Ставлення Рідної Віри до томосу і не тільки...
Зараз в Україні багато розмов про томос. Ми також висловлюємо свою думку стосовно цієї події.
Те, що Українська православна церква відокремилась від Москви, це добре. Буде ще краще, якщо християнська віра буде працювати на користь українського народу. Адже змогли у свій час англійці, німці та інші народи спрямувати християнську віру на свою користь. Чи зможе ця церква заявити, що свята земля для українців – є Україна, що свята річка для українців не Йордан, а Дніпро, що святе місто для українців – Київ, а не Єрусалим? А, може, українська православна церква перестане обслуговувати чиновників і політиків? Адже церква відділена від держави. В Європі чиновники не водять за собою попів на всілякі заходи. Невже наші батюшки не розуміють, що ними торгують? Можливо тепер православна церква України почне називати своїх прихожан дітьми, а не рабами?
Світ дуже неоднорідний і багатогранний, він постійно змінюється, і свідомість людей і вподобання людей різні. Тому гостро стоїть питання толерантності, поваги до тих, хто не такий. Можливо тепер у цій церкві, коли будуть говорити про любов до ближнього, то не стануть формувати ненависть до тих, хто не такий. Сьогоднішній цивілізований світ далекий від середньовічних принципів.
У православну церкву України вливається багато священиків з московського патріархату, а чи їх духовний рівень відповідає сучасному світові? Якщо і в Українській православній церкві почнуть плакати ікони, то висновок однозначний – ця церква нічим не відрізняється від московської.
Томос добре хоч би тому, що в Україні зменшиться кількість резиденцій російської розвідки. Та хочеться, щоб ще в цій церкві поселилась правда. Особливо правда про те, що Русь дохристиянська не жила в темряві, а навпаки була високо розвиненою в усіх галузях тодішніх часів.
Ми знаємо справжню причину приходу християнства на наші землі. Ніхто тоді не ставив за мету збагатити духовне життя наших предків. Для Візантії було важливим покорити могутню і розкішно багату Русь, яка ще й у військовому плані була непереможною. От і виник план духовного рабства – об’єднати русичів із Візантією духовно. В наслідок такої «духовної любові» з 12 млн. русичів лишилось 3 млн. Арабський письменник у своїх спогадах пише, що всі візантійські храми можна було втопити в людській крові. В Русь прибули тисячі священиків з Візантії. Головна їх мета була розсварити князів, знецінити прошарок кшатриїв, в яких палав арійський дух. Цим самим ослабити Русь і оголосити її своєю колонією.
І уже 1039 року в Києві у святій Софії представник Візантії митрополит Теопемпт оголошує Русь метрополією Візантії. Ярослав Мудрий не заперечив – ні, бо він вірою і правдою служив Візантії. Володимиру Мономаху тільки на якийсь час вдалося приборкати розбрат між князями, заборонивши попам роз’їжджати по Русі.
Сумна історія християнської церкви в Україні. Аж до початку 20 ст. ніколи церква не підтримувала боротьбу нашого народу за незалежність. Важливий історичний факт – коли Наливайко підійшов до Києва з надією бути освяченим на керманича Русі-України – то Острозький відправив до нього свого єпископа, і той висловив думку князя: «У нас уже є православний цар, і він знаходиться в Москві». Саме церква спрямувала Б. Хмельницького на угоду з москалями. Православні попи приклали багато зусиль, щоб знищити гетьмана Виговського, ніхто з них не підтримав гетьмана Мазепу.
Облудна і брехлива Візантія покарана вищими силами. Її не існує. Ми є свідками покарання московської церкви за її облуду і брехню. Священики цієї церкви забули про духовність, тонуть в розкошах і багатстві. І Московія буде покарана так само, як і Візантія.
Ватикан за свої гріхи просив вибачення у європейців. Можливо варто й православній церкві задуматись. Держави, у яких домінує християнство східного обряду (у нас православна церква) найбідніші в Європі. А найбагатші ті, в яких громадяни менше всього цікавляться справами церкви. Чи зможе українська церква переоцінити свою діяльність? Однозначно – ні, – внаслідок томосу буде зухвалість і нахабство священників, і дуже швидко все стане, як у московському патріархаті.
Ми віримо, що, крім Філарета, в українському православ’ї є священики високого духовного рівня. Можливо вони зможуть взяти участь у формуванні толерантності, поваги, миру і любові у сучасному багатогранному, різнополярному суспільстві.
Ми віримо, що Любов живе у Правді, що Правда живе в Світлі, що Світло живе у Волі, що Воля живе в Просторі. що Простір живе у вічності, а Вічності немає ні початку ні кінця. У вічності таїни Твої, Дажбоже наш.
СР ОСІДУ РУНВіри
рунтато Віхор Кошуба
