Статті

Націоналісти всіх країн, єднайтеся!

Щоб жила Україна!

Ізраїльські вчені: описані в Біблії події не відбувалися

Українці! Вставайте з колін!

Хто буде наступним?

Рідна мова

День народного гніву

Недалечко червоне яєчко...

Таїна пізнання

Як відстояти Україну

 

Націоналісти всіх країн, єднайтеся!

 Це не гасло – це нагальна необхідність. Необ­хідність скликання такого з'їзду в Києві настала. Націоналісти всіх країн повинні розробити такі заходи, які дозволять усім націям розвиватися в рамках своїх країн. Адже та ситуація, яка скла­лася в Європі, вибухонебезпечна: Англія зараз населена незрозуміло яким населенням, фран­цузи змішані з африканцями, німці — з турками тощо. Це призводить до того, що непрохані гості почали претендувати на місце корінної нації, а корінні нації утискуються і зникають. З кожним роком така ситуація загострюється і в Україні. Те ж саме ми бачимо і в Росії. Експансія з півдня загрожує нашим країнам з кожним роком все більше. Ці «гості» привозять свою культуру, звичаї, поведінку, які несумісні зі звичаями, куль­турою, поведінкою, притаманними білій людині, слов'янам, українцям. Все це надто згубно впливає на нас і наших дітей. Усі заворушення в Єв­ропі, які ми бачимо на протязі кількох останніх років, пов'язані з прибульцями.

У Франції африканці утискають французів, у Німеччині прибульці знущаються над німцями. В Росії вся Московська область окупована кавказ­цями, а Далекий схід — китайцями.

В Україні робиться те ж саме — в наших міс­тах на кожній вулиці можна зустріти негра, кав­казця, турка чи ще якогось прибульця. Цим при­бульцям «наша» влада надає українське грома­дянство, дає землю під будівництво та ведення селянського (фермерського) господарства, до­помагає у вирішенні їхніх проблем. Але в той же час гальмує надання такої допомоги українцям.

«Нашим» правителям заважають тільки ук­раїнські націоналісти, а націоналісти інших націй їм подобаються. Ми не подобаємося нашим пра­вителям, бо вони є переважно представниками іншої нації. А щоб сховатися поміж нас, стерли в паспорті графу «національність». Однак це їм не допоможе, бо їхні вчинки говорять за них...

«Наша» влада тільки на словах наша, а нас­правді робить усе, аби українці покидали Украї­ну назавжди. Когось примушує виїхати за кордон, а інших заганяє на цвинтар. Влада очищає Україну від українців і готує нашу землю для пе­редачі прибульцям з півдня.

Українці, які закінчили школу чи ВНЗ, не мо­жуть народжувати дітей, бо не мають житла, а не мають житла, бо не мають коштів, а коштів нема, бо нема для них роботи. А для прибуль­ців є. «Наша» ж влада ще й сміється нам у вічі...

Нічого не зміниться в Україні до тих пір, до­ки владу не заберуть до своїх рук етнічні укра­їнці. Бо є своя мати, а є мачуха. Так ось, вже на протязі 20 років нами «опікується» мачуха.

У нас вже була УПА, як на протязі 20 років боролася за незалежність. Але як можна боро­тися за незалежність з окупантом на плечах? Як можна носити на шапці Трисуття, а в серці Ісуса? Ось ці протиріччя й не дозволили УПА виборо­ти незалежність. Тільки свій Бог допомагає, чужі – ніколи. Тож перед тим, як братися до зброї, треба славити свого Бога — Дажбога. Тільки в такому випадку перемога буде на нашому боці. Розумні діти довіряють своїм батькам, а дурні — чужим. Доки козаки-запорожці поважали своїх волхвів і славили свого Бога, доти завжди пере­магали. А як тільки почали славити Ісуса, — За­порізька січ була знищена.

У нашій країні все робиться для того, щоб задавити найменший рух корінної нації. Треба завжди пам'ятати: владу не дають – її беруть, беруть силою. І те, що сьогодні турки обража­ють і б'ють німців у Німеччині, доводить, що по­дібне невдовзі чекає й Україну. Але німці є нім­ці, і я впевнений, що коли їх ще трохи притисну­ти, то вони швидко народять нового Гітлера, і то­ді чужинці відчують усю міць німецьких м'язів.

Краще зараз зорганізувати нову ОУН, аніж через кілька років постане нова УПА, яка вже точно не залишить не лише чужинців, а й їхньо­го духу на українських землях.

З нами наше богорозуміння, а воно завжди допомагає сміливим та рішучим!

Слава Україні!

ВЕЛЕМУДР, Генічеськ

 


 

ЩОБ ЖИЛА УКРАЇНА!

 

Україна завжди була ласим шматком для наших зажерливих сусідів. І зараз ми переживаємо складні часи, коли  Московщина брутально й нахабно окупувала Крим і творить безчинства на сході держави.

Не будемо зараз вести мову про те, як наші президенти загубили армію, як і тепер вони турбуються про неї, щоб, Боже збав, не зачепити офшорні грошики. Виходимо з реалій. Тільки від самого народу залежить його доля!

Україна – в небезпеці! Хто, як не ми, рідновіри-патріоти України, в першу чергу, повинні реальними діями допомогти стати на ноги нашій армії. Бо саме від вояків залежить, бути чи не бути Україні, тобто нам з вами.

Дехто з рунвістів вже робить реальні справи із забезпечення новостворених військових частин найнеобхіднішими речами. Дехто допомагає коштами, надсилаючи або передаючи їх конкретним людям, які мають вихід на військових. Але більшість сидить і чекає, як воно буде. «Та що там допоможуть мої 100 гривень, а тисячі я не маю.» – Кажуть песимісти. Панове, десять осіб по 100 гривень – це вже тисяча.  Всім нам зараз скрутно живеться, але якщо Україна буде окупована вся, то якої тоді ми заспіваємо?

РУНВІСТИ! Будьте рунвістами!

СЛАВА ДАЖБОГУ! СЛАВА ДАЖБОЖІЙ УКРАЇНІ!


                                                                          Влада Яткевич, Красилів

                                                                                                                      


Ізраїльські вчені: описані в Біблії події не відбувалися

La Repubblica. До такого висновку прийшли ізраїльські археологи на основі багаторічних розкопок

 

Наприклад, вони стверджують, що стіни Єрихону зруйнували зовсім не ізраїльські священики звуками своїх труб. Стін просто не було, стверджують учені. Поселення Ханаану, Землі обітованої ізраїльтян, не були «великими», як мовиться в Біблії, і не були обнесені стінами, що здіймалися до небес.

«Тому героїзм завойовників, які буцімто билися з переважаючими їх силами ханаанців, це теологічна реконструкція, не базована на фактах, — говорить археолог Зєев Херцог, один з найвідоміших професорів факультету археології Тель-Авівського університету. — На основі всіх отриманих нами результатів, більша частина вчених у галузі археології, біблійних досліджень та історії єврейського народу погоджуються з думкою, що події, описані в Біблії, це легенди, такі ж, як легенда про Ромула і Рема».

Професор Херцог заявив: «Ці розкопки призвели до того, що стало ясно: ізраїльтяни ніколи не були в Єгипті, ніколи не бродили по пустелі, ніколи не завойовували землю, щоб потім передати її дванадцяти колінам Ізраїлевим. Жодна з центральних подій історії євреїв не підтверджувалось тим, що ми знаходили. Вихід, наприклад, міг стосуватися всього лиш декількох сімей, історія яких потім була поширена і "націоналізована" з теологічних міркувань».

Ця воістину революційна точка зору важко сприймається багатьма людьми, — говорить професор. Найскладнішим для усвідомлення став історичний документ про те, що велике Царство Давида і Соломона, що стало, відповідно до Письма, вищою точкою політичної, військової та економічної могутності народу Ізраїлю, царство, яке, згідно Книзі Царів, простягалося від берегів Євфрату до Гази, є, за словами Херцога, «історіографічною, що не відповідає реальності, побудовою».

«Велич Царства Давида і Соломона — епічна, а не історична. Можливо, останнім доказом цього є те, що ми так і не дізналися, як воно називалося, — говорить Херцог. — Єрусалим весь перекопаний».

Розкопки дали вражаючу кількість матеріалів, які відносяться до попередніх і наступних періодів існування об’єднаного Царства Давида і Соломона. Ніщо не підтверджує факту існування Царства, жодний глиняний уламок. І це не значить, що археологи шукали не в тому місті. Вони отримали численні свідчення того, що у часи Давида й Соломона Єрусалим був просто великим поселенням, в якому не було ні центрального храму, ні царського палацу.

Давид і Соломон були головами племінних князівств, які контролювали невеликі райони: Давид — в Хевроні, Соломон — в Єрусалимі. Одночасно з цим на схилах Самарії виникла окрема держава. Ізраїль і Самарія були спочатку двома окремими, часом ворогуючими між собою царствами».

 

30 квітня 2014 р. «Российская газета»

 

  


 

 

Цю світлину у мережі ФБ поширив Максим Пашковський.

 А це мої міркування.  Святослав Щербина (Запоріжжя)

 


УКРАЇНЦІ! Вставайте з колін !

 

 На Русі НАШІ МУДРІ ПРЕДКИ називали себе ОНУКАМИ-ДАЖБОЖИМИ, тобто ПОМІЧНИКАМИ БОГА НА ЗЕМЛІ! Зараз чужинська віра ставить людей на коліна і вимагає підставити одну щоку, а потім іншу. І наголошує:  кожна влада Богом дана.

 Невже влада Путіна, Януковича, Порошенка – Богом дана? Невже ВИ, УКРАЇНЦІ, маючи Велику історію, ДРЕВНЮ МОВУ, ЗВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ погоджуєтеся на те, що владоможці з Росії й України, домовившись між собою, знищують НАШ НАРІД. І ми ще будемо стверджувати: кожна влада Богом дана?

 Ні, лише та влада, яка є з роси та води і плоті РОДУ НАШОГО є РІДНОЮ, як це було за часів СВІТЛОГО КНЯЗЯ РУСИ-УКРАЇНИ СВЯТОСЛАВА-ХОРОБРОГО! Вирушаючи в походи на Хазарський каганат та Візантію, Князь Святослав завжди був попереду свого війська і спав на землі разом з ВОЇНАМИ-РУСИЧАМИ, які себе йменували ОНУКАМИ ДАЖБОЖИМИ!

 А зараз де «великий князь» Порошенко та його «славні» воєводи? Чи знаходяться вони на полі брані з УКРАЇНСЬКИМ ВІЙСЬКОМ? Що, вони РАЗОМ з ВОЇНАМИ-ЗАХИСНИКАМИ переносять всі тяготи війни?

 Ні! Вони, як щури, сидять по своїх норах та вдають, що борються з Путінською зграєю, а насправді здають Україну та ЇЇ НАРОД. Їм вигідно, чим більше загине наших солдат та мирного населення, то мета їхнього Каганату буде досягнута. Їм непотрібні УКРАЇНЦІ зі своєю СЛАВЕТНОЮ ІСТОРІЄЮ, ДРЕВНІМИ ЗВИЧАЯМИ ТА ТРАДИЦІЯМИ та СВІТЛОЮ ДУХОВНІСТЮ.

 Тож Українці, я, наша родина, УКРАЇНСЬКІ РІДНОВІРИ та багато інших свідомих людей в Україні не хочемо бути рабами тої чи іншої чужої релігії, не кажучи вже про плазування на колінах перед чужинськими святинями, більш того, віддавати свою енергію егрегору чужого народу. Рабів до раю не приймають.

 УКРАЇНЦІ! Вставайте з колін! Не смійте більше ніколи плазувати перед чужинськими, непритаманними для нашого єства, божествами. Будьте самі собою. Йдімо разом до СВІТЛОЇ ПЕРЕМОГИ над ворогами, як зовнішніми, так і внутрішніми, а головне, над СОБОЮ, над своєю байдужістю та рабським мисленням. Наша ЗЕМЛЯ ВКРАЇНСЬКА та ПРЕДКІВСЬКІ МОГИЛИ потребують ВАШОГО ЗАХИТУ. В цьому НАША СУТЬ і МАЙБУТТЯ НАШОГО РОДУ та ДЕРЖАВИ!

 Будьте самі собою і не ставайте ніколи на коліна перед зайдами та доморощеними яничарами.

 Ми – НАЩАДКИ СЛАВНОГО РОДУ!

 З НАМИ БОГ, з НАМИ Україна, за НАМИ ПЕРЕМОГА!

 



ХТО БУДЕ НАСТУПНИМ?

 

 

Вже сталося так, що за ці півроку Україна втратила і Крим, і частину Донбасу, і все начебто так і треба. А що насправді відбувається з нашою державою?

Влада в Україні протягом 23 років зробила все, щоб зменшити боєздатність нашої країни. Знищено військово-промисловий комплекс, зруйновано сільськогосподарську галузь, в занепаді й інші напрямки виробництва, а Збройні Сили України доведені до повної руйнації.

Тож російські вторжники без великих зусиль захопили Крим. І їм в цьому сприяла бездіяльна влада в Україні. Путіну та його оточенню Криму стало замало, тож вони поперли на Донбас. Протягом 4 місяців квітучий край вони перетворили в місиво. Зруйновані міста і села, вбито тисячі Захисників України та мирного населення, десятки тисяч лишились без даху над головою, а сотні тисяч біженців із Донбасу шукають порятунку від терористів та військ Путіна в інших куточках нашої держави.

Нещодавно в Мінську підписано певну угоду про перемир’я. Але її москвини та доморощені зрадники-яничари і не збираються виконувати. Тож і надалі гинуть наші військові та мирні мешканці двох областей.

А ще сьогодні, 16 вересня, президент Порошенко з Урядом протягнули через Верховну Раду, ой вибачте, через кнесет в Україні закон, згідно якого територіям Донеччини та Луганщини, які знаходяться під російською окупацією, надано статусу спеціального сприяння на три роки.

Тож, що це виходить, Росія відтяпала в нас Крим, а влада і надалі мовчить і виплачує з бюджету України кримчакам грошове забезпечення та й надалі надає усе матеріальне забезпечення для півострова. А тепер ще згідно цього антидержавного закону вся Україна буде відраховувати податки на УТРИМАННЯ ТЕРОРИСТІВ на ДОНБАСІ. Три роки з бюджету кожної УКРАЇНСЬКОЇ РОДИНИ буде відраховуватися певна сума грошей на агресора в Україні.

А далі, що? Невже Росія погодиться на те, щоб через три роки повернути нам ті «спеціальні території» на Донбасі добровільно до складу України? Це просто брехливі запевнення як з боку російської, так і української влади. Що ще можна від них очікувати, якщо вони є близнюками і мають спільне коріння з Хазарського Каганату.

Чи хтось із них чи Порошенко, чи Луценко, чи Турчинов, чи Яценюк, чи багато інших їхніх одноплемінників добровільно погодяться жити у тій спеціальній ЗОНІ? Певно, ні.

А чому вони тоді вирішують долю мільйонів УКРАЇНЦІВ незалежно від їх етнічного походження? Чому вони перекреслюють їх приналежність до УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ? Чому вони своїми діями сприяли знищенню українських військових та мирних мешканців Донбасу?

Тому, що їхні предки три століття грабували Русь. І наших русичів іудеї-хазари, як худобу з табличкою на грудях СЛОВ'ЯНИН, продавали на невільничих ринках Європи, Азії та Африки. І лише князь Русі-України Святослав Хоробрий в 967 році зруйнував їхню рабо-торгівельну державу. Тож нащадки Каганату протягом тисячоліття мстяться нам. Особливо в 20 столітті Україна зазнала нелюдських страждань, терору і репресій, колективізацію і три голодомори, які, окрім Сталіна, здійснював Каганович, КАГАН – керівник їхнього новітнього КАГАНАТУ. 

А ці рішителі доль, не рахуючись із народом, діють на свій розсуд, як їм заманеться, як їм вигідно. І обіцянки про те, що оберемо президента – і війна скінчиться, чи оберемо Верховну Раду – і Україна стане процвітаючою країною, це є ВЕЛИКА БРЕХНЯ новітнього КАГАНАТУ.

Невже сотні, тисячі Захисників Вітчизни, ВИЗВОЛЯЮЧИ УКРАЇНСЬКИЙ ДОНБАС, віддали своє життя намарно. Невже згорьовані втратою своїх синів матері та батьки ПРОСТЯТЬ тим можновладцям, які без належної підготовки та військового забезпечення послали їх синів на загибель.

Дуже боляче бачити, як чимало порядних військових та польових командирів зараз є у партійних списках, депутати яких сьогодні проголосували за ЗРАДНИЦЬКИЙ ЗАКОН і віддали на поталу третину Донбасу. Чи не щемить у них душа і серце за тим, що їх побратими, визволяючи Донеччину та Луганщину, віддали за неї найдорожче – СВОЄ ЖИТТЯ?

Сьогодні Донеччина та Луганщина, а завтра яка ще територія, край, область чи, можливо, вся Україна опиниться під російською окупацією й отримає статус СПЕЦІАЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ? Тож хто буде наступним? 

Чи, можливо, ДОСИТЬ?

Що ж, УКРАЇНЦЮ, довірив свою ДОЛЮ Порошенку та його команді, тож ВИПРАВЛЯЙ цю хибну дію і не роби більш НІКОЛИ ставки на чужинців. А обирай лише зі СВОГО РОДУ-ПЛЕМЕНІ тих, хто із ПЛОТІ та ДУХУ є РІДНИМ. І готовий СЛУЖИТИ НАРОДУ та УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ не заради власно збагачення, а заради МАЙБУТТЯ НАШОГО ДРЕВНЬОГО РОДУ.

От тоді МИ і ПЕРЕМОЖЕМО!

З НАМИ БОГ, з НАМИ УКРАЇНА!   

                                                                           Святослав Щербина

 


РІДНА МОВА

МОВА - це те, що об'єднує людей, спільноту у НАРОД. Ще з давніх-давен вороги знають, що забери у народу його мову, то він зникає, розчиняється в прийшлому народі. Таким чином, за весь час перебування людини на землі ми вже втратили безліч етносів та народів.

Коли людина спілкується РІДНОЮ МОВОЮ, то вона долучається до ПРЕДКІВСЬКОГО ЕГРЕГОРА СВОГО РОДУ. Своїми діями: РІДНОЮ МОВОЮ, ЗВИЧАЯМИ, ТРАДИЦІЯМИ та ДУХОВНІСТЮ МИ ПІДСИЛЮЄМО РІДНИЙ ПРЕДКІВСЬКИЙ ЕГРЕГОР, а відповідно ВІН ЖИВИТЬ НАС, ще з більшою оберігаючою і наснажуючою силою.

Таким чином, МИ є ТВОРЦЯМИ СВОГО МАЙБУТТЯ та РОДУ НАШОГО УКРАЇНСЬКОГО. Розмовляючи мовами інших народів, молячись на їхніх святих та їхню землю ми підсилюємо інші народи та держави, а самі себе знекровлюємо. Зараз чимало українців є енергетичними донорами російського народу та держави. Путін веде війну проти України, а ми його своїми діями ще й підсилюємо.

Тож, УКРАЇНЦЮ, ЗАМИСЛИСЬ над тим, що користуючись російською мовою. Ти підсилюєш агресора, який веде брудну війну проти ТВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ. Ми повинні всі УСВІДОМИТИ, що ПОВЕРНЕННЯ ДО РІДНИХ ВИТОКІВ приведе НАС і НАШУ УКРАЇНУ до ПРОЦВІТАННЯ та ВЕЛИЧІ НАШОЇ ДЕРЖАВИ та КОЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РОДИНИ.

Тож берімося до справ по ВІДРОДЖЕННЮ РІДНОЇ МОВИ, КУЛЬТУРИ та ДУХОВНОСТІ. В НИХ НАША СИЛА ТА ВЕЛИЧ НАШОГО РОДУ!

Ми ПЕРЕМОЖЕМО!

З НАМИ БОГ, з НАМИ УКРАЇНА!

Святослав Щербина

 


ДЕНЬ  НАРОДНОГО  ГНІВУ

до вторжників - чужинців, організаторів концтаборів, тюрем, голодівок

«Хто не має ненависти до ворогів Вітчизни, той не має любови до рідного народу. Не можна  любити рідну матір і одночасно не мати в душі ненависти до її ката.» (Священна Книга Обрядів).

Що таке гнів? Гнів – це вияв сильного обурення. Є різні причини гніву. Я можу зрозуміти гнів благородний, коли було спричинене якесь велике зло. Відчуваю біль та гнів Кобзаря до вторжників-москалів. Я маю гнів на тих новорощених заброд, що під егідою Путіна ошалілими ордами сунуть на мою землю, плюндруючи її. Нестерпний біль серця за тих, які ціною свого життя стояли з перших хвилин на Майдані, вміли володіти собою в останні хвилини свого життя, спрямовуючи свій гнів на загарбників, не відступивши перед ворогом.

«…І в ураганах ошалілих орд

НЕБЕСНИХ СОТЕНЬ я почую  голос:

Ми не раби! Ми нація! Народ!

Хоч лихоліттям  виснажений колос.

Зернина я, що прагне ще дощу,

Щоб у землі цій міцно проростати.

Я ворогам ніколи не прощу,-

Честь України їм не розтоптати!!!»

( Уривок з моєї поезії  «Моє коріння в Матері-Землі»).

 

Подобаються слова Олександра Степа:

 «Чому сумний?» А ви би посміхались,

Якби на вашій рідній, на землі,

Ворожі танки день і ніч плювались,

Винищуючи спокій у вогні?»

 

Не буде мого прощення тим кремлівським кнурам-людоловам з червоними шматами, які відбирали у спухлих з голоду дітей останню крихту хліба.

Все до колосочка обібрали!  

Голод штучний на всі села ліг...

Горобці із сіл навіть втікали,-

Щоб бува не з'їли діти їх!...

І на все село бодай-би крихту!

Вже собак не стало та котів...

А "стрибок" ночами ситий дрихнув, 

Так до влади ластитися вмів!

То ж схилімо голови всі нині,-

 Свічки Пам'яті їм запалім!

Геноцид признаймо в Україні,-

НЕ МОВЧІМО ПРО ЦЕ! НЕ МОВЧІМ!!!  

(Уривок з моєї поезії «Пам’яті жертв Голодомору»)

А безбожне глузування з моїх далеких Предків у доленосному 988 році! Хрещення «вогнем та мечем», коли батьків нагими заставляли стояти перед дітьми! Забути, не гніватися? Душа моя переповнена гнівом до катюг!

«Предки мої, які в 988 році життя віддали обороняючи батьківську віру.

Її осміяну, принижену, до стовпа ганьби прив'язану, обкидану болотом грецької ортодоксії, я оплакую сльозами душі моєї. Я осміяне обороню, я принижене прославлю, я оганьблене осіню, я болотом обкидане обмию, я нікому не дозволю умертвляти  віру (совість) України-Руси. Лев Силенко «Мага Віра».

Мій гнів спрямований на тих єпископів та митрополитів, що довели  Великого Сина нашого народу – Каменяра до зубожіння, до невиліковної недуги, кинули тіло серед бомжів, людину, яка мала розум написати «Сотворення світу». Всі примірники було викуплено і спалено.  А «Русалку-Дністрову» Маркіяна Шашкевича, згноєну в підвалі?..

Мій біль пече вогнем у грудях, я гнівно ненавиджу тих, які безжалісно в катівнях НКВД та концтаборах нищили цвіт моєї нації, поневолювали та по-звірячому катували українців.

Я та моя родина добре знайома з останнім політвязнем радянського союзу – побратимом Богданом Климчаком. Він був кілька разів репресований, починаючи з 40-вих років (при всіх генсеках)! Який має нечувану силу волі опиратися пануючій системі і щоденно боротися, боротися і боротися! Його незламний дух віщує тим, що хочуть колонізувати нашу рідну матір-Україну: зась вам – ми на сторожі рідного!

– Я буду в неволі доти, доки буде в неволі Україна! – Так сказав пан Богдан. Його відома новела « Оаза-гора» – ідея створення символічного Пантеону Слави, сподіваюся, ще буде належно оцінена. Скільки здоров'я відібрано у концтаборах, а п. Богдан працює з останніх сил, щоб донести до нащадків ту гірку та святу правду.

Так, скажу словами свого вірша:

 

Ви думали нас залякати можна,

Що ми "нікчемні подлії раби"?

Та на Майданах українець кожен

Повстане до святої боротьби!

Наш непокірний рідний дух свободи

Вам довго буде спати не давати.

За нами-світ! За нами – всі народи!

Ти нас не будеш, Путін, грабувати!

Твої потуги вже у небезпеці:

Розсиплемо на друзки план Москви.

У пам’яті нам 33-й не зітреться, –

Не познущаєтесь над нами більше ви!

                                                                        Зоряна Мовчан, Львів

 



НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО…

Споконвіків Наші Мудрі Предки – ОБОЖНЮВАЛИ той Світ, в якому вони ЖИЛИ. З самого народження вони ставилися до Матінки-Природи з ВЕЛИКОЮ ПОШАНОЮ. Знаючи, що в усьому, що їх оточує є ПРОЯВ БОЖИЙ. Тобто, Бог є в УСЬОМУ, і Ми – частинка Бога. Такі Світлі та Мудрі були Духовні бачення на Світ у Наших Предків.

Колодар (календар) Свят у Пращурів був наповнений Святами, де Славився Дажбог, Датель Буття–Життя, а Ми Онуки Дажбожі – тобто Помічники Бога на Землі, Рідна Матінка-Земля, Сонце-Красне, Місяць-Ясний, Дана-Водиця, Зорі-Ясні та інші прояви Дажбога у Природі. А також Завжди згадувалися Предки та Рід Наший.

З покоління в покоління Передавалася Любов до Всього Свого – РІДНОГО. Так тривало протягом багатьох тисячоліть.

Наші Рідні мали цикл Свят – Весняних, Літніх, Осінніх та Зимових. Серед них Яскравими були Свята, пов'язанні з Приходом Весни. Це – Жайворонкова Неділя, Новий Рік Хліборобський-Арійський (Новолітування), Вербна Неділя, Великдень та інші.
З приходом чужої віри на Наші Землі (як за духом так і за змістом для Нашого Роду), церква люто боролася із Звичаями та Традиціями Наших Предків. І бачачи, що не може їх ВИКОРЕНИТИ з Свідомості Русичів – частину їх приєднала до християнського календаря. Хоча – як і у старому, так і в новому заповіті немає жодного слова про Нашу Землю та Рід Вкраїнський. Не кажучи вже про Шанобливе ставлення до Природи.

І коли зараз українці в церкві святкують Вербну Неділю чи Паску, а не ВЕЛИКДЕНЬ, то дуже боляче чути й бачити те, як Ми – нащадки Славних Оріїв (Аріїв)-Скитів-Сарматів-Русичів стали ЕНЕРГЕТИЧНИМИ (і фінансовими) ДОНОРАМИ роду іудейського. Наші Славні Пращури були – ОНУКАМИ ДАЖБОЖИМИ, а ми вже стали РАБАМИ ІУДЕЙСЬКОГО БОГА. І раді з того, що ДУШІ Наших Рідних ми ВІДПРАВЛЯЄМО на ЛОНО АВРААМОВЕ. І коли чути, як українці вихваляються, що вони живуть за законами Божими, то мені дуже прикро й боляче, що Ми – Українці ВІДКИНУЛИ Свої Закони, тобто Рідні Звичаї та Традиції і живемо за законами дому іудейського. Тож НАВІЩО ми живемо на цьому Світі, якщо СВОГО НЕ ШАНУЄМО?

Вербна Неділя, так, як і Великдень НЕ МАЮТЬ нічого спільного з біблійними легендами. До речі, коли Ісус в’їздив на своєму віслюку до Єрусалима, то його зустрічали пальмовим віттям. А церковники на Русі пальмове гілля замінили на вербове. Верба в Ізраїлі просто не росте. Сьогодні, коли у церкві на Вербну Неділю українці вітають вербовими гілочками один одного з наступним воскресінням Христовим і чекають з нетерпінням дня Паски, притому покладаючи на це великі надії, то мимоволі виникає питання – чому ми навіть не замислюємося над тими словами, які ми промовляємо: - Не я б'ю, верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко. Навіть у цих словах ЗАКЛАДЕНА МУДРІСТЬ Наших Предків – за тиждень Великдень. Тобто ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ – день більший, аніж ніч, а не паска чи пасха – свято, яке пов'язано з виходом іудеїв з єгипетської неволі – свято ПАСОВЕР.

Ранньою Весною, бачачи, як після довгих холодів ПРОБУДЖУЄТЬСЯ Матінка-Земля, що із Вирію ДОДОМУ повертаються птахи, що із нірок після зимового сну виходять до перших теплих променів Сонця звірі, що Земля вкривається травичкою (рястом), що на деревах з’являються бруньки та перші листочки, а на вербі ще й – котики, то Наші Пращури за тиждень перед Великоднем Святкували Вербну Неділю. Знаючи, що Верба – ДЕРЕВО ЖИТТЯ. Навіть вітер зламуючи вербову гілочку кинув її на землю, а вона від Землі та вологи проростає і ПУСКАЄ КОРІННЯ. Та з часом із маленької гілочки виростає – Могутнє Дерево.

Тож у Вербі Живе Велика Сила до ЖИТТЯ. Тому Наші Предки й Святкували Вербну Неділю. Бажаючи один одному ДОБРОГО ЗДОРОВ'Я та МНОГОЛІТТЯ – тобто Довгих

НЕ Я Б'Ю, ВЕРБА Б'Є – ЗА ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКДЕНЬ, НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО…

З настанням Справжнього Тепла із Яйця З'ЯВЛЯЄТЬСЯ – НОВЕ ЖИТТЯ, НОВЕ НАРОДЖЕННЯ. Так, як після Ночі ПОСТАЄ День, так після Смерті ПОСТАЄ – НОВЕ ЖИТТЯ. Тому після Холодної та Лютої Зими, де ВСЕ Замерзає – ЗАВМИРАЄ (мре, вмирає), Іде Весна, яка НЕСЕ Тепло – НОВЕ НАРОДЖЕННЯ. І так ЩОРОКУ. Іде ВІЧНЕ ОНОВЛЕННЯ у Матінки-Природи.

Шановні Друзі, Вітаю Вас, Ваші Родини та Всю Україну з Великодніми Святами!
Бажаю Вам – МІЦНОГО КОЗАЦЬКОГО ЗДОРОВ'Я, ЩАСТЯ, ДОВГОЛІТТЯ, СВІТЛОЇ ПЕРЕМОГИ та ПОВЕРНЕННЯ до СВОЇХ ВИТОКІВ! У Них Наші Корені – Наше ВІЧНЕ ЖИТТЯ - РОДУ УКРАЇНСЬКОГО!!!

                                                                                                         Святослав Щербина, Запоріжжя.

 


Мирослав Скочилїс

ТАЇНА  ПІЗНАННЯ

(авторська редакція збережена)

 Все наше життя проходить в процесї пізнання довколишнього сьвіту. Можливостї пізнання обмежені лише двома критеріями. Перший з них – це наша допитливість і наполегливість, другий – це час нашого туземного існування.

Те що Пізнання і Самовдосконалення безконечні – це аксїома. Але шляхи Пізнання – індивідуальні. Кожен з нас проходить свій шлях Пізнання і Самовдосконалення.

Кожна людина має подвійну складову сьвідомостї. Одна з цих складових керована Таїною Творця і дає добрі засади, друга керована нашим вибором залежить тільки від нас самих. Цї складові взаємопов’язані і одночасно автономні. Вони впливають одна на одну і саме від нас залежить гармонїйність їх співіснування.

Щоб йти далї по шляху досьлїдження ми розглянемо два максимуми: перший – Таїна Творця домінує і людина йде по засадах Добра; другий – внасьлїдок матеріялїзації сьвідомостї, людина забуває про Таїни Творця і постає на засадах Матеріяльних Благ, які ведуть її до жаги збогачення і роблять її рабом свого богатства. Але навіть в таких пікових ситуаціях де-не-де проскакують спалахи протилежних імпульсів; доброти – до ницостї, аморальностї – до благородства.

Але піки – лише мить, і така можливість практично теоретична. В життї все знаходиться між цими станами і, чим ближче до невтральної лїнїї, тим більша кількість нас там знаходиться.

Звичайно унїкальні властивостї людини даються їй Таїною Творця. Але всї ґенїяльні люди твердять, що в їх усьпіхові 90% їх наполегливостї і працелюбства. Іншими словами – ґенїями стають лише ті, які не згрішили проти себе і не занехаяли в собі цїєї Іскри. І як болить серце, коли спілкуєшся з людиною, якій дана ця Іскра і яка цю Іскру занехаяла. Вона тяжко мучиться сама, і коло неї дуже тяжко її справжнїм друзям, які відчувають цю Іскру і не можуть змиритися з руїною, яку бачать.

Але, як зараз декляруємо, середньостатистична людина не має Іскри Ґенїя, але натомість кожний з нас має Таїну Творця – стати Людиною. Це залежить лише від кожного з нас індивідуально. І ми будемо досьлїджувати шляхи втїлення Таїни Творця Людиною.

Шлях Пізнання – це шлях вгору, це нїби шлях на високу гору. Як ми підїймаємося?

- Одні бігом біжать по однїй сторонї гори до вершини. Звичайно, як вже було сказано, вершина недосяжна. Але вони забираються найвище і кричать, що вони все побачили, бо піднялися найвище. Але нїяк не хочуть втямити, що вони не мають зеленого поняття про те, що видно з іньших схилів гори.

- Другі, коли вибігли на вершину, не кричать, що вони вже досягли мети, а починають мандрувати довкола вершини, оглядаючи виднокруг. Після того як вони обійдуть довкола, вони вже оглядово знають виднокіл і розуміють, що їх пізнання далеко не повні. І вони хочуть не лише бачити виднокіл, але й пізнавати його.

- Третї. Їм цїкаво пізнати сьвіт довкола і вони не біжать до вершини, а, досьлїджуючи схили повільно, з великими труднощами, підіймаються в гору. Може, вони не здолають ту висоту, яку здолали другі, а тим паче перші, але саме вони своєю важкою працею несуть нам Таїну Пізнання.

Розглянемо відношення цих «верхолазів» між собою.

Перші зі своєї вершини кричать на весь сьвіт, бо в них від висоти закрутилася голова, що вони все знають, все бачили і все вміють. Таких прикладів в нашій історії безлїч і трудно оцїнити величезну шкоду від таких «знавцїв».

Останнї не мають часу кричати про свої Пізнання, бо вони нїяк не можуть встигнути пізнати те, чого ще не знають, але дуже хочуть пізнати. Від Пізнання їх не відволочеш нїякими пряниками почестей і слави. Це для них несуттєво.

Посерединї знаходиться друга – найбільша група. Вони мечуться між першими і другими. І в залежностї від того, до якої групи вони ближче, залежить наше з вами життя. Бо, коли вони, задерши голову, йдуть за крикунами, ми тяжко бідуємо і проливаємо кров. Але така Воля Творця, що пробуджується Розум. І він бачить, що все довкола дурнота. Тодї вони починають прислуховуватися до голосу апостолів Пізнання, а, після тяжкого гноблення і великих жертв, починають давати їм рацію. Шкода, що досї ця рація признавалася по всьому.

Останнїм часом, внасьлїдок новітнїх досягнень, починаєть все активнїший тиск на сьвідомість людини. Її вже не завойовують фізично, не рабують під час воєнних дїй. Але війна проти Людини продовжується, вона просто змінила свої форми. Досї війни велися матеріяльно, тобто люди завойовувалися фізично. Тепер війна йде не з тїлом, тепер війна йде з Розумом. Тепер хочуть знищити Божий первень людини її Дух. Ця війна вже дає свої насьлїдки.

Лїкарі (справжнї, не шарлатани) знають, що для оздоровлення людини необхідно встановити правильний дїаґноз. Це – найперша і дуже важлива складова оздоровлення, без якої оздоровлення – абсурд. Адже ним визначають, що саме хворе. Тепер стало модним відразу лїкувати те, що хворе. Але це також абсурд. Адже, щоб вилїкувати хворий орґанїзм потрібно встановити, чому він хворіє. Тобто друга важлива складова лїкування – це встановлення причини захворювання. А тодї, усунувши причину захворювання, потрібно лише спостерігати, як самооздоровлюється хворий орґан. А лїкувати хворобу, не усунувши причини її виникнення, це – знову ж, абсурд. Або – «гроші на вітер».

Люди перестали звертати увагу на здоровий глузд. Вони йдуть проти здорового глузду – стають зазомбованими.

Верхівка, охоплена хворобою наживи, почала заробляти навіть на людськім здоров’ї. Наприклад цїле лїто лїкарі дискутують і доказують усїм, що щеплення проти грипу – фікція, яка не тільки не допомагає, а навпаки – шкодить людинї, і вона навіть смертельно небезпечна. І люди знають про це. Але починається зимовий сезон, і всї навперебій закликають людей робити щеплення. І … люди йдуть, несучи при тому немалі кошти. Вони забули, що казали лїтом? Нї! Чому ж тодї  роблять щеплення…?

Ми вже пережили мільярдні затрати на боротьбу з озоновими дїрами. Потім весь сьвіт повстав проти СНІДу, знову ж витрачаючи мільярдні кошти і т.д.

Одним словом, «покращуючи» нам життя, нас доводять до убогостї.

Як відівчити людину думати? Дуже просто. Потрібно запустити безперервну карусель «сенсаційних» новин. Навіщо? Бо людина, сприймаючи безперервний потік інформації, не має часу її критично аналїзувати і сприймає за абсолют. З часом ця звичка настільки вкорінюється у сьвідомости, що люди вірять всьому почутому. Ось пояснення того, що ми постійно голосуємо за кандидатів, які вже пробрехалися, прокралися і т.д. Досить десятьом ґазетам, в черговий раз, написати, що він майже ангел, і ми, всупереч здоровому глузду, віримо.

Привчаючи нас вислуховувати всяких експертів, нам прививають звичку меншевартостї. В результатї ми не віримо очевидним речам, які кажуть нам наші приятелї, бо експерт по ящику сказав інакше. То нїчого, що воно не витримує нїякої критики, що від нього аж смердить безглуздям. Сказав хтось вищий – експерт і все! Маючи джерела інформації, експертами стають посередностї або й зовсім ідійоти.

Оцїнюючи прагнення людини до Знань, ми бачимо дві катеґорії людей: з допитливим Розумом і з байдужим Розумом. Про людей з байдужим Розумом говорити більш не варт. Є вони і все.  А от про людей з допитливим Розумом – інша річ.

Допитливий Розум постійно прагне нових Знань. Але шлях Пізнання має також дві складові: Пізнання Добра і Пізнання Зла.  Це – два полюси Знання.

Щоб Пізнання йшло Божим Шляхом, потрібно засвоїти засаду Пізнання. Кожна Людина створена Таїною Творця. І кожна людина сама і тільки сама має доступ до Істини. І нїхто нїколи не має права заставляти її йти дорогою Примусу. Адже згідно Божих Законів ми мусимо користуватися Переконанням. Достойні знаходять Правильний Шлях Переконанням.

Зло є, і ми це мусимо прийняти за належне. Але, коли людина починає його пізнавати, воно починає її нищити. Нищить нещадно, спочатку будить нездорову цїкавість, потім починає руйнувати розум, далї – душу. Ми маємо дуже показові приклади великих людей, які заглибилися в Зло і пропали. Одним з таких прикладів сьміло можна назвати письменника Булгакова, чи зараз сучасніше, Сергій Мавродї – творець знаменитої піраміди «МММ». Коли читаєш його «Син диявола. Спокуса» то спочатку стає цїкаво, потім страшно, потім бридко, а до кінця читати просто не вистарчає сил і, особливо, бажання. Справа в тому, що пізнання Зла також має певну межу. І людина, коли дійшла до тієї межі, вже не може йти далї. Вона ходить тією границею доти, поки Здоровий Глузд і Розум не залишать її Тїла.

Отже Божа Настанова в тому, щоб оберігати, звеличувати і творити Добро. І це є сама більша і найефективнїша боротьба Людини зі Злом. Кожен з нас тільки почавши думати про добро починає оздоровлюватися морально і фізично.

Засади достойної людини: я створений Таїною Творця, як і кожен, з ким я спілкуюся; моїм правом є Гідність і Самоповага, моїми вчителями є Самокритика, Здоровий Глузд і Повага.

Кожна Достойна Людина народжується два рази. Спочатку народжується її Тїло. Тїло пізнає довкілля, набирає досвіду, і тодї відбувається друге народження – Духове. Духове народження дуже індивідуальне і може відбутися в певний період життя. В когось скоріше, в когось пізнїше, а в декого нїколи. Таку людину називати Достойною не можна.

Пісьля Духового Народження, Достойна Людина переходить на інший, вищий ступінь Пізнання.

Добро – Бог.

Люди роздїляються на дві протилежні, можна сказати антаґонїстичні групи. Людина має Тїло, і це незаперечний факт. Нема Тїла, нема Людини. Але Тїло має кожна істота на Землї. З точки зору матеріялїстичного сьвітогляду, людина вища істота. Вища за що? Ось у чому питання? Ось засадничий недолік матеріялїзму, він опирається на якийсь критерій, якого фактично немає. Повторюю ще раз, вища за що?

Конкретну відповідь на це питання дає ідеалїстичний сьвітогляд. Людина має Дух! І коли брати це за критерій, то вже не виникає питання наскільки вища істота людина. Відповідь конкретна ї дуже проста. Настільки вища, наскільки високий її Дух.

Отже, аналїзуючи вищесказане, можемо робити висновок, що в умовно пікових точках є людина чисто матеріялїстичного сьвітогляду (Тїло) і людина чисто ідеялїстичного сьвітогляду (Дух). Звичайно, що реальне життя відбувається між тими двома полюсами. Тут мушу дати доповнення того, що не може бути Тїла без Душі, так само як і Душі без Тїла.

Крайнї пікові точки відлїку, Дух і Тїло, ми вже бачимо. Тепер аналїз нашого суспільства. Ґарантовано кажемо, що біля пікових точок, точок Тїла і точок Духу є дуже мало індивідумів. Основна маса людей знаходиться, так сказати, біля екватора. Але… Здавалось би, з точки зору здорового глузду, що верхівку суспільства, як і функцію управлїння ним, мають займати люди, які знаходяться якнайближче до Духового полюсу, а не навпаки.

Аналїзуючи теперішній стан суспільства, бачимо, що все є з точністю до навпаки. Крім того, члени суспільства, які знаходяться біля «екватора», є зазомбовані тими «Тїлесними» членами, що несуть в суспільство деструкцію, ведучи те суспільство до занепаду-загибелї. «Тїлесні» деструктори дїють на самознищення, адже із загибеллю нищеного ними Людства, загинуть і вони.

Так бути не може. Закони Творця мусять стати на перешкодї тріумфу деструкції. Як це буде відбуватися? Безумовно, силове вирішення цїєї проблеми неможливе. Щоб вирішити її силовим методом, потрібно мати підтримку «екваторних» членів суспільства. Але вони вже завойовані-зазомбовані силами деструкції. Значить залишається те, чого не мають цї сили деструкції, що їм не властиво і з чим вони не зможуть дати собі ради – Духова Революція.

Скоріше за все, визначення Духова Революція визначення невірне. Адже революція – механїзм руйнування старого і закладення основ нового, чи новим воно буде, чи тілько видозміненим старим, що ми вже не раз бачимо в ходї останнїх Майданів.

Логіка підказує нам те, що відбувається не Революція Духу, а його еволюція. Значить все йде повільно, природньо і незворотньо. Цей процес нїхто і нїколи вже не може зупинити. Весь час збільшується кількість людей, які підтримують тих Одиноких-Обраних біля Духового стержня. Вони завжди були і є, і тільки завдяки їм Дух Українського Народу не було знищено. Їх нищили-вбивали окупанти, а вони знову народжувалися, поверталися з Безсмертя в Україну і далї йшли у Безсмертя, чекаючи сьогоднїшньої пори. Пори пробудження зі сну Духу Волї Українського Народу.

Тобто в суспільстві мусить накопитися певний критичний заряд енергетичного кванта Духової Енерґії. Тодї мусить відбутися вибухова, а можливо й еволюційна зміна переорієнтації фізичної (екваторної) сили суспільства на Духовий полюс.



Мирослав Скочилїс

Як відстояти Україну

 Сьогоднї дуже актуальне питання існування України, як держави. Дуже гостро стоять питання різкого збіднїння народу, існування Української мови, виконання Закону, правдивої Правди, і т.д. Люди стали розгублені, не знають що їм робити. Як відстояти Державу, забезпечити собі гідне життя і врешті, де шукати ворога – окупанта?

        Студіюючи історію розвитку нашої Незалежності сторічної давности бачимо, що сьогоднї засадничо проблеми не змінилися, вони мають лиш трішки інше забарвлення. Як нїхто не переймався потребами народу за Австрії, так нїхто й не переймається і за «незалежної» України. Тільки «сильні сьвіту» стали трохи мілкішими та дрібнїшими хамами.

        На початку двадцятого віку було добре видно загарбника. Загарбником був чужинець, який належав до іншої нації, представляв інтереси іншої держави. Можна собі було виробити якусь програму протистояння йому. Зовсїм інша ситуація зараз. Внасьлїдок еволюції загарбник настільки змінився, що ми навіть не можемо зрозуміти, де він. Аналїзуючи ситуацію в Державі, ми бачимо, що сталося диво, загарбником став Уряд вибраний нами. Хіба не страшно? Свій рідний, нами піднесений, Хам став нашим загарбником. Ось вам і проґрес, ось вам і демократія. І найцїкавіше, що ми йому це дозволяємо, і ми стаємо безсилі щось змінити. Адже всї засоби нашого захисту в його руках, ми йому їх віддали. Як все поставити з голови на ноги?! Але найстрашніше ще попереду. Чому?...

         В селї померла жінка, і хата опустїла. Пісьля її смерти залишилася сучка, яка жила далї на своєму подвір’ї. Спочатку сусїди її підгодовували, а потім почали забувати про неї. Щоб не голодувати, вона пішла в поля на полювання, шукати харч. Час від часу приходила додому, чимраз рідше. В неї появилося потомство, яке вона виховала без Людини. І коли мама знала, що Людина її господар, то її дїти вже не знали. Коли вони забігали на подвір’я,  щоб розірвати курку чи гуску то вже не боялися Людини, а навпаки кидалися на неї. Довелося їх знищити.

        Подібну ситуацію бачимо і в суспільстві. Коли старші керівники ще пам’ятають, що вони чомусь повинні бути підпорядковані, хоч і починають забувати, то їх нащадки, які виросли в атмосфері вседозволености і розкоші, не знають цього. Вони стають некерованими, як ті здичавілі  собаки. Вони не мають розуміння свого призначення, вони вважають себе рівними богам, а  предки їм підтакують. Невже їх треба буде знищувати?

 Потрібно негайно орґанїзовувати «лїкнеп», щоб навчати «диких» правилам життя в суспільстві. Щоб їм пояснити, що суспільство створене Творцем ґармонїйно. Що все в ньому пов’язане, що не може окремо існувати тільки одна ланка. Що коли зруйнувати одну ланку, то ланцюг розпадеться. Коли відрубати гілку, на якій ти сидиш, то й сам  впадеш разом з гілкою.

        Боже, розбуди їх Розум, дай їм зрозуміти, що вони також люди, дай їм нормальну людську  Радість, дай їм спокій Душі, дай їм Любов. Або навчи нас, як їм це пояснити.

        Чому це шумовиння, цї аморальні люди опинилися нагорі? По-перше, це можна пояснити на прикладї приготуванні їжі. Коли закипає вода, піднїмається шумовиння, яке треба викинути, щоб їжа була смачна, і це означає, що їжа ще не готова, але процес готування відбувається.

        Але розглянемо це питання в історичному аспектї. На початок нового лїточислення (Р.Х.) наші Предки мали могутню і передову державу. По своїй сутї вона не була аґресором-загарбником, вона була могутня, але використовувала свою силу тільки для захисту своєї цїлісности і для забезпечення добробуту своїх громадян.  І тому вона повинна була існувати вічно. Це не давало спокою всїм її ворогам, але силою вони нїчого не могли зробити.

        Почалася епоха Руйнування, почалася вона з нищення Рідної Віри, з руйнування Духової рівноваги. Першим кроком було хрещення, яке пройшло вогнем і мечем, через те що спочатку були отруєні душі Провідників, які не могли зрозуміти, що це їх загибель. Епоха Руйнування тривала дуже довго, її кінець почався пісьля 1654 року. Ця епоха характерна тим, що в державі існувала верхівка, яка володїла талантом державотворення.

Після епохи Руйнування, почалася епоха Знищення. Перехід від однїєї епохи до другої в часї можна позначити двома подїями: Переяславська угода – бій під Полтавою. Епоха Знищення характерна тим, що була знищена верхівка, яка володїла талантом державотворення. В результатї  чого боротьба за Державу перейшла на інший рівень, який можна охарактеризувати одним словом – бунт. Наш народ вже не воював за свою державу, а бунтувався. А бунт не очолений провідником-державотворцем приречений на загибель, рано чи пізно, бо він не має кінцевої мети – створення власної Держави. В часї сила бунтів все слабшала, і епоха Руйнування перейшла в епоху  Загарбання. Згідно законів жанру епоха Загарбання мала перейти в останню, завершальну епоху – епоху Підкорення. Адже для повного знищення Нація має пройти такі етапи: руйнування, знищення (держави), загарбання і підкорення. Отже, в епоху Підкорення треба покорити Дух Нації. Тодї, як знищення і загарбання це суто  силовий аспект,  то підкорення повинне проходити не тільки фізичним (силовим) завоюванням, а, і це головне, знищенням і підкоренням Духу Народу – Нації. А, як ми знаємо, Дух Нації завойовникові непідвладний. Тут ми дуже чітко бачимо дїю Законів Творця, за якими протягом вже більше як тисячолїття нїхто не може знищити наш Дух. І ще треба добре подумати, хто «Божий Народ».

        Основою нашої держави є Нація, і цим ми відрізняємося, наприклад, від США. А Нація – це духовно і кровно єдина спільність людей поєднана Рідною Землею. І ця єдність не пояснюється законами людського існування, вона набагато вища. Приклади, прошу: Гетман Мазепа – аристократ-олїґарх, найближча до царя-загарбника людина одномоменно залишив, на старостї лїт, все що мав і пішов рятувати Націю; сотник Іван Ґонта, багата людина, довірена особа Потоцького, посланий на поборення повстання Залїзняка, «забув» про свої маєтки, про свою родину і зразу ж став побратимом Залїзняка, в ім’я звеличення Нації; знаменитий совєцький воєначальник Ватутїн, насправдї українець Ватутя, нїколи не забував свого коріння. Хотїв, таємно вести переговори з ґенерал-хорунжим Шухевичом. І це в умовах найпильнїшого нагляду спецслужб. Практично кожна людина відчуває в своїй підсьвідомостї, або, як тепер кажуть, на ґенному рівнї національне, рідне коріння.

        Нація, ми ще кажемо Нарід – наш Рід. Першоосновою існування громади наших Предків був Рід. Від слова рід походить і рідня. Отже Нація – це рідня, яка створила свою Державу. Державу знищено. На перше місце виходить засновник держави – Нація. І тепер найкращі люди борються і гинуть за існування своєї Нації. Боротьба – це субстанція дуже кровожерна. Цїлі поколїння борються, і в них виробляється відповідне мислення. Мислення боротьби, мислення спротиву. Батьки передають свій сьвітогляд, свою мету дїтям. А мета одна – боротьба.

        Відбулася Таїна Творця, чудовисько згинуло, і Україна стала незалежною. Одномоментно помінялися всї пріоритети. Пора Спротиву закінчилася, почалася пора Творення. Наскільки нова пора складнїша за попередню, наскільки більше потрібно вирішувати завдань. Але… людина не може одномоментно перелаштувати свій мозок. Відповідно, найкраща частина Нації буквально за один день перелаштувати віками встановлені рефлекси не може. Наші Борцї розгубилися. Потреба спротиву відпала і потрібно працювати над творенням Держави. Як вміли, так  почали працювати. Їх життєвий досьвід заставляв їх твердо відстоювати свої переконання. Але державу будує цїла громада людей з різним розумінням шляху до мети. А мета одна – збудувати Державу. І потрібно знайти одну спільну дорогу, яка веде до Держави, а знайти її можна тільки разом. І шлях тут один – взаєморозуміння. А що кожен доказував, що його дорога найкраща, вийшло: Лебідь, Щука і Рак. І Нація – замість іти дорогою збилася на манівцї.

        Йде другий десяток Незалежности. Починаємо розуміти, що ми на манівцях. І пора, нарештї, виходити на дорогу. Це розуміють всї, хоч багато на підсьвідомому рівнї. А як інакше зрозуміти те, що почалися  зміни в правильному напрямі? Хоч часто ті зміни тільки на словах, але слово породжує сьвідомість. Ми бачимо зміну розуміння ситуації: олїґархи бачать необхідність не тільки експлуатації, а й розвитку; провідники починають пробувати застосовувати Закон, часто неефективно, вибірково, але цей процес незворотний; в полїтикумі чимраз більшого розмаху набирає національний напрям; зростає сьвідомість людей,  які чимраз більше розуміють ситуацію і могутнім поштовхом для цього стає хамське відношення «провідників» до Національної Духовостї; йде процес переоцїнки духових цїнностей, чимраз більше людей розуміє, що роль християнської церкви в національному розвитку більш негативна, нїж позитивна (нейтральна), і з цим потрібно щось робити.

        Нація пробуджується, повільно, але невпинно. І це найголовнїше. Це та сила, яка поверне все з голови на ноги. Але так, як потрібно поливати рослину, поки вона не змужнїла, так і «паросток» Держави потрібно лелїяти, «поливати» і підтримувати. Без нашої допомоги він засохне.

        Вернїмося, ще раз до наших провідників. Віками доведено, що зміни, які відбуваються з людиною за її життя, не безконечні. Як в поганий так і в хороший бік. Не дарма анґлїйцї кажуть, що джентльменом можна стати аж через сїм поколїнь. Отже шість поколїнь повинні  вдосконалювати свій сьвітогляд і аж в сьомому поколїннї людина стає джентльменом. Що можна сказати в нашому випадку. Шлях від злочинця до президента дуже великий, і людина, яка його пройшла, здїйснила подвиг. Але вона вже не зможе досягнути більшого, тай вік не дозволяє, тим більше вона нїколи не стане Патріотом, немає в нїй Українського Духу. Для проґресу потрібне молоде, прогресивне, часто авантурне поколїння.

         Мужнїє перше поколїння, яке народилося за Незалежностї. А Таїни Буття такі, що не обов’язково мусить пройти, аж сїм поколїнь. Адже сїм поколїнь потрібно представникам одного Роду, а Національна Сьвідомість зростає за іншими критеріями. Головне, щоб виникла критична маса. І тодї піде ланцюгова незворотня реакція. І хто це розуміє, хто готовий все віддати за Незалежну Україну, повинен прикласти всї сили для створення критичної маси. І таке вже відбувається, хоч не завжди ми це бачимо. Не опускаймо рук – працюймо. Тому що усьпіх в боротьбі, це результат невидимої  і видимої кропіткої працї всїх. 

10 липня  2011 року   

с. Загір’я            Рогатин