Іде Купало, несе немало

С. Килимник в «Українському році в на­родніх звичаях в історичному насвітленні» (том 4, стор. 116) пише, що «Збереглася в Україні також нерозгадана містерія Купала й Морени». «Жартуючись та пісенно перекли­куючись з дівчатами, хлопці роблять хлоп'ячу подобу з соломи і називають цю подобу Купалом. Це велика лялька, у ріст людини, зроблена вона з соломи, їй надягають штани, сорочку, бриля». «Дівчата роблять Морену. Це також постать у зріст людини, але вже жіночої статі». «Купальська тема ще належно не досліджена і ще далеко належно нез'я­совано багато моментів, чимало є такого, що нам цілком незрозуміле».

Яка жахлива доля народу — народ так безжалісно зхристиянізований, що вже цілком не розуміє сам себе, не знає значень своїх об­рядів, свят, звичаїв (поконів). Народ не знає, хто він є, ким і чому закутий? Він обма­ну­тий. У нього відібрана метрика його на­родження — він не живе, а нидіє в чаді чужовір'я. І тому рідне свято для нього стало «загадковою і дуже неясною містерією», «те­мою, належно не дослідженою», «незрозумі­лою».

Та все ж таки, незважаючи на шалений тиск християнської церкви, українці десь на генному рівні зберегли потяг до рідного, і Свято Купала не згинуло в забутті.

«Іде Купало, несе немало, меди і жито, прирост, присип. Славим Купала, не спим до рана, не спи дівчино, косак — не спить!»

Купало — свято молодости, спорту, краси, любови, сподівань, родичання, свято вибуялої волі, молодечої вигадливости, на­родної бадьорости, духовної нескоримости. Молоді радіють славою батьків своїх, батьки радіють, бачучи парування-квітування синів і доньок своїх. Волхви (як завжди таємничі і щирі, як дитяча безпосередність) оповідають про цвіт ліщини, про два колоски на одному стеблі жита, про «цвіт папороті». 

З Купальськими святами вас, дорогі рідновіри! Хай Купальські цілющі стихії (вогонь і вода) очистять ваші тіла і душі, щоб очистилася наша свята земля від московської нечисті!