Я вічний,

бо мій народ вічний

 Ви будете наражені на питання: “От ви йдете до Силенка, а, як Силенка не стане, куди ж ви підете?” Відповідь: “той, хто йде до Си­лен­ка, не йде до Силенка, а йде сам до себе, щоб бути собою, щоб в собі пізнати свої рідні духовні сили і щоб жодній чужій силі не покло­нятися”. Силенко нікому не каже: “Будь Силен­ком, ні, він кожному каже: “Будь сам собою, ти внук Дажбожий, не поклоняйся чужим богам!”

Дорогі мої Побратими і Посестри! Прийде час і всі ми “помремо”, всі ми “смертні”, але поки ми живемо, ми будемо всюди ширити науку РУНВіри. Внуки і правнуки наші зна­тимуть, що ми не змарнували життя свого. (Мага Віра, 29-143)

Побратими мої, наука Рідної Української Національної Віри потрібна для Українця так, як потрібна для дитини рідна мати, так, як потрібне для людини повітря, і ми маємо її ширити всюди, де б’ється українське приспане серце. Сліпі, ідучи до провалля, не бачать, що наближаються до трагічної смерти, і цих сліпих ведуть сліпці – духовні раби чужих позичених релігій, які розпаношилися на терпіннях і сльозах добротного українського народу. Ми, побратими мої, будемо гнані, будемо переслідувані нашими братами (духовними рабами-чужовірами), яких ми хочемо стримати від наближення до провалля. Не зневірюймося! Пробуджуймо сплячих рабів, любімо їх – вони нещасні, і терпімо їхні глузування, наклепи і погрози, і щодня пам’ятаймо – наш святий самобутній шлях зі всіх сторін обсаджений сильними ворогами, ми будемо падати в нерівній боротьбі, але смерть наша буде солодка тому, що ми вмиратимемо, щоб наш прекрасний народ мав Світле Майбутнє. Ми віримо – майбутнє народжується сьогодні! («Самобутня Україна», ч. 35, листопад 10969 р.Д.)