МАТИ-ПРАРОДИТЕЛЬКА ЛЕЛЯ

Мати-Прародителька Леля Щось і Когось обожнювала. Обожнювала Леля ту Силу, яка давала їй Світло і Тепло. Обожнювала Леля сонце, і сама хотіла бути сонцем. Комуністи і християни сміються із Лелі, звуть її жінкою, яка, мовляв, не знала правдивого Бога, нічого не чула про святую Тройцю, не була обізнана із діялектичним матеріялізмом Маркса-Леніна. Не смійтеся з Мами Лелі, що вона була сонцепоклонницею, і її душа, як чаронка квітки, пнулася до сонця. Хіба гріх любити сонце!? Хіба гріх шукати в сонцеві життя!? Не чваньтеся своєю правдивою вірою, ви, модерні християни і ви, модерні комуністи, і не смійтеся із Святої Матері Лелі.

Дякувала Леля, кладучи руки на груди, Чистій Силі, яка покривала землю плодами, напувала весняними дощами і приносила щасливе полювання її ладові Орьові (Прародителеві племен Індо-Европейської раси). Мати Лель і тато Орь – наші ріднокровні родичі. Вони нам дали нинішній образ нашого обличчя, нинішній колір нашої шкіри, нинішню мову нашу. Не цурайтеся їх, не тікайте від їх, не смійтеся з їх, не забувайте їх. Щодня ранком і вечером, поклавши на груди руки, моліться: "Свята Мати Леля, святий тато Орь – живіть вічно у моєму серці, у моїх радощах, у моєму смутку, у моїх думах, у моїй любові, бо Ви є дух і тіло життя мого".

Мати-Прародителька Леля обожнювала красу,обожнювала небесну блискавицю-предвісницю весни. Лелені доні на білотканому одінні вигаптовували сліди весняної блискавиці, утаємничені символи життя, що переходили від покоління до поколіні крізь урагани лихоліть і стали святим гербом-символом Оріяни (України), тризубом злотокарбним.

Мати-Прародителька Леля, будучи дочкою чарівної і пребагатої природи, спонтанно відчула і повірила, що вона є її невід’ємною частиною. Їй здавалося, що дерева дихають, що квіти до неї усміхаються, що тварини ведуть розмови про світ і людей, що птахи не тільки співають, а й розуміють зміст своїх пісень. Леля щиро (без посторонніх намовлень і душеловних місіонерів) вірила, що добрим словом можна облагороднити злу людину, звіра і шкідливі буревії. Леля виходила назустріч вітрам, просила їх змилосердитися над соняшниками, що люблять спокій, сонце, Леля просила їх іти у темні яри на спочинок.

Мати Леля любила квіти, вона говорила до їх, просила, щоб вони покривали вродою її донечок, вона просила столітніх дубів, які не боялися буревіїв, щоб вони налили силою жили її синів, вона любила тілесну чистоту, щоб до неї горнулася краса світу, щоб квіти були такі гарні і духмяні, як вона і щоб вона була така гарна і духм’яна, як квіти.

Мати -Прародителька Леля мала здібність хвилюватися і чудуватися. Коли б вона не мала цих здібностей, то чуда не були б чудами, умерли б хотіння, і життя б утратило рух. Хвилювання творче і світле збільшує активність серцевої діяльности. Коли клітини мозку отримують більшу кількість свіжої поживи, вони посилюють свою працю, і тоді хвилювання родить хвилювання, думи родять думи. Мати Леля входила у світ їй самій незрозумілого збудження, і розкошувала у слові любови. Дехто каже,що це натхнення, це гостювання Дажбога (Дателя Буття) в душі людини.

Мати-Прародителька молилася Комусь і Чомусь. Вона молилася Чистій Силі, що їй давала красу, тепло, огонь, любов, ніжність, оборону, приємність, вірність, радість. Мати Леля хотіла, щоб всі ці явища ніколи не покидали її, щоб вони були її чарами, її повсякчасними і всюдисущими гостями.

Слово "були", "було", "буття", "бути" походить від старосанскритського слова "бу" або "бгу". Слово "дати" походить від старосанскритського слова "да" чи "даті". Коли Мати Леля казала: "Віті Да Бгу", то вона змістом свого самобутнього "Я" розуміла, що це означає: "Вітаю Дателя Буття". Коли я нині кажу: "Слава Дажбогові", я розумію, що це означає: "Слава Дателеві Буття". Слава тій Святій Силі, що дає і вдосконалює Буття (Життя, Любов, Вічність, Красу, Народження, Мудрість, Світло, Здоров’я). Слава Дажбогові!

Лев Силенко (Мага Віра, першодрук)