20 березня – день весняного рівнодення. Це – свято Новолітування, Благовіщення, свято наших Предків, що за значимістю прирівнювалося до Великодня.

«Благовіщення... уважається великим святом — але не оргіастичного... а, навпаки, суворого, аскетичного характеру: все, що належить до зачинання, породу і т. д., обставлене різними суворими заборонами. Це — свято землі, супроти ко­трого наказується боязкий містицизм, щоб його чимсь не спо­ганити, не порушити...»  (М. Грушевський «Історія української літератури» ч.1, 1923)

В цей день «господар випускає на волю, на сон­це всіх тварин, навіть пса й кота вигонить на подвір’я — «щоб чули весну і самі про себе дбали» (О. Воропай, «Звичаї українського народу»).

«Вчора діти були від ранку до вечора на сонці. І кури, і коні, і ко­рови, і телята — все випустила на сонце. Мій муж Лад, і я, і діти завтра на поле їдемо. На ниві скрешемо першу борозну, рік новий зачи­наючи. Таке небо веселе! Земля на Бла­гові­щення воскресати починає, тане сніг». (Мага Віра, 23-52)

Починаючи від Благовіщення можна поратися коло землі, «бо в цей день Бог благословляє землю « і всяке дихання». У цей день «різні повірки, магічні акти, ворожіння зв’язані з сею ос­новною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя» (М. Грушевський «Історія української літератури» ч.1, 1923).

Ось як Олекса Воропай описує це свято.

«Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава…

«Як знайдеш у цей день ряст, то зірви, кинь під ноги, топ­чи й промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!».

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона заміж піде. «Первоцвіт — віщун дівочого весілля». Це — чародійна квітка, і про неї скрізь, по всьому світі розповідають багато казок, легенд та переказів.

Проліски — символ надії, щастя, молодої краси. «На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної во­ди, поклади пролісок і вимийся – на красу».

На Благовіщення дівчата виводять по обіді, коло церкви перший весняний хоровод: «Кривий танець». Побравшися за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербови­ми кілочками, застромленими в землю, і співають:

Ми кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо, —

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину...

...А ми кривому танцю

Не виведемо кінця,

Його треба вести,

Як віночок плести...

Виспівуючи ці слова, дівчата плетуться в танці одна поміж одною. Потім, знову побравшися за руки, йдуть хороводом і співають:

Дівки-чарівниці терем будували,

Терем будували, вікон не виймали,

Щоб не вилетів сивий соколонько

Та щоб не виніс дівочої краси,

Дівочої краси, весняної роси...

Наприкінці хороводу дівчата ніби розмовляють з весною:

Вже ж весна воскресла, —

Що ж ти нам принесла?

Принесла вам росу,

Дівочую красу!

«Кривий танець» – це не тільки зустріч, вірніше, привітан­ня весни — це ще й символ пробудженої життєвої енергії.

До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права. «Кривим танцем» дівчата ніби кажуть весні: «Добридень».

На цей день існує багато прикмет:

Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то буде добрий врожай на збіжжя.

Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.

Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожай­не.

Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.» (О. Воропай, «Звичаї українського народу»).

В багатьох народів світу початок астрономічної весни є початком нового року. «І наші Предки — діти природи, стрічали оживан­ня природи, Новий рік, Благовіщення в березні». (Мага Віра, 23-53)

Ми, рунвісти, намагаємося відтворити в нашій обрядності світосприйняття наших Прадідів, опираючись, звичайно, на сучасну науку та культуру українців. Так, ми початок нового літочислення, як радить нам наш Духовний Учитель Лев Силенко, ставимо на 1 березня. Бо нам, поки що прив’язаним до сітки григоріанського календаря, так зручніше вести відлік часу (з 1-го числа). В інших самобутніх народів день початку нового року, припадаючи на день весняного рівнодення, є першим числом за їхнім календарем. Сподіваємося, що й українці, прийнявши Рідну Українську Національну Віру,  в недалекому майбутньому створять свій колодар, незалежний ні від яких чужоземних календарів, і в день весняного рівнодення поставлять перше число.

Слава Дажбогу! Слава Дажбожій Україні!