Просимо вибачення в рідновірів за технічну помилку під час верстки Колодара: переплутані місцями сітки місяців грудня і січня.

Свята РУНВіри і астрономія

У кожного народу протягом віків складаються свої вірування, звичаї та обряди. Кожний народ шанує надбання своїх предків та вдосконалює їх. Українці, незважаючи на агресивний наступ християнської церкви, все-таки зуміли зберегти звичаєву обрядність, хоча й подекуди сильно спотворену чужим змістом.

Ми, рунвісти, шануючи та відроджуючи свята наших предків, не ставимо на меті повертатися до минулого, бо, як говорить Учитель Лев Силенко, „що згоріло, тяжко підпалити". Але свята, обряди та звичаї, завдяки яким (без перебільшення) існує наш народ як етнос, ми зобов'язані зберегти.

Ми вважаємо себе дітьми природи і прагнемо жити за її (природи) законами. Тому ми повинні намагатися дотримуватися природніх ритмів, вслухатися в звучання „Чотирьох Симфоній Планети Земля".

Відповідно до цього ми намагаємось упорядкувати і наш календар. Наш Духовний Учитель в Книзі Обрядів подає Календар свят на 10991 р.Д. Перед цим в кількох числах „Самобутньої України” за різні роки, яку видавав ще сам Л. Силенко, було опубліковано кілька календарів, які мають суттєві відмінності. Це говорить про те, що Учитель шукав оптимальний варіант календаря методом проб і помилок. Треба зауважити, що багато дат свят у Календарі Учителя подаються без належного обґрунтування і можуть випадати на будь-який день тижня. Але ми не робимо з цього трагедії, враховуючи те, що Учитель сам визнає, що рунвістський Календар, як і Обряди РУНВіри, є тими питаннями, які він не встиг повністю опрацювати.

Тому нашою метою є вдосконалення існуючого Календаря. Ми повинні зберегти основні свята РУНВіри, обґрунтувати їх дати, поєднуючи природні цикли та обрядність, а також не боятися ввести свята, що споконвіку відзначаються в народі (Щедрий Вечір, Калета, тощо ), і які використовуються (з безжально спотвореним змістом) християнством. „У Мага Вірі подано ряд наших стародавніх свят, про які не згадано тепер в нашому Українському Календарі. Та їх (коли є можливість) треба втілювати в життя, оновлювати, покращувати.” (Священна Книга Обрядів, Священні години)

Зробимо невеликий екскурс у науку астрономію за посібником І. А. Климишина „Календар і хронологія" („Наука", Фізматліт, 1990).

Основою астрономічних обчислень служать чотири важливі точки на небесній сфері: точки весняного та осіннього рівнодення і зимового та літнього сонцестояння.

Новий рік. (весняне рівнодення)

Через Берингову протоку і по водах Тихого океану приблизно вздовж меридіану 180° від північного полюсу до південного протягнулася лінія зміни дати. Звідси на нашій планеті починаються новий день, нова доба і новий рік (мал. 21).

Рис. 2. Положение эклиптики на небесной сфере; стрелкой указано направление видимого годичного движения Солнца

Видимий річний рух Сонця серед зірок проходить по екліптиці — великому колу небесної сфери, площина якого складає з площиною небесного екватора кут ε = 23° 27'. З небесним екватором екліптика пересікається в двох точках (мал. 2): в точці весняного рівнодення   і в точці осіннього рівнодення    

Через точку весняного рівнодення центр диску Сонця проходить 20 (чи 21) березня, рухаючись із південної півкулі в північну (мал. 4). Через півроку, 22 (чи 23) вересня, воно проходить через точку осіннього рівнодення з північної півкулі в південну. Місце розташування цих точок астрономи визначають з дуже високою точністю. Ці точки є основними не тільки для астрономічних обчислень, ними користуються також багато народів світу для відліку часу у рокові. Так, давні вавілоняни, пізніше ассирійці та гебреї починали свій рік з весняного рівнодення. В сучасній Індії Новий рік (1 Чайтра) починається з дня, що наступає після весняного рівнодення. Парси (нащадки зороастрійців) та деякі інші народи святкують Новий рік, починаючи з дня весняного рівнодення.

Наші предки також пов’язували новолітування з початком збільшення світлового дня, з днем весняного рівнодення.

Як і на глобусі Землі, на небесній сфері (але зсередини) можна побудувати координатну сітку, за якою можна визначити координати будь-якого світила. Роль земних меридіанів на небесній сфері грають кола схилень, що проходять від північного полюса світу до південного; замість земних паралелей на небесній сфері проводяться добові паралелі (мал. 5). Для кожного світила (і Сонця в т. ч.) можна знайти:

1. Кутову відстань α його кола схилення від точки весняного рівнодення, виміряну вздовж небесного екватора проти добового руху небесної сфери. Ця координата називається прямим сходженням світила (вимірюється в годинах, хвилинах і секундах).

2. Кутову відстань світила δ від небесного екватора — схилення світила, виміряну вздовж кола схилень що проходить через це світило (вимірюється в градусах).

Різдво Світла Дажбожого. Купала. (сонцестояння)

Обертаючись навколо своєї осі, Земля в той же час зі швидкістю 30 км/с рухається навколо Сонця. При цьому уявна вісь добового руху планети майже не змінює свого напрямку в просторі, а переноситься паралельно самій собі (мал. 22). Тому схилення Сонця δ протягом року безперервно (і до того ж з різною швидкістю!) змінюється (мал. 8).

Так, 21 (22) грудня воно має найменше значення δ      = —23° 27', через три місяці, 20 (21) березня, δ   = 0°, далі 21 (22) червня воно досягає найбільшого значення δ    = +23°27', 22 (23) вересня знову стає рівним нулю, після чого до 21 грудня схилення Сонця безперервно зменшується. Але навесні і восени швидкість зміни δ     досить велика, тоді як в червні та грудні вона значно менша. Конкретно, за п'ять днів — з 21 до 26 березня схилення Сонця зростає на 2°, а за десять днів майже на 4° (тобто за десять днів Сонце «встигає» піднятися над небесним екватором «вгору» на вісім своїх кутових діаметрів), а ось біля 22 червня (як і в грудні) за п'ять днів схилення Сонця змінюється всього на 5', а на 4° — лише за 35 днів, це створює враження деякого «стояння» Сонця влітку й взимку на визначеній відстані від небесного екватора протягом декількох діб.

Від  величини  схилення Сонця залежить найбільша  висота, на яку  воно  може піднятися  над горизонтом. Тому 21—22 грудня в північній півкулі висота Сонця над горизонтом у верхній його кульмінації буває найменшою; цей день в рокові є найкоротшим, за ним наступає найдовша в рокові ніч зимового сонцестояння.  Навпаки, влітку, 21—22 червня, висота Сонця над горизонтом у верхній кульмінації найбільша; цей день літнього сонцестояння є найдовшим, тому ніч за ним буде найкоротшою. 

Так говорять вчені-астрономи, і наша традиція ведення відліку добового часу не суперечить цьому: спочатку йде день, а за ним ніч, на відміну від, наприклад, друїдів чи іудеїв, які починають добу з ночі. Згадаємо біблійне „і був вечір, і був ранок – день перший”.

Тому ми, рунвісти, Різдво Світла Дажбожого починаємо зустрічати Святою Вечерею ввечері дня зимового сонцестояння перед найдовшою в рокові ніччю, а Свято Купала – ввечері дня літнього сонцестояння перед найкоротшою в рокові ніччю.

Водоосвячення. (Земля найближче до Сонця)

Земля обертається навколо Сонця по еліптичній орбіті, а тому її відстань від нього протягом року дещо змінюється. Найближче до Сонця наша планета (в наш час!) буває 2—5 січня (3 січня, наприклад, ця відстань на 5 млн. км менша, ніж 4 липня), в цей час швидкість її руху по орбіті є найбільшою. Тому тривалість сезонів року неоднакова: весни — 92 дні, літа — 94, осені — 90 і зими — 89 днів для північної півкулі. Весна і літо (число днів, що пройшли від моменту переходу Сонця через точку весняного рівнодення до його переходу через точку осіннього рівнодення) в північній півкулі тривають 186 днів, тоді як осінь і зима—179. Декілька тисяч років тому «видовженість» еліпса земної орбіти була меншою, через це меншою була й різниця між згаданими проміжками часу. До того ж, наприклад, в 4000 р. до н. є. (ери Христової) свою найближчу відстань до Сонця Земля проходила раніше — приблизно 24—27 вересня.

В зв'язку з тим, що тривалість справжнього (тропічного) року (це – проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра диску Сонця через точку весняного рівнодення) становить 365 днів 5 год. 48 хв. 46 сек., а календарний рік може бути тільки з цілим значенням, то відповідно до цього маємо деякі проблеми із „зайвими” днями в різних календарях. Через це відбуваються зміщення тих чи інших дат відносно рівнодень та сонцестоянь в різних літочисленнях по-різному.

Тому не варто нам надто перейматися тим, що, наприклад, оріянський рік у нас починається не з 1 березня, а з 21 (ця цифра, звичайно, пов’язана з григоріанським, поки що найточнішим, календарем), бо кілька тисяч років тому день весняного рівнодення (і, відповідно, початок нового року) в різні роки припадав на різні дати. Тим більше, що довгий час наші предки, своє літочислення пов’язували не тільки з весняним рівноденням, а ще й враховували фазу нового Місяця. Наприклад, Новгородський літопис пише: „В літо 6645 настанущу в 7 марта...".

Прийде час, коли і ми, рунвісти, також впорядкуємо своє літочислення, не прив'язуючись до існуючого григоріанського календаря, як це у свій час зробили всі самобутні народи. Ми тільки починаємо цей шлях.

Підготувала рунмама Влада Яткевич.