Вербна неділя
Верба в міфах надсередземноморських народів про створення світу — це Прадерево життя. Пізніше у північних народів обрядову вербу на свято Різдва світу (Коляди) заступила, як відомо, ялина.
Обряд, коли людину хльоскають свяченою вербою примовляючи відомі ритуальні слова, був і в Римі. У римлян свячення верби й биття нею рідних і знайомих з примовлянням: «Не я б’ю, верба б є, якая — святая. Бувай здоров на весь рік»,—вже не був народним звичаєм. Лише під час великих урочистостей, на святах, куди запрошувалися іноземні гості, спеціальні жерці-феціали святили вербу (Vеrbеnа) й, торкаючись нею шанованих гостей, промовляли всім нам відомі ритуальні слова. Ми вже згадували, що доторкання свяченою вербою — символом Галактики - до людини означало поєднання живого з безмежним Всесвітом. Людина набирала космічної величі шляхом підкорення живої матерії законам світотворчих космічних сил. Відбувався процес символічного оновлення й відродження. Це був акт близький до акту занурення прочан у священні води Бугу (на Україні) або Гангу (в Індії).
Згадані нами обряди й традиції, що мають кількатисячолітню історію, свідчать про безперервність культурно-історичною процесу на Подніпров’ї й безперервність історії народу за останні 6—7 тисяч років. Дослідження антропонімів і гідронімів України потверджують цей висновок.
О. Знойко «Міфи Київської землі та події стародавні»