Мага Віра

1. — І я, і дружина моя просимо Вас — скажіть щось про свою родину, про своє дитинство? У якому оточенні проходили Ваші перші роки життя? Ми маємо дві дитини і ждемо третьої, хочемо, щоб наші діти були духовно і тілесно здоровими, і жили, щоб жила Україна — славилася Родина Рідної Української Національної Віри.

— Дорогі мої, істинно кажу Вам: здоров’я дитини починається у серці чоловіка і жінки. Мати прикріплює зачатіє дитини своєї до серця свого, до душі своєї. І від того, з якою любов’ю вона це робить, також залежить здоров’я її дитини. Жінка, бачачи, що її чоловік не жаліє її, дитину виношує у смутках і гірких сльозах, і дитина її може на світ народитися кволою.

Побратиме, ждучи дитини, даруй своїй жінці ніжну любов. З любови родиться духовне й тілесне здоров’я.

2. Що ж відповісти на ваші питання? Маючи дванадцять років, я вже знав, що таке гірка чаша життя (голод, холод, притаювання переконань), та я ніколи на життя не нарікав. Я вірив, що і в голоді, і в холоді, і у в’язниці треба жити, бо жити хочеться: жити — значить боротися за життя.

Родичі вчили мене: “Не нарікай на погоду, на сонце, на людей, на світ. Не нарікай на життя, що воно не таке, як ти собі бажаєш, зроби сам, щоб воно було краще, вір у себе, і, прямуючи до мети, перемагай усі труднощі. Не нарікай! Ті, що нарікають на долю свою, на людей, на життя, на маму, на тата, звуться недолітками.

Не дозволяємо тобі плакати, бо хочемо гордитися тобою. Не дозволяємо тобі любити тих, які є ворогами нашими. Не старайся, щоб тебе любили всі, бо будеш всіма зненавиджений. Ти маєш тиху дитячу вдачу — значить будеш або вівцею, або — левом. Не бійся колючої стерні; тим, що вміють по ній ходити, вона м’яка, як подушка.

Не бійся ні води, ні вогню; ті, що вміють цими силами володіти, тим вони не страшні. Ми тебе не б’ємо, і про це люди знають, і нас ти не бий клопотами своїми. Живи, сам думаючи про себе: як постелиш, так і спатимеш.

Знаєш, ми позбавлені “права голосу”, ми викинуті на “смітник життя” — ми названі “ворогами народу”, нас вигнали з хати, з села. З татом люди боялися говорити, бо він сказав: “Сталін є господарем у Кремлі, а я на рідній землі”.

3. Люблю радість, і тому розповім Вам про роки мого щасливішого дитинства, яке я мав до семи років. Пригадую, мати казали: весь мій рід ждав мене. Коли моя мати носила мене в лоні своєму, вона чулася найщасливішою в світі жінкою. Їй дуже хотілося бути матір’ю, її дитячі роки були заполонені любов’ю до дітей. Стрінувши то там, то там маленьку дитину, вона бігла до неї і ласкала її. Усі знали, що вона любить дітей. Її сестри любили її. Її батьки любили її. Її свекруха була відомою в селі повитухою, знала, які поради давати невістці.

Мій батько любив пісню. Парубкуючи, казав “Хлопці, заспіваємо”. І в селі ті, які хотіли з нього легко покепкувати, казали “хлопці, заспіваємо”. Він не гнівався. Він, стоячи вечором з парубками між вербами біля річки Рать (річка Рать тече долиною села Богоявленське), співав свою улюблену пісню: “Я сьогодні щось дуже сумую, про козацькую долю згадав. І про славу свою не забуду, що колись я, мов сокіл літав. Вдарять дзвони у слушну годину і підемо в останній ми бій! Ти воскреснеш, моя Україно, в повнім блиску і славі своїй!” З піснею він жив.

І з радости, що скоро буде батьком, він піснями розважав свою любу дружину Світанну (Оленку), яка була тихою спокійною жінкою, залюбленою у вишивки, які вміла сама видумувати: вся її хата була уквітчана вишитими рушниками. У звичайній селянській хаті білій, критій соломою, в якій було багато сонця, веселих кольорів, радости і любови, усі були залюблені в життя.

4. Ранком село Богоявленське розбудили дзвони: піп Афанасій скликає людей до церкви на велике свято християнське, а біля хати Терентія Полікарповича Силенка повно людей, ніхто до церкви не поспішає. І Терентій Полікарпович не йде до церкви відзначати Воздвиження Чесного Хреста. Сьогодні, 27 вересня (ранком, в неділю на Воздвиження Чесного Хреста) він став батьком, воздвигнувся на світ син-первісток. І приятелі принесли дари (квіти, вишнівку, паляниці). І сміх — побратим Оксентій віз на ярмарок дині і кавуни, та, почувши, що в побратима Терентія син народився, завернув з дороги і все, що на возі, передає, як дар, кажучи: “Та щоб ріс син здоровий, як ось ці свіжі, росою вмиті дині та кавуни!”

5. — Учителю, і в селі Богоявленське Ви були охрещені?

— Я був освячений за скитським (козацьким) обрядом. Оповідала мати, що вже було холодно. Вода в мідяному котлі замерзла, лід макогоном потовкли і мене голого занурили з головою в крижану воду. Вихопивши з води, поклали на теплий кожух, весь я від такого освячення ніби пробудився, зарум’янився. Мати казала: “Ти тоді побадьорішав і став дуже рухливим”. І, щоб я міг зігрітися, мене закутали. Гості стояли біля кожуха, на якому я лежав у сповиточку, і кидали гроші, “щоб був багатим”. А дід Трохим (батько моєї мами) стояв переді мною на колінах і, не звертаючи на людські поговори, молився до Дажбога. Усі знали, що він язичник. І всі терпіли його за його веселу добру вдачу, за його любов до людей і Матері-Землі.

6. І оповідали мати, дід Трохим брав мене на руки і йшов за село. На скитській могилі, де ростуть маки, волошки і чебрець, він учив мене міцно стояти на ногах. І гуторили сусіди, що перед початком цієї науки, дід урочисто скидав шапку, клав її під коліна, піднімав руки до неба, і сам (своєю душею створену молитву) промовляв. Потім святковим тоном обіцянку складав: “Предки, до Вашої землиці святої, з якої Ви вийшли і до якої на вічний спочинок відійшли, і яку Ви пристрасно любили і нам її, як скарб життя передали, сьогодні торкаються п’яти мого нового внука! Озветься хай в його серці Ваш Добрий Дух. Воля хай Ваша і ясновидюща обачність стануть світлом у храмі його світорозуміння і світовідчування! Обіцяю зігріти його серце добром і любов’ю до Вас, о Предки!”

7. Дід Трохим умів розвивати мою уяву. І я відчував: біля мене присутні ті, що породили мене і сотворили образ народу мого. І в образі народу мого я бачив свій образ. І люди села Богоявленське не знали таїни моєї любови до них: я в їхній усмішці бачив моє щастя. Мене тішило оточення — там хтось будує хату, сусід пасе корову, дівчина Віра сидить на вишні і співає, на високій груші кує зозуля, огудиння вилізло на клуню. І на стрісі виріс великий гарбуз. Вечором у ставку скидаються коропи, на вгороді кумкають жаби, на подвір’ї пахне сіном, тато біля повітки клепає косу, а мама готує вечерю; і все мені подобалося, і я завжди мав усміхнене обличчя.

О незабутні дні дитинства! І хоч до крови колола стерня мої ноги, коли я ніс у глечику воду до матері, яка на рідній не своїй землі збирала колоски, до болю солодкий був цей перший труд. І хоч задушливий був дим у хаті тоді, коли не хотіли горіти в печі мокрі дрова, але тяжко його забути. Тяжко забути біль, після якого приходила радість і висихали сльози. Тяжко забути тата, якого чекісти на ріллі біля плуга револьверами побили (він не хотів відмовитися від рідної землі) і закривавленого зв’язали на возі. І він, від’їзджаючи, прощально дивився у мою сторону. І усміхався, щоб я не плакав, а я в його усмішці бачив біль, глибоку душевну гіркоту і любов до мене. І сьогодні мені тяжко вирвати з душі перші дитячі вражіння, вболівання, радощі. Здається я ніколи не був дитиною — рано в моїй душі народилася любов до рідного і ненависть до тих, які катували мого родителя.

8. Пам’ятаю, дід Трохим будив мене на світанку. Він над вухом (щоб ні мама, ні світ людський не почув) говорив: “Вже починає благословитися”. Він умивав моє обличчя криничною водою. І краплями освіжав потилицю собі і мені. І ми, ніби на якусь врочистість, ішли попід житами на могилу Предків. Дід усміхався. Він був міцний, як дуб і добрий, як дитина. Ми інколи вдвох так сміялися, що сльози появлялися на очах. І дід говорив: “Буде, буде вже, бо під серцем колотиме”. А сам він сміявся на весь світ, і всім було весело біля нього. Його біла, як сніг, борода виглядала кращою, як у святого Миколи Чудотворця на порепаному образі, що висів на покуті.

Я вірив усім іконам, що рядами висіли у дідовій хаті, обкутані вишитими рушниками від жертки до мисника, але рідному дідові моя душа вірила більше. Ікони були мовчазні. І люди на них намальовані суворі, чужі, не наші, і всі в убраннях іноземних. Дід же був рідним для мене, і я відчував його теплі руки, і коли він гладив мене по голові, то вони пахнули хлібом і корою сухого дуба.

Коли баба (моя баба Марія) годинами простоювала на колінах перед “чудотворними іконами” св. Варвари, св. Ґеорґа, св. Миколая, дід спокійно на свою неписьменну і добру подругу дивився. Вона тішилася богами. Він терпів — шляхетне було в нього терпіння. З почуттям душевного огірчення, сідаючи за стіл обідати, він ложкою показував у сторону святого Ґеорґа і повторяв слова відомого письменника: “Хто не пізнає самих таки греків у цих грецьких богах?”

9. Я з дідом уже на скитській могилі. Сходить вогненне сонце. Небо, ніби на помах магічної палички, починає співати. Святкує храм світу, і я святкую в ньому. І бачу — волошки починають сонцем умиватися, горить мак. І дід притишено говорить, що у могилі вічним сном сплять предки — найславніші богатирі світу. Вони вигоюють рани, біля ран лежать злотом куті мечі. І прийде час — пробудяться богатирі, і тоді на безмежних просторах України нова історія людства почнеться.

І сонце горіло на дідовій бороді, він задумано дивився вдаль, він ніби старався проникнути в душу восходящого сонця, ніби там щось бачив таке, що лише йому дано право бачити, він ніби розглядав якісь величні обрії тієї “нової історії”. Я дивився то на діда, то вдаль — хотів вловити зв’язок, який єднав діда з таємницею майбутнього.

10. Дід сидів непорушно, як орел на скалі. І, не міняючи пози, починав на сопілці грати сумних пісень. Мелодії мабуть черпав із давнозабутих народних джерел, із відгомонілого світу Предків, із соку пшеничних стеблин, бо мені здавалося, що і зелені хвилі, і небо, і я творили ритм одного дихання, одну пісню життя. І я полюбив мову сопілки. Дід казав: “Слухай, це їдуть чумаки, а це думу думають козаки в неволі турецькій. А це: смуток великий, як Дніпро і широкий, як світ — зайшлаки з перевертнями топлять у Дніпрі святого Дажбога, а Він виринає, і пливе-пливе по ріці рідній перевертнями оганьблений. Він тоне, ой, то не Він тоне, то тоне душа України, ой, то образ наш тоне, воля наша тоне, слава наша тоне, ой, видибай Боже, видибай Боже, без Тебе життя буде негоже! Ой, чужиною з чужини привезений бог чужий на престол Руси сідає і перевертнів благословляє. Нерідний бог, як нерідна мати, ой, сиротами будемо ми, сиротами світу, чужинцями будемо на рідній землі, і ум наш змаліє, і душі наші збідніють, і чужа воля запанує над нашою волею”.

11. І котилися сльози по глибоких дідових зморшках, перлинами котилися по бороді і падали на могилу Предків, і горювала його добра душа. І я, будучи ще дитиною, не міг зрозуміти його душевного горя, та бачачи його сльози, теж плакав. Дід цілував моє тім’я і говорив: “Сльози умивають душу, і вона робиться чиста, як небо святе. Ти ніколи не забудь, що твій рідний Дажбог утоплений. Не забудеш?” “Ні”. “Отож. Нерозумні втопили рідного Бога. Бога признали Небогом, і втопили. Це так, ніби признали людину, що вона нелюдина, і втопили. Я тобі зробив з дерева козака, ти його втопиш? Отож. Хочеш від діда пам’ятку мати, бережеш. А вони втопили красу душі своєї, образ свій споганили.

Мій покійний прадід був волхвом — він жив більше, як сто літ, він мені казав, що було Дажбоже Явленіє біля Раті, в гаю, і тому й село наше назване БОГОЯВЛЕНСЬКЕ. Я тобі таїну цю кажу, а ти вмри з нею, понеси її до Предків своїх. І нікому не кажи, бо наш народ знетямів, осміє тебе. Мене попи не любили, ішли з кропилом, то хату мою обминали, а тепер нові попи прийшли. І мають вони не хрести, а зірки на головах, і також мене обминають. Вісімдесят мені минуло і роки старі мене рятують від кайданів. Дай мені свою ніжку?” І дід поцілував мою п’яту, і сказав: “Твоя, внуче, п’ята для мене рідніша за всі чужі святощі, які воцарилися на вистражданій душі народу нашого. Твоя п’ята від моєї п’яти походить, значить і хода буде одна!”

12. Не було в селі людини, яка б пройшла мимо мого діда, не скинувши шапки, і він, як Захар Беркут, відповідав: “З Дажбогом, ідучи”. І люди хотіли від нього почути це дивне, древнє, незвичне слово, від якого ніби дихало людським довголіттям і тайнами життя. І діди (його ровесники) звали його “віщуном древніх времен”. І це розвивало в душі моїй почуття гордости, пошани і довір’я до діда, який був моїм мудрочолим учителем. І хоч дід усім людям на землі бажав щастя і спокою, сам він не мав щастя умерти в оточенні своєї великої родини.

Весь його рід вивезли з Богоявленського в Сибір. А діда... лишили. Кому він потрібний... Він, одягнувши білу полотняну сорочку, зібрався, як на свято, і пішов на кладовище, щоб біля могили дідів своїх почати умирати. Стривожилася місцева влада, його вночі вивезли, як небажану в селі людину, на станцію Олександрія. Комуніст Сура сказав: “Діду, на кладовищі немає місця для живих, іди геть!”

13. І мій дід поїхав на Кавказ. Довідавшись, що його син Іван (Півняк) замучений опричниками Сталіна в станиці Кущівка (на Кубані), він попрощався з невісткою Марією і пішов, спираючись на ціпок, у гори... туди, де орел карає Прометея. Як тільки згадую діда, в думці моїй постають такі слова: “Діду-Учителю мій, Ти навіки лишився у горах Кавказу.

Не можу покласти степових волошок на твою могилу, бо не знаю, де вона є, а може — може твоє серце там орел карає, п’є твою живучу кров?.. За добру твою душу і за світлу твою науку, я в день мого народження (27 вересня) на чужій чужині вшановую ім’я Твоє, і сповіщаю, що Ти живий у моїй душі, зерна Твоєї таємної науки я довго хоронив у душі моїй, та більше таїти не можу! З Твоєю духовною печаттю утверджую і голошу науку Рідної Української Національної Віри.

Ти, пам’ятаю, оповідав, що в молоді роки на коні об’їхав весь Кавказ, бував ти у Греції, в Іраку, ти бачив чужі світи, чужі релігії, чужі обряди і звичаї. І коли ти з довгих мандр повернувся в рідне село, ти перш за все відвідав могилу прадідів, ти поцілував землю, яка прикриває серця їхні, і сказав: “Немає на світі, Предки мої, нічого для мене дорожчого і святішого, як ця святиня, в якій Ви спочиваєте. Мандруючи, я носив біля грудей у шкіряній торбиночці на мотузочці крихти землі з могили Вашої. І не чувся на чужинах самітнім. У крихтах землі рідної я чув дихання Ваше, Предки мої, я бачив образ Ваш і відчував уболівання і опіку Ваші, і чув я шум степів, і освіжали мене хвилі Дніпра, і пахли ті крихти землі хлібом рідним, і бачив я, як моя русокоса дівчина по росі йде на город огірки полоти. І коли в Стамбулі примусили мене показати, що таємне зашите у торбинці біля серця, я їм показав крихти землиці рідної, і поцілував її, і турки похилили голови, оторопіли, і довго мовчали, потім дали мені смаженої баранини, і старший між ними сказав: “Той, хто так вірно любить рідну землю, не буде оскверняти нашу. Ти будь нашим гостем, і ми тебе покажемо біля мечеті”.

І сьогодні я думаю: чому в моєму народі занедбаний культ предків, культ дідів-патріярхів народних? Чому не має літопису родовідного? Чому внук нічого не знає про свого прадіда? Чому він не цікавиться тими, які його родили, виколихали у колисці своїх чарівних мрій? Чому праправнук соромиться свого походження? Чому праправнук не бачить у тих, які його народили, нічого рідного, дорогого, мудрого, священного, славного? Тому, що в правнука шляхи мислення неправильні, духовість спотворена, родові почуття збідніли.

14. Усі діти (і особливо хлопчики) люблять воювати, навики далеких предків властиві їм. І я пригадую: десять хлопчиків (і всі вони дошкільнята) стають вершниками: вони сідають верхи на сухі соняшникові стебла, всі вони мають батоги, вони летять вулицею села, піднімаючи таку пилюгу, що й вікон не видно. Старі бабусі на них махають кулаками, звуть їх “шибениками”, кажуть, що “предположено війні бути, діти у війну бавляться”. Армія влітає на подвір’я, біжить стежкою між картоплинням, кукурудзою, і вибігає у степ, прямує до “скитської могили”, яка видніється тут же (за селом). І, незважаючи на те, що я ростом між воїнами майже найменший, мені випадала роль бути командиром, і коли я тепер думаю, чому було так, приходжу до переконання: я був так пристрасно захоплений “війною”, що сліпо летів у найгустіший бур’ян, будяччя, ярки, я знаходив приємність тоді, коли перемагав на дорозі багато перешкод.

Ми ховалися між кущами маслини, які росли на степовій межі (за городом садиби Михайла Карюка), причаювалися у пшениці, густій лободі, обвішавши голови травою, щоб ворог не міг помітити. Ми мали розбити армію колючих будяків, яка стояла над дорогою прибита пилом. На мій крик “Вперед, ура!”, армія моя летіла, як ошаліла. Бійці, заплутавшись у бур’яні, падали, дехто сідав і плакав: колючка в ногу залізла. Ніхто на “ранених” не звертав уваги. Летіли ворожі голови будяків, дерев’яні шаблюки шуміли, коні “іржали”, ламаючись під ногами.

15. Після бою всі стомлені, спокійно і з почуттям переможної солодкої втоми, ми йшли до ставка, скидали все, що на собі мали і покоряли “безодню”, яка нам сягала по пупа. Після освячення водою, я запрошував всіх воїнів до мого садка, це частинно тому, що мої родичі до такого “вторгнення” ставилися не вороже. Нічого не кажучи мамі, я зі своїм ад’ютантом (Івасем Карпенком) виносив з хати півхлібини, всім воїнам (маючи на увазі ріст кожного) давав обід, відломлюючи хліб через коліно. На наказ “вперед”, всі ми лізли на вишні. Сидячи на вишнях, їли хліб з ягодами і вишневим клеєм. Пташки щедро оспівували нашу “хлібо-вишневу” трапезу. І коли з хати йшла моя мати, фартушиною щось прикриваючи, в сторону садка, мої воїни зніяковіло притихали, дехто думав, що там під фартушиною прихована качалка. І мати (моя вирозуміла мати) говорила: “Спокійно злазьте, щоб гілля не поламати. Тут сідайте коло “півників”, вареників вам принесла. Тата й досі немає, мабуть, їдучи з базару, до тітки Палажки заїхав, там і обідатиме. Добре жуйте, шлунок зубів не має. Не спішіть”.

16. Згадуючи картини дитинства, я роблю висновок — мої родичі завжди до мене ставилися як до дорослого. І всі мої дитячі забави вважали справою серйозною. Ми одного разу рішили вдосконалити свою “стрільбу”: поставили нову цеберку і почали, вибігаючи на копицю сіна, кидати в дно долото: дно було продірявлене. Тато, помітивши це, нічого не сказав, взяв відро і всіх нас запросив помогти напоїти коня. Він стояв біля коня, ми мали з криниці носити воду, набираємо повне відро, і поки принесемо до коня, вода майже вся витече.

І тато спитав: “Молоді люди, чи ви любите коня? Дивіться, якими вірними очима він на вас дивиться, готовий ниву орати, щоб ви хліб мали, і він такий, що всюди вас може повезти, щоб у вас ноги не боліли. Хоче води напитися, а ви його відро подірявили”. Всі воїни похнюпили голови — жаль коня, продірявлене відро, ущемлення совісти. І один воїн всіх нас виручив словами: “Дядько, простіть, ми більше не будемо. Ви не скажете моєму татові?” Тато відповів: “Ні, я також був таким воїном, як всі ви, і знаю, що таке війна. Ідіть!” І всі ми пішли берегом над Раттю аж до греблі, вирішили між корінням верб ловити раки.

17. Оповів дещо з дитинства мого, і в душі чую зворушення: пригадав росяні стежки, перші радощі і клопоти — пригадав себе і рід свій. І сьогодні, де б я не був, у серці моєму, як святеє святости, живе образ Мами і Тата. І в душі я горджуся, що вони навчили мене любити працю, перемагати труднощі. Вони привили в мені почуття самодисципліни і самовідповідальности, почуття борні і замилування до краси чистої, святої, і виростили в душі моїй непідкупну любов до Вітчизни, спасибі Вам, Мамо і Тату, спасибі за любов!

ДЕНЬ 2

Дорогі слова “Родичі” і “Батьки”. Котре з них первісніше, притаманніше, одухотворенніше? Я вважаю, що “родичі”. Воно має “кровне” споріднення із словами “родина”, “рідність”, “рід”, “народження”, “спородила”, “родовід”. Було якесь мовне зубожіння, переслідування тоді, коли слово “батьки” витиснуло слово “родичі”. У клясичному санскриті слово “бата” чи “бату” означає “юнак”, “юний брагман”; в “Магабгараті” воно значить “дорослий муж”. Наші далекі предки (оріяни) духовних провідників звали “БАТЯ”, “батіші врата” (зіркий, бачачий спостерігач, провідник). У “Рик Ведах” “бат” означає “правдивість”; “б” переходить в “т”, і тому “бата”, “пата” і “тата” (тато) тотожні значенням.

Дядьки, тітки і їхні діти — рідняки. Тато і Мати — РОДИЧІ. Є мати і є тато (батя, батько) і вони “батьки”? І два чоловіки, які мають дітей, звуться “батьками”? “До школи повинні прийти батьки, а матері будуть вдома?” — питає учителя учень. Хто може сказати, що дитина не думає розумно? Немає слів беззастережно подібних значенням, походженням, мелодійною особливістю. Кожне слово обрамовує свій окремий світ емоцій, краси, культури, світ народження і одухотворення.

1. Родичі, ваші діти розумніші, ніж про це Ви думаєте. “Клопіт” в тому, що вони ще не вміють докладно висловити свої розумування і почування; їм не вистачає відповідних слів, і тому вони часто вживають жести і міміку. Їхній розум швидше розвивається як їхня мова. Вони жадібні нових слів. Не турбуйтеся, що діти не розуміють вашої дорослої словесної культури. Вони кожне слово відкладають у пам’яті як необхідний скарб на день завтрашній; вони обвикають з музикою, з духовними чарами слова, з його значеннями, і всі ці знання засвоюють підсвідомо. Подиву гідно збудований мозок людини!

2. Учіть дітей мовної майстерности, і цю шляхетну науку перетворюйте в творчу приємність. Уміння правильно висловити думку — достоїнство аристократів духа. Дитина каже: “Мамо! Іди. Дай. Не хочу”. Її запас слів багатший, але вона не вміє ним користуватися. Думка повинна мати свою архітектоніку, вабну красу, зрілу завершеність, емоційну силу переконливости. Учіть дітей будувати речення таке, яке має виразну цілеспрямованість і емоційну вихованість. Учіть дітей любуватися красою мислення. “Мамо, іди до мене”, “Прошу дати мені хліба”, “Спасибі, не хочу пити чаю”. Призвичаюйте дитину (це дуже важливе), щоб вона вміла сама прислухатися до музики свого слова, вміла радіти красиво збудованим реченням, вміла відчути і виправити його хиби. Родичі будують мілкодумні, неврівноважені і згрубілі речення тоді, коли вони сваряться. Серця їхні збуджені, і тому діти насторожено прислухаються до сварки, дарма, що вдають, що нічого не чують. Вони знати хочуть, хто має слушність — тато чи мама; вони хочуть бути справедливими суддями. Умудряйтеся сваритися так, щоб діти вас не чули і не судили. Там, де сварка, розум скутий; там, де сварка, родичам тяжко виховувати дітей.

3. Мова рідна — одухотворені тайни душі, тайни, які єднають інтуїцію дитини з її родичами, з її предками, з духом і природою її народу. Дитина, рідна мова якої принижена, занесена на список другорядних мов, калічиться комплексом меншої вартости, незважаючи на те, що в чужомовній школі її успіхи дуже добрі. Успіх в науці і почуття гідности — два протилежні поняття. Я розмовляв з одним хлопчиком, і довідався, що він старанно вчиться тому, щоб в собі придушити принизливе усвідомлення, що інші діти кращі, як він, бо мова їхньої мами і мова школи одна. Хлопчик був пригнічений, що цього щастя він не має.

Дитина, яка пригнічена чужим оточенням, хоче вирватися з приниження, і тому цурається рідної мови, і разом з нею, рідної матері, рідного народу. Вона хоче підняти цінність свого “я”, зрікаючись рідного прізвища, зрікаючись думок про Вітчизну родичів своїх. Кожна дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна мова у школі не визнана, її рідною мовою не говорять визначні люди світу, вона стає пригнічена, в її душі раниться те, що для дитини найпритаманніше: вона не може гордитися рідним словом. Їй хочеться, їй дуже хочеться чимсь похвалитися, їй хочеться довершити подвиг гідний уваги; вона не може погодитися з думкою, що в неї відібране те, що мають інші діти.

Дитина, йдучи по вулиці Києва, чує мову чужу (мову чужої матері); вона переконується, що чужою мовою говорять орденоносні герої, визначні астронавти, вимріяні її подвижники. Дитина приходить до хати і говорить: “Мамо, Київ — столиця України. Я українець, мій тато, моя мама — українці, і ніде в Києві на вулицях я не чую мови української?”

Дитина плачем обороняє гідність свого ніжного дитячого “я”. Мати відповідає, що в Києві такі обставини існують тому, що в Україні здійснена “справедлива ленінська національна політика”. В дитини устійнюється переконання, що не зло, а справедливість не визнає в столиці України мови української. Дитина покоряється справедливості тому, що в неї розвинене почуття любови до справедливости.

4. Я досліджував мову “Вед” і “Авест” — мову найстародавніших духовних творінь людини. Маю обгрунтовані дані твердити, що мова України — мова аристократів світу, які нині тяжко поневолені, які нині околгоспнилися (охлопилися), і стали “щасливими” рабами, їхня мова знецінилася тому, що нею не говорять ті, які розпоряджаються панцерними арміями, зброєю смерти і насильства, штабами релігійної чи атеїстичної пропаганди, їхня історія немилосердно спотворена; вона написана так, щоб вони чулися щасливими, що над ними панують білі чи червоні окупанти. Хто не знає минулого, той стає рабом сучасного.

Українця творять українцем не лише його антропологічні притаманності, а й його духовна (і обов’язково самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втратимо рідну мову, ми самі себе загубимо в джунглях чужих мов. Знаю, що жиди, живучи десятки століть у різних країнах світу, були загубили рідну мову. Їхні обачні вчителі (рабіни) швидко відчули, що жид чужається жида, духовна смерть підкрадається до “стада синів Ізраелевих”.

Жиди на чужині (який могутній гін до самозбереження!?) штучно створили нову рідну мову (їдіш), щоб продовжити своє існування, щоб мати свій засіб самопізнання і самоспілкування. І я з тривогою думаю: коли українці, які живуть в різномовних країнах світу, утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати самі себе. Українець з Бразилії не розумітиме українця з Канади, українець з Франції не розумітиме українця з Сибіру. Там, де сини народу самі себе не розуміють, між ними виникає роз’єднання, підозріння, взаємне недовір’я; вони духовно і тілесно, як окремішна сила, приречені на тиху загибель.

5. Родичі, які мозолисто працюють, щоб дітям передати фарму, хату, гроші, скарби, але не думають їм передати вільну самобутню мудрість життя (бо й самі не знають, як все це зробити?) повинні пам’ятати, що їхні діти не їхні. Хата повалиться, сад постаріє, гроші розтратяться, і діти опиняться на світовому розпутті без рідного “я”. Вони, ставши досвідченими людьми, збагнуть духовну обмеженість родичів своїх, і соромитимуться признатися до свого походження.

Душа не любить порожнечі. Їм збридиться прив’язаність до речей, їм схочеться чимсь угамувати голод душі, і вони підуть у прийми до чужих святинь правди і сили, і там професійні душехвати заворожать їхні душі дивами і засолодять чарами своїх приманливих гіпнотизуючих понять.

6. Чужина (немає значення, яка чужина — гостинна чи ворожа) хоче забрати у вас ваш найдорожчий скарб — вона хоче забрати у вас дітей ваших, щоб прискорити вашу духовну і тілесну кончину, вона за ваших улюблених дітей дає вам право в поті чола заробляти на хліб насущний і дає вам право скласти кості під небом своїм. Болюча дійсність! І болями цієї дійсности я говорю: кожну чужину ми шануємо лише тоді, коли вона не відбирає у нас нашого завтра, тобто, дітей наших — душу душі нашої, серце серця нашого, надію надії нашої. Для чужини ми готові віддати труд, здоров’я, силу, талант, але дітей ми, до болю тривожні сини народу тяжко поневоленого, нікому не дамо! Діти нами народжені для священної справи визволення рідної Вітчизни, воля нашої Вітчизни скріплює волю всіх чужин, на просторах яких ми чесно живемо і чесно працюємо.

Достойні сини чужини повинні зрозуміти, що так, як їм, так і нам властива любов до народу рідного, любов ця роджена душами благородними. Ми, українці, порядні люди, а не інтернаціональні заробітчани, які “не мають вітчизни” (К, Маркс — Ф. Енгельс) і тому ними можна поповнювати різні мафії, піратські зграї, чорні міжнародні комбінації. Ми не зрадники Вітчизни, ми її болі, її священні прагнення!

7. Родичі, учіть дітей не слухати чужинців сліпопокірно, а розуміти їхні мудрощі, турботи, красоти, завоювання. Ви живіть так, щоб ваші діти були вашими не лише тілесно, а й духовно. Збагачуйте допитливий світ дітей наукою рідної духовости, збагачуйте своєрідним багатством вільного ума і окриленої душі, і тоді діти будуть вашими. Вони будуть вами гордитися; не буде сутички між дітьми і родичами тому, що буде одне духовнотворення, буде спільна напруга розумового і тілесного самоутвердження і цілеспрямування. Впливи ворожих духовних сил на формування світогляду дитини вашої ви легко відчуєте по її ставленню до вашого рідного духовного “я”, і, відчувши це, не сваріть дитину, а скорегуйте її так, щоб вона вилікувалася, лікаря не бачивши.

8. Надмірна розкіш шкідливо впливає на формування достойної вдачі.

Людина родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена пристрасна боротьба за життя, за творче змужніння і духовне втвердження. Там, де розкіш розріджує боротьбу, людина хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду вміло відчути, що таке розкіш, драна сорочка, холод, голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога.

Кожна дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими емоціями, щоб придбати многогранність хвилювань. Дитина ніщо в світі так не любить, як подорожування з родичами, з друзями. Вона жадібна на нові враження. Все, що вона бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує її почування, поширює і ошляхетиює світ її натхнення, культуру її спостереження і мислення.

Вона, подорожуючи, радо переносить невигоди, їй смакує черствий хліб, і вона в цьому бачить прояви мужности; вона перед ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого рубця не було, що в полі бачила вовка, чула шум моря, казку таємничого лісу.

9. Родичі, будьте відкривачами талантів. Відкрийте в дитині нахил до музики, малярства, математики, поезії, різьбярства, краси, війська, спорту, мови. В кожній дитині є ті чи інші здібності, але тому, що вони у відповідний час не були відкриті, не були плекані, їхні паростки зів’яли. Творче мистецтво — радість велика. Небезпека чатує там, де безрадісно зріє дитина з порожньою душею, їй світ стає немилий. Виховуйте дітей, щоб вони були творцями своєї творчої радости. Радість, здобута під час мук творчої праці, найблагородніша і найповніша. Вона не випрошена і не куплена. Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим шляхом самовдосконалення і самовтвердження власної гідности.

Учіть дітей, щоб вони самостійно творили ту чи іншу справу. Самотворення дає дитині почуття самопошани і самовідповідальности. Жити, не маючи творчої праці, значить самозанедбуватися, іти позаду життя. Ви знаєте, як виглядає під тином у бур’яні занедбана квітка.

10. Здібності розумові притуплюються тоді, коли дитині все легко дається. Пригадуйте дитині, що все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться там, де вони потрібні, де їх уміло плекають, де необхідна напружена дія і вільна творча уява. Розвиток розуму потребує напруги, потребує постійної боротьби з невдачами, помилками. Хто робить помилку і має здібність її виправити, той має дані бути подвижником життя. Хто бачить помилку і вперто не хоче її виправити, той іде на місці. Безумна впертість — поразка. Мудра впертість — перемога. Помилки там множаться, де немає пляновости, чітко уявленої мети, де відсутня духовна і тілесна рівновага, де грубі емоції панують над розумом.

Кажіть дитині особливо дбайливо: “Дитино, перед тим, як щось робити, думай. Створи у своїй кімнатці хвилини думання. Думання розвиває розум. Думаючи, стаєш мудрішою. Коли щось робитимеш не думаючи, тобто, керуючись лише сліпим хотінням, станеш жертвою малих, а потім великих помилок. То мозок мститься за те, що ти не думаєш, не шануєш його богатирської творчої сили”.

Розвивайте в дитини почуття самостійного мислення. Самостійне мислення веде до вміння самостійно діяти і за довершену дію самостійно відповідати. Розвивайте в дитини ініціятивну єдність між словом і дією. Лише ті люди, які володіють єдністю між словом і дією, гідні створити самостійну державу.

11. Не сваріть дитину за те, що вона зробила помилку. Терпеливо і переконливо розкажіть їй, чому сталася помилка, що треба робити, щоб вона часто не повторювалася, розкажіть, що на світі немає непомильних людей. Щоб дитина не починала робити, ви благословіть її питанням:

“Дитино, чи ти вмієш працювати старанно?” Призвичайте дитину до старанности. Старанність стане частиною її вдачі; вона даватиметься легко тому, що непомітно запанує у психіці свідомого і підсвідомого життя. Думаючи про своє дитинство, я приходжу до переконання, що моя мати була тонким знавцем дитячої душі.

12. Родичі, не хваліть дитину за те, що вона Вас слухає, бо дитина стане слухняною не тому, що це їй подобається, не тому, що вона вірить, що мудра слухняність їй корисна, а тому, щоб отримати дарунок і похвалу. В неї розвинеться почуття підлабузництва і лицемір’я. Вона в хаті навчиться піддобрятися родичам, а виросте, піде у світ, то буде піддобрятися навіть ворогам народу свого, щоб здобути похвалу, ордени, дарунки, повагу. Хвала багатьом розслабила голови і багатьох поробила славними рабами.

Не хваліть дитину, коли вона нічого доброго не зробила, бо вона може переконатися, що ви це робите тому, що не знаєте, що таке добре, а що таке зле. І не звіть дитину котиком, песиком, квіткою, думаючи, що це їй потрібно, що це їй мило слухати. Звіть її ім’ям її, розвивайте в неї почуття пошани до імени свого, до гідности свого “я”, до вміння відстояти своє “я”.

Дитина, яка вами обдарована переборщеними пестощами, стає примхливою, химерною, вразливою, лінивою, і ці прикмети знещасливлюють її вдачу. Ліниві люди бояться труднощів, стають угодовцями, вони шукають легких доріг, теплих посад, і пливуть за течією, і в багатьох випадках стають пригніченою жертвою людей дії і слова. Пам'ятаю, мати мені говорила: "Сину, приємність не лише в радощах, а й у терпіннях. Твій тато названий "врагом народу". Ти не плач. Великі люди були тому великими, що перенесли великі терпіння. Твоє велике душевне горе робить тебе між дітьми самітнім. Ніхто не хоче боронити дитину "врага народу". Ти надієшся сам на себе, ти не ждеш ні від кого співчуття, і в цьому, сину мій, твоя свята сила і віра. Я — твоя мати, довіряй мені мрії і сльози свої".

13. Інколи Родичі кажуть, що говорять-говорять до дитини, а вона поводиться, як глуха, на їхні слова не звертає уваги. Коли в цьому немає успадкованих рис вдачі, то таке байдужжя появляється тому, що родичі не виховали в дитини любови до слова, не прищепили уваги до думки. Родичі розкидалися словами легковажно, і дитина перестала на порожні слова звертати увагу; вони в її уяві втратили вартість. "Чужу людину слухає, а нас недочуває".

14. Не гнівайтеся, що Ваш син, маючи шістнадцять літ, забуває про візок, в якому тішився соскою, забуває про груди мамині, які його вигодували; він чується навіть збайдужілим до опіки щирих родичів; він вважає, що все це для нього малозначне. І гніваються родичі: що то з сином діється? Не гнівайтеся. Ваш син хороший. Він мужніє, в нього появляється почуття особистої волі.

Він вже починає самостійно мислити, він шукає відповіді на ряд важливих питань: світова політика, розвиток електроніки, любов, справедливість, релігія, відношення людини до людини. Він утверджується сином роду свого; він хотів би дещо почути про свій родовід, про подвижників-прадідів. Коли він національно свідомий, в нього виникає хотіння (благородне хотіння) бачити своє щастя в щасті народу свого, відчувати історію життя свого в історії народу свого. Родичі обурюються, що син, мовляв, рано починає думати "по-дорослому". Їм ще хочеться дитину няньчити, їм хочеться, щоб синок ще був слухняним хлопчиком, який постійно придобрюється родичам за те, що вони його няньчать.

Така запопадлива "опіка" ображає буйну і вразливу уяву гордого і волелюбного юнака. Він стає тривожним, сварливим, або закупорюється сам в собі, щоб уникнути сварки з родичами; він шукає місця поза рідною хатою тому, що там він вільно проявляє оборону свого "я". На мою думку, варто, щоб були створені молодіжні організації Вільного Мислення, куди б юнак ішов не лише, щоб стояти по команді струнко (це також хороша манера), а щоб сказати все, що він думає і почути такі ж думки від своїх гідних ровесників.

15. Інколи дитина притаєно заощаджує гроші. Чому ховає? Вона ховає тому, що хоче мати свій особистий світ плянів, хоче вести розмову з мріями своїми. Найчастіше це трапляється тоді, коли минає дитячий вік і приходить юнацький. Не дуже добре, коли родичі, не питаючись, зазирають у гаманець синочка чи донечки, шукають там чутливих листів. Вони цим виховують в дітей недовір'я до себе.

Молода людина, прощаючись з дитинством, хоче мати щось своє інтимне, омріяне, неколективне. Не відбирайте в неї права мати свою вільну індивідуальність, не вторгайтеся обурливо у вік її ніжного "я"; дайте їй право мати свій, хоч і маленький, хоч і ще наївний, але свій берег захоплень, хвилювань, сподівань. Мене одна шістнадцятилітня дівчина одного разу спитала, чи я осуджую її вчинок? Вона таємно від родичів, обмежуючи свій обід у школі, заощадила чотири доляри, тепер чується щасливою, бо в день народження свого хлопця Славка подарує йому краватку. Я відповів: "Добре серце має той, хто ним ділиться з другом добрим".

16. Родичі. Статевий потяг у дітей, які вже стають дорослими, явище закономірне, і ви їх не піднімайте на грум, не лякайте погрозами. Не втручайтеся в ніжні тайни світу їхніх інтимних почувань, у святиню їх мрій, сподівань, не вторгайтеся бездушно в їхні зворушливі серця. Не насміхайтеся з донечки, що вона "вже закохалася". Кохання постукало до її невинного серця так несподівано, що вона й сама ходить розгублена, зніяковіла, а ви ще й горя їй додаєте. І сина не картайте, що він "залюблений", і бачить в ніжноокій все, що є на світі найкраще. Ніщо в ранній молодості не є болючіше, як від рідних родичів чути глумливі слова про перші проліски кохання. Проявіть увагу до таїни дітей своїх, до їхньої самогідности, і пригадайте свої юні роки, свої радощі і помилки.

Скажіть юним синам і дочкам, що любов — це щось найкраще у світі тих людей, які вміють самі себе контролювати, які володіють своїми почуваннями. Любов — це не порожня хвилева забавка, не, як кажуть деякі американці, "µут тайм", ні, любов — це пізнання людини людиною, людині хочеться відкрити людині свою душу, таїни серця свого, і все це можна зробити лише при допомозі тих почувань, які ми звемо світлим прекрасним коханням.

Там, де немає самоконтролю, там, де ставлення до любови легковажне, любов має багато чорних хмар, з яких ллються такі сльози густі та солоні, що навіть у сонячний день не видно сонечка. Скажіть так, скажіть стримано і щиро, і ваші діти вас зрозуміють, і глибоко задумаються. Вони плекатимуть статеву гідність, щоб збагатити свої почування, зробити їх красивішими і мудрішими. У мудрих людей навіть сліпа любов видюща!

Треба виховувати дітей, щоб вони мали розвинені почуття відповідальности за свою поведінку. Не треба постійно надоїдати погрозами, залякуванням, недовір'ям. Сумління і розум підказують людині, щоб вона поводилася розсудливо, сумлінно. Достойні родичі можуть нічого не випитувати у дітей своїх, і відчути, що в них на серці, яка в них туга, радість, і що треба робити, щоб діти в родичах бачили щирих і бажаних друзів.

17. Родичі, Ви стараєтеся говорити до дитячого розуму і дивуєтеся, що не маєте успіху. Не дивуйтеся. Ваші мислі не мають сили тому, що вони не всоталися в серце дитини, не зачепили найпотаємніших струн її душі, не стали її вмотивованим переконанням. Я знаю, що деякі родичі не вчать дітей, а муштрують їх як котів, псів, і думають, що вимуштрувана дитина розумніша, здібніша. Помилка. Вишколений звір не розумніший за того звіря, який живе в дикому лісі. Дітей треба виховувати, а не привчати їх до бездумного виконання наказу, мовляв, "роби і не думай". Коли ви стримаєте в дитини свобідний розвиток думки, вона, вирісши, матиме нехіть до думання і буде забобонною; їй відхочеться думати, її задовольнятиме її сліпа віра в будь-що.

18. В дитини є вроджений нахил до відваги. Відвагу треба цінити і клопітливо плекати в дитячі роки, а не тоді, коли вже "сіються вуса". Вмійте талант відваги ушляхетнювати, цілеспрямовувати, стимулювати, а не осуджувати його. Не лякайте дитину, що під час бігу вона може вивихнути ногу, під час плавання може втопитися. Ногу можна вивихнути й під час ходу по рівній дорозі, у мілкій воді можна втопитися. Учіть дитину спритно і правильно бігти. Не відважний, а хибний біг може скалічити ногу.

19. Є матері, які вірять, що сина треба виховувати пестливою ніжністю. Хибне міркування. Сини, які були ніжені мамами, ставали покірними рабами тих синів, яких мами не ніжили.

Мамина ніжність — це тепле джерело, з якого син п'є напій лінивства і угодовства. Матері, глибоко в серці ховайте свій скарб (материнську ніжність), пробуйте його переплавити в суцвіття материнської мудрости.

20. Мудра мати привчає сина до мужности, бо він муж ("мужній"), його ждуть гураµани, рівна і нерівна боротьба. Він повинен бути відважним, світ належить відважним. Він повинен бути гідним сином Вітчизни. Гідність — шляхетна людяність. Він повинен бути врівноваженим. Врівноваженість — володарська духовість. Одні її отримують від родичів, інші повинні її самі плекати.

Синок, вискочивши з повиточка чи візка, спорадично любить наслідувати не підлабузництво, а відважні вчинки. Він хоче постійно перебувати в русі. Він прагне все робити, все знати, його душа завантажена морем хотінь, мрій, плянів, натхнень. Він біжить на вулицю, там є такі, як він. Він бере участь у "війні". Він падає "ранений" і приходить до хати з розбитим носом. Він здійснив "подвиг". Він відчув перший біль — його ворог нехотя кинув грушу в ніс. Інші "воїни", отримавши таку "рану", плачуть і біжать до мами. Він не плаче, він ніби хоче, щоб мама привітала, що він відважно проходить через перший "перехресний вогонь" життєвих невдач. Мама незважаючи на свою доброту, бере пояс і виконує свій "материнський обов'язок". Вона не розуміє благородного світу дитини. Вона не знає, що син підсвідомо керується інстинктами дуже далеких предків, які були войовничими, відважними, і лише тому здобули право жити, право продовжити існування роду свого на найбагатшій у світі землі.

21. Мати хоче, щоб її синок був покірним. Вона хоче, щоб він ріс у "інкубаторі" її материнської опіки, щоб він всі мамині накази виконував слухняно. Мама хоче відчути силу свого материнського "я". Мати не думає, що відстоюючи своє "я", вона відбирає в сина його "я", відбирає в сина право бути собою, сама над цим не задумуючись. Правда завжди по стороні матері, одначе вона (материнська правда) повинна керуватися не лише чуттями, інстинктами, а й відчуттями. Сина треба не лише зберігати для життя, а й виховувати.

22. Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила. Він покоряє тих птахів, які літають лише тоді, коли немає вітру. Сила множиться там, де є перешкоди, де сила вимірює силу. Матері, плекайте синів-орлів, будете матерями-орлицями, ваш рід стане народом орлиної породи. Очевидно, ніхто не осуджує материнської ніжности, коли вона мудра, корисна, красива, педагогічна.

Я хочу, щоб мати огорнула світлою ніжністю сина-богатиря (подвижника), а не сина-підлесливого раба (яничара — професійного чревоугодника). "Сину, хоч ти й зробив донос на тата в НКВД, і тата розстріляли "за націоналізм", і твої груди орденом Леніна прикрасили, але ти ж моя дитина, іди, я тебе поцьомаю, дам тобі білу сорочину". Така ніжність (хоч вона й материнська) плекає плем'я братовбивців, зрадників народу, які готові в ім'я своїх шлункових інтересів, в ім'я їм прищеплених переконань ленінських, продати брата, продати свою рідну матір, знаючи, що вона (мати), навіть продана в неволю, буде ніжити сина свого — ката свого.

Мати всежертвенна. Наприклад, у деяких тварин існують природні закони, що мати, народивши діток, відбирає в себе життя, щоб своїм тілом годувати новонароджених. Лебедиха, бачачи, що дітям не має що їсти, сама роздовбує дзьобом собі груди і годує діток своєю теплою кров'ю. Існує велика боротьба за продовження роду. Мати-людина повинна жити законом: коли її син убиває членів свого роду, він не заслуговує на материнську любов.

23. Є Родичі, які стараються учити дітей правдомовности. Діти (на їхню думку) повинні всюди говорити правду, і особливо тоді, коли розмовляють із старшими. На перший погляд в цій науці іскряться зерна благородства, але життя не зовсім цю "благородну науку" оправдує. Мені розповідали, що в селі К. в 43 році партизани-ковпаківці забігали до хат і вбивали тих чоловіків, які не виконували їхніх розпоряджень. "Де чоловік?", — вони питали жінку, яка лежала в ліжку з п'ятилітнім синком. "Не знаю. Десь вийшов". Синок, глянувши на маму: "Мамо, чому кажеш неправду? Гріх! Святий Миколай покарає. Татко тут, під матрацом". Партизани закололи татка, сказавши: "Синок правду каже". Правда жорстоко карає тих, які не вміють нею користуватися; вона подібна на вогонь.

24. Дітей треба вчити, що правда приносить добро і правда приносить зло. Правду треба говорити рідним. Від чужинців її треба ховати в серці, не всі чужинці правдолюбці. Створімо, щоб правда (наша самобутня правда) була Мудрою Українською Правдою. Мудра правда корисна і сильна тому, що вона знає, хто вартий її чути, а хто — ні. Мудра правда рідна, вона втілює в собі рідні духовні основи, стимули самооборони. Вона стоїть на варті народної чести, слави, волі. Дурна правда гола, як голопуцьок, і безборонна, як курча; вона допомагає людині стільки, як мотузка, на якій повис повішений. Оберігаймо себе і дітей своїх від правди такої.

25. Пташеня не благодарить мамі-пташці за принесений черв'ячок. Телятко не благодарить мамі-коровці, що вона годує його молоком. Мама є мама. Її священний обов'язок — дати дитині поживу. Дитина не має здібности сама себе годувати, сама собою опікуватися. Рід, в якого матері мали недорозвинений інстинкт самозбереження, згинув.

В День Матері не треба маму хвалити за те, що вона дітей годує, пере їм сорочки, няньчить. Маму треба хвалити за те, що вона дитину не лише тілесно, а й духовно спородила — дарувала їй нетлінні скарби вірності Вітчизні, дарила їй красиві емоції, розвинула в дитини любов до науки, до прагнень покорити вершини мудрости, мистецтва, до прагнень жити вільним життям і відповідати за свої вчинки і зобов'язання. Дитина, яка отримує такі скарби від мами, має справжню маму, маму не лише тілесну, а й духовну.

26. Родичі, я хочу сказати, що велику роль грає переконання. Наприклад, духовний ворог народу вашого, обережно і мудро вкладе в голову дитини вашої неправильне переконання, і вона з ним виросте, і піде в широкий світ. Я пробував на "Експо-67" говорити з освіченим юнаком, що гетман Мазепа не був зрадником чи, як Пушкін пише, "злодєєм". Він був царем і його ставлення до царя Петра не може керуватися присягою. Цар не присягає цареві, інтереси його царства стоять вище всіх присяг.

Юнак реагував обурено, сила логіки не мала на нього впливу. Він вперто боронив те переконання, яке йому вклала в голову совєтська школа, школа неправильного переконання йому дала освіту, професію, вигідні життєві умови. Йому "його" переконання здобуває довір'я у тих, яким він служить.

Вкладіть у голову дитини правильне Переконання, яке ознаменовує вірність не ідеям красного царя-шовініста Леніна, а ідеям самобутньої народної правди, ідеям тих, які життя своє склали на жертовнику Вітчизни. І дитина з правильним Переконанням піде в світ. І попробуйте. тоді з такої молодої людини зліпити чужопоклонника. Тяжко. Переконання стає духовним змістом життя, і молода людина готова його боронити, не шкодуючи серця свого.

27. Діти утратять повагу до Родичів, коли вони їм наказуватимуть учитися, промовляючи "Бачиш, виховуємо тебе, людиною робимо". Виховуйте дітей, щоб вони не відчували, що ви їх виховуєте, муштруєте, з них "людей робите". Вчіть їх так, щоб вони вашу науку самі клали в голову захоплено, натхненно, щоб вони раділи, що ви їй такі дорогі скарби даєте, такі привабні таємниці життя відкриваєте. Діліться з ними думками, радьтеся, діліться радощами, хвилюваннями, клопотами, знаннями, і діти вас щирою душею відчують. Вони будуть вами виховуватися, самі цього не відчуваючи. Їхня свідомість буде втверджуватися і збагачуватися вільно, творчо.

Виховуючи дітей, не тримайте їх у світі дешевих почувань, мовляв, тіштеся, діти, у вас одяг кращий, як у сусіднього хлопчика, ваш тато має кращу автомашину. Така гордість робить дітей духовно нужденними, дрібничковими, поверховими; прививає в них рабську прив'язаність до речей, не заохочує їх бути володарем над речами, ситуаціями, обставинами.

28. Відпочиваючи на гірці, я бачив, як двоє хлопчиків біля куща будували з хмизу хатину. Багато клопоту мали, прив'язуючи до гілки "антену". Їхні обличчя були натхненні. Вони старанно здійснювали свій задум. Я думав: варто, щоб балакуни, в яких розщеплені дія і слово, прийшли в науку до хлопчиків, подивугідна в них ініціятива. Вони щасливі тому, що вільні. Ніхто не обмежує їхніх стремлінь, емоцій, їхньої творчої праці.

Відчинилося вікно, голос матері наказав, щоб вони все негайно лишили і почали чистити батькові чоботи. У хлопчиків появилося огірчення. Вони без радости почали виконувати наказ мами. Щоб діти не самозневірювалися, мати повинна спитати, що вони за хатою роблять. Дитячий труд, коли він не шкідливий, треба пошанувати, треба сказати, що та хатина буде всіх тішити, всі прийдуть, щоб на неї глянути, варто навіть знятку з неї зробити, та в цю хвилину є пильна справа — тато йде до праці, він повинен мати чисті чоботи. Така розмова потрібна, щоб дитину розвантажити від огірчення, щоб в зародку не вбити розвиток творчої ініціятиви.

Я бачу, що українці мають чимало кволих організацій тому, що їхні члени не володіють розвиненою творчою ініціятивою. Вони охоче слідкують за ходом "світових подій", але в них немає великих здібностей творити події, які б також належали до світових і мали б вплив на формування свідомости людства.

29. Неправильне переконання мають ті матері, які вважають, що покора — основа людської гідности. Улюбленим типом між українцями є "тиха, скромна людина", він "був такий, як всі". “Тиха скромність" (та ще коли вона має рабську психіку) ставить людей в таку ситуацію, що вони самі себе тримають в неволі, або "самі себе завойовують" (Іван Мазепа). Наш народ живе в довгій і тяжкій неволі. Він збагатився рисами "смиренности і скромности", він рідко бунтується, його бунт стихійний, неорганізований, він має титанічних героїв, але "скромна смиренність" заважає йому своїх героїв показати. Чи ця "скромність" не плекається в дитинстві?

30. Родичі, ви хочете, щоб ваші діти безвідмовно виконували ваші накази? Коли справді так, то значить ви хочете, щоб ваші діти були бездумними автоматами. Чи ваші хотіння волелюбні? Уявіть, що ви досягнули своєї мети: діти вам сліпо вірять і без найменших застережень виконують ваші накази. В дітей сліпа віра і слухняність стають звичкою, і з цими звичками вони взяті до армії, яка поневолює їхній народ, використовує їхні звички їм на шкоду. В покорі виховані юнаки, будучи спостережливими, переконуються, що їхнє родинне виховання — їхнє нещастя. В них заморожена особиста творча ініціятива. Їм хочеться бути кращими, як вони є; їм хочеться змінити свій спосіб життя; їм хочеться покинути свої рабські звички, бо вони корисні для окупанта, який їх поневолює, але їм не вистачає відваги, ініціятиви, в них немає вміння творити.

Єдність між словом і дією, їм їхні родичі привили сліпу смиренну слухняність, терпіння для терпіння.

Діти повинні коритися родичам розумно, а не зі страху. Вони повинні коритися тому, що переконалися, що ви справедливі. Діти повинні вам вірити не тому, що за невіру ви їх покараєте, а тому, що ви вміли їх переконати, що ваша віра їм корисна, вона справедлива, волелюбна, мудра, творча.

31. Родичі, діти ваші повинні мати вашу душу. Спитайте ви своєї душі, чи вона вільна від чужопоклонства. від згрубілих емоцій, підлабузних звичок. Коли ваша душа добра, але діти ваші її не потребують, вони прагнуть від вас отримати лише одяг, гріш, хліб, тоді ваші діти — ваше ганебне існування; існування — це лише перші кроки до життя, життя — справжнє життя, це щось більше, як існування. Душі дітей ваших вже загіпнотизовані вашими недругами — професійними душехватами. Задумайтеся, що треба робити, щоб загіпнотизованих розгіпнотизувати.

Діти приходять із школи і кажуть: "Ми родилися в Москві, значить ми москвини, мамо, дарма, що наше прізвище Євтушенко!" Інші діти кажуть: "Ми родилися в Бразилії, значить ми бразилійці. Нам рідної мови не треба, нам України не треба, у нас тепер культура бразилійська!" Я вже говорив, що правильне чи неправильне переконання — велика сила; вона всотується в серце і розум дитини, панує в центрі її свідомости. Школа має на меті асимілювати новоприбулих, розчинити їхню душу і їхню кров у тому морі, в якому вони живуть. Школа, маючи вишукані засоби педагогічних вторгнень в душу дитини, пишається успіхом.

Скажіть дітям: "Діти, справа не в тому, де ви родилися, а в тому, хто вас родив. Коли вівця родиться між вовками, то це не значить, що вона вовк. Коли орленя вивилося з орлячого яйця в гнізді лебединому, то це не значить, що воно лебеденя. Зозуля не виє гнізда. Вона кладе яйця у гніздах чужих. Зозуленята лишаються зозуленятами, незважаючи на те, що вони родяться на чужині. І скільки 6 вівця, живучи між вовками, не вила по-вовчому, і як би вона не мавпувала вовчі манери, і скільки б вона не казала, що вона вовчиця, вовки їй дадуть відчути, що вона вівця.

Англієць, народжений в Китаї, не каже, що він китаєць. Китаєць, народжений в Нігерії, не каже, що він негр. Жид, народжений в Україні, не каже, що він козак-гайдамака. Перед духом і мораллю правди повинні бути всі рівні, дарма, що один народ, володіючи розвиненим інстинктом самозбереження, призначений для слави і розвитку, а інший, маючи притуплений інстинкт самозбереження, призначений для перетоплення в котлі асиміляційної політики.

Легко асимілюються ті люди, в яких шлунок грає більшу роль, ніж їхня душа, їхній глузд, їхня духовність. Їхня життєва мета підпорядкована шлункові, і тому в них натура хамелеонська, незважаючи на те, що вони є звичайними робітниками чи професорами університету. Вони живуть, щоб їсти; вони матеріяльно багаті, а живуть як жебраки тому, що їм все мало, вони все голодні.

32. Є дитина примхлива, ця риса в неї появилася тому, що вона неправильно виховується. Родичі, старайтеся бути другом дитини. Допоможіть їй в її клопотах, в її дитячих мріях і питаннях. Коли вам дитина щось розповідає захоплено, майте терпіння уважно її вислухати. Вона вчиться від вас уважности. Вона буде вам особливо благодарна за увагу. Ви уважністю переконаєте, що ви її щирий друг.

Деякі родичі мені кажуть: "Дитина ще розуму не має. Хіба можна з нею говорити по-розумному?" Дивуюся. Хіба дитина порозумнішає від того, коли ви будете з нею говорити не по-розумному? Правда, що дитина "ще нічого не знає". Ви, родичі, покликані їй дати знання. Ви вчіться до дітей так говорити, щоб вони в серці відчули теплоту слова вашого. Невиразно вами висловлена думка стає порожнім звуком.

Ваші діти щиро прагнуть вас пізнати. Вони стають щасливими, коли, пізнаючи вас, бачать у вас мудрість, славу, талант, шляхетну і пристрасну відвагу, чесноту. На всі питання дітей давайте переконливі відповіді, щоб вони були задоволеними, щоб їх не мучив сумнів. Коли дитина не отримає відповіді тому, що ви "не маєте часу", вона стає нервовою, втрачає пошану до вас, іде з хати: на всі її прискіпливі і невинні питання дає відповідь вулиця, яка не завжди втілює в собі одухотворену чистоту.

Є переконання, що в дитини є нахил до зла. Вважаю, що "зло" дитини не страшніше за те "зло", яке їй хочуть передати дорослі люди під маркою "мудрого добра", частуючи її наркотиком. Дитина довіряє дитині більше, як дорослій людині тому, що дитина дитину краще відчуває. Бажаєте, щоб ваші діти не мали злих нахилів, збагачувалися благородністю, будьте з ними справедливими. Справедливість чутлива, зворушлива; в її серці — райдужне відлуння краси людської. Несправедливість придирлива, безсердечна, підступна, примхлива, непробачлива.

33. Кожна дитяча душа, як ніжний паросток, народжений зерном, пнеться до сонця, всотує в себе сонячні сили життя. В'яне душа дитяча (в'яне, як підрізана стеблина), коли вона живе в обставинах байдужости до оточення і дихає щоденно повітрям грубої безсердечности. Родичі, виховуйте в дітей спонуку до співпереживання, щоб горе одного члена родини, щоб подія, яка несе лихо народові, стала болем для всіх, щоб не було так, що в родині один плаче, а інший — скаче. Народ напружує всі сили, борючись за волю, а його сини розкошують на чужинах і кажуть, що то не їхній "бізнес".

Учіть дітей, що все, що діється в світі українському, особисто відноситься до них, є їхньою особистою справою, і тому вони не можуть бути байдужими спостерігачами малих чи великих трепетних подій. Вони, діти, повинні брати глибоко до серця події українські, хвилюватися ними, брати в них участь, і цим вдосконалювати самобутність свого духовного "я".

Студенти демонструють, обороняючи честь України. Хіба в таку годину може бути спокійною молода українська людина, живучи переконанням, що ця справа до неї не відноситься?! Адже ця справа, незалежно від того, чи буде вона виграна, чи програна, має вплив на долю кожної людини української. Байдужість до громадських подій, хоч би як вміло збайдужілими оправдувалася, найкоротший шлях до ідіотизму.

34. Почуття дитини треба виховувати, щоб вони не були обмежені, згрубілі, неврівноважені. "Погрозливий крик" — це невибагливі залишки з часів раннього "гомосапіенсу", коли сильніший крик і дебеліший кулак вирішував закони права. Старайтеся так виховувати дітей, щоб вони, будучи розгніваними, вміли говорити звичайним голосом, але пристрасним, переконливим.

Крик, яким ви при кожній нагоді обділяєте дітей, робить їх нечулими, неспівчутливими, неуважними.

Красива мелодія, в якій є грім, шум лісу, біль серця, щем душі, тремтіння ранкової роси, пристрасна любов, наполегливий хід до мети, шелест різнотрав'я, пах Вітчизни, перемога краси, віра в життя, розвиває слух дитячий, ошляхетнює, поглиблює світовідчування. Згрубілі мелодії ушкоджують слух, збіднюють сприймання естетики, збуджують найпримітивніші почування, очевидно, в таких умовах занедбується розвиток духовної (людської) краси.

35. Музика, образи, телевізія, журнали, реклями впливають на дитячу уяву і емоцію. Дитина стає нещасною, коли все, що вона бачить, панує над її почуваннями, над її глуздом. Що робити? Що робити, щоб дитину врятувати від приголомшення? Прагніть виховати в дитини віру в себе. Поставте її в таку ситуацію, щоб вона самостійно виконала якусь хорошу справу і любувалася її успішним завершенням. І скажіть їй: "Дитино, все, що ти бачиш, все, що тебе хвилює своєю красою, величністю, принадою, мудрістю, створила та людина, яка вірила у сили свої, яка вчилася думати і сліпо не потрапляла під вплив всього баченого і почутого". І дитина переконається, що без віри в себе жити не можна.

36. Родичі прагнуть (і ці прагнення благородні), щоб їхні діти були свідомими українцями. І діти здобувають "атестат" свідомости і розгублюються. Вони не знають, що їм робити з набутою "свідомістю". Ситуація зніяковілости між молоддю виникає тому, що їхні родичі їх не вчили, що найвища свідомість не має вартости, коли вона бездіяльна. Свідомість треба втілювати у силу корисну для Вітчизни, а не хизуватися нею лише на святах, пікніках, з'їздах. Молода людина достойно свідома та, яка має ініціятивну свідомість, яка вміє всюди і завжди бути корисною для Вітчизни. Гасло "молодь — наше майбутнє" перестаріле. На питання "діти для родичів, чи родичі для дітей?" треба відповісти життєстверджуючим гаслом "МОЛОДЬ — НАШЕ СУЧАСНЕ".

ДЕНЬ 3

1. Слух, зір і думка. В кінотеатрі деякі глядачі закривали очі, щоб не бачити жахливих кадрів. Вони затуляли вуха, щоб не чути пронизливого виття. І "герої" звали їх боягузами. І тоді в мене народилася думка: людина не хоче в храм свого "я" впускати озвучені примари, які жорстоко бентежать її душу. Вона обороняється. Згрубілі майстри наживи та різні професійні душехвати добре знають психологію людини. Вони, маючи радіо, телевізію, продажні таланти, реклямні трести, атакують зір і слух людини. Чому?

Мозок, щоб збудувати думку, потребує "будівельного матеріялу", і зір та слух йому несвідомо доставляють такий матеріял. Думка, яку людина збудувала з того матеріялу, що був для її зору і слуху майстерно припарований душехватами, працює на користь душехватів. Справа не в думці і не в тому, очевидно, з якою сліпою настирливістю людина її обороняє, а в тому, з якого вона матеріялу збудована.

2. Людина і її "архітектори" мислі. Я говорю про культ інтенсивного, відважного й витонченого мислення не тому, що хочу, щоб всі українці були першорядними мислителями, а тому, що свято вірю, що тільки той народ має майбутнє і тільки той народ здібний оборонити своє місце на землі, який має динамічну духовність, відважне творче мислення. Думати — значить себе омолоджувати і вдосконалювати. В людині притаєні великі розумові сили, про які вона ще мало знає і які належать тільки їй. З 10-12 мільярдів нейронів ("архітекторів" мислі) людина тепер використовує тільки чотири відсотки.

3. Новий стиль мислення. Людиною створений (тепер існуючий) стиль мислення я умовно назву "зовнішнім". Бо вона мислить в основному категоріями порівняння, уяви, аналізу (дробіння цілости), синтезу (єднання роздробленого), дедукції (віднімання), індукції (введення, спричинення). "Зовнішній" стиль мислення людину відохочує від її внутрішнього "я". Збагатімо людину спонуками подвійного мислення і назвімо доповнюючий стиль мислення "внутрішнім".

4. Мозок і його "будівельний матеріал". Світло, звук, тепло, холод, запах, смак, колір, біль та інші видимі й невидимі явища відчуває людина. І одна людина має більше розвинені органи чуття, інша — менше. Від розвитку органів чуття залежить праця мозку. Мозок може творити добірні мислі тільки тоді, коли він чітко отримує добірний "будівельний матеріял", який йому доставляють органи чуття.

5. Властивості нового стилю мислення. Вчімося зір і слух використовувати не тільки для сприймання оточення (явищ зовнішніх), а й для новопроникнення у внутрішній світ "я" людського. Вчімося слухати симфонію душі і бачити її "еверест" і її "безодню". Уміймо відчути всі процеси народження слова, пізнати з яких матеріялів воно збудоване, вслуховуймося в його чарівне опромінювання, оглядаймо всі складники душі своєї і не дозволяймо, не дозволяймо, щоб згрубілі люди вторглися в її храм і зчинили там вереск, і цим паралізували струни душі, і перетворили її у склад духовних півфабрикатів.

Зір і слух душі плекаймо так, щоб ми могли дивитися на злі (але магнетизуючі) видовища і не бачити їх, щоб ми могли слухати руйнуючі (але магнетизуючі) звуки і не чути їх, і коли ми досягнемо такої досконалости, злотворці нам будуть не страшні, ми передаватимемо мозкові (при допомозі органів чуття) тільки доброякісний матеріял для будови мислі, і тоді ми станемо новими людьми світу — богатирями духовного і матеріяльного буття!

6. Подивугідний шлях. Підемо в таїни світу, і хоч ми їх не розгадаємо, але наша благородна і відважна мандрівка окрилить нашу душу і відгострить наш розум. Мислимо ми, що мільярди років здійснює Земля свій подивугідний шлях навколо Сонця, яке віддалене від неї сто п'ятдесят мільйонів кілометрів. Коли б Земля наблизилася до Сонця на десяток мільйонів кілометрів, на Ній би задихнулося життя. Коли б Земля віддалилася від Сонця на десяток мільйонів кілометрів, вона б стала космічним льодовиком.

7. П'ять мільярдів років тому. Сонце (наше рідне Сонце!) народилося п'ять мільярдів років тому. Таке незбориме хотіння знати — де Воно було перед своїм народженням? Воно було несонцем у світі інших сонць? Був час, коли не було Землі. Вона вилонилася з Сонця? Справа не в тому, щоб дати правильну відповідь на неправильно поставлене питання, а справа в тому, щоб поставити правильне питання, і (коли тяжко?) тисячу літ готуватися, щоб на нього правильно відповісти.

8. Світ ще не створений. "Бог Саваоф створив світ". Ні. Світ ще не створений, радіймо. Ми, мешканці Землі, живемо тому, що світ ще не створений. Світ твориться, розвивається, врожаїться новими і новими душевними якостями. На неправильно поставлене питання "хто створив світ?" (первісна людина на основі тих речей, які вона вміла сама створити, створила питання "хто створив світ?") була дана неправильна відповідь, яка стала в основі творення юдохристиянської космології (світознавства). І нікого в цьому не сміймо обвинувачувати — не осуджуймо тих, що помилилися і щиро дві тисячі літ боронили свою помилку, вони карали самі себе.

9. Спрага пізнати непізнане. Оглядаємо пристані Сонця і Його супутників, не боючись ні пекла, ні "воїнства небесного". Ми, внуки Дажбожі, нам вільно. Дев'ять плянет, між якими наша прекрасна Земля, порівнюючи найменша, кружляють навколо Сонця зі своїми тридцять двома "дітьми". Творять вони у просторах клітину, яка має властивість зі стану несвідомого переходити у стан свідомий і — навпаки. Наша Сонячна система не першорядний, а звичайний сусід інших Сонячних систем, які спільно складають Галактику (Молочний шлях). Наш Молочний шлях має більше, як мільярд плянет. Мільярди плянет — рої піщинок, загублених у світових просторах, творять ланцюг Молочних шляхів (Метагалактик).

10. Чому нас ваблять нові й нові таїни? І ось у цих, не звіданих душею і не збагнених уявою, просторах зоряних живемо Ми. І радіємо самі собою, воюємо самі з собою, миримося і сперечаємося, вмираємо і родимося, і гарячково прагнемо пізнати непізнане, відчути невідчуте. Ми народжені таїнами, і може тому нас ваблять таїни, ми народжені силою, і може тому ми хочемо бути сильними, ми народжені боротьбою за наше утвердження на Землі, і може тому кожний народ прагне доказати, що його "право", його "віра", його "мудрості" і "пляни" найдосконаліші.

11. Як дихання стало диханням? Як зерно стало зерном — як життя стало життям? Ніхто і ніколи на це питання не дасть переконливої відповіді тому, що ніхто не знайшов (і не знайде?) ні живої, ні мертвої першоклітини, яка появилася на Землі три мільярди років тому, або яка була принесена (як і чому?) на Землю із зоряних світів. Яку вона мала форму — який вона мала склад внутрішній і зовнішній, і які пройшла видозміни? Може вона знову появитися, щоб "розкрити" таїни буття? Ні. Її під час народження з'їдять ті, яких вона народила.

12. Щоб не жити без відповіді? Я вважаю, що говорити про науку походження життя на Землі як про обгрунтоване твердження — значить поважно говорити про справи неповажні. Ні філософія ідеалістів, ні філософія матеріялістів досі не дали (і вони не дадуть) всесторонньо обґрунтованої відповіді на питання "як виникло життя на Землі"? Ті, що дали відповідь, проявили безпорадність і зніяковіле припущення. Людина ніколи не задовольняється твердженням, що на питання немає відповіді: коли є питання, значить, на її думку, має бути відповідь, і обов'язково захоплююча.

І людина, щоб вгамувати свою духовну спрагу, давала часто відповіді такі, в яких гірко заплутувалася, але які фанатично боронила просто тому, щоб не жити без відповіді. Замінимо питання "Як створився світ?", "Як виникло життя?" на питання "Що таке світ?", "Що таке життя?".

13. Питання, яке жде відповіді. Атом — сплав "енергії". Енергія — явище не матеріяльне. Атом мінливий і стійкий, і коли б він не мав таких властивостей, світ не був би світом, мертве не було б мертвим, живе не було б живим? Нараховано більше як двісті частинок, з яких складається атом. "Частинки" атома рухаються, але їх (при допомозі людської уяви і людських відчуттів) не можна ні уявити, ні відчути. Який у них шлях руху? Яка їхня швидкість? Рухаються вони, перебуваючи на місці? Рухаються вони так повільно чи так швидко, що людиною усталені норми швидкости непридатні для їх визначення?

14. Нові шляхи мислеспрямування? Чи простір, в якому перебувають "частинки" атома, можна назвати простором, може цей простір має інші поняття простору? Може людина, маючи новий стиль мислення, повинна придбати глибинніші джерела світовідчування і світорозуміння, нові шляхи мислеспрямування, щоб на ці питання дати відповідь.

15. Споріднення між життям і нежиттям. Я вважаю, що коли б атоми перестали рухатися, то погасло б сонце, зорі, весь світ (весь світ!) став би якоюсь такою гробницею, що уява людська не спроможна її окреслити, в мові немає слів, які б могли приблизно визначити те, що перебуває поза сферами людських почувань і уявлень. Коли матерія ніколи (ніколи!) не має стану нерухомости, то мені хочеться вірити, що між живою і неживою клітинами є архітектонічна не тільки подібність, а й властивість, а коли так, то тоді є життя в нежитті, є нежиття в житті.

І є спільні ниті тяготіння — кожна плянета відчуває присутність іншої плянети, кожна рослина відчуває присутність іншої рослини і кожна людина відчуває присутність іншої людини, не бачачи і не знаючи її.

16. Живе з неживим перегукується. Штучний неврон (неживий) і природній неврон (живий) перегукуються. Коли штучний неврон контактується з природнім (людським), значить людина може (не вживаючи рук, ніг) "струменем" думки своєї включати електрику на фабриці і пускати машини в рух, керувати стерном кораблів, літаків. Вона може думкою підсилювати працю свого ослабленого серця. Я думаю, що ці мої припущення в майбутньому стануть дійсністю.

17. Клітина нашого серця і далекі зорі. На кожну живу клітину, що знаходиться на Землі, діють Сонце, Місяць і навіть ті зорі, яких ми не бачимо, вони не тільки діють на весь наш земний світ (свідомий і несвідомий), а й дають йому ритміку, подивугідну прецизність. У сфері галактик напевно є живі істоти і вони діють на кожну живу клітину Землі, і життя Землі діє на них. Кожний вибух на зовні чи в середині Сонця відчуває кожна клітина нашого тіла і відповідно на це явище реагує, людина вкомпонована в код сонячної вібрації? Як багато постає нових і нових питань. Здібні ми на них дати відповідь?

18. Світ, людина і "чудо". Я вірю, що немає абсолютного життя і немає абсолютної смерти, їх єднає неабсолютна межа, а коли б таке "чудо" було, то ми ще не можемо знати, чи воно б не спричинило катастрофу космосу так, як хвороба рак спричиняє загибель тіла. Щосекунди у світі гинуть плянети, і щосекунди появляються нові, гаснуть зорі і знову загоряються. Чи появляється у світі стільки ж плянет, що й розпадається. Здається, що так, бо коли б було інакше, то світ повнішав би, або порожнішав би, вужчав, або ширшав.

19. В клітині крови рівновага життя. Чи є в людині "успадковані" ті самі закономірності, що й у космосі? Так. Щосекунди в тілі людини умирає десять мільйонів еритроцитів (червонокрівців) і щосекунди стільки ж родиться. Коли б їх родилося менше, як умирає, людина була б убита прискореною смертю, а коли б їх родилося більше, як умирає, то людина була б вбита прискореним буянням життя. Клітина крови має складну і витончену конструкцію і вона сама її строго оберігає. Найменше відхилення в будові клітини виводить людину зі строю буття, найменше відхилення плянети від місця її космічного призначення несе їй гибель.

20. Сонце, Вода, Земля. Я довго думав, щоб створити таку форму Священного Жертовника Рідної Української Національної Віри, і щоб дати тій формі такий зміст, щоб не могли Його (Жертовник наш) спростувати ні віруючі, ні атеїсти, ні прості люди, ні вершителі духовних істин, і щоб творці інтернаціональних чи національних релігій не могли до Жертовника РУНВіри мати явну чи приховану злобу. Я взяв субстанцію Життя (Сонце, Вода, Земля) і на основі форми святині сумерійської (зигурат) створив Жертовник: в Сонці (енергія енергій) — таїна видозмінна світлового кванта — знак Дажбожий Трисуття (тризуб, блискавиця), направо — чаша з Дніпровою водою, наліво — чаша з землею Трипілля, і сказав- побратимам: Сонце — Вода — Земля, це Святая Тройця Дателя Буття, і без Неї воістину не можуть існувати жодні тройці в жодних релігіях.

21. Вода — основа свідомого життя. В тропічних країнах Вода не має таких видозмін, як в Оріяні (Україні). Думаю, що коли б вода не випаровувалася і не була хмарою, не творила б блискавиці і не замерзала, не була цілющою росою і не була сніговою хуртовиною, не джерелила солодкими струмками і не підіймалася вгору (до Сонця!) по жилах ростіння і не творила основу людського життя, то не було б Життя. В живій клітині 80 відсотків води.

22. Жива клітина — вода, сплав Сонця і Землі. Кожна окрема клітина тіла людського потребує дихання і живлення, і кожна, маючи цю поживу, творить енергію, немає енергії — немає клітини. Людина створена з вісімдесяти трильйонів клітин і кожна з них має свій світ, свою форму і свою проблему життя, і кожна вона оздоровлюється водою — найдобірнішим сплавом Сонця і Землі, немає в тілі людини таких речовин, яких би не мала наша Сонячна система.

23. Дажбог — датель буття. Вірю, що навіть ті, які будуть упереджено ставитися до науки "Мага Віри", почнуть звати Дажбога єдиним Дателем Буття. Уточнюю нову інтерпретацію слова "Дажбог": (Да) — Датель, (Бгу) — Буття, Да Бгу (Датель Буття) — Дажбог. Бгу — буття, литовці кажуть — "бути", німці — "Бін", англійці — "Бі", латини — "фуіт" (вони "б" перетворили у "ф"), греки — "пуо" (вони "б" перетворили у "п").

24. Понадматерія і Понаддух. Не можна квант променя, який то самозникає, то самопоявляється (новий феномен відкритий вченими), звати (таке моє переконання) явищем матеріяльним, або духовним. Квант променя, зникаючи, стає півматеріяльним, він "півщось" і "півніщо". Сьогодні за нього почалася точитися боротьба. Український розум не може стояти осторонь справ світорозуміння. Школа ідеалістів, мобілізувавши свій "трест мозку", аргументує, що квант променя, зникаючи, стає "півдухом" (перемагає дух!).

Школа матеріялістів, мобілізувавши свій "трест мозку", аргументує, що квант променя, зникаючи, стає "півматерією" (перемагає матерія!). Я вважаю, що це квантове явище не можна пояснити при допомозі шкіл ідеалізму й матеріялізму: вони мало досконалі своєю однобічністю і нетолерантністю.

Уявний відрізок часу, під час якого квант променя не є ні матеріяльним, ні духовним явищем, перебуває у сфері Волі. Воля — Наддух і Надматерія. Воля — Надбог, і ім'я Їй Дажбог. Бог — це Буття. Не кожне Буття дає Буття, але кожне Буття появилося тому, що мало Дателя (Дажбога).

25. Хто первинний — Дух чи Матерія? Тільки там є Первинність, де є Вторинність. Без Вторинности немає Первинности. Первинність виникла тому, що Дажбог їй дав умови Первинні. Дажбог — Датель Первинности (Духа) і Вторинности (Матерії), Дух і Матерія близнята, і, щоб їхні визнавці їх краще розуміли і жили дружньо, їм треба самонавчитися толерантности, яка не можлива без визнання Волі (Дажбога).

26. Людина — свідомий промінь Дажбога. Дажбоже, Твоє першоім'я Воля. Воля — Безмежність і Вічність, Воля — безтілесне серце Дажбоже. Воля не Творець і не Руїнник, але без Неї ніщо не руйнується і ніщо не твориться. Людина — свідомий промінь Дажбожий, вона квіт серця Дажбожого, вона жила нежиттям у Зоряних Засвіттях перед постанням Сонця і Землі, вона жила в Сонці і освідомила своє буття на Землі. Психічна діяльність людини характерна тим, що вона має властивість переходити із свідомого світу в несвідомий і — навпаки, і жодна інша істота Землі таких притаманностей не має.

27. Ми віримо у Вічне Життя. Мільярди років на Землі утверджувалалася Свідомість, і вібрували тоді первотворіння свідомого в несвідомому, вони освідомилися трепетом серця Дажбожого, і спрагло ввібрали у себе симфонію Сонячної системи і ритміку світового безмежжя, і стали людиною. І народилася в людині туга за безмежжям і туга за вічністю тому, що між Дажбогом і Його внуком (людиною) царствує нерозгадана таїна тайн космічної надприроди; Ми, внуки Дажбожі, віримо у Вічне Життя!

ДЕНЬ 4

1. Ще молодий їхати в тайгу. Село Богоявленське. Директор школи Сергій Олександрович гнівно сказав мені в канцелярії: «Бунтуєшся? Забув, що твій батько репресований, в Тайзі ліс пиляє. Зрозумій, що аксіома Юкліда не потребує доведень, їй беззастережно вірив Ленін. Ти не віриш!?» Диткер Десятирик, який стояв поруч, додав: «Іди, скажи учителеві, що віриш у аксіому Юкліда! Ще молодий їхати в Тайгу».

2. Земля не є безмежна. Вночі я лежав горілиць на скитській могилі в половіючому житі. Самітній. І вбитий горем забув про землю: уява мене обезземлила й понесла на своїх крилах у зоряні простори. Я вів дві паралельні лінії Юкліда в засвіття, вів їх у безмежжя. Земля не є безмежною. Ідуть мої паралельні, минають нашу сонячну систему, минають метагалактику. Космічні тіла тяжкі, і тому вони вижолоблюють простір, завихрюють безмежжя, щоб не розрідитися, не розпорошитися.

3. Дві паралельні лінії й безмежжя. Людина не може дві паралельні лінії провести в безмежжя навіть при допомозі найбуйнішої уяви тому, що її уява обмежена. Мозок — це клубок, уява — нитка. Нитка обмежена клубком. Не може обмежене народити безмежне. Паралельні лінії створені недосконалою людською уявою не можуть бути досконало паралельні. Недосконале не може бути творцем Досконалости (Абсолюту).

4. «Абсолютна ідея». «Абсолютний дух». У філософії Ґеµеля є багато абсолютного, тобто безумовного. В нього існує «абсолютна ідея», «абсолютний дух». Він впевнено твердить, що «абсолютний дух» мешкає поза сферою людського розуму. Я вважаю, що поза людиною немає людини: і тому твердження, що «ідея вища за розум», що «дух мешкає поза сферою розуму», це поняття, які встійнила людина і дала їм ті ознаки, які вона сама має, або яких вона не має, але хотіла б їх мати, або їх інтуїтивно чи уявно пізнати.

5. Органи чуття; хто їхній стимулятор? Зір, слух, нюх, смак, біль, почуття холоду, голоду, спеки, самітности, спраги, рівноваги та інші почуття, якими людина володіє вміло або невміло, невистачаючі. Є ще інші «органи» чуттів, є чуття чуттів. Вони стимулюють і ошляхетнюють дії зору, слуху, смаку, нюху, їх треба всесторонньо дослідити, вони є, дарма, що про їх людина не знає, або ще дуже мало знає, їх пізнати і вивчити значить пізнати таїни, які творять суть людського «я». Людина тільки починає пізнавати себе.

6. Нічого немає швидшого. Людина там, де мисль. Мисль Нютона, Анштайна та інших ствердила, що... світло має швидкість триста тисяч кілометрів на секунду, і воно не може бути ні повільнішим, ні швидшим, і швидше від світла (в порожнечі) при жодних умовах рухатися не можна. Коли так, то тоді світло — це Абсолют? Це Абсолют, що не усвідомлює своєї абсолютности. Є в людині щось вище як світло, є щось вище як несвідомий Абсолют?

7. Абсолют замкнутий. Людина хоче бути півлюдиною, надлюдиною, героєм (півбогом) чи просто людиною? Просто людиною бути найтяжче тому, що інші мають протилежні хотіння. Людині мало бути людиною? Вона хоче покоряти невідоме, вона хоче бути не тільки земною, а й зоряною — її манять зоряні простори? А коли так, то треба вже тепер проголосити вчення Юкліда й Анштайна відсталими, стримуючими. Є щось швидше як світло? Видиме воно чи ні? Коли світло видимий чемпіон швидкости, то тоді Абсолют замкнутий, а коли так, то тоді його немає? Чому він замкнутий? Тому, що він не може бути швидшим як він є, він обмежений (поневолений) своєю обмеженістю, він не може вийти поза свої межі.

8. Не було вже тоді Січі Запорозької. Людина зосереджує в собі сили більші за ті, якими вона розпоряджається, переборюючи найбільші життєві перешкоди. І людина, вмираючи, не віддає всіх сил для життя чи смерти, вона частину їх бере з собою в інший світ і там вона стає дією (енергією). В людині притаєне минуле, сучасне й майбутнє, їй належить світ, вона найсвідоміший і найдобірніший згусток світу. Я хочу перед тим, як пустити свої мислі в простори нових світорозумінь і світовідчувань, згадати моїх одержимих земляків. В родині козака, який був славним запорозьким гармашем, Дмитра Засядька в 1778 році народився син Олександр. Не було вже тоді Січі Запорозької, і він був забраний до москвинської армії, де став офіцером.

9. «Замислив спалити губернію». Не злюбивши бездушної муштри, Олександр Засядько вернувся на свій хутір на рідну Полтавщину. Появилася в нього думка створити таку ракету (італійське слово «ракета» означає «трубка»), яка б летіла в повітрі, штовхана газами, які з неї вилітають. І хоч ближні звали його «неуком, залюбленим у мрію», він мріяв, креслив і планував. І, сперечаючись з родиною, продав хутір і збудував кузню, накупив пороху, різних залізних матеріялів. За два роки, переборюючи глузування «всезнаючих», він створив дивовижні апарати, які літали над полтавськими луками, описуючи вогняні дуги і спалюючи купи бур'яну. Попи і жандарми, переслідуючи Олександра, рекли: «Засядько замислив спалити губернію».

10. Хто був першим творцем ракети? На хутір на Полтавщину в пишних берлинах приїхали генерали з Петербурга до Засядька. Оглянувши його «чудо-труби», вони дали наказ, щоб винахід Засядька Олександра «прийняти на озброєння армії». І так уперше в історії полетіли Засядькові бойові ракети на турецьку фортецю Варна 16 вересня 1828 року. Турецькі історики твердять, що був жах: вогненні струмені повисли над неприступними вежами Варни, осліпили турків, заіскрилися вогняними стовпами. Оборонці Варни затуляли вуха, не витримуючи жахаючого свисту нової зброї і страшних вибухів. І тоді турецька армія підняла білі полотнища.

Несподівано для політиків Західного Світу, Московитія здобула перемогу. Московитія увінчала груди Засядькові хрестами, діямантними зірками, синіми стрічками, орденами, вона дала йому генеральські еполети, він став головнокомандуючим ракетними частинами армії Московитії, яка жорстоко поневолювала Україну, він — батько-першотворець ракетної зброї.

11. «Проект повітроплавного приладу». Микола Кибальчич, українець, в 1853 році народжений у родині Івана Кибальчича в місті Короп. Він захоплений винаходами Олександра Засядька. Він зазначує, що людина може на ракетах літати в далекі світи. Він ненавидить московського царя (Олександра Другого), особисто готує бомбу, щоб організувати замах на деспота, який поневолює його народ. Замах здійснений. Микола Кибальчич у Петербурзі в камері смертника пише геніяльну працю «Проект повітроплавного приладу», (проект космічного корабля). Москвинські жандарми в 1881 році відібрали в нього життя.

12. «Завоювання міжплянетних просторів». Юрій В. Кондратюк (українець, 1900—1942) створює, маючи вісті про діяльність Олександра Засядька і Миколи Кибальчича, першотеорію реактивного руху. Він, як зазначує вірна Москві «Українська радянська енциклопедія», «один з перших творців і дослідників ракетної техніки», він «творець схем ракетних міжплянетних подорожей», він був «запропонував створити станцію супутник місяця», він автор книги «Завоювання міжплянетних просторів».

13. Голос загубленого в пустині. Геніяльні сини Оріяни (України), рясно вспадкувавши велич родичів (предків — зачинателів історії культури і цивілізації Індо-Европейської раси) сумеріян-гіттітів-скитів-русів, перші повели сміло розум людства в космічні мандри. Жандарми царя москвинського арештували їхній труд, їхні мрії, їхні хвилювання. Їхні творіння в 1917 році були передані москвинові Константинові Ціолковському (1857—1935) і москвин став проголошений «основоположником теорій міжплянетних сполучень». В західному світі по-вченому занотовано, що геніяльний Микола Кибальчич «рашен» («Енциклопедія Британіка», 1973, том 19, стор. 406), щоб в молодому українському поколінні по-вченому творився комплекс приголомшуючої меншевартости, мовляв, між мудрими українців немає. І так довго розум і душа українські будуть працювати в користь вторжників-москвинів, як довго не буде Української Держави, наші протести на Заході, що він не «рашен», а «юкреініен», це безпорадний голос загубленого в пустині...

14. Конструктор першого космічного корабля. 30 грудня в 1906 році в родині козака Павла Короліва народився син Сергій. Марія Миколаївна (мати Сергія) після поховання свого сина сказала: «Наші предки — українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, завзятість, волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети. Мій син завжди зберігав любов до України» («Україна», 18 квітня, 1971 рік, Київ). Відзначаючи день «совєтської космонавтики», «Україна» пише, що «Сергій Королів — творець космічних кораблів». На будинку (в Житомирі), в якому він народився, прибита металева таблиця, на ній написано, що «Сергій Королів — конструктор в галузі ракетної техніки і космічних досліджень», він конструктор першого космічного корабля.

15. «Політ ракети на місяць, або — смерть». Жахлива правда — не великий, але жорстокий розум, бачимо, володіє великим, але мирним розумом українця. Заводи «СССР» (імперії Москвинської) виготовляли деталі для ракет такі, які були накреслені Сергієм Королівим. У Києві (між науковцями) відкрито мовилося, що Микита Хрущов, перед тим, як плянувати свою подорож до Америки, дав наказ Сергію Короліву: «Політ ракети на місяць, або — смерть». Сергій Королів, працюючи у лябораторіях від шести годин ранку до першої ночі, наказ деспота виконав і помер на атак серця. Так, це він «Микола Кибальчич накреслив праобраз космічного корабля, що його вперше послав у космос земляк Кибальчича Сергій Королів» («Україна», 18 квітня, 1971 рік).

16. Чи земна людина залишиться земною? Я твій син, моя Оріяно (Україно), обурений, що плоди великого розуму твого несуть славу й могутність тому народові, який тебе так безоглядно, так жорстоко поневолює. Рвучи кайдани неволі, поведу я Тебе, Людино Українська, моя Ти душе сторозтерзана, у світи нові і незказанні, звеличу Тебе. І в дорозі ділитиму з Тобою сухар і шклянку води, Твої смутки і радощі, не кепкуй з крил мислення мого, хай вони летять! Я думаю: якщо небесне тіло залишиться небесним, прийнявши на своє подвір'я людину Землі, то чи людина залишиться земною? Уявляю: людина на космічних кораблях покинула орбіту Землі, і поселилася на іншій плянеті.

17. Неземне в земній людині. Інша плянета — інші обставини. Людині треба або перестати бути людиною (очевидно в земному розумінні), або придбати нові чуття — стати більш, ніж земною людиною. Чи може людина лишитися людиною, маючи в собі щось більше як людське? їй стануть властиві чуття космічности. І спочатку вони будуть мало розвинені, і вони: або знищать людину, або вдосконалять її, спрямують її розвиток духовний і тілесний в іншому (в неземному, досі нам незнаному) напрямку.

18. Відбудеться перебудова неврона. В космосі придбані інстинкти передаватимуться від покоління до покоління. Вони вплинуть на будову тіла людського, вони змінять архітектоніку мозку. І що ж тоді буде? Ставлячи таке питання, відповідаю: виникнуть тоді не тільки нові способи мислення, а й нові шляхи появлення мислі, мисль буде будуватися з якіснішого і многограннішого матеріялу. Складніші шляхи появлення мислі створять людину розумово потужнішою, її «я» їй буде краще зрозуміле. І що ж тоді буде? Тоді може відбутися (таке моє передчуття) не тільки зміна, а й досі не передбачена перебудова неврона. Схоче неврон перебудуватися, стати досконалішим явищем космосу?

19. Енергія збудження і гальмування. Неврони, що не тільки розташовані в центральній нервовій системі, а й творять її суть, мають різні призначення, різні властивості і поводження. І коли усталено, що від них залежить темперамент людини, сила її збудження, гальмування, витривалість, то значить треба вірити, що їхнє вдосконалення принесе вдосконалення людини. Людина збагатиться довершенішою енергією збудження і гальмування, її витривалість буде подвоєна, її відчуття світу буде віщуючіше.

20. Появиться відчуження до Землі. Комбінації нових вражень і нових хвилювань вимагатимуть від людини, яка лишила Землю і стала мешканцем іншої плянети, занедбання того чи іншого створеного на Землі органу чуття і придбання нового, необхідного для освоєння космосу. І тоді появиться в людині відчуження до Землі чи туга за Нею — можливо, що й туга, бо людина, сама ще добре не знаючи цього, вкомпонована у всі коди Землі і Зоряного Світу.

Зміст життя матиме іншу форму, іншу гармонію, і мисль матиме інший ритм. І коли б така людина знову вернулася на Землю, вона б була не придатною для життя на ній, вона б була чужою в сфері її магнітного поля, вона б мала навколо серця неземний німб. Зазначую, що я цими твердженнями не проголошую нової «аксіоми», я тільки, керуючись інтуїцією, шуканнями майбутніх шляхів людства, поширюю обрій людської уяви, людських хотінь і світовідчувань, і одні можуть на мої твердження дивитися як на мандри Гулівера, інші — як на ґрунтовні передбачення.

21. Соняшник — квітка Дажбожа. На поверхні сонця, у світі сусідніх і далеких галактик постійно відбуваються зміни. І їх (як я вже зазначував у «Світ і його таїни») відчуває кожна клітина тіла нашого, в кожній клітині тіла нашого, як у досконалій лабораторії, укомпонована суть світу, і все це ми відчуваємо несвідомо так, як несвідомо соняшник стрічає схід сонця і потім повертає свою квітучу золоту голову за рухом сонця, щоб з ним вечором попрощатися.

22. Потрібно чотири світлових роки. Оглянемо інший хід обставин. Уявімо, що людина живе на іншій плянеті й підтримує постійний зв'язок зі своїм матірним світом — зі Землею. Підтримання зв'язку ускладнене. Щоб штучний супутник Землі міг рухатися, йому потрібна швидкість — вісім кілометрів на секунду. Ця велика швидкість замала, щоб господарювати в космосі, очевидно, маючи в космічних кораблях штучний ґрунт, на якому ростуть чудо-овочі.

Щоб увійти в орбіту зірки, яка від Землі найближче віддалена, потрібно чотири роки і то тільки при тій умові, що космічний корабель летітиме зі швидкістю триста тисяч кілометрів на секунду. Припущення це казкове, але погодьмося, що людина вміє казку перетворювати в дійсність. Може появитися корабель понадсвітлової швидкости? Сьогодні вчені твердять, що навіть швидкости світлової досягнути не можна.

23. Чи буде війна за атмосферу в космосі? Людина знаходить плянету, яка кружляє навколо зорі і бачить, що нововідкрита плянета густо заселена людьми. Умови, в яких новоплянетні люди родяться і живуть, не придатні для людини Землі. Що робити? На нововідкритій плянеті можна змінити атмосферу, наблизивши її до Земної, але така зміна принесе гибель «автохтонам». Чи буде війна за атмосферу в космосі, чи новоплянетні люди не спричинять вибух Землі нашої, щоб жити спокійно? Образ людини Зоряної плянети не подібний на образ людини Земної плянети. А головне те, що склад і поводження клітин білка інший.

24. Нові властивості людини. Потрібно, щоб земна людина в неземних умовах народила нові покоління. Нові покоління після довгої боротьби з оточенням, пристосуються до життя на новій плянеті. Вони, наприклад, набудуть (придбають) властивість у тілі скупчувати необхідну кількість теплоенергії, що приходить від сонця їхньої сонячної системи і потім користуватися цим теплом для обігрівання тіла при надзвичайно різких коливаннях температури.

25. Людина двох сонячних систем. Людина чарівна і безмежна невгамовністю своїх хотінь. Вона хоче долати межі. Коли б не було меж, не було б людських хотінь. Нові космічні покоління, народжені на нововідкритій плянеті (за декілька тисячоліть), утратять мову людей Землі тому, що вона стане непридатною в тих умовах. Вони створять нову мову, нову метрику звукосполучень і понять. Вони збагачені інстинктами двоплянетних людей, в їхньому тілі втілені властивості двох сонячних систем. Вони мають подвійну спрагу вирушати в нові мандри, щоб відкрити і за собою закріпити нові плянети. Нова (вже не земна, хоч її предки і мали суто земне походження) людина залишає нашу галактику і вторгається у світ інших галактик. І тоді вона потрапляє на непереможну перешкоду.

26. Людина житиме тисячу літ. Життя людини закоротке, щоб вона могла на космічних кораблях, які мають світлову швидкість, відвідати чужу галактику і повернутися в рідну. І тоді в космічної людини появиться бунт проти себе, бунт проти сутности, яка її творить людиною, бунт проти межі, яка відділяє Буття від Небуття. І людина знову вернеться сама до себе. Вона почне сама в собі шукати відповіді на питання нових основ життя. Вона, докладно пізнавши таїни сполуки і розвитку живої клітини, продовжить своє життя на тисячу літ.

27. П'ять тисяч літ в дорозі. Людина заморозить сама себе в розквіті життя в космічному кораблі і летітиме (летітиме заморожена свідомість) п'ять тисяч літ зі швидкістю триста тисяч кілометрів на секунду, щоб потім самовключилися машини, які б її розморозили і дали їй можливість осісти на плянеті нової сонячної системи. І розморожена людина, приклавши до серця апарат величиною в копійку, пошле в рідну сонячну систему вість, що її серце має нормальний пульс, що катастрофу галактики вдалося пережити щасливо. І її почують. Галактика має мільярд, сто мільярдів плянет... І одна галактика твориться, інша вибухає. Вибухають мільярди плянет, і, очевидно, гинуть тоді там людства нам незнані. Як ти, земна людино, почуватимешся, потрапивши в катастрофу галактики?

28. Людино, живи довго! Дажбоже мій, як хороше, що я Твій вільний внук, і Ти окрилюєш мою уяву, ведеш мої мислі в незвідані засвіття, як хороше, що я, линучи на кораблях мислі невгамовної, тримаю в руці синю волошку, яка виросла в житах Оріяни (України), а в очах моїх небо євшанове, а в серці любов — щира і полум'яна любов до людей хороших душевних якостей, вільного і правильного мислення, благородних навиків. Людино, живи довго! Коли окремі тварини живуть сотні літ, коли окремі дерева (індійська смоківниця) живуть десять тисяч літ, то чому не можеш жити ти, Людино?!

29. Чим можна покорити безмежність. В основі живої клітини лежить білок: всі істоти, що мають червону кров, властивостями живої клітини споріднені. Справді, є можливість, щоб людина жила довго. Продовження віку космічної людини ще не розв'яже перешкод під час її дальшого освоєння космосу — космос безмежний, він ніде не починається і ніде не кінчається. Тільки безмежністю можна покорити безмежність. Чи в основі безмежності панує щось вище як свідомість, щось менше як несвідомість?

30. Поза світом переконань і передбачень. Людина, живучи тисячу літ, перетворить свій мозок не тільки у джерело надпотужного космічного мислення, а й розвине неврони (маю на увазі розгалуження дентритів і аксонів) у тому напрямку, що вони виділятимуть щось складніше як хвилі, і цей поки що невловимий «потік» матиме надсвітлову швидкість. Чому? Бо в людині вкодована таїна безмежжя, таїна вічного світового «Я».

31. Чи постане понадсвітлова швидкість? Тому, що джерело, яке родить світлову швидкість має сталі властивості і не осмислює свого діяння, воно себе не вдосконалює. А неврони? Неврони (осмислене джерело невронних понадхвиль) збагачені властивостями безмежного розвитку, вони самі свій світ поглиблюють. Телепатія? Швидкість невронних понадхвиль людина може розвивати до безмежности. І ці хвилі будуть людиною «запряжені», вона навчиться акумулювати свої титанічні (яке ж це слово земне) можливості. Людина невронними хвилями (підсиленими ще не винайденими машинами) почне керувати космічними кораблями і розвиватиме їхню понадсвітлову швидкість. З дії постала дія.

32. Непорочна донька зоряних Світів. Я вважаю, що на тому місці, де тепер перебуває наша Земна плянета, десятки мільярдів літ тому був космічний клубок вібраційної Дії, ім'я їй хай буде Воля. Воля, ім'я їй хай буде Наддух і Надматерія (Грецьке слово «енергія» означає «дія»). З енергії (з квантів проміння космічного) постав атомний пил, із вібраційно-вихруватого пилу, який, творячи спіраль конусну, сам у себе втягувався, згущувався, стискався, створилася могутня зоря. Після мільярдів літ горіння вона почала холонути, і сьогодні в глибинах її «душі» киплять метали і діяманти, а на її корі, осяяній сонцем, цвітуть сади, пливуть ріки, хвилюються моря і живе горде Людство. Земна плянета — непорочна донька зоряних Світів.

33. Сонце всюдисуще. Одну двохмільярдну частину тепла сонячного отримує наша Земна плянета, і вона, маючи це сонячне щастя, стала садом життя буйного, натхненного і розумного. Сонце, посилаючи на Землю проміння свої, творить життя, сонце всюдисуще — воно у квітучому різнотрав'ї, воно в піснях солов'їних, воно в нашій крові, у клітинах нашого мозку, воно в усьому, що дихає, що має зерно життя.

34. О Дажбоже мій! У безмежних зоряних просторах, як непомітна піщинка на березі моря, загубилася наша прекрасна Земна плянета. В її чарівній колисці виколисується таїна майбутнього. А, може, Вона, знесилена непередбачливим умом дітей своїх, вибухне, знову стане палаючою зорею?

І тоді в космічне горіння перетвориться дихання сучасного Людства. О Дажбоже мій, падіння і вознесіння внуків Твоїх відбувається на Твоїх невидимих безтілесних долонях! Я зачарований і натхненний таїнами Твоїми, купаний я диханням Твоїм, ласканий я волею Твоєю, проголошую нове розуміння світотворення і світовідчування. Я ніколи не побачу Тебе, ніколи не дійду до таїн Твого безмежжя, до вічности Твоєї вічности, але прагнення іти до Тебе, Дажбоже мій, моя священна одержимість, моя священна віра, і я з нею ділюся, і я з нею тішуся і могутнію з моїми побратимами і посестрами, зрідненими в Об'єднанні Синів і Дочок України.

35. Ми по-новому осмислюємо минуле. На світі немає непомильних людей тому, що милостива мати-природа їх родить не у формі зерна, а квітів — і квітує Людство у садах Життя. Квітнуть мільярди квіток, і кожна з них має в собі щось своє, щось неповторне. І кожна вона свідомо чи несвідомо вдосконалюється тільки тому, що має щастя у помилках шукати нових і нових шляхів розвитку. Ми, внуки Дажбожі, тисячу літ тому здійснили помилку, ми виступили проти милостивої матері-природи, проти природної суті «Я» людського, ми зреклися рідної духовости, яка була довершеністю нашого буття, яка була найвластивішою для нашого тіла, для нашого підсоння, для нашого темпераменту, для наших чуттів і нашого магнітного поля. Ми помилилися. І ми сьогодні не тільки помилку свою виправляємо, а й по-новому осмислюємо все минуле й сучасне, щоб відважніше, щоб кмітливіше відчинити двері Майбутнього!

ДЕНЬ 5

1. Предки, благо віщуйте мені! Предки, благо віщуйте мені! Без Вас — я сирота людства, з Вами — я мудрість, з Вами — я чуття, з Вами—я минуле, сучасне і майбутнє.

Час прийшов, визріло мислення моє, помножилися чуття мої. І я благословенний Тобою, Дажбоже мій, вирушаю в далеку дорогу.

В дорозі не шукатиму пригод, золотих скарбів, не ректиму, що ловив мене світ і не спіймав — не тікатиму від світу зла — з ним треба боротися, не тікатиму від світу добра — його треба творити. Шукатиму ключі, загублені на гураганних шляхах історії людства — шукатиму ключі вдень і вночі, щоб звільнити мій народ з духовнотілесної в'язниці.

2. Болісно заплаче душа моя. Коли знеможений дорогою і ощасливлений знахідкою, скажу натхненно: «Слава Тобі, Дажбоже мій!», і кину їм (моїм окраденим одноплеменникам-в'язням чужовір'я) ключ під ноги, вони його піднімуть і віддадуть тим, які їх тримають у в'язниці. Чому?

Їх навчено, щоб вони самі себе путали в неволі, звучи неволю волею. І бачачи, що мої одноплеменники, народжені у в'язниці, звикли до неї так, як пташка до клітки, як рибка до акваріума, і тому не мають відваги її лишати, болісно заплаче душа моя — і затремтять на дні її серця рясні сльози великої віри моєї.

Трагічний той рятівник, що рятує тих, які попрощалися з білим світом і рятуватися не хочуть.

3. «Потопаючі, хто Ви?» «Ми калічені душі великого народу, ми не ми. Воїни-богатирі, подвижники легендарної Оріяни (України-Руси-Скитії-Кимерії (Сумерії), яртури і буйтури спочивають у степових могилах, у полум'ї маків, у пахощах чебреця, духм'яного євшан-зілля, у зоряних оселях предків, їм належить вічність. Біля них притаєна історія, воля і слава Великого Народу — Народу Богатирів людства. Між ними і нами — зірваний міст. Чому?»

4. Вони рекли: «Мук, більше мук!» «Хто не поляг у чесному бою і не хотів стати на коліна перед чужинцями-вторжниками, той був четвертований на перехресних дорогах. Малих і великих "христосів" України не три дні, а довгі тижні катували на хрестах...»

«І одні з них казали, що померти — щастя велике, рятунок від мук несусвітніх. Інші на хрестах розіп'яті рекли: "Мук, більше мук! Найстрашніші муки за Тебе, Вітчизно моя, не страшні!"

Весь наш народ (споконвічний володар раю Земного) був засуджений на смерть. У нього було відібране право на продовження роду свого, тепер він повинен би бути на списку погиблих племен, держав, цивілізацій, про існування яких ми сьогодні довідуємося тільки з археологічних розкопок».

5. «Ми їм віддали свою душу "на исправление". Сталося диво, не передбачене душителями нашими, ми (найплохіші сини і дочки України) уціліли... уціліли тому, що на рідній землі поклонилися чужинцям-вторжникам. Ми їм підставили праву щоку, коли вони нас били у ліву».

«Ми осолоджували душу катів наших своєю терпеливою покірністю. Ми їхнє насильство над нами визнали "Божою ласкою". Ми їм віддали душу "на исправление", ми їх (катів наших) визнали законними панами, а себе ми визнали законними рабами і ми погодилися: так, як панам призначено шукати щастя у панських навиках, так нам (рабам) призначено шукати щастя у рабських навиках, і ми були щасливі, що "їде, їде Зельман"».

6. «Ми не були покинуті матір'ю-природою. Ми покірні (духом і тілом спотворені) ще мали в собі інстинкт розмноження — ми пустили у світ покоління плохих (духом убогих, по-рабському бунтівливих) людей».

«Ми свідомі, що ми гірші люди, у нас низька національна температура; все, що ми тепер звемо "нашим", справді, не наше (добрий Ісус — не наш, злий Ленін — не наш, наше добро не наше, наше зло не наше). Чужі істини хитро до нас присмокталися, щоб живитися соками нашими, ми порожніємо, але ми звикли до цих почувань, вони стали нашою традицією».

«Ти наш, але ми тебе ненавидимо, чужовір'я нас навчило ненавидіти тебе за те, що ти нас любиш великою любов'ю великих предків наших. Ми відвикли від духовости, яка є істинно наша, і тому ми ненавидимо тебе, ти її носій!»

«Ти кажеш, що ми живемо у в'язниці, що ми — раби? Ні, не ображай нас! У нас на стінах всюди написано: "Спасибі за вільне щасливе життя!" Ми раби, яким заборонено звати себе рабами — ми раби рабів, отже, ми більше як раби, ми хворі, але наша хвороба нашими панами визнана здоров'ям, і ми вмираємо задушені "здоров'ям"».

«Ми віримо написаному, і віра ця прищеплена нам давно — нам рекли попи у церквах, щоб ми вірили їхнім словам, бо так... "написано"» (Іоан, гл. 24, 46).

«Десь на дні душі нашої клекоче сила великих предків наших, але ми її придушуємо. Ми її соромливо приховуємо. Ми утратили здібність її розуміти. Ми від неї відвикли, нам заборонено про неї говорити. Ми мовчимо, щоб жити аби жити».

Я думаю: значить треба не тільки дати в'язням ключ від в'язниці, не тільки будити їх словами «воля народам, воля людині», треба їх (велику батьківську терпеливість проявляючи) навчити любити волю, навчити творити волю, треба навчити їх не вміти жити без волі — треба творити нове «Я»!

7. Коли почалася історія людства? Вважаю, що історія людства почалася тоді, коли появилася людина: де і коли вона появилася — коли «людина стала людиною»? Земна плянета — колиска людини, чи може вона (людина) примандрувала з інших світів? Чи земна людина земна, чи вона зріднена (кровнодуховно) з людиною інших галактик (сонячних систем)?

Геологія, геоботаніка, зоологія, палеонтологія, антропологія та інші науки, що прагнуть читати книгу Земної плянети, дають мені право твердити, що найсприятливішим місцем для народження, оформлення розвитку людини була та частина Землі, яка знаходиться на північ від Чорного моря.

8. На території, ім'я якій нині Україна. Перед виникненням гір Земна плянета перебувала в рідкому стані. У часи припинення її формування (тобто, далеко перед появленням червонокровних організмів), територія, яка сьогодні зветься Україною, була покрита неглибокою водою і численними островами.

Ніби сама мати-Природа готувала для розумних дітей своїх квітучо-пишну колиску? Час (мільйон років) звільнив її (пратериторію України) від мілководдя. І тоді на її преродючій землі (на землі безподібних на Земній плянеті перетворень і видозмін біофізичних) появилася багатюща субтропічна рослинність.

9. І був клімат такий, як тепер у Африці. Щойно народжений Дніпро (Дніпро криштальний і повноводний) і його притоки усталювали свої русла, їхні води були загачені рибою, яка пливла з морів на нерест. На гіллях дерев-велетнів гніздилися дивовижні птахи, у травах густих і соковитих, у печерах надрічкових плодилися звірі. Ніде (на жодній частині плянети Земної) так спонтанно, так буйно не торжествувало життя, як на берегах Дніпра! В часи праісторії людства на території, ім'я якій УКРАЇНА, був клімат такий, як тепер у Центральній Африці.

10. Ворогуючі поняття про походження людини. Маркс-Енгєльс твердять (і їхній теорії свято вірять їхні віруючі), що «праця створила людину». Ні, мавпа мільйони літ тяжко працює, щоб здобути собі й дітям своїм харч щоденний, в неї розвинені кінцівки, м'язи, зір, слух, нюх, але вона не придбала ознаків свідомої істоти: наймудріша мавпа не створила найпримітивнішого знаряддя, при допомозі якого вона б виконувала працю і яке б свідомо носила з собою.

Коли б людина була за один день створена, як про це пише християнська Біблія, (і створена у віці дорослому), її життя було б нещасне. Перший бунт, який вона б створила, це був би оправданий виступ проти свого творця: «Чому ти мене позбавив дитинства?»

Дитинство і юність — весна людини. Що варте літо без весни!? Хіба б доросла людина чулася щасливою, не знаючи безжурних і допитливих днів дитинства, не знаючи чуттів юности?

Кажуть, що їй (людині, створеній Єговою) було дароване щастя, тобто рай, але вона його не вміла оцінити. О, благородна! Хто ніколи не пробував гіркого, не знає, що солодке. Тільки той вміє любити, хто вміє ненавидіти.

11. Початкові прояви мислі. В багатьох місцях на території України знайдені стійбища предків людини. Предки людини (мільйони літ тому) були найрозумнішими істотами свого часу. Вони володіли початковими проявами мислі. «Найрозумніші» — поняття відносне.

Початкові прояви мислі мають сьогодні коні, собаки, коти, мавпи (мавпи між ними найбільш розвинені). Іде лісом собака, з дерева впала суха гілка і вдарила його. Він відчув удар (у нього розвинені органи чуття), оглянувся. Він побачив гілку, яка впала на нього (він запам'ятав її форму), але він не може пояснити, чому ця подія сталася.

12. Потрібна переоцінка наукових тверджень. Археологи повідомили евіт (і їхнє повідомлення скорочено оголосили майже всі українські часописи), що біля міста Стеблів (Наддніпрянщина) під час розкопок знайдене стародавнє селище.

В житлах лежали кам'яні знаряддя праці, речі щоденного вжитку, мистецькі вироби, на кістках зображена блискавиця, символи вогню (перехрещені паліччя). Археологічна комісія звітує, що наші далекі предки «на кістках мамонтів робили своєрідні знаки, які служили їм для обрахування часу».

Після всебічних досліджень виявилося, що «знаки представляють свого роду місячний календар, на деяких кістках такий календар цілком відповідає періодові одного року».

Знахідки ці не мали б жодного значення, коли б не було встановлено на основі аналізу (С — 14), що цей календар створений тридцять чотири тисячі літ тому.

Календар, знайдений в Україні, треба вважати найстародавнішим на плянеті Земля. Він репрезентує твердження, що розвиток мислі людей, які жили на території України, мав найінтенсивніші прояви. Всі дотеперішні «канони» науковців Західної Европи, що «гомосапіенс» появився тридцять тисяч літ тому (на мою думку) треба вважати перестарілими.

13. Коли людина стає людиною? Станиці (стоянки, селища, городища) «гомосапіенса», тобто, «людини думаючої» знайдені в багатьох областях України. Будьмо послідовними, біля Дніпра тепер розкопані стійбища людини, яка жила двісті тисяч літ тому — чи ця людина була людиною?

Вважаю, що людина тоді стає людиною, коли вона стає творцем. Творіння її хай будуть найпримітивніші, але вони появилися, як наслідок (як завершення) вищої форми мислення.

Двісті тисяч літ тому вже наш далекий предок умів з кісток, з каменя (переважно з кременя) виготовляти знаряддя праці. Оглядаючи знаряддя, ми маємо підставу твердити, що він (наш далекий предок) мав свідомість — він знав для якої мети творить кам'яний ніж. Свідомість — завершення вищої форми мислення, без пам'яти немає мислення.

14. Що таке пам'ять і які її частини? Уявімо таку просту подію: тато спіймав козу, приніс її до житла і пішов до сусідів позичити вогню. З лісу вибіг медвідь і забрав козу. Вернувся тато. Діти тривожно пояснюють йому, що трапилося під час його відсутности.

Чому дитина має здібність розповісти про подію? Що сталося у світі її емоцій, мислення? Дитина побачила подію — медвідь забрав козу. Побачити подію здібні найпримітивніші істоти, які мають очі.

Дитина не тільки побачила подію, а й затримала її образ у пам'яті своїй, це вже другий (умовно назвемо, «вищий») щабель пам'яти і ним володіють мавпи, коні, коти, собаки. Але цієї «вищости» замало, щоб бути людиною. Дитина подію побачила, затримала її значення в пам'яті і головне – при допомозі звуків (одночленних слів) передала татові. І оцей третій (найвищий) щабель пам'яти властивий тільки людині.

Ми любимо вишневі сади. Спостережливий садовод знає, що у шпаків є вождь. Вождь володіє найрозвиненішими інстинктами самозбереження. Природа призначила його бути вождем, не радячись із зграєю шпачиною. Шпачина зграя сідає на вишню. Вождь, побачивши небезпеку, дає окриком сигнал своєму племенові і воно тікає: тут також була подія побачена, затримана і передана, але її значення відчуто тільки інстинктивно, шпак не знає, чому «хижак» забороняє його доброму племенові їсти смачні ягоди.

15. Шляхи самовдосконалення понять і почувань. Людина має здатність не тільки орієнтуватися у часові і просторі, а й осмислювати їх. Вона сама визначає своє місце в світі і своє відношення до нього. Вона сама навчилася відділяти хибні думки від правильних.

Наприклад, камінь котиться з гори — думка правильна. Чому саме цей камінь котиться, а не інший? Є, мабуть, невидима сила (бо коли б вона була видимою, її можна б побачити?), яка своєю увагою штовхнула камінь? І цією невидимою силою є «Бог Ваю» (санскрит — віяння, вітер).

Камінь котиться на гору — думка неправильна. Мати любить чужу дитину більше, як свою — почування хибне, і воно насторожує матерів. Мати любить рідну дитину більше, як чужу — почування правильне. Батько любить чужу дитину більше, як свою — почування підозріле. Юнак потрапив у полон, де його примушують, щоб він чуже плем'я любив вірніше, як рідне — тут відбувається насильство над чуттями людини, ні, тут відбувається щось більше, як насильство: злі люди виступають проти матері-природи, яка пов'язала сина з його родом таїнами родинної своєрідности, без яких життя не є повноцінним.

16. Перед освоєнням вогню. Стійбища, які тепер знайдені над берегами Дніпра, дають нам можливість довідатися, що наші предки жили родинами. Вони спільно ходили на полювання і спільно споживали здобич.

Їм не було легко жити. Щоб жити, треба вчитися, щоб жити, треба боротися. Вони були постійно оточені хижою звіриною. В печерах (на яких тепер стоїть Київ) жили печерні медведі, леви, гієни, шаблезубі тигри, над берегами бродили слони, у калюжах лежали гіпопотами.

Кості давно померлих звірів знайдені, і тепер вони лежать у музеях Києва. Явище всім знане (і воно було й на нашій землі): коли блискавиця підпалювала ліс, від вогню тікали «пліч-о-пліч» кози, вовки, зайці, тигри, змії, мавпи і люди (огонь людьми тоді ще не був освоєний).

17. Їм блискавиця принесла дар сонця. Наші предки, освоївши вогонь, стали володарями світу. Вони, мандруючи з вогненними «жезлами», помітили, що їх бояться найнебезпечніші хижаки. Звірі, побачивши «ходячий вогонь», тікали з долин, з печер.

Наші предки (біля берегів Дніпра) вибирали печери сухі, такі, що мали вигідний вхід, рівну долівку, високу стелю. У просторих печерах було зручно біля вогню здійснювати обрядові танці. Долівки, викладені медвежими шкірами, «в'язанки» сухих духм’яних квітів, знаряддя праці і полювання, мистецькі вироби творили родову своєрідність житла.

Тепер знайдені печери, у яких наші предки (без перерви) жили багато тисячоліть. Інколи траплялося — обвалювалася в печері стеля, кості, раптово привалені глиною, кам'яніли — до них не доходило повітря. Вони десятки тисячоліть пролежавши, збереглися до сьогодні і ми їх оглядаємо, щоб краще пізнати себе.

18. Смійтеся та не дуже. Ті, що сміються зі своїх далеких предків, звучи їх «вогнепоклонниками», «дикунами», «ідолопоклонниками», мають низький духовно-тілесний рівень, убоге світорозуміння. Наші предки у свій час були найпередовішими людьми на плянеті Земля.

Їхні інстинкти (переважно благородні інстинкти) досі живуть у нас, і без них ми не могли б розвиватися. Між іншим, наші влюблені діти, коли ми їм даруємо ляльки, з радости підстрибують, сплескують руками і ми спільно з ними приємно хвилюємося. Бачимо — це наші діти здійснюють підсвідомо обряд радости, дарований їм їхніми дуже далекими предками?

Потомки, які житимуть тридцять тисяч літ після нас, мабуть, матимуть право сказати, що ми були дикунами: їздили автами, які рухалися смердючою рідиною, літали літаками примітивно збудованими, будучи не здібними володарями природи, затруїли її лоно, спотворили її квітуче обличчя.

19. Сучасне людство може втратити себе. Людство (сучасне людство) може втратити себе і жити так, як жили його предки мільйон років тому, ні, навіть примітивніше. З лиця Землі можуть зникнути ознаки цивілізації, може зникнути мова – найвеличніший скарб Світу.

Півлюди, які постали з високо-продуховлених людей-титанів, що були покорителями космосу, будуть між собою спілкуватися при допомозі вигуків, рухів голови, ніг. Їхній погляд здичавіє, шкіра їхня покриється густим волоссям. І статися загублення людини може тоді, коли під впливом досі непередбачених космічних гураґанів (дій новоявленої радіяції) в людини на руках появляться такі короткі пальці, як на ногах. Вона живитиметься корою, дикими ягодами, зерном здичавілої пшениці.

Виживатимуть тільки ті, які спритніше лазитимуть по деревах, рятуючись від хижаків. В такої півлюдини не буде розвинена мисль (змаліє і зникне «кора» мозку), тому що вона не матиме можливости свої найпростіші задуми здійснювати. В неї не може постати думка виломити лозину і створити лука: в неї немає рук, які могли б цей задум реалізувати. Мисль розвивається там, де існують можливості її втілювати в життя. Там, де мисль не можна застосувати, вона непотрібна; немає мислі — немає людини.

20. «Революція» в природі України. Сто п'ятдесят тисяч років тому на території України холоднішає. Чому? Досі відповіді немає. Є припущення, що зменшення сонячної радіяції спричинило «революцію» в природі. Сумніваюся.

Коли щосекунди Сонце втрачає мільйони тонн своєї маси, викидаючи її в космічні простори, і коли воно впродовж мільярдів років не поменшало і не охолонуло, значить воно само себе наснажує? А може ні? Може не можна пізнати сутности Сонця тими нормами пізнання, які створила людина Землі, може в «серці» Сонця вкодовані речовини, про атомні властивості яких досі людина Землі нічого не знає?

Сонце не зрадить Землі. Думаю — не в Сонці, а на Землі сто п'ятдесят тисяч літ тому відбулися досі нам незнані «катаклізми». Вони згустили її атмосферу, забруднили її, стримали доступ сонячного тепла і тому стало похолодніння.

Коли б (це моє припущення, і його треба доказами обґрунтувати) загорілися могутні субтропічні ліси України (через малу кількість опадів), коли б поверхню Чорного моря покрив шар нафти, яка заджерелила з надр земних і загорілася від блискавиці, чорні хмари не допустили б до Землі сонячного проміння в потрібній кількості і вона б покрилася ожеледдю. Вважаю, що зледеніння території України не було.

21. Їх я умовно назву «сварагами». Хочу вірити (дарма, що ці мої міркування можуть насторожити науковців), що в космічних просторах існують «цвинтарища» погиблих галактик (сонячних систем), людств, цивілізацій і ми, земляни, ніколи нічого про їхнє буття не знатимемо. «Скелети» погиблих галактик складаються з речовин, які треба вважати космічними згустками: декілька кубічних сантиметрів такої «речовини» може важити стільки, як наша прекрасна Земна плянета. Згустки ці створені з атомів, які мають надгустинні ядра, і їхня архітектоніка «іншосвітня»: в ній втілене витончене завершення енергії енергій, в ній зустрічаються кінець і початок Буття. Вважаю, що з декількох кубічних сантиметрів такої «речовини» може постати зоря більша як Місяць.

Чи в «серці» Сонця часом не «діє» енергія цих «речовин»? Їх умовно назву «сварагами» (санскрит, «самоопромінювачами»)? Чи наше Сонце не є воскреслим «серцем» померлих галактик? Чи не прийшов час, щоб науковці почали на Світ дивитися очима надземними і пізнавали Його суть поняттями, віддаленими від обмежених земних понять. У світі є творці досі нам незнаних цивілізацій, які, мабуть, мають зовсім інші поняття про час, простір, швидкість, зникання і виникання енергії — може при співпраці землян і неземлян в майбутньому почнеться успішніше пізнання Світу.

22. Мозок — архітектонічне завершення людського «Я». Все, що живе, реагує на світло, холод, тепло, тиск; подразливість властива навіть одноклітинним організмам. Чутливість — вища форма подразливости. Була ніч — став день, була буря — стала тиша, первісна людина, маючи розвинену чутливість, на всі ці явища несвідомо реагувала протилежними відчуттями. В неї творився «бунт» (тарасовість) чуттєвих протиріч.

Я вірю, що розвиток почування і мислення в наших предків відбувався інтенсивніше, як у їхніх сучасників, які жили на просторах Аравії, на узгір'ях Синаю, в джунглях Африки, на берегах Персіянської затоки.

Ці міркування я вмотивовую такими твердженнями: там, де пори року (літо, осінь, зима, весна) мають різко окреслені температури, кольори, протилежні гармонії природи, людина поставлена перед іспитом життя: вона має або згинути, не витримавши надмірного тиску нових («післяльодовикових») вражінь, або, вдосконалившись (увібравши в себе нову суть оточення), емоційно збагатитися, зробити великий крок вперед у напрямку духовнотілесного самовдосконалення.

23. Жорстокість і ніжність матері-Природи. Помиляються ті, які вважають, що епоха «льодовиків» вмертвила життя на території України. Похолодніння не злякало предків наших — воно появлялося поступово. Теплолюбні тварини і рослини, які були на нашій території, як тепер довідуємося, погибли. І очевидно загинула та частина предків наших, яка не була спроможна скласти нового іспиту життя.

Вижили вибранці, їх можна назвати надлюдьми того часу, вони були духовно-тілесно найспритніші. Вони започаткували нові покоління (покоління вибранців людства), їхні потомки швидко пішли вперед по дорозі самовдосконалення. Бачимо, що сама мати-Природа нездібних умертвила, здібних проголосила людьми, о, Вона жорстока і ніжна!

24. Віра в народження світла Дажбожого. Уміння влітку свідомо думати про холодні місяці зими — уміння свідомо сьогодні думати про завтра збагатило і поширило уяву предків наших.

Восени — прощання з літом, весною — зустріч з літом пожвавлювали і розвивали емоції, вдосконалювали нейронну діяльність. Вони (предки наші) мали виняткові умови збагачуватися новими враженнями, навиками, почуваннями.

Віра в Умирання і Воскресіння «Бога» чи «сина Божого» була утверджена п'ятнадцять тисяч років тому над берегами Дніпра і поширилася вона в різні часи (десять, сім, п'ять тисяч років тому) з Оріяни (Праукраїни) в Єгипет, Азтекію, Месопотамію, Індію, Ханаан. Дванадцять тисяч років тому білої людини на територіях сучасних Марокко, Алжиру, Тунісу, Єгипту, Палестини, Синаю ще не було.

25. Руки і мозок — мозок і руки. Життя — це боротьба, такий був природою утверджений закон на світанку людства. Він існує й нині, і завжди існуватиме. Хто мріє про життя без боротьби, той мріє про свою солодку гибель — солодкої гибелі не буває.

Потреба (боротьба за життя) примушувала предків наших виготовляти з кременю ніж, сокиру, з кістки — голку, шити з шкіри одяг, будувати житло з мамонтових кісток.

Руки — благословенні руки, які людина (наш далекий кмітливий предок) не використовувала для ходіння (вона чулася міцно на ногах) далеко відділили її від тваринного світу.

Руки і мозок — цей «механізм» так взаємно вгармонований, як вода і млинове колесо: вода й млинове колесо перетворюють зерно в борошно, руки і мозок перетворюють камінь в сокиру, лозину — в лук. Очевидно, що тут спрощення небажане — у творенні мислі і її реалізації беруть участь не тільки мозок і руки, а всі органи чуття людського, без них руки і мозок не мали б емоційного, відчуттєвого «харчу», вони між собою не могли б знайти спільної «мови».

26. Шляхи ошляхетнення душі й тіла. Наші предки п'ятнадцять тисяч років тому вже виходили за межі примітивних життєвих потреб. Вони свідомо (осмислено) вміли передбачати, яка погода буде завтра, що їм несе південний вітер, а що — північний.

Сокира, ніж, які вони виготовляли (в ці часи на Земній плянеті ще не були відомі лук і стріла), допомагали їм боронитися від звірів. Вони помітили, що той, хто має гострішу і замашнішу зброю, здобуває перемогу. Вони кращі зразки зброї вдосконалювали.

Вони (предки наші), творячи знаряддя праці і мистецькі вироби, які тепер археологами зараховані до найвибагливіших у світі, ошляхетнювали свій зір. Ошляхетнюючи зір, вони ошляхетнювали руки свої, гармонійність тіла свого.

Вони, бачачи свій твір гарним (вони вміли шляхом порівняння відрізняти довершені зразки від грубих), самі душею гарнішали, їхні почування не тільки красивішали, витончувалися, а й наповнювалися жагою їх передати в слові — у перших зародках пісні.

Творячи пісню (найчарівнішу пісню в світі, в якій відображені мелодії чотирьох пір року), вони не тільки ошляхетнювали свій слух, а й вдосконалювали творення добірних звукосполучень (слів), які стали в основі санскриту (в основі всіх мов Білої раси).

27. Походження слова «свідомість». Вважаю, що кожне слово (і особливо те слово, що своїм корінням сягає у ґрунт многотисячолітньої історії нашої) має свій «життєпис» -своє «дитинство», свої «юність» і «дорослість», і подібне воно на плодоносне дерево.

Щоб слово «СВІДОМІСТЬ» не було по-різному пояснене, я тут на основі санскриту виясню його первородну сутність.

Первісноукраїнське (санскритське) слово «СВА» означає «сам», «самі», «своє», «моє», «ми самі», «вони самі», «наше багатство». «Сва» в сполуці з іншими словами творить поняття, утверджені в санскриті: «сваяна» (свояк), «сватас» (сват, людина, що поручається своїм «я» за ближчого свого».

І далі — «сва-т» (людина, володіюча гідністю), «свадара» (своя дружина, дружина), «сва-пада» (своє місце, своя місцевість), «сва-ша» (самовибір), «сва самвід» (самоусвідомлення).

«Сва бгута» (самобуття, самобутність), «сва самведана» (бути у своєму розпорядженні, воля, незалежність), «сва дамая» (самоопанування, у значенні — самому керувати своїми почуваннями, мислями, тілом: від слова «свадамая» постало наше сьогоднішнє слово «свідомість».

28. Українські філологи, будьте відважніші. Українські філологи, раджу Вам створити переоцінку дотеперішніх поглядів на історію розвитку української мови — раджу почати всестороннє вивчення клясичного санскриту. Без знання клясичного санскриту українці не можуть правильно оцінити рідної мови і створити обґрунтований її семантичний словник. Благаю Вас — зверніть увагу на мої прохання! Сумно, що санскрит досі вважається «чужим світом» в Українському світі!

«СВА» шість тисяч років тому вимандрувало з Оріяни (Праукраїни). Греки перетворили «сва» в «ос», «офос», латини — у «совос», «суус», німці — в «сих», «зельбст», англійці — в «селф», французи — в «соі» (соі меме), італійці — в «стессо» .

Перші (вічно райдужні і чарівні!) перлини мов народів Індо-Европейської раси почали творитися в Праукраїні двадцять п'ять тисяч років тому. Куди і як вони розкотилися по материках Землі, де вони досі живуть, душу людську звеличуючи, де вони присипані пилом тисячоліть, ми довідаємося, ведучи розмову про творення і розвиток первісного санскриту — чарівної матері мов Білої раси.

29. Живий світ і його насіння. Все, що живе і думаюче, народжене насінням: є насіння рослинне, тваринне, людське. Насіння втілює в собі початок і кінець родичів своїх, властивості їхнього «я» внутрішні і зовнішні. Ніхто і ніколи (в найдосконаліших лябораторіях) не створить, наприклад, штучної макової насінини, яка, посаджена в землю, проросла б і розквітнула б полум'яними пелюстками.

Макова насінина мала предків, які були тільки трохи подібні на неї. Хто хоче знати її історію, повинен знати її предків, які жили сто мільйонів років тому. Шляхів, на яких були б кладовища її далеких предків, ні знайти, ні відтворити, ні уявити не можна. Макова насінина вічно триматиме в собі таїну своєї біографії.

Жолудь. В ньому покладені (в особливому порядку і в особливій пропорції) всі властивості дубового царства, всі архітектонічні притаманності дуба і його близьких і далеких родичів. Щоб жолудь проріс і забуяв дубовою тисячолітньою живучістю, забуяв силою і красою, потрібно, щоб він мав відповідні умови.

30. Людина не родиться з готовою свідомістю. Немовля — насінина Людства. В ньому волею Дажбожою (волею всевічного і всюдисущого Дателя Буття) закодований світ -вся історія Людства, весь розвиток буття Земної плянети, всі внутрішні і зовнішні дії Сонця, дії видимих і невидимих випромінювань далеких і близьких галактик, о Дажбоже наш, незбагненна сила Твоєї вічносущої і всюдисущої сили!

Немовля — людина несвідома. Але вона могутня своїми можливостями; її можливості ждуть проявлення. Вона, маючи повітря, харч і сонячне тепло, як на дріжджах, могутніє тілесно.

В немовляти від перших тижнів життя прокидається спрага (несвідомі потягнення) пізнати себе й оточення. Спрага пізнання, спонтанно появившись, підкошеною стеблиною зів'яне, коли її не будуть розвивати немовлятині родичі.

31. Перші прояви самоусвідомлення. Немовля, маючи зір, починає себе оглядати і одночасно відчувати рух своїх ніг, рук, шиї, пальців. Нога випадково вдарилася об візок — появився біль: площа, яка «потерпіла», сигналізує центральній нервовій системі про свій стан, тіло мобілізовує свої охоронні можливості і спішить на допомогу потерпілій «території».

Щоб відчути біль, треба мати почуття болю. Почуття болю корисне — воно діє, як оборонна сигналізація. Тіло немовляти успадкувало від родичів почуття голоду, тепла, холоду, спраги, рівноваги.

Десятки різних звуків (крик птаха, шум вітру, свист потяга) летять до вух немовляти. І тривожать його «я». Немовля, несвідомо відрізняючи звук від звуку і несвідомо порівнюючи звук зі звуком, розвиває свій слух, свою слухову пам'ять.

В нього появляється уважність. Що таке «уважність», де і як вона родиться в людині, це питання жде правильної відповіді. Вважаю, що людині властиве почуття уважности. Без почуття уважности немовля не було б здібне розвивати свою пам'ять. Щоб почуте або побачене запам'ятати, треба його зручно помістити в мозкові і боронити від забуття. Я хочу, щоб в моєму народі постала нова наука — Культура Особистої і Національної Пам'яти (КОІНП).

Перші слова матері сприймає немовля всім своїм єством і відкладає їх у пам'яті своїй, дарма, що ще не знає значення почутих слів — рідна мова (мова матері) засвоюється несвідомо. Пам'ять — основа, на якій твориться і розвивається пізнання «я» і оточення, і формується самобутня сутність племенної свідомости.

32. Коли людина визнала сама себе? Людина ні від кого не отримала право визнати себе людиною. Вона визнала сама себе тоді, коли усвідомила свої вчинки, своє місце в світі, коли почала порівнювати своє «я» з «я» одноплеменника свого.

На основі порівняння в людини постало почуття особистости. Свідоме почуття окреслимо такими термінами: «ти і я» (чому ти є ти, чому я є я?), «ми і вони» (чому вони — вони, а ми — ми?), «моє і твоє», чому моє — моє, а твоє — твоє?, «світ і я» (світ — мій друг чи ворог, світ може бути без мене, я можу бути без світу?), мені болить і тобі болить — у нас спільне почуття болю: тобі весело й мені весело — у нас спільне почуття радости.

Ти не йди від мене, без тебе я — половина. Я тужу за тобою — частина мого «я» в тобі; ти знайди мене в собі, я знайду тебе в собі. Є в нас щось — воно нас єднає, воно вийшло з світу «я» нашого і дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми в ньому краще пізнали себе, «ти» і «я» — «ми», і в нашому «ми» — значить ми «сва».

Дажбог і я, Дажбог в мені, я в Дажбогові, Дажбог і ми. Мудрість нашої тілеснодуховної цілісности -РУНВіра, без нас немає РУНВіри, нас немає без РУНВіри, РУНВіра -духовність, ОСІДУ — тілесне оформлення РУНВіри; ОСІДУ тіло, організоване монолітне тіло, РУНВіра -духовна сила тіла. Тіло і Духовність — цілісна Єдність. Ми Єдністю утверджуємо силу Життя, Роз'єднання — смерть, Єдність — життя. Ми, ставши рунвістами, пізнали самі себе, визнали самі себе, обезсмертнили самі себе — ми, внуки Дажбожі.

33. Щаслива властивість мозку. Основна властивість мозку — об'єднання. Він працює тому, що має єдність (єдність досі мало вивчену, і я раджу науковцям її досліджувати) між собою і світом. Мозок працює, гармонізуючи тіло людини. Рух ніг, рук, легенів, діяльність шлунку, праця очей, вух, носа перебувають у постійному зв'язку з ним (з мозком). В людини немає рухів, не контрольованих мозком. Є мудрі (тільки людям властиві) вчинки, які несвідомо здійснюються. Несвідомі вчинки — наслідки свідомости предків наших.

В мозкові записана ритміка космосу. Мозок вартісний не як мозок, а як розум. Він могутній своїми щасливими особливостями. Він — завжди голодний. Він голодує, коли не думає. Голодуючи, він худне, маліє, щупліє.

Ми щасливі — в нас є хотіння думати. Ми, рунвісти, думаємо по-рідному, бо про рідне думаємо по-рідному, жодний чужинець не має права вчити нас, як ми маємо розуміти самі себе!

Ми думаємо потужньо і повсякчасно, щоб не худнув наш мозок. Ми думаємо вільно і відважно, щоб наш мозок багатів властивостями вольовости. Ми, вільно думаючи, мислями могутніємо, душею красивішаємо. Потвори, які осміляться у нас відбирати право вільно мислити, право по-рідному жити, будуть нами знищені. Ми їх знищимо могутнім інстинктом самооборони. Інстинкт самооборони — дар, яким ощасливила мати-природа всі недумаючі й думаючі істоти. Інстинкт самооборони — сила вища за мудрість і за всі, людьми усталені, закони моралі.

34. Ми хочемо своєю мудрістю мудріти. Мозок наш охоронений нашим тілом. Він у ньому живе. Уміймо тримати тіло в доброму стані, щоб мозок продукував доброякісні мислі; там, де могутня мисль — могутня людина. Не дозволяймо, щоб хтось (якийсь чужинець вторгся на наші землі) і «в ім'я правдивої релігії», «в ім'я соціяльної справедливости») думав за нас, опікувався на нашій землі нами, «воз'єднувався» з нами, і вимагав від нас за це вдячности.

Хто думає за нас, той ослаблює діяльність мозку нашого. Хто дбає за нас, той умертвляє в нас почуття гідности, вольовости. Ми не хочемо в нашій хаті мати чужі духовні чи тілесні сили і їм свідомо чи несвідомо підпорядковуватися!

Ми культивуємо святість Самобутнього Мислення — тільки наше мислення наше. Ми любимо мудрість, і тому ми хочемо своєю мудрістю мудріти. Мудрість привезена з чужих країн і на нашу мову на нашій землі перекладена, тільки тоді буде нам корисна, коли ми будемо нею володіти так, як нам вигідно, а не так, як їй вигідно; її вигідність нам невигідна тому, що вона хоче нас собі підпорядкувати, хоче на нашій землі нами володіти, геть її!

Тільки та справедливість, яка створена нами для утвердження життя нашого, наша. Ми самі на себе, і на приятелів наших, і на ворогів наших хочемо дивитися очима мудрости нашої, і я прошу вас, рунвісти, цієї священної правди триматися, бо тільки вона дасть нам силу між сильними бути сильними, між праведними бути праведними!

Без нашого думання немає нас у світі — всі великі події предків наших занотовані в мозкові нашому і тому ми — ми. В нашому вільному і потужному «я» в ім'я Дажбога хай здраствує, хай звеличується, хай увіковічнюється непереривність нашого духовнотілесного «я».

35. Несвідомість і її могутня сила. Брат брата любить несвідомо — є між ними таїна, яка їх ріднить. У всіх релігіях світу невипадково осуджений братовбивець. Мати любить дитину несвідомо, її любов могутня. Вона любить дитину любов'ю всіх матерів минулих і майбутніх поколінь, її любов помножена на любов материнської вічности і діє вона в її материнському «я», як утвердження роду людського на землі.

Вівця не знає, що вона мати, що овеченя, нею народжене, продовжує її рід. Вівця керується силою несвідомого самозбереження. Ті істоти, в яких ця сила зруйнована, виходять зі строю життя.

Орел несвідомий, що він орел — цар пташиного світу, то люди його проголосили царем. Він несвідомо плекає в собі орлиність свою, могутність крил своїх, гостроту очей своїх, стрімкість лету, смак до теплої заячої крови. Все, що він має (його сутність і його явище) він здобув несвідомо. Він живе здоровими навиками, отриманими від предків своїх; їх він не може занедбати — занедбання навиків, даних йому предками, відбере в нього орлиність. Орел не вміє висміяти предків своїх, він не вміє відцуратися від них — о, священне невміння! В ньому записана мудрість орлиної особливости.

Тато, який довгі роки керує автом, передав кермо синові і сам сів поруч. Син, їдучи, спізнюється перед червоним світлом потиснути на гальма. Тато, дивлячись на світло, несвідомо тисне своєю ногою, хоч під його ногою немає гальм — людина має властивість свідомо набутий навик записувати у книзі своєї несвідомости. У несвідомому, як у скарбниці людського буття, лежать великі (життям вивірені) досвіди предків.

В несвідомому світі сучасних людей живе свідомість минулих поколінь. Без неї (без свідомости поколінь, які жили десятки тисячоліть тому) сучасна людина не здібна була б творити поступу. Все, що сучасне людство творить свідомо, непомітно перейде в несвідомість майбутніх поколінь, і в цьому (і тільки в цьому) схована таїна розвитку тілесного і духовного «я» людства. Я так тверджу, незважаючи на те, що багато сучасних філософських течій, психологічних напрямків можуть з моїми поглядами не погоджуватися.

36. Єдність між свідомістю і несвідомістю. Покоління родить покоління не тільки тілесно, а й духовно. Воно дітям своїм передає несвідомо свої кращі досвіди, мовні скарби, морально-етичні поняття, свою самобутню віру і її життєстверджуючі обряди. Воно дітям своїм передає все, що отримало від предків своїх і все, що само придбало, і з цими скарбами виряджає їх у далеку дорогу.

Діти, отримавши від родичів скарби, не стоять на місці — хто стоїть, той іде назад — життя там, де хід вперед. Діти отримане вдосконалюють, збагачують і переважно несвідомо передають дітям своїм.

Впродовж сотень поколінь (великого і безперервного ланцюга життєвих самоутверджень) формувалася духовнотілесна окремішність племени. Плем'я, наприклад, яке має мільйон душ, живе як одна душа, як одне тіло — єдність утверджена тисячоліттями. Вона освячена молоком матері, спільним запахом поту, смертю померлих і життям народжених. Вона освячена спільною радістю, спільними смутками, спільним струмком крови, яка лилася з сердець його синів у сутичці з ворожими племенами. Вона освячена красою і любов'ю його дочок, обрядами його віри. Там, де в племени торжествує племенна духовнотілесна цілісність, існує гармонійна єдність дії між свідомістю і несвідомістю, існує ритміка духа й тіла, існує взаємостверджуюча однозначність минулого, сучасного і майбутнього.

37. Яка національна свідомість корисна? Племенна свідомість, або, як кажуть «національна свідомість», осукупнює в собі світогляд, створений поколіннями минулими і сучасними. Вона осукупнює в собі звички, почування, духовні принципи, закони етики і естетики, темперамент, тілесні прикмети, обряд віри, богорозуміння, світорозуміння.

Національна свідомість тільки тоді приносить користь для нації (і тільки тоді вона будуюча, цілісна, рідна і квітуча), коли вона творилася і розвивалася самостійно. В ній закодовані свідомі і несвідомі навики минулих поколінь. Людина, яка осяяна такою національною свідомістю, є національно свідома, сама цього не знаючи. Вона вважає, що її особисте щастя залежить від щастя його племени, від щастя кожного зокрема одноплеменника. Очевидно, що виродки всюди і завжди були, вони (зрадники) племени рідного, вважалися душевно хворими людьми — людьми, які своє «я» ставили вище «я» племени свого, їм не було пощади, у них відбиралося право звати себе людиною, від них всі відверталися і вони тікали в ліси, і там ставали недолюдками.

Достойний одноплеменник не має в собі (у своїй світлій душі) властивостей, які б його стимулювали до зради рідного племени і перебігу до ворожого табору в ім'я особистого порятунку. Ні, в нього є почуття (почуття нашаровані безперервною боротьбою за життя), що воля рідного племени дорожча за кров, і що він отримав життя від племени, щоб його віддати життю племени: без цих почувань він не може бути так, як не може жити тіло без серця.

38. Яка національна свідомість шкідлива? Національна свідомість, оформлена і устійнена в неволі, просякнена духом чужого (зайшлого) племени і цим духом пригнічена і спотворена. Вона має в собі руїнницькі для нації особливості.

Плем'я вторжників нав'язало покореному племені свою систему релігійних понять, свою систему соціяльних порядків, свої світоглядові поняття, які не відповідають душі покореного племени, не відповідають ні його темпераментові, ні його життєвим інтересам, і, незважаючи на те, що плем'я вторжників освіченіше, його освіта має шкідливі впливи на життя покореного племени.

Син нації, керуючись руїнницькою (набутою в неволі) національною свідомістю примиряється з ворогами нації своєї. Він примиряється з ворогами нації своєї і стає їхнім слугою «достойним» тому, що їхнє духовне «я» загнізджене, як паразит, в «я» його нації.

Він, маючи скалічене і виснажене «я», особисте щастя своє не втотожнює зі щастям нації своєї. Між ним і його предками зірваний міст біофізичного і духовного єднання, між ним і його братом по крові перервані ниті племенного співпереживання — племенного співболю і племенного співщастя.

39. Співпереживання і його таїни. У великій родині горе. Один з її синів під час полювання поламав ногу, він тяжко хворий. Біля сина сидить сумна мати. Двохлітній братчик, співчуваючи, каже: «Болить». Двохлітній знає, що біль — мука. Він біг бур'яном, упав — дуже болів палець, він тепер співчуває всім, хто має біль.

Родина (здорова національна родина) — одне тіло й одна душа: її сини, її дочки, тато і мати — це пальці на одній руці — вони з'єднані єдиним нервом родинного самоутвердження, єдиним світом духовного «я».

Співпереживання — чуття людської благородної несвідомости, чуття старі, як усміх і смуток. Між родичами і їхніми дітьми постійно діють невидимі сили (їх я умовно назву «вістами» (санскрит — вістунами), вони таємними хвилями замикають родинне коло.

Є занотовані випадки, що мати у сні прокидалася, болісно скрикнувши «ой»: у цю секунду десь далеко на полі ратного бою упав смертельно ранений її син. Певний я, що ці мало досліджені явища насторожать науковців. Я інтуїтивно відчуваю, що вони проявлені духовнотілесною цілісністю, яка існує між матір'ю і її дитиною.

Співпереживання — інстинкт, без якого нація не здібна бути нацією. Спотворити чуття співпереживання (тобто, навчити сина глузувати з мук батька, бо він «буржуазний націоналіст», навчити батька вбивати дітей своїх, бо «вони католики», навчити матір тішитися, бачучи горе дочки, бо «вона православна»), значить так майстерно духом чужовір'я скалічити народ, що він й каліцтва свого не здібний бачити, о страждання страждань! Люди, глузд у яких затруєний, вивихнутий, не знають, що вони без глузду...

Станиця ОСІДУ, в якій немає родинного співпереживання, покарана жорстоким вироком душевної руїни. Вона осуджена перебувати у в'язниці бездіяльности, її ослабили хворі інстинкти самолюбної меншевартости.

Самолюби — люди з комплексом меншевартости. Вони не бачать себе і побратимів своїх у правильному вигляді, і тому вони не здібні себе і ближніх своїх правильно оцінити -вони себе і ближніх своїх бачать викривлено, самі цього неусвідомлюючи. Лікуватися від самолюбства, чужовір'ям прищепленого, треба чуттями співпереживання.

Співпереживання — чуття людей, у яких сприятливий розум, здорова й чутлива душа. Співпереживання — основа, на якій будується життєздатна Станиця ОСІДУ. Нездібних співпереживати ніколи не звіть побратимами.

Співпереживання як сад квітне там, де єднаються люди світлої задушевности, де є спільність поглядів, де є (і це головне) почуття такту — тільки той вартий співчуття, хто на співчуття відповідає співчуттям, хто своєму ближньому говорить про його вади таємно, бо знає, що маленька вада, винесена на ярмарок людських поговорів, стає великим злочином.

40. Людина і її відношення до дійсности. Людина не може жити, утікши від дійсности. Їй життям призначено бути творцем дійсности. Вона і її дійсність — цілісність буття. Вона вміє свою дійсність творити, оновлювати, переосмислювати, нею вона дорожить тому, що вона спільно з племенем своїм її оформила і дала їй свої почування, свої вміння. Вона свою дійсність обожнює тому, що в ній занотована багатовікова творчість племени, його святощі, його племенні особливості.

Щоб могло існувати плем'я і творити свою дійсність, потрібний земельний простір, який живив би тіло й душу, і від цього земельного простору залежить формування племенної особливости. Плем'я обороняє свій земельний простір — джерело буття.

Завойоване плем'я (покорене духовно, мілітарно, економічно) не має права на своїй рідній землі творити свою дійсність, в нього відібране право бути творцем — воно поставлене в становище споживача чужих творінь; споживаючи чуже духовне твориво, воно себе від себе відзвичаює і себе очужинює, значить умертвляє, або перетворює в покірну тяглову силу, в гарматне м'ясо, в народ лакиз, денщиків, бездумних співаків і танцюристів, віруючих у долю, у можливість «добре жити» під опікою вторжників.

Покорителі на покореній землі творять дійсність їм корисну. Вони у селищах покорених ставлять статуї своїх воєначальників, патріярхів, вождів, мислителів, героїв, їх вони шанують і покореним прививають цю пошану. Покорителі і покорені спільно на врочистостях речуть: «Слава святощам нашим!»

Постає філософія рабовласника і раба. Філософія пануючої сили каже: «Святощі наші, створені нами, живуть у наших серцях, щоб ми були вільні». Філософія поневоленої сили каже: «Святощі наші, не створені нами, живуть у наших серцях, бо вони правдиві, ми їх любимо, вони творять основу нашого духовного і культурного життя». Є воля вільних і є воля невільників.

Між покореними час від часу появляються геніяльні самородки, які кидають кличі «Геть чуже! Тільки рідне — рідне!» Їхні кличі падають, як зерно на камінь — між ними і їхнім народом прірва. Покорителі таких самородків обезголовлюють і проголошують на майданах: «Він кликав вас ненавидіти те, що ви любите, те, що стало в основі вашої культури, що стало вашою святістю».

41. Страх — оборона і страх — роззброєння. Ніколи не змішуймо страх з переляком. Людина бачить небезпеку і не може мобілізувати своїх тілеснодуховних зусиль, щоб її перемогти, її опанував переляк. Вона не здібна ні говорити, ні рухатися.

В основі військової стратегії стоїть гасло «Перелякай ворога». Покорителі, покоривши плем'я, перш за все вмертвляли нездібних лякатися. Переляканих лишали, вони їм не страшні. У переляканих немає природних здібностей розвивати свої духовно-тілесні особливості, вони у неволі родитимуть покоління, обділяючи їх чуттями переляку. Люди, які підвладні постійному перелякові, вважаються (особливо коли вони перебувають у рядах армії) шкідливими для здоров'я вільного племени і їх, наприклад, старі германи, як пише Таціт у своєму творі про германів, «топили в болоті». Почуття переляку заразливе — переляканий передає свій переляк своїм ближнім і тоді їх опановує спільна втрата самоопанування.

Почуття, яке перемагає страх, заразливе — подвижник своїм подвигом викликає у ближніх своїх хотіння здійснювати подвиг. Хотіння — це не тільки одна з властивостей людських, це талант, великий талант! Люди, які володіють талантом великого хотіння, творять подвиги не тому, що вони безстрашні, а тому, що їм приємно здійснювати подвиг. Вони переживають в собі таке піднесення велике, таке осіяння душевне, що воно їм стає дорожче за їхнє життя. Люди великих і благородних хотінь звеличили історію людства своїми подвигами, поглибили емоційність його душі.

Немає людини, якій би не було властиве почуття страху. Є люди, які несвідомо в собі ці почуття поглиблюють — є релігії, які людині (починаючи з колиски) прививають почуття страху — показують картини жахливі, на яких майстерно зображені пекельні муки («кари Божі»). Почуття страху, коли його культивувати, переходить у переляк. Людина, яка живе, опанована постійними чуттями переляку, нездібна для достойного життя.

Плекаймо в собі (плекаймо в дітях наших, починаючи від колиски) вміння перемагати в собі почуття страху. Ті, які вміють в собі перемагати почуття страху, здібні розумно і врівноважено збагнути небезпеку, швидко відчути її властивості, її сили і її слабості, і спритно її перемогти.

42. Рівновага дії і мислі, і їхня краса. На багатьох сторінках історії людства записано, що великі люди були проголошені богами, були щедро уквітчані казковими легендами. Вони були великими тому, що володіли великими почуваннями, мислями, уявою, передбаченнями. Вони вміли глибоко страждати і глибоко радіти.

Люди, які не мають розвинених почувань, поверхово переживають сум і радість. Заборонити людині радіти і страждати — значить ослабити пульс її почувань. Наймогутніший розум утрачає свою принаду, коли він бідний на чуття. Чуття краси, чуття радости і смутку розвиваймо, керуючись свідомими і несвідомими силами співпереживання.

Живімо так, щоб наші мислі й дії були врівноважені — уміймо красиво вимовляти слово, красиво будувати і висловлювати думку. Уміймо красиво працювати і відпочивати, красиво ходити, сидіти, їсти, сміятися, сумувати, одягатися — уміймо красиво жити. Красиве життя завжди багате чуттями, мислями, діями, подвигами. Хліб без краси несмачний. Уміймо розвивати ті обряди, які мали великі предки наші — у них був самобутній обряд запрошення гостя на хліб-сіль. Уміймо хліб оздобити задушевним словом, квітами красивих гостинних почувань, без краси душа (добра душа) нидіє так, як квітка в темниці. Уміймо красиво спостерігати красу, витончено її відчувати, хто вміє вшляхетнювати свій зір, слух, нюх, смак, той володіє красивим умінням. Є люди, які вважають, що краса не йде в парі з розумом. Норми краси — справа умовна, відносна, не всі, дивлячись на красу, бачать її, не всі її однаково відчувають, не всі розуміють, що тільки красивою душею можна відчути красиву душу.

Уміймо свідомо плекати прикмети нашої національної краси, яка тільки нам притаманна і тільки нам люба й дорога, і не виносьмо її на інтернаціональний ярмарок — не для всіх наша дитина мила, не для всіх наша краса красива. Є такі, які прагнуть, щоб їхня національна краса була тією нормою, на яку взорувалися б красоти всіх народів. Осуджую красу, яка має імперіялістичні тенденції, вона хвора — вона самолюбна: самолюбна краса нездібна об'єктивно оцінити себе і сусідів своїх.

43. Що стоїть в основі людської поведінки? Самооборона, хотіння мати своє місце на світі, несвідоме тяготіння до розмноження, навики, придбані в несвідомій і свідомій боротьбі за життя, творять основу людської поведінки.

Світовий мандрівник, побувавши у Мехіко, Австралії, Китаї, Індії, Ірані, Еспанії та інших країнах, завітав в Україну. Він оглянув її ріки, ліси, степи і сказав: «Хочу жити тут. Все, що тут мене оточує, радує мій смак, мій нюх, врівноважує серце моє, дихання моє, не страхають мене тут ні хижі птахи, ні отруйні комахи, ні небезпечні звірі. Під цим многовіковим дубом я чуюся так, ніби весь світ — моя господа, в мене тут твориться довір'я до Землі і Неба».

Світовий мандрівник думає: «Двісті тисяч років тому почалася свідома боротьба людини з людиною — почалася боротьба за харч і місце мешкання. Багата земля, лагідне підсоння — це простір, де прагнула жити первісна людина від тих часів, коли вона визнала сама себе. Люди, які закріпили за собою найчарівніший і найбагатший на Земній плянеті простір, ім'я якому тепер Україна, мабуть, титани. Що стоїть в основі їхньої поведінки, хто вони сьогодні?»

«Сьогодні вони змаліли душею і мислями, їхня мова на їхній землі умирає, їхнє "я" в них не розвинене, у їхньому мозкові занедбаний імпульс вольовости, пошкоджені основи самооборони, племенної єдности; їхня духовнотілесна цілісність розполовинена, їхнє мислення роздвоєне. Вольовість людська — це властивість кори великих півкуль мозку: як, хто і коли виснажив вольовість цих титанів?»

ДЕНЬ 6

1. Де родилися і якими шляхами ходили перші цивілізовані люди плянети Земля. І якою мовою вони говорили? Чи є можливість сьогодні взяти у руки словник Їхньої мови, мови, яка є матір'ю мов народів Европи, Індії, і яка стоїть в основі релігійної термінології зороастріянізму, буддизму, юдаїзму, християнізму, могаметанізму?

2. Що тепер говорить археологія про перших цивілізованих людей? Історик Волф Шнайдер у книзі «Вавилон є всюди», виданій в 1960 році пише, що «сумеріяни — перші цивілізовані люди на землі, вони створили культуру міського життя, письмо, торговельні відносини, і цим завоювали світ». Завойовники світу (вірніше — будителі розуму й душі світу людського), світ завоювавши, перестали жити земним життям? На пам'ять вони лишили людству таємничі руїни міст своїх на долинах Тигру і Евфрату. Лишили вони свої чарівні бібліотеки, святині. Лишили вони свої могили, які я сьогодні під пекучим сонцем Евфрату оглядаю з священним трепетом у душі.

3. Славний сумеролог Самуел Нояг Крамер — талановитий жид, народжений в Україні. Він юнаком виїхав на Захід, маючи прізвище Крамар. Його книги перекладені майже на всі відомі мови світу. Самуел Крамер у передмовах своїх славних книг зазначує, що головна мета його праці як сумеролога — зарепрезентувати перед світом «найграційнішу і найвеличнішу цивілізацію людства, яка зветься сумеріянською».

4. У книзі «Із таблиць Сумерії» Самуел Крамер звеличує свою копітку працю такими розділами — Виховання — Перші школи. Шкільні дні. Міжнародні справи — Перша війна нервів.

Уряд – Перший двопалатний конгрес. Громадська війна в Сумерії — Перший історик. Соціяльна реформа – Перша справа податкового зменшення. Збірник законів – «Перший Мойсей». Правосуддя – Перша законна передумова. Медицина – Перше лікознавство. Аграрна культура – Перші проби трипільської сівозміни. Філософія – Перше світознавство. Етика – Перші ідеали моралі. Страждання і Підкорення – Перша «праця». Мудрість – Перші прислів'я і притчі. Логіка – Перші літературні дебати.

Рай — Перша біблійна паралельність. Потоп — Перший «Ной». Перше оповідання про «воскресіння». Вбивство дракона — Перший «святий Ґеорµій». Повість Гельґамеша — Перша справа літературного «запозичення». Епічна література — Перша людська героїчна епоха. Королівське весілля — Перша «любовна пісня». Перший бібліотекарський каталог. Світовий мир і гармонійність — Перша людська золота епоха.

5. Історики однозгідно стверджують, що сумеріяни — перші люди організованого життя, першонатхненники, перші архітектори синтетично-аналітичного мислення, перші творці краси душі людської. Сьогодні немає на світі такої культурної людини, яка б з почуттям захоплення не говорила про чарівних людей (сумеріян).

6. «Сумеріяни — перші цивілізовані люди на землі» прийшли на родючі долини Тигру і Евфрату 5300 років тому. Вони були організованими і працьовитими людьми. Вони перетворили Межиріччя (Месопотамію) в Еден (в рай на землі, про який пишуть автори «П'ятикнижжя Мойсея» — натхненні рабіни Езикіел і Ездра). «Ріка виходить з Едену на поливання саду... А четверта ріка, це Евфрат» (1 кн. Мойсея, гл. 2, 8—14). Сумеріяни для поливання садів на побережжі Евфрату і Тигру мали іриµаційні канали.

7. Слово «Еден» (назва юдейського і християнського раю) бібліологи вважали аккадським. Доктор Ведель у «Сумеро-Арійському словнику» довів, що слово «едін» (еден) в санскриті і в сумеріян означає «діл» (долина). Вважаю, що семіти (аккади) слово «едін» позичили в сумеріян. Від аккадів «едін» перейшло до юдеїв — «і посадив Бог сад в Едені, на сході, та й посадив там чоловіка, що створив» (1 кн. Мойсея, гл. 2, 8).

8. Справді, сумеріянське слово «едін», яке сумерологи тепер прочитали і встійнили, що воно означає «діл» (долина), в «Біблії» репрезентує те місце, де юдейський творець світу Єгова створив Адама і Єву. Ненауковцям дозволено слово «едін» (еден) пояснювати, керуючись «релігійними переконаннями». У «Святій Біблії», виданій у Клівленді (США) Великим Світлом Масонерії, слово «еден» значить «приємність». В українців, які прийняли віру від греків, слово «еден» означає «рай», створений Єговою.

9. Історик Константин Ірвін у книзі «Справедливі Боги і Кам'яні Лиця» пише: «Тим часом ідемо назад до днів стародавньої Сумерії в нижню Евфратську долину, де жили не семіти, а сумеріяни, цивілізація яких у ті часи була позаконкуренційна, сумеріяни в цьому можуть домінувати із найбільш старинним Єгиптом. Сумеріянська культура можливо найстаріша на землі, вона дивно чудова! Вона багата, рясна культура, вона викликала силу досі неперевершену в історії людства, та семіти прийшли і заволоділи цією країною і цією культурою».

Сумеріяни — мирні хлібороби, творці музики і пісень, людської лагідности і правдомовности. Семіти (аккади — Північна Месопотамія, халдеї — Південна Месопотамія, Ґутті -узгір'я Заµрос) — кочовики, мисливці, пастухи кіз і овець.

10. У школах Азії, Европи, Америки та інших частинах Землі молоді покоління навчаються, що сумеріяни були першими у світі астрономами, математиками, філософами, законодавцями, інженерами, агрономами, лікарями, мистцями, ювелірами, творцями доцільних культових обрядів, законів моралі і натхненних понять про Бога.

Сумеріяни перші поділили рік на 12 місяців, добу — на 24 години, коло — на 360 градусів. Вони перші відкрили закономірність сонячного і місячного затемнення. Вони започаткували основу рахунків і ваги. Вони поділили рік на 354 дні.

11. Аккади, халдеї, µутті і негри, які жили над берегами Тигру і Евфрату спостерегли, що прибулі з півночі люди (сумеріяни) світлоокі, білошкірі, незрозумілі мовою, їхнє військо їде на конях і возах, їхні коні (жителі степів Північного Чорномор'я) не можуть витримати евфратської спеки і гинуть.

Доктор Роберт Ґельман Боне у книзі «Стародавня Історія», виданій в 1961 році, в розділі «Месопотамські міста і держави» твердить, що «Сумеріяни в Месопотамію прибули з півночі». Сумеріяни не могли в Месопотамію прибути з якогось острова, з боліт, з лісів Фінляндії, з Альп, з гарячих долин Ґанґесу. Чому? Тому, що вони були дітьми родючого чорнозему, на якому жили табуни диких коней і де міг котитися віз, де росли дикі коноплі, різні зернові трави, які вони (сумеріяни і їхні предки) вміли вирощувати.

12. Сер Персі Сікес у четвертому виданні «Історії Персії» (виданому в Лондоні) зазначує, що сумеріяни прибули на межиріччя Тигру і Евфрату «з побережжя Каспію». Вони сюди прибули на конях і возах.

Підтримуючи Р. В. Гатчісона («Праісторичний Крит», Кембриджський університет, 1962 рік), пише археолог О. Р. Гюрні у книзі «Гіттіти», виданій в 1964 році в Оксфорді, що «Сумеріяни володіли двома типами возів, один з двома, а другий — з чотирма колесами. Колеса були міцні, вози були тяжкі».

Археологи Ґ. Кларк і С. Піґґот у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в Лондоні 1965 р., пишуть, що «Вози та колесниці відомі в протолітературі і в ранніх селищах Сумеріян, та відомі були вози вже в третьому тисячолітті до нашої ери в Україні».

13. Вози двоколісні і чотириколісні вперше були побудовані там, де вперше були присвоєні коні. Десять літ я голосив вість, що вперше були присвоєні коні в степах Оріяни (України). Я голосив це в ім'я совісти історичної науки, а не расових, національних чи релігійних (часами засліплених) почувань гордости чи винятковости.

Сьогодні в мене на столі лежать часописи «Ню Йорк Таймс» (за 19 січня 73 року) і «Монтреаль Стар» (за 6 лютого 73 року). На сторінках цих часописів поміщена мапа Евразії і стаття Вальтера Суллівана.

Вальтер Сулліван повідомляє, що «коні вперше були присвоєні в степах України понад 4350 років перед Христом». Таке наукове відкриття здійснили на основі найновіших археологічних даних доктор Райнер Берґер і Райнер Проч (Каліфорнійський університет, Лос Анжелес). На мапі згадані часописи подали села України: Усатово, Дереївка, Євмінка. Археологічні експедиції в розкопках біля цих сіл знайшли кості коней, упряж, знайшли колеса.

14. Сумеріяни і їхні одноплемінники (гіттіти, гиксоси), прибувши з півночі на південь (на Близький схід), дотримувалися своїх предківських обрядів життя, їхні могили тепер знайдені в Сумерії, Сирії, Турції, Палестині, їхні могили, як книги, розповідають історикам — хто були ті, що в тих могилах лежать.

Наприклад, археолог Ізраеля Еммануел Анаті у книзі «Палестина перед жидами» пише, що «Поховання мертвих з кіньми і возами, почитання і поминання їх, і репрезентація їх — типічно Індо-Европейський звичай і гиксоси також цей звичай мали на території Палестини, Сирії та інших землях Малої Азії».

В могилах сумеріян і їхніх одноплеменників (гіттітів — гиксосів) знайдені керамічні вироби із спіральним декоруванням — де воно, те спіральне декорування почалося? «В Південній Росії, в основному, між Дніпром і Дунаєм, спіральне декорування почалося в третьому тисячолітті до нашої ери», — пише Еммануел Анаті в книзі «Палестина перед жидами». Керамічні вироби із спіральним декоруванням, знайдені Еммануелем Анаті в Ізраелі (в могилах гиксосів), сьогодні перебувають в історичному музеї Тел Авів.

15. Професор археології (Кембриджський університет, Англія) Ґрегем Кларк і професор праісторичної археології (Едінбурзький університет, Англія) Стюарт Піґґот у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні, повідомляють, що 5500 років тому Середній і Близький Схід (Індія, Іран, Пакістан, Месопотамія, Палестина та їхні сусідні землі) був колонізований племенами, які, як автохтони, жили у багатих степах між Карпатами і Кавказом.

В цій книзі Кларк і Піґґот утверджують таку нову наукову істину: «Коли ми вертаємося тепер до важливіших областей початкового раннього хліборобського поселення, ми знаходимо існування більших зв'язків з Трипіллям (Україною), ніж із Стародавнім Сходом», тобто, з Месопотамією. Вони вважають, що жителі Оріяни (Праукраїни) започаткували історію аграрної культури ще перед приходом сумеріян до Месопотамії.

16. Сумеріяни в Месопотамії побудували великі міста. Але перші століття, тобто, «перед будовою міст сумеріяни жили в хатинах-ліплянках із глини і гною, вони плели з пруття стіни і обмазували їх глиною», — пише Л. Спраґвей у книзі «Стародавні інженери», виданій в Лондоні в 1963 р. Сумеріяни будували в Месопотамії «хатини-ліплянки з глини і гною», отримавши досвід будування від родичів своїх (трипільців).

Сумеріяни, вивчивши «примхи» Тигру і Евфрату, творили штучні земляні насипи і на них будували міста. Назви їхніх міст тепер широко зарепрезентовані на мапах Стародавнього світу, наприклад, міста -Ур, Кіш, Ума, Кута. Кожне місто жило, як окрема держава, мало своїх ковалів, золотарів, архітектів, гончарів, ткачів, зброярів, мельників, учителів, духовних провідників.

17. У санскриті слово «кіш» («кшая») означає «постій», «таборування», «груповий перехід», а «кшаведа» — «кошові відомості», розпорядження. Людина, яка очолювала «кіш», звалася «кші», тобто «кошовий», «командир». Зі слова «кіш» постало слово «кшатрия», кшатрия — військовий провідник. В Індії військова каста зветься «кшатрия». Запорозькі козаки біля Дніпра мали «коші». На чолі коша стояв кошовий отаман. В Сумерії місто Кіш, в Україні — Запорозький кіш, в долині Панджабе (Півн. Індія), куди п'ять тисяч років тому прибули оріяни, було створене славне місто Кіш.

Очевидно, що слово «кіш» можна знайти у старовинних мовах семітських, але воно має в них інше значення, наприклад, у старогебрейському словнику слово «кіш» значить «поклін», між іншим, отець царя Саула мав ім'я Кіш, що означає «Поклоняючий».

18. Слово «кута», «кут» в сьогоднішній українській мові і в санскриті має одне значення. Наприклад, санскритське слово «кут» («кута») відповідає англійському «пік» (пеак), тобто, пік-гостряк. Оріяни слово «кут» також вживали в значенні «куток» (житлова місцевість, житло, відгострена частина плуга, вершина гори).

Старі русичі (українці) не казали «риба», а «урба», або «урга». Санскритське слово «вар» означає «вода» (вар, напій, узвар, сік, ріка), «вар» також вимовляється, як «уар», «ур» у значенні «вода», «океан».

Самуел Н. Крамер у творі «Історія починається в Сумерії», виданій в 1959 році, зазначує, що сумеріянське слово «га» означає «риба». В «Санскритсько-Англійському словнику» (нове видання Сір Моньєра Моньєра-Вільямса) зазначено, що крім слів «вар» і «сік» також слово «га» в санскриті означає «вода». В Сіва Пурана (Індія) словом Ур (Урі) названа ріка. В «Рик Ведах» слово «уру» значить -урочистість, урожайність, широчінь.

19. Сумерологи (і в тому числі найвизначніший між ними Самуел Крамер) у книзі «З Таблиць Сумерії») вважають, що сумеріянське слово «умм» відповідає англійському слову «смарт». В «Рик Ведах» слово «ума» означає «друг», «приятель», «мудрець», «умник». В лексикографії (Амарасінга, Гемацандра) слово «ума» вживається в значенні — «місто», «селище». Рабінтранат Таґор пише, що «Великий Бог Вішну говорив до мене також як Ума».

Коли сумерологи устійнили, що сумеріянське слово «умм» відповідає англійському — «смарт», я додам — і українському —«ум».

У «Ведах» читаємо, що оріяни, прийшовши до Індії (в долину Панджабе), побудували місто Ума. Справа, очевидно, не у слові, а в тому, який воно має зміст. Слово «ума», наприклад, у японців означає «кінь», в сумеріян-оріянів-українців воно має тотожний зміст.

20. Сумеролог Нояг Крамер у книзі «З таблиць Сумерії», виданій Пенсильванським університетом (США) пише, що «Голова сумеріянської школи звався Ума, що значить — експерт, професор».

Ума був у школі також званий «татесом» (татом). Учні звалися «синами школи».

Учні в школі перебували так довго, поки вони ставали тілесно і духовно зрілими людьми. Закінчивши школу, вони вміли ковалювати, шити одяг, робити вози, упряж, доглядати худобу, обробляти поле, передбачати погоду, молоти зерно, виховувати дітей, розуміти дружину свою, обороняти рідне городище від чужинців (аккадів, халдеїв, ґуттів).

21. У «Біблії» написано, що правнук Нояга Нимрод був царем і «царювання його розпростерлось на Бабилон і Ерех, і Аккад, і Кальне у Синеар землі» (1 кн. Мойсея, гл. 10, 10). Старі юдеї Сумерію звали «Синеар».

Джан Л. Мек Кензі у «Словникові Біблії», виданому в 1965 році в Мілвокі (США) пише, що в «Біблії» згадане місто «Ерех» (або, як гебрейці кажуть «ерек») «має назву, значення якої невідоме». В «Біблії» чимало слів сумеріянських, але тому що вони вимовлені по-юдейському, їх тяжко пізнати і їхнє значення правильно визначити. Сумеріянське городище Урук, руїни якого лежать триста кілометрів на південь від Багдада, в «Біблії» назване Ерех (Ерек).

Я був в Іраку в місті Варка, яке розташоване на березі Гілли (бурхливій притоці Евфрату). Історик М. Е. Л. Маллован у книзі «Рання Месопотамія і Іран», виданій в Ню Йорку в 1965 році пише, що сучасне місто Варка — це сумеріянське городище Урук. Слово «урук» особливо цікаве. На чолі міста Кіш стояв могутній володар Уру — каґін (Уру-кадин).

22. Вважаю, що слово Урукадин (ім'я володаря) складається з трьох сумеріянських слів — «уру» (ору); в санскриті слово «уру» означає «орана земля», «широка земля». Слово «ка» сумеріянське (санскритське і українське) означає «яка», «який». Слово «дине» у санскриті означає «ділити», «розділювач». Отже — Уру-ка-дин — розділювач ораної землі, або — той, хто орану землю розділює.

На чолі кожного сумеріянського селища стояв старшина, якого сумеріяни звали «татес», або «патес» в значенні — тато, опікун, кормилець. В епоху творення раннього санскриту (десь 20, 15 тисяч років тому) наші далекі предки слова «я», «тя» і «жя» вживали в значенні «їжа» (їда). А також вони звали ту людину, яка приносила «я», «яя», або «тятя». З «тятя» постало слово «тато». Слово «па» вони вживали в значенні «пиття» (вода, напиток). А також людину, яка знаходила джерело пиття чи приносила пиття, звали «пата», або -«папа».

Від санскритського слова «тата», яке рівнозначне українському «тато», постало німецьке «фатер», англійське — «фадер», датське — «вадер», французьке — «пере», еспанське — «падро», перське — «підер», тохарійське — «пакар», вельське — «тед», латинське -«патер».

Народи, мова яких не походить із санскритського кореня, мають свої самобутні означення «тата». Наприклад, по-японському «тата» — «чічі», по-китайському — «чіар»

23. У бібліотеці сумеріянської святині і Бога Ен Лиля (Ін Ліля) археологи знайшли 23 тисячі таблиць (сумеріянських клинописів). В бібліотеках інших святинь Сумерії -дві тисячі, вісім тисяч, двадцять тисяч. Оглядаючи ці бібліотеки, я був зачарований вольовістю (терпеливою наполегливістю) і священнодійством їхніх творців.

Ґеорґ Бертін видав у Лондоні «Скорочену граматику мови клинописних текстів» (сумеро-акадську граматику), в якій прийшов до висновку, що сумеріянське слово «лю», яке особливо часто стрічається на клинописах, в англійській мові означає «мен».

Самуел Крамер в книзі «Історія Починається в Сумерії», оповідаючи про оригінальність і розвиток клинописного письма, твердить, що «сумеріянське слово «лю» репрезентує англійське «мен».

Сумеріяни у своїх святинях мали напис «ЛЮ ЛЮ РА». Сумерологи устійнили, що ці слова означають «Людина з Людиною Разом». Сумеріянське «ра» значить «разом».

Ґюстон Сміт у книзі «Релігії Людини» вважає, що слово «лел» — це в сумеріян «богиня вірности», «приємности». В санскриті слово «лел» (лю) означає «вірність», «приємність», «любов», «чарівність». Воно просто означає характер доброї людини.

24. Санскритське слово «дана» означає те, що й в українській мові — «дана» (давати). «Людина» (особа, що проявляє вірність, любов дає) — так постало слово «людина». В нашому народі є поширений вислів «будь людиною» (тобто, будь доброю особою). «Будьте люди, бо лихо вам буде», — пише Тарас Шевченко.

Самуел Н. Крамер у книзі «Сумеріяни», виданій в 1964 році Чикагським університетом, пише, що «Лелі — так звали сумеріяни музичний інструмент». Музичний інструмент «Лелі» був знайдений археологами в руїнах міста Ур. В музеї Ірак в Багдаді я з особливою цікавістю оглядав його тому, що він оздоблений геометричною орнаментикою, яка сьогодні поширена в Україні (особливо в Гуцулії) і представлена в Київському історичному музеї культуру Мізині.

Наслідуючи сумеріянський музичний інструмент «Лелі», єгиптяни і греки створили арфу. В оріян єднання танцю, пісні і музики зветься «лі» (ля). В санскриті «ліла» — гра, чарівність, розвага, а «ліла дева» -кохана діва, принцеса. В гіндуїзмі «сад богів» (рай Бога Індри) зветься «ліла». В «Магабгараті» «лал» значить «лялька», «любов», в німців — лібе, в англійців — лав. «Лала» — ім'я принцеси в Індії, «лаліта» — особливо чарівна дівчина.

25. Східні семіти вимовили сумеріянські слова «Ін Лил», як «Бе Ел»: така вимова їм була для їхньої мови зручніша. Згодом вони з «Бе Ела» створили «Ба Ала» чи «Баала» (Ваала) в значенні «володар», «пан», (по-грецькому – «киріус», по-латинському – «домінус»).

Вільям Сміт у «Лекціях про Семітську релігію», виданих Кембриджським університетом в 1927 році, зазначує, що «Характер почитання Ваала хліборобськими семітами запозичений з ранньої віри від хліборобських оріян». Очевидно, він тут має на увазі сумеріян і їхніх кровних братів трипільців (оріян) і їхнього Бога Ін — Лил, та семітів (стародавніх фінікійців), які від сумеріян запозичили не тільки ім'я для свого Бога «Ел», а й хліборобські релігійні обряди, про що я широко оповідаю в праці «Великдень Світла Дажбожого».

26. Семіти слово «Ба Ал» (Бе Ел) також вживали в значенні «господар», «майстер», «господь». В староюдеїв слово «Ел» поширене в значенні «Ветхий днями», «Я є», «Той, що є». В них Ел став Богом неба, землі, дателем дощу.

У словнику «Марґунім Талмуд Беб-Ел, Єрушалмі та Мідраші», виданому в 1903 році, зазначено, що «Ел Ул» в юдеїв означений шостий місяць. Місяць Ел Ул має 29 днів (він знаходиться між 7 серпнем і 2 жовтнем).

Від «Ел» постали слова «Ілі» і «Елої». «Ілі, Ілі, лама савахтані» (Маттей, 27 46), «Елої, Елої, лама савахтані» (Марко, гл. 15, 34). Сиро-Халдеї вимовили «лел» (ліл), «елой». Сирійський Бог із Рас Шамра звався Ел. Сиріяни зображали цього Ела на пишному кріслі у вигляді людини з баранячими рогами на голові — роги мали б символізувати силу провідника стада.

27. В «Новій католицькій енциклопедії», виданій в 1967 році Католицьким університетом Америки, в п'ятому томі пояснюється, що «Ел (Бог), сингулярний (єдиний) іменник, Ел є найстаріше відоме ім'я для Бога, воно вжите в різних формах найбільше майже всіма семітськими народами, як власне ім'я для Бога. В англійському тлумаченні Ел прийнято пояснювати в значенні «Бог».

Пояснюється, що слово «Елогим, божественне ім'я найбільш часто вживане в Старому Заповіті, це форма множини Елога». «Елогим не був особливим гебрейським ім'ям Бога», «є докази, що ім'я Елогим було у Фінікії далеко перед тим, як його почали вживати ізраельтяни».

28. Отже, слово «Ел» означає «Бог», а слово «Елогим» означає «Боги». Відомий лютеранський письменник — пастор Г. Б. Віттер, творячи словник — пояснення біблійних термінів, помітив, що у старих гебрейських оригіналах «Старого Заповіту» гебреї звуть Бога двома іменами — Елогим, а в інших розділах -Ягве. Чому? Тому, що, як устійнює французький бібліолог Жан Астрюк, «П'ятикнижжя Мойсея» були писані двома рабінами. Якщо українець читає в «Біблії» такі слова: «І Господь Бог Елогим сказав», то він повинен знати, що все це в точному перекладі на мову українську означає «І Господь Бог Боги сказав».

29. У західніх семітів, наприклад, в ханаанських писаннях, зазначено, що «Ела чути з неба». В «Біблії» (1 кн. Мойсея, гл. 32) читаємо: «І каже той: Пусти мене, бо вже день зоріє. Яков же каже: Не пущу, мусиш благословити мене. Рече ж йому: Як на ім'я тебе? Він же каже: Яків. І рече йому: Відтепер буде тобі ім'я не Яків, а ІзраЕл», далі в цій главі зазначено: «Бачив бо я Бога лицем до лиця».

Професор семітських мов Дж. Еді у словникові «Святої Біблії» пояснює, що слово «Ізра Ел» в сумлінному перекладі означає «Узр Ела» (Узрив Ела), тобто, як пише Біблія, «узрив Бога лицем до лиця».

30. Професор Дж. Еді має на увазі санскритське слово «зра» («зраті»), що в українській мові означає «зрити» (зір). Дієслово «зра» в санскриті також вживається в значенні «варити їжу» (жарити). Є в нашій мові слово «зріти» (в червні ягоди починають зріти) і в значенні «бачити» — «я зрів слабість там, де другі підлість зрять», — пише Іван Франко.

Знаємо ми, що наш Володар Святослав Перший вживав слово «зри» в значенні «зір», у військовій тактиці гіттітів звучали слова «зрі, іті» (з обачністю, вперед).

31. Велична (жодним стародавнім народом неперевершена) самобутня історія сумеріян була більше, як дві тисячі років викреслена з пам'яти і розуму людини. Несправедливість таїться в тому, що на клинописах Ассирії, Вавилону, на сторінках Біблії, Корану, в мітах Халдеї і Греції живуть мислі, почування, закони, обряди, звичаї і богорозуміння сумеріян, але вони (немеркнучі сумеріянські творіння) приписані не сумеріянам.

Щоб відчути зміст цієї «світової кривди», треба звернутися до такого прикладу: двоє людей все своє життя будували дім подивугідний, прикрасивши його чудовими оздобами, біля дому створили фонтани, квітучий сад. Старіючи, вони написали книгу про таїни будування; в книзі висловили свої погляди на світ, занотували свої задушевні молитви, клопоти і світлі хвилювання, і ось однієї ночі в їхній дім вторглися мисливці півдикі, жорстокі. Вони вбили власників дому, дім зруйнували і прикидали піском, а все, що було в тому домі, вони присвоїли собі.

32. Сьогодні історики в ім'я совісти історичної науки стараються «перепросити» сумеріян, віддати сумеріянам — сумеріянське. У дослідах археологів можна відчути голос сумління: «Вибачте, Перші Мудреці Людства, стався великий злочин не з нашої вини.

Східні семітські кочові племена оточили ваші квітучі поля і мирні міста, грабували вас. Вас було небагато і ви не могли стримати многочисленні навали племен. Одні з вас полягли під оборонними мурами міст, інші пішли на північ і об'єдналися з своїми родичами гіттітами, інші вернулися в роздольні степи предків своїх (в Оріяну (Україну — Кімерію). Вторжники, заволодівши вашими градами, присвоїли собі ваші духовні і матеріяльні скарби, а ваше ім'я викреслили з списку живих і мертвих людей».

33. Між нашими предками (сумеріянами) і східними кочовими семітами (аккадами, ґутіями, халдеями) не було мирного життя. Але не війни вирішили кінець буття сумеріян у Месопотамії.

З родючою землею Сумерії п'ять тисяч літ тому сталося те, що й з Сахарою. Знаємо, що Сахара колись була квітучою країною і люди, які в ній жили, мали, як на той час, розвинену цивілізацію. Але в кліматі сталася «катастрофа»: вітри занесли поля Сахари пісками, її жителі пішли до берегів Нілу, в країну, яку ми тепер звемо Ітіопією.

ДЕНЬ 7

34. Стою біля руїн міста Ур. Ур — одне з найвизначніших міст Сумерії. Воно було розташоване біля «уру» (вару, води) на березі Персіянського заливу, біля гирла ріки Евфрат. Евфрат тепер тече іншим руслом, він майже на п'ятдесят кілометрів відійшов від руїн Уру, круто повернув на схід і з'єднався з Тигром. Тепер лежить більше як сто кілометрів суходолу між Персіянським заливом і руїнами Ур. Суходіл — мертві піщані простори.

Сумеріяни, мабуть, були свідками зміни клімату.

Одні з них, рятуючись, ішли на північ, інші, споріднившись з семітами, втратили свою духовно-тілесну субстанцію.

35. Сто років тому дослідники, вивчаючи ассирійське письмо, прийшли до висновку, що клинописну систему не можна вважати найстарішою системою письма; вона мала якесь праписьмо, з якого розвинувся клинопис.

Дослідник Жюль Опперт висловив думку, що творцями праписьма були сумеріяни (стародавні жителі Південної Месопотамії), але тому що ніхто про такий народ нічого не чув, вчені не віднеслися до теорії Жюль Опперта поважно.

36. В 1877 році французький консул Ернест де Сарзек на горбі Телло (біля Басри, на Півдні Месопотамії) викопав базальтову статую. Статуя зображала круглолицю людину, яка сиділа на стільці, тримаючи грамоту. Антропологи устійнили, що на статуї виразно відчуваються риси не семітської людини.

Дослідники, розшифрувавши грамоту, повідомили, що вона написана письмом старішим, як ассиро-вавилонські клинописи. Грамоту, написану праписьмом, тримає цар Сумерії Ґудея; він був володарем 4500 років тому. На грамоті цій написано: «Так, як корова, яка звертає свій погляд на телятко, так Ґудея вклав усю свою любов у будову храмів».

37. Археологічні експедиції поїхали до Басри. Археолог Леонард Вуллей в піску знайшов сліди «загубленої великої культури і цивілізації»: сумеріяни були знайдені, були знайдені їхні 1500 знаків, з яких вони розвинули своє оригінальне клинописне письмо і яке було потім у них позичене вавилонцями, ассирійцями.

38. Сумеріянські клинописи (переважно глиняні таблички світлорудого кольору 10 на 20 сантиметрів) тепер хороняться, як духовна гордість Людства, в музеях Лондона, Чикаго, Філядельфії, Риму, Парижа, Багдада, Стамбула, Варшави.

«Воскресла Сумерія» створила революцію в історичній науці, її письмена, як беззастережні документи, ствердили, наприклад, що основа біблійної космології (світознавства і світотворення) написана рабінами (авторами Першої книги Мойсея) за зразком тверджень Сумеріянської релігії.

Сумеріяни вірили, що «Боги створили Небо і Землю», «Боги Землю відділили від Неба». І в перших скриптах Біблії написано, що «Елогим створили Небо і Землю», я вже зазначував, що слово «Елогим» означає «Боги».

Сумеріяни вірили, що все, що на Землі, «народила Адма», тобто, Мама. В українців досі живе поняття, що «мати-земля родить». Слово «врожай» постало від слова «рід» (вродай — врожай). Слова «рід», «рода» особливо поширені в санскриті, вони мають в санскриті ті значення, що й сьогодні в українській мові.

39. Ґеорґ Сміт (1840-1876 роки) — охоронитель ассирійської колекції Бритійського музею в 1872 році прочитав на клинописній таблиці (привезеній до Лондона Остеном Генрі Лейярдом з бібліотеки царя Ассурбаніпала) оповідання про «світовий потоп».

У «Світовій Історії Жидівського Народу», виданій в Ізраелі в 1967 році, на сторінці 257 (в розділі «Месопотамія і світ Біблії») пишеться, що 3-го грудня 1872 року Ґеорґ Сміт у своїй праці «Халдейський запис потопу» довів, що «Біблійне писання про потоп було базоване на клинописних джерелах».

40. На таблиці, прочитаній Ґеорґом Смітом, написано, що «дощ ішов шість днів і шість ночей», всі грішні люди потопилися, тільки праведник Утнапиштим (улюбленець Богів), який збудував декількаповерховий ковчег, урятувався.

Коли повінь почала спадати, Утнапиштим послав зі свого ковчега голубку, але вона вернулася, бо не знайшла сухого місця. Утнапиштим потім випустив ворона. Ворон, побачивши, що вода спадає, полетів шукати собі домівку і назад не вернувся.

41. В 1914 році дослідник Арно Пебель в Історичному музеї у Філядельфії (США) прочитав на сумеріянському клинописі оповідання про «світовий потоп». В оповіданні зазначено, що «дощ ішов шість днів і шість ночей». Обґрунтовані беззастережні документи втвердили в науковому світі переконання, що «П'ятикнижжя Мойсея» скомпоноване на основі сумеріянських релігійних понять про «світовий потоп».

Сумеріянське оповідання про «світовий потоп» передавалося впродовж тисячоліть від покоління до покоління, воно хвилювало і лякало людські уми, тривожило уяву й душу, ставало невід'ємною частиною їхніх релігійних понять. Воно було в трохи зміненій формі переказане ассиріянами (Утнапиштим), греками (Девкаліон), юдеями (Ной).

Археолог Леонард Вуллей вважає (і його твердження сьогодні прийняті всіма археологами), що сумеріяни в долині Тигру і Евфрату пережили велику повінь («вода з'єдналася з небом і ніде не було видно землі»).

Леонард Коттрел в книзі «Розшуки в Сумерії», виданій в 1965 році, цитує речення з сумеріянського оповідання про «світовий потоп» і потім на сторінці 128 пише, що «далеко пізніше жидівський поет запозичив сумеріянські традиції і в Біблії написав, що «Ной випустив крука і літав той сюди і сюди, закіль посякла вода на землі» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 7).

42. Л. Спраґвей де Кемп у книзі «Стародавні Інженери» пише, що сумеріянський «Праведник Зюдзудра побудував ковчег, він сам урятувався і його родина від великого потопу, посланого Богами. І це оповідання розвинулося від народу до народу і так Зюдзудра став ассирійським Утнапиштимом, юдейським Ноем, грецьким Девкаліоном».

Після потопу, як пише Л. Спраґвей де Кемп, «Впоперек напрямку течії (безодні, прірви) п'ять тисяч років тому ми бачимо сонцем обпалених сумеріян, що починають безконечні виснажливі дробіння рік і різні плянування для людського вжитку». Вони хочуть забезпечити себе від нового потопу.

43. В грецьких оповіданнях (мітах) Девкаліон – син Бога Прометея. Бог Зевс, розгнівавшись на людський рід, вирішив його знищити і тому послав на землю «світовий потоп».

Бог Прометей, довідавшись про задуми Зевса, порадив своєму синові Девкаліонові побудувати ковчег. На дев'ятий день ковчег «сина Божого Девкаліона» і його дружини Пирри зупинився на горі Олімп. Від Девкаліона і Пирри після потопу постав новий рід людський.

44. Автори біблії, взоруючись на оповідання про Зюдзудру і Утнапиштима, впровадили в Першу книгу Мойсея думку, що «дощ ішов сорок днів і сорок ночей». Праведник Зюдзудра після потопу «приніс в жертву богам вола і вівцю».

Праведник Ной «взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птиці та й приніс у всепалення на жертовник. І нюхав Господь любих пахощів» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 20— 21).

Біля «любих похощів» Ной «пив вино та й упився і лежав обнажившись у своєму наметі». Чому в наметі? Сумеріянин Зюдзудра був хліборобом, жив він у глиняній хаті (ліплянці). Юдеєць Ной був пастухом і тому він жив у наметі.

Самуел Н. Крамер (співавтор «Світової Історії Жидівського Народу») в книзі «Із Таблиць Сумерії», виданій в Нью Йорку в 1959 році, пише, що не Мойсей, а Ур Намму — Перший у світі законодавець.

45. Першим законодавцем на плянеті Земля був володар Сумерії (лукал) Ур Намму. Ур Намму — Предтеча законів усіх законів. Кодекс Ур Намму на 3000 років старіший за кодекс римського права Юстініана. Кодекс Юстініана був створений 1500 років тому.

Всі сучасні кодекси державні створені на основі Кодексу Ур Намму, в якому зазначено, що злочинця не може карати потерпілий, або родина потерпілого, а тільки цар, або його суд.

Павло Бернштейн і Роберт Ґрін (Пенсильванський стейт університет) у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Джерсі в 1961 році, пишуть, що «Перші цивільні закони були створені сумеріянами і вони стали в основі пізніших законів Гаммурабі». Ні закони Сумерії, ні закони Гаммурабі в часи їх постання не вважалися «цивільними», їхні творці вважали їх божественними.

46. В музеї Іраку бачимо: сидить на священному троні Справедливості Бог Сумерії Ін Лил. Ін Лил врочисто передає своєму синові — володареві Ур Намму «Святі Божі Заповіді». Кодекс Ур Намму, викарбуваний на базальтовій стіні, сьогодні акуратно прочитаний. Ур Намму, свої закони передаючи сумеріянам, проголосив, що він їх отримав особисто від Бога Ін Лила. (Кодекс Ур Намму археологами знайдений в руїнах міста Ур).

47. В кодексі Ур Намму написано: «Не можна кривдити вдови», «Багатий не повинен кривдити бідного», «Облегшуй життя рабів», «В того, хто забрав око, має бути забране око».

Кодекс Ур Намму започаткував у Сумерії впорядковане родинне життя. В ці часи семіти (аккади, ґуттіяни, халдеї) ще не мали упорядкованих родинних відносин, і про це є щирий відгомін у Біблії. Авраам (виходець з Халдеї) був одружений з рідною сестрою Сарою, внук Іаков був одночасно одружений з двома сестрами Лією і Рахелею (доньками Лабана), і їхніми служницями Зелфою і Баллою.

48. Сумеріяни любили свої рідні закони. Вони вірили, що краще жорстокий закон, ніж свавільне беззаконня. Вони були людьми любови. На їхніх клинописах найбільше говориться про любов між жінкою і чоловіком, дітьми і родичами, їхня любов основувалася на правдомовності, взаємодопомозі і співчутті.

«Сумеріяни любили дітей своїх і опікувалися ними, діти любили і пильнували родичів своїх, відношення між братами і сестрами були теплі, рідні і ніжні» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 149).

49. 3760 років тому у Вавилоні (і на всіх землях зруйнованої Сумерії) вже господарями були семіти. Вони вживали сумеріянські терміни (особливо терміни релігійні, сумеріянська мова клинописів в них була священною).

Сумеріянські слова семітам були тяжкі для вимови і вони їх переозвучували. Наприклад, сумеріянське слово «сур» (сонце, сонячний) вони вимовили, як «шамаш». Старі юдеї казали «шемаші», ім'я їхнього казкового біблійного героя «Семас» (Самсон) означає «сонечко». Араби тепер кажуть «шамс», ассирійці і аморіти — «самсу».

Вавилоняни вірили, що Шамаш (Сонце) — Бог Вавилону.

В музеї Ірак стоїть статуя семітського володаря (аморитянина) Гаммурабі, слово «аморитянин» означає «західняк», (той, хто належить до племени західніх семітів). Бог Шамаш передає своєму синові Гаммурабі «Закони Божі». І разом із законами Шамаш передає також і палицю (символ володарської (владичої) влади і дії).

50. В Кодексі Гаммурабі є такі заповіді: «Коли людина вкраде річ з храму, або в царя, її треба вбити і треба вбити того, хто ховає вкрадене», «Коли людина вдарить по щоці рівного собі, має вона заплатити штраф», «Коли людина виб'є око, виколи їй око», «Коли людина виб'є зуб рівній собі людині, вибити їй зуб». (Кодекс Гаммурабі був археологами знайдений в 1902 році). Кодекс Гаммурабі був написаний 1160 років перед написанням Кодексу Мойсеєвого.

51. Археолог Леонард Вуллей у книзі «Сумеріяни», виданій в Ню Йорку в 1965 році на сторінці 192 зазначує, що «Закони Мойсея в основному збудовані на законах Сумерії» і тут же він додає, що «від сумеріян жиди отримали ідеали соціяльного життя і справедливости».

Юдеї на основі біографії історичних осіб Ур Намму, Гаммурабі, Сарґона Першого створили надзвичайно цікаву (вигадану) постать Мойсея. Справа, очевидно, не в тому, що Мойсей — вигадана особа, а в тому, що в ній втілене стремління жидів до величної духовної незалежности, і на цих стремліннях вони достойно виховують свої покоління. І ми на вигаданій особі Тараса Бульби виховуємо свою молодь.

Коли сьогодні жидам історики доводять, що основні писання Біблії позичені в сумеріян (отже, не можна вважати, що Мойсей особисто отримав на горі Синай від Єгови «Божі заповіді»), жидівські історики відважно відповідають: «Ми тепер знаємо, як багато навчився Ізраел від Єгипту і Месопотамії» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 347).

52. Володар Сумерії володів могутньою силою. В його особі втілювався великий авторитет. Наприклад, Ґудея — він був духовним, політичним і військовим провідником. Всі могутні держави світу взорувалися на сумеріянський спосіб державного життя і тому вони доходили до вершин сили і слави: Рим, Єгипет, Англія, Франція.

В сумеріян не було розходжень між релігією і політикою (між світським і духовним життям). І таке поняття духовного життя народу природне і творче. Тільки народ духовно поневолений не має цілісности в житті; в нього історія народу — справа національна, а релігія — справа приватна, або біблійна. Там, де живе вільний народ, справа національна, історична, духовна — одна монолітна справа.

53. Ур Намму (законодавець і основоположник 3-ої Урської династії, яка була 4200 років тому) обновив Зиґурат (Першу на плянеті Земля Святиню, побудовану його дідами). В жовтні 72 року, оглядаючи Зиґурат, я бачив туристів з різних країн світу (з Японії, Індії, Німеччини, США, Англії). Дехто з них брав з руїн Зиґурату камінчики в сумочку (хотів мати сувенір).

В чому ж притаєна магнетична сила Першої в світі Святині? Справа в тому, що «Плянування (із незначними змінами) увійшло за традицією сумеріянської святині в оформлення пляну церкви і мечеті, і прийняте воно в християнському і мусульманському світі», (Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, «Стародавні Суспільства», Англія).

Не тільки оформлення пляну церкви і мечеті — найвища в Америці будівля (стодвоповерховий «Емпаєр стейт билдінґ») побудована на гранітній скалі за двадцять вісім мільйонів долярів за формою сумеріянського Зиґурату.

54. Археолог Леонард Вуллей реконструював Зиґурат і стало тепер всім ясно, що вавилонські святині (святиня для Бога Мардука, святиня для Богині Іштарти), а також святиня, збудована царем Соломоном для Бога Єгови, мають тільки трохи змінену форму Зиґурату. Зиґурат був побудований сумеріянами сотні літ перед побудовою найстародавнішої єгипетської піраміди.

55. Зиґурат мав форму вежі зі сходами. На найвищому поверсі Зиґурату було святилище і обсерваційна станція астрономічна. Вчені Сумерії (перші вчені світу) ретельно спостерігали за подіями, які відбувалися на небі, їх цікавив рух Сонця, Місяця, метеорів, зірок, хмар, вітрів.

Вони свої спостереження занотовували на глиняних таблицях: так були створені альманахи «Літо і Зима», «Птахи і Риба», «Худоба і Зерно». В Біблії названий Зиґурат «вавилонською вежею». Справа в тому, що сумеріяни, будуючи в місті Ур Зиґурат, мали під час будови робітників також семітського походження і не розуміли їхньої мови. В Біблії ця перша стріча народів (семітів і оріянів (сумеріян) названа «помішанням язиків». Єгова, побачивши «башту, що споруджують сини чоловічі» таку, що «її верх був до небес», розгнівався і «помішав їх мову, щоб не розуміли один одного» (1 кн. Мойсея, гл. 11, 4—7).

56. Історик Індії А. Калянараман у книзі «Аріятаранджіні», виданій в Мадрасі (Індія) в 1970 році, на сторінці 110 зазначує, що слово «зиґурат» вимовлене тими, які читали клинописи, не зовсім правильне. Воно, на його думку, сумеріянами вимовлялося як «сікара»; (в санскриті слово «сікара» відповідає англійському «телл», українському — «сказання», (Зиґурат — дім, в якому відбувалося «сказання»-молитва).

57. У святині (Зиґураті), або, як зазначує історик Індії Калянараман, в «Домі мови», предки наші (сумеріяни) славили богиню «ін Нанну». Слова «нан», «нин», «ама» вони вживали в значенні сьогоднішнього українського слова «неня» (мама).

Не можу погодитися з тими сумерологами, які зі слів (взятих з клинопису) «ін нанна», створили одне слово «Інанна», написавши його з великої літери. Немає даних (коли углибитися у суть сумеріянського письма) на те, щоб зі слів «ін нанна» творити ім'я.

58. Ясно бачимо, що на таблиці число 17 (в поемі присвяченій Нанні) написано «нан ґу така». Сумеролог Вільям В. Галло доводить, що ці слова означають «пані надзвичайна», в дослівному (спрощеному) перекладі «нена така».

Самуел Нояг Крамер у книзі «Із Таблиць Сумерії» зазначує, що Нанна це «наймогутніша сумеріянська богиня любови і війни». Сумеріяни жертвували Нанні золото, срібло, зерно, печене м'ясо, овочі, вино, пиво. Очевидно, що принесені до святині Нанни скарби в основному були розділені між воїнами (лукалами, носіями зброї — лук і стріла).

Нанна любила воїнів — хоронителів миру, скарбів, волі. Семіти, запозичивши від сумеріян обряди Нанни, створили обряд богині Іштарти (богині любови і війни), я пишу у праці «Великдень Світла Дажбожого», що від слова «Іштарта» постали слова «істер» (істер еґґс).

59. Щовесни несли сумеріянки до Зиґурату дари для Нанни, увіковічнюючи пам'ять про предків і славлячи звитягу воїнів, полеглих у боях за честь і волю роду свого.

Благородна та людина, яка задушевним словом і щирим поклоном звеличує своїх родоначальників, їхні імена, їхні мислі, їхнє життя.

60. Археолог Леонард Вуллей в руїнах міста Ур викопав гробницю сумеріянської цариці Шубад. Є міркування, що не Шубад, а Субад. Історики вважають, що Шубад — найстародавніша цариця Світу Людського. Вона жила 4700 років тому. Антропологи, пробуючи «відродити» її образ, дали їй світлі очі, русі коси, адже сумеріяни прийшли в долини Тигру і Евфрату із степів Гіпербореї (Півночі).

61. Коли померла цариця Шубад, разом з нею були поховані й її служниці. Служниці (за оріянським звичаєм, який був в Оріяні шість тисяч років тому, і який був оріянами занесений і до Індії) випили напій. Напій приколихав їх до «вічного сну». Вони вірили, що зі своєю влюбленою царицею відходять «у вирай» (у рай — безмежну небесну блакить). Вони не хотіли помиритися з думкою, що «є смерть».

62. Щойно археологи України біля села Старосілля (Олександрівського району) виявили під час розкопки кургану кам'яні гробниці. Гробниці прикрашені різьбленими геометричними орнаментами і розписані чорною і червоною фарбами.

Біля гробниць — два дерев'яні вози, їхній вік — як визначили археологи при допомозі радіоактивного аналізу — більше як п'ять тисяч років.

Орнаментика гробниць із Старосілля і орнаментика гробниць, знайдених в Сумерії — всіх дивує своєю тотожністю.

63. Геродот у «Четвертій книзі», описуючи поховальні обряди, які були в Україні більше, як дві з половиною тисячі років тому, зазначує, що скити свого померлого володаря ховають разом з його слугами («слуги пили напій сну»).

Скити біля покійного володаря ставили віз, коней, клали зброю, збрую, їжу. Вони вірили, що володар відходить у далеку дорогу. Тепер знайдені в скитських могилах знаки обряду поховання підтверджують писання Геродота.

64. Тлінні останки першої цариці Світу Людського перенесені до музею Ірак (в Багдад). І я бачу: Її чоло ввінчане вінком (ніжні золоті листки вінка нагадують листки верби). Верба — символ живучости, самозбереження. В одрізаній вербній галузці затаєна сила продовження роду — вткніть її у вологу землю і вона забуяє життям

65. Вінок з квітів, колосків, ягід, якими сумеріянки (і сьогодні їхні нащадки — українки) уквітчували чоло, не був тільки живою жіночою прикрасою. Українки у чаді чужовір'я живучи, забули значення вінка.

Сумеріянки вірили (і вірили внучки Дажбожі — українки тисячу років тому), що Земля — всеплодючая Мати, сумеріяни (гіттіти) казали «маза», що в них означало «мати-земля».

66. В дохристиянській Україні (Русі) дівчині під час весілля (чи в час Купальських свят) врочисто клали на голову вінок з живих степових квітів і промовляли до неї: «Та будь же, дівонько, квітучою та будь же, дівонько, родючою і багатою, як святая мати-Земля!»

Вінок у обрядах віри предків наших символізував таїну продовження роду, його квітучість і багатство; слово «жена» постало з слова «життя», «муж» (мужній, мужність, могутній), жена (життєвість, життєутвердженість).

67. Цариця Шубад любила пісню і музику. В її палаці знайдена золота «лил», «лелі» (арфа). Лил мала сім струн (сім озвучених творчих днів), сім живих кольорів. Лил оздоблена, як я вже зазначував, такими геометричними взорами, які знайдені археологами в Україні (біля села Мізинь).

Мізинські взори найстародавніші взори, зроблені людиною. Вони досі добре збереглися тому, що були карбовані на мамонтових бивнях, кістках і тому, що українці (безпосередні нащадки мізинців) досі (тобто, більше як десять тисячоліть!) плекають їх. І сьогодні їх бачимо на сорочках, рушниках.

68. На основі сучасних досконалих аналізів установлено, що мізинські взори були створені в різні тисячоліття — чотирнадцять, особливо одинадцять, сім тисяч років тому. В них буйно проявлені перші тяготіння людини до краси, вибагливости, які започаткували напрямок і розвиток мистецтва на плянеті Земля.

Стародавньоукраїнські (мізинські) взори сьогодні поширені на всіх материках. Вони (через помилку й відсталість археологічної науки) були сто років тому названі грецькими тому, що в святинях Греції ними (цими взорами, греки їх звуть «меандрами») прикрашені мармурові долівки, стіни, статуї Зевса, Атени, одяг Плятона, Аристотеля і керамічні вироби, створені греками дві тисячі сімсот років тому.

69. Та тепер стало відомо, що взори (меандри) були на території теперішньої Греції ще перед прибуттям до Греції грецьких (дорійсько-ахейських) племен: — греки прибули до Греції 3200 років тому.

Взори (меандри) були принесені до Пелопонесу, на побережжя Егейського моря, на Крит трипільцями (пелазгами) п'ять тисяч років тому. Пелазги — ранні оріяни, греки у них запозичили спосіб будування храмів, творіння статуй, меандрів. Геродот пише, що пелазги жили в Греції ще перед приходом греків до Греції і мова пелазгіянська була для греків не зрозумілою.

70. Оповідання про «найстародавнішу царицю Світу Людського» я закінчу словом про стиль життя сумеріянок. Сумеріянки — перші в світі жінки, які одягнули вовняні і лляні сукні. Крій їхнього одягу був прийнятий грекинями, юдейками, римлянками, їхня одежа (одежа сумеріянок) була прикрашена дорогими каміннями, золотими оздобами. Вони носили перстені, браслети, кульчики, намисто (золоті оздоби і синє намисто — їхні влюблені кольори).

71. Взори, викарбувані на браслетах сумеріянок, і взори, викарбувані на браслетах оріянок, такі подібні, як дві краплі води. І це стверджує археолог Ґрегем Кларк. Він у книзі «Аспекти Праісторії», виданій в 1970 році Кембриджським університетом, на сторінці 116 ілюструє зразки Староукраїнської (Мізинської) культури — браслети, створені з мамонтових кісток, оздоблені меандрами.

72. Любов до краси, туга за красою — чуття красивої душі. Сумеріянки любили красу душі й тіла. В них був релігійний звичай щовечора купатися. Вони тіло охороняли від вітрів, сонця, холоду пахучими оліями. З рослин вони вміли робити рожевий крем, яким малювали уста. Духовні провідники вважали, що прагнення жінки бути красивою — прикмета, дарована природою.

73. У святинях збереглися на стінах викарбувані образи сумеріянок. Бачимо, що вони волосся збирали у вузол, вузол зав'язували стрічками і скріплювали золотими, мідяними, костяними шпильками. Вони любили квіти вдумливо — їх вабила гармонія кольорів. Таїни виробу квіткових пахощів вони передавали з роду в рід. Зерна, з яких вони вирощували духмяні квіти, тримали у глиняних і мідяних дзбанках. Гарячі й сухі піски Месопотамії урятували для Людства пам'ятки творів сумеріянських.

74. І сьогодні ми знаємо, що сумеріянки причепурювали свої глиняні хати квітами, долівки освіжували пахучими травами, стіни уквітчували зеленню. У святому кутку стояла статуя Нанни (Родоначальниці Лель). Біля неї лежали квіти, овочі, стояв у дзбанку навар (вар). Горів вогник. Хліб, створений із святої води і благородного зерна, лежав на найпочеснішому місці (на покуті) біля Матері-Родоначальниці.

75. Сумеріянки свої звичаї передавали дітям, як святий дар предків, як правильні почування душі своєї, як красу обрядового життя. Вони ніжно любили дітей своїх, учили їх відстоювати честь роду свого.

Вони співали дітям пісень, граючи на «лил». Слово «лил» (ліль, лілі) в них мало багато значень. Під словом «лил» вони розуміли «віяння», «пестощі», «вітер», «коливання», «леління», у «Слові про Похід Ігоря» читаємо: «леліючи корабли на сині морі». І, як я вже зазначував, у них був Бог Лил; зі слова «лил» семіти створили ім'я для свого Бога (Ел, Ілі, Елої, Елогим). Сумеріяни вірили, що невидимий, але всюдисущий Лил запліднює квіти життя (ниви, сади), і котить хвилі по морю.

76. Всі ми знаємо, що досі в Україні живе обряд «купування молодої». Пригадую, що під час весілля (в селі Богоявленське) я був «весільним хлопчиком», який брав у молодого «дар за молоду» (жменю цукерків), мав я тоді шість років.

І в сумеріян був звичай «купування молодої». Молодий перед весіллям давав дар для батька молодої. На сумеріянських письменах зазначено, що коли молода перед весіллям відмовлялася одружуватися, «молодому гостинно дар повертався».

Обряд дару («купування молодої») існував для перевірки почувань молодого і для піднімання вартости молодої.

77. Східні семіти сумеріянський весільний звичай прийнявши, перетворили його у звичайну торгівлю молодими дівчатами і вдовами». І в Біблії ця принизлива торгівля трактована як мораль упорядкованого життя.

Наприклад, Ісаак (Усміхнений) наказав своєму синові Іакові (Хитро-підлесливому), щоб він одружився тільки з жидівською дівчиною, але близько такої не було.

Ісаак порадив синові Іакові йти у мандри, щоб розшукати жида Лабана (Білого), Лабан — власник багатої овечої отари. Він має дві дочки -Леаг (Корова) і Рахел (Вівця). Чотирнадцять років (сім років за кожну) пас Іаков (Ізраел — Богоборець) худобу Лабанові. І за такий довголітній труд він дістав право від Лабана одружитися з Коровою (Леагою) і Вівцею (Рахелею). (Щоб не було упереджень до мого пояснення значень біблійних імен, я раджу читачеві познайомитися з старогебрейськими словниками, або заглянути, наприклад, до «Словника Біблії» Джана Л. Мек Кензі, виданого в 1965 році під наглядом Генерального Вікарія – Архиєпископа Чикаго Глетуса Ф.О.Доннелла).

78. Сумеріянська дівчина була зобов'язана мати придане (вона готувала з вовни і льону одяг, хатні прикраси, постіль), її придане, як зазначено на клинописах, врочисто перевозилося до родини молодого. Та коли виявлялося, що молодий не ставиться поважно до родинного життя, молода мала право забрати своє придане і повернутися до своїх родичів.

Мужчина, який спокусив дівчину, був зобов'язаний звернутися до її родичів у справі одруження і забрати її до своєї родини. Особливо докладно (на основі сумеріянських клинописів) описав сумеріянські звичаї, весільні обряди і закони славний археолог Леонард Вуллей у книзі «Сумеріяни» (в розділі «Сумеріянське Суспільство»), виданій в 1965 році Оксфордським університетом.

ДЕНЬ 8

79. Сумеріяни — перші в світі люди, які для своїх дітей створили школу. Вони на основі спостережень і життєвих досвідів знали, що людина йде туди, куди її веде думка.

Вони старалися, щоб їхні діти вміли правильно думати, вміли творити правильні родини і мали правильний погляд на життя, віру, рід. І вміли свій життєвий досвід, збагачений досвідом предків, втілювати успішно в щоденне життя. І передавати його дітям своїм.

У них був усталений закон — діти перебувають під беззастережною опікою родичів. Порада родичів, наука родичів — закон для дітей. Родичі мали право, якщо вважали, що їхні діти не шанують родинних звичаїв, не дати їм ні свого імени, ні свого маєтку. Маєток ставав власністю Зиґурату, Зиґурат увіковічнював імена достойних родин і готував дітей бути достойними синами роду свого.

80. Сумеріяни мали переконання, що достойне ім'я родичів не може бути передане недостойним дітям. Недостойні діти, які мали нахил до злих навиків, потрапляли під вплив чужоплеменних обрядів, лишалися без імени. Вони, як безіменні люди, ставали наймитами на господарствах чужих людей, їм їхні родичі давали можливість покаятися, усвідомити свої помилки і вернутися до рідного вогнища.

Мати була особливо пошанована, вона все своє майно, що мала перед одруженням, і все майно, яке вона придбала в родинному житті, розділяла між дітьми своїми так, як хотіла; ніхто не мав права її волю осуджувати.

81. Сумеріяни мали переконання, що дітей треба вирощувати так, як із зернини вирощується колосок, їхні діти перебували в школі від сходу до заходу сонця. Дітям було заборонено без мети блукати вулицями тоді, коли їхні родичі зайняті працею на полі.

Науку, розвагу, відпочинок, харчування їм давала школа, яку втримували родичі. Голова школи в них звався «УММІЯ». Сумерологи одностайно вважають (і про це я вже говорив), що сумеріяни широко вживали слово «уммія» в значенні англійського слова «смарт», або в значенні слів «професор», «доктор». Знаємо, що латинські слова «професор», «доктор» в точному перекладі на українську мову означають «учитель».

82. Уммії (тобто, учителі, умільці, умники, умні) розвивали в учнів ум. Відомо, що в молодої людини і старшої, коли вона не розвиває мислення, мозок маліє — гинуть в мозкові мільйони «клітин» тільки тому, що вони бездіяльні.

Уммії розвивали в учнів розумову вольовість (наполегливість): прагнення аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати. Учні вчилися речі зіставляти по їхніх формах і властивостях.

Учні вивчали (уміймо відчути, що ці школи були п'ять тисяч років тому!) математику, географію, астрономію, зоологію, мінералогію, граматику. Уміймо відчути, що українці (християни), які виховані на юдейській (біблійній) космології вірять (і деякі вірять сліпо, хоробливо), що десь п'ять тисяч років тому «Бог Ізраеля Єгова створив сонце, землю, місяць, Адама, Єву».

83. Сьогоднішня система шкільного навчання, яка існує у школах нашої прекрасної плянети Земля, започаткована сумеріянами. Справа, очевидно, не в системі шкільного навчання, а в тому, який вона має зміст.

Українські діти у школах чужих релігій і чужих (політичних і соціяльних) ідеологій калічаться, їхні учителі не вчать їх рідної духовости, тобто не вчать їх бути собою. Вони їх не вчать рідної історії, а коли і вчать, то так, щоб в них (українських дітях) був погляд на історію рідну такий, який є вигідний для їхніх ворогів.

84. Діти, душі яких школою чужовір'я покалічені, ставши дорослими, не проявляють вміння логічно мислити, самостійно мислити, самостійно утверджувати свою духовно-національну сутність. Їхні мислі — безкриле і безладне нанизування слів в основному такого напрямку: «Та Україну я люблю, а хто ж її не любить? Земля багата, може її хтось зробить вільною, але українськими справами я не цікавлюся, бо знаю, що й так з того нічого не вийде. Бо католики воюють з православними, а православні з католиками і все за віру Христову».

Ні, Україна не є повністю паралізована духом чужовір'я! Вона багата на алмази (самородки) і алмази її такі дорогоцінні, що жодні чужовірні школи не спроможні їх обшліфувати. Вони могутні, як клекіт народної душі!

Правдиві алмази – духовні аристократи, об'єднані в Об'єднанні Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри. Природа їх обдарувала спрагою до знань рідної історії, спрагою бути людьми духовної незалежности.

85. Уммії впроваджували учнів у такі обставини, щоб вони самі призвичаювалися керувати своєю поведінкою, щоб вони самі плекали між собою добровільну дисципліну, вміли врівноважувати свої почування, вміли в ім'я досягнення мети терпіти голод, холод, болі, насмішки. І знали, що той, хто нарікає на свою долю і просить співчуття — негідник.

86. Щоб свавільні діти (діти бездіяльного, неорганізованого мислення і руїнницьких емоцій) не мали злого впливу на кращих дітей, Уммії тримали їх окремо (вважали їх бездарними).

Відсталих дітей вони лікували кращими харчами, тілесними вправами, строгими законами дисципліни. На основі прикладів, взятих з життя, уммії показували бездарним учням хибність їхньої поведінки і хибність їхніх поглядів. І показували їм, що є корисне, а що є шкідливе, що є активне, а що є пасивне, що є достойне, і що є принизливе. І що таке воля, та як треба її боронити. І що таке неволя, та як треба з неї визволитися.

Уммії вчили учнів, що дія (дія маломовна, цілеспрямована і відважна) — єдиноправильний шлях, який веде людину у святиню життєвого успіху. Дітей вилікуваних впроваджували в коло дітей здорових тілом і душею.

87. Не без підстав історики всіх рас і релігій вважають сумеріян «людьми красивої душі, практичних обрядів, світлої людяности, вольової цілеспрямованости».

Для прикладу я згадаю деякі сумеріянські прислів'я — прислів'я, як знаємо, найкраще віддзеркалюють мораль і характер народу. «Хто будує, як пан, живе, як раб». «Хто будує, як раб, живе, як пан». Вони, як бачимо, щастя знаходили в праці тяжкій і достойній.

«Бідній людині краще вмерти, як жити: якщо вона має хліб, то не має соли. Коли має сіль, то не має хліба. Коли має м'ясо, то не має вівці. Коли має вівцю, то не має м'яса».

«Хто посідає багато срібла — щасливий. Хто посідає багато ячменю — щасливий. Хто нічого не має — може спати».

88. Кочовики — пастухи (східні семіти, які зі всіх сторін оточували сумеріянські поля і міста) ходили, як Іоан Хреститель, перекинувши через плече шкіру, здерту зі звіря. Щоб шкіра не падала, підтримували її поясом і носили її доти, поки вона на плечах незітліла.

Сумеріяни вважали, що «Всім приємно глянути на людину добре одягнену». Їхні прислів'я досі не втратили свіжости, наприклад, «Рука з рукою і дім для людини буде збудований». «Живіт до живота і дім буде розвалений». «Радісне серце — наречена, скорбне серце — наречений».

89. Сьогоднішня історична наука вважає, що сумеріяни дали для Людства першооснови «соціяльного, економічного і релігійного життя» («Світова історія Жидівського народу», Ізраель, 1961, стор. 147).

Отже, жиди вважали потрібним ствердити, що не «Біблія» (книга старих юдеїв) і не біблійні патріярхи, а сумеріяни дали Людству першооснову релігійного життя.

Між іншим, у цій же «Світовій історії Жидівського народу» на сторінці 199 пишеться, що «Сарµон був першим володарем в історії Месопотамії», який був семітом і мав він «не сумеріянське ім'я». І тут же є пояснення, що слово «сарґон» («сар-рум-кен») означає «король законний». Таке пояснення слова «сарґон» мілке, поетичне і я дивуюся, що автори монументальної книги «Світової історії Жидівського народу» не проявили глибших знань і всестороннішої вдумливости.

90. Правда, що Сарґон був семітом (аккадом), але ім'я в нього сумеріянське. Ім'я «Сарґон» означає «Сонячний король», або «Сонцекороль». Семіти (аккади — найкмітливіше в ті часи семітське плем'я) із сумеріянського слова «сар» («сар» значить «сонце») створили ім'я «Сарґон». Сьогодні сумеріянське (староукраїнське) слово «сар» українці вимовляють, як «цар».

І один із визначних володарів Сумерії мав ім'я Сар (Сарупак). Читаючи «Рик Веди», я помітив, що деякі оріянські володарі мали ім’я Сурь, брагмани словом «сурь» звали «сонце». В «Рик Ведах» ім'я дівчини «Сурка» означає «Сонячна», «принцеса», «опромінена». Ім'я юдейської родоначальниці Сарри позичене в сумеріян.

91. Яка в такому випадку історія слова «Авраам»? Історія ім'я «Авраам» подібна на історію ім'я «Сарра». Сьогодні українці вимовляють сумеріянське слово «абба» (в сумеріян воно означало «батько»), як «батя», «батько». У санскриті слово «бап» значить «батько».

Джан М. Аллегро (широко відомий знавець біблійних скриптів, знайдених біля Мертвого моря) — викладач історії «Біблії» і гебреїзму в Манчестерському університеті (Англія) у книзі «Секрет Машрум і Крос» пише, оперуючи староарамейськими документами, що арамейці позичили у сумеріян слово «абба», вживаючи його в значенні «фадер». Від арамейців юдейці позичили слово «абба» і вимовили його, як «Абрагам» (Ебрагім).

92. Доктор Л. А. Ведделл, визначний ассиріолог, вважає, що «сумеріяни ранні арійці». Слово «арійці» особливо поширене в історичній науці; я замість слова «арійці» пишу «оріяни», є такі науковці, які обвинувачують мене, що я словами «оріяни», «Оріяна», «оріянська», створюю дезорієнтацію. Ні. Санскритські літери «а» і «о» подібні не випадково; в ранньому санскриті не було чіткого звукового межування між «а» і «о». Адольф Гітлер своєю антиарійською «арійською доктриною» так спотворив слово «арієць», що мені просто не зручно його вимовляти. Слово «оріяни» впроваджую в українську мову також тому, що воно в українській мові звучить рідніше, як «арійці».

93. Доктор Л. А. Ведделл у своєму порівняльному «Сумеро-Арійському словникові» доводить спорідненість між мовою сумеріян і раннім санскритом (ранній санскрит — мова трипільців, тобто, стародавніх українців).

Він спростовує міркування тих науковців, які припускають, що сумеріянська мова «була сама в собі» і не мала вона жодного відношення до мов Індо-Европейської раси. Він обґрунтовано доводить, що сумеріяни були ранніми оріянами своєю мовою, будовою слова і самобутньою системою письма.

94. Беру декілька слів з «Сумеріяно-Арійського словника», і, для порівняння значення сумеріяно-оріянських слів, пояснюю їх сучасними українськими і англійськими словами:

95. Мова — живе древо мислі, воно постійно розкорінюється, удосконалюється і, залежно від історичної долі народу, хворіє, або пишається своєю самобутньою квітучістю. Візьмімо хоч би такий звичайний приклад. У часи Київської Руси (України) русичі (українці), а також ті, що були підвладні русичам (українцям) і власне тому вони і звалися «руськими», тобто, приналежними до русичів (українців), казали «птак», «шостак». Тепер нелегко кожному догадатися, що ці слова значенням відповідають словам «птах», «субота». Чому з «шостака» постала «субота»?

96. (Бог Ізраеля (Іакова) Єгова, як про це написали рабіни Езикіел-Ездра у «Торі» («П'ятикнижжі Мойсея»), за шість днів «сотворив» світ — рослини, тварини і двох людей (Адама і Єву), і сьомого дня пішов на «саббатс» (спочинок).

Спочинок потрібний там, де є втома. Втома є там, де є слабість, недосконалість.

Єгова мовою гебрейською сказав до гебреїв: «Суботу ж мою мусите держати, бо се знам'я між мною і вами в роди ваші,... і допильнуйте суботи, вона бо вам свята, хто опоганить її, того скарати смертю» (2 кн. Мойсея, гл. 31, 13—14).

Неділя — значить не ділати, відпочивати. Ті, які впроваджували латино-грецький християнізм в Русі (Україні), щоб хоч частинно ожидовити українські назви днів, викинули слово «шостак» і впровадили «саббатс» (суботу).

97. І ще один приклад словотворення: слово «завтра» складається з слів «за» і «утро»; слово «уміти» постало з слова «ум»; «обережність» — від «берег».

Слова, які мають закінчення «ти», «яти» чи «ати» в основному постали із старих санскритських слів, і коли я кажу, що українська мова — сучасний санскрит, то я маю на увазі такі основи. У санскриті, наприклад, є такі слова «ліп», «лат», «ум», «жв», «бу», «спа», «да», «пас», «пак», «па», «лад», «вар», «рик», «рад», «теп», «вид», «пла», «пис», «маг», «суш», «лел»; слова ці старі, як світ мислі на плянеті Земля. Вони були створені в Оріяні (Україні), тобто, в Правітчизні народів Індо-Европейської раси, п'ятнадцять, десять тисяч літ тому чи й раніше. І живуть вони й сьогодні в мові українській, прийнявши таку форму: ліп-ити, лат-ати, ум-іти, жв-акати, бу-ти, спа-ти, да-ти, пас-ти, пек-ти, пи-ти, пад-ати, вар-ити, рик-ти, рад-іти, теп-літи, вид-іти, плавати, пис-ати, мог-ти, суш-ити, лел-іяти. Українці філологи, які необізнані з санскритом, будуть, очевидно, апелювати до парафіяльної маси і особливо до «духовних панотців», щоб вони ставилися до моєї наукової єресі упереджено, бо вона «не визнана». І так вони вже й роблять, та я живу вірою, що прийде час — на чолі української філології стануть високоосвічені і вдумливі науковці і вони оцінять вартість моєї праці.

98. Ідемо далі. Сьогодні тяжко догадатися, що назва міста «Дрогобич» перекручена, в оригіналі (в архівах) стоїть правдива назва «Дрогобит»; закінчення «бич» звучить глумливо.

Є переконання, що в Русі (Україні) був славний піснетворець Баян. «Слово про Похід Ігоря» пише: «Боян бо віщий, аще кому хотяще піснь творити, то розтікашеть ся мисію по древу, сірим вовком по землі, шизим орлом под облаки», «Бояне, соловію старого времени: аби ти сіа полки ущекотал,... летая умом под облаки».

(Слово «облаки» сьогодні не можна знайти в українському словникові; відважуся зазначити, що коли слово «облако» означає «хмара», то значить від нього постало слово «блакить»).

99. Прізвища Баян, Троян, Стоян, Мовчан, Полян, Подолян старі й зрозумілі сьогодні нам. Наприклад, прізвище Баян постало від слова «бай». Слово «бай» в Дохристиянській Русі (Україні) означало «знахар», «волхв», «віщун», тобто, «той, що замовляє», «забаюкує»; з слова «бай» постали слова «байка», «байкар»; «бає» значить «рече», «каже».

Святослав Хоробрий жив тисячу років тому. Він рідний нам тілом, вірою, почуванням, мовою, дарма, що слова, якими він користувався, як рідними, сьогодні для нас звучать не зовсім зрозуміло. Він казав «мись», а ми кажемо – білка, він казав «насада», а ми кажемо – човен, він казав «ркоша», а ми – сказали; він казав «смага», а ми — спрага; він казав «успе», а ми – заснув, він казав «аркучи», а ми – кажучи.

100. Сумеріяни (п'ять тисяч років тому) казали «зразу», в санскриті -«арзи», в «Слові про Похід Ігоря» -«аркучи». Сумеріянські слова, як слова наших безпосередніх предків, рідні нам мелодією, архітектонікою, значенням.

Час (довгі тисячоліття) лежить на «мертвій мові сумеріян» загадковою печаттю, та ми її (приманливу загадковість) сьогодні вміємо відчути і прочитати.

101. У сумеріян «ду», в нас -«іду», в сумеріян «ара», в нас — оре , в сумеріян ас, в нас — «все», в сумеріян «гарі», в нас — «гарний», у сумеріян «дім», у нас — «дім», у сумеріян «маг», у нас — «могутній», у сумеріян «уму», в нас — «умний», у сумеріян «муду», в нас — «мудрий», у сумеріян «кашу», в нас — «кажу».

102. Коли б воскрес сумеріянин-оріянин, який жив декілька тисяч літ тому, і сказав нам слово «вів», ми б відповіли йому, що він чужинець. Справді не він, а ми — ми очужинилися (стали чужими самі для себе), ми забули рідне (прадідівське) слово «вів», вживаючи чуже (монгольське) слово «баран».

Слово рідне «вів» нам треба в сучасну мову впровадити, щоб відбудувати правильність нашої мовної архітектоніки: лис — лисиця, вовк — вовчиця, вів — вівця.

Зі всіх слов'янських мов найбільш змонгольщеною мовою є мова москвинська («рашен»); в ній монгольські слова творять щоденний словник, наприклад, «ґлаз», «кремль», «москва» означають «око», «загорода», «гнила ріка».

Монгольська Орда казала, що всі покорені нею народи повинні їй платити «товар» (монгольське слово «товар» означає «скот» (корови, коні, вівці). Юнаки, які ханові в Орду гнали «товар» звалися «товаришами».

103. Словник доктора А. Ведделля я хочу доповнити такими сумеріяно-українсько-англійськими словами, сумеріянські слова тут перечислені можна знайти в солідній бібліотеці сумерології; сумерологи тепер мають дані тішитися, що українець допоміг їм знайти ключ до «мертвої мови» легендарної Сумерії.

105. Сумеріяни святиню звали «зиґурат» і «е-гал»; старі гебреї сумеріянське слово «е-гал» вимовили, як «бекгал», і Соломон побудував «бекгал»; слово «е-гал» й сьогодні живе в значенні «гал» (заля).

Сумеріяни казали «небо», вавілоняни (семіти) слово «небо» позичили від сумеріян; старі халдеї словом «небо» назвали свого Бога, халдейський «Небо» своїм характером тотожний з латинським Меркурієм. Пророк Ісая (гл. 46, 1) написав, що «Упав Бел, повалився Небо», у всіх англомовних виданнях «Біблії» написано «Небо».

106. Сумеріянське слово «бал» має два значення — «валити» і «балакати». Сумерологи вважають, що сумеріянське слово «бал-бал» відповідає англійському «спік», «сонґ». В українців є слова «балагура», «балакати», «баламут», у санскриті є слово «бал», від якого походять широко відомі санскритські слова «балака», «баладева», «балала», «балакая», «балакіка», «балакин», «балда», «балакара», «баламота».

Головне (корінне) значення санскритського слова «бал» (пояснюю, покликаючись на «Санскритсько-Англійський Словник» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса, видання — Оксфорд), таке — «щось робити», «щось давати», «щось думати», «проявляти силу»; слово «балака» означає «приємна балакуча жінка», «мисливець»; слово «балака» широко вживане в «Магабгарата».

107. Сумеріянське слово «мана» належить до тих декількох слів, які були сумерологами найскоріше прочитані, вони визначили, що слово «мана» рівнозначне англійському слову «скейл», «бартер», «межур». І, очевидно, українському «міна» (міньба, обмін).

Аккади слово «мана» почали вживати, як «ману», а гебреї, як «манег», а греки, як «міна». У гебреїв навіть грошова одиниця почала зватися «манег» — сто манегсів має десять тисяч шекелсів. Сумеріяни не тільки були першотворцями «ваги», а й винахідниками мистецтва «міняння» (важення); винайшовши ваги, вони на них важили золото, дорогі каміння.

108. Бібліотеки Европи постійно збагачуються книгами про історію Сумерії; в Істамбулі (Константинополі) у книгарнях лежать розкішно видані книги мовами англійською, французькою, німецькою про першотворців культури і цивілізації, сумеріян.

Будучи в Істамбулі, мені було приємно взяти у руки книгу Самуела Н. Крамера «Історія починається в Сумерії» і на сторінці 240 прочитати, що широко вживане на сумеріянських клинописах слово «ду» відповідає англійському слову «ту ґов», і подумав я тоді — і українському «іду». Фрідрік Аґастес Ванденбурґ у книзі «Сумеріянські пісні на клинописних текстах у Бритійському музеї» повідомляє науковий світ, що сумеріянське слово «кашу» відповідає англійському слову «спік», і подумав я тоді — і українському слову «кажу».

109. У «Санскритсько-Англійському Словникові» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса (сторінка 954) пояснюється, що санскритські слова «виказ», «виказана», «виказіта» вживали оріяни п'ять тисяч років тому в значенні «пояснення» (ілюстрація), «освітлення» (ілюмінація), «роз'яснення» (експльонація). Вільямс зазначує, що ці слова постали від корінних санскритських слів «каза», «кашу».

110. Якщо сумеріянське слово «лю» означає «мен», тобто «людина» (і про це я вже говорив), якщо речення сумеріянське «лю лю ра» сумерологи прочитали в значенні «мен ту мен туґедер», тобто, «лю(дина) (з) лю(диною) ра(зом), то вважаю, що «нам лю лю» (ці сумеріянські слова сумерологи прочитали в значенні «гуманність») перегукуються з українським словом «людяність».

«Хто у Вас викликав хотіння зацікавитися сумеріянами? Адже сумеріяни досі не впроваджені в історію України», — запитав мене слухач під час моєї доповіді в Клівленді.

І тоді я відповів: «Слово. Одне загадкове слово викликало в мене зацікавлення сумеріянами. І сталося це так: в Мюнхені в німецькій книзі я прочитав, що таємничі сумеріяни вживали слово «руда» в значенні німецького слова «блюд».

І пригадав я, що мій дід Трохим не казав «кров людська», а «руда людська». І пригадав я, що в оповіданні «Маруся» Квітки-Основ'яненка, яке я читав у дитинстві, слово «руда» вживається в значенні «кров». «Кинувся цилюрик, і якомога поспіша, та й кинув їй руду з руки, далі розв'язав пляшку, а ж там усе п'явки, та й поприпускав їх до боку» («Маруся»).

Справді, слово «руда» торкнулося до найпотаємніших (я б сказав, інтуїтивних) глибин душі моєї, і постало в мене натхнення довідатися хто були сумеріяни. І я довідався.

Тепер ще хочу зробити таке доповнення: слово «руда» тотожне з санскритським словом «руд», яке означає «ридає», «плаче». І також з санскритським словом «род», яке означає «рід», «рідність», «родина». Санскритське слово «родга» означає «родити», «рости» а слово «рудра», яке постало з «руд» означає «ридаючий». Вважаю, що так, як від слова «кров» постали слова «кревний», «кревняк», зі слова «руда» постали теперішні наші слова «рід», «родина», «рідня» (очевидно, в значенні «спільна кров», «спільне народження, походження»).

111. Самуел Н. Крамер вважає, що сумеріяни звали свою країну «Сумера»: у сумеріянських молитвах, закарбованих на клинописах, є слова «О, Сумер, велика країно!»

Слово «сумер» (гумир), яке належить до корінних слів раннього санскриту (читай «Рик Веди»), означає «блаженство», «спокій», воно рівнозначне сучасному українському слову «сумир».

112. У санскриті є слова «сумара» і «самара». Слово «су» (наприклад у «Рик Ведах») означає «дуже», «над». «Сутапта» — дуже тепло, «судая» — приємна дань. І сьогодні ми вживаємо «су» в значенні «сузір'я», «су-в'яз», «су-мирний», «су-купний», «сутяга», «су-перник», «су-путник», «сучасник». У санскриті слово «сумара» означає «сумирний» («тиха людина», «приємна смерть»). В буддизмі є священна гора Сумир (гора Сумир заселена небесними геніями, геніями миру, досконалости, творцями «нірвани»).

113. Ми вже знаємо, що автори «Біблії» слово «Сумер» написали як «Сінар» (Сінеар). Є припущення, що слова «гомер» і «кімер» постали з слова «сумер» на тих основах, що й слово «кераміка — сераміка».

В «Біблійному Словнику» Вільяма Смітта, виданому в 1948 році у Філадельфії—Торонті, на сторінці 221 пояснюється, що слово «ґомер» означає «досконалі люди», і тут же зазначується, що «ґомери — родителі ранніх кімеріян» (кімерійців).

На останніх сторінках цього «Біблійного Словника» подані мапи; на першій мапі, яка показує, як виглядали Близький Схід, Північний Єгипет і Европа у трактуванні «Ґенезісу» (першої книги Мойсея), Західна Европа показана як край незнаний, а на території Східної Европи (там, де Україна) написано «Ґомер» і «Маґоґ». Знаємо, що слово «моґоґ» означає «могутні» (мужні).

114. Гог — володар країни Магогів. Езикіел пише, що прийшло до нього «слово Господнє, таке: «Сину чоловічий! наверни твій вид проти Гога в Магог-землі, проти князя Рошського...», «пророкуй, сину чоловічий, і промов до Гога: «Так говорить Господь Бог: чи так воно? того часу, як люд мій Ізраїль розживеться безжурно, ти про це дізнаєшся, і вирушиш ти й прийдеш із своєї осади, з найдальшої півночі, — ти й многі народи з тобою, сама кіннота, величезна ватага й безліч війська», «І двинеш проти мого люду Ізраїля, мов хуртовинна хмара, щоб окрити землю»... (Езикіел, гл. 38).

115. «Рош» — правдоподібно власне ім'я, яке стосується до першого з трьох Скитських племен, між якими Магог було головним плем'ям» (Вільям Сміт, «Словник Біблії», стор. 572). Геродот пише, що Сирія і Палестина були окуповані кінними арміями Скитів.

Народ Магогів (Могутніх) своєю швидкою, як буря, кінною армією створив на старих гебреїв таке незабутнє враження, що навіть в Євангелії зазначено: «...вийде зводити народи на чотирьох краях світу, Гога і Магога, і збирати їх на війну, котрих число, як пісок морський». Читаючи ці слова Іоана Богослова, створюється враження, що він писав своє «благовістя», нажувавшись лаврового листя — забув блаженний, що Гог це не народ, а володар бистроконних Магогів.

116. Стюарт Піґґот (професор Едінбурзького університету) в книзі «Стародавня Европа», виданій в 1965 році в Англії, у розділі «Раннє хліборобство» зазначує, що вже сорок тисяч років тому в Україні були людьми збудовані житла. На сторінці двадцять дев'ятій він ілюструє, як виглядало одне з таких будов, знайдених археологами в Україні біля села Молодова. Житла в Україні переважно були споруджені з мамонтових бивнів, з шкіри звірів, довжина одного житла — десять метрів.

117. Стюарт Піґґот на сторінці сорок третій помішує мапу Східної Европи і зазначує, що сім тисяч років тому вже була поширена хліборобська культура в степах між Доном і Дунаєм. Між роками 62—72 в Україні відкриті сотні поселень (городища) семитисячолітньої давности, у глиняних стінах хат знайдені полова, зерно.

Стюарт Піґґот, пишучи, що територія, яка тягнеться між Карпатами і Кавказом «є Вітчизною Індо-Европейців», спростовує перестарілі твердження чеського вченого Грозного.

Грозний у книзі «Стародавня Історія» на сторінці 237 пише, що сумеріяни «перед приходом до Месопотамії жили, мабуть, десь у степах Киргизії». У степах Киргизії досі вчені не знайшли жодних таких даних, які б обґрунтовували припущення Грозного — великого гіттіолога.

Киргизи — раса неевропейська; Вілл Дурант у книзі «Історія Цивілізації» у восьмому розділі пише, що сумеріяни не були ні азіятами, ні семітами, вони були людьми «з високим прямим не семітським носом».

118. І нарешті вісті українських археологів, дії яких суворо контрольовані поліційними органами Московитії. Українські археологи обережно, мовою, сухої статистики пишуть: «Племена, які жили у степових районах України у четвертому столітті до нашої ери, приручили коня і стали першими вершниками в Европі».

«Недавно на правому березі Дніпра, в гирлі річки Омельник, виявлено одне з поселень. Встановлено, що група людей, які жили тут, збудувала кілька жител. Це були просторі чотирикутні споруди трохи заглиблені в землю. Стіни їхні обпліталися лозою і замазувалися глиною».

119. «На місце відкритого поселення в село Дереївку, Кремгесівського району (біля Кременчука) виїхала Дніпровська експедиція Інституту Археології Академії Наук (Київ), очолена кандидатом історичних наук Д. Я. Телігиним. Близько два місяці археологи проводили дослідження важливого для науки поселення.

«Тут було розкрито руїни двох жител, знайдені господарські споруди, численні вогнища. Зібрано понад 10000 різноманітних предметів, серед них — знаряддя праці з каменя, з кісток та рогів, фрагменти глиняного посуду, зброю тощо.

Цікавими знахідками є предмети первісної пластики. Це виліплені з глини статуї жінок, що свідчать про вірування людей у культ матері-прародительки. Основним знаряддям людей Дереївського поселення було скотарство. Вони розводили головним чином коней. Тому і серед знайдених предметів, виготовлених з кісток, вісімдесят відсотків належали домашньому коневі».

120. «Є ще одна характерна особливість, цікавий поховальний обряд. Своїх покійників вони ховали у скороченому стані, на спині, із відігнутими на бік ногами. В могили клали мідяні та костяні прикраси, крем'яні ножі, також глиняний посуд. Дослідження Дереївського поселення триває...»

«Але вже зібрані відомості свідчать, що це найповніше до цього часу розкопаний об'єкт. Тепер в науці ще більше зміцнюється думка, що саме вони (відомі високорозвинені трипільські племена) відіграли важливу роль у формуванні наших безпосередніх предків — ранніх слов'ян («Літературна Україна», Київ).

121. Не випадково на обкладинці книги Стюарта Піґґота «Стародавня Европа» намальована людина, яка тримає в руках колесо: колесо — основа цивілізації людства. Все, що сьогодні створило людство, це тільки додаток до колеса.

Стюарт Піґґот на 83 сторінці поміщує два малюнки, на яких ми бачимо чотири колеса. Колеса лежать разом із залишками воза, поруч — кості людей і коней. Знайдені такі могили біля села Трибрати, Усатово, Дереївка дають підставу твердити, що сумеріяни, вийшовши з Оріяни (України), вже мали добрих майстрів-колесників. Колеса, знайдені в Оріяні (Україні), були збудовані раніше, як ті колеса, що знайдені в Месопотамії, колонізованій сумеріянами (оріянами).

ДЕНЬ 9

1. Історія — книга життя, і чим старіші її сторінки, тим тяжче їх читати. Сьогодні рідна Земля наша про нас оповідає нам, щоб ми пізнали самі себе, щоб ми були самі собою, щоб між достойними людьми були ми достойними людьми.

Часопис «Ню Йорк Таймс» в п'ятницю, 19 січня 1973 року помістив мапу, на якій зображені простори Месопотамії, Єгипту, Сирії, Ізраеля, Греції, Італії, Туреччини. І України. І повідомляє народ Америки, що сьогодні історики (на основі сучасних дослідів — карбон 14) устійнили, що на території України вперше на плянеті Земля люди присвоїли коней, корів та інші свійські тварини.

2. Є достовірні докази: археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Дереївка, Лука-Врублівська, Усатово, Маяки, Євміївка. Знайдені кості людей, коней, корів. Знайдені вози були зроблені 5500 років тому. (Я вже говорив, що колесо — символ і основа цивілізації Людства).

У стінах глиняних (трипільських) хат знайдені зерно, полова, шкаралупи писанок. Знайдені первісні (старіші за сумеріянські) знаряддя хліборобської праці.

І постало нове розуміння історії. Професор археології Ґрегем Кларк (Кембриджський університет) і професор праісторичної археології Стюарт Піґґот (Едінбурзький університет) у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні (Англія), пишуть: «Коли ми вертаємося тепер до важливіших областей початкового раннього хліборобського поселення, ми знаходимо існування більших зв'язків із Трипіллям (Україною) ніж із Стародавнім Сходом».

3. Стародавній Схід (Сумерія, Халдея, Аккадія, Вавилон), який до сьогодні вважався Першим Вогнищем хліборобської культури і цивілізації, передає своє Першенство Оріяні (Україні). Єгипет став (після Сумерії) на третьому місці. За ним ідуть Індія, Китай, Крит, побережжя Середземного моря, Гіттія (територія сучасної Туреччини), Греція (Ахея), Ізраель, Азтеки, Перуани, Латини та інші країни Західної Европи.

4. Дійсний член Академії Наук (Київ) професор І. Підоплічко у праці «Ампір Кам'яного віку» пише: «Для багатьох вислів «первісна людина» синонім поняття «примітивної людини». Одначе, відкриття останніх років показали, що в усіх місцях Земної кулі, і, особливо на території України, ще в дуже далекі епохи існували, якщо так можна висловитися, вогнища високої цивілізації кам'яного віку».

«Відкриття біля українського села Межиріччя в цьому відношенні особливо цікаві. До недавніх часів вважалося, що в ту далеку епоху люди були настільки дикими, що використовували для життя лише природні притулки, печери, віттям прикриті ями, лише пізніше будували примітивні землянки».

«При розкопках Межиріччя і других стоянок в Україні ми знайшли сліди незрівняно складних і комфортних мешкань, які мають право вже зватися домами. Для будови такого дому в Межиріччі, який мав площу двадцять три квадратових метри і який розрахований був на 10—15 осіб, були використані кості 25 мамонтів».

5. «Досліди при допомозі сучасних засобів аналізу (радіокарбонного, колагенового і других методів), дозволили визначити час будови цих домів. Вони побудовані 10—12 тисяч років тому». Щоб було краще орієнтуватися в історичних датах, треба згадати, що перші примітивні з глини і хмизу ліплені півземлянки на території сучасного Риму появилися 2750 років тому. Вперше грецькі племена (дикі кочовики Ахеї і Доріяни) появилися на території Пелопонесу (Греції) 3100 років тому. Вперше жиди появилися на арені історії, як кочовики Синайських пустинь, 3100 років тому. «П'ятикнижжя Мойсея», як я вже згадував, були в Ассиро-Вавилонії написані рабінами Езикіелом-Ездрою 2500 років тому. Царі Давид, Соломон нічого не чули про Ноя, Авраама, Сару, Мойсея.

6. Щоб довідатися, як почалася історія культури і цивілізації Індо-Европейської раси, треба знайти її Батьківщину. «Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною Батьківщиною Індо-Европейців», — пише Герберт Дж. Мюллер у книзі «Воля у Стародавньому Світі», виданій в 1961 році в Ню-Йорку. Він (так як і інші історики) зве простори, які розташовані на північ від Чорного моря, «південною Россією».

«Південні степи Русі — це простори аріїв», — пише «Євангелія Заратустри», іранські «Веди» (Бгай Манілал С. Парех, Бгават-Дарма, Райкот, Індія).

Професор Р. Ґіршмен (Сорбонський університет, Париж), голова археологічних експедицій, які в 1935— 36—41—49 роках робили успішні розкопки, у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США, пише, що Материнською землею Індо-Европейських народів є «рівнини Південної Росії», тобто Україна.

7. Історик Джан Бовле в книзі «Людина у Віках» пише, що «Арії вийшли з території України».

У монументальному збірнику «Історія і Культура Індійського Народу» (у кн. «Оріяни в Індії»), виданому Кембриджським університетом, пишеться, що «Трипільські керамічні вироби (Україна) старіші чим німецькі, на основі яких німці будують свою негативну теорію про те, що оригінальною Вітчизною аріїв є Німеччина».

8. Р. С. Маюмдар (віце-президент Декка університету — (Індія) і один з найвизначніших істориків Стародавнього Світу) і А. Д. Пузалкер (асистент директора Бгаратия Видия Бгаван) у книзі «Історія і Культура Індійського Народу» (у розділі «Ведійська епоха») пишуть: «Україна більше, як всі інші країни (країни Европи і Азії, — примітка моя) може претендувати бути землею аріїв (оріянів). Германська домашня теорія дуже популяризована в багатьох европейських школах для расового виправдання». (На основі «німецької домашньої теорії» (ірраціональної) Адольф Гітлер переконував німців, що вони є «вища раса», бо, мовляв, Німеччина є Вітчизною Індо-Европейської раси.

9. «Листи з печери Чаклуна» зачарували науковий світ. Начальник археологічної експедиції Валентин Миколайович Даниленко із зачудування (як пише «Молодь України» за 2 червня 1974 року) «аж здригнувся». Що сталося?

«Молодь України» пише, що в Україні «знайдені малюнки епохи верхнього палеоліту (приблизно 20—15 тисяч років до нашої ери)», «на робочому столі археолога — стос фотографічних репродукцій, на яких зафіксовані твори прадавніх митців України».

«Переглядаємо кілька фотографій. Ось вийшли на полювання люди. Вони обережно скрадаються, стиснувши в руках зброю. На кого вони полюють? На лань чи мамонта? Потім ми не раз зустрінемо композицію — зображення мамонта, а поруч — над головою чи тулубом — зображення каменя. Можемо уявити одразу сцену з "натури" — полювання наших Предків: мамонт ніяк не може видряпатися з пастки, а на нього сиплеться град каміння».

10. «У печері Чаклуна відкрито близько 300 гравійованих малюнків, іноді наведених вохряною фарбою. Переважають зооморфні мотиви, в яких відтворено мамонтів, бізонів, ланей, оленів, печерних левів.

Трапляються й зображення людей, зокрема Великої Матері матріярхальної доби. Між силуетами мамонтів та оленів бачимо постать Великої Матері. Її струнке, дивовижно красиве тіло ніби пливе над Землею. Виконує Вона ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мисливці повернулися додому з багатою здобиччю».

Що це значить? Це значить, що на території України 20—15 тисяч років тому вже був культ Великої Матері-Родоначальниці. Ми, українці, її потомки.

Ми Її пізнаємо, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій. Її льоля (первісний жіночий одяг) оздоблений меандрами (геометричними взорами), якими сьогодні пишаються гуцули і які ознаменовують стародавню Українську (Мізинську) культуру.

11. У світі існувало між вченими переконання, що на півночі Африки знайдені відомі “Тассілійські зображення” — найстародавніші твори рук людських. Вони були створені 12000 років тому. 12000 тисяч років тому вперше на півночі Африки появилася біла людина, прикочувавши з Східної Европи. Триста палеолітичних малюнків, знайдених в Україні (20—15 тисяч років тому створених), стали доказом того, що Україна — Первоколиска перших духовних вогнищ історії Людства. В Україні знайдені найстародавніші пам'ятки культури і цивілізації плянети Земля.

12. Щоб поневолити націю і навчити її покірно жити в неволі, треба відібрати в неї її правдиву самобутню історію і написати їй фальшиву, приголомшуючу, впокорюючу.

Вона (поневолена нація), виховуючи себе під наглядом окупанта-вторжника в школі фальшивої історії, не знатиме, хто вона є, ким вона закута і чому? Провідник поневоленої нації, вихований у школі фальшивої історії, буде фальшивим провідником народу, сам цього не знаючи. Народ, поневолений і примушений свою історію читати не по-своєму, буде сотні років боротися за волю і не могтиме її здобути.

13. Німецький історик Авґуст Шлецер пише, що малороси (українці) не здібні самостійно думати і жити. Чому? Вони не здібні самостійно думати і жити тому, що в них немає стародавньої історії, стародавньої культури. Вони... «моголи, моголи, золотого Тамерляна онучата голі». Вони надоїдливо хвастаються перед чужинцями, що в 988 р. греки (візантійці) їм історію започаткували, цивілізували їх, поробили їх культурними людьми.

Український інтелігент (митрополит Іларіон (Огієнко)) в кн. «Візантія і Україна», виданій в 1954 році у Вінніпезі, на сторінці десятій пише: «Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія. Заберіть від українців православний візантіїзм і вони стануть нагими, як мати народила», вони... «онучата голі».

14. Митрополит Іларіон (Огієнко) — одурений провідник одурених. Він з дитячих років виховувався у школі фальшивої історії. Пишучи, що «Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія», він повторює те, що греки (візантійці) сотні років писали, звеличуючи Візантію і принижуючи Україну (Русь). Українець, читаючи писання митрополита Іларіона (Огієнка), кормиться, сам цього не знаючи, меншевартісною духовною їжею — кормиться вірою православною, що греки і латини — кращі люди, а українці — гірші люди.

Греки і латини, як «кращі люди», прищепили українцям, як «гіршим людям», духовність, культуру, цивілізацію, релігію, поняття краси і етики. Якщо так — українець меншевартісна людина. Меншевартісна людина цурається самобутніх духовних вартостей і обожнює чужину. Грецько-православний українець чи грецько-католицький українець обожнює Грецію (бо ж у Греції греки придумали грецьке православіє) і обожнює Рим (бо ж у Римі римляни придумали католицизм). Українці, будучи духовними рабами, тіштеся, що «Увесь наш український дух... прищепила нам Візантія» чи Московитія. О, нічого в світі немає огиднішого, жорстокішого, як канонізована освячена фальш!

15. Візантія і Московія не могли нам, українцям, прищепити того, чого вони не мали! Вони не могли нам прищепити наше. У Західній Европі (ні, в усьому світі!) устійнене «табу», що народ, який не має своєї культури, своєї духовости, своєї історії, не може звати себе вартісним народом.

Я об'їхав країни Европи, Азії, Америки, і ніде (навіть між жителями мініятюрних країн — Коста Ріко і Бгутану) не знаходив людей, які б казали «наше нам прищепили чужинці і ми прищепою гордимося. У нас нема здібностей творити свої рідні культурні й духовні вартості, бо в нас нерозвинена уява, у нас немає винахідливости. Ми прищепу звемо «вже нашою культурою і чужу релігію звемо нашою, ми, як гірші люди, здібні тільки на акультурацію».

16. Хто є сам собою, перед тим відчинені двері світлого майбутнього. Щасливі ті, що мають свою рідну віру, рідну правду, рідну мудрість, і на світ дивляться по-своєму і розуміють Бога по-своєму, і мають свій самобутній стиль життя. Коли ми, українці, хочемо знати самі себе, пізнаймо історію далеких Предків наших.

Є! Є свята таїна цілісности між нами і нашими далекими Предками. Ні, ми не золотого Тамерляна (монгольського хана) «онучата голі»! Ні, ні, ми не «станемо нагими, як мати народила», звільнившись з кайдан духовного грецько-юдейсько-латинського рабства!

«Триста палеолітичних малюнків. Це є рідні листи од наших далеких Предків. Скалка з їхнього життя, яку зберегла і перенесла у наше двадцяте століття "машина часу" — "Кам'яна могила"».

17. «Що ми можемо прочитати у тих листах? Дуже й дуже багато. Нові дані про первісне мислення, перші кроки мистецтва, зародок релігійних уявлень, суспільну організацію, тогочасну фауну. Зображення прадавніх митців і сьогодні хвилюють нас, дають естетичну насолоду».

18. Є оригінальний індо-европейський дім. Історики Дж. Гавкс і Л. Вуллі у книзі «Історія Творення Культури і Проявлення Науки» (Праісторія і Початок Цивілізації), виданій в Лондоні (Англія), помістили «Мапу Мандр Народів в епоху бронзи». На мапі зазначені назви народів, які, вийшовши з Оріяни (України), через Кавказ прямують на Південь. Ідуть племена Сумеріян (Кімеріян), Мітаннів, Касситів, Персів, Гітітів. Всі вони діти Оріяни (України), їхня мова — первісний санскрит.

Історик Ґеорґ Біббі у книзі «Чотири Тисячі Років Тому», виданій у Ню Йорку (США), помістив «Мапу Правітчизни Народів» — зображена територія сучасної України. І з території сучасної України вимандровують Мітанни, Кассити, Гіттіти, Ахеї (Греки), Англо-Сакси, Тевтони, Латини.

19. «Південна Росія в Европі — це оригінальний індо-европейський дім», — пише О. Шредер у книзі «Праісторична Стародавність Арійського Народу». Арії (оріяни) вважали себе володарями «народженими диханням Бога», — пишуть «Веди». Л. Спраґ де Кемп у книзі «Стародавні Руїни і Археологія», виданій в 1962 році, пише: «Оріяни, підкоряючи на своєму шляху племена за племенами, вважали себе пануючим народом». Вони покорили в Індії монгольські племена, на Середньому Сході — семітські.

20. Де виникла «Аристократична мова культури?»

Мова – Душа Людства. І «Напочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово», – так думає євангелист Іван, 1, 1. Є обґрунтоване питання: «Де почалося слово, там і почалися творитися перші розуміння Бога, перші релігійні поняття. Скажіть ім'я народу, на землі якого "напочатку було Слово?"»

Знаємо, що Слово — це Мисль, Слово — початок і досконалість Мудрости. Слово — перші шукання Бога.

Слово «Бог» наші Родоначальники (Мама Лель і Тато Орь) вимовили як «Бгу» (Буття, Існування). Вони вірили, що вони є тому, що є Буття (Бгу). Слово «Бог» стародавнє українське. І воно старіше як слова «Саваот», «Єгова», «Мойсей», «Адам», «Ісус Христос», «Алах». Слово «Бог» не жидівське, не латинське, не грецьке, не християнське, не мусульманське.

21. Славний вчений А. С. Діямонт у книзі «Історія і Оригінальність Мови», виданій в 1960 році в Лондоні (Англія), пише: «У степах Східної Европи започаткувалася більше як 5000 років тому Індо-Европейська мова, її діялекти роз'єдналися на мови, які поширили багато народів світу».

У Східній Европі, на просторах багатої землі України, започаткувалася основа Індо-Европейської мови — санскрит. Санскрит— священна мати Індо-Европейських мов. Українська мова (і про це я говорив 28 січня 1975 року на Всеіндійському Санскритському симпозіумі в Делі університеті (Індія) — первородна дочка санскриту.

22. Санскрит — початкова мова білої людини. Санскрит — священна мова Індії. Санскрит — священна мова Гіндуїзму, Буддизму, Джанізму, Сикізму, священна мова, якою визначені терміни шістьох систем Гіндуської філософії.

«Санскрит означає аристократична мова культури», — пише славний европейський філософ Алберт Швайцер у книзі «Індуська Мисль», виданій в 1957 році.

23. «Широкі степи, розташовані на північ від Чорного моря, були Першою Вітчизною людей, які розмовляли Індо-Европейською мовою», — пише Ґюг Генкен у книзі «Індо-Европейські Мови і Археологія», виданій в 1955 році.

Р. Дж. Латгем у книзі «Етнологія Европи» пише, що «Санскритська мова є европейського походження, в Азії вона поширилася тому, що до Індії, далеко перед народженням Христа, прибули орії з України».

Іраніолог Річард Н. Фрий (професор Гарвардського університету, США) у книзі «Спадщина Персії» (у розділі «Іранська традиція») пише, що «Індо-Европейське слово «ар» рівнозначне англійському слову «плав». Українці кажуть «плуг».

24. Санскритське слово «Ар» чи «Ор» значить «Орати», «Орач», «Орь». Уміти орати (знати таїну вирощування зерна) значить бути «кращою людиною», «нобелменом», «аристократом», — такі поняття про хлібороба були на початках історії ведійської (хліборобської) культури і цивілізації.

Наші предки (орії, оріяни чи арії), присвоївши коня, вола, винайшовши плуг, створивши колесо і віз, і навчивши дітей своїх орати поле і вирощувати зерно, створили віру, що вони орії світу (аристократи світу). З їхніх широких і щирих долонь хліб пішов у світ — в Індію, Месопотамію, Фінікію, до кочових монгольських і семітських племен. З їхніх уст пішла у світ «аристократична мова культури».

25. 27 січня 10.975 року Дажбожого (1975 року християнського) в Департаменті Санскриту (Делі університет, Індія) розмовляю з професором доктором Сатия Врат Шастрі. Кажу Йому: «Славний Джавагарлал Неру, прем'єр-міністер Індії, в книзі "Відкриття Індії", як знаєте, пише, що "Оріянська група походить з широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону", "Народні танці патанів (оріїв) дивотно нагадують танці українців"». «Президент Індії С. Радгакрішнан — найвизначніший мислитель сучасної Індії в книзі "Індійська Філософія", пише, що "Оріяни принесли з собою визначені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії"».

26. «Докторе Сатия Врат Шастрі, передаю Вам я, син "широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону", мій скромний "Порівняльний Санскритсько-Англійсько-Український словник". Наші предки (мої і Ваші) 5000 років тому говорили однією мовою (санскритом). Сьогодні санскрит єднає нас, чарує нас своєю загадковістю, своєю первородною самобутністю і глибиною духовної енергії».

«І ще скажу. Авґуст Карл Райшавер (професор університету Токіо, Японія) у книзі "Наукова праця про японський буддизм" пише, що "Оріянські завойовники, які вторгнулися до Індії з Північного Заходу, окремими періодами 5000 років тому, мали з собою вже готові релігійні пісні "Веди"».

27. А. Л. Башам у книзі «Індія», виданій в Лондоні в 1961 році, пише, що «Оріяни були широким і непокірним народом, народом, який мав багато святощів і понять, які вспадкувала від них Індія. Оріяни любили музику, грали на сопілках, бубонах, цимбалах. Вони вже тоді вживали ваги (терези), які також мали в оригіналі сумеріяни. Оріяни були технічно добре збагачені. Вони були добрим народом, більшість їхніх богів мали добрий характер».

Присутній брамін Патак сказав: «Ви, Київські оріяни, в 988 році відстали від віри батьків своїх (від Ведійської духовости) і підпорядкували себе юдейському християнізмові візантійської інтерпретації».

Я відповів: «Силою вогню й меча в нас була відібрана віра батьків наших. Поклонившись жидам і грекам, ми стали їхніми духовними рабами. Та і в рабстві ми зберегли характер хлібороба (характер людини великої Ведійської культури)».

28. «Українець звертається до вітру: «Повій, Вітре, в Україну, де покинув я дівчину». Він звертається до Землі: «Земле-Рідна, Кормилице наша, вмираю за славу Твою». Він славить рідні поля, ріки, гаї, і в піснях веде розмову з ними — духовність ця Ведійська і християнізм, оснований на номадському юдаїзмі, зве це «паґанізмом».

Навіть той українець, який вважає себе ортодоксальним християнином, має склад душі не християнський. Він так, як і його Предки, лишається замріяним сином Природи.

Я, обороняючи рідну духовність України (Руси), устійнюю нові основи українського монотеїзму. Бог нікого не дискримінує, українці так, як і інші народи, мають право мати рідне розуміння єдиного Бога».

29. Народ, який людству подарував «Найстародавніший пам'ятник людського ума» — священні «Веди», сьогодні живе над берегами Дніпра. І має цей народ нове ім'я — Україна тому, що північні вторжники, брутально вторгнувшись на Його степи, украли в Нього Його ім'я — Русь.

Старі імена українські — орії, кімери (сумери), гіттіти (скити-сармати), анти, призабулися. «Країна, з якої оріяни (арійці) вийшли перед їхніми мандрами у Південний світ (до Індії і Месопотамії, — примітка моя), очевидно стверджує присутність народу однорідного Індо-Европейського типу, сьогодні проживаючого на побережжі Дніпра», — пише славний історик Л. Паретті у книзі «Стародавній Світ».

30. Наші Предки — жителі побережжя Дніпра, подарували Людству першооснови релігійних понять, першооснови культури і цивілізації. Стародавні народи (творці великих культур і цивілізацій) — сумеріяни, критяни, мікени (пелазги), не витримавши поєдинку з півдикими і жорстокими племенами (ахеями, доріями, аккадами), загинули. Українці — потомки творців Ведійської культури, досі живуть — живуть, бо є на світі чудо: там, де багата земля, в гілочці верби живе цілісність вербного царства.

«Веди є найстародавнішим пам'ятником людського ума, яким розпоряджається людство», — пише президент Індії, філософ, історик С. Радгакрішнан — у книзі «Індійська Філософія». 5 лютого 75 року я біля Ґанґесу в священному Бенаресі, оглядаючи нову величну святиню Індуської віри, яку збудував С. Радгакрішнан, думав про Дніпро. Береги Дніпра багатші й чарівніші, як береги сонливотихого Ґанґесу.

31. «Веди» народилися на побережжі Дніпра. Джавагарлал Неру в книзі «Відкриття Індії» пояснює, що санскритське слово «Веди» постало від кореня «відь». «Відь» в англійській мові значить «ноледж» (знання). В українській мові слово «відь» значить «відати», «знати».

У «Ведах» (1, 140.3) я (в архіві санскриту Бенареського університету з професором Балярам Шастрі Бгарадва) прочитав: «Мати бога Огні — це дві дерев'яні палички. Вони, роблячись чорними, творять спільну дію -родять дитя Огні», тобто, вогонь. Огні (агні) — казали сімнадцять тисяч років тому наші Предки, розводячи вогонь (вогонь людського мислення і світорозуміння) там, де сьогодні пливе Дніпро-Славута і стоїть таємничий і чарівний град Кия.

32. У «Ведах» слово «Тата», як пояснює славетний санскритолог Сір Моньєр Моньєр-Вільямс у «Санскритсько-Англійському словникові» (виданому в 1964 році Оксфордським університетом) на сторінці 441-й, значить в англійській мові «фадер». Я доповнюю: санскритське слово «тата» (одне з визначних слів «Вед») означає в українській мові «тато». З слова «тата» латини створили слово «патер» (патріот, патріотизм); патріярх (батько старший), французи кажуть «пере», іспанці — «падро», італійці -«падре», литовці — «тевас», німці -«фатер». Очевидно, ті народи, мова яких не має санскритського кореня, мають самобутні слова, які означають зміст слова «тата». Я вже згадував, що японці кажуть — «чічі», китайці -«чіар», армяни — «геир».

33. Тата — патріярх роду пракиївського, розвівши вогонь на березі Дніпра, натхненно молиться. З душі благородної, з сонця і життя родиться непорочна молитва його. «О, Огні! Прийми щиро це дерево, жертву мою. Загори ясно! І розпусти свій священний дим, доторкнися крильми до небесної Високості і з'єднайся з промінням сонця! О, Владико, віджени від нас ворогів, пошли нам з Неба Дощ, подай нам звар, хліб і пашу», («Веди»). «Професоре Балярам Шастрі Бгарадва, зверніть увагу на тотожність слів санскриту і української мови, беручи до уваги цю Ведійську молитву».

Наприклад, ідуть слова санскритсько-українські: огні — вогонь, дарава — дерево, яса — ясно, сва — свій, света — святий, світлий, дама — дим, наба — небо, пада — подай, вар — звар, рота — хліб, паша — паша. Вглиблюючись в суть молитви Тата до Світла (Вогню, Тепла, Добра), відчуваємо непорочну силу емоції, окрилений розмах мислення, духовну безпосередність і самобутність життєвих розумінь.

34. Ознайомимося з деякими словами «Вед». У «Ведах» слово «сата» значить «сотня», звідси походить латинське «сентум», французьке — «сет», італійське — «сенто», іспанське — «сієнто».

У світі широко відоме слово «зенд» (філософсько-релігійний термін) походить від санскритського кореня «зан» чи «зна», що значить «знання». Є священні книги «Зенд Авести», корені «зна» і «відь» — синоніми.

Чарлс Генрі Тавн у книзі «Океан Історії» пише, що від санскритського слова «Див», яке дуже поширене у «Ведах», греки створили слово «Зевс» (Девус, Део, Тео, теологія). «О Див ладо, о Див ладо», — пишуть «Веди» в значенні «Дивотно ладний», «Бог любий», «Диво ладне». З слова «див» (дивотний) постали слова «диво», «діва», «дівчина», «день». У «Ведах» слова «Віті Да Бгу» значить «Вітаємо Дажбога».

35. «Рик Веди» — назва священної книги гіндуїзму. Слово «рик» (риґ) у санскриті значить «пісня». З слова «рик» постали слова «рече», «рцить», «ркоша», «рекоша», «речник», «речення», «ректи», «рок». Слово «пророк» має два кореня — «пра» (перед) і «рок» (речник).

36. «Магатришула» — могутній тризуб, священний символ Ведійської духовости, культури і цивілізації. Магатама — могутня темнота, маганас — могутній (великий) ніс, магадунду — могутнє дудіння, магатапа — могутнє (велике) тепло, магапаса — могутнє (велике) пасовище, палана — пелена, пеленати, полон.

Пава – повітря, амріта – невмирущість, висвата – висватана, свагия – сваха, света кута – святий кут, у філософії Йоґа слово «тама» (священний термін) значить «темно» (пасивно).

Н. Р. Бенарже у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Найранішою датою, як це існує твердження, Ведійська культура почалася двадцять вісім тисяч років тому. Та Тілак установив цю дату на 12—10 тисяч років тому. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака».

Історик Балганґадгар Тілак (1856— 1920) — син брагманської касти. Індуси кажуть, що Тілак — це локамания (гордість народу), борець за волю Індії, славний інтерпретатор «Бгаґаватгіта». Він вважає, що на території України 12—10 тисяч років тому започаткувалися основи Ведійської культури (основи культури Людства).

37. Сьогодні українці звуть її (Ведійську культуру) Мізинською. Щоб науково обґрунтувати, де були створені «Веди» (ведійські обряди, пісні, розуміння Бога, поняття світу і суспільних законів), учені використали такий спосіб дослідження. Вони вивчили світ (рослинний і тваринний), оспіваний у «Ведах», і потім на основі достовірних археологічних даних визначили, що цим світом (світом «Вед») є степи України (простір від Дону до Карпат).

38. Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, які сьогодні вважаються найвизначнішими авторитетами у світі археології, у книзі «Праісторичні Суспільства» пишуть, що «Світ означених дерев: береза, дуб, верба, бук; і звірів: вовк, ведмідь, руси, оси, лососи і їм подібні великорічкові риби і бджоли, належать просторові, що розташований на захід від Уралу. Полоса земель на північ від Чорного моря відповідає всім цим означеним факторам». І в «Ведах» всі ці «означені фактори» широко зарепрезентовані. У «Ведах» немає згадок про пальми, оази, банани, цитрини, оливки, пустині. У «Ведах» немає згадок про крокодила, жирафу, верблюда.

У «Ведах» оспівана буйна, чарівна, багата на мед, молоко, трави, зерно, м'ясо, природа Оріяни (України). Між іншим, у Бенаресі (біля готелю Кларк, я на деревах побачив висячі бджоляні гнізда і сказав індусам: «Мед». Вони відповіли, що і по-індуському «мед» (меду). У «Ведах» згадані соловій, лелека, жайворонок. Оспівані живі соковиті кольори і властивості чотирьох пір року (Весна, Літо, Осінь, Зима). У «Ведах» слово «Васанта» значить «Весна», слово «Гима» значить «Зима».

39. Усі ті, що досліджували Рідну Віру України (Руси), пишуть, що «все покрите мрякою таємничости. Не можна визначити, яка була та віра паганської України (Руси). Є думка, що була віра в одного Бога, і є думка, що була віра в багатьох богів — яка думка правильна, дослідники ще не устійнили».

Українські дослідники (кращі люди України), маючи в душі тугу за вірою батьків своїх, ішли у світ, «покритий мрякою таємничости». І там вони знаходили немеркнучі діяманти — рідні шляхи творення свого «Я», знаходили цілющий бальзам для душі своєї (священне євшан-зілля).

40. М. Миханько у праці «Ягілки», виданій в І922 році в Львові, пише, ніби сповідаючись перед престолом Духа Предків: «Ягілки (гагілки, гаївки, веснянки) — це обрядові пісні українського народу. Вони сягають своєю давниною незапам'ятних часів. Є вони головною основою найбільшого свята Весни».

«Природа, її зміни й сили викликали в народі божественні почитання. Перемога Світла над Темрявою, Тепла над Зимою, весняного оживання над зимовим завмиранням — була предметом найбільшого почитання, дальше — предметом радости і втіхи». «Народ тішився побідою Світла, Життя й Добра над Тьмою, Мертвотою, Злом. З обсервацій набрав він переконання, певности і віри в те, що Добро-Світло мусить побідити Зло-Тьму».

41. Невідомо, чи знав М. Миханько, що він, пояснюючи значення обрядів і свят рідної віри України (Руси), переповів дещо з духовних основ, утверджених у «Ведах». У «Ведах» «Света» (Світло) перемагає «Тама» (Тьму), «Тапа» (Тепло) перемагає «Гіма» (Зиму), «Бу» (Буття) перемагає «Мріту» (Смерть, Мару).

«Веди» пишуть, що на світі є Добро (Світло) і є Зло (Тьма) — на світанні духовности це були великі відкриття. Веснянки, гагілки — обрядове вітання Добра (Світла). Виконавці веснянок (священнодійці) виводили свої хороводи за рухом сонця (за ходом Добра (Світла). Веснянки — духовна медитація і практичне здійснення «йоги» (шлях духовного і тілесного самопізнання і самовдосконалення).

42. Професор С. Килимник у книзі «Український рік у народних звичаях» (літній час) на сторінці 35-й пише, що «Дівчата беруться за руки, в перемішку з юнаками, у два кола, поволі ходять за сонцем і співають». Не могло постати обожнення сонця (тепла) у Єгипті, Юдеї, Месопотамії. У південних країнах сонце втомлює людей.

«Оріяни обожнювали природу, оспівували її явища», — пише Дейл Райєп у книзі «Природницькі традиції в Індуському мисленні», виданій в Сіяттл (США) в 1961 році. «Оріяни були дітьми природи», — пише Чарлс А. Мур у книзі «Індуське Мислення», виданій в Гонолюлю в 1967 році.

43. У «Ведах» і в «Слові про похід Ігоря» обожнена природа творить одну живу й незриму цілісність з людиною. Сьогодні найвизначніші вчені світу доводять, що між ритмікою космосу і ритмікою життя людини є подивугідна гармонійність. Є єднання між діяльністю людського мозку і діяльністю сонця.

Рідна віра України (Руси) творилася тисячоліттями, опромінена вона інтуїцією народу — інтуїція народу вписана у вібраціях космічного буття. Ні, ні, рідна віра України (Руси) не була придумана чужими архиєреями на чужих землях на «нікейських вселенських соборах», диригованих кривавими візантійськими імператорами.

44. Вона (рідна віра України (Руси) творилася в чарівнім світі природи. Вона, як проміння сонячне, була вгармонована з космічним тлом України (Руси). Вона дихала в такт з диханням народу. Вона і народ — один ритм, поєднаний з ритмом гравітаційного і магнетного поля України (Руси).

45. Тільки діти природи є здоровими людьми. Ніхто в світі не вмів і сьогодні не вміє так розмовляти з матір'ю-Природою, як ми, оріяни (українці). Ми лишилися, самі цього не знаючи, людьми Ведійської духовости. Душа наша і духовність грецько-юдейсько-латинського християнізму — два духовно протилежні світи. І щоб в цьому переконатися, звернімо увагу на склад нашого мислення (живучи у неволі, ми ніколи над цим не задумувалися).

46. «Зареготався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла», — пише Тарас Шевченко. Він говорить про Дніпро, як про «діда нашого дужого», який регочеться, має вуса. Дніпро — дід, дід — Дніпро. У народніх піснях українських (народня творчість українська найбагатша й наймогутніша в світі, — і з цим погоджуються наші приятелі і наші неприятелі) співається, що «дівчина — тополя», «юнак — дубок», «земля — мати», «мороз — дід». «Іде до нас в гості дід Мороз», «прийшла до нас Весна красна в гості», «не світи, Місяченько, не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому». «О, красне Сонечко, заглянь в моє віконечко», «іди, іди, Дощику, зварю тобі борщику».

Я уважно читав Гомера, «Біблію», «Коран» — у них немає обожнення природи, немає в них довір'я до природи. У «Ведах» пишеться, що в природі присутній Бог і тому «природа дихає». Чарівні славні в честь природи читаю у «Рик Ведах» (Мандала, І, пісня 71, версія 6), у «Рикведах» — Самгіта (Мандала, 3, пісня 1, версія 3—5).

47. Ярославна — гордість українського жіночого світу, королева наша — світла постать «Слова про Похід Ігоря», будучи християнкою, відкидає християнську молитву «іже єси на небеси».

Ярославна у молитві самовиявляє благородну красу своїх почувань, своє єднання з вірою батьків своїх.

Вона священодійствує, промовляючи: «О Вітре-Вітрило, чому Господине, Ти напроти вієш? Чому мечеш Ти хинівськії стріли на своїх легких крилах на воїв мого любого лада? Чому, Господине, Ти розвіваєш по ковилі мою веселість?»

48. «О Дніпре-Славутичу, Ти люляв єси на собі Святославові човни до Кобякового полку. Полюляй, Господине, мого любого лада до мене, щоб до нього сліз не слала на море рано!

О Світле й пресвітле Сонце, для всіх Ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?»

49. Чарівна Ярославна — квітуча внучка Дажбожа, світле серце українське, душа вірна в години несказанного горя, не мовить: «святий Сіоне, небесний Єрусалиме, візантійський Саваоте, мощі римського папи Климентія, патріярхи константинопольські, пророки юдейські, спасіть мого лада».

Ні. Вона (наша Ярославна) бачить святість на рідній землі. Вона, сповідуючи оріянську (рідну віру України (Руси), випромінює з душі своєї слова молитовні. Вона звертається до Вітру. Вона зве його «Господинем» (богом). Дніпро і Сонце в її священнодійстві — це рідні боги України (Руси), вони нерукотворні. Вони живі й вічні, їх Вона бачить, їх Вона чує і з ними Вона розмовляє.

50. Різдвяні свята, свята вечеря, колядки, щедрівки, Стрітення, Веснянки, Великдень, Вербна Неділя, Зелені Свята, Купала, Обжинки — свята рідної віри України (Руси), у них обрядність душі української проявлена. У них краса емоцій, помислів, любови, хвилювання, смутку, радости. У них притаєні скарби нашої української самобутности, не має права ні москвинський комунізм, ні грецько-юдейсько-латинський християнізм давати народним святам України (Руси) шкідливий зміст двоєвір'я!

51. «Та допоможи, Боже, весну закликати, на тихе літо, на яре жито, жито і пшеницю, усяку пашницю». «А вже весна воскресла! Що ж Вона нам принесла: на жіночки робочки, на дівочок віночки, а парубкам шабельки, щоб ішли до війни». «Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна». Обожнення природи є там, де народ тілом і душею здоровий і залюблений у життя, у красу й велич Білого світу. І тому, що Український народ у найтяжчих умовах життя, прагне бути собою і не хоче наслідувати чужі норми духовного життя, «Християнство не змогло й досі викорінити зовсім цього дохристиянського вірування, цебто обожнення природи, і народ ще й досі в більшості має більше розуміння й прив'язання до предківських переконань, як до християнських незрозумілих і неприступних критерій», — пише М. Миханько у книзі «Ягілки», виданій в 1922 році у Львові.

52. Дохристиянська віра України (Руси) була вірою ведичною. У «Ведах» проявлена вселюдська многогранність релігійних понять, які сьогодні існують у всіх релігіях плянети Земля (в гіндуїзмі, джанізмі, буддизмі, заратустріянізмі, шінтоїзмі, юдаїзмі, християнізмі, сикізмі, мусульманізмі). Якими я керуюся доказами, висловлюючи такі міркування?

53. У «Ведах» існує архаїчний політеїзм: віра, що богів багато. У «Ведах» існує монотеїзм: віра, що є один Бог. У «Ведах» існує генотеїзм: віра, що богів багато, але в один час діє тільки один Бог.

Ведична духовна всесвітність рідної віри України (Руси) була неправильно трактована тими дослідниками, які проявили однобічність, бачачи в Ній тільки політеїзм, або тільки монотеїзм чи тільки генотеїзм.

54. Добре підсоння, плодюча земля, солодководі ріки, розспівані гаї і духмяні степи — свята Дажбожа благодать. Вона впливала на формування життєрадісного і благородного характеру Предків наших. Життєві досвіди їх переконували, що діють на світі Дві сили. Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог). Весна, Світло, Тепло, Любов — це Добро. Зима, Тьма, Холод, Ненависть — це Зло. Коли в душі людини діють добрі сили, вона добра. Коли в душі людини діють злі сили, вона зла. У «Ведах» ці поняття теософсько оформлені. І були вони чітко визначені Спітамою (Заратустрою), від якого і старі юдеї, і християни, і мусульмани запозичили поняття про існування Бога (Добра) і диявола (зла).

ДЕНЬ 10

1. — Учителю Лев Силенко, я маю брата. І хочу, щоб він покинув чужу релігію. Бачу — чужа релігія робить його національно кволою людиною, загубленою. Я хочу, щоб він повернувся до віри батьків своїх — до Рідної Української Національної Віри. Та коли я йому почав говорити про ЗАПОВІДІ Лева Силенка, він обурився.

І каже: «Традицію руйнуєш! Грецька релігія православна вже стала для нас рідною, національною. Ми вже звикли до неї, в ній наша культура, історія. Звичка — сила велика. Не віриш? Ось маю листа з колхозу від двоюрідного брата. Він пише: "Колхоз вже для нас, українців, став рідною, дорогою національною справою, культурою, історією. І мій батько був колхозником. І я буду колхозником, і діти мої. Ми правдивого колхозного життя не зрадимо!"

Тепер бачиш, чому я кажу, що не проміняю Мойсея за Лева Силенка. І мій брат двоюрідний не проміняє Леніна за Лева Силенка. Мойсей-пророк, посланник Божий. Мойсей все так робив, як йому правдивий Бог говорив. Мойсей дав заповідь "Не вбий", Мойсей бачив Бога.

Що братові відповісти?»

2. — Побратиме, не гнівайся. Твій брат правду каже, що «звичка — сила велика». Тільки він не знає, що є звичка добра і є звичка зла. Є звичка пити горілку і є звичка — не пити. Є звичка, яка скріплює вільне життя і є звичка, яка скріплює рабське життя. Перемогти злу звичку здібні тільки люди вдумливі, відважні, благородні, кращі.

Тепер про Мойсея. Мойсей — національний жидівський пророк, воєначальник, суддя і духовний провідник. «Біблія» пише, що «розмовляв Господь з Мойсеєм лицем до лиця так, як говорить чоловік з чоловіком» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 11).

І «Господь Бог Саваот» казав до Мойсея: «Як відтулю долоню мою, так побачиш мене ззаду, лиця ж мого не побачиш» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 23). Отже, Мойсей удостоївся бачити свого племенного «Господа Бога Саваота» тільки «ззаду». І то тільки тоді, як Саваот «відтулював долоню».

3. «Помстись... за синів Ізраелевих».

- Побратиме, Мойсей у Єгипті, обороняючи жида, убив єгиптянина. І що ж тоді варта його заповідь «не вбий»?

«Біблія» пише: «Промовляв Господь до Мойсея, кажучи: "Помстись на Мидіянах за синів Ізраелевих: тоді прилучишся до предків своїх"» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 1-2).

Отже, щоб прилучитися до рідних предків, треба помститися. І Мойсей, почувши таке офіційне розпорядження Саваота, промовив до люду словами: «Оружіть людей з-поміж вас на війну, щоб іти на Мидіянів, сповнити помсту Господню на Мидіянах» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 3).

4. І почалася війна, інспірована «Господом Богом Саваотом». Після бою «сини Ізраїля позаймали в полон все жіноцтво Мидіянське і дітвору їх і забрали здобичу, скотину їх і всі отари їх і всі достатки їх. І взяли всю здобич і все награбоване, людей і скотину. Та й привели бранців і награбоване і здобич до Мойсея» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 9—12).

Мойсей, побачивши, що його воєначальники з війни вернулися і велику кількість полонених привели, обурився. І каже до них Мойсей: «Пощо ви зоставили живими все жіноцтво?» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 15).

5. З писань «Біблії» відомо, що жінки і дівчата Мидіянські були «принадою синам Ізраелевим». Сини Ізраелеві, люблячись з чужинками (мидіянками, моавитянками, гіттітками), «чинили зраду проти Господа». Ізраельтянин не має права ласкати чужинецьких дівчат і не має права від них ласки приймати: той ізраельтянин, який ці закони порушує, «чинить зраду проти Господа Бога». І тому він буде вбитий як боговідступник.

«Біблія» пише, що «один з-між синів Ізраїлевих привів до братії своєї мидіянку, перед очима Мойсея і перед очима всієї громади Ізраїлевої» і це «побачив Пінегас, син Елезара, сина Арона священика, і встав із між громади, та взяв списа в руку. І пішов він слідом за чоловіком Ізраїльським у середину шатра, та й пробив їх обох, чоловіка Ізраїльського і молодицю крізь животи їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 6—8).

6. Живіт дівчини чи молодиці Мидіянської Кобзії і живіт солдата Ізраїльського Зимрія закривавилися — Пінегасів спис «пробив їх обох» у шатрі під час їхніх любощів. Після цього вбивства рече Господь Мойсееві: «Ворогуйте з Мидіянами та й повбивайте їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 16—17). Чуєш: «Рече Господь: Повбивайте їх»? «Господе Саваоте», а де ж твоя заповідь «не вбий»?

Щоб мидіянки (жінки і дівчата Мидіянського народу) не спокушували синів Ізраельських, і, щоб хлопчики мидіянські, повироставши, не чинили помсти, пророк Мойсей іменем «Господа Бога Саваота» дає наказ: «Повбивайте всіх дітей мужеського пола і все жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повбивайте. Всіх же дітей жіночої статі, дівчат, що не пізнали ложа з чоловіком, позоставляйте живими для себе» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 17— 18).

7. Дівчат, до яких ще не торкалися чоловіки, «позоставляйте живими для себе». Очевидно, не для того, щоб їх, маючи у солдатських шатрах, поробити жінками. Чужинецькі дівчата (мидіянки), пізнавши ложо з солдатами Мойсеевими, також будуть повбивані: дівчина з чужого племени не може бути дружиною. Чужа кров, влившись у жили ізраельські, розслабить інстинкт самозбереження племени Ізраелевого.

8. Є питання: чи був Мойсей?

- Учителю, але ж у наказах «повбивайте всіх дітей» немає людяности, справедливости, істини божественної. Переді мною постають винницькі могили — сатрапи Московитії зв'язували дротом дітей і матерів українських і стріляли у підвалах. Та це була жорстокість атеїстична. Чому Мойсеева жорстокість вважається біблійною святістю?

- І я так думаю. Та історія знає, що в деяких стародавніх народів був закон: чим ти більше жорстокий, тим ти більше людяний. Ти жорстокий — значить ти своєю жорстокістю навіваєш жах на ворогів і рятуєш життя племени свого, дітей своїх.

9. Коли ти лагідний з ворогами племени свого, то ти їм (ворогам племени свого) помагаєш, і тому твоя лагідність нелюдяна. Ти лагідністю своєю несеш гибель племенові своєму і перемогу ворогам своїм. І, можливо, що всі ті люди, які вважають «П'ятикнижжя» Мойсея «святим откровенієм Господа Бога Саваота», знаходять людяність у жорстокості людській?

- Учителю, з цього (тобто, із законів моралі Людства) виходить, що українці — нелюдяні люди тому, що вони не боронять дітей своїх, яких у них їхні вороги відбирають і вивозять на рабські роботи у Сибір, у дикі степи Казахстану, в болота Ладоги, на Соловки, в Колиму, Мордовію.

10. Ми, українці, лагідні з ворогами своїми і завжди охочі з ними співпрацювати? І ми байдужі до синів наших, які гинуть за ґратами за волю нашу — значить ми «вівці», а наші вороги — «леви»? Лев справедливий, живучи законами левиного племени, і вівця справедлива, живучи законами овечого племени. Значить, мати-Природа утвердила два справедливі закони?

Є питання: чи був Мойсей? Християни, які беззастережно вірять у «Біблію», твердять, що Мойсей був, і його накази божественні. Коли був Мойсей історичною особою і все, що «Біблія» пише про Мойсея — свята правда, то чи був він кращим за хана Батия, Адольфа Гітлера чи Йосипа Сталіна?

11. Коли Мойсей є вигаданою (мітичною) особистістю, то чому пророки — рабіни Езикіел і Ездра, які скомпонували, як твердять історики, 2500 років тому «П'ятикнижжя Мойсея» на основі вавилоно-ассирійських легенд, обдарували Мойсея такою жорстокістю?

Є багато людей, які оправдують жорстокість Мойсея.

- Учителю, бачу, що ви ні осуджуєте Мойсея, ні оправдуєте. І ставитеся байдуже до тих, які обожнюють Мойсея, і до тих, які осуджують його?

- Мойсей — патріярх, суддя, духовний провідник Жидівського народу. І тільки жиди мають право робити або не робити реформу Мойсеєвого світогляду.

Смішно було б, коли б я жида на жидівській землі чи в жидівській хаті осуджував; не моя це справа. Побратиме, згадав я тут про Мойсея тільки тому, що твій брат — чужовір присвоює собі чужого пророка. Нечесну справу чинить.

12. «А дівчаток... позоставляйте живими для себе».

- Учителю, дівчаток, що ще не пізнали ложа з чоловіком, Мойсей дозволив солдатам «позоставляти живими для себе». І думаю я: мій брат — чужовір має дружину, має семилітнього сина Тарасика, якого він дуже любить. І має дві донечки — дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. І каже він, що Мойсей для нього рідніший, як Лев Силенко.

І думаю я: коли б Мойсей зі своїми солдатами вторгнувся в Україну і завоював українців і дав від імени «Господа Бога Саваота» наказ: «Повбивайте всіх українських дітей мужеського пола і все українське жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повбивайте, всіх же дітей українських жіночої статі, дівчат, що ще не пізнали ложа з чоловіком, позоставляйте живими для себе», щоб Ви, Учителю, робили?

13. —Я б боронив семилітнього Тарасика, дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. Я б боронив від Мойсея дітей твого брата, який казав, що мене, Лева Силенка, не любить, а Мойсея любить. Я б боронив його дітей тому, що вони українські і я українець.

Оборона рідної крови — справа священна, справа найбожественнішого закону — закону Матері-Природи. У Заповіді Сімнадцятій я кажу в ім'я Дажбога (Бога батьків моїх): «Люби дітей свого і чужого народу». Діти в усьому світі є дітьми. І коли б єгипетський воєначальник Садат дав наказ вирізати в Ізраелі всіх дітей чоловічого роду, а всіх дітей жіночого роду, які ще не пізнали ложа з чоловіком, залишити для себе, я б боронив ізраельських дітей не тому, що вони ізраельські, а тому, що вони діти. Моя Заповідь, дана мені Дажбогом, справедливіша, як Заповідь Мойсеева, дана йому Саваотом.

14. — Учителю, «Біблія» пише, що тільки «Господь Бог Саваот» живий, єдиноправдивий. І українці-чужовіри в Саваота свято вірять, і вони кажуть, що Лев Силенко -лжепророк, а Дажбог — неправдивий Бог.

І в Псальмі 72, 18 читаємо: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, Єдиний що чуда він чинить».

- Побратиме, християнин зобов'язаний мати про Мойсея і про «Старий Заповіт» таку думку, яку мали євангелисти і Христос. Знаємо, що євангелисти учать християн, що «Закон через Мойсея даний був» (Іоан, гл. 1, 17).

Ісус Христос звеличував Мойсея, кажучи: «Коли б ви вірували Мойсеєві, вірували б мені. Коли ж його писанням не віруєте, то як моїм словам віруватимете» (Іоан, гл. 5, 46—47).

15. Апостол Павло до коринтян говорить, що, «всі в Мойсея хрестилися в хмарі і в морі» (глава 10, 2). Євангелист Маттей (17:1—8), євангелист Марко (9:2—8), євангелист Лука (9:28—36) вважають, що «Біблія» свята Трьома посланиками: Ісус — Мойсей — Ілія.

- Учителю, не визнати святі закони і накази Мойсея — значить не визнати Христа, і про це сам Христос каже. Як можна погодитися з думкою, що Саваот — Бог Ізраеля — Отець Ісуса Христа — єдиноправдивий Бог?

16. — Бог Ізраеля — батько дітей Ізраеля, і Він для них живий і єдиноправдивий. У жидів є жидівське рідне національне розуміння Бога. І вони мають право розуміти Бога по-рідному, і вони мають право свого Бога звати живим, єдиноправдивим.

- Дажбог — Бог Руси (України), і Він для нас, дітей України, є Рідним Батьком, Він є живим і єдиноправдивим. Ми мудрі люди і душею світлі, маємо право мати українське рідне розуміння Бога. Бог Один, а релігій багато на світі тому, що є різні розуміння і відчування Єдиного Бога.

Обороняючи українських дітей чоловічого роду від смерти, а українських дітей жіночого роду від обезчещення, я готовий підняти меч над головою кожного дітовбивця. І не буду дивитися на те, чи він є Мойсеєм чи Могаметом, Сталіном чи Гітлером. Усе, що живе, має право боронити своє життя! Усе, що живе, має право противитися злові!

17. «А я глаголю вам: не протився злому».

- Учителю, «Господь Бог Христос», маючи на увазі накази і закони Мойсея, каже: «Не думайте, що я прийшов знівечити Закон чи пророків, не прийшов я знівечити, а сповнити» (Маттей, 5, 17).

18. «Біблія» пише, що після помордування дітей — хлопчиків і матерів, лишилося «дівчат, що не знали ложа чоловічого всіх тридцять і дві тисячі» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 35).

Можна вважати, що кожному Мойсеевому солдатові припала в шатро одна дівчина-полонянка. І то на основі закону «Господа Бога Саваота». І Ісус Христос не прийшов такий закон «знівечити, а сповнити»?

Я довго шукав «сповнення». І «доповнення» Христового до законів Мойсеевих. І знайшов. Ісус під час «нагірної проповіді» сказав: «не протився злому». «Не протився злому — основа науки Ісуса Христа. «Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. Я вам глаголю: не протився злому: хто вдарить тебе у праву щоку твою, повернися до него й другою» (Маттей, 5:38-39).

19. Отже, коли б Мойсей зі своєю армією вторгнувся на землі Руси (України), яка прийняла науку його земляка Ісуса, він би легко здобув перемогу. Бо русичі (українці) навчені «не противитися злому»: наука Христова їх роззброїла.

Коли вторжник Меншіков з своїми солдатами увірвався на землі Русі (України), він українських немовлят брав з колиски за ноги і з розмахом розбивав їхні голівки об мури палацу гетмана Мазепи.

Меншіков — найвірніший друг Петра Першого. Москвинські большевики вважають, що Меншіков і Петро Перший — великі і прогресивні сини Московитії.

20. Коли солдати государя московського вторгнулися на землі Кавказу, вони вривалися до мешкань кавказьких і вирізували жінок і дітей. Архиєреї Москвинської грецько-православної церкви, знаючи про це душогубство, возносили ікону Христа і рекли: «Помолимося за боголюбне військо імператора — государя нашого».

- Побратиме, Мойсей сказав, що він прийшов спасти стадо синів Ізраелевих. Ісус сказав: «Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраелевого» (Маттей, 15, 24). Ісус сказав: «спасіння походить з юдеїв» (Іоан, 4, 22). Ісус сказав: «ідіть же навчайте всі народи» (Маттей, 28, 18—19). Щоб вони, народи, «не противилися злому».

21. Велика Українка (мудрочола Леся Українка) у вірші «Якби я знав, що їм нема рятунку» дає благородну відповідь архиєреям латино-грецького християнізму: «І довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти: котре не з'їв учора, з'їсть сьогодні, помилує сьогодні, завтра з'їсть, аби його пустити до кошари. А ваша віра: не протився злому».

Коли ти не противишся злому — значить ти помагаєш, щоб ширилося зло. Коли ти не противишся злому, яке тобі на шию ярмо накладає, не зви себе людиною.

Народ, маючи віру, основану на Христовій науці «не противлення злому», ніколи не буде здібний звільнитися з рабства. Він віру Христову матиме, а волі — ні. Москвини, поляки, римляни, греки, французи, німці, англійці, маючи віру християнську, ніколи не брали до уваги науки Христової.

22. «Пощо украв єси Боги мої?»

- Учителю, був я біля парафії. Два парафіяни ті, яких Тарас Шевченко назвав «німими рабами», почувши від мене слова «Рідна Українська Національна Віра», сказали — «у Силенка віруєш? Щось то не все гаразд було з нашими предками, що вони мали багато богів? От жиди завжди вірили в одного Бога. І тому з Жидівського роду Ісус Христос вийшов». Чи справді у жидів ніколи не було богів?

- Побратиме, «Біблія» пише, що Іаков (Ізраел) і Рахеля — родоначальники народу Жидівського, поклонялися багатьом богам-ідолам. Жиди, будучи кочовиками, возили з собою на верблюдах богів своїх. І всі жидівські боги (навіть ті боги, які покрала Рахеля у свого батька), пошановані у «Біблії». Ніде не написано, що вони потворні, бісовські, нечистиві, бридкі.

23. Тому жиди мудрі, що вони люблять своїх богів (ідолів), їм поклоняються і не хочуть «служити іншим богам» (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6). Всі «інші боги», тобто «боги чужих народів» для жидів є неправдивими богами, у них виявлена чужа культура, чужі закони і їх треба нищити, палити. Чому? Щоб чуже не панувало над рідним.

У всі часи всі племена вірили, що рідний Бог — рідна мати, і тому рідний Бог — правдивий. Чужий Бог — чужа мати, і тому чужий Бог — неправдивий. Рідна мати — правдива мати, чужа мати — неправдива мати.

24. У жида пастуха Лабана було дві доньки (старша Лея і молодша Рахеля). Іаков (Ізраель) одружився з цими сестрами. Щоб рід швидко множився, він (Іаков) також жив із служницями Зелфою і Баллою. І вони також йому родили дітей. Іаков, розбагатівши, забрав своїх чотирьох жінок і юрбу дітей, і отару свою, і втік від тестя Лабана.

Лабан догнав зятя Ізраеля і сказав: «Чого втікав потай від мене?», «Пощо украв єси боги мої?» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 25—30). Діти і внуки Авраамові мали паµанську (многобожну ідолопоклонну віру). Били вони поклони багатьом богам, отже жидівсько-християнський отець Авраам був ідолопоклонником і цю віру й дітям своїм передав.

У жидів був закон: смертю карати того, хто краде ідоли (боги). Наприклад, Іаков відповів тестеві Лабанові: «У кого ж знайдеш боги твої, той не житиме на світі», «Не знав же Іаков, що Рахеля покрала боги» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 30-32).

25. «Не плач, Рахеля», — співає темний раб-українець. Не плач, Рахеля, ти вміла богів своїх добре сховати. Лабан ретельно шукав богів своїх, та Рахеля виявилася хитрою. Вона ідолів-богів Ізраельських поховала. Просто «узяла ідоли та й положила під верблюже сідло та й сіла на них. І каже батькові своєму: «Не гнівайся, панотченько, що не можу встати перед тобою, бо звичайне женське в мене. Шукав він та й не знайшов ідолів» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 34-35).

26. — Учителю, чому Рахеля в свого батька покрала боги?

- Боги ознаменовували право на продовження роду. І вони (боги), як святість заповітна, передавалися в Русі (Україні) з роду в рід. Вони ознаменовували маєстат родової незалежности, таїну родової слави і мудрости. І так було і в старому Ізраелі.

І не треба Ізраеля і його дружину Рахелю, і їхніх земляків осуджувати, що вони були ідолопоклонниками (благоговіли перед статуями своїх племенних богів).

27. І не треба рідних Предків наших, добродушних і мудрих русичів (українців), обкидати болотом, звучи їх ідолопоклонниками. І треба простити українцям — архиєреям релігії грецько-латинської, які брудом обмазують рідну віру Руси (України). Треба їм (архиєреям чужовір'я) простити тому, що вони духовні каліки нещасні. Утратили вони здібність по-рідному думати, утратили почуття національної гідности; чужовір'я їх деморалізувало.

28. Найчеснішими у світі ідолопоклонниками є брагмани — великі мудреці, творці високих моральних, духовних і тілесних чеснот, творці глибоких філософських істин і богорозумінь.

Брагман не їсть м'яса і не п'є жодних хмільних напитків, жодні в світі чужі релігії він не зневажає. Розмовляючи з брагманами в Бенаресі, Чандиґарі, Делі, Бомбеї, я чув від них такі слова: «Так, ми, індуси, поклоняємося своїм рідним ідолам, тобто, образам. Усі індуські ідоли мають індуські риси обличчя, нашу чарівну індуську одежу. Індуські ідоли, тобто образи — то наші праотці, праматері, вони є нашими богами, ми — їхні діти. І всі ми знаємо, що образ (ідол) це тільки наша уява про Бога єдиного. Бог дає нам право уявляти Його так, як нам це дозволяє наш розум, культура наших почувань».

«Ідол — це не Бог, це тільки наша уява про Бога, ідол не творить чуд, і ми не віримо, що християнські ідоли (ікони) творять чуда».

29. Християнські ідоли. Християнські «Святі — це боги».

- Учителю, поясніть, що на Вашу думку означають слова «ідол», «бовван», «кумир», «ікона» і якого вони походження?

- Від грецького слова «еідос», що значить «вигляд», «форма», «образ», «картина», «статуя», «ікона», «портрет», виникло слово «ідол». У англійській мові слово «ідолізує» часто вживається в значенні «обожнює». Англійці свого короля «ідолізують». В Америці молодь ідолізує великих героїв спорту, визначних співаків, артистів. Християни «ідолізують» своїх святих.

30. Турецьке слово «балван» значить «статуя», «стовп, на якому є прапам'ятний напис». У литовців слово «балвонас» значить «образ», «пам'ятник».

Дехто вважає, що слово «кумир» походить від фінського слова «кумартаа», що значить «кланятися». У осетинській мові «кумир» значить «титан», «велетень». У деяких семітів «кумра» значить «священик».

Старі греки звали старих українців «кімерами» (кімерійцями чи сумерійцями). Знаємо, що «к» часто переходить у «с» чи «ц»: ми кажемо «циклоп», а греки — «киклоп».

31. Ізраельтяни звали русичів (українців) «маґоґами» і «ґомерами». «Ґомер» значить «Кімер». З слова «кімер» постало слово «кумир». Знаменитий Вільям Сміт у «Біблійному Словникові», виданому у Філядельфії в 1948 році, на сторінці 221 пише, що слово «ґомер» означає «достойний». І тут же зазначує, що «ґомер» споріднене з словом «кімер», кімерієць.

А на сторінці 375 він (Вільям Сміт) твердить, що слово «маґоґ» значить «країна Божа». І тут же пояснює, що «Маґоґ» репрезентує в «Біблії» знамениту расу Скитів. Козаки — потомки Скитів (Саків). У кінці «Біблійного Словника» подані мапи: і там, де сьогодні є Україна, зазначено «Ґомер», тобто Кімерія (країна кімерійців — українців).

32. Архиєреї грецької ортодоксії, вторгнувшись в Кімерію (Русь-Україну), кожну статую, яка зображала образ того чи іншого володаря русичівського (українського), звали «кумиром».

У Священних гаях (особливо у Священних гаях над Дніпром біля Києва) стояли кумири (постаті визначних українців-внуків Дажбожих). І біля них на підвищеннях лежали прославлені у боях списи, мечі, щити. «Поваляйте кумири на Русі», — рекли грецькі попи.

Чому пам'ятники великих синів Руси (України) треба поваляти, спопелити, болотом обкидати? Бо вони ідольські, бісовські, нечестиві, біля них весною молодь збирається, квіти їм несе, і писанки біля них кладе, веснянки біля них співає, тобто нечестиве ідолопоклонство практикує. І таким чином свою увагу відвертає від честивої грецької ортодоксії.

33. — Учителю, що ж тоді «ікона» означає?

- Грецьке слово «ікона» значить «ідол», тобто — уява, образ, портрет. Греки брали дошку і фарбу, і робили ідола (тобто, образ святого Миколая, Юрія, святої Варвари). І такі ідоли (ікони) потім вони експортували туди, де утверджувалася грецька ортодоксія (в Болгарію і Русь).

Питаєш, як ікони робилися? Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 21 пояснює християнам, що «Ікони робилися звичайно чи зараз, чи по смерті. І Греція (Візантія) дала й свою назву цим портретам: еікон (читається ікон), наше ікона (чи образ), перше значення якого — всякий портрет».

34. Слово «іконостас» значить «група портретів». Наприклад, перед іконостасом, на якому зображені стародавні жиди, стоять у церкві грецької ортодоксії українці і б'ють їм поклони. Вони (українці) ідолізують (обожнюють) жидів. Слово «іконодул» значить іконопоклонник, «іконограф» — іконописець, «іконолятрія» значить те саме, що й «ідолятрія».

Перші християни уявляли Христа у вигляді вівці і вони малювали на дошці вівцю, і ставали перед таким ідолом (образом) на коліна і били поклони, також вони уявляли Христа в образі рибини. І Шостий (Трульський) Вселенський Собор в 692 році у 82 законі наказав, щоб християни малювали «Господа Бога Христа не у вигляді вівці, а — людини». У законі 82 пишеться: «Христа Бога нашого на іконах малювати за людською природою, замість давнього образу у вигляді вівці».

35. Бідні чужовіри українські, у них богами греки, жиди, латини, москвини.

- Учителю, чому кажете, що українці, які сповідують чужі релігії, є чужопоклонниками?

- Побратиме, з особливою увагою слухай. Жиди любили Ісуса тому, що він потомок з роду славного царя Давида. І одночасно жиди не любили Ісуса тому, що він «чоловіком бувши, робив себе Богом» (Іоан, 10, 33). Вони Ісусові в очі щиро говорили: «чоловіком бувши, робиш себе Богом». Зазначую, що Ісус не робив нічого надзвичайного, уважаючи «себе Богом»: Олександер Македонський, який жив триста років перед Ісусом, «уважав себе Богом», римські імператори вірили що вони боги.

36. — Учителю, чому Ісус «Чоловіком бувши, робив себе Богом?»

- Читаємо: «Брали тоді знов каміння жиди, щоб каменувати Його», «говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом» (Іоан, 10, 31-33).

Митрополит Іларіон (Огієнко) у богословській студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 38 пише: «Дуже важливе свідчення про людину знаходимо в Книзі Псальмів, 82, 6. Тут говорить Господь: «Я сказав був: ви Боги й сини ви Найвищого всі». Отже, «Господь Бог Саваот» жидів проголосив Богами і синами Найвищого.

37. У «Каноні Великого Четверга» в пісні Третій, в тропарі Третьому співається про Христа: «Ти прорік єси, друзям Христе: як Бог, буду з Вами, Боги».

У «Псальмі» 82 (вірш 6) «Господь Бог Саваот», звертаючись до жидів, сказав: «Ви є боги і всі ви сини Найвищого». Очевидно, Ісус на основі «Псальм» мав право, будучи жидом, вважати себе Богом чи сином Найвищого. І Він (Ісус), на «Псальми» покликаючись, дав своїм землякам оправдуючу відповідь, кажучи: «Хіба не написано в законі: Я сказав ви боги?»

38. Отже, уже ми знаємо, що Саваот — Господь Бог Ізраеля проголосив, що жиди — боги і сини Його. І з цих жидів — богів походить «Господь Бог Христос». Як же цих жидів-богів упровадити, наприклад, в доми українські, щоб вони законно над українськими душами божествували?

«Кожний православний повинен прикрашати свій дім іконами, а без цього він не є православний» — категорично заявляє митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство», виданій у Вінніпезі в 1954 році Українською Греко-Православною церквою. Діянія 610—612 в догмі патріярха Константинопольського Тарасія строго наказує: «Той, хто не цілує ікон, як зроблених в ім'я Господа і святих Його, тому анатема», тобто — прокляття.

39. Християнські святі — це боги, так «святі стають богами», — пише митрополит Іларіон (Огієнко) на сторінці 66 у богословській студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році.

Значить, жиди, греки, латини, москвини у моїй святій Україні «стають богами?» І в українських хатах на іконах зображені боги — грек Миколай, грек Юрій, грекиня Варвара, жид Ілія, жид Іосиф, жид Михаїл, жид Іоан, жид Ісус, жидівка Марія. Слово «жид» я тут вживаю щиро, знаючи, що великий Ісус Христос щиро любив свій жидівський нарід і гордився своїм дворянським жидівським походженням.

40. І всі грецькі святі гордилися, що вони греки. І я гордий, що я українець і мило мені чути, коли мої приятелі і мої вороги кажуть мені, що я українець.

- Учителю, українці-чужопоклонники малюють на іконах жидів, греків, латинів, оздоблюють їх золотими прикрасами, квітами. І перед ними со страхом і трепетом ставлять свічки, цілують їх і б'ють перед ними поклони. Бо, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), церковні «святі — це боги». Греки, жиди, латини — це українські «святі — боги». О, яке приголомшуюче приниження!

41. — Ні, побратиме, тут є щось більше, ніж приголомшуюче приниження. Є обман і є самообман. Папа римський нещодавно проголосив, що в світі ніколи не було ні святого Юрія, ні святого Миколая, ні сотні інших їм подібних християнських святих чудотворців. Вони були просто придумані грецькими попами і зроблені на дошках грецькими малярами.

Отже, грецькі чи латинські святі — це боги фальшиві: «Хто не цілує ікон... зроблених... тому анатема!», — строго наказує патріярх Константинопольський Тарасій.

42. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство» (на сторінці 161) намовляє православних українців, щоб вони до ікон ставилися з «почитальним поклонінням, кадінням, ставленням свічок перед ними», і на сторінці 154 зазначує, що цим «іконам треба кланятися, а не тільки побожно їх цілувати».

Коли Миколая, Юрія, Варвари та інших святих чудотворців, ікони яких стоять у церквах, ніколи не було, значить ті ікони (ідоли) фальшиві. Значить він (митрополит Іларіон (Огієнко)) учить, щоб українці поклонялися фальшивим богам. Там, де фальшиві боги — релігія фальшива, дарма, що вона зве себе правдивою, святою. Анатема тим, які на добрих людей накладають анатему за те, що вони не хочуть поклонятися фальшивим грецько-православним богам (іконам-ідолам).

43. — Учителю, звідки ці ікони-ідоли були принесені до грецької ортодоксії?

- Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що пагани-греки мали ікони, ну й перетранспортували їх до грецької православної віри. Та «для паганина, — пише він на 23 сторінці в «Іконоборстві», — ікона була правдивим богом і він вклонявся їй, як своєму богові», «а тому їх поклоніння образові було ідолопоклонством. І зовсім інше для християнина: ікона — це йому тільки символ первообразу, намальованому на ній, і християнин вклоняється не дереву, не малюнкові, а тільки тому, хто на іконі намальований».

44. Це прочитавши, хочеться сказати: митрополите — архиєреє чужовір'я, не ображай розум людський! Кожна мати (мати індуська, буддистська, жидівська, мусульманська, християнська, японська, українська), яка цілує фотографію сина свого, убитого на фронті, то вона не цілує папір фотографічний, а тільки того, хто на фотографії сфотографований.

Цілуючи, вона ніби чує його серце у своїм серці, ніби чує трепет його душі у своїй душі, фотографія — святий образ її сина.

Святослав Хоробрий (Патріярх Дажбожої Руси (України) вклонявся не дереву, не малюнкові, не статуї, а тільки Тому, Хто на тій статуї був зображений. На статуї був зображений Дажбог з гордим і вольовим обличчям українця (русича).

Українці (русичі) вірили, що вони внуки Дажбожі створені на образ і подобу Дажбожу, і образ Дажбожий вони уявляли на основі свого образу, і вірили вони, що Дажбог — Творець життя.

45. — Учителю, а може б створити таку систему життя, в якій би людина не поклонялася ні рідним, ні чужим святощам, і взагалі — жодним святощам?

- Побратиме, в душі благородної людини є хотіння благоговіти перед людиною, яку вона любить. Людині хочеться обожнювати рідну землю, рідну матір, рідну вітчизну, рідних провідників, і чим у людині ця потреба більша, тим більше вона є людиною. І в цьому краса людяности.

Створити таку систему життя, в якій би людина ні в що і нікому не вірила, ніщо і нікого не обожнювала, можна, але в такій системі життя в людини погасли б людські спонуки і стала б людина потворною. Адже навіть тварина обожнює тварину — голубка з журби за голубом умирає.

46. — Учителю, коли греки самі є ідолопоклонниками, то чому вони, прийшовши в Русь (Україну), оголосили брутальну війну українському (русичівському) ідолопоклонству?

- Уважно слухай мене: справа не в ідолопоклонстві, а в ідеології ідолопоклонства. Ідолопоклонство, принесене греками в Русь (Україну), репрезентує грецьку релігійну ідеологію. Ідолопоклонство рідної віри Руси (України) репрезентує многотисячолітню українську культурну і релігійну ідеологію, віру батьків, історію батьків.

Грецькі попи знали, що вони зможуть своїх грецьких християнських ідолів поставити на непокірній землі Руси (України) тільки тоді, коли поваляють на непокірній землі Руси (України), гордих і свободолюбних українських ідолів.

47. Не можуть над берегом Дніпра у священному гаї внуків Дажбожих стояти два ідоли — ідол Христа і ідол Дажбога тому, що українці, знаючи, що Дажбог Бог батьків рідних, будуть весною класти квіти біля Його статуї. Статуя чи ікона Христа, яка має образ чужинця (жида), заросте бур'яном. Щоб цього не сталося, статуя Дажбога в Києві була повалена, осміяна, сплямлена і на її місці була поставлена статуя чи ікона Христа, яку греки звеличили і святим кадилом прославили.

Коли б у Києві стояла статуя українського гетмана Мазепи і поруч стояла статуя москвинського лідера Леніна, то, очевидно, українці, маючи волю, клали б квіти біля статуї Мазепи. Статуя Леніна, яка втілює ідеологію москвинського шовінізму, заросла б бур'яном. Щоб цього не трапилося, статуя Мазепи була повалена, осміяна, Мазепа був названий зрадником і на місці статуї Мазепи поставлена статуя Леніна.

48. Поет Павло Тичина в «Літературній Україні» (за 16 жовтня, 1970 року) пише: «Червоний боєць, знайшовши слушний момент, тікає із полону, довго блукає в лісах, аж поки не зустрічається з окресленням статуї Леніна. Він, упавши перед Леніном, обнімає його ноги й прохає звидити й пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив».

Тут бачимо широко проявлену ідеологію червоного москвинського ідолопоклонства. Перед ідолом (кам'яним образом Леніна) українець стоїть на колінах, обнімає ноги його кам'яної статуї і просить у статуї (ідола) Леніна «звидити й пробачити смертний гріх».

49. — Учителю Лев Силенко, значить справа не в ідолопоклонстві, а в тому — чи ідеологія ідолопоклонства рідна, чи чужа? Чи в РУНВірі будуть зображення Дажбога?

- Побратиме, у РУНВірі ми не малюємо образу Дажбога і статуй з Дажбога не робимо. Та ми маємо образи наших світлих родоначальників — Мами Лель і Тата Оря. І ми їх почитаємо у наших Святинях.

І статуї їхні можуть стояти у Священних гаях над Дніпром, і поруч можуть стояти статуї великих і славних синів і дочок Руси (України). І ми біля них будемо квіти класти, писанки, пісні будемо біля них співати, звеличуючи велике життя їхнє.

50. Ми обожнюємо Дніпро, степи, гори, ріки, небо і сонце, і святі могили предків наших. Ми внуки Дажбожі; ми вільно і натхненно у Святинях молимося:

«Дажбоже наш, ми вірнії внуки Твої, в ім'я Твоє живемо і хліб Твій споживаємо, і з вірою в Тебе утверджуємо працею і борнею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров'я і дітям нашим на життя достойне!

Дажбоже наш, Ти могутній, бо наша віра в Тебе могутня тому, що вона Твоїми таїнами в нашій душі народжена і освячена, і Тобою вона благословенна в ім'я волі і сили, слави і безсмертя народу нашого у Царстві Вічности Твоєї, Дажбоже наш!»

ДЕНЬ 11

1. Учителю Лев Силенко, Консисторія Української Грецько-Православної церкви видає у Банд Бруці журнал «Українське православне слово». У цьому журналі (за травень, 1971 року) Консисторія ставить обвинувачуюче питання: «Чи РУНВіра узнає людські жертви та чи практикує їх у наші дні?»

І під церквами парафіяни питають: чи то таке питання ставлять архиєреї з переляку, чи, може, щоб залякати українців, мовляв, «раби Божія», не йдіть до Рідної Української Національної Віри, бо там практикуються людські жертвоприношення. Отож, «убогі духом, со страхом і трепетом» тримайтеся грецького православія і поклоняйтеся «Господу Саваоту — Богові Ізраїля». І, померши, відправляйтеся на лоно Авраама — родоначальника жидівського.

Учителю, хто, коли і чому приносив людські жертви? І що про це говорить історія людства?

2. — Побратиме, є декілька видань «Біблії» англійською мовою. Їх солідність в тому, що в них дотримана тотожність перекладу. Немає прагнень фальшувати біблійний текст з метою викликати у християнина божественніше ставлення до «Біблії».

Працюючи в жовтні в 72 році в Лондоні у Бритійському Історичному музеї, я переконався: англійці совісно ставляться до рукописів. І немилосердні вони до тих, які пробують з тією чи іншою метою їх фальшувати.

3. Українці мають три основні переклади «Біблії». «Біблія», видана в перекладі митрополита Іларіона (Огієнка), має малу вартість для науковців, істориків, дослідників. Але для сектантів (баптистів, адвентистів, єговистів) вона найкраща тому, що її переклад неточний: порушена стилістика «Біблії», неправильно перекладені тексти. І в цьому можна переконатися, читаючи, наприклад, «Пісню Пісень». Митрополит Іларіон признається, що він свій переклад опоетизував (прикрасив, обкучерявив).

«Біблія», видана Українською католицькою церквою, має розкішне оформлення, чудові кольорові ілюстрації жидівських праотців і пророків, і гостру католицьку цензуру. Українець-католик, беручи в руки «Біблію» католицьку (йому дозволено читати тільки католицьку «Біблію», бо всі інші неправильні), не знає, що «святі отці» зі «Святої Біблії» багато повикидали «святих писань».

«Біблія», видана в 1957 році Світовим Біблійним товариством в Лондоні в перекладі П. О. Куліша, Полюя і Левицького, має застарілий український правопис. Але її перекладачі віднеслися до біблійних текстів найсовісніше. І коли їхній переклад порівняти з текстами «Біблії», виданої в англійській і німецькій мовах, то немає розбіжностей. І тому я беру цитати з цього видання.

4. «І був Абель вівчар, Каїн же хлібороб». «...Каїн приносив Господеві жертву з польового врожаю. Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його. На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн» (1 кн. Мойсея, гл. 4, 3—5). Каїнова хліборобська жертва (зерно і овочі) не сподобалися «Господеві Саваотові». І тому «Він» на Каїна «не споглянув».

5. Старі юдеї вважали, що кров — життя. І було в них переконання, що для Саваота-Єгови треба дарити життя, живе рідне життя, а не зерно «з польового врожаю». І вони (жорстокість це, ніжність чи дикість?) жертвували своїх улюблених дітей-первенців (синів і доньок) для свого «Господа Бога Саваота». Вони жертвували все, що було в них найдорожче. І вірили вони, що їхній «Бог Саваот» їм за таку велику любов і вірність дасть свої божественні дари. І дасть їм силу панувати над іншими народами.

6. «Галаадій Ефтай був чоловік хоробрий». Ефтай мобілізував юдеїв, щоб завоювати землю Аммоніївську. Перед походом він пообіцяв «Господеві Саваотові», що коли переможе аммоніїв і щасливо вернеться додому, то когось зі своєї рідні (жінку свою чи доньку свою) принесе в жертву: здійснить «всепалення».

«І двинув Ефтай проти Аммоніїв воювати з ними». «І побив він їх страшенно». «Як же прийшов Ефтай з Масифу додому, аж виходить на зустріч йому дочка його з музиками і танцями. Була вона в нього дитина єдина. Опріч неї не було ні сина, ні дочки. Побачивши він її, розірвав одежу на собі й промовив: Ой доненько моя»... (Кн. Суддів, гл. 11, 32-35).

7. Донька Ефтаєва відповіла: «Батеньку мій. Коли ти відкрив уста свої перед Богом, так чини зі мною, так як промовив єси». Вона (слухняна дочка Ефтаєва) «Просила тільки панотця свого: Дай мені ще два місяці пожити: піду я в гори та оплачу моє дівоцтво з подругами моїми».

Ефтай відказав: «Іди»! І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дівоцтво своє. Як уплило ж два місяці, вернулась вона до панотця свого, й він спровадив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили ізраїльські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаадянина, через чотири дні в році (Кн. Суддів, гл. 11, 35-40).

Ефтай (воєначальник Ізраельського війська і суддя, народний герой) заколов свою єдину донечку і спік її на жертовнику «Господа Саваота, Бога Ізраелевого». Баптист каже, що «дрож проходить по тілі, коли читаєш у "Біблії" про надлюдську віру ізраїльтян в свого Бога ізраїльського, і думаєш — надлюдську віру може мати тільки надлюдський народ "Богом вибраний"».

8. — Учителю, а що можна сказати про Авраама, якого жиди і християни вважають праотцем своїм?

- Побратиме, вівтар — символ Божества. І тому в усіх релігіях, примітивних чи досконалих, і в усі часи жертву клали на вівтар (жертовник). І Авраам — праотець жидівський і християнський, взявши оберемок дров і ножа, вів за руку свого синка Ісаака, щоб його принести в жертву для «Господа Бога Саваота».

Щоб синок Ісаак не пручався, Авраам вирішив його обманути. Він сказав Ісаакові, щоб він не боявся — у жертву буде принесена вівця.

9. Авраам прийшов на врочище, «...розложив дрова, і, зв'язавши Ісаака, сина свого, положив його на жертовнику зверху на дровах. І простягнув Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого» (1 кн. Мойсея, гл. 22, 9-10).

Не думаймо, що Авраамові хотілося колоти сина свого. Він не хотів бути убивцем сина, та «Бог спокушав Авраама», кажучи: «Візьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ісаака, та йди в Морія землю, та й принеси його там у всепалення — жертву на одній горі, що тобі речу» (1 кн. Мойсея, гл. 22, 1, 2).

10. Слово «спокусник» є синонімом слова «гріховодник», «грішник». Коли «Біблія» пише, що «Бог спокушав Авраама», то значить підохочував чинити гріх? Та в Авраама є прагнення зробити реформу у ритуалі жертвоприношення.

«Простяг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого», та прийшла в нього думка (або, як пише «Біблія» — прийшов — ангел Господній) і «Авраам взяв барана і приніс його на всепалення замість Ісаака сина свого» (1 кн. Мойсея, гл. 10, 13). Ісаак хоч і лишився живим, та пережив він не малий страх тоді, як лежав на дровах і бачив, що батько вже простягає руку свою, щоб «заколоти сина свого».

11. — Учителю, чи тільки у старих ізраельтян був ритуал приношення людей в жертву?

- Ні, Моаби — народ семітський, сусіди Ізраельські. Під час війни «побачив цар Моабійський, що мусить полягти в бою, і взяв зі собою сімсот чоловіків, озброєних мечами, щоб пробратися до царя Едомського, та й не вдалося їм це. І взяв він свого первенця, що мав царювати після нього, та й приніс його у всепалення на мурі. Це так роздратувало Ізраїля, що вони відступили від нього та й повернулися у свою землю» (2 кн. Царів, гл. З, 26-27).

12. Ізраельтяни, які мали намір завоювати землю Моабійську, відступилися і «вернулися у свою землю», побачивши, що цар Моабії приносить на вівтар Моабії сина свого (престолонаслідника). Значить, моабитяни демонструють, що вони готові полягти на полі бою.

Ґеорґ Бюкенен Ґрей (професор гебреїзму, Оксфордський університет, Англія), дослідник «Біблії», у книзі «Жертвоприношення в Старому Заповіті», виданій в Ню Йорку в 1971 році, на сторінці тридцять шостій пише, що стародавні жиди практикували людське жертвоприношення і «Ефтаєва дочка є клясичним прикладом.

...Ефтаєва дочка була вбита, (людське жертвоприношення)». У пролозі до цієї книги Барух А. Левіне (відомий жидівський діяч і професор Гебрейського Ню-Йоркського університету) на сторінці двадцять сьомій пояснює, що «Єгова приймає кров».

13. — Учителю, чи є обгрунтовані доводи істориків, що народи Европи і Азії мали ритуали людського жертвоприношення?

- Так. Славний вчений — гордий син Британії — професор Лондонського університету Л. А. Ваделл у книзі «Фінікійська оригінальність Бритонів, Шотляндців і Англо-Саксів», виданій у Каліфорнії в 1973 році, на сторінці 183-й пише, що в старі часи на території Британії «вимагалися людські та інші криваві жертвоприношення».

14. У Британії в травні (десь на початку травня) було свято Белтей. Під час урочистостей Белтея (зазначує професор Л. А. Ваделл на сторінці 271) існував «церемоніял жертвування хлопця». І, очевидно, це практикувалося щороку. На сторінці 331 він пояснює, що у старі часи суворі ритуали «вимагали криваві і також людські жертвоприношення».

У «Початковому літописі» монах (наш земляк, який зрадив рідну віру України (Руси) і став сповідником грецької віри), пише, що був принесений у жертву чужинець (варяг-християнин Тур). Та є міркування, що варяг-християнин не був принесений у жертву, а просто забитий кілками за те, що він висміював у Києві київські обряди (писанки, кутю і навар, які ставилися весною на могилках предків).

15. Відомо, що вдруге (в 1591 році) патріярх Царгородський Єремія Другий у Посланії наказав русичам (українцям), щоб вони викинули з віри Христової обряди Дажбожої Руси (України), у яких на Великий День (Великдень) печеться хліб у вигляді сонця, лежать у кошиках писанки, ковбаси, хрін, печене порося — адже все це нехристиянське.

Відомий ворог Руси мусульманин Ібн-Даста писав для арабів, як зазначує Гаркавий у книзі «Сказанія мусульманськіх пісатєлєй», що в Україні (Русі) «узявши людину чи скотину, волхв накладає йому мотузку на шию, вішає жертву на колоду і чекає, поки вона задушиться, і каже, що це жертва Богові». Легко бачити, що мусульманин Ібн-Даста тут перекручено переповів оповідання Геродота про скитів.

16. Скити або Саки (наші далекі предки) під час поховання вождя ховали біля нього і його вірних слуг (але не душили, накладаючи їм мотузку на шию, а давали їм напій, який їх приколихував до вічного сну).

Беззастережна віра у «потойбічне життя», віра у безсмертя душі людської була така реальна і така сильна, що дружина померлого вождя сама зголошувалася йти зі своїм мужем «у країну вічного раю». Вона пила напій і її хоронили поруч з її мужем, слугами, кіньми і казковими золотими скарбами.

17. Ми сьогодні співаємо «Смерть одна розлучить нас». Предки наші вірили, що смерть не є всесильною, вони співали «навіть смерть не розлучить нас». І в стародавній Персії, з якої черпала варварська Греція для себе основи філософії, культури і цивілізації, смерть не розлучала чоловіка з жінкою — вони йшли разом «на той світ». І такі ж поховальні звичаї були і в стародавній Індії.

Професор Михайло Грушевський, якому ми віримо більше, як монахам і мусульманам, в «Історії України — Руси» в Другому виданні в Першій книзі на сторінці 289-й пише, що стародавні русичі (українці) не приносили людські жертви.

Грецький письменник десятого століття Константин Порфиророджений пише, що «Росси приносили в жертву живих пташок під дуже високим дубом. Окреслювали круга стрілами, а інші клали туди хліб чи що мали. Потім кидали жеребка й гадали, чи колоти їм пташок і їсти, чи випускати на волю». І ці твердження занотовані на сторінці 39 у Третьому томі — у «Вістях візантійських істориків» Штриттера.

18. У Бомбеї (Тачж Магал) 7-го лютого 75 року я розмовляв з рабіном. Ми так розмовляли, що він не знав мого прізвища, а я — його. Обмінюючись думками про парсів (визнавців науки Зороастра), я згадав, що стародавні українці не практикували кривавих жертвоприношень, (вони приносили для Бога зерно, мак, гриби і навар з овочів).

Рабін відповів: «З цим можна погодитися. Є народи-вівці і є народи-льви. Знаєте, що слово "юда" означає "лев". Лев — цар, вівця — його рабиня, яку він з'їдає на сніданок — здійснює криваве жертвоприношення. Сьогодні зі всіх релігій виключене криваве жертвоприношення, та незважаючи на це: леви лишилися левами, а вівці — вівцями».

19. «Москвини — північні агресивні мисливці, які свій характер оформили, полюючи на ведмедів та іншу звірину. Українці-хлібороби — мирні гречкосії. Ніхто не дивується, що москвини-мисливці завоювали українців-хліборобів». Рабін, поправивши «ярмулку», взяв валізу і пішов: йому на стрічу поспішали його одновірці.

20. Побратиме, я продовжую. Джей. Джі. Фрейзер (професор Кембриджського університету, Англія) у книзі «Золота Гілка», виданій в Лондоні в 1961 році, на 576-й сторінці пише, що шотляндці кров людини, яку вони приносили в жертву, мішали з зерном і по цьому дізнавалися чи буде врожайний рік чи ні.

На 517-й сторінці Фрейзер зазначує, що в Римі римляни жертвували козу, вважаючи, що це приноситься людське жертвоприношення: такі римські міркування свідчать, що вони (войовничі римляни), лагідніючи, людське жертвоприношення замінили тваринним.

21. Дравиди — монгольське плем'я в Індії. У дравидів були ґодси, тобто архиєреї (старші жерці), які у брагманів (оріянських богомольців) викрадали синів і приносили їх у жертву під час різних свят — пише Фрейзер на 570 сторінці. На сторінці 385-й він доводить, що «між семітами Західної Азії король під час національної небезпеки інколи давав свого сина в жертву для свого народу». А на сторінці 381-й він докладно оповідає, що Аун — король Швеції пожертвував для Одина біля городища Упсала дев'ять своїх синів.

22. У Німеччині обожнювалося дерево, ялинка — символ вічного життя. Коли німець здирав з живого дерева кору і коли він був спійманий на цьому злочині, то, як пише Фрейзер на сторінці 145, німці спійманому відрізували пупа. І приколювали пупа до тієї частини дерева, де була здерта кора. І водили спійманого довкола дерева, аж поки були всі кишки з живота вимотані. Живим людським тілом забинтовувалася жива рана на дереві.

Джей. Джі. Фрейзер зазначує, що метою цього німецького ритуалу було намагання замінити здерту з живого дерева кору живою частиною тіла людського. І це було обумовлене твердженням — життя за життя: життя людини за життя дерева.

Вільям Робертсон Сміт (професор Кембриджського університету, Англія) у книзі «Лекції про Семітську релігію», виданій в США в 1969 році, пише на сторінці 366-й, покликаючись на славного філософа Платона («Республіка», 8, 15), що «Людське жертвоприношення практикувалося в Аркадії для Зевса».

23. Вірили Аркадці (греки), що той, хто їсть тіло людське, принесене в жертву, то, як пише філософ Платон, сам «може перетворитися у вовка», який є «божеством», тобто, може здійснитися «свята євхаристія».

Вільям Робертсон Сміт (також на сторінці 366-й) зазначує, що «Людське жертвоприношення в Римській імперії відбувалося до часу Гадріяна».

24. У Европі широко відомий письменник Еврипід у творі «Іфіґінія» докладно описує, як грецький цар Аґамемнон здійснює людське жертвоприношення — ритуально заколює свою доньку Іфіґінію на жертовнику богині Артеміди.

Грецькі попи-християни, з якими я в жовтні в 72 році розмовляв у Атенах, гордяться грецькою дохристиянською релігією і в церквах її звеличують. І тішаться вони, що й сьогодні на грецьких грошах (драхмах) красується статуя Зевса. І тішаться, що й сьогодні біля будинку Грецької Академії Наук стоять могутні статуї бога Аполлона і богині Атени.

25. «Релігійна енциклопедія» Е.Ройстона Пайка, видана в 1958 році у видавництві «Меридіяна» (17 Юніон сквер Вест, Ню Йорк) пише, що в Англії «Хлопець, як зазначено в публікації в 1255 році, був викрадений жидами в Лінкольні, катований і накінець розіп'ятий. Частини його тіла були дивним способом виявлені, злочин цей вийшов на поверхню, і 18 жидів було повішено за їхню участь у цьому».

«Релігійна Енциклопедія», подаючи ці твердження, зазначує, що вони висвітлені у книзі англійського письменника Часера «Кентербері Тейлс». І тут додає, що «ця історія раннього антисемітизму є сумнівна».

26. — Учителю, а що про людські жертвоприношення пише «Енциклопедія Британіка»?

- Побратиме, дивися сам. «Енциклопедія Британіка» (15 видання) в п'ятій книзі на сторінці 201-й пише: «Палення дітей, здається, траплялося в Ассирійських і Ханаанських релігіях і в різні часи між Ізраельтянами».

«Різні обряди старих греків і римлян, які включали вбивання звірят, можливо початково включали людське жертвоприношення». «Від часу середньовіччя до недавніх часів загально жиди були обвинувачені в тому, що вони приносять у жертву християнських дітей на паску».

27. У 16-й книзі (15-те видання) «Енциклопедія Британіка» на сторінці 131-й в розділі «Жертвоприношення» пише, що «Кельтський ритуал включав жертвоприношення жінки, умертвляючи її зануренням у воді, і серед народу Маїв існував ритуал: молодих дівчат топили у святих водоймищах. В Перу жінок приносили в жертву, задушуючи їх». І на цій же сторінці пишеться, що в Тібеті зникло криваве жертвоприношення «під впливом Буддизму, який забороняє всяке криваве жертвоприношення».

У Данії (у Копенµаµені) в Національному музеї можна оглянути старинний мистецький твір, який зображає ритуал: кельти приносять у жертву «богові» жінок.

28. — Учителю, що можна сказати про Японію? Японці мали і тепер мають Шінто (Рідну Японську Національну Віру). Вони також практикували людське жертвоприношення?

- «Енциклопедія Британіка» на сторінці 201-й в цій же п'ятій книзі пише, що «В Японії людське жертвоприношення було залишене на початку середньовіччя».

Японці, залишивши людське жертвоприношення, самі встійнили, що в Шінто (в рідній японській національній вірі) «немає ніяких кривавих жертвоприношень, навіть пташок не можна вбивати в жертву для японського Бога». Усім відомо, що японці, маючи рідну японську національну віру, здобули у світі славу найбільш цивілізованої країни у Азії. І вони достойно демонструють у світі могутність свого вільного Японського духа.

29. Побратиме, людське жертвоприношення практикувалося в епоху примітивного розуміння релігії у Єгипті, Ізраелі, Греції, Римі, Японії, Азтекії, Вавилоні, Ассирії, Бенгалії, на островах Тихого океану, в Німеччині, Швеції, Англії і, можливо, в Русі (Україні).

У стародавні часи люди всіх релігій вірили в чудодійну силу жертвоприношення. Та, вдосконалюючи духовну і матеріяльну культуру і свої розуміння і відчування Бога, вони залишили людське жертвоприношення. І сьогодні немає кривавих жервоприношень ні в національних, ні в інтернаціональних релігіях — таке існує загальне переконання.

30. — Учителю, але є й сьогодні, як писав Іван Франко, «Попівські тортури».

У неділю, 15 вересня 1974 року отець-митрат Василь Федак у Соборі святого Володимира (у Гемільтоні, Онтаріо), після читання Євангелії про дві заповіді Ісуса, не витримав — і вийшов з рівноваги. Почав злісно говорити, що і він має «Самобутню Україну». І він знає всі ті українські родини, які залишили православіє і почали визнавати рідну віру України (Руси). Отець-митрат, щоб підняти вартість грецького православія, почав українцям казати, що українці не мали культури, культура прийшла в Україну з Греції. Українці, мовляв, були дикунами – «розпорювали себе широченними ножами і вмирали, таку паґанську віру мали українці. Отож, не слухайте запроданців — проповідників паґанства».

31. На підтримку отцеві Митратові не забарився прибути з Торонта сам первоієрарх Михайло Хороший. І він також у Соборі парафіянам почав ректи, що в рідній вірі України (Руси) були криваві жертвоприношення, пробував лякати українців.

Що ж це є? Тисячу років архиєреї чужовір'я ведуть жорстоку боротьбу з рідною вірою України (Руси) і досі не в силі задушити її в душі рідного народу?! Така вона живуча тому, що в ній животвориться вільний дух Українського Народу, у ній пробуджується божественна сила і воля України (Руси).

32. Учителю, а тепер скажіть, які були ритуали кривавого жертвоприношення у християнській релігії, яка так немилосердно зневажає віру Руси (України) — віру батьків наших?

- «І взяв Мойсей кров та й побризкав на людей, і рече: це кров заповіту» (2 кн. Мойсея, гл. 24, 8). Ісус рече «їжте, се єсть тіло моє», «пийте, се бо єсть кров моя нового заповіту» (Єв. Маттея, гл. 26, 26— 28). Отже, у Старому і Новому Заповітах іде мова про кров... Ісус сам себе приніс у жертву «Господеві Саваотові».

33. І тут постає питання: християнин не має права в той чи інший спосіб сам себе приносити у жертву, тобто відбирати в себе життя. Ісус же свідомо помер, щоб своєю мученицькою смертю спасти грішників. Бог Саваот, як Всемогутній, мав силу врятувати свого сина Ісуса від смерти. Та тут «Бог Саваот» сам свого сина приніс у жертву — відбулося «Авраамове» криваве людське жертвоприношення.

Дивно — ніби, щоб оправдати біблійний ритуал кривавого жертвоприношення, Річард Морґан у книзі «Біблійна теологія жертвоприношення», виданій методистами в 1969 році на сторінці 16-й пише, що «Напочатку Бог включив чоловіка в теологію жертвоприношення і зробив його центральною ідеєю теології».

34. А. Р. Джі. Томпсон у книзі «Каяття і Жертвоприношення в ранньому Ізраелі», виданій в 1963 році на 16-ій сторінці пише: «Людське жертвоприношення було спочатку наміром давати для Бога життєздатність життя жертвуючого».

У Західній Европі (особливо у країнах Скандинавії) у 12—14 століттях появляються християни-флаґелланти. Слово «флаґеллант» значить «самобичуюючий». Монахи в угоду Ісусові Христові почали самі себе до крови бичувати, І цей кривавий ритуал звався «приймання хрещення кров'ю». Люди, приймаючи «хрещення кров'ю», юрбами ходили по вулицях закривавлені, і в екстазі виголошували молитви до Христа.

35. — Учителю, сьогоднішній християнин не відповідає за поводження давніх християн.

- Так. Я говорив з християнськими пасторами англійськими, німецькими, мексиканськими. І знали вони, що я ні християнин, ні мусульманин. Чуючи, що я вірю в Єдиного Бога, ім'я якому Дажбог, ніхто з них не назвав мене паґанином.

Коли ми, рідновіри, звемо дикими шаманами тих «наших» попів-архиєреїв, які нас звуть визнавцями паґанської віри, то ми маємо святу слушність. Ми не паґани, ми не поклоняємося багатьом богам. Ми віруємо в Єдиного і Всюдисущого Бога. Ми не любимо тих, які нам завдають біль, і ми не любимо іншим завдавати біль.

36. Ми люди чесної релігійної толерантности — ми шануємо кожну в світі релігію, яка толерантно ставиться до Рідної Української Національної Віри. Говорячи про криваві людські жертвоприношення у вірі християнській, ми зазначуємо, що сучасні християни не відповідають за злочини давніх християн.

6-го липня 1415 року на жертовнику християнському був живцем спалений 46-літній чех (професор Іван Гус). Мудра і красива дівчина Гіпатія в Олександрії (Єгипет) була професором академії. Студенти любили її за її оповідання про астрономію. Астрономія — наука заборонена церквою Христовою.

37. Єпископ Кирило наказав монахам, щоб вони підстерегли Гіпатію, як вона вертатиметься з академії. Монахи схопили Гіпатію, оголили її і в церкві Господа Бога Христа задушили її. І спокійно (адже це ритуал людського жертвоприношення) «Тіло її посікли на кусники, м'ясо відшкребували від костей мушлями та й кидали останки в огонь» — пише професор Ню-Йоркського університету — (славетний історик) Джон Вільям Дрепер.

У Парижі (Франція) 24 серпня 1572 року християни здійснили масову «священну різню людей». Під час людського жертвоприношення (у день святого Варфоломея) було заколено дві тисячі дітей, жінок, мужчин. У Франції це людське жертвоприношення відбувалося з гарячої любови до Ісуса Христа. Ознаменовуючи «святе варфоломеївське жертвоприношення», «Всесвятіший папа Григорій 13 наказав видати прапам'ятну медаль».

38. У березні в 62 році я перебував у Мехіканському університеті. І тут довідався, що ще й досі живе між азтеками любов до вождя Гуавтемока. Азтекський вождь, побачивши, що вторжники християни-конкістадори прийшли, щоб поневолити і вмертвити азтеків, закликав свій народ стати до самооборони. Азтеки мали примітивну зброю. Вождь Гуавтемок під час бою попав у полон. І християни-конкістадори принесли вождя Гуавтемока в жертву Ісусові Христові.

- Які були вжиті ритуали?

39. — Християни-конкістадори зв'язали вождя Гуавтемока, а потім облили його «миром» (оливковим маслом). Розвели вогонь. І коли дрова згоріли, вождь Гуавтемок був покладений на залізну сітку, під якою палахкотів жар.

Християни-конкістадори, обвішавшись хрестами, молилися і на повільному вогні пекли вождя Гуавтемока. І біля нього лежав також його вірний побратим, – який, не витримавши несусвітніх мук, почав страдницьки стогнати. Вождь Гуавтемок сказав: «Побратиме, бери приклад з мене, я ж також не лежу на квітах». І ці його слова були останніми. І було це в 1600-му році.

40. 17 лютого 1600 року архиєреї християнські живцем спалили 52-літнього мислителя Джордано Бруно. 19 лютого 1619 року архиєреї християнські живцем спалили 34-літнього мислителя Лючіліо Ваніні. 14 квітня 1682 року архиєреї Москвинської православної церкви здійснили людське жертвоприношення — живцем спалили Аввакума Петровича.

41. — Учителю, чому думаєте, що Іван Гус та сотні йому подібних, які були живцем спалені на вогнищах, принесені в жертву для «Господа Бога Ісуса Христа»? Можливо справа Івана Гуса є справою кримінального злочину, а не священодійства?

- Іван Гус (і всі ті, які так, як і він, були живцем спалені), спалений тому, що папа римський (наступник Ісуса Христа) благословив людське жертвоприношення. Коли б він (папа римський) сказав тільки одне слово «ні», Іван Гус не був би спалений.

Маючи на увазі сучасний кримінальний кодекс, можна сказати: папа римський, благословляючи спалення професора Гуса, брав участь у кримінальному злочині. Та він (папа римський) не був покараний тому, що це було «священнодійство» (християнське людське жертвоприношення).

Католицький єпископ Фультон Шін (відома в США телевізійна зірка) за ті астрономічні твердження, які він голосить по телевізії, був би в епоху Івана Гуса живцем спалений на вогнищі.

42. — Учителю, постає питання — чому все ж таки жиди приносили в жертву своєму «Господу Богові Саваотові» дітей своїх — не самою ж тільки дикістю вони керувалися? І не тільки вони, а й моавитяни, греки, римляни, японці, англійці та інші народи?

Ті народи, які приносили в жертву дітей своїх, вірили, що коли вони жертвують дітей своїх Богові, то їхні діти, прийшовши до Бога, будуть їх перед Богом достойно репрезентувати.

43. Ті, які приносили в жертву богові свиню, вірили, що свиня, пішовши до Бога, буде їх перед Богом репрезентувати. Ніколи не жертвувалася свиня сліпа, крива, хвора, а завжди — найкраща. У «Біблії» зазначено, що тільки найкращі овечки (ситі первісточки) треба приносити в жертву «для Господа Бога Саваота».

44. — Учителю, глибоко вдумавшись, бачимо, що й сьогодні існують жертвоприношення, тільки вони мають інші форми, інші поняття і проявлення.

- Побратиме, духовний провідник Індії Магаматга Ґанді, який довгі роки проповідував філософію непротивлення злу насильством, у небезпечні часи Індії сказав, що він готовий свого сина Девадася пожертвувати для добра свого народу.

І він посилав сина Девадася в найнебезпечніші місця борні за єдність Індії. Він казав: «Я буду щасливий, пожертвувавши свого сина для справ єдности Індії. Іди, Девадась, то нічого, що вони вб'ють тебе» («Ґанді», Нараян Мурті, Карнатака Бгарат, Індія, 1974 р. стор. 36).

45. Москвинські інквізитори для тирана Сталіна принесли в жертву мільйони українських дітей, жінок, чоловіків. Тиран Сталін виконував заповіти тирана Леніна. Ленін, як зазначено на сторінках 248-ій і 762-ій у двох книгах («Твори Леніна», видані у Києві в 1947 році), дав ленінцям заповіт «Той, хто чинить опір — розстрілювати!», «Ми маємо в руках всі командні висоти, ми маємо у своїх руках землю — вона належить державі».

Зі всіх інквізицій світу Москвинська інквізиція має найбільш кривавий жертовник. На фінській землі на кістках українських майстри німецькі за хліб, вирваний з рук фінських і українських дітей, споруджували Пітєрбурґ. Усі жертовники усіх релігій і сатрапій бліднуть, коли їх порівняти із кривавими жертовниками обер-інквізиторів Романових-Сталіних. І москвини-шовіністи жорстокі не тільки зі своїми ворогами, а й самі з собою. І ця жорстокість є їхньою тиранською молитвою і вірою.

46. Ми, рідновіри, бачимо, що українці примушені жертвувати дітей як м'ясо для гармат Москвинської сатрапії. І діти українські падають, заливаючись кров'ю, у болотах Фінляндії, під мурами Берліну, на сопках Манджурських. З їхніх сердець кров точать у концтаборах Соловецьких, Колимських, Мордвинських. Їхні мозки покалічені — їх навчено бути сторожами сатрапських границь у горах Тянь-Шаню, на берегах Амуру, у горах Паміру, біля мурів Берліну. Як павук, напившись крови, лопне монстер — сатрапія Москвинська. І на її руїнах розквітнуть, як сади весною, вільні держави вільних народів!

Без жертв немає віри. Ми, РІДНОВІРИ, родимо дітей і даруємо їх, як наші скарби найдорожчі, як нашу любов найсвятішу, на жертовник святої Матері України, щоб вони, любі діти наші, були священними воїнами народної волі – безсмертними внуками Дажбожими.

47. Розуміння бога в Рідній Українській Національній Вірі найдосконаліше і найсвятіше. Дажбог — Світло, Самоутверджуюча Незнищима Енергія — Починання духовної і тілесної субстанції народу Українського. Дажбог Єдиносущий і Всюдисущий. Дажбог сам себе проявляє у необмеженій кількості форм і дій, і тому Він не має однієї форми і однієї дії, якими Він був би обмежений. Дажбоже, Ти в народі і народ в Тобі. Ми, внуки Твої, Тебе правильно розуміємо і Тобі достойно поклоняємося.

Дажбоже мій, Ти Святість Духа народу мого, і чуття мої, і мислі мої, керовані енергією божественного світла Твого, Дажбоже мій!

- Учителю Лев Силенко, Консисторія Українсько-Грецької Віри запитала: «Чи РУНВіра узнає людські жертви і чи практикує їх у наші дні?» Я вірю, що Консисторія отримала задовольняючу відповідь.

ДЕНЬ 12

1. Слово «синай» значить «колючий». «Колючий» півострів, або по-жидівському «Синай». На схилах кам'яних гір, на сонцем спалених глиняно-піщаних пустинях ростуть миршаві колючі кущі. Безводдя. Хижі звірі. І тут живуть жидівські кочові племена козопасів і вівцепасів. Вони примандрували з західних берегів Персіянської затоки. Сарана, корінці, висушені на сонці кусники баранини не вливають в їхні жили войовничости. Опинившись на Синайському півострові, вони попали в єгипетський полон. Фараоновий військовий відділ примусив їх працювати у копальнях.

2. Між 1200 і 800 роках до «нашої ери» не було на світі такої могутньої імперії, яка б могла контролювати життя племен і народів на просторах між Нілом і Ґанґесом.

Історики А. Г. Гордінер і Т. Е. Піт у книзі «Синайські написи» пишуть, що фараон Рамзес Шостий (1116— 1090 роки до «нашої єри») був останнім фараоном, який користувався Синайськими копальнями. Що сталося в історії Єгипту?

У Єгипті — громадянські війни. Військові частини фараона Рамзеса, не слухаючи своїх зверхників, покидають колонії і повертаються додому. І покинули вони й Синай. Так жиди звільнилися з єгипетської неволі і опинилися вони без праці і харчів, їм в очі дивиться голодна смерть. Рятуючи себе, вони вторгаються «у землю текучу молоком і медом» (1 кн. Мойсея, гл. З, 17).

Земля мирних ханаанців справді не є така багата, щоб її можна назвати «текучою молоком і медом». Але коли порівняти її зелені долини з пісками Синаю, вона виглядає спокусливою.

3. Вони (кочові жидівські племена) 3100 років тому, вторгнувшись з Синаю на хліборобські селища країни Ханаан, вперше появилися на арені історії Людства. До цього часу, як зазначують всі історики, не знайдено в історії жодних згадок про них.

Ханаанці назвали чужих людей, що прийшли і покорили їх, «ебер». Слово «ебер» значить «не наш», «прибулий», «потойбічний», «зайшлий», «посторонній». Від слова «ебер» виникли слова «гебер», «гебреї», «євреї». Саул став першим царем гебреїв. (Ім'я «Саул» значить «Бажан»). Та «найшов злий дух від Бога на Саула. І був він не при собі в палаті» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 10).

Коли в палаті юний Давид «пригравав на струнах» для Саула, «метнув Саул списа, думаючи: приб'ю Давида». Та, незважаючи на те, що походив «злий дух від Бога», Саул промахнувся. Давид відхилився і спис загруз у стіні.

4. І — потім розмилосердився Саул і сказав Давидові, що він зробить його своїм зятем, коли він принесе йому «сотню филистійських передніх шкірок, щоб помститися» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 25).

«Давид... пішов з людьми своїми в дорогу та й убив між филистиянами (тобто, між палестинцями, — пояснення моє) двісті чоловіка і приніс Давид їх передні шкірочки та й поклав їх повну лічбу перед царем» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 27).

Цар Саул, побачивши, як доказ Давидової хоробрости і порядности, двісті палестинських шкірочок — відрізаних сенситивних кінцівок, «оддав йому... свою дочку Мелхелу за жінку».

5. Войовничий цар Давид — жидівська гордість і слава. (Ім'я «Давид» значить «Добролюб»). Він царював успішно. «Як же Давид постарів і вбився у високі літа, то ніяк не міг зігрітися, хоч його і в ковдри загортають. І кажуть йому слуги його: "Нехай би пошукати добродієві нашому цареві молоду дівчину. Нехай би вона... услуговувала йому й лежала на його лоні, й буде тепло нашому добродієві цареві". Шукали по всьому займищу Ізраелевому найкращої дівчини, та й знайшли Аби-сагу з Синаму, та й привели її до царя... та цар не пригортався до неї» (1 кн. Царів, гл. 1, 1-2).

Старість не минає ні багатих, ні бідних. Жиди великі своєю великою любов'ю до царів своїх і живучі вони правильними інстинктами природи: так, як рій не може жити без матки, так правильний народ не може жити без вождя. Чим рій краще піклується маткою своєю, тим він здоровіший і сильніший.

6. Давид тяжко хворий. «І зв'язав священик Садок олійного рога з намету та й помазав Соломона. Тоді затрублено в трубу і весь люд викликнув: нехай живе цар Соломон!» (1 кн. Царів, гл. 1, 39). (Жиди кажуть «Задок», що значить «Справедливий». Греки це слово вимовили як «Садок». Найближчі приятелі Садока звалися садукеями).

Під час царювання Соломона (Мирного), який був сином царя Давида, жиди бурхливо посварилися і роз'єдналися. Одна партія підтримувала вождя Геробоама, який відкрито виступав проти Соломона і його гаремів.

(Ім'я Геробоам, Еробоам чи Джеробоам значить «Багатолюдний»; жидівські імена, так як і імена інших народів, різні народи вимовляють по різному і дають їм значення не завжди однакові).

І хотів Соломон стратити Геробоама, але «Геробоам зібрався і втік до Єгипту..., та й пробував у Єгипті до смерти Соломонової» (1 кн. Царів, гл. 11, 40).

Після смерти Соломона у Шехемі син Соломонів Регобоам (чи Ровоам, або Робоам) був проголошений царем. (Ім'я «Регобоам» значить «Багатолюдний»). З Єгипту швидко повернувся вождь Геробоам і з своїми однодумцями закріпився «в Ефраїм горах».

7. У 931 році до «нашої ери» виникли дві, одна до другої вороже наставлені невеличкі жидівські держави. Держава Ізраель з столицею Самарією, очолена вождем (царем) Геробоамом, і держава Юдея з столицею Єрусалим, очолена царем Робоамом.

Місто Єрусалим заснували Гіттіти, або, конкретніше кажучи, одне з гіттітських войовничих племен, назване Єгиптянами «Гиксосами». (Єгипетське слово «гиксоси» значить «володарі чужих земель»).

Гиксоси більше як століття володіли Єгиптом. Вони показали Єгиптянам та іншим семітським племенам як виглядає колесниця, кінь, військова тактика. Джан А. Вільсон у книзі «Культура Стародавнього Єгипту», виданій в 1965 році Чикаґським університетом, пише на сторінці 159, покликаючись на археологічні джерела, що «Гиксоси, мирно вийшовши з Єгипту, побудували місто Єрусалим» десь 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаанці звали Гиксосів «Русами», а ними збудоване селище «Руса салем», що значить «Русів постій, мир». З слова «Русасалем» постало слово «Єрусалим». На Тел ел Амарна таблицях, як зазначують археологи, первісна назва селища була не Єрусалим, а Руса салем.

8. Археолог Еммануел Анаті (визначний вчений сьогоднішнього Ізраеля) у книзі «Палестина перед Жидами», виданій в 1962 році в Ню-Йорку, пише, що археологічні експедиції знайшли в Палестині гиксоські могили і в них — керамічні вироби, тотожні до виробів, знайдених у Трипіллі (Україні). Він звернув увагу, що «гиксоські фортефікаційні й оборонні методи, а також оздоблення кераміки, мають походження північно-східної оригінальности». Він має на увазі простори, розташовані на північ від Чорного моря.

9. Самарія — невелике селище, віддалене тридцять миль на північ від Єрусалиму. (Слово «Самарія» значить «Вартова гора»). Самаритяни мали свій самаритянський говір. Вони не любили єрусалимців, між ними постійно точилася боротьба. «І побили юдеїв ізраельтяни, так що вони повтікали додому» (2 кн. Царів, гл. 14, 12).

Геробоам, будучи ефраїмцем (плем'я Ефраїма не любило племени Юди), бачив, що коли ефраїмці ходитимуть молитися в Юдею до Єрусалиму, то вони можуть приєднатися до царя Юдеї Робоама. (Слово «Ефраїм» значить — «Подвійно плодючий»; ще раз зазначую, що різні словники по-різному тлумачать значення тих чи інших біблійних імен і назв).

10. Жиди так, як і всі інші тодішні племена, поклоняються багатьом богам: Зуріел (мій камінь Бог), Белзебул — Злобог, Даґиел (Рибобог), Рахіел (Вівцебог). Геробоам «виготовив два золоті бички і промовив до народу: Не треба вам ходити в Єрусалим. Ось тобі власні боги Ізраелю» (1 кн. Царів, гл. 12, 17—31). І поставив Геробоам одну статую «Ізраелевого Господа Бога» в Бетелі, а другу в Дані.

І на своїй царській печатці він (цар Ізраельський Геробоам) зобразив свого «Бога» у вигляді льва речащого. Археологи знайшли цю Геробоамову «божественну печать». Вона тепер хорониться в Лондоні в Бритійському музеї. І про неї пише докладно В. Ф. Албрайт у книзі «Археологія Палестини», виданій в США в 1961 році.

11. Геробоам, зробивши для ізраельтян «бога» у формі золотого бичка, мав добрі наміри і не був він злим царем. «Про хоробрі його дії, як воював та як вернув Ізраелеві Дамаск... прописано в книзі літописній царів Ізраельських» (2 кн. Царів, гл. 14, 28). Бог у формі золотого бичка (особливо між жидами) ніколи не втрачав своєї вартости — власники золотих скарбів завжди мали не малий вплив на творення духовної і матеріяльної історії Людства.

12. Щоб краще уявити славну біблійну державу Юдею, треба згадати, що вона мала сімсот двадцять тисяч населення. У ній жило плем'я Юди і плем'я Веняміново. Є міркування, що слово «Юда» виникло з слова «єд», що значить «лев». Слово «Веняміново» значить «Удатний». Принаймні такі дає пояснення Вільям Сміт у «Біблійному словникові».

Є племена, що носять ім'я свого священного «тотема», слово «тотем» значить «його рід». Плем'я, що обожнювало лева, звалося «Єд». Ізраель розташований на північ від Юдеї, має територію в три рази більшу і об'єднує всі інші племена Ізраельські.

13. У 722 році до «нашої ери» цар Ассирії Саргон Другий стирає з лиця землі державу Ізраель. І забирає він до ассирійського полону тридцять тисяч ізраельтян і їхнього царя Осию (Гошею).

(Варто тут звернути увагу на принадні значення імен: Сарґон значить Сонячний король, або – король Сонця, Гошея значить – Спасіння. Слово «сар» було семітами, як я вже писав у «Совісті Історичної Науки», позичене від сумеріян).

Сарґон Другий поселив полонених ізраельтян у містах Медиї. Країна Медия розташована на південь від Каспійського моря. На спустошеній ізраельській землі він (Сарґон Другий) наказав поселити людей, привезених з Сирії і Вавилону.

14. На перелякану юдею Сарґон Другий не звернув уваги. Він знав, що нещодавно в Юдеї побував єгипетський фараон Шишак. І Шишак «позабирав скарби з храму Господнього і скарби з царської палати. Забрав і золоті щити, що поробив був Соломон» (1 кн. Царів, гл. 14, 26). Історики вважають, що то цар Ізраеля Геробоам намовив фараона Шишака, щоб він заатакував царя Юдеї Робоама.

15. Цар ассирійський полонених ізраельтян «поселив при ріці Газан та по медійських городах», — (2 кн. Царів, гл. 17, 6). 38 років томляться жиди в жахливій ассирійській неволі. Вони приречені на поступове вимирання. Не помагають їм визволитися з неволі боги Зуріел, Рахіел, Даґиел та їхній «Бог Єгова».

Армія могутньої Ассирійської імперії озброєна мідяними і бронзовими мечами. Вона не має кінноти. Вона многочисленна, горда, жадна і оситіла. Раби годують її. Вона не знала, що в степах Оріяни (України) вже куються залізні мечі. І шикується над берегами Дніпра многочисленна армія вершників. Вершники русяві, безстрашні, жилаві. Коні їхні швидкі, як буревій.

16. І Вібга (Самоволодар) підняв вадар (булаву) і говорить до вершників: «Дая дада ма зам! Віті Да Бгу ана ведя сваґатура! Света карна, сваґ іті тура, синула Оря!» Чужинці, чуючи цю чудову скитську мову, пишуть, що скити були іранцями, і дехто з українців їм відповідає: «Так воно й є». Ні, не так воно є. Скити говорили стародавньою українською мовою. Вище згадані слова скитського володаря оживляю, щоб ми відчули в них красу первородну нашої рідної мови.

«Дайте дання матері землі! Вітайте Дажбога, знайте самонароджену силу свою. Світлом керуйтеся! Самобутньо ідіть, тури, сини Оря!»

17. «Іті, свата тура!» – дав команду володар могутньої Скитії (Оріяни-України), піднявши священний символ (Триєдиність Буття – Трисуття). Трисуття (тризуб) – символ Скитії. І Кімерійці, і Скити — агресивні вершники лилися, як розбурхана течія з південних схил Кавказу», -пише Р. Ґіршмен на сторінці 97 у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США.

І отетеріла від страху могутня семітська Ассирійська імперія. Возрадувалися раби — ізраельтяни у неволі ассирійській, почувши, що скитський (староукраїнський) володар Сакандра летить, як всезмітаючий бурун — незчисленна армія вершників. І мають вони залізну зброю, якою торощать мідяні і бронзові мечі ассирійські. Сакандра іде до Ассирійської столиці Неневиї.

18. Герман Шнайдер (професор філософії Ляйпціµського університету) у книзі «Історія Світової Цивілізації», виданій в Лондоні в 1931 році, пише (на сторінці 318), що «В 680 році перед Христом Скити з Кімерійцями (з північних берегів Чорного моря), вторгнувшись з гір, завоювали Ассирію». Скити мали залізну зброю і найкращу в світі кінноту. Вони були богами світу — від них ніхто не міг втекти і їх ніхто не міг догнати. Від Нілу до Ґанґесу не було такої армії, яка б відважилася з ними почати бій.

19. Історик Р. Л. Отллі (Кембриджський університет, Англія) у книзі «Коротка Історія Гебреїв», виданій в 1904 році, пише, що «Скити вторгнулися в Медию, швидко забрали всю Західню Азію, спустошили Евфратську долину (Вавилон), потім зливою влетіли у Палестину. Лишили Юдею недоторканою. Ограбувавши палестинські міста, вони проникли до границь Єгипту». Їх на границі Єгипту стрінув фараон Псеметих і відкупився, давши їм казково великі дари, щоб вони не вторгалися в його царство.

Столиця Ассирії перебуває в руках українських (скитсько-кимерійських) кінних армій. На руїнах Ассирії постають дві нові держави: Медия і Ново-Вавилонська. Українці (скити-кімери), будучи господарями у Середній Азії, визволили народи з Ассирійської неволі. Вони зробили великий поштовх у розвитку цивілізації, військової техніки і оформлення духовного життя.

20. Ассирійці звали скитів ім'ям саки. Вони мали на увазі назву скитської зброї, яка звалася «сакіра». Геродот пише (читай у книзі «Геродот», виданій в 1965 році в Балтимор (США) на сторінці 439, що «Скити були озброєні луками, кинджалами і була в них зброя «сакіра» (бойовий топір)».

«Сак» — корінь слова «сакіра». Звідси й походять слова «сікти», «січ», «січовик». І слово «сак» наші предки вживали у значенні «воїн», «січовик». Геродот і всі сучасні скитологи пишуть, що Скити самі себе звали Саками. Греки їх звали Скитами.

21. Слово «італієць», коли на нього дивитися з лінгвістичної сторони, значить «скотар», «той, що пасе скот». Не дивуймося, що старі греки, бачачи казково багаті пасовища і незчисленні отари скоту, які ходили над берегами Дніпра, звали нашу землю Скитією.

Є думка, що наше слово «скотар» (скот, скотарство) походить з санскритського слова «скут» чи «скит», з якого створені у «Рик Ведах» слова «скутіта», «скотана», що значить щось таке, що «скочується» (злуплюється). Є в нас сьогодні слово «скотити», створене з слова «котити». Слово «котитися» також значить «народжувати овець».

Дозволяю собі зробити здогад, що й грецьке слово «скитос», що значить «шкіра», своїм походженням сягає санскритського «скут». Невипадково англійське слово «скін» споріднюється з українським словом «скіра» чи «шкіра».

22. Один загін скитської кінноти, промчавши дорогами Медиї, розташувався на півдні Персії (Ірану), в родючій долині між рікою Галманк і притоками Шелак. Сьогодні над берегами Галманку стоять міста Сеїстан, Тапа Мир, Надалі.

У Персії слово «Саки» почало вимовлятися, як «сасси», «сеїси» чи «сакізи». Саки мали в Персії свою область Сакастан, що значить «земля Саків». Жак Дишесне Ґюллемін у книзі «Символи і Цінності Зороастріянізму», виданій в 1966 році в Ню Йорку, пише (на сторінці 9), що «Сакістан сьогодні зветься Сеїстан, частина якого є в Афганістані, а частина в Балухістані».

23. Саки були добрими господарями. Вони перетворили Іран (Персію) в імперію.

«Сассанська імперія була найкращим періодом в історії Ірану», — пише на сторінці 357 Ґіршмен у книзі «Іран». Сассанською вона звалася тому, що її королями були представники з Скитського роду.

24. «Так говорить Заратустра!» — сказав німець Фрідріх Ніцше, вклавши в уста великого Просвітителя малі ніцшеянські слова. «Енциклопедія Британіка» (книга 23, рік 1973) на сторінці 1011 пише: «В 19 столітті Ніцше в своїй книзі «Так говорить Заратустра!» свавільно перекрутив Заратустрову науку на свій власний смак, намалювавши його не як одного з перших великих моралістів, а як першого немораліста».

Ніцше не був людиною душевного здоров'я. Він безрозсудно вклав в уста Заратустрі світогляд заносливого німецького «супермена». Гітлер — учень Ніцше.

Совісні шукачі правди вважають, що коли б не було «Вед», створених в Оріяні (Україні), то не було б Заратустри, Будди. Коли б не було Заратустри і Будди, то юдаїзм, християнізм і мусульманізм не мали б духовного зразка для творення монотеїзму, демонології, анґелогії і есхатології.

25. Слово «Заратустра» створене з слів «Зара» і «Устра». Загально в науці встійнено, що слово «зара» значить «жовта», а «уштра» чи «устра» значить «верблюд». Заратустра — сторож жовтих верблюдів, або Жовтоверблюдний.

Є також пояснення (і про це пише «Енциклопедія Британіка» на сторінці 820, в книзі 23), що слово «зар» значить «олд», тобто «стар», або «яр». В українській мові і в санскриті слово «яр» значить «ярий», «зрілий», «старий», «сильний». Монголи, вторгнувшись в Русь (Україну), залишили нам слово «яр» в значенні «обрив», «западина», «пропасть», і тепер в нас слово «яр» має два значення.

Слова «Заратустра», «Будда», «Конфуцій», «Христос» означають не прізвища, а титули. Знаємо, що слово «Христос» значить «Помазаний».

26. Медия — країна, в якій народився Заратустра. Старинні анали Персії (Ірану) пишуть: «Заратустра був першою мудрою людиною. Він родився в Медиї тоді, коли володарями цих земель були Скити — завойовники».

Історики, археологи Ірану не вважають Скитів Іранцями. Скити мають свою Вітчизну, розташовану на північ від Чорного моря. І Нестор-літописець пише, що землі Русі «називали Греки "великая Скитія"».

Не треба забувати, що «іранці-перси були тією самою расою, що й медіяни, вони були частиною оріянської родини. Так, як і всі інші оріяни, перси поклонялися одному Богові», -пише славний англійський авторитет Вільям Сміт на сторінці 501 у «Біблійному словнику», виданому в 1948 році в Філядельфії. Вільям Сміт, тут згадуючи про віру в одного Бога, має на увазі науку Заратустри.

27. Спітама — рідне прізвище Заратустри. Слово «Спітама» значить «Світлан», «світлий», «русявий». У санскриті «світ», в українців — «світло», «світлий». У Персії (Ірані) слово «спіт» вживається в значенні «світлий».

А. В. Вільямс Джаксон (професор індо-іранських мов, Колумбійський університет) у книзі «Зороастер», виданій в Ню Йорку (в 1901 році), пише (на сторінці 34), що «Пророк Заратустра — священик оріянської віри». На сторінках 35-36 він доводить обґрунтовано, що «Спітама — племенне ім'я Заратустри значить «Світлий».

Спітама – ім'я скитське. Відомий історик В. В. Вокс у книзі «Неневия і Персополіс» пише, що «Заратустра був скитом». Греки слово Заратустра вимовили як Зороастер. Г. Ґ. Веллс у книзі «Нариси Історії», виданій в Ню Йорку в 1961 році, пише на сторінці 456, що «Заратустра, так як і Будда, був оріянином», на сторінці 243 він уточнює, «Оріянські племена — це Скити».

28. Якщо історики майже однозгідно вважають, що Заратустра був Скитом (і дехто доводить, що Він прибув з берегів Дніпра зі Скитською кіннотою в 680 році (до «нашої ери») до Медиї, то в нас є велике хотіння почути Його мову.

Для прикладу тут подаю слова українсько-авестійські (заратустріянські): бій – рена (рана). Бог – Баґа, грабити (брати) – граб, булава – вадар, (той, що веде), ваакати (говорити) – вак, вдова – відава, вітер — вата, гора – гарі, дати – да, дерево – дауру, дощ – вар, думати – ман (манити), жінка – жані, жовта – зар, жить – жив, знати – зна, земля – зам, краяти – керет, могутній – маган, м'ясо – гав (гав'ядина), небо – набаг, новий – нава, пекти – пач, приємно – фрия, путь – паф, рана – хвара, ридати – руд, село – віс (поселення), сонце – вар, стояти – ста, скот – пасу, суша – гушка, темно – темаг, тепло – тапта, тесати – таш, умирати – мар, устати – усста.

Я оживив нашу рідну мову, якою наші дорогі предки говорили ще перед заснуванням Риму і перед написанням «Біблії» (П'ятикнижжя Мойсея), і ті, які не розуміють цієї значимости, будуть з мене сміятися, а ті, що здібні думати, глибоко задумаються; на основі джерел самі переконаються, що мої висновки правильні.

29. Ми докладніше ознайомимося з скитською мовою, довідуючись про науку Заратустри та Його священні терміни. «Авести» — священні книги заратустріянізму. Слово «Авести» зворушило душу мою, коли я довідався, що воно тотожне з санскритським словом «віста».

«Віста» значить «новини», «вісті», греки кажуть «євангелії» (благі вісті). Срі Бгаґват-Дгорма в книзі «Благовіщення Заратустри», виданій в Райкот (Індія), пояснює, що слово «Авести» рівнозначне англійському слову «нюс» (вісті).

Н. Р. Бенарджі у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Авести» — священні зороастріянські тексти споріднені з Ведичним санскритом і вони виглядають як наріччя». Чому? Лавренс Міллс у книзі — «Роз'яснення вчення "Авест"», виданій в Бомбеї (Індія), пише, що «Мова «Авест» близька до Ведичного санскриту, який є його старшою сестрою».

30. Досліджуючи «Веди» і «Авести», я помітив, що слово «Перун» у «Ведах» вимовляється як «Варуна», а в «Авестах» як «Авура». Чому є такі мовні споріднення?

Джек Фінеґен у книзі «Археологія Релігій Світу» пише, що «десь на початку чи зразу після середини другого тисячоліття перед Христом оріяни прийшли на територію Ірану». Від оріянів ця територія й почала спочатку зватися «Ар'яна», що значить «земля оріянів». З слова «Ар'яна» постало слово «Іран».

31. Заратустра, маючи двадцять років, іде від роду свого в люди — у світ широкий. Іде, щоб пізнати мудрість життя. Він вірить, що найкраще розуміє життя той, хто вільною і тяжкою працею здобуває сам собі хліб щоденний.

Він, мандруючи, помагає немічним здобувати хліб, він лікує хворих, повертає зір сліпим. Маючи 30 років життя, Він на березі ріки Дайтя (тепер священної ріки заратустріянізму) духовно осяявся і почав відважно проповідувати основи своєї науки.

32. Медияни вірили так, як і всі інші народи того часу, в багатьох богів, їхнє духовне життя було очолене маґами. Слово «маµ» (і про це я вже говорив) значить «мужній», «величний». Маµи були людьми мудрими, утаємниченими в життя. Знали вони властивості характеру людського, вміли хворих лікувати травами і добре розумілися на погоді. З слова «маµ» постали слова «маµічний», «маµія». Маґи поклонялися Богові, якого вони звали Див (Дева).

Заратустра виступив проти ритуалів маµів і осудив їхнього Дива, назвавши його «злим духом». Він говорив, що на світі діють Дві Сили. Є дуалізм. Перша Сила Світу — Сила Добра, Правди, Любови, Світла, Мудрости. Першу Силу Світу Він назвав ім'ям Агура Мазда.

33. У «Ведах» є слово «асура», в «авестах» — «агура». Корінь цих слів «сур» (сар, сур'я) санскритсько-сумеріянський, значить «сонячний», «ясний», «опромінюючий».

Сумеріяни казали «ашіра» чи «асара» в значенні «сонце». Семіти слова «ашіра» вимовили як «сар», створивши ім'я «Сарґон» і жіноче ім'я Сара, я вже згадував, що ім'я «Сара» взяте семітами від оріянів.

Слово «Мазда» дослідники визначили у значенні «мудрість». Я вважаю, що таке пояснення поверхове. «Мазда» створене з слів «маз» і «да». «Маз» значить «мозок», «мудрість», «ум». Слово «да» значить «даний», «дати», «дан». «Мазда» — Мудродатель (Мудрістю Даний). Агура Мазда — Сонячний Мудродатель.

34. Заратустра, ідучи землею Медиї, проповідував, що не Див, а Агура Мазда — Творець існування. Він — Єдиний. Він — Абсолютний Володар Світу. Він — Незмінність. Він однаковий тепер і завжди. І все достойне походить від Нього. Він — Світлий Дух Мудрости, Добра, Правди, Любови. Він — Суддя і Законодавець. У Ньому немає зла, тьми, заздрости. Він створив людину, землю, сонце, повітря, розумних домашніх тварин, корисні рослини.

На світі крім Агура Мазди діє злий дух. Він зветься Анґра Маню (злий ум) — це сила тьми, руїни, пекла, ненависти, хвороб, заздрости, обмов. І вона творить зло між людьми і веде непримиренну борню з Агура Маздою.

35. Щоб зрозуміти походження науки заратустрової, треба знати, звідки Він походить, і в якій вірі Він родився і був вихований. Розважно пише «Енциклопедія Британіка» в книзі 23 (на 1011 сторінці), зазначуючи: «Заратустрової реформи не можна збагнути без знання традиційної релігії, в якій Він був народжений і вихований».

У праці «Діяманти з Храму Світової Історії» я пишу, що многотисячолітні життєві досвіди і спостереження переконували наших Предків, що на світі діють дві непримиренні сили: Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог).

Весна, Світло, Тепло — це Біле Буття (Білобог), Зима, Тьма, Холод — це Чорне Буття (Чорнобог).

У городищах Трипільських (над берегами найжиттєтворчішої ріки Дніпро) весною наші Предки влаштовували врочисті ритуальні танки, в яких відображалася боротьба двох сил (змагання Весни і Зими) за своє утвердження на землі.

36. У південних країнах не дуже помітна межа між весною і зимою, і тому в них не могло виникнути поняття про існування двох вічно ворожих сил. В Оріяні (Україні) — Весна йде в образі юної чарівної дівчини (богині). Вона йде осяяна Сонцем і уквітчана квітами і вітана пташиними піснями. І вона, як Світла Сила Світу, перемагає холодні сутінки Зими.

Весна, ставши переможцем, не знущається над Зимою. Весна — Дух Добра і Милосердя, Любови і Справедливости. У «Ведах» читаємо, що «Бог милостивий навіть до тієї людини, яка зробила гріх».

І Заратустра, натхнений вірою батьків своїх, проповідує, що Добро є тому Добром, що Воно завжди і всюди є Добром, і якостей своїх не міняє.

37. Чому Оріяна (Україна) — колиска народів білої раси? Тому, що на її степах вперше люди почали їсти хліб? Споживаючи багато зернових харчів, вони стали плодовитішими і бадьорішими. Роди, об'єднуючись, творили племена і починали шукати нових земельних просторів.

«Перше Індо-Европейське розселення в різних формах, в різні країни і в різні часи відбувалося і проходило поступово на протязі десятиліть і століть. Воно почалося десь в кінці третього тисячоліття перед Христом і йшло в різних напрямках з України (з Вітчизни своєї)», — пише на 204 сторінці Жорж Ру в книзі «Стародавній Ірак», виданій в Англії в 1966 році.

38. Малим хлопцем прибув з Оріяни (України) в 680 році до «нашої ери» Спітама Заратустра до Медиї, чи родився Він у Медиї у скитській родині кшатрия (воєначальника) Спітами — немає значення. Головне те, що Він прагнув медиянів і всіх жителів Ірану (Персії) намовити, щоб вони залишили кочове життя і ставали хліборобами.

На питання учнів «Учителю, в чому є зерно віри в Агура Мазду?» Він (Заратустра) відповідав: «Коли добре родиться хліб» («Авести»). Він учив, що найсвітлішою людською гідністю є «орати землю і сіяти зерно» («Авести»). Він всіх пастухів заохочував до осілого життя. Він вважав, що хлібороби — люди мирні справедливі сонцелюби, достойні діти природи.

Заратустра говорив: «Людина Правди величніша як сонце. Людина брехні прямує до сатани. Нічого в світі немає огиднішого, як брехня. Вірте Агура Мазді, Він — Датель законів борні, дії і реформи!»

39. 8 лютого 75 року в Бомбеї (біля Тачмагалу, який стоїть на березі Арабського моря) до мене підійшов приємний чоловік. І: «Ви ґуру Лев Силенко? Ви щойно були в нашій колонії. Говорили з молоддю і питали про мене, я Далла».

«Достойний Далла, запрошую Вас на чай до Тачмагалу», — сказав я. Сівши о 12 годині дня за стіл, ми чаювали до шести вечора, ведучи розмову про Заратустру, Його науку, мову і про Україну. Далла сказав: «Я співчуваю Вам, Ваша доля подібна на нашу».

«У 641 році араби вторгнулися у наш Іран. І принесли з собою віру Могамета. Коли іранець не хотів зрікатися рідної віри, він був замордований. І багато іранців вибирали смерть, не бажаючи бути духовними рабами чужої релігії. Вони, вмираючи, казали: «Слава Тобі Заратустре!» Та були й такі, які, рятуючись від смерти, приймали віру могаметанську.

«Усе, що було наше рідне (заратустріянське), араби називали ідолопоклонством, бісовством, нечестивістю. Араби палили наші рідні святині на наших очах, кидали в болото наші священні книги, наші символи. І казали: «Ми вас просвіщаємо, тепер матимете правдиву віру в правдивого Аллаха».

40. Далла говорив тихо й задумано: «І ця правдива віра нас на нашій землі поробила правдивими рабами. Знали ми, що наша іранська культура вища і старша як арабська, але ми не мали права про це говорити дітям нашим».

«У школах могаметанських наших дітей було навчено, що рідна віра Ірану (наука Заратустри) — справа диявольська, і тому її треба зневажати. Наші діти робилися нашими ворогами. Вони славили все арабське і соромилися признатися до рідного. Вони не знали, що ми, іранці, мали свою азбуку та мусіли її забути і прийняти арабську».

41. Далла говорив тихо й задумано: «У нас, персів, є така стара поговірка. Дитина плакала на руках негра-слуги, який заспокоював її, кажучи: "Не бійся, я ж з тобою". Дитина відповіла негрові: "Тому я й боюся".

Могаметани, принісши нам правдиву віру в правдивого Аллаха, казали: "Не бійтеся, Аллах з вами". Ми тому й боялися, що Аллах з нами. Ми довгі століття терпіли жорстокі знущання. Тому що Аллах був з нами, нам, персам у Персії, заборонено мати рідну віру. І дозволено нам нашу рідну віру звати нечистивою, неправдивою. Ми (декілька родів) таємно залишили Персію (Іран) і прибули до Індії з наукою нашого Учителя Заратустри. Ми гіркими сльозами плакали, відчалюючи від берегів рідної Вітчизни».

42. «У Індії ми чуємося щасливими. Ми чуємося щасливими тому, що ми є самі собою — це ж щастя найблагородніше! У нас є рідні авторитети, які ми шануємо. Адже шануючи їх, ми самі себе шануємо. У нас є рідне розуміння Бога єдиного і всюдисущого. У нас рідні святині, у святинях обожнений наш Заратустра, наші почування. Вірою в Агура Мазду ми єднаємо самі себе».

«Ви оглядали наші святині на Ганді марґ, Янµар марґ і Шанкар. Наша молодь є нашою тому, що вона вчиться по-нашому в наших святинях, у наших школах. Учитель Заратустра учив нас, щоб ми дітям давали науку. І ми заповіт Учителя виконуємо. Наші діти мають добре виховання, рідний стиль життя. І всі ми тут в Індії живемо заможньо. Ми не гніваємося, що індуси нас звуть «жидами Індії»

43. Я сказав: «Люблю тих людей, які живуть в ім'я рідного. І при потребі готові життя віддати, щоб жило рідне. Я вчора в Делі університеті розмовляв з японцем. Він шінтоїст, отже, з погляду християн він ідолопоклонник, паганин, нечестивець. Ні, ні, так не є. Він великий науковець, астрофізик. Визначає вік і температуру космічних тіл. Має розум глибокий, має душу врівноважену. Він сповідник рідної японської національної віри.

В моїх очах він – достойна японська людина.

44. Я не люблю релігійних вторжників-місіонерів, які тиняються по світах, кажучи, що тільки їхня віра правдива, а всі інші віри — справа диявольська, яку треба зневажати і руйнувати.

Далла сказав: «Мені студенти казали, що Ви український Заратустра. Ви звіщуєте нову концепцію у тій вірі, яку мали ваші батьки перед приходом грецьких жерців (єреїв) на Вашу любу Україну».

«Думаєте, що чужа віра, яка силою вторглася в душу народу вашого, не задушила любови до рідного богорозуміння?»

45. Я відповів: «Вірю, що в душі мого народу жевріє благородна іскра прагнень мати рідну віру (рідну духовність), мати своє незалежне духовне "Я", мати своє почесне місце в історії людства. Я прийшов, бо така воля Дажбожа, щоб її (цю благородну іскру) перетворити у велике вогнище духовного відродження народу. І наміри ці здійснюватиму, не думаючи про те, чи я буду рідним народом люблений, чи забутий. У душі моїй є сила, яка володіє мною, і я підвладний їй».

46. «Достойний Далла, сьогодні я хочу з Вами говорити про Заратустру. Він же був скитом з роду Спітама. І мої предки були скитами.

У науці Спітами я знайшов багато такого, що було в рідній вірі Руси (України)».

Далла відповів: «Іран був заселений людьми, які прибули з України чотири, три тисячі років тому. У всіх нас колись була одна Вітчизна, одна мова, одна віра. Так, Заратустра був скитом. Індія, як знаєте, скитів зве саками. І Будда був скитом. Скити – великі люди світу».

47. У Бомбеї я уважно оглядав святині Заратустри. Знайомився зі священними книгами заратустріянськими. Вів розмови з персами (заратустріянами). Я був захоплений їхнім єдиномислієм, їхньою родовою гордістю, їхніми почуттями окремішности. Створювалося в мене враження, що вони народжені однією матір'ю. Зрідненість у них подивугідна. Не може чужинець говорити щось зле парсові про парса, бо напевно отримає таку відповідь: «Ви ж чужинець. Чому Ви проникаєте в наші заратустріянські справи? Думаєте, що ми такі духовно бідні люди, що Вам вдасться між нами створити розбрат? Помиляєтеся».

48. Заратустріяни живуть як одна родина. Вони на мої слова: «Ви дуже подібні один на одного», відповіли: «Ми всі брати і сестри — у нас одна кров і одна віра. Ми всі боронимо одного і один боронить всіх». Вони вірять, що їхня віра найкраща в світі. Вони вірять, що їхній Учитель Заратустра — найвеличніша в світі Людина.

Вони мають модерні школи, у яких вивчають життєпис і науку Заратустри. Вони з чужинцями радо говорять про Заратустру, але ніколи нікого не намовляють визнавати Заратустру. Вони ніколи нікого не запрошують до своїх святинь. Туристам вхід до їхніх святинь заборонений.

49. Шануючи рідне й чуже, вони кажуть: «Ми люди благородні, наше — нам, ваше — вам». Є і в них люди (у родині не без виродка), які чинять зраду. Наприклад, коли їхня дівчина одружується з чужинцем, всі вони однозгідно від неї відрікаються. І кажуть їй: «Полюбила чужинця, то йди від нас до чужинців». Вони вважають, що краще родина мала, але вірна й дружня, ніж родина велика, але зрадлива, невпорядкована і розсварена ворогуючими думками і характерами чужої крови.

Ідучи вулицею (в Бомбеї), я думав: не хотів би, щоб в часи формування українського державного життя десять тисяч заратустріян переїхало жити з Бомбею до Києва. Заратустріяни заволоділи б київськими банками, часописами, телевізійними станціями, торговельними установами. Вони організовані і зріднені краще, як жиди.

ДЕНЬ 13

50. У заратустріянських книгах (у «Гатах», «Авестах», «Паглави»), які, як святеє святих, хороняться в Бомбеї, пишеться, що Заратустра був непорочно народжений. Він — Син Божий (Син Агура Мазди). Агура Мазда послав свого Сина з Неба на Землю, щоб Він людям показав справедливу дорогу життя.

Заратустра був одружений з чарівною дівчиною Гавова. Він їй сказав: «Гавова, я піду геть. Житиму сам. І на самоті думатиму про Добро і Зло. Є в житті якісь помилки, вони мене непокоять. Можливо я, думаючи про життя, знайду первопричину людського страждання на світі цьому».

Гавова вважала, що нерозумно тратити час на роздуми про життя. Треба доглядати і вирощувати скотину та збагачувати господарство. Заратустра, ніжно попрощавшись з Гавовою, пішов. Він оселився в печері в горах Сабалан.

51. Минали місяці. Заратустра жив у світі глибокого роздумування. Він в думці сам собі ставив хвилюючі питання і на них давав відповіді. Він сам себе пізнавав, удосконалюючи свої погляди і почування.

На світанку в горах появилося, як ніколи раніше, особливо величне Сонце, розкинувши могутні вогнисті проміння. Темнота, не маючи сил перемогти Сонце, тікала у безвість. У Заратустри цього ранку народилася думка: на світі є Світло і на світі є Тьма. Між ними немає миру. Між ними точиться вічна боротьба, яка ніколи не закінчиться миром.

52. Світло — це Добро, бо воно дає життя землі. Тьма — це Зло. Тьма стримує розвиток життя на землі і множить зло.

Я кажу у Днях «Різдво Світла Дажбожого» і «Великдень Світла Дажбожого», що такі поняття світу Добра і світу Зла були у стародавній вірі Руси (України). І вони всесторонньо проявлені у «Ведах». Заратустра поліпшує їх, духовно вдосконалює. Він каже, що Добро є завжди добром, а Зло є завжди злом. Добро ніколи не робить зла. Зло ніколи не робить добра.

53. У печері (у спокійному світі самітности), устійнивши основи своєї духовної науки, Заратустра глянув на земні простори і сказав: «А тепер, Заратустра, виходь з гір і йди в народ. Виводь народ зі шляху Тьми на шлях Світла!»

Заратустра, йдучи від селища до селища, десять років людям проповідував свою духовну науку. І приєднав (за десять років!) тільки одного сповідника, який був його двоюрідним братом. Люди слухали Заратустру уважно. Згідливо похитували головами і відповідали: «Правду кажеш. Та лишити старе й прийняти нове не є нашою справою. Ми ж звичайні смертні люди. Коли всі підуть за тобою, то й ми підемо».

54. Двоюрідний брат заратустровий сказав: «Заратустра, Твоя наука велика й свята. Я вірю Тобі. Та кажу, що звичайним людям тяжко твою мудрість збагнути. Ти спочатку виховай людей так, щоб вони могли Твою науку зрозуміти. Зрозумівши, вони визнають її».

Є в словах першого визнавця науки Заратустри ділова обачність. Справді, хіба можна людині, яка ніколи в руках не тримала кобзи, казати: «Бери і грай?» І я бачу, що моя наука про Духовний Світ рідної Віри Руси (України) не всіма сприймається однаково. Ті, що її збагнули поверхово, принижують її неправильними оповіданнями про неї, самі цього не помічаючи. І потім зневірюються, бачачи, що люди до них ставляться недовірливо.

55. Заратустра сказав своєму двоюрідному братові: «Порада твоя правильна». І пішов Заратустра до королівського палацу. Біля воріт Він сказав королівському вартовому: «Іди і скажи королеві Виштаспі, що я, Заратустра Спітама, Пророк Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди), прийшов побачити його і вчити його про шляхи Добра й Зла».

Вартовий, побачивши мандрівника в убогому одязі, який сам себе зве Пророком, зареготався. І почав глузувати з Заратустри. Заратустра дав команду: «Іди і роби те, що я тобі сказав». Вартовий збентежився від несподіваного наказу. Вій почув в голосі Заратустри щось таке, чого він досі не чув від людей звичайних. І побачив він в очах Заратустри іскри вельможної вольовости. Але стояв непорушно. Заратустра взяв у руку горючу кулю, яка вогнем окутала Його пальці. І сказав: «Цей знак ознаменовує, що я прийшов на світ в ім'я Єдиносвітлого Мудродателя».

56. Вартовий пішов до короля Виштаспи і сказав: «Справді, дивовижний чоловік прийшов бачити тебе, Величносте! Він сам себе зве пророком Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди). У руці тримає вогненну кулю. І рука його не спалюється». «Пришліть його до мене», — дав наказ король Виштаспа.

Заратустра, ставши перед королівським престолом, сказав: «Я, Заратустра Спітама, Пророк Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди), прийшов до Тебе, Великий Володарю, щоб повернути Твоє серце від марних і злих зображень на шлях, який веде до Світла, Правди, Мудрости».

«Чим Ти можеш доказати, що Твої щойно сказані слова правдиві?» спитав король Виштаспа. Заратустра відповів: «Я вчу, що світ Правди не любить світу Неправди. Якщо Ти або Твої мудреці бажають дати мені питання, я радо відповідатиму, щоб Ти сам переконався, що Твій шлях ідолопоклонний, покритий темрявою. Я показую шлях новий — правдивий шлях Єдиносвітлого Мудродателя. Він світлий, як світло дня!»

57. Чуючи ці слова Заратустри, може виникнути питання: які мав основи Заратустра звати сам себе Пророком? Які Він мав основи говорити, що Його шлях світлий, а шлях короля Виштаспи покритий темрявою?

Чи міг би кожний іранець, сам себе назвавши Пророком, казати, що його шлях світлий? Чи мав підставу Могамет сам себе звати «пророком Аллаха»? Чи були вони такими, якими самі себе звали? Вони були великими людьми. Вони були великими тому, що, йдучи на жорстокий іспит життя, не торгували своїми поглядами і не пристосовувалися до тих чи інших поглядів, щоб здобути любов і славу. Не було на світі таких сил, які б їх зневірили, залякали і ослабили. Вони не робили самі себе пророками — у їхніх душах була втілена така могутня духовна енергія, яка їх робила такими, якими вони були. Вони самі не знали, чому ця сила саме проявилася в них, а не в інших. Сучасні життєзнавці вважають, що такі люди роджені «унікальним жестом матері Природи».

58. Король Виштаспа сказав: «Мудреці мої, архиєреї, єреї й маґи! Давайте питання цьому чужинцеві! Відповідаючи, Він розповість нам, хто Він є. Я сяду тут і буду судити, хто правий, а хто ні». Заратустра Спітама в королівському палаці був названий «чужинцем» тому, що Він не був корінним іранцем. З роду скитського (староукраїнського) походив Він.

Заратустра сказав: «Величносте, якщо Ти знайдеш, що моє слово правдиве, то пообіцяєш мені, що Ти залишиш темний шлях поклоніння зображенням (ідолам) і підеш на шлях Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди)?

59. «Я обіцяю», — відповів король Виштаспа. Мудреці, архиєреї і маґи з прихованим глумом дивляться на мандрівника Заратустру, який звернув на себе увагу, сам себе називаючи Пророком Агура Мазди. І дивно — звідки Він мав відвагу так безстрашно висловлювати свою науку?

Головний королівський архиєрей самовпевнено питає: «Заратустра, значить Ти, чоловіче, прийшов учити нас нової релігії? Чим же вона різниться від релігії батьків твоїх?»

Заратустра відповів: «Ні, я не прийшов вас вчити нової релігії. Я прийшов поліпшити стару релігію. Питаєте, що я вчу? Я вчу людей Добра, проповідуючи віру в Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазду)! Ваш шлях ідолопоклонний — шлях темний».

60. Головний королівський архиєрей сказав: «Ти думаєш, що наші боги Сонце, Гори, Небо, Зорі фальшиві?» Заратустра відповів: «Ні, вони не є фальшивими богами, вони взагалі не є богами. Коли людина збудує дім, то хіба можна казати, що той дім є людиною? Сонце, гори, небо, зорі не є богами, а творінням Творця (Єдиносвітлого Мудродателя) Агура Мазди».

«А хто ж Творець?» — спитав один з єреїв.

Заратустра відповів: «Агура Мазда (Єдиносвітлий Мудродатель), — Творець і Володар Світу». Мудрець спитав: «І Ти говориш, що Творець створив все на світі цьому?»

61. Заратустра відповів: «Він — Світло. Він створив усе, що світле й добре на світі цьому. З Добра й походить добро». Один з єреїв спитав: «А хто ж тоді створив зло на світі цьому?». Заратустра відповів: «Зло на світі цьому створив Анґра Маню — темний дух, дух зла, ненависти. З ненависти й походить ненависть». Головний королівський архиєрєй сказав: «Ага! Тоді виходить, що на світі цьому є більше, як один Творець?» Заратустра відповів: «Так. На світі є Два Творці. І на початку світу було два духи: Добрий Дух — Світло, і Злий Дух — Тьма. І з цього й вічна Правда походить: твої дороги — не мої дороги, твоя смерть — не моя смерть, твій світ — не мій світ — роз'єднаємося: і світ роз'єднався на Світло і Тьму. І Добрий Дух створив усе, що добре на світі цьому. А Злий Дух створив усе, що зле на світі цьому».

62. На хвилину перестану оповідати про науку Заратустри. Пригадав: мандруючи в Мексіці і країнах Центральної і Південної Америки, я оглядав підземне озеро, в якому плаває сліпа риба. Там, де колись були очі, тепер — горбики.

Якось видющі предки цієї риби потрапили в озеро вічної тьми. Ішли тисячоліття за тисячоліттями. У темряві очі стали непотрібними, і вони поступово зникли. Тепер плаває сліпа риба. Я стояв і думав: світло дає очі живим створінням, а тьма — відбирає? Коли б цю сліпу рибу знову переселити у світле озеро, її далекі потомки стали б видющими. Там, де є очі, почали родитися перші проблиски мислі. Значить світло — колиска мислення! О, як це добре, що я вникнув у суть цієї простої правди! Світло — Творець Мислення, Світло — проміння Дії. Дія вічна, незнищима, самоутверджуюча і самонаснажуюча — Вона дає Буття, я її ознаменовую ім'ям Дажбог.

Щоб слово «дія» було ясніше відчуте, зазначу, що воно тотожне зі словом «енергія».

63. Мудрець спитав Заратустру: «Чому ми повинні йти за Добрим Духом? Чому ми не повинні йти за Злим Духом, адже він такий сильний, як і Добрий Дух?»

Заратустра відповів: «Добрий Дух накінець переможе Злого Духа. Злий Дух назавжди щезне! Людина повинна бути там, де світла перемога».

І спитав маґ: «Як ти знаєш, що Добрий Дух переможе?» Заратустра відповів: «Знаю тому, що Злий Дух не має передбачення. Злий Дух грубий. Він живе обмеженими стимулами. Він живе сліпими потребами, темними чуттями. Злий Дух не цікавиться минулим. Злий Дух тому й є Злий, що він дбає тільки про сучасні вигоди, прибутки, і живе прив'язаністю до речей сумнівної вартости. І тому він в кінці свою борню програє».

64. І спитав мудрець: «А хто ж тоді створив людину?» Заратустра відповів: «Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда) створив людину». Мудреці, маµи, архиєреї і єреї злорадно переглянулися, їм здалося, що Заратустра суперечить сам собі. Архиєрей, глянувши на короля Виштаспу, сказав Заратустрі: «Ти щойно сказав, що Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда) творить тільки добрі творіння і тільки добрі справи. Якщо так — то Ти сам собі суперечиш. Люди (хоч би такі, як ми) створені Єдиносвітлим Мудродателем, а вибрали шлях Злого Духа. Стали, як кажеш, синами Зла».

65. Заратустра відповів: «А це тому, що Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда), створивши людину і поселивши її в країні Світла й Добра, дав їй волю вибирати шлях Добра, або шлях Зла. Справедливо вчу вас: все, що людина думає, робить і говорить, записується у книзі життя. Добрі думки, добрі дії, добрі слова записуються на одній стороні книги життя.

Злі думки, злі дії, злі слова — по другій стороні книги життя. Коли переважає добра сторона — людина йде до Неба, а коли зла — до Пекла».

66. «І йде назавжди?» — спитав король Виштаспа. Заратустра відповів: «Ні, Ваша Величносте! Судний день близько. І День днів Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди) святкуватиме свою перемогу над Злим Духом. І в Судний день всі мертві воскреснуть. І добрі душі, і злі душі будуть поставлені перед Судом. І добрі душі будуть навіки обдаровані добром. А злі душі щезнуть у тьмі безповоротно, бо вони сини Зла. І тоді заторжествує на світі Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда). І на світі цьому не буде Злого Духа, і так буде вічно!»

Духовні істини тут висловлені Заратустрою були проявлені в стародавній рідній вірі Руси (України). Оріянин прагнув на цьому світі бути добрим, щоб і на тому світі жити у Царстві Добра. Оріянин (скит-русич) не здавався у полон, бо вірив, що коли він на цьому світі буде рабом, то й на тому світі житиме в рабстві — в темряві Злого Духа. Я докладніше про це оповідаю в праці «Перед хрещенням Руси (України)».

67. У палаті короля Виштаспи запанувала тиша. Люди сиділи непорушно. Вони ніколи не чули таких чужих мудрих слів. Король Виштаспа порушив мовчанку, сказавши: «Чи маєте ще якісь питання до цього чоловіка?» Один з мудреців спитав: «Що треба почати робити, щоб іти шляхом Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди)?»

Питання мудреця важливе тому, що в ньому порушується справа практичного втілення в життя науки Заратустрової. Тільки там є віруючі, де є практичне визнання віри. Хто каже, що віру визнає, але практично не втілює її в життя щоденне, нагадує сад, який цвіте, а плоду не дає. Заратустра відповів мудрецеві: «Добре мислення, добре слово і добре діяння — це і є шлях Єдиносвітлого Мудродателя».

68. Маµ спитав: «Як же людина може знати, де є добре мислення, де є добре слово, де є добра дія?» Заратустра відповів: «Це легко знати — Правда — Добро, а Неправда — Зло». Не спитали мудреці й маґи Заратустру, «що є правда — добро і що є неправда — зло»? На світі, як знаємо, є багато правд. І кожна з них прагне бути першою. Є широко пропагована кремлівська правда — неморальна, брутальна. І вона зве всі інші правди неморальними, брутальними. І жорстоко їх поборює, голосячи, що тільки вона є правдивою правдою. Отже, справа не в правді, а в моральній ідеології правди.

69. Мудрець спитав Заратустру: «Чи правда є єдиним шляхом Єдиносвітлого Мудродателя?» Заратустра відповів: «Правда йде перша! Ті, які йдуть шляхом правди, повинні бути чисті в мисленнях. Повинні мати на устах достойні слова. Повинні допомагати усім потребуючим. Повинні працювати на полі, вирощуючи зерно. Повинні плекати дерева, вирощувати скот. І бути милосердними не тільки до людини, а й до тварини».

Король Виштаспа сказав: «Очевидно, цей чоловік говорить мудро. Ваші прагнення знесилити його потерпіли поразку. Він є таким, яким він сам себе вважає. Він — Пророк Агура Мазди». І король визнав Спітаму Заратустру своїм Учителем, Учителем королівського двору.

По містах і селищах Ірану рознеслися вісті (авести), що постала нова віра, утверджена в науці Спітами Заратустри. І люди міркували: «Коли король визнав Заратустру, то й ми визнаємо».

Рідна родина Заратустрова і його ближчі сусіди, які десять років до нього ставилися з насмішками і звали його самохвалом, самолюбом, фальшивим пророком та всіляко його переслідували, тепер прибули до королівського двору, щоб поклонитися Пророкові Заратустрі, і сказати: «Та ми ж його рідня, він з наших сторін, ми його добре знаємо».

70. Відбувається таємна нарада (синедріон архиєреїв, єреїв і маґів). Синедріон міркує: «Коли Заратустра здобув прихильність короля Виштаспа під час відповіді на питання, значить наші дні в королівському палаці пораховані». Синедріон вирішує придумати якісь свідчення, щоб убити Заратустру. Або — так його знеславити, щоб всі люди його залишили. І щоб він загинув у забутті.

«Що робити?» — спитав маґ, член синедріону. «Я маю плян, — відповів архиєрей, підтриманий єреями, — ми знаємо, що наш король не любить ворожбитів і заклинателів. Чи ж не заворожив людей Заратустра своїми словами?» Головний архиєрей сказав таємниче: «Треба мудро і всюди поширити слухи, що Заратустра ворожбит». «Думка ця правильна, але як зробити, щоб король повірив?» — сказав єрей.

Маґи, архиєреї і єреї після синедріону почали улесливо кланяючись доносити королеві Виштаспі, що «той чоловік Заратустра, що сам себе зве Пророком, не є жадним пророком, а таким собі звичайним ворожбитом і заклинателем. І коли ти, Величносте, провіриш його кімнату, де він тепер живе, то сам переконаєшся, що правду тобі кажемо».

71. Король Виштаспа визначив довірених людей, щоб вони зробили ретельне дослідження в кімнаті Заратустри. Маґи і єреї тоді, як Заратустра перебував у саду, таємно побували в його кімнаті, і в ній поприховували одрізані голови котів і собак, нігті з пальців померлих людей, волосся з кінських грив та інші речі, які вживають чужинці (скити) для ворожіння і заклинання.

...На королівському дворі зійшлися маґи, мудреці, пишно одягнені архиєреї і єреї, щоб спільно обміркувати лікування улюбленого королівського коня. Кінь храмає. І ніби просить рятунку в свого пана — короля. Усі старання всіх не принесли успіху. Деякі слуги кажуть, що Заратустра -мудра людина. Він би допоміг коневі, та шкода, що Він — ворожбит. Заратустра довідався у в'язниці темній і жорстокій, що король Виштаспа занепокоєний хворобою свого коня — вірного бойового друга.

72. Заратустра подає вість з в'язниці, що Він хотів би оздоровити коня. Стояли королівська родина, лікарі, мудреці, маґи, архиєреї і єреї. Усі насторожені, заклопотані. Іде Заратустра. Він уважно оглянув коня і сказав: «Величносте, я поверну здоров'я твоєму улюбленому коневі, коли ти пообіцяєш, що приймеш мою науку і вже не покинеш її?»

«Я обіцяю!» — відповів король. Заратустра ще ретельніше оглянув ногу коня. І знову сказав: «Якщо я поверну здоров'я твоєму влюбленому коневі, Ти, Величносте, пообіцяєш, що твій син, принц Ірану, і твоя дружина — королева також визнають науку мою?» Король дав обіцянку.

І Заратустра почав лікувати коня. Кінь стрепенувся і добре став на ноги, побадьорішав. Заратустра походив з скитського роду Спітамів, що був відомий не тільки добрими вершниками, а й добрими лікарями. Король сів на жвавого коня — всі зраділи.

73. Учні Заратустри вивчають напам'ять вислови свого Учителя. Вони, ідучи від села до села, повідомляють людей: «Учитель Заратустра учить, що "є такі головні ангели на світі — ангел Доброго Мислення. Люди, учіться добре, ясно, мудро думати. Перебувайте під опікою ангела Доброго Мислення".

"Є ангел Доброго Наказу. Наказодавці, учіться давати добрі, ясні, мудрі накази. Перебувайте під опікою ангела Доброго Наказу. Є ангел Доброго Розуму. Є ангел Благочестя. Є ангел Благополуччя. Є ангел Безсмертя. Вони, добрі духи — посланики Єдиносвітлого Мудродателя. Вони — приятелі й охоронці людей"».

74. Що ми бачимо в ангелології Заратустри? Ангели Заратустрової науки — це мудрі духовні поняття доброчинства.

У християн ангел «взяв кадильницю і наповнив її огнем із жертівні, і кинув на землю» (Іоан, 8, 5). Християнський ангел на землю кинув кадильницю. Дивні ангельські обов'язки. У юдаїзмі ангели мають різне оформлення і призначення. Особливо широко прославлені «святі серафими і херувими». Сотні літ талановитими басами, солов'їними сопранами з'юдаїзовані українці співають: «Світ на просвіту і славу народу Твого Ізраїла... Многоокі Херувими та шестикрилі Серафими, круг Тебе стоячи та літаючи, переймаються страхом перед неприступною славою Твоєю» («Требник», виданий Українською Православною Церквою в США, в Ню Йорку, в 1954 р., стор. 12, 29).

75. Слово «Серафим» значить «розжарення», «горіння». Ісая пише, що «коли цар Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолі, а краї ризи його наповнили храм. Кругом його стояли серафими і кожний мав шість крил: двома закривав собі кожний лице, двома закривав собі ноги, а двома літав» (Ісая, 6, 1—2). Бачимо, що в уяві біблійного Ісая, серафими не є духовними поняттями доброчинства, а якимись потворними птахами, які крилами самі собі прикривають обличчя і ноги, літаючи біля «Господа Бога Саваота».

Слово «херувим» (херуб, херубим) значить «крилата звірина» казкова (мітична). Переважно херувима робили у формі «рогатокрилатого бугая». І такі дерев'яні крилато-рогаті херувими стояли у храмі царя Соломона, охороняючи «святеє святих» Господа Бога Саваота. Цар Соломон «зробив у Пресвятому два херувими з дерева оливного по десять локоть заввишки. П'ять локоть було одне крило херувима, а п'ять локоть друге крило херувима, то є десять локоть від кінця одного крила до кінця другого крила» (1 кн. Царів, гл. 6, 23-24).

76. Заратустра добрих оріянських богів проголосив ангелами (посланиками Єдиносвітлого Мудродателя). І так бог Вата (слово «вата» значить «вітер») став ангелом Ватою. Оріяни (скити) поклонялися до матері-землі. Обожнюючи землю, вони казали «мата зам». Мата Зам — добрий бог. І Заратустра проголосив, що є добрий ангел Зам (покровитель хліборобів).

Слово «маню» чи «ман» значить «манити», «проявляти розум», «ман».

Заратустра проголосив, що є «спента Маню», що значить «святий Розум» чи «святий Дух». У санскриті слово «света» значить «святий», а в «Авестах» — «спента» — святий.

Наші предки не казали «земля», а «зам» чи «зем». Закінчення «ля» виникло пізніше. І тоді постали слова — греб-ля, вір-ля, тес-ля, зем-ля. Заратустра, проголошуючи добрих богів ангелами, визначив, що Агура Мазда їхній Небесний Отець.

77. «Учителю, навіщо жити на світі?» — питали учні Заратустру. Він відповідав: «Треба жити, щоб боротися за Правду. Правда, Краса, Мудрість і Воля там, де хлібороби».

Маючи Оріяну (Україну) на увазі, як колиску зачаття аристократичної хліборобської культури і цивілізації, історик Г. Пік у книзі «Степ і Сівба» пише, що Україна — Вітчизна Індо-Европейських народів. І тут же додає, що Вона є «колискою краси, сили, таланту й волі білої людини».

Спітама Заратустра — реформатор віри ведійської. І творець нових пояснень великої ведійської духовости. Він — основоположник монотеїзму (однобожжя).

78. Лоренс Миллс у книзі «Зороастер, Филон, Ахамениди і Ізраель», виданій в 1906 році в Бомбеї, пише: «Правдивість мислення, опіки, смерти — це головна глибина Зароастри, яка стала провідною істиною всіх релігій». Провідною істиною юдаїзму, християнізму, могаметанізму? Що це значить?

Хіба юдейський монотеїзм в епоху життя Заратустри ще не був завершеним? Ні.

Не є моєю справою говорити, що юдейське розуміння Бога, висловлене в «Біблії», має малу моральну вартість. Якщо ж я говорю про біблійного «Господа Бога Саваота», то тільки тому, щоб своїх братів-чужовірів визволити з тьми блукань. І показати їм світлий шлях рідного українського розуміння Бога.

79. На основі біблійних писань устійнено, що юдеї 2600 років тому ще не мали утвердженої думки, що Бог — безкомпромісна Справедливість. У юдеїв ще не було виразних меж, які б відділяли моральне (Боже) від неморального (сатанинського). Що я хочу цим сказати?

Розуміння Бога не падає з неба. Розуміння Бога творять люди. Кожний народ розумом і душею свого пророка обділяє свого Бога тими моральними поняттями, які він (народ) сам має. У справедливих людей Бог багатий законами справедливости.

80. Якщо великий науковий авторитет (словник «Вебстера», 1966 рік видання) на сторінці 789 пише, що слово «Івел» значить «неморальність», «злочинність», і якщо великий науковий авторитет «Енциклопедія Британіка» (на сторінці 1013, в книзі 23, рік — 1973) пише, що в «Біблії» «івел спіріт оф Єгова», стає ясно — Єгова (Саваот) — носій неморальної духовости.

Виникає питання: чому «Енциклопедія Британіка», вважаючи себе історично-науковим авторитетом і вартовим релігійної толеранції, бачить у біблійному Господові Богові Саваотові «неморальність»? Тому, що сам «Господь Бог Саваот» свою неморальність демонструє, розмовляючи з Сатаною так, як розмовляють два товариші.

81. Наприклад, у «Біблії», у книзі пророка Йови читаю:

«Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом і Сатана між ними. І поспитав Господь Сатану: "Звідкіля прийшов єси?" Відказав Господеві Сатана: "Я ходив по землі й обійшов її навкруги".

І сказав Господь Сатані: "А звернув ти увагу на слугу мого Йова? Бо немає такого на землі, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб цурався так усього лихого". І відказав Сатана Господеві та й промовив: "Чи ж то Йов даремно такий богобоязливий? Чи не ти сам обгородив навкруги його й дом його, й усе майно його? Працю рук його благословив єси й стада його ширяться все більше по країні. Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має — чи буде він благословити Тебе?"

82. І сказав Господь Сатані: "Ну, так нехай все що його, буде в руці твоїй, тільки на його самого не простягай руки своєї". І пішов Сатана з перед лиця Господнього» (Кн. Йова, гл. 1, 6-12).

На основі писань «Біблії» видно, що «Господь Бог Саваот» наділяє злодія Сатану ласками Божими — чому, за які такі сатанинські доброти? Там, де сам «Господь Бог Саваот» кооперує зі злом (з Сатаною), розуміння Бога відстале.

І «Попустив Бог злому духові ввійти між Абимелеха і городян Сихемських, так що городяни Сихемські перестали Абимелехові коритися» (кн. Суддів, гл. 9, 23). Тут «Господь Бог Саваот» наділений обов'язками провокатора, який, щоб зруйнувати країну, підбурив до бунту «городян Сихемських», щоб вони перестали своєму рідному королеві коритися, творячи руїни й роздори.

83. «І показав мені первосвященника Ісуса, що стояв перед ангелом Господнім та й Сатану, що стояв праворуч його, щоб його винуватити.

І сказав Господь через ангела до Сатани: "Нехай загрозить тебе, Сатано, Господь, нехай загрозить Господь, вибравший собі Єрусалим!"» (Кн. Захарія, гл. З, 1-2).

У пророцтві пророка Захарія бачу, що він (пророк) вважає, що нечиста сила, тобто Сатана має почесне становище прокурора в царстві «Господа Бога Саваота».

84. Я вчу: поняття — що таке Добро і що таке Зло — ясно кристалізуються тільки тоді, коли в народі устійнені правила моральної поведінки, упорядковане відношення між чоловіком і жінкою, є домовлення, як повинна людина ставитися до людини.

Там, де таких понять не устійнено (бо плем'я ще перебуває на низькому моральному й духовному рівні), не можна шукати виразних меж між Добром (Богом) і Злом (Сатаною). Не треба обурюватися, що в «Біблії» неморальність зветься святістю — Авраам одружений з рідною сестрою Сарою: і сестра родить своєму братові Ісаака. І Авраам і Сара — високоморальні улюбленці «Господа Бога Саваота». Юдеї не могли своєму «Господеві Богові Саваотові» дати поняття вищої моральности тому, що таке поняття тоді було для них ще невідоме.

85. У 589 році до «нашої ери» Небахаднеззар (цар Вавилону) завойовує вбогу Юдею. Спалює (вже перед ним єгиптянами ограбовану Єрусалимську синаµоµу (храм збудований Соломоном). Грецьке слово «синаґоґа», що значить «збори», «об'єднання», в ті часи ще юдеям було невідоме.

Мирні юдеї (ті, що займалися хліборобством) отримали від Небахаднеззара дозвіл лишитися в Юдеї. У 589 році до «нашої ери» (на десятки століть) жиди перестали бути державним народом. Очевидно, коли не мати на увазі Маккабеїв (Молотників). Від 165 року до 63 року до «нашої ери» жиди мали державне життя відроджене Маккабеями.

(Щоб не було неясности, зазначу, що північна країна (друга жидівська держава), яка названа Ізраелем, справді 700 років до «нашої ери» звалася Самарією).

86. З Юдеї до вавилонської неволі йде з своїм чадом (народом Юдейським) і рабін Езикіел — духовний лідер (ім'я «Езикіел» значить «сила Ела»). Езикіел був спостережливою людиною, енергічною. Жив він почуттями й інтересами свого народу.

Прибувши до Вавилону, Езикієл побачив «чудо світу» — «висячі вавилонські сади». Він вперше побачив храми, споруджені на славу Бога Таммуза. У храмах — пишні обряди, релігійні весняні й осінні врочистості. У храмах — казкові золоті багатства. У вавилонян устійнені закони поведінки людини, відношення чоловіка до жінки, жінки — до чоловіка. Проповідується милосердне ставлення багатого до бідного.

87. Вавилоняни-семіти (аккади і халдеї) запозичили могутню сумеріянську культуру, цивілізацію, законодавчі основи, богознавчі концепції, оповідання про світовий потоп і праведника Зюдзюду чи Зюдзудру.

Праведник Зюдзудра урятувався від світового потопу тому, що «Боги порадили йому збудувати ковчег». Поширені між вавилонянами оповідання про «праведного володаря Сарµона Першого». «Немовля Сарґон був мамою пущений в кошику на ріку Евфрат. І врятувався». Вирісши, він підняв семітські племена (аккадів) на борню проти завойовників сумеріян. Він став (дві тисячі років до «нашої ери») легендарним засновником Вавилону.

88. Езикіел на основі сумеріяно-вавилоно-ассирійських релігійних оповідань пише гебрейською мовою книги. Він сумеріяно-вавилоно-ассирійські події, поняття, закони і терміни пристосовує інтересам розсіяного по світі стада Юдейського.

Наприклад, на вавилонських клинописах написано, що мати аккадка зробила скриньку, обмазала її, поклала у скриньку немовля (Сарґона). І поставила на ріку Евфрат. Езикіел пише: «зробила скриньку... з рогожини та обмазала її... та й поставила між сет уз берега ріки» (Ніл) (2 Кн. Мойсея, гл. 2, 3).

89. Є сьогодні у Вавилоні (у музеї «Вавилон») чорна кам'яна стіна. На ній викарбувані «Божі заповіді Гаммурабі». «Володар Гаммурабі від Бога Шамаша отримує святі заповіді».

Аморитянський (Східний) володар Гаммурабі (1728—1686 роки до «нашої ери») на основі сумеріянських законів Ур Намму оголосив закони родинних справ, охорони власности, безпеки особи. Устійнив систему податків та військового обов'язку. Я докладніше про Гаммурабі говорю у праці «Совість Історичної Науки».

Езикіел на заповіді Гаммурабі взоруючись, скомпонував «Божі заповіді Мойсея», перенісши подію на гору Синай. Езикіел на оповідання про Зюдзудру взоруючись, створив принадне оповідання про Ноя.

Не має потреби тут перечислювати десятки сумеріянських релігійних понять і оповідань, що в перелицьованій формі ввійшли до «Біблії». Точніше кажучи, до «Тораг» (П'ятикнижжя Мойсея). Слово «Тораг» значить «Показання шляху», «Спрямування», «Умова».

90. Езикіел, живучи у Вавилоні, підтримує зв'язок з жидами, що перебувають у Персії (Ірані) ще з часів жахливої Ассирійської неволі. Тепер (після падіння Ассирії) жиди живуть у Персії заможньо. Вони об'єднані в громади. І мають своїх духовних майстрів (рабінів).

Цар Персії дозволив жидам мати торговельні підприємства. Езикіел, бачачи, що Персія має велику кінну армію, пророкує вавилонським жидам, що Вавилон упаде. І вони (жиди) повернуться до Юдеї. Він радить жидам жити об'єднано. І не захоплюватися вавилонським розкішним життям. Є згадки, що Езикіел, не дочекавшись падіння Вавилону, помер на березі Евфрату. І є згадки, що він вернувся до Юдеї.

91. У 538 році до «нашої ери» цар Персії (Ірану) розгромлює Вавилон. Біля вавилонських тріюмфальних воріт він славить Заратустру. Він (Кир, Цар) бачить, що вавилонські жиди йому відкрили «брами Вавилону». Вони вітають іранських воїнів як своїх визволителів.

Духовним лідером юдеїв (після смерти Езикіела) став пророк-рабін Ездра. Або, як греки пишуть — Ездрас. Ім'я Ездра значить «Допомога». Ездра походив з касти рабінів садукеїв (членів рабінського ордену рабіна Садока).

Сорок тисяч юдеїв (під проводом вождя Зарубабела) виявили бажання вернутися з Вавилону до Юдеї, отримавши дозвіл від царя Персії. Ім'я Зарубабел значить «Народжений у Вавилоні».

Третя частина жидів не виявила бажання вертатися до «обітованої землі». Їм у Вавилоні стало жити добре. Живучи добре, вони на ріках вавилонських асимілювалися. І щезли. Та в основному в Вавилоні лишилися ті жиди, які вже були кровно змішані з вавилонянами. (Жиди перебували у вавилонській неволі п'ятдесят років).

92. Цар Персії, захопившись тим, що юдеї визнають Заратустрове поняття про існування єдиного і всюдисущого Бога (Агура Мазди), дає їм гроші, щоб вони в Юдеї побудували «гекал». І в «гекалі» щоб славили Агура Мазду і володаря Персії. Не знає Кир (Цар) Персії, що не так воно станеться, як він міркує.

Кир Персії умирає. За дозволом царя Персії Артаксеркса пророк-рабін Ездра в 456 році прибуває до Юдеї. Ім'я «Негемия» значить «утіха Ягве». Коли в Єрусалимі під наглядом Негемиї (виночерпая царя Персії) була закінчена будова гекала, сталася в історії юдеїв велика подія. Перед тим, як про неї оповісти, я хочу сказати, що слово «гекал» має також свою цікаву історію.

У сумеріян слово «лукал» (від слова «лук», зброя) означало «авторитетність», «святість», «провідник», «світла сила». Семіти вавилоняни слово «лукал» вимовили як «гекал» в значенні «святинність», «храм». Юдеї від вавилонян, позичивши слово «гекал», впровадили його до мови гебрейської. Сьогодні в Тель-Авіві рабін зве синагогу «гебрейським» словом «гекал».

93. Зарубабел і Негемия скликали юдеїв до новозбудованого Єрусалимського гекала. І Ездра в 444 році перед входом до гекалу проголосив найзнаменнішу в історії юдеїв вість.

Він до зібраних юдеїв сказав: «Ви провинилися, побравши собі жінок чужоплеменних, і через те збільшили провину Ізраіла» (Ездра, гл. 10, 10— 11). Юдеї, які жили в Юдеї в часи вавилонської неволі, провинилися. Вони одружувалися з ґоями (чужинцями), творячи юдейсько-ґойські родини.

Там, де «мішана кров», немає єдности. Немає міцних почуттів зріднености. З таких людей не можна створити духовно-тілесного моноліту, здібного проявити енергію і витривалість в борні за утвердження свого «я». І цю мудрість на основі життєвого досвіду знав Ездра.

Він говорив: «Так, покайтеся перед Господом, Богом батьків ваших і вволіть його волю, і відлучітесь від народів краєвих і від чужоземних жінок». І юдеї, каючись, говорили Ездрі: «Ми відпустимо всіх жінок і дітей, народжених із них, щоб було по закону» (Ездра, глава 10, 3).

Юдеєць, що був одружений з ґойкою, відрікався від такої жінки і від дітей нею народжених. Юдейка, що була одружена з ґоєм, відрікалася від такого мужа і від дітей, що були від нього народжені. Адольф Гітлер, знаючи мудрість Ездри, забороняв німкеням одружуватися з чужинцями.

94. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 9, видання 1973 року) на сторінці 18 зазначує, що «Ездра — основоположник модерного юдаїзму», «він відбудував Жидівський закон». Він тільки тим юдейцям, які мали чисту жидівську кров, повідомив у Єрусалимі біля воріт гекалу, що в юдеїв був Авраам, були Ісаак, Іаков (Ізраель). І був Мойсей, який водив племена гибрейські по Синаю. І дав їм «Закони Господа Бога Єгови».

Не сказав Ездра юдеям, що «Тораг» почав писати у Вавилоні Езикіел. А він (Ездра) закінчив писати. І ось тепер ці важливі святі писання, привізши з собою з Вавилону, читає. Юдеї думали, що писання Мойсея «ось знайдені в руїнах Соломонового храму. І тепер їх читає Ездра».

Мудрий той, хто вміє не тільки мудро думати, а й вміє мудро мудрість народові передати. Не про все мудре й правдиве говорить мати дитині своїй, щоб її (дитину свою) щасливою зробити. Мати знає — дитині потрібна чарівна казка, яка б її почування облагороднювала, розвивала її уяву і вчила її відваги і розсудливости.

95. Щасливий жидівський народ, що має таких великих синів як Езикіел-Ездра. Вони свій народ поставили у центрі світу. Вони звеличили національного Жидівського Бога Єгову-Саваота, проголосивши його світовим Богом. І головне те, що вони для підсилення авторитетности своїх писань, усюди вживали магічний спосіб впливу на людей, мовляв, не я говорю, то «Так говорить Господь Бог Саваот».

Гекал збудований в епоху життя Ездри був більший, як Єрусалимський гекал — храм збудований Соломоном. Архиєреї і єреї чужовір'я співають, виспівують і промовляють з'юдаїзованим українцям про чудо на світі цьому. Про синагогу-храм Соломоновий. Архиєрейська солодка оповідь — справа одна, а дійсність — справа друга.

96. У часи царя Соломона юдеї ще не мали ґрунтовних житлових будинків. Жили вони у шкіряних наметах так, як і пастухи сусідніх народів. І тому не дивно, що для них Соломонів храм виглядав як велетенська світова будова.

Справді ж «храм, що його спорудив цар Соломон Господеві, шістдесят локтів завдовшки, двадцять локтів завширшки і тридцять локтів заввишки» (1 кн. Царів, гл. 6, 2).

На основі писань «Біблії» бачимо, що славний Соломонів храм був такий великий, як велика крита соломою глиняна сільська українська хата. Та справа не в величині храму, а у великій священній вірності, яку мали юдеї до храму своєї рідної віри. І в цьому сила їхня. І в цьому слава їхня. Ездра бачив, що тільки той народ, в якого є почуття вибраности, винятковости, здібний здійснювати справи вибрані, виняткові. По-релігійному ось це почуття вибраности він прагнув привити чадові своєму.

97. «Світова Біблія», видана в Ню Йорку в 1973 році, на 165 сторінці пише, що «Є міркування, що Ягве був одним з багатьох богів». І тільки пізніше «Ягве став Єговою, якого назвали єдиним Богом-Творцем неба й землі». Щоб ці слова були зрозуміліші, я розповім про історію переходу Ягве з позиції бога-громовика на позицію універсального Господа Бога Єгови.

Шадай — ориµінальна аккадсько-халдейська назва Бога. Гибреї (потомки Халдеїв), перебуваючи на просторах Синаю, поклонялися багатьом богам. Та Шадай був головним їхнім божеством. (Слово «Шадай» значить «Бог-гора»). Гибрейський Шадай жив на горі Синай так, як грецький Зевс на горі Олімп.

98. Рабіни знають, що «Є підстава твердити, що між стародавніми Гибрейськими племенами практикувалося поклоніння місяцеві. Перший день нового місяця (Годеш) відзначався як свято», пише на сторінці 238 в Першій книзі Жидівська енциклопедія «Жидівський Народ», видана в Ню Йорку в 1955 році. І тут же (на 237 сторінці) пояснює, що є «Факт, що ім'я Ягве (Єгова) було абсолютно незнане ізраельтянам».

Виникає питання: якщо Гибрейським племенам «Господь Бог Ягве (Єгова), який 7000 разів згадується в «Біблії», був абсолютно незнаним Божеством для ізраельтян, то коли і при яких обставинах вони (гибреї-ізраельтяни) з ним познайомилися? Тобто, як сталося, що бог-громовик Ягве став «Господом Богом Ізраеля». Досліджуючи ім'я біблійного «Господа Бога Ягве» (Єгови), я глибоко відчув (відчув інтуїтивно і на основі довгих дослідів), що в українському слові «ява» зачаровані таїни історії Людства.

99. У музеї «Вавилон» (біля Багдаду, Ірак) я оглядав печать царя Сумерії Ґудеї. Цар Ґудея жив 4350 років тому. В музейному поясненні читаю, що на печатці зображена подія: сумеріянський Бог Я (Бог Громовик) передає для царя Ґудеї «глек з небесною водою».

Санскритське слово «явана» значить «явлення», слово «айя» значить «поклоніння», «обожнення», «палка любов», а слово «я» має значення «іти», «хто», «явлення», «рух».

Санскритське слово «ва» значить «вода». Сучасне українське слово «вода» створене з двох санскритських слів «ва» і «да»; у санскриті слово «да» чи «дар», як ми вже знаємо, означає «дати», «дарити». «Ва да» (пиття дається) — вода. І гіттітське слово — «вадар» значить «вода».

100. Первооріянський бог Варуна, якого необачно переіменували на Перуна, має (у «Ведах») ім'я Ва. У «Ведах» слово «ва» значить «вода», «океан», «дощ». Варуна — небесний Володар.

Гіттіти (оріянське плем'я) говорили санскритом, або — санскритським діялектом. Вони вживали слова «я ва» в значенні «являється вада», їхній релігійний термін «я ва» пояснюючи, кажу — «Той, хто ва дає» (Ява).

Професор Б. Грозний (мудрий син Чехії) найвизначніший у світі дослідник гіттітських гієрогліфів, символів і клинописів. Не зі всіма його твердженнями хочеться погодитися. Та я звернув увагу, що й він пояснює, що гіттітський гієрогліф, зображений у формі стріли, гіттіти називали словом «я» в значенні «дія», «рух», «явище».

101. Недалеко на Захід від Анкари розкопане гіттітське місто, яке 4200 років тому було гомінким і могутнім. Оглядаючи руїни цього міста, я довго задумано стояв біля статуї гіттітського Бога. Гіттітський Бог зображений з тризубом в руці (лінії тризуба енергічні, нагадують блискавицю). Цьому Богові гіттіти поклонялися, прибувши 5000 років тому з Оріяни (Праукраїни) на територію сучасної Туреччини і Палестини. У Палестині місто Геброн було заселене гіттітами.

Професор Б. Грозний на гіттітській печатці в 1915 році прочитав слова «Чотири кам'яні глеки для Бога Яї» (Ява) чи Яяш. Обряд цей ознаменовує символічне звернення до Яви, щоб Він (Ява) послав дощ, напоїв людей (дітей своїх) і напоїв «маза»; гіттітське слово «ма за» значить «мати земля».

102. У Індії є спокійні й неупереджені історики. У бібліотеці Делі університету, шукаючи довідок потрібних для «Мага Віри», я звернув увагу на книги Аясвамі Калянараман. У «Ар'ятаранджіні» (Сага Індо-Оріянів) у Першому томі (репрезентованому вступним словом президента Індії Радгакрішнана), виданому в Індії в 1968 році, Калянараман на 288 сторінці пише, що «Біблійний Ягве споріднений з Ява (Яяш) в дослідженні Грозного».

Калянараман пояснює, що оріянський (гіттітський) Бог Яяш (Ява) чи Яї був не тільки дателем дощу, а й охоронителем людей від диких звірів, про що й свідчать знайдені 300 невеликих амулетів.

Уточнюю: між південною Палестиною і Синаєм жило невелике семітське плем'я Кенітів. На північ від Кенітів і на захід від Мертвого моря в городищі Геброн жили Гіттіти. Кеніти запозичили від Гіттітів поклоніння Яві.

Славнозвісний історик Річард фон дер Алм в 1862 році (і про це пише «Енциклопедія Британіка» на сторінці 106, в книзі 13, видання 1973 року) визначив, що «Ягве був Кенітським божеством, богом-громовиком».

В ім'я історичної правди Жидівська енциклопедія «Жидівський Народ» ( у книзі Першій, на 250 сторінці) пояснює, що громовик «Ягве (Єгова) посилав дощ в передлітній час, благословив землю, щоб вона родила плоди і брав під опіку все, що хліборобові потрібне». Тобто, Ягве (Ягова) був Гіттітським Богом Перуном (Варуном).

103. Твердження, що ім'я біблійного Ягве (Єгова) походить з староукраїнського (сумеріяно-санскритського) слова «ява» (явність, буття, існування, присутність), доповнюю повідомленням «Енциклопедії Британіка».

«Енциклопедія Британіка» (у книзі 23, виданій 1973 р.) на сторінці 867 пише, що «Не треба відкидати походження Ягве з дієслова "явитися", "бути"». Що це є так — існує виправдання, підкріплене даними з Вавилонського тексту, мовного кореня «яву», «еву», що значить «явитися», «бути».

Відомо, що Сумеріяни — основоположники сумеріянської культури і цивілізації — говорили мовою спорідненою з санскритом. У санскриті (у «Ведах») слово «ява» значить «їжа», «ячмінь», «бути», «явитися».

104. У Шінто (в Рідній Японській Національній Вірі) є Богиня Аматерасу. Імператор Японії — Син Богині Аматерасу. Він (наприклад, імператор Гірогіто) — японське живе божество. Він живий божественний символ вільної японської духовости, єдности, зріднености.

Та немає в Шінто понять, що Богиня Аматерасу з-поміж всіх народів вибрала Японський народ, щоб Японці були народом, Богом вибраним. Аматерасу — Мати Японська. Хіба мати вибирає дітей? Хіба діти вибирають матір?

В жодній історії релігій світу я не знайшов поняття, що є «вибраний Богом народ» і є «невибраний Богом народ». Виникає питання: чому в жидів появилося переконання, що вони «вибраний Богом народ?»

105. Гибрейські племена, вторгнувшись в Ханаан (Палестину), покорили Ханаанців, Кенітів. Між Гебреями виникло переконання, що Ел (головний Бог Ханаану) і Ява (головний Бог Кенітії) відвернулися від Ханаанців і Кенітів. Ел-Ява сподобав Гибреїв. Гибреї тому отримали військову перемогу, що на їхню сторону перейшов Ел-Ява, тобто вибрав їх «своїм народом».

Є в «Біблії» речення, що Ел-Ява (Ягве) не тільки вибрав Гебреїв поміж всіх народів, які були сусідами Гебреїв, а й полюбив їх (Гебреїв). І поклявся, що буде їхнім Богом (5 кн. Мойсея, 7, 7—8).

Читаючи про те, що «Ягве клявся», я подумав: рідна мати ніколи не клянеться рідним дітям, що вона їх вибирає своїми дітьми. І не клянеться вона бути їхньою матір'ю.

106. Чужа мати, адаптовуючи чужих дітей, може клястися їм, що буде їхньою доброю матір'ю, бо їх вибрала поміж всіх сиріток, як найкращих діток.

Так (через успішне вторгнення гебреїв у Ханаан) Яве (Ягве) в буйній уяві гебрейських левітів (священнослужителів) став національним Богом Ізраеля. І левітами було встійнене поняття, що «Ягве— Бог Ізраеля, Ізраель — народ Ягве».

Уявімо таку подію: 1200 років тому плем'я мордвинів завоювало Русь. І мордвини, зачудовані перемогою, сказали русичам: «Дажбог нам, мордвинам, дав перемогу над вами тому, що вас залишив, а нас Він вибрав своїм народом. Тепер немає на Русі Русі, а є Мордвинія. І Дажбог — Господь Мордвинії, і мордвини — народ Дажбожий».

Жидівська енциклопедія «Жидівський Народ» (у книзі Першій на сторінці 239) ставить горде й правильне питання: «Діти Ізраеля не були єдиним народом в стародавні часи, що мав національного Бога. В чому ж є різниця між Ягвою (Єговою) і Шемошем, який є Богом Моабії? Чому Бог інших народів не досягнув позиції універсального Бога?»

107. Питання жидівські аристократи ставлять правильне: «Чому Бог інших народів не досягнув позиції універсального Бога, а Бог юдейський такої позиції досягнув?»

На це питання є така відповідь: ґої звеличили і спопуляризували жидівського національного Бога, давши йому універсальне становище заслужено чи не заслужено. Десятки мільйонів примірників «Біблії» видали ґої (секти християнські), славлячи Єгову і душу свою настроюючи неприхильно до жидів, мовляв, «убили Бога Ісуса».

Між тими народами, які не є християнами, національний жидівський Бог Ягве не піднятий на становище універсального Бога. Буддистів, конфуціоністів, мусульман, шінтоїстів, індусів на світі більше як християн.

108. Левіти у своїх натхненних біблійних писаннях свого жидівського національного Бога Ягве проголосили світовим Богом. Вони Мойсея проголосили христосом (помазаником) Бога. Вони призначили для свого національного Бога (Ягве) ангелів. І вони визначили, що є такі істоти, як демони. Звідки вони почерпнули ці ангельські і демонські поняття?

«Стандарт Жидівська Енциклопедія» (видана в Ґарден Ситі в Ню Йорку в 1959 році) на сторінці 1476 пояснює, що «Парсизм (також відомий, як Маздизм) — це Зороастріянська релігія. Є впливи Зороастріянізму на Юдаїзм, особливо в концепції ангелів і демонів».

109. Джан А. Аллеґро (професор Манчестерського університету) у книзі «Священний Гриб і Хрест», виданій в Канаді в 1970 році, на 24 сторінці пише, що сумеріянське слово «Сіпа» значить «розтягнений ріг», «пеніс». І тут же він зазначує: «В Старому Заповіті ім'я, яке нам відоме як Йосип, значить «Єгововий пеніс», «ім'я Саваот створене з сумеріянського слова «Сіпаад», що значить «пеніс приступу», «зливи».

Гебрейська мова була невистачаючою для оформлення нових, гебреям незнаних духовних і ритуальних понять. І тому Езикіел і Ездра радо впроваджували в життя гебреїв широко відомі в Вавилоні сумеріянські слова. Особливо імена Абба (Батько) — Абраам, Сар (Сур'я, Сар'я) — Сара (Сонячна), Ліл (Лель) — Ел (Елогим), Зрі (Зір, зорити), Зрі Ел (Ізраел).

Вчені, високо оцінюючи книги Джана А. Аллеґро «Сувії Мертвого моря», «Люди сувіїв Мертвого моря», «Скарби мідяних сувіїв», «Досліди в пустині», вважають, що етимологічні висновки Аллеґра правильні.

110. Люди, які щонеділі в церкві співають «Свят, свят, свят Господь Бог Саваот», довідавшись про історію значення слова «Саваот», можуть оправдано огірчитися.

Джан А. Аллеґро, довівши, що слово «Саваот» означає «пеніс», нікого не огірчує. Усі частини тіла людського гарні. Людина — найгарніше в світі створіння. Все на світі, що живе, має свою красу, свою притаманну неповторність.

Є в «Біблії» вислови, що «Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Іакова (Ізраеля). Ці вислови не випадкові. Вони обумовлені тим, що у стародавні часи вважалося, що «насіння дароване людині Богом».

Єгова тяжко карає ту людину, яка насіння («дар Божий») не шанує. Наприклад, «Онан, як увіходив до братової жінки, проливав насіння на землю, щоб не дати насіння братові своєму», і це «Ледарство, погань була в очах Бога, що він (Онан) коїв», тому вбив і цього» (1 кн. Мойсея, гл. 38, 9).

111. Іван Франко — богатир українського народу. Він хоч ніде й не висловив думки про потребу мати українську монотеїстичну релігію, та дав народові науку, як Він (Український Народ) повинен ставитися до «Біблії».

Іван Франко у книзі «Сотворення світу», виданій в 1918 році, пише: «Наші поборники правовірности, а властиво темноти та безмисности серед народа, дуже сердяться на нас, що ми силкуємося не лише осьвіченим верствам, але й простому народови подавати здобутки новочасної науки.

Про сотвореннє сьвіта і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання».

112. «Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу божого вивів Жидів із єгипетської неволі, що в Синайській пустині Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей потім сорок літ водив Жидів по пустині, простуючи до обіцяної землі Палестини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідаєть ся про діла і промови Мойсея і подаєть ся закони, дані ним із божого наказу жидівському народови. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабінів, стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний сьвідок усього того, що робило ся; те, чого він не бачив (отже про сотвореннє та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із оповідання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця».

113. «Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги, вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написаннє Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах ніде не кажеть ся, буцім то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говорить ся про Мойсея в третій особі, як про чоловіка постороннього, а в останній книзі оповідаєть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей».

114. «Поперед усього законодавство. В книгах говорить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам закон у пустині; в тих частях книг, де оповідається про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відносить ся зовсім не до кочового, а до осілого народа, такого, що жиє по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводить ся думка, що всі Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі!

Виходить так, що Мойсей, пробуваючи в пустині, давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодішного житя, але такі, що мали війти в житє за 100 чи навіть 500 літ, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято виконувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти!

115. «Ось чому вчені люди догадувалися, що ті закони не могли бути писані в пустині для кочовників, а мусіли бути зложені тоді, коли Жиди вже осілися в Палестині, і що невідомі нам законодавці тілько підсунули їх під імя Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зовсім певно, що законодавство жидівського народа розвинуло ся під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайдений (1902 р.) звід законів вавилонського царя Гаммурабі, що панував 2000 літ до Христового різдва, сьвідчить проречисто, що так звані Мойсеєві закони взяті нераз живцем з того ж вавилонського зводу! І якжеж супроти сього вірити в жидівські казки про боже обявленнє їхньому "пророкови" Мойсеєви»...

«І ще одно: в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки Жидів; він велить їм без пощади вбивати людий иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавали ся богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народа кланяв ся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвисшої мудрости і найвисшої правди».

116. «Вчитуючися пильно в ті "Сьвяті" жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечности. В одній книзі про якусь річ говорить ся так, а в другій про ту саму річ інакше. Де ж властиво та Богом обявлена правда? Що більше, показало ся, що дуже часто в одній і тій самій книзі про одну й ту саму річ на одній стороні говорить ся так, а на другій інакше. Побільшували лихо ще жидівські і христіянські богослови, які вже з давен-давна бачили ті суперечности і силкували ся позамазувати та повирівнювати їх».

117. «Енциклопедія Британіка» (книга 12, видання 1973 року) на сторінці 1056 пише, що «В Мойсеєві було бачено основоположника Ізраельської релігії і законности».

Так. «Було бачено» в часи чорного середньовіччя, «священної папської інквізиції» в Мойсеєві справжнього (реального) чудотворця, якому на горі Колючій (Синай) особисто сам Ягве продиктував заповіді.

«Енциклопедія Британіка» пише, що «Сучасне наукознавство дає належне пізнання особистости Мойсея», «Його вже не вважають затемненою і нереальною фіµурою, що історично було сумнівним».

Жидівська енциклопедія «Жидівський Народ» в ім'я справедливости пише на сторінці 240, що «Едвард Меєр, широко відомий історик стародавности, не бачить в Мойсеєві жодної історичної особи. Мойсей — це, звичайно, ідеал, змайстрований (зображений) левітами».

І тут же (на сторінці 279) жидівські авторитети юдаїзму пишуть, що «В кінці 4 століття перед Христом заснований жидівський монотеїзм (віра в одного Бога) був твердо устійнений». Хіба можна не шанувати таких жидівських тверджень?

118. І в цей час, коли я пояснюю ці, усім передовим умам Евразії відомі істини, мої рідні люди обдурені й окрадені стоять на колінах перед образами старих біблійних (уявою рабінів придуманих) героїв-юдеїв. І моляться до них. Вони (чужовіри-українці) просять спасіння в юдеїв. Благають в юдеїв, щоб вони їм (українцям) єдність подали і Україну хранили.

Жид, ідучи мимо моїх рідних обдурених і окрадених людей, думає «мешіґене ґой». Тяжко доказати жидові, що українці мудрі люди тому, що поклоняються зображенням біблійних жидів.

Соромно стає на душі, коли я бачу моїх рідних людей під час обряду православного жидопоклонства. І кажу я: «Люди, мої рідні люди, ідіте до мене, я посланий душею Предків великих, я виведу вас з дому неволі. Звеличу вас. Терплячи від вас приниження, обмови й нарікання, поведу вас на шлях священного духовного відродження, щоб на землі батьків своїх ви були господарями. Щоб були ви кращими людьми між кращими людьми. Щоб у вас було рідне розуміння Бога, рідне розуміння свого "Я"».

ДЕНЬ 14

119. Час від часу появляються спритні майстри сенсацій, які, маючи науковий ступінь, продають за гроші своє ім'я. Вони пишуть: «На березі Мертвого моря знайдений череп людини. Є докази твердити, що це череп Мойсея знайдений. Бо, згідно з писанням «Біблії», в цій місцевості мав би бути похований великий законодавець».

Біблійники, різні сектантські пропагандисти, почувши про це «нове відкриття», счиняють великий шум, ширять листівки. Мовляв, «Череп Мойсея знайдений!» Вірити, що «череп Мойсея» знайдений, це те саме, що вірити, що на березі Дніпра знайдена могила Тараса Бульби, в якій навіть люлька ще тепла, бо з неї йде пахучий дим.

120. Виникає питання: коли Мойсей — особа вигадана рабінами (левітами), то тоді стає сумнівною віра милосердного Ісуса Христа? Ісус вірив у Мойсея, як у реальну (історичну) особу, з якою на горі Синай розмовляв «Господь Бог лицем до лиця». Коли Мойсей — особа вигадана рабінами — значить Ісус вірив у рабінську вигадку, і в цей же час нарікав на рабінів? Хто може бути впевненим, що коли б Ісус жив сьогодні, то не зробив би перегляду своєї духовної науки?

121. Мойсей — принц Єгипту, володар життя Єгипетського народу, син Бога Ра. Та коли він довідався, що він є жидом, вигодованим в палаці фараона, він своє жидівське походження поставив вище всіх земних розкошів і титулів. Він повернувся до свого народу приниженого, поневоленого, бездомного, щоб з ним ділити його долю.

Діти жидівські, виховуючись у школах юдаїзму на прикладах Мойсеєвого життя, самі в собі створюють почуття вищої гідности, національної свідомости, яка в них вважається справою божественною. Юдаїзм формує національну свідомість юдейця.

Славний (особливо в Америці) Зіґмунд Фрейд у книзі «Мойсей і монотеїзм», виданій в Ню Йорку в 1939 році, доводить (на сторінці 13), що «Мойсей був єгиптянином», який устійнив між жидами віру в одного Бога. Я вважаю, що Мойсей був таким єгиптянином, як японський імператор Гірогіто запорожським козаком.

122. І немає сьогодні для архиєреїв жодного значення, що Христос — мітичне божество. Головне основи духовної науки, які пов'язані з іменем Ісуса Христа. І ось цими аргументами архиєреї (старші жерці християнізму) роззброюють майстрів християнського атеїзму. Майстри християнського атеїзму: внук рабіна Карл Маркс і учень греко-православної семінарії Йосип Джугашвілі (Сталін) в уяві своїх сповідників також вже напівмітичні боввани.

123. Не без підстав Ездра вважається основоположником юдаїзму. Він також (крім «Торагу») є автором книг «Паралепоменон» (Хроніка). Він є автором Книг Негемиї, Даниїла, Естер. Він оформив книги Езикіела. (Після смерти Езикіела писання Езикіела були передані Ездрі).

Історики Павло Бернштейн і Роберт Ґрін у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Йорку в 1961 році, на сторінці 23 пишуть, що «Ездрі належить похвала за те, що він дав «Торагу» (П'ятикнижжю Мойсея») важливе становище».

124. І так — знову продовжую розмову про Заратустру. Є три найбільш відомі дати життя Спітами Заратустри: 630-553, 628-551, 618-541. Іранці вважають, що їхній рідний Учитель Заратустра помер в 583 році до «нашої ери».

У «Гатах» — священних піснях Заратустри, Заратустра — історична особа. Його поведінка й мислення обумовлені обставинами земного життя. Він — великий мудрець, релігійний реформатор, сила й краса глибоких почувань.

Він має вірних приятелів, які вивчають напам'ять його промови і передають людям. Він має хитропідступних ворогів, які його принижують, переслідують і ширять про нього глумливі оповідання.

125. У «Авестах» — священних книгах Заратустріянізму, Він (Заратустра) осяяний божественним ореолом. Діє Він, як Надлюдина, божество. Між Ним і Богом (Агура Маздою) ведуться розмови про світ і людей.

Є загальне переконання, що Заратустра не був збагнений Його сучасниками тому, що Його розум і Його почування були ознаменовані зовсім новими (незвичними) розуміннями Бога і моральних вартостей життя.

Усе нове (навіть тоді, коли воно має найблагородніші основи) сприймається звичайними людьми з недовір'ям. Або — з ненавистю чи заздрістю. Мовляв, така проста й зрозуміла справа, чому не міг її хтось інший почати, більш поважний, чому почав Заратустра! Усі великі справи тому й є великими, що вони прості й викликають подив.

126. У «Паглавах» (священних писаннях учнів Заратустри) Учитель Заратустра проголошений Богом. Він — син Божий (син Агура Мазди). Він веде розмову з Небесним Отцем. Чому учні Заратустри проголосили свого Учителя божеством? Вони, звеличуючи Заратустру, звеличили самі себе. Святий Павло, звеличуючи Ісуса, звеличив сам себе, ставши вождем християнських громад. Католик, звеличуючи папу римського, звеличує сам себе.

Істина вічна й мудра: діти, звеличуючи свого батька, звеличують самі себе, і в очах людей вважаються порядними дітьми. «Та тяжко звеличувати непривітного батька». Краще звеличувати непривітного батька, ніж принижувати доброго.

127. Впродовж століть навколо історичної особи Спітами Заратустри постав чарівний божественний міт. Міт — зворушлива легенда хвилювала, єднала одновірів і вела їх на священні подвиги.

Іранці вірили, що Заратустра божество, а вони — діти божества. Вони вірили, що коли Заратустра народився, то Він усміхнувся. Всі добрі сили світу раділи, що Він народився. Усі злі сили світу, які вільно мандрували по землі у формі людини, тікали у підземелля, почувши, що народився Заратустра.

Є міркування, що Заратустра був чужими воїнами вбитий у святині. Є міркування, що Він, маючи 77 років, помер. Він був за оріянським обрядом осяяний священним вогнем Вічности. Є міркування, що Заратустра воскрес і вознісся на Небо.

128. Могутній цар Персії Дарій Перший (522—486) — син царя Гиштаспи. Він — правовірний сповідник Заратустри. Він визначив зміст свого духовного «я», проголосивши такі відомі в історії слова: «Я — Дарій. Агура Мазда дав мені допомогу тому, що я не був злим, не був неправдивим, не був тираном. Я володію згідно з справедливістю». Ім'я Дарій значить «Даруючий», санскритський корінь цього імени «да» значить «дати», «дарити».

129. Менандер Давсон у книзі «Моральна релігія Заратустри», виданій в 1969 р. в Ню Йорку, (на сторінці 139) пише, що «Перші послідовники Заратустри великовпливові в світовій історії. Вони спричинилися до того, що визволили жидів з полону і помогли їм побудувати храм» у Єрусалимі. Що це значить?

Українська (або, як у стародавній історії зазначено, Кімерійсько-Скитська) кіннота, спаливши Ниневию (столицю Ассирії), дала можливість, як я вже згадував, поневоленим народам відновити свої держави на руїнах Ассирійської імперії.

Медия, у містах і селах якої перебували невільники-ізраельтяни, стала вільною. Персія виросла в могутню державу, маючи віру Заратустри. Ізраельтяни не виявили бажання масово вертатися з Персії до Ізраелю. Вони (Ізраельтяни) почали в Персії творити своє окремішне життя. Вони проявили практичну мудрість. Що це значить?

130. Відомо, що поневолене плем'я, опинившись на чужій землі, швидко потрапляє під вплив чужої мови, чужої культури, чужої духовости, чужих способів життя. І гине безслідно в чужому житейському морі.

Поневолені Ізраельтяни, перебуваючи в Персії (Ірані), уважно вивчають чужу могутню культуру. Вони уважно вивчають науку Заратустри. І заратустріяни, бачачи це зацікавлення, вважали, що Ізраельтяни стають сповідниками Заратустри.

131. Ізраельтяни все чуже вивчаючи, живуть законом: чужа мудрість повинна служити інтересам ізраельської мудрости, а не ізраельська мудрість — чужій мудрості. Справа ізраельська стане світовою справою тільки тоді, коли вона викликатиме в світі подив вірністю самій собі.

Плем'я, яке вивчаючи чужу мудрість, підпорядковує само себе чужій мудрості, щезає, як окремішна племенна спільнота. Тобто, плем'я, відійшовши від своєї племенної духовної самостійности (від оригінальної притаманности свого духовного «я») і підпорядкувавши себе чужій духовній силі (чужій релігії, ідеології), щезає як самостійна спільнота.

К. Ф. Кент (визначний знавець жидівської історії) у книзі «Жидівський народ» на сторінці 257 пише, що «Зародки, які сховані в юдаїзмі, були запліднені (під час перебування юдеїв у Персії, Медиї, примітка моя) в контакті з релігією Персії». Тобто, з наукою Заратустри.

В історичній науці існує загальне переконання, що коли б жиди не перебували в Ассиро-Вавилонській неволі, то вони б не мали «П'ятикнижжя Мойсея». І християни не мали б «Євангелій».

132. Шонфіл (професор-теолог Лідського університету) в книзі «Історичне тло Біблії» пише, що «Юдейські символи і обряди, їхні оповідання-міти і легенди, а також їхні традиції були взяті від інших народів. І таким спритним способом перероблені, що навіть не легко пізнати джерело, звідки прийшло запозичення і коли. І в цьому виявлявся колись і тепер геній юдаїзму, а не в творенні нового».

Очевидно, Шонфіл тут має на увазі «Приповідки Соломонові». У 1923 році єгиптологи розшифрували стародавню єгипетську книгу «Поучення Аменхотепа». У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Прихили твоє вухо, слухай слова мої, поверни своє серце до розуміння їх».

У книзі «Приповісток Соломонових» пишеться: «Прихили ухо твоє до слів премудрого й оберни серце твоє до знання мого» («Приповістки Соломонові», гл. 22, 17).

У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Остерігайся грабувати бідного і не проявляй своєї сили проти слабого». У «Приповістках Соломонових» пишеться: «Не граб убогого за те, що він убогий і не тісни злиденного».

133. Гіттіти (наші предки-трипільці, які мали свої колонії на території сучасної Туреччини) були хліборобами. У Анкарі в музеї сьогодні хороняться Гіттітські клинописи, які я з зачудуванням восени в 1972 році оглядав.

Гіттітологи прочитали в клинописному Гіттітському кодексі: «Коли хто на своєму полі розкладе вогонь і пустить вогонь на поле сусіда і підпалить сусіднє поле, то повинен спалене поле взяти собі, а сусідові віддати добре поле».

У Другій Книзі Мойсея читаємо: «Коли хто чуже поле випасуватиме..., так мусить він віддати за се найлучче з поля свого. Коли загориться багаття і обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пні стояче колосся, чи усе поле вигорить, так мусить той, що через нього сталася пожежа, за попалене заплатити» (2 кн. Мойсея, гл. 22, 5—6).

Теолог Шонфіл, пишучи, що «геній юдаїзму виявлявся не в творенні нового, а в запозиченні чужого», повинен був знати, що юдеї тисячоліттями жили на чужих землях, і були вони тяжко переслідувані. У таких умовах бути творцем нових великих самобутніх істин тяжко.

134. Рабіни, чуючи, що сповідники Заратустри кажуть: «Агура Мазда — Господь Бог Ірану і Творець і Володар Світу», увели й у «П'ятикнижжя Мойсея» поняття, що «Ягве -Господь Бог Ізраеля, Творець і Володар Світу».

Немає значення — правдиві розуміння Бога в Авраама чи ні, головне те, що жид вірний Богові свого предка Авраама. У праці «Дай мені пожити ще два місяці» я кажу, що в Авраама жорстокі поняття релігії, Бога, моралі. Він вважав, що сина Ісаака треба зв'язати і заколоти на жертовнику.

Він не винуватий, що ще не знав чіткої межі між поняттями добра і зла. Та він — батько, і жиди (його діти) не цураються його, не глузують з його півдикого кочового життя, і не зраджують його безпорадних релігійних шукань. Ні, вони звеличують його. І в цьому їхнє синівське духовне благородство.

Князь Володимир (жорстокий хреститель України (Руси) зрадив віру рідного батька Святослава Завойовника (Великого Лицаря). І за зраду рідної батьківської духовости чужинці (архиєреї християнізму) проголосили його святим. Там, де зрада віри батьківської зветься святістю, немає ні правдивої віри, ні правдивої моралі, а що є — є ритуальна християнська торгівля душами.

135. Сірас Н. Ґордон (відомий дослідник біблійних скриптів) у книзі «Перед Біблією» пише (на сторінці 190), що поняття справедливости в значенні «Бог» і поняття зла в значенні «Сатана» були жидам незнані. Коли жиди почали про ці духовні поняття писати, то їх «Звичайно позичили від заратустріянізму».

Професор Ґанс Ґутнер у книзі «Релігія і Постава Індо-Европейців», виданій в 1966 році в Лондоні на сторінці 71 пише, що «На основі Індо-іранської віри у старих богів Спітама Заратустра в історії релігій створив десь в 9 столітті перед Христом першу науку і віру в єдиного Бога».

Тут бачимо, що славний Ґанс Ґутнер дату життя Заратустри (орієнтуючись на застарілі джерела) подає ще ранішу: ця дата тепер дослідниками не береться до уваги.

136. Він (Ґутнер) доводить, що ідея віри в одного Бога позичена семітами в оріян. Тим, які б хотіли спростувати твердження Ґутнера, згадуючи фараона Аменхотепа Четвертого, який хотів у Єгипті встійнити віру в одного Бога, хочу сказати: проголосити віру в одного Бога — справа одна, а теософічно її обґрунтувати — справа друга. Релігійна реформа Аменхотепа Четвертого потерпіла невдачу, не отримавши підтримки від жерців Єгипту.

137. Юдейський цар Йошия (ім'я «Йошия» значить «гоєний Єговою»), сучасник пророка Еремиї. Йошия прагнув строгим царським указом проголосити між жидами монотеїзм (віру в одного Бога).

Цар Йошия «повідставляв ідольські жерці, що понаставляли були царі юдейські, щоб кадили по висотах у городах Юдиних» (2 кн. Царів, 23, 5).

Цар Йошия прагнув, щоб жиди перестали бути ідолопоклонниками, перестали вірити багатьом богам. Та сам він ще необізнаний був з моральними основами однобожжя.

Георг Віллям Картер у книзі «Зороастріянізм і Юдаїзм» (на сторінках 53, 54, 106) пише, що «Жидівський дуалізм не був довершеним», «Єгова був творцем усіх явищ — усіх добрих і всіх диявольських явищ», «Та після екзилю (у часи перебування юдеїв у Персії), юдеї пробудилися і усвідомили вони, що існують духовні ворожі сили Диявола, про які вони перед тим не знали».

138. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 23, видання 1973 року) на 1013 сторінці пише, що «Зороастріянізм, спеціяльно в демонології, ангеології і есхатології, вплинув на юдаїзм від часу перебування жидів на вигнанні».

Георг Віллям Картер на сторінці 65 (у книзі «Зороастріянізм і Юдаїзм», виданій в 1970 році в Ню Йорку) пише, що «Для жидів була приманливою концепція Агура Мазди, концепція ангелознавства, імена біблійних ангелів — жидівські (Михаел, Гавриел та інші). Та жиди, взявши головну концепцію ангелознавства від зороастріян, оформили її згідно з поняттями своїх звичок і обрядів. У проявленні ідей ангелознавства юдаїзм був глибоко зобов'язаний Персії. Ми знаходимо, між іншим, ім'я перського дева (злого духа) Асмодева, описаного в "Біблії"».

Щоб ці твердження Картера були чіткішими, я скажу, що диявол Асмодев увійшов у свідомість юдеїв тоді, коли вони перебували в Медиї, Персії. Асмодев описаний у біблійній «Книзі Тобі», яка визнана католицизмом канонічною, а протестантизмом — відкинена.

139. Ездра залишає Єрусалим. Він на верблюді їде до Ірану (Персії), до столичного міста Сузи. (Слово «сузи» значить «лілії»). Він тішиться, що Юдея (колонія Персії) дізналася, що юдейка Гадасса стала королевою Персії. Як це сталося?

Юдеї почули, що для царя Артаксеркса (Великого воїна) шукають гарних дівчат, щоб жили вони «в столиці Сузи». Мудрий юдеєць Мардохей мав красиву двоюрідну сестру Гадассу (дочку Абиґайла). Він їй порадив, щоб вона приховала своє юдейське походження.

140. Він (Мардохей) учив Гадассу, як і що вона має робити, щоб цареві Персії догодити.

Коли Гадасса потрапила «до Артаксеркса в царський дім», то вона вже там так догоджала цареві, що цар її «вподобав більше за всіх дівчат і надів він царський вінець їй на голову і поставив її царицею замість Астини» (Кн. Естер, гл. 2, 17).

(Ім'я «Гадасса» створене з назви пахучого дерева «мирт»). Є українське ім'я дівчини Калина і є назва дерева калина. Гадасса, ставши королевою, отримала персіянське ім'я Естер (Зоря).

У відповідний час Гадасса признається цареві Артаксерксові, що вона юдейка. І хоче помогти своєму народові. І тоді «вийшов Мардохей від царя в царських ризах жовтої і білої барви й в великому золотому вінці і в висоновій та пурпуровій мантії» (Кн. Естер, гл. 8, 15).

І так тепло любив цар Артаксеркс свою Гадассу (Естер), що дозволив юдеям, щоб вони як хотіли, так і мстилися над тими людьми, які їх не люблять. І, маючи таке право, у Персії (Ірані) «вбивали юдеї всіх ворогів своїх, витинаючи мечем, вигублюючи й викорінюючи й чинили з ворогами своїми, що хотіли. У Сузах, престольнім місті, вбили юдеї й вигубили п'ятсот душ», і «десятьох синів Гаманових повішено», «юдеї... повбивали споміж ворогів своїх сімдесят п'ять тисяч» (Кн. Естер, гл. 9, 5, 14, 16).

141. Погромивши у Персії немилих персів, юдеї влаштували радісне свято, яке особливо докладно описане в «Біблії» (у Книзі Естер), маю на увазі «свято Пурім».

Ненависник юдеїв Гаман (прем'єр-міністр, права рука царя Артаксеркса) «кидав пур, то є жеребок, щоб їх (юдеїв у Персії) занапастити і вигубити» (Кн. Естер, гл. 9, 24). Гаман (Пишновеличний) не знав, що королева Естер (Гадасса) — юдейка, і тому втратив голову. І так утратив, що «його і синів його повісили на дереві» (Кн. Естер, гл. 9, 25).

З слова «пур» юдеї створили назву свята Пурім, яке вони весело і врочисто святкують, як день Перемоги. Дбають юдеї, «щоб сі дні Пурім не були визаконені в Юдеїв і спомин про них не зник у дітей їх» (Кн. Естер, гл. 9, 28).

142. Щороку взимку (в кінці лютого і на початку березня) вже більше як дві тисячі років жиди відзначають свято Пурім. У юдеїв справи юдейські вважаються справами їхньої рідної правдивої релігії.

Вечором і ранком (під час свята Пурім) рабіни у синагогах читають «Книгу Естер». І читають натхненно, зворушливо. І під час читання у синагозі зобов'язані бути жінки, особливо молоді дівчата.

143. Вдома вірна жидівська родина у свята Пурім їсть печиво, п'є вино. Там, де є жидівське об'єднання, вибирається молода красива дівчина. Вона символічно виконує роль королеви Гадасси (Естер). Жиди її вітають. П'ючи вино, благословляють Мардохея, Естер, і проклинають Гамана.

144. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 9, видання 1973 року) на сторінці 18 пише, що біблійну «Книгу Естер» написав пророк-рабін Ездра.

Він, прибувши з Єрусалиму до Персії, «був офіційним секретарем юдейських справ при Персіянському суді чи дворі», і був він «рабіном-письменником».

Юдейка Гадасса (Естер) тільки трохи нагадує українку Роксоляну (дружину султана Сулеймана Другого, володаря Турецької імперії).

145. Згадав про Гадассу (Естер) тому, що жінка не тільки в історії народу, а й в історії релігій світу стоїть поруч з чоловіком, її місце в духовному житті людства священне.

Продовжую розповідь про Заратустру. Заратустра сказав, що Бог (Агура Мазда) — Дух. І це поняття високо оцінили рабіни, написавши в «Біблії», що Бог (Ягве) — Дух.

У заратустріянізмі визначено, що Бог сам себе освітлив для Заратустри. Езикіел-Ездра знаючи про це, написали в «Біблії», що Бог сам себе освітлив для Мойсея.

146. У вірі Заратустри визначено, що Бог (Агура Мазда) за шість днів створив світ, чоловік і жінка були вигнані з раю за гріхи. І згодом ці поняття були впроваджені до «Біблії»: Ягве створив світ за шість днів, чоловік і жінка були вигнані з раю за непослушність.

У заратустріянізмі втілене слово — Заратустра. У заратустріянізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі, є поняття, що накінець злий дух (Анґра Маню) буде знищений.

І юдеї (архітектори християнізму), що жваво на ослах і верблюдах подорожували між Юдеєю і Персією (Іраном), впровадили поняття заратустріянські в християнізм. Вони проголосили, що втілене слово — це Ісус, і в християнізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі і є поняття, що злий дух (Сатана) буде знищений в останній день.

147. У священних писаннях «Ясна» (45,11) Заратустра каже, що Він, Спаситель, буде другом, братом і батьком для того, хто не любить зла і для того, хто принижує Його (Заратустру).

І Христос, шануючи слова Заратустри, каже: «Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає й чинить його» (Лука, 8, 21).

Джералд Л. Беррі у книзі «Релігії Світу» (виданій в Ню Йорку в 1961 році) на сторінках 70—71 пише, що «Ісус завжди лишався жидом. Де Ісус був пророком і мрійником, там Павло був державним діячем, будівником і організатором. Павло був справжнім основоположником християнської релігії».

«Він (Павло) проявив — устійнив ідею Христа як боголюдини (божества і людини) і накреслив паралельність між Христом і старим культом спасіння, внісши нову мораль у стару форму». Митрадисти (заратустріяни) святкували Різдво Митри, святкували Великдень і Епіфанію (Богоявлення), і Павло й це впровадив до християнізму, — пише Джералд Л. Беррі.

148. Євангелисти мудрість Заратустри впровадили до Євангелії. На юдейський спосіб її перелицювали. Вірили, що про це ніхто ніколи не довідається.

Людський розум не всебічно передбачливий. Не передбачали євангелисти 1850 років тому, що Земля кругла, що постануть нові цивілізації і будуть відкопані старі цивілізації, що загинули п'ять чи чотири тисячі років тому.

ВИНИКАЄ ПИТАННЯ: ЧОМУ ПРИНАЙМНІ ТИСЯЧУ чи п'ятсот років тому ніхто в Европі не виявив впливу Заратустри на «Старий і Новий Заповіти»?

Тому, що триста років тому ніхто в світі не чув про Сумеріян, Гіттітів і їхню релігію. Ніхто не знав, що собою являє «Біблія». Ніхто не знав справжнього походження християнізму — все було покрите темрявою таїн і охоронене догмами, і папською інквізицією.

І щойно в 18 столітті вперше европейці довідалися, що у персів (сповідників науки Заратустри) у Бомбеї (в Індії) збереглися, пролежавши тисячоліття, священні заратустріянські письмена.

149. І з Індії в 1723 році були вперше привезені до Англії (до Оксфорду) «Євангелії» Заратустри. Та ніхто в Европі не міг їх читати. І француз Анкетиль Дюперрон в 1754 році прибув до Індії, щоб навчитися читати таємні книги заратустріянізму.

У 1771 році вперше в Европі появилися «Авести» французькою мовою — і так передові мислителі Европи довідалися, звідки творці юдаїзму і християнізму черпали богознавчі істини. Це й витворило в Европі прагнення зробити переоцінку євангельської ангеології, сатанології, есхатології.

«Гати» вперше на англійську мову були перекладені професором Мультоном і видані в 1913 році. Дослідник історії релігій світу Ґестінґс після видання «Авест» і «Гат», написав, що нарешті розум Европи довідався, що «Заратустріянська релігія була релігією життя в аристократичному значенні цього слова» («Енциклопедія Релігії і Етика»).

150. І стало відомо, що християнська релігія не створена з оригінальних чуд Ісусових і з оригінальної науки Ісусової. «Ввійшовши в жидівські доктрини і через цей фільтр пройшовши, заратустріянізм вплинув на християнську теологію», — пише на 205 сторінці Р. Ґіршмен у книзі «Іран», виданій в США в 1965 році. Заратустріянізм, пройшовши через фільтр юдаїзму, втілився у християнізмі в той спосіб, що легенди, створені персами про Заратустру, були приписані Ісусові, очевидно пристосовуючи їх до юдейських обставин і надаючи їм юдейське біографічне оформлення.

151. Якщо безупереджені дослідники історії релігій світу устійнили, що християнізм збудований на духовних основах Заратустри, Крішни, Будди, то виникає питання: був Ісус історичною особою чи ні? На це питання я даю відповідь у праці «Будда, Бог і християнізм».

Заратустра перший визначив, що перед престолом Бога (Агура Мазди) є сім добрих духів. Іоанові Богословові це поняття Заратустри сподобалося. І він нічого про Заратустру не згадуючи, написав: «благодать вам і спокій від того, що є, що був і що прийде, і від семи духів, що перед престолом його» (Откритіє Івана Богослова, 1, 4).

152. Заратустра на основі староукраїнської (Оріянської) віри учив, що «Праведне Сонце — син Отця Небесного».

Русич-ратай під час сходу сонця молився на полі: «Святе праведне Сонце, милий Боже, любе світло наше».

Маттей, позичивши від Заратустри міркування про Сонце — сина Бога Отця, написав: «Тоді праведні сіятимуть, як сонце в царстві Отця свого» (Маттей, 13, 43). У Євангеліях Маттей написав, що перебуває «Сонце в царстві Отця свого». У Євангеліях Сонце є Божеством? Євангельське обожнене сонце не є євангельським.

153. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що на світі є сини Світла і є сини Тьми, сини Тьми підуть у тьму. Ці поняття у дохристиянській Русі (Україні) визначені словами «Білобог» і «Чорнобог».

Маттей, позичивши від Заратустри привабливе поняття про діяння двох сил протилежних (ворожих), переосмислив їх майже до непізнання. Він написав: «сядуть з Авраамом, Ісааком, Яковом у царстві небесному, а сини царства будуть повикидані в темряву надвірню: там буде плач і скреготіння зубів» (Маттей 8, 11—12).

154. Наші предки (Святослав і його правдоносні воїни — достойні сповідники віри батьків своїх) вірили, що є рай (вирай, порай) у значенні «світ вічної квітучої приємности».

В часи Заратустри в Ірані слово «порай» чи «вирай» вимовлялося як «пайридася». Сьогодні вчені визначили, що іранське (персіянське) слово «пайридася» вживається европейцями як «парадайс».

«Християнське слово «парадайс» було взяте від персіянського слова «пайридася», — пояснює на 172 сторінці «Світова Біблія», видана в 1973 році в США.

155. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що та людина, яка тримає зв'язок з злим духом (і про це визначено у «Авестах»), піде до злого духа (до сатани Анґра Маню) на загибель, щоб дух її врятувався від покарання в часи приходу Священнослужителя.

Апостол Павло (архітект християнізму), сподобавши міркування Заратустри, написав, що людину злу треба «видати ... сатані на погибель тіла, щоб дух спасся в день Господа Христа» (1 до Коринтян, 5, 5).

У слові «До Коринтян» апостол Павло мислення Заратустри спрощує: «Заратустра казав, що зла людина сама піде до зла і там її тіло загине. Апостол Павло вважав, що не треба ждати поки вона «сама піде», її треба «видати ... сатані».

Людину «видати... сатані» (репатріювати її, не питавши в неї згоди). «Видати... сатані на погибель тіла». Жах огортає людину українську, коли вона пригадує часи «видачі сатані на погибель тіла» в обійми інквізиторів Москвинської тиранії.

Апостол Павло вважає, що людину треба видати, тобто вбити, щоб врятувати її духа. Маючи поради апостола Павла на увазі, папські інквізитори живцем спалили чеха Івана Гуса, тобто «видали сатані... на погибель тіла». Щоб дух Івана Гуса «спасся в день Ісуса Христа».

156. З Могаметом я «познайомився» біля Ляґору (на границі Пакистану й Індії), ведучи біля мечеті розмову з мусульманським діячем Алі Абу. Алі Абу, довідавшись, що я українець, який не вважає себе християнином, подарував мені «Коран».

Запросивши на каву до своєї господи, Алі Абу сказав: «Було б добре, щоб ви стали мусульманином. У ваших очах є вогонь віри, я бачу. Я допоможу вам ширити науку Могамета між вашими людьми. За грішми жодної затримки не буде, я нафтовий промисловець». Я сказав: «Алі Абу, ви араб і віра ваша арабська. Я живу, щоб відродити і поліпшити віру батьків моїх, щоб в українця була віра українська».

157. У літаку, прямуючи з Бомбею до Цюріху, я читав «Коран». І пригадував мою розмову з студентами парсами (персами, сповідниками науки Заратустри). Вони (люди Заратустри) живуть окремою «державою», що знаходиться біля славного Тачмагалу.

І думав я: в чому сила віри? Справді, коли б справу християнізму взяли б в свої руки шістнадцять століть тому не римляни, а якийсь інший народ (народ недисциплінований і без організаційних навиків), лежали б писання євангелистів припалі пилом. І щезла б християнська релігія так, як і всі інші тогочасні релігійні рухи Римської імперії.

158. Римляни — творці могутньої імперії, їх можна любити і їх можна ненавидіти. Та вони люди стальної дисципліни, витривалости, подвиг вони вважали ознакою людської гідности.

Вони — люди великих організаційних навиків і священного культу понтифіків (верховних жерців Риму). Вони з тих чи інших імперських міркувань проголосили християнізм імперською релігією.

Вони створили могутню високодисципліновану християнську організацію на непорушних основах — латинська мова — мова священна, архиєпископ Риму (папа римський-понтифік) — намісник Бога на землі.

Там, де дисципліна добровільна чи вимушена, і там, де священний авторитет, тріюмфує успіх і перемога. Усі буремні сили протестантизму вміла витримати імперська (католицька, тобто універсальна) церква Риму.

159. Стало чудо — католицизм посвіжішав і поліберальнішав у борні з протестантизмом. Протестантизм став мужнішим і відважнішим. Католицизм не міг заволодіти душею людства і протестантизм не міг заволодіти душею людства тому, що вони, самі себе прив'язуючи до стовпа ганьби, розбудили розум Европи і створили самі до себе насторожене ставлення.

Протестантизм, знеславлюючи авторитет папи, не створив свого єдиного протестантського авторитету. І тому подробився на десятки ворожих сект, які самі себе знесилюють і знеславлюють. У них багато авторитетів, які в ім'я Христа самі між собою не здібні знайти спільної мови.

160. Слово «протест» не належить до словника людей будуючих, творчих. Протест лишається протестом. Архиєпископ Риму (папа римський) лишився найбільшим у світі лідером християнізму: католицизм сильний своїм беззастережним авторитетом, хоч майбутнє нічого доброго для християнізму не пророкує. Іде духовне відродження народів Европи, Азії, Африки, творячи нову Духовну Весну Людства.

161. Так, є в трагічній долі людства щось комічне. Пророк Могамет щиро вірив, що «Тораг» (П'ятикнижжя Мойсея) — святість дана Богом особисто Мойсею на горі Синай. Він щиро вірив, що «Євангелії» — святість юдеїв — творців реформованого юдаїзму.

Могамет — чарівна дитина колоритного Арабського світу. У 570 році у селищі Мекка в заможній родині народився хлопчик. Маючи шість років, Він став круглим сиротою. І жив без опіки, за Меккою на вбогих долинах пас вівці. І вчився. Він до школи ніколи не ходив. Вдень — сонце, в погідні ночі — місяць і зорі були Його учителями. Підрісши, почав на хліб заробляти, прислуговуючись купцям-мандрівникам, які на верблюдах возили крам на ярмарки Єгипту, Персії, Сирії.

162. Могамет, мандруючи, бачив, що араби поділені на численні роди і племена. І мають вони 360 богів, хоч і є міркування, що є один Аллах (Бог) — найголовніше їхнє божество.

У Могамета (є думка, що під впливом християн-несторіян) виникло натхненне переконання, що є тільки один Аллах. Немає значення чи вірять араби, що Аллах головний Бог чи один з числа головних Богів.

Могамет почав свою науку проповідувати, кажучи «Ла ілага ілла Аллаг, Могаммед расул Алл». Що значить «То не бог, Аллах — Бог, а Могамет — пророк Аллаха!» Нестерпні глузування, приниження і переслідування терпів Могамет.

163. Рідні люди при різних нагодах піднімали Могамета на глум, мовляв, «самозваний пророк Аллаха появився!» Він рятував своє життя втечею у селища, віддалені від Мекки. Він в душі своїй відчував покликання. Він знав, що Він тій силі, яка хвилює душу Його, готовий життя віддати, Він вірив, що Він — пророк.

Тепер у США проповідує свою науку індус Магаріші. Він має волосся довге як у жінки, тримає в руках квітку, завжди спокійний і усміхнений. І люди, захоплюючись його наукою, кажуть: «Який скромний наш Учитель Магаріші, не величає себе ні пророком, ні Великим Майстром». Вони не знають, що слово «Магаріші» це не ім'я, не прізвище, а духовний титул. Санскритське слово «Магаріші» значить «Великий Пророк».

164. У Бейруті (на аеродромі), ведучи розмову з могаметанами, які прямували на прощу до Мекки, я був зачудований їхньою відданістю Могаметові. Між християнами такої відданости Христові тепер вже рідко де можна побачити.

Вони (могаметанські прочани) сиділи у білосніжних одіннях. Настрій у них врочистий. Вечером вони тут же (на аеродромі) прослали свої похідні килими і, ставши на коліна, моляться. Віра їхня їх єднає. Ніщо в світі (ні наука, ні техніка, ні чуда цивілізації) не спроможні так хвилювати і єднати людські душі, як рідна віра.

165. Коли в сьомому столітті араби, піднявши криву шаблю Могамета, вторгнулися в Персію (Іран) і почали персіянів, які визнавали науку Заратустри, навертати на правдиву віру в правдивого Аллаха, вони (араби) натхненно рекли: «Мусульманізм — найправдивіша віра! У нас, мусульман, є ал — Сірат!» (Душа померлої людини йде до Неба і коли вона праведна, то залишається на небі, а коли ні — її скидають у пекло). Заратустріяни відповіли релігійним вторжникам: «Заратустра тисячу років перед народженням Могамета ішов по Іранській землі від селища до селища. І проповідував Він, що "душа померлої людини йде до Неба, і коли вона праведна, то залишається на Небі, а коли ні — скидають її в пекло". І що це справді так є — ми маємо священні книги "Авести", читайте, не ганьте нас, ми і животину любимо».

166. Сповідники науки Заратустри (правдиві сповідники) чотири рази на місяць (2, 12, 14, 21) влаштовують Свято Животини. Вони для кожної скотини (корови, коня, вівці, собаки та іншої свійської животини) готують святкові обіди. Очевидно, обряд цей стародавній оріянський.

Він бере свої початки з епохи раннього Трипілля.

Наші предки хлібороби взимку (під час перемоги Світла над Тьмою — маю на увазі скорочення Ночі і продовження Дня) особливо були доброзичливі до животини, їй також надокучили холодні довгі зимові ночі і вона також відчуває прихід Різдва Світла Дажбожого. І люди (її вірні приятелі) несли їй вечерю — щирішу мірку зерна, сіна, хліба.

167. Могаметани, вогнем і мечем утверджуючи науку Могамета в Ірані, рекли іранцям, що є Добрий Дух (Аллах) і є злий дух (Ебліс). (Є міркування, що Могамет, оформлюючи будову своєї науки, з арабського слова «балас», що значить «зло», створив слово «Іблас»).

Заратустріяни відповіли релігійним вторжникам: «І Заратустра, пророк наш рідний, учив нас, що є Добрий Дух (Агура Мазда) і є злий дух (Ангра Маню).

Могаметани відповіли: «Коли Могамет сказав все те, що й Заратустра, значить Заратустри не треба!» Іранці покорені арабською військовою силою, не мали права відповісти: «Коли в Заратустри є все те, що й в Могамета, нам Могамета не треба!»

Віра переможців (незалежно від того правдива вона чи неправдива) панує над вірою переможених.

168. Історик Клавд Філд у книзі «Персіянська література» (на сторінці 33), виданій в Англії, пише: «Коли персіянин — сповідник Заратустри вперше почав студіювати «Коран», то він в «Корані» знайшов багато своїх (заратустріянських) вірувань, які були в «Корані» (Читанні) тонко замасковані — Агура Мазда і Анґра Маню названі Аллахом і Іблісом».

Так, є в трагічній долі людства щось комічне. «Коли в «Корані» ви знайшли багато іранських вірувань, значить вірте Могаметові, а не Заратустрі. Вірте переможцеві — Могамет переміг Заратустру!» Хіба це не трагедія!?

Заратустріянин, ідучи на смерть (він не хоче бути мусульманином), відповідає: «Наше від нас чужинцями взяте і на чужий спосіб перелицьоване, і тепер принесене до нас, і ми повинні за такі святощі, до нас принесені чужинцями, стояти перед чужинцями на колінах і їх обожнювати, а себе проклинати, звати паґанами, нечистивими. О краще достойна смерть, ніж недостойне життя!»

169. «Проповідуєте, що і Заратустра і Будда були скитами? Проповідуєте, що скити — то предки русичів, бо скити мали головний національний символ — тризуб? Не проповідуйте цього, скити — то перси (іранці), тобто, дикуни, кочовики!» — так каже український інтелігент, вихований у школі грецько-латинського християнізму, опанованого апостолами европоцентризму.

Апостоли европоцентризму речуть: «Греки — учителі людства, греки — перші мислячі люди, греки — майстри грецької ортодоксії, греки — батьки культури і цивілізації. Схід Европи — місце диких варварів (кимерів та скитів)».

«І єдине, що греки зробили зле для українців (старих русичів), це те, що понаписували у своїх архівах, нібито українці (русичі) — це скити і нібито сучасна Україна в старі часи звалася Скитією».

170. Український інтелігент грецької ортодоксії обурливо каже: «Ми ж сповідники грецької ортодоксії, відхрещуємося від всього скитського! Нестор-літописець написав, що греки Русь звали "Велика Скитія", ми спростовуємо це!» Не спішіть самі себе спростовувати, «підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття!»

171. Коли історики устійнили, що Спітама Заратустра був скитом, треба почути, що стародавні греки говорять про нього. І що пишуть сьогодні про скитів історики Скитії.

Доктор Р. Ґіршмен (археолог, учасник археологічних експедицій в Ірані, Іраку, Афганістані, почесний доктор Тегеранського університету), як працю свого життя, подарував науці книгу «Іран», видану у Великій Британії в 1961 році.

І в цій книзі (у розділі «Кімеріяни і Скити») на 97 сторінці Він (Ґіршмен) пише, що «Кімеріяни і скити принесли лихо для Малої Азії, Сирії, Палестини. Їхні вторгнення відрізнялися від малих проникнень персів (іранців) і медиянів, роблених три чи чотири століття раніше. Агресивні вершники (скити і кімери) войовничими ордами, як розбурхана течія, лилися з південних схилів Кавказу». «Геродот зберіг у пам'яті цей епізод і ассирійські аннали також дають деталі про це велике історичне значення. Кімери і Скити відомі в анналах, як Кімераї і Ішкузаї, і це ім'я також стрічається в «Біблії». Твердження Геродота, що Кімери ішли впереді, гнані Скитами, цілком не відповідає дійсності. Ці два народи (Кімери і Скити) були міцно споріднені, вони говорили однією мовою і жили вони воєнними звичаями».

172. Доктор Р. Ґіршмен передав для Тегеранського музею Кімерійсько-Скитські скарби, знайдені археологічними експедиціями. Він свої твердження всесторонньо умотивував. Іранці знають, що скити — це чужинці, які в древні часи вторгалися до Ірану.

Скити — це гіттіти, які колонізували простори сучасної Туреччини і 2900 років тому (під час розбишацьких мандр ахейсько-дорійсько-семітських племен) вернулися в Оріяну (Праукраїну), на простори предків своїх, де жили їхні одноплемінники кімери (кімерійці).

173. Філософ-історик Мілес Менандер Давсон — у книзі «Моральна Релігія Заратустри», виданій в Ню Йорку в 1969 році (на сторінці 16), пише: «Заратустра був високо оцінений грецькими і римськими письменниками. І доказом цього є те, що велике число справок про нього і життя його знайдено у стародавніх книгах. Пітаґор відвідував Заратустру. І про час цього відвідування стало відомо пізніше. Платон задумував їхати на Схід студіювати з маґами. Та війна з Персією йому перешкодила здійснити цю подорож».

174. Ні, не грек Пітаґор (основоположник грецької філософської мислі) учив скита, а скит учив грека. Учні Продікуса, сучасника Сократового, повідомляють, що в Греції є копії рукописів Заратустри, «Гати», Греки ці рукописи довго приховували: у Греції все, що не грецьке, повинне без розголосу служити інтересам Греції.

Славний А. В. Віллямс Джаксон у книзі «Зороастер» (на сторінці 142) пише, що «Неоплатонівська школа не була без впливу зороастріянізму». «Платінус, великий неоплатонівський філософ, був у Персії під час раннього періоду Сассанії», — пише М. Н. Далла на 358 сторінці у книзі «Зороастріянська теологія».

175. «Енциклопедія Британіка» (на сторінці 1011, у книзі 23, видання 1973 року) пише: «На Заході престиж Зороастра завжди був високо проникливий. Зороастер був учителем грецького філософа і математика Пітаґора. Незчисленна кількість книжок в грецькій мові була розповсюджена під ім'ям Зороастри, в яких порушувалися теми природи, астрології, маґії. Жиди і християни ототожнили Зороастру з своїми пророками, включаючи і таких, як Езикіел і Барух».

176. Греки формували своє філософське мислення, орієнтуючись на скита Заратустру. Освіченим людям відомо, що «Поліґістер (десь в першому столітті перед Христом), Плутарх (46—120 роки до «нашої ери»), Апуліус з Мадари (124—170 роки «нашої ери»), Климент Александрійський (150—211 роки до «нашої ери»), Діодорус з Еритреї (60 років до «нашої ери») і Арістоксенус (учень Аристотеля) пишуть, що Пітаґор був учнем Заратустри», — пише на 143 сторінці М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму», виданій в Бомбеї в 1963 році. Знаємо, що Платон в 390 році до «нашої ери» широко писав про Заратустру. Гордий Ціцерон звеличував Заратустру.

177. Олександр Македонський (336—323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іранську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: «вкинув заратустріянські рукописи у вогонь», — пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму».

Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як дикі варвари, очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).

178. Палення в Персії рукописів, здійснене греками, це «факт Олександрового розпусного вандалізму», — пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі «Зороастріянська Теологія».

Олександр Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку православну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших грецьких богів і боженят. Греки в Персії руйнували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи «Авест». І такий (ні, ще потворніший!) «факт Олександрового розпусного вандалізму» довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році.

179. Коли греки були з Персії вигнані, перси (заратустріяни) радісно зітхнули, ожили. Персіяни вигнали з Персії до Греції чорноризних грецьких жерців (єреїв). І відновили в Персії рідну національну персіянську віру, втверджену в науці Заратустри.

Та тільки чотириста років персіяни втішалися духовною волею, розбудовуючи своє державне життя. На їхні землі вторгнулися орди арабські, навертаючи силою вогню і меча персіянів на віру мусульманську.

Незважаючи на многовікові переслідування, є й сьогодні в Персії невелике число сповідників Заратустри. Але вони поставлені поза законом. Вони таємно сходяться, щоб читати «Авести». Мусульмани звуть їх «гебри», що значить «невіри», «неправдивовіруючі». Невелика частина безстрашних і войовничих курдів сьогодні сповідує науку Заратустри.

180. Роберт О. Балу, Фрідріх Спіґельберг і Горес Л. Фріс (видатні історики розвитку релігій світу, професори Колумбійського університету) у книзі «Світова Біблія», виданій в Ню Йорку в 1973 році, на сторінці 163 пишуть, що «Зороастріянізм більше ніж юдо-християнізм безперечно-безсумнівно міг би бути привілейованою релігією Европи і Америки», їхня книга є важливим підручником для студентів Канадських і Американських університетів.

Рідну Українську Національну Віру проповідуючи, я вчу: в світі не треба ділити релігії на привілейовані і непривілейовані. Кожний народ (підполюсний Ескімоський народ чи екваторіяльний Уґандський народ) має право по-своєму відчувати і любити сонце!

ДЕНЬ 15

1. Оріяна — вибрана земля Дателя Буття. Чому вона вибрана? На це питання я даю відповідь в об'явленнях «Різдво Світла Дажбожого» і «Великдень Світла Дажбожого».

Оріяна — земля першолюдини оріянської, або, як пишуть археологи, арійської. Над Дніпром самонародилася і самоутвердилася першооснова Ведійської (Мізинської) духовости, яка зачарувала світ і яка сьогодні панує у навиках, стимулах, почуваннях і помислах білої людини.

Оріяна — це, як казали старі перси (іранці), Мага Сакия, або, як казали старі юдеї епохи Езикіела-Ездри, Ґомерія, тобто — Кімерія (Сумерія). Чи — Скитія.

2. З Оріяни (Праукраїни) — з Мага Сакиї «В п'ятому столітті перед Христом оріянські завойовники знову вторгнулися до Індії і створили державу на узбережжі Ґанґесу. І одне з цих оріянських племен Саки осілося в Капілавасту, десь сто миль на північ від Бенаресу і тридцять чи сорок миль від Гімалаїв. Вони були людьми хліборобськими, але також плекали стада скоту. На чолі нової держави Сакиї став володар Суддгодан, який був одружений з двома доньками магараджі сусіднього племени Калинів», — пише Неведіта-Рамаркрішна-Вівекенанда у книзі «Мітольогія Індуїзму і Буддизму», виданій в 1913 році в Лондоні (Англія).

3. Володар Суддгодан з своїм войовничим плем'ям на конях і возах прибув з Оріяни (Праукраїни) в Індію і заснував біля Ґанґесу нове царство Сакия. Українець, який прибув з Галичини до Канади і поселився у степу (в Манітобі біля Давфину), назвав своє нове місце побуту рідним словом «Україна». Тепер ми розуміємо, чому оріянський вождь Суддгодан, прибувши з Оріяни (Мага Сакиї), назвав царство, яке він в Індії заснував, ім'ям Сакия.

Суддгодан — тато Ґаутами Будди. Суддгодан говорив мовою тата Оря і мами Лель, і хоч це було 2500 років тому, ми розумом душі нашої відчуємо дух мови предків наших. Санскритське прізвище Суддгодан складається з слова «судд», що значить «правдивий», «розсудливий», «судливий», «ясний» і слова «дан» чи «дана», що значить «даний». Є в нас ім'я Богдан (Богом даний), Суддгодан -Судженням даний.

4. Суддгодан — цар Сакиї. «Саки — це Скити», — так говорять всі без винятку історики Індії, Европи. «Скити відомі як Саки», — пише історик Б. Лендштром у книзі «Розшуки для Індії», виданій в 1964 році; немає потреби тут згадувати число сторінки — іде ж бо мова про істини загально всім знані і всіма освіченими людьми визнані. І коли я, пишучи про скитське походження Будди, згадую імена істориків і назви їхніх книг, то роблю це тільки тому, щоб українська спільнота, яка перебуває під впливом чужовірної інтелігенції, бачила, що Лев Силенко не творить казки. Він оповідає про істини широко відомі та спритно відгороджені від життя українця-чужовіра.

5. Історик-дослідник Д. Гаттапададгая у книзі «Історія індуської філософії» пише, що «Будда належав до племени скитів. Він ніколи не переставав гордитися своїм походженням». У скитів (оріянів) — тризуб — священний символ. Тризуб — святий символ Будди.

Ми, українці, сьогодні в хатах на почесному місці тримаємо Трисуття (Тризуб) — святий символ Мага Скитії (Праукраїни-Руси). І ми, українці-рідновіри, внуки Дажбожі, сумуємо, що наші рідні брати-чужовіри (сповідники християнізму грецько-латинської інтерпретації) не мають права рідний символ — святий Тризуб поставити вище хреста. Хрест — символ інтернаціонального християнізму, очоленого запеклими ворогами українського самостійного життя.

6. Сьогодні в Індії (на святинях індуської національної релігії) сяє золотий тризуб так, як на святинях грецької ортодоксії — хрест, або на святинях мусульманської релігії — півмісяць. Сьогодні індус в Індії каже «трисула» в значенні «тризуб», трисула — свята небесна зброя Бога Шіви, як про це пише індуська біблія «Магабгарата» (222, 5009).

7. «Будда був скитом», — пише Кшиті Маган Ген у книзі «Індуїзм». Щоб не було неясностей, зазначую: слово «гінду» персіянське, і значить «інду» (індус). Суфікс (від латинського «суфіксус», прикріплений, частина слова між коренем і закінченням) «ізм» призначений для оформлення ім'я народу, наприклад «юдаїзм», що значить «Юдейська дорога життя», «суспільство юдейського закону».

Доктор Сарвепалі Радгакрішнан (президент Індії) у книзі «Гіндуська Дорога Життя» пише, що гіндуїзм не означає тільки гіндуську релігію, а шлях життя, характерний для всього народу Індії.

8. Так, як у «Євангеліях» виразно відзначено, що Христос був жидом, так у «Трипітаках» виразно відзначено, що Будда був скитом (оріянином).

Німецькі, французькі, англійські, індуські, китайські, японські, італійські історики й всі освічені люди знають, що «Будда був скитом». У Чикаго 4 квітня 1970 року в залі «Леви» (2352 Чикаго авеню) під час промови я сказав, що Будда був скитом, скити — наші предки, скити — наше стародавнє ім'я; не всі німці знають, що слово «тевтон» стародавнє ім'я німця, не всі українці знають, що слово «скит» стародавнє ім'я українця. І ці мої твердження огречені й юдаїзовані українці підняли на глум. Присутній добродій Іван Дейчак тоді сказав: «Чого глузуєте? Глузуйте не з промовця, а з своїх обмежених знань. Справді, Будда був скитом, справді, ми, українці, колись звалися скитами».

9. Виникає питання: коли історики і сповідники буддизму вважають, що Будда був скитом, і коли скити є нашими безпосередніми предками, то якою мовою говорив Будда? І які Він мав звичаї, і чи був Він козаком — так, так — чи був Він козаком (косаком)?

Сьогодні я перебуваю у Бенаресі — святому місті буддизму. Говорю з буддистами на березі Ґанµесу. Буддист Ананда каже мені, що у «Вишіста і Вісмамітра» (у славних легендах Індії) оповідається, що саки (скити), прибувши до Індії, «були білошкірими людьми». «Вони були білошкірим хоробрим плем'ям кіннотників».

10. Сьогодні Капілавасту (столиця Сакиї) зветься Падарія. «Кажеш, що ти українець, родився біля Дніпра? Будда був таким білошкірим, як ти сьогодні. Він був русявим, світлооким, струнким. Він не був таким, як Він тепер зображений на скульптурах. Китайці зображають Будду з китайським обличчям; на Цейлоні Будда має обличчя смуглявого цейлонця»,— сказав Ананда.

Я відповів: «Історик Б. Лендштром ось в цій книзі "Розшуки для Індії" пише, що "Скити відомі як саки". Поділяючи твердження історика Магастенаса, історик Б. Лендштром зазначує тут, що "Скитія — це Україна"».

11. Буддист Ананда, побачивши на моєму вбранні трисуття, сказав: «О трисула — свята емблема великої Скитії, знак оріянський. Ми, буддисти, шануємо тризуб так, як християни хрест. Трисула в оріянських духовних поняттях значить триєдиність — три першооснови світу (творіння світу, світ і нірвана)».

«Хто ви є?» — спитав мене буддист (паломник з Японії) доктор Кіічі Уєда — професор Токіо університету. Він обідає зі мною в ресторані Кларк в Бенаресі. Ми обмінялися візитками.

Я відповів: «Я сакия, або, як тепер кажуть, українець, турист з Канади. Ці книжки я купив у Індії. Ось Крисмас Гумпрейс у книзі "Мудрість Буддизму" виданій в 1960 році пише, Будда "Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племени, що належала до касти кшатриїв".

Слово санскритське «кша», з якого походить слово «кшатрия», ми, українці, вимовляємо, як «кіш»; у нас той, хто очолює кіш, зветься кошовим».

12. Чарівний життєпис Будди. І людство вічно буде душею красивішати, вивчаючи життя Будди. Володар Суддгодан, маючи 50 років, став татом. І утішився.

У багатій і квітучій Сакиї, чарівній піснями і танцями, над побережжям тихого-тихого Ґанґесу народився принц. Аніл де Сілва-Віджіл у книзі «Життя Будди», виданій в 1955 році, пише, що «Королева Мая, дружина короля Суддгодана, який був скитської національности, спородила сина».

Мая, відчуваючи, що має родити дитину, сказала своєму чоловікові, що піде до палацу свого тата в Калинів. І там родитиме. Чоловік Суддгодан погодився. Та в дорозі (у квітучому селянському гаю біля Лумбини), що є на території сьогоднішнього Непалю, Мая спородила сина.

13. Буддисти уквітчують свого великого Учителя Будду в чарівні священні оповідання. Вони вірять, що Будда народився непорочно. «Священне дитя вийшло з лона Маї через бік». «Будда народив сам себе в Оленячому гаю біля Бенаресу», — сказав буддист (паломник з Китаю), місце народження Будди оглядаючи, — Маїн тато (володар держави Калинів) привіз її до Кашлавасту з святим дитям».

14. Священні оповідання про Будду говорять, що Він (Будда) перед своїм народженням жив на Небі. Щоб звільнити людей від страждань, смерти, клопотів, заздростей, вад, Він втілився, придбавши тіло людини.

Він (Будда), з Неба оглянувши вселенну, вибрав непорочну діву Маю. Він з Неба спустився на Землю у вигляді веселки (сонячного спектру).

Читаючи священні оповідання про Будду, знаємо, що «Євангелії» пишуть, що «Ягве-Господь Бог Ізраеля», «Отець небесний» вибрав ніжну милу доню Марію, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину). Греки спотворили правдиве ім'я Міріям (Гірка), вимовивши його як Марія.

15. Буддисти, обожнюючи Буддину маму, звуть її ім'ям Магамая, що значить (з мовного погляду) «Могутнє маїння», «Велика Мрія», та з погляду буддистської віри — Велика Мати.

Рис-Дейвидс у книзі «Буддизм» пише, що «Будда не родився так, як родяться звичайні люди. У Будди не було земного отця. Будда з власного бажання сам зійшов зі свого Небесного Престолу в лоно матері».

«Зразу після народження Він проявив знак свого високого духа і своєї могутньої святої величности. Земля і Небо з'єдналися під час Його народження, щоб віддати Йому хвалу».

«Квітучі дерева добровільно схилилися над Його матір'ю, ангели і архангели були присутні й принесли Йому свою допомогу. Його мати була найкращою і найнепорочнішою з жінок. І опікун-отець Його був з царського роду, він був багатим і могутнім царем».

16. Почувши про народження принца Сакиї, прибув з Гімалайських гір славний мудрець — святий чоловік Асіта. Він побачив на тілі новонародженого риси величности. І сказав «Я сміюся з радости, що Спаситель світу народився, явився на Землю. І плачу, що вже не маю часу жити довго, щоб побачити здійснені ним подвиги».

І прибули духовники (браміни), які помітили, що новонароджений принц Сакиї має 32 знаки величности на тілі своєму, має гарну досконалу будову всіх частин тіла свого».

Святий чоловік Асіта сказав: «Така прекрасна дитина ще ніколи в світі не була народжена».

17. Під час народження Будди на Небі появилася зоря. І цю зорю перші побачили Боги. Три Боги, ідучи за рухом зорі, прийшли з дарами до новонародженого Спасителя.

Сім святих, що також прибули, сказали: «Народилася Велика Людина». Цар Суддгодан, звеличуючи народження сина, роздавав бідним людям щедрі дари. Історик Бравн у книзі «Пишний Похід Індії» пише, що «Тоді, коли народився Гаутама Будда (в 563 році до «нашої ери»), оріяни в Індії жили у глиняних ліплених хатах. Хати були з плетеного хворосту».

18. Новонародженому принцеві дали ім'я Суддгартга чи Сиддгарга. Слово «судд», як вже знаємо, означає «суджений», «судьбовий». Слово «гатга» (гатха) значить «натхненний», «успішний», «переможний». Долею (судьбою) натхненний.

Ґаутама (Гаутама), (так, як у Заратустри — Спітама), родинне прізвище Будди. Вдумливі дослідники Буддиного життєпису вважають, що далекі предки Будди мали стада темних корів. Тато Буддин і дід Буддин були воєначальниками (кшатриями), і такими вони прибули з Оріяни (Праукраїни).

Санскритське слово «тама», як я вже говорив, значить «темно», «темний». І спочатку рід Буддин мав прізвище Кутама, що значить «Ті, котрі мають темних корів».

19. Буддин тато Суддгодан мріяв, що його син виросте і стане могутнім володарем багатої Сакиї. Щоб син призвичаювався до володарського життя, Він оточив його свободолюбною молоддю, чарівними дівчатами. Збудував для нього три палаци — Зимовий палац, Літній і Осінній. Все, що могло зажурити молодого принца і створити на його душі неприємний настрій, було забрано з палаців.

Будду оточували талановиті вчителі. Він студіював санскритську граматику, астрономію, літературу, математику і особливо священні книги «Веди».

20. Будда знав обов'язки ведійських (оріянських) Богів Сварга, Дабгу (Дажбога), Дива, Варуна (Перуна), Ваю (Віяння, Вітер), Морени (Бога тьми, смерти), Мокші (Богині заспокоєння, плачу), тобто Макоші, Агні (Огню). Усі ці Боги Ведійські були Богами дохристиянської України (Руси), і Вони знані нам не тільки своїми іменами, а й обов'язками. Оріяна (Праукраїна) — свята Вітчизна Ведійських (оріянських) Богів.

Юний Будда дивував свого учителя Вишмамитру великим знанням «Вед» і вмінням ясно висловлювати думку. В оріян було устійнене переконання (і воно, переживши тисячоліття, залишилося сучасним), що тільки та людина, яка вміє ясно висловлювати думку усно або писемно, може здійснювати ясні правильні справи. В оповіді «Закони Правильного Життя» я визначив десять основ Правильного Думання, Правильного Хотіння і Правильного Виконання, без втілення в життя цих основ людина не може бути творцем життєвих успіхів.

21. Будда, як син царя — воєначальника (Кшатриї), любив військові звичаї. Він улаштовував військові забави. І легко в бою перемагав своїх суперників. Коли Йому виповнилось п'ятнадцять років, Він поруч з іншою аристократичною молоддю Сакиї був обрядово переведений у стан косаків.

Що це значить? У скитів (саків), так як і в гіттітів, був звичай, що цар і всі воєначальники та їхні діти (юнаки) переважно носять косу (чуб). Голова поголена, а на тім'ї — коса, або, як українці кажуть, чуб, а дехто глумливо — оселедець.

Юний Будда, отримуючи бойову зброю, став носити військове звання «косак», що значить — той, хто удостоєний правом носити косу. Звичайні хлібороби Сакиї не були косаками.

Коса — символ приналежности до касти воєначальників (кшатриїв). Святослав Завойовник мав на голові косу, і таким правом користувалися також воєводи. З скитського (санскритського) слова «коса» чи «косака» постало (через мовну невпорядкованість) слово «козака», а потім — козак.

Літера «з», яка замінила літеру «с» створила слово «козак» загадковим: це дало привід етимологам доводити, що слово «козак» неукраїнське.

22. Звичай носити косу виник в Оріяні (Україні) більше, як чотири тисячі років тому. Гіттіти (оріянське плем'я) (і про це я вже говорив), перейшовши Босфор (коров'ячу стежку), заснували на території сучасної Туреччини Гіттію.

На єгипетських монументах можна й сьогодні бачити зображення гіттітів, яких єгиптяни взяли в полон. Стоять два воїни гіттіти, а один з них гіттітський воєначальник з чубом (косою) на голові. Варто взяти в руки книгу професора Оксфордського університету О. Р. Ґюрні «Гіттіти», видану в США в 1964 році, і в ній (між сторінками 28—29) оглянути щойно мною згаданий монумент.

Є загальне твердження істориків, що в оріян (трипільців-українців) 3700 років тому єгипетські фараони запозичили коня і колесницю (перед цим єгиптяни ні коня, ні колесниці не бачили. І вони (фараони) запозичили в оріян звичай носити косу.

23. Косака (або, як ми тепер кажемо, козак) Будда, маючи шістнадцять років, одружився з принцесою Ясодгарою. Українці, ставши жебраками грецької ортодоксії, принизили самі себе, називаючи своїх чарівних дочок грецькими іменами Параска, Палажка, Горпина, Феська. Ім'я жіноче Ясодгара скитське (староукраїнське), ім'я миле, рідне. Слово «Яса» значить «ясна», «ясочка». Слово «дгара» значить &la