З ВЕРБНОЮ НЕДІЛЕЮ!

 «Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка, гнана вітром, заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і матінка-земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки ви­росла велика верба — ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Вели­коднем вітально, обов'язково радісно торкає­мося самі до себе гілочками. І кажемо: "Не я б'ю, верба б'є, за тиждень Великдень, неда­лечко — червоне яєчко"».

«Що значить — не я турбую тебе, а — сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. І як не радіти — у яєчкові вже є червона ця­точка — є кров, народжена червоним весня­ним сонцем, кров — життя. Життя незнищиме!» (Мага Віра, 19-159)

Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», або «квітною». «Звичай святити вербу входив до обов’язкових ритуалів астрального культу наших предків і був запозичений християнською церквою. Верба пов’язана була з космогонією й міфологією народу і сим­волізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі, або нашу галакти­ку. Як символ Чумацького Шляху верби садили понад шляхами. Вважалося, що з нашої Галак­тики починав утворюватися Всесвіт, що Галактика стано­вить берег космічного океану. Її законам підлягає вся не­жива й жива природа й, звісно, людина. Доторкнутися людини свяченою вербою — значить поєднати її з косміч­ними силами Всесвіту, надати можливостей відродження й здоров’я. Збудувавши хату, на Україні обов’язково сади­ли неподалік вербу.» (О. П. Знойко «Міфи Київської землі та події стародавні»)

 Не я б’ю – верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!