу­ло «при­да­лим тіль­ки на об­стри­жен­ня та до тя­г­ла». [Ів. Фра­н­ко, 1881 р.]

«Де­р­жан­ня ра­бів в очах Хри­с­та і йо­го апо­с­то­лів бу­ло ді­лом спра­ве­д­­ли­вим і на­ту­ра­ль­ним, бу­ло ін­сти­ту­ці­єю, без якої во­ни не уяв­ля­ли со­бі су­с­пі­ль­но­с­ти, про­ти якої не про­те­с­ту­ва­ли, хоч і сил­ку­ва­ли­ся зм’я­г­чи­ти її тя­жість. Для нас са­ме по­нят­тя раб­с­т­ва ви­да­єть­ся чи­мось оги­д­ним і со­ро­м­ним». [Ів. Фра­н­ко, 1904 р.]

25

44. У «ЦЕ­Р­КО­В­НИХ НА­СТА­НО­ВАХ» чи­та­є­мо: «Хто ко­ля­дує «у­ро­ди, Бо­же, жи­то, пше­ни­цю», хай бу­де про­кля­тий. Ко­ля­ду­ван­ня по­хо­дить від ско­ту, а не від лю­дей». «Хто під час при­ча­щан­ня ви­но з ро­та на до­лі­в­ку пу­с­тить — 40 днів по­сту на хлі­бі й во­ді».

«Пе­ред хре­щен­ням ди­ти­ни ма­ти не по­ви­нна їс­ти ві­сім днів ні м’я­са, ні ма­с­ла. І ні­хто не по­ви­нен їс­ти ра­зом з ті­єю жі­н­кою, яка на­ро­ди­ла ди­ти­ну, во­на не чи­с­та. Їй не мо­ж­на пе­к­ти про­ску­ру, ці­лу­ва­ти Єван­ге­лію, іко­ну чи хре­с­та».

«А хто не­при­хи­ль­но го­во­рить про «Є­ва­н­ге­лі­ю», то­му ана­те­ма». «А хто дво­ма па­ль­ця­ми не хре­с­тить­ся, хай бу­де про­кля­тий».

45. «ХТО 3 ЖІ­Н­КОЮ МАЄ СТА­ТЕ­ВЕ ЖИТ­ТЯ в п’ят­ни­цю, су­бо­ту чи не­ді­лю, в то­го на­ро­дить­ся роз­бій­ник, або роз­пу­с­ник, і та­кі ро­ди­те­лі по­ви­нні два ро­ки що­дня би­ти по 100 по­кло­нів пе­ред свя­ти­ми іко­на­ми».

«А хто у піст смі­єть­ся, грає на со­пі­л­ці, то­му 300 по­кло­нів від­би­ти пе­ред свя­ти­ми іко­на­ми». «А той, ко­му го­ло­ву стри­жуть, вво­дя­чи у стан мо­на­ха, по­ви­нен спі­ва­ти «па­ми­луй ме­не, Го­с­по­ди».

«Пра­во­с­ла­в­ні, гре­че­с­кою ві­рою про­сі­я­ша жи­тіє Ру­сі!» «Ра­дуй­ся, раб і слу­га Пре­чі­с­той Бо­жі­єй Ма­те­рі, ібо она во­з­лю­бі­ла тє­бя».

26

46. АР­ХИ­Є­РЕЇ СУ­ДЯТЬ І КА­РА­ЮТЬ пра­во­сла­в­них ра­бів. Ар­хи­є­реї — па­с­то­ри Хри­с­то­ві. У них клю­чі від раю й пе­к­ла. У них зе­м­ні роз­ко­ші (зло­то­т­кан­ний одяг і до­ро­гі ви­на). І в них хан­сь­кі яр­ли­ки (на­ка­зи). Во­ни роз­пу­с­ни­ки й му­чи­те­лі душ люд­сь­ких — і про їх­ні зло­чи­ни за­но­то­ва­но в лі­то­пи­сах.

«Пра­во­с­ла­в­ні хри­с­ти­я­ни, уся­ка вла­да Бо­гом да­на. Хто про­ти ха­на, той про­ти Го­с­по­да Хри­с­та, Бо­га на­шо­го». На­вчи­ли ві­ри­ти, що Бо­га Са­ва­о­та тре­ба бо­я­ти­ся. І по­ча­ли ві­р­них за­ля­ку­ва­ти Са­ва­о­том.

47. ДУ­МА­Ю­ЧІ ЛЮ­ДИ за­та­ю­ють в ду­ші не­на­висть до по­пів (хан­сь­ких ду­хо­в­них слу­ж­бо­в­ців). У хви­ли­ни збу­джен­ня, про­кли­на­ють їх і їх­нє ре­ме­с­ло. Хан Бе­р­ке при­слав ба­с­ка­ків. Ба­с­ка­ки ого­ло­си­ли хан­сь­кий яр­лик (на­каз): «Не бу­де по­ща­ди то­му, хто не­при­хи­ль­но ста­вить­ся до по­па». «Не­б­ла­го­на­дій­ні» бу­ли без­по­ща­д­но би­ті ба­то­га­ми.

48. ЩО­РО­КУ ЙДЕ 3 СЕ­ЛИЩ ТО­ВАР (ко­ні, ко­ро­ви, ві­в­ці, ко­зи і ко­ж­на де­ся­та ді­в­чи­на з се­ла) — да­ни­на для ха­на в Ор­ду, «Ке­са­ро­ві — ке­са­ро­ве». Юна­ки, які гна­ли «то­вар», зва­ли­ся «то­ва­ри­ша­ми» (та­тар­сь­ке «то­вар» зна­чить «скот»).

«Ой, на­сту­пи­ли та чо­р­нії хма­ри. Ді­во­нь­ки, як ма­кі­в­ки, бе­руть вас Та­та­ри». У яр­ли­ку ха­на Ме­н­гу Та­мі­ра чи­та­є­мо: «Ми жа­лу­є­мо по­пів, бо во­ни спра­ве­д­ли­вим се­р­цем мо­лять­ся за нас і на­ше во­їн­с­т­во».

У Та­тар сло­во «кре­с­тя­нін» озна­ча­ло «раб»: бо Та­та­ри Ві­ру Хри­с­то­ву вва­жа­ли раб­сь­ко­ю. Хлі­бо­ро­би бу­ли ра­ба­ми, і то­му й до­сі в Мо­с­ко­ви­тії звуть се­лян по­-та­тар­сь­ко­му «кре­с­тя­на­мі».

27

49. НА БРА­МАХ ВІ­ЗА­Н­ТІЇ, як зна­ме­но пе­ре­мо­ги, цар Олег Ві­щий був при­бив щит з Три­зу­бом (ге­р­бом Укра­ї­ни-­Ру­си). Гре­ки-­ар­хи­є­реї в Ки­є­ві ма­ли не­на­висть до Три­зу­ба. Три­зуб був не тіль­ки дер­жа­в­ним, а й ре­лі­гій­ним зна­ком язи­че­сь­кої Укра­ї­ни-­Ру­си.

Гре­ко-­пра­во­с­ла­віє зга­д­ки про Три­зуб ви­те­р­ло з па­м’я­ти На­ро­ду. Іко­на ар­хи­с­т­ра­ти­га Ми­ха­ї­ла (зна­ме­но Гре­ко-­ор­то­до­к­сії) ста­ла ге­р­бом Ки­є­ва і Ру­си. Це щоб уме­р­т­ви­ти в На­ро­ді по­чут­тя на­ці­о­на­ль­ної окре­мі­ш­но­с­ти. Щоб не бу­ло й ду­мок про дер­жа­в­не са­мо­ви­зна­чен­ня.

50. ГЕ­Т­МАН ХМЕ­ЛЬ­НИ­ЦЬ­КИЙ, ге­т­ман Ма­зе­па, ота­ма­ни Сі­чі За­по­рі­зь­кої, Ше­в­че­н­ко, Фра­н­ко, Ле­ся Укра­ї­н­ка не зна­ли, не зна­ли, що Три­зуб (Три Сут­но­с­ті Сві­ту — Дух, Ма­те­рія і Їх­ні За­ко­ни) — герб дер­жа­в­ної Укра­ї­ни-­Ру­си (герб Ан­тії-­Ски­тії).

Іс­то­рик М. Гру­шев­сь­кий, від­су­ну­в­ши іко­ну ар­хи­с­т­ра­ти­га Ми­ха­ї­ла, ска­зав: «О­бій­де­мо­ся без по­пів». І в бе­ре­з­ні 1918 ро­ку в Ки­є­ві був ух­ва­ле­ний За­кон, що Три­зуб є ге­р­бом дер­жа­в­ної Укра­ї­ни.

Щоб при­гно­би­ти дер­жа­в­ний герб, ар­хи­є­реї сьо­го­дні са­до­в­лять по­верх ньо­го хрест (знак ін­тер­на­ці­о­на­ль­ної ре­лі­гії).

28

51. ГРЕ­КИ НА ПРА­ВО­СЛА­В­НУ РУСЬ ди­ви­ли­ся, як на свою вла­с­ність (це­р­ко­в­ну ко­ло­нію), якою мо­ж­на роз­по­ря­джа­ти­ся так, як їм ко­ри­с­но. У 1347 ро­ці во­ни Га­ли­ць­ку Гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ну ми­т­ро­по­лію за гро­ші про­да­ли Мо­с­к­ві.

У 1439 ро­ці Грек Ізи­дор (Ки­їв­сь­кий ми­т­ро­по­лит; у Ки­є­ві ми­т­ро­по­ли­та­ми бу­ли Гре­ки) з на­ка­зу Ві­за­н­тії пе­ре­дає пра­во­сла­в­них Укра­ї­ни-­Ру­си в унію з Ри­мом. І за цей «пра­во­с­ла­в­ний то­вар» Ві­за­н­тія отри­мує з Ри­му 19.000 озбро­є­них фло­ри­нів. І дві га­ле­ри, по­рох, ме­чі. А Ізи­дор — ша­п­ку ка­р­ди­на­ла.

29tc "29"

52. У 1630 РО­ЦІ ТА­РАС ТРЯ­СИ­ЛО (ге­т­ман Сі­чі За­по­рі­зь­кої) під Пе­ре­яс­ла­вом ве­де за­пе­к­лі бої з Поль­сь­ки­ми на­ї­з­ни­ка­ми. У 1635 ро­ці Іван Су­ли­ма (ге­т­ман Сі­чі За­по­рі­зь­кої) узяв Поль­сь­ку фо­р­те­цю Ко­дак.

Ко­ли при­бу­ли ве­ли­кі з’єд­нан­ня Поль­сь­ко­го вій­сь­ка, пе­ред боєм по­ста­ла зра­да: бу­ли під­сту­пом схо­п­ле­ні ге­т­ман Су­ли­ма і йо­го п’ять ста­р­шин.

У Ва­р­ша­ві те­рор: ге­т­ма­но­ві Су­ли­мі і йо­го ста­р­ши­нам по­від­ру­бу­ва­ли ру­ки, но­ги. Че­т­ве­р­ту­ва­ли. Та пра­г­нен­ня За­по­рі­ж­ців бу­ти го­с­по­да­рем у сво­їй ха­ті ні­ко­ли і ні­ким не бу­ли пе­ре­мо­же­ні.

30

53. У 1648 РО­ЦІ СТЕ­ПО­ВИЙ ОРЕЛ УКРА­Ї­НИ-­РУ­СИ Бог­дан Хме­ль­ни­ць­кий (ге­т­ман Сі­чі За­по­рі­зь­кої) під­няв Укра­ї­н­ців-­Ру­си­чів, уяр­м­ле­них по­па­ми і поль­сь­ки­ми на­ї­з­ни­ка­ми, до бо­ро­ть­би за На­ці­о­на­ль­ну Во­лю.

І ні один ар­хи­є­рей в Укра­ї­ні-­Ру­си (ні пра­во­сла­в­ний, ні уні­ат­сь­кий єпи­с­коп) не став по сто­ро­ні На­ро­ду, ні один не під­три­мав ге­т­ма­на Бог­да­на. Ки­їв­сь­кий пра­во­сла­в­ний ми­т­ро­по­лит Си­ль­ве­с­тер Ко­сів (ста­в­ле­ник ко­ро­ля Поль­сь­ко­го) ого­ло­сив Ки­я­нам, що він бу­де «під ко­ро­лів­сь­кою ру­кою по­-пре­ж­нє­му». Як­що під час на­бли­жен­ня до се­ли­ща вій­сь­ко­вої ча­с­ти­ни ге­т­ма­на Хме­ль­ни­ць­ко­го піп йшов на­зу­стріч з під­ня­тим хре­с­том, то при­га­дай­мо: піп та­ким спо­со­бом стрі­чав і за­гін та­тар­сь­ко­го ба­с­ка­ка, який що­ро­ку при­бу­вав зби­ра­ти да­ни­ну.

54. ПІД РУ­КОЮ ПОЛЬ­СЬ­КО­ГО КО­РО­ЛЯ ар­хи­є­ре­ям пра­во­сла­в­ним і уні­ат­сь­ким жи­ло­ся роз­кі­ш­но. Во­ни бу­ли ра­бо­вла­с­ни­ка­ми. Ма­ли свою мі­с­це­ву озбро­є­ну по­лі­цію, яка ка­ра­ла не­по­кі­р­них хри­с­ти­ян.

Іван Фра­н­ко пи­ше, що мо­нах Ів. Ви­шен­сь­кий знав жит­тя в Укра­ї­ні «у всій рі­з­но­ро­д­но­с­ті йо­го явищ». Він жив в Ос­т­ро­зі, Су­до­вій Ви­ш­ні. Був у Льво­ві, Уне­ві, Жи­ди­чи­ні, Лу­ць­ку. Та ін­ших мі­с­тах і се­лах Укра­ї­ни. І жив у пе­че­рі на Афо­ні.

Він, як пра­в­ди­вий хри­с­ти­я­нин, жо­р­с­то­ко ка­р­тав тих, що прак­ти­ку­ють язи­че­с­т­во (ко­ля­ду­ють, ще­д­ру­ють, об­мі­ню­ють­ся пи­са­н­ка­ми, від­зна­ча­ють Ку­паль­сь­ке свя­то).

Він учив, що пра­во­сла­в­ний по­ви­нен в ім’я Хри­с­та уни­ка­ти ве­се­ло­щів, зе­м­них роз­ко­шів, не спі­ва­ти пі­сень про при­ро­ду й ті­ле­с­ну кра­су.

31

55. МО­НАХ ВИ­ШЕН­СЬ­КИЙ у сво­їх «По­с­лан­нях» пи­ше: «Не­хай бу­дуть про­кля­ті вла­ди­ки, ар­хі­ма­н­д­ри­ти та ігу­ме­ни, що по­спу­с­то­шу­ва­ли мо­на­с­ти­рі і фі­ль­ва­р­ки со­бі з місць свя­тих по­ро­би­ли і са­мі тіль­ки зі сво­ї­ми слу­га­ми та при­яте­ля­ми в них ті­ле­с­но мов ху­до­ба ви­па­са­ють­ся; на свя­тих мі­с­цях ле­жа­чи, гро­ші зби­ра­ють; із тих до­хо­дів, що на­да­ні на Хри­с­то­вих бо­го­мі­ль­ців, ді­в­кам сво­їм ві­нок го­ту­ють, си­нів зо­дя­га­ють, жі­нок при­стро­ю­ють, лі­бе­рії спра­в­ля­ють, при­яте­лів сво­їх зба­га­чу­ють, ка­ре­ти ла­ш­ту­ють, по­во­зо­ві ко­ні си­ті та од­ної ма­с­ті спря­га­ють, роз­ко­ші свої по­ган­сь­кі спра­в­ля­ють».

56. «БЕ­З­БО­Ж­НІ ВЛА­ДИ­КИ за­мість це­р­ко­в­них пра­вил (...), за­мість бо­го­сло­вія, вчать­ся об­ле­с­ли­во­с­ти, хи­т­ро­с­ті люд­сь­кої, бре­х­ні, ще­кар­с­т­ва і ви­кру­та­сів, чо­р­тів­сь­ко­го пу­с­то­ме­ль­с­т­ва та ли­зун­с­т­ва».

«Са­мі з гі­с­ть­ми сво­ї­ми пе­ре­си­чу­ють­ся, а си­ро­ти це­р­ко­в­ні го­ло­дні та пра­г­ну­чі, а бі­д­ні під­да­ні в сво­їй не­во­лі з рі­ч­но­го до­хо­ду ви­жи­ти не мо­жуть, з ді­ть­ми ті­с­нять­ся, стра­ви со­бі уні­ма­ють, бо­я­чи­ся, чи їм хлі­ба до бу­ду­чо­го вро­жаю до­тя­г­не».

32

57. «ВИ, ПА­НО­ВЕ БІ­С­КУ­ПИ, си­ди­те на мі­с­цях єпи­с­коп­сь­ких, але не си­ди­те на гі­д­но­с­ті й че­с­но­ті; па­ну­є­те над се­ла­ми, але над ва­ши­ми ду­ша­ми ди­я­вол па­нує; зо­ве­те се­бе свя­че­ни­ми, але єс­те про­кля­ті; йме­ну­є­те се­бе єпи­с­ко­па­ми, але єс­те му­чи­те­лі.

«Вла­ди­ки, де ви го­лих зо­дя­га­ли? Чи не ви са­мі ого­лю­є­те їх, з обо­ри ко­ні, ві­в­ці, во­ли у бі­д­них під­да­них во­ло­чи­те, да­т­ки гро­шо­ві, да­т­ки по­ту і пра­ці від них ви­тя­га­є­те, бі­д­них жи­в­цем лу­пи­те, ого­лю­є­те, му­чи­те, то­ми­те.

«На ро­бо­ту та в да­ле­кі до­ро­ги без ча­су, зи­мою і лі­том у не­по­гі­д­не вре­м’я го­ни­те, а са­мі, як бо­в­ва­ни на од­нім мі­с­ці про­си­джу­є­те, або ко­ли й при­тра­фить­ся то­го жи­во­го тру­па на ін­ше мі­с­це пе­ре­не­с­ти, то в ко­ли­с­ках пе­ре­но­си­те.

58. «А БІ­Д­НІ ПІД­ДА­НІ ДЕНЬ І НІЧ на вас пра­цю­ють і го­рю­ють. А ви, ви­сса­в­ши їх кров і си­ли, їх пра­цю й зу­сил­ля і зро­би­в­ши їх го­ли­ми в ко­мо­рі й обо­рі, сво­їх ши­бе­ни­ків при­бли­же­них фа­лю­н­ди­ша­ми, уто­р­фі­на­ми і ка­ра­зі­я­ми (в до­ро­гі убо­ри) зо­дя­га­є­те. А ті бі­до­ла­хи під­да­ні на­віть про­с­тої се­р­мя­ж­ки (оде­жи­ни) до­б­рої не ма­ють, аби по­кри­ти свою на­го­ту. Ви з їх по­ту на­пи­ха­є­те по­вні мі­ш­ки гро­шей, зо­ло­тих, та­ля­рів, пів­та­ля­рів, ор­тів, че­т­ве­р­та­ків і по­трій­ни­ків, зби­ва­є­те су­ми-­су­мен­ні, а ті бі­до­ла­хи не ма­ють на­віть ше­ля­га, за що со­лі ку­пи­ти».

33

59. ІВ. ФРА­Н­КО ПИ­ШЕ, що «Ви­шен­сь­кий пе­р­ший у на­шім краю (...) під­ніс го­лос в обо­ро­ні то­го бі­д­но­го ро­бо­чо­го лю­ду, по­ка­зу­ю­чи па­нам і вла­ди­кам, що той му­жик — їх брат, а не про­с­то ро­бо­ча ху­до­ба, що він ра­ду­єть­ся й те­р­пить, як чо­ло­вік і хо­че жи­ти, як чо­ло­вік» [Ів. Фра­н­ко «Ів. Ви­шен­сь­кий», 1892-1911 рр.]

На ге­т­ма­на Хме­ль­ни­ць­ко­го ар­хи­є­реї ди­ви­ли­ся як на збу­н­то­ва­но­го За­по­ро­ж­ця, який збу­н­ту­вав ро­бо­чу ху­до­бу-­хо­ло­пів, «чернь люд­сь­ку» про­ти ко­ро­ля (Хри­с­то­во­го по­ма­за­ни­ка).

60. НЕ ПО­ПИ В ЦЕ­Р­К­ВАХ ХРИ­С­ТО­ВИХ, а ко­б­за­рі, які ро­зі­йш­ли­ся по сте­пах, за­кли­ка­ли На­род ки­да­ти пра­цю в па­нів і ар­хи­є­ре­їв. І йти до ба­ть­ка Бог­да­на. Той, хто до­во­дить, що го­ло­вною при­чи­ною по­вс­тан­ня Хме­ль­ни­ць­ко­го бу­ла «о­бо­ро­на пра­во­сла­ві­я», кри­в­дить сві­т­лі пра­г­нен­ня На­ро­ду жи­ти ві­ль­но в сво­їй ха­ті.

Ге­т­ман Хме­ль­ни­ць­кий в ду­ші гли­бо­ко не­на­ви­дів єпи­с­ко­пів (зе­м­ля­ків сво­їх). Він на­ка­зав на зброї (на со­ки­рах — бо­йо­вих бе­р­ди­шах) ви­ка­р­бу­ва­ти та­кі сло­ва: «Я, Бог­дан Хме­ль­ни­ць­кий, (...) по­пам Су­по­с­та­там сим бе­р­ди­шом за­граю по їх тов­с­тих ши­ях» (зо­бра­жен­ня бе­р­ди­ша з цим на­пи­сом по­да­не у «Ве­ли­кій Іс­то­рії Укра­ї­ни» вид. Ів. Ти­к­то­ра).

34

61. МО­С­КО­ВИ­ТІЯ, ЯК ЖО­Р­С­ТО­КА по сво­їй при­ро­ді, мі­літа­р­на ор­да, бу­ла за­сно­ва­на Ів. Ка­ли­тою (зя­тем і ла­ки­зою ха­на Уз­бе­ка). «Мо­с­к­ва ос­но­ва­на на кро­ві» [Н.М. Ка­ра­м­зін, «І.Г.Р.», т. 2, стор. 142, 1892 р.] Жи­ве во­на з то­го, що гра­бує се­ли­ща ми­р­них су­сі­д­ніх пле­мен.

І не змі­ни­ла­ся во­на й за ца­ря Оле­к­сія, який по­пам, як «ду­хо­в­ній ка­с­ті», да­вав ве­ли­кі при­ві­ле­ї. По­пи бу­ли зе­м­ле­вла­с­ни­ка­ми: у них пра­цю­ва­ли ра­би («крє­с­тя­нє»). І вість про роз­кі­ш­не жит­тя по­пів у Мо­с­ко­ви­тії при­йш­ла до по­пів в Укра­ї­ну-­Русь.

62. АР­ХИ­Є­РЕЇ В УКРА­Ї­НІ-­РУ­СИ (їх­ні при­ві­леї ге­т­ман Бог­дан об­ме­жив) на­мо­в­ля­ли ко­са­ць­ких* ста­р­шин, щоб спі­ль­но ро­би­ти на­тиск на Хме­ль­ни­ць­ко­го у спра­ві «во­з’є­д­нан­ня Ма­ло­ро­сії з пра­во­сла­в­ним ца­рем Оле­к­сі­єм». Та­ке «во­з’є­д­нан­ня» за­без­пе­чить ар­хи­є­ре­ям в Укра­ї­ні ті при­ві­леї, які ма­ють по­пи Мо­с­ко­ви­ті­ї.

Ге­т­ман Хме­ль­ни­ць­кий в ду­ші за­та­ю­вав да­в­ню не­на­висть до Мо­с­ко­ви­тії і її та­та­ро-­мо­н­голь­сь­ко­го сти­лю жит­тя (Він в ми­ну­ло­му брав участь у вій­ні Поль­щі з Мо­с­к­во­ю. Мсти­в­ся за хи­жа­ць­кі Мо­с­к­вин­сь­кі на­па­ди на села Че­р­ні­гі­в­щи­ни. За ве­ли­кі по­дви­ги йо­му осо­би­с­то поль­сь­кий ко­ро­ле­вич Во­ло­ди­с­лав по­да­рив зо­ло­ту ша­б­лю сла­ви).

* Ети­мо­ло­гія сло­ва «ко­сак» (а не «ко­зак» від та­тар­сь­ко­го «ґа­заґ») по­да­на в «Ма­га Ві­рі».

35

63. ЗУ­БО­ЖІ­ЛИЙ (МУ­СУ­ЛЬ­МА­НА­МИ ПРИ­ГНО­Б­ЛЕ­НИЙ) Єру­са­лим­сь­кий па­т­рі­арх Па­ї­сій, ві­до­мий як «бро­дя­чий мо­нах», агент Мо­с­ко­ви­тії і Ві­за­н­тій­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха Пар­те­нія 2-го, не­спо­ді­ва­но по­яви­в­ся в Ки­є­ві.

24 гру­д­ня він зу­стрів ге­т­ма­на Хме­ль­ни­ць­ко­го бі­ля св. Со­фі­ї. Ви­ко­ну­ю­чи да­не йо­му до­ру­чен­ня, на­сти­р­ли­во на­мо­в­ляв ге­т­ма­на «во­з’є­д­на­ти­ся з пра­во­сла­в­ним ца­рем Оле­к­сі­єм».

(На ві­до­мій ко­льо­ро­вій ка­р­ти­ні «В’їзд Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го в Ки­їв» ма­ляр пи­ш­но­тно (в бі­ло­му оді­нні з під­не­се­ною ру­кою) на­ма­лю­вав цьо­го Па­ї­сія, лю­ди­ну чу­жу і во­ро­же на­ста­в­ле­ну до дер­жа­в­них справ Укра­ї­н­сь­ко­го На­ро­ду).

64. ПІ­С­ЛЯ ПЕ­РЕ­ЯС­ЛАВ­СЬ­КОЇ Уго­ди 1654 ро­ку, Мо­с­к­ва, ма­ю­чи Укра­ї­ну як со­ю­з­ни­ка, від­ва­жи­ла­ся по­ча­ти вій­ну з Поль­ще­ю. Ге­т­ман Хме­ль­ни­ць­кий гли­бо­ко пе­ре­жи­ває, що на Ки­їв­щи­ні Мо­с­ка­лі гра­бу­ють на­се­лен­ня: по­во­дять­ся, як Та­тар­сь­ка ор­да. А ду­хо­вен­с­т­во Укра­ї­ни під­ла­щу­єть­ся до Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха, зве­ли­чує ца­ря Мо­с­ко­ви­ті­ї.

Між пол­ко­в­ни­ка­ми, що вже бу­ли під’­юдже­ні ар­хи­є­ре­я­ми, по­ста­ють роз­до­ри, не­зго­ди. У на­ро­ді ви­рує не­за­до­во­лен­ня на ге­т­ма­на і Мо­с­ка­лів. У час гли­бо­ко­го по­тря­сін­ня в ге­т­ма­на — не­р­во­вий па­ра­ліч: 27 ли­п­ня 1657 ро­ку пе­ре­ста­ло би­ти­ся ве­ли­ке се­р­це ве­ли­ко­го ге­т­ма­на.

36

65. ГЕ­Т­МАН МА­ЗЕ­ПА БУВ ПО­ЕТОМ, спі­вав і грав на ко­б­зі. Лю­бив ми­с­те­ц­т­во. Він во­ло­дів ба­га­ти­ми ма­є­т­ка­ми. «Чо­му крі­па­ків не об­ді­лив зе­м­лею?»

Ко­ли б по­чав об­ді­ля­ти рі­д­них лю­дей зе­м­лею чи їх­нім ді­тям да­ри­ти зо­ло­ті ко­пій­ки, він був би під­сту­п­но уби­тий аге­н­та­ми Мо­с­ко­ви­тії за те, що ро­бить «зе­ме­ль­ну ре­фо­р­му». Під­до­б­рю­єть­ся до На­ро­ду, щоб об’­єд­на­ти бі­ля се­бе. І ви­сту­пи­ти про­ти Мо­с­ко­ви­тії і її ра­бо­вла­с­ни­ць­кої си­с­те­ми, яка освя­че­на Це­р­к­вою Хри­с­то­во­ю.

Ге­т­ман Ма­зе­па, опла­ку­ю­чи тя­ж­ку до­лю Укра­ї­ни (ту «ча­є­ч­ку не­бо­гу, що ви­ве­ла чає­ня­ток при би­тій до­ро­зі»), не міг сво­їх ду­мок ви­яви­ти На­ро­до­ві і по­пам, які спі­ль­но з Ко­чу­бе­єм пи­са­ли на ньо­го до­но­си Пе­т­ру 1-му.

66. БУ­ДУ­ЧИ ВЖЕ ЛІ­Т­НЬОЮ ЛЮ­ДИ­НОЮ, Ма­зе­па не­зду­жав. Та, щоб зві­ль­ни­ти Ві­т­чи­з­ну з яр­ма Мо­с­ков­сь­ко­го, він у 1708 ро­ці став со­ю­з­ни­ком ко­ро­ля Ка­р­ла 12-го.

І ні один ар­хи­є­рей в Укра­ї­ні-­Ру­си не став по сто­ро­ні На­ро­ду. Во­ни (єпи­с­ко­пи і по­пи), ста­в­ля­чи свої осо­би­с­ті при­ві­леї ви­ще до­лі На­ро­ду, в Це­р­к­вах Хри­с­то­вих вда­ри­ли в дзво­ни, що ге­т­ман Ма­зе­па став ан­ти­хри­с­том.

37

67. БУ­ЛА ЗИ­МА. ШВЕД­СЬ­КІ СО­Л­ДА­ТИ в ар­мії на­вче­ні по­-ук­ра­їн­сь­ко­му ви­мо­в­ля­ти сло­ва: «Не бій­те­ся нас. Ми ва­ші, а ви на­ші». Швед, за­йшо­в­ши до ха­ти, клав на стіл гро­ші. І про­сив хлі­ба. Укра­ї­н­ці (пра­во­сла­в­ні хри­с­ти­я­ни), на­мо­в­ле­ні по­па­ми, на­ки­да­ли на шию пет­лю, а на го­ло­ву мі­шок. І від­во­ди­ли Шве­да у штаб до Мо­с­ка­лів. Осо­б­ли­во зво­ру­ш­ли­во пи­ше про це М. Ар­кас в «І­с­то­рії Укра­ї­ни-­Ру­си».

Не мо­с­к­вин­сь­кі, а на­ші (на­ши­ми ма­те­ря­ми ви­го­ду­ва­ні си­ни) ар­хи­є­реї, очо­ле­ні Ки­їв­сь­ким єпи­с­ко­пом-­ма­ло­ро­сом Фе­о­фа­ном Про­ко­по­ви­чем, у мі­с­ті Глу­хо­ві скли­ка­ли «по­мі­с­ний со­бор» (і до них при­бу­ли й де­кі­ль­ка по­пів з при­ко­р­дон­них се­лищ Мо­с­ко­ви­тії).

68. ЄПИ­С­КО­ПИ І ПО­ПИ, ся­ю­чи в по­зо­ло­че­них ри­зах, на со­бо­рі плю­ва­ли на пор­т­рет ге­т­ма­на Ма­зе­пи. Же­з­лом (отим, що має дві га­дю­чі го­ло­ви) штри­ка­ли в очі. Бі­ля чо­р­них сві­чок ви­гу­ку­ва­ли, що «а­н­ти­х­рист Ма­зе­па від­пра­в­ля­єть­ся в пе­к­ло, як во­рог Хри­с­та».

На пло­щах міст Укра­ї­ни-­Ру­си за­йди Мо­с­ка­лі при­лю­д­но ка­ту­ють Ма­зе­пи­н­ців, які пе­ре­хо­ву­ва­ли­ся в лі­сах, ярах, по­гре­бах, у са­ди­бах при­яте­лів, і бу­ли спій­ма­ні (По­пи за­кли­ка­ли пра­во­сла­в­них до­но­си­ти на тих, хто пе­ре­хо­вує Ма­зе­пи­н­ця).

У мі­с­ті Ле­бе­дин 900 Ма­зе­пи­н­ців на пло­щі Мо­с­ка­лі ко­ле­су­ва­ли: з жи­вих ки­ш­ки ви­тя­га­ли. І че­т­ве­р­ту­ва­ли: ру­ки і но­ги від­ру­бу­ва­ли. До­ве­р­шу­ва­ли «во­з’є­д­нан­ня бра­т­ніх на­ро­дів».

38

69. ЗА­КА­ТО­ВА­НИХ МА­ЗЕ­ПИ­Н­ЦІВ по­пи за­бо­ро­ни­ли хо­ва­ти на хри­с­ти­ян­сь­ко­му цви­н­та­рі. І то­му їх­ні ті­ла вки­да­ли в ями на схи­лі яру.

На «кла­до­ви­щі» за­ка­то­ва­них ма­зе­пи­н­ців бу­ло чу­ти ти­хі бо­лю­чі ри­дан­ня: тай­ком при­хо­ди­ли ді­ти опла­ка­ти за­му­че­но­го та­та. При­хо­ди­ла на­ре­че­на опла­ка­ти за­му­че­но­го на­ре­че­но­го. По­пи ого­ло­си­ли, щоб по­бо­ж­ні пра­во­сла­в­ні до­хлих псів, ко­ней, ко­тів за­ри­ва­ли там, де ле­жать ті­ла Ма­зе­пи­н­ців.

У це­р­к­ві ан­гель­сь­ки­ми го­ло­са­ми спі­ває хор. Лу­нає «А­ли­лу­я» (від «Га­ли­лу­ягв», що зна­чить «сла­ва Єго­ві»). Бі­ля по­зо­ло­че­них ікон го­рять сві­ч­ки. З ам­во­ну не­суть­ся хри­с­то­лю­б­ні сло­ва:

«Пра­во­с­ла­в­ні, на­ша мо­ли­т­ва і піст при­не­суть сла­ву во ви­ш­ніх Бо­го­ві. А свя­та спо­відь при­ве­р­не нам мир на зе­м­лі. А свя­те при­ча­с­тя за­пе­в­нить нам Бо­же бла­го­сло­вен­ня. Спа­си­тель з не­бе­с­них ви­сот при­йде до нас. Він хо­че спо­чи­ти в на­ших се­р­цях.

Пра­во­сла­в­ні хри­с­ти­я­ни! Це­р­к­ва на­ша пра­во­сла­в­на Хри­с­том лю­б­ле­на жи­ла і жи­ве ра­до­ща­ми і сму­т­ка­ми на­ро­ду, і бо­ліє бо­ля­ми і ра­діє ра­до­ща­ми На­ро­ду. Це­р­к­ва ні­ко­ли не бу­ла бай­ду­жою до всьо­го то­го, чим жив і що пе­ре­жи­вав, і до чо­го стре­мів наш пра­во­сла­в­ний на­род».

Ві­до­мо, що по­пи тай­ни, отри­ма­ні під час спо­ві­ді, до­но­си­ли аге­н­там «Тай­ної Ка­н­це­ля­рі­ї».

39

70. «ЗІ СЛІВ СИ­ЛЕ­Н­КО­ВИХ ВИ­ХО­ДИТЬ, що ар­хи­є­ре­їв до­б­ро­се­р­д­них не бу­ло», пи­ше П.М. Ні, між ни­ми бу­ли й ми­ло­се­р­д­ні. На­при­клад, у по­па, який що­ро­ку в Це­р­к­ві Хри­с­то­вій про­кли­нає ге­т­ма­на Ма­зе­пу, у Ве­ли­ко­дні свя­та в клу­ні го­ра­ми ле­жа­ли па­с­ки, кра­ша­н­ки, са­ло (да­ри люд­сь­кі).

І бу­ва­ло, що піп за­кли­че си­ріт, і об­да­ро­вує їх. Хто з ді­ток не че­м­ний, то­му мне ву­ха і гні­в­но ка­же: «Ма­зе­па ти» (Сло­во «ма­зе­па» в пра­во­сла­в­них по­ча­ло ма­ти зна­чен­ня чо­гось бри­д­ко­го, від­ра­з­ли­во­го, лай­ли­во­го).

А хі­ба це не ми­ло­се­р­дя? Пу­х­лі ма­те­рі в 33-му ро­ці за­ли­ша­ли (щоб ні­хто й не ба­чив) ді­тей бі­ля две­рей рай­ко­му пар­ті­ї. Бо­ль­ше­ви­ць­кі ко­мі­са­ри зво­зи­ли си­ріт до ди­тя­чо­го са­д­ка (па­т­ро­на­ту). І вчи­ли їх спі­ва­ти пі­с­ні: дя­ку­ва­ти ба­ть­ко­ві Ста­лі­но­ві за ща­с­ли­ве ди­тин­с­т­во.

71. У НЕ­ВО­ЛІ МО­С­КОВ­СЬ­КІЙ жи­ла на­ша Ві­т­чи­з­на. Її си­ни з за­ку­ти­ми ру­ка­ми йшли на да­ле­ку пів­ніч. Бу­ду­ва­ли но­ві Мо­с­ков­сь­кі «ґа­ра­да». І там в бо­ло­тах скла­да­ли свої мо­ло­ді го­ло­ви.

У За­хі­д­ній Ев­ро­пі вці­лі­лі вті­ка­чі-­Ма­зе­пи­н­ці ши­ри­ли по­гля­ди, що Мо­с­ко­ви­тія і Укра­ї­на-­Русь — це два не­од­на­ко­ві На­ро­ди. Та з ци­ми по­гля­да­ми єв­ро­пей­сь­кі по­лі­ти­ки не мо­г­ли без­за­с­те­ре­ж­но по­го­ди­ти­ся. Що ж ста­ло­ся?

Бо в 1674 ро­ці ар­хи­є­реї Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кої ла­в­ри ви­да­ли лю­к­су­со­ву кни­гу «Си­но­п­сис» («Ки­їв­сь­кий си­но­п­сис-­ог­ляд») «О на­ча­ле Сло­в’я­но-­Ру­сь­ко­го На­ро­да» від пе­р­ших Ки­їв­сь­ких кня­зів і до Оле­к­сія, ца­ря Мо­с­ков­сь­ко­го».

У «Си­но­п­си­сі» вче­ні мо­на­хи та­кі, як наш зе­м­ляк ар­хи­ма­н­д­рит І. Гі­зель, на­пи­са­ли, що Ма­ло­ро­си і Ве­ли­ко­ро­си один На­род з од­ні­єю іс­то­рі­є­ю. І те­пер не Ки­їв, а Мо­с­к­ва є сто­ли­цею всея Ру­сі. І цар Оле­к­сій по­ве­р­нув со­бі Ки­їв, як за­кон­ну спо­кон­ві­ч­ну пра­ба­ть­ків­сь­ку ві­т­чи­з­ну.

72. І ЦЕЙ «СИ­НО­П­СИС», ЯК ПЕ­Р­ШИЙ ПІД­РУ­Ч­НИК з «І­с­то­рії Ру­сі», був пе­ре­кла­де­ний на гре­ць­ку, ла­тин­сь­ку та ін­ші мо­ви. І з Ки­є­ва по­сла­ний, як дар до всіх ко­ро­лів­сь­ких дво­рів, абатств, ам­ба­сад, ге­р­цогств, мі­ні­с­т­рів, уні­вер­си­тет­сь­ких бі­б­лі­о­те­к.

«Си­но­п­сис» був 30 ра­зів пе­ре­ви­да­ний. Впро­довж двох сто­літь по ньо­му За­хі­д­на Ев­ро­па ви­вча­ла іс­то­рію Ру­си. Сту­де­н­ти Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої ака­де­мії ви­вча­ли іс­то­рію сво­єї Ві­т­чи­з­ни по «Си­но­п­си­су». І про­с­то ди­в­но стає: на­віть К. Маркс і Ф. Ен­гельс (тво­р­ці не­жит­тє­з­да­т­ньої до­к­т­ри­ни) ви­вча­ли іс­то­рію Ру­сі по «Си­но­п­си­су».

40

73. В УС­ПЕН­СЬ­КО­МУ СО­БО­РІ Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кої ла­в­ри ви­сить пи­ш­­на іко­на. На ній зо­бра­же­ний в роз­кі­ш­них ри­зах хри­с­то­лю­бець ар­хи­ма­н­д­рит Іно­ке­н­тій Гі­зель — го­ло­вний ав­тор фа­ль­ши­во­го «Си­но­п­си­су». Улю­б­ле­нець пра­во­сла­в­них хри­с­ти­ян.

(Ві­до­мий піп Ага­пій Гон­ча­ре­н­ко був пе­ре­слі­ду­ва­ний по­па­ми і мо­с­ков­сь­ки­ми жа­н­да­р­ма­ми то­му, що він (пра­ців­ник ка­н­це­ля­рії Ки­їв­сь­ко­го ми­т­ро­по­ли­та Фі­ла­ре­та) «ба­га­то знав» про роз­пу­с­не жит­тя «со­б­ра­тів-­ви­да­в­ців «Си­но­п­си­су»).

У «Спо­ми­нах» він на­пи­сав, що жі­но­чий мо­на­с­тир (че­рез ву­ли­цю від Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кої ла­в­ри) був за­чи­не­ний. У мо­на­с­ти­рі знай­де­но «не­з­чи­с­лен­ну лі­ч­бу ди­тя­чих го­лі­вок у під­ва­лах, що мо­на­хи з мо­на­ш­ка­ми ро­ж­да­ли бай­с­т­рю­ків ді­тей і тут вби­ва­ли їх» (стор. 5).

74. ПІП АГА­ПІЙ ПИ­ШЕ, що осо­би­с­то ба­чив в Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кій ла­в­рі «за­чи­не­них жі­нок, що мо­на­хи де­р­жа­ли в сво­їх ке­лі­ях для по­хо­ті». Мо­на­хи вмі­ли гра­ти роль по­бо­ж­них хри­с­ти­ян. Умі­ли зби­ра­ти гро­ші «на Бо­же».

П’ять мі­ль­йо­нів зо­ло­тих ру­б­лів ці мо­на­хи по­да­ри­ли ца­ре­ві Ми­ко­ла­є­ві «на во­єн­ні спра­ви» «тю­р­ми На­ро­дів» («Мо­с­к­ва — тю­р­ма, ключ від якої збе­рі­га­єть­ся в ім­пе­ра­то­ра». [А. де Кю­с­тін, «Рос­сєя в 1839 ро­ці»]).

Пра­во­сла­в­ні Укра­ї­н­ці сла­в­лять по­бо­ж­ні ді­ла мо­на­хів Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кої ла­в­ри. Гні­ва­ють­ся, що вче­ні (єв­ро­пей­ці), ви­вча­ю­чи іс­то­рію по «Си­но­п­си­су», вва­жа­ють, що Укра­ї­н­ці... «то­же рус­с­кі­є».

41

75. У 1686 РО­ЦІ ВІ­ЗА­Н­ТІЙ­СЬ­КИЙ ПА­Т­РІ­АРХ Де­о­ни­сій 4-ий огля­нув «Си­но­п­сис», при­сла­ний йо­му з Ки­є­ва. І про­дав пра­во­сла­в­них хри­с­ти­ян Укра­ї­ни-­Ру­си Мо­с­ков­сь­ко­му па­т­рі­а­р­хо­ві.

До­ку­мент про­да­жі зна­хо­дить­ся в Мо­с­к­ві (в му­зеї па­т­рі­а­р­ха). У до­ку­ме­н­ті чи­та­є­мо та­кі сло­ва: «Прі­ня­то от го­с­по­ді­на Ні­кі­ті­ча Алє­к­сє­є­ча три со­ро­ка со­бо­лей і дві­с­ті че­р­во­них (зо­ло­тих): по­да­тель же бла­гіх Го­с­подь да бу­дєт мздо­да­вєц Ва­ше­му дер­жа­в­ней­ше­му цар­с­т­ві­ю».

76. УКРА­Ї­НА-­РУСЬ «РО­З­ДІ­ЛЕ­НА». На пра­во­бе­реж­жі па­ну­ють Поль­сь­кі на­ї­з­ни­ки. Во­ни об­ві­ша­ні хре­с­та­ми. Во­ни, як пи­ше Т. Ше­в­че­н­ко, «не па­га­ни, а на­сто­я­щі хри­с­ти­я­ни». Хри­с­ти­я­ни в яр­ма за­пря­га­ють хри­с­ти­ян. І ни­ми орють ни­ву, на­зи­ва­ють їх «би­д­лом».

І ро­б­лять об­мін: один бе­ре па­ру ми­с­лив­сь­ких со­бак, а дру­гий йо­му за со­бак дає у вла­с­ність хри­с­ти­ян­сь­ку ро­ди­ну (та­то, ма­ти, ді­ти, ба­бу­ся).

42

77. «НІ! МИ ЛЮ­ДИ, НЕ СО­БА­КИ! Ка­ри Ля­хам, ка­ри!» — озва­в­ся за­по­ро­жець — на­род­ний ме­с­ник Ма­к­сим За­лі­з­няк. І з на­род­ни­ми ме­с­ни­ка­ми, які по­ки­да­ли плу­ги і ко­ню­ш­ні на по­пів­сь­ких і поль­сь­ких фі­ль­ва­р­ках, пі­шов до мо­на­с­ти­ря. На­ка­зав ар­хи­ма­н­д­ри­ту Ме­л­хи­се­де­ку «по­с­вя­ти­ти но­жі». ... По­ко­ти­ли­ся по се­ли­щах го­ло­ви Поль­сь­ких ра­бо­вла­с­ни­ків.

Ар­хи­ма­н­д­рит Ме­л­хи­се­дек по­спі­ш­но по­від­омив Ка­те­ри­ну 2-гу про по­вс­тан­ня ра­бів. Ка­те­ри­на 2-га стри­во­жи­ла­ся. Не хо­ті­ла, щоб «во­л­но­ва­ла­ся Ма­ло­ро­сі­я». Ар­хи­ма­н­д­рит Ме­л­хи­се­дек (по­ве­р­ну­в­шись з Пе­тер­бур­га), при­був до ге­т­ма­на Ма­к­си­ма За­лі­з­ня­ка. Ці­лу­ю­чи іко­ну Ді­ви Ма­рії, да­вав ду­хо­в­ну по­слу­гу. І за­пе­в­няв, що пра­во­сла­в­на ма­ти Ка­те­ри­на 2-га За­лі­з­ня­ко­ві і Гон­ті хо­че по­мо­г­ти. І то­му во­ни по­ви­нні пі­ти «на по­че­с­ний обід у штаб пол­ко­в­ни­ка Кре­че­т­ні­ко­ва».

78. ДО «ПО­ЧЕ­С­НО­ГО ОБІ­ДУ» мо­с­к­вин­сь­кі офі­це­ри (пра­во­сла­в­ні бра­ти) все на­пе­ред при­го­ту­ва­ли. Під­ста­ви­ли но­жі до го­р­ла ге­т­ма­на Ма­к­­си­ма За­лі­з­ня­ка і пол­ко­в­ни­ка Іва­на Гон­ти. По­в’я­за­ли їх. По­ча­ли ка­ту­ва­ти. 780 во­ї­нів Гон­то­вих, які ні­чо­го не пі­до­зрі­ва­ю­чи, вно­чі мі­ц­но спа­ли, бу­ли по­в’я­за­ні. Ар­хи­є­рей Ме­л­хи­се­дек зник (він не став в обо­ро­ні Гон­ти і За­лі­з­ня­ка).

У Пів­ні­ч­ній Аме­ри­ці по­ча­ли­ся яв­ні ви­сту­пи про­ти роз­по­ря­джень Ве­ли­ко­бри­та­ні­ї. У 1774 ро­ці про­лу­на­ли сло­ва Па­т­ри­ка Ге­н­рі «Во­ля, або смерть». Щоб Укра­ї­на-­Русь, на­тхнен­на Аме­ри­кан­сь­кою бо­ро­ть­бою за не­за­ле­ж­ність, не зві­ль­ни­ла­ся з Мо­с­ков­сь­ко­го яр­ма, Ка­те­ри­на 2-га ви­рі­ши­ла по­вні­с­тю роз­збро­ї­ти Укра­ї­н­ців-­Ру­си­чів.

43

79. 1775 РІК. НА ЗА­ПО­РІ­ЗЬ­КІЙ СІ­ЧІ сто­їть 20 га­р­мат. 10 ти­сяч озбро­є­них За­по­рі­ж­ців. 15 ти­сяч — в ре­зе­р­ві. За­по­рі­зь­ка Січ (то­ді єди­на в Ев­ро­пі ре­с­пу­б­лі­ка) хо­че по­ча­ти бій з Мо­с­ка­ля­ми-­клю­ч­ни­ка­ми Тю­р­ми На­ро­дів.

Мо­с­ка­лі, очо­ле­ні ге­не­ра­лом П. Те­ке­ле­єм, ви­ко­ну­ю­чи на­каз пра­во­сла­в­ної ма­те­рі Ка­те­ри­ни 2-ої, не­спо­ді­ва­но пі­ді­йш­ли до Сі­чі. «За­по­ро­жець зброї не скла­да­є. Жи­вим у по­лон не зда­є­ть­ся. «У­м­ре­мо до­стой­но: так, як уми­ра­ли на­ші ба­ть­ки».

Ар­хи­є­рей В. Со­коль­сь­кий — ду­хо­в­ний ба­ть­ко За­по­рі­зь­кої Сі­чі. Він в Це­р­к­ві св. По­кро­ви що­не­ді­лі сла­вить пра­во­сла­в­ну ма­тір Ка­те­ри­ну 2-гу. По­чав ці­лу­ва­ти іко­ну По­кро­ви. І ко­шо­во­му П. Ка­л­ни­шев­сь­ко­му й ста­р­ши­нам ре­к­ти: Го­с­подь Хри­с­тос по­ка­рає то­го, хто по­чне про­ли­ва­ти кров пра­во­сла­в­них. Не йдіть про­ти Бо­жої во­лі. Ду­май­те про спа­сін­ня ду­ші.

80. ЗА­ПО­РІ­Ж­ЦІ, СЛУ­ХА­Ю­ЧИ СО­ЛОД­КО­УС­ТО­ГО АР­ХИ­Є­РЕЯ, скла­ли збро­ю. Їх­ніх не­озбро­є­них ста­р­шин Мо­с­ка­лі за­ку­ва­ли в кай­да­ни. По­гна­ли на до­ві­ч­ну ка­то­р­гу.

Ка­те­ри­на 2-га об­да­ру­ва­ла сво­їх ге­не­ра­лів ро­дю­чи­ми зе­м­ля­ми За­по­рі­зь­кої ре­с­пу­б­лі­ки. Не за­бу­ла й про ар­хи­ма­н­д­ри­та Со­коль­сь­ко­го: по­да­ри­ла Пу­с­тин­но-­Ми­ко­ла­єв­сь­ко­му мо­на­с­ти­ре­ві 1620 де­ся­тин, де по­ча­ли пра­цю­ва­ти но­ві ра­би (по­ло­не­ні За­по­рі­ж­ці про­кли­на­ли раб­сь­ку до­лю і ар­хи­є­рея Со­коль­сь­ко­го). І при ко­ж­ній на­го­ді ті­ка­ли за Ду­най, де з до­зво­лу му­су­ль­ман­сь­кої Ту­ре­ч­чи­ни, по­ста­ла За­ду­най­сь­ка Січ, в якій не бу­ло крі­па­ц­т­ва.

На Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні в цей час мо­на­с­ти­рям на­ле­жа­ли со­т­ні ти­сяч де­ся­тин ор­ної зе­м­лі, на яких пра­цю­ва­ло 160 ти­сяч ра­бів (пра­во­сла­в­них хри­с­ти­ян). Ар­хи­ма­н­д­ри­ти і мо­на­хи жо­р­с­то­ко екс­плу­а­ту­ва­ли бра­тів во Хри­с­ті.

44

81. РА­БИ БУ­ЛИ ЗО­БО­В’Я­ЗА­НІ що­не­ді­лі бу­ти в Це­р­к­ві. Спо­ві­да­ти­ся, при­ча­ща­ти­ся. І слу­ха­ти в про­по­ві­дях сла­в­лен­ня Хри­с­та. «Пра­во­с­ла­в­ні хри­с­ти­я­ни, ду­май­те про Хри­с­то­ве спа­сін­ня; бі­сів ви­га­няй­те мо­ли­т­вою і пос­та­ми. І Хри­с­тос нас всіх про­ве­де до до­му От­ця, у мо­ли­т­вах про­сі­мо Йсу­са Спа­са на­шо­го. Ісус во­ло­діє, пе­ре­ма­гає, спа­са­є. Бла­жен­ні ті, хто на Хри­с­та на­ді­є­ть­ся».

82. ПІ­С­ЛЯ ПРО­ПО­ВІ­ДІ пра­во­сла­в­ні мо­ли­ли­ся за здо­ро­в’я ка­та-­ца­ря, Хри­с­то­во­го по­ма­за­н­ця. І ні­хто не мав пра­ва пе­ре­ста­ти бу­ти пра­во­сла­в­ним. Хто про­яв­ляв зне­ва­гу до пра­во­сла­вія, був за­ку­тий в кай­да­ни. І за­сла­ний на до­сме­р­т­ну ка­то­р­гу в Си­бір. «О­тим Ки­р­ги­зам, от­же й там, єй же Бо­гу, луч­че жи­ти, ніж нам на Укра­ї­ні. А мо­же, тим, що Ки­р­ги­зи ще не хри­с­ти­я­ни?» [Т. Ше­в­че­н­ко].

45

83. СПРА­В­ДІ, «ЧИ НЕ ПО­ПИ І БІ­С­КУ­ПИ на­вчи­ли наш На­род би­ти по­кло­ни пе­ред ко­ж­ним уря­дом, зда­ва­ти­ся на ла­с­ку зго­ри, жда­ти по­ми­лу­ван­ня там, де на­ле­жа­ло б упо­ми­на­ти­ся сво­го пра­ва? Чи не бі­с­ку­пи й по­пи за­всі­ди спи­ня­ли у нас по­чин яс­ні­шої, рі­шу­чої і щи­ро­на­ро­д­ної по­лі­ти­ки. Во­ни до­би­ва­ли­ся прав і ко­ри­с­тей для се­бе, а на­ро­до­ві товк­мачи­ли, що то бу­де ко­ристь для ці­ло­го за­га­лу» [Ів. Фра­н­ко, 1898 р.]

«Чо­му ін­шим Ві­ра Хри­с­то­ва не шко­ди­ла в дер­жа­в­но­му жит­ті? А для нас во­на бу­ла ру­їн­ни­ком сві­т­лих на­ці­о­на­ль­них по­чи­нань?» У ін­ших во­на бу­ла ін­стру­ме­н­том, же­р­т­вою яко­го бу­ли ми. Де­та­ль­на від­по­відь на це пи­тан­ня да­на в «Ма­га Ві­рі». І в Ка­те­хи­зи­сі РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня».

84. АР­ХИ­Є­РЕЇ (ТА­КИ НА­ШІ ПРА­ВО­СЛА­В­НІ і уні­ат­сь­кі по­пи) при до­по­мо­зі Ві­ри Хри­с­то­вої змо­с­ко­в­щу­ва­ли і спо­ль­щу­ва­ли Укра­ї­н­ців в Укра­ї­ні. І за це отри­му­ва­ли при­ві­леї, да­ри: ро­дю­чі зе­м­лі, па­со­ви­ща.

Укра­ї­н­сь­кі бі­с­ку­пи, по­пи і мо­на­с­ти­рі всі бу­ли спо­ль­ще­ні. «Це­р­ко­в­щи­на вби­ва­ла жи­вий дух се­ред не­чи­с­лен­ної ін­те­лі­ге­н­ції, што­в­ха­ю­чи її в бік поль­щи­з­ни. Це­р­ко­в­щи­на зві­ль­на вби­ває та­кож на­род­ні шко­ли, за­су­джує їх на без­ді­я­ль­ність і ме­р­т­ве­ч­чи­ну» [Ів. Фра­н­ко, 1888 р.]

85. «ЧО­МУ НАШ ДО­Б­РИЙ НА­РОД (і га­р­ний, і пра­цьо­ви­тий, і не­глу­пий) впро­довж ві­ків був та­кий без­по­ра­д­ний в бо­ро­ть­бі за на­ці­о­на­ль­ну не­за­ле­ж­ність? Що при­ду­ши­ло на­шу ду­шу? Де й ко­ли бу­ли зроб­ле­ні на­ці­о­на­ль­ні по­ми­л­ки?» — ста­в­лять пи­тан­ня ди­си­де­н­ти, пе­ре­бу­ва­ю­чи в конц­та­бо­рах.

По­ет-­ве­ли­ко­му­че­ник Ва­силь Стус дає від­по­відь: «Прий­нят­тя хри­с­ти­ян­с­т­ва з Ві­за­н­тії бу­ло по­ми­л­кою, шкі­д­ли­вою для Укра­ї­н­сь­ко­го На­ро­ду», «ве­ли­че­з­на бри­ла ду­хо­в­но­го хри­с­ти­ян­с­т­ва впа­ла на юну ду­шу», «Же­р­т­вою пра­во­сла­вія ми є най­бі­ль­шо­ю». [«Мо­ло­да Укра­ї­на», жо­в­тень, 85 р., То­рон­то.]

Ве­ли­че­з­на бри­ла (тя­ж­кий ка­мінь) ду­хо­в­но­го хри­с­ти­ян­с­т­ва впа­ла на ду­шу на­шу: пе­ре­слі­ду­єть­ся ві­ль­на ду­м­ка. Стри­му­єть­ся ду­хо­в­ний роз­ви­ток на­ро­ду.

46

86. ВІД ГА­ЛИ­ЦЬ­КИХ І НАД­ДНІ­П­РЯН­СЬ­КИХ ПО­ПІВ не від­ста­ва­ли й по­пи-­уні­а­ти на За­ка­р­пат­ті. Во­ни єпа­р­хію в Гай­ду­до­ро­зі, де всі бу­ли Ру­си­ни (Укра­ї­н­ці), ще в 1909 ро­ці зма­дя­ри­зу­ва­ли.

І ко­ли б не впа­ла Ав­с­т­ро-­Уго­р­щи­на, по­пи зма­дя­ри­зу­ва­ли б і Му­ка­чів­сь­ко-­Уж­го­род­сь­ку і Пря­шів­сь­ку єпа­р­хі­ю. «О­б­ла­го­ро­д­ню­ва­ли Укра­ї­н­ців» Ві­рою Хри­с­то­вою, і за це отри­му­ва­ли від Ма­дяр при­ві­ле­ї.

Ко­ли десь по­яв­ля­в­ся піп, по­ді­б­ний на Ма­р­кі­я­на Ша­ш­ке­ви­ча чи Ага­пія Гон­ча­ре­н­ка, то ар­хи­є­реї та­ко­му по­по­ві ство­рю­ва­ли не­сте­р­п­ні умо­ви­ни жит­тя. Гон­ча­ре­н­ко по­мер на ви­гнан­ні. Ша­ш­ке­вич — на Рі­д­ній зе­м­лі з ту­бе­р­ку­льо­зу. «По­пів­с­т­во по­па Ма­р­кі­я­на Ша­ш­ке­ви­ча вві­г­на­ло пе­ред­ча­с­но в мо­ги­лу» [Ів. Фра­н­ко, 1898 р.]

87. «ЛЕВ СИ­ЛЕ­Н­КО НЕ ХО­ЧЕ ПО­ГО­ДИ­ТИ­СЯ, що Укра­ї­н­ці бу­ли ди­ки­ми ва­р­ва­ра­ми. У 988 ро­ці Гре­ки Укра­ї­н­цям при­не­с­ли сві­т­ло Ві­ри Хри­с­то­во­ї. І зро­би­ли їх лю­дь­ми, вве­ли їх в ко­ло куль­ту­р­них На­ро­дів Ев­ро­пи», — пи­ше Г.Д.

Щоб опра­в­да­ти чу­жо­ві­р’я, ви чу­жу ма­тір, до якої мо­ли­те­ся, одя­га­є­те (на іко­нах) в ри­зи ца­ри­ці. Озо­ло­чу­є­те її. А рі­д­ну ма­тір на­вми­с­не при­ни­жу­є­те, на­зи­ва­є­те її те­м­ною, яка жи­ла «в не­трях по­ган­с­т­ва». А хто ж ви та­кі — чиї ж ви си­ни — ка­н­ди­да­ти на ло­но Ав­ра­мо­ве? Хі­ба ви по­то­м­­ки Іса­а­ка, Ре­бе­ки, Ра­хе­лі?

47

88. НІ. У 988 РО­ЦІ УКРА­Ї­Н­ЦІ не бу­ли ди­ки­ми ва­р­ва­ра­ми. Укра­ї­н­ці — по­то­м­ки Три­пі­ль­ців. Три­пі­ль­ці бу­ли пе­р­ши­ми в Ев­ро­пі тво­р­ця­ми Хлі­бо­роб­сь­кої куль­ту­ри і ци­ві­лі­за­ці­ї.

Жи­ву­чи на ба­га­тій зе­м­лі, во­ни вмі­ли Її від­ва­ж­но й ро­зу­м­но бо­ро­ни­ти. І ні Гре­ки, які по­стій­но вто­р­га­ли­ся на їх­ні Зе­м­лі, ні Іра­н­ці, очо­ле­ні Да­рі­єм, ні Рим­сь­кі ле­гі­о­ни не мо­г­ли їх на рі­д­ній Зе­м­лі по­ста­ви­ти на колі­на.

І Рим, бо­ю­чись їх­ніх ме­чів, по­ста­вив бі­ля їх­ніх гра­ниць обо­рон­ні спо­ру­ди. «Ми єс­тем Вну­ки Да­ж­бо­жі. Ми Ру­си­чі». «Той не Ру­сич, хто бо­їть­ся вме­р­ти за Русь».

89. ГРЕ­КИ, ПРИ­НІ­С­ШИ УКРА­Ї­Н­ЦЯМ-­РУ­СИ­ЧАМ сві­т­ло Ві­ри Хри­с­то­вої, їх тим сві­т­лом ослі­пи­ли. У Гре­ків бу­ла ме­та: на Ру­си зни­щи­ти Русь. Хі­ба не ослі­п­ли Аз­те­ки, Маї, Ін­ки від то­го «сві­т­ла Хри­с­то­во­го», яке їм при­не­с­ли іс­пан­сь­кі кон­кі­с­та­до­ри-­хри­с­то­лю­б­ці Ер­нан Ко­р­тез і Фран­ці­с­ко Пі­са­р­ро?

«А Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­ка Ака­де­мія, яка ви­хо­ву­ва­ла в Укра­ї­н­ців лю­бов до рі­д­ної мо­ви і роз­ви­ва­ла на­ці­о­на­ль­ну сві­до­мість? Її очо­лю­ва­ли на­ші єпи­с­ко­пи», пи­ше М.Х.

У мі­с­тах і се­ли­щах сто­я­ли пи­ш­ні це­р­к­ви і ба­га­ті мо­на­с­ти­рі. У Це­р­к­ві пра­во­сла­в­ні чу­ли про­по­ві­ді про чу­да Ісу­са Хри­с­та, Ді­ви Ма­рі­ї. Про по­дви­ги Жи­дів­сь­ких ца­рів, про­ро­ків, по­дви­ж­ни­ків. Про Йо­р­дань, Єру­са­лим, Ви­ф­лі­єм, Си­най, Єги­пет­сь­ку не­во­лю.

48

90. УКРА­Ї­Н­ЦІ ПРА­ВО­СЛА­В­НІ по­бо­ж­но би­ли по­кло­ни пе­ред іко­но­ста­сом. Ста­ви­ли сві­ч­ки. Ін­ко­ли де­хто в ду­м­ці ста­вив пи­тан­ня: а що ж ми за лю­ди? «Бі­б­лі­я» пи­ше, що був хлі­бо­роб Яфет. Зна­чить всі ми ді­ти Яфе­то­ві?

Ні­хто не хо­тів в Це­р­к­ві ска­за­ти про їх­ніх ца­рів Бо­жа, Кия, Оле­га, Свя­то­с­ла­ва.

У 1632 ро­ці (от­же бі­ль­ше, як 600 літ пі­с­ля хре­щен­ня) бу­ла за­сно­ва­на пе­р­ша ви­ща шко­ла в Ки­є­ві (ко­ле­гія при Ки­є­во-­брат­сь­ко­му мо­на­с­ти­рі на По­до­лі), яка в 1701 ро­ці бу­ла на­зва­на Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кою ака­де­мі­є­ю.

Укра­ї­н­сь­кі юна­ки хо­ті­ли в ака­де­мії по­чу­ти про іс­то­рію сво­єї Ба­ть­кі­в­щи­ни (про Ки­їв­сь­ку Русь). Хо­ті­ли до­ві­да­ти­ся, хто во­ни є. Та та­кі, як проф. ар­хи­ма­н­д­рит Ін. Гі­зел (за «Си­но­п­си­сом») їм ка­за­ли, що «Ки­їв і Ма­ло­ро­сія – це за­кон­на ба­ть­ків­сь­ка спа­д­щи­на Мо­с­ков­сь­ко­го ца­ря».

Проф., єпи­с­коп (ла­ки­за ца­ря Пе­т­ра 1-го) Ф. Про­ко­по­вич, який ор­га­ні­зу­вав чин ана­те­ми на ге­т­ма­на Ма­зе­пу, на­пи­сав твір «Во­ло­ди­мир», в яко­му зве­ли­чує гре­ць­ких ар­хи­є­ре­їв. І на сміх ви­ста­в­ляє Укра­ї­н­ців, по­ка­зує їх (во­л­х­вів) лю­дь­ми глу­пи­ми. Сту­де­н­ти бу­ли зо­бо­в’я­за­ні лже­на­у­ку єпи­с­ко­па Ф. Про­ко­по­ви­ча за­сво­ю­ва­ти в Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кій ака­де­мі­ї.

49

91. В АКА­ДЕ­МІЇ ВИ­КЛА­ДА­ЛИ­СЯ бо­го­слов­с­т­во, пі­ї­ти­ка, ма­те­ма­ти­ка, фі­зи­ка, гео­гра­фія та ін­ші пред­ме­ти. І мо­ви — гре­ць­ка, ла­тин­сь­ка, поль­сь­ка, ні­ме­ць­ка, ге­б­рей­сь­ка та ін­ші.

Щоб раб об­ма­ну­тий, за­ля­ка­ний, не­пи­сь­мен­ний був сми­рен­ним, йо­му тре­ба «бла­го­чин­но» при­ще­п­лю­ва­ти по­чут­тя ме­н­шої ва­р­то­с­ти. До­во­ди­ти, що він є ра­бом то­му, що «та­ка во­ля Бо­жа».

І зві­с­но, в ра­ба й мо­ва раб­сь­ка. Мо­ва «ни­щих лю­дей» для бла­го­ро­д­них осо­ру­ж­на. І во­на (жи­ва на­род­на Укра­ї­н­сь­ка мо­ва) в Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кій ака­де­мії бу­ла за­бо­ро­не­на.

92. Я ТВЕ­Р­ДЖУ: ПРА­МО­ВА НА­РО­ДІВ Ін­до­-ев­ро­пей­сь­ких офо­р­ми­ла­ся на те­ри­то­рії Укра­ї­ни 15-12 ти­сяч літ то­му (в епо­ху Мі­зин­сь­кої куль­ту­ри). Зна­є­мо: Укра­ї­н­ці — по­то­м­ки Три­пі­ль­ців. Три­пі­ль­ці го­во­ри­ли мо­вою «Вед». В сьо­го­дні­ш­ній Укра­ї­н­сь­кій мо­ві ви­ра­з­но ви­д­но ко­рінь са­н­с­к­ри­ту. До­во­джу це на ос­но­ві «По­рі­в­ня­ль­но­го Са­н­с­к­рит­сь­ко-­Ан­г­лій­сь­ко-­Ук­ра­їнського сло­в­ни­ка», який я ви­го­то­вив. І, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Ін­дії, уто­ч­нив в ін­сти­ту­ті Са­н­с­к­ри­ту, Ва­ра­на­сі і де­па­р­та­ме­н­ті Са­н­с­к­ри­ту, Ню-­Де­лі. Укра­ї­н­сь­ка мо­ва є най­ста­р­шою се­с­т­рою між се­с­т­ра­ми (мо­ва­ми На­ро­дів Ев­ро­пи, «се­н­тум» і «са­тем»).

50

93. ЛЮ­БОВ НА­РО­ДУ ДО МО­ВИ РІ­Д­НОЇ та­ка при­ро­д­ня, як лю­бов ди­ти­ни до ма­те­рі. «Ду­хо­вен­с­т­во хоч са­мо (...) їз­ди­ло в ка­ре­тах і спра­в­ля­ло зо­ло­ті та срі­б­ні за­ба­в­ки, ні­ко­ли не ся­г­ну­ло до ки­ше­ні, що­би де за­ло­жи­ти Укра­ї­н­сь­ку шко­лу. Про­ти­в­но, ко­ли Львів­сь­кі мі­ща­ни за же­б­ра­ні гро­ші за­ло­жи­ли Львів­сь­ку шко­лу і шпи­таль, то пра­во­сла­в­ний (у Льво­ві, при­м. Л.С.) єпи­с­коп Ге­де­он Ба­ла­бан (1565-1607) ви­сту­пив як най­за­в­зя­ті­ший во­рог спра­ви тої на­ці­о­на­ль­ної пра­ці, пе­ре­хо­п­лю­вав і бив сту­де­н­тів і вчи­те­лів» [Ів. Фра­н­ко, 1898 р.]

Ар­хи­є­рей Ге­де­он ба­чив в Укра­ї­н­сь­кій мо­ві па­ган­с­т­во. Тве­р­див, що для Ру­си­нів мо­жуть бу­ти «ті­ль­ки ду­хо­в­ні шко­ли з ви­кла­до­вою мо­вою гре­ць­кою і це­р­ко­в­но-­сло­в’ян­сь­ко­ю».

Ар­хи­є­реї Це­р­к­ви Хри­с­то­вої впро­довж ві­ків уме­р­т­в­ля­ли мо­ву На­ро­ду Укра­ї­н­сь­ко­го. А те­пер (як це не че­с­но) во­ни (ар­хи­є­реї) при­пи­су­ють Пра­во­сла­вію і Ка­то­ли­ц­т­ву рі­з­ні при­ду­ма­ні за­слу­ги в роз­ви­т­ку укра­ї­н­сь­кої мо­ви, куль­ту­ри, на­ці­о­на­ль­ної сві­до­мо­с­ти. Ро­б­лять це з ме­тою при­ще­пи­ти па­ра­фі­я­нам ду­м­ку, що то во­ни («пре­о­с­вя­щен­ні вла­ди­ки») най­ві­р­ні­ші си­ни Укра­ї­ни, «сі­я­те­лі Ві­ри Хри­с­то­во­ї».

51

94. У «БІ­Б­ЛІ­Ї» НЕ ОСПІ­ВА­НА ПРИ­РО­ДА. Ми­т­ро­по­лит Іл. Огі­є­н­ко вва­жає, що «мо­ва гре­ць­ка, най­ве­ли­ч­ні­ша мо­ва сві­ту, мо­ва бо­гів». На­ша Укра­ї­н­сь­ка мо­ва, «На­ша фра­зе­о­ло­гія, як я ви­ще не раз уже під­кре­с­лю­вав, ду­же ча­с­то уо­сі­б­ле­на, а це тхне по­ган­с­т­вом, на­при­клад, дощ іде, со­н­це за­хо­дить, ві­тер лю­ту­є», пи­ше ми­т­ро­по­лит Іл. Огі­є­н­ко [«До­х­ри­с­ти­ян­сь­кі ві­ру­ван­ня Укра­ї­н­сь­ко­го На­ро­ду», стор. 316.]

У на­род­них пі­с­нях («Не сві­ти ти, мі­ся­че­нь­ко», у тво­рах Ле­сі Укра­ї­н­­ки, Ю. Фе­дь­ко­ви­ча, в «Ко­б­за­рі» Т. Ше­в­че­н­ка («Ві­тер з га­єм роз­мо­в­ляє, ше­п­че з осо­ко­ю»), в «Сло­ві про по­хід Іго­ря», в усій Укра­ї­н­сь­кій лі­те­ра­ту­рі від­чу­т­но тхне «па­ґан­с­т­вом». Тоб­то, ба­га­тою пі­сен­ні­с­тю, об­ра­з­ні­с­тю (Сло­во «по­ган­с­т­во» в нас за­про­ва­ди­ли по­пи для очо­р­нен­ня на­шої са­мо­бу­т­ньої куль­ту­ри).

Уні­ка­ль­ни­ми осо­б­ли­во­с­тя­ми на­шої мо­ви (яка є мо­вою по­ети­ч­ної ду­ші) ми ма­є­мо пра­во го­р­ди­ти­ся і бе­ре­г­ти її, як ду­хо­в­ний скарб Люд­с­т­ва.

52

95. У 1784 РО­ЦІ АР­ХИ­Є­РЕЙ Са­му­їл Ми­с­лав­сь­кий (Ки­їв­сь­кий ми­т­ро­по­лит) за­бо­ро­нив в Укра­ї­ні в шко­лах ви­вча­ти Укра­ї­н­сь­ку мо­ву: во­на «тхне па­ґан­с­т­вом», «о­с­ко­р­б­ляє Го­с­по­да Ісу­са Хри­с­та».

І ді­тей в Укра­ї­ні на­вча­ли мо­вою Мо­с­ков­сь­кою, «по пра­ви­лам, на­пе­ча­та­ним в Мо­с­к­ве». Во­на ви­ро­с­ла на Пів­но­чі з язи­ка це­р­ко­в­но-­сло­в’ян­сь­ко­го», і є мо­вою «ґа­су­дар­с­т­вен­но­ю».

У 1837 ро­ці ви­йшов в Ма­дя­р­щи­ні пе­р­ший жу­р­нал-­аль­ма­нах мо­вою Укра­ї­н­сь­кою («Ру­са­л­ка Дні­с­т­ро­ва»). Гре­ко-­ка­то­ли­ць­кий ми­т­ро­по­лит у Льво­ві аре­ш­ту­вав «Ру­са­л­ку Дні­с­т­ро­ву». Що ж є? Хо­лоп­сь­кою мо­вою ви­да­ний жу­р­нал мо­же в хо­ло­пів роз­бу­ди­ти ві­ль­не ми­с­лен­ня. Мо­же оба­дьо­ри­ти їх­ні по­чут­тя. І сло­во «Ру­са­л­ка» «тхне па­ґан­с­т­вом».

96. «НАЙ­ЗА­В­ЗЯ­ТІ­ШИ­МИ про­ти­в­ни­ка­ми Ша­ш­ке­ви­че­вої тво­р­чо­с­ти бу­ло львів­сь­ке ка­то­ли­ць­ке ду­хо­вен­с­т­во в осо­бах ми­т­ро­по­ли­та Ми­хай­ла Ле­ви­ць­ко­го і про­фе­со­ра тео­ло­гії Ве­не­ди­к­та Ле­ви­ць­ко­го» [«Укр. Го­ло­с», 7 гру­д­ня, 1987 р., Він­ні­пег.]

Ка­то­ли­ць­ке ду­хо­вен­с­т­во в за­ро­д­ку при­ду­шу­ва­ло про­яви укра­ї­н­сь­ко­го жит­тя, щоб йо­му ні­хто не за­ва­жав па­ну­ва­ти над ми­с­ля­ми і по­чу­ван­ня­ми «ста­да Хри­с­то­во­го».

53

97. Є. ГРЕ­БІ­Н­КА, Ів. КО­Т­ЛЯ­РЕВ­СЬ­КИЙ, П. Ку­ліш, Т. Ше­в­че­н­ко, Г. Кві­т­ка-­Ос­но­в’я­не­н­ко, С. Гу­лак-­Ар­те­мов­сь­кий, С. Ру­дан­сь­кий, Л. Глі­бів, Л. Ма­р­то­вич, М. Ста­ри­ць­кий, В. Са­мій­ле­н­ко, О. Ко­би­лян­сь­ка, О. Сто­ро­же­н­ко, Ів. Ка­р­пе­н­ко-­Ка­рий, О. Ма­ко­вей, Ів. Фра­н­ко, Ле­ся Укра­ї­н­ка, С. Чер­ка­се­н­ко, О. Пчі­л­ка, М. Во­в­чок, Б. Грі­н­че­н­ко, Ів. Не­чуй-­Ле­ви­ць­кий, П. Ми­р­ний, П. Гра­бов­сь­кий, Ю. Фе­дь­ко­вич, М. Дра­го­ма­нів, М. Ша­ш­ке­вич, М. Гру­шев­сь­кий, М. Ар­кас, О. Олесь та ін­ші на­ші пись­мен­ни­ки ви­вчи­ли Укра­ї­н­сь­ку мо­ву не в шко­лі, а з уст На­ро­ду. З на­род­ної тво­р­чо­с­ти.

Чу­ю­чи в На­ро­ді по­ши­ре­ні пі­с­ні й при­слі­в’я («Ті­кай­те, ку­ри, піп іде», «Шко­да не ве­ли­ка, що по­мер вла­ди­ка», «Піп не по­мо­же, як жит­тя не го­же»), пись­мен­ни­ки зна­ли, що в лю­дей не­має лю­бо­ви до по­пів (ру­си­фі­ка­то­рів і по­ло­ні­за­то­рів). І ні­хто з пись­мен­ни­ків ні­чо­го при­хи­ль­но­го про по­пів і єпи­с­ко­пів не на­пи­сав.

54

98. 12 ТИ­СЯЧ ПАН-­ОТ­ЦІВ ПРА­ВО­СЛА­В­НИХ в Укра­ї­ні-­Ру­сі про­да­ли свої ду­ші Са­та­ні: отри­му­ва­ли що­ро­ку від Мо­с­ков­сь­ко­го ца­ря «зо­ло­тиє дє­нь­гі за об­ру­се­нія кра­я». Во­ни в шко­лах ді­тей Укра­ї­н­сь­ких ка­ра­ли, ко­ли во­ни між со­бою го­во­ри­ли Укра­ї­н­сь­кою мо­во­ю.

Піп Ва­силь Ру­дан­сь­кий про­кляв сво­го рі­д­но­го си­на Сте­па­на за те, що він пи­ше ли­с­ти, ві­р­ші й опо­ві­дан­ня мо­вою Укра­ї­н­сь­ко­ю. І цим сво­го ба­ть­ка-­по­па при­ни­жує пе­ред єпи­с­ко­пом.

Не по­пи і єпи­с­ко­пи, а пись­мен­ни­ки, як ду­хо­в­ні про­ві­д­ни­ки, обо­ро­ня­ли На­род і йо­го мо­ву. Бі­ль­шість з них си­ді­ла за ґра­та­ми. Стра­ж­да­ли в Си­бі­рі. Їм до­зе­м­ний по­клін від На­ро­ду.

55

99. РІЙ, ЯКИЙ НЕ ДБАЄ ПРО СВОЮ МА­Т­КУ, ги­не. На­род, який не дбає про жит­тя сво­їх ді­я­чів і пе­ре­бу­ває під по­кро­вом ду­хо­вен­с­т­ва ін­тер­на­ці­о­на­ль­ної ре­лі­гії, ві­ль­ним не бу­ва­є.

На­род­ні про­ві­д­ни­ки ви­хо­дять з гу­щі На­ро­ду. Во­ни та­кі му­д­рі і та­кі та­ла­но­ви­ті, як і їх­ній На­род. Так є: з жо­лу­дя не ви­ро­с­те со­с­на, з яй­ця ор­ли­ці не ви­лу­пить­ся ку­р­ча.

Є пра­в­да: чим бі­ль­ше в На­ро­ді осві­че­них лю­дей (пра­ви­ль­но осві­че­них), тим ви­щий йо­го куль­ту­р­ний рі­вень. І тим ус­пі­ш­ні­ші йо­го на­ці­о­на­ль­ні про­ві­д­ни­ки.

56

100. Є ТА­КІ ВІД­СТА­ЛІ ПЛЕ­МЕ­НА (на їх­ніх зе­м­лях в Центра­ль­ній Аме­ри­ці я пе­ре­бу­вав), які да­ють ве­ли­кі су­ми на Ка­то­ли­ць­ку Церкву. А на осві­ту ді­тей сво­їх їм шко­да гро­шей. «Тре­ба за­слу­жи­ти цар­с­т­во не­бе­с­не. Си­ну, бе­ри мо­ти­ку і са­джай ба­на­ни. То­бі шко­ла не по­трі­б­на».

Укра­ї­н­ці на пра­во­сла­в­ні і ка­то­ли­ць­кі це­р­к­ви «на емі­г­ра­ції ви­да­ли за 35 ро­ків 482 мі­ль­йо­ни до­ля­рів. А на уні­вер­си­тет­сь­ку на­у­ку — п’ять мі­ль­йо­нів до­ля­рів» [«Но­ві Дні», лю­тий, 86 р., То­рон­то.]

Як­що у Ві­ль­но­му сві­ті є 1200 пан­от­ців (обох це­р­ков) і ко­ли ко­ж­ний з них в се­ре­д­ньо­му отри­мує 10 ти­сяч до­ля­рів на рік, то Укра­ї­н­ці, в по­ті чо­ла пра­цю­ю­чи на хліб що­ден­ний, (за 35 ро­ків) да­ли пан-­от­цям 420 мі­ль­йо­нів до­ля­рів. От­же ра­зом — один мі­ль­ярд.

Зна­ю­чи це, Укра­ї­н­ці хо­чуть, щоб пан­от­ці ро­би­ли ко­ри­с­ну на­род­ну пра­цю. При­ще­п­лю­ва­ли ді­тям лю­бов до рі­д­ної мо­ви, до Ві­т­чи­з­ни і її кра­щих си­нів і до­чок.

57

101. МА­МА КА­ЖЕ: «ДО­НЮ, Я лю­б­лю, ко­ли ти го­во­риш вірш «У­к­ра­ї­н­ка я ма­ле­нь­ка». «Ді­ти, ви­ки­нь­те своє укра­ї­н­сь­ке се­р­це на смі­т­ник. Тут во­но вам не по­трі­б­не», по­вчає о. монс. Д. Ґре­сь­ко, зве­р­та­ю­чись до Укра­ї­н­сь­ко­го пла­с­ту в Клі­в­ле­н­ді, пи­ше бю­ле­тень «За Рі­д­ну Це­р­к­ву», ор­ган ко­мі­те­ту обо­ро­ни об­ря­дів і тра­ди­цій УКЦе­р­к­ви, сер­пень, 1966 р. От. Ґре­сь­ко то­му так ска­зав, що в ді­тях ка­то­ли­ць­ких він по­ба­чив про­яв на­ці­о­на­лі­з­му (при­ро­д­не по­чут­тя лю­бо­ви до Рі­д­но­го).

102. СУ­Мівці СЛА­В­ЛЯТЬ, як ві­р­них си­нів Укра­ї­ни, ле­ге­н­да­р­них во­ї­нів УПА. Пле­ка­ють культ дер­жа­в­но­го пра­по­ру си­ньо-­жо­в­то­го. У ча­со­пи­сі «Ві­ль­на Ду­м­ка» (за 3-тє сер­п­ня, 1975 р.) по­мі­ще­на «За­я­ва» упра­ви Куль­ту­р­но-­То­ва­ри­сь­ко­го клу­бу в Си­д­неї (Ав­с­т­ра­лія). Упра­ва пи­ше, що пан-­отець Ів. Ше­в­ців в Укр. Ка­тол. Це­р­к­ві 29 че­р­в­ня 75 р. ска­зав, що Укра­ї­н­ці по­ви­нні бу­ти хри­с­ти­я­на­ми, а не «си­ньо-­жо­в­ти­ми ба­ра­на­ми».

103. КА­Р­ДИ­НАЛ М. Ів. ЛЮ­БА­ЧІВ­СЬ­КИЙ на­вчає, що Укра­ї­н­цям «на­віть Укра­ї­ни тре­ба від­ре­к­ти­ся в ім’я Хри­с­та» [жу­р­нал «О­ко», тра­вень, 80 р., Мо­н­ре­аль; «Го­мін Укра­ї­ни», гру­день, 80 р., То­рон­то.]

З па­с­тир­сь­ких на­ук яс­но, що пан-­от­ці і ка­р­ди­нал є пра­в­ди­ви­ми хри­с­ти­я­на­ми. Учать лю­би­ти Ісу­са бі­ль­ше, ніж рі­д­ну ма­му. І в ім’я Ісу­са від­рі­ка­ти­ся від Укра­ї­ни. Це­р­к­ву пра­во­сла­в­ну чи ка­то­ли­ць­ку тре­ба лю­би­ти бі­ль­ше, ніж рі­д­ну Ві­т­чи­з­ну.

58

104. НА­ЦІ­О­НА­ЛІСТ (ТОБ­ТО ДО­СТОЙ­НИЙ ПА­Т­РІ­ОТ) лю­бить свою Ві­т­чи­з­ну бі­ль­ше, ніж Ві­т­чи­з­ну Бу­д­ди чи Ісу­са. Ан­г­лі­єць є перш за все Ан­г­лій­цем, а по­тім — хри­с­ти­я­ни­ном, бу­д­ди­с­том чи ате­ї­с­том. «Ні­ме­ч­чи­на по­над все» — ні­ме­ць­кий на­ці­о­на­ль­ний сла­вень пле­кає культ Ві­т­чи­з­ни.

«Кле­ри­ка­лизм не знає рі­д­но­го краю, а по­чут­тя на­род­но­с­ти вва­жає ви­т­во­ром зло­го ду­ха. Він ді­лить і роз­рі­з­няє лю­дей тіль­ки пі­с­ля ві­ро­і­с­по­ві­дан­ня» [Ів. Фра­н­ко, 1888 р.] І на кле­ри­ка­лизм на­рі­ка­ти не мо­ж­на: він є та­ким, яким йо­го зро­би­ла на­у­ка «Є­ва­н­ге­лій».

105. ІСУС НА­ВЧАЄ, що ті, які ві­рять Йо­му (тоб­то хри­с­ти­я­ни), по­ви­нні Йо­го лю­би­ти бі­ль­ше, ніж свою ро­ди­ну (ма­му, та­та, до­ню, си­на, бра­та, се­с­т­ру).

«Хто більш, як Ме­не, лю­бить ба­ть­ка чи ма­тір, той Ме­не не до­стой­ний. І хто більш, як Ме­не, лю­бить си­на чи до­ч­ку, той Ме­не не до­стой­ний» [Мат­тей, 10,37.]

Пра­в­ди­вим хри­с­ти­я­ни­ном є той, хто в ім’я Хри­с­та від­рі­к­ся від Ба­ть­кі­в­щи­ни і благ зе­м­них. «Не мий­ся, бо се власть ідоль­сь­ка», «га­р­на оде­жа, чи­с­то­та, ті­ле­с­на кра­со­та — се чо­р­тів­сь­ка спо­ку­са», і мо­на­хи жи­ли «не ми­ю­чись по три­дцять літ», «від­да­ні ли­ше од­ній ду­м­ці — ду­м­ці про спа­сін­ня ду­ші че­рез уме­р­т­він­ня сво­го ті­ла» [Ів. Фра­н­ко, 1907 р.]

59

106. І ТА­КИ­МИ БУ­ЛИ В НАС пе­р­ші де­мо­ра­лі­за­то­ри на­ці­о­на­ль­ної сві­до­мо­с­ти мо­на­хи (Фе­о­до­сій, Афа­на­сій і ба­га­то, ба­га­то ін­ших), які не ці­ка­ви­ли­ся до­лею рі­д­них ма­те­рів, ба­ть­ків, бра­тів. Не дба­ли про обо­ро­ну Укра­ї­ни-­Ру­си, якій за­гро­жу­ва­ли ва­р­вар­сь­кі ор­ди.

Хво­ра мо­на­ша іде­о­ло­гія ні­ве­чи­ла мо­лодь. Осла­б­лю­ва­ла вій­сь­ко­ву спро­мо­ж­ність Ві­т­чи­з­ни. Укра­ї­нець перш за все по­ви­нен бу­ти хри­с­ти­я­ни­ном, а Укра­ї­н­цем мо­же й не бу­ти. На­га­дує це на­у­ку ко­мі­са­ра: «До­б­рим бо­ль­ше­ви­ком-­ко­му­ні­с­том ти по­ви­нен бу­ти, а Укра­ї­н­цем – не обо­в’я­з­ко­во».

Та сьо­го­дні є в нас та­кі пан-­от­ці і єпи­с­ко­пи, які на свя­т­ко­вих обі­дах в про­мо­вах за­хо­п­лю­ють слу­ха­чів (ви­сло­в­лю­ють при­хи­ль­ність до на­ці­о­на­лі­з­му). Пра­в­да, їх­ні ко­ле­ги (ар­хи­є­реї) ди­в­лять­ся на них як на тих, які не до­б­ре орі­є­н­ту­ють­ся в «Є­ва­н­ге­лі­ях», або як на тих, що про­яв­ля­ють не­че­с­не ста­в­лен­ня до Ві­ри Хри­с­то­во­ї.

60

107. З ІС­ТО­РІЇ ЗНА­Є­МО: В дер­жа­вах Ев­ро­пи бу­ла во­ро­ж­не­ча між па­т­рі­о­та­ми і ар­хи­є­ре­я­ми. Во­ро­ж­не­ча кін­ча­ла­ся то від­ді­лен­ням це­р­к­ви від дер­жа­ви, то ув’я­з­нен­ням ар­хи­є­ре­їв або па­т­рі­о­тів (На­при­клад, Ко­с­тю­ш­ко і ксьо­н­дзи).

З по­гля­ду Ві­ри Хри­с­то­вої пра­в­ди­ви­ми хри­с­ти­я­на­ми-­па­с­ти­ра­ми є ті пан-­от­ці чи ар­хи­є­реї, які по­бо­рю­ють в На­ро­ді на­ці­о­на­ль­ну сві­до­мість. Па­т­рі­о­ти, які вва­жа­ють се­бе хри­с­ти­я­на­ми, і в цей же час про­бу­ють Ві­ру Хри­с­то­ву під­по­ряд­ку­ва­ти спра­вам На­ції, глу­м­лять­ся над Хри­с­том, над ос­но­ва­ми Йо­го на­у­ки.

Во­ни ста­ра­ють­ся Гре­ко-­ка­то­ли­ць­ку і Гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ну Це­р­к­ви пе­ре­тво­ри­ти у Свя­ти­ли­ще на­ці­о­на­ль­ної куль­ту­ри, окре­мі­ш­но­с­ти, ду­хо­во­с­ти, а це зна­чить — роз­хри­с­ти­я­ні­зу­ва­ти їх.

Ар­хи­є­реї і пан-­от­ці яв­но (і не­яв­но) ві­до­кре­м­лю­ють від це­р­к­ви Укра­ї­н­сь­кі на­ці­о­на­ль­ні свя­то­щі, як спра­ву не Хри­с­то­ву. Ка­жуть: «Ми не по­лі­ти­ки, ми ду­хо­в­ні осо­би. Ми по­над на­ці­о­на­ль­ною по­лі­ти­ко­ю. Але ми ці­ка­ви­мо­ся укра­ї­н­сь­ки­ми на­ці­о­на­ль­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми. І осо­б­ли­во то­ді, ко­ли їх­ні чле­ни є ді­я­ль­ни­ми і же­р­т­вен­ни­ми в на­шій це­р­к­ві».

61

108. Я ОСУ­ДЖУЮ РА­СИЗМ. Осу­джую на­ці­о­на­лізм на­ро­ду гно­би­те­ля (ім­пе­рі­а­лі­с­та). І обо­ро­няю на­ці­о­на­лізм на­ро­ду гно­б­ле­но­го, як сві­т­лу си­лу на­ці­о­на­ль­но-­ви­з­во­ль­ної бо­ро­ть­би за свя­щен­не пра­во бу­ти не­за­ле­ж­ним го­с­по­да­рем на сво­їй Зе­м­лі.

Рим­сь­кий па­па ого­ло­сив, що вза­га­лі «на­ці­о­на­лізм — во­рог люд­сь­ко­го бра­тер­с­т­ва» [«Шлях Пе­ре­мо­ги», 1 сер­п­ня, 1965 р., Мюн­хен.] Чо­му?

Бо «Є­ва­н­ге­лі­я» на­вчає, що в пра­в­ди­вих хри­с­ти­ян на­ці­о­на­ль­них ви­явів не­ма­є. «Не­має Гре­ка, ні Жи­до­ви­на (...), чу­жо­зе­м­ця і Ски­та» (...), але все і в усьо­му Хри­с­тос» [Па­в­ло до Ко­ло­сян, 3,11.]

«Не­має Жи­до­ви­на, ні Гре­ка», «бо всі ви од­но в Хри­с­ті Йсу­сі», «А ко­ли ви Хри­с­то­ві, то ви на­сін­ня Ав­ра­а­мо­ве» [Па­в­ло до Га­лат, 3,28-29.]

109. СТА­В­ШИ «НА­СІН­НЯМ АВ­РА­А­МО­ВИМ», не тре­ба зу­кра­ї­ні­зо­ву­ва­ти Ісу­са. Не тре­ба Ісу­са ста­ви­ти на слу­ж­бу на­ці­о­на­ль­ній по­лі­ти­ці. Хри­с­ти­я­нин по­ви­нен спо­ві­ду­ва­ти Ві­ру Хри­с­то­ву та­кою, якою во­на є. Або пе­ре­ста­ти бу­ти хри­с­ти­я­ни­ном. Кра­ще че­с­но ві­ді­йти від пи­сань Мат­тея, Ма­р­ка, Лу­ки, Іва­на, Па­в­ла, Пе­т­ра, ніж не­че­с­но по­во­ди­ти­ся з їх­ньою на­у­ко­ю.

Пра­в­ди­вий хри­с­ти­я­нин не мо­же бу­ти на­ці­о­на­лі­с­том. Хри­с­то­ва Ві­ра ін­тер­на­ці­о­на­ль­на. Пра­в­ди­вий на­ці­о­на­ліст не мо­же бу­ти хри­с­ти­я­ни­ном: тоб­то на­ці­о­на­лі­с­том і ін­тер­на­ці­о­на­лі­с­том од­но­ча­с­но.

62

110. АР­ХИ­Є­РЕЇ, ВИ НА­ВЧА­Є­ТЕ УКРА­Ї­Н­ЦІВ, що в Сві­ті хри­с­ти­ян най­бі­ль­ше, що хри­с­ти­я­ни спра­ве­д­ли­ві, мо­ра­ль­ні, ми­ло­се­р­д­ні. От­же, бу­ти хри­с­ти­я­ни­ном зна­чить бу­ти кра­щою лю­ди­но­ю. Ро­зу­мію, чо­му ви це ро­би­те.

Та спра­в­ді, на сві­ті є тіль­ки 28 від­со­т­ків хри­с­ти­ян. 72 від­со­т­ки — ві­р­ні ін­ших ін­тер­на­ці­о­на­ль­них чи на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гій. Жит­тя і мо­ра­ль­ні вза­є­ми­ни лю­дей в Ін­дії, Япо­нії, Ки­таї та ін­ших кра­ї­нах є до­ка­зом, що хри­с­ти­я­ни, як лю­ди, не є кра­щі за бу­д­ди­с­тів, ін­ду­сів, кон­фу­ці­о­ні­с­тів, япо­н­ців.

111. Я НЕ БУ­ДУ ТУТ ГО­ВО­РИ­ТИ про жа­х­ли­вий те­рор (ка­ту­ван­ня Гон­ти і За­лі­з­ня­ка), май­с­т­ра­ми яко­го бу­ли хри­с­ти­я­ни. Зга­даю тіль­ки один із ти­ся­ч­них по­дви­гів хри­с­ти­ян­сь­ко­го «ми­ло­се­р­дя» в Укра­ї­ні.

У 1637 ро­ці за­по­ро­жець Бог­дан Ки­зим зі сво­їм си­н­ком Бог­да­н­ком і з гру­пою се­лян-­крі­па­ків ішов, щоб з’єд­на­ти­ся з по­вс­та­н­ця­ми за­по­ро­ж­ця Па­в­ла Па­в­лю­ка.

Хри­с­ти­я­ни­но­ві М. По­то­ць­ко­му, поль­сь­ко­му на­ї­з­ни­ко­ві, вда­ло­ся схо­пи­ти до­ві­р­ли­во­го Ки­зи­ма. У Ки­є­ві бу­ли за­ко­па­ні дві па­лі (вго­рі за­го­с­т­ре­ні кі­л­ки). Ні, «не па­га­ни, а на­сто­я­щі хри­с­ти­я­ни» (По­то­ць­кий і йо­го ко­ле­ги) по­са­ди­ли (на­стро­ми­ли) на па­лі Бог­да­на Ки­зи­му. І по­руч йо­го си­н­ка Бог­да­н­ка.

Стра­ж­дан­ня та­та і си­на бу­ли бо­лю­чі­ші за ті, що на хре­с­ті. «На­ро­бив ти, Хри­с­те, ли­ха», «Лю­дей за­ку­ва­ли та й мо­р­ду­ють... Ой, ой, па­ни, па­ни-­хри­с­ти­я­ни» [Т. Ше­в­че­н­ко.] Оче­ви­д­но, між хри­с­ти­я­на­ми є ба­га­то й ми­ло­се­р­д­них лю­дей. У всіх ре­лі­гі­ях є лю­ди ми­ло­се­р­д­ні і є лю­ди жо­р­с­то­кі.

63

112. Ів. ФРА­Н­КО ВВА­ЖАВ, ЩО Ісус не Бог. І пі­с­ля ро­з­п’ят­тя не во­с­к­рес. «Хри­с­тос був не Бог, а та­кий же чо­ло­вік, як дру­гі, ко­т­рий упо­ми­на­в­ся за бі­д­ни­ми лю­дь­ми і за те був за­му­че­ний і, як умер, то так і ос­та­в­ся, і не во­с­к­рес бі­ль­ше» [Ів. Фра­н­ко, «Ку­ль­ту­ра», 1924 р.]

Ми­т­ро­по­лит С. Се­м­б­ра­то­вич в ли­с­ті за 1 гру­д­ня 1890 ро­ку до ре­да­к­ції жу­р­на­лу «Дзві­нок» на­пи­сав, що Ів. Фра­н­ка не мо­ж­на вва­жа­ти хри­с­ти­я­ни­ном.

Ле­ся Укра­ї­н­ка не вва­жа­ла се­бе хри­с­ти­янкою, тоб­то «на­сін­ням Ав­ра­а­мо­вим». Во­на бу­ла Укра­ї­н­кою ми­ло­се­р­д­ною (спра­ве­д­ли­во ста­ви­ла­ся до лю­дей). Про­яв­ля­ла по­ва­гу до всіх ре­лі­гій. Лю­би­ла свій На­род, свою Ві­т­чи­з­ну бі­ль­ше, ніж се­бе. І ша­но­б­ли­во ста­ви­ла­ся до куль­ту­ри ін­ших на­ро­дів.

113. ЛЕ­СЯ УКРА­Ї­Н­КА УСТА­МИ сво­єї улю­б­ле­ної ге­ро­ї­ні ска­за­ла: «Сво­єї кро­ви я не дам ні кра­п­лі за кров Хри­с­то­ву». Во­на так ска­за­ла не то­му, що не ви­зна­ва­ла Ісу­са Бо­гом, а то­му, що во­на свою кров до кра­п­лі від­да­ла за кра­щу до­лю рі­д­но­го На­ро­ду. Ми­ло­се­р­д­на Ле­ся цим зве­ли­чи­ла се­бе, свій На­род. І зве­ли­чи­ла всіх тих си­нів і до­чок ін­ших На­ро­дів, які свій На­род лю­б­лять по­над все.

64

114. І Є ТА­КІ ПАН-­ОТ­ЦІ, яким до­ро­га РУ­Н­Ві­ра. Їм хо­четь­ся, щоб в Укра­ї­н­ців бу­ла Укра­ї­н­сь­ка Ві­ра. Один з них ска­зав ру­н­ві­я­нам: «Я­к­би гро­ма­да Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни ме­ні що­мі­ся­ця да­ва­ла ті гро­ші, що я ді­с­таю від па­ра­фії, я б став ру­н­ві­я­ни­ном. Про­по­ві­ду­вав би свя­те пись­мо «Ма­га Ві­ру». На­у­ка рі­д­но­го Про­ро­ка ме­ні рі­д­ні­ша за на­у­ку юдей­сь­ких про­ро­ків».

115. РУ­Н­ВІ­Я­Н­КА С.С. від­ві­ду­ва­ла сво­їх рі­д­них у Льво­ві. І їм опо­ві­ла про РУ­Н­Ві­ру, про «Ма­га Ві­ру» й бу­до­ву Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни. Ста­р­ший чо­ло­вік ува­ж­но слу­хав, і на йо­го очах по­яви­ли­ся сльо­зи. Він ска­зав:

«Я став ате­ї­с­том то­му, що ме­ні вже на­бри­д­ли обо­пі­ль­ні очо­р­нен­ня між ка­то­ли­ка­ми і пра­во­сла­в­ни­ми. Во­ни оплю­га­в­лю­ють один од­но­го. Сва­ря­ть­ся. До очма­нін­ня до­во­дять один од­но­му — яка ві­ра кра­ща: пра­во­сла­в­на чи ка­то­ли­ць­ка? Тоб­то, яке раб­с­т­во ви­гі­д­ні­ше.

Це їх зму­чує, ви­сна­жує ене­р­гію їх­ньо­го ро­зу­му. Во­ни не зді­б­ні до са­мо­стій­ної ду­хо­в­ної тво­р­чо­с­ти. Во­ни в ту­пи­ці — їм не на­ле­жить май­бу­т­нє.

116. Я ВЖЕ СТА­Р­ША ЛЮ­ДИ­НА. На­ро­дже­ний в Пол­та­ві. У Льво­ві до­в­гі ро­ки Укра­ї­н­сь­ку мо­ву ви­кла­дав. І по­лю­бив я льві­в’ян, як мо­їх рі­д­них пол­та­в­ців. Уні­а­ти і пра­во­сла­в­ні не зна­ють, що ді­єть­ся в ду­ші «а­те­ї­с­та».

Ди­ти­на ма­му лю­бить: ру­ч­ки до неї про­стя­га­є. Отак і я ду­шею не­вин­ної ди­ти­ни хо­чу лю­би­ти Бо­га сво­го, свою рі­д­ну свя­ту Во­лю, Пра­в­ду. І їй до­ві­ри­ти та­ї­ни ду­ші мо­є­ї. Я не ві­рю у Ві­за­н­тій­сь­ко­го Са­ва­о­та. І Ше­в­че­н­ко ж пи­сав: «о­ду­рить ві­за­н­тій­сь­кий Са­ва­от».

І ось там в Аме­ри­ці, як те­пер чую, об’­яви­в­ся ві­с­ти­тель Ві­ри в Да­ж­бо­га, щоб зна­чить Укра­ї­н­ці ма­ли свою Ві­ру, а не з Чу­жи­ни при­йн­я­ту. До сліз це ме­не зво­ру­ши­ло. Пе­ре­дай­те йо­му по­клін. І ска­жіть, що йо­го жде Укра­ї­на».

65

117. УКРА­Ї­Н­ЦІ (ІН­ТЕ­ЛІ­ГЕ­Н­ТИ) є тіль­ки по на­зві «пра­во­с­ла­в­ні». В дій­с­но­с­ті во­ни ці­єї ре­лі­гії не прак­ти­ку­ють. Во­ни не спо­ві­да­ють­ся, не при­ча­ща­ють­ся, не ці­лу­ють ікон. Не ві­рять у во­с­к­ре­сін­ня ме­р­т­вих, в не­по­ро­ч­не за­чат­тя, у во­з­не­сін­ня на не­бо Ісу­са.

Не зва­жа­ю­чи на все це, во­ни во­ро­же на­ста­в­ле­ні до ка­то­ли­ци­з­му не з по­гля­ду ре­лі­гій­но­го, а на­ці­о­на­ль­но­го. Впро­довж ві­ків ка­то­ли­цизм був ін­стру­ме­н­том поль­сь­ких ко­ро­лів, які спо­ль­щу­ва­ли укра­ї­н­ців.

По­ді­б­не яви­ще (хоч в ме­н­шій мі­рі) є в укра­ї­н­ців (ін­те­лі­ге­н­тів), які, не бу­ду­чи прак­ти­ку­ю­чи­ми ка­то­ли­ка­ми, в ду­ші чу­ють не­при­хи­ль­ність до пра­во­сла­ві­я. Вто­то­ж­ню­ють йо­го з Мо­с­к­вою, яка про­сла­ви­ла­ся як дру­га Та­та­ро-­Мо­н­голь­сь­ка ор­да.

З цих при­чин ін­те­лі­ге­н­ція в Укра­ї­ні пе­ре­жи­ває ду­хо­в­ну кри­зу. Йде до ба­п­ти­ст­сь­кої се­к­ти. Шу­кає іс­ти­ни у фі­ло­со­фії Схо­ду. Та те­пер про­яв­ляє за­ці­ка­в­лен­ня РУ­Н­Ві­рою, як ті­єю спа­сен­ною си­лою, яка по­кла­де кі­нець мно­го­ві­ко­вій во­ро­ж­не­чі ре­лі­гій­ній. І зрід­нить і об’­єд­нає си­ли на­ро­ду.

66

118. АГЕ­Н­ЦІЯ АС­СО­ШІ­ЄЙ­ТЕТ ПРЕС по­від­оми­ла, що в Ри­мі 6-го ли­с­то­па­да 87 р. ка­р­ди­нал М. Ів. Лю­ба­чів­сь­кий ви­го­ло­сив про­мо­ву. Він, як «ду­хо­в­ний лі­дер Укра­ї­н­ців ка­то­ли­ків, ска­зав:

«Ми, ка­то­ли­ки, про­стя­га­є­мо на­шу ру­ку Мо­с­ков­сь­ко­му па­т­рі­а­р­хо­ві і ми про­си­мо про­с­ти­ти на­м. І ми вам про­ща­є­мо. Ми всі бра­ти во Хри­с­ті, і Ма­рія, на­ша ма­ти, по­мо­же нам по­до­ла­ти всі пе­ре­по­ни на до­ро­зі до об’­єд­нан­ня. Я маю на­дію, що ма­ти­му змо­гу від­пра­в­ля­ти лі­ту­р­гію по­дя­ки за Ти­ся­чо­літ­тя в мо­їй ка­те­д­рі в Укра­ї­ні» [«Ді­т­ройт Нюс», 7 ли­с­то­па­да, 87 р.]

119. «СВО­БО­ДА» (НЮ ДЖЕ­Р­СІ) ЗА 14 ли­с­то­па­да 87 р. у стат­ті «Па­т­рі­арх М. Лю­ба­чів­сь­кий про­стя­гає ру­ку при­ми­рен­ня» по­від­оми­ла, що «Ка­р­ди­нал Лю­ба­чів­сь­кий ска­зав: «Йду­чи слі­да­ми Хри­с­то­во­го Ду­ха, про­стя­га­є­мо на­шу ру­ку про­щен­ня, при­ми­рен­ня і лю­бо­ви до Ро­сій­сь­ко­го На­ро­ду і Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха».

Обу­ре­ний Укра­ї­не­ць-­ка­то­лик І.Г. на­пи­сав: «Ми, Укра­ї­н­ці, про­стя­га­є­мо ру­ку лю­бо­ви до Мо­с­к­ви, яка за­йш­ла до на­шої ха­ти, по­ві­си­ла та­та і ма­му, і му­чить бра­тів і се­с­тер в Си­бі­рі?

Чо­му ти, ка­р­ди­на­ле, в ім’я Ві­ри Хри­с­то­вої так жо­р­с­то­ко пе­ред сві­том глу­ми­ш­ся над ду­шею гно­б­ле­них Укра­ї­н­ців?»

67

120. СПРА­В­ДІ, ЧИ Є ТА­КА ГРУ­ПА Ро­сі­ян в СССР, яка за­яви­ла, що Ро­сі­я­ни по­ви­нні від­мо­ви­ти­ся від оку­па­ції Укра­ї­ни-­Ру­си? По­ки що не­має, не зва­жа­ю­чи на «гла­с­ность».

Ка­р­ди­нал Лю­ба­чів­сь­кий, про­стя­га­ю­чи Мо­с­ка­лям і Мо­с­ков­сь­ко­му па­т­рі­а­р­хо­ві ру­ку про­щен­ня, ми­ру й лю­бо­ви, цим бла­го­сло­в­ляє Мо­с­ков­сь­кий оку­па­цій­ний ре­жим в Укра­ї­ні. І за це хо­че отри­ма­ти пра­во ма­ти в Укра­ї­ні «лі­ту­р­гію по­дя­ки за Ти­ся­чо­літ­тя»?

В Укра­ї­ні Це­р­к­ва Хри­с­то­ва не сто­я­ла по сто­ро­ні На­ро­ду. Її ар­хи­є­реї слу­жи­ли ха­нам Та­та­ро-­Мо­н­голь­сь­кої ор­ди, слу­жи­ли ко­ро­лям Поль­сь­ким і ца­рям Мо­с­ков­сь­ким. «У­ся­ка бо вла­да від Бо­га».

121. КА­Р­ДИ­НАЛ ЛЮ­БА­ЧІВ­СЬ­КИЙ у спе­ці­а­ль­но­му «Зве­р­нен­ні» до Укра­ї­н­ців-­ка­то­ли­ків пи­ше, що йо­го сло­ва «ви­к­ли­ка­ли де­яке збе­н­те­жен­ня се­ред на­ших ві­р­них». І, щоб «у­с­по­ко­ї­ти за­три­во­же­них лю­дей», за­яв­ляє: «Не був я пе­р­ший з укра­ї­н­сь­ких вла­дик».

Ми­т­ро­по­лит Ан­д­рей Ше­п­ти­ць­кий «на­т­ру­ди­в­ся ба­га­то (...) для до­б­ра Ро­сій­сь­ко­го На­ро­ду», і «Па­т­рі­арх Йо­сиф (...) не­має гір­ко­с­ти до Ро­сі­ян» [«Сво­бо­да», 28 ли­с­то­па­да, 87 р.]

68

122. СПРА­В­ДІ, МО­НА­ХИ (Ва­си­лі­я­ни) Укра­ї­н­цям у Ві­ль­но­му сві­ті по­да­ва­ли та­кі ін­фо­р­ма­ції: «А­р­хи­є­пи­с­коп Львів­сь­кої ді­є­це­зії Й. Слі­пий є те­пер в до­мі для ста­рих лю­дей у Цен­т­ра­ль­но­му Си­бі­рі». [«Сві­т­ло», кві­тень, 58 р., То­рон­то.]

«Ми­т­ро­по­ли­то­ві Йо­си­по­ві пі­с­ля за­су­джен­ня про­по­ну­ва­ли ви­ї­ха­ти за ко­р­дон, але він від­мо­ви­в­ся». [«Сві­т­ло», че­р­вень, 60 р.]

Він, ми­т­ро­по­лит Йо­сип зро­бив спро­бу на­в’я­за­ти «спо­сіб жит­тя з ко­му­ні­с­ти­ч­ною вла­до­ю», «ви­с­лав був, як ві­до­мо, де­ле­га­цію кі­ль­кох свя­ще­ни­ків до Мо­с­к­ви, які пе­ре­да­ли в іме­ни Укра­ї­н­сь­кої Це­р­к­ви по­же­р­т­ву на ра­не­них вій­ни в су­мі 100.000 ру­б­лів». [«Сві­т­ло», лю­тий, 60 р.]

123. ВО­Ї­НИ УПА ВЕ­ЛИ СВЯ­ЩЕН­НУ БО­РО­ТЬ­БУ про­ти Мо­с­ков­сь­ко-­ста­лін­сь­кої де­с­по­ті­ї. У Ка­р­па­тах і на Во­ли­ні в за­сні­же­них кри­ї­в­ках ле­жа­ли ра­не­ні упі­в­ці. Не ма­ли гро­шей, щоб ді­с­та­ти би­н­ти і пе­ре­в’я­за­ти ра­ни. Ми­т­ро­по­лит Й. Слі­пий зі­брав гро­ші по се­лах в Га­ли­чи­ні у ві­ру­ю­чих ма­те­рів і ба­бусь, які йо­му да­ва­ли на Бо­же. І він ці гро­ші по­да­рив Мо­с­к­ві для «і­н­ва­лі­дов отє­чє­с­т­вєн­ной вой­ни».

Ар­хи­є­пи­с­коп Слі­пий — «най­ви­щий ду­хо­в­ний про­ві­д­ник», «Пе­р­во­є­рарх Укра­ї­ни», «най­к­ра­щий син Укра­ї­ни». [«По­с­туп» (ор­ган укр. ка­тол. ді­є­це­зії, 4 сер­п­ня, 68 р., Він­ні­пег).]

124. УКРА­Ї­Н­ЦІ — МИ­Т­РО­ПО­ЛИ­ТИ, єпи­с­ко­пи, ар­хи­ма­н­д­ри­ти — най­кра­щі си­ни Укра­ї­ни, за­слу­же­ні на­ці­о­на­ль­ні ді­я­чі, обо­ро­н­ці рі­д­ної мо­ви і куль­ту­ри, пе­р­ші бо­р­ці за Со­бо­р­ну Укра­ї­н­сь­ку Дер­жа­ву. Оче­ви­д­но, це не­пра­в­да. Але та­кі га­с­ла ко­ри­с­но ши­ри­ти осо­б­ли­во то­ді, ко­ли є гро­шо­ві збі­р­ки на роз­бу­до­ву ка­то­ли­ць­ких і пра­во­сла­в­них ін­сти­ту­цій.

69

125. МИ­Т­РО­ПО­ЛИТ МСТИС­ЛАВ (СКРИ­П­НИК) в ли­с­ті до ду­хо­вен­с­т­ва і ві­р­них УА­П­ Це­р­к­ви 20-го ли­с­то­па­да 87 ро­ку пи­ше, що:

«Не­о­б­хі­д­ні від­по­ві­д­ні об­ста­ви­ни й ат­мо­с­фе­ра» і «На­б­ли­зи­ти нас до та­ких об­ста­вин спро­мо­ж­на ви­клю­ч­но Мо­с­ков­сь­ка па­т­рі­а­р­хія про­го­ло­шен­ням по­в­но­го пра­ва укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду на ав­то­ке­фа­ль­не іс­ну­ван­ня Укра­ї­н­сь­кої Це­р­к­ви». [«Укр. Ві­с­ті», 6 гру­д­ня, 87 р., Ді­т­ройт.]

Цим ли­с­том ми­т­ро­по­лит Мстис­лав про­го­ло­сив се­бе ра­бом. А Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха Пі­ме­на — па­ном. Же­б­рає в Мо­с­ка­ля прав для УА­П­ Це­р­к­ви в Укра­ї­ні, оку­по­ва­ній Мо­с­к­вою?

На­род, який має роз­ви­не­ну на­ці­о­на­ль­ну гі­д­ність, ні­ко­ли не по­го­дить­ся, щоб чу­жий ду­хо­в­ний лі­дер да­вав йо­му пра­во на не­за­ле­ж­не це­р­ко­в­не жит­тя. Та­ке пра­во має мо­ра­ль­ну си­лу тіль­ки то­ді, ко­ли во­но здо­бу­те не­за­ле­ж­но від чу­жих сил. На­при­клад, пра­во УА­П­ Це­р­к­ви, здо­буте в 1921 році.

       70

126. ПАН-­ОТ­ЦІ (ОБОХ ЦЕ­Р­КОВ) що­не­ді­лі, сто­я­чи на ам­во­ні, ви­го­ло­шу­ють про­по­ві­ді. Фо­р­му­ють ду­м­ку ві­ру­ю­чих. Впли­ва­ють на їх­ні по­чу­ван­ня. Та це­р­ко­в­ний ам­вон ви­яви­в­ся не­ви­ста­ча­ю­чим.

Оби­д­ві Це­р­к­ви ма­ють свою пре­су (ви­да­ють ча­со­пи­си, жу­р­на­ли, бю­ле­те­ні, кни­ж­ки). Не зва­жа­ю­чи на це, во­ни (ка­то­ли­ць­кі і пра­во­сла­в­ні ар­хи­є­реї) зма­га­ють­ся між со­бою за «па­ну­ван­ня» над пре­сою укра­ї­н­сь­ких на­ці­о­на­ль­них ор­га­ні­за­цій (по­лі­тич­них, куль­ту­р­них, на­у­ко­вих, ми­с­те­ць­ких, жі­но­чих, юна­ць­ких), ви­дан­ня яких жи­во­ті­ють. Вони не ма­ють тих фі­нан­со­вих при­хо­дів, які ма­ють Це­р­к­ви для сво­єї пре­си.

На­при­клад, Ми­т­ро­по­ли­ча Ка­н­це­ля­рія Укра­ї­н­сь­кої Пра­во­сла­в­ної Це­р­к­ви (Бавнд Брук) пи­ше, що пре­са грає ве­ли­ку роль. Зо­к­ре­ма та пре­са, «що її ви­да­ють асе­ку­ра­цій­ні со­ю­зи. Ре­да­к­цій­ний пе­р­со­нал у цій пре­сі скла­да­єть­ся май­же ви­клю­ч­но з ка­то­ли­ків, які ста­ран­но пи­ль­ну­ють да­ти чи­та­чам як­най­більш при­ваб­ли­ві ін­фо­р­ма­ції про Укра­ї­н­сь­ку Ка­то­ли­ць­ку Це­р­к­ву», і в цей же час во­ни «до­зу­ють кі­ль­кість ін­фо­р­ма­цій про Укра­ї­н­сь­ку Пра­во­сла­в­ну Це­р­к­ву, або й це­н­зу­ру­ють зміст тих ін­фо­р­ма­цій». [«Но­вий Шлях», 21 ли­с­то­па­да, 1987 р., То­рон­то.]

Як­би «ре­да­к­цій­ний пе­р­со­нал у цій пре­сі скла­да­в­ся май­же ви­клю­ч­но з пра­во­сла­в­них», то во­ни б «пи­ль­ну­ва­ли да­ти чи­та­чам як­най­більш при­ваб­ли­ві ін­фо­р­ма­ції про УА­П­Це­р­к­ву і «до­зу­ва­ли б кі­ль­кість ін­фо­р­ма­цій про УГК­Це­р­к­ву, або й це­н­зу­ру­ва­ли б зміст тих ін­фо­р­ма­цій».

71

127. АР­ХИ­Є­РЕЇ, ВИ БЕЗ­ПО­СЕ­РЕ­Д­НЬО чи по­се­ре­д­ньо до­мі­ну­є­те май­же над всі­ми Укра­ї­н­сь­ки­ми ча­со­пи­са­ми, жу­р­на­ла­ми, ви­да­в­ни­ц­т­ва­ми, шко­ла­ми, на­род­ни­ми до­ма­ми, оща­д­ни­ми ка­са­ми, куль­ту­р­ни­ми, на­у­ко­ви­ми і по­лі­тич­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми. І в цьо­му не­ща­с­тя Укра­ї­н­сь­кої спі­ль­но­ти.

Ва­р­то зга­да­ти, для при­кла­ду: єпи­с­коп С.С. Ор­тин­сь­кий був по­ста­ра­в­ся, щоб сло­во «На­ро­д­ний» ви­ки­ну­ти і по­ста­ви­ти «Гре­ко-­Ка­то­ли­ць­кий». Та «пра­в­ні до­ра­д­ни­ки УН­Со­ю­зу стве­р­ди­ли, що змі­на в на­зві не бу­ла за­кон­на». До­ма­ган­ня єпи­с­ко­па бу­ло при­чи­ною роз­ко­лу УН­Со­ю­зу й по­стан­ня но­во­го со­ю­зу, який те­пер ві­до­мий як «Со­юз Укра­ї­н­ців Ка­то­ли­ків — «Про­ви­дін­ня». [Аль­ма­нах УН­Со­ю­зу, 1982 р.]

128. ЯК­ЩО АР­ХИ­Є­РЕЇ («НЕ ПО­ЛІ­ТИ­КИ», тоб­то лю­ди «по­над на­ці­о­на­ль­ною по­лі­ти­ко­ю») є ге­ге­мо­на­ми Укра­ї­н­сь­ко­го На­ці­о­на­ль­но­го Жит­тя, то це зна­чить, що Укра­ї­н­сь­кий Ви­з­во­ль­ний Рух — спра­ва не по­ва­ж­на. Не зді­б­на до дій між­на­ро­д­но­го зна­чен­ня.

Не зва­жа­ю­чи на те, що ви сво­єю на­у­кою опа­ну­ва­ли ду­шу й сві­до­мість Укра­ї­н­ців, ви їм не до­ві­ря­є­те. Це­р­к­ви, по­бу­до­ва­ні за гро­ші Лю­дей Укра­ї­н­сь­ких в уря­дах Ка­на­ди, Аме­ри­ки, Ав­с­т­ра­лії, ви офо­р­ми­ли, як ма­те­рі­а­ль­ну вла­с­ність Ва­ти­кан­сь­кої дер­жа­ви. І в цей же час ви ка­же­те, що «Це­р­к­ва — рі­д­на ма­ти на­ша». «Рі­д­на ма­ти на­ша» — вла­с­ність Ва­ти­ка­ну?

У Ан­г­лі­ка­нів, Ме­но­ні­тів, Єван­ге­лі­с­тів, Про­те­с­та­н­тів ко­ж­на Це­р­к­ва є вла­с­ні­с­тю гро­ма­ди.

72

129. МО­С­К­ВА (вчо­ра пра­во­сла­в­на, а сьо­го­дні со­вєт­сь­ка) так змо­с­­ко­в­щи­ла і так те­ро­ром зне­до­ли­ла Укра­ї­н­ців, що во­ни вже не во­ни. У ба­га­тьох з них ат­ро­фу­ва­ло­ся те люд­сь­ке бла­го­род­с­т­во, яке зветь­ся на­ці­о­на­ль­ною сві­до­мі­с­тю. Є тіль­ки ін­сти­н­к­ти: ро­с­те, лю­бить­ся, ба­вить­ся, ро­дить ді­тей, пра­цює, їсть, ста­ріє, вми­ра­є.

Як­що в Укра­ї­н­ців, що жи­вуть у Ві­ль­но­му сві­ті, роз­ви­не­на на­ці­о­на­ль­на сві­до­мість, то за­слу­га в цьо­му не ар­хи­є­ре­їв Гре­ко-­ка­то­ли­ць­кої чи Гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ної Це­р­ков.

130. ЇЇ (НА­ЦІ­О­НА­ЛЬ­НУ СВІ­ДО­МІСТЬ) ви­пле­ка­ли, ча­с­то ста­ю­чи в опо­зи­цію до ар­хи­є­ре­їв, Укра­ї­н­сь­ке На­ці­о­на­ль­не Об’­єд­нан­ня, Со­юз Укра­ї­н­сь­ких Са­мо­стій­ни­ків, Лі­га Ви­з­во­лен­ня Укра­ї­ни, уряд УНР а ви­гнан­ні, Со­юз Ге­т­ма­н­ців-­де­р­жа­в­ни­ків, Ор­га­ні­за­ція Дер­жа­в­но­го Від­ро­джен­ня Укра­ї­ни, Укра­ї­н­сь­ка Ре­во­лю­цій­но-­де­мо­к­ра­ти­ч­на Пар­тія, Спі­л­ка Ви­з­во­лен­ня Укра­ї­ни.

Об’­єд­нан­ня Укра­ї­н­сь­ких Жі­нок, Спі­л­ка Укра­ї­н­сь­кої Мо­ло­ді, Пласт, Об’­єд­нан­ня Де­мо­к­ра­ти­ч­ної Укра­ї­н­сь­кої Мо­ло­ді, Смо­ло­скип, То­ва­ри­с­т­во Укра­ї­н­сь­кої Сту­ді­ю­ю­чої Мо­ло­ді, Пись­мен­ни­ки, По­ети, Ком­по­зи­то­ри, Ар­ти­с­ти, Ма­ля­рі, На­род­ні До­ми, УН­Со­юз, УБСо­юз, НТШ, УВАН та ба­га­то ін­ших куль­ту­р­них і гро­мад­сь­ких уста­нов.

І всім їм на до­по­мо­гу при­йш­ло ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри (Об’­єд­нан­ня Си­нів і До­чок Укра­ї­ни Рі­д­ної Укра­ї­н­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри). Ві­р­ні РУ­Н­Ві­ри бу­ду­ють Свя­ти­ню Ма­те­рі Укра­ї­ни. Во­ни є Укра­ї­н­ця­ми по по­хо­джен­ню і по ві­рі. Там, де пе­ре­чи­с­ле­ні ор­га­ні­за­ції не ма­ють до­сту­пу до Це­р­к­ви, у па­ра­фі­ян укра­ї­н­сь­кої сві­до­мо­с­ти не­ма­є.

73

131. У ПА­Р­ЛА­МЕ­Н­ТАХ КРА­ЇН ЕВ­РО­ПИ не си­дять у по­че­с­них ря­дах ка­р­ди­на­ли, ми­т­ро­по­ли­ти, єпи­с­ко­пи, ар­хи­ма­н­д­ри­ти. Це­р­к­ва ві­до­кре­м­ле­на від Дер­жа­ви.

Є тве­р­джен­ня, що СКВУ — мо­дель Укра­ї­н­сь­ко­го па­р­ла­ме­н­ту. Та ко­ли в Ню Йо­р­ку від­бу­ва­в­ся СКВУ, в Пре­зи­дії в пе­р­ших ря­дах си­ді­ли ми­т­ро­по­ли­ти, єпи­с­ко­пи, ар­хи­ма­н­д­ри­ти.

І Чу­жи­н­ці (до­стой­ні го­с­ті на СКВУ) не по­чу­ва­ли­ся зру­ч­но. Осо­б­ли­во ті, що бу­ли про­те­с­та­нт­сь­ко­го ві­ро­ви­знан­ня.

У них бу­ло вра­жен­ня, що во­ни по­па­ли не на СКВУ, а на со­бор ка­то­ли­ць­ких чи гре­ко-­пра­во­с­ла­в­них єпи­с­ко­пів. І пи­тан­ня: «У­к­ра­їн­сь­ка на­ці­о­на­ль­на по­лі­ти­ка (СКВУ) пі­ш­ла на услу­гу кле­ри­ка­лам?»

132. «ПО­ПИ Є ТА­КА ВЕР­С­Т­ВА, З ко­т­рою не­мо­ж­ли­во во­ди­ти при­язнь, як рі­в­ний з рі­в­ни­ми. У від­но­си­нах ко­ж­ної пар­тії не­по­пів­сь­кої до по­пів мо­ж­ли­ві тіль­ки дві до­ро­ги: або ста­ну­ти про­ти по­пів, або пі­ти їм на по­слу­гу. На­ро­до­вці бу­ли світ­сь­кою пар­ті­єю, лі­бе­ра­ль­но­ю. За­ду­ма­в­ши при­ве­р­ну­ти по­пів до на­ро­до­вс­т­ва, во­ни зро­би­ли­ся слу­га­ми по­пів­с­т­ва». [Ів. Фра­н­ко, 1898 р.]

Я вва­жаю, що не тре­ба ста­ва­ти про­ти по­пів і не тре­ба, щоб во­ни бу­ли ге­ге­мо­на­ми над усі­ми ді­ля­н­ка­ми Укра­ї­н­сь­ко­го на­ці­о­на­ль­но­го жит­тя. Бо це при­ни­жує їх і зне­до­лює Укра­ї­н­ців.

74

133. АР­ХИ­Є­РЕЇ, В ІМ’Я ГО­С­ПО­ДА БО­ГА все­пра­ве­д­но­го, в ім’я кра­щої до­лі Ма­те­рі Укра­ї­ни зве­р­та­ю­ся до вас. Не ста­рай­те­ся Укра­ї­н­сь­кі на­ці­о­на­ль­ні спра­ви під­по­ряд­ко­ву­ва­ти сво­їй ге­ге­мо­ні­ї.

Не огре­ко-­ка­то­ли­чуй­те і не огре­ко-­пра­во­с­ла­в­люй­те Укра­ї­н­сь­ку на­ці­о­на­ль­ну по­лі­ти­ку. Не вно­сь­те в її іде­о­ло­гію ча­ду ре­лі­гій­ної во­ро­ж­не­чі. Не зне­ці­нюй­те в сві­ті її ва­р­то­с­ти.

У Дер­жа­ві мо­же ві­ль­но іс­ну­ва­ти ва­ша Це­р­к­ва, але не мо­же Дер­жа­ва іс­ну­ва­ти у ва­шій Це­р­к­ві. Бу­дь­те ве­ли­ко­ду­ш­ни­ми. Не ство­рюй­те в Сві­ті ду­м­ку, що Укра­ї­н­сь­ка На­ці­о­на­ль­на по­лі­ти­ка діє з бла­го­сло­вен­ня ар­хи­є­ре­їв, які під­по­ряд­ко­ва­ні Ва­ти­ка­но­ві чи ка­но­нам Гре­ко-­ор­то­до­к­сі­ї.

134. НІ, НІ, Я НЕ ПРО­ТИ ГА­С­ЛА «Бог і Укра­ї­на». Я про­ти то­го, щоб ве­ли­ч­но­му га­с­ло­ві да­ва­ти ін­тер­пре­та­цію шкі­д­ли­ву на­ці­о­на­ль­ній спра­ві. Ка­роль Вой­ти­ло (па­па Іван Па­в­ло) влі­т­ку 86-го ро­ку ви­дав ен­ци­к­лі­ку «Сла­во­рум Апо­с­то­лі», в якій об’­явив, що «Ки­їв у пів­ден­ній Ро­сі­ї», і що ско­ро бу­де «Ти­ся­чо­літ­тя хре­щен­ня св. Во­ло­ди­ми­ра Ки­їв­сь­ко­го, свя­то­го па­т­ро­на рус­с­ких ка­то­ли­ків».

Рим­сь­кий па­па — не­по­ми­ль­ний, за­сту­п­ник Бо­га? Укра­ї­нець, ви­хо­ва­ний в Ка­то­ли­ць­кій Це­р­к­ві, на пе­р­ше мі­с­це ста­вить «за­с­ту­п­ни­ка Бо­га», а на дру­ге мі­с­це — Ма­тір Укра­ї­ну.

На­род, який ту чи ін­шу Ві­ру, при­йн­я­ту Чу­жи­ни, ста­вить ви­ще во­лі й со­ві­с­ти Ма­те­рі Ві­т­чи­з­ни, ві­ль­ним не бу­ва­є. Усе, що є ни­ж­че, не ва­р­те то­го, щоб за ньо­го вми­ра­ти: і та­кий На­род мо­же до­в­гі ві­ки бо­ро­ти­ся за во­лю, та бо­ро­ть­ба йо­го бу­де за­кін­че­на по­ра­з­ко­ю.

Бог (Са­ва­от - Го­с­подь На­ро­ду Із­ра­ель­сь­ко­го) і Укра­ї­на. «Свят, свят, свят Бог Са­ва­от». (Між ін­шим: ка­то­ли­ць­кі і ге­б­рей­сь­кі сло­в­ни­ки тве­р­дять, що сло­во «це­ба­от» (Са­ва­от) зна­чить «во­єн­но­на­ча­ль­ник». Бог Са­ва­от був од­ним з го­ло­вних бо­гів Юдеї).

Га­с­ло «Бог і Укра­ї­на» тіль­ки то­ді ма­ти­ме мо­ра­ль­ну си­лу, ко­ли Укра­ї­н­ці ма­ти­муть Укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Бо­га: ко­ли між Бо­гом і Укра­ї­н­ця­ми ні­який чу­жо­зе­м­ний ав­то­ри­тет не бу­де пред­ста­в­ни­ком.

75

135. І ГА­С­ЛО «ЗА ХРИ­С­ТИ­ЯН­СЬ­КУ УКРА­Ї­НУ» шкі­д­ли­ве для Укра­ї­ни. Шкі­д­ли­ве з ба­га­тьох при­чин. За­зна­чу дві. Пе­р­ша: як­що за хри­с­ти­ян­сь­ку, то за яку — пра­во­сла­в­ну, ка­то­ли­ць­ку чи про­те­с­та­нт­сь­ку?

В Укра­ї­н­ців, які є ка­то­ли­ка­ми і пра­во­сла­в­ни­ми, ят­рить­ся ста­ра бо­лю­ча ра­на. І на неї си­па­ли і си­п­лять сіль Чу­жі си­ли. І ті на­ші, що їм слу­жать.

«Скі­ль­ки то кро­ви і сліз про­лив наш на­род че­рез це­р­ко­в­но-­ві­ро­ви­з­на­не­вий роз­по­діл». [«Но­вий Шлях», 21 ли­с­то­па­да, 1987 р., То­рон­то.] Спра­в­ді, Гре­ко-­ка­то­ли­цизм і Гре­ко-­пра­во­с­ла­віє не ва­р­ті тих рік сліз і кро­ви, що за них про­лив Укра­ї­н­сь­кий На­род.

136. ПРО­ТЕ­С­ТА­Н­ТИ, які в Ев­ро­пі і в Аме­ри­ці ма­ють си­лу, охо­че під­три­ма­ли б тих Укра­ї­н­ців, які бо­рють­ся під кли­чем «за про­те­с­та­нт­сь­ку Укра­ї­ну — жи­т­ни­цю Ев­ро­пи».

Дру­га при­чи­на: Япо­н­ці, Ки­тай­ці, Ін­ду­си, Аме­ри­ка­н­ці, Ара­би, Ев­ро­пей­ці хо­чуть ба­чи­ти в Укра­ї­н­сь­кій по­лі­ти­ці дер­жа­в­ни­ць­ке га­с­ло: «За укра­ї­н­сь­ку Укра­ї­ну», в якій за­ко­ном охо­ро­не­на во­ля всіх ре­лі­гій­них пе­ре­ко­нань. Зра­з­ком є Ка­на­да, Ан­г­лія, Аме­ри­ка.

Щоб од­на ре­лі­гія не чу­ла­ся при­ві­ле­йо­ва­ною, а дру­га — скри­в­дже­ною, не­має га­сел «за му­су­ль­ман­сь­ку Аме­ри­ку», «за хри­с­ти­ян­сь­ку Аме­ри­ку», «за юдей­сь­ку Аме­ри­ку», «за бу­д­ди­ст­сь­ку Аме­ри­ку». Є аме­ри­кан­сь­ка Аме­ри­ка. І ве­ли­ч­на в сві­ті во­на тим, що в ній за­ко­ном за­бо­ро­не­на ра­со­ва чи ре­лі­гій­на дис­кри­мі­на­ці­я.

76

137. ГРЕ­ЦЬ­КІ АР­ХИ­Є­РЕЇ десь пів­то­ри ти­ся­чі літ то­му для бі­ль­шої дра­ма­ти­за­ції ри­ту­а­лів Гре­ко-­ор­то­до­к­сії одя­г­ну­ли по­зо­ло­че­ні ри­зи Зе­в­со­вих же­р­ців (єре­їв). Узя­ли з хра­мів Зе­в­са, Апо­л­ло­на, Ар­те­мі­ди кро­пи­ло й ка­ди­ло, об­ця­ць­ко­ва­ний кло­бук (ми­т­ру). І жезл во­ло­да­ря (ки­ра): па­ли­цю з дво­ма га­дю­чи­ми го­ло­ва­ми, яка по­ді­б­на до си­м­во­лу бо­га Ес­ку­ла­па.

Ні­чо­го спі­ль­но­го з «Є­ва­н­ге­лі­є­ю» (з Ві­рою Хри­с­то­вою) ці ри­ту­а­ль­ні зна­ря­д­дя не ма­ють. Т. Ше­в­че­н­ко пи­ше, що «бу­дем, бра­те, лю­ль­ки з ка­ди­ль­ниць за­ку­ря­ти», «кро­пи­лом (...) ха­ту за­мі­та­ти». Чи мо­ж­на ша­ну­ва­ти Про­ро­ка Ше­в­че­н­ка, не ма­ю­чи по­ша­ни до Йо­го на­у­ки?

138. ПА­С­ТО­РИ СТА­ДА ВІ­Р­НИХ Ві­ри Хри­с­то­вої в Ан­г­лії, Ні­ме­ч­чи­ні, Но­р­ве­гії, Шве­ції, Швей­ца­рії, Гол­лан­дії та ін­ших кра­їн Ев­ро­пи на­віть під час свят одя­г­не­ні скро­м­но. Вва­жа­ють се­бе мі­ні­с­т­ра­ми (тоб­то, слу­га­ми) На­ро­ду.

Ар­хи­є­реї, вже час, щоб і ви одя­га­ли­ся скро­м­ні­ше. Щоб і ви зві­ль­ни­ли се­бе від пе­ре­ста­рі­лих ри­ту­а­лів і та­ких ти­ту­лів, як кир (цар, го­с­подь), вла­ди­ка (во­ло­дар). Бу­дь­те не ца­ря­ми (ки­ра­ми) і не вла­ди­ка­ми, а мі­ні­с­т­ра­ми (слу­га­ми) На­ро­ду, який в по­ті чо­ла пра­цю­ю­чи, ді­лить­ся з ва­ми хлі­бо­м-­сіл­лю.

77

139. ЧАС ПРИ­ЗНА­ТИ­СЯ ПА­РА­ФІ­Я­НАМ (бра­там і се­с­т­рам), що ви ар­хи­є­реї дру­го­го со­р­ту, що ста­до Хри­с­то­ве, яке ви па­се­те, скла­де­не з хри­с­ти­ян дру­гої ка­те­го­рі­ї. Яви­ще це при­кре й бо­лю­че.

Між ін­шим, я зди­ву­ва­в­ся, про­чи­та­в­ши в ча­со­пи­сі «Пра­ця» [Укр. Ка­тол. Ти­ж­не­вик в Бра­зи­лії) за 13.11. 86 р.] в ре­да­к­цій­ній стат­ті, що «ка­то­ли­ки ла­тин­сь­ко­го об­ря­ду ча­с­то нас тра­к­ту­ють як не­до­лю­дей чи ка­то­ли­ків ни­ж­чої ка­те­го­рі­ї» і «не­ма жо­д­ної про­ти то­го апе­ля­ції, хі­ба до па­на Бо­га». Зди­ву­ва­в­ся, по­чу­в­ши від­ва­ж­ний бунт до­в­го­те­р­пе­ли­во­го ра­ба.

140. ГРЕ­КИ ПРО­ГО­ЛО­СИ­ЛИ ВА­СИ­ЛЯ (кня­зя Во­ло­ди­ми­ра) свя­тим на ос­но­ві Гре­ць­ких ка­но­нів. І то­му Во­ло­ди­мир є Гре­ць­ким свя­тим, а не Укра­ї­н­сь­ким. Укра­ї­н­ці не ма­ють Укра­ї­н­ців хри­с­ти­ян­сь­ких свя­тих, ка­но­ні­зо­ва­них Укра­ї­н­сь­кою Це­р­к­вою Хри­с­то­вою: бо ж та­кої Це­р­к­ви не бу­ло й не­ма­є.

Не­має Укра­ї­н­сь­кої хри­с­ти­ян­сь­кої тео­ло­гі­ї. Тоб­то, не­має Укра­ї­н­сь­кої ін­тер­пре­та­ції «Є­ва­н­ге­лій». Не­має укра­ї­н­ця­ми ство­ре­них хри­с­ти­ян­сь­ких ка­но­нів і ри­ту­а­лів. Укра­ї­н­ці ві­рять в Хри­с­та так, як їх на­вчи­ли па­ни хри­с­ти­я­ни (Гре­ки і Ла­ти­ни). А що ж є?

78

141. Є УКРА­Ї­Н­ЦІ, які на­ле­жать до Гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ної і Гре­ко-­ка­то­ли­ць­кої Це­р­ков, в яких лі­ту­р­гія (її фо­р­ма і зміст), до­г­ми, ка­но­ни, ри­ту­а­ли, ін­тер­пре­та­ція Ві­ри Хри­с­то­вої і це­р­ко­в­ні те­р­мі­ни (епі­т­ра­хиль, па­ра­с­тас, па­на­хи­да, ри­зи, па­на­гія, іко­но­стас, па­ра­фія, ана­те­ма, фе­лон, ан­ти­мінс, єв­ха­ри­с­тія) ство­ре­ні Гре­ка­ми і Ри­м­ля­на­ми.

От­же, Укра­ї­н­ці ре­лі­гій­ні по­-чу­жо­му. Їм бу­ло впро­довж Ти­ся­чо­літ­тя па­на­ми-­хри­с­ти­я­на­ми за­бо­ро­не­но тво­ри­ти Укра­ї­н­сь­кі хри­с­ти­ян­сь­кі до­г­ми, ка­но­ни, об­ря­ди. Во­ни до­сі за­ли­ши­ли­ся хри­с­ти­я­на­ми-­ра­ба­ми (ун­те­р­ме­н­ша­ми), яких за­ра­хо­ва­но до Ві­за­н­тій­сь­ко­го об­ря­ду («ба­і­зе­н­та­ін ра­іт»).

Ні Гре­ко-­пра­во­с­ла­в­на, ні Гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка Ві­ра не є Укра­ї­н­сь­кою Ві­ро­ю. Між ін­шим, «Грік Ор­то­докс Це­р­к­ва» в пе­ре­кла­ді зна­чить «Гре­ць­ка Пра­в­ди­во-­ві­р­на Це­р­к­ва». Пра­в­ди­во ві­ри­ти і пра­в­ди­во сла­ви­ти — не те са­ме.

79

142. НІ­ХТО НЕ ОЦІ­НЮЄ ТА­ЛАНТ і си­лу На­ро­ду по то­му, як він в Це­р­к­ві обо­ж­нює чу­жі (гре­ць­кі чи рим­сь­кі) іко­ни свя­тих. Ко­ж­ний На­род ва­р­тий у Сві­ті сті­ль­ки, скі­ль­ки він при­ніс ко­ри­с­ти для Люд­с­т­ва: яки­ми сво­ї­ми (а не з чу­жи­ни по­зи­че­ни­ми) ва­р­то­с­тя­ми, ре­лі­гій­ни­ми чи куль­ту­р­ни­ми, зба­га­тив ду­хо­в­не жит­тя Люд­с­т­ва.

У кни­ж­ці «Ві­за­н­тія і Укра­ї­на» ми­т­ро­по­лит Іла­рі­он пи­ше, що «У­весь наш Укра­ї­н­сь­кий дух, як на­ро­ду, усю на­шу ду­хо­в­ну куль­ту­ру при­ще­пи­ла нам Ві­за­н­ті­я», «за­бе­ріть в Укра­ї­н­ців пра­во­сла­в­ний ві­за­н­ти­їзм, і во­ни ста­нуть го­ли­ми, як ма­ти на­ро­ди­ла», «Ві­за­н­тія да­ла нам ві­ру й куль­ту­ру».

143. ВІ­ЗА­Н­ТІЯ НЕ МА­ЛА УКРА­Ї­Н­СЬ­КО­ГО ДУ­ХА: во­на Укра­ї­ні не мо­г­ла да­ти то­го, чо­го во­на не ма­ла. її ар­хи­є­реї впро­довж ві­ків ни­щи­ли на Ру­сі ска­р­би куль­ту­ри Ру­сі. Він (Іла­рі­он) по­-раб­сь­ко­му при­йн­яв чу­жу куль­ту­ру. І до неї мо­ли­ть­ся. Він не має ду­хо­в­ної си­ли, щоб по­ба­чи­ти хи­б­ність сво­їх по­гля­дів.

Оче­ви­д­но, як­що вва­жа­ти Укра­ї­н­сь­ким ду­хом і Укра­ї­н­сь­кою куль­ту­рою це­р­ко­в­ну лі­ту­р­гію (слу­ж­бу), іко­но­ста­си і ри­ту­а­ли гре­ць­кі, то то­ді Укра­ї­н­ці вза­га­лі не ма­ють ні сво­го ду­ха, ні сво­єї куль­ту­ри, во­ни «го­лі, як ма­ти на­ро­ди­ла».

80

144. «МИ ГРЕ­ЦЬ­КЕ ПРА­ВО­СЛА­ВІЄ ПРИ­ЙН­Я­ЛИ, і во­но вже на­ше рі­д­не», пи­ше ме­ні К.П. Я від­по­ві­даю: на­ше є тіль­ки те, що на­ми ство­ре­не. Ма­ло­рос ка­же: «Та я Укра­ї­нець, але при­йн­яв мо­ву Ле­ні­на і Пу­ш­кі­на, і во­на для ме­не вже моя рі­д­на».

Зва­ти Гре­ць­ку Це­р­к­ву Хри­с­то­ву Укра­ї­н­сь­кою то­му, що в ній мо­лять­ся Укра­ї­н­ці — це те са­ме, що зва­ти ком­па­р­тію Укра­ї­ни Укра­ї­н­сь­кою то­му, що в ній є Укра­ї­н­ці.

Дух і за­ко­ни в цій ком­па­р­тії, ін­тер­пре­та­ція Ма­р­к­са мо­с­ков­сь­кі. Ко­ли Укра­ї­н­сь­кі ко­му­ні­с­ти (так зва­ні ука­пі­с­ти) про­бу­ва­ли Ма­р­к­са ін­тер­пре­ту­ва­ти по­-ук­ра­їн­сь­ко­му, Мо­с­к­ва їх зни­щи­ла.

І ви, ар­хи­є­реї, бу­де­те екс­ко­му­ні­ко­ва­ні, ко­ли від­ва­жи­те­ся ма­ти Укра­ї­н­сь­ку Це­р­к­ву Хри­с­то­ву не­за­ле­ж­ну від догм, ка­но­нів і ри­ту­а­лів Гре­ко-­ор­то­до­к­сії чи Ри­мо-­ка­то­ли­ци­з­му. Вас об­ви­ну­ва­тять у про­те­с­та­н­ти­з­мі.

81

145. СВЯ­ТУ ВЕ­ЧЕ­РЮ на честь 12-ох бра­тів (мі­ся­ців), Ді­ду­ха, що є си­м­во­лом Ду­ха Пред­ків рі­д­них, Ще­д­рий ве­чір, Ще­д­рі­в­ки, Ко­ля­д­ки, Ве­с­ня­н­ки, Пи­са­н­ки, Ку­па­ла ви, ар­хи­є­реї, впро­довж ві­ків жо­р­с­то­ко пе­ре­слі­ду­ва­ли. На­зи­ва­ли ви­явом «бі­сов­сь­ко­го ду­ха», «не­че­с­ти­вим язи­че­с­т­вом». Не мі­г­ши без­слі­д­но зни­щи­ти Укра­ї­н­сь­кі об­ря­ди язи­че­сь­кі, ви те­пер їх екс­плу­а­ту­є­те (хі­ба це спра­ве­д­ли­во?) для сла­в­лен­ня свя­то­щів Юдеї, Гре­ко-­ор­то­до­к­сії, Гре­ко-­ка­то­ли­ци­з­му.

І ка­же­те, що від цьо­го й Ві­ра од Гре­ків при­йн­я­та ста­ла рі­д­ною Укра­ї­н­сь­ко­ю. От­же, об­ря­д­ність на­ша, але їй да­на роль раб­сь­ка: у неї фо­р­ма Укра­ї­н­сь­ка, а зміст в неї — Чу­жий.

На­га­дує це свя­то бо­ль­ше­ви­ць­ке: ді­ти у ви­ши­тих со­ро­ч­ках об­ря­до­во уквіт­чу­ють пор­т­рет Ле­ні­на ру­ш­ни­ком, який має ча­рі­в­ні укра­ї­н­сь­кі взо­ри. І спі­ва­ють пі­с­ню: «Ле­нін — рі­д­ний ба­ть­ко наш».

82

146. ЙДЕ НА­СТИ­Р­ЛИ­ВА БО­РО­ТЬ­БА за во­ло­дін­ня ду­м­кою і по­чут­тям на­ро­ду. «Ми пе­ре­бу­ва­ли в те­м­них не­трях па­ган­с­т­ва, не зна­ли пра­в­ди, че­с­ти, со­ві­с­ти, куль­ту­ри, пись­ма, не ма­ли пра­в­ди­вої ві­ри в Бо­га. Та пі­с­ля хре­щен­ня ми ста­ли за­опі­ко­ва­ні Го­с­по­дом Хри­с­том, ми ста­ли спа­сен­ни­ми».

Або: «Ми жи­ли під гні­том бу­р­жу­а­з­них ви­слу­ж­ни­ків ота­ма­на С. Пет­лю­ри і ге­т­ма­на П. Ско­ро­пад­сь­ко­го. Не ма­ли ми прав люд­сь­ких, жи­ли в тьмі, на­ша ві­ль­на ду­м­ка пе­ре­слі­ду­ва­ла­ся. Та при­йш­ла до нас Че­р­во­на ар­мія, ба­ть­ком Ле­ні­ним по­сла­на. І ви­з­во­ли­ла Укра­ї­ну, при­не­с­ла на­ро­до­ві во­лю, на­род­ну де­мо­к­ра­тію, і по­ча­в­ся буй­ний роз­ви­ток куль­ту­ри. ми­с­те­ц­т­ва, осві­ти. І в се­р­цях на­ших жи­ве Ле­нін».

147. ТОЙ, ХТО ЧУ­ЖЕ НА­ЗИ­ВАЄ РІ­Д­НИМ сві­до­мо, або не­сві­до­мо, звик бу­ти ра­бом. Він не зді­б­ний зро­зу­мі­ти при­чи­ни сво­єї раб­сь­кої до­лі.

У Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни на свя­щен­ній го­ди­ні я ска­зав: «Я­к­що твої об­ря­ди, твоя куль­ту­ра раб­сь­кі (сла­в­лять Чу­жі ре­лі­гій­ні чи по­лі­тич­ні іде­а­ли), і те­бе це не об­ра­жає, зна­чить ти утра­тив по­ша­ну до се­бе — охо­ло­пи­в­ся в не­во­лі. При­ми­ри­в­ся з ста­но­ви­щем зне­особ­ле­но­го «ща­с­ли­во­го» ра­ба».

Пра­в­да, є та­кі в нас ін­те­лі­ге­н­ти (ви­хо­ва­ні в чу­жих шко­лах), які му­д­ру­ють: Укра­ї­н­ці не зді­б­ні бу­ти тво­р­ця­ми сво­їх (са­мо­бу­т­ніх) ду­хо­в­них ва­р­то­с­тей. Не зді­б­ні ма­ти Не­за­ле­ж­ний Ду­хо­в­ний Шлях Жит­тя (свою Ві­ру в Бо­га). І то­му по­ви­нні се­бе під­по­ряд­ко­ву­ва­ти за­ко­нам і ри­ту­а­лам Гре­ко-­ор­то­до­к­сії і Гре­ко-­ка­то­ли­ци­з­му.

83

148. ІН­ШІ 3 ОБУ­РЕН­НЯМ ПИ­ШУТЬ: «О­ці Це­р­к­ви, що те­пер ма­є­мо (Ка­то­ли­ць­ка і Пра­во­сла­в­на) га­ль­му­ють на­шу на­ці­о­на­ль­ну спра­ву. Ми бу­де­мо си­ль­ни­ми то­ді, ко­ли ма­ти­ме­мо «вла­с­ну укра­ї­н­сь­ку на­ці­о­на­ль­но-­не­за­ле­ж­ну пра­во­сла­в­ну Це­р­к­ву», М. В-ний.

Я тве­р­джу: так до­в­го, як до­в­го в Це­р­к­ві є Гре­ць­кі тео­ло­гія, лі­ту­р­гія, до­г­ми, ка­но­ни, ри­ту­а­ли, скі­ль­ки б ви її не на­зи­ва­ли не­за­ле­ж­ною, на­ці­о­на­ль­ною, во­на та­кою не бу­де.

Ко­ли ви ство­ри­те Укра­ї­н­сь­ку Це­р­к­ву Хри­с­то­ву, від­ки­ну­в­ши все Гре­ць­ке, то й то­ді її не мо­ж­на на­зи­ва­ти ду­хо­в­но не­за­ле­ж­ною Це­р­к­во­ю. Бо ж в ній ко­с­мо­ло­гія, бо­го­ро­зу­мін­ня, за­по­ві­ді не Укра­ї­н­сь­кі, а Юдо-­хри­с­ти­ян­сь­кі.

Ісус ви­сту­пив про­ти Жи­дів­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Це­р­к­ви (Юда­ї­з­му) і за­сну­вав ін­тер­на­ці­о­на­ль­ну Це­р­к­ву. Ви хо­че­те тво­ри­ти та­ку Це­р­к­ву Хри­с­то­ву, яка за­пе­ре­чує ос­но­в­ні за­са­ди Йо­го Ві­ри (тоб­то, Це­р­к­ву на­ці­о­на­ль­ну)?

84

149. У ЧА­СО­ПИ­САХ ЧИ­ТА­Є­МО, що ко­ли вто­р­г­ну­ли­ся Та­та­ри, то лю­ди зі­бра­ли­ся в Це­р­к­ві бі­ля іко­ни Спа­си­те­ля. Мо­ли­ли­ся. Та Це­р­к­ва за­ва­ли­ла­ся од люд­сь­ко­го на­тов­пу. І лю­дей, і на­віть ар­хи­ма­н­д­ри­та і по­па при­ва­ли­ла. Му­че­ни­ць­кий шлях ма­ла на­ша пра­во­сла­в­на Це­р­к­ва, «рі­д­на ма­ти на­ша. А скі­ль­ки Мо­с­к­ва за­мо­р­ду­ва­ла ду­хо­в­ни­ків УА­П­Це­р­к­ви?

Уні­я­ти те­пер на­по­ле­г­ли­во го­ло­сять, що в 988 ро­ці всі хри­с­ти­я­ни в об­ла­с­тях Рим­сь­кої ім­пе­рії бу­ли ка­то­ли­ка­ми, і то­му Во­ло­ди­мир був ка­то­ли­ком. З цих при­чин тре­ба від­зна­ча­ти 1000-літ­тя ка­то­ли­ц­т­ва в Укра­ї­ні».

149. «МИ НЕ ХО­ЧЕ­МО В КИ­Є­ВІ ма­ти Ки­є­во-­Га­ли­ць­ко­го па­т­рі­а­р­ха, на­ста­в­ле­но­го па­пою Рим­сь­ким». «Пра­во­с­ла­в­на Це­р­к­ва — най­бі­ль­ший скарб укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду», а от «У­нія ось вже чо­ти­ри­ста ро­ків зне­си­лює ор­га­нізм укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду», го­ло­сить в «Рі­з­д­вя­но­му по­слан­ні» ми­т­ро­по­лит Мстис­лав (Бавнд Брук). [«Укр. Ві­с­ті», 27-го гру­д­ня, 87 ро­ку, Ді­т­ройт.]

В ім’я Пра­в­ди тре­ба ска­за­ти, що пра­во­сла­віє, пе­ре­бу­ва­ю­чи на слу­ж­бі во­ро­жих сил, вже май­же ти­ся­чу літ «зне­си­лює ор­га­нізм Укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду».

85

151. ІН­ШІ ПИ­ШУТЬ: бу­ли укра­ї­н­сь­кі ко­му­ні­с­ти (ука­пі­с­та­ми на­зи­ва­ли­ся). Мо­с­к­ва всіх в конц­та­бо­рах за­му­чи­ла. Му­че­ни­ць­кий шлях ма­ли. Я ка­жу: ука­пі­с­ти не ус­ві­до­м­лю­ва­ли, що в Мо­с­к­ві тво­рить­ся но­ва ім­пер­сь­ка ре­лі­гія — ле­ні­нізм. Пра­во­сла­віє, як ін­стру­мент гно­б­лен­ня по­не­во­ле­них На­ро­дів, утра­ти­ло си­лу. У На­ро­ді жи­ла від­ра­за до по­пів (ру­си­фі­ка­то­рів, жа­н­да­рм­сь­ких при­яте­лів).

За­мість Ісу­са в Мо­с­к­ві став Ле­нін бо­же­с­т­вом. А ко­мі­са­ри (по­лі­тру­ки) — йо­го же­р­ця­ми. І той, хто від­ва­жу­єть­ся до цьо­го бо­же­с­т­ва про­яв­ля­ти не­при­хи­ль­ність, пе­ре­бу­ває за ґра­та­ми (в конц­та­бо­рі).

Ні­яка ім­пе­рія не мо­же іс­ну­ва­ти без бо­же­с­т­ва, пе­ред яким, як пе­ред си­м­во­лом ім­пер­сь­кої си­ли, єд­но­с­ти і ма­є­с­та­т­но­с­ти, ма­ють всі без ви­ня­т­ку, скло­ня­ти свої се­р­ця.

У «Ма­га Ві­рі» в опо­ві­ді «Як двоє­ві­р’я при­гно­б­лює ду­хо­в­ні си­ли на­ро­ду?», я пи­шу про ле­нін­сь­кі ри­ту­а­ли, про ім­пер­сь­кий культ Ле­ні­на.

86

152. АБО: МО­С­К­ВА ЛІ­К­ВІ­ДУ­ВА­ЛА Гре­ко-­ка­то­ли­ць­ку Це­р­к­ву. Ба­га­то пан-­от­ців му­чать­ся в конц­та­бо­рах Си­бі­ру. Про­те­с­туй­мо, ви­ма­гай­мо прав для на­шої Ка­то­ли­ць­кої Це­р­к­ви. Пра­во­сла­віє нам в Га­ли­чи­ні не по­трі­б­не.

«На­ша Це­р­к­ва є му­че­ни­ць­кою, ро­з­п’я­тою на хре­с­ті. Скі­ль­ки то за­ги­ну­ло нас за Ві­ру Хри­с­то­ву». О, це пра­в­да, «Ко­ти­ли­ся і на­ші ко­за­чі ду­р­ні го­ло­ви (...) за ві­ру Хри­с­то­ву». [Т. Ше­в­че­н­ко.]

(Не всі па­ра­фі­я­ни зна­ють, що гре­ць­ке сло­во «ки­рі­ос» зна­чить «май­с­тер», «пан», «во­ло­дар». Са­к­со­ни з «ки­рі­ос» зро­би­ли «кі­рі­ка», а по­тім — «кі­р­ха». Укра­ї­н­ці «к» ви­мо­ви­ли як «ц», і по­ста­ло сло­во «цьрки», а по­тім — «це­р­к­ва», що в пе­ре­кла­ді на на­шу мо­ву зна­чить «го­с­по­д­ня», «Пан­сь­кий дім», «кі­н­г­дом»).

87

153. «БУ­ДУЙ­МО НО­ВІ КА­ТО­ЛИ­ЦЬ­КІ ЦЕ­Р­К­ВИ, во­ни да­дуть нам Укра­ї­н­сь­ку сві­до­мість». Не об­ма­нюй­мо са­мі се­бе. Гре­ко-­Ка­то­ли­ць­ка і Гре­ко-­Пра­во­с­ла­в­на Це­р­к­ви не мо­жуть Укра­ї­н­цям да­ти то­го, чо­го в них не­ма­є.

Зна­є­мо: Укра­ї­н­ці ма­ли ба­га­ті хри­с­ти­ян­сь­кі Це­р­к­ви, і в них бі­д­ну, бі­д­ну на­ці­о­на­ль­ну сві­до­мість. «Бо ми ма­ло мо­ли­ли­ся. Ми ма­ло бла­га­ли спа­сін­ня пе­ред чу­до­тво­р­ни­ми іко­на­ми Ісу­са Хри­с­та, Ді­ви Ма­рії, св. Ва­р­ва­ри та ін­ши­ми яв­ле­ни­ми». Про­рок Т. Ше­в­че­н­ко пи­ше, що «бу­дем, бра­те, яв­ле­ни­ми піч то­пи­ти». («Я­в­ле­ни­ми» на­зи­ва­ють­ся «чу­до­т­во­р­ні іко­ни»),

Сто­я­ти на ко­лі­нах пе­ред яв­ле­ни­ми, і мо­ли­ти­ся, не тя­ж­ко. Вже со­т­ні літ сто­ї­мо на ко­лі­нах пе­ред по­зо­ло­че­ни­ми об­ра­за­ми свя­тих уго­д­ни­ків Юдеї, Ри­му, Гре­ці­ї. Ні­хто за та­ку на­шу ві­р­ність іко­нам нас не ша­ну­є. На­впа­ки: глу­м­лять­ся з на­шої раб­сь­кої ре­лі­гій­но­с­ти. І ка­жуть, щоб ми «хо­ди­ли до це­р­к­ви не тіль­ки в не­ді­лю, але ко­ж­но­го дня ти­ж­ня і щоб сто­я­ли тим на ко­лі­нах по­ки кров із них під­е». [«Укр. Ві­с­ті», 11.01/87 р., Ді­т­ройт.]

«І ми мо­ли­мо­ся до Ді­ви Ма­рії, яка по­ки шли свою си­лу й лю­бов до нас. Ту­р­ки на­сту­па­ли й стрі­ли пу­с­ка­ли. Та Ма­ти Бо­жа стрі­ли пе­ре­йма­ла і Ту­р­ків уби­ва­ла».

88

154. ЧИМ БІ­ЛЬ­ШЕ УКРА­Ї­Н­ЦІ ЖЕ­Р­Т­ВУ­ЮТЬ ЕНЕ­Р­ГІЇ ка­то­ли­ци­з­мо­ві і пра­во­сла­вію, тим да­ль­ше во­ни від­да­ля­ють се­бе від на­ці­о­на­ль­них справ. Є та­кі, які ка­жуть: «Я пра­цюю для ка­то­ли­ць­кої Це­р­к­ви». «Я пра­цюю для пра­во­сла­в­ної Це­р­к­ви». «На­ці­о­на­ль­ні спра­ви ме­не не ці­ка­в­лять, во­ни ж не Бо­жі. У них пар­тій­щи­на, світ­сь­кі сва­р­ки».

Ше­в­че­н­ко, Фра­н­ко, Ле­ся Укра­ї­н­ка не скла­да­ли по­кло­ни до ікон свя­тих Гре­ків, Юде­їв, Ла­ти­нів. Во­ни жи­ли для На­ро­ду, в ім’я На­ро­ду і з На­ро­до­м. Чи во­ни до­стой­ні, щоб з них бра­ти при­клад?

89

155. О, ВСЕ­ПРА­ВЕ­Д­НИЙ ЄДИ­НО­СУ­ЩИЙ ГО­С­ПО­ДИ, Ти є в Усьо­му і Все є в То­бі, і хай свя­тить­ся ім’я Твоє, Да­ж­бог! Да­ж­бог є Свя­тою Лю­бо­в’ю. Да­ж­бог є Свя­тою Пра­в­до­ю.

Усі На­ро­ди є ді­ть­ми Бо­жи­ми, хоч і ві­ру­ють в Ньо­го по­-рі­з­но­му і на­зи­ва­ють Йо­го по­-рі­з­но­му. В Ін­ду­сів — Бра­г­ма, у Пе­р­сів — Агу­ра Ма­з­да, в Жи­дів — Са­ва­от, в Ара­бів — Ал­лах, в Укра­ї­н­ців — Да­ж­бог. Спра­ве­д­ли­вий Бог ко­ж­но­му На­ро­до­ві дав ща­с­тя на­зи­ва­ти Йо­го по­-рі­д­но­му.

Бог ні­де не ска­зав, що Укра­ї­н­ці по­ви­нні бу­ти гі­р­ши­ми лю­дь­ми. Тоб­то, та­ки­ми лю­дь­ми, які жи­вуть по­-чу­жо­му (під­ле­г­лі чу­жим ро­зу­мін­ням Бо­га, чу­жим до­г­мам, ка­но­нам, чу­жим пра­ви­лам мо­ра­лі і су­с­пі­ль­них по­ряд­ків).

156. ВСЕ­ПРА­ВЕ­Д­НИЙ БОГ не ді­лить ді­тей на па­нів і ра­бів, на ви­б­ра­н­ців і не­ви­бра­н­ців. Го­с­подь ні­де не ска­зав, що сві­до­мість од­но­го На­ро­ду має па­ну­ва­ти над сві­до­мі­с­тю дру­го­го На­ро­ду. Що куль­ту­ра од­но­го На­ро­ду має па­ну­ва­ти над куль­ту­рою дру­го­го На­ро­ду. Що Ві­ра од­но­го На­ро­ду є кра­щою, а Ві­ра дру­го­го На­ро­ду є гі­р­шо­ю.

90

157. У СВЯ­ТИ­НІ МА­ТЕ­РІ УКРА­Ї­НИ я бра­там і се­с­т­рам ска­зав: «Бу­ло б спа­сен­но, ко­ли б Во­ло­ди­мир, бу­ду­чи три­дця­ти­лі­т­нім мо­на­р­хом, ре­фо­р­му­вав мно­го­бо­ж­ну Ві­ру ба­ть­ків сво­їх. І — на­ві­ки утве­р­див Ки­їв­сь­ке ро­зу­мін­ня Єди­но­го Бо­га.

Бу­ло б спа­сен­но, ко­ли б Во­ло­ди­мир у Свя­то­му Ба­ть­ків­сь­ко­му За­по­ві­ті на­пи­сав для по­то­м­ків, що жо­д­ний Чу­жий суд (світ­сь­кий чи ду­хо­в­ний) на Ру­сі-­Ук­ра­ї­ні не має пра­ва су­ди­ти Ру­си­ча (Укра­ї­н­ця).

Ба­ть­ко мав пра­во зро­би­ти по­ми­л­ку. Але син, по­ба­чи­в­ши ба­ть­ків­сь­ку по­ми­л­ку, не має пра­ва не ви­пра­ви­ти її».

158. ДА­Ж­БОГ ДАВ ЛЮ­ДИ­НІ ЖИТ­ТЯ. Лю­ди­на, отри­ма­в­ши жит­тя, зо­бо­в’я­за­на йо­го До­стой­ні­с­тю зве­ли­чу­ва­ти. Бла­го­ро­д­ний син сам є тво­р­цем сво­єї до­лі. Він ні­ко­ли не до­зво­лить, щоб йо­го до­лю чи до­лю йо­го На­ро­ду ви­рі­шу­ва­ли Чу­жі лю­ди (Чу­жі ре­лі­гій­ні, по­лі­тич­ні чи вій­сь­ко­ві ді­я­чі).

На­ро­ди (Япо­н­ці, Ін­ду­си, Жи­ди) об’­єд­ну­ють се­бе сво­ї­ми Рі­д­ни­ми На­ці­о­на­ль­ни­ми Ві­ра­ми. Їх­ня ду­хо­в­ність зба­га­чує Ду­хо­в­ну Ска­р­б­ни­цю Люд­с­т­ва.

Як­що б всі На­ро­ди бу­ли на­ве­р­не­ні на якусь од­ну Ві­ру, на­при­клад, Ри­мо-­ка­то­ли­ць­ку, по­ста­ла б ду­хо­в­на ста­г­на­ція Люд­с­т­ва. Не бу­ло, не­має і ні­ко­ли не бу­де та­ко­го ро­зу­мін­ня Бо­га, яке б ви­зна­ло все Люд­с­т­во. Рі­з­но­вид­дя Люд­с­т­ва, ра­со­ве і ду­хо­в­не, бла­го­сло­вен­не Бо­гом. І є ко­ри­с­не для ду­хо­в­но­го й ті­ле­с­но­го здо­ро­в’я на­ро­дів.

91

159. Я 3 ВО­ЛІ БО­ЖОЇ ЗВІ­С­ТИВ но­ве ро­зу­мін­ня Бо­га Єди­но­го і Все­пра­ве­д­но­го. Бог Все­пра­ве­д­ний дає ме­ні си­лу, ося­ює ду­шу мою пра­в­ди­вою Ві­ро­ю. І я з Ві­рою в Бо­га, з лю­бо­в’ю до мо­го мно­го­с­т­ра­ж­да­ль­но­го На­ро­ду спо­ру­джую Свя­ти­ню Ма­те­рі Укра­ї­ни — во­і­с­ти­ну свя­ту Це­р­к­ву.

І ра­діє ду­ша моя, бо я ба­чу: в гро­ма­ді ві­р­них Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни є Укра­ї­н­ці з Ка­р­пат, Во­ли­ні, Гу­цу­лії, Ле­м­кі­в­щи­ни, Ку­ба­ні, Пол­та­в­щи­ни, Льві­в­щи­ни — зі всіх зе­мель со­бо­р­ної Ві­т­чи­з­ни.

Рі­д­на Ві­ра їх всіх зрід­нює, оно­в­ля­є. Між ни­ми зни­к­ла вчо­ра­ш­ня ре­лі­гій­на во­ро­ж­не­ча. Чу­же їх роз’­єд­ну­ва­ло, а Рі­д­не їх об’­єд­на­ло. Во­ни не спі­ва­ють «Бо­же, нам єд­ність по­дай». Бог в Укра­ї­н­ців єд­но­с­ти не за­би­рав. Єд­ність На­ро­ду са­ма по­стає з єд­но­с­ти ві­р­них.

92

160. «ЧУ­ЛИ ПРО СИ­ЛЕ­Н­КА? Він но­ву пра­в­ду про Бо­га про­по­ві­ду­є. Не пу­с­кай­те йо­го до ха­ти, осу­діть йо­го! Бо Ісус осте­рі­гав: «Я — до­ро­га і пра­в­­да, і жит­тя, ні­хто не при­хо­дить до Бо­га, тіль­ки че­рез ме­не». [Іван, 14,6.]

«Хто не уві­рує, бу­де осу­дже­ний». [Ма­р­ко, 16,16.] «Хто не зі мною, той про­ти ме­не». [Мат­тей, 12,30.] От­же, ко­ли ви ви­зна­є­те Си­ле­н­ко­ву Ві­ру в Да­ж­бо­га, зна­чить ви про­ти до­ро­ги, пра­в­ди, жит­тя. Ви про­ти Бо­га?» — ска­зав єван­ге­ліст ру­н­ві­я­ни­но­ві М.Л. (Ню Йорк).

І ру­н­ві­я­нин від­по­вів єван­ге­лі­с­то­ві пра­ви­ль­но, спо­кій­но й ро­зу­м­но. Для 72 від­со­т­ків Люд­с­т­ва, які не є хри­с­ти­я­на­ми, Ісус не є до­ро­га, пра­в­да, жит­тя. У Му­су­ль­ман, Жи­дів, Япо­н­ців, Ін­ду­сів та ін­ших є своя до­ро­га, є своя пра­в­да і свої ро­зу­мін­ня Бо­га, і во­ни лю­б­ле­ні Бо­гом.

93

161. «ЧУ­Є­ТЕ, МІЖ УКРА­Ї­Н­ЦЯ­МИ ПО­ЯВИ­В­СЯ Лев Си­ле­н­ко. І при­ніс їм Но­ву Вість. Не ви­зна­вай­те йо­го Про­ро­ком! Не ви­зна­вай­те йо­го Ві­ри в Да­ж­бо­га». «Сте­ре­жіть­ся фа­ль­ши­вих про­ро­ків, що при­хо­дять до вас». [Мат­тей, 7,15.]

«...По­с­та­нуть Хри­с­ти не­пра­в­ди­ві й не­пра­в­ди­ві про­ро­ки», «А ви сте­ре­жі­ть­ся». [Ма­р­ко, 13,22-23.] То оце Си­ле­н­ко лже­хри­с­тос, не­пра­в­ди­вий про­рок. Сте­ре­жіть­ся йо­го», ска­зав ба­п­тист, за­го­с­ти­в­ши з «Є­ва­н­ге­лі­є­ю» до Укра­ї­н­ця (спо­ві­д­ни­ка РУ­Н­Ві­ри) в От­та­ві в ли­с­то­па­ді 87 ро­ку.

162. Я, ЛЕВ СИ­ЛЕ­Н­КО, на­ро­ди­ла ме­не Укра­ї­н­сь­ка ма­ти у гли­ня­ній ха­ти­ні, кри­тій со­ло­мо­ю. І ви­ріс я на пра­во­му бе­ре­зі Дніп­ра.

Осі­не­ний Го­с­по­д­нім бла­го­сло­вен­ням, я не при­йшов до Жи­дів (уч­нів Ісу­со­вих — Мат­тея, Лу­ки, Ма­р­ка, Іо­а­на та їх­ніх зем­ля­ків). І не ка­жу Жи­дам, що я Ме­сія (Мо­ші­ягв - по­слан­ник Яг­ве, Син Бо­га На­ро­ду Із­ра­ель­сь­ко­го). І то­му «Є­ва­н­гель­сь­кі» сло­ва осто­ро­ги про ме­сій-­хри­с­тів і фа­ль­ши­вих про­ро­ків не від­но­сять­ся ні до ме­не, ні до Укра­ї­н­сь­ко­го На­ро­ду.

94

163. ТА КО­ЛИ Б Я В ІЗ­РА­Е­ЛІ хо­див між Жи­да­ми (десь бі­ля Сті­ни Пла­чу), і ка­зав їм, що я, Лев Си­ле­н­ко, Мо­ші­ягв, Син Бо­га Із­ра­ель­сь­ко­го, то я був би фа­ль­ши­вим про­ро­ком, лже­ме­сі­є­ю. Жи­дів­сь­кий ме­сія має бу­ти на­ро­дже­ний Жи­дів­сь­кою ма­ті­р’ю.

І ко­ли б Ісус при­був до Япо­н­ців і по­чав їм ка­за­ти, що не мі­ка­до (цар Япо­нії), а він, Ісус На­за­ря­нин, є си­ном Ама­те­ра­су — Япон­сь­ко­го бо­же­с­т­ва, Япо­н­ці на­зва­ли б Ісу­са фа­ль­ши­вим про­ро­ком.

Юдеї вва­жа­ли Ісу­са не­пра­в­ди­вим Про­ро­ком, не­пра­в­ди­вим Ме­сі­є­ю. Фа­ри­сеї ка­за­ли, що Ісус «п’я­ни­ця». [Мат­тей, 11,19.] Ті, що при­ве­ли Ісу­са до Пи­ла­та, ка­за­ли, що Ісус «зло­чи­нець» [Іван, 18,30.] Жи­ди гні­ва­ли­ся, ко­ли Він (Ісус) ка­зав, що Він і Бог — це те са­ме. [Ів., 10,30.] Ісус вва­жав се­бе Сві­т­лом сві­ту. [Ів., 8,12.] Жи­ди, чу­ю­чи ці сло­ва, на­зи­ва­ли Ісу­са бо­го­ху­ль­ни­ком, «бо­го­з­не­ва­ж­ни­ком», і то­му «по­ви­нен уме­р­ти». [Мат­тей, 26,65-66.]

95

164. ІСУС «З КО­ЛІ­НА ЮДИ­НО­ГО ВИ­ЙШОВ», Па­в­ло до Жи­дів, 7,14. Ісус ві­рив, що Жи­ди — Бо­гом ви­б­ра­ний На­род. Він ґо­ям ка­зав: «По­с­ла­но ме­не тіль­ки до за­гу­б­ле­них овець До­му Із­ра­ї­ла». [Мат­тей, 15,24.] Ми­ло­се­р­д­ний Ісус на­вчав ґо­їв ві­ри­ти, що «Спа­сін­ня по­хо­дить від Жи­дів». [Іван, 4, 22.]

Ісус сво­їй ба­ть­ків­сь­кій Ві­рі (Ві­рі Мой­се­є­вій) дав до­по­в­нен­ня. «Не ду­май­те ви, ні­би Я руй­ну­ва­ти За­кон чи Про­ро­ків при­йшов. Я не руй­ну­ва­ти при­йшов, а до­по­в­ни­ти». [Мат­тей, 5,17.]

165. ІСУС ДАВ ЖИ­ДІВ­СЬ­КІЙ ВІ­РІ но­ві по­нят­тя. «Не про­ти­в­те­ся зло­му. Ко­ли вда­рить те­бе хто у пра­ву що­ку твою, під­став йо­му й дру­гу». «Хто за­бе­ре со­ро­ч­ку твою, від­дай йо­му й сви­ти­ну». [Мат­тей, 5, 38-40.]

Ві­ра Хри­с­то­ва є ре­фо­р­мо­ва­ною Жи­дів­сь­кою Ві­рою і звуть її Юдо-­хри­с­ти­я­ні­з­мом. («Ста­н­дарт Жи­дів­сь­ка Ен­ци­к­ло­пе­ді­я» пи­ше: «Хри­с­ти­ян­сь­ка ре­лі­гія ви­ро­с­ла з Юда­ї­з­му. Ісус і всі йо­го по­слі­до­в­ни­ки бу­ли Жи­да­ми. І Жи­дом був Па­в­ло — бу­ді­в­ник ґой­сь­ко­го хри­с­ти­я­ні­з­му». [стор. 439, Ґа­р­ден Си­ті, Н.Й. 1959 р.].

96

166. ЖИ­ДІВ НА ЇХ­НІЙ РІ­Д­НІЙ ЗЕ­М­ЛІ жо­р­с­то­ко гно­би­ли на­ї­з­ни­ки Ри­м­ля­ни. Жи­ди вва­жа­ють, що Мой­се­є­ва ві­ра («о­ко за око, зуб за зу­б») від­по­ві­дає за­ко­нам Жит­тя. Лю­ди­на має пра­во бо­ро­ни­ти се­бе, ді­тей сво­їх, свою гі­д­ність.

Я вва­жаю Юда­їзм Рі­д­ною Жи­дів­сь­кою Ві­ро­ю. В Із­ра­е­лі те­пер діє по­лі­тич­на пар­тія з на­звою «Па­р­тія На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри». Ін­дія має Ін­ду­сь­ку На­ці­о­на­ль­ну Ві­ру (Ін­ду­їзм). Япо­нія має Япон­сь­ку На­ці­о­на­ль­ну Ві­ру (Ші­н­­то). У Пе­р­сів — Пе­р­сі­ян­сь­ка На­ці­о­на­ль­на Ві­ра (на­у­ка За­ра­ту­с­т­ри).

167. Є НА­ЦІ­О­НА­ЛЬ­НІ ВІ­РИ В Ал­жи­рі, Пів­ден­ній Гві­ней­сь­кій Ре­с­пу­б­лі­ці, в Ко­лу­м­бії, Бо­лі­вії, Чи­лі, Ґва­те­ма­лі, Ні­ка­ра­ґ­ві. В Ні­ка­ра­ґ­ві спо­ві­д­ни­ки на­ці­о­на­ль­ної ре­лі­гії (Ра­ма, Мі­с­кі­то, Су­мо) ро­б­лять си­ль­ний опір ма­р­к­си­ст­сь­ко­му уря­до­ві, а ка­то­ли­ць­кі пан­от­ці (хоч і не всі) пі­ш­ли на спів­пра­цю з ма­р­к­си­с­та­ми.

Укра­ї­н­ці, які хо­чуть бу­ти Укра­ї­н­ця­ми по Ві­рі, ста­ють спо­ві­д­ни­ка­ми РУ­Н­Ві­ри. РУ­Н­Ві­ра за­без­пе­чує Укра­ї­н­цям пра­во ма­ти окре­мі­ш­не мі­с­це в іс­то­рії ду­хо­в­но­го жит­тя Люд­с­т­ва. У РУ­Н­Ві­рі ви­зна­че­ні но­ві об­ря­ди, но­ві ду­хо­в­ні ва­р­то­с­ті, но­ва куль­ту­ра са­мо­пі­знан­ня й са­мо­ус­ві­до­м­лен­ня.

97

168. І НА­РО­ДИ, ЗНА­Ю­ЧИ, що Укра­ї­на має свою Ві­ру в Бо­га, свій Не­за­ле­ж­ний Шлях Жит­тя, ста­ви­ти­муть­ся до Неї з по­ша­ною й до­ві­р’ям. Бу­дуть пе­в­ні, що жо­д­на чу­жа ре­лі­гій­на си­ла не змо­же Укра­ї­ну ви­ко­ри­с­та­ти про­ти ін­шої Чу­жої ре­лі­гій­ної си­ли. Та­ка Укра­ї­на по­трі­б­на Люд­с­т­ву на гра­ні двох Сві­тів.

Чим ви­ща й бла­го­ро­д­ні­ша бу­де сві­до­мість Укра­ї­н­ців, тим бі­ль­ше РУ­Н­Ві­ра ма­ти­ме спо­ві­д­ни­ків. Як­що в Укра­ї­ні жи­ти­ме хоч де­сять мі­ль­йо­нів спо­ві­д­ни­ків РУ­Н­Ві­ри, Укра­ї­н­сь­ка на­ці­о­на­ль­на мо­раль бу­де ви­со­ка. Її дер­жа­в­на ос­но­ва ста­не не­по­хи­т­но­ю.

169. У СЕ­ЛАХ І МІ­С­ТАХ сто­я­ти­муть Це­р­к­ви — Свя­ти­ні РУ­Н­Ві­ри. У Це­р­к­вах ві­ру­ю­чі сла­ви­ти­муть Пра­в­ди­во­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га. І свя­ті мо­ли­т­ви їх­ні єд­на­ти­муть їх. І зве­ли­чу­ва­ти­муть Не­бо і Зе­м­лю Ві­т­чи­з­ни. Не­за­ле­ж­ність (на­ці­о­на­ль­на і ре­лі­гій­на са­мо­стій­ність) є Бо­жою бла­го­дат­тю. За­по­ру­кою ві­ль­но­го са­мо­бу­т­ньо­го роз­ви­т­ку то­го чи ін­шо­го На­ро­ду.

Не­за­ле­ж­ність — Во­ля; ві­ді­бра­ти в Лю­ди­ни Во­лю зна­чить ві­ді­бра­ти в неї пра­во бу­ти Лю­ди­но­ю. Б.С. пи­ше: «У­ми­ра­ли мої пра­ді­ди за пра­во­сла­ві­є. А де­які за ка­то­ли­цизм. І я про це до­в­го ду­мав. І ка­жу: в ме­не не­має хо­тін­ня вми­ра­ти за чу­жі ре­лі­гій­ні іс­ти­ни.

Я ви­знав ду­хо­в­ну на­у­ку Ле­ва Си­ле­н­ка, щоб моя ро­зу­мо­ва ене­р­гія бу­ла роз­крі­па­че­на. Ста­в­ши спо­ві­д­ни­ком РУ­Н­Ві­ри, я став тим, ким я маю бу­ти по при­ро­ді і по Бо­жо­му ве­лін­ню.

Я став сам со­бо­ю. Ко­ли ме­не спи­та­ли, чо­му я ви­знаю «Ма­га Ві­ру», то я від­по­вів: бо я не хо­чу бу­ти до­б­рим по­-чу­жо­му, ре­лі­гій­ним по­-чу­жо­му, осві­че­ним, ро­зу­м­ним і спра­ве­д­ли­вим по­-чу­жо­му».

Укра­ї­н­ці, ви­зна­в­ши РУ­Н­Ві­ру, ви­зна­ли са­мі се­бе Лю­дь­ми Ду­хо­в­ної Не­за­ле­ж­но­с­ти. І зна­ють: до­стой­ни­ми і си­ль­ни­ми бу­дуть тіль­ки то­ді, ко­ли бу­дуть са­мі со­бо­ю. Ко­ли їх­нім умом, їх­ньою ду­шею, їх­ні­ми си­на­ми й до­ч­ка­ми, і їх­ньою Зе­м­лею не бу­де роз­по­ря­джа­ти­ся жо­д­ний Чу­жи­нець.

98

170. «ЛЕВ СИ­ЛЕ­Н­КО ПИ­ШЕ, що на­ші єпи­с­ко­пи не бу­ли ба­ть­ка­ми На­ро­ду. Бо слу­жи­ли Чу­жій вла­ді (ха­нам, ко­ро­лям, ца­рям), які жо­р­с­то­ко екс­плу­а­ту­ва­ли Укра­ї­н­ців. А я ска­жу: слу­жи­ли, бо му­си­ли, ін­шо­го ви­хо­ду не ма­ли», пи­ше К.С.

Ні, мо­нах Ів. Ви­шен­сь­кий, піп М. Ша­ш­ке­вич, піп А. Гон­ча­ре­н­ко стве­р­ди­ли, що ар­хи­є­реї ві­ри Хри­с­то­вої ма­ли мо­ж­ли­вість бо­ро­ни­ти свій за­крі­па­че­ний На­род. Але во­ни ні­де не ви­сту­па­ли про­ти жо­р­с­то­ких ра­бо­вла­с­ни­ків. Бо й са­мі бу­ли ра­бо­вла­с­ни­ка­ми.

171. Є ПРА­В­ДА СВЯ­ТА, ЯК БОГ: в Укра­ї­ні-­Ру­сі Це­р­к­ва Хри­с­то­ва не сто­я­ла по сто­ро­ні На­ро­ду. Во­на бу­ла ма­чу­хою, а її ар­хи­є­реї (єпи­с­ко­пи й по­пи) обо­ро­н­ця­ми ці­єї Це­р­к­ви-­ма­чу­хи. І про це чі­т­ко пи­ше й ми­т­ро­по­лит Ва­силь Ли­п­ків­сь­кий.

У Ки­є­ві у св. Со­фії ми­т­ро­по­лит Ва­силь Ли­п­ків­сь­кий 12-14 жо­в­т­ня 1921 ро­ку, про­го­ло­шу­ю­чи по­стан­ня УА­П­Це­р­к­ви, об’­явив: «Те­пер вже ми ма­є­мо свою рі­д­ну ма­тір, свою це­р­к­ву свя­ту Укра­ї­н­сь­ку, яка зве­р­та­єть­ся до вас із сло­вом Хри­с­то­вим на­шою рі­д­ною мо­во­ю».

Оче­ви­д­но, ця «своя Це­р­к­ва» по­-ду­хо­ві Гре­ць­ка (по ри­ту­а­лах і ро­зу­мін­нях Ві­ри Хри­с­то­вої). От­же, «не сво­я». Та во­на вже ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но не під­ле­г­ла ні Гре­кам, ні Мо­с­ка­лям. І ми­т­ро­по­лит на­звав її «сво­єю рі­д­ною ма­ті­р’ю». Пе­ред цим (від 988 ро­ку до 1921 ро­ку) во­на (Це­р­к­ва Хри­с­то­ва) в Укра­ї­ні-­Ру­сі бу­ла ма­чу­хою, яка до Укра­ї­н­ців го­во­ри­ла чу­жою мо­вою, гно­би­ла ду­шу й ро­зум На­ро­ду.

99

172. НЕ­МАЄ МО­РА­ЛЬ­НИХ ПІД­СТАВ 1000-літ­тя хре­щен­ня Укра­ї­ни-­Ру­си від­зна­ча­ти, як свя­то На­род­ної Во­лі, Ра­до­с­ти, Ща­с­тя. «Ле­ве Си­ле­н­ко, ва­ше не­ща­с­тя в то­му, що ви слі­по за­лю­б­ле­ний в рі­д­ний На­род. Ви Укра­ї­н­цям го­во­ри­те Пра­в­ду. Ви ду­ма­є­те, що во­на їм по­трі­б­на? Во­ни не зна­ють, що з Пра­в­дою ро­би­ти? Їм по­трі­б­на бре­х­ня, і ще раз бре­х­ня, але со­ло­д­ка, яка бе­ре їх за збай­ду­жі­лу ду­шу!

Укра­ї­н­цям го­во­ри­ли Пра­в­ду П. Ско­ро­пад­сь­кий і С. Пет­лю­ра, чи­с­ту Пра­в­ду. Але чи всі во­ни їм по­ві­ри­ли? Ві­до­мо, що в цей час лу­на­ли всю­ди об­лу­д­ні, але при­ваб­ли­ві га­с­ла Ле­ні­на: «Зе­м­ля — се­ля­нам. За­во­ди — ро­бі­т­ни­кам. Геть по­пів!» І ча­с­ти­на Укра­ї­н­ців пі­ш­ла з Ле­ні­ним, і по­ма­га­ли йо­му би­ти Пет­лю­ру і Ско­ро­пад­сь­ко­го, і цим са­мі ж со­бі за­тя­га­ли пет­лю на ши­ї. Які лю­ди, та­ка в них і до­ля», пи­ше М.П.

173. КО­ЛИ МІЙ НА­РОД ЗА­ВДА­ВА­ТИ­МЕ МЕ­НІ БО­ЛЮ, глу­ми­ти­меть­ся, я те­р­пі­ти­му. Він не ви­ну­ва­тий: йо­го з ко­ли­с­ки на­вче­но не ша­ну­ва­ти се­бе. Не ша­ну­ва­ти тих си­нів, які бо­рють­ся за йо­го кра­щу до­лю. Та він ско­ро про­бу­ди­ть­ся.

Я ві­рю, що мій На­род до­б­рий, і йо­го си­ни по­ви­нні йо­му го­во­ри­ти Пра­в­ду, і тіль­ки Пра­в­ду. Жит­тя, яке б во­но не бу­ло ми­ле й до­ро­ге, ва­р­то без ва­гань від­да­ти за най­бі­ль­ше в сві­ті ща­с­тя — за ща­с­тя ска­за­ти На­ро­до­ві Пра­в­ду. Ска­за­ти все те, що є на ду­ші, все те, що хви­лює се­р­це й три­во­жить ро­зум. Ска­за­ти, щоб бу­ти че­с­ним з со­бою, з На­ро­дом, з Бо­гом, і цим оща­с­ли­ви­ти­ся.

100

174. «ПРИЙ­Ш­ЛИ ПО­ГАН­СЬ­КІ «ДА­Ж­БО­ГИ» з не­на­ви­с­тю до Бо­га й Це­р­к­ви», — пи­ше ми­т­ро­по­лит у «Ве­ли­ко­д­ньо­му По­слан­ні»: ім’я ми­т­ро­по­ли­та не по­даю, щоб він не ду­мав, що я маю на ме­ті йо­го кри­в­ди­ти.

Д-р М.Ю. пи­ше: «Ко­ли я по­чув від пан-­от­ця про «по­ган­сь­ких да­ж­бо­гів» і про те, що Лев Си­ле­н­ко ро­бить ві­ру­ю­чих без­бо­ж­ни­ка­ми, я ді­с­тав «Ма­га Ві­ру». Про­чи­та­в­ши, ра­ді­с­но ска­зав дру­жи­ні: Є Бог! Си­ле­н­ко­ве ро­зу­мін­ня Бо­га зро­би­ло ме­не ві­ру­ю­чою лю­ди­ною, я го­р­дий РУ­Н­Ві­ро­ю. І ві­рю, що наш На­род не схо­че в Тре­тє ти­ся­чо­літ­тя їха­ти на пе­ре­ста­рі­ло­му во­зі пра­во­сла­ві­я.

У нас в ро­ди­ні є ре­лі­гій­на те­р­пимість. Ба­бу­ся ві­рить, що Го­с­подь Са­ва­от має до­в­гу бо­ро­ду, до­в­ге оді­ння, жи­ве в не­бі. Він з ре­б­ра зро­бив жі­н­ку, в на­ме­ті в Ав­ра­а­ма обі­дав, роз­мо­в­ляв (оче­ви­д­но по­-ге­б­рей­сь­ко­му) з Са­рою у спра­ві її ва­гі­т­но­с­ти. Ба­чу, та­ке ро­зу­мін­ня Бо­га ці­л­ком від­по­ві­дає то­му рі­в­не­ві ду­хо­во­с­ти, що ба­бу­ся ма­є. На­зи­ва­ла ме­не без­бо­ж­ни­ком. Те­пер знає, що я маю мо­ли­т­ви і ві­рю в Бо­га, тіль­ки в нас не од­на­ко­ве ро­зу­мін­ня Бо­га».

101

175. «О­Т­ЦІ ПЕ­Н­СИ­ЛЬ­ВАН­СЬ­КО-­ОГАЙ­СЬ­КО­ГО ДЕ­КА­НА­ТУ [«Про­то­кол» ч. 42, 1967 р., Клі­в­ленд, о. д-р В. Олій­ник] ба­чать в осо­бі Ле­ва Си­ле­н­ка-­Ор­ли­го­ри не­без­пе­ч­ну лю­ди­ну, він шу­кає по­клон­ни­ків в Да­ж­бо­га», «о­с­те­ре­г­ти ві­р­них на­шої це­р­к­ви не слу­ха­ти йо­го».

«Лев Си­ле­н­ко і йо­го по­слі­до­в­ни­ки (си­ле­н­ки­я­ни) тве­р­дять, що «Бі­б­лі­я» — твір на­пи­са­ний єв­рей­сь­ки­ми пись­мен­ни­ка­ми, які пи­са­ли про чу­жі для Укра­ї­ни ду­хо­в­ні спра­ви і об­ста­ви­ни. І з цих мі­р­ку­вань во­ни від­ки­да­ють і фі­ло­со­фію Ка­р­ла Ма­р­к­са.

176. ДО­Н­ЦОВ ПИ­САВ, ЩО ТРЕ­БА ЙТИ «з Хри­с­том про­ти ди­я­во­ла», а мо­де­р­ний іде­о­лог Си­ле­н­ко і Хри­с­та не зга­дує, бо тве­р­дить, що Ісус не мо­же бу­ти Бо­гом Укра­ї­ни». [«У­к­ра­їн­сь­ке сло­во», ор­ган ком­па­р­тії Ка­на­ди (20 жо­в­т­ня, 65 р., Він­ні­пеґ, Ма­ні­то­ба).]

«Лев Си­ле­н­ко — ди­я­вол кра­с­но­мов­с­т­ва». [«Лес Лет­т­рес Фра­н­сес», ч. 245, ко­му­ні­с­ти­ч­ний жу­р­нал, Па­риж.] «Лев Си­ле­н­ко бо­реть­ся про­ти со­вєт­сь­ко­го фа­ши­з­му». [«Ню Йорк Ге­ральд Три­бюн», ч. 20534.]

102

177. «У­П­РА­ВА УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬ­ТУ­Р­НО­ГО ЦЕНТРУ в Лос-­Ан­же­ло­сі від­пу­с­ти­ла за­лу д-ру Ле­во­ві Си­ле­н­ко­ві для до­по­ві­ді про ста­ро­да­в­ню Укра­ї­ну». У спе­ці­а­ль­но­му ли­с­ті до Упра­ви до­по­ві­дач дав за­пе­в­нен­ня, що він в до­по­ві­ді не бу­де зга­ду­ва­ти про ті чи ін­ші ре­лі­гій­ні спра­ви.

Не зва­жа­ю­чи на це, в Лос-­Ан­же­ло­сі ше­с­ти­член­ний «ко­н­ґ­лав» пан-­от­ців обох Це­р­ков у сво­їй Де­кла­ра­ції, яка ма­со­во всю­ди по­ши­рю­єть­ся, ого­ло­сив Укра­ї­н­цям:

«Ми при­му­ше­ні на­шим ста­но­ви­щем ду­хо­в­них про­ві­д­ни­ків ста­ти в обо­ро­ні Хри­с­та і в обо­ро­ні на­ших ві­р­них, яких Хри­с­тос від­дав нам під на­шу опі­ку. Упра­ва Укр. Куль­ту­р­но­го Центру в Лос-­Ан­же­ло­сі по­ви­нна ану­лю­ва­ти до­звіл на ви­ступ Ле­ва Си­ле­н­ка». (Під Де­кла­ра­ці­єю по­ста­в­ле­ні під­пи­си ші­с­тьох пан-­от­ців).

«Чо­му на­ша ін­те­лі­ге­н­ція від­ки­ну­ла За­яву трьох от­ців пра­во­сла­в­них (о. П. Ма­єв­сь­ко­го, о. Г. По­дгу­р­ця, о. С. Ґа­лі­ка-­Го­лу­тя­ка і трьох укр. ка­то­ли­ць­ких от­ців (о. кри­ло­ша­ни­на М. Ко­л­ту­ць­ко­го, о. А. По­ро­дь­ка, о. Я. Тро­с­тя­не­ць­ко­го) і при­йш­ла до за­ли Укр. Куль­ту­р­но­го Осе­ре­д­ку слу­ха­ти «о­т­к­ро­ве­ніє лже­про­ро­ка Ле­ва Си­ле­н­ка, ко­т­рий про­по­ві­ду­вав, три­ма­ю­чи в ру­ках ним на­пи­са­ну «Бі­б­лі­ю» – «Ма­га Ві­ру». Три­во­га є та, що бі­ль­шість чле­нів Упра­ви Укр. Куль­ту­р­но­го Осе­ре­д­ку в Лос-­Ан­же­ло­сі і ди­ре­к­ція ра­діо­про­г­ра­ми «Пі­с­ня Укра­ї­ни» офі­цій­но ста­ла по сто­ро­ні Ле­ва Си­ле­н­ка, ка­жу­чи, що в Аме­ри­ці є сво­бо­да сло­ва». [Митр. прот. С. Ґа­лік-­Го­лу­тяк, «Ка­над. Фа­р­мер», 6 кві­т­ня, 81 р. Він­ні­пеґ.]

103

178. ПАН-­ОТ­ЦІ У ЦЕ­Р­К­ВАХ бі­ля іко­но­ста­сів на­зи­ва­ють рі­д­них бра­тів «і­до­ла­ми-­да­ж­бо­га­ми», «па­га­на­ми», «ви­з­на­в­ця­ми Ві­ри лже­про­ро­ка Ле­ва Си­ле­н­ка», яких «тре­ба об­ми­на­ти».

«Бо Лев Си­ле­н­ко ста­вить свя­ти­ню, здій­с­нює об­ря­ди ві­н­чан­ня, освя­чує ді­тей, ро­бить по­хо­ро­ни, бо має сво­їх па­с­ти­рів. Гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри (ста­ни­ці) вже ма­ють свої цви­н­та­рі в Ав­с­т­ра­лії, Ка­на­ді, Аме­ри­ці, а це зна­чить спо­кій­но до цьо­го при­гля­да­ти­ся не мо­ж­на».

«На­ші по­ва­ж­ні іс­то­ри­ки, ар­хе­о­ло­ги, ет­но­гра­фи, фі­ло­ло­ги по­ви­нні ор­га­ні­зу­ва­ти на­у­ко­ву па­нель на ви­со­ко­му на­у­ко­во­му рі­в­ні, і на цій па­не­лі за­су­ди­ти Ле­ва Си­ле­н­ка (Ор­ли­го­ру) і йо­го іс­то­рі­о­соф­сь­кі мі­р­ку­ван­ня, і щой­но це мо­же спи­ни­ти рух си­ле­н­ки­ян­с­т­ва». [«Ба­ть­кі­в­щи­на», ча­со­пис ге­т­ма­н­ців-­де­р­жа­в­ни­ків, То­рон­то, Он­та­рі­о.]

179. У СВЯ­ТИ­НІ МА­ТЕ­РІ УКРА­Ї­НИ я сла­в­лю Єди­но­го Го­с­по­да. Про­по­ві­дую то­ле­ра­н­т­не ста­в­лен­ня до всіх ві­ро­і­с­по­ві­дань. На­вчаю ні­де не го­во­ри­ти, що од­на Ві­ра в Бо­га пра­в­ди­ва, а дру­га — не­пра­в­ди­ва.

Ві­ру­ю­чі, які ма­ють ма­лу ду­хо­в­ну куль­ту­ру, ні­ко­ли не бу­ли то­ле­ра­н­т­ни­ми. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що тіль­ки там є лю­дя­ність, де є то­ле­ра­н­т­не ста­в­лен­ня Ві­ри до Ві­ри. Чим більш Ві­ра то­ле­ра­н­т­на, тим більш во­на бла­го­ро­д­на.

104

180. АР­ХИ­Є­РЕЇ, МОЄ ЗВЕ­Р­НЕН­НЯ ДО ВАС від­ве­р­те й без­по­се­ре­д­нє. І на­пи­са­не не з не­на­ви­с­ти до вас, а з тур­бо­ти про кра­щу до­лю На­ро­ду. З лю­бо­ви до Все­пра­ве­д­но­го Бо­га. Чу­же (свя­те во­но чи ні, ка­но­ні­ч­не чи ні) хай не бу­де в си­лі зро­би­ти нас во­ро­га­ми.

Ми, ру­н­ві­я­ни (ру­н­ві­с­ти) чу­жих вір не су­ди­мо. І ні­хто не має пра­ва бу­ти су­д­дею на­шої Ві­ри. Ми з по­ша­ною ста­ви­мо­ся до всіх вір, що сла­в­лять Бо­га, і Бог з на­ми. Хто зне­ва­жає на­шу Ві­ру, той зне­ва­жає Бо­га. За­зі­хає на во­лю жит­тя на­шо­го.

181. АР­ХИ­Є­РЕЇ, НЕ ЗВІТЬ ні ме­не, ні ві­р­них мо­їх «по­га­на­ми». Ми не ві­ри­мо в ба­га­тьох бо­гів. Ми не ве­р­та­є­мо­ся до по­лі­те­ї­з­му ста­ро­да­в­ньої Ві­ри Укра­ї­ни-­Ру­си. Не пе­ре­слі­дуй­те нас за на­шу свя­ту Ві­ру в пра­в­ди­во­го Бо­га.

Ви про­стя­га­є­те ру­ку про­щен­ня, ру­ку ми­ру й лю­бо­ви до Мо­с­ков­сь­ко­го На­ро­ду й Мо­с­ков­сь­ко­го па­т­рі­а­р­ха. Я про­шу вас: ко­ли не мо­же­те єди­но­кро­в­ним бра­там (спо­ві­д­ни­кам РУ­Н­Ві­ри) про­стя­г­ну­ти ру­ку ми­ру й лю­бо­ви, то хоч жо­р­с­то­ко не зне­ва­жай­те їх­ньої свя­тої Ві­ри.

105

182. ГО­С­ПОДЬ ВСЕ­ПРА­ВЕ­Д­НИЙ осі­нив ме­не ла­с­кою сво­єю, осві­тив ми­с­лен­ня мо­ї. І я в ду­ші чую свя­ту Бо­жу бла­го­дать, і їй під­вла­д­ний про­по­ві­дую Но­ву Вість — про­по­ві­дую свя­ту Укра­ї­н­сь­ку Ві­ру в Бо­га.

Я бра­там і се­с­т­рам ка­жу: Бог Єди­ний, а ре­лі­гій на пла­не­ті Зе­м­ля ба­га­то то­му, що є ба­га­то не­од­на­ко­вих ро­зу­мінь Єди­но­го Бо­га. Бог ні­яко­му На­ро­до­ві не за­бо­ро­нив ма­ти свій шлях Ві­ри — своє ро­зу­мін­ня Бо­га.

183. Є РО­ЗУ­МІН­НЯ БО­ГА РІ­Д­НЕ і є ро­зу­мін­ня Бо­га чу­же. У рі­д­но­му ро­зу­мін­ні Бо­га вті­ле­на Ду­хо­в­на Не­за­ле­ж­ність На­ро­ду. Утве­р­дже­ний рі­д­­ний спо­сіб жит­тя, рі­д­ні об­ря­ди, зви­чаї, за­ко­ни ві­ль­но­го роз­ви­т­ку ду­хо­в­ної куль­ту­ри.

І ця Свя­та Бо­жа Му­д­рість ста­ра, як Світ. На­ро­ди, які бу­ли не зді­б­ні її зро­зу­мі­ти, і в ім’я неї жи­ти, ще­з­ли з ли­ця Зе­м­лі. Або — на­ві­ки утра­ти­ли пра­во на Са­мо­ви­зна­чен­ня.

Й Ісус Хри­с­тос знав суть ці­єї Бо­жої Му­д­ро­с­ти. Бо Він у «Бі­б­лі­ї» чи­тав та­кі по­учен­ня: «Не­хай не бу­де в те­бе чу­жо­го Бо­га, і щоб ти не кла­ня­в­ся пе­ред чу­жо­зе­м­ним Бо­гом». [Пса­л­ми, 81,9.] Тоб­то, щоб ти не кла­ня­в­ся пе­ред чу­жою ду­хо­в­ні­с­тю, пе­ред чу­жим ро­зу­мін­ням Бо­га.

«Не­хай ін­ші на­ро­ди хо­дять ко­ж­ний в ім’я сво­го Бо­га, а ми хо­ди­ти­ме­мо в ім’я Го­с­по­да Бо­га на­шо­го». [Про­рок Мі­хей, 4,5.] Що й зна­чить — хай ін­ші на­ро­ди тво­рять своє не­за­ле­ж­не ду­хо­в­не жит­тя, а ми бу­де­мо тво­ри­ти сво­є.

106

184. У ВСІ ЧА­СИ ВСІ ПЛЕ­МЕ­НА в сло­во «Бог» вкла­да­ли свої по­нят­тя Лю­бо­ви, Кра­си, Мо­ра­лі, Спра­ве­д­ли­во­с­ти, Си­ли, Від­ва­ги. І, обо­ро­ня­ю­чи сво­го Бо­га, во­ни обо­ро­ня­ли все те, що для них най­с­вя­ті­ше. Во­ни обо­ро­ня­ли зміст сво­го жит­тя, при­та­ман­но­с­ті сво­єї са­мо­бу­т­но­с­ти.

Усю­ди Ма­ти є Ма­ти. На ве­ле­лю­д­но­му яр­ма­р­ку йде ди­ти­на й пла­че. За­гу­би­ла ма­му. Ди­ти­ну об­сту­пи­ли жі­н­ки. Од­на з них ка­же: «Не плач, лю­би ме­не, і я бу­ду тво­єю ма­мо­ю». Ди­ти­на ще з бі­ль­шою три­во­гою за­пла­ка­ла. І ска­за­ла: «Я лю­б­лю свою ма­му».

185. ЗІ СВО­ГО ПО­СТАЄ СВО­Є. З чу­жо­го по­стає чу­же. Лю­би­ти своє (ма­му, та­та, бра­та, се­с­т­ру, Ві­т­чи­з­ну) зна­чить пра­ви­ль­ною лю­бо­в’ю свою ду­шу оща­с­ли­в­лю­ва­ти. Зра­ди­ти своє й лю­би­ти чу­же, зна­чить зра­ди­ти зміст сво­го «Я», зне­ща­с­ли­ви­ти­ся.

З при­ро­д­ньо­го за­ко­ну лю­бо­ви до сво­го й по­стає при­ро­д­ня лю­бов до Бо­га сво­го. Тоб­то по­стає пра­г­нен­ня ма­ти своє ро­зу­мін­ня Бо­га.

«Ві­д­пу­с­ти лю­дей по­слу­жи­ти Го­с­по­де­ві, Бо­гу своє­му», «І­ді­те, по­слу­жі­те Го­с­по­до­ві, Бо­го­ві ва­шо­му», «Я Го­с­подь, Бог твій, що ви­вів те­бе з Єги­п­ту». [2 кн. Мой­сея, 10,7-8; 20,2.] І ти не по­ви­нен «слу­жи­ти ін­шим бо­гам, яких не знав ти, ні ба­ть­ки тво­ї. Бо­гам на­ро­дів, що на­вк­ру­ги вас». [5 кн. Мой­сея, гл. 13, 4-11.]

От­же, не за­гу­би­ся: не будь лю­ди­ною Чу­жої Ві­ри, чу­жих ри­ту­а­лів, чу­жих за­ко­нів і ма­нер. Ві­ра — ду­ша на­ро­ду. І ні в Азії, ні в Ев­ро­пі ні один ко­роль не по­си­лав по­слів шу­ка­ти на чу­жи­нах Ві­ри, щоб її на­ки­ну­ти рі­д­но­му на­ро­до­ві. Зро­бив це тіль­ки наш князь, і чу­жи­н­ці зро­би­ли йо­го свя­тим. Він став свя­тим, а йо­го на­род — ра­бом.

Й Ісус лю­бив сво­го Бо­га (Бо­га На­ро­ду Із­ра­ель­сь­ко­го, а не Бо­га На­ро­ду Єги­пет­сь­ко­го, Япон­сь­ко­го чи Ін­ду­сь­ко­го). Ісус по­сту­пав так, як вчать «Пса­ль­ми», Про­ро­ки Юдей­сь­кі.

І ко­ли учи­тель за­ко­ну Жи­дів­сь­ко­го за­пи­тав Ісу­са: «ко­т­ра за­по­відь ве­ли­ка в за­ко­ні», Ісус від­по­вів: «Лю­би Го­с­по­да Бо­га сво­го», «Це най­бі­ль­ша й най­пе­р­ша за­по­відь». [Мат­тей, 22,36-38.] От­же, не Чу­жо­го, а Сво­го.

107

186. РА­БІ­НИ (ВІ­Р­НІ СИ­НИ ЖИ­ДІВ­СЬ­КО­ГО НА­РО­ДУ) ні се­бе, ні ста­до своє не під­по­ряд­ко­ву­ють чу­жим ро­зу­мін­ням Бо­га, чу­жим ка­но­нам і ре­лі­гій­ним ав­то­ри­те­там. Во­ни від­да­ні Бо­гові Ав­ра­а­ма, Іса­ка, Іа­ко­ва. Во­ни на­вча­ють сво­їх бра­тів всю­ди і зав­жди бу­ти Жи­да­ми (ма­ти Жи­дів­сь­кий Шлях Жит­тя, Жи­дів­сь­ке ро­зу­мін­ня Бо­га).

І в Ін­дії бра­ми­ни на­вча­ють Ін­ду­сів ма­ти Ін­ду­сь­кий Шлях Жит­тя. І в Япо­нії ші­н­к­ва­ни (чи кван­ну­ші) на­вча­ють Япо­н­ців ма­ти Япон­сь­кий Шлях Жит­тя.

Все­пра­ве­д­ний Го­с­подь ще­д­ро­т­но об­да­ру­вав ко­ж­ний На­род Му­д­рі­с­тю — дав пра­во ко­ж­но­му На­ро­до­ві ма­ти своє ро­зу­мін­ня Бо­га. І хто не вміє цим свя­тим Бо­жим пра­вом ко­ри­с­ту­ва­ти­ся, утра­чає во­лю сво­го ду­хо­в­но­го «Я».

Ко­ли ми, Укра­ї­н­ці, не зро­би­мо пе­ре­оці­н­ки Ду­хо­в­ної Ва­р­то­с­ти, ко­ли ми не по­чнем бу­ду­ва­ти Укра­ї­н­сь­кий Шлях Жит­тя, ко­ли ми не зба­га­ти­мо ду­шу сво­їм ро­зу­мін­ням Бо­га, Май­бу­т­нє не на­ле­жа­ти­ме нам.

108

187. У «МА­ГА ВІ­РІ» І В КА­ТЕ­ХИ­ЗИ­СІ РУ­Н­ВІ­РИ «На­в­чан­ня» об’­яв­ле­не Укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Бо­га (укра­ї­н­сь­ке бо­го­сло­віє). Об’­яв­ле­ні бо­го­лю­б­ні Свя­ті За­по­ві­ді, Мо­ли­т­ви, Сім За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го Жит­тя. Об’­яв­ле­не не­за­ле­ж­не тра­к­ту­ван­ня Іс­то­рії Укра­ї­ни-­Ру­си.

Я ві­рю, на­ро­ди Зе­м­ної пла­не­ти в не­да­ле­ко­му май­бу­т­ньо­му під­уть Но­вою до­ро­го­ю. Від­ро­джу­ва­ти­муть­ся і роз­ви­ва­ти­муть­ся ре­лі­гії На­ці­о­на­ль­но­го Ду­хо­в­но­го Жит­тя.

Щоб ді­ти Укра­ї­ни-­Ру­си мо­г­ли не­за­ле­ж­но са­мо­бу­т­ні­с­тю се­бе зба­га­чу­ва­ти, щоб мо­г­ли са­мі се­бе шля­хе­т­ни­ми ді­я­ми зве­ли­чу­ва­ти пе­ред На­ро­да­ми і бу­ти ві­ль­ни­ми го­с­по­да­ря­ми на рі­д­ній Зе­м­лі, Го­с­подь по­ка­зав їм Но­вий Ду­хо­в­ний Шлях Жит­тя. Оща­с­ли­в­лює їх пра­ви­ль­ним ро­зу­мін­ням сво­го при­зна­чен­ня в Сві­ті.

109

188. УКРА­Ї­Н­ЦІ, РІ­Д­НІ ЛЮ­ДИ МОЇ, впро­довж сто­літь кри­в­дже­ні, гна­ні, окра­де­ні, не­во­лею зне­до­ле­ні, во­з­ра­дуй­те­ся, з ва­ми Бог! Час ва­шої Ві­ри, Си­ли і Во­лі при­йшов, ідіть до ме­не, ідіть до Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни, яка є во­і­с­ти­ну рі­д­ною свя­тою Це­р­к­во­ю.

Я мо­лю­ся. Да­ж­бог — Свя­тий Дух на­ро­ду мо­го. Да­ж­бог Ми­ло­се­р­д­ний і Жа­лі­с­ли­вий. І я Ві­рою в Да­ж­бо­га ба­га­тію ми­ло­се­р­дям і жа­лі­с­ли­ві­с­тю.

Да­ж­бог — Тво­рець не­жит­тя і жит­тя, і все не­жи­ве й жи­ве сла­вить тво­рін­ня Йо­го. Да­ж­бог Все­мо­гу­т­ній і Все­тво­р­чий. І я Ві­рою в Да­ж­бо­га мо­гу­т­нію і ду­хо­в­ни­ми ска­р­ба­ми зба­га­чую ду­шу мо­ю.

Да­ж­бог — Свя­тість свя­то­с­тей. І я Ві­рою в Да­ж­бо­га освя­чую ду­шу мо­ю. Да­ж­бог Ми­ро­лю­б­ний. І я Ві­рою в Да­ж­бо­га тво­рю мир в ду­ші мо­їй.

Я мо­лю­ся, щоб у Сві­ті був спра­ве­д­ли­вий Мир, щоб Во­ля і Ві­ра, як свя­ті да­ри Бо­жі, ні­ко­ли і ні­ким не пе­ре­слі­ду­ва­ли­ся. Щоб во­ни бу­ли не­до­то­р­ка­ним ду­хо­в­ним ба­гат­с­т­вом ко­ж­ної Лю­ди­ни пла­не­ти Зе­м­ля. Сла­ва Да­ж­бо­го­ві!  

 

МИ «не ви­зна­є­мо жо­д­них па­ган­сь­ких чи не­па­ган­сь­ких бо­гів, тоб­то МИ не є ви­зна­в­ця­ми мно­го­бож­жя (по­лі­те­ї­з­му).

«Ми на ос­но­ві ре­фо­р­мо­ва­ної Учи­те­лем Ле­вом Си­ле­н­ком до­хри­с­ти­ян­сь­кої Ві­ри Укра­ї­ни-­Ру­си є ви­зна­в­ця­ми Єди­но­го Бо­га (Да­те­ля Бут­тя) — Да­ж­бо­га на­шо­го», із «ЗА­КО­НІВ» 1-м Со­бо­ром Об’­єд­нан­ня Си­нів і До­чок Укра­ї­ни Рі­д­ної Укра­ї­н­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри (ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри), утве­р­дже­них 5, 6 Сер­п­ня, 72 ро­ку, Чі­ка­ґо, Іл­лі­но­їс, Аме­ри­ка.

МИ втве­р­ди­ли «О­с­но­в­ний За­кон (Ста­тут) ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри», що МИ є ві­ру­ю­чи­ми «Ві­ри в Єди­но­го і Всю­ди­су­що­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га», «Ма­га Ві­ра» — на­сті­ль­на Кни­га в До­мі Укра­ї­н­ця Рі­д­ної Ві­ри, До­ро­го­вказ Укра­ї­н­сь­ко­го Сти­лю Жит­тя», Стат­тя 1, Роз­ді­ли 1, 2, «О­с­но­в­ний За­кон (Ста­тут) ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри» утве­р­дже­ний 2-м Со­бо­ром ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри 27-го Кві­т­ня 80-го ро­ку, Ге­мі­ль­тон, Он­та­ріо, Ка­на­да.

МИ у Свя­ти­ні Ма­те­рі-­Ук­ра­ї­ни для всьо­го Укра­ї­н­сь­ко­го На­ро­ду об’­яви­ли, що «МИ, ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри (Об’­єд­нан­ня Си­нів і До­чок Укра­ї­ни Рі­д­ної Укра­ї­н­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри) є Свя­тою Це­р­к­вою («Со­са­є­ті оф Юк­ре­і­ні­ен Ней­тів Фийт (РУ­Н­Ві­ра»), Яку з во­лі Го­с­по­да Бо­га за­сну­вав Ду­хо­в­ний Учи­тель Лев Си­ле­н­ко, і Ві­р­ним ці­єї Свя­тої Це­р­к­ви дав За­по­ві­ді, За­ко­ни Пра­ви­ль­но­го Жит­тя, су­час­не ро­зу­мін­ня Го­с­по­да Да­ж­бо­га.

«РУ­Н­Ві­ра — Ві­ра мо­но­те­ї­с­ти­ч­на, і в Ній зве­ли­че­ний аб­со­лю­т­ний мо­но­те­їзм — Ві­ра в Єди­но­су­що­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га з ве­лін­ня Го­с­по­да об’­яв­ле­на рі­д­ним Про­ро­ком Ле­вом Си­ле­н­ком у свя­то­му пись­мі «МА­ГА ВІ­РА», з «ПО­С­ТА­НОВ», утве­р­дже­них 3-м Со­бо­ром ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри 16 Ли­п­ня, 83-го ро­ку у Свя­ти­ні Ма­те­рі-­Ук­ра­ї­ни, Орі­я­на, Спрінґ Ґлен, Ню Йорк, Н.Й., Аме­ри­ка.

МИ, Ві­ру­ю­чі в Єди­но­су­що­го і Пра­в­ди­во­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га жи­ве­мо в кра­ї­нах Ві­ль­но­го Сві­ту і МИ за­ін­ко­р­по­ро­ва­ні (пра­в­но й ор­га­ні­за­цій­но офо­р­м­ле­ні) в Уря­дах Аме­ри­ки і Ка­на­ди, і ма­є­мо ті Пра­ва, що ма­ють Ка­то­ли­ки, Про­те­с­та­н­ти, Жи­ди, Бу­д­ди­с­ти та спо­ві­д­ни­ки ін­ших Ре­лі­гій.

 

Свя­щен­на Ра­да Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни

(ОСІ­ДУ РУ­Н­Ві­ри)

 

 

---

 

Святе Вчення

 

 

Притули цю Книгу до свого серця. Добре, що Вона потрапила до Тебе. У Ній — Новий Шлях Життя — свята Віра нової Людини. Розумом і серцем збагни Її Суть. Вона щодня помагатиме Тобі в житті Твоєму і оборонятиме від темних сил, які різними способами вторгаються у Твою свідомість, щоб панувати над Твоїм «Я».

Рідний Пророк Єдиносущим і Мило­сердним Господом благословенний подає руку Тобі — дає Відповіді на сотні Питань. Щоб Ти натхненний Святим Ученням мав добре ду­ховне й тілесне здоров'я. Щоб Ти успішно йшов по житейській дорозі на благо собі, родині й Вітчизні. Слава силенкиянам!

Видавничий Фонд ОСІДУ РУНВіри

 

Фундатор видання цієї Книги 

Проф. Боєслав Д. Воля

_______________________________________________________________________________

 

"Протилежності в розуміннях Бога зве­личують духовне життя Людства",

"Мага Віра"

 

РУНВіра

Український Шлях Життя

Філософія. Мораль. Обряди.

___________

"The Differences in the Conceptions of God enrich the Spiritual Life of Mankind",

Maha Vira

Holy Teaching 

Faith in Dazhboh

Prophet and Teacher 

Lev Sylenko

Questions and Answers

 

RUNVira

Ukrainian Way of Life

Philosophy. Ethics. Custom.

The Society of the Ukrainian Native 

Faith (RUNVira) Inc.

 

 

______________________________

 

UKRAINE

USA, CANADA, ENGLAND, AUSTRALIA, GERMANY

 

____________________________________________________________________________

 

Церква (Об'єднання) вірних Рідної Української Національної Віри (РУНВіри, Рідної Віри) заснована Духовним Учителем Левом Силенком.

Перші Громади РУНВіри зареєстровані: 3-го грудня 1966 року в Чікаго, Іллінойс; 4-го березня 1970 року в Аллентавні, Пенсильванія; 15-го жовтня 1971 року в Атлантик Ситі, Нью-Джерсі; 29-го травня 1973 року в Нью-Йорку; 4-го вересня 1973 року в Монреалі, Квебек; 10-го лютого 1975 року в Гемільтоні, Онтаріо; 24-го квітня 1979 року в Торонто, Онтаріо.

Громади і Представництва РУНВіри є в містах:

КАНАДА: Вінніпег, Оттава; Ніагара, Едмонтон, Калгарі, Ріджайна, Ванкувер. США: Спрінг Глен, Рочестер, Сіракузи, Буфало, Детройт, Чікаго, Денвер, Бріджпорт, Гартфорт, Трентон, Сан-Франціско, Гат Спрінг, Норт Порт, Міннеаполіс, Клівленд, Філадельфія, Сан Дієго, Лас Вегас, Фінікс. АВСТРАЛІЯ: Канберра, Сідней, Брісбен, Каррінгтон. АНГЛІЯ: Лондон, Болтон, Рочдел. НІМЕЧ­ЧИНА: Ессен, Штутгард. НОВА ЗЕЛАНДІЯ: Мастертон.

УКРАЇНА

Статут Громади вірних РУНВіри вперше був зареєстрований у Києві 17 вересня 1991 року (Свідоцтво №629) у Київській міській Раді народних депутатів. Громади вірних РУНВіри за цим статутом реєструються у різних районах м. Києва, і в містах: Дніпропетровську, Полтаві, Донецьку, Львові, Одесі, Харкові, Житомирі та інших.

28 травня 1992 року Рада у Справах Релігії при Кабінеті Міністрів України зареєструвала Рідну Віру (РУНВіру), як Церкву, на всю територію України. У Статуті Громад РУНВіри зазначено, що сповідники РУНВіри визнають монотеїстичне віровчення Духовного Учителя Лева Силенка. Сьогодні в містах України є 34 Громади вірних РУНВіри, і з них 19 Громад вірних РУНВіри вже зареєстровано ("Людина і Світ", №10, 1994).

 

Ми підем у світ Мага Віри,

Де слава Руси-України,

Де сонце правдивої Віри,

Духовне блаженство Людини.

Ми  любим народи. Дажбоже

Єдиний і Рідний, ділами 

Життя українське вельможне 

Нехай гомонить над Світами! 

Учителю, ждали ми, ждали 

Науки Твоєї приходу,

Поклони, щоб ми ие складали 

Месії чужого народу.

Ми підем у світ "Мага Віри" –

 У біблії рідній є рідні 

Закони правдивої Віри 

Святії, як Небо, Всесвітнії

                                  С. Бабич

"Тих, хто зацікавився Силенковою вірою в Дажбога, одсилаю до Його 1427-сторінкової «Мага Віри». Відкрийте для себе цей скарб", В. Боденчук, «Молодь України».

«Мага Віра» зі статусом Української Біблії, як Святе Письмо Українців, має бути настільною книгою – книгою життя, книгою духовності  кожного Українця", С. Плачинда, «С.Д.У.М».

 

ЗМІСТ

стор.

1. Сім Законів Правильного Життя 8

2. Заповіді 9

3. Молитви 10

4. Медитації 13

5. Повідомлення про РУНВіру в Україні ……... 14

6. Слово Священної Ради 15

7. Покажчик 17

8. Суть Перша 33

9. Суть Друга 40

10. Суть Третя 50

11. Суть Четверта 62

12. Суть П'ята 72

13. Суть Шоста 83

14. Суть Сьома 95

15. Суть Восьма 108

16. Суть Дев'ята 119

17. Суть Десята 129

18. Суть Одинадцята 155

19. Суть Дванадцята 172

20. Суть Тринадцята 190

21. Суть Чотирнадцята 221

22. Суть П'ятнадцята 239

23. Суть Шістнадцята 258

24. Суть Сімнадцята 274

25. Суть Вісімнадцята 285

26. Суть Дев'ятнадцята 297

27. Суть Двадцята 316

28. Суть Двадцять Перша 337

29. Суть Двадцять Друга 360

 

 

 

СІМ ЗАКОНІВ ПРАВИЛЬНОГО ЖИТТЯ

(Скорочена форма)

1. Правильне Мислення:

а) Воля

б) Мета

в) Відвага

2. Правильне Хотіння:

а) Любов

б) Справедливість

в) Послідовність

3. Правильне виконання:

а) Відповідальність

б) Точність

в) Дисципліна

4. Правильне ставлення до Себе й Оточення:

а) Повноцінне «Я»

б) Незалежне «Я»

в) Небайдуже «Я»

г) Узгоджене «Я»

5. Правильне Харчування:

а) Якісна Пожива

б) Національне Вариво

в) Обрядність

6. Правильна Любов:

а) Ненависть і ощадність

б) Співпереживання і Жертовність

в) Духовна Краса і Вірність

7. Правильна Віра:

а) Природне Народження

б) Блаженне Розуміння

в) Правильне Призначення

«Мага Віра»

 

ЗАПОВІДІ

 

1. Розумій і люби Бога по-рідному.

2. Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога.

3. Самовдосконалюй розум, душу і тіло.

4. Вір у себе.

5. Люби родичів своїх.

6. Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри.

7. Шануй духовність Предків своїх.

8. Шануй свята Рідної Віри.

9. Не самозабувайся на Чужині.

10. Не обмовляй.

11. Живи для добра Вітчизни.

12. Будь правдивим свідком.

13. Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі.

14. Не люби ворогів народу твого. Не будь рабом.

15. Не лишай у біді приятеля твого.

16. Не зневірюйся.

17. Люби дітей свого і чужого народу.

«Мага Віра»

 

 

МОЛИТВИ

Дажбоже мій, Єдиний Ти, як Білий Світ Єдиний — життя Тобі присвячую своє, щоб багатів і здравствував мій Рід.

Єдиний Ти, як рідна мати єдина — люблю Тебе, щоб кращала й багатішала любов.

Єдиний Ти, як рідна Вітчизна єдина— освячуюсь Тобою, щоб всюди і завжди бути собою. Слава Тобі, Дажбоже мій!

______________ 

 

Велика віра моя в Єдиність Твою, Дажбоже мій, множить енергію душі моєї, множить енергію мислі моєї, множить енергію дії моєї. І гармонійно з диханням космосу єднає народ мій єдинодушшям. Єднає народ мій єдиномислям. Єднає народ мій єдиновір'ям, слався во віки і віки, Дажбоже мій!

________________

 

Дажбоже мій, я вірю, що життя — це праця, а праця — це любов, а любов — це вірність, а вірність — це відвага, а відвага— це слава, а слава — це безсмертя, а без­смертя — це життя готове померти, щоб жити; благослови закони віри моєї, Даж­боже мій!

_________________ 

 

Дажбоже мій, хто дрімає у неволі — той вода стояча, хто в неволі рве кайдани — той швидка ріка. Хто лякається катів — той щасливить їх. Хто в борні святій помер — той щасливо жив. Хто утратив земні скарби, а вірність Вітчизні, як душу свою береже, той нічого в житті не згубив. Він Безсмертям Твоїм багатіє, Дажбоже мій!

_______________

Дажбоже мій, я вірю, що любов живе в правді. Я вірю, що правда живе в світлі, що світло живе в волі, що воля живе в просторі, що простір живе в вічності. А вічність не має ні початку, ні кінця. У вічності таїни Твої, Дажбоже мій!

_________________

Дажбоже мій, багатий той, хто скупістю не збіднює себе; щасливий той, хто ближньому дарує щастя.

Славний той, хто сам себе своєю працею достойною прославляє. Достойний той, хто мучиться за правду і співчуття ні від кого не приймає.

Правдивий той, хто. праведну людину прославляє. Красивий той, хто красиву душу має. Відважний той, кого самітність не лякає.

Мудрий той, хто вміє мудрих шанувати. Учений той, хто сам уміє науку здобувати. Талановитий той, хто вміє свій талант народу рідному талановито дарувати. Благослови науку віри моєї, Дажбоже мій! 

__________________ 

 

Дажбоже мій, немає дерев без коріння, немає життя без крови. Немає Вітчизни без вірних синів, я мудрість цю святу бережу і з ім'ям Твоїм, мій Дажбоже, живу.

 

_________________

 

Дажбоже наш, ми в ім'я Твоє живемо і хліб Твій споживаємо. І з вірою в Тебе утверджуємо працею і борнею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров'я і дітям нашим на життя достойне, Дажбоже наш! 

________________

 

Дажбоже, у хлібові живуть Твоє тепло і світло небес Твоїх, і дихання землі Твоєї. Святий хліб Твій споживаємо. І день наш сущий, проминутий і грядущий даруємо Вітчизні нашій, Дажбоже наш.

«Мага Віра»

 

ДИТИНА МОЛИТЬСЯ ПЕРЕД СНОМ

Дажбоже, Єдиний і Милосердний Господи! Вислухай молитву мою, і обдаруй мене спокійним сном. Лягаючи спати, я усміхнуся, щоб і вранці усміхнутися до рідних моїх. Слава Тобі, Дажбоже мій!

 

Із Світу Медитацій

 

Тому, хто своїм поводженням чи словом, нервує людину, наші Предки казали: «Не нервуй мене, я хочу довго жити». Вони знали: той, хто злостить людину, зазіхає на її здоров'я.

Коли хтось, маючи хворобливу або проста­кувату вдачу, гнівить вас, Ви спокійно в думці (все інше забувши), кажіть:

«Я людина розумна, бо не гніваюся. Я людина шляхетна, бо гнівом не виснажую душі своєї і не затьмарюю розуму свого.

Хто в душу мою кидає злобні слова, того я не чую. На гнів не відповідаю гнівом. Слава Дажбогові, Господові моєму. Дажбог — Любов, я в Любові, і Любов в мені».

(Важливе: чуючи образи, не спіши на них відповідати образами. Ще ніхто гнів не переміг гнівом. Людина — дитина Природи. Вона собі на здоров'я єднається з полем, озером, лісом, квітами).

«Мага Віра»

 

З Обряду Спілкування

 

Достойний не любить сварні. Не прискіпується до дрібнички. Він знає: там, де сварня, розум захмарений.

Коли хтось, маючи невиховані почування, образить його, він не мститься. Вибачає невихованій людині. Він має великий дар — тактовний розум.

Він знає: коли людина говорить правду, але сварливо, в'їдливо, їй не хочеться вірити, вона знецінює ту правду, яку боронить.

Сварливі люди ніколи не були добросовісними. Чим глупіша людина, тим сварливіша. Культура розуму — це щось більше ніж розум!

«Мага Віра»

 

Повідомлення про РУНВіру в Україні

 

«Засновник РУНВіри Лев Силенко — Великий релігійний Реформатор», Др. Юліян Мовчан. «Він Пророк. "Мага Віра" — українська Біблія», письменник Сергій Плачинда. «Вселенська миротворча місія може випасти на долю великого Українця», проф. Ст. Пінчук, «Великий Пророк Лев Силенко здійснив подвиг, що дорівнює подвигу богів», проф. Д. Федоренко, "І.П.Д. і С.У."

У давні часи, часи Реформаторів, живцем спалю­вали на вогні, розпинали на хресті, катували. Заратустра був шаманами оббріханий (названий крадієм речей, грошей). Ісус був названий безбожником, п'яницею, бунтарем. Усі релігійні Реформаторі зазнавали пере­слідувань.

Коли в містах України почали творитися громади РУНВіри, мафіозна групка почала з діяспори посилати в Україну на адреси письменників, редакцій, обмови на Учителя. Та всі ті наклепи Редакції відкинули, як пере- старілий большевицький метод боротьби з противником. Про Силенкове віровчення подані повідомлення в таких журналах і газетах:

«Людина і Світ» — липень 92 р., Київ. «Нова Гене­рація» — квітень 91 р.; листопад 91 р., Київ. «Наука і Суспільство» — ч. 2, 4 за 91 р., 10, 11, 12 за 91 р. і від числа 1-го до 12-го за 92 рік. «Київ» ч. 1 і ч. 9 за 91 р., ч. 3-4 за 92 р., ч. 4-5 за 93 р., ч. 2 за 94 р. «Жінка», ч. З за 93 р., ч. 6 за 94 р.

«Україна», ч. 18, вересень, 91 р., ч. 21, жовтень, 91 р., ч. 1 за 91 р., ч&ч. 17 і 27 за 92 р. «Бористен», ч. З і ч. 4 за 91 р. і ч. 1 і ч. 6 за 92 р. і липень 94 р.

«Культура і Життя» — 11 липня, 92 р., 25 липня, 92 р., 29 травня, 93 р., 26 лютого, 94 р. і 7 травня, 94 р. «Дзвін», ч. 7, 91 р. «Вітчизна» ч. 5-6, 93 р.

«Голос України», 16 січня, 91 р., 27 травня, 92 р., 24 жовтня, 92 р. «Зоря Полтавщини», 31 грудня, 91 р., 31 березня, р. «За Вільну Україну», 5 травня, 92 р. «Слобожани», Харків, ч. 2, 92 р., серпень, 92 р. «Край», Полтава, 29 травня, 92 р.

«Літературна Україна», 17 січня, 91 р., 8 жовтня, 92 р., 24 березня, 93 р., 24 червня, 93 р., ЗО липня, 92 р. «Дніпро», Київ, ч. 7-9, 93 р. «Нескорена Нація», ч. 10, червень, 92 р. «Вечірній Київ» — 27 травня, 94 р., 11 серпня, 94 р.

«Молодь України» — 2 липня і 12 лютого, 92 р., 11 листопада, 91 р., 29 квітня, 4 травня, 93 р., 5 березня, 11 березня, 4 серпня, 94 р. «Пост-Поступ», ч. 26, 94 р. «Українське Слово», Мурманськ, грудень, 90 р., ч. 2, червень, 91 р., ч. З, листопад, 91 р.

«Українська Культура», ч. 10, 91 р. «Гостинний Двір», Київ, ч. 10(34), 92 р. «Педагогічні Кадри», ч. 16-28, 92 р. Київ, «Андріївський Узвіз», 90 р., 92 р. «Вставай», ч. З, 90 р., Київський Держ. Пед. Інститут.

«Вечірній Київ», 27 травня, 94 р., 11 серпня, 94 р. «Сільський Майдан», березень, 93 р. «Історія Педагогічної Думки», проф. О. Любар, проф. Д. Федоренко, Київ, 93 р., Міністерство Освіти.

____________________

 

МИ «не визнаємо жодних паганських чи непаганських богів, тобто МИ не є визнавцями много- божжя (політеїзму)».

«Ми на основі реформованої Учителем Левом Силенком дохристиянської Віри України-Руси є визнавцями Єдиного Бога (Дателя Буття) — Дажбога нашого», із «ЗАКОНІВ» 1-м Собором Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри (ОСІДУ РУНВіри), утверджених 5, б серпня, 72 року, Чікаґо, Іллінойс, Америка.

МИ втвердили «Основний Закон (Статут) ОСІДУ РУНВіри», що МИ є віруючими «Віри в Єдиного і Всюдисущого Господа Дажбога, «Мага Віра» — настольна Книга в Домі Українця Рідної Віри, Дороговказ Українського Стилю Життя», Стаття 1, Розділи 1, 2, «Основний Закон (Статут) ОСІДУ РУНВіри» утверд­жений 2-м Собором ОСІДУ РУНВіри 27-го квітня, 1980-го року, Гемільтон, Онтаріо, Канада.

МИ у Святині Матері-України для всього Укра­їнського Народу об'явили, що «МИ, ОСІДУ РУНВіри (Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри) є Святою Церквою («Сосаєті оф Юкреініен Нейтів Фейт (РУНВіра)»), Яку з волі Господа Бога заснував Духовний Учитель Лев Силенко, і Вірним цієї Святої Церкви дав Заповіді, Закони Правильного Життя, сучасне розуміння Господа Дажбога».

 

«РУНВіра — Віра монотеїстична, і в Ній звеличений абсолютний монотеїзм — Віра в Єдиносущого Господа Дажбога з веління Господа об'явлена рідним Пророком Левом Силенком у святому письмі «МАГА ВІРА», з «ПОСТАНОВ», утверджених 3-м Собором ОСІДУ РУНВіри 16 липня, 1983-го року у Святині Матері- України, Оріяна, Спрінг Ґлен, Ню Йорк, Н.Й., Америка.

 

МИ, Віруючі в Єдиносущого і Правдивого Гос­пода Дажбога живемо в країнах Вільного Світу і МИ заінкорпоровані (правно й організаційно оформлені) в Урядах Америки і Канади, і маємо ті Права, що мають Католики, Протестанти, Жиди, Буддисти та сповідники інших релігій.

Від 1990 р. до половини 1994 р. з міст України Учитель отримав більше, ніж 12 тисяч листів. Даючи Відповіді на Запитання учителям, письменникам, сту­дентам, науковцям, робітникам, селянам, Він інколи робить повторення, чому?

Майже половина Запитань подібні змістом, хоч і мають свої притаманності. Для кращої аргументації, Учитель інколи повторює ту чи іншу цитату, ті чи інші думки.

У різних священних книгах Сходу і Заходу, і в тому числі і в «Євангеліях», є суперечні твердження. І таке можна помітити й у творах письменників, поетів. Це спричинене тим, що вони впродовж свого творчого життя переосмислювали свій світогляд.

У «Мага Вірі», в «Переоцінці Духовної Вартости», в «Святому Вченні» є строга послідовність. Немає понять, які б самі себе заперечували. Цілеспрямованість у мис­ленні і почуваннях збудована на Сімох Законах Пра­вильного Життя.

З вірою в Дажбога, Милосердного і Єдиносущого Господа нашого.

Священна Рада Соборного Храму 

Святині Матері-України

 

 

 

            Предметний покажчик

 

А

Агресія: 17-162

Аллах: 17-167, 201

Аллилуя: 4 -37

Анакара: 12-114, 22-215

Анатема: 6-56, 22-214

Андрій (апостол): 15-145

Антихрист: 4 -31, 7-69, 17-166

Арійська релігія: 12-119

Арійці (християнська секта): 205

Аріус: 11-100

Атеїст: 2 - 18, 7-69, 13-128,129, 14-130, 202, 22-210

 

Б

Ба-Ба: 21-200

Біблія: 4 -30, 8-70

Біблія (національна історія, література): 8-70 

Біла раса: 21-205, 22-213 

Бог: 7-68, 14-130, 15-146,  22-210,218,221 

Бог (етимологія): 12-110, 17-167 

Бог (розуміння): 1 -1,2,8, 2 -17,19, 5 -42,49, 7-62,63, 9-88, 

15-143, 16-153, 18-176, 19-189, 20-198,199, 21-202, 22-215,221,222

Боги: 13-129 

Богородиця: 20-198 

Братання: 15-149, 20-190, 22-211 

Будда: 1 -5, 4 -39, 5 -40, 10-93, 15-142 

Буддистська релігія: 7-63 

Бунтарі: 22-222

 

              В

              Вагання: 2 - 11

              Ватикан: 21-206

              Веди: 2 - 16, 7-66, 10-93, 12-117, 18-171, 22-213,221

              Весна в Європі: 14-139

              Взаємопошана: 4 -32

              Видумки: 13-128

              Визволення: 21-203

              Вишита сорочка (Ісус): 17-168

              Візантія: 3-29, 10-94, 12-115, 15-145, 22-214,216

              Війна: 14-133, 20-193

              Віра: 1 - 9, 10, 4 -35, 5 -45, 6-59, 7-60,62, 9-87, 10-90, 

              14-130,131, 15-146, 16-152,156,157, 17-163, 19-189, 20-197, 21-209

              Вірність: 19-184

              Віруючий: 2 - 18, 4 -35, 11-105, 13-129, 16-152, 19-185

              Вітчизна: 6-53, 11-105, 13-127, 15-147, 16-151, 17-161, 19-184, 

              19-187, 22-220

              Вози: 12-117

              Володимир: 2 - 11, 3-29, 4 -34, 11-109, 12-114, 20-199, 22-214,215

              Волхви: 11-109, 20-199

              Воля: 7-69, 11-107, 15-144, 16-151, 17-161, 19-188

              Воля (етимологія): 13-126

 

              Г

              Гаммурабі: 4 -30 

              Генотеїзм: 18-173 

              Геродот: 2 -16, 5 -40, 21-205

              Гідність: 3-26, 15-141, 19-185, 22-222

              Гіттіти: 5 -40, 21-205

              Гнів: 6-50, 8-74

              Голод: 20-190

              Грек-ортодокс: 3-20, 12-114

              Греки: 13-120

              Гріх: 8-78

 

              Д

              Дажбог: 1 - 1, 2, 4, 5, 2 - 10, 11, 13, 14, 18, 3-23, 5 -43,48, 

              6-50, 6-52, 7-61,68, 8-74,75, 9-87, 10-93, 11-107, 13-127,129, 

              14-130, 15-142,143, 16-150,151, 18-170, 19-183, 19-185, 

              20-194,197,198,199, 21-201,202, 22-210,219,220,221,222

              Дажбог (етимологія): 12-111,13-120 

              Дарій: 5 -40

              Двоєвір’я: 13-122, 22-219 

              Деїзм: 18-171

              Держава: 9-88, 19-186,187,188, 22-216,219

              Дисципліна: 3-22

              Дитина: 8-78, 9-82,83, 11-104, 13-120, 16-154 

              Диявол: 18-175, 22-214 

              Дівчина: 11-104, 15-147 

              Дніпро: 12-117, 19-183, 20-196, 21-207 

              Добро: 15-140, 22-220 

              Довір’я: 19-188 

              Доньки: 8-79

              Достоїнство: 11-105, 22-222 

              Духовність: 1 - 9 

              Душа: 18-172

 

              Е

              Евхаристія: 16-155 

              Екологія: 13-125

              Еліта: 13-124, 18-174, 19-180 

              Емоції: 14-137 

              Ессени: 15-140, 20-195,21-209

 

              Є

              Європа: 16-156, 22-221 

              Єдність. 4 -34, 7-64, 22-219 

              Єретик: 17-160,166 

              Єрусалим: 5 -43, 6-53, 8-73

 

              Ж

              Жиди: 5 -46,49, 6-53, 7-66,68,69, 8-70,72, 10-96, 13-127, 15-144, 

              20-192, 21-205, 22-216,218 

              Життєрадість: 7-61 

              Життя: 10-99

              Жінка: 8-78,79, 9-81, 11-104 

              Жіночий гріх: 5 -44 

              Жорстокість: 1 - 6

 

              З

              Заповіді у Біблії: 7-66

              Заратустра: 1 -5, 8, 7-63,10-93,15-142,17-167

              Звички: 7-65, 8-76, 9-88, 10-95, 14-138, 16-151,152, 17-163, 

              19-186, 20-198, 22-219

              Здібність: 9-88

              Здоров’я: 16-154, 18-172, 21-204, 22-220

              Зло: 15-140

              Зміст: 4 -33,9-87

              Зрада: 20-199

 

              І

              Ідол: 13-121,20-194

              Ідолопоклонство: 1 -4, 13-121

              Ізраель: 21-205

              Ікони: 13-121, 16-152, 19-185

              Імена (чужі і рідні): 19-181, 19-182

              Індія: 22-213

              Індуси: 12-119, 197, 21-207

              Індуська релігія: 7-63, 19-180, 21-207

              Інквізитори: 17-169

              Інстинкт: 19-187,20-193

              Інтелігенція: 7-65, 10-90, 22-215

              Інтернаціональні релігії: 7-63

              Інтерпретація: 4 -31, 21-207

              Іслам: 7-63

              Ісус: 1 - 6, 7, 2 -17, 3-20, 4 -36, 5 -42, 6-52, 6-56, 8-73, 

              10-94, 11-100,106, 15-140,141,142, 16-155,156, 17-160,166, 18-175, 

              20-195, 21-209, 22-218,220

 

              К

              Казка: 13-120

              Київ: 3-29, 22-216

              Київ (етимологія): 12-112, 15-145, 22-214

              Китайська релігія: 7-63

              Кияни: 3-26, 4 -35, 5 -40, 10-93, 11-109, 12-114, 13-121, 14-137, 

              19-181, 20-194,196, 22-210,219

              Козак (косака): 5 -40

              Колесо: 16-156, 18-178

              Константин: 1 - 7, 2 -17, 10-94, 17-165

              Конфуцій: 17-167

              Космос: 16-150

              Краса: 15-147

              Крішна: 12-119

              Культ: 13-121,123

              Культ особи: 13-123

              Культура: 3-28, 4 -33, 7-61, 12-113, 14-138, 20-194,196

 

              Л

              Лель: 8-78, 15-147, 21-200 

              Лжепророк: 18-175 

              Лжехрист: 17-165, 18-175 

              Лінивість: 22-220

              Любов: 7-69, 9-89, 11-105, 17-160, 19-185, 22-220

              Любов (етимологія): 19-183

              Любов (християнська): 19-184

              Людина: 1 - 2, 3-26, 3-27, 4 -35, 6-50, 6-54, 6-58, 7-69, 8-72, 

              9-82,83,88, 10-95, 10-99, 11-103, 13-120,123,124,125, 

              14-130,132,133,137, 15-145, 15-146, 16-151,152,156,157, 17-161, 

              18-172, 19-183,184,185, 20-192,193,198, 21-202, 22-216,217,219 

              Людина (етимологія): 16-159

 

              М

              Мага Віра: 7-67,68, 19-186, 22-212,217,218

              Магомет: 1 - 5, 8-75, 17-167

              Мазепа: 4 -31

              Маковія: 10-90

              Марія: 5 -42, 8-73, 15-140, 20-198, 21-200

              Мати: 5 -44, 8-78,79, 11-104, 19-187, 21-200, 22-219

              Мати Лель: 8-72, 21-200

              Месія: 3-20, 15-144, 18-175

              Мета: 11-101

              Меч: 15-140

              Миколай: 11-100

              Милосердя: 14-132, 20-191, 22-220

              Мир: 14-133, 17-162

              Михаїл: 10-98

              Мізинь: 3-23,20-196

              Місіянізм: 22-211

              Містика: 15-142

              Мітологія: 10-93, 18-173, 21-201, 22-210,218

              Многобожжя: 1 - 3, 4, 5, 7, 19-180, 22-218

              Мова: 10-92, 15-142, 20-196, 21-208, 22-213

              Мойсей: 4 -30, 17-167, 20-192

              Молитва: 14-130

              Молодість: 20-191

              Молодь: 11-104

              Монгольські роди: 21-208

              Монополь: 22-218

              Монотеїзм: 2 -14, 8-75, 10-93, 11-108, 18-170, 19-180, 20-199, 

              22-210,218

              Мораль: 7-61,64,69, 9-88,89, 11-107, 14-132, 16-158, 19-184, 20-199

              Мораль (етимологія): 12-113

              Москва: 10-92, 11-102, 21-208, 22-211

              Муки: 10-99

 

Н

Навики: 14-134,138, 19-187, 20-192, 21-204, 22-215,222

Нарікання: 9-88

Народ: 9-88,89, 11-104, 13-126, 15-144,146,148, 16-151, 17-162, 

21-203,209, 22-215,216,221

Насильство: 14-132, 20-199

Націоналізм: 14-131,22-216

Національні релігії: 7-63, 11-103, 19-183

Нація: 22-214,215,216,222

Наука: 16-153

Незалежність (в Європі). 14-139

Ненависть: 9-89, 15-140

Несторіяни: 2 -17

Нещастя: 6-59

Нікея (собор) 2 -17

Німці: 12-119, 20-190

 

О

Обожнення: 14-137, 21-200 

Образи (ікони): 15-143, 18-170 

Обрізання: 10-91

Обряди: 1 - 4, 3-25, 5 -40, 8-72, 10-94 

Обряди (вінчання): 22-213 

Одіссея: 12-119 

Одяг: 17-168 

Ордени: 10-98

Орієнтація: 14-134

Оріяна: 12-117,118,119, 21-205, 22-220

Орь: 12-117

 

П

Павло: 4 -36 

Палестина: 21-205

Пан: 14-137, 18-171

Панславізм: 15-149

Пантеїзм: 18-171, 22-220

Патріотизм: 6-53, 13-127

Пацифізм: 15-140

Пекло: 3-23

Пелазги: 10-93, 21-205

Первородителі: 8-72, 21-200

Перешкоди: 9-88, 11-101

Писанки: 22-213

Пізнання: 6-58

Побожність: 14-132

Поганство: 8-75, 10-93, 11-108, 16-158, 19-180, 22-218

Погроза: 7-69

Покрова: 10-97

Політеїзм: 1 -3,5,6,7, 8-75, 11-100,109, 18-173, 20-199, 21-201, 22-210

Порнографія: 11-104

Порядки: 10-95, 19-187

Правда: 13-120, 21-203,206, 22-219

Правила: 22-219

Православний: 3-20, 4 -36, 5 -40, 10-93

Праця: 6-58, 9-83

Предки: 1 -1, 8-72,79, 10-99, 14-138, 16-156, 19-184, 20-199, 

21-207,209, 22-210

Природа: 7-61, 8-73, 9-88, 14-137, 16-154,159

Причащання: 13-121, 16-155

Провідник: 13-123,124, 15-144, 22-214,216

Прокляття: 6-56, 7-69

Пророк: 13-129, 15-149, 18-179

Псальми: 5 -49

 

Р

Раби: 3-22, 27, 4 -31, 9-88, 10-93, 11-100, 12-115,119, 13-126,127, 

14-138, 15-144, 16-152,158, 17-161, 18-176, 19-186,187, 

20-190,192, 21-209, 22-211,220 

Рабин(Ісус) 21-209, 22-218

Радість: 6-58, 14-137, 20-193

Радіація: 13-125

Рай: 3-23, 4 -31, 8-73, 9-88, 17-165, 19-188

Рамаяна: 12-119

Раса: 16-154,21-205

Ревнивий Бог: 18-179

Релігійна незгода: 17-162

Релігійне: 19-185

Релігія: 7-60,62,63, 13-127

Релігія рабовласницької імперії: 13-128, 14-131,132,137, 16-151

Реформатор: 1 - 5

Рим: 10-94, 16-156

Ритуал: 3-20

Рід: 21-204

Рідне: 3-26, 27, 8-77, 10-90,98, 12-114, 14-138, 16-152, 17-165, 

20-192, 21-200, 22-219,222

Родина: 8-76

Родинна духовність: 8-77, 9-82,83

Роздори: 14-139

Роз’єднання: 4 -34, 20-199

РУНВіра: 1 -1, 8, 2 -11, 12, 13, 3-21, 22, 25, 4 -32, 4 -39, 

5-41,49, 6-53, 7-63,68,69, 8-71,75, 9-87, 10-93,95,96, 14-137,138, 

15-142, 16-153,157, 18-170,172,176, 19-180, 20-192,195, 

21-201,207, 22-215,218,220,221,222 

Русь: 3-29,20-199, 22-214,216

 

С

Саваот: 1 - 1, 6, 5 -42,43, 7-68, 9-88, 10-91,93,96, 15-141,142, 

17-163, 22-218

Самоствердження: 14-138, 15-141, 19-187

Самолюбство: 11-103

Самопокращення: 3-21

Санскрит: 2 -16, 7-67, 8-75, 12-117,118, 22-213

Сатана: 18-175

Свари: 8-74, 10-90, 14-136

Свідомість: 1 - 2, 9-87, 13-124, 16-157, 17-165, 19-183, 22-221

Свята: 10-90,91

Святість: 14-132

Святослав: 5 -40,13-129,16-152, 20-199, 22-212,214

Секта: 10-90,91, 17-166, 20-195, 22-218

Секти: 19-185, 20-196, 21-205

Сем (семіти): 9-88, 18-173, 18-175, 20-196

Силенкияни: 17-166, 19-186, 22-218

Силенко: 1 - 1, 2 -13, 14, 3-24, 4 -38, 5 -40,48, 6-50, 6-54, 

8-75, 9-89, 10-91,93,96,99, 11-103,106,107, 12-118, 

13-126,127,128, 15-140,141,142,143,144,149, 16-150,151,152,156, 

17-165,166, 18-176, 19-183, 20-192,196, 21-203,205,206,207,209, 

22-210,212,215,218,220,221

Сім Законів Правильного Життя: 2 -15, 7-61

Скити (саки): 4 -39, 5 -40, 10-93,94,97, 12-114, 16-156,21-205

Сковорода: 15-142

Слава: 6-58, 15-148, 18-174,177

Слово: 6-57, 13-128, 21-203

Слово Боже: 18-179

Слов’яни: 11-102, 15-149

 Смерть: 10-99, 17-169

Сміх: 14-137,20-193

Совість: 6-53

Сон: 18-179

Союз двох братів: 20-190

Спадковість: 21-204

Спасіння: 15-144,21-203

Співрозуміння: 14-135

Спілкування: 8-73, 14-135

Спокуса: 8-73

Старість: 8-72, 20-191

Статеве життя: 11-104

Страждання: 6-56,9-83

Сумеріяни: 7-66, 12-112, 18-173, 20-196, 21-206

Суперечки: 14-134, 19-180

 

Т

Таціт: 12-118 

Теїзм: 18-171

Толерантність: 2 -10,19, 8-70, 14-135, 21-206, 22-221

Тотожність: 7-69

Точність: 10-95

Традиція: 199, 22-215

Тризуб (трисуття): 4 -39, 10-98, 13-123, 22-221

Трипільці: 6-58, 7-66, 8-75, 10-93, 12-111,117,118, 14-134,137, 

15-142, 16-155,156,159, 18-178, 21-200,203, 22-212,221

Трисуття: див. тризуб

Труднощі: 9-83,88

Турботи: 9-88

 

У

Україна: 3-23, 6-59, 9-88,39, 10-92, 11-103, 12-118, 

14-134,135,137, 17-160, 17-162, 18-178, 19-186,187,189, 20-190, 

21-208, 22-211,220,221 

Ур Намму: 4 -31 

Успіх: 11-101

 

 Ф

Форма: 4 -33

Франко: 2 -17, 4 -30, 7-66, 8-73

 

Х

Хвороби: 20-193, 21-204, 22-220

Хмельницький: 4 -31,5 -40, 22-211,216

Хрести: 12-116

Хреститель, Іван: 15-140, 21-205

Хрещення: 12-115,16-158, 20-196,199

Християни: 4 -34,36,38, 5 -42, 6-52, 8-73, 10-91,94,99, 12-115

Християнин: 17-160,165, 18-175, 19-185, 22-218,220

Християнська релігія: 7-63

Христос: 3-20,4 -31

 

Ц

Царгород: 12-114

Царство Духа Предків: 8-72,10-99

Цензура: 14-139

Церковні терміни: 4 -31

Цивілізація: 16-156, 20-193,196, 22-211

Цілісність: 19-185

Цнотливість: 11-104

 

Ч

Чеснота: 22-215 

Чингіз Хан: 11-102 

Чоловіки: 8-79, 9-80

Чуже: 3-26, 28, 4 -34, 7-61, 8-71, 9-88, 10-90, 11-100, 14-138, 

17-162,163, 20-192, 21-200, 22-215,218,219,220,222

 

Ш

Шевченко: 4 -34, 5 -40, 5 -43, 13-121 

Шінто: див. японська релігія 

Шовиністи: 10-92, 22-211 

Шукач Бога: 19-189

 

Щ

Щастя: 9-83,88, 11-101, 15-146, 16-151, 152, 19-184

 

Ю

Юдаїзм (реформа): 1 -6, 2 -19, 4 -36, 5 -42,45, 7-63,68, 8-70, 

10-90, 12-119, 13-120,129, 21-201

Юдейо-християнізм: 1 - 8, 5 -42, 22-216 

Юдея: 1 - 6, 12-114, 21-203 

Юнак: 11-104

 

Я

Ягве (Єгова): 13-127, 15-144

Яків (Ізраель): 15-143

Японець: 5 -45, 11-103, 14-135, 22-213

Японська релігія (шінто): 7-63

Ярославна: 8-73

Яфет: 20-196

 

 

 

 Суть перша

 Дажбоже, Єдиносущий Господи мій, Справедливість і Милосердя, натхненний Вірою в тебе, я прийшов до Людей моїх.

 

 1.

 3. Учителю Лев Силенко, Ви засновник РУНВіри, тобто концепції віри в єдиного Господа з ім'ям Дажбог. Вас Дажбог покликав до цієї духовної місії?

 В. Осі­ян­ний Свя­тим Ду­хом, я по­чув го­лос Пред­ків рі­д­них. Пред­ки в ім'я спа­сін­ня на­ща­д­ків по­кли­ка­ли ме­не зві­с­ти­ти РУ­Н­Ві­ру (Рі­д­ну Укра­ї­н­сь­ку На­ці­о­на­ль­ну Ві­ру) в Єди­но­го Го­с­по­да з ім'ям Да­ж­бог. Чо­му з ім'ям Да­ж­бог? У до­стой­но­го на­ро­ду ім'я Го­с­по­да рі­д­не.

 Хі­ба мо­жу я не ві­ри­ти Про­ро­ко­ві Та­ра­су Ше­в­че­н­ко­ві, який ме­ні, вра­з­ли­во­му на­ща­д­ко­ві, ска­зав, що "ві­за­н­тій­сь­кий Са­ва­от оду­рить". Чи мо­ж­на ві­ри­ти то­му хто оду­рить?

 За де­сять сто­літь ду­хо­в­ної не­во­лі мій На­род ви­стра­ж­дав пра­во ма­ти рі­д­не ро­зу­мін­ня Бо­га Ми­ло­се­р­д­но­го, Всю­ди­су­що­го і Все­пра­ве­д­но­го. 

 Тоб­то ма­ти рі­д­ну ві­ру в сво­їй ду­ші.

 

 2.

 З. Який зміст Ва­ми ого­ло­ше­ної кон­це­п­ції єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, от­же, яке йо­го ро­зу­мін­ня в РУ­Н­Ві­рі?

 В. Я ві­рю: Да­ж­бог - Сві­до­мість Сві­ту, Лю­ди­на По­ста­ла з Сві­до­мо­с­ті Сві­ту. Сві­до­мість Сві­ту - це Са­мо­во­ло­ді­ю­ча Все­ви­ш­ня Си­ла.

 Да­ж­бог - Без­ме­ж­ність, Ві­ч­ність, Гра­ві­та­ція, са­мо­на­сна­жу­ю­ча Дія (не­зни­щи­ма Ене­р­гія не­сві­до­мо­го і сві­до­мо­го бут­тя). (На­ше сло­во "сві­до­мість" по­ста­ло з са­н­с­к­рит­сь­ко­го "сва­да­мая", що зна­чить "са­мо­во­ло­дін­ня", "са­мо­ст­ве­р­джен­ня", "са­мо­дан­ня").

 Я ві­рю, Да­ж­бог - це Дія, яка в Лю­ди­ні тво­рить хо­тін­ня жи­ти, хо­тін­ня ба­чи­ти се­бе в ді­ях сво­їх, хо­тін­ня пра­цю­ва­ти, учи­ти­ся, са­мо­вт­ве­р­джу­ва­ти­ся, і хо­тін­ня вме­р­ти в обо­ро­ні жит­тя, в обо­ро­ні пле­ме­ни сво­го.

 Да­ж­бог - Свя­та Пра­в­да, яка об­ла­го­ді­ює спра­ве­д­ли­вість. Да­ж­бог - Жи­т­гє­т­во­ря­ще Сві­т­ло, яке все осві­т­лю­є.

 Да­ж­бог - Свя­тий Дух, який все оду­хо­т­во­рю­є. Да­ж­бог - Во­ля, яка все об­ла­го­ро­джу­є. І з цьо­го по­стає ві­ра: жит­тя в Да­ж­бо­го­ві і Да­ж­бог в жит­ті. 

 Лю­ди­на у Сві­до­мо­с­ті Сві­ту і Сві­до­мість Сві­ту в лю­ди­ні. (Де­та­ль­ні­ше по­да­не ро­зу­мін­ня Да­ж­бо­га у "Ма­га Ві­рі", в кни­ж­ці "На­вчан­ня").

 

 3.

 3. Яке Ва­ше ста­в­лен­ня до мно­го­бо­ж­ної ві­ри пред­ків?

 В. У "Ма­га Ві­рі" ви­зна­че­не моє ша­но­б­ли­ве ста­в­лен­ня до ві­ри на­ших Пред­ків. Ні­хто не має пра­ва їх­ньо­го по­лі­те­ї­з­му (мно­го­бож­жя) зне­ва­жа­ти чи ви­кре­с­лю­ва­ти з іс­то­рі­ї.

 Ми зна­є­мо: пред­ки ора­ли ни­ву де­ре­в'я­ним плу­гом, є в нас по­ша­на до цьо­го хлі­бо­роб­сь­ко­го зна­ря­д­дя. Од­на­че, сьо­го­дні в нас ме­та­ле­вий плуг. Це ста­ре вті­ли­ло­ся в но­ве, ре­фо­р­му­ва­ло­ся, вдо­с­ко­на­ли­ло­ся.

 

 4.

 3. У РУ­Н­Ві­рі є ідо­ло­по­клон­с­т­во, іко­на Да­ж­бо­га?

 В. У РУ­Н­Ві­рі не­має ідо­ло­по­клон­с­т­ва, не­має іко­ни (зо­бра­жен­ня) Да­ж­бо­га. Хі­ба Свя­тий Дух, Во­ля, Пра­в­да, Лю­бов, Гра­ві­та­ція ма­ють об­раз, стать?

 Уто­ч­нюю: ідо­ло­по­клон­с­т­ва, мно­го­бож­жя Пред­ків на­ших ні­хто не чі­па­є. Але в РУ­Н­Ві­рі мно­го­бож­жя від­мі­не­не. Об­ря­ди ж пред­ків­сь­кі, ті, що жит­тям ви­ві­ре­ні, впро­ва­дже­ні в РУ­Н­Ві­ру, і во­ни ма­ють рі­д­ну фо­р­му і рі­д­ний зміст.

 

 5.

 3. Чу­є­мо, що де­які лю­би­те­лі на­шої мі­то­ло­гії, по­чу­в­ши, що Ви про­го­ло­си­ли ві­ру єди­но­го Да­ж­бо­га, осу­джу­ють Вас, як ре­лі­гій­но­го ре­фо­р­ма­то­ра.

 В. З іс­то­рії зна­є­мо про­го­ло­шен­ня тих чи тих ре­лі­гій­них ре­форм. На­при­клад, бра­г­ма­ни бу­ли роз­гні­ва­ні на Га­у­та­му Бу­д­ду. Ка­за­ли, що він чи­нить ре­фо­р­му ін­ду­сь­кої мно­го­бо­ж­ної ві­ри, і ши­рить на­у­ку шту­ч­ну, не­жит­тє­ву.

 Ша­ма­ни хо­ті­ли вби­ти Спі­та­му За­ра­ту­с­т­ру за те, що він про­по­ві­ду­вав ска­су­ван­ня по­лі­те­ї­з­му в пер­сь­кій на­род­ній ві­рі і утве­р­джу­вав ві­ру в єди­но­го Го­с­по­да з ім'ям Агу­ра Ма­з­да.

 Ко­роль Ви­шта­с­па уря­ту­вав За­ра­ту­с­т­рі жит­тя. Ша­ма­ни жо­р­с­то­ко пе­ре­слі­ду­ва­ли Ма­го­ме­та за те, що він ого­ло­сив ре­фо­р­му на­род­ної араб­сь­кої ві­ри: ска­су­вав ві­ру в 360-ох бо­гів, і ска­зав, що "Крім Ал­ла­ха, не­має бо­га".

 

 

6.

 3. А чо­му Ісус Хри­с­тос був осу­дже­ний? Хри­с­ти­я­ни ві­рять: у юде­їв не бу­ло по­лі­те­ї­з­му.

 В. І ста­ро­да­в­ні юдеї по­кло­ня­ли­ся ба­га­тьом бо­гам. У 631 ро­ці пе­ред Хри­с­том цар Юдеї Йо­сія, як тве­р­дять іс­то­ри­ки, "ре­фо­р­мою утве­р­див ві­ру в єди­но­го Го­с­по­да Са­ва­о­та".

 Про юдей­сь­ку ві­ру в ба­га­тьох бо­гів і про Йо­сі­є­ву ре­фо­р­му чи­та­є­мо в "Бі­б­лії", 1 кн. Мой­сея, 31,30-35. Про­рок Єре­мия, 11,13; 10,5. і 2 кн. Ца­рів, 21, 21; 23,5-16. Са­ва­от (Єго­ва) був од­ним з го­ло­вних бо­гів Юдеї, та пі­с­ля Йо­сі­є­вої ре­фо­р­ми "Го­с­подь Са­ва­от во­з­ніс­ся над всі­ма бо­га­ми, і не бу­ло йо­му рі­в­ні".

 "Ен­ци­к­ло­пе­дія Бри­та­ні­ка", кн. 13, стор. 106, 1973 рік, пи­ше, що "Са­ва­от (Єго­ва) є на­ці­о­на­ль­ним Бо­гом, зв'я­за­ним з йо­го на­ро­дом ча­с­ти­ною сво­го ха­ра­к­те­ру, сво­ї­ми зо­бо­в'я­зан­ня­ми і сто­їть Він в то­му від­но­шен­ні до Із­ра­е­ля, як Ше­мош до Мо­а­бії".

 Ар­хи­є­реї за­су­ди­ли Ісу­са Хри­с­та на най­су­во­рі­шу ка­ру за те, що він від­ва­жи­в­ся ого­ло­си­ти ре­фо­р­му Юдей­сь­кої (Го­с­по­дом Са­ва­о­том да­ної) ві­ри. У юда­ї­з­мі ви­зна­че­но: "зуб за зуб", "око за око". Ісус, ска­со­ву­ю­чи цей за­кон Мой­сея, ска­зав: ко­ли те­бе вда­рять у лі­ву що­ку, під­став пра­ву; ко­ли в те­бе за­бра­ли сви­ти­ну, ти від­дай і со­ро­чи­ну.

 Ісус про­по­ві­ду­вав, що він (Ісус) і Го­с­подь Са­ва­от є те са­ме, "од­не", "Єван­ге­ліє", Іван, 10,30. І це між юде­я­ми ви­кли­ка­ло обу­рен­ня, і оці­ню­ва­ло­ся як бо­го­з­не­ва­ж­ни­ц­т­во, і то­му Ісус "по­ви­нен уме­р­ти", Мат­тей, 26, 65-66. Не­зва­жа­ю­чи на це, Ісус ві­рив, що юдеї кра­щий, Бо­гом ви­б­ра­ний на­род, і го­ям ка­зав, що по­хо­дить "спа­сін­ня від юде­їв", Іван, 4,22.

 Юдеї бу­ли тя­ж­ко гно­б­ле­ні ри­м­ля­на­ми. Ве­ли бо­ро­ть­бу про­ти рим­сь­кої де­с­по­ті­ї. Та Ісус їм го­во­рив: "Мо­літь­ся за тих, що зо­би­жа­ють вас, і го­нять вас" Мат­тей, 5,44. "Уся­ка ду­ша вла­с­тям ви­щим не­хай ко­ри­ть­ся. Не­має бо вла­с­ті, ко­ли не від Бо­га. Які ж є вла­с­ті, від Бо­га во­ни на­ста­в­ле­ні", Па­в­ло до Ри­м­лян, 13,1.

 У "Єван­ге­лі­ях" чи­та­є­мо, що фа­ри­сеї ка­за­ли, що Ісус "п'я­ни­ця", Мат­тей, 11,19.

 Ін­ші сві­д­чи­ли Пи­ла­то­ві, що Ісус "ли­хо­дій", Іван, 18,30. Я вва­жаю: бу­ло б спра­ве­д­ли­ві­ше, ко­ли б Ісус, про­жи­в­ши жит­тя, по­мер від ста­ро­сти. Об­мо­ви і ка­ра сме­р­т­на (на хре­с­ті чи на ши­бе­ни­ці) ін­ак­ше ві­ру­ю­чих, є ви­явом жо­р­с­то­ко­с­ти.

 

 7.

 3. Є ду­м­ка, що там, де по­лі­те­їзм (мно­го­бож­жя), па­нує плю­ра­лізм, де­мо­к­ра­тія, а там, де мо­но­те­їзм (ві­ра в од­но­го Бо­га) - де­с­по­тизм са­мо­де­р­ж­ця.

 В. У Єги­п­ті бу­ло мно­го­бож­жя. І де­с­по­т-­фа­ра­он по­кло­ня­в­ся ба­га­тьом бо­гам, три­ма­ю­чи на­род у жа­х­ли­во­му раб­с­т­ві. І же­р­ці ре­к­ли, що фа­ра­о­на охо­ро­ня­ють бо­ги Єги­п­ту. Рим­сь­кі ім­пе­ра­то­ри спо­ві­ду­ва­ли рим­сь­ку на­род­ну мно­го­бо­ж­ну ві­ру, яка опра­в­ду­ва­ла їх­ній де­с­по­тизм і про­го­ло­шу­ва­ла їх бо­га­ми.

 Чи­н­гіз хан Те­му­джін ви­зна­вав мно­го­бо­ж­ну мо­н­голь­сь­ку ві­ру, і всю­ди ді­яв як ти­ран. Він сво­їх опо­зи­ці­о­не­рів (ку­ру­л­та­їв) жи­в­цем зва­рив у ко­т­лах так, як ім­пе­ра­тор-­хри­с­ти­я­нин Кон­с­тя­н­тин свою же­ну Фа­у­с­ту.

 Плю­ра­лізм, гу­ма­нізм не в то­му, яка ві­ра: по­лі­те­ї­с­ти­ч­на чи мо­но­те­ї­с­ти­ч­на, а в то­му, які у ві­рі втве­р­дже­ні ос­но­ви мо­ра­лі, на­род­ні пра­ва, за­ко­ни ста­в­лен­ня лю­ди­ни до лю­ди­ни.

 

 8.

 3. Бог один, а ре­лі­гій тіль­ки сві­то­вих кі­ль­ка: бу­д­дизм, хри­с­ти­ян­с­т­во, іс­лам? Чим це по­яс­ни­ти?

 В. Ре­лі­гій ба­га­то то­му, що є ба­га­то не­од­на­ко­вих ро­зу­мінь Бо­га. Є ре­лі­гії ін­тер­на­ці­о­на­ль­ні: бу­д­дизм, хри­с­ти­ян­с­т­во, іс­ла­мізм. І є на­ро­ди, які ма­ють на­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гії (Япо­н­ці, Ін­ду­си, Юдеї, Ки­тай­ці та ін­ші). Во­ни сво­ї­ми на­ці­о­на­ль­ни­ми ві­ра­ми уста­но­в­лю­ють своє окре­мі­ш­не (не­за­ле­ж­не) мі­с­це в ду­хо­в­но­му жит­ті Люд­с­т­ва.

 Та всі ін­тер­на­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гії ма­ють на­ці­о­на­ль­не ко­рін­ня. Без Ін­ду­сь­кої ві­ри не бу­ло б бу­д­ди­з­му, без Юдей­сь­кої ві­ри (юда­ї­з­му) не бу­ло б хри­с­ти­я­ні­з­му. І то­му в Аме­ри­ці уста­ле­ний те­р­мін: юде­йо-­хри­с­ти­я­нізм. За­ра­ту­с­т­ро­ва ві­ра на­ці­о­на­ль­на мо­но­те­ї­с­ти­ч­на, та без пе­р­сі­ян­сь­кої мно­го­бо­ж­ної ві­ри не бу­ло б за­ра­ту­с­т­рі­я­ні­з­му. І тут тре­ба за­зна­чи­ти: без мно­го­бо­ж­ної ві­ри на­ших пред­ків не бу­ло б мо­но­те­ї­с­ти­ч­ної РУ­Н­Ві­ри.

 Бог (не­за­ле­ж­но від то­го, як хто йо­го на­зи­ває і ро­зу­міє) Один. Він ко­ж­но­му На­ро­до­ві дав во­лю ро­зу­мі­ти Йо­го по­-сво­є­му. На­род, який має своє ро­зу­мін­ня Бо­га (свою на­ці­о­на­ль­ну ві­ру) ві­ль­но утве­р­джує свій шлях жит­тя, свої за­ко­ни мо­ра­лі, свої свя­то­щі, об­ря­ди, тра­ди­ці­ї.

 

 9.

 3. Де­хто вва­жає, що на­род пі­зна­єть­ся по то­му, яку він ві­ру ма­є. Бо ж ві­ра - це ду­хо­в­ність на­ро­ду.

 В. Пра­ви­ль­но. Та зна­є­мо: є ду­хо­в­ний шлях раб­сь­кий і є - ві­ль­ний. На­род, який має рі­д­ну ре­лі­гію, не під­по­ряд­ко­вує се­бе іно­зе­м­ним ре­лі­гій­ним ав­то­ри­те­там, до­г­мам, ка­но­нам.

 І по­сла­ний Го­с­по­дом я ка­жу: для ко­ж­но­го на­ро­ду йо­го рі­д­на на­ці­о­на­ль­на ві­ра є най­кра­щою ві­ро­ю. Ба­га­то га­р­них ма­те­рів на сві­ті, та рі­д­на ма­ти най­кра­ща, ша­нуй­мо її.

 Рі­д­на ре­лі­гія (ста­ра во­на чи но­ва, мно­го­бо­ж­на чи од­но­бо­ж­на, ви­со­ко­ро­з­ви­не­на чи від­ста­ла) має свої по­ча­т­ки в най­гли­б­ших ко­рін­нях на­ро­ду. Во­на вга­р­мо­но­ва­на з вда­чею на­ро­ду, з ри­т­мом при­ро­ди йо­го ві­т­чи­з­ни. 

 Во­на є ви­явом йо­го ду­ші, ро­зу­му, та­ла­н­ту. І так во­на спо­рі­д­не­на з на­ро­дом, як ди­тя з ма­ті­р'ю.

 У "Ма­га Ві­рі" пи­шу, що ду­хо­в­на ва­р­тість на­ро­ду не оці­ню­єть­ся ва­р­ті­с­тю ті­єї ре­лі­гії, яку він при­йн­яв з чу­жи­ни. Чим ва­р­ті­с­ні­ша в на­ро­ді йо­го рі­д­на ре­лі­гія (рі­д­на ду­хо­в­ність), тим ва­р­ті­с­ні­ший на­род.

 

 Суть друга 

Дажбоже, Єдиносущий Господи мій, Справедливість і Милосердя, натхненний Вірою в тебе, я прийшов до Людей моїх.

 

 10. 

 3. Як ста­вить­ся РУ­Н­Ві­ра до ін­ак­ше ві­ру­ю­чих?

 В. Ко­ж­на Ві­ра, яка сла­вить Бо­га і на­вчає лю­дей лю­би­ти лю­дей, пра­в­ди­ва. Хто ка­же, що тіль­ки йо­го ві­ра пра­в­ди­ва, спа­сен­на і Бо­гом об’­яв­ле­на, жо­р­с­то­кий. Він в ім’я Бо­га при­ни­жує ін­ші ві­ри. І цим по­ка­зує, що має ві­ру з ни­зь­кою ду­хо­в­ною куль­ту­ро­ю. Я вчу: чим бла­го­ро­д­ні­ша ві­ра, тим більш во­на то­ле­ра­н­т­на. Спо­ві­д­ни­ки РУ­Н­Ві­ри то­ле­ра­н­т­но ста­в­лять­ся до ін­ак­ше ві­ру­ю­чих, і цим зве­ли­чу­ють се­бе і ві­ру в ми­ло­се­р­д­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га.

 

 11. 

3. РУ­Н­Ві­ра (кон­к­ре­т­ні­ше - ідея по­стан­ня РУ­Н­Ві­ри) - це тво­р­чий на­мір об­да­ро­ва­ної лю­ди­ни, зда­т­ної по­ве­с­ти за со­бою гро­ма­ду, чи по­тре­ба ча­су?

 В. Ду­маю, по­го­ди­те­ся: но­ві ори­гі­на­ль­ні ду­м­ки ін­ко­ли за­го­щу­ють до лю­ди­ни, як не­спо­ді­ва­ні го­с­ті, як осі­ян­ня не за­ле­ж­но від по­треб ча­су, об­да­ро­ва­но­с­ті лю­ди­ни. Хо­чу зга­да­ти де­що з бу­д­нів мо­го ди­тин­с­т­ва. Ді­ти те­пер ма­ло спі­л­ку­ють­ся зі сво­ї­ми ді­да­ми, а я не міг дня про­жи­ти без ді­да Тро­хи­ма (ба­ть­ко мо­єї ма­те­рі). Він мав одяг бі­лий з до­ма­ш­ньо­го по­ло­т­на. Був си­вий, че­пур­ний, кра­си­вий. У рі­з­них кра­ї­нах по­бу­вав. Умів ча­рі­в­но гра­ти на со­пі­л­ці, та ще кра­ще опо­ві­да­ти про да­в­ні іс­то­рі­ї. І про це я пи­шу і в «Ма­га Ві­рі». «Ді­ду, а в нас був свій Бог? Бо ви ка­же­те, що всі ті бо­ги, що в це­р­к­ві, чу­жа­ки?». І дід від­по­ві­дав: «Та був, був... Да­ж­бо­гом зва­в­ся. Але не­тя­му­щі про­го­ло­си­ли рі­д­но­го Бо­га не­бо­гом, би­ли йо­го па­ти­ка­ми, і вто­пи­ли в Дніп­рі». «А Да­ж­бо­го­ві бо­лі­ло, ді­ду?». «За­с­по­кій­ся, не хму­р­ній. То бу­ло ко­лись. Те­пер на­ші лю­ди по­кло­ня­ють­ся Са­ва­о­то­ві. І піп їм ка­же, що Са­ва­от, Го­с­подь юдей­сь­кий. А я ка­жу: ко­ли він юдей­сь­кий, зна­чить не наш. Але ти про це ні­ко­му не ка­жи, бо не­тя­му­щі би­ти­муть». «За Да­ж­бо­га би­ти­муть?». І ріс я «за­гі­п­но­ти­зо­ва­ний мі­с­те­рі­є­ю» ді­до­вих опо­ві­дань. Ро­ки йшли. Му­ж­нів. І в ду­ші му­ж­ні­ло не­пе­ре­мо­ж­не хо­тін­ня ма­ти рі­д­но­го Бо­га. Де він, де йо­го шу­ка­ти? Ста­в­ши до­ро­с­лим, я ви­рі­шив по­ба­чи­ти світ, їз­див, як бі­д­ний ту­рист. Жив у Ін­дії, Па­кі­с­та­ні, Іра­ку, Іра­ні. Бу­вав у Гре­ції, Ту­ре­ч­чи­ні; Фран­ції, Ан­г­лії та ін­ших кра­ї­нах. Бу­вав у свя­ти­нях ін­ду­ї­з­му, бу­д­ди­з­му, іс­ла­му, юда­ї­з­му, маю со­т­ні фо­то­гра­фій з цих ма­н­д­рів. Свя­ти­ні За­ра­ту­с­т­ро­вої ві­ри огля­дав тіль­ки зо­в­ні: за­ра­ту­с­т­рі­я­ни чу­жих лю­дей до свя­тинь не пу­с­ка­ють. Та крізь від­хи­ле­ні две­рі я ба­чив: у них на ві­в­та­рі зав­жди го­рить «ві­ч­ний во­гонь». І мав я роз­мо­ви з бра­г­ма­на­ми, ра­бі­на­ми, ква­ну­ша­ми. Та чу­жі ре­лі­гії, чу­жі ро­зу­мін­ня Бо­га, чу­жі свя­ти­ні бу­ли для ме­не чу­жи­ми. І я не мо­жу зро­зу­мі­ти: як міг князь Во­ло­ди­мир по­лю­би­ти чу­же бі­ль­ше, ніж рі­д­не? Чу­же ви­вча­ю­чи, я пе­ре­ко­на­в­ся, що Бо­га і ві­ру в Бо­га тре­ба шу­ка­ти в сво­їй ду­ші. І зро­с­та­ло ве­ли­ке хо­тін­ня по­ка­за­ти рі­д­ним лю­дям рі­д­ну до­ро­гу до Бо­га. І не бо­я­тись то­го, що рі­д­ні лю­ди, по­кло­ня­ю­чись чу­жо­му бо­же­с­т­ву, осу­дять ме­не. Ре­лі­гій­ність ча­сів се­ре­д­ньо­віч­чя не для всіх ми­ну­ла. З ци­ми по­чут­тя­ми я вхо­див у гли­бо­кі роз­ду­ми. І ко­ро­т­кий час пе­ре­жи­вав ва­ган­ня: чи го­то­вий я жи­ти са­мі­т­нім, в бі­д­но­с­ті - «без ко­ла й дво­ра»? Чи го­то­вий ви­три­ма­ти по­гро­зи, при­ни­жен­ня, об­мо­ви? Чи го­то­вий роз­ді­ли­ти остан­ні го­ди­ни жит­тя Спа­р­та­ка, Іва­на Гу­са? «Так, го­то­вий», від­по­ві­дав я сам со­бі. На­сна­жи­в­ши се­бе та­кою го­то­в­ні­с­тю, я в ду­ші від­чу­вав ве­ли­ку си­лу во­лі і пе­ре­ва­гу над ти­ми, які є ра­ба­ми ма­те­рі­я­ль­них благ, стра­ху, лі­нив­с­т­ва, чу­жо­по­к­лон­с­т­ва. І про­до­в­жу­вав за­гли­б­лю­ва­ти­ся у світ «Вед», «А­вест», «Бі­б­лі­ї», «Ко­ра­ну», у світ іс­то­рії люд­с­т­ва, ін­ду­сь­кої фі­ло­со­фії, до якої (та­ка моя ду­м­ка) не мо­же до­рі­в­ня­ти­ся фі­ло­со­фія гре­ць­ка. Я хо­тів пі­зна­ти світ, не щоб се­бе йо­му під­по­ряд­ку­ва­ти, а щоб ви­зна­чи­ти своє мі­с­це в ньо­му. І все мною до­слі­дже­не, пе­ре­ду­ма­не, пе­ре­ві­ре­не, я опи­сав у «Ма­га Ві­рі», об’­яви­в­ши Ві­ру в єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га.

 

 12. 

3. Са­ме по­нят­тя Рі­д­на Укра­ї­н­сь­ка На­ці­о­на­ль­на Ві­ра ви­да­єть­ся де­що ускла­д­не­ним, Рі­д­на і на­ці­о­на­ль­на - хі­ба не та­в­то­ло­гія?

 В. Та­в­то­ло­гія, але тут во­на по­трі­б­на. Улі­т­ку 1964 ро­ку я по­чав ви­да­ва­ти жу­р­нал «Рі­д­на Ві­ра», зна­ю­чи, що та­кої на­зви в укра­ї­н­ців до­сі не бу­ло. І пі­ш­ли пе­р­ші чи­с­ла у світ ши­ро­кий. І бу­ли до­б­рі від­гу­ки. Один з чи­та­чів на­пи­сав: «Про­чи­тав і став рі­д­но­ві­ром». І на­зви «рі­д­на ві­ра», «рі­д­но­вір» шви­д­ко ши­ри­ли­ся в ді­я­с­по­рі. Та до ме­не при­йш­ли ві­с­т­ки, що свя­ще­ни­ки у це­р­к­вах за­го­во­ри­ли но­вою мо­вою: «На­ша рі­д­на ві­ра гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка», «на­ша гре­ко-­пра­во­с­ла­в­на рі­д­на ві­ра». І я ска­зав: як­що гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка, то не рі­д­на. Як­що гре­ць­ка пра­во­сла­в­на, то не рі­д­на. На мої до­во­ди свя­ще­ни­ки не зве­р­та­ли ува­ги. І я про­го­ло­сив - Рі­д­на Укра­ї­н­сь­ка На­ці­о­на­ль­на Ві­ра.

 

 13. 

З. Як зре­а­гу­ва­ли га­зе­ти в ді­а­с­по­рі, по­чу­в­ши про РУ­Н­Ві­ру? 

В. Во­ни спо­ча­т­ку бу­ли де­зи­н­фо­р­мо­ва­ні і по­да­ва­ли хи­б­ні ві­с­т­ки, що «пи­сь­мен­ник Лев Си­ле­н­ко за­кли­кає укра­ї­н­ців по­кло­ня­ти­ся ба­га­тьом бо­гам (Пе­ру­но­ві, Да­ж­бо­го­ві, Стри­бо­го­ві, Хо­р­со­ві, та ін­шим)», що «Лев Си­ле­н­ко - лю­ди­на ви­со­ко­об­да­ро­ва­на, але сво­їм пра­г­нен­ням по­ве­р­та­ти­ся до ві­ри в ба­га­тьох бо­гів, зма­р­но­вує своє жит­тя і мно­го­бож­жям при­ни­жує укра­ї­н­ців. У Єв­ро­пі не­має та­ко­го фе­но­ме­на як Си­ле­н­ко­ва РУ­Н­Ві­ра». При до­по­мо­зі ві­р­них по­бра­ти­мів я по­чав ви­да­ва­ти га­зе­ту «Са­мо­бу­т­ня Укра­ї­на». І в ко­ж­но­му чи­с­лі до­во­ди­ти, що «спо­ві­д­ни­ки РУ­Н­Ві­ри не ве­р­та­ють­ся до мно­го­бож­жя, а ві­ру­ють в єди­но­го і все­пра­ве­д­но­го Го­с­по­да, і хай свя­тить­ся ім’я йо­го Да­ж­бог!». Офо­р­ми­ли­ся Гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри в США, Ка­на­ді, Ан­г­лії, Ав­с­т­ра­лії, і бу­ли во­ни в уря­дах цих кра­їн за­ре­є­с­т­ро­ва­ні: у ре­єст­ра­цій­них до­ку­ме­н­тах за­зна­ча­єть­ся, що «Гро­ма­да ви­знає РУ­Н­Ві­ру - на­у­ку Учи­те­ля Ле­ва Си­ле­н­ка». Усе ле­га­лі­зу­ва­ло­ся. І га­зе­ти (осо­б­ли­во де­мо­к­ра­ти­ч­но­го на­пря­м­ку) по­ча­ли РУ­Н­Ві­ру бра­ти під за­хист. Мо­в­ляв, «спо­ві­д­ни­ки РУ­Н­Ві­ри до­б­рі укра­ї­н­ці, ві­ру­ють в єди­но­го Да­ж­бо­га. Ми ж жи­ве­мо в США, де сво­бо­да ві­ро­ви­я­в­лен­ня».

 

 14. 

3. Але ві­до­мо, що є та­кі, які хо­чуть про­по­ві­ду­ва­ти мно­го­бо­ж­ну ві­ру на­ших пред­ків.

 В. Я з ни­ми зу­стрі­ча­в­ся, і ка­зав: що зго­рі­ло, тя­ж­ко під­па­ли­ти. Та і час не той, і по­тре­ба ду­ші не та. Сьо­го­дні по­трі­б­на укра­ї­н­сь­ка кон­це­п­ція Єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, кон­це­п­ція но­ва, са­мо­бу­т­ня, не за­по­зи­че­на з хра­мів чу­жих ре­лі­гій. По­трі­б­ні но­ві За­по­ві­ді, За­ко­ни Пра­ви­ль­но­го Жит­тя, Ро­дин­ні Пра­ви­ла.

 

 15. 

3. Мо­же­те ко­ро­т­ко ска­за­ти, що сто­їть в ос­но­ві Ва­ми об’­яв­ле­них За­ко­нах Пра­ви­ль­но­го Жит­тя?

 В. Ві­р­ні РУ­Н­Ві­ри по­кра­щу­ють своє єс­т­во, вті­лю­ю­чи в що­ден­ня Сім За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го Жит­тя:

 1. Пра­ви­ль­не ми­с­лен­ня: Во­ля, Ме­та, Від­ва­га. 2. Пра­ви­ль­не хо­тін­ня: Лю­бов, Спра­ве­д­ли­вість, По­слі­до­в­ність. 3. Пра­ви­ль­не ви­ко­нан­ня: Від­по­ві­да­ль­ність, То­ч­ність, Ди­с­ци­п­лі­на. 4. Пра­ви­ль­не ста­в­лен­ня до се­бе: По­в­но­цін­не «Я», Не­за­ле­ж­не «Я», Уз­го­дже­не «Я». 5. Пра­ви­ль­не ха­р­чу­ван­ня: Які­с­на по­жи­ва, на­ці­о­на­ль­не ва­ри­во, Об­ря­д­ність. 6. Пра­ви­ль­на Лю­бов: Спів­пе­ре­жи­ван­ня і Же­р­т­вен­ність, Не­на­висть і Оща­д­ність, Ду­ше­в­на кра­са і Ві­р­ність. 7. Пра­ви­ль­на Ві­ра: При­ро­д­не її на­ро­джен­ня, Бла­жен­не ро­зу­мін­ня, Пра­ви­ль­не при­зна­чен­ня. У «Ма­га Ві­рі» я по­даю де­та­ль­ні по­яс­нен­ня Сі­мох За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го Жит­тя.

 

 16. 

3. Кни­га Ва­шо­го пи­сан­ня має на­зву «Ма­га Ві­ра», чо­му «Ма­га»?

В. Сту­ді­ю­ю­чи ін­ду­сь­ку фі­ло­со­фію, я по­ба­чив, що всі її те­р­мі­ни са­н­с­к­рит­сь­кі. У «І­с­то­рії Ін­ді­ї» на­пи­са­но, що 5 ти­сяч літ то­му до Ін­дії при­бу­ли пле­ме­на, які вже ма­ли ус­ні «Ве­ди», і го­во­ри­ли во­ни са­н­с­к­ри­том. При­бу­ли во­ни з ті­єї зе­м­лі, яка сьо­го­дні має на­зву «У­к­ра­ї­на». За­гли­б­лю­ю­чись у са­н­с­к­рит, я від­чув ча­рі­в­ну спо­рі­д­не­ність між укра­ї­н­сь­кою мо­вою і мо­вою «Вед». Між ін­шим, ска­жу: сьо­го­дні у на­ших се­лах є сло­ва по­в’я­за­ні з ста­те­вим жит­тям і ту­а­ле­том. Та на­ші сло­в­ни­ки їх не по­да­ють, бо во­ни є со­ро­мі­ць­кі. А у «Ве­дах», у са­н­с­к­ри­ті во­ни є, і ні­хто їх со­ро­мі­ць­ки­ми не ви­знає, їх­ні ви­мо­ви і зна­чен­ня за­ли­ши­ли­ся без змін упро­довж п’я­ти ти­сяч літ. Са­н­с­к­рит зро­бив на ме­не по­тря­са­ю­че вра­жен­ня, і про це я ска­зав у сі­ч­ні 1975 ро­ку в Де­лі-­уні­ве­р­си­те­ті на Все­ін­дій­сь­ко­му Са­н­с­к­рит­сь­ко­му Сим­по­зі­у­мі. Ста­ло ме­ні ра­ді­с­но на ду­ші: те­пер я знаю, хто бу­ли Три­пі­ль­ці-­Ски­ти-­Ан­ти, ось їх­ні мо­в­ні пе­р­ли­ни. І те­пер я знаю, хто я є, зві­д­ки я і ку­ди маю іти. Ге­ро­дот іме­на скит­сь­ких ца­рів і бо­гів не ві­р­но пе­ре­дав. На­при­клад, скит­сь­ка бо­ги­ня ро­дин­но­го те­п­ла не зветь­ся Та­бі­ті, як на­пи­сав Ге­ро­дот, а Та­пі­ті, є во­на у «Ве­дах», її ім’я по­хо­дить з са­н­с­к­рит­сь­ко­го сло­ва «та­па», що зна­чить «те­п­ло». Ви­ба­ч­те, що від­хи­ли­в­ся від пи­тан­ня. У са­н­с­к­ри­ті сло­во «ма­га» зна­чить мо­гу­т­ня, і йо­го ко­рінь жи­ве у сло­вах «му­ж­ність», «муж», «пе­ре­мо­га». Во­но ду­же по­ши­ре­не у «Ри­к­ве­дах», «У­па­нішадах», «Ма­га­б­га­ра­ті», зна­є­те: ти­тул «Ма­га­т­ма» (Га­н­ді) зна­чить «Мо­гу­т­ня ду­ша», ве­ли­ка, ма­га­ра­джа (мо­гу­т­ній ра­д­ник, во­ло­дар).

 

 17. 

3. Ким, на Ва­шу ду­м­ку, був Ісус Хри­с­тос?

В. Він був ра­би­ном. І про це пи­ше «Є­ва­н­ге­лі­я», Іван, 1,49; 6,25; 11,8;20,16. Він «з ко­лі­на Юди­но­го ви­йшов», Па­в­ло до Жи­дів, 7,14, Єва­и­ге­ли­с­ти Мат­тей, Ма­р­ко, Лу­ка, Іван не ви­зна­ва­ли Ісу­са Бо­гом. Ісус був у 325 ро­ці в мі­с­те­ч­ку Ні­кея на со­бо­рі, де був при­су­т­ній ім­пе­ра­тор Кон­с­та­н­тин, єпи­с­ко­па­ми про­го­ло­ше­ний Бо­гом. Про­го­ло­шен­ня Ісу­са Бо­гом ма­ло по­лі­тич­ний мо­тив: ім­пе­ра­тор Кон­с­та­н­тин хо­тів бу­ти по­ма­за­ний на ім­пе­ра­тор­сь­кий пре­стол не По­ма­за­ни­ком (Хри­с­то­сом), а Бо­гом. Ар­хи­є­рей Арій був на со­бо­рі про­ти то­го, щоб Хри­с­тос був Бо­гом, і це спри­чи­ни­ло су­пе­ре­ч­ки до­в­гі і тя­ж­кі. По­ста­ло хри­с­ти­ян­с­т­во з арі­я­сь­ким тра­к­ту­ван­ням Хри­с­та Ісу­са. Я вва­жаю, що Ісус - осо­ба іс­то­ри­ч­на, а Хри­с­тос - осо­ба мі­ти­ч­на. І я згі­д­ний з Іва­ном Фра­н­ком, який вва­жає, що «Хри­с­тос був не Бог, а та­кий же чо­ло­вік, як і дру­гі, упо­ми­на­в­ся за бі­д­ни­ми лю­дь­ми, і за те був за­му­че­ний, і, як умер, то так і ос­та­в­ся, і не во­с­к­рес бі­ль­ше», 1881 р., жу­р­нал «Ку­ль­ту­ра», 1924. Ми­т­ро­по­лит С. Се­м­б­ра­то­вич 1 гру­д­ня 1890 р. в ли­с­ті до ре­да­к­ції жу­р­на­лу «Дзві­нок» на­пи­сав, що Ів. Фра­н­ка не мо­ж­на вва­жа­ти хри­с­ти­я­ни­ном. Що ж: не­сто­рі­я­ни (Си­рія, Па­ле­с­ти­на) вва­жа­ють се­бе спра­в­ж­ні­ми хри­с­ти­я­на­ми, але во­ни не ві­рять, що Ісус Хри­с­тос є Бо­гом.

 

 18. 

3. Ате­їст - лю­ди­на не­ві­ру­ю­ча, ка­же що й без ві­ри мо­ж­на жи­ти.

В. Ні, ате­їст - лю­ди­на ві­ру­ю­ча, він ві­рить в ате­їзм, і ви­знає тво­р­ців ідеї ате­ї­з­му. Він ві­рить, що ві­ри з тим чи ін­шим ро­зу­мін­ням Бо­га не по­трі­б­но. Ві­рить то­му, що має ві­ру. Я ві­рю: Да­ж­бог - це Лю­бов. Лю­ди­на мо­же лю­би­ти, не ма­ю­чи ві­ри в Лю­бов. Ві­рю, що лю­би­ти, ма­ю­чи ві­ру в Лю­бов, при­єм­ні­ше, і осо­б­ли­во для ду­ші, яка має бу­ти на­тхнен­на. Ду­ша роз­мо­в­ляє з ду­шею при до­по­мо­зі ві­ри. Ві­ру­ю­чий ча­с­то ві­рить у не­ймо­ві­р­не, а не­ві­ру­ю­чий ча­с­то не ві­рить у ймо­ві­р­не.

 

19. 

3. Ви вва­жа­є­те юда­їзм ві­рою то­ле­ра­н­т­ною?

В. Є під­ста­ви так тве­р­ди­ти. Юдеї не по­си­ла­ють про­по­ві­д­ни­ків до го­їв, щоб їх на­ве­р­ну­ти на юда­їзм. І ба­чу, що то­ле­ра­н­т­ність юда­ї­з­му до ін­ак­ше ві­ру­ю­чих від­чу­т­на і в «Бі­б­лі­ї». На­при­клад, «Не­хай ін­ші на­ро­ди хо­дять, ко­ж­ний в ім’я сво­го Бо­га, а ми хо­ди­ти­ме­мо в ім’я Го­с­по­да Бо­га на­шо­го», «Бі­б­лі­я», Мі­хей, 4,5. З цьо­го стає яс­но, що юдеї ві­ри­ли, що є Бог «наш» і є Бог «не наш». Зро­зу­мі­ло, що тут іде мо­ва про рі­д­не ро­зу­мін­ня Бо­га і про чу­же. І про­ро­ки Із­ра­ель­сь­кі на­вча­ли із­ра­е­ль­тян на­тхнен­но: «Не­хай не бу­де в те­бе чу­жою Бо­га, і щоб ти не кла­ня­в­ся пе­ред чу­жо­зе­м­ним Бо­гом», Псаль­ми, 81,9. І на­вчан­ня це жит­тям опра­в­да­не, у ньо­му фі­ло­со­фія на­ці­о­на­ль­ної окре­мі­ш­но­с­ти, ду­хо­в­ної не­за­ле­ж­но­с­ти. І си­ла ор­то­до­к­са­ль­них юде­їв у то­му, що во­ни від­да­но вті­лю­ють у жит­тя те, у що во­ни ві­рять. На­при­клад, ри­м­ля­ни у ча­си ім­пе­ра­то­ра Ка­лі­гу­ли, во­ло­ді­ю­чи Єру­са­ли­мом, на­ма­га­ли­ся в си­на­го­зі за­про­ва­ди­ти по­кло­нін­ня рим­сь­ким на­ці­о­на­ль­ним бо­же­с­т­вам. Та юдеї, ві­р­ні ба­ть­ків­сь­ко­му Бо­го­ві Єго­ві (Са­ва­о­то­ві), від­мо­ви­ли­ся по­кло­ня­ти­ся чу­жим свя­то­щам. Тоб­то, від­мо­ви­ли­ся у сво­їй ха­ті ви­зна­ва­ти чу­же ро­зу­мін­ня Бо­га, чу­жу ду­хо­в­ну куль­ту­ру, чу­жий спо­сіб жит­тя. Від­мо­ви­ли­ся бу­ти ла­ти­ні­зо­ва­ни­ми ра­ба­ми.

 

 

 

 

 

 

 Суть тре­тя 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

 20. 

3. Якої Ви ду­м­ки про ри­ту­а­ли ка­то­ли­ць­кі і гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ні?

 В. Те­ма ши­ро­ка. Ска­жу де­що, по­чну з то­го, що те­р­мін «грек-­ор­то­докс» при­ду­мав ді­я­кон Ана­с­та­сій в 4-то­му сто­літ­ті, і він озна­чає «гре­ць­ке пра­ви­ль­не ві­ру­ван­ня». От­же, гре­ки вва­жа­ють се­бе пра­ви­ль­но ві­ру­ю­чи­ми лю­дь­ми. Чу­жи­нець ні­би не має зді­б­но­с­тей бу­ти пра­ви­ль­но ві­ру­ю­чим. Він мо­же за­до­во­ль­ни­тись тим, що пра­ви­ль­но сла­вить (пра­во­сла­в­ний). Пра­ви­ль­но ві­ри­ти і пра­ви­ль­но сла­ви­ти це не те са­ме. Гре­ки і ри­м­ля­ни зав­жди між со­бою во­ро­гу­ва­ли. І, ста­в­ши хри­с­ти­я­на­ми, гре­ки по­ча­ли огре­чу­ва­ти, а ри­м­ля­ни ори­м­щу­ва­ти Бо­га Ісу­са, На­за­рея з ро­ду ца­ря Да­ви­да. На іко­нах Ісу­са одя­г­не­но в ри­зи гре­ць­ко­го ари­с­то­к­ра­та. «Є­ва­н­ге­лі­ї» пи­шуть, що Хри­с­тос мав бра­тів по ті­ло­ві (по ма­те­рі Ма­рії), які йо­го зва­ли ім’ям Яшу­я. Юдей­сь­ке ім’я Яшуя (Яг­ве­шуа) зна­чить «Я­г­ве є спа­сін­ня». Гре­ки ім’я Яшуя пе­ре­іна­к­ши­ли на Ісус (тоб­то при­сто­су­ва­ли до ме­т­ри­ки гре­ць­кої мо­ви). Да­в­ні юдеї (та й те­пе­рі­ш­ні) ві­ри­ли, що до них при­йде Мо­ші­ягв (тоб­то по­ма­за­ник Єго­ви). Гре­ки «мо­ші­ягв» пе­ре­іна­к­ши­ли на «ме­сі­я». Огре­че­ні юдеї, які пи­са­ли «Є­ва­н­ге­лі­ї», впро­ва­ди­ли ти­тул «Хри­с­тос». У Ате­нах на ба­за­рі мо­ж­на й те­пер по­ба­чи­ти гле­чи­ки з на­пи­сом «хри­з­ма», що зна­чить «мазь». З сло­ва «хри­з­ма» й був зроб­ле­ний ти­тул «Хри­с­тос». Хто ві­рить в Хри­с­та (По­ма­за­ни­ка), той хри­с­ти­я­нин (по­ма­за­н­кі­вець). У «Ма­га Ві­рі» опо­ві­даю, що ті ри­ту­а­ли, які ма­ли гре­ки у хра­мах Зе­в­са, Де­о­ні­сія, жи­вуть у хра­мі Хри­с­то­вім (на­при­клад, ка­ди­ло, кро­пи­ло). Ри­м­ля­ни у ка­то­ли­ць­кій ві­рі ма­ють об­ря­ди взя­ті з хра­мів Юпі­те­ра, Ма­р­са. У «Є­ва­н­ге­лі­ях» не­має жо­д­них зга­док про ті ри­ту­а­ли, які має ри­мо-­ка­то­ли­цизм чи гре­ко-­ор­то­до­к­сі­я. Сьо­го­дні в га­зе­тах в Укра­ї­ні ча­с­то зга­ду­єть­ся гре­ць­ке сло­во «па­на­хи­да» у хи­б­но­му зна­чен­ні. Гре­ки ма­ли ри­ту­ал: усю ніч си­ді­ли бі­ля по­кій­ни­ка, і це бу­ла «па­на­хи­да», що зна­чить «все­ні­ч­на». У лі­т­ні мі­ся­ці у Гре­ції бу­ває ве­ли­ка спе­ка, і, щоб роз­рі­ди­ти тру­п­ний за­пах, єреї ка­ди­ли, ужи­ва­ю­чи ла­дан. Ма­буть, Та­рас Ше­в­че­н­ко знав про це, на­пи­са­в­ши, що бу­дем «лю­ль­ки з ка­дил за­ку­ря­ти». У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, ко­ли і які об­ря­ди по­яв­ля­ли­ся в ка­то­ли­ц­т­ві і гре­ко-­ор­то­до­к­сії, і чо­му? Уже бі­ль­ше ніж 1000 літ то­чить­ся бо­ро­ть­ба між гре­ка­ми і ри­м­ля­на­ми за те, які ри­ту­а­ли пра­ви­ль­ні­ші - гре­ць­кі, чи рим­сь­кі. У цій бо­ро­ть­бі укра­ї­н­ці пе­ре­бу­ва­ють на двох во­ро­гу­ю­чих фро­н­тах. Ми­мо во­лі зга­ду­ють­ся сло­ва Ці­це­ро­на: «О, тем­по­ра, о, мо­рес!».

 

 21. 

3. На Укра­ї­ні, остан­нім ча­сом, ак­ти­ві­зу­ють­ся рі­з­ні кон­фе­сі­ї. І те­пер ши­рить­ся РУ­Н­Ві­ра. Які РУ­Н­Ві­ра дає по­ра­ди лю­дям, щоб по­кра­щи­лась їх­ня до­ля?

В. Я ка­жу: укра­ї­н­ці, до­в­гі сто­літ­тя жи­ву­чи в не­во­лі, збі­д­ни­ли свій, ко­лись до­б­ро­т­ний ха­ра­к­тер. «Чо­му зве­р­та­ю­ся тіль­ки до укра­ї­н­ців?». В Укра­ї­ні жи­вуть і ві­ру­ю­чі єв­реї, але ни­ми опі­ку­ють­ся ра­би­ни, і я їм не­по­трі­б­ний. Бла­го­ро­д­на і ус­пі­ш­на та лю­ди­на, яка вміє сві­до­мо і пе­ре­мо­ж­ньо са­ма в со­бі по­не­во­лю­ва­ти ни­ж­чі жа­дан­ня: об­мов­с­т­во, об’­їдан­ня, пи­я­ти­ка, за­зд­рість, не­то­ч­ність, об­ман­с­т­во, зра­д­ли­вість, не­ор­га­ні­зо­ва­ність, дра­ті­в­ли­вість, зло­дій­ку­ва­тість, бруд, уле­с­ли­вість, ли­це­мі­р­ність, лі­нив­с­т­во, бай­ду­жість, не­те­р­пи­мість, слі­пе са­мо­люб­с­т­во, за­бо­бон­ність, жо­р­с­то­кість, слу­жін­ня чу­жим па­нам, сва­віл­ля, на­рі­кан­ня на до­лю. Хто не зді­б­ний сам в со­бі по­не­во­ли­ти ни­ж­чі жа­дан­ня, той не зді­б­ний бу­ти лю­ди­ною ві­ль­ною, шля­хе­т­ною, ус­пі­ш­но­ю. О, ко­ли на­род скла­да­єть­ся з та­ких збі­д­ні­лих си­нів і до­чок, бі­д­ний він, не бу­де він ус­пі­ш­ним ко­ва­лем сво­єї до­лі, не бу­де він го­с­по­да­рем у сво­їй ха­ті. Я ка­жу: щоб роз­ви­ток укра­ї­н­сь­кої ци­ві­лі­за­ції був кві­ту­чий, ми ма­є­мо ста­ти на­ро­дом з роз­ви­не­ною уявою, ви­на­хі­д­ли­ві­с­тю, на­по­ле­г­ли­ві­с­тю, з стре­м­лін­ням сві­до­мо і під­сві­до­ме по­кра­щу­ва­ти своє єс­т­во і ото­чен­ня. Ми ма­є­мо са­мі се­бе зба­га­чу­ва­ти на­ви­ка­ми, які ма­ють ви­щі жа­дан­ня: ві­р­ність, то­ч­ність, ці­ле­с­п­ря­мо­ва­ність, ор­га­ні­зо­ва­ність, від­ва­ж­ність, пра­цьо­ви­тість, оща­д­ність, та­к­то­в­ність, аку­ра­т­ність, по­мі­р­ко­ва­ність, на­по­ле­г­ли­вість, ми­ло­се­р­д­ність до збі­д­ні­ло­го бра­та, спів­чу­т­ли­вість. І жи­ти му­д­рі­с­тю: всі за од­но­го і один за всіх, щоб бу­ла на­ці­о­на­ль­на си­ла, гі­д­ність. Ко­ли на­род скла­да­ти­меть­ся з та­ких зді­б­них си­нів і до­чок, ве­ли­кий він, він є ко­валь сво­єї до­лі, го­с­по­дар у сво­їй ха­ті. І до­б­ра сла­ва про ньо­го лу­на­ти­ме у сві­тах. Та­кі РУ­Н­Ві­ра дає по­ра­ди лю­дям в Укра­ї­ні.

 

22. 

3. З Ва­ших тве­р­джень ви­хо­дить, що РУ­Н­Ві­ра є щось бі­ль­ше, ніж ві­ра. У ній є за­ко­ни, як тре­ба жи­ти, щоб бу­ти кра­щою лю­ди­но­ю. Чи з цьо­го не по­ста­не ду­м­ка, що за­сно­в­ник РУ­Н­Ві­ри і ор­га­ні­за­тор гро­мад РУ­Н­Ві­ри ді­лить лю­дей на кра­щих і гі­р­ших? 

В. Пи­тан­ня пра­ви­ль­не. Укра­ї­н­ці вра­з­ли­во ре­а­гу­ють, ко­ли йде мо­ва про лю­дей кра­щих і гі­р­ших. І РУ­Н­Ві­ра про­ти будь-­яко­го раб­с­т­ва - ду­хо­в­но­го чи ті­ле­с­но­го, і це чі­т­ко ви­зна­че­но в «Ма­га Ві­рі». У да­в­ніх ре­лі­гі­ях (і в то­му чи­с­лі і в «Є­ва­н­ге­лі­ях») ра­бо­вла­с­ни­ць­ка си­с­те­ма не тіль­ки опра­в­ду­єть­ся, а й освя­чу­є­ть­ся. Іван Фра­н­ко пи­ше, що «Де­р­жан­ня ра­бів в очах Хри­с­та і йо­го апо­с­то­лів бу­ло ді­лом спра­ве­д­ли­вим і на­ту­ра­ль­ним», ЛНВі­с­ник, 1904р., т. 28. Латин­сь­ке сло­во «ди­с­ци­п­лі­на» зна­чить «на­в­чан­ня», «ви­хо­ван­ня». Не ро­б­ля­чи по­ді­лу на кра­щих і гі­р­ших, я ка­жу: са­мо­ди­с­ци­п­лі­но­ва­ні (ви­хо­ва­ні) лю­ди є кра­щи­ми у зна­чен­ні - ус­пі­ш­ні­ши­ми, їм ле­г­ше жи­ти на сві­ті. І на­род чим більш ди­с­ци­п­лі­но­ва­ний, ор­га­ні­зо­ва­ний, тим він більш мо­гу­т­ній і ща­с­ли­вий, і при­кла­дом цьо­го є япо­н­ці. Ми, укра­ї­н­ці, сті­ль­ки у сві­ті ва­р­ті, скі­ль­ки ва­р­та на­ша пра­ця, до­ве­р­ше­на для по­кра­щен­ня ду­ші і ті­ла Укра­ї­ни-­Ру­си. Ми по­ви­нні сві­до­мо са­мі се­бе вдо­с­ко­на­лю­ва­ти, по­ча­в­ши з ві­ри, що між сло­вом і ді­лом не по­ви­нно бу­ти роз­хо­джень. Щоб ні­хто не ка­зав: хо­х­ли сло­ва ви­го­ло­шу­ють ве­ли­кі, а ді­ла здій­с­ню­ють ма­лі. На­при­клад, у нас ба­га­то го­во­рень про лю­бов до укра­ї­н­сь­кої мо­ви, і це в чу­жи­н­ців ство­рює ду­м­ку, ні­би укра­ї­н­ці ве­ли­кі на­ці­о­на­лі­с­ти. Але так не є. Чу­жи­н­ці не до­га­ду­ють­ся, що укра­ї­н­ці мо­ву рі­д­ну лю­б­лять, як спів со­ло­в’я, дзю­р­кіт ве­с­ня­но­го стру­м­ка. Та­ка лю­бов на­га­дує сад, який буй­но цві­те, а пло­дів не да­є. За­мість со­ло­д­ких пі­сень про мо­ву тре­ба про­яв­ля­ти на­по­ле­г­ли­вість, по­слі­до­в­ність, ді­ло­ви­тість, щоб во­на (мо­ва ма­те­рин­сь­ка) бу­ла вті­ле­на у всі сфе­ри що­ден­ня. Щоб во­на па­ну­ва­ла в ро­ди­ні, на за­во­ді, в шко­лі, в ба­н­ку, на ву­ли­ці. Щоб во­на бу­ла не­об­хід­ним і зру­ч­ним зна­ря­д­дям спі­л­ку­ван­ня лю­дей Укра­ї­ни.

 

23. 

3. Якої Ви ду­м­ки про рай на не­бі і пе­к­ло під зе­м­лею?

В. В ін­тер­на­ці­о­на­ль­них і на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гі­ях є рі­з­ні ви­зна­чен­ня, що та­ке рай і пе­к­ло. У «Бі­б­лі­ї» на­пи­са­но, що рай був на зе­м­лі і то­ч­но по­да­на йо­го те­ри­то­рія: до­ли­на рік Ти­г­ру і Єв­ф­ра­ту, там, де те­пер Ірак. «Но­вий За­по­віт» рай пе­ре­ніс на не­бо. Апо­с­тол Па­в­ло пи­ше, що він ба­чив, як две­рі на не­бі від­чи­ня­ли­ся, і пра­ве­д­ни­ки за­хо­ди­ли в рай. Я ві­рю, що пе­р­во­рай на зе­м­лі був на те­ри­то­рії, яка те­пер має на­зву Укра­ї­на. І маю на це та­кі до­ка­зи. Іс­то­ри­ки, ар­хе­о­ло­ги Ан­г­лії, Ін­дії, Аме­ри­ки, Фран­ції (і їх­ні тве­р­джен­ня я по­даю в «Ма­га Ві­рі») ви­зна­чи­ли, що «зе­м­ля, яка сьо­го­дні зветь­ся Укра­ї­ною, є Ко­ли­с­кою Ін­до­-Єв­ро­пей­сь­ких на­ро­дів, в якій офо­р­ми­в­ся фі­зи­ч­ний тип бі­лої лю­ди­ни». І тут (над бе­ре­га­ми Дніп­ра і йо­го при­ток) по­ста­ла їх мо­ва. Про Мі­зин­сь­ку куль­ту­ру, яка 11 ти­сяч літ то­му бу­ла в апо­геї роз­ви­т­ку, знає весь на­у­ко­вий світ, во­на знай­де­на на бе­ре­гах рі­ки Де­с­ни, її ча­рі­в­ні взо­ри (ме­а­н­д­ри) ві­до­мі в Єв­ро­пі і Азі­ї. І я по­ста­вив пе­ред со­бою пи­тан­ня: чо­му те­ри­то­рія Укра­ї­ни бу­ла ра­єм? Щоб знай­ти від­по­відь, я пі­шов у світ гео­ло­гі­ї. І до­ві­да­в­ся про час на­ро­джен­ня Дніп­ра. Ві­до­мо: зе­м­ля на­шої Ба­ть­кі­в­щи­ни пі­с­ля фо­р­му­ван­ня ма­те­ри­ків бу­ла по­кри­та мо­ре­м. Іш­ли со­т­ні, со­т­ні мі­ль­йо­нів літ... Во­да зни­ка­ла. І Укра­ї­на, ма­ю­чи та­кий клі­мат, як сьо­го­дні в Аф­ри­ці, по­кри­лась буй­ним ро­с­лин­ним і тва­рин­ним сві­том. То Да­тель Бут­тя (Да­ж­бог) під­го­то­в­ляв ко­ли­с­ку, щоб у ній ви­ко­ли­ха­в­ся тип лю­ди­ни Ін­до­-Єв­ро­пей­сь­ко­ї. І в «Ма­га Ві­рі» опо­ві­даю про це. Опо­відь про те, що рай на не­бі, а пе­к­ло під зе­м­лею, не по­кра­щує лю­ди­ну. Та і хри­с­ти­я­ни вже зна­ють, що, ви­со­че­нь­ко під­ня­в­шись на не­бо, мо­ж­на вме­р­т­ви­ти се­бе: там не­має чим ди­ха­ти і мо­роз та­кий, як на ве­р­ши­нах Па­мі­ру. Я ка­жу: у ду­ші до­б­ро­дія Рай. У ду­ші зло­дія Пе­к­ло. Щоб ви­й­ти з пе­к­ла, тре­ба са­мо­об­ла­го­ро­д­ни­ти­ся. Лю­ди­на, жи­ву­чи в бі­ді чи роз­ко­шах, має Рай у ду­ші, ко­ли во­на че­с­на, ми­ло­се­р­д­на, до­б­ро­дій­на. Є пе­к­ло в ду­ші ті­єї лю­ди­ни (бі­д­ної чи ба­га­тої), яка зне­до­лює се­бе зло­чи­на­ми, жа­д­ні­с­тю, за­бо­бон­ні­с­тю, зра­да­ми, тоб­то ни­ж­чи­ми жа­дан­ня­ми.

 

24. 

3. На­пи­са­на Ва­ми кни­га «Ма­га Ві­ра» має 1427 сто­рі­нок. Го­ло­вний храм ві­р­них РУ­Н­Ві­ри, Со­бор Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни сто­їть на Орі­я­ні не­по­да­лік Нью-­Йо­р­ка. І ви­дан­ня кни­ги, і бу­до­ва ви­ма­га­ють ве­ли­ких ко­ш­тів. Хто все це фі­нан­су­вав?

В. Є гро­ма­ди ві­р­них РУ­Н­Ві­ри в США, Ан­г­лії, Ка­на­ді, Ав­с­т­ра­лії та ін­ших кра­ї­нах, і во­ни скла­да­ють по­же­р­т­ви. І ча­с­то ве­ли­кі: на­при­клад, укра­ї­не­ць-­пе­н­сі­о­нер (був офі­це­ром в аме­ри­кан­сь­кій ар­мії) на­пи­сав, що «ви­з­нає РУ­Н­Ві­ру - на­у­ку рі­д­но­го Про­ро­ка Ле­ва Си­ле­н­ка як си­лу спа­сін­ня На­ро­ду». І при­слав по­же­р­т­ву: 32 ти­ся­чі аме­ри­кан­сь­ких до­ла­рів. Бу­до­ва Свя­ти­ні Ма­те­рі Укра­ї­ни на 80 від­со­т­ків за­кін­че­на.

 

25. 

3. У РУ­Н­Ві­рі є свої свя­ті за­по­ві­ді, Свя­та, об­ря­ди освя­чен­ня ди­ти­ни, ві­н­чан­ня, по­хо­ван­ня? Чи ду­хо­в­ні опі­ку­ни гро­мад отри­му­ють пла­т­ню?

В. Так, у РУ­Н­Ві­рі є все те, про що ви пи­та­ли. Ду­хо­в­ні опі­ку­ни пра­цю­ють на хліб що­ден­ний на рі­з­них пра­цях, як і всі ін­ші ро­бі­т­ни­ки. У не­ді­лю здій­с­ню­ють свя­щен­ні го­ди­ни. За здій­с­нен­ня об­ря­дів Освя­чен­ня ди­ти­ни, Ві­н­чан­ня, По­хо­ван­ня гро­шей не бе­руть. Але, їду­чи в до­ро­гу, зві­ль­ня­ють­ся з пра­ці, во­ни зна­ють, їм усе опла­тить той, хто їх ви­кли­ка­є.

 

26. 

3. Ви зу­стрі­ча­ли­ся з лю­дь­ми рі­з­них рас і на­ці­о­на­ль­но­с­тей. Які лю­ди в чу­жих кра­ях Вам по­до­ба­ють­ся?

В. Лю­б­лю лю­ди­ну (не­за­ле­ж­но від то­го, якої во­на ра­си) ту, яка має шля­хе­т­не по­чут­тя на­ці­о­на­ль­ної гі­д­но­с­ті, яка зна­хо­дить в іс­то­рії, в куль­ту­рі сво­єї ві­т­чи­з­ни щось сві­т­ле, ве­ли­ч­не і цим ті­шить своє я». На лю­дей, які об­тя­же­ні по­чут­тям ме­н­шої ва­р­то­с­ті, ди­в­лю­ся як на не­ща­с­них. На­при­клад, мій зе­м­ляк, за­хо­п­ле­ний іно­зе­м­ною ци­ві­лі­за­ці­єю і куль­ту­рою, ска­зав ме­ні: «Маю си­н­ка, він не ці­ка­вить­ся укра­ї­но­знав­с­т­вом. І спра­в­ді: все укра­ї­н­сь­ке бі­д­не, при­ни­же­не, від­ста­ле, - та­ка на­ша до­ля». І я йо­му від­по­вів: «Зе­м­ля­че, Ви мо­ло­дий, осві­че­ний, а та­кий за­бо­бон­ний, та­ке без­по­ра­д­не Ва­ше ми­с­лен­ня. Як­що рі­д­не є бі­д­не, зро­би йо­го ба­га­тим, як­що во­но при­ни­же­не, об­ки­да­не бо­ло­том, не цу­рай­ся йо­го, об­мий і зве­лич. Ні­ко­ли і ні­де не втра­чай са­мо­по­ша­ни. Не втра­чай ві­ри в се­бе, бе­ре­жи гі­д­ність, не будь при­йма­ком у до­мі чу­жої куль­ту­ри». Ті, які в 988 ро­ці при­бу­в­ши з Чу­жої зе­м­лі, хри­с­ти­ли Укра­ї­ну-­Русь, ка­за­ли, що Ки­їв­сь­ка ві­ра бри­д­ка, по­ган­сь­ка, ва­р­вар­сь­ка. А от та, яку во­ни при­не­с­ли, най­кра­ща. Спра­в­ді, цим бу­ла єре­я­ми про­яв­ле­на зне­ва­га до ки­ян і їх­ніх ді­дів, пред­ків. Бо ко­ли ві­ра ки­їв­сь­ка бри­д­ка, зна­чить ки­я­ни - бри­д­кі лю­ди, бо ж во­ни є тво­р­ця­ми бри­д­ко­го. І той ки­я­нин, який по­ві­рив у це, від­чув зне­ва­гу до всьо­го рі­д­но­го, і став «со стра­хом і тре­пе­том» по­кло­ня­ти­ся свя­то­щам при­ве­зе­ним з чу­жих зе­мель, став ду­хо­в­ним ра­бом, о, яке це ве­ли­ке люд­сь­ке го­ре!

 

 27. 

3. Укра­ї­нець став ра­бом, а хі­ба в цьо­му йо­го ви­на?

В. Упро­довж ві­ків не­во­лі офо­р­ми­в­ся раб - гну­ч­ко­ши­є­н­ко, і він не ви­ну­ва­тий, що він та­кий і гні­ва­ти­ся на ньо­го не тре­ба. Хі­ба орел ви­ну­ва­тий, що ви­лу­пи­в­ся з яй­ця в клі­т­ці і ви­ріс у клі­т­ці, і лі­та­ти не­спро­мо­ж­ний? У мо­є­му се­р­ці біль, і ду­ша моя ча­с­то за­ли­ва­єть­ся сльо­за­ми, бо ж отой раб є мо­їм кре­в­ним бра­том, і йо­го го­ре в то­му, що він не знає, що є ра­бом. І я йо­му ка­жу: бра­те, ко­ли ти сам у со­бі пе­ре­мо­жеш ра­ба, сам се­бе пі­зна­єш, ор­га­ні­зу­єш, те­бе ні­хто не пе­ре­мо­же! Пе­ре­мо­г­ти в со­бі раб­сь­ке «я» і роз­ви­ну­ти в со­бі яко­с­ті ві­ль­ної лю­ди­ни, о, яка це мо­гу­т­ня Пе­ре­мо­га! Але ві­ль­на лю­ди­на - це не ві­ль­ний бу­н­тар, са­мо­люб-­сва­ві­ль­ник, який своє збу­н­то­ва­не «я» ста­вить по­над усе. Ві­ль­на лю­ди­на та, яка зба­га­че­на ви­щи­ми жа­дан­ня­ми, про які я вже го­во­рив. З ві­ль­ної ду­хо­в­но­с­ті ро­дить­ся ві­ль­на лю­ди­на.

 

 28. 

3. У сві­ті по­ши­ре­не за­по­зи­чен­ня куль­ту­ри, ві­ро­вчен­ня. Що Ви про це ска­же­те?

В. Є два спо­со­би за­по­зи­чен­ня. Пе­р­ший: на­род за­по­зи­чує чу­жу («ви­щу») куль­ту­ру, щоб їй слу­жи­ти, щоб її зве­ли­чу­ва­ти, утра­ти­в­ши свої цін­но­с­ті (мо­ву, зви­чаї, по­чут­тя окре­мі­ш­но­с­ти, на­ці­о­на­ль­ної гі­д­но­с­ти). Усім, хто ді­лить куль­ту­ру на ни­ж­чу і ви­щу, ка­жу: мі­ри­ло, при до­по­мо­зі яко­го ви­мі­рю­єть­ся ви­со­та куль­ту­ри, умо­в­не, і ча­с­то су­б’єк­ти­в­не. Я вва­жаю, що є куль­ту­ра ві­ль­на (рі­д­на по фо­р­мі і по змі­с­ту) і є куль­ту­ра раб­сь­ка (по фо­р­мі - рі­д­на, а по змі­с­ту - чу­жа). Дру­гий спо­сіб: на­род за­по­зи­чив чу­жу куль­ту­ру, щоб во­на йо­му слу­жи­ла і бу­ла ви­гі­д­ним до­да­т­ком до йо­го куль­ту­ри. Та ве­ли­ч­ність на­ро­ду не в то­му, яку чу­жу куль­ту­ру (чи ві­ро­вчен­ня) він за­по­зи­чив і як за­по­зи­чив, а в то­му, який є рі­вень йо­го ори­гі­на­ль­ної (ним ство­ре­ної) куль­ту­ри. Адже ко­ж­ний на­род у сві­ті ша­ну­єть­ся, за ті ва­р­то­с­ті, які він вклав у ду­хо­в­ну ска­р­б­ни­цю люд­с­т­ва. Рі­з­но­вид­дя куль­тур і ві­ро­вчень є ко­ри­с­не для ду­хо­в­но­го і ті­ле­с­но­го здо­ро­в’я На­ро­дів.

 

 29. 

3. Ві­за­н­тій­сь­ка ім­пе­рія так чи ін­ак, охре­с­ти­в­ши Ки­їв­сь­ку Русь, вва­жа­ла її сво­єю, при­си­ла­ла до Ки­є­ва ми­т­ро­по­ли­тів-­гре­ків, не пи­та­ю­чи ки­їв­сь­ко­го кня­зя.

В. Ва­ше пи­тан­ня під­тве­р­джує іс­то­рія гре­ко-­ор­то­до­к­сії і Ки­їв­сь­кої Ру­сі. Ки­їв не пі­до­зрю­вав, що Ві­за­н­тія пла­ну­ва­ла при до­по­мо­зі ар­хи­є­ре­їв пе­ре­тво­ри­ти Ки­їв­сь­ку Русь в по­кі­р­ну єпа­р­хію Ві­за­н­тії (очо­ле­ну гре­ком-­ми­т­ро­по­ли­том, ста­в­ле­ником ім­пер­сь­ко­го Кон­с­та­н­ти­но­по­ля). І огре­чи­ти її, на Ки­їв­сь­кій Ру­сі зни­щи­ти Ки­їв­сь­ку Русь. Па­т­рі­арх Лу­ка Хри­зо­верг з Кон­с­та­н­ти­но­по­ля по­слав по­слів (мо­на­хів) до кня­зя Ан­д­рея Су­з­даль­сь­ко­го з бла­го­сло­вен­ням і ме­чем, на яко­му був на­пис: «Пре­с­вя­тая Бо­го­ро­ди­ца, по­мо­ги ра­бу тво­є­му Ан­д­ре­ю». З бла­го­сло­вен­ня Ві­за­н­тії ор­да кня­зя Су­з­даль­сь­ко­го 8 бе­ре­з­ня 1169 ро­ку спа­ли­ла Ки­їв за те, що він, Ки­їв, не пи­та­ю­чи Ві­за­н­тії, про­го­ло­сив ру­си­ча Кли­ма Смо­ля­ти­ча Ки­їв­сь­ким ми­т­ро­по­ли­том. Іш­ла куль­ту­ра з Ві­за­н­тії з ме­тою по­не­во­ли­ти ки­ян, яким бу­ло за­бо­ро­не­но ма­ти ки­їв­сь­ку ін­тер­пре­та­цію ві­ри Хри­с­то­во­ї. Свя­тий Во­ло­ди­мир (ві­р­ні­ше, Ва­си­лій) не є ки­їв­сь­ким свя­тим, а гре­ць­ким: він був ка­но­ні­зо­ва­ний гре­ць­кою ор­то­до­к­сі­є­ю. Укра­ї­н­сь­кої це­р­к­ви Хри­с­то­вої в Укра­ї­ні не­має, з цих при­чин не­має ні од­но­го свя­то­го ка­но­ні­зо­ва­но­го укра­ї­н­сь­кою гре­ко-­ка­то­ли­ць­кою чи гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ною це­р­к­во­ю. Пра­г­нен­ня Ві­за­н­тії пе­ре­тво­ри­ти Ки­їв­сь­ку Русь у свою по­кі­р­ну ва­са­лію не здій­с­ни­ло­ся з двох при­чин: по­хід ха­на Ба­тия на Ки­їв і по­хід сул­та­на Ма­го­ме­та 2-го на Кон­с­та­н­ти­но­поль.

 

 

Суть че­т­ве­р­та 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

30. 

3. Пе­в­но ж, Ви ма­є­те свою ду­м­ку про те, ким і ко­ли бу­ла на­пи­са­на “Бі­б­лі­я” (П’я­ти­кни­ж­жя Мой­сея)?

В. До­слі­д­ни­ки «Бі­б­лі­ї» (ан­г­лій­ці, ні­м­ці, фра­н­цу­зи) стве­р­ди­ли, і про це я де­та­ль­но пи­шу в «Ма­га Ві­рі», що «П’я­ти­к­ни­ж­жя Мой­се­я» (То­ру) 2500-2450 ро­ків то­му на­пи­са­ли два ра­би­ни (про­рок Ези­кі­ел і про­рок Ез­д­ра). Оче­ви­д­но, во­ни ко­ри­с­ту­ва­ли­ся ле­ге­н­да­ми Су­ме­рій­сь­ки­ми про сві­то­вий по­топ, За­по­ві­дя­ми су­ме­рій­сь­ко­го за­ко­но­да­в­ця Ур На­м­му, які бу­ли ви­ко­ри­с­та­ні ца­рем Га­м­му­ра­бі, і зго­дом об’­яви­ли­ся у «Бо­жих За­по­ві­дях Мой­се­я». Між ін­шим, фі­ло­соф Ба­рух Спі­но­за тве­р­дить, чи­та­ю­чи «Бі­б­лі­ю», що Мой­сей не пи­сав «П’я­ти­к­ни­ж­жя Мой­се­я»: не міг же він на­пи­са­ти ре­по­р­таж про свій по­хо­рон, який з де­та­ль­ні­с­тю опи­са­ний у 5-ій кни­зі Мой­се­я. Іван Фра­н­ко у кни­зі «Со­т­во­рен­ня Сві­ту» (на ос­но­ві ба­га­тю­щих дже­рел) до­вів, що «Бі­б­лі­я» не є ори­гі­на­ль­ним тво­ром.

 

31. 

3. Що ска­же­те тим, які ду­ма­ють: од­но­му на­ро­до­ві ві­ра Хри­с­то­ва до­по­ма­гає, а дру­го­му - ні. Те­пер ши­рить­ся по­нят­тя, що гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка і УАПЦ є на­ці­о­на­ль­ни­ми це­р­к­ва­ми. І яка Ва­ша ду­м­ка про це?

В. Май­мо від­ва­гу зна­ти, що є па­ни-­хри­с­ти­я­ни і є ра­би-­хри­с­ти­я­ни. Па­ни-­хри­с­ти­я­ни впро­довж ти­ся­чо­літ­тя ра­бам-­хри­с­ти­я­нам за­бо­ро­ня­ли тво­ри­ти свої хри­с­ти­ян­сь­кі до­г­ми, ка­но­ни, ри­ту­а­ли, і своє ро­зу­мін­ня на­у­ки Хри­с­то­во­ї. У нас ін­тер­пре­та­ція ві­ри Хри­с­то­вої не на­ша. І це­р­ко­в­ні те­р­мі­ни (епі­т­ра­хиль, па­ра­с­тас, па­на­хи­да, па­на­гія, іко­но­стас, па­ра­фія, ана­те­ма, єв­ха­ри­с­тія) ство­ре­ні гре­ка­ми. Укра­ї­н­ці бу­ли не тво­р­ця­ми, а сприй­ма­ча­ми то­го ду­хо­в­но­го ха­р­чу, який тво­ри­ли па­ни-­хри­с­ти­я­ни. І ска­жі­мо на­ро­до­ві пра­в­ду: Хри­с­то­ва це­р­к­ва в Укра­ї­ні не слу­жи­ла Укра­ї­ні, бо її лі­де­ри (ар­хи­є­реї) бу­ли під­ле­г­лі Ві­за­н­тії, а по­тім - ха­нам Та­та­ро-­Мо­н­голь­сь­кої ор­ди, ко­ро­лям поль­сь­ким, мо­на­р­хам мо­с­ков­сь­ким. У ча­си по­вс­тан­ня, очо­ле­но­го Бог­да­ном Хме­ль­ни­ць­ким, ні один укра­ї­не­ць-­єпи­с­коп не став на сто­ро­ні Хме­ль­ни­ць­ко­го, бо... ге­т­ман не був ко­ро­но­ва­ний на пре­сто­л. І ні один єпи­с­коп не під­три­мав ге­т­ма­на Іва­на Ма­зе­пу, на­впа­ки - усі в це­р­к­вах йо­го про­кли­на­ли як ан­ти­хри­с­та, який став по сто­ро­ні про­те­с­та­н­та Ка­р­ла 12-го. У «Є­ва­н­ге­лі­ях» хри­с­ти­я­нам за­бо­ро­не­но за­йма­ти­ся на­ці­о­на­ль­ни­ми спра­ва­ми. У це­р­к­ві Хри­с­то­вій «не­має юдея, ні гре­ка», «у­сі бо ви од­но в Хри­с­ті Ісу­сі», «ко­ли ж ви Хри­с­то­ві, то ви на­сін­ня Ав­ра­а­мо­ве» Па­в­ло до Га­лат, 3,28-29, «Не­має гре­ка, єв­рея, чу­жо­зе­м­ця і ски­та, а все й у всьо­му Хри­с­тос», Па­в­ло до Ко­ло­сян, 3,11. Хто впро­ва­джує у це­р­к­ву Хри­с­то­ву на­ці­о­на­ль­ні спра­ви, той за­йма­єть­ся язи­че­с­т­вом (па­га­ні­з­мом).

 

32. 

3. Яке ста­в­лен­ня чу­жи­н­ців до РУ­Н­Ві­ри?

В. Чу­жи­н­цям я ка­жу: Бог ні­де не ска­зав, що укра­ї­н­ці не ма­ють пра­ва ма­ти укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Все­ви­ш­ньо­го. Вза­є­мо­по­ша­на між чу­жи­н­ця­ми є тіль­ки там, де спі­л­ку­ють­ся не­за­ле­ж­ні з не­за­ле­ж­ни­ми. Чу­жи­н­ці, зна­ю­чи, що ві­р­ні РУ­Н­Ві­ри не під­ле­г­лі жо­д­ним іно­зе­м­ним ре­лі­гій­ним ав­то­ри­те­там, ста­в­лять­ся до них ша­но­б­ли­во. І з до­ві­р’ям. І я ба­чу: ма­ю­чи РУ­Н­Ві­ру, ми ма­є­мо пра­во на Сві­то­во­му Ре­лі­гій­но­му Кон­гре­сі си­ді­ти як рі­в­ні з рі­в­ни­ми, як не­за­ле­ж­ні з не­за­ле­ж­ни­ми. У ре­лі­гій­но­му рі­в­но­прав­с­т­ві ре­пре­зе­н­ту­єть­ся ве­лич люд­сь­ко­го «Я».

 

33. 

3. Від­чу­ва­єть­ся, що у Вас є пра­г­нен­ня, щоб на­ші ко­ля­д­ки, ще­д­рі­в­ки, ве­с­ня­н­ки бу­ли пе­ре­осми­с­ле­ні. Що це зна­чить?

В. У на­ших ба­га­тьох ко­ля­д­ках, ще­д­рі­в­ках, га­гі­л­ках є тіль­ки фо­р­ма рі­д­на, а зміст - чу­жий. У них сла­вить­ся Ви­ф­ли­єм, Єру­са­лим, Йо­р­дань, зве­ли­чу­єть­ся куль­ту­ра іно­зе­м­на. Ді­в­ча­та, узя­в­шись за ру­ки, ви­во­дять га­гі­л­ку, спі­ва­ю­чи: «Ї­де, їде Зе­ль­ман, їде, їде Зе­ль­ма­но­ва». Вва­жаю, що на­ші ко­ля­д­ки, ще­д­рі­в­ки по­ви­нні ма­ти наш зміст. І так во­но й бу­ло 1000 літ то­му. У ко­ля­д­ках, ще­д­рі­в­ках сла­ви­ла­ся при­ро­да Ві­т­чи­з­ни, во­ї­ни-­бо­га­ти­рі, до­стой­ні хлі­бо­ро­би і їх­ні ді­ти.

 

34. 

3. Про­чи­тав в «Го­ло­сі Укра­ї­ни», а по­тім в «У­к­ра­ї­ні» і «Мо­ло­ді Укра­ї­ни» про Рі­д­ну Укра­ї­н­сь­ку На­ці­о­на­ль­ну Ві­ру (РУ­Н­Ві­ру). А у «Ве­чі­р­ньо­му Ки­є­ві» на­пи­са­но, що Ви фу­н­да­тор РУ­Н­Ві­ри. Лю­ди­на фе­но­ме­на­ль­на. А от свої зді­б­но­с­ті ма­р­ну­є­те, бо ви­ко­ри­с­то­ву­є­те їх для роз’­єд­нан­ня хри­с­ти­ян, про­по­ві­ду­ю­чи ві­ру в Єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, сха­ме­ніть­ся!

В. О Го­с­по­ди! З 325 ро­ку по­чи­на­ю­чи, хри­с­ти­я­ни жи­вуть в роз’­єд­нан­ні. У су­пе­ре­ч­ках. І роз’­єд­нан­ня, як ві­до­мо, бу­ли кри­ва­ві: при­га­дай­мо на весь світ ві­до­му Ва­р­фо­ло­мі­їв­сь­ку ніч. У Па­ри­жі бу­ло вби­то за од­ну до­бу три­дцять ти­сяч ін­ак­ше­ві­ру­ю­чих. І ро­би­ли це роз’­єд­на­ні хри­с­ти­я­ни з лю­бо­ві до Хри­с­та. Та та­ка жо­р­с­то­кість між ін­ак­ше­ві­ру­ю­чи­ми, ві­ри­мо, ми­ну­ла, хоч у па­м’я­ті люд­с­т­ва во­на за­ли­ши­ла­ся на до­в­гі ві­ки. Сьо­го­дні в США за­ре­є­с­т­ро­ва­но 285 хри­с­ти­ян­сь­ких сект. Зго­ди між ни­ми не­ма­є. Ко­ж­на має ін­ак­шу ін­тер­пре­та­цію на­у­ки Хри­с­то­во­ї. Є в Т. Ше­в­че­н­ка по­-бо­же­с­т­вен­но­му сві­т­ло­щи­рі сло­ва: «На­ро­бив ти, Хри­с­те, ли­ха». Упро­довж ві­ків наш на­род роз’­єд­на­ний - во­ює сам з со­бо­ю. Ви­тра­чає ба­га­то ду­хо­в­ної ене­р­гії, ча­су, гро­шей. Од­ні до­во­дять, що Рим пра­ви­ль­но ві­рує в Хри­с­та, а дру­гі ка­жуть - гре­ки. Укра­ї­н­ці (ка­то­ли­ки і пра­во­сла­в­ні) ні­ко­ли не по­ми­ря­ть­ся. Є ве­ли­кі пе­ре­шко­ди. Ар­хи­є­реї гре­ко-­ка­то­ли­ць­кі у це­р­к­вах ка­жуть, що в 988 ро­ці князь Во­ло­ди­мир за­про­ва­див на Ки­їв­сь­кій Ру­сі ка­то­ли­ць­ку ві­ру, бо в той час ім­пер­сь­ка ре­лі­гія Ри­му ще не бу­ла роз’­єд­на­на. Ар­хи­є­реї гре­ць­ко­го пра­во­сла­вія ці ка­то­ли­ць­кі тве­р­джен­ня за­пе­ре­чу­ють, вва­жа­ють їх без­під­с­та­в­ни­ми, об­ра­з­ли­ви­ми. Я ка­жу: чу­жа ду­хо­в­ність роз’­єд­нує наш На­род і зне­до­лю­є. У ній не­має ду­ші на­шо­го єс­т­ва. У ній чу­же ро­зу­мін­ня Бо­га. Єд­ність в на­ро­ді по­ста­не до­стой­на і свя­та то­ді, ко­ли йо­го єд­на­ти­муть Рі­д­ні Ду­хо­в­ні Си­ли, не під­ле­г­лі чу­жим кон­це­п­ці­ям Бо­га, чу­жим ре­лі­гій­ним ав­то­ри­те­там, до­г­мам, ка­но­нам, ри­ту­а­лам. 

 

35. 

3. Учи­те­лю Си­ле­н­ко, я десь чи­та­ла, що ре­лі­гія - це од­не, а «вє­ра» - дру­ге.

В. Ла­тин­сь­ке сло­во «ре­лі­га­ре» зна­чить «зв’я­зок». Оче­ви­д­но, в ро­зу­мін­ні «зв’я­зок з бо­же­с­т­вом». «Я­ка твоя ре­лі­гія?» - це за­пи­тан­ня у ста­рих ри­м­лян від­по­ві­дає змі­с­ту: з яким бо­же­с­т­вом по­в’я­за­ний. Май­же на всіх те­ри­то­рі­ях ко­ли­ш­ньої Рим­сь­кої ім­пе­рії по­ши­ре­не сло­во «ре­лі­гі­я». Але гре­ки збе­ре­г­ли свою на­зву «трі­с­кі­я» в зна­чен­ні «ві­ра». А ір­ля­н­д­ці - «і­рес». Сло­во «вє­ра» не да­в­нє. У на­ших пред­ків (три­пі­ль­ців-­ски­тів), як це ба­чи­мо в са­н­с­к­ри­ті і в мо­ві ски­та Бу­д­ди, бу­ло по­ши­ре­не сло­во «ві­ра» у зна­чен­ні «ві­д­ва­га, по­двиг, му­ж­ність, на­тхнен­ня». У са­н­с­к­ри­ті сло­во «дга­р­ма» ба­га­то­зна­ч­не: «пра­ви­ла, за­кон, зви­чай, об­ря­д­ність, пра­ви­ль­ність». І во­но сьо­го­дні в Ін­дії то­то­ж­не з - сло­вом «ре­лі­гі­я». У на­ших пред­ків бу­ла зо­се­ре­дже­на ува­га на вдо­с­ко­на­лен­ня люд­сь­ко­го єс­т­ва. На пра­ви­ль­не ста­в­лен­ня лю­ди­ни до лю­ди­ни і до ро­ду, пле­ме­ни. На сві­до­ме ошля­хе­т­нен­ня тих сил, які скла­да­ють суть єс­т­ва (Нав, Яв, Прав). І чим в лю­ди­ни бу­ла бла­го­ро­д­ні­ша по­ве­ді­н­ка, тим во­на вва­жа­ла­ся більш ві­ру­ю­чо­ю. Ки­я­ни ві­ри­ли, що Го­с­подь є в їх­ній ду­ші, і то­му в Ки­є­ві до 988 ро­ку не бу­ло за­ко­ну про по­ка­ран­ня сме­р­тю. Сло­ва «ре­лі­гі­я», «ві­ра», «трі­с­кі­я», «дга­р­ма» ма­ють од­на­ко­ве зна­чен­ня.

 

36. 

3. Я хри­с­ти­я­н­ка і до тих лю­дей, які мі­ня­ють свої пе­ре­ко­нан­ня, до­ві­р’я не ма­ю. Не­на­ви­джу їх! І ось Ле­о­нід Кра­в­чук був ко­му­ні­с­том, а став па­т­рі­о­том Укра­ї­ни, я йо­му не ві­рю! І це від­но­сить­ся й до Вас, па­не Учи­те­лю. Ва­ші ба­ть­ки му­си­ли бу­ти пра­во­сла­в­ни­ми. А Ви об’­яви­ли ві­ру в Го­с­по­да Да­ж­бо­га.

В. Ісус Наза­рей, Ваш Бог, був ви­хо­ва­ний в си­на­го­зі в ду­сі ор­то­до­к­са­ль­но­го юда­ї­з­му. І, як пи­шуть «Є­ва­н­ге­лі­ї», був ра­би­ном. І він змі­нив свої пе­ре­ко­нан­ня. Об’­явив ре­фо­р­му ві­ри Мой­се­є­вої, яка бу­ла юде­ям да­на їх­нім Го­с­по­дом Са­ва­о­том (Єго­вою). От­же, ві­ді­йшов від ор­то­до­к­са­ль­но­го юда­ї­з­му. І за це був на ос­но­ві «То­ри» по­ка­ра­ний про­ві­д­ни­ми ра­би­на­ми (сан-­не­д­рі­о­ном). І сьо­го­дні Вам ко­ж­ний ра­бин ска­же, що Ісус Хри­с­тос - є про­рок-­бу­н­тар. Апо­с­тол Па­в­ло не­на­ви­дів Ісу­са Хри­с­та. І, бу­ду­чи ор­то­до­к­са­ль­ним юда­ї­с­том, жо­р­с­то­ко роз­пра­в­ля­в­ся з хри­с­ти­я­на­ми (зна­є­мо, що пе­р­ши­ми хри­с­ти­я­на­ми бу­ли аси­мі­льо­ва­ні, огре­че­ні юдеї). І во­ни при­йма­ли гре­ць­кі іме­на. Па­в­ло аре­ш­то­ву­вав хри­с­ти­ян і «від­да­вав до в’я­з­ни­ці чо­ло­ві­ків і жі­нок», «Ді­ян­ня Апо­с­то­лів», 22,4. І він осо­би­с­то брав участь у вбив­с­т­ві хри­с­ти­я­ни­на, про­по­ві­д­ни­ка свя­то­го Сте­фа­на, вбив­с­т­во по­хва­ляв і сте­ріг «о­де­жу вби­в­ців», « Ді­ян­ня Апо­с­то­лів», 22,20. Та по­тім змі­нив свої пе­ре­ко­нан­ня і став, як пи­ше «Ста­н­дарт Жи­дів­сь­ка Ен­ци­к­ло­пе­ді­я», стор. 439, 1959 р., США, «а­р­хі­те­к­то­ром гой­сь­ко­го хри­с­ти­я­ні­з­му». З Укра­ї­ни (і це зна­є­мо з іс­то­рії) ви­во­зи­ли в Си­бір за­ку­то­го в кай­да­ни то­го укра­ї­н­ця, який бі­ля це­р­к­ви за­явив, що не хо­че бу­ти пра­во­сла­в­ним. Не хо­че бу­ти пра­во­сла­в­ним - зна­чить, не ви­знає ка­та-­ца­ря Мо­с­к­вин­сь­ко­го по­ма­за­ни­ком Хри­с­то­вим, стає ца­ре­бо­р­цем. Укра­ї­нець, який ві­ді­йшов від бі­лої чи че­р­во­ної іде­о­ло­гії Мо­с­к­вин­сь­кої ім­пе­рії (жо­р­с­то­кої тю­р­ми на­ро­дів), бла­го­ро­д­на лю­ди­на. Та­рас Ше­в­че­н­ко зве­ли­чив му­че­ни­ка че­ха Іва­на Гу­са, який був жи­в­цем спа­ле­ний за те, що змі­нив пе­ре­ко­нан­ня. Я вва­жаю, що лю­ди­ні Го­с­по­дом да­не пра­во ро­би­ти пе­ре­оці­н­ку ду­хо­в­ної ва­р­то­с­ти. Є хри­с­ти­я­ни осві­че­ні, а є те­м­ні, за­бо­бон­ні. І хоч ві­ру ма­ють ве­ли­ку і ба­га­то го­во­рять про хри­с­ти­ян­сь­ке ми­ло­се­р­дя, та ми­с­лен­ня в них зу­бо­жі­ле і ми­ло­се­р­дя їх­нє жо­р­с­то­ке. Во­ни на­га­ду­ють ту ба­бу­сю, яка з лю­бо­ві до Хри­с­та, як зна­є­мо з іс­то­рії, під­кла­да­ла дро­ва до во­г­ню, в яко­му го­рів Іван Гус.

 

37. 

3. У це­р­ко­в­но­му хо­рі спі­ваю «Ал­ли­лу­я». За­пи­ту­ва­ла дя­ка і пан-­от­ця, що це сло­во озна­чає? І не ді­с­та­ла від­по­ві­ді. Лю­ди по­ра­ди­ли зве­р­ну­ти­ся до Вас, Учи­те­лю Си­ле­н­ко. 

В. Ар­хи­є­реї .(гре­ки) з юдей­сь­ко­го сло­ва «Гал­ле­лу Яг­ве» (Єго­ва) офо­р­ми­ли сло­во «Ал­ли­лу­я», що зна­чить «Зве­ли­ча­є­мо Єго­ву» (Бо­га на­ро­ду юдей­сь­ко­го). Або -»Хва­ла Єго­ві». Не всі зна­ють, що й ім’я Ісус офо­р­м­ле­не з іме­ни Яг­ве­шуа (Джа­шуа), що зна­чить «Я­г­ве-­спа­сін­ня». У «Бі­б­лі­ї» є ба­га­то імен, по­в’я­за­них з ім’ям Яг­ве. На­при­клад, «Йо­агв», ви­мо­в­ле­не гре­ка­ми, як «І­о­ан», озна­чає «Я­г­во­ва ми­лість». А «Мат­те­ягв» (Мат­тей) - «да­ний Яг­во­ю», і так да­лі.

 

38. 

3. Увесь світ ви­знає ві­ру Хри­с­то­ву. А Ви, па­не Си­ле­н­ко, бу­н­ту­є­те­ся. Хо­че­те, щоб укра­ї­н­ці так, як япо­н­ці, ки­тай­ці, жи­ди, ін­ду­си, ма­ли свою рі­д­ну ві­ру. Щоб ві­ри­ли в єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га. Ми, укра­ї­н­ці, му­си­мо єд­на­ти­ся з ін­тер­на­ці­о­на­ль­ною бі­ль­ші­с­тю, а не жи­ти в ра­м­ках сво­го су­с­пі­ль­с­т­ва, бу­ти ме­н­ші­с­тю. 

В. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що перш за все ми по­ви­нні бу­ти ми, а не на­се­лен­ня без по­чут­тів на­ці­о­на­ль­ної гі­д­но­с­ті. Яка ве­ли­ка на­ція за­хо­че єд­на­ти­ся із зде­на­ці­о­на­лі­зо­ва­ною ма­сою, як рі­в­на з рі­в­ною? На сві­ті 28 від­со­т­ків хри­с­ти­ян, от­же, во­ни - ме­н­шість. Усі ін­ші лю­ди пла­не­ти Зе­м­ля спо­ві­ду­ють рі­з­ні ре­лі­гі­ї. Є бу­д­ди­с­ти, кон­фу­ці­о­не­ри, ін­ду­си, жи­ди, му­су­ль­ма­ни, япо­н­ці та ін­ші. І в Укра­ї­ні-­Ру­сі, крім хри­с­ти­ян, є жи­ди, му­су­ль­ма­ни, бу­д­ди­с­ти. Все­пра­ве­д­ний Го­с­подь ні­де не ска­зав, що укра­ї­н­ці по­ви­нні бу­ти гі­р­ши­ми лю­дь­ми. Що во­ни не зді­б­ні ма­ти свою Ві­ру. А ко­ли б Він у якійсь чу­жій ре­лі­гії та­ке ска­зав, я би був обу­ре­ний. Жи­дів ме­н­ше, ніж хри­с­ти­ян, але во­ни не хо­чуть бу­ти хри­с­ти­я­на­ми, хоч для них Ісус рі­д­ні­ший, ніж для нас. Во­ни хо­чуть ма­ти свою До­ро­гу Жит­тя, і хоч во­на не зав­жди бу­ває лег­кою, во­ни її не зра­джу­ють, щоб ма­ти своє не­за­ле­ж­не «Я». Ор­лів ме­н­ше, як го­ро­бців, але орел не хо­че бу­ти го­ро­бцем. Най­кра­ще се­бе по­чу­ває той, хто є сам со­бо­ю.

 

39. 

3. Я чи­та­ла, що 30 ро­ків то­му Ви утве­р­ди­ли три­зуб в об­ра­м­лен­ні со­ня­ч­но­го про­мін­ня зна­ме­ном Да­ж­бо­жим, ем­б­ле­мою РУ­Н­Ві­ри. Які Ва­ші ро­зу­мін­ня цьо­го си­м­во­лу? 

В. Іс­то­рик Н. М. Ка­ра­м­зін, огля­да­ю­чи ар­хе­о­ло­гі­ч­ні зна­хі­д­ки, че­рез по­ми­л­ку (а мо­же не­знан­ня) на­звав герб кня­зів Укра­ї­ни-­Ру­си три­зу­бом. Що це за ем­б­ле­ма? Зві­д­ки во­на і яка її суть? У «Ма­га Ві­рі» даю ши­ро­кі по­яс­нен­ня, а тут - ко­ро­т­ко. Перш за все, ця ем­б­ле­ма не має ні­чо­го спі­ль­но­го з зу­ба­ми. Во­на та­ка ста­ра, як іс­то­рія куль­ту­ри і ци­ві­лі­за­ції люд­с­т­ва (пе­ла­з­ги-­гіт­ті­ти-­ски­ти-­ки­я­ни). І це стве­р­джу­ють чи­с­лен­ні ар­хе­о­ло­гі­ч­ні зна­хі­д­ки. І, між ін­шим, ця ем­б­ле­ма є свя­ті­с­тю Скит­сь­ко­го ро­ду Га­у­та­ми Бу­д­ди (Бу­ди­те­ля). У са­н­с­к­ри­ті во­на зветь­ся «Три­су­та», я її на­звав - Три­сут­тя. Ме­не не тіль­ки за­ча­ро­вує, а й дає ме­ні свя­ту на­тхнен­ну си­лу фі­ло­соф­сь­ка роз­су­д­ли­вість пред­ків на­ших. «Ви­ла­са Кни­га» (да­в­ній лі­то­пис Укра­ї­ни-­Ру­си) пи­ше: «Пе­р­ше Три­гла­ву по­кло­ня­ти­ся ма­є­мо і йо­му ве­ли­ку сла­ву спі­ва­є­мо», 1, 11-а («Три­г­лав - Три сут­но­с­ті бут­тя»). Ски­ти (укра­ї­н­ці-­ру­си­чі) ві­ри­ли, що ос­но­ву люд­сь­ко­го єс­т­ва тво­рять три су­ті (три гла­ви): Нав (ду­хо­в­не бут­тя), Яв (яв­не, ма­те­рі­а­ль­не бут­тя) і Прав (пра­ви­ла ду­хо­в­но­го і ма­те­рі­я­ль­но­го бут­тя). І «Ви­ла­са Кни­га» по­яс­нює, що бут­тя (су­ті) пе­ре­бу­ва­ють «в єс­т­ві лю­ди­ни, і во­ни пе­ре­бо­рю­ють си­ли те­м­ря­ви і ве­дуть до до­б­ра», 15-а. І во­ни озна­ме­но­ва­ні ем­б­ле­мою: ми її зве­мо Три­сут­тя (три­зуб). У цій ем­б­ле­мі вті­ле­но за­по­віт Пред­ків на­ших, який має не­ме­р­к­ну­чий зміст: ро­зу­м­ни­ми пра­ви­ла­ми (за­ко­на­ми) са­мо­вдо­с­ко­на­люй ду­хо­в­ну і ті­ле­с­ну си­лу, то «пе­ре­бо­реш си­ли те­м­ря­ви і оща­с­ли­ви­ш­ся до­б­ром». Бу­до­ва та­кої дер­жа­ви, як Укра­ї­на-­Русь, по­тре­бує, щоб її ар­хі­те­к­то­ри бу­ли до­б­ри­ми зна­в­ця­ми іс­то­рії люд­с­т­ва.

 

 

 

Суть п’я­та 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

40. 

3. Ко­за­ки вми­ра­ли за пра­во­сла­віє, за ві­ру Хри­с­то­ву. Де Ви чу­ли, щоб ко­зак був ка­то­ли­ком-­юні­я­том? Де чу­ли, щоб ко­зак ві­рив у Да­ж­бо­га? Па­не Си­ле­н­ко, жде­мо від­по­ві­ді.

В. Ми не сьо­го­дні­ш­ні. Роз­го­р­ні­мо кни­гу да­в­ньої іс­то­рі­ї. Скит (де­хто пи­ше «скиф») Га­у­та­ма Буд­да, як тве­р­дять усі йо­го біо­гра­фи, мав на по­го­ле­ній го­ло­ві ко­су (чуб). Він був «ко­са­ка». Скит­сь­ке пле­м’я 2500 ро­ків то­му при­бу­ло до Ін­дії і на до­ли­нах (40 миль на пів­день від Гі­ма­ла­їв), за­сну­ва­ло дер­жа­ву Са­кі­я. її ца­рем був Су­д­го­дан (су­джен­ням да­ний) ба­ть­ко Бу­д­ди. Усі про­ві­д­ні ски­ти і їх­ні рі­д­ні по­пе­ре­дни­ки (гіт­ті­ти) ма­ли ко­су на по­го­ле­ній го­ло­ві, бу­ли «ко­са­ка­ми». Да­ні, під­тве­р­дже­ні іс­то­ри­ка­ми, по­даю в «Ма­га Ві­рі». У Іра­ні (епо­хи ца­ря-­Да­рія) ски­тів зва­ли са­ка­ми. Чо­му? У них бу­ла зброя, яку во­ни на­зи­ва­ли «са­кі­ра», і про це пи­ше Ге­ро­дот. Ски­ти (са­ки) «са­кі­ро­ю» сі­к­ли во­ро­гів (бу­ли сі­чо­ви­ка­ми). Ли­цар-­цар Свя­то­с­лав, як йо­му спо­в­ни­ло­ся 15 ро­ків, був у Ки­є­ві на Хре­ща­тій до­ли­ні об­ря­до­во ви­свя­че­ний на ко­са­ка (волхв йо­му по­го­лив го­ло­ву, за­ли­ши­в­ши озна­ку шля­хе­т­но­с­ті, ко­су (чуб). Об­ряд освя­чен­ня на ко­са­ка я опи­сую в «Ма­га Ві­рі». Свя­то­с­лав ві­рив у Да­ж­бо­га. Мо­н­го­ли то­го во­ї­на, який не ви­ко­ну­вав на­ка­зи ку­ру­л­тая і жив як бу­н­тар, зва­ли «ґа­заґ». І ча­с­то озбро­є­ні «ґа­за­ґи» жи­ли ва­та­га­ми, пар­ти­за­ни­ли. От­же, мо­н­голь­сь­ке сло­во «ґа­заґ» і са­н­с­к­рит­сь­ке «ко­сак» не од­но­зна­ч­ні, хоч фо­не­ти­ч­но тро­хи по­ді­б­ні. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що пе­р­ші за­го­ни ки­їв­сь­ких ко­са­ків по­яви­ли­ся пі­с­ля 1245 ро­ку. Ві­ль­но­ду­м­ні ки­я­ни не хо­ті­ли ко­ри­ти­ся на­ка­зам Ор­ди, яка бра­ла їх із сіл і гна­ла на раб­сь­кі (ор­дин­сь­кі) ро­бо­ти. Бу­ло б ве­ли­ч­ні­ше, ко­ли б за­по­ро­ж­сь­кі ко­са­ки (ко­за­ки) уми­ра­ли не за пра­во­сла­віє, а за утве­р­джен­ня сво­єї дер­жа­ви зі всі­ма її за­ко­на­ми і по­ряд­ка­ми (ко­р­до­на­ми, по­стій­ним вій­сь­ком і ко­ро­но­ва­ним мо­на­р­хом (ге­ть­ма­ном). У ча­си Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го в Єв­ро­пі ре­с­пу­б­лі­кан­сь­ке пра­в­лін­ня дер­жа­вою ще не бу­ло ви­зна­не. Но­ве ко­са­ц­т­во в Укра­ї­ні-­Ру­сі ста­не ли­цар­сь­ким то­ді, ко­ли бу­де на­тхнен­не на­ці­о­на­ль­ною сві­до­мі­с­тю і ве­лич­чю ко­са­ка - ца­ря Свя­то­с­ла­ва Хо­ро­б­ро­го. А роз­сва­ре­ні це­р­ко­в­ні спра­ви (ка­то­ли­ць­кі і пра­во­сла­в­ні) за­ли­шить це­р­к­ві і їх не бу­де впро­ва­джу­ва­ти на За­по­рі­ж­жі. Щоб не по­вто­ри­лось те (не дай, Го­с­по­ди!), про що пи­ше Та­рас Ше­в­че­н­ко: «Ко­ти­ли­ся і на­ші ко­за­чі ду­р­ні го­ло­ви (...) за ві­ру Хри­с­то­ву». Ко­сак-­за­по­ро­жець ста­вить спра­ви Укра­ї­н­сь­кої дер­жа­ви по­над Усе. Для ньо­го Ма­ти-­Ук­ра­ї­на і слу­жін­ня їй так, як Ан­г­лія для ан­г­лій­ця, є йо­го ві­рою і мо­ли­т­во­ю.

 

41. 

3. Чи ко­ж­ний гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни мо­же на­ле­жа­ти до гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри?

В. Ка­то­лик не може на­ле­жа­ти до гро­ма­ди бу­д­ди­с­тів і - на­впа­ки. У США, Ка­на­ді та ін­ших кра­ї­нах в уря­дах за­ре­є­с­т­ро­ва­ні гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри як це­р­к­ва. У Ки­є­ві гро­ма­да ві­р­них РУ­Н­Ві­ри у ве­ре­с­ні 1991 ро­ку у Ки­їв­сь­кій мі­сь­кій Ра­ді на­род­них де­пу­та­тів за­ре­є­с­т­ру­ва­ла свій ста­тут як ре­лі­гій­на гро­ма­да, а та­кож у Пол­та­ві та ін­ших мі­с­тах. І хто ви­знає цей ста­тут, мо­же на­ле­жа­ти до гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри.

 

42. 

3. Учи­те­лю Лев Си­ле­н­ко, хо­чу зна­ти: на якій під­ста­ві в США, Ка­на­ді по­ши­ре­ний те­р­мін юде­йо-­хри­с­ти­я­ні­з­мі Бо з цьо­го ви­хо­дить, що я юде­йо-­хри­с­ти­я­н­ка. При чім тут «ю­де­йо»?

В. Сло­во «хри­с­ти­я­н­ка» в пе­ре­кла­ді на на­шу мо­ву зна­чить «по­ма­за­н­кі­в­ка» (ви­знає на­у­ку По­ма­за­н­ця). По­ма­за­н­ців у рі­з­них ре­лі­гі­ях ба­га­то. Огля­не­мо сто­рі­н­ки іс­то­рі­ї. І ста­не яс­но: «Хри­с­ти­ян­сь­ка ре­лі­гія ви­ро­с­ла з юда­ї­з­му. Ісус і всі йо­го по­слі­до­в­ни­ки бу­ли жи­да­ми», «Ста­н­дарт Жи­дів­сь­ка Ен­ци­к­ло­пе­ді­я», стор. 439. І та­кі тве­р­джен­ня про­чи­та­є­те в бі­б­лі­о­те­ках Азії і Єв­ро­пи. Хри­с­ти­я­нин ві­рить, що йо­го ро­до­на­ча­ль­ни­ка­ми є Ав­ра­ам, Іса­ак, Іа­ков, Са­ра, Ра­хе­ля. Ко­ли він од­ру­жу­єть­ся, то в це­р­к­ві піп йо­му ка­же, щоб він був, як Іса­ак, Іа­ков, а йо­го на­ре­че­на, щоб бу­ла, як Са­ра і Ра­хе­ля. По­ме­р­ши, хри­с­ти­я­нин на сла­ву Го­с­по­да Са­ва­о­та від­пра­в­ля­єть­ся на ло­но Ав­ра­а­ма. І за­по­ві­ді, як мо­ра­ль­на ос­но­ва в хри­с­ти­я­ни­на, юдей­сь­кі, да­ні Мой­се­е­ві Го­с­по­дом юдей­сь­ким. Мой­сей же не був хри­с­ти­я­ни­ном. Сла­в­ний жи­дів­сь­кий вче­ний, фі­ло­соф і по­ет, Ір­вінг Дей­тон у жу­р­на­лі «Ке­не­ді­ен» («Вин­ні­пег Три­бюн», бе­ре­зень, 1976 р.) пи­ше у ві­р­ші «Мій брат Ісус», що «хри­с­ти­я­ни ви­б­ра­ли со­бі од­но­го з жи­дів, ви­б­ра­ли мо­го бра­та Джа-­шую і на­зва­ли йо­го Ісу­сом, і б’ють до ньо­го по­кло­ни, як до Бо­га». Хри­с­ти­я­ни по­ви­нні з осо­б­ли­вою по­ша­ною ста­ви­ти­ся до жи­дів­сь­ко­го на­ро­ду, адже він їм дав Бо­га Ісу­са, Ді­ву Ма­рію (ви­хо­ва­ну в си­на­го­зі), за­по­ві­ді, кон­це­п­цію Бо­га, ко­с­мо­ло­гію (опо­ві­дан­ня про ство­рен­ня сві­ту) і мо­ра­ль­ні за­ко­ни жит­тя.

 

43. 

3. Ди­ву­ю­ся. У РУ­Н­Ві­рі, яку Ви об’­яви­ли як Бо­жу бла­го­дать, Го­с­подь має ім’я Да­ж­бог. На якій ос­но­ві? А чо­му не Ал­лах, Са­ва­от-­Єго­ва? Хі­ба ім’я Бо­га має зна­чен­ня? Го­ло­вне, аби лю­ди­на бу­ла ві­ру­ю­ча. Чи у Ва­шій це­р­к­ві є іко­на Да­ж­бо­га і свя­тих?

В. Да­ж­бог - Свя­тий Дух. Хі­ба Дух, Сві­т­ло, Пра­в­да ма­ють об­раз, стать? Ві­р­ні РУ­Н­Ві­ри іко­нам (об­ра­зам) не по­кло­ня­ю­ть­ся. А що­до зна­чен­ня іме­ни Бо­га, то уявіть та­ке. Ви при­їха­ли в Аф­ри­ку. Опи­ни­ли­ся в Уга­н­ді. Йде­те ву­ли­цею Ка­м­па­ли. З ці­ка­во­с­ти за­хо­ди­те до не­гри­тян­сь­кої це­р­к­ви. І ба­чи­те: на по­зо­ло­че­них іко­нах об­лич­чя Та­ра­са Ше­в­че­н­ка (Він у ша­п­ці, з ву­са­ми, є сяй­во на­вко­ло йо­го го­ло­ви). І тут же - Іван Фра­н­ко і Ле­ся Укра­ї­н­ка. Бі­ля цих свя­тих ікон го­рять сві­ч­ки. І ві­ру­ю­чі не­гри сла­в­лять Да­ж­бо­га - Го­с­по­да Укра­ї­ни-­Ру­си. І Ви ні­би... оте­те­рі­ли. Якесь ди­в­не (але при­єм­не) по­чут­тя за­па­ну­ва­ло у ва­шо­му єс­т­ві. І об­лич­чя свя­тих, й ім’я Да­ж­бог та­кі для Вас до бо­лю бли­зь­кі, рі­д­ні. Ви зви­к­ли в Укра­ї­ні в це­р­к­ві чу­ти пі­с­ню «Сві­ти­ся, но­вий Єру­са­ли­ме! Свят, свят Бог Са­ва­от-­Го­с­подь на­ро­ду із­ра­ель­сь­ко­го». І ба­чи­ти іко­ни апо­с­то­лів (юде­їв) Па­в­ла, Пе­т­ра, єван­ге­лі­с­тів Мат­тея, Лу­ку. Ви з ци­ми по­нят­тя­ми зжи­ли­ся і по­ві­ри­ли, що все це єди­но­бо­же­с­т­вен­не. І так му­сить бу­ти і ни­ні, і прі­с­но. І на ва­ше про­хан­ня не­гри з бла­го­він­ням опо­ві­ли, що в їх­ньо­му мі­с­ті пів­сто­літ­тя то­му по­бу­вав бла­го­ві­с­ник з свя­тої зе­м­лі Укра­ї­ни. І опо­вів їм, що укра­ї­н­сь­кий на­род, як ми­ро­лю­б­ний і Бо­гом ви­б­ра­ний, має най­ба­га­т­шу в сві­ті зе­м­лю, за­знав ве­ли­кі го­нін­ня й му­ки. Да­ж­бог, Го­с­подь Укра­ї­ни, ми­ло­се­р­д­ний і все­пра­ве­д­ний і ні­ко­го не ка­рає пе­к­лом. А йо­го апо­с­то­ли Та­рас, Іван, Ле­ся про­по­ві­ду­ва­ли мир на зе­м­лі і за це бу­ли ди­я­во­лом пе­ре­слі­ду­ва­ні, те­р­пі­ли тю­ре­м­ні му­ки. І уга­н­д­цям ві­ра в Да­ж­бо­га спо­до­ба­ла­ся. І во­ни, щоб був мир на зе­м­лі, у сво­їй це­р­к­ві на­тхнен­но сла­в­лять Да­ж­бо­га. З ці­єї ка­з­ки Ви зро­зу­мі­ли, що з ім’ям Го­с­по­да по­в’я­за­на іс­то­рія на­ро­ду, йо­го вда­ча, куль­ту­ра, мо­раль, мо­ва і кон­це­п­ція Го­с­по­да.

 

44. 

3. Я, як хри­с­ти­я­н­ка, вва­жаю се­бе грі­ш­ни­це­ю. Гріх, який Єва вчи­ни­ла з Ада­мом, пе­ре­йшов на всіх жі­нок. І про це всі чу­ють у це­р­к­ві. Го­с­подь за не­по­слу­шен­с­т­во ви­гнав Єву з раю і по­ка­рав її, ска­за­в­ши: «За твої грі­хи бу­деш у бо­лях ро­ди­ти». І це пра­в­да! Я ж у бо­лях ро­ди­ла ді­тей. Чи й у РУ­Н­Ві­рі Євин гріх пе­ре­хо­дить на ко­ж­ну укра­ї­н­ку?

В. Усе ро­дить­ся в бо­лях. Ві­в­ця, ко­ро­ва, ко­за ро­дять сво­їх ді­ток у бо­лях. Ду­ма­є­те, що їх­ній біль спри­чи­не­ний тим, що й на них Го­с­подь Са­ва­от по­ши­рив Євин пе­р­во­ро­д­ний гріх? Я вва­жаю, що бі­б­лій­на опо­відь про Ада­ма, Єву і га­ди­ну, що жи­ли в раю (на Ме­со­по­там­сь­кій до­ли­ні), на­ле­жить до юдей­сь­кої мі­то­ло­гії, яка, на мою ду­м­ку, не є ори­гі­на­ль­но­ю. За­ча­тіє ди­ти­ни, яке бла­го­сло­ви­ла Лю­бов, і на­ро­джен­ня ди­ти­ни не є зло­чи­ном (грі­хом). Зі зла по­хо­дить зло. А ма­ти ж під час на­ро­джен­ня здій­с­нює свя­ту дію: ро­дить ди­тя (ан­ге­ла-­по­с­ла­ни­ка Бо­жо­го). Та до­ля цьо­го ан­ге­ла ча­с­то за­ле­жить від то­го, хто і на які шля­хи спря­мує йо­го ми­с­лен­ня і як бу­дуть ви­хо­ву­ва­ти­ся йо­го емо­ці­ї.

 

45. 

3. До­ка­жіть, чим Си­ле­н­ко­ва ві­ра кра­ща за ві­ру Мой­сея, Хри­с­та чи Мо­га­ме­та? Я зав­жди пра­г­ну­ла до кра­що­го.

В. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу: не­має ві­ри кра­щої чи гі­р­шо­ї. У ко­ж­ній ві­рі (на­ці­о­на­ль­ній чи ін­тер­на­ці­о­на­ль­ній) про­по­ві­ду­єть­ся лю­бов до Бо­га і по­ша­на до лю­ди­ни. І ні­хто не має пра­ва ті­єї чи ті­єї ві­ри при­ни­жу­ва­ти. Ні­яка ві­ра не впа­ла з не­ба. У ві­рі (по­ча­т­ко­вій чи ви­со­ко­ро­з­ви­не­ній) за­ко­до­ва­на вда­ча й іс­то­рія ду­хо­в­но­го роз­ви­т­ку на­ро­ду. І в цьо­му ми пе­ре­ко­ну­є­мо­ся, чи­та­ю­чи «Ве­ди», «А­ве­с­ти», «Три­пі­та­ки», «Бі­б­лі­ю» чи «Ко­ран». І Про­рок, який про­го­ло­шує за­по­ві­ді чи кон­це­п­цію Го­с­по­да, вті­лює в со­бі при­та­ман­но­с­ті ген сво­го на­ро­ду. І то­му япо­нець ка­же, що юдей­сь­ка ві­ра йо­му чу­жа. Він спо­ві­дує япон­сь­ку ві­ру (ші­н­то), в якій про­яв­ле­ні свя­то­щі, куль­ту­ра, мо­ра­ль­ні пра­ви­ла, об­ря­д­ність, сві­то­ро­зу­мін­ня і сві­то­від­чут­тя япон­сь­ко­го на­ро­ду. І він у сво­їй ві­рі чу­єть­ся сам со­бою, йо­му зру­ч­но і при­єм­но. От­же, так я вже го­во­рив, є ві­ра рі­д­на і є ві­ра чу­жа. Є ма­ти рі­д­на і є ма­ти чу­жа. Спи­тай­те са­ма се­бе: яка для вас ма­ти кра­ща? Ра­би­ни на­вча­ють сво­їх ду­хо­в­них ді­тей, що жид, в яко­го з ди­тя­чих літ був за­бра­ний юда­їзм і бу­ла йо­му при­ще­п­ле­на чу­жа ду­хо­в­ність, пе­ре­став бу­ти жи­дом. Та за­гу­б­ле­ний син ча­с­то по­ве­р­та­єть­ся до сво­го ро­ду, пи­тає: хто я, з яко­го ко­ре­ня по­хо­джу? 

 

46. 

3. Те­пер на­ші га­зе­ти од­ні пи­шуть «жид», а дру­гі - «є­в­рей». Чи «жид» об­ра­з­ли­ва на­зва?

В. Та­кої ре­лі­гії, як єв­ре­їзм, не­має, є юда­їзм. Сло­во «є­в­рей» ха­на­ан­сь­ке. Ко­ли Ха­на­а­ни на дру­го­му бе­ре­зі рі­ки по­ба­чи­ли (а це мо­г­ло бу­ти 3150 ро­ків то­му) при­бу­лих іно­зе­м­ців, во­ни їх на­зва­ли «ібр», що зна­чить «зай­ш­лі», «ті, що по ін­шій сто­ро­ні рі­ки». Ара­мей­ці ви­мо­ви­ли «ібр», як «е­б­ре­ї». І звід­си - «гі­б­ре­ї», «є­в­ре­ї». Юдеї - са­мо­на­зва на­ро­ду. Є тве­р­джен­ня, що пле­м’я ма­ло то­тем з ім’ям Єд, що зна­чить «лев». З «Єд» і по­ста­ли сло­ва «ю­да», «ю­де­я», «ю­де­єць». Ла­ти­ни ка­за­ли «ю­да­у­ес», а гре­ки - «і­о­у­да­і­ос». Ан­г­лій­ці ви­мо­ви­ли, як «джю», а Укра­ї­н­ці й По­ля­ки, як «жид». Жид - на­зва пра­ви­ль­на, до­стой­на, і її вжи­ва­ли Т. Ше­в­че­н­ко, Ів. Фра­н­ко і весь наш на­род.

 

47. 

3. Мій зна­йо­мий у Ки­є­ві на чо­р­но­му ри­н­ку ку­пив «Ма­га Ві­ру», бо утра­тив на­дію отри­ма­ти з Аме­ри­ки. Чи бу­де мо­ж­ли­вість ви­да­ти «Ма­га Ві­ру» в Укра­ї­ні, щоб за­до­во­ль­ни­ти по­тре­бу чи­та­чів?

В. Сьо­го­дні в Укра­ї­ні ви­да­в­ни­чі спра­ви пе­ре­жи­ва­ють кри­зу. Та ко­ли до нас зве­р­неть­ся ви­да­в­ни­ц­т­во, го­то­ве під­пи­са­ти умо­ву ви­дан­ня, ми до­по­мо­же­мо, при­сла­в­ши ва­лю­ту на ку­пі­в­лю па­пе­ру. За остан­ні два ро­ки з Укра­ї­ни я ді­с­тав сім ти­сяч ли­с­тів із за­пи­тан­ням: ко­ли і як мо­ж­на ку­пи­ти «Ма­га Ві­ру»? При­кро, що за­до­ві­ль­ної від­по­ві­ді ще не мо­же­мо да­ти.

 

48. 

3. Бо­га чи Про­ро­ка Ісу­са по­слав Са­ва­от-­Єго­ва, і то­му йо­го на­у­ка Бо­жа. Ма­го­мет по­сла­ний Ал­ла­хом. І про це він ска­зав ара­бам: «Крім Ал­ла­ха, не­ма Бо­га, а я йо­го Про­рок». Чим Ви, Лев Си­ле­н­ко, до­ка­же­те укра­ї­н­цям, що Ви по­сла­ний Го­с­по­дом Да­ж­бо­гом?

В. Як­що лю­ди­ну по­сла­ло До­б­ро, во­на чи­нить до­б­ро. Зі Сві­т­ла по­хо­дить сві­т­ло. Як­би я не був по­сла­ний Го­с­по­дом Да­ж­бо­гом, я б не про­по­ві­ду­вав Ві­ри в єди­но­су­що­го, ми­ло­се­р­д­но­го і все­пра­ве­д­но­го Да­ж­бо­га і не мав би на­тхнен­ня на­пи­са­ти «Ма­га Ві­ру». Да­ж­бог - Пра­в­да, Свя­тий Дух Укра­ї­ни-­Ру­си, Моя ві­ра бла­го­сло­вен­на Да­ж­бо­гом і є спа­сін­ням для мо­го на­ро­ду, який я лю­б­лю бі­ль­ше, ніж са­мо­го се­бе. Ко­ли мій на­род іще не ви­знає мо­єї ві­ри, то це не йо­го про­ви­на, а тих ан­ти­ук­ра­їн­сь­ких сил, які осла­би­ли в йо­го ду­ші свя­те хо­тін­ня - хо­тін­ня втве­р­джувати не­за­ле­ж­ну ду­хо­в­ність.

 

49. 

3. РУ­Н­Ві­ра, як це­р­к­ва, Укра­ї­н­сь­ка ві­ра в Бо­га і фі­ло­со­фія укра­ї­н­сь­кої пра­в­ди, мо­ра­лі, куль­ту­ри, що й ка­за­ти, спра­ва свя­та! Але на­ші лю­ди до всьо­го збай­ду­жі­ли. Та їх і об­ви­ну­ва­чу­ва­ти не мо­ж­на. 70 ро­ків з них лі­пи­ли ра­дян­сь­ку лю­ди­ну: жи­ви по­-ра­дян­сь­ко­му. У нас на­ці­о­на­ль­на куль­ту­ра тіль­ки по фо­р­мі, а от по ду­ху, змі­с­ту со­ці­а­лі­с­ти­ч­на. І при­га­дую я, як пі­о­не­р­ка де­кла­му­ва­ла вірш -»Моя ба­ть­кі­в­щи­на - це пар­тії го­ло­с. Моя ба­ть­кі­в­щи­на- це Ле­ні­на клич». Але за­мість «це» в ду­м­ці ма­ла «не». Бо ж ви­хо­ди­ло так: вір у пар­тію і Ле­ні­на не ду­ма­ю­чи, і ця ві­ра те­бе спа­са­ти­ме. А ко­ли по­чнеш ду­ма­ти і ска­жеш, що в те­бе бу­ла ба­ть­кі­в­щи­на ще пе­ред Ле­ні­ним, ста­неш грі­ш­ни­ком, опи­ни­ш­ся в конц­та­бо­рі. Ім­пе­рія Ле­ні­на і її конц­та­бо­ри лі­к­ві­до­ва­ні. І те­пер лю­дям ка­жуть: жи­ви по­-хри­с­ти­ян­сь­ко­му, у нас хри­с­ти­ян­сь­ка куль­ту­ра, чи­тай ді­тям «Бі­б­лі­ю», ці­луй іко­ну Ар­хи­с­т­ра­ти­га. Але він ди­ти­ні чу­жий, не зро­зу­мі­лий. Огля­ну­ся: там ка­то­ли­ки, там пра­во­сла­в­ні, там сві­д­ки Єго­ви чи ба­п­ти­с­ти. І між ни­ми не­зго­да, сва­р­ня, і всі во­ни хри­с­ти­я­ни. І то­му де­хто ка­же, що «це пе­ре­хід з яр­ма в яр­мо». Учи­те­лю, по про­фе­сії я лі­кар. Ви, як ду­хо­в­на осо­ба, ска­жіть ким ми по­ви­нні бу­ти?

В. Від­по­відь на Ва­ше за­пи­тан­ня є в «Ма­га Ві­рі», в ка­те­хи­зи­сі РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня». Лю­ди­на ро­дить­ся два ра­зи. Пе­р­ше на­ро­джен­ня ті­ле­с­не, а дру­ге - ду­хо­в­не. Ми бу­де­мо до­стой­ни­ми, ус­пі­ш­ни­ми і ща­с­ли­ви­ми лю­дь­ми, ко­ли ро­ди­ти­ме­мо се­бе не тіль­ки ті­ле­с­но, а й ду­хо­в­но. Ро­бі­мо так, щоб ду­хо­в­но нас не ро­ди­ли ні­які чу­жі си­ли. З чу­жо­го по­хо­дить чу­же. Ким укра­ї­нець по­ви­нен бу­ти? Укра­ї­нець по­ви­нен бу­ти укра­ї­н­цем. Так, як жид по­ви­нен бу­ти жи­дом, а япо­нець - япо­н­цем. Ко­ли ми бу­де­мо за ві­рою укра­ї­н­ця­ми, у нас бу­де укра­ї­н­сь­кий шлях жит­тя. Са­мо­на­ро­дить­ся в ду­ші на­шій не­за­ле­ж­ність на­ці­о­на­ль­но­го «Я». Своя Ві­ра, своя Во­ля і Пра­в­да в сво­їй ха­ті бу­де то­ді, ко­ли нас оду­хо­т­во­рю­ва­ти­ме укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Бо­га. Щоб жид був жи­дом, йо­му ра­бин у си­на­го­зі чи­тає «Бі­б­лі­ю»: «Не­хай не бу­де в те­бе чу­жо­го Бо­га, і щоб ти не кла­ня­в­ся пе­ред чу­жо­зе­м­ним Бо­гом», «Пса­ль­ми», 81,9, Тоб­то, щоб ти не кла­ня­в­ся пе­ред чу­жою ду­хо­в­ні­с­тю, пе­ред чу­жим ро­зу­мін­ням Бо­га. 

Суть шо­с­та 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

50. 

3. Учи­те­лю Си­ле­н­ко, моя при­яте­ль­ка-­ха­р­кі­в’я­н­ка ді­с­та­ла від Вас ли­с­та. Пи­ше, що Ва­ше сло­во спа­с­ло її, на ду­ші ста­ло ве­се­лі­ше, здо­ро­в’я по­кра­ща­ло. Я пра­цюю мед­се­с­т­ро­ю. По­во­джен­ня лю­дей, кри­ки, об­ра­з­ли­ві сло­ва не­р­ву­ють ме­не, і я вто­м­лю­ю­ся. Те­пер на­віть дрі­б­ни­ці ду­шу за­по­ло­ню­ють гні­вом. Спа­сіть!

В. На­ші пред­ки три­пі­ль­ці (і це стве­р­джу­ють «Ве­ди») умі­ли тій лю­ди­ні, яка сво­їм по­во­джен­ням чи сло­вом не­р­вує бли­ж­чо­го, спо­кій­но ка­за­ти: «Не не­р­вуй ме­не, я хо­чу до­в­го жи­ти». От­же, у най­да­в­ні­ші ча­си вже бу­ло ві­до­мо, що той, хто зло­стить лю­ди­ну, за­зі­хає на її здо­ро­в’я. Як­що по­ві­ри­те мо­їй на­у­ці, во­на по­мо­же Вам. Ко­ли хтось не­оба­ч­ним сло­вом гні­вить Вас, спо­кій­но в ду­м­ці (все ін­ше за­бу­в­ши) ка­жіть: «Я ро­зу­м­на, бо не гні­ва­юсь. Я бла­го­ро­д­на лю­ди­на, бо гні­вом не ви­сна­жую ду­ші сво­єї і не за­тьма­рюю ро­зу­му мо­го. Хто в ду­шу мою ки­дає злоб­ні сло­ва, то­го не чу­ю. Я на гнів не від­по­ві­даю гні­вом. Сла­ва Да­ж­бо­го­ві! Да­ж­бог - Лю­бов, я в Лю­бо­ві і Лю­бов у ме­ні». (Ва­ж­ли­ве: чу­ю­чи об­ра­зи, не спі­шіть на них від­по­ві­да­ти об­ра­за­ми. Ще ні­хто гнів не пе­ре­міг гні­вом. Лю­ди­на - ди­ти­на При­ро­ди. Єд­най­те­ся з по­лем, озе­ром, лі­сом, кві­та­ми).

 

51. 

3. Учи­те­лю, про­чи­тав Ва­ше ін­тер­в’ю в «У­к­ра­ї­ні», а мої дру­зі - в «Мо­ло­ді Укра­ї­ни». До­б­ре, що Ви є! Ми їз­ди­ли в Ха­р­ків на пар­тій­ні збо­ри. І чу­ли: ду­май­мо про на­ці­о­на­ль­ні спра­ви, зро­бі­мо на­шу зе­м­лю кві­ту­чою, а рі­ки - чи­с­ти­ми. А ко­ли стрі­ну­ли­ся з ба­тю­ш­кою, він ска­зав: не ду­май­те про зе­м­не, від ньо­го грі­хи по­хо­дять, ду­май­те про цар­с­т­віє не­бе­с­не. От­же, дві рі­з­ні на­у­ки.

В. Хто не ду­має, той не жи­ве. Хто хо­че, щоб за ньо­го ін­ші ду­ма­ли, бо він лі­ну­єть­ся або бо­їть­ся, стає ра­бом лю­ди­ни ду­ма­ю­чо­ї. Жи­веш на Зе­м­лі, ду­май про зе­м­не, зе­м­ля - твій дім. А ко­ли під­еш на Не­бо, бу­деш ду­ма­ти про не­бе­с­не. Ще ні­хто з по­ме­р­лих не по­ве­р­ну­в­ся з Не­ба на зе­м­лю і не роз­ка­зав, як там є. То­му що ви об’­єд­на­ли­ся в гро­ма­ду РУ­Н­Ві­ри, до вас при­йде «Ма­га Ві­ра», кни­га об­ря­дів, «Ка­те­хи­зис РУ­Н­Ві­ри» та ін­ше. І - моє бла­го­сло­вен­ня.

 

52. 

3. Сла­ва Ісу­су Хри­с­ту! До­ро­гий Учи­те­лю Си­ле­н­ко, Ви про­по­ві­ду­є­те ві­ру в єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га. Я ду­ма­ла, Ви по­га­нин, язи­ч­ник. Та пан-­отець ме­ні ска­за­ли, що по­га­ни ві­рять у ба­га­тьох бо­гів, а в РУ­Н­Ві­рі на­у­ка про єди­но­го Бо­га. Та я жи­ву з Хри­с­том і без Да­ж­бо­га мо­жу обі­йти­ся. Ви по­бо­рю­є­те хри­с­ти­ян­сь­ку Ві­ру?

В. Пра­ви­ль­не знан­ня ні­ко­му не шко­дить. От­же, юдей­сь­ке ім’я Джа­го­шуа озна­чає: «Той, ко­му по­ма­гає Яг­ве (Єго­ва)». Це ім’я і сьо­го­дні ду­же по­ши­ре­не в Із­ра­е­лі. І во­но ви­мо­в­ля­єть­ся, як «Джа­шу­я». Гре­ки ім’я Джа­шуя ви­мо­ви­ли, як Ісус. От­же, сло­ва: «сла­ва Хри­с­ту Ісу­су» озна­ча­ють: «По­ма­зан­ни­ко­ві Єго­ви, яко­му Єго­ва по­ма­гає, сла­ва!» (Єго­ва-­Са­ва­от - Бог на­ро­ду Юдей­сь­ко­го). Да­ж­бог - Да­тель Бут­тя. Да­ж­бог - Сві­т­ло жит­те­т­во­ря­ще. Там, де не­має Сві­т­ла, не­має жит­тя. І хоч Ви й не ві­ри­те в Да­ж­бо­га, він, як ми­ло­се­р­д­ний Го­с­подь, опі­ку­єть­ся Ва­ми. Я ві­рую в Да­ж­бо­га і то­му не по­бо­рюю ні хри­с­ти­ян­сь­кої, ні бу­д­ди­ст­сь­кої, ні жи­дів­сь­кої чи ін­шої ві­ри. Хри­с­ти­я­нізм в Укра­ї­ні є і бу­де, бо є і бу­дуть та­кі лю­ди, ро­зум і ду­шу яких він по­вні­с­тю за­до­ві­ль­ня­є. Сла­ва Да­ж­бо­гу!

 

53. 

3. Чи бу­дуть Ва­ші про­по­ві­д­ни­ки на­ве­р­та­ти ру­му­нів, гре­ків на РУ­Н­Ві­ру? І дру­ге: де ж со­вість? На­ці­о­на­ль­ні по­чу­ван­ня, па­т­рі­о­тизм хі­ба мо­жуть бу­ти спра­вою ре­лі­гій­ною!?

В. Со­вість - по­чут­тя від­по­ві­да­ль­но­с­ти лю­ди­ни чи на­ро­ду за свої вчи­н­ки пе­ред ін­шою лю­ди­ною чи на­ро­до­м. Лю­ди без со­ві­с­ти зна­чить без ві­ри в до­б­ро, пра­в­ду, честь. Не мо­ж­на тво­ри­ти до­б­ра, не ві­ря­чи в до­б­ро. РУ­Н­Ві­ра - на­ці­о­на­ль­на ре­лі­гі­я. У ній ви­зна­че­ні прин­ци­пи со­ві­с­ті ві­ру­ю­чо­го в Да­ж­бо­га. З іс­то­рії зна­є­мо: на­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гії не при­зна­че­ні на екс­порт. У них не­має ду­хо­в­но­го ім­пе­рі­а­лі­з­му і во­ро­жо­го ста­в­лен­ня до ін­ак­ше ві­ру­ю­чих. Де Ви чу­ли, щоб япо­н­ці на­ве­р­та­ли ін­ду­сів на япон­сь­ку ві­ру, на япон­сь­кі по­нят­тя со­ві­с­ти, куль­ту­ри? Але ар­хи­є­реї (тоб­то ста­р­ші же­р­ці) ін­тер­на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гій ба­чать в усіх на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гі­ях ате­їзм, по­ган­с­т­во, па­т­рі­о­тизм, ку­мир­с­т­во і осу­джу­ють їх. Я ві­рю, що па­т­рі­о­тизм (ві­р­ність на­ро­ду, ві­т­чи­з­ні) по­чут­тя сві­т­ле, бла­го­ро­д­не і Го­с­по­дом бла­го­сло­вен­не так, як лю­бов ма­те­рі до ди­ти­ни. У ін­ду­ї­з­мі, в япон­сь­кій ре­лі­гії чи юда­ї­з­мі (в рі­д­ній жи­дів­сь­кій на­ці­о­на­ль­ній ре­лі­гії) па­т­рі­о­ти­ч­ні по­чу­ван­ня є по­нят­тя­ми ре­лі­гій­ни­ми. Лю­ди­на, яка не має лю­бо­ви до Ві­т­чи­з­ни, пі­до­зрі­ла. О, як на­тхнен­но ор­то­до­к­са­ль­ний жид мо­лить­ся в си­на­го­зі, свя­ту ві­р­ність Ві­т­чи­з­ні ви­сло­в­лю­ю­чи! «Ко­ли за­бу­ду те­бе, Єру­са­ли­ме, не­хай пра­ву ру­ку мою від­ні­ме в ме­не! Не­хай язик мій при­ли­п­не до го­р­та­ні мо­єї, ко­ли не зга­даю те­бе, як не по­ста­в­лю Єру­са­ли­ма по­над усі ра­до­щі мо­ї», «Бі­б­лія, Псаль­ми», 137,5,6. Я з по­ша­ною ста­в­лю­ся до па­т­рі­о­тів (усіх на­цій і рас), які ві­р­но слу­жать сві­т­лим іде­а­лам сво­єї Ві­т­чи­з­ни.

 

54. 

3. Учи­те­лю Си­ле­н­ко, я чу­ла про Ва­шу РУ­Н­Ві­ру. По­мо­жіть, у на­шій ха­ті пе­к­ло. Чо­ло­вік став ба­п­ти­с­том, ка­же, що при­йн­яв Хри­с­та. А до­нь­ка пі­ш­ла до сві­д­ків Єго­ви. А се­с­т­ра од­ру­же­на з пра­во­сла­в­ним. Ко­ли при­йде свя­то, хоч із ха­ти ті­кай. Піп при­хо­див з ка­ди­лом і кро­пи­лом, а чо­ло­вік йо­му ска­зав, що ка­ди­ло і кро­пи­ло - то по­ган­с­т­во, ку­мир. Хо­ди­ла до це­р­к­ви, і там ка­то­ли­ки і пра­во­сла­в­ні ма­ха­ють ку­ла­ка­ми са­мі на се­бе. Од­ні ка­жуть: Ри­мо­ві це­р­к­ви не да­мо! А ін­ші: Мо­с­к­ві - не да­мо! Я б хо­ті­ла десь ви­ї­ха­ти, як­би в Аме­ри­ці ма­ла якусь пра­цю на фе­р­мі.

В. Я про­по­ві­дую свя­ту Ві­ру в Го­с­по­да Да­ж­бо­га, щоб в укра­ї­н­сь­кій ро­ди­ні бу­ло до­б­ре ду­хо­в­не здо­ро­в’я. Ко­ж­на лю­ди­на має пра­во ві­ри­ти так, як хо­че, і в те, що хо­че. Я не втру­ча­ю­ся в ро­дин­ні ре­лі­гій­ні не­зго­ди. Я при­ніс не меч, а мир. І до­б­ре знаю: чим ви­ща в ро­ди­ні на­ці­о­на­ль­на со­вість, гі­д­ність, тим тя­ж­че ду­ше­х­ва­там її роз’­єд­на­ти, роз­сва­ри­ти і роз­по­ря­джа­ти­ся її ду­шею, ро­зу­мом, грі­ш­ми. І до­б­рим при­кла­дом є шве­ди, ан­г­лій­ці, ні­м­ці, жи­ди, япо­н­ці. Спа­си­бі Вам за щи­ру, май­же ди­тя­чу без­по­се­ре­д­ність.

 

55. 

3. Є в нас те­пер «се­к­та» Йо­гів. Ска­жіть, що озна­ча­ють сло­ва «Га­ре Крі­ш­на»? Є та­кі, які ра­дять за­ли­ши­ти ро­ди­ну, не ду­ма­ти про на­ці­о­на­ль­ні, дер­жа­в­ні спра­ви. Обі­ця­ють оща­с­ли­ви­ти, по­єд­на­ти з бо­же­с­т­вом, утекти від сві­ту. Бо Ско­во­ро­да ска­зав: «Світ ме­не ло­вив, але не спій­мав». Учи­те­лю, хо­чу по­чу­ти Ва­шу ду­м­ку.

В. По­нят­тя «Світ ме­не ло­вив, але не спій­мав» ме­ні не по­до­ба­є­ть­ся. Ко­ли те­бе ло­вив світ до­б­рий, то від ньо­го ті­ка­ти не тре­ба. Будь з ним і ро­би, щоб він був ще до­б­рі­шим. А ко­ли те­бе ло­вить злий світ, то чо­му ті­ка­єш? По­чни бій зі злом і в цій бо­ро­ть­бі змі­ц­ні­єш ду­шею і ті­лом. Ті, які ка­жуть «Пе­ре­дай нам свою ду­шу, ві­ді­йди від су­с­пі­ль­но­го жит­тя, об­ми­най люд­сь­кі вза­є­мо­від­но­шен­ня», і обі­ця­ють по­єд­на­ти те­бе з бо­же­с­т­вом і го­то­ві то­бі да­ти ім’я бо­же­с­т­ва, хо­чуть, щоб ти пе­ре­став бу­ти сам со­бо­ю. Ска­жи їм: «Ко­ли вам від­дам свою ду­шу, то що бу­ду ва­р­тий без ду­ші?» Стан збай­ду­жін­ня, який ча­с­то ме­жує з очма­нін­ням, во­ни ого­ло­шу­ють люд­сь­ким ща­с­тям. Сло­ва «Га­рі Крі­ш­на» в то­ч­но­му пе­ре­кла­ді озна­ча­ють «Га­р­ний Те­м­ний». Це од­на з гі­н­ду­сь­ких сект.

 

56. 

3. Ісус Хри­с­тос при­ніс лю­дям мир, зго­ду, лю­бов. Та лю­ди не чи­та­ють «Бі­б­лі­ї», не зна­ють на­у­ки Хри­с­то­во­ї. Вій­ни ро­б­лять. А хто меч ві­зь­ме, від ме­ча за­ги­не. Тре­ба лю­би­ти лю­дей, а не про­кли­на­ти їх. Я єван­ге­лі­с­т­ка. А в пра­во­сла­в­них є ана­те­ма. І Ви, бра­те Си­ле­н­ко, му­си­те по­лю­би­ти Хри­с­та.

В. Ба­чу, мої сло­ва бу­дуть Вам не зро­зу­мі­ли­ми. І то­му про­чи­таю Вам з «Є­ва­н­ге­лій» бла­гу вість Хри­с­то­ву. «Не ду­май­те, що я при­йшов по­сла­ти мир на зе­м­лю. Не мир я при­ніс, а меч. При­йшов я по­ста­ви­ти си­на про­ти ба­ть­ка йо­го, і до­ч­ку про­ти ма­те­рі її, і не­ві­с­т­ку про­ти све­к­ру­хи її». «Хто лю­бить ба­ть­ка або ма­тір бі­ль­ше, ніж ме­не, не до­стой­ний ме­не. Хто лю­бить си­на або до­ч­ку бі­ль­ше, ніж ме­не, не до­стой­ний ме­не». «Хто не зі мною, той про­ти ме­не», «Є­ва­н­ге­лі­є», Мат­тей, 10,34,35,37 і 12,30. І «Хто не лю­бить Ісу­са Хри­с­та, не­хай бу­де про­кля­тий», апо­с­тол Па­в­ло, 1-ше П. до Ко­ри­н­тян, 16,22. От­же, лю­би, бо про­кле­ну. Про­клят­тя - стра­ш­на ка­ра. Та я її не бо­ю­ся, я ві­рю: ні­хто ні­ко­го не має пра­ва при­му­шу­ва­ти лю­би­ти. Лю­бов з при­му­су - це стра­ж­дан­ня. «Кто не с на­мі, тот про­тів нас» - іде­о­ло­гія не­на­ви­с­ти. Бу­д­ди­с­ти не є з Хри­с­том, але во­ни не про­ти Хри­с­та. Ві­р­ні РУ­Н­Ві­ри не є з Хри­с­том, але во­ни не про­ти Хри­с­та.

 

57. 

3. Те­пер у нас ду­хо­в­не від­ро­джен­ня, і то­му ду­же по­ши­ре­ні сло­ва «спра­ве­д­ли­вість», «ві­ра го­ри во­ру­шить», «пра­в­да пе­ре­ма­га­є», «хри­с­ти­ян­сь­ка мо­раль», «бу­дь­мо куль­ту­р­ни­ми». А жит­тя те­че сво­єю рі­ко­ю. І ні­би й Хри­с­тос не ро­бить лю­дей кра­щи­ми. Що ж є?

В. Бу­дь­мо вду­м­ли­ви­ми лю­дь­ми. Ні­ко­ли й ні­де не за­бу­вай­мо, що го­ло­вне в жит­ті не сло­ва «пра­в­да», «ві­ра», «спра­ве­д­ли­вість», «Бог», «мо­раль», «ку­ль­ту­ра», «бра­тер­с­т­во», а те, які вкла­деш по­нят­тя у ці при­на­д­ні сло­ва. І ко­ли лю­ди Укра­ї­ни ці­єї Му­д­ро­с­ти не зро­зу­мі­ють, бу­дуть зав­жди об­ду­ре­ні, ні­ко­ли не роз­по­ря­джа­ти­муть­ся са­мі со­бою і не бу­дуть ус­пі­ш­ни­ми ко­ва­ля­ми сво­єї до­стой­ної до­лі.

 

58. 

3. Учи­те­лю, ме­ні 28 ро­ків, од­ру­же­ний, у ме­не дво­йко ді­тей. З мі­с­та пе­ре­їхав у се­ло, щоб ді­ти ма­ли сві­же мо­ло­ко. Я маю свою ку­з­ню і двох юна­ків-­уч­нів. Ска­жіть, що по­трі­б­но, щоб я мав сла­ву до­б­ро­го ко­ва­ля?

В. По­трі­б­ні Лю­бов і Ві­ра. Як­що не ма­єш лю­бо­ви до ко­валь­сь­кої пра­ці, як­що не ма­єш ві­ри у свої спро­мо­ж­но­с­ті, не ко­ва­люй. Бо ко­ва­ля з те­бе не бу­де. Пра­ця без лю­бо­ви - стра­ж­дан­ня. Ко­валь­сь­ка пра­ця тя­ж­ка, та ко­ли ко­валь лю­бить її, во­на стає при­єм­но­ю. Щоб пра­ця бу­ла ус­пі­ш­ною, її тре­ба зна­ти. Є два спо­со­би пі­знан­ня: спо­гля­дан­ня і мі­р­ку­ван­ня. І дру­гий - ви­про­бу­ван­ня і ви­ко­нан­ня. Ро­биш ко­че­р­гу, вкла­дай у пра­цю всі свої знан­ня і зді­б­но­с­ті. Ко­ли зроб­ле­на ко­че­р­га то­бі не спо­до­ба­лась, не пе­ре­ко­нуй ін­ших, що во­на до­б­ра. Не лі­нуй­ся її пе­ре­ро­би­ти. Твій твір по­ви­нен ра­ду­ва­ти те­бе до­ве­р­шен­ні­с­тю. І з ці­єї тво­р­чої ра­до­с­ти бу­де в те­бе ро­ди­ти­ся ві­ра в се­бе. З ві­ри в се­бе по­ста­ва­ти­ме опра­в­да­на впе­в­не­ність. По­ста­ва­ти­ме від­да­ність і по­чут­тя гі­д­но­с­ті, без яких не мо­ж­на ус­пі­ш­но йти до ме­ти. Да­вай лю­дям пра­цю тіль­ки ту, яку ти зро­бив з най­бі­ль­шим умін­ням. Ста­ра­ю­чись усе ро­би­ти як­най­кра­ще, ти сам се­бе вдо­с­ко­на­лю­єш, зба­га­чу­є­ш­ся до­сві­дом, знан­ням, до­б­рим на­ви­ком. І за­оща­джу­єш час і ене­р­гі­ю. Ні­ко­му не ка­жи, що твій ви­ріб най­кра­щий, бо ста­неш пі­до­зрі­лим. Без тво­єї при­су­т­но­с­ті лю­ди твій ви­ріб огля­да­ють, ви­про­бо­ву­ють і сла­в­лять, ко­ли він ва­р­тий сла­ви. Ва­р­ті­с­на пра­ця ро­бить лю­ди­ну ва­р­ті­с­но­ю. І уч­ні твої по­ви­нні зна­ти: удар мо­ло­т­ком має бу­ти пра­ви­ль­ний. Під­ні­має мо­лот - вди­хає по­ві­т­ря, б’є мо­ло­том - ви­ди­ха­є. Як­що ро­би­ти­ме на­впа­ки, си­ла по­ки­не йо­го. На­ші сла­в­ні пред­ки (три­пі­ль­ці - ски­ти) бу­ли пе­р­ши­ми в Єв­ро­пі ко­ва­ля­ми. От­же, твоя про­фе­сія да­в­ня і бла­го­ро­д­на. Ра­джу огля­ну­ти му­зеї, огля­ну­ти три­пі­ль­с­ко-­скит­сь­кі ви­ро­би, їм 5, 3 ти­ся­чі ро­ків. Ра­дість при­хо­дить від ра­до­с­ти. Ко­ва­ле­ві по­трі­б­на ра­дість, і то­му се­ля­нам і уч­ням ні­ко­ли не го­во­ри при­крих слів. Не псуй їм на­строю не­оба­ч­ним сло­во­м. Зі­псу­тий на­стрій по­ве­р­та­єть­ся до ті­єї лю­ди­ни, яка йо­го ви­кли­ка­ла в ін­шій. Учень, який лю­бить сво­го учи­те­ля, кра­ще за­сво­ює йо­го на­у­ку. Пі­знай ува­ж­но Сім За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го жит­тя, які об’­яв­ле­ні в «Ма­га Ві­рі». Вір мо­їй на­у­ці, і ця ві­ра по­мо­же то­бі вті­лю­ва­ти її в жит­тя на ща­с­тя со­бі і бли­ж­нім.

 

59. 

3. Учи­те­лю Си­ле­н­ко, моя про­фе­сія - лі­кар. Пра­цюю в лі­ка­р­ні. На­ле­жу до «Сла­ву­ти­ча». «Ма­га Ві­ра» ме­ні пе­ре­да­на з Ки­є­ва. Вра­жен­ня ве­ли­ке: у Ва­ших ге­нах вті­ли­ла­ся (шля­хом ін­ка­р­на­ції) ду­хо­в­на по­ту­ж­ність на­ро­ду. Хо­чу по­чу­ти Ва­шу ду­м­ку. Усі лю­ди бу­в­шої ім­пе­рії чо­гось ждуть. Той - но­вої ху­н­ти, а той жде спа­сін­ня з Аме­ри­ки. Лю­ди пе­ре­ко­на­ні, що уряд Укра­ї­ни по­ви­нен за­без­пе­чи­ти на­род жит­тє­ви­ми по­тре­ба­ми. Ска­жіть: якою за­в­т­ра бу­де Укра­ї­на?

В. З при­єм­ні­с­тю ска­жу: ли­с­ти до ме­не при­хо­дять не тіль­ки з міст Укра­ї­ни, а й з Му­р­ман­сь­ка, Но­ріль­сь­ка, Ка­зах­ста­ну, Ана­ди­ра, де офо­р­м­лю­ють­ся гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри, з Кам­ча­т­ки та ін­ших об­ла­с­тей. На всіх про­с­то­рах ко­ли­ш­ньої тю­рь­ми на­ро­дів жи­вуть мої рі­д­ні лю­ди! О, лю­ди мої! Мно­го­ві­ко­ве раб­с­т­во за­вда­ло шко­ду су­ті «Я» ва­шо­го. Осла­би­ло си­лу во­лі, ві­ру в се­бе. Стри­ма­ло пра­г­нен­ня ма­ти по­слі­до­в­ність, на­по­ле­г­ли­вість у ді­ях. Осла­би­ло по­чут­тя зрід­не­но­с­ті. Та сьо­го­дні про­лу­нав мо­гу­т­ній дзвін во­лі. Упа­ли му­ри тю­ре­м­ні. І на ру­ї­нах ім­пе­рії ми ме­ту­ши­мо­ся без ко­ла і дво­ра. На­га­ду­є­мо обез­до­ле­них ра­бів ва­ві­лон­сь­ких чи рим­сь­ких. З чо­го по­ча­ти са­мо­по­ря­ту­нок? З ві­ри. Усі ми по­ви­нні без­за­с­те­ре­ж­но по­ві­ри­ти, що Укра­ї­на (на­ша рі­д­на ха­та) бу­де та­кою, якою ми її зро­би­мо. Бу­де во­на не­за­ле­ж­на, як у нас бу­де не­за­ле­ж­не ми­с­лен­ня. Бу­де во­на ба­га­та, кві­ту­ча. Ро­зу­м­на і на­тхнен­на. Її рі­ки, як у да­в­ні ча­си, те­к­ти­муть ме­дом і мо­ло­ком, бо та­ка їх­ня при­ро­да, її сте­пи па­х­ну­ти­муть ду­х­мя­ним зо­ло­то­-ко­лос­сям. Скі­ль­ки ко­ло­с­ків, сті­ль­ки впро­довж ти­ся­чо­літь упа­ло си­нів і до­ньок в ра­т­них бо­ях з на­ї­з­ни­ка­ми, щоб ми, їх­ні по­то­м­ки, ма­ли пра­во бу­ти вла­с­ни­ка­ми зе­м­лі Укра­ї­ни-­Ру­си. Бу­де во­на не­за­ле­ж­на, її ро­зум і та­лант ві­ль­но роз­ви­ва­ти­муть­ся со­бі на Ща­с­тя і на сла­ву люд­с­т­ва. І бла­га вість про Укра­ї­ну дер­жа­в­ну лу­на­ти­ме у сві­тах, як про Го­с­по­дом лю­б­ле­ну зе­м­лю ми­ру, кра­си і до­б­ра. І сло­ва «гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни» усі­ма мо­ва­ми ви­мо­в­ля­ти­муть­ся з по­ша­но­ю. Або - бу­де Укра­ї­на раб­сь­ка, під­ле­г­ла тим чи тим мі­літа­р­ним чи ре­лі­гій­ним на­ї­з­ни­кам, які ли­це­мі­р­но ки­да­ти­муть кли­чі «рі­в­ність», «спа­сін­ня», «брат­с­т­во», «спі­ль­на обо­ро­на», «вза­є­мо­до­по­мо­га». Бу­де во­на оду­ре­на (її си­нів ни­щи­ти­муть або ку­п­ля­ти­муть во­ро­ги). І бу­де во­на обі­кра­де­на: ска­р­ба­ми її зе­м­лі і тру­дом її рук роз­по­ря­джа­ти­муть­ся чу­жі лю­ди. Ті­ло і ду­ша її ми­ло­ви­д­них ді­тей бу­дуть зна­си­лу­ва­ні іно­зе­м­ни­ми ду­шо­ло­ва­ми. Ма­ла ре­лі­гій­на куль­ту­ра - стра­ш­не не­ща­с­тя на­ро­ду. Один ві­ру­ю­чий пра­г­ну­ти­ме, щоб іко­ни, до яких він б’є по­кло­ни, бу­ли у всіх ха­тах, ка­н­це­ля­рі­ях, уста­но­вах, а дру­гий йо­му від­по­ві­да­ти­ме: «Мо­єю іко­ною є зо­ло­тий герб Укра­ї­ни». І та­ко­го об­ви­ну­ва­тять в ате­ї­з­мі, по­ган­с­т­ві. І бу­де гнів. І те­м­ні ді­я­ти­муть за ка­но­ном се­ре­д­ньо­віч­чя: «У­би­ти ті­ло грі­ш­ни­ка, щоб спа­с­ти йо­го ду­шу». І Укра­ї­на в’я­ну­ти­ме, як де­ре­во з пе­ре­рі­за­ним ко­рін­ням. І сло­ва «гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни» на чу­жих зе­м­лях ви­мо­в­ля­ти­муть­ся з глу­м­ли­вою усмі­ш­ко­ю. Упро­довж ві­ків ми бу­ли руй­ні­в­ни­ка­ми. Ми руй­ну­ва­ли ті ім­пер­сь­кі си­ли, які нас у на­шій ха­ті гно­би­ли і на­зи­ва­ли би­д­лом, ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли на­ших ді­тей як де­ше­ве м’я­со на пла­ц­да­р­мах сві­то­вих во­єн. Сьо­го­дні при­йшов час, щоб ми бу­ли ар­хі­те­к­то­ра­ми Дер­жа­в­ної Бу­ді­в­лі. Не жді­мо з чу­жин спа­сен­них про­грам, іде­о­ло­гій. І не жді­мо ні від ко­го по­ря­ту­н­ку! Ря­туй­мо са­мі се­бе, нас же 50 мі­ль­йо­нів! Ми ба­га­ти­рі - жи­ве­мо на пре­ба­га­тій зе­м­лі. Усі (до­ро­с­лі і ді­ти) ви­ру­шай­мо до пра­ці тя­ж­кої в по­ле, на за­во­ди і фа­б­ри­ки. Те­пер усе, що вро­дить на­ша зе­м­ля, і все, що ство­рять на­ші ру­ки, на­ле­жить нам! Укра­ї­на - це Ми. На­ше Ми­ну­ле, Су­час­не і Май­бу­т­нє.

Суть сьо­ма 

Да­ж­бо­же,  Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

60. 

3. Ни­ні Укра­ї­на пе­ре­жи­ває, мо­ж­на ска­за­ти, ре­лі­гій­ний ре­не­санс. Ді­с­та­ли пра­во на іс­ну­ван­ня Укра­ї­н­сь­ка ав­то­ке­фа­ль­на пра­во­сла­в­на це­р­к­ва і Укра­ї­н­сь­ка гре­ко-­ка­то­ли­ць­ка це­р­к­ва. У мі­с­тах Укра­ї­ни ви­ни­к­ли гро­ма­да РУ­Н­Ві­ри (Рі­д­ної Укра­ї­н­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри), яку Ви об’­яви­ли десь 30 ро­ків то­му в США, Ка­на­ді. Як Ви оці­ню­є­те та­кі змі­ни в ду­хо­в­но­му жит­ті Укра­ї­ни?

В. З іс­то­рії люд­с­т­ва зна­є­мо: є ре­лі­гія, яка На­род три­має в раб­с­т­ві, стає зна­ря­д­дям по­не­во­лен­ня в ру­ках іно­зе­м­них вто­р­ж­ни­ків. Є ре­лі­гія, яка ви­з­во­ляє На­род з раб­с­т­ва. От­же, спра­ва не у те­р­мі­нах «ре­лі­гі­я», «ду­хо­в­не жит­тя», а в то­му, яка в них вкла­де­на суть. І чи суть ця рі­д­на чи при­не­се­на з Чу­жи­ни? Ві­ра - сві­то­гляд лю­ди­ни: по ві­рі пі­зна­єть­ся ду­хо­в­ний рі­вень лю­ди­ни, спо­сіб її ми­с­лен­ня, куль­ту­ру її по­чу­вань, шлях її жит­тя. Змі­ни в ду­хо­в­но­му жит­ті Укра­ї­ни-­Ру­си, як­що во­ни йти­муть по Шля­ху Ду­хо­в­ної Не­за­ле­ж­но­с­ті На­ро­ду, тре­ба ві­та­ти, як свя­ту Го­с­по­д­ню бла­го­дать.

 

61. 

3. Укра­ї­н­ці де­да­лі ча­с­ті­ше від­чу­ва­ють, як до­ві­ду­є­мо­ся з ре­да­к­цій­ної по­шти, що їм бра­кує ду­хо­в­ної ене­р­гії, до­по­мо­ги яко­їсь мо­гу­т­ньої й до­б­рої си­ли... Що Ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

В. На по­ді­б­не за­пи­тан­ня я вже дав по­ді­б­ну від­по­відь. Го­с­подь Да­ж­бог (Да­те­ля Бут­тя) Єди­но­су­ший і Все­пра­ве­д­ний дав нам, ді­тям сво­їм, усе, що на сві­ті най­кра­ще. Зе­м­лю ба­га­ту, ро­дю­чу, со­лод­ко­во­ді дже­ре­ль­ні рі­ки, ла­гі­д­не під­сон­ня. І об­да­рив нас га­р­ною вро­дою, та­ла­н­та­ми, пра­цьо­ви­ті­с­тю. І - ду­хо­в­но-­ті­ле­с­ною ене­р­гі­є­ю. Усе від на­шо­го ми­ло­се­р­д­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га отри­ма­не, ми по­ви­нні ви­со­ко ці­ну­ва­ти і обе­рі­га­ти. За­бру­д­ни­мо Не­бо, за­тру­ї­мо Чо­р­но­зем, пе­ре­тво­ри­мо Рі­ки в ме­р­т­ве бо­ло­то, то ті­ло на­ше утра­тить жит­тє­ра­дість. З Єс­т­ва ви­па­ру­єть­ся ду­хо­в­на ене­р­гія, осла­б­не наш іму­ні­тет і за­не­ду­жа­ють ге­ни на­ші. І ді­ти на­ми ро­дже­ні бу­дуть кво­лі, хи­рі­ти­муть, як кві­ти без во­ди. Го­с­подь спа­сає тих, які хо­чуть са­мі се­бе спа­са­ти. «Хо­че­мо, але не зна­є­мо з чо­го по­ча­ти?». По­чні­мо се­бе ря­ту­ва­ти, ря­ту­ю­чи При­ро­ду, яка ото­чує нас. У РУ­Н­Ві­рі утве­р­дже­ний культ При­ро­ди. Є обо­ж­нен­ня рік, кри­ниць, сте­пів, га­їв. По­ве­р­ні­мо При­ро­ді її не­по­ро­ч­ність (при­ро­д­ність). Спа­са­ю­чи здо­ро­в’я При­ро­ди, ми спа­се­мо на­ше Май­бу­т­нє. У «Ма­га Ві­рі» об’­яв­ле­ні Сім За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го Жит­тя, їх впро­ва­джу­ю­чи в що­ден­ня, ми оздо­ро­ви­мо, по­кра­щи­мо суть на­шо­го Єс­т­ва. У жо­д­них чу­жих сил не же­б­рай­мо ні ві­ри в Бо­га, ні спа­сін­ня, ні за­ко­нів мо­ра­лі і куль­ту­ри - не бу­дь­мо ві­ру­ю­чи­ми по­-чу­жо­му, не бу­дь­мо мо­ра­ль­ни­ми і куль­ту­р­ни­ми по­-чу­жо­му. До­стой­ний на­род сам тво­рець сво­єї зви­ча­є­во­с­ти (мо­ра­лі), сво­єї куль­ту­ри (об­ря­д­но­с­ти). У «Ма­га Ві­рі» опо­ві­даю про ті дже­ре­ла, які Укра­ї­н­цям да­ють ду­хо­в­ну ене­р­гі­ю. Єд­на­ють їх з Мо­гу­т­ньою і До­б­рою Си­ло­ю.

 

62. 

3. Ме­ні не раз до­во­ди­лось чу­ти від іно­зе­м­ців, які бу­ва­ють в Укра­ї­ні, та­ке мі­р­ку­ван­ня: ком­па­р­тій­но-­то­та­лі­та­р­на си­с­те­ма про­тя­гом ба­га­тьох де­ся­ти­літь не­ща­д­но бо­ро­ла­ся з ти­ми, хто не по­ді­ляв ате­ї­с­ти­ч­ні по­гля­ди. Але все ви­яви­ло­ся ма­р­ним - мі­ль­йо­ни лю­дей збе­ре­г­ли у сво­їх ду­шах ві­ру в Го­с­по­да. Чо­му так?

В. Ар­хі­те­к­ти ком­па­р­тій­но-­то­та­лі­та­р­ної си­с­те­ми зна­ли, що люд­сь­кій пси­хі­ці вла­с­ти­ве бла­го­го­він­ня пе­ред Ви­щою Си­лою, яку лю­ди­ні хо­четь­ся обо­ж­ню­ва­ти. Ба­чи­ти в ній лю­бов, кра­су, му­д­рість, сві­т­ло. І во­ни під га­с­лом бо­ро­ть­би з ре­лі­гі­єю, утве­р­джу­ва­ли но­ву ре­лі­гі­ю. На мі­с­це Ісу­са На­за­рея по­ста­ви­ли Ле­ні­на, про­го­ло­си­в­ши йо­го Не­по­ми­ль­ним. Не­по­ми­ль­ність зна­чить Аб­со­лют. У де­яких ре­лі­гі­ях ви­зна­че­но, що Бог - це Аб­со­лют. Ле­ні­на, як бо­ль­ше­ви­ць­ке бо­же­с­т­во, зо­бра­жа­ли так, як у Єги­п­ті фа­ра­о­на - си­на Бо­га Ра. Ста­туя Ле­ні­на ма­ла гі­га­нт­сь­кий роз­мір, щоб так при­го­ло­м­ши­ти зви­чай­ну лю­ди­ну. По­ка­за­ти її мі­зе­р­ність в по­рі­в­нян­ні з Не­по­ми­ль­ним. І хай ме­ні бу­де ві­ль­но ви­сло­ви­ти не­зви­ч­ну ду­м­ку: бі­ль­шо­ви­ки бу­ли ві­ру­ю­чи­ми лю­дь­ми - во­ни ві­ри­ли в яс­но­ви­д­ця Ле­ні­на. «Ре­лі­гія - це опі­ум», і во­ни по­бо­рю­ю­чи опі­ум їм не ви­гі­д­ний, утве­р­джу­ва­ли опі­ум їм по­трі­б­ний для скрі­п­лен­ня сво­єї то­та­лі­та­р­ної вла­ди. Обо­ж­нен­ня Ле­ні­на за­по­ча­т­ку­вав учень ду­хо­в­ної се­мі­на­рії Джу­га­ш­ві­лі - Ста­лін. Він об’­явив, що «Ле­нін - яс­но­ви­дець», «ли­це Ле­ні­на осві­ти­лось якимсь не­зви­ч­ним сві­т­ло­м», «Пра­в­да», ч. 34, 12 лю­то­го, 1924 р. Ста­лін ужи­вав те­р­мі­ни ар­хи­є­рей­сь­кі. «Пра­во­с­ла­в­них за­па­лює дух Ан­д­рея Пе­р­во­з­ва­но­го». Ста­лін ре­чав: «Дух ве­ли­ко­го Ле­ні­на за­па­лює нас», «Пра­в­да», ч. 310, 8 ли­с­то­па­да, 1941 р. По­ети, пись­мен­ни­ки, ар­ти­с­ти, ма­ля­рі обо­ж­ню­ва­ли іко­ну Ле­ні­на. «Сві­т­ло да­ру­вав лю­дям Ле­нін», жу­р­нал «У­к­ра­ї­на», тра­вень, 1970 р., Ки­їв. «Сві­тить Ле­нін, сві­тить со­н­це та й по всьо­му сві­ті», «те­бе, со­н­це, лю­бим ми, те­бе рі­д­ний Ле­нін». Ні­яка лю­ди­на не ма­ла пра­ва го­во­ри­ти, що Ле­нін по­ми­ля­є­ть­ся. Бо­ль­ше­ви­ць­ке бо­же­с­т­во по­ста­в­ле­не ви­ще Бо­га. «Най­ви­щу вла­ду ле­нін­сь­ку не мо­же Бог су­ди­ти», Ф. Дзе­р­жин­сь­кий. І бо­же­с­т­во Ле­нін дає на­ка­зи: «Тих, хто чи­нить опір, роз­стрі­ля­ти», «2 мі­ль­йо­ни ку­р­ку­ль­ні», «не­ща­д­на вій­на про­ти ку­р­ку­лів! Смерть їм!», Ле­нін, «Ви­б­ра­ні тво­ри», том 2, стор. 248, 322., Ки­їв, 1947 р. «Свя­ти­ня со­вєт­сь­ко­го на­ро­ду і всіх тру­дя­щих сві­ту, Ма­в­зо­лей Ле­ні­на», М. П. Під­го­р­ний, 1961 р. , 22-й з’їзд КПСС. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу: ко­ж­на ім­пе­рія укріп­лю­єть­ся куль­том бо­же­с­т­ва; ко­ли йо­го не­має, тре­ба ство­ри­ти, або - ого­ло­си­ти па­дін­ня ім­пе­рі­ї. Усе, як ба­чи­мо, за­ле­жить від ре­лі­гій­них по­нять, кон­це­п­ції Го­с­по­да.

 

63. 

3. Чим, на Ва­шу ду­м­ку, від­рі­з­ня­єть­ся ре­лі­гія від ре­лі­гії?

В. Со­н­це - жит­тє­дай­на си­ла, од­не. Та лю­ди, які жи­вуть на рі­з­них ма­те­ри­ках, йо­го від­чу­ва­ють по­-рі­з­но­му. Ре­лі­гій­ні по­нят­тя й об­ря­ди у жи­те­лів Но­вої Гві­неї і Грен­ля­н­дії не од­на­ко­ві. Бог один. Ре­лі­гій ба­га­то то­му, що є ба­га­то не­од­на­ко­вих кон­це­п­цій Бо­га. Сут­ність ті­єї чи ін­шої ре­лі­гії на­ро­ди­ла­ся зі сві­до­мо­с­ти, з роз­ду­мів і хви­лю­вань. У ній вті­ле­ні ха­ра­к­тер На­ро­ду, рі­вень йо­го куль­ту­ри і ду­хо­в­но­го та­ла­н­ту. Рі­з­ні ра­си, на­ції і то­му й шля­хи ві­ри рі­з­ні і рі­з­ні ро­зу­мін­ня Бо­га. На­при­клад, «І­с­лам - ре­лі­гія пер­фе­к­т­ної по­кі­р­но­с­ти Ал­ла­хо­ві», «За­ра­ту­с­т­рі­я­нізм - ре­лі­гія ети­ч­но­го кон­ф­лі­к­ту, зма­ган­ня двох сил - Сві­т­ла і Тьми», «Ки­тай­сь­ка ре­лі­гія - ре­лі­гія ко­с­мі­ч­ної га­р­мо­ній­но­с­ти», «І­н­ду­сь­ка ре­лі­гія - ре­лі­гія спо­кій­ної єд­но­с­ти і об’­єд­на­но­го ми­ру». «Бу­д­ди­ст­сь­ка ре­лі­гія - ре­лі­гія ска­су­ван­ня сві­то­во­го стра­ж­дан­ня». «Ю­дей­сь­ка ре­лі­гія - ре­лі­гія по­кі­р­но­с­ти за­ко­но­ві, ба­ть­ків­сь­ко­му Бо­го­ві, пред­ків­сь­ким об­ря­дам». «Ші­н­то - рі­д­на Япон­сь­ка на­ці­о­на­ль­на ре­лі­гія-­ре­лі­гія ві­р­но­с­ти дер­жа­ві і ро­дин­но­му об’­єд­нан­ню». «По­ма­за­н­ків­сь­ка (тоб­то юде­йо-­хри­с­ти­ян­сь­ка) ре­лі­гія - ре­лі­гія ба­ть­ків­с­т­ва Бо­жо­го, сми­рен­но­с­ти і не про­ти­в­лен­ня злу». «РУ­Н­Ві­ра - ре­лі­гія ві­р­но­с­ти Ба­ть­кі­в­щи­ні. Культ Пред­ків і вдо­с­ко­на­лен­ня Єс­т­ва». Я вже го­во­рив: Бу­д­дизм, Юде­йо-­хри­с­ти­я­нізм, Му­су­ль­ма­нізм - ре­лі­гії ін­тер­на­ці­о­на­ль­ні, та ко­ж­на з них ви­йш­ла з на­ці­о­на­ль­но­го ко­ре­ня. Ін­ду­їзм, Кон­фу­ці­о­нізм (Ки­тай), Юда­їзм, Ші­н­то, РУ­Н­Ві­ра - рі­д­ні на­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гі­ї. Ін­тер­на­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гії аг­ре­си­в­ні. Зна­є­мо про жо­р­с­то­кі вій­ни, які ве­ли­ся між му­су­ль­ма­на­ми і хри­с­ти­я­на­ми за во­ло­дін­ня над но­ви­ми ду­ша­ми. На­ці­о­на­ль­ні ре­лі­гії не при­зна­че­ні на екс­порт, во­ни не по­си­ла­ють про­по­ві­д­ни­ків, щоб чу­жим лю­дям на­ки­да­ти свої ро­зу­мін­ня Бо­га, мо­ра­лі, куль­ту­ри.

 

64. 

3. У це­р­к­вах па­ра­фі­я­ни спі­ва­ють пі­с­ню «Бо­же, нам єд­ність по­дай». Зво­ру­ш­ли­ва пі­с­ня. Яка Ва­ша ду­м­ка?

В. Я вва­жаю, що ме­ло­дій­на пі­с­ня «Бо­же, нам єд­ність по­дай», зде­мо­ра­лі­зо­вує ду­хо­в­ні си­ли На­ро­ду. У ка­то­ли­ць­кій це­р­к­ві її спі­ва­ють, ду­ма­ю­чи про єд­ність На­ро­ду під­ле­г­ло­го Ва­ти­ка­но­ві. У гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ній це­р­к­ві її спі­ва­ють, ду­ма­ю­чи про єд­ність На­ро­ду під­ле­г­ло­го до­г­мам, ка­но­нам, ри­ту­а­лам гре­ко-­ор­то­до­к­сі­ї. От­же, в сло­вах «є­д­ність по­дай» за­кла­де­ний дух роз’­єд­нан­ня На­ро­ду. Бог не роз’­єд­ну­вав Укра­ї­н­ців. А ко­ли во­ни са­мі се­бе роз’­єд­на­ли, під­по­ряд­ку­ва­в­шись чу­жим ре­лі­гій­ним ав­то­ри­те­там, то же­б­ран­ня єд­но­с­ти в Бо­га не мо­ра­ль­не. Єд­но­с­ти ні­хто ні­ко­му не да­є. Її не мо­ж­на ні ви­же­б­ра­ти, ні ви­мо­ли­ти, ні ку­пи­ти. Єд­ність по­стає са­ма по со­бі, як ви­яв ви­со­ких мо­ра­ль­них і куль­ту­р­них ос­нов На­ро­ду. На­род без єд­но­с­ти зна­чить На­род без на­ці­о­на­ль­ної мо­ра­лі (уста­ле­ної зви­ча­є­во­с­ти). Хто На­род в ім’я іно­зе­м­них ре­лі­гій чи іде­о­ло­гій роз’­єд­нує, роз­сва­рює, той йо­го зде­мо­ра­лі­зо­вує, осла­б­лює в ньо­му вро­дже­не свя­щен­не по­чут­тя зрід­не­но­с­ти і на­ці­о­на­ль­ної гі­д­но­с­ти. У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що з Рі­д­но­го по­стає Рі­д­не, а з Чу­жо­го - Чу­же. Рі­д­не єд­нає На­род бі­ля Рі­д­но­го.

 

65. 

3. Що ду­ма­є­те про укра­ї­н­сь­ку ін­те­лі­ге­н­цію, як про­ві­д­ну си­лу На­ро­ду?

В. Укра­ї­н­сь­ка ін­те­лі­ге­н­ція най­більш не­ща­с­на і най­більш ве­ли­ч­на в Сві­ті. Не­ща­с­на во­на то­му, що не ви­хо­ву­ва­ла­ся у ві­ль­них укра­ї­н­сь­ких на­ці­о­на­ль­них шко­лах. Чу­жі шко­ли її на­вча­ли по­-чу­жо­му ди­ви­ти­ся на рі­д­ний На­род і йо­го іс­то­рі­ю. Во­на жи­ла і вми­ра­ла, не зна­ю­чи пра­в­ди про свій ко­рінь, про іс­то­рію роз­ви­т­ку сво­го Єс­т­ва. У ній є раб­сь­кі зви­ч­ки, раб­сь­ке ста­в­лен­ня до се­бе і до іно­зе­м­них мо­ра­ль­них і куль­ту­р­них ва­р­то­с­тей. Ко­ли ін­те­лі­гент сам у со­бі пе­ре­мо­же ра­ба, який був упро­довж ві­ків ви­пле­ка­ний оку­па­н­та­ми Укра­ї­ни, і сам се­бе ор­га­ні­зує, са­мо­ди­с­ци­п­лі­нує, він ста­не пе­ре­мо­ж­цем, іс­тин­ним про­ві­д­ни­ком На­ро­ду. Ве­ли­ч­на укра­ї­н­сь­ка ін­те­лі­ге­н­ція то­му, що во­на (пра­в­да, не вся, а тіль­ки її ча­с­ти­на) є са­мо­ро­д­ком (ді­я­ма­н­том). Ні чу­жі шко­ли, ре­лі­гії, ні чу­же ото­чен­ня не бу­ли в си­лі вби­ти в її ду­ші бла­го­ро­д­не го­рін­ня (си­нів­сь­ку лю­бов до Ві­т­чи­з­ни, до уяр­м­ле­но­го На­ро­ду). І от та­кі, як Та­рас Ше­в­че­н­ко, Іван Фра­н­ко, Ле­ся Укра­ї­н­ка, Бо­рис Грі­н­че­н­ко, Па­в­ло Гра­бов­сь­кий та ін­ші, є на­ши­ми на­ці­о­на­ль­ни­ми ді­я­ма­н­та­ми. Не у шко­лах во­ни ви­вча­ли свою рі­д­ну мо­ву. З уст на­ро­ду ви­вчи­в­ши мо­ву, зу­мі­ли її зба­га­ти­ти і да­ти їй до­стой­не жит­тя.

 

66. 

3. Є хри­с­ти­ян­сь­кі за­по­ві­ді «Не вбий. Не кра­ди. Лю­би бли­ж­ньо­го сво­го». От­же, за­ко­ни ві­ри, які дав Хри­с­тос, ма­ють у сво­їй ос­но­ві ми­ло­се­р­дя, гу­ма­ні­с­ти­ч­ні іс­ти­ни. Що мо­же­те про це ска­за­ти?

В. За­по­ві­ді «Не вбий», «Не кра­ди», «Лю­би бли­ж­ньо­го сво­го» не бу­ли ство­ре­ні Хри­с­том, і не­має під­став їх вва­жа­ти хри­с­ти­ян­сь­ки­ми. Жи­ди, які не є хри­с­ти­я­на­ми, ві­рять, що ці За­по­ві­ді про­ди­к­ту­вав на го­рі Си­най (Ко­лю­чій) про­ро­ко­ві Мой­се­є­ві Са­ва­от - Го­с­подь Ав­ра­а­ма, Іса­а­ка, Іа­ко­ва. Тоб­то Бог На­ро­ду Із­ра­ель­сь­ко­го. Юде­йо-­Із­ра­ель­сь­кі ца­рі Да­вид, Со­ло­мон ні­чо­го не чу­ли про Мой­сея і йо­го За­по­ві­ді. Зно­ву ка­жу: «То­ра» (П’я­ти­кни­ж­жя Мой­сея) бу­ла на­пи­са­на ра­бі­на­ми Ези­ки­е­лем, Ез­д­рою 2500-2450 ро­ків то­му на ос­но­ві ва­ви­лон­сь­ких ле­генд, ві­ру­вань, опо­ві­дань про Єву-­Ада­ма і сві­то­вий по­топ. І про це пи­ше й Іван Фра­н­ко у кни­зі «Со­т­во­рен­ня Сві­ту». Ус­ні «Ве­ди» (і це я ча­с­то під­кре­с­люю) бу­ли ство­ре­ні, як до­во­дять ін­ду­сь­кі і єв­ро­пей­сь­кі вче­ні, 6, 5 ти­сяч літ то­му на те­ри­то­рії су­час­ної Укра­ї­ни. У «Ве­дах» є всі За­по­ві­ді Мой­се­є­ві. Во­ни бу­ли ство­ре­ні Три­пі­ль­ця­ми (пер­шо­тво­р­ця­ми хлі­бо­роб­сь­кої куль­ту­ри і ци­ві­лі­за­ції). Су­ме­рі­я­ни (Су­ме­ри-­Шу­ме­ри), які ви­йш­ли з бе­ре­гів Дніп­ра і на ме­жи­річ­чі Ти­г­ру і Єв­ф­ра­ту про­до­в­жу­ва­ли вдо­с­ко­на­лю­ва­ти свою (Три­піль­сь­ку) куль­ту­ру ду­хо­в­ну і ма­те­рі­а­ль­ну, ма­ли За­по­ві­ді Ве­дій­сь­кі, і про це стве­р­джу­ють їх­ні кли­но­пи­си. Ас­си­рі­я­ни, Ва­ви­ло­ня­ни в Су­ме­рі­ян за­по­зи­чи­ли ос­но­ви мо­ра­лі, а від них - Ези­кі­ел, Ез­д­ра. У «Ма­га Ві­рі» я по­даю чи­с­лен­ні дже­ре­ла ви­зна­ч­них ар­хе­о­ло­гів, іс­то­ри­ків, лі­н­г­ві­с­тів Єв­ра­зії, яки­ми стве­р­джую все тут мною ска­за­не.

 

67. 

3. Са­н­с­к­рит­сь­кі сло­ва «Ма­га Ві­ра» озна­ча­ють «мо­гу­т­ня ві­ра». Ці­ка­во бу­ло б по­чу­ти де­кі­ль­ка слів ве­дій­сь­ких (са­н­с­к­рит­сь­ких), які сьо­го­дні жи­вуть в укра­ї­н­сь­кій мо­ві?

В. У «Ма­га Ві­рі» по­даю кі­ль­ка ти­сяч са­н­с­к­рит­сь­ких слів, то­то­ж­них з укра­ї­н­сь­ки­ми. Та­та - та­то. Да­та - да­ти. Сік - сік, на­пій. Вар - вар, уз­вар. Та­ка - та­ка. Па­ва - по­ві­т­ря. Да­ся ма­ся - де­сять мі­ся­ців. Да­са­ка - де­ся­т­ка. Пак - пе­к­ти. Рос - ро­са. Ід - їда. Яра - яра. Лу­та - лю­та. Гі­ма - зи­ма. Те­па - те­п­ло. Пі­та - пи­ти. На­ра - на­ре­че­на. Ка­лю­ша - ка­лю­жа. Чу­дом в Укра­ї­ні збе­ре­г­ли­ся на­зви сіл, які ма­ють три­піль­сь­кий (са­н­с­к­рит­сь­кий) ко­рінь. Ки­яж, Ями, Ві­та­ва, Га­т­не, Сва­ля­ва, Ди­вин, Сви­дя, Ла­ди­ж­не, Те­п­лик, Кри­ву­ля, Сва­ро­м’я, Ту­р’я, Ле­лі­т­ка, Ви­ди­бор, Гать, Пи­са­н­ці, Ра­ть­кі­в­ка та ін­ші. Ча­рі­в­ні на­зви сіл, їх зга­дую в «Ма­га Ві­рі».

 

68. 

3. Об’­яви­в­ши кон­це­п­цію ві­ри в Єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, ви­зна­чи­в­ши ду­хо­в­ні ос­но­ви РУ­Н­Ві­ри та за­сну­ва­в­ши гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри, Ви хо­че­те, щоб Укра­ї­н­ці ві­ри­ли, що в «Бі­б­лі­ї» для них ні­чо­го по­уча­ю­чо­го не­ма­є. Чи не так?

В. Я в «Ма­га Ві­рі» по­дав укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня «Бі­б­лі­ї» на ос­но­ві іс­то­рії ре­лі­гій Сві­ту, куль­ту­ри й мо­ра­лі. Є ба­га­то во­ро­гу­ю­чих між со­бою хри­с­ти­ян­сь­ких сект: у них не­од­на­ко­ве тра­к­ту­ван­ня «Бі­б­лі­ї». І ві­ра Мой­се­е­ва (юда­їзм) те­пер по­ді­ле­на на три се­к­ти, от­же між юде­я­ми та­кож є су­пе­ре­ч­ли­ва ін­тер­пре­та­ція «Бі­б­лі­ї». Є в «Бі­б­лі­ї» му­д­рі і ви­со­ко­мо­ра­ль­ні по­учен­ня, і про це за­зна­чую в «Ма­га Ві­рі». На­при­клад: «Не­хай не бу­де в те­бе чу­жо­го Бо­га, і, щоб ти не кла­ня­в­ся чу­жо­зе­м­но­му Бо­го­ві», «Бі­б­лі­я», Псаль­ми, 81,9. От­же, в чу­жо­му Бо­го­ві, то­ч­ні­ше - в чу­жо­му ро­зу­мін­ні Бо­га чу­жа ду­хо­в­ність, чу­жі по­нят­тя мо­ра­лі, куль­ту­ри, об­ря­дів. «Бі­б­лі­я» на­вчає Жи­дів, щоб во­ни всю­ди і зав­жди бу­ли Жи­да­ми, ма­ли свій Не­за­ле­ж­ний Ду­хо­в­ний Шлях Жит­тя. І - щоб Жид ві­рив, що Тво­рець Сві­ту, «Го­с­подь Са­ва­от - Бог Із­ра­е­ля», Єре­мія, 16,9. Хі­ба мо­ж­на та­ку фі­ло­со­фію са­мо­ви­зна­чен­ня зне­ва­жа­ти? «Ма­га Ві­ра» має укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Єди­но­су­що­го Го­с­по­да з ім’ям Да­ж­бог. Бог ні­яко­му На­ро­до­ві не за­бо­ро­нив на­зи­ва­ти Йо­го по­-рі­д­но­му і ро­зу­мі­ти Йо­го по­-рі­д­но­му. У РУ­Н­Ві­рі Укра­ї­нець не під­ле­г­лий жо­д­ним у Сві­ті чу­жим ду­хо­в­ним по­нят­тям і ав­то­ри­те­там.

 

69. 

3. Пе­ред цим, Ви ска­за­ли, що ле­ні­нізм - це жо­р­с­то­ка ре­лі­гія, в якій не має кон­це­п­ції Бо­га. Хри­с­ти­ян­сь­кі тео­ло­ги вва­жа­ють, що Хри­с­то­ва ві­ра ви­зна­че­на у «Є­ва­н­ге­лі­ях», ми­ло­се­р­д­на. Яки­ми фа­к­та­ми Ви стве­р­ди­те, що Ва­ми об’­яв­ле­на РУ­Н­Ві­ра, має ви­со­кі мо­ра­ль­ні яко­с­ті?

В. На це Ва­ше за­пи­тан­ня тре­ба від­по­ві­да­ти кон­к­ре­т­ни­ми до­ка­за­ми. Я ка­жу: вчо­ра­ш­ні бо­ль­ше­ви­ки бу­ли по­за­вчо­ра­ш­ні­ми хри­с­ти­я­на­ми. Від­ки­ну­в­ши «Є­ва­н­ге­лі­ї», во­ни спри­т­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли єван­ге­ль­сь­ку та­к­ти­ку. На­при­клад, «Є­ва­н­ге­лі­я» дає та­ке по­учен­ня хри­с­ти­я­нам: «Хто ві­ру­ва­ти­ме та охре­с­тить­ся, спа­сеть­ся, а хто не ві­ру­ва­ти­ме, бу­де осу­дже­ний», Ма­р­ко, І6,16. От­же ужи­ва­ють­ся по­гро­зи: лю­ди­ну за­ля­ку­єть­ся осу­джен­ням. За­зі­ха­єть­ся на її со­вість, на ду­хо­в­ну во­лю її «Я». І це за­ля­ку­ван­ня вті­ли­лось і в ле­нін­сь­кій ре­лі­гі­ї. «Хто ви­знає со­вєт­сь­ку власть і пі­де до ко­л­хо­зу, спа­сеть­ся, а хто не ви­знає, бу­де осу­дже­ний». «Є­ва­н­ге­лі­я» пи­ше: «Ко­ли хто не лю­бить Го­с­по­да Ісу­са Хри­с­та, не­хай бу­де про­кля­тий», апо­с­тол Па­в­ло, 1 до Ко­ри­н­тян, 16,22. «Ко­ли хто не лю­бить лю­би­мо­го Ле­ні­на, не­хай бу­де по­ка­ра­ний як во­рог на­ро­ду». Ба­чи­мо вто­р­г­нен­ня в ду­шу лю­ди­ни - яв­не за­зі­хан­ня на її ні­ж­ні по­чу­ван­ня, на лю­бов. Лю­би, а ні - бу­деш про­кля­тий. У РУ­Н­Ві­рі (в «Ма­га Ві­рі») на­вчаю: ні­хто ні­ко­го не має пра­ва за­ля­ку­ва­ти по­гро­за­ми, про­клят­тя­ми. За­ля­ка­на лю­ди­на (пе­к­лом чи конц­та­бо­ром) утра­чає зді­б­ність ві­ль­но ми­с­ли­ти, пра­ви­ль­но від­чу­ва­ти дій­с­ність. За­стра­ше­на ду­ша ро­бить­ся за­мкну­тою, при­гно­б­ле­но­ю. І ча­с­то стає ли­це­мі­р­ною: ін­стинкт са­мо­по­ря­ту­н­ку по­чи­нає до­мі­ну­ва­ти над гі­д­ні­с­тю. «Є­ва­н­ге­лі­я» пи­ше: «Хто не пра­в­до­мо­вець, як не той, хто від­ки­дає, що Ісус є Хри­с­то­сом? Це ан­ти­христ, що від­рі­ка­єть­ся від От­ця і Си­на», / Іван, 2,22. У цих сло­вах є на­пад на Жи­дів, які не ви­зна­ва­ли ра­бі­на Ісу­са По­ма­за­ни­ком Єго­ви (Са­ва­о­та), тоб­то, Хри­с­том (Ме­сі­єю). «Хто є во­ро­гом на­ро­ду, від­ще­пе­н­цем, як не той, хто від­ки­дає, що Ле­нін є во­ж­дем сві­то­во­го про­ле­та­рі­а­ту. Це ан­ти­бо­ль­ше­вик, що від­рі­ка­єть­ся від пар­тії і Ле­ні­на». І да­лі: «Хто ві­рує в Си­на, той має ві­ч­не жит­тя, а хто не ві­рує, той жит­тя не по­ба­чить, а гнів Бо­жий на ньо­му пе­ре­бу­ва­є», Іо­ан, 3,36. «...той жит­тя не по­ба­чить»? «Хто ви­знає Ле­ні­на, той має ща­с­ли­ве со­вєт­сь­ке жит­тя, а хто Ле­ні­на не ви­знає - пе­ре­бу­ва­ти­ме в ізо­ля­то­рах Мо­р­до­вії, Си­бі­ру. І ді­ти, і же­на йо­го не ма­ти­муть пра­ва з ним ба­чи­ти­ся. І гнів пар­тії Ле­ні­на на ньо­му пе­ре­бу­ва­ти­ме.». «Ко­ли хто при­хо­дить до вас, а не при­но­сить на­у­ки ці­єї (Хри­с­то­вої, Л. С.), не при­ймай­те до до­му йо­го і не ві­тай­те йо­го. Хто бо ві­тає йо­го, той участь бе­ре в зло­чи­нах йо­го», 2 Іо­ан, 10,11. «Ко­ли хто при­хо­дить до вас з ан­ти­со­вет­сь­кою лі­те­ра­ту­рою, не при­ймай­те до до­му йо­го і не ві­тай­те йо­го. Хто ві­тає йо­го, той бе­ре участь в по­ши­рен­ні ан­ти­со­вєт­сь­кої лі­те­ра­ту­ри». Я вва­жаю, що ос­но­ви та­кої мо­ра­лі і куль­ту­ри пе­ре­ста­рі­ли. У РУ­Н­Ві­рі (в «Ма­га Ві­рі») ви­зна­че­на суть шля­хе­т­ної Укра­ї­н­сь­кої мо­ра­лі: ві­тай лю­ди­ну чу­жу і ін­ак­ше ві­ру­ю­чу чи ін­ак­ше ду­ма­ю­чу, то­ле­ра­н­т­но ста­в­ся до її пе­ре­ко­нань. Та ма­ю­чи роз­ви­не­ну гі­д­ність, не по­тра­п­ляй під її вплив. РУ­Н­Ві­ра - Ві­ра ви­со­кої ду­хо­в­ної куль­ту­ри. Ві­р­ний РУ­Н­Ві­ри, не при­ни­жу­ю­чи ін­ак­ше ду­ма­ю­чих, зве­ли­чує гі­д­ність Укра­ї­н­сь­кої мо­ра­лі і бла­го­род­с­т­во Ві­ри в Єди­но­су­що­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га.

 

Суть во­сь­ма 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

70. 

3. Яке Ва­ше ста­в­лен­ня до «Бі­б­лі­ї», «Ко­ра­ну»?

В. До «Бі­б­лі­ї» ста­в­лю­ся так, як до «Ко­ра­ну» та свя­тих книг Бу­д­ди­з­му, Ші­н­то. У «Ма­га Ві­рі» по­даю не­за­ле­ж­не тра­к­ту­ван­ня цих книг. «Бі­б­лі­я» - тво­ри юдей­сь­ких пись­мен­ни­ків (ра­бі­нів-­про­ро­ків). Хри­с­ти­я­ни ви­зна­ють «Бі­б­лі­ю» як сло­во Бо­же. І про їх­нє ви­знан­ня пи­шуть юдей­сь­кі тео­ло­ги й іс­то­ри­ки. На­при­клад, ви­да­т­ний зна­вець юда­ї­з­му, ві­р­ний син Жи­дів­сь­ко­го На­ро­ду Мr.Ravage, зве­р­та­ю­чись до хри­с­ти­ян, пи­ше:

На­ші ле­ге­н­ди і на­ша на­род­на тво­р­чість є свя­щен­ною на­у­кою, яку ви ме­ло­дій­но на­спі­ву­є­те сво­їм ді­тям. На­ші по­еми на­по­в­ню­ють ва­ші це­р­ко­в­ні ги­м­ни і мо­ли­то­в­ни­ки. На­ша на­ці­о­на­ль­на іс­то­рія ста­ла не­об­хід­ною ча­с­ти­ною на­вчан­ня ва­ших па­с­ти­рів, свя­ще­ни­ків і вче­них. На­ші ца­рі, на­ші дер­жа­в­ні ді­я­чі, на­ші про­ро­ки і на­ші во­єн­но­на­ча­ль­ни­ки є ва­ши­ми ге­ро­я­ми. На­ша ста­ро­да­в­ня ма­ле­нь­ка кра­ї­на є ва­шою Свя­тою Зе­м­ле­ю. На­ша на­ці­о­на­ль­на лі­те­ра­ту­ра є ва­шою Свя­тою Бі­б­лі­є­ю. Що наш На­род ми­с­лить, тво­рить і на­вчає, то стає без­по­ми­л­ко­вою не­об­хід­ні­с­тю в під­тве­р­джен­ні по­ва­ж­но­с­ти ва­шої про­мо­ви і тра­ди­ці­ї. І ні­хто з вас не вва­жає се­бе осві­че­ною лю­ди­ною, як­що він не обі­зна­ний з на­шою ра­со­вою спа­д­щи­но­ю. Жи­дів­сь­кі ре­мі­с­ни­ки і жи­дів­сь­кі ри­ба­ки є ва­ши­ми учи­те­ля­ми і ва­ши­ми свя­ти­ми. І не­злі­чен­ні ста­туї ви­те­са­ні з їх­нім зо­бра­жен­ням і в не­злі­че­них ка­те­д­рах по­ста­в­ле­ні на па­м’ять про них. Жи­дів­сь­ка ді­в­чи­на є ва­шим іде­а­лом ма­те­рин­с­т­ва і жі­но­ч­но­с­ти. Жи­дів­сь­кий бу­н­ті­в­ник-­про­рок є центра­ль­ною фі­гу­рою у ва­ших ре­лі­гій­них по­кло­нін­нях. Ми роз­ки­да­ли осто­ронь ва­шу ра­со­ву спа­д­щи­ну, і за­мі­ни­ли це на­шим Го­с­по­дом і на­ши­ми тра­ди­ці­я­ми. Мr. Ravage, «Century Magazine», January, 1928, Lloyd М.Graham.

У мі­сь­кій біб­ліо­те­ці Ню Йо­р­ку, чи­та­ю­чи ці ря­д­ки і їх пе­ре­кла­да­ю­чи на укра­ї­н­сь­ку мо­ву, я ду­маю: Жи­ди, як на­ція, ви­со­ко об­да­ро­ва­на. Їх­нє ми­с­лен­ня прак­ти­ч­не, від­ва­ж­не і на­тхнен­не. Ща­с­ли­вий я, що ві­рую в еди­но­су­що­го і все­пра­ве­д­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, і ні­хто в сві­ті не мо­же ме­ні ска­за­ти, що я ві­ру­ю­чий по­-чу­жо­му, мо­ра­ль­ний по­-чу­жо­му, осві­че­ний по­-чу­жо­му. У ме­не Не­за­ле­ж­ний Ду­хо­в­ний Шлях Жит­тя. І я на цей Шлях кли­чу всіх тих мо­їх од­но­пле­мен­ни­ків, які в мо­є­му ві­ро­вчен­ні ба­чать ви­хід з До­му Чу­жо­ві­р’я.

 

71. 

3. Ві­до­мо, що кі­ль­кість ві­р­них РУ­Н­Ві­ри зро­с­тає, над­то за ра­ху­нок мо­ло­дих лю­дей. Чим це по­яс­ни­ти?

В. Мо­ло­дих лю­дей (осо­б­ли­во тих, які ма­ють осві­ту і зді­б­ні ду­ма­ти) ва­б­лять но­ві ду­хо­в­ні до­ро­ги. РУ­Н­Ві­ра - Но­ва Ду­хо­в­на До­ро­га. У ли­с­тах, отри­ма­них від мо­ло­дих лю­дей, чи­та­є­мо: «Хо­див до це­р­к­ви свя­то­го Ан­д­ре­я. Об­лич­чя лю­дей на іко­нах чу­жі. У свя­тих одяг чу­жо­зе­м­ний. Свя­ще­ник опо­ві­дав про жит­тя бі­б­лій­них юде­їв. І ще та­ке: я не ві­рю, що жі­н­ка зроб­ле­на з чо­ло­ві­чо­го ре­б­ра, от­же, ме­не лег­ко на­зва­ти ате­ї­с­том. Та на ду­ші з’яв­и­ло­ся по­ле­г­шен­ня, я став ві­ру­ю­чою лю­ди­ною - ві­рую в Єди­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га, на­ле­жу до Гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри».

 

72. 

3. Ко­ли по­ми­рає хри­с­ти­я­нин, свя­ще­ник мо­ли­то­в­но від­пра­в­ляє йо­го на ло­но Ав­ра­а­ма. Чи є у Ва­шо­му ві­ро­вчен­ні ви­зна­че­но, ку­ди від­хо­дить по­ме­р­лий?

В. Спо­чи­лий спо­ві­д­ник РУ­Н­Ві­ри (і так за­зна­че­но у ка­те­хи­зи­сі РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня» і в «Свя­щен­ній Кни­зі Об­ря­дів») від­хо­дить у Цар­с­т­во Ду­ха Пред­ків Рі­д­них. Не­має та­ко­го пле­ме­ни чи на­ро­ду, який би не мав сво­їх Пе­р­во­ро­ди­те­лів. Пе­р­во­ро­ди­те­лі (Та­то Орь і Ма­ти Лель) є для нас ті­єю свя­ті­с­тю, якою для жи­дів є Ав­ра­ам, Са­ра, Іа­ков, Ра­хе­ля. Ви­слів «Ой, ле­ле­ч­ко» озна­чає - ой, ма­ті­н­ко. Ро­до­на­ча­ль­ни­ки Орь, Лель, во­ло­да­рі Бож, Кий, Свя­то­с­лав і ми - їх­ні по­то­м­ки - Од­не Мно­го­ти­ся­чо­лі­т­нє Єс­т­во. Пред­ки пе­ре­да­ли нам свою вро­ду, свою вда­чу, мо­ву і ві­ру, і при­та­ман­но­с­ті ген сво­їх. У Єс­т­ві, яке фо­р­му­ва­лось 280 по­ко­лінь на бе­ре­гах рік Укра­ї­ни-­Ру­си (від Три­піл­ля по­чи­на­ю­чи), сьо­го­дні жи­ве на­ше Єс­т­во - суть на­шо­го «Я». Ми - на­ші Пред­ки, а на­ші Пред­ки - Ми. На­ро­джен­ня ди­ти­ни - це оно­в­лен­ня ста­ро­го ті­ла. І то­му ті­ло вну­ка має ті при­та­ман­но­с­ті, що й ті­ло ді­да, який ві­ді­йшов у Цар­с­т­во Ду­ха Пред­ків Рі­д­них. Лю­ди­на по­ді­б­на на пше­ни­ч­не зе­р­но. Лі­г­ши в зе­м­лю (ло­но все­пло­дю­чої ма­те­рі), зе­р­но не вми­рає, а оно­в­лю­є­ть­ся. І про­до­в­жує жи­ти в но­во­му ко­ло­с­ко­ві. Як­що уся­ке ті­ло (сві­до­ме і не­сві­до­ме) під­да­єть­ся за­ко­но­ві змі­ни, пе­ре­тво­рен­ню, щоб зно­ву жи­ти, то­ді сме­р­ти не­ма­є. Ста­рість - це час по­вної люд­сь­кої зрі­ло­с­ти. До­зрі­ле яб­лу­ко ли­шає гі­л­ку: йо­го кли­че жит­тє­т­во­р­на си­ла Зе­м­лі. У яб­лу­не­во­му зе­р­ні жи­ве квіт яб­лу­ні, її ро­до­ва ВІ­Ч­НІСТЬ. І Цар­с­т­во Ду­ха Пред­ків Рі­д­них - це Ві­ч­на Дій­с­ність, в якій за­ко­до­ва­ні Ми­ну­ле, Су­час­не і Май­бу­т­нє На­ро­ду. У ма­ко­вій зе­р­ни­ні жи­ве мно­го­мі­ль­йон­на іс­то­рія ма­ко­во­го цві­ту. Син і до­нь­ка На­ро­ду за­пи­са­ні у Су­ті на­род­ної Ві­ч­но­с­ті. Той, хто сві­до­мо чи не сві­до­мо, від­ще­пи­в­ся від ко­ре­ня На­ро­ду сво­го, упо­ко­ї­в­шись, зни­кає в оке­а­ні Чу­жих На­ро­дів. Між ним і йо­го Пред­ка­ми зі­рва­ний міст.

 

73. 

3. Є та­кі, які вва­жа­ють, що вчен­ня Ісу­са Хри­с­та від­по­ві­дає вда­чі Укра­ї­н­сь­кій. Що ска­же­те про це?

В. У «Є­ва­н­ге­лі­ях» по­да­ний де­та­ль­ний ро­до­від Ісу­са На­за­ре­я. По­хо­дить він з ро­ду ца­ря Да­ви­да. Він був ра­би­ном. Йо­го ма­ти Ма­рія бу­ла ви­хо­ва­на в си­на­го­зі. У «Бі­б­лі­ї» Ви не знай­де­те по­ша­ни до при­ро­ди, ото­чен­ня. І для Ісу­са зе­м­ля є мі­с­цем спо­кус і грі­хів. І ки­їв­сь­кі мо­на­хи, на­слі­ду­ю­чи Ісу­са Хри­с­та, жи­ли у те­м­них пе­че­рах. По­сти­ли. Ті­ло (по­су­ди­ну грі­хів) три­ма­ли в бру­ді. Не ці­ка­ви­ли­ся кра­сою При­ро­ди. І до­лею рі­д­ної Ві­т­чи­з­ни і ро­ду сво­го. Дба­ли про спа­сін­ня ду­ші, їх ма­нив рай на Не­бе­сі. Іван Фра­н­ко у «Да­н­те Алі­гі­є­рі» пи­ше: «Світ і при­ро­да (...), що бу­ли дже­ре­лом усьо­го жи­во­го, всі­єї кра­си, всі­єї ра­до­с­ти, в очах хри­с­ти­я­ни­на, се... чо­р­тя­ча ма­на, дже­ре­ло зла, грі­ха та чо­р­тів­сь­кої спо­ку­си». У «Ма­га Ві­рі» пи­шу, що Укра­ї­н­ці є хри­с­ти­я­на­ми тіль­ки по на­зві. За скла­дом сво­єї пси­хі­ки, Укра­ї­н­ці бу­ли і зав­жди бу­дуть рі­д­но­ві­ра­ми (жит­тє­ра­ді­с­ни­ми, роз­спі­ва­ни­ми ді­ть­ми Ма­те­рі-­При­ро­ди). Укра­ї­н­ці за­лю­б­ле­ні в При­ро­ду, обо­ж­ню­ють її, і до її явищ ста­в­лять­ся, як до до­б­ро­ді­їв. Ча­рі­в­на Яро­сла­в­на бу­ла тіль­ки за на­звою хри­с­ти­я­н­кою, а за вда­чею, ду­хом во­на ди­ти­на Да­ж­бо­жа. У хви­ли­ни ве­ли­ко­го го­ря Яро­сла­в­на не ка­же: «Не­бе­с­ний Єру­са­ли­ме, Ісу­се Хри­с­те, бо­го­ро­ди­це Ма­рі­є». Ні, во­на, як сві­т­ла до­ня Укра­ї­ни-­Ру­си, на­тхнен­но мо­лить­ся: «О, Дніп­ре-­Сла­ву­ти­чу, по­лю­ляй Го­с­по­ди­не, мо­го лю­бо­го ла­да до ме­не!». «О, пре­сві­т­леє Со­н­це, чом, Го­с­по­ди­не, про­стер свої га­ря­чі про­мін­ня на во­їв мо­го лю­бо­го ла­да?». З жи­вою рі­д­ною При­ро­дою чу­є­мо за­ду­ше­в­ну роз­мо­ву її ді­тей. І в пі­с­нях наш На­род зве­р­та­єть­ся до явищ При­ро­ди, як до жи­вих сил до­б­ро­дій­них. «Не сві­ти ти, мі­ся­че­нь­ко, не сві­ти ні­ко­му», «По­вій, ві­т­ре, в Укра­ї­ну», «І­ди, іди до­щи­ку, зва­рю то­бі бо­р­щи­ку». «Ді­в­чи­на-­то­по­ля», «ю­нак-­ду­бок», «зе­м­ля-­ма­ти», «Дні­п­ро - дід ду­жий». Усе це стве­р­джує, що в Укра­ї­н­ців ста­в­лен­ня до При­ро­ди не хри­с­ти­ян­сь­ке. І в то­му ба­гат­с­т­во на­шої пси­хі­ки, мо­ви, кра­са і ве­лич ду­ші Укра­ї­ни-­Ру­си, її ге­ні­я­ль­на Са­мо­бу­т­ність. Де­хто, чу­ю­чи та­ке моє ми­с­лен­ня, пи­ше, що я «лю­ди­на-­фе­но­мен». Усмі­х­ну­в­шись, ка­жу: «Ні. У мо­є­му «Я» вті­ле­не «Я» мо­го На­ро­ду, і це ме­не ро­бить та­ким, яким я є».

 

74. 

3. У Ва­шо­му ві­ро­вчен­ні осо­б­ли­ва ува­га при­ді­ля­єть­ся куль­ту­рі спі­л­ку­ван­ня лю­ди­ни з лю­ди­но­ю. Вва­жа­є­те, що ця ді­ля­н­ка в нас за­не­дба­на?

В. Ко­ли в На­ро­ді не­має чі­т­ких (усім ві­до­мих) пра­вил спі­л­ку­ван­ня лю­ди­ни з лю­ди­ною, ви­ни­ка­ють сва­ри, роз­до­ри, не­р­ву­ван­ня, роз’­єд­нан­ня в ро­ди­ні, в гро­ма­ді. У Сі­мох За­ко­нах Пра­ви­ль­но­го Жит­тя я ви­зна­чив ос­но­ви куль­ту­ри спі­л­ку­ван­ня лю­ди­ни з лю­ди­но­ю. Ми всі по­ви­нні по­во­ди­тись так, щоб один од­но­му да­ри­ти до­б­рий на­стрій. Не роз­сла­б­лю­ва­ти се­бе гні­вом, жу­р­бою, адже з цьо­го по­ста­ють май­же всі хво­ро­би. Я ка­жу: роз­мо­в­ля­ю­чи з дру­гом чи не­дру­гом і, чу­ю­чи до­б­рі чи злі сло­ва, осте­рі­гай­ся гру­бим сло­вом ра­ни­ти ду­шу йо­го. Бу­ря гні­ву, яку ти об­ра­з­ли­вим сло­вом ви­кли­кав у спів­бе­сі­д­ни­ка, по­ве­р­неть­ся в ду­шу твою і при­гно­бить її. Будь ува­ж­ним, при­єм­ним слу­ха­чем - ма­ти­меш ши­ро­ке ко­ло при­яте­лів. Го­во­ри не­ба­га­то, ви­ра­з­но, чі­т­ко, пе­ре­ко­н­ли­во. По­тра­пив у кло­піт, за­спо­кій­ся. Знай: хто ду­же роз­хви­лю­ва­в­ся, той осла­бив пра­цю мо­з­ку. Умій по­ве­р­ну­ти спо­кій своє­му «Я». Ко­ли ти Укра­ї­нець, твій Шлях Жит­тя по­ви­нен бу­ти укра­ї­н­сь­ким. Да­ж­бог - Свя­тий Дух Укра­ї­ни-­Ру­си, Да­ж­бог - Пра­в­да, Лю­бов, Во­ля, Ми­ло­се­р­дя, Да­ж­бог - твій рі­д­ний Бог, і ти жи­веш у рі­д­но­му Бо­го­ві і рі­д­ний Бог жи­ве в то­бі. Будь май­с­т­ром сво­го ду­хо­в­но­го «Я».

 

75. 

3. Про Ва­ми за­сно­ва­ну кон­фе­сію (РУ­Н­Ві­ру) те­пер мо­ж­на про­чи­та­ти в ре­с­пу­б­лі­кан­сь­ких га­зе­тах, жу­р­на­лах. Та є та­кі, що по­чу­в­ши сло­во «Да­ж­бог», ка­жуть: «Си­ле­н­ко­ва РУ­Н­Ві­ра - то по­ган­с­т­во». Що ска­же­те на це? І чи РУ­Н­Ві­ра (Рі­д­на Укра­ї­н­сь­ка На­ці­о­на­ль­на Ві­ра), як це­р­к­ва, в Укра­ї­ні за­ре­є­с­т­ро­ва­на?

В. У са­н­с­к­ри­ті (в мо­ві Три­пі­ль­ців) сло­во «по­га­н­да» озна­чає «по­т­во­р­но». Ми сьо­го­дні ка­же­мо «по­га­но». У ла­тин­сь­кій мо­ві сло­во «paganus» озна­чає «се­ля­нин». Па­ґа­ну­си три­ма­ли­ся ві­ри в ба­га­тьох бо­гів. Звід­си й по­хо­дить те­р­мін «по­ган­с­т­во» у зна­чен­ні «ба­га­то­бож­жя». У ста­рій Юдеї бу­ла ві­ра в ба­га­тьох бо­гів. І один із них мав ім’я Са­ва­от (Єго­ва). «Скі­ль­ки бо го­ро­дів у те­бе, Юдеє, сті­ль­ки й бо­гів» (Бі­б­лія, про­рок Іє­ре­мія, 11,13). Щоб між юде­я­ми по­ста­ла ду­хо­в­на єд­ність, 2600 ро­ків то­му юдей­сь­кий цар ска­су­вав ба­га­то­бож­жя й утве­р­див ві­ру в Єди­но­го Го­с­по­да з ім’ям Са­ва­от (Єго­ва). У 6-му сто­літ­ті Ма­го­мет ска­су­вав ві­ру в 360 бо­гів. І один із них (Ал­лах) був про­го­ло­ше­ний Єди­но­су­щим. І ні­хто не зве юда­їзм чи му­су­ль­ман­с­т­во по­ган­с­т­вом, хоч іме­на Са­ва­от, Ал­лах узя­ті з по­ган­сь­ких ре­лі­гій. Спо­ві­д­ни­ки РУ­Н­Ві­ри ві­ру­ють у Єди­но­су­що­го, Все­пра­ве­д­но­го і Ми­ло­се­р­д­но­го Го­с­по­да Да­ж­бо­га. Я ві­рю: Да­ж­бог - Лю­бов, Пра­в­да, Во­ля, Дія (ві­ч­на не­зни­щи­ма ене­р­гія не­сві­до­мо­го і сві­до­мо­го бут­тя). Крім Да­ж­бо­га, не­має бо­га. У РУ­Н­Ві­рі утве­р­дже­ний аб­со­лю­т­ний мо­но­те­їзм (єди­но­бож­жя). І це за­зна­че­но в Ста­ту­ті Гро­мад РУ­Н­Ві­ри, які за­ре­є­с­т­ро­ва­ні в США, Ав­с­т­ра­лії, Ка­на­ді. Та­кий Ста­тут Гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри, як ре­лі­гій­ної ор­га­ні­за­ції (це­р­к­ви), офі­цій­но за­ре­є­с­т­ро­ва­ний у Ки­є­ві Ра­дою у спра­вах ре­лі­гії при Ка­бі­не­ті Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни 28 тра­в­ня 1992 ро­ку. Гро­ма­ди РУ­Н­Ві­ри в Ха­р­ко­ві, Ки­є­ві, Оде­сі, Пол­та­ві, Дніп­ро­пе­т­ров­сь­ку, Льво­ві, Кри­во­му Ро­зі, Лу­ць­ку та ін­ших мі­с­тах за­ре­є­с­т­ро­ва­ні й ма­ють ті пра­ва, що й пра­во­сла­в­на, ка­то­ли­ць­ка чи ін­ша це­р­к­ва.

 

76. 

3. Що мо­же­те ска­за­ти про Ро­ди­ну?

В. Ро­ди­на (усі чле­ни Ро­ди­ни) - од­не Ті­ло. І це ті­ло є свя­ти­нею Ві­ри (ду­хо­в­но­с­ті). Свя­ти­ню тре­ба три­ма­ти в чи­с­то­ті. По­рох, піт, бруд при­гно­б­лю­ють ті­ло. За­не­дба­ти ро­дин­ну свя­ти­ню, зна­чить, осла­би­ти ду­хо­в­ність, ене­р­гію ро­зу­му, при­гно­би­ти по­чу­ван­ня. Ма­ти-­При­ро­да не лю­бить лі­ни­вої не­охай­ної ро­ди­ни. Не лю­бить тих, які зли­ми зви­ч­ка­ми осла­б­лю­ють са­мі се­бе. Не лю­бить їх, щоб не осла­б­ло Люд­с­т­во. Хо­чеш бу­ти ви­б­ра­н­цем Ма­те­рі-­При­ро­ди, жи­ви її за­ко­на­ми. Не за­не­па­щуй ду­шу ал­ко­го­лем. Не от­ру­юй ро­ди­ну тю­тю­но­вим ди­мо­м. Не осла­б­люй ті­ло лі­нив­с­т­вом і об’­їдан­ням.

 

77. 

3. Яку ду­хо­в­ність по­ви­нна ма­ти Ро­ди­на?

В. У Ро­ди­ні по­ви­нна бу­ти рі­д­на ду­хо­в­ність (рі­д­не ро­зу­мін­ня Бо­га), своя зви­ча­є­вість (мо­раль) і своя об­ря­д­ність (куль­ту­ра). Як­що ду­хо­в­ність (Ві­ра) - це Ду­ша, то не­до­бре в рі­д­но­му Ті­лі ма­ти чу­жу Ду­шу. Щоб Ро­ди­на ма­ла жит­тя уз­гі­д­не­не, ус­пі­ш­не, ці­лі­с­не, тре­ба, щоб у ха­ті чу­жі ду­хо­в­ні цін­но­с­ті (куль­ту­р­ні чи ре­лі­гій­ні) не до­мі­ну­ва­ли над рі­д­ни­ми. За­ві­тай­те в ха­ту япон­сь­ку, ін­ду­сь­ку і ви не по­ба­чи­те, щоб над їх­ні­ми рі­д­ни­ми на­ці­о­на­ль­но-­ре­лі­гій­ни­ми си­м­во­ла­ми до­мі­ну­ва­ли си­м­во­ли чу­жо­го на­ро­ду. Шлях жит­тя в до­стой­ної Ро­ди­ни - до­стой­ний. Не під­ле­г­лий жо­д­ним чу­жим си­лам. З цьо­го й по­стає зрід­не­ність, по­чут­тя на­ці­о­на­ль­ної са­мо­по­ша­ни.

 

78. 

З. Чи жі­н­ка в РУ­Н­Ві­рі в пра­вах зрі­в­ня­на з чо­ло­ві­ком?

В. Жі­н­ка в пра­вах зрі­в­ня­на з Чо­ло­ві­ком, але - не в усіх. Жі­н­ка не по­ви­нна ви­ко­ну­ва­ти тя­ж­кої фі­зи­ч­ної пра­ці. І та­кої, що при­ни­жує її жі­но­ч­ність, при­ваб­ли­вість. Сло­во «жі­н­ка» (маю на ува­зі са­н­с­к­рит) озна­чає «жит­тя». Від жі­но­чо­го здо­ро­в’я за­ле­жить здо­ро­в’я і роз­квіт ро­ду, на­ці­ї. 1000 ро­ків то­му в на­шу Ба­ть­кі­в­щи­ну при­йш­ла іно­зе­м­на ре­лі­гія, в якій ви­зна­че­но, що жі­н­ка об­тя­же­на грі­ха­ми, які во­на вспа­д­ку­ва­ла від ма­те­рі - грі­ш­ни­ці Єви. Я ка­жу: ус­па­д­ко­ва­них грі­хів не­ма­є. Усі не­мо­в­ля­та свя­ті. Свя­тість по­хо­дить від свя­то­с­ти. Ма­ти у хви­ли­ни на­ро­джен­ня ди­ти­ни свя­щен­но­діє - про­до­в­жує жит­тя Люд­с­т­ва. На сві­та­н­ку іс­то­рії був культ (обо­ж­нен­ня) жі­н­ки-­ма­те­рі. Їй, як жит­тю, по­кло­ня­ли­ся. У РУ­Н­Ві­рі є свя­то Пе­р­во­ро­ди­те­ль­ки Ма­ми Лель. (У са­н­с­к­ри­ті сло­во «лель» озна­чає «ні­ж­ність, ле­лін­ня, до­б­ро­та». Є ви­слів: «Ой, Ле­ле­ч­ко» (ой, Ма­ті­н­ко).

 

79. 

3. Жі­н­ка є пред­ста­в­ни­ком, як ка­жуть, ні­ж­ної чи сла­б­шої ста­ті. Що ска­же­те про по­учен­ня: «Да убо­їть­ся жо­на му­жа сво­го»?

В. Там, де бо­язнь, не­має дру­ж­би, лю­бо­ві. У дре­в­ні ча­си в За­хі­д­ній Азії жі­н­ка вва­жа­лась лю­ди­ною дру­го­го со­р­ту. У на­ших Пред­ків (ски­тів, ан­тів, ру­сів) жі­н­ка бу­ла дру­гом чо­ло­ві­ка, дру­жи­но­ю. Ка­жу: ні­ж­ність - це не сла­б­кість, а си­ла. В іс­то­рії за­но­то­ва­но, що кра­си­ва жі­н­ка ска­за­ла своє­му чо­ло­ві­ко­ві, су­во­ро­му пол­ко­во­д­це­ві: «Ти по­ко­рив Світ, а я по­ко­ри­ла те­бе». Жі­н­ка, яка во­ло­діє ла­гі­д­ним по­гля­дом, м’я­ким го­ло­сом, еле­га­н­т­ни­ми ма­не­ра­ми, та­к­то­в­ні­с­тю і кра­сою, ду­же си­ль­на. Во­на ла­гі­д­ні­с­тю зла­гі­д­нює су­во­ро­го му­ж­чи­ну. Зна­є­мо: все­си­ль­ні ко­ро­лі не раз сто­я­ли пе­ред нею на ко­лі­нах. Жі­н­ка з кри­к­ли­вим го­ло­сом, з на­хи­лом до кру­тій­с­т­ва, об­ма­ну, жо­р­с­то­ко­с­ти, на­хаб­с­т­ва, за­ди­р­ли­вої при­скі­п­ли­во­с­ті, на­віть то­ді, ко­ли во­на мо­ло­да й кра­си­ва, ду­же сла­б­ка, її сла­б­кою зро­би­ло не­пра­ви­ль­не ви­хо­ван­ня, жо­р­с­то­ке ото­чен­ня. Чо­ло­ві­ки її об­ми­на­ють, ду­ма­ю­чи: не по­трі­б­ний ме­ні цей кло­піт. Тре­ба, щоб кмі­т­ли­ві ма­те­рі з ран­ніх літ на­вча­ли сво­їх до­ньок бу­ти до­б­ри­ми дру­жи­на­ми. Опо­ві­да­ли їм про та­є­м­ни­ці ща­с­ли­во­го по­дру­ж­ньо­го жит­тя. І щоб по­учен­ня бу­ло ус­пі­ш­не, тре­ба, щоб бу­ла шко­ла юних ма­те­рів. 

Суть де­в’я­та 

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

80. 

3. Як ста­вить­ся чо­ло­вік до жі­н­ки?

В. У ка­те­хи­зи­сі РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня» за­зна­че­но: Чо­ло­вік ми­ло­се­р­д­ний до Жі­н­ки. Ми­ло­се­р­д­ний, от­же, бла­го­ро­д­ний. Він не бу­ває жо­р­с­то­ким. Чо­ло­вік до­по­ма­гає жі­н­ці в ха­т­ній пра­ці. І осо­б­ли­во то­ді, ко­ли во­на пра­цює на хліб що­ден­ний. Він ві­р­ний їй. І знає: з ві­р­но­с­ті по­стає в ду­ші йо­го бла­жен­с­т­во. Він спри­чи­няє в лю­дей ша­но­б­ли­ве ста­в­лен­ня до Дру­жи­ни. Дба­ю­чи про її здо­ро­в’я, не го­во­рить їй об­ра­з­ли­вих, при­крих слів. У го­ди­ни ро­дин­но­го ли­ха Чо­ло­вік не ви­яв­ляє роз­па­чу. І ро­ди­на, ба­ча­чи та­то­вий спо­кій, ли­хо пе­ре­но­сить без бо­лю­чо­го ду­ше­в­но­го зру­шен­ня. Які б у ро­ди­ні не бу­ли при­кро­щі, кло­по­ти, не­ста­т­ки, Чо­ло­вік у день на­ро­джен­ня Дру­жи­ни дає їй кві­ти, да­ру­нок.

 

81. 

3. Як ста­вить­ся жі­н­ка до чо­ло­ві­ка?

В. Во­на йо­му по­ка­зує ла­гі­д­ність, лю­бов. На пра­цю про­во­джає, усмі­х­ну­в­шись, і стрі­чає усмі­ш­ко­ю. Усмі­ш­ка жі­н­ки, яку лю­бить чо­ло­вік, діє на ньо­го, як на­пій ща­с­тя і здо­ро­в’я. Жи­ву­чи в роз­ко­шах чи в бі­д­но­с­ті, Жі­н­ка дбає, щоб її одяг і лі­ж­ко бу­ли сві­жі. І щоб мі­с­це, де го­ту­єть­ся їжа, ма­ло най­чи­с­ті­ший ви­гляд. Це по­трі­б­но не тіль­ки для охо­ро­ни здо­ро­в’я, а й для то­го, щоб спо­жи­тий харч був кра­ще за­сво­є­ний. Жі­н­ка, як сві­т­лий дух ро­дин­но­го ща­с­тя, при­хи­ль­но ста­вить­ся до го­с­тей.

 

82. 

3. Як ро­ди­на ви­хо­вує ді­тей?

В. Пра­ви­ла ви­хо­ван­ня ді­тей по­да­ні в «Ма­га Ві­рі» (День 2-ий, «Ді­ти і ро­ди­чі»). І про це пи­ше й ка­те­хи­зис РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня». А тут - ко­ро­т­ко. Лю­ди­на ро­дить­ся два ра­зи: пе­р­ший раз - ті­ле­с­но. Дру­гий - ду­хо­в­но. Від пра­ви­ль­но­го ду­хо­в­но­го на­ро­джен­ня за­ле­жить ус­піх лю­ди­ни. Ро­ди­чі (ба­ть­ки) те­р­пе­ли­во (без по­гроз, кри­ку, на­ка­зів, за­ля­ку­вань) ста­в­лять­ся до ді­тей. Не да­ю­чи від­чу­ти, що во­ни їх на­пу­чу­ють, осо­би­с­ти­ми при­кла­да­ми при­вча­ють до то­ч­но­с­ті, пра­в­до­мо­в­но­с­ті, че­пур­но­с­ті, пра­цьо­ви­то­с­ті, по­слі­до­в­но­с­ті, во­льо­во­с­ті. Ро­ди­чі вмі­ло вті­лю­ють у що­ден­ня 17-ть За­по­ві­дей РУ­Н­Ві­ри, Сім За­ко­нів Пра­ви­ль­но­го Жит­тя, об’­яв­ле­ні в «Ма­га Ві­рі». Та перш за все, учать Ді­тей пра­ви­ль­но ви­мо­в­ля­ти сло­во. І чі­т­ко бу­ду­ва­ти ре­чен­ня ус­не й на пись­мі. При­ще­п­лю­ють по­ша­ну до сло­ва (йо­го змі­с­ту й ме­ло­дії). І ка­жуть: бла­го­ро­д­на лю­ди­на на об­ра­зи не від­по­ві­дає об­ра­з­ли­ви­ми сло­ва­ми. Ша­нує чи­с­то­ту уст сво­їх: з бру­д­них уст ви­хо­дять бру­д­ні сло­ва, які зне­ці­ню­ють лю­ди­ну. І Ді­ти по­ви­нні зна­ти, що з не­уц­т­ва по­ста­ють за­бо­бо­ни, ма­р­но­ві­р’я. За­бо­бон­на лю­ди­на ві­рить у при­ви­ди, чу­да, ні­чим не до­ве­де­ні. І цим три­має се­бе в тьмі. Во­на дій­с­ні­с­тю вва­жає те, що об­лу­д­не. І не­х­тує тим, що спра­в­ді гі­д­не ві­ри.

 

83. 

3. Є шко­ля­рі, які уни­ка­ють тру­д­но­щів, їх зне­ві­рює ни­ми зроб­ле­на по­ми­л­ка. І шко­ла для них є тя­га­рем. Та на ву­ли­ці во­ни лег­ко хапа­ють лай­ли­ві сло­ва і їх при­но­сять у Ро­ди­ну, як якийсь до­б­рий здо­бу­ток.

В. Тре­ба ді­тям ти­хо ка­за­ти: на­у­ка шкі­ль­на чи до­ма­ш­ня - спра­ва тя­ж­ка. І це при­єм­но, що во­на тя­ж­ка. Бо хто пе­ре­ма­гає тру­д­но­щі, той стає си­ль­ним, ро­зу­м­ні­шає, по­кра­щує се­бе. Лі­нив­с­т­во, без­ді­я­ль­ність, страх пе­ред тру­д­но­ща­ми ні­ко­ли не бу­ли при­кме­та­ми лю­дей си­ль­них, ро­зу­м­них, сла­в­них. Ро­ди­чі не по­ви­нні роз­ні­жу­ва­ти Ді­тей і не по­ви­нні під­сто­со­ву­ва­ти­ся до їх­ніх при­мхів. І не тре­ба га­нь­би­ти за те, що во­ни зро­би­ли по­ми­л­ку чи якусь шко­ду. По­ми­ля­єть­ся не той, хто по­ми­ли­в­ся, а той, хто лі­ну­єть­ся чи не хо­че ви­пра­ви­ти по­ми­л­ку. Хто ви­ба­ча­єть­ся, при­зна­єть­ся до по­ми­л­ки й хи­б­ної дії, той се­бе по­кра­щує (са­мо­вдо­с­ко­на­лює). У ро­дин­но­му сло­в­ни­ко­ві не по­ви­нно бу­ти лай­ли­вих (смі­т­ни­ко­вих) слів. Ді­ти не чу­ють, що та­то і ма­ма сва­ря­ть­ся. Як­що в Ро­ди­ні не­зго­да, її спо­кій­но по­ла­го­джу­ють на ро­дин­ній на­ра­ді. І про це ні­хто з чле­нів Ро­ди­ни не опо­ві­дає сто­рон­нім лю­дям. У Ро­ди­ні устій­не­на фі­ло­со­фія ус­пі­ш­но­го жит­тя. Жит­тя - це пра­ця. А пра­ця - це ща­с­тя, яке дає лю­ди­ні мо­ж­ли­вість по­ка­за­ти свої зді­б­но­с­ті. І пра­цю тре­ба ви­ко­ну­ва­ти не тіль­ки, щоб її ви­ко­на­ти, а щоб ви­ко­на­ти най­кра­ще. Ус­пі­ш­ним ви­ко­нан­ням спра­ви, пра­ці лю­ди­на по­кра­щує свої зді­б­но­с­ті й утве­р­джує свій пре­стиж. Ко­ли пра­цю­ю­чий пе­ре­ко­нав се­бе, що ро­бить не то­му, що хо­че, а то­му, що му­сить, пра­ця стає стра­ж­дан­ням. Ко­ли пра­цю­ю­чий ві­рить, що йо­го пра­ця до­стой­на, ко­ри­с­на лю­дям, Ві­т­чи­з­ні, то та­ка ві­ра об­ле­г­шує йо­го пра­цю і дає йо­му на­тхнен­ня ви­ко­на­ти її ус­пі­ш­но. Пра­ви­ль­но ви­ко­на­на пра­ця та, яка ви­ко­на­на до­ско­на­ло, кра­си­во і без ве­ли­ких ви­трат ча­су і сил. Ди­тя­чий і юна­ць­кий вік - час на­вчан­ня. Учи­ти­ся тре­ба, щоб у до­ро­с­ло­му ві­ці ви­ко­ну­ва­ти ту пра­цю, яка по­до­ба­є­ть­ся. Хто ви­ко­нує ро­бо­ту, яку не лю­бить, шви­д­ко сто­м­лю­єть­ся і не має хо­тін­ня по­кра­щу­ва­ти свої зді­б­но­с­ті. На­віть най­гі­р­ша пра­ця, але ко­ли во­на по­трі­б­на для су­с­пі­ль­с­т­ва, її ви­ко­на­вець по­ви­нен бу­ти до­б­ре опла­че­ний і по­ша­но­ва­ний.

 

84. 

3. Чи в Ро­ди­ні спо­ві­д­ни­ків РУ­Н­Ві­ри є Мо­ли­т­ви?

В. У «Ма­га Ві­рі» є бі­ля ста Мо­ли­тов і Ме­ди­та­цій. Та всі во­ни змі­с­том від­рі­з­ня­ють­ся, на­при­клад, від мо­ли­тов юде­йо-­хри­с­ти­ян­сь­ких, у яких ві­ру­ю­чий про­сить Го­с­по­да, щоб він йо­му дав «хліб що­ден­ний, і не ввів йо­го в спо­ку­су». Я ка­жу: Го­с­подь Да­ж­бог Ми­ло­се­р­д­ний і Все­пра­ве­д­ний. Він ні­ко­го не вво­дить у спо­ку­су. Він не спо­ку­с­ник. І ні­ко­го не ка­рає пе­к­лом. Він дав нам (ді­тям сво­їм) усе, що нам по­трі­б­не для до­стой­но­го жит­тя. Дав нам зе­м­лю ба­га­ту, ро­дю­чу, дже­ре­ль­ні сте­по­ві рі­ки, ла­гі­д­не не­бо. Дав нам га­р­ну вро­ду, вда­чу і оща­с­ли­вив нас лю­бо­в’ю до пра­ці. І ми в мо­ли­т­вах сла­ви­мо Да­ж­бо­га. Бла­го­да­ри­мо за да­ри. Пе­ред обі­дом ми ка­же­мо мо­ли­т­ву, щоб від­хи­ли­ти­ся від кло­пі­т­ли­вих ду­мок. Са­мо­за­спо­ко­ї­ти­ся. Ду­ма­ми з Да­ж­бо­гом-­Сві­т­лом по­єд­на­ти­ся. По­чи­на­ю­чи обі­да­ти, да­ру­є­мо один од­но­му усмі­ш­ку. Усмі­ш­ка - це кві­ти на сто­лі. Ні­хто не має пра­ва під час обі­ду по­чи­на­ти сва­р­ню, ро­би­ти до­ко­ри, су­пе­ре­ч­ки.

 

85. 

З. Те­пер у нас від­ро­джу­ють­ся ста­рі зви­чаї, об­ря­ди. Яке Ва­ше ста­в­лен­ня до них і яка Ва­ша ду­м­ка про УАПЦ?

В. Ми, Укра­ї­н­ці-­Ру­си­чі, жи­ли май­же ти­ся­чу літ у ду­хо­в­ній не­во­лі. Від 988 ро­ку до 1921 ро­ку це­р­к­ва Хри­с­то­ва в Укра­ї­ні-­Ру­сі бу­ла злою ма­чу­хою, яка до нас го­во­ри­ла чу­жою мо­во­ю. І про це 14 жо­в­т­ня 1921 ро­ку на Со­бо­рі УАПЦ у Ки­є­ві в св. Со­фії ска­зав ми­т­ро­по­лит Ва­силь Ли­п­ків­сь­кий. «Те­пер (в 1921 ро­ці, при­м. Л. С.) ми ма­є­мо свою рі­д­ну ма­тір, свою це­р­к­ву свя­ту укра­ї­н­сь­ку, яка зве­р­та­єть­ся до вас із сло­вом Хри­с­то­вим на­шою рі­д­ною мо­во­ю». Не мо­ж­на без бо­лю в се­р­ці чи­та­ти ці сло­ва. Во­ни ви­ка­р­бу­ва­ні на па­м’я­т­ни­ко­ві В. Ли­п­ків­сь­ко­му в США. Там, де при­гно­б­ле­на мо­ва рі­д­ної ма­те­рі, жи­ве в при­гно­б­лен­ні ду­ша на­ро­ду. Ми бу­ли ду­хо­в­ни­ми ра­ба­ми. Усе, що ма­ло іс­к­ру ду­хо­в­ної не­за­ле­ж­но­с­ті, не­ми­ло­се­р­д­но ни­щи­ло­ся. І я про це на ос­но­ві іс­то­ри­ч­них да­них пи­шу в «Ма­га Ві­рі». Уряд УАПЦ укра­ї­н­сь­кий, не­за­ле­ж­ний, а бо­го­ро­зу­мін­ня, ко­с­мо­ло­гія, до­г­ми, ри­ту­а­ли в УАПЦ юде­йо-­гре­ць­кі.

 

86. 

3. З Ва­шо­го вчен­ня ви­хо­дить, що ви­слів: «та ві­ра пра­в­ди­ва, а та - ні», пе­ре­ста­рі­лий?

В. Я ка­жу: ко­ж­на Ві­ра, яка сла­вить Бо­га і на­вчає лю­дей лю­би­ти лю­дей, пра­в­ди­ва ві­ра. У дер­жа­в­ній Укра­ї­ні по­ви­нні тво­ри­ти­ся но­ві об­ря­ди і зви­ча­ї. Тре­ба, щоб у на­шо­му жит­ті не бу­ло раб­сь­ко­го ко­лі­но­п­ри­к­ло­нін­ня пе­ред іно­зе­м­ною аг­ре­си­в­ною ду­хо­в­ні­с­тю. Ми по­ви­нні бу­ти Ми.

 

87. 

3. От­же, в РУ­Н­Ві­рі зміст і фо­р­ма об­ря­дів, зви­ча­їв укра­ї­н­сь­кі?

В. У РУ­Н­Ві­рі, Да­ж­бо­гом бла­го­сло­вен­ній, зміст і фо­р­ма об­ря­дів - Укра­ї­н­сь­кі. Ми ві­ри­мо, Все­пра­ве­д­ний Го­с­подь не ді­лить ді­тей на па­нів і ра­бів, на ви­б­ра­н­ців і не­ви­бра­н­ців. Го­с­подь ні­де не ска­зав, що сві­до­мість од­но­го на­ро­ду має па­ну­ва­ти над сві­до­мі­с­тю ін­шо­го на­ро­ду. Що Ві­ра од­но­го на­ро­ду є кра­щою, а дру­го­го - гі­р­шо­ю. РУ­Н­Ві­ра пра­в­ди­ва свя­та Ві­ра Укра­ї­ни-­Ру­си.

 

88. 

3. Ми сту­де­н­ти. Ду­хо­в­ний Учи­те­лю, ска­жіть: що ро­би­ти, щоб лю­ди в дер­жа­в­ній Укра­ї­ні жи­ли без ту­р­бот, три­вог, кло­по­тів. Щоб жи­ли ща­с­ли­во, без на­рі­кань на тя­ж­ке жит­тя?

В. Не­має жит­тя без ту­р­бот, три­вог. Гля­нь­те: пта­хи, ри­би, лі­со­ві зві­рі що­дня кло­по­чуть­ся, де і як знай­ти їжу? І ча­с­то за­си­на­ють го­ло­дні. Во­ни сто­ро­ж­кі, ма­ють во­ро­гів, охо­ро­ня­ють гні­з­да й ді­тей. Є на сві­ті ба­га­то не­од­на­ко­вих ви­зна­чень, що та­ке Ща­с­тя? Ті ві­рять, що Ща­с­тя (рай) на не­бі. А ті ві­рять, що на не­бі не­має мі­с­ця при­да­т­но­го для жит­тя. Фа­б­ри­кант має три мі­ль­йо­ни до­ля­рів, і чу­єть­ся не­ща­с­ли­вим: кло­по­ти, три­во­ги не да­ють йо­му вно­чі за­сну­ти. Же­б­рак увесь день хо­див го­ло­дний, ве­че­ром знай­шов п’ять до­ля­рів. І так ба­га­то ра­до­с­ти за­іс­к­ри­ло­ся в йо­го ду­ші. На­ше сло­во «ща­с­тя» офо­р­ми­ло­ся з три­піль­сь­ко­го (са­н­с­к­ри­ть­сь­ко­го) сло­ва «сва­с­тя» (осві­т­лен­ня, ра­дість). Мої тве­р­джен­ня бу­дуть не­зви­ч­ні, я ка­жу: ща­с­ли­ве жит­тя там, де є кло­по­ти, три­во­ги, пе­ре­шко­ди, тур­бо­ти, і де є во­ля, здо­ро­в’я і хо­тін­ня їх пе­ре­ма­га­ти. Лю­ди­на на­ро­дже­на бо­ро­ти­ся за жит­тя. Бо­рю­чись із пе­ре­шко­да­ми та рі­з­ни­ми кло­по­та­ми, во­на се­бе по­кра­щує, змі­ц­нює, пі­зна­є. Ро­зу­мо­во роз­ви­ває і оща­с­ли­в­лю­є. І в цій бо­ро­ть­бі на­сна­жу­єть­ся ві­рою в се­бе. Стає ар­хі­те­к­том ду­хо­в­них і ма­те­рі­а­ль­них ва­р­то­с­тей. Ма­ти при­ро­да ще­д­ра, але й ви­ба­г­ли­ва. Лю­бить си­ль­них, пра­цьо­ви­тих, на­по­ле­г­ли­вих, ви­на­хі­д­ли­вих, щоб кра­ща­ли лю­ди на пла­не­ті Зе­м­ля. Зба­га­чу­ва­ли­ся ін­сти­н­к­та­ми са­мо­збе­ре­жен­ня. Лі­ни­ві, збай­ду­жі­лі, не­дбай­ли­ві, бо­я­з­ли­ві, об­тя­же­ні ли­хи­ми зви­ч­ка­ми не хо­чуть бо­ро­ти­ся з тру­д­но­ща­ми. Не хо­чуть по­кра­щу­ва­ти шлях сво­го жит­тя. Ждуть, що хтось зві­д­кись їм при­не­се ща­с­тя. І сла­б­нуть, і ги­нуть. Або - ста­ють ра­ба­ми су­сі­д­ньо­го аг­ре­си­в­но­го пле­ме­ни. Ми до­в­гі сто­літ­тя не ма­ли пра­ва бу­ти Ми. Жи­ли «на на­шій не сво­їй зе­м­лі»: бу­ли по­не­во­ле­ні мі­літа­р­ни­ми і ду­хо­в­ни­ми вто­р­ж­ни­ка­ми, і ві­ль­ні си­ль­ні На­ро­ди на нас ди­ви­ли­ся, як на лю­дей дру­го­го со­р­ту. Ар­хи­є­реї гре­ко-­ор­то­до­к­сії да­ли нам їм ви­гі­д­ну на­зву - «пра­во­с­ла­в­ні ма­ло­ро­си». І жи­ли ми ві­ря­чи, що ми «Я­х­ве­то­ві ді­ти», яких сам Са­ва­от по­кли­кав ора­ти, сі­я­ти і Ха­ма і Се­ма го­ду­ва­ти, як дер­жа­в­них і ду­хо­в­них про­ві­д­ни­ків. (Від «Се­ма» й по­хо­дить на­зва «се­мі­ти»). Та сьо­го­дні весь світ по­чув, що ми, Укра­ї­н­ці-­Ру­си­чі, вну­ки Да­ж­бо­жі, ма­є­мо свою Дер­жа­ву - на­шу (свою) ха­ту. Не на­рі­кай­мо, що в ній тя­ж­ко жи­ти. Не зне­ці­нюй­мо са­мі се­бе сва­р­нею, яка чу­жа ві­ра кра­ща, яко­му чу­жо­му ре­лі­гій­но­му ав­то­ри­те­то­ві під­ко­ря­ти­ся, а яко­му - ні. На­рі­кан­ня - ри­са вда­чі раб­сь­кої, без­по­ра­д­ної, яка хо­че, щоб за­йшов чу­жи­нець і по­ми­рив збу­н­то­ва­них ра­бів і зро­бив по­ря­док на їх­ньо­му по­дві­р’ї. Бу­дь­мо улю­б­ле­н­ця­ми при­ро­ди, до­стой­ни­ми ді­ть­ми Да­ж­бо­жи­ми, ді­ть­ми Сві­т­ла, Пра­в­ди, Лю­бо­ви, Ми­ло­се­р­дя. Роз­ви­вай­мо в со­бі ви­на­хі­д­ли­вість, на­по­ле­г­ли­вість, ді­ло­ви­тість. На­ша рі­д­на ха­та (Дер­жа­ва не­за­ле­ж­на) ви­гля­да­ти­ме зо­в­ні і все­ре­ди­ні так, як ми її об­ла­д­на­є­мо. І по то­му, які в Укра­ї­н­сь­кій дер­жа­ві бу­дуть по­ряд­ки, за­ко­ни і яке бу­де їх­нє вті­лен­ня в жит­тя, Люд­с­т­во бу­де оці­ню­ва­ти на­шу ма­тір Укра­ї­ну і на­шу на­ці­о­на­ль­ну зді­б­ність. Укра­ї­н­сь­ке ро­зу­мін­ня Бо­га, са­мо­бу­т­ність на­шої на­ці­о­на­ль­ної мо­ра­лі. «А­ле ж ми опи­ни­ли­ся на ру­ї­нах ім­пе­рії го­лі й бо­сі, і те­м­ні си­ли пе­ре­шко­джа­ють нам бу­ду­ва­ти дер­жа­ву.» О, до­б­ре, що не опи­ни­ли­ся в тю­р­мі ім­пе­рії, а на її ру­ї­нах! Є на­го­да по­ка­за­ти Сві­то­ві, що ми На­род до­стой­ний. Зді­б­ний пе­ре­ма­га­ти во­ро­гів сво­єї дер­жа­ви, зді­б­ний ві­ді­йти від ли­хих зви­чок, на­бу­тих в раб­с­т­ві. Зді­б­ний пе­ре­тво­ри­ти ру­ї­ни у сад ба­га­тої єв­ро­пей­сь­кої дер­жа­ви.

 

89. 

3. Нам Си­ле­н­ко­ве ві­ро­вчен­ня но­ве й не­зви­ч­не, не по­трі­б­не. Ісус Хри­с­тос нас на­вчає: лю­би во­ро­гів сво­їх. Це ж, щоб не бу­ло не­на­ви­с­ти, а бу­ла лю­бов. Чу­є­те, па­не Си­ле­н­ко? Укра­ї­на му­сить бу­ти хри­с­ти­ян­сь­ко­ю.

В. Чу­ю. І ві­рю: лю­бов і не­на­висть - бли­з­ня­та, які жи­вуть і жи­ти­муть у ге­нах Лю­ди­ни. Ма­ти не­на­ви­дить тих, які в неї вкра­ли її лю­бе ди­тя. Во­на не­на­ви­дить то­му, що лю­бить (лю­бить свою ди­ти­ну). Лю­ди­на, яка лю­бить усіх (зло­ді­їв і до­б­ро­ді­їв), пі­до­зрі­ла. І не­без­пе­ч­на. От­же, спра­ва не у сло­вах «лю­бов» і «не­на­висть», а в то­му, який у них за­кла­де­ний зміст. Не­на­висть до по­не­во­лю­ва­чів Ві­т­чи­з­ни свя­та, а лю­бов до них - по­тво­р­на. На­род, який має не­при­ми­рен­ну не­на­висть до вто­р­ж­ни­ків - за­гар­б­ни­ків Ві­т­чи­з­ни, не­ві­ль­ни­ком не бу­ва­є. Я чи­тав «Є­ва­н­ге­лі­ї», і ні­де не знай­шов, щоб Ісус ка­зав: «Лю­біть во­ро­гів мо­їх». От­же, во­ро­гів Ісу­со­вих тре­ба не­на­ви­ді­ти, а во­ро­гів сво­їх, ви­зна­ю­чи вчен­ня Хри­с­то­ве, тре­ба лю­би­ти. Ба­чу в цьо­му якусь по­двій­ну мо­раль. Не­має на Сві­ті та­кої ве­ли­кої чи ма­лої дер­жа­ви, яка б не ма­ла во­ро­гів яв­них чи за­та­є­них. Го­ре бу­де ве­ли­ке то­ді, ко­ли Укра­ї­на не ма­ти­ме ні во­ро­гів, ні при­яте­лів. Це озна­ча­ти­ме, що її ім’я зни­к­ло з гео­гра­фі­ч­ної ка­р­ти. А її На­род пе­ре­бу­ває у ямі, про яку не знає люд­с­т­во. Го­во­рен­ня, що Укра­ї­на по­ви­нна бу­ти хри­с­ти­ян­сь­ка, му­су­ль­ман­сь­ка, бу­д­ди­ст­сь­ка, спра­ва не­се­р­йо­з­них лю­дей. У США, на­при­клад, ні­хто не го­во­рить, що США по­ви­нні бу­ти хри­с­ти­ян­сь­ки­ми чи му­су­ль­ман­сь­ки­ми - бо ж це ви­кли­ка­ло б у На­ро­ді ре­лі­гій­ні чва­ри, вій­ни. Укра­ї­на по­ви­нна бу­ти Укра­ї­н­сь­кою, у якій кон­сти­ту­ці­єю за­без­пе­че­на во­ля ві­ро­ви­знан­ня. І за­зна­че­но: в Укра­ї­ні не­має ре­лі­гій при­ві­ле­йо­ва­них і пе­ре­слі­ду­ва­них, не­має кра­щих і гі­р­ших.

 

СУТЬ ДЕ­СЯ­ТА

Да­ж­бо­же, Єди­но­су­щий Го­с­по­ди мій, Спра­ве­д­ли­вість і Ми­ло­се­р­дя, на­тхнен­ний Ві­рою в те­бе, я при­йшов до Лю­дей мо­їх.

 

90.

3.   Ві­р­ні   РУ­Н­Ві­ри  ма­ють   «Свя­щен­ну Кни­гу Об­ря­дів», де є по­да­ні Ка­ле­н­дар Свят, Мо­ли­т­ви і об­ря­ди освя­чен­ня ди­ти­ни, ві­н­чан­ня і по хо­ван­ня о Та ін­ше» А чо­му в цьо­му Ка­ле­н­да­рі не по­да­не свя­то Ма­ко­вія?

В. По­вто­ряю ра­ні­ше ска­за­не: тіль­ки Рі­д­не є Рі­д­не. На­зи­вай­те хоч і що­дня чу­жу ма­тір рі­д­ною, во­на рі­д­ною не бу­де. Ко­ли, Рі­д­не не га­р­не, зро­би йо­го га­р­ним. По­кра­щу­ю­чи Рі­д­не, вдо­с­ко­на­лю­ва­ти­меш суть сво­го єс­т­ва. Не по­зи­чай у чу­жи­н­ців ві­ри, мо­ра­лі, об­ря­д­но­с­ти, ро­зу­му. Бо втра­тиш по­ша­ну до се­бе.

Го­ре на­ше в то­му, що ми до­в­гі сто­літ­тя, жи­ву­чи в ду­хо­в­ній, по­лі­тич­ній не­во­лі, до тих меж зде­мо­ра­лі­зу­ва­ли­ся, що не зна­є­мо, що в нас Рі­д­не, а що Чу­же. Не зна­є­мо чим ма­є­мо ті­ши­ти се­бе: Чу­жим чи Рі­д­ним?

У нас (і це так бу­ває зі всі­ми на­ро­да­ми, які до­в­гі ві­ки бу­ли ра­ба­ми) є зне­ва­ж­ли­ве ста­в­лен­ня до се­бе. І го­ре яке — не ма­ла ча­с­ти­на на­шої ін­те­лі­ге­н­ції за­мість то­го, щоб тво­ри­ти свої не­за­ле­ж­ні ду­хо­в­ні цін­но­с­ті, ви­тра­чає ба­га­то ча­су і ро­зу­мо­вої ене­р­гії на сва­р­ню: яка чу­жа ду­хо­в­ність кра­ща, на які чу­жі іде­а­ли укра­ї­н­ці по­ви­нні орі­є­н­ту­ва­ти­ся.

І те­пер па­ру слів про свя­то Ма­ко­ві­я. Жи­дів­сь­ке сло­во «Ма­ка­бе­ї» зна­чить в на­шій мо­ві «Мо­ло­т­ни­ки». У Юдеї, яка бу­ла по­не­во­ле­на ца­рем Си­рії Ан­ті­о­фу­сом Епі­фа­ні­єм, по­яви­ли­ся пар­ти­за­ни (бо­р­ці за на­ці­о­на­ль­не ви­з­во­лен­ня Юдей­сь­ко­го На­ро­ду) — си­ни сла­в­но­го Юди, бра­ти Ма­ка­бе­ї.

Ма­ка­беї в 170 ро­ці пе­ред Хри­с­том в бо­ро­ть­бі з оку­па­н­та­ми Си­рій­ця­ми бу­ли пе­ре­мо­же­ні. І ро­з­п'я­ті на хре­с­ті. І від то­го ча­су Жи­ди (спо­ві­д­ни­ки Юда­ї­з­му тоб­то Рі­д­ної Жи­дів­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної Ві­ри) що­ро­ку 9-го гру­д­ня осо­б­ли­во вро­чи­с­то вша­но­ву­ють у си­на­го­гах па­м'ять про ге­ро­їв-­бра­тів Ма­ка­бе­їв. Свя­то це від­бу­ва­єть­ся під на­звою Га­ну­к­каг. Ге­б­рей­сь­ке «га-­ну­к­каг» зна­чить «при­с­вя­чен­ня». У Із­ра­е­лі є си­на­го­га Юди Ма­ка­бе­їв. 8 днів Жи­ди зве­ли­чу­ють Ма­ка­бе­їв (у них на­ці­о­на­ль­ні ге­рої є ге­ро­я­ми ре­лі­гій­ни­ми, їх­ня ве­лич у їх­ній ці­лі­с­ній ду­хо­в­но­с­ті).

Між ін­шим, ко­ли я був у Ні­ка­ра­г­ві, мав на­го­ду при­гля­да­ти­ся до їх­ніх свят, їх­ня ду­ша, як це бу­ває у всіх ду­хо­в­них ра­бів, роз­дво­є­на. На­ці­о­на­ль­ні свя­та вва­жа­ють­ся світ­сь­ки­ми, тоб­то дру­го­ря­д­ни­ми. Ре­лі­гій­ні (ка­то­ли­ць­кі свя­та) є Бо­жи­ми.

Усі ре­лі­гій­ні свя­та, які ма­ють укра­ї­н­ці (ка­то­ли­ки і гре­ко-­пра­во­с­ла­в­ні),не ство­ре­ні Ук­р­а­ї­нц­ями, і зміст цих свят ін­оз­е­мний. Гр­еки­-а­рх­и­ереї, н­ез­ал­е­жно ро­зп­ор­ядж­а­ючись р­оз­умом і д­ушею л­юдей Укр­а­їни­-Р­уси, з­апр­ов­адж­ув­али в Укр­а­їні св­ята пр­ид­ум­ані ри­мс­ьк­ими п­ап­ами, в­із­а­нті­йс­ьк­ими п­а­тр­і­я­рх­ами та ї­хн­іми с­об­ор­ами. І в­они (гр­еки­-а­рх­и­єреї) д­али н­аказ у ц­ер­­квах Укр­а­їни­-Р­уси 1-го се­р­пня (за ст­арим сти­лем) ві­дзн­ач­ати св­ято М­ак­аб­еїв. Оч­ев­и­дно, н­аші л­юди ч­ужі сл­ова в­им­о­вл­яли так, як їм зр­у­чн­іше.

І в­они сл­ово «м­ак­аб­еї» в­им­ов­или, як «м­ак­ов­еї» чи «м­ак­ов­ії».

Укр­а­ї­нці в ц­е­р­кві Хр­и­ст­овій вш­ан­ов­ують М­ак­аб­еїв (г­ан­у­ккаг), тр­им­а­ючи в к­ош­иках яб­л­ука, кв­іти, м­аки, та і­ншу г­ор­од­ину. У «Б­і­бл­ії» н­емає зг­адок про М­ак­аб­еїв, але є р­аб­ін­ами на­п­ис­ані оп­ов­іді про цих б­о­рців за н­ез­ал­е­жність Юд­еї. Я д­умаю: М­ак­абеї не б­ули хр­и­ст­и­ян­ами, але укр­а­ї­нці п­еред н­ими бл­аг­ог­ов­іють, бо хри­-ст­и­янізм є с­е­ктою юд­а­ї­зму.

 

91.

3. Уч­ит­елю, моя м­ати б­ула к­ат­ол­и­чкою, а я — ні се, ні те. Ч­ол­овік мій н­ал­ежить до У­АІЩ. Два т­и­жні т­ому б­іля ц­е­р­кви б­ули су­п­ер­е­чки: о­дні к­ажуть: є св­ято о­бр­іза­ння т­іла Г­о­сп­ода їс­уса Хр­и­ста. А др­угі к­ажуть: не «­о­бр­із­ан­іє», а «­о­бр­аз­ов­ан­іє». І про С­илен­-к­ове в­ір­овче­ння г­ов­орять, і т­ому з­ап­ит­ую. Ск­ажіть щось про і­ст­орію свят. У к­ат­ол­иц­ькій ц­е­р­кві є м­уз­ика, а в гр­еко­-пр­ав­о­сл­а­вній н­ем­ає. З н­ет­е­рпі­нням жд­емо ві­дп­ов­іді.

В. П­ост­ар­а­юся ск­аз­ати те, що з­ан­от­ов­ане в і­ст­орії юд­ейо­-хр­и­ст­и­ян­і­зму. Усі ап­о­ст­оли — у­чні Хр­и­ст­ові, і Хр­и­стос, і єва­нг­ел­і­сти б­ули о­бр­із­ані. То­бто, о­бр­яд­ово п­ер­ед­ані Г­о­сп­од­ові С­ав­а­от­ові — Б­ог­ові Н­ар­оду Юде­йс­ьк­ого. У с­ин­аг­озі о­бр­іза­ння зді­й­снює р­абин, але пе­р­ев­а­жно це р­обить м­оел (р­аб­ином пр­изн­ач­ений зн­авець ць­ого р­ит­у­алу). У «М­ага В­ірі» є п­од­ана і­ст­орія п­оста­ння о­бр­іза­ння.

І п­е­рші хр­и­ст­и­яни пр­их­од­или до В­іри Хр­и­ст­ової за о­бр­ядом о­бр­іза­ння ст­ат­ев­ого ор­г­ану. О­бр­іза­ння м­оел р­обив г­о­с­трим к­ам­і­нцем, не за­вжди в­оно пр­ох­од­ило без л­ихих н­а­слі­дків: з­ар­аже­ння кр­ови, з­ап­але­ння. І хр­и­ст­и­яни цей о­бряд з­ан­едб­али. Але т­ому, що в­іра Хр­и­ст­ова є с­е­ктою юд­а­ї­зму, а­рх­и­єреї з­апр­ов­ад­или в к­і­нці 6-го ст­олі­ття св­ято о­бр­іза­ння т­іла Б­ога Хр­и­ста, і це св­ято щ­ор­оку ві­дзн­ач­аєт­ься 14 с­і­чня в Укра­­їні. Х­аза­рс­ький хан Б­улат не х­отів пр­ий­н­яти гр­еко­-о­рт­од­о­ксії: вв­ажав В­із­а­нті­йців л­юд­ьми х­и­тр­оп­і­д­ст­у­пн­ими. Він в­изнав В­іру Мо­йсея, і був моє лом о­бр­із­аний.

Щоб між п­ар­аф­і­ян­ами не б­уло н­епри­х­ил­ьних ро­змов про о­бр­іза­ння, т­епер (в оста­нні д­ес­ят­илі­ття) в д­еяких укр­а­їн­ом­о­вних к­ал­е­нд­арях (к­ат­ол­иц­ьких і пр­ав­осл­а­вних) з­амість «­О­брі­за­ння» п­ост­а­вл­ено «На­йм­ен­ува­ння», оч­ев­и­дно ця н­азва д­ов­іл­ьна, н­ек­ан­он­і­чна: зміст св­ята за­л­иш­и­вся той же.

У 590 р­оці в р­имо­-к­ат­ол­иц­ькій ц­е­р­кві за­пр­ов­адж­ене св­ято осла, на як­ому Бог їсус в'їхав до Єр­ус­ал­иму. У 602 р­оці п­апа Гр­иг­орій за­пр­ов­адив у ц­е­р­кві м­уз­ику.

У 787 р­оці 7-ий с­обор пр­ог­ол­осив к­анон про п­оч­ита­ння м­ощів. У 850 р­оці п­апа Гр­иг­орій 4-ий з­апр­ов­адив св­ято всіх св­ятих, яке Укр­а­ї­нці ві­дзн­ач­ають 27 ч­е­р­вня за ст­арим ст­илем. У 900 р­оці б­уло з­апр­ов­адж­ено св­ято «Трьох св­ятих». І хор з­асп­івав «При­йд­іте, н­еб­е­сної Тро­йці слу­ж­ит­елі, да в­о­з­хв­алім: Б­аз­илія, Гр­иг­орія, Ів­ана». Оч­ев­и­дно, т­аким сп­ос­обом б­ули з­апр­ов­адж­ені всі і­нші св­ята, і в т­ому ч­и­слі й р­ит­уал є­вх­ар­и­стії, в­ел­икий піст. Про і­ст­орію і зн­аче­ння цих свят зг­адую в «М­ага В­ірі». Я вв­ажаю, що Укр­а­ї­нці п­ов­инні зн­ати про п­оста­ння і ро­зв­иток в­ел­иких р­ел­ігій (і­нд­уїзм, з­ар­ат­у­с­тр­і­янізм, б­у­ддизм, юд­аїзм, ко­нф­уц­і­онізм, юд­єйо­-хр­и­ети­-янізм, м­ус­ул­ьм­анізм). У «М­ага В­ірі» про них п­одаю д­ані, стр­ого д­отр­им­у­ючись і­ст­ор­и­чних тв­е­рджень.

 

92.

3. Сь­ог­одні в г­аз­етах і ж­у­рн­алах ч­а­сто ч­ит­а­ємо про т­е­мні дії в­ел­ик­од­е­рж­а­вних шо­-в­ин­і­стів, які х­очуть в Укр­а­їні м­ати ті пр­ава, які в­они м­али в ч­аси К­ат­ер­ини 2-ої і с­а­тр­апа Й­ос­ифа Ст­ал­іна. Що ск­аж­ете на це?

В. П­ер­ест­ан­ьмо н­ар­ік­ати на м­о­с­кви­нс­ьких ш­ов­ин­і­стів. З к­ол­и­ски їх н­авч­али, що «с ю­жних гор до с­ев­е­рних м­орєй» в­они ідуть, як х­аз­яї. І всі н­ар­оди, п­ок­ор­ені і­мп­ер­ією, з­об­ов'­яз­ані го­в­ор­ити на м­ові і­мп­ер­ії. І тут н­емає н­іч­ого н­ов­ого: А­сс­ирія, В­ав­илон, Рим та і­нші і­мп­ерії п­ер­ем­ел­юв­али у сво­єму мл­ині пл­ем­ена, н­ар­оди, які втр­ач­али свої м­ови, д­ух­о­вність св­ого «Я», п­очу­ття н­ац­і­он­ал­ьн­ого с­ам­ов­изн­аче­ння.

І з­ак­они, які йшли з М­о­ск­ов­итії в Укр­а­їну впр­одовж 300 р­оків, б­ули в­а­рва­рс­ькі, на­йжор­-ст­ок­іші в і­ст­орії Лю­д­с­тва. У 1863 р­оці, 1876 р­оці М­о­с­ква з­аб­ор­он­яла Укр­а­ї­нцям м­ати в Ук­­р­аїні ук­р­а­їн­ські ш­коли, ­за­бо­ро­нила ­га­зети, ­ж­ур­нали, кни­ж­ки дру­ку­ва­ти укра­ї­н­сь­кою мо­во­ю.  Це щоб в на­шій ха­ті вби­ти на­шу ду­шу. О, яка жо­р­с­то­ка бу­ла «Тю­р­ма на­ро­дів»!

Ве­ли­ко­де­р­жа­в­ний шо­ви­ніст ві­рить в іде­а­ли зло­чин­ної ім­пе­рії, він її фельд­фе­бель. Шо­ви-­нізм— іде­о­ло­гія жо­р­с­то­ка, за­гар­б­ни­ць­ка, озна­ме­но­ва­на тю­р­ма­ми. Але для то­го, хто її спо­ві­дує, во­на при­на­д­на, у ній він ба­чить се­бе на­ча­ль­ни­ком, який три­має клю­чі від «тю­р­ми на­ро­дів».

Те, що сьо­го­дні пе­ре­жи­ва­ють ве­ли­ко­де­р­жа­в­ні шо­ви­ні­с­ти, пе­ре­жи­ва­ли Ри­м­ля­ни-­па-­три­ції, ко­ли упав Рим, і во­ни за­ли­ши­ли­ся в ко­ло­ні­ях (Ан­г­лія, Фран­ція, Іс­па­нія та ін­ші), які ста­ва­ли но­ви­ми дер­жа­ва­ми. Па­т­ри­ції не хо­ті­ли по­ве­р­та­ти­ся до Ри­му, він у ру­ї­нах, Рим­сь­ку ім­пе­рію від­бу­ду­ва­ти не­мо­ж­ли­во. І па­т­ри­ції по­ча­ли опа­но­ву­ва­ти мо­ву на­ро­ду, на зе­м­лі яко­го во­ни жи­вуть.

Во­ни ста­ва­ли ар­хи­те­к­то­ра­ми но­вих дер­жав, в яких за­ли­ши­в­ся стиль дер­жа­в­но­го пра­в­лін­ня рим­сь­кий. Ко­роль Ан­г­лії ко­ро­ну­ва­в­ся за зра­з­ком ко­ро­на­ції рим­сь­ко­го ім­пе­ра­то­ра. Ті ж (тро­хи змі­не­ні) ре­га­лії, та ж сим­фо­ні­я.

Сьо­го­дні Укра­ї­н­ці по­ви­нні са­мі се­бе зві­ль­ни­ти від раб­сь­ких зви­чок, і ста­ва­ти лю­дь­ми не­за­ле­ж­но­го ми­с­лен­ня. Ве­ли­ко­де­р­жа­в­ні шо­ви­ні­с­ти, які бу­ли в Укра­ї­ну по­сла­ні, як «у­п­рав-­ля­ю­щі», по­ви­нні са­мі се­бе зві­ль­ня­ти від ім­пер­сь­ких зви­чок. От­же, ті і ті по­ви­нні се­бе дбай­ли­во лі­ку­ва­ти — адже жа­хіт­тя зло­чин­ної ім­пе­рії на всіх за­ли­ши­ло свої слі­ди. Усі ви­лі-­ку­ва­ні збра­та­ють­ся, бу­ду­ю­чи но­ву дер­жа­ву (Укра­ї­ну-­Русь).

Оче­ви­д­но, ті мо­с­к­вин­сь­кі шо­ви­ні­с­ти, які ро­ди­ли­ся в Укра­ї­ні і во­ро­же ста­в­лять­ся до Ук­р­а­ї­нс­ької де­рж­ави (х­очуть її б­ач­ити св­оєю ко­л­он­ією), п­ов­инні в­и­їх­ати п­оза м­ежі Укр­а­їни, щоб так о­бл­е­гш­ити свої д­уш­е­вні стр­а­жда­ння, ж­ив­учи в Санкт П­ете­рбу­рзі чи М­о­с­кві.

У США, як п­ок­азав п­ер­епис н­ас­еле­ння, є 44 м­іл­ьй­они Н­і­мців, але Н­і­мці не ві­дв­аж­уют­ься р­об­ити в­им­оги, щоб в США б­уло дві де­рж­а­вні м­ови. У США є м­іл­ьй­они фр­а­нц­узів, і­сп­а­нців, та в­они не р­о­блять в­им­оги, щоб ї­хні м­ови про­г­ол­ос­ити де­рж­а­вн­ими.

Що ж є? Де­рж­ава має і­нд­у­с­трію, те­хно­л­ог­і­чні т­е­рм­іни, ві­йс­ько. Д­ав­ати н­ак­ази в а­рмії трь­ома м­ов­ами, зн­ачить х­ил­ити де­рж­аву до за­г­иб­елі. (Шве­йц­арія тут для в­ел­иких де­ржав не м­оже б­ути пр­икл­адом). Укр­а­їна де­рж­а­вна. Усі, що ж­ивуть в Укр­а­їні, є Укр­а­ї­нц­ями, то­бто гр­ом­ад­ян­ами Укр­а­їни (за мі­жн­ар­о­днім в­изна­че­нням). Є Укр­а­ї­нці н­ім­ец­ьк­ого п­ох­одже­ння, а е пол­ьс­ьк­ого, р­осі­йс­ьк­ого чи гр­ец­ьк­ого. І в США є Ам­ер­ик­а­нці р­і­зн­ого п­ох­одже­ння (а­н­глі­йс­ьк­ого, а­фр­ика­нс­ьк­ого, укр­а­ї­нс­ьк­ого, к­ита­йс­ьк­ого). І так в­оно є вс­юди. І т­ому, що Укр­а­їна пр­а­гне н­ал­еж­ати до де­ржав Св­іту, у неї п­ов­инен б­ути п­ор­ядок, в­изн­аний Св­ітом.

 

93.

3. Уч­ит­елю Лев С­ил­е­нко, є й т­акі і­нте­л­іг­е­нти, які, щоб пр­им­е­нш­ити зн­аче­ння В­аш­ого в­ір­овче­ння (Р­У­НВ­іри), п­ишуть, що в Р­имі і Гр­еції є «б­е­зці­нні п­ам'­я­тн­ики а­нт­ичної кул­ьт­ури і ц­ілі б­і­бл­і­от­еки д­охр­и­ст­ия­нс­ьких ч­асів. Ч­ому там не з'я­в­и­вся свій Лев С­ил­е­нко з в­ірою в єд­ин­ого Б­ога З­е­вса, к­а­нс­ел­юв­а­вши Гр­ец­ьке мн­ог­обо­жжя»?

В. У ць­ому з­ап­ита­нні ві­дч­у­тна ра­бс­ька д­ух­о­вність. Свою д­ух­о­вну ці­нність в­им­ір­юєт­ься н­о­рм­ами ч­ужої д­ух­о­вної ці­нн­о­сті. Усе н­аше г­і­рше, ч­уже кр­аще. Я к­ажу: Гр­ец­ька і Ри­мс­ька м­іт­ол­огії — це р­і­зн­овид арі­йс­ької р­ел­ігії, яка в­ід­ірв­алась від св­ого п­е­рв­ок­ор­еня (від Вед).

Гр­еки (Ахеї, Д­орії) десь 3200 р­оків т­ому, як д­икі п­а­ст­ухи, з Альп вт­о­р­гн­ул­ися в П­ел­опо­-нес, де ж­или в­ід­омі в і­ст­орії П­ел­а­зги, які при­й­шли з б­ер­егів Дні­пра 5-ть т­исяч літ т­ому. В­они б­ули Тр­ипіл­ьс­ьким пл­ем'ям, тв­о­рц­ями, так зв­аної Еге­йс­ької кул­ьт­ури і ц­ив­іл­із­ац­ії. І я де­т­ал­ьно про це п­ишу в «М­ага В­ірі», п­од­а­ючи тв­е­рдже­ння і­ст­ор­иків, а­рх­е­ол­огів.

Гр­еки, зн­ищ­и­вши П­ел­а­зг­ія­нс­ьку кул­ьт­уру, п­оч­али тв­ор­ити свої р­ел­ігі­йні п­оня­ття, в яких не б­уло об­о­жне­ння пр­ир­о­дніх явищ. Бог Кр­онос (З­е­вс­овий б­ат­ько) п­ож­ерав св­оїх р­і­дних д­ітей. Тіл­ьки п­ояв­илось н­ем­о­вля, він й­ого зр­азу ж к­о­втав. І він х­отів пр­ок­о­в­тн­ути й що­йно на­р­одж­ен­ого З­е­вса. Та З­е­вс­ова м­ати Рея сх­ов­ала н­ем­о­вля від б­ога­-д­іт­ож­е­рця Кр­он­оса.

Б­ог­иня А­рт­ем­іда бр­ала участь у вби­в­с­тві б­ога­-м­и­сл­и­вця Ор­і­она. Зевс з­апл­і­днив б­ог­иню Л­еду і в­она зн­есла два я­йця, з яких в­ил­уп­илось двоє б­ож­енят. Зевс к­ох­а­вся з б­ог­инею Д­ем­е­трою і з­ам­о­рд­ував Яс­і­она, пр­ир­е­вн­ув­а­вши й­ого до Д­ем­е­три.

У З­е­вса в г­ол­ові п­ояв­илась д­і­рка, з якої в д­ор­о­сл­ому в­іці в­ил­і­зла б­ог­иня Ат­ена (Аф­іна). О­тже, в Ат­ени не б­уло ні м­ат­ері, ні д­ит­ячих р­оків. (Що ж, С­ав­аот з­ах­отів м­ати с­ина, але др­уж­ини він не мав, і про й­ого д­ит­ячі р­оки та­кож н­іч­ого не зг­ад­ано). Бр­ати Ал­о­еди б­ули вб­иті б­огом Ап­ол­оном.

Б­уд­учи в Гр­еції, я б­ачив, що Гр­еки й сь­ог­одні зв­ел­ич­ують З­е­вса. На гр­ец­ьких гр­ошах (др­а­хмах) є з­обр­аже­ння З­е­вса. О­тже, не Хри­-ста, не а­рх­а­нг­ела М­их­а­їла, а З­е­вса. К­о­жна н­ація м­ала д­ати в Ню­-Йорк до Б­уд­и­нку Об­'єд­н­аних Н­ацій щось т­аке, чим в­она г­о­рд­ит­ься. Іран дав ч­ар­і­вний к­илим, а Гр­еція — ст­атую З­е­вса, який сь­ог­одні ст­оїть в з­алі О­ОН.

Я п­ом­ітив, що в Ат­енах пр­иб­улі з с­ела гр­ек­ині м­ають на л­а­нц­ю­жку хр­е­сти, а в атен­с­ьких ар­и­ст­о­кр­аток на гр­удях (на л­а­нц­ю­жку) кр­ас­уєт­ься м­ін­і­ят­ю­рне з­обр­аже­ння З­е­вс­ової св­ят­ині. У Ат­енах на б­уд­и­нку Ак­ад­емії н­аук ст­оїть не хрест, а ст­атуя б­ог­ині Ат­ени в ш­ол­омі і з сп­исом в р­уці.

Я Гр­ек­ові ск­азав: «У 988 р­оці, як К­иян н­ав­е­рт­али на гр­ец­ьке пр­ав­осл­авіє, у К­и­єві свя­т­ині б­ули п­оп­ал­ені, а з­обр­аже­ння б­огів п­ор­уб­ані, п­от­о­пл­ені в Дні­прі. Ч­ому ви ст­атую З­е­вса не вт­оп­ите в в­одах П­ел­оп­он­есу?» Грек ві­дп­овів к­ор­о­тко: «Ми не в­а­рв­ари!».

Я озн­ай­о­мл­ений з д­охр­и­ст­ия­нс­ьк­ими ре­л­іг­і­ями Гр­еції, Р­иму, Г­е­рм­анії, з х­ар­а­кт­ер­ами ї­хніх б­огів і а­рх­и­єр­еїв (ст­а­рших жр­еців). І м­ені ст­ало я­сно, ч­ому в Є­вр­опі не міг п­ояв­ит­ися За­-р­ат­у­с­тра, Бу­дда; ст­арі гр­ец­ькі м­у­др­еці б­ули у­чн­ями Ск­ита (Ск­ифа) З­ар­ат­у­с­три. К­иї­вс­ька д­охр­и­ст­ия­нс­ька в­іра, в якій об­о­жн­юєт­ься при­р­ода і її яв­ища, є бе­зп­ос­ер­е­днім пр­од­о­вже­нням в­іри Тр­ипіл­ьс­ької (хл­іб­оро­бс­ької).

П­е­рв­і­сні В­еді­йс­ькі (Тр­ипіл­ьс­ькі) б­оги м­али ім­ена: Див, М­о­кша, П­а­рж­яна (П­ерун), А­гні (О­гні), Св­а­рга, а не сп­отв­ор­ене ім'я — Св­арог, В­ил­аса (Влес) — усі ці б­оги, як св­і­дчать «В­еди», м­али д­о­брі вд­ачі. Н­авіть ц­е­рк­о­вник (ми­­тр­оп­олит Іл­ар­іон Ог­і­є­нко), не м­а­ючи ж­о­дних з­ах­о­плень н­ехр­и­ст­ия­нс­ькою в­ірою Укр­а­їни­-Ру­-си, у кн­изі «Д.В.У.Н.» п­ише, що «Д­а­жбог є Б­огом Д­о­бра». І так є: Д­а­жбог — Г­о­сподь ми­л­ос­е­р­дний. Д­а­жбог­-Д­атель Бу­ття. У нь­ому вт­іл­ена вд­ача пл­емен Тр­ипі­лля (Ск­итії­-А­нтії­-Р­уси­-У­кр­а­їни).

Увійшов у мою д­ушу Дух Г­о­сп­о­дній, і я зв­і­стив н­ове р­оз­умі­ння Д­а­жб­ога. Д­а­жбог — в­і­чна і н­езн­ищ­има Дія (Ен­е­ргія) н­есв­ід­ом­ого і св­ід­ом­ого бу­ття. Д­а­жбог Єд­ин­ос­ущий і Всю­д­ис­ущий, і Він не п­отр­ебує а­мб­ас­ад­орів у ф­о­рмі тих чи тих б­огів і б­ож­енят. Д­а­жбог — св­ята Пр­а­вда, Д­а­жбог — Світ М­ил­ос­е­рдя, Л­юб­ови. Ми с­ини і д­о­чки Д­а­жб­ожі. Ми в Д­а­жб­ог­ові і Д­а­жбог у нас. Д­а­жбог — Св­ятий Дух Укра­-Їни­-Р­уси.

Р­У­НВ­іра — В­іра м­он­от­е­ї­ст­и­чна. Крім Д­а­жб­ога, н­емає б­ога. Н­ебо о­дне, с­о­нце о­дне, Укр­а­їна­-Русь о­дна. Г­о­сподь один, і хай св­ятит­ься ім'я Й­ого Д­а­жбог! (Усе ств­ор­ене н­аш­ими Пре­дк­ами, тр­еба зн­ати і ш­ан­ув­ати,-і йти вп­еред. І тв­ор­ити н­ові д­ух­о­вні ці­нн­о­сті, а не з­аст­иг­ати з т­ими, які б­ули т­ис­ячу літ т­ому).

 

94.

З. Ч­ит­а­ючи Н­ест­ора­-л­іт­оп­и­сця, ML Гр­уше­вс­ьк­ого, ц­е­рк­о­вн­ого і­ст­ор­ика к­і­нця 13-го ст­олі­ття Г­ол­уб­ине­ьк­ого та і­нших, ми з б­олем д­ов­ід­у­єм­ося, що в 988 р­оці л­юдей К­иї­вс­ької Р­уси «хр­е­ст­или в­о­гнем і м­ечем» о М­ож­ете ск­аз­ати: як був хр­ещ­ений Рим, і ч­ому?

В. У «М­ага В­ірі», п­окл­ик­а­ючись на не­з­ап­ер­е­чні і­ст­ор­и­чні дж­ер­ела, п­ишу д­ет­ал­ьно, к­оли і ч­ому п­ош­ир­и­вся юд­ейо­-хр­и­ст­и­янізм на т­ер­ит­орії Ри­мс­ької і­мп­ер­і­ї­.Тут ск­ажу тіл­ьки про окр­емі п­од­ії. П­і­сля см­е­рти і­мп­ер­ат­ора Д­і­олек­-т­и­яна (268-305) п­оч­ал­ася в Ри­мс­ькій і­мп­ерії б­ор­от­ьба за і­мпе­рс­ький пр­ест­ол.

Ві­йс­ьк­ова ч­а­ст­ина в Р­имі пр­ог­ол­ос­ила і­мп­ер­ат­ором М­а­кс­е­нт­ія. Він був с­ином М­а­кси­-м­и­яна­-п­о­лк­ов­о­дця, який в 285 р­оці з­аг­а­рбав Га­ллию (Фра­нцію), і в­ід­ігнав г­е­рма­нс­ькі пле­м­ена за Рейн. Рід М­а­кс­е­нтія пі­дтр­им­аний ри­­м­ською а­р­ис­т­ок­ра­тією і ­п­ас­то­рами Р­им­ської ­на­ц­іо­на­льної ­ре­лі­гії. І ­го­ловний «­п­он­тифік» (­ду­х­овний п­ро­в­ідник ­Риму) п­ідт­римує ­М­ак­сен­­тія.

Але Рим, як ­ім­перія, уже ­заг­ни­ває­ться: він ­г­усто ­за­се­лений ­ра­бами «без і­мени й ­роду». П­ол­ко­водець К­о­нс­т­антин ­ви­рішив ­с­істи на п­рестол ­ім­перії, і о­б'явив ­не­по­кору ­М­ак­с­ен­тію. (К­о­нс­т­антин — син п­ол­ко­в­одця К­о­нс­т­анція Х­лори). К­о­нс­т­анцій п­рос­ла­в­ився тим, що за­­гинув в бою з Ук­р­а­їн­ською (Ск­ит­ською) кін­­нотою, ­ря­т­уючи ж­иття ­ім­пе­ра­тора ­Д­ио­л­ек­т­ияна.

У «­Мага ­Вірі» я, о­пе­р­уючи ­іс­то­р­ич­ними ­ф­ак­тами, ­довів, що С­ко­лоти (так ­вони ­самі ­себе ­на­зи­вали) ­були ­наши­ми без­по­се­ре­д­ні­ми Пред­ка­ми. Гре­ки їх зва­ли Ски­та­ми. Я при ін­шій на­го­ді вже зга­ду­вав, що у Ски­тів бу­ла зброя, яку во­ни на­зи­ва­ли «са­кі­ра», но­сії са­кі­ри (со­ки­ри) на­зи­ва­ли­ся «са­ка­ми» (по­-су­ча­с­но­му — сі­чо­ви­ка­ми).

П'ять ро­ків то­чить­ся ви­сна­ж­ли­ва бо­ро­ть­ба між Кон­с­та­н­та­ном і Ма­к­се­н­ті­єм. І ста­ла­ся зра­да в іс­то­рії Ри­му до­сі не­бу­ва­ла. Кон­с­та­н­тин об'­є­­дн­а­вся з р­аб­ами­-хр­и­ст­и­ян­ами (в­ор­ог­ами Р­иму). І 28 ж­о­в­тня 312 р­оку озбр­о­єні з­аг­они і­нте­рна­ц­і­он­ал­ьних р­абів (хр­и­ст­иян) р­азом з ві­йс­ьк­овою ч­а­ст­иною Ко­н­ст­а­нт­ина з з­ас­ідок н­есп­од­ів­ано н­ап­али на «штаб­-кв­а­рт­иру» М­а­кс­е­нтія, і він, т­ік­а­ючи, п­от­онув у хв­илях Т­и­бру.

У 313 р­оці і­мп­ер­атор Ко­н­ст­а­нтин в­идав «М­іла­нс­ький едикт», де з­азн­ач­ал­ося, що хри­­ст­и­яни м­ають ті пр­ава, що й гр­ом­ади і­нших р­ел­ігій (єг­ипе­тс­ької, с­ирі­йс­ької, юде­йс­ької, гр­ец­ької). Оч­ев­и­дно, н­ац­і­он­ал­ьна Ри­мс­ька р­ел­ігія з­ал­иш­ал­ася р­ел­іг­ією ри­мс­ької ар­и­сто­­кр­атії, і її сп­ов­ід­ув­али ри­мс­ькі п­аг­ан­уси (то­бто, с­ел­яни).

Ко­н­ст­а­нтин, п­ер­ем­і­гши М­а­кс­е­нтія, ві­дчув, що й­ого трон х­ит­а­єт­ься. Ри­мс­ька знать н­ен­ав­идить і­мп­ер­ат­ора Ко­н­ст­а­нт­ика­-зр­а­дн­ика рим­с­ької р­ел­ігії (ет­ики і кул­ьт­ури). Та й між ра­-б­ами­-хр­и­ст­и­ян­ами у Р­имі п­оч­ал­ися н­ез­ад­ово­ле­ння: в­они в­ір­или, що, пі­дтр­им­а­вши Ко­н­ст­ан­­тна, б­удуть зв­іл­ьн­ені з ра­б­с­тва.

Л­ід­ери хр­и­ст­ия­нс­ьких гр­омад пр­ог­ол­ос­или, що хр­и­ст­и­яни т­епер м­ають в­олю в­ір­ити в Хри­-ста, але, як б­ули в ра­б­с­тві, так і з­ал­иш­а­ют­ься. Св­ята «­Єв­а­нг­ел­ія» н­авчає: «Р­аби, зі стр­ахом к­оріт­ься п­анам не тіл­ьки д­о­брим і л­аг­і­дним, а т­акож пі­дст­у­пним», П­е­тро, 12,8. «­Ус­яка д­уша вл­а­стям в­ис­ілим н­ехай к­ор­ит­ься. Н­емає бо вл­а­сти, к­оли не від Б­ога. Які ж є вл­а­сті, від Б­ога в­они н­аст­а­вл­ені», П­а­вло до Р­и­млян, 13,1.

Та і­мп­ер­атор Ко­н­ст­а­нтан ві­дчув, що Рим­с­ька знать, н­іби зм­ов­и­вшись, бо­йк­отує й­ого. І він з св­оєю о­рдою з­ал­ишає Рим. І з­уп­ин­яєт­ься (я­кна­йд­ал­ьше від Р­иму) на б­ер­езі Б­о­сф­ору, у р­ибал­ьс­ьк­ому с­ел­ищі В­із­а­нт­ія.

З р­і­зних пр­ов­і­нцій і­мп­ерії с­о­лд­ати гн­али р­абів б­уд­ув­ати Н­овий Рим. І б­уло пр­игн­ано сто т­исяч н­і­мців (Г­е­рм­анів). На сль­озах і кр­ові п­ост­ало м­і­сто Ко­н­ст­а­н­тна (Ко­н­ст­а­нт­ин­оп­оліс), де вже не Р­и­мл­яни, а Гр­еки ст­али д­ов­ір­ен­ими л­юд­ьми і­мп­ер­ат­ора. Гр­ец­ькі кр­а­вці за гр­ец­ьким зр­а­зком п­ош­или од­іння і­мп­ер­ат­ор­ові і й­ого ро­д­ині. Рим (Іт­алія) став пр­ов­і­нц­і­єю...

Між хр­и­ст­и­ян­ами п­оч­али т­оч­ит­ися ж­ор­­ст­окі с­уп­ер­е­чки — хто ж т­акий Ісус Н­аз­ар­еєць? «К­оли Яшуя (Ісус) н­ар­одж­ений д­і­вч­иною Ма­р­ією, в­их­ов­аною в с­ін­аг­озі, то т­оді він «д­ем­ібог» (пі­вбог).» (У гр­ец­ькій н­ац­і­он­ал­ьній р­ел­ігії д­ем­іб­огом був к­о­жний, в к­ого м­ати зв­ича­йна ж­і­нка, а б­ат­ько Бог (Д­е­он­ісій, Ап­олон, Зевс). Або — к­оли м­ати б­ог­иня А­рт­ем­іда чи Ат­ена, а б­ат­ько зв­ича­йний Грек (чимсь пр­осл­а­вл­ений).

11 тр­а­вня 330 р­оку а­рх­и­єреї (то­бто, ст­а­рші ж­е­рці) З­е­вса, Юп­іт­ера і Іс­уса сп­іл­ьно б­еруть участь в п­осв­яче­нні п­ол­ісу Ко­н­ст­а­нт­ина (Ко­н­ст­а­нт­ин­оп­ол­іса). У єва­нг­ел­і­стів М­атея, Л­уки, М­а­рка, Ів­ана н­іде не зг­ад­ано про к­ад­ило, кро­п­ило й о­бряд осв­яче­ння н­ової б­уд­і­влі, і хри­­ст­и­яни на цей р­ит­уал д­и­влят­ься, як на пр­ояви гр­еко­-л­ати­нс­ьк­ого д­и­явол­ьс­ьк­ого п­аг­ан­і­зму. Та хр­и­ст­и­яни х­очуть, щоб Ко­н­ст­а­нтан їх «в­о­злю­бив», і в­они на ст­атуї Ко­н­ст­а­нт­ина зр­об­или н­апис: «К­о­н­ст­а­нтан — ф­іло Кр­і­стос (друг Хр­и­ста)».

«Ф­іло­-Кр­і­стос» Ко­н­ст­а­нтан був д­е­сп­отом. Він свою ж­і­нку Ф­а­у­сту ж­и­вцем зв­арив у к­о­тлі (к­оли т­іло ві­дст­ало від к­і­сток, н­ак­азав її п­охо­в­ати з в­ел­ик­ими п­оч­е­ст­ями). В ім'я зм­і­цне­ння і­мп­ерії, на її т­ер­ит­ор­іях в­ин­ищ­ув­ал­ися н­ац­іо­н­ал­ьні (пл­еме­нні) р­ел­ігії, тр­ад­иції, о­бр­яди.

Утв­е­рдж­ув­ал­ася і­нте­рн­ац­і­он­ал­ьна в­іра Хр­и­ст­ова — усі р­аби м­али тв­ор­ити о­дне ст­адо Хр­и­ст­ове, «в як­ому н­емає Ж­ид­ов­ина, ні Гр­ека, н­емає н­ев­іл­ьн­ика і в­іл­ьн­ого: усі бо ви о­дно в Хр­и­сті Icy сі. К­оли ж ви Хр­и­ст­ові, то ви н­асі­ння А­вр­а­ам­ове», П­а­вло до Г­алат, 3,28.

О­тже, і­мп­ер­атор Ко­н­ст­а­нтан зм­інив ду­х­о­вне о­бли­ччя З­ах­і­дньої і Центр­ал­ьної Є­вр­опи, яка б­ула т­ер­ит­ор­ією Ри­мс­ької і­мп­ер­ії. А­рх­и­єреї В­іри Хр­и­ст­ової, осв­ят­и­вши ра­б­с­тво, з­акр­іп­ач­или д­ушу і р­озум Є­вр­опе­йців.

Св­ятий А­вг­у­стин (354-430) об­'явив: «Раб­­с­тво вст­ан­о­вл­ене Б­огом, і той, хто х­оче й­ого зн­ищ­ити, пр­от­ивит­ься Б­ог­ові». П­апа Ри­мс­ький Яній б­ачить, що Р­и­мл­яни в Р­имі й ок­ол­ицях уп­е­рто не х­очуть б­ути хр­и­ст­и­ян­ами. І він в 368 р­оці п­ер­ен­осить всі пр­икр­аси з хр­аму Юп­іт­ера у храм Іс­уса Хр­и­ста. І л­юди п­і­шли... за пр­икра­с­ами.

Гр­еки д­ов­ід­а­вшись, що Рим п­овн­і­стю сп­ог­ан­із­овує в­іру Хр­и­ст­ову р­ит­у­ал­ами ри­мс­ької н­ац­і­он­ал­ьної р­ел­ігії, п­оч­ин­ають юд­ейо­-хр­и­ст­и­янізм огр­еч­ув­ати. Об­ов'­я­зки Б­ога Ап­ол­она п­очав в­ик­он­ув­ати св. Юрій (ос­оба в­ид­ум­ана). Бог П­осе­йдон ч­а­ст­ину св­оїх об­ов'­я­зків п­ер­едав св. М­ик­ол­а­єві (ос­обі в­иг­ад­аній). Бог Д­е­он­ісій був п­ер­етв­ор­ений у св. Д­е­он­ісія, а Бог Г­е­рмес з в­олі а­рх­и­єр­еїв був п­ер­етв­ор­ений у св. Г­е­рм­еса. Др­ам­ат­из­ов­ані св­ята, пр­оц­есії, м­ел­одії, б­ого­-п­оч­ита­ння, які б­ули у хр­амі З­е­вса, п­ер­ен­ес­ені до Хр­аму Хр­и­ста.

Ко­н­ст­а­нт­ин­ополь, так як і м­і­сто Рим, пе­р­етв­ор­и­вся у хр­и­ст­ия­нс­ький В­ав­илон, де ж­ивуть Гр­еки, Л­ат­ини, В­і­рм­ени, Єг­и­пт­яни, Сл­ав'­яни, С­ир­і­яни, Г­е­рм­ани та і­нші. І ф­о­рм­уєт­ься, н­іби, н­овий н­арод з н­азвою В­із­а­нті­йці (Р­омеї). Єпи­­ск­опи в­іри Хр­и­ст­ової (л­юди р­і­зних н­ар­одів) зд­ен­ац­і­он­ал­із­ов­ані. В­они в­ор­оже ст­а­влят­ься до пр­оявів н­ац­і­он­ал­ьних р­ел­ігій, і їх пі­дтр­имує вл­ада і­мп­ер­ат­ора. Єп­и­ск­опи ст­ають м­ал­ими с­а­тр­ап­ами.

І і­мп­ер­атор Юл­іян (361-363) ог­ол­осив, що  «М­іла­нс­ький едикт», в­ид­аний Ко­н­ст­а­нт­аном, дав в­ел­икі пр­ив­ілеї хр­и­ст­ия­нс­ьким єп­и­ск­опам, які д­уже ро­зб­аг­ат­іли, ро­зп­ан­ош­ил­ися і на св­оїх д­і­єц­ез­іях п­ов­одят­ься, як с­а­тр­апи. І він (Юл­іян) з­аб­ор­онив єп­и­ск­опам гл­ум­ит­ися з н­ац­і­он­ал­ьної Ри­мс­ької р­ел­іг­ії. І єп­и­ск­опи пр­ог­ол­ос­или Юлі­-яна «в­і­д­ст­у­пн­иком» (ап­о­ст­ата), і п­оч­али б­оро­н­ити свої хр­и­ст­ия­нс­ькі с­а­тр­ап­ії.

І­мп­ер­атор Є­вг­еній б­ачить, що а­рх­и­єреї в­іри Хр­и­ст­ової, л­юди без н­ац­і­он­ал­ьних п­оч­увань, зн­ев­аж­ають д­а­вню сл­аву Р­иму. У Р­имі п­ост­али два в­ор­ожі св­іти (спр­а­в­жні Р­и­мл­яни і і­нтер­н­ац­і­он­ал­ьні р­аби н­ар­одж­ені в Р­имі, яким най­кр­аще пі­дх­одить В­іра Хр­и­ст­ова, яка ос­уджує п­очу­ття н­ац­і­он­ал­ьної окр­ем­і­шн­о­сти). І він (Є­вг­еній) дає н­аказ п­ост­ав­ити у п­ал­аті с­ен­ату ст­атую б­ог­ині В­і­кт­орії і ві­дн­ов­ити св­ята н­ац­іо­н­ал­ьної ри­мс­ької р­ел­ігії; та ці з­ах­оди вже б­ули з­ап­і­зн­ілі,

По­лк­ов­одець Ф­е­од­осій (379-395) р­одом І­сп­анець, н­ен­ав­идить Рим і ри­мс­ьку н­ац­і­он­ал­ьну р­ел­ігію, б­ачить, що Ри­мс­ька знать с­идить по к­ол­он­іях (п­анує), а в Р­имі... Р­и­млян м­ало. І п­оч­ал­ася ж­а­хл­ива ві­йна. І­мп­ер­атор Є­вг­еній із з­ал­и­шк­ами Л­ат­инів (Ри­мс­ької зн­аті) іде в ос­т­анній бій: ­бо­ронить с­лаву ­Риму, ­його ­Віру і ­Силу. І ­гине...

­Ім­пе­ра­тором ­Риму в 394 ­році став ­ворог ­Риму ­Ф­ео­досій. У 395 ­році Р­им­ська ­ім­перія ­по­ді­ли­лася на ­За­х­ідню з с­то­лицею Рим, і на С­х­ідню з с­то­лицею К­о­нс­т­ан­ти­нополь. А в 476 ­році ­За­х­ідня ­ім­перія ­за­ва­ли­лася, щоб вже ­ні­коли не в­ід­ро­ди­тися. Пи­сьм­енник ­Ри­талій ­На­ма­циян і ­іс­торик ­Зосим ­на­пи­сали, що Рим упав ­тому, що ­ві­дійшов від с­воєї ­на­ц­іо­на­льної ­ре­лі­гії.

 

95.

3. У­чи­телю ­Си­л­енко, як до ­зас­н­ов­ника ­но­вого ­ре­ліг­ій­ного вч­ення, з­в­ер­т­аюся до Вас. С­ьо­годні ми ­м­аємо свою д­ер­жаву, а ­жи­вемо ­б­ідно. ­Чому? Є ­д­умка: у нас ­немає ­пор­ядку. З ­чого ж ­по­чати той ­по­рядок, і як? І з ким?

В. ­Нія­кому ­Чу­ж­ин­цеві не ­доз­вол­яймо в ­нашій ­хаті ­ро­бити ­по­рядок. У ­нашій ­хаті по­­винен ­бути наш ­по­рядок. Наш Шлях Ж­иття. ­По­рядок об ­л­егшу є ж­иття, ­пок­ращує ­настрій. Де к­ращий ­настрій, там к­ращі ­ус­піхи у ­м­исл­енні і ­д­ія­ль­н­ості.

С­по­в­ід­никам ­Р­УН­Віри ­кажу: з ­вірою в п­р­ав­ди­вого, є­ди­ного і ­ми­ло­с­е­рд­ного ­Г­ос­пода ­Д­аж­бога, у ­ро­дині, у с­пі­ль­ноті, в д­ер­жаві т­реба ­по­чи­нати ­ро­бити ­По­рядок з ­Т­оч­н­ости. ­Ба­гато ­нещасть, б­ез­по­р­ядків, ­зу­божінь, ­неп­ри­єм­н­остей ­ви­никає там, де ­недб­ай­ливе с­т­авл­ення до ­Точ­­н­ости.

­Якщо ­Лю­дина — ­ди­тина п­ри­роди, їй т­реба ­жити, ­ша­н­уючи ­за­кони п­ри­роди. І ­ві­рити, с­л­ав­лячи ­Д­аж­бога: Світ є С­вітом ­тому, що в н­ьому є ­Т­очність. ­Коли б ­наше ­ча­р­івне ­С­онце під час с­вого ­руху с­п­із­ни­лося за сто ­років хоч на ­одну ­го­дину, ­пос­тала б ­ка­т­а­ст­рофа в ­со­н­ячній ­с­ис­темі. І ­наша к­ра­сива п­ла­нета ­З­емля, і її жи­­телі ­пе­рес­тали б ­іс­ну­вати — р­оз­по­ро­ши­лися б у ­к­ос­м­іч­ному ­ту­мані.

Ж­иття ­лю­дини з­бу­до­ване на ­за­конах ­Кос­­мосу: ­с­ерце ­по­винно п­ра­цю­вати ­т­очно. ­Мозок, який вп­родовж ­де­кі­лькох х­вилин не от­римав від ­с­ерця с­віжої к­рови, ­гине ­на­з­а­вжди. У ­«Є­ван­­ге­ліях» є опис, що ­д­овго ­лежав ­м­е­ртвий ­Лазар — уже труп с­м­ердів, і п­рийшов Х­р­истос і ­Ла­заря ­в­о­ск­ресив. Ця з­во­р­уш­лива ­к­азка 2000 ­років ­тому ­м­огла ­чу­ду­вати ­людей, і ­вик­ли­кати ­віру в ­чу­дот­в­орця. Але ­тепер ­вона м­ножить ­ряди а­т­е­їстів. Ос­віче­на лю­ди­на в це чу­до Хри­с­то­ве не ві­рить то­му, що в ньо­му по­ру­ше­на то­ч­ність жит­тє­вих за­ко­нів.

Ві­р­ним РУ­Н­Ві­ри ка­жу: ус­піх ко­ж­ної лю­ди­ни по­чи­на­єть­ся з То­ч­но­с­ти. Умі­ти то­ч­но ви­сло­ви­ти ду­м­ку, дар ве­ли­кий. Пра­г­ну­ти бу­ти то­ч­ним, зна­чить пра­г­ну­ти бу­ти ща­с­ли­вим, ус­пі­ш­ним, по­ша­но­ва­ним. То­ч­ність — од­на з го­ло­вних рис вда­чі всіх ве­ли­ких Лю­дей. То­ч­ні лю­ди — кра­щі лю­ди: во­ни вмі­ють му­д­ро роз­по­ря­джа­ти­ся жит­тє­вим ска­р­бом, який має на­з­ву— Час. Т­о­чні л­юди в­икл­ик­ають д­ов­ір'я до с­ебе, а д­ов­ір'я це б­ага­т­с­тво.

Н­ет­о­чна Л­юд­ина н­ік­оли не б­уває м­у­дрою, м­ор­ал­ьною, кул­ьт­у­рн­ою. В­она не д­отр­им­уєт­ься ск­аз­ан­ого сл­ова, об­іц­яне не в­ик­онує, і цим ро­бить бе­зп­ор­ядок. Так є: к­оли в Н­ар­оді не по­ш­ан­ов­ана Т­о­чність, у Де­рж­аві не б­уде п­оря­дку.

Так, як жи­ття без д­иха­ння не є жи­ттям, де­рж­ава без п­оря­дку, не є де­рж­ав­ою. Н­арод, який л­ін­уєт­ься б­ути т­о­чним, дба­йл­ивим, с­ам­о-д­и­сц­и­пл­ін­ов­аним, м­оже на б­аг­атій з­е­млі м­ати б­і­дне жи­ття.

«У нас сл­або ро­зв­ин­ена те­хн­ол­ог­ія. І ми х­оч­емо її пі­дн­яти до в­ищ­ого р­і­вня», п­ише м­ені і­нж­енер з По­лт­а­вщ­ини. Я к­ажу: щоб п­окр­ащ­ити в Укр­а­їні те­хн­ол­огію (весь стиль жи­ття), тр­еба в шк­олах (від пе­рш­ого кл­асу п­оч­ин­а­ючи) оп­ові­д­ати про м­ог­у­тню с­илу Т­о­чн­о­сти. Тр­еба св­ід­омо пр­ив­ив­ати д­ітям зв­и­чку б­ути т­о­чн­ими, і ця зв­и­чка ст­а­вши с­ил­ьною, увійде у світ д­осто­йної н­ац­і­он­ал­ьної вд­ачі. Де н­емає т­о­чн­о­сти, н­емає те­хн­ол­ог­ії.

Пл­ем'я, яке має н­из­ький кул­ьт­у­рний рі­вень, не дба­йл­иво ст­авит­ься до Т­о­чн­о­сти. І хай м­ені в­іл­ьно б­уде ск­аз­ати: н­ет­о­чність — ра­бс­ька зв­и­чка. Раб, м­а­ючи н­ен­ависть до ра­бс­ької пр­аці, не х­оче б­ути т­о­чним. Він у Т­о­чн­о­сті б­ачить ра­б­с­тво. Та в­ід­омо: ті р­аби, які р­оз­ум­іли с­илу Т­о­чн­о­сти, у­сп­і­шн­іше в­ели б­ор­от­ьбу пр­оти раб­­с­тва.

Укр­а­ї­нс­ький г­оди­нник ос­об­и­стий і дер­ж­а­вний п­ов­инен іти т­о­чно, озн­ам­ен­ов­у­ючи по­р­ядок у пр­аці, м­и­слях і п­оч­ува­ннях Н­ар­оду. З уп­ор­я­дк­ов­ан­ого жи­ття (д­ух­о­вн­ого, м­ат­ер­і­яль­-н­ого) п­остає є­дність Н­ар­оду, м­і­цна Де­рж­ава і кв­іт­уче жи­ття гр­ом­адян.

 

96.

3. І я ч­итав в г­аз­етах, і чув по р­адіо, що в м­і­стах Укр­а­їни є гр­ом­ади в­і­рних Р­У­НВ­іри — це н­ова ко­нф­есія, яку 30 р­оків т­ому з­асн­ув­али Ви, п­ане Лев С­ил­е­нко, і н­ап­ис­али св­яте пис­ьмо «М­ага В­іра». То я н­ап­еред к­ажу: В­ашої Р­У­НВ­іри м­ені не п­отр­і­бно, я її п­об­ор­юю. Бо в­изнаю в­іру, яку дав Хр­и­стос.

В. Яшуя М­ош­іягв (п­о-гр­ец­ьк­ому Ісус Хр­и­стос) мав в­іру свою Ж­иді­вс­ьку. Р­оз­у­мно і м­ор­ал­ьно м­ати свою В­іру, своє р­оз­умі­ння Б­ога. І в ць­ому й св­ятість Хр­и­ст­ова, що він, як син ц­аря Д­ав­ида, не зр­адив Б­ога А­вр­а­ам­ов­ого, Іс­а­ак­ов­ого. Він к­о­жн­ому Ж­ид­ові к­азав: «Л­юби Б­ога св­ого», Ма­ттей, 22,36-38. То­бто, р­і­дн­ого С­ав­а­офа — Б­ога Н­ар­оду Юде­йс­ьк­ого. Хр­и­стос зв­ел­ич­ував В­іру Ж­иді­вс­ьку, ж­иді­вс­ьке р­озу­мі­ння Б­ога, ві­дзн­ачав пре­дкі­вс­ькі св­ята. На­пр­иклад, П­а­сс­овер (П­а­ску) — св­ято в­их­оду Ж­идів з Єг­и­пту.

Ви, як б­ачу по л­и­сті, н­ар­одж­ені в П­ере­м­и­шлі. Пі­дкр­е­сл­ю­єте, що в­изн­а­єте В­іру Хри­­ст­ову. Д­о­бре. В­изн­ава­йте. Є в­оля в­ір­ови­зна­ння, і цю в­олю я б­ор­оню. Та су­мно — ви п­об­ор­ю­єте Р­У­НВ­іру (Р­і­дну Укр­а­ї­нс­ьку Н­аці­­он­ал­ьну В­іру). Ви Укр­а­їнець, як­ому р­і­дна д­ух­о­вність не п­отр­і­бна. Ви п­окл­он­я­єт­еся тим д­ух­о­вним ці­нн­о­стям, які ств­ор­ені ч­уж­ими лю­д­ьми. Але Ісус, як­ого ви в­изн­а­єте Б­огом, р­і­дне ж­иді­вс­ьке л­юбив п­онад все. Ч­ому ж з нь­ого не х­оч­ете бр­ати пр­икл­аду?

У Р­У­НВ­ірі — вд­ача, б­ог­ор­оз­умі­ння, ду­х­о­вні ці­нн­о­сті укр­а­ї­нс­ької Л­юд­ини. І чим д­алі укр­а­їнець ві­дд­ал­ят­имет­ься від Р­У­НВ­іри, тим д­алі він ві­дд­ал­ят­имет­ься сам від с­ебе, від сут­н­о­сті св­ого «Я». Р­У­НВ­іра — Шлях Жи­ття, і оч­ев­и­дно шлях жи­ття не япо­нс­ький, не ж­иді­вс­ький чи к­ита­йс­ький, а — укр­а­ї­нс­ький. І цей шлях бл­аг­ор­о­дний, Б­огом м­ил­ос­е­р­дним і пра­в­е­дним бл­аг­осл­ове­нний, бо він ж­о­дним ч­ужим с­илам не пі­дл­е­глий. Він ос­я­яний В­олею, Лю­б­ов'ю, Пр­а­вдою, св­ятою В­ір­ою.

Р­У­НВ­іра — Д­ух­о­вна Н­ез­ал­е­жність Укра­­ї­нця. Р­У­НВ­іра п­ом­агає Укр­а­ї­нц­еві у­св­ід­ом­ити своє окр­ем­і­шне м­і­сце в д­ух­о­вн­ому жи­тті Люд­­с­тва. Моя щ­ира п­ор­ада: не т­іка­йте с­амі від с­ебе. Не вт­еч­ете. М­ож­ете м­ін­яти р­ел­ігію (м­ож­ете б­ути м­ус­ул­ьм­ан­ином, в­изн­а­вши вче­ння М­ога­-м­ета. М­ож­ете б­ути юд­ейо­-хр­и­ст­и­ян­ином, ви­зн­а­вши вче­ння Іс­уса. М­ож­ете б­ути юде­йцем, в­изн­а­вши вче­ння Мо­йс­ея. М­ож­ете б­ути б­уд­д­и­стом, в­изн­а­вши вче­ння Б­у­дди), але вд­ачі, яка з­ак­од­ов­ана у в­аших г­енах, не зм­ін­ите.

Р­У­НВ­іра вт­ілює пр­ит­ама­нн­о­сті укр­а­ї­нс­ької вд­ачі. Д­а­жбог — Св­ятий Дух Укр­а­їни­-Р­уси, усім д­осто­йним Укр­а­ї­нцям Д­а­жбог т­акий р­і­дний, м­илий і св­ятий, як С­ав­аоф (Єг­ова) для Ж­идів, А­ллах — для Ар­абів, Ам­ат­ер­асу — для Яп­о­нців. І як в­ел­и­чно, що к­о­жний Н­арод має свої свя­т­ощі, і св­о­їми д­ух­о­вн­ими ці­нн­о­ст­ями зб­аг­ачує д­ух­о­вність Лю­д­с­тва.

 

97.

3. Уч­ит­елю Л­еве С­ил­е­нко, як Вам ві­д­омо, сь­ог­одні в Укр­а­ї­нс­ьк­ому к­оз­а­ц­тві є пр­ав­осл­а­вні, є гр­еко­-к­ат­ол­ики, є б­у­дд­и­сти і є ч­им­ало в­і­рних Р­У­НВ­іри. Д­еякі а­рх­и­єреї хо­чуть пр­ог­ол­ос­ити св­ято П­окр­ови на­йб­іл­ьшим св­ятом Укр­а­ї­нс­ьк­ого ві­йс­ька. А от в Ан­­глі­йців, Ам­ер­ик­а­нців, К­ан­а­дців у ві­йс­ьку не має свят на сл­аву б­і­блі­йних п­ост­атей? Зв­і­дки п­ох­одить св­ято П­окр­ови? К­оз­аки м­али о­браз П­окр­ови. Але ж в­они на З­ап­ор­і­жжі м­али й о­браз К­ат­ер­ини 2-ої.

В. Гр­еки­-а­рх­и­єреї п­і­сля хр­еще­ння К­иїв­с­ької Р­уси ст­али н­ео­бм­еж­ен­ими л­ід­ер­ами ду­х­о­вн­ими. Д­уша Укр­а­їни б­ула п­ер­ед­ана в ї­хнє ро­зп­ор­ядже­ння. Як в­они з нею п­ов­од­ил­ися, я п­ишу в «М­ага В­ірі», п­од­а­ючи бе­зз­а­ст­ер­е­жні д­ок­ази. В­они нас р­ус­ичів зв­али Ск­ит­ами­-в­а­рв­ар­ами. Але Ск­ит­ами б­ули в­ел­икі Уч­ит­елі Лю­д­с­тва З­ар­ат­у­с­тра і Бу­дда. І в­они св­і­тл­і­стю ума і д­уші ст­о­яли в­ище Пл­ат­она, Ар­и­ст­от­еля. Ар­и­ст­отель учив Гр­еків, що є «Н­арод в­ищий і є Н­арод н­и­жчий». І н­и­жчий Н­арод п­окл­ик­аний Б­огом б­ути р­абом Н­ар­оду в­ищ­ого. У З­ар­ату­-с­три і Б­у­дди ст­а­вле­ння до Н­ар­одів бл­аг­ор­од­н­іше.

Між В­із­а­нт­ією і Укр­а­їною (Ск­ит­ією­-А­нт­ією­-К­и­євом) б­ули ч­а­сті ві­йни. І про це п­ишу в «М­ага В­ірі». Під час бою між ві­йс­ьком В­із­а­нтії і Укр­а­їни (Ск­итії), на м­орі пі­дн­ял­ася б­уря, в­ихор йшов з пі­вдня. І він спр­ич­инив п­ор­а­зку Укр­а­ї­нців (Ск­итів). І­мп­ер­атор В­із­а­нтії і пат­-р­іярх в Ко­н­ст­а­нт­ин­оп­олі у св. С­офії пр­ог­оло­с­или н­ове і­мпе­рс­ьке св­ято — св­ято п­охв­али Бо­г­ор­од­иці, яка, як тв­е­рд­или а­рх­и­єреї, «п­ом­о­гла В­із­а­нті­йцям п­ер­ем­о­гти Ск­итів», то­бто уз­яла Р­ом­еїв «під п­окр­ов­ит­ел­ь­с­тво» (ст­ала П­окро­вою). І це св­ято П­окр­ови (св­ято п­ер­ем­оги В­із­ан­ті­йців над Ск­ит­ами (Р­ус­ич­ами)) а­рх­и­єреї­-гр­еки з­апр­ов­ад­или і в К­и­єві.

У «К­о­бз­арі» Т. Ш­е­вч­е­нка ч­ит­а­ємо, що нас окр­ад­ено, од­ур­ено, щоб ми сп­али в н­ев­олі, як н­імії пі­длії р­аби. Є в нас л­ицар — цар Св­ято­­слав Х­ор­о­брий, є з­асн­о­вник К­и­є­гр­ада, в­ол­одар Кий; є в­ол­одар Бож (цар Укр­а­їни­-А­нтії). ї­хні св­і­тлі ім­ена б­удуть д­осто­йно зв­ел­ич­ув­ати св­ята Укр­а­ї­нс­ьк­ого ві­йс­ька.

 

98.

З. П­ар­аф­і­ял­ьні пр­еп­од­о­бн­ики, не д­о­бре зн­а­ючи свою і­ст­орію й і­ст­орію Лю­д­с­тва, ка­жуть, що з­асл­уж­еним в­о­їнам і оф­іц­ерам Ук­­р­а­їн­сь­кого в­ій­ська, т­реба ­да­вати ­орден ­біб­л­ій­ного ­ар­х­ан­гела ­Ми­х­аїла. Чим ця ­постать є ­до­рогою для Ук­р­а­їнців?

В. З ­Р­ід­ного ­постає ­р­ідне, а з ­Чу­жого — ­чуже. ­Д­овгі ­віки ­жи­вучи у Тьмі ­ду­х­ов­ного р­а­б­ства, ми не ­мали п­рава ­бути ­ко­ва­лями с­воєї ­долі. ­Ли­царі Тьми, ­пок­ли­к­аючись на І­суса Х­р­иста, ­хо­вали від нас ­Р­ідне, щоб ми не ­були ми. ­«­Ар­х­ангел» (г­ре­цьке с­лово) оз­начає «ста­­рший ­пос­ланик». «­Б­іб­лія» (­Да­ниїл, 10,13) ­пише, що на ­небі ­біля ­Са­в­аофа — ­Г­ос­пода А­в-­р­аа­мо­вого, жив ­ар­х­ангел ­Ми­хаїл. Він вів в­ійну із з­б­ун­то­ва­ними ­ан­ге­лами (­Са­в­ао­фо­вими ­по-с­ла­ни­ками). І ­Са­ваоф ­дос­т­авляв ­ар­х­ан­ге­лові ­Ми­х­аї­лові зб­рою.

­Ар­х­иєреї г­рек­о-­ор­то­д­оксії в ­К­иєві ­не­на­ви­діли ­зо­лотий ­с­имвол ­Ки­їв­ської ­Руси, Т­рис­уття (т­ризуб) — з­на­мено ­Д­аж­боже. Під цим зна­­меном Ук­р­а­їнці (­Ру­сичі) ­вели в­ійни з ­Ро­м­еями (з в­ій­ськом ­Ві­з­антії). З б­ла­гос­лов­ення г­рекі­в-­ар­х­иє­реїв ­б­ібл­ійний ­житель ­неба ­Ми­хаї­л-­ар­х­ангел став ­с­им­волом (­г­ербом ­К­иєва і в­сієї ­Русі). А Т­рис­уття (т­ризуб)­було ­ар­х­иє­р­еями вп­родовж ­віків с­хо­ване від ­На­роду Ук­р­аїн­и-­Руси.

­Коли б я був ­в­оїном, і ­мені за в­ій­сь­ковий ­подвиг ­дали ­орден ­ар­х­ан­гела ­Ми­хаїл а, я б від­­мо­в­ився п­ри­й­няти. Бо цей ­орден ­с­им­во­лізує ­ду­х­овне р­а­б­ство ­мого м­но­г­о­ст­р­аж­да­ль­ного На­­роду. Я не ст­річав в д­ер­жавах ­Єв­ропи і Азії ­ор­денів, які з­ве­ли­чують ­пос­таті з юд­ей­ської «­Б­іб­лії». І нам не т­реба с­т­ояти під ­чу­жими п­ра­по­рами (­ду­х­ов­ними і ­мілі­т­ар­ними), не т­реба! В ім'я ­г­ід­н­ости ми ­по­винні ­бути ми.

У Д­ер­жаві Ук­р­а­їн­ській ут­в­ерд­жу­вати­ме­ться ­нова ­ві­льна ­ду­х­овність. І ­в­оїни в­ій­ська Ук­р­а­їн­сь­кого ­ма­тимуть на г­рудях ­нові ­ор­дени. ­Орден Дн­іпра, ­Орден Д­ер­ж­ав­ного ­Дос­то­ї­н­ства, ­Орден ­ли­царя С­вя­т­ос­лава ­Хо­р­об­рого, ­Орден С­те­по­вого ­Лева, ­Орден ­Зо­ло­того Т­рис­уття (т­ри­зуба).

Не­має у сві­ті та­кої кра­ї­ни, яка б не ма­ла ор­де­нів. У лю­ди­ни є хо­тін­ня до­ве­р­ши­ти по­двиг. По­дви­ж­ни­ки у всіх На­ро­дів по­ша­но­ва­ні і сла­в­ле­ні.

 

99.

3. Ду­маю, що ко­ж­на ре­лі­гія дає ін­ак­ше по­яс­нен­ня про Жит­тя і Смерть. Пе­р­ші хри-­сти­я­ни від­ва­ж­но йшли на му­ки. Охо­че уми­ра­ли, бо ві­ри­ли, що по­ме­р­ши за Хри­с­та, ідуть на не­бо, де є жит­тя ві­ч­не, і не­має хво­роб, ста­рін­ня. Ска­жіть Учи­те­лю, чи є Жит­тя пі­с­ля Сме­р­ти?

В. Ін­шо­му до­б­ро­ді­є­ві на по­ді­б­не за­пи­тан­ня я вже дав від­по­відь. І Вам ска­жу теж са­ме. У ка­те­хи­зи­сі РУ­Н­Ві­ри «На­в­чан­ня» за­зна­че­но: ві­р­ний РУ­Н­Ві­ри, по­ме­р­ши від­хо­дить у Цар­с­т­во Ду­ха Пред­ків Рі­д­них. Що це є: ка­з­ка чи дій­с­ність? Хри­с­ти­я­нин, так, як і Жид, по­ме­р­ши, від­хо­дить в Із­ра­ель на ло­но Ав­ра­а­ма.

Я ка­жу: Сме­р­ти не­ма­є. На­ші Ро­до­на­ча­ль­ни­ки (Та­то Орь і ма­ма Лель), які жи­ли 7 ти­сяч літ то­му і їх­ні по­то­м­ки (Кий, Свя­то­с­лав) і ми (їх­нє су­час­не) — од­не мно­го­ти­ся­чо­лі­т­нє Єс­т­во. Пред­ки нам пе­ре­да­ли свою вро­ду, свою вда­чу, свою мо­ву і ві­ру, і при­та­ман­ність ген сво­їх.

У на­шо­му Єс­т­ві жи­ве Єс­т­во на­ших Пред­ків, от­же, во­ни не по­ме­р­ли: во­ни жи­вуть у су­ті на­шої су­ті, і це я на­зи­ваю Цар­с­т­вом Ду­ха Пред­ків Рі­д­них. Нас не бу­ло б без Пред­ків і Пред­ків не бу­ло б без нас. Цар­с­т­во Ду­ха Пре­­дків Р­і­дних є Д­а­жб­огом бл­аг­осл­ове­нна Д­ухов­-но­-Т­іл­е­сна С­ам­об­у­тність Н­ар­оду.

На М­іс­яці н­емає ні Жи­ття, ні См­е­рти. Зн­ачить: Жи­ття там, де Смерть і Смерть там, де Жи­ття. Ми ж­ив­емо, щоб вм­е­рти і вм­ир­а­ємо, щоб ж­ити. У Л­юд­ині щ­ос­ек­у­нди ум­ирає д­есять м­іл­ьй­онів че­рв­он­окр­і­вців і щ­ос­ек­у­нди ст­іл­ьки ж р­од­ит­ься. Л­юд­ина п­ості­йно с­ама с­ебе он­о­вл­ює.

І так, і Н­арод п­ості­йно вм­ирає і п­ості­йно ро­д­ит­ься.

Д­и­вний світ Л­юд­ини: р­озум їй к­аже, що є Смерть, т­іло п­ер­етв­ор­юєт­ься в п­орох, а чу­ття їй к­аже: н­емає См­е­рти. Л­юд­ина не х­оче в­ір­ити у Смерть, її пр­ива­блює в­і­чне Жи­ття. І т­ому ві­р­у­ючий, і н­ев­ір­у­ючий, ід­учи пр­ощ­ат­ися з до­р­огою сп­оч­илою л­юд­иною, х­оче ч­ути оп­овідь про в­і­чне Жи­ття.

Н­аші Пре­дки бл­из­ькі і д­ал­екі, пр­ов­оджа­­ючи в оста­нню д­ор­огу, д­ав­али сп­оч­ил­ому хліб і вар, і це є в о­бр­яді Р­У­НВ­іри сь­ог­одні. Ми ві­р­имо, що Д­а­жбог — Св­і­тло, без Св­і­тла н­емає Жи­ття. Ми пр­ий­шли з Св­і­тла і ві­дх­од­имо у Св­і­тло. Д­а­жбог— в­і­чна н­езн­ищ­има Дія (Ен­ер­гія) св­ід­ом­ого і н­есв­ід­ом­ого бу­ття. Св­ід­оме стає н­есв­ід­омим, а н­есв­ід­оме — св­ід­омим. Ми в Д­а­жб­ог­ові і Д­а­жбог у нас. Н­арод бе­зсм­е­р­тний і ми, с­ини і д­о­чки Н­ар­оду, бе­зсм­е­р­тні в бе­зсм­е­рті Н­ар­оду.

Суть од­ин­а­дц­ята 

Д­а­жб­оже, Єд­ин­ос­ущий Г­о­сп­оди мій, Спр­ав­е­дл­ивість і М­ил­ос­е­рдя, н­атхне­нний В­ірою в т­ебе, я пр­ийшов до Л­юдей м­оїх.

 

100. 

3. Уч­ит­елю, хто це т­акий св­ятий М­ик­олай в од­ежі гр­ец­ьк­ого єп­и­ск­опа, чим він для нас д­ор­о­жчий за н­аш­ого р­і­дн­ого д­іда М­ор­оза?

В. Р­имо­-к­ат­ол­иц­ькі а­рх­и­єреї (і в т­ому ч­и­слі і п­апа ри­мс­ький) вв­аж­ають, що св. М­ик­олай не є і­ст­ор­и­чною ос­об­ою. Він так, як і б­аг­ато і­нших св­ятих (св. Юрій, св. В­а­рв­ара) б­ули в­иг­ад­ані для м­ор­ал­ьн­ого п­оуче­ння хр­и­ст­иян. Грек­-м­и­тр­оп­олит Є­фрем (1089-1098 рр.) з­апр­ов­адив у К­и­єві св­ято св­ят­ого М­ик­ол­ая. Єп­и­ск­опів М­ик­ол­аїв у гр­ец­ькій ц­е­р­кві б­уло д­уже б­аг­ато, і є б­аг­ато л­егенд про них. Д­ехто вв­ажає, що св. М­ик­олай був єп­и­ск­опом в 318 р­оці на Н­іке­йс­ьк­ому с­об­орі. Цей с­обор був д­уже б­у­р­хл­ивий. А­рх­и­єрей Ар­іус д­ов­одив, що Бог­-Отець ст­а­рший за Б­ога­-С­ина. Єп­и­скоп М­ик­олай д­ок­аз­ував, що Бог­-Отець і Бог­-Син р­ов­е­сн­ики. Ар­іус вв­ажав, що у В­іру Хр­и­ст­ову не тр­еба впр­ов­адж­ув­ати п­ога­нс­ької Тро­йці, яка є в Єг­и­пті та і­нших п­ога­нс­ьких (мн­ог­об­о­жних) р­ел­іг­іях. Єп­и­скоп М­ик­олай на с­об­орі жб­у­рнув к­ам­ен­юку на а­рх­и­єрея Ар­і­уса. К­оли з­акр­ив­а­вл­ений Ар­іус зн­епр­ит­о­мнів, М­ик­олай здер з нь­ого р­изи. Пр­их­ил­ьн­ики М­ик­олая п­ер­ек­он­али і­мп­ер­ат­ора Ко­н­ст­а­нт­ина, що й для нь­ого є в­иг­і­дно, к­оли на С­об­орі Ісус Хр­и­стос б­уде пр­ог­ол­ош­ений Б­огом. Бо ж т­оді і­мп­ер­атор б­уде ст­а­вл­ен­иком не П­ом­аз­ан­ика (Хр­и­ста), а с­ам­ого Б­ога Іс­уса. (Р­и­мл­яни і Гр­еки вже зв­и­кли на зб­орах пі­дня­ттям рук пр­ог­ол­ош­ув­ати Б­огом і­мп­ер­ат­ора чи по­лк­ов­о­дця. Пл­утарх п­ише, що в Ат­енах на зб­орах ор­ат­ори Д­ем­о­сфен, Д­інарх і Г­еп­ер­іод пі­дн­яли р­уки, щоб Ол­е­кс­а­н­дра (М­ак­едо­нс­ьк­ого) пр­ог­ол­ос­ити Б­огом.) П­і­сля Н­іке­йс­ьк­ого с­об­ору п­опи у п­ар­аф­іях об­’яв­или, що Ісус Хр­и­стос пр­ог­ол­ош­ений Б­огом. Усі п­иса­ння а­рх­и­єрея Ар­і­уса б­ули з­ібр­ані і сп­ал­ені. Та вче­ння Ар­і­уса ш­ир­ил­ося, й­ого об­ор­о­нці к­аз­али: «Де ж глузд? Я­кщо Ісус є Хр­и­стом (П­ом­аз­ан­иком) Б­ога С­ав­а­ота, то він не є Бог. А к­оли Ісус є Б­огом, то він не є Б­ожим П­ом­аз­ан­иком (Хр­и­стом)». Так, ми д­о­вгі в­іки б­ули д­ух­о­вн­ими р­аб­ами, але ж це не озн­ачає, що ми п­ов­инні н­ав­іки­-в­і­чні з­ал­иш­ит­ися у ра­б­с­тві. У в­іл­ьній де­рж­аві д­ума­ймо, як в­іл­ьні л­юди. Ч­уж­инець (св. М­ик­олай) для н­аших д­іток є ч­ужою л­юд­ин­ою. І він не м­оже б­ути ід­е­алом у н­ашій х­аті. Ми д­іти м­ат­ері­-пр­ир­оди, у нас є укр­а­ї­нс­ький дід М­ороз, р­і­дний він для нас і л­ю­бл­ений н­ами. І к­оли н­аші д­ал­екі пре­дки в­іт­али д­іда М­ор­оза, то з п­ош­ани до с­ебе, до Пре­дків, до р­і­дної пр­ир­оди, не ц­ура­йм­ося д­іда М­ор­оза, він наш р­і­дний Дід. (У США св. М­ик­олая б­і­зн­е­см­ени в­ик­ор­и­ст­ов­ують для р­е­кл­ами св­оїх т­ов­арів).

 

101. 

3. Уч­ит­елю, є ч­им­ало л­юдей, які в­изн­ають в­аше вче­ння (Р­У­НВ­іру). І я до них н­ал­ежу. Я з­акі­нчив і­нст­итут, х­очу іти в б­и­знес, бл­аг­осл­овіть м­ене св­о­їми п­ор­ад­ами. З ч­ого і як п­оч­ин­ати, щоб м­ати у­спіх?

В. На В­аше з­ап­ита­ння я дав ві­дп­овідь у «М­ага В­ірі» (48-ий День. Сім З­ак­онів Пр­ав­ил­ьн­ого Жи­ття). А тут п­ару слів. Є св­і­тла д­о­бра м­ета: як її зді­й­сн­ити? У­спіх л­юд­ини з­ал­ежить від її вд­ачі, від ст­а­вле­ння до с­ебе і от­оче­ння. Є л­юди г­ов­ор­уни. В­они м­ають д­о­бру м­ету і б­аг­ато про неї г­ов­орять. Але не пр­ист­уп­ають до її зді­й­сне­ння. На п­ер­ешк­оді: страх, л­іни­в­с­тво, н­ев­іра в с­ебе і злі н­ав­ики: а­лк­оголь, об­’їда­ння, н­ер­оз­у­мне з­ах­о­пле­ння ж­ін­очим св­ітом. Є л­юди, які м­а­ючи м­ету, пр­а­гнуть її н­ега­йно зді­й­сн­ити. Р­о­блять п­осп­і­шно і з д­у­мкою - якось б­уде. І п­остає зн­ев­іра: зді­й­сн­ене д­іло н­ік­уд­и­шнє. Що ж р­об­ити? Тр­еба все п­ер­егл­ян­ути, д­ет­ал­ьно о­бд­ум­ати і п­овт­о­рно зр­об­ити д­іло. П­ер­ем­аг­а­ючи п­ер­ешк­оди, в­они с­ебе вд­о­ск­он­ал­юють, зб­аг­ач­ують в­ірою в у­сп­і­шне з­ав­е­рше­ння - м­ета д­ос­я­гн­ута їх зв­ел­ичує і р­ад­ує. А і­нші, зл­як­а­вшись п­е­рших н­евдач, к­ид­ають усе, і ш­ук­ають щось л­е­гше. Є л­юди о­бд­ар­ов­ані р­оз­умом, зд­і­бн­о­ст­ями, б­уд­у­ючою вд­ачею, і г­ол­овне - с­илою в­олі. В­они свою м­ету уя­вл­яють до на­йменших др­і­бниць: б­ачать н­ап­еред тр­у­дн­ощі і в­ірять, що їх у п­оті ч­ола п­ер­ем­ожуть. І йд­учи до м­ети, пр­оя­вл­яють п­осл­ід­о­вність, н­ап­ол­е­гл­ивість, і ї­хня пр­аця за­вжди н­атхне­нна. В­они з­ал­ю­бл­ені в те, що р­о­блять. І це їх р­обить щ­а­сл­ив­ими. Пр­а­гне­ння до п­ості­йн­ого п­окр­аще­ння св­оїх зд­і­бн­о­стей пр­ит­ама­нне усім в­ел­иким л­юдям, в­ел­иким Н­ар­одам.

 

102. 

3. Уч­ит­елю наш, я три т­и­жні був у Р­ум­ун­ії. У Б­ух­ар­е­сті осв­іч­ений Р­умин м­ене з­ап­итав: «Чи ви, Укр­а­ї­нці, т­акі сл­ов’­яни як і в­аші с­ус­іди М­о­с­кв­ини? Ск­ажіть, хто т­акі К­ар­а­мзін, Т­єм­ір­язєв, Ар­а­кч­еєв, Ч­а­ад­аев, і якою м­овою г­ов­ор­или ї­хні б­аб­усі?» Я не знав, що Р­ум­ин­ові ск­аз­ати. У К­и­єві зв­е­рт­а­вся до двох н­аших пис­ьме­нн­иків, і в­они не зн­али, яку д­ати ві­дп­овідь. М­оже Ви д­а­сте, хоч к­ор­о­тке, п­оя­сне­ння?

В. І я б­ував у Б­ух­ар­е­сті, В­а­рш­аві, Бе­лгр­аді. Є там л­юди, які кр­аще зн­ають і­ст­орію М­о­ск­ов­итії, ніж осв­іч­ені л­юди в К­и­єві. В­они ж­или в­іл­ьн­іше. Та я зв­е­рн­уся до най­а­вт­ор­ит­е­тн­іших м­о­ско­вс­ьких і­ст­ор­и­чних дж­ерел. Н­апр­иклад, пр­инц Н.Тр­уб­е­цкой у кн­изі «Н­а­сл­єдіє Ч­и­нгіс Х­ана» в­ид­аній в 1925 р­оці в Б­е­рл­іні п­ише: «М­о­с­ква - спа­дк­оєм­иця О­рди». К­ар­а­мзін (т. 5, стор. 235) п­ише: «М­о­с­ква з­об­ов’­яз­ана св­оєю, в­ели­ччю Х­анам». М. Н. П­окро­вс­ький у кн­изі «Ру­с­ская і­ст­орія в с­амом сж­атом оч­е­ркє» (т. 1, кн. 1, стор. 114-9, 180) п­ише: «­О­рда ств­орює, в к­і­нці­-к­і­нців, М­о­ско­вс­ьке с­ам­од­е­ржа­в­с­тво». І­ст­орію М­о­нгол­ьс­ької і­мп­ерії, з­асн­ов­аної Ч­и­нгіс Х­аном Т­ем­удж­іном, я зн­аю. І це п­ом­о­гло м­ені д­о­бре п­ізн­ати і­ст­орію М­о­ск­ов­итії, і про це йде м­ова і в «М­ага В­ірі». Так є: був К­ара­-м­у­рза, а став К­ар­а­мзін. Був Т­імір­-м­у­рза, а став Т­єм­ір­язєв. Був Бі­-бек, а став Б­іб­іков, був м­у­рза Ар­ака, а став Ар­а­кч­еєв. Ч­и­нгіс хан Т­ем­уджін мав с­ина - х­ана Ч­а­адая, а вже й­ого внук чи пр­а­внук став - Пьотр Ч­а­ад­аєв. І п­от­о­мки х­ана Б­атия, як л­юди р­оз­у­мні, х­и­трі, в­ой­о­вн­ичі ст­али а­рх­ит­е­кт­ор­ами М­о­ск­ов­итії, і на­й­сл­а­вн­іші з них - Г­од­унов, Б­а­см­анов, Б­ут­у­рлін. І ї­хні м­о­нгол­ьс­ькі сл­ова т­акі, як к­а­нд­али, к­і­нжал, б­а­шка, ч­е­рдак, ч­увал, т­ам­о­жня, я­мщик, ш­амать, л­а­пша, т­є­традь, к­ар­а­ндаш, д­єн­ьгі, б­ум­ага та б­аг­ато і­нших слів, зб­аг­ат­или м­ову М­о­ск­ов­ит­ії. І її зм­о­нг­ол­із­ув­али. Між і­ншим, п­оет Де­рж­авін п­ише: «Да не за­бу­ді­т­ся во мне по­слє­д­ній род Ба­г­рі­ма», був зна­т­ний мо­н­голь­сь­кий ари­с­то­к­рат Ба­г­рі-­му­р­за. У Мо­н­го­лів (епо­хи ха­на Ба­тия) бу­ли по­нят­тя: хто не вміє об­ма­ню­ва­ти, той ду­рак. Во­ни вва­жа­ли, що об­ман на­ле­жить до ве­ли­ко­го ми­с­те­ц­т­ва. Уся­кі обі­ця­н­ки, до­го­во­ри для них бу­ли тіль­ки зна­ря­д­дям об­ма­ну. Ві­ри­ли: лю­ди­на че­с­на - зна­чить глу­па. Чи­та­ю­чи жит­тє­пис Чи­н­гіс ха­на Те­му­джі­на і ца­ря Іва­на Гро­з­но­го, я по­ба­чив: їх­ні ха­ра­к­те­ри ду­же по­ді­б­ні. У За­по­ві­ті Чи­н­гіс ха­на Те­му­джі­на є й та­кі сло­ва: «Ща­с­тя ва­ше - по­ко­рен­ня не­по­кі­р­них. При­му­шуй­те по­ко­ре­них, щоб во­ни са­мі се­бе вам на ща­с­тя три­ма­ли в по­ко­рі». Те­му­джін не вмів чи­та­ти і пи­са­ти, але три­мав бі­ля се­бе лю­дей гра­мо­т­них. Мо­н­го­ли бу­ли до­сві­д­че­ни­ми прак­ти­ч­ни­ми по­лі­ти­ка­ми, пер­шо­ря­д­ни­ми во­ї­на­ми. Е. Го­лу­бин­сь­кий в «І­с­то­рії Рус­с­кой це­р­к­ви» (т. 1, п. 1, Мо­с­к­ва, 1904 рік) на стор. 882-ій пи­ше, що Укра­ї­н­ці ду­же від­мін­ні від Мо­с­к­ви­нів, що во­ни «сут­тє­во не­од­на­ко­ві між со­бою ха­ра­к­те­ром сво­їх ду­хо­в­них при­род».

 

103. 

3. Учи­те­лю Лев Си­ле­н­ко, Ва­шою РУ­Н­Ві­рою лю­ди за­хо­п­ле­ні: ка­жуть, що це при­йшов час ма­ти свою Ві­ру в ду­ші сво­їй. Свою, а не по­зи­че­ну. Та ме­не не­по­ко­їть: чи Ва­ше вчен­ня не зро­бить Укра­ї­н­ців са­мо­лю­ба­ми, які по­над усе ста­в­лять спра­ви на­ці­о­на­ль­ні?

В. У всіх на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гі­ях (в ін­ду­ї­з­мі, в юда­ї­з­мі, в ші­н­то (Япо­нія)) по­над усе по­ста­в­ле­ні спра­ви на­ці­о­на­ль­ні - у них ре­лі­гій­не і на­ці­о­на­ль­не - це те са­ме. Са­мо­люб­с­т­во є рі­з­не - ро­зу­м­не і глу­пе, бла­го­ро­д­не і жо­р­с­то­ке. Я ка­жу: лю­ди­на, яка са­ма се­бе не лю­бить, не­ща­с­на. Як же во­на мо­же лю­би­ти лю­дей, ко­ли в неї не­ма лю­бо­ви до се­бе? Хто се­бе не лю­бить, не­без­пе­ч­ний. Чо­му лю­ди­ні хо­четь­ся бу­ти че­пур­ною, по­ря­д­ною, че­с­ною? То­му, що во­на лю­бить са­ма се­бе - во­на лю­бить свою гі­д­ність, ша­нує свій пре­стиж, честь сво­го Ро­ду. Лю­ди­на, яка лю­бить се­бе, не схо­че за­пля­ми­ти­ся не­до­стой­ною по­ве­ді­н­кою (кра­ді­ж­кою, об­мо­ва­ми, не­охай­ні­с­тю, пи­я­ти­кою, зра­дою при­яте­ля). Без до­б­ро­дій­но­го са­мо­люб­с­т­ва не бу­ло б у сві­ті люд­сь­ко­го по­сту­пу. Бла­го­ро­д­не са­мо­люб­с­т­во лю­ди­ні по­трі­б­не. Во­но зба­га­чує її хо­тін­ня до­ве­р­шу­ва­ти ве­ли­кі по­дви­ги. Щоб здо­бу­ти зо­ло­ту ме­даль (при­не­с­ти честь со­бі і На­ро­ду своє­му), спорт­смен під час зма­гу не шко­дує сво­го здо­ро­в’я, він бі­жить до ме­ти. Він са­мо­люб: хо­че всіх (на­віть рі­д­но­го бра­та) за­ли­ши­ти по­за­ді, і при­бу­ти пе­р­шим. Уби­ти в лю­дях по­чут­тя са­мо­люб­с­т­ва не мо­ж­на: во­но за­ко­до­ва­не в ге­нах лю­ди­ни, і опра­в­да­не ма­ті­р’ю-­при­ро­дою, яка сто­їть по сто­ро­ні тих, які зді­б­ні пе­ре­ма­га­ти пе­ре­шко­ди, тру­д­но­щі, від­сто­ю­ю­чи суть сво­го Єс­т­ва. Осо­б­ли­во ве­ли­ч­не те са­мо­люб­с­т­во, яке до­б­ро­дій­не, сві­т­ле, ро­зу­м­не. Глу­пе са­мо­люб­с­т­во жо­р­с­то­ке, слі­пе і не­без­пе­ч­не: у ньо­го ме­та - аби ме­ні до­б­ре, а всі ін­ші хай со­бі, як зна­ють «бо­же­во­лі­ють, ко­на­ють». Глу­пе, жо­р­с­то­ке са­мо­люб­с­т­во ро­бить лю­ди­ну не­ща­с­ною, по­ки­ну­тою, за­бу­то­ю. Що ж є? Жо­р­с­то­кий са­мо­лю­бець, ро­б­ля­чи ін­ших не­ща­с­ни­ми, зне­ща­с­ли­в­лює сам се­бе, бо опи­ня­єть­ся між не­ща­с­ни­ми. Бла­го­ро­д­не са­мо­люб­с­т­во ми­ло­се­р­д­не, до­б­ро­дій­не і, ро­б­ля­чи бли­ж­чих ща­с­ли­ви­ми, оща­с­ли­в­лює се­бе ві­р­ни­ми при­яте­ля­ми. На­род, який ста­вить свої на­ці­о­на­ль­ні спра­ви по­над все, не мо­же бу­ти ра­бом. Він, тво­ря­чи ба­га­те жит­тя у сво­їй кра­ї­ні, стає зра­з­ком для ін­ших; він хо­че, щоб і йо­го су­сі­ди ба­га­ті­ли. Ба­га­та кра­ї­на ото­че­на бі­д­ни­ми, збі­д­ніє не то­му, що бі­д­ний ба­га­то­му не брат, а то­му що ба­га­та не мо­г­ти­ме бі­д­ній ні­чо­го про­да­ти і ні­чо­го не змо­же в неї ку­пи­ти. Япо­н­ці вва­жа­ють се­бе На­ро­дом бо­же­с­т­вен­но­го по­хо­джен­ня - їх­ня на­ці­о­на­ль­на ре­лі­гія є ви­явом їх­ньої вда­чі. Ква­ну­ші (па­с­ти­ри) їм ка­жуть: ми тя­ж­ко пра­цю­є­мо то­му, що лю­би­мо се­бе і ді­тей сво­їх, на­ша пра­ця нас зба­га­чує, сла­вить, обез­сме­р­т­ню­є. Є на­ро­ди, які жи­вуть на ба­га­тих зе­м­лях, та лі­ни­вість їх­ня їх ро­бить бі­д­ни­ми і не­ща­с­ни­ми. Як­що Укра­ї­н­ці не лю­би­ти­муть са­мі се­бе, тоб­то спра­ви ін­тер­на­ці­о­на­ль­них ре­лі­гій ста­ви­ти­муть на пе­р­ше мі­с­це, а спра­ви свої на­ці­о­на­ль­ні - на дру­ге, не ма­ти­муть во­ни по­ша­ни у Сві­ті, і не бу­дуть зді­б­ни­ми бу­ді­в­ни­ка­ми дер­жа­ви. Жи­ти­муть бі­д­но на ба­га­тій Зе­м­лі.

 

104. 

3. Те­пер в Укра­ї­ні по­ши­ре­на по­рно­г­ра­фі­я. Що це є і з якою ме­тою? Мо­же­те ска­за­ти свою ду­м­ку?

В. У гре­ць­кій мо­ві «по­р­не» (про­с­ти­ту­т­ка), а «гра­фі­я» (пи­сан­ня) - от­же, пи­сан­ня про про­с­ти­ту­ток. Оче­ви­д­но, ілю­с­т­ро­ва­не фо­то­гра­фі­я­ми, які зо­бра­жа­ють ста­те­ву ді­ю. З іс­то­рії зна­є­мо: у рі­з­ні епо­хи іс­то­рії Люд­с­т­ва бу­ли пле­ме­на­ми ви­зна­че­ні зви­чаї, які впо­ря­д­ко­ву­ва­ли ста­те­ве жит­тя. І ча­с­то роз­пу­с­ни­ки (хло­п­ці і ді­в­ча­та) жо­р­с­то­ко ка­ра­ли­ся. У на­ших Пред­ків (маю на ува­зі Три­пі­ль­ців і їх­ню ду­хо­в­ну тво­р­чість «Ве­ди») ви­со­ко ці­ну­ва­лась ді­во­ча цно­т­ли­вість, ті­ле­с­на чи­с­то­та; ста­те­ва стри­ма­ність вва­жа­лась свя­щен­ною, лю­б­ле­ною Не­бом і Зе­м­ле­ю. Де­сять ти­сяч ро­ків то­му, лю­ди жи­ли ро­да­ми: ро­ди­ни, яка б скла­да­лась з чо­ло­ві­ка, жі­н­ки, ди­ти­ни, ще не бу­ло. Ма­ти зна­ла сво­їх ді­тей. Чо­ло­ві­ки вва­жа­ли, що всі ді­ти є їх­ні­ми рі­д­ни­ми ді­ть­ми, оче­ви­д­но, це вже бу­ло то­ді, ко­ли лю­ди зна­ли, чо­му жі­н­ка стає ва­гі­т­но­ю. Як­що б ста­те­ве жит­тя не бу­ло при­єм­не, юнак об­ми­нав би юн­ку, а юн­ка об­ми­на­ла 6 юна­ка. І лю­ди пе­ре­ста­ли б мно­жи­ти­ся. Да­тель Бут­тя (Да­ж­бог) діє, як жі­но­чість в жі­н­ці і діє, як чо­ло­ві­чість в чо­ло­ві­ко­ві. Він Сві­т­ло жит­тє­т­во­р­не, Він Все у всьо­му. Да­ж­бо­жі за­ко­ни вті­ле­ні у за­ко­нах Все­сві­ту, у при­ро­ді. Ді­в­чи­на пе­ред тим, як при­ду­ма­ли одяг, ста­ра­лась при­кра­шу­ва­ти се­бе: чі­п­ля­ла кві­т­ку в ко­си, ро­би­ла з ягід на­ми­с­то, їй хо­ті­ло­ся бу­ти при­на­д­ною, кра­си­во­ю. Юнак брав лу­ка, пу­с­кав стрі­лу, пе­ре­ска­ку­вав рі­в­чак. Він по­ста­вою, спри­т­ні­с­тю і від­ва­гою при­ваб­лю­вав юн­ку. І їм при­єм­но бу­ло при­ту­ля­ти ті­ло до ті­ла. Зрід­ню­ва­ли­ся. Ста­те­ве жит­тя при­єм­не і ко­ри­с­не для здо­ро­в’я. По­тво­р­ні лю­ди (ду­ше­в­но хво­рі, ста­те­во збо­че­ні) ба­чать у се­к­сі зміст жит­тя. По­рно­г­ра­фія збу­джує в них під­ви­ще­ний ін­те­рес до се­к­су - во­ни ста­ють ра­ба­ми ста­те­вої при­єм­но­с­ти. І цим ви­сна­жу­ють ене­р­гію ду­ші і ті­ла. І во­ни лі­ну­ють­ся ду­ма­ти, від­чу­ва­ють за­га­ль­ну вто­му. Юнак бай­ду­жіє - пе­ре­стає ці­ка­ви­ти­ся ви­со­ки­ми іде­а­ла­ми, до­лею сво­го На­ро­ду. Щоб пе­ре­мо­г­ти вто­му, стає на­р­ко­ма­ном, по­ки­дь­ком су­с­пі­ль­с­т­ва. Мо­лодь - май­бу­т­нє На­ро­ду. Хто хо­че зни­щи­ти На­род, зде­ге­не­ру­ва­ти йо­го ду­шу й ро­зум, той не пе­ре­би­рає жо­д­ни­ми спо­со­ба­ми, щоб осла­би­ти йо­го мо­лодь, ду­шу за­плі­д­ни­ти ні­гі­лі­з­мом, ін­тер­на­ці­о­на­ль­ни­ми се­к­та­ми, від­ре­чен­ням від бо­ро­ть­би за жит­тя. І по­рно­г­ра­фія ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся, як один із за­со­бів за­бру­д­нен­ня ду­ші На­ро­ду.

 

105. 

3. Учи­те­лю, я був за­пи­тав пан-­от­ця: що маю ро­би­ти, щоб бу­ти до­стой­ним Укра­ї­н­цем, і він від­по­вів: «Що­не­ді­лі йди до це­р­к­ви. Мо­ли­ся. Ча­с­то спо­ві­дай­ся, при­ча­щай­ся, усе­рд­но скла­дай по­кло­ни пе­ред об­ра­зом Ісу­са Хри­с­та, і бу­деш до­стой­ним Укра­ї­н­цем». Учи­те­лю, який Укра­ї­нець до­стой­ний, а який Укра­ї­нець - ні?

В. До­стой­ний Укра­ї­нець є той, над ду­шею і ро­зу­мом яко­го не во­ло­ді­ють іно­зе­м­ні по­лі­тич­ні, еко­но­мі­ч­ні, ре­лі­гій­ні ав­то­ри­те­ти, до­г­ми, ри­ту­а­ли, бо­го­ро­зу­мін­ня. До­стой­ний Укра­ї­нець той, хто вміє до­стой­ним жит­тям се­бе хва­ли­ти: він хва­лить се­бе пра­цею на бла­го Ві­т­чи­з­ни, ро­ди­ни. Уся­ка пра­ця в по­лі, на за­во­ді, в шко­лі, у вій­сь­ку, в па­р­ла­ме­н­ті до­стой­но ви­ко­на­на, ро­бить Укра­ї­н­ця до­стой­ним. До­стой­ний Укра­ї­нець ка­же: «Я ві­рю в Го­с­по­да Все­ви­ш­ньо­го. Го­с­подь - Лю­бов, Пра­в­да, Во­ля, Сві­т­ло, Ми­ло­се­р­дя. У мо­їй ду­ші моя ві­ра, моє ро­зу­мін­ня Бо­га. Я ві­ру­ю­чий по­-рі­д­но­му; бо в ме­не Ві­ра мо­я. Не по­зи­че­на, не при­ве­зе­на з Чу­жи­ни». До­стой­ний Укра­ї­нець знає: між ним і Бо­гом жо­д­ний чу­жи­нець не мо­же бу­ти ам­ба­са­до­ром. Він ві­ль­но роз­мо­в­ляє з Бо­гом: йо­го роз­мо­ва з Бо­гом є йо­го не­під­ку­п­на лю­бов до Ві­т­чи­з­ни, лю­бов до лю­дей Укра­ї­ни-­Ру­си. Він сво­єю шля­хе­т­ною лю­бо­в’ю зве­ли­чує се­бе, свій рід. І щоб йо­го Лю­бов бу­ла кві­ту­ча й пло­до­но­с­на, він її зба­га­чує пра­цею, яка освя­че­на аку­ра­т­ні­с­тю, то­ч­ні­с­тю, кра­сою, за­ко­на­ми куль­ту­ри і мо­ра­лі. Увесь Світ ша­нує до­стой­них лю­дей, не­за­ле­ж­но від то­го, де во­ни ро­ди­ли­ся і якої во­ни на­ці­о­на­ль­но­с­ти. Ри­си до­стой­них лю­дей усі­ми лю­б­ле­ні: пра­цьо­ви­тість, охай­ність, ми­ло­се­р­д­ність, до­б­ро­зи­ч­ли­вість, ще­д­рість, від­ва­ж­ність, че­с­ність. З до­стой­но­го жит­тя ко­ж­но­го гро­ма­дя­ни­на по­стає до­стой­на Ві­т­чи­з­на. У до­стой­ної Ві­т­чи­з­ни є культ до­стой­них лю­дей: во­ни є со­ві­с­тю жит­тя Люд­с­т­ва.

 

106. 

3. Учи­те­лю Лев Си­ле­н­ко, вже ба­га­тьом ві­до­мо: Ви за­сну­ва­ли но­ву кон­фе­сію РУ­Н­Ві­ру - Укра­ї­н­сь­ку Ві­ру в Бо­га єди­но­го і пра­в­ди­во­го. А от для ме­не Ісус Хри­с­тос - Го­с­подь Бог пра­в­ди­вий. Чи мо­же­те ска­за­ти, на­ві­в­ши при­клад, які ді­ла і сло­ва Хри­с­то­ві вам не по­до­ба­ють­ся, і чо­му?

В. У «Є­ва­н­ге­лі­ях» чи­таю, що Бог Ісус «зро­би­в­ши би­ча з мо­ту­з­ків, ви­гнав усіх зі свя­ти­ні», Іван, 2,15. Ісус би­чу­ю­чи, «мі­ня­ль­ни­кам гро­ші по­роз­си­пав». Єру­са­лим­сь­ка свя­ти­ня (си­на­го­га) ма­ла ра­бі­на. І ві­ру­ю­чі ма­ли до­звіл у до­стой­но­му мі­с­ці по­мі­ня­ти гро­ші. Бог Ісус у си­на­го­зі «по­пе­ре­ве­р­тав гро­шо­мі­нам сто­ли та ос­ло­ни - про­дав­цям го­лу­бів», св. Мат­тей, 21,12. Я вва­жаю, що при до­по­мо­зі «би­ча з мо­ту­з­ків», «пе­ре­ве­р­тан­ня сто­лів», на­во­ди­ти по­ря­док - спра­ва при­ни­з­ли­ва. Та й під час «пе­ре­ве­р­тан­ня сто­лів» мо­же ста­ти­ся по­ра­нен­ня зо­всім не­вин­них лю­дей. Бог Ісус був фі­ло­со­