Львівська громада РУНВіри "Рать Святослава" поповнилася маленьким рідновіром. Подружжя Пронівих виявили бажання освятити в рідне богорозуміння синочка Родослава. Обряд освячення провів рунтато Богдан Джурик.

СВЯТО ВЕЛИКОДНЯ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО

В СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКІЙ ГРОМАДІ РУНВІРИ

20 квітня 11014 р.Д. рунвісти Старокостянтинова відсвяткували Великдень у Святинній хаті. Ще досить багато роботи біля цієї будови, але священні години самопізнання громада вже там проводить і, звичайно, відзначає свята. 

На нижній світлині: над вхідними дверима портрет Тараса Шевченка, виконаний з дерева львівським художником-рідновіром Володимиром Гоєм, який люб'язно подарував свою роботу для Святині РУНВіри.

22 травня – День перепоховання

праху Тараса Шевченка

урочисто відзначили рунвісти м. Красилова.

Ось уже 13-й рік поспіль члени Красилівської громади РУНВіри приходять у шевченківські дні до пам’ятника Великому Кобзарю, щоб засвідчити свою глибоку пошану Пророку України. І щороку збільшується коло українців, для яких прийти до Шевченка стає традицією.

Голова міської ради Ніла Василівна Островська завжди йде назустріч починанням рунвістів Красилова і сама бере активну участь в урочистостях. Цього року біля пам’ятника Великому Тарасу виступили художні колективи районного та міського (на фото) будинків культури, співочий колектив територіального центру соціального захисту інвалідів та інші. 

Рунмама Влада  Яткевич в заключному слові зокрема сказала:

«У поемі Лева Силенка «Гість з храму Предків» є такі слова: «РУСЬ БУДИСЬ, НЕ ПРОБУДЕШСЯ – ЗГИНЕШ!»

  В Тараса Шевченка читаємо:

                       А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру –

Та й заходиться вже будить.

О. Гончар: "... Шевченко – це код нації, а в його "Кобзарі" закодовані самі генетичні основи нашої духовності, невичерпний її потенціал."

Шевченко, як лакмусовий папірець, визначає ступінь українськості в нашій крові.

Шевченко – це ціле явище. Явище не в літературі, не в мистецтві (бо, напевно, за якимось літературними чи мистецькими критеріями є твори досконаліші), а це – явище в Україні, а, може, й у світі.

Це – явище робить нас, українців, нацією, єднає, не розділяючи за політичними чи релігійними переконаннями.

Дуже тішить те, що все більше українців пробуджується, і теперішні політичні події, які є, швидше, не політичними, а духовними, пришвидшили процес становлення нації. Суспільство розшаровується, оголюючи наші душі: або ти – патріот своєї держави, або космополіт-безбатченко.

Свою любов до України нам є з чим порівняти, з Шевченковою любов’ю.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!

Поет з Сумщини Михайло Шевченко відповідає:

Ми всі потроху любимо Вкраїну –

Її співучу мову солов’їну …

Ми всі нічого не берем від того,

Але щоб проклясти за неї Бога?..

Себе ще й не питали, чи змогли б.»

Серед хористів є прихильники Рідної Української Національної Віри.