З Днем Царя-Лицаря Святослава!

 До берега причалив кораблик (лад'я). Усі гребці в білому одінні. Біля керма сидить юнак середнього росту: чуприна (на поголеній голові) спадає на вухо, у вусі золота серга, в якій вмонтований дорогоцінний рубін. Очі глибокі, пронизливі, суворі, сірі, як полин у степах Скитії, вуса довгі, постава горда, меч біля пояса. Греки (ромеї) впізнали — це цар Святослав. Справжнього царя можна пізнати навіть тоді, коли він ітиме босими ногами по стерні, маючи драну сорочку, він цар — у нього душа царська, у нього вольовість царська.

Святослав — найдостойніший володар роду Людського, Він — совість Землі і Неба. Історик-грек Лео Діякон, студіюючи джерела сили і волі русичів, написав, що в русинів є така віра, що “русин не здається в полон”, він свято вірить, що той, “хто є рабом на цьому світі, буде рабом й на тому”. Була “зла”, як бачимо з цих тверджень, “поганська та ідольська” віра України (Руси). Вона вчила русичів гордости і волі, вчила, щоб вони ні на небі, ні на землі не були рабами.

Ні Небухаднезар, ні Давид юдейський, ні Олександр Македонський, ні Наполеон не володіли тими високими лицарськими прик­ме­тами, які були притаманні володареві Свя­тославові Першому. Прикмети благородства, високого душевного піднесення, вірності народові своєму привила Йому свята віра Руси (України).

Греки (ромеї) добре знали, що русичів (українців) можна поневолити тільки тоді, коли на їхній рідній землі від них рідну віру (рідну духовність) забрати, або висміяти її і привити їм віру рабську (віру секти юдей­ської) — християнізм грецької інтерпретації.

Літописець-ромей написав, що володар Святослав Перший був “середнього росту, сильний і кремезний, ніс мав короткий, світлі очі, голену бороду, мав довгі вуса і на голові чуб, виглядав суворо, був убраний зовсім просто, нічим не відрізнявся поміж інших, була чиста на нім полотняна одежа і єдина краса — золоте кільце у вусі, він був хоробрий і легкий, і ходив, як леопард”. Він був останнім володарем України (Руси), який ісповідував рідну віру великих предків своїх; в Його голосі, поставі відчувалася вольовість, безпо­середня щирість, велика душевна краса.

“Коли я прийму іншу віру, то моє військо сміятиметься з мене”, рік володар Святослав. Військо України (Руси) — горді, непокірні й волелюбні внуки Дажбожі сміятимуться, коли їхній князь чужу віру прийме. Військо України (Руси) було горде своєю рідною вірою і вважало приниженням стояти на колінах перед Богом-юдейцем і його земляками — апо­столами та їм подібними грецькими “архи­стратигами”, тобто, “воєначальниками”. (Мага Віра, дні 20, 27)

Вітаємо українців-рідновірів з Днем Царя-Лицаря Святолава! Будьте гідними свого Великого Предка!