Обряди
Обряд проведення Свята Великодня Світла Дажбожого
Обряд Освячення в рідне богорозуміння дорослої людини
Обряд проведення Святої Вечері
проведення Свята Великодня Світла Дажбожого
Обряд Свята Великодня Світла Дажбожого складається з таких дійств :
1. Зустріч гостей у вітальні.
2. Традиційний початок свягосу (дзвіночок, музика, запалювання свічок).
3. Вітання присутніх зі Святом, розповідь про суть, зміст і значення Свята (Мага Віра, 43).
4. Розповідь (у формі діалогу) про значення крашанки (писанки) і бабки.
5. Освячення крашанок (писанок), бабок (калачів) та інших страв.
6. Співання пісні "Великдень" (взявшись за руки).
7. Розповідь про обряд умивання крашанками і споживання бабки.
8. Співання пісні "У РУНВіри є ми".
9. Стисла розповідь-нагадування про зміст Провідної Неділі.
10. Прикінцева молитва.
11. Традиційне завершення свягосу.
Після свягосу відбувається умивання крашанками, ритуальне споживання крашанок, бабок, інших страв. Відбуваються ігри з крашанками : "цокання" або "товкання", "скачування з горбочка", "обмін навпомацки" тощо.
Лунають рунвістські та інші українські пісні.
1. Зустріч гостей у вітальні.
2. Традиційний початок свягосу.
3. Вітання присутніх зі Святом, розповідь про суть, зміст і значення Свята (Мага Віра, 43).
Закінчився Білий, або Чистий тиждень, який наступив після Вербної неділі. Ми прибрали свої домівки, поставили все на свої місця. Але найголовніше, ми очистились, освітлились самі і наші душі, наші думки і почування.
А чи помітили ви, як за цей тиждень повеселішало небо, сонце, природа, люди? Чи помітили ви, як природа вмилася першими весняними дощами, як прямо на очах зазеленіли кущики, трава, як весело защебетали пташки, як з'явилися невідомо звідки різні комашки (мушки, комарики, "сонечка"), як почали виповзати із землі хробачки (ніби й вони захотіли вдихнути весни, сонця, а може так і є ?).
А ми люди .... Ось і дочекались ми ще однієї весни. Значить ми ще живемо, боремося за життя, віддаємо своє життя своїм дітям, внукам, українському народові, нашій Україні, нашому рідному Богові.
Бо ж зима – не рідна мати для людей. Вона приносить страждання, холод, а інколи голод, іноді смерть. Згадайте, як ми всі чекали весни. Ніби й зима не була такою вже суворою, але ж так хотілось весни, сонця, світла, тепла. (Зима була такою суворою, і вже так хотілося весни, сонця, світла, тепла.)
І в нагороду за наше чекання, за наше зимове терпіння, за те, що не втратили віри в це святе воскресіння (відродження) природи й людини, Бог життя дарує всім квіти весни.
Це Дажбог запліднює життям землю!
Сік, що тече в жилах рослин, – то кров сонця! Золотисті зерна жита-пшениці – тіло сонця! Проміння, яке ллється з сонця, з неба перетворюється у квіти, у трави, творить безсмертя.
Великдень, тому й називається Великим днем, бо в цей найпотужніший у році день оновлюється (відроджується, воскресає, оживає) природа. Весь світ возносить хвалу цьому воскресінню, перемозі весни над зимою, добра над злом, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Ці світлі сили перемагають тому, що, як свідчать наші міфи, в цей день, на Великдень, Дажбог по чарівному вербовому мосту приносить на землю, у людські душі, святий очисний вогонь.
Великдень – це світле свято, коли все радується і веселиться і на небі, і на землі. Сонце також радіє, грає, гуляє, міниться та скаче по небу.
Наші предки (сонцепоклонники) вважали, що Сонце – це відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво і ласкаво світить. "Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показалось, праведне, слава тобі!" – шепотіли молитву наші Тато Орь і Мама Лель, повернувшись обличчям до сходу, побожно піднявши руки і віддаючи йому глибокий поклін.
А нині хіба ми не шануємо сонця, тепла?
Своїм невидимим чарівним співом тисячоліть життєдайне сонце поєднує душу людини з душами далеких пращурів та з майбутніми нащадками подальших поколінь. І це велике свято Дажбог приносить своїм вірним онукам, від найменшого до найстаршого, як безмежну і величну радість. І тому в цей день ми всі такі гарні, свіжі, оновлені, барвисті, гарно одягнені, піднесені.
Давним-давно наші пращури помітили, що зігріте життєтворним сонцем, теплом яйце у предивній своїй таїні творить у собі краплю червоної крові. Кров – це життя, а життя виникло з яйця. (Згадайте, ми навіть не їмо яєць, де вже є краплинка крові, бо ж то вже початок життя; зародок живої істоти). Ось чому в нас прийнято дарувати на Великдень крашанки, писанки, як символ життя вічного, оновлення, продовження роду. Цей магічно-чарівний згусток сонця схований і в зерні рослин, і в сім’ї тварин і людей. Ми гордимося, що оце Дажбоже світло, тепло, його осяйне золоте коріння-промені глибоко живлять землю. І в кожному колосочку, в кожній рослинці, тварині, в душі кожного українця-русича-орія живе Дажбог.
Крокує землею українською Великий День Світла Дажбожого. Сьогодні разом з нами перебувають наші світлі, дорогі Предки.
4. Розповідь (у формі діалогу) про значення крашанки (писанки) і бабки.
Крашанка (писанка) — символ вічності народу, вічного життя.
Великдень в українців завжди асоціюється з крашанкою (писанкою). І це зрозуміло. Пофарбоване або розписане по-мистецьки великоднє яйце створює особливий святковий настрій і вкупі з калачем (бабкою) є основним символом Великоднього Свята.
Наших Предків дивувало яйце, з якого вилуплювалася маленька жива істота. Із неживого творилося живе! Саме тому наші Предки вважали яйце символом зародження життя на землі. "Все починається з яйця", – казали вони. Справді, здається, нежива річ, а потримайте її якийсь час у певних температурних умовах, і з неї, зламавши пута, проклюнеться нове життя – пухнасте, золотаве, немов сонечко, курча. Ось чому люди виокремили яйце. І почали його прикрашати й розписувати, як символ весняного пробудження всього живого на землі, як символ воскресіння вічного.
Давня легенда розповідає, що крашанки й писанки принесли людям птахи. Одного разу була дуже сувора, морозна зима. Птахи не встигли вилетіти до теплих країв у Вирій. Вони стали гинути й замерзати. Люди позабирали всіх птахів до своїх теплих осель,, відігріли їх, нагодували, а коли наблизилася весна і стало сильніше пригрівати сонечко, птахи полетіли у Вирій. Але там вони довго не барилися, адже наступала весна. Птахи повернулися і на своїх крилах разом з чарівною весною принесли яйця. Але то були вже не прості яйця, а красні (гарні), тобто пофарбовані й розписані візерунками. З того часу з приходом Великого весняного дня (Великодня), люди стали робити крашанки й писанки.
Наші Предки вірили, що в яйці зосереджена чарівна магічна сила, яка наділена особливою святістю приносити добро, щастя, любов і достаток.
Існує ще й така стародавня романтична легенда. На зорі життя людини, коли в непроникному мороці Білобог (Світла Сила) творив простір, Сокіл-Род народив золоте яйце, яке в середині мало не жовток з білком, а зародок цілого Всесвіту. Чорнобог (Темна Сила) своїм чорним крилом хотів знищити той щойностворений світ, затьмарити своїми непробудними кудлами, перетворити світовий порядок на безмежний хаос. У ті глибокі доісторичні часи Богові-Творцеві Всесвіту (Білобогові) вдалося те страшне зло (Чорнобога) замкнути дванадцятьма залізними замками за дванадцять залізних дверей у підземелля і міцно прикувати те страхіття до високої стрімкої скелі дванадцятьма залізними ланцюгами.
А на честь прародителя світу – Бога-Творця, для відзначення його перемоги над злом, люди пишуть писанки та розфарбовують у різні барви яйця, які є символами зародження нового життя.
Та Чорнобог не дрімає. Так, він переможений, замкнутий, прикутий ланцюгами, але живий. Чорнобог хоче звільнитися і зруйнувати Білий Світ. Відомо, що коли йому вдасться перегризти від одного Великодня до другого спочатку замки, потім двері і, нарешті, залізні ланцюги, тоді настане кінець світу. І тому Чорнобог несамовито гризе залізо цілий рік, від Великодня до Великодня, намагаючись звільнитися з полону.
У той же час він регулярно посилає своїх посланців, що ходять по селах і містах і придивляються, як живуть люди. Все, що посланці побачать і почують, розповідають Чорнобогові. Коли посланці кажуть, що люди живуть не по правді, сваряться між собою, що між людьми починають переважати нижчі жадання, тоді в Чорнобога .додається сили, він радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці доповідають, що між людьми панує злагода й добро, починають переважати вищі жадання, тоді Чорнобог сердиться, насуплює брови, сили його слабнуть, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло.
Та найстрашнішою звісткою для темної сили є розповідь про те, що люди не забули звичаю писати писанки і робити крашанки, славлячи цим Бога Світла, Бога Сонця, Бога-Творця. Тоді він реве, як звір, рветься з усієї сили і б’ється головою об скелю так, що аж вогонь креше.
А тепер уявімо таку ситуацію: від минулого Великодня до нинішнього Чорнобог гризе залізо. Він вже перегриз усі замки, всі двері, більшість ланцюгів. Залишається догризти останній ланцюг. Темна сила поспішає. Та ось прибігають захекані посланці і доповідають, що люди посміхаються, радіють життю, сонцю, що знову напекли калачів, наготували страв і, що найголовніше, до Великодня приготували писанки й крашанки, що знову заспівали хвалу світлому, правдивому, доброму Богові-Дажбогові. І тоді негайно відновлюються знову всі ланцюги, двері й замки, які утримують зло. То ж не даймо жодного шансу злу, темній силі зруйнувати світ!
Великодній калач (баба).
Калач – круглий, білий, запашний. Він схожий на сонце і символізує родинне коло. Калач у нас також має назву "баба" або "бабка", у значенні трипільського слова "ба", що означає – „бачення”, „освітлення”, „єднання зі світлом”, „добром”.
5. Освячення крашанок (писанок), бабок (калачів) та інших страв.
Рунтато йде в супроводі двох помічників. Один тримає перед собою Трисуття, інший – дзбаночок з освяченою водою. Рунтато вербовою гілочкою торкається освяченої води, а потім цією водою освячує калачі, писанки (крашанки), інші страви, що знаходяться в кошиках. При цьому виразно й урочисто промовляє: "З любов’ю освячується Дажбогом дана благодать. Усіх угощайте, з Великоднем вітайте!"
6. Співання пісні "Великдень" (взявшись за руки).
7. Розповідь про обряд умивання крашанками і споживання бабки.
Після освячення усі члени родини вмиваються крашанками. В миску наливають води, кладуть туди 3 крашанки, додають дрібних монет й усі по черзі вмиваються.
Вірили, що коли вмитися крашанкою, то всі будуть здорові, рум’яні, як крашанки, та багаті. Коли є дівчина на виданні, то вона вмивається першою і виймає одну крашанку.
Той, хто вмивається останнім забирає гроші.
Дівчина вірила – коли вмиється крашанкою, то скоро по Великодні вийде заміж, буде здорова й щаслива.
Хлопці вірили, що цей обряд додає їм сили, завзяття, бадьорості і краси.
Після освячення калач ритуально споживають, не вживаючи ножа, а розламують руками. При цьому намагаються лівою рукою підтримувати під час їжі, щоб крихти не падали: символічне оберігання цілісності Роду.
7. Ритуальне вмивання крашанками та споживання бабки.
Діти і молоді рідновіри підходять по черзі до миски з крашанками і вмиваються, вибрану крашанку забирають з собою. Рунтато ділить калач (бабку) і роздає присутнім.
8. Співання пісні "У РУНВіри є ми".
9. Стисла розповідь-нагадування про зміст Провідної Неділі.
Перша неділя після Великодня в Україні здавна носить назву Провідної. За стародавніми (дохристиянськими) віруваннями наших Предків у дні Великодня всі душі прапращурів (покійників) вважалися членами роду, присутніми на землі серед живих; вони мали свій Навський (Духовний, Мертвецький) Великдень і протягом Білого Тижня та наступного за Великоднем тижня їх навіть не можна було називати покійниками.
Вважалося, що перед Великоднем – величним святом весни – весняного сонця, оновлення та відродження, коли оживає (воскресає) після довгого зимового сну вся природа, тоді душі Предків наших приходять з вирію до нащадків і за три дні до Великодня, відзначають уночі свій Навський або Мертвецький Великдень. Існувало переконання, що душі Предків приходять у Чистий Четвер.
У давнину і ще навіть у 16-17 сторіччі молодь у ніч Чистого Четверга розкладала вогні. Цим вогням надавали значення очисних. А оскільки вода й вогонь у давнину були головними "чистителями та святителями", то й перед зустріччю Великого Дня весни та весняного сонця, цими вогнями очищали всі "весі" (села), поля, ліси, води й луки, – куди лише досягала заграва цих вогнів. Вірили в давнину, що вся місцевість, люди й худоба очиститься від усього лихого; що вогні проженуть злі сили, смерть, хвороби – недуги; що багаття очищать землю, чим викличуть високий урожай, добрий приплід худоби, здоров’я тваринам і людям; що вогнями умилостивлять (задобрять) життєдайне сонце і землю.
І ще одне значення надавали вогням Чистого Четверга – освітити шлях Предків до нащадків, щоб їхнім душам було видно, умилостивити їх, щоб бува не нашкодили, та зігріти їх. Ці чарівні вогні, що освячували й очищали людей і місцевість саме тоді, коли душі Предків блукали по землі, – розкладалися в лісі, здебільшого над водою, а чи на луках, також над річкою.
А вдома запалювали маленький очисний вогник – свічку і ставили її на вікно, знову ж таки, щоб вказати шлях Предкам до рідної домівки, до дітей, внуків, правнуків.
У Великодні дні всі покійники вважалися, як члени роду, присутніми на землі серед живих, мали свій Навський Великдень, і протягом Білого Тижня не можна було навіть називати їх покійниками.
Отже, було переконання, що душі Предків були разом з живими членами роду та родини від Навського Великодня (Чистого Четверга) до Провідної Неділі. Ті душі могли діяти лише із заходом сонця та вночі до "третіх півнів", а на Великдень душі Предків увесь час перебували серед живих, а вранці, першого Великоднього дня вони разом з членами роду споживають освячені бабки та писанки (крашанки).
Наступної після Великодня неділі члени роду урочисто виряджають дорогих гостей – душі Предків – назад до вирію, на ниви та в ліси. Саме тому цей день називається Провідною Неділею або Проводами.
За звичаєм найдавніших часів на Проводи намагаються умилостивити, ублагати, задобрити покійників, домогтися їхньої підтримки саме у цей важливий час – весни, коли такі великі сподівання на майбутній урожай, приплід худоби тощо.
Покійникам у цей день приносилися різні жертви: проводили "надгробну" трапезу, поминковий обід, що нагадував стародавню тризну. Господар чи господиня розбивали до надгробного каменя писанку, качали й обкачували могилку писанкою-кращанкою і віддавали ці яйця бідним людям; виливали на могилу чарку горілки, вина чи меду; залишали на могилі часточку освячених продуктів (сіль, крихти, рештки їжі), клали писанку. При цьому часто зверталися до душ Предків: "Святії родителі, ходіть до нас хліб-сіль їсти", або "їжте, пийте, вживайте і нас споминайте'', "Наші рідняки, не поминайте лихом, чим хата багата, тим і рада!"
Кожна родина, трапезуючи біля могил своїх рідних, вважала за необхідне та бажане запросити старців-убогих і причастити їх.
У Провідну Неділю в кожній хаті також засвічували свічки, щоб освітити Предкам дорогу до Зоряного Царства Вічності. Біля свічки ставили кухлик з водою і мисочку з свяченим.
Ці звичаї збереглися донині. Зрозуміло, що тепер помітні нашарування християнської віри. Але основа – наша рідна, стародавня.
10. Прикінцева молитва.
11. Традиційне завершення свягосу.
проведення Свята Купала
Релігійна Громада Рідної Української Національної Віри (РУНВіри) міста Хмельницького
І частина Свята Купала
Початок Свята – вступне слово, розповідь про зміст Свята.
Рунтато говорить :
— Радій, земле українська, радуйся, народе український! На наші терени іде величаве Свято Купала. В народі кажуть: “Іде Купало, несе немало, меди і жито, приріст і присип. Славим Купала, не спимо до рання; не спи, дівчино, косак не спить!”
Свято Купала – це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, коли сонце найвище піднімається над землею. Земля розімліла від палючого проміння. О цій порі перестає кувати зозуля. Люди кажуть: “Ячмінним колосом подавилася”. Колосяться хліба. Половіють, квітують жита. Наливається зрілістю природа. До жнив рукою подати. Так гарно довкола. Хочеться веселитися, співати, танцювати. Хочеться кохати… Хочеться робити добро…
Але ми знаємо, що вже завтрашнього дня сонце повертається з літа на зиму і дні починають коротшати.
Саме в такий час наші Предки відзначали найчарівніше свято літнього циклу – Свято Купала. Відзначали його в ніч на день літнього сонцестояння. Надвечір українці-русичі збиралися, точно як і ми сьогодні, у гаях та лісах біля води, щоб славити Дажбога, Предків Рідних, співати хвалу життю і молодості, відвазі та коханню.
Існує повір'я, що в ніч на Купала ніхто не повинен залишатися в хаті, а щоб, бува, лиха сила не оселилася в господарстві, люди прагнуть побути під Зоряним Царством Духа своїх Предків, збагатитися й опромінитися життєдайною Дажбожою снагою. У цей час сила сонця і води розвивається до найбільшої міри. Небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільшу силу її плодам. І справді, ви вже помітили, що з'явилися в лісі перші ягоди, буяє зілля, розцвітають найліпші, найніжніші квіти, що п’янять своїм запахом усе живе, а всяке зілля набирає чарівних, лікувальних і цілющих властивостей і зберігатиме їх до завтрашнього полудня.
На це свято люди купаються, обливаються водою і стрибають через вогонь.
Та чужа духовна сила, яка була нав'язана 988 року нашому народові (маю на увазі християнську віру), на протязі цілих століть намагалася побороти звичай відзначати Свято Купала. Сипала прокльонами, проголошувала анафеми, називала це Свято бридким, бєсовським, проголошуючи : “Купала на Крестітєля утопітє і огнєнноє скаканіє отсєчітє…” Але ж хіба хтось зможе перемогти цілий народ? Не зумівши перемогти природне і тому по-справжньому народне Свято, християнські священики вирішили діяти обманом. Вони постановили в цей день святкувати народження Іоанна Хрестителя. Таким чином їм, до певної міри, вдалося витворити мутанта, якого тепер називають – свято Івана Купала. Але ми, рідновіри, чудово розуміємо суть свята Купала.
Найцінніше, чого прагнуть і що роблять люди в цей вечір – це очиститись від усього лихого, чорного, холодного; очиститись від нижчих жадань і збагатитися вищими. А вогонь і вода – купальський вогонь і купальська вода і є тими силами, які очищають, чарують, оберігають і лікують. Сьогодні ми всі відчуємо велич і силу вогню і води.
Але не тільки цим славне це Свято. В давнину на Купала здійснювався обряд переводу шістнадцятирічних юнаків, які оволоділи тілесною та духовною досконалістю, у дорослий стан, у стан косаків (козаків). Отримавши благословення під зоряним купальським небом, пройшовши через Мага Врату (Могутні Ворота Слави), очистившись і загартувавшись у вогні та воді, юнаки мали право носити на голові косу (оселедець), як ознаку зрілості, шляхетності. Кращі сини Роду українського - оріянського, як і наш князь Святослав Хоробрий, згодом носили на голові косацький чуб. Колись про косаків казали: “Не вмирає душа наша. Косацькому роду – немає переводу”. Скажемо й ми так сьогодні.
А біля юнаків стояли п'ятнадцятилітні дівчата. Вони у цей день також переводились у дорослість. На головах у дівчат вінки. Це означає, що дівчата ці цвітуть, як цвіте в цей час наша земля. І примовляли тоді всі: “Та будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою, та будь же дівонько багатою, як святая матінка-Земля”. Скажемо й ми так сьогодні!
На Купальське Свято колись, як і нині, приходили всі, як кажуть, від малого до старого. Люди прагнули очиститись вогнем, скупатися у воді.
Молодь приносила з собою для ігор символічне зображення Купала. У давнину Купало уявлявся добрим юнаком, який, однак, був боязливим, зажуреним, лінивим, неохайним. Щоб покарати його, але й навчити, хлопці кидали Купала в огонь, потім вихоплювали й вкидали у воду. Хай рухається, хай очищається, хай виправляється!
Чарівний український вечір, чарівна містерія Купальського Свята… Чари навколо нас… І ось ми вже чуємо потужний голос давньоукраїнського волхва, який долинає до нас із глибини тисячоліть:
“Ми українці-русичі єсьмо внуки Дажбожі. Нащо нам чужого Бога, свій стоїть коло порога. І Схід, і Захід, і Південь, і Північ охоронені мечами нашими і осяяні силою Дажбожою. І живемо ми, щоб відрікатися від злих діянь наших і чинити добрі діяння, і дітей ми учимо своїх, щоб розум їхній ширшав і душа відважнішала, і такі ми є, і се таїна велика єсть.
Прабатьку наш Орь, Прамамо наша Лель, ми – нащадки Ваші; маємо тіло ваше, маємо кров вашу, маємо душу вашу, маємо віру вашу і покони ваші, і ми не хочемо мішатися ні з татарами, ні з греками, ні з варягами, або іншими зайшлими людьми, щоб не загубилася вдача наша, і се таїна велика єсть. Косаки, ви є на світі раттю нескоримою, бо той, хто смерті не боїться, стає володарем Неба і Землі, і смерть на ратньому полі миліша, як неволя, і се таїна велика єсть!
Між Небом і Землею відважно стоїмо ми, внуки Дажбожі. Ми вміємо вмирати, щоб вічно жила мила нашому серцю Україна-Русь! Слава Дажбогові!”
Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас до злагоди, до порозуміння, до єднання, до праці, до звитяги!
Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас здійснити обряд очищення вогнем і водою! Цей обряд зможуть здійснити всі, хто забажає.
Далі рунтато говорить :
А почнемо ми здійснення обряду з________(ім’я рідновіра) ___________
Прошу Вас поклонитися Жертовнику Духа Предків Рідних.
А тепер станьте на одне коліно і рукою доторкніться до рідної української землі. Нехай земля додасть вам здоров’я, сили, снаги, бадьорості та впевненості.
Прошу встати.
— Іменем Господа Дажбога благословляю і освячую ваш праведний шлях до очищення купальським вогнем і оновлення цілющою водою.
— Прошу відкрити Мага Врату. До очищення, до оновлення, до самопізнання, до величі, іде онук (а) Дажбожий (а).
ІІ частина Свята Купала
Обряд стрибання через вогонь:
- пояснення суті обряду;
- попарне стрибання;
- злюбна (шлюбна) ніч;
- перевірка міцності подружжя;
- пошуки квітки папороті.
ІІІ частина Свята
Обряд поминання Предків.
Запалювання та встановлення свічечок на спеціальному плотику, який спускають по течії ріки. Пісня «Помолімося Дажбогу».
ІV частина Свята
Дійство біля купальського багаття:
- обрядове споживання їжі;
- пісні, танці, веселощі, побажання;
- зустріч сходу сонця.
Освячення в рідне богорозуміння
дорослої людини
Рунтато, ставши біля Жертовника Духа Предків Рідних, говорить :
— Дорогі побратими і посестри! Ми, сповідники Рідної Української Національної Віри, визнаючи Науку Вчителя Лева Силенка, визнаючи Святе Письмо Мага Віру, маємо рідне розуміння Бога. Мага Віра пише, що людина родиться двічі. Перше народження – тілесне, а друге народження – духовне. Духовне народження робить людину достойною, вільною, якщо вона виховується мудрістю рідного розуміння Бога, Волі, Правди і Віри. Тоді народжується нова Українська Людина.
Ми щасливі, що належимо до народів, які мають своє рідне богорозуміння. Наш Бог – Датель Буття – нікого не судить, нікого не карає. Людина сама себе карає, не виконуючи Законів Правильного Життя. Дажбог нам, як синам і дочкам своїм, дав усе необхідне для щасливого життя. Дав землю родючу і ріки солодководі, і розум, і любов, і працелюбність, щоб ми самі були творцями своєї Долі. Щоб ми не були рабами чужоземних релігій, правд, канонів, звичаїв. Ми щасливі, що Дажбог – Господь Бог наш!
Дажбоже, Ти благословив Першородителів наших – Маму Лель і Тата Оря, і внуків їхніх – Божа, Кия, Святослава, і ощасливив їх синами і дочками, щоб вічно жив рід наш український. І ми – це вони. Ми – їхня душа і їхня плоть. Вони – наша душа і наша плоть. І їхній образ є нашим образом. Ми є їхнім продовженням.
На жаль, більш ніж тисячу років тому оцей духовний міст між Предками і нащадками був зруйнований грубою силою. Рідна Віра наших Предків була принижена, висміяна та зневажена. На місці рідної духовності утворилася пустка, на якій бурхливо проростали зерна бездуховності.
Ми довго бігли за возом чужої, силою накинутої нам релігії. Минуло десять століть, перш ніж ми почали знову думати про рідне, почали виправляти допущені предками помилки.
Саме РУНВіра, проголошена Духовним Учителем Левом Силенком, покликана відновити поруйнований міст духовної зрідненості між минулим, сучасним і майбутнім. Саме Рідна Віра покликана для порятунку українського люду від полону чужовір’я.
Українець, коли він народився із здоровими душевними якостями, або виплекав ці якості в процесі життя, обов'язково шукатиме шляху до рідного богорозуміння, до Рідної Української Національної Віри.
І він шукає! І знаходить цей шлях! Шлях благородних людей.
Сьогодні на шлях рідного богорозуміння вирішив (вирішила) стати
____________________________________________________________________________
Сповідник РУНВіри читає текст Присяги, поклавши руку на Святе Письмо Мага Віру.
Після складання Присяги рунтато урочисто проголошує:
— Іменем Господа Дажбога, живою цілющою водою у рідне богорозуміння освячується!
— Іменем Господа Дажбога, священною землею українською у рідне богорозуміння освячується!
— Іменем Господа Дажбога, святим Трисуттям у рідне богорозуміння освячується!
Наші дорогі предки поклонялися сонцю, вогню. Вони звали себе вогнепоклонниками. Священний вогонь манив їх до себе, обігрівав, годував, захищав від диких звірів. Вогонь символізував гаряче людське серце, гарячу українську душу, яка міцно поєднується з Небом, з Богом.
Шануючи звичаї наших предків, прошу, побратиме /посестро/ запалити свою свічу. І нехай цей священний вогонь полине у Всесвіт, ознаменовуючи прихід ще одного сина /однієї доньки/ до світу народу рідного, до роду українського, до Рідної Української Національної Віри!
Тож ідіть, побратиме /посестро/, спокійно по життю і впевнено робіть справу роду нашого. У години щастя і в години поневірянь вірте, що шлях до Дажбога, шлях з Дажбогом – єдино правильний шлях.
Віднині Ви рунвіст /рунвістка/. Пам'ятайте про це завжди і скрізь. Втілюйте в щодення Святі Заповіді та Закони Правильного Життя.
У кожній людині є дві природи: вища і нижча. З вищої природи походять вищі жадання. А з нижчої – нижчі жадання.
Щоб успішно розвивати в собі вищі жадання, треба вміти поневолювати в собі нижчі жадання.
До вищих жадань належать:
1. Вірність, Саможертвенність, Відвага.
2. Любов, Терпіння, Співчуття, Милосердя.
3. Достойність, Щедротність, Працьовитість, Чесність.
4. Самоопанування, Самопоневолення, Незалежність.
5. Точність, Чистота, Дбайливість, Поміркованість, Слухняність.
До нижчих жадань належать:
1. Навмисне вбивство, Намовлення до вбивства, Крадіжка, Заздрість, Жорстокість.
2. Лінивство, Марнотратство, Неохайність, П’янство.
3. Крикливість, Дратівливість, Дрібничковість, Балакучість.
4. Розкошолюбство, Зневіра, Збайдужіння, Самолюбство нечесне.
5. Озлобленість, Нетерпимість, Обмовство.
6. Улесливість, Лицемірство, Об'їдання.
Хто не здатний сам поневолювати свої нижчі жадання, той не здатний бути людиною вільною, щасливою, успішною.
Мага Віра пише, що людина повинна сама себе робити щасливою. Тільки таким способом досягнуте щастя є справжнім, радісним і благородним.
Намагайтесь весь час іти вперед: завтра бути кращим (кращою), ніж сьогодні. Стоїте на місці – значить ідете назад.
Ви рунвіст (рунвістка). Від вас залежить поліпшення вашого єства і долі народу рідного. За якостями вашого життя люди відчують, що ви людина краща.
Не принижуйте себе, вживаючи слова низької вартості. Нікого не обмовляйте, бо ця зброя, викликана нижчими жаданнями, принижує зміст вашого "я".
Не обманюйте. Не купуйте і не перепродуйте крадених речей.
Ви рунвіст (рунвістка). Не приятелюйте з ворогами Вітчизни своєї. Не вживайте наркотиків. Не тримайте в хаті отрути і не торгуйте нею. Не будьте невільником (невільницею) коштовних речей. Там, де гроші вище від сумління, людина має малу вартість. І її розум не здатний продукувати високі думки.
Ви рунвіст (рунвістка). Уникайте незаконного статевого життя. Тілесна приємність солодка, але коли ви станете її рабом, вона буде вашим нещастям.
Ви рунвіст (рунвістка). Допоможіть побратимові чи посестрі, якщо вони мають клопіт. Будьте достойними не тому, щоб здобути між людьми пошану, а тому, що достойність є властивістю вашої вдачі.
Ви рунвіст (рунвістка). Час – це скарб. Хто марно витрачає час, успіху в житті не має. Не маєте часу – знайдіть. Не маєте освіти – вчіться. Вчитися ніколи не пізно і не рано.
Зробили помилку – виправте. Помиляється не той, хто помиляється, а той, хто не вміє або лінується виправити помилку.
Удосконалюючи себе, перш за все – будьте шляхетними. Вільно чи невільно скривдили ближнього – перепросіть його негайно. Хто просить вибачення, визнаючи свою помилку, той поліпшує сам себе.
Людина стала людиною тому, що перемагала легкі та важкі перешкоди. І ви, перемагаючи перешкоди, будете себе зміцнювати.
Ви рунвіст (рунвістка). Рятуйте себе без допомоги рятівника. Визволяйте себе без допомоги визволителя. Звільняйтеся від гріхів без допомоги гріховідпустителя. Здобувайте рай без допомоги раєдавця.
Любіть красу, але не будьте її рабом. Майте гроші, але не будьте їхнім рабом. Здобувайте славу, але тільки на славу Вітчизни своєї.
Гляньте на квітку: яка вона чарівна, їй ніхто не казав: будь чарівною. Чарівність е її суттю. Ви рунвіст (рунвістка). Праця присвячена Вітчизні, родині, яку ви здійснюєте з приємністю, є суттю вашого життя. Ви достойні тому, що достойність є властивістю вашого "Я".
Ви рунвіст (рунвістка). Будьте готові до того, що недруги спробують принизити вас обмовити, очорнити. Але так як море не боїться іскри, так як золото не боїться болота, так і ви не повинні боятися обмов, погроз, переслідувань. Відомо, що навіть великі Вчителі Людства – Заратустра, Будда, Конфуцій, Ісус, Магомет були жорстоко очорнені, безпідставно обвинувачені, знеславлені. Та від цього вони у світі своїх приятелів ставили ще більш величними.
Сповідуючи та проповідуючи Рідну Українську Національну Віру, ви удосконалюватимете, ошляхетнюватимете себе і навколишній світ. Міцного здоров’я та удачі вам на цьому важкому, але такому чарівному шляху.
А тепер я прошу вас стисло розповісти про себе.
Після розповіді рунтато говорить:
— Шановні побратими і посестри, прошу вас привітати побратима (посестру) (сказати ім’я) з освяченням у рідне богорозуміння.
1. Рунтато (рунмама) чи побратим (посестра), який виконує обов'язки духовного опікуна громади вірних РУНВіри, готуючись здійснювати Поховання за Обрядом РУНВіри, повинен мати:
1). Цей Правильник Обряду Поховання.
2). «Мага Віру».
3). Жертовник Духа Предків Рідних:
Знамено Дажбоже;
Чашу з водою з Дніпра;
Скриньку з землею;
Вазочку, в якій 7 колосків;
Дві свічки і два підсвічники;
Блакитний матеріал для накриття жертовного престолу (столика).
4). Прапор ОСІДУ РУНВіри, на якому навскіс чорна стрічка.
5). Картка (в сонці зображення Трисуття).
6). N копій тексту поховальної пісні (для роздачі присутнім).
7). Дзбаночок зі свяченою водою, який кладеться в домовину.
8). Мініатюрна хлібинка, яка, так як і дзбаночок, має розмір 10 см (теж кладеться в домовину).
9). 0дяг рунтата:
Темний костюм;
Біла сорочка з комірцем-стійкою, який, як і манжети, вишитий чорним узором (мізинським);
Свядана;
Нагрудне на ланцюжку Трисуття.
10). Мідяну посудинку для «ялиці» — для сивого лагідного димку.
11). Магнітофон і касетку з Поховальною піснею.
12). Писало (гуаш „червона вохра”, пензлик зі щетини шир. 14 мм, перев’язаний чорною стрічкою).
13). Підставка для прапора.
Треба все тут перераховане перед від'їздом повторно перевірити, складаючи до валізки темного кольору.
Життєпис спочилого треба коротко написати, все узгіднивши з родиною спочилого, а коли немає родини, то з ближнім спочилого (треба мати з собою ручку і папір).
2. Рунтато зобов'язаний бути в Поховальному Домі перед прибуттям людей. Коли в залі висить емблема віри чужої, треба узгоджено з директором Поховального Дому, замінити її емблемою РУНВіри.
Рунтато повинен поставити жертовний престол (столик), який має стояти біля домовини спочилого і віддалений від домовини так, щоб могли тут проходити люди, прощаючись зі спочилим.
3. На жертовному престолі, покритому блакитним матеріалом, мають бути:
а) Трисуття (Знамено Дажбоже),
б) «Мага Віра»,
в) Дві свічки з підсвічниками (треба зразу запалити),
г) У вазоночку 7 колосків і пару квіток,
д) Чаша з водою,
е) Скринька з землею,
є) Мініатюрна посудинка з «ялицею», з якої йде димок,
ж) Картка — в сонці Трисуття (або невелике з жовтого металу Знамено Дажбоже).
4. Біля жертовного престолу на окремому столику (або коли є місце, то на розі жертовного престолу) має стояти мілкий кошик, наповнений свіжими червоними пелюстками з квітів.
5. У 1-му ряді між присутніми має стояти один чи два помічники, які тримають на таці, покритій вишитим рушником, свячену воду і хлібинку. А також N свічок, призначених для роздачі присутнім у відповідну хвилину. Добре, щоб ці особи були в українському вбранні, але без квітів на голові, і без стрічок.
6. Біля домовини стоїть похилений прапор.
7. Біля трибунки (або біля помічника) має бути магнітофон з касеткою поховальної пісні.
8. Рунтато зобов'язаний все тут перечислене мати на увазі, і все впорядкувати, очевидно, перед часом, призначеним для початку Дії Обряду Поховання.
Про обряди Поховання, які є в різних народів, пише святе письмо «Мага Віра», 41 День. У наших Предків були три способи поховання: різні способи були спричинені різними обставинами життя, порами року, поняттями, епохами. Та у всіх обрядах духовна особа на домовині чи на покривалі спочилого робила червоною вохрою знак у формі блискавиці ( ^^ ), що ознаменовувало — «Людина зі Світла прийшла і у Світло відходить».
?
?1. Рунтато, маючи в Поховальному домі окрему кімнату, одягає свядану. Обдумує хід дії обряду Поховання. У призначений Час він входить. Стає біля Жертовника Духа Предків Рідних, молитовно (долоня до долоні) складає руки і:
а) Кланяється Жертовникові Духа Предків Рідних,
б) Кланяється до спочилого (спочилої),
в) Кланяється до присутніх.
?2. Рунтато бере з жертовного престолу святе письмо «Мага Віру», цілує Трисуття, зображене на «Мага Вірі». І стає біля трибунки, на якій відкриває «Мага Віру». І, сказавши до присутніх: "МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА", читає:
— Дажбоже мій, Ти є Святість святіша за всі святощі. Ти є Сила сильніша за всі сили. Ти є Правда праведніша за всі правди. Ти є Вічність вічніша за всі вічності. Ти є Безмежність безмежніша за всі безмежності. І Світло, і Любов, і Віра є немеркнучими діями Твоїми, Дажбоже мій» («Мага Віра», 52, 1:3)
Дажбоже, Ти Святий Дух народу нашого. Ти Єдиний, наша Віра в Тебе Єдина. Ти Безсмертний, наш народ безсмертний. Ти Могутній, наша Віра в Тебе могутня.
Дажбоже, ми любимо Тебе, щоб в нашому народі була любов. Обожнюємо Тебе, щоб наш Народ мав Рідну Віру. Обороняємо Тебе, щоб наш народ мав волю.
Дажбоже, Єдиносущий і Рідний Господи наш, ми молимося Тобі, сповідуючи нову святу сутність Твою, у святому письмі «Мага Віра», Пророком об'явлену. І чують Молитву нашу Предки наші. І радуються душі їхні. І з Молитвою нашою ідуть в Майбутнє Потомки наші.
Дажбоже, Ти є в усьому, і все є в Тобі. Ти Всесвіту Енергія Самоутверджуюча і ніким Незнищима. Ти Душа душі нашої. Ти володієш силами духовного і тілесного життя нашого.
?3. Рунтато, зробивши паузу, продовжує з Правильника:
— «Мага Віра» пише: з Небуття постає Буття. З Буття постає Небуття. Існує Вічне Коло Перетворень. І тому смерти не існує. Життя всеперемагаюче, всеторжествуюче. Тіло спочилої Людини оновлюється в тілі новонароджених близьких і далеких Родичів. Оновлюється її образ і властивості її генів.
О, Дажбоже, Ти істинний Бог наш. Ми Твої сини і дочки. Ти, Всемилосердний, опікуєшся нами на Землі, і в Царстві Духа Предків Рідних. І Ти однаково всіх нас любиш так, як добрі мати і тато однаково всіх своїх дітей люблять.
Дажбоже, Ти душу нашу обезсмертнюєш, щоб вона була поєднана з Предками і Потомками нашими. І щоб була вона сама собою в дні щастя і горя. І щоб ніколи її радощами і смутками не володіла сила чужовірна — сила чужих розумінь Бога, чужих розумінь Правди і Віри.
Дажбоже, ми живемо, славлячи святе ім'я Твоє. Ми Законами Правильного Життя, у святому письмі «Мага Вірі» об'явленими, удосконалюємо Почування і Мислення наші. З Дажбожою Свідомістю наша свідомість поєднана. З Дажбожою Вічністю наша вічність поєднана на Землі й на Небі.
Брати і Сестри, душа спочилого (спочилої) ....................(ім'я сказати) іде у Царство Духа Предків Рідних. І ми все, що вона мала добре, добрим словом споминаємо, щоб святилися Добро, Любов, Прощення. І вічна пам'ять про душу добру.
О, Всемилосердний Дажбоже, Ти завжди і всюди зі своїми синами і дочками, вони бо є і помічниками (внуками) Твоїми.
О, Дажбоже, Ти Святий своєю ласкою всепрощення і великий таїнами своєї Вічности. Віруючи Тобі, знаємо: душу спочилого (спочилої) не треба успокоювати. Душа сама себе успокоїла, звільнившись від всіх життєвих турбот, клопотів. І в усіх прощення попросила. І навіки спочила, перейшовши у стан світлого Блаженства.
? 4. Рунтато підходить до домовини, стає два кроки вперед від ніг спочилого (спочилої), обличчям до спочилого (-лої). І говорить:
— ДОСТОЙНИЙ (Достойна) ................... (ім'я сказати), серце земного життя Твого погасло. Та рідний образ Твій ніколи в серцях наших не погасне. Та слово Твоє щире ніколи в серцях наших не затихне. Та добре серце Твоє в серцях наших ніколи не забудеться. Вічна пам'ять Тобі!
? 5. Рунтато, ставши обличчям до Присутніх, каже:
— Усі спочилі прадіди, прабабусі ждуть приходу свого потомка. І тому він не лишається у забутті. Він, залишивши одяг смертний, зодягнув одяг Безсмертя, одяг вічної Пам'яти.
О, Дажбоже, так, як Ти щороку воскрешаєш силу Світла у Різдві Світла Дажбожого, так, як Ти щороку звеличуєш це воскресіння у Великодні Світла Дажбожого, так Ти обезсмертнюєш душу спочилого (спочилої) у душі Народу, в Царстві Духа Предків. Царство Духа Предків Рідних — це є Царство Пам'яти у Світі Народу, у житті і помислах Народу.
? 6. Рунтато, ставши біля трибунки, спокійно читає життєпис, що отримав у писемній формі від родичів чи приятелів покійного. У життєписі перечислюються добрі довершені справи, вірність РУНВірі. Прочитавши життєпис, рунтато говорить:
— Брати і Сестри, Духовний Учитель Лев Силенко, Пророк Дажбожий, об'явив нам благу вість, що Дажбог — Свідомість Світу, і Тато Орь і Мати Лель, славні Первородителі наші, освідомлювали себе, єднаючись із Свідомістю Світу. І коли б не було Дажбога, то Світ не був би Світом, і не було б Людства, не було б свідомого і несвідомого Буття.
Дажбог — Світло; ми в Світлі і Світло в нас; немає віри вищої за Світло. Дажбог — Правда; ми в Правді і Правда в нас; немає віри вищої за Правду.
Дажбог — Безсмертя; ми в Безсмерті і Безсмертя в нас; немає віри вищої за Безсмертя. Дажбог — Любов; ми в Любові і Любов в нас; немає віри вищої за Любов.
Дажбог — рідний Бог наш; ми в рідному Богові і рідний Бог у нас; немає віри вищої за рідного Бога так, як немає матері ріднішої за рідну матір.
У благородному розумінні Бога, Віри, Правди, Любови, Краси, Мудрости втілена благородність вдачі людської. Чим більш віра толерантна, тим більш благородними є її віруючі.
? 7. Рунтато, підійшовши до домовини, говорить:
— Любий (люба) побратиме (посестро)............... (сказати ім'я), з любов'ю до Дажбога, з любов'ю до роду свого, зі святою наукою Пророка рідного, з добрим серцем і чистою душею, ти врочисто зібрався (зібралася) в дорогу Вічности, яка йде у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.
Готуючись у Дорогу Вічности, ти, любий побратиме (люба посестро), МОЛИВСЯ (молилася):
«Дажбоже, коли закінчиться шлях мого земного життя, я стріну Первоматір Лель і стріну Первотата Оря. І скажу їм, і всім Родичам моїм, що життя, отримане від Народу, було віддане Народові. Не було в мене зради Рідної Віри — Рідної Дороги Життя. Не було в мене поклоніння чужим вівтарям, чужим розумінням Бога. Життя моє Рідною Вірою славило мій рідний Народ і всіх на Світі людей добрих, Дажбоже мій».
? 8. Рунтато біля Жертовника з вазоночка бере три колоски і кладе їх на груди спочилого. Картку (чи невелике металеве Знамено Дажбоже) ставить всередині відчиненого віка домовини, перед профілем спочилого. Коли домовина закрита, то колоски кладе на її віко.
? 9. Рунтато бере свічку з таці, запалює її від Жертовника Духа Предків і дає помічникові.
? 10. Дві особи роздають свічки присутнім, які запалюють їх від свічки в помічника.
? 11. Рунтато, як стало тихо після запалення свічок, біля жертовного престолу говорить:
— О, світлі Первородителі наші, Мати Лель і Тато Орь, Ви Єство нашого єства. Ви образ нашого образу. Прийміть Потомка свого до Зоряного Царства Духа Предків Рідних, де достойні сини і доньки Оріяни. У Царство Духа Предків Рідних прибувши, згадай смутки і радощі наші. І прости Родині своїй, прости побратимам і посестрам своїм, коли може хтось нерозважним словом смутив добре серце твоє.
І скажи, у Царство Духа Предків Рідних прибувши, що ми натхненно бережемо вірність Вітчизні, вірність рідній Землі, яку Предки нам навіки-вічні в спадок передали.
? 12. Рунтато, повернувшись обличчям до спочилого, говорить:
— Любий побратиме (люба посестро) ........................... (сказати ім'я), стрінуть тебе у Царстві Духа Предків Рідних славні Предки твої. І душу твою добру приголублять. І будеш ти, як рідний (рідна) між рідними.
У Царство Духа Предків Рідних прибувши, згадай смутки і радощі наші. І прости Родині своїй, прости побратимам і посестрам своїм, коли може хтось нерозважним словом смутив добре серце твоє.
І скажи, у Царство Духа Предків Рідних прибувши, що ми натхненно бережемо вірність Вітчизні, вірність рідній Землі, яку Предки нам навіки-вічні в спадок передали.
? 13. Рунтато, ставши біля жертовного престолу, говорить:
О, Дажбоже, правдивий Господи наш, Ти є в усьому і все є в Тобі. І Правда живе в Тобі, як серце в тілі. І Безмежжя живе в Тобі, як Світ у Вічності. Ти святая Душа всюдисущого і вічносущого Життя.
? 14. Рунтато, повернувшись до домовини спочилого, говорить:
— Твій добрий Рід у всьому Світі відчув, що Твоє добре серце перестало битися. Бо є таїна таїн — невидимими шляхами з'єднане життя сина і дочки, матері і тата, бабусі і дідуся зі всім Родом. І людина, яка навіки спочила, далі живе в серці Роду свого, биття її серця далі б'ється в серці Роду свого, і ніколи не затихне.
Брати і Сестри, святе письмо «Мага Віра» благовістить, що життя походить з Світла Дажбожого, і життя відходить до Світла Дажбожого так, як вода Дніпрова, випаровуючись, підноситься до Неба, стає хмарою і не вмирає, а знову повертається до рідного лона Дніпра святого. Світ Потомків Рідних, о, велика таїна Твоя, Дажбоже наш!
? 15. Рунтато дає знати помічникові, щоб він з дарами став біля домовини обличчям до обличчя спочилого (спочилої).
? 16. Рунтато говорить, ставши перед Жертовником Духа Предків Рідних:
— Дажбоже наш, Ти воістинно утвердив навіки-вічні життя наше на землі пребагатій, де ріки солодководі, де ліси медоносні, де сонце лагідне, де поля золотоколоссям прославлені, де гаї птахами співучі.
І щедротно Ти, Дажбоже наш, обдарував нас, вірних своїх, і вродою, і кмітливістю, і любов'ю, і відвагою, і працьовитістю, і силою, щоб ми були самі собою, щоб ми мали Рідну Віру, рідне розуміння Бога і життя, і не згинули, влившись у чужі племена і народи.
Бо так, як інші народи воліють бути самі собою з собою, так і ми, вірні Твої, Дажбоже наш, воліємо бути самі собою з собою на славу свою і на славу всіх добрих людей на Світі.
? 17. Рунтато, поклонившись до тих, що стоять з дарами, бере святу воду і кладе в домовину біля ліктя. І бере хліб святий і, поцілувавши його, кладе біля води, і каже:
— Прийми любий дідусю (люба бабусю, люба мати) ..................... (треба назвати спочилу людину відповідно до її родинного стану і сказати її ім'я), прийми від родини, прийми від всіх нас святі дари: хліб святий і воду святу. Прийми в Дорогу Вічности ідучи.
? 18. Після цих слів, рунтато стоїть мовчки сім секунд біля домовини. І, поклонившись, відходить, і відходять той, що приносив дари.
? 19. Рунтато стає біля трибунки і говорить:
— Уся родина, усі ми тут присутні стоїмо, осяяні вірою у життя вічне.
Святе письмо «Мага Віра» каже нам: хто народився, не вмирає. Вік проживши, довгий чи короткий, входить у світ «мрі» (мрії). І так, як після ночі постає день, так після смерти постає життя.
«Смерть — це час, коли людина залишає одіння тимчасове, і бере одіння Вічности», — пише святе письмо «Мага Віра», 21, 16.
Визнаючи науку рідного Пророка, ми віримо: людина народжена Любов'ю, живе в Любові. Дажбог — Любов; ми в Любові і Любов у нас; Немає віри вищої за Любов.
Існує вічне Життєоновлення: і тому внуки подібні на дідів. І тому ті Українці, які жили 1000 літ тому і ті Українці, які живуть сьогодні, подібні самі на себе. І спочилий (спочила) житиме в душі й тілі Народу рідного, і нині і завжди.
? 20. Рунтато бере з кошика, наповненого свіжими червоними пелюстками, одну пелюстку. (У кошику мають бути пелюстки, а не головки квітів). І, тримаючи в пучці підняту пелюстку, говорить:
— Хай ця пелюстка, як промінь Світла вогнистого, життєдайного, опромінює і уквітчує Дорогу твою, яка веде у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.
? 21. Рунтато кладе пелюстку на груди спочилої людини, підходить до магнітофону і непомітно включає Поховальну пісню Побратимську (або По-сестринську). Або це робить помічник. Як тільки починає лунати пісня Поховальна, усі спокійно рядком підходять — кожний бере з кошика пелюстку і кладе її на груди спочилого (спочилої).
ПОБРАТИМСЬКА
Прощай, Побратиме, прощай, Побратиме,
Величний і рідний, прощай,
Дажбог твою душу завжди берегтиме
І дасть їй безсмертя і рай.
Прощай, Побратиме, ідеш ти до Оря,
Ідеш ти до матері Лель,
Немає ні смутку, немає ні горя
У храмі небесних осель.
Прощай, Побратиме, і днини, і ночі
Не будуть тривожить тебе,
Поглянь, прославляють заплакані очі
Життя трудівниче твоє.
Прощай, Побратиме, в Дажбожі заграви
Промінням полинула вість,
Що йдеш ти до Предків великої слави,
Як син їхній — праведний гість.
Прощай, Побратиме, прощай, Побратиме,
Величний і рідний, прощай,
Дажбог твою душу завжди берегтиме
І дасть їй безсмертя і рай.
ПОСЕСТРИНСЬКА
Ідеш Ти, Посестро, ідеш гордівлива,
Від нас Праотців привітай!
Ти будеш у Царстві Дажбожім щаслива,
Ти йдеш у Безсмертя і рай.
Ідеш Ти, Посестро, ідеш працьовита,
Натруджені руки Твої.
Душа Твоя добра завжди буде жити
У нашій Дажбожій сім'ї.
Дніпро повноводний, степи золотаві
І Предків святії Могили,
Нетлінні Могили. В безсмертній заграві
Нетлінні Твої світлі сили.
Ідеш Ти, Посестро, дитино Трипілля,
Із даром Землі золотої.
Зорею цвістимеш в Дажбожім привіллі
Родительки Лель пресвятої.
? 22. Після Прощання зі спочилим (зі спочилою) рунтато в довільній формі сповіщає присутнім про продовження Обряду на Цвинтарі.
? 23. При виносі домовини з приміщення (якщо Обряд проходить в домі спочилого) її тричі опускають над порогом – прощання спочилого з рідним порогом. Рунтато пояснює символічність життя у Святому Трисутті – світ Явний, Навіяний та Правний.
Після виносу домовини двері в приміщення зачиняють в знак того, що світ Явний для спочилого вже зачинений.
На Цвинтар рунтато їде (чи йде) перший, з ним його помічники з Трисуттям і Прапором. За рунтатом їде (чи несуть) домовина, за домовиною йде родина і ближчі приятелі.
? 24. Рунтато біля могили, де стоїть домовина, читає молитву: (Він зобов'язаний мати свядану і нагрудне знамено Дажбоже).
— Дажбоже мій, Ти є святая таїна Вічности, Ти є святая Душа Безмежности, Ти є святеє Слово Життя. Ти є світло душі моєї. Ти є голос спокою мого. Ти є в сльозі й усмішці моїй. Ти є заповідь мого безсмертя в безсмерті народу мого, правдивий Господи, Дажбоже мій. У оселях Царства Духа Предків Рідних посели, милосердний Дажбоже, спочилого (спочилу).......................... (ім’я), бо це творіння Твоє, Твоя любов і Твоє милосердя. Ти Всеправедний Господи, обезсмертнюєш дітей Своїх Духом Святої РУНВіри. Духом пам'яти Вічної у Вічності Народу.
? 25. Рунтато, маючи в руці писало кольору червоної вохри, креслить на домовині символ ^^ (Трисуття). І промовляє:
— Святою Таїною Дажбожої Вічности і Всюдисущности, засвідчую, що любий син (люба дочка) відправляється на лоно рідних Родоначальників.
? 26. Домовину опускають в яму. Рунтато сипле крихти землі на домовину і каже:
— Вічна Тобі пам'ять! Жди і нашого приходу.
? 27. І в цей час лунає пісня (або присутні співають, або пісенним тоном говорить рунтато), коли всі прощаючись сиплять крихти землі.
О, Великий Дажбоже, зорею
Шлях сія до Небесних Осель.
Поєднай мирну душу з душею
Тата Оря і Матері Лель.
Вічна пам'ять про душу спочилу,
Пам'ять світла, як сонце, свята.
Уквітчаєм любов'ю могилу
На безсмертя — на вічні літа!
Поєднай мирну душу із Світом
Рідних Весен, Ланів і Дніпра.
Щоб жила вона променем-квітом
У Безсмертній Святині Добра.
О, Великий Дажбоже, ми знаєм
Твій Закон — Твоє вічне Буття,
Що померши, в Тобі воскресаєм
Неповторністю душ і життя.
? 28. Коли пісня закінчилася, рунтато вклонивсь могилі, йде з цвинтаря. Хтось з родини усіх запрошує на тризну (на поминальний обід).
ПРИМІТКА: Коли спочилий їде не на кладовище, а в світло (тобто, Єднається зі світлом вогню), рунтато всю ту дію, яку він здійснює на кладовищі, має здійснити у поховальному домі.
Коли рунтато їде на кладовище, і вже з кладовища не буде вертатися до поховального дому, він при допомозі побратимів, повинен все, що є на жертовному престолі, покласти (не поспішно, бо це є святощі) до своєї валізи, і передати своєму помічникові. Усі, хто їде (чи йде) на кладовище, готуються в дорогу.
Рунтато за здійснення Обряду Поховання не бере плати: але родина чи той, хто опікується похороном, зобов'язаний зразу після похорону покрити витрати, які зробив рунтато на оплату дороги, а також оплатити ті дні, які рунтато витратив на справи похорону, відлучившись від тієї праці, яка йому дає хліб щоденний.
Примітка: Коли відбувається Обряд Поховання Дитини, тоді замість Поховальної пісні, лунає тільки мелодія цієї пісні. І обряд здійснюється скорочено: детальніше про це йде мова у ТРЕБНИКУ.
Обряд проведення Святої Вечері
Свята Вечеря відбувається напередодні найвеличнішого Свята зимового циклу Різдва Світла Дажбожого.
Обряд складається з таких дійств:
1. Накривання святкового столу.
2. Урочистий початок Обряду.
3. Вступне слово.
4. Розповідь про зміст Святої Вечері і Різдва Світла Дажбожого (за матеріалами з Мага Віри).
5. Розповідь про Дідуха-уособлення Духа Предків наших.
6. Запрошення до Вечері Добрих Сил та Духів Предків наших, відчинення для них вікон і дверей.
7. Запрошення Злих Сил і зачинення вікон і дверей.
8. Молитва перед споживанням страв.
9. Ритуальне споживання куті і узвару.
10. Свята Вечеря, розподіл калача.
11. Спів колядок, інших пісень, частування дітей подарунками, веселощі, ігри, спілкування тощо.
12. Завершення Святої Вечері, прощання, побажання щасливого Різдва.
1. Накривання святкового столу
Стіл покривають тонким шаром сіна та запашного зілля, застеляють скатертиною, під яку на чотирьох кутках кладуть часник, як оберіг від злих сил. На стіл подають 12 страв, серед яких обов’язковими є кутя та узвар. Не повинно бути страв з животини.
Святково уквітчують Дідуха і ставлять на спеціально приготоване місце в Світлому куті.
На куті коло Дідуха роблять кубельце із запашного сіна, в яке ставлять горнятко з кутею, накривають його 12-ріжковим калачем. Поряд ставлять узвар, кладуть ложки.
2. Урочистий початок Обряду
Звучить велична музика. Рунтато підходить до Жертовника Духа Предків Рідних, здійснює ритуал поклоніння, накладає свядану і звертається до присутніх з молитвою.
3. Вступне слово
Дорогі побратими і посестри, шановні гості та прихильники Рідної Української Національної Віри.
Наші Предки були правильними дітьми матері-Природи. Вони були з’єднані з нею так, як корінь із землею, так, як немовля, яке визріває в лоні матері, з’єднане з серцем і душею матері. Наші Предки обожнювали природу. Вони чарівну мелодію її відчували в серці своєму, розуміли її підсвідомо.
Учитель Силенко каже, що людина живе серед чотирьох симфоній природи, серед чотирьох пір року – Весни, Літа, Осені й Зими. І дуже чутливо реагує на мелодійні передзвони цих симфоній.
Наші Родоначальники Мама Лель і Тато Орь давно помітили, що на людину діють сонце, місяць, зорі – проміння далеких космічних світів, галактик. На людину діють вечір, ніч, ранок, день, підсоння, пори року.
Вони, наші Прародителі, бачили, що восени все, що оточує їх, вмирає. В’яне і падає листя з дерев, гинуть(убиті першими морозами) квіти, трави, відлітають у вирій птахи, в нори ховаються звірі і там засинають, лежать мертві комахи, холодніє зажурена земля, настають похмурі й понурі, короткі зимові дні і довгі холодні ночі. Сонце зовсім ненадовго з’являється на небі, щоб знову піти на спочинок. Світло і темрява, тепло і холод, день і ніч ніби змагаються між собою. Починаючи з кінця вересня сили темряви брали гору над світлими силами. Наші Предки, будучи дітьми природи, відчували на собі вплив цих сил. Вони, Предки, думали: “Між світлими й темними силами йде постійне змагання. Між ними немає любові – лід не любить вогню, тепло не любить морозу. І коли б сили темряви, холоду, смерті були всесильні, людям прийшла би смерть. Ні – сили світла, тепла, життя могутніші за сили смерті. Із силами життя йде сонце, йде відродження, йде людина!”
І справді, до сьогоднішнього дня сили темряви брали гору. Глянувши на календар, ми помітимо, що сьогодні найкоротший день і найдовша ніч. Але вже завтра день стає на одну хвилину довшим. Всього на одну хвилину, але все ж довшим. Ось і настає найвеличніше Свято зимового циклу – Різдво Світла Дажбожого. Це буде завтра, а сьогодні Святою Вечерею разом з Предками, ми зустрічаємо це Свято.
4. Розповідь про зміст Святої Вечері і Різдва Світла Дажбожого
(за матеріалами з Мага Віри, 34, 50-54)
5. Розповідь про Дідуха-уособлення Духа Предків наших
Однією із сутностей нашого, українського, народу завжди була (і повинна бути у віках) безперервна єдність поколінь, Предків і Нащадків. Ця вічно живуча єдність, що збереглась у наших звичаях та обрядах, вберегла нашу націю від зникнення з лиця землі.
Культом Предків рідних і духом єднання з ними пройнята наша Рідна Українська Національна Віра. Ми підтримуємо духовний зв’язок у часі і просторі з нашими Пращурами через посередництво Дідуха – уособлення Духа Предків рідних.
Дідуха робили із зажинкового чи обжинкового снопа і ставили в хаті у спеціальному місці, в Світлому куті. Ниву, з якої зібраний цей сніп, обробляли ще руки рідних Пращурів. Щороку в цю ж ріллю обрядово засівалися 12 зернин з торішнього Дідуха, які проростали, щоб знову стати частинкою нового Снопа.
Древні мудреці, волхви, знали, що існують в рокові дні, коли відкривається зв’язок для спілкування з Предками. Скільки сил було покладено чужоземними зайдами, щоб спотворити нашу Віру і примусити забути цю мудрість. Частково їм це вдалося. Але саме наші Предки, що живуть в наших генах, зберегли в нашій пам’яті обриси Рідної Віри у вигляді рідних обрядів та звичаїв.
Святий Вечір напередодні Різдва Світла Дажбожого є одним із тих днів, коли відкривається зв’язок з нашими Предками. Наші Пращури у цей Вечір, матеріалізовані в Дідусі, разом з родиною стрічають Різдво Світла Дажбожого.
6. Запрошення до Вечері Добрих Сил та Духів Предків наших, відчинення для них вікон і дверей.
Нині ми, внуки Дажбожі, зустрічаємо Різдво Світла Дажбожого Святою Вечерею, Святими Думками і Святою Єдністю Дум. Відчиняймо вікна й двері, запрошуймо Гостей дорогих.
Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, Зорі ясні, Дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – кутю їсти!
Кличемо світлооку Маму Лель, кличемо відважного Тата Оря. Кличемо тих, які полягли в буремних боях за рідну землю, за Рідну Віру, щоб жили ми і родилися діти наші. Кличемо святих наших дідів-прадідів, бабусь-прабабусь, матерів-батьків. Ідіть до нас на Святу Вечерю!
7. Запрошення Злих Сил і зачинення вікон і дверей.
Але є на світі ще й злі сили. Треба і їх запросити на Вечерю.
– Гей, лихий Морозе, буйний Вітре, люта Буре, промені палючі, лихе й зле – йдіть кутю їсти. Не йдете? То не йдіть і на наші поля, сади, двори.
А тепер міцно зачиняймо двері й вікна. Починаємо Святу Вечерю.
8. Молитва перед споживанням страв.
Дажбоже наш, ми в ім’я Твоє живемо і хліб Твій споживаємо. І з вірою в Тебе утверджуємо працею і борнею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров’я і дітям нашим на життя достойне, Дажбоже наш! Слава Дажбогові!
9. Ритуальне споживання куті і узвару.
10. Свята Вечеря, розподіл калача.
11. Спів колядок, інших пісень, частування дітей подарунками, веселощі, ігри, спілкування тощо.
12. Завершення Святої Вечері, прощання, побажання щасливого Різдва.
